Кредитно-грошова політика

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Вступ

1. Кредитна система як основа ринку грошей

2. Сутність та основні напрями кредитно-грошової політики

3. Монетарна політика

4. Політика контролю грошової маси

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Більшість сучасних західних економістів вважають, що навіть в системі «вільного» ринку неможливо обійтися без держави, тому що вона бере на себе функції, які принципово не може здійснити сам ринок.

Сьогодні державне регулювання надійно доповнює ринковий економічний механізм. Хоча ринкова система стала регульованою, державний вплив має свої межі, які визначаються можливостями ринкового механізму попиту і пропозиції за умов недосконалої конкуренції (яка сформувалася внаслідок обмеження монополії державою). Державне регулювання не підмінює, а доповнює ринковий механізм. Держава бере на себе лише ті функції, які не підвладні ринку і пов’язані з необхідністю задоволення суспільних потреб.

Найбільше значення сьогодні мають фінансові, грошово-кредитні, структурні і соціальні форми регулювання економіки.

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон’юнктури, дістала назву кредитно-грошової політики.

1. Кредитна система як основа ринку грошей

Кредитна система в умовах ринкової економіки виступає провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, а також відіграє важливу роль діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини с приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає взаємовідносини купівлі-продажу між суб'єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов’язанням — векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони мають місце тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Кредитна система включає банківську систему та сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки — майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування ринку грошей.

Квазібанки поділяються на дві групи:

· першу складають фінансові інститути банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові)центри).

· другу групу складають фінансові інститути небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

Основу кредитної системи становлять банки. Банківська система, як правило, є дворівневою. До першого рівня належить центральний банк. До другого рівня належить комерційні банки.

На центральний банк покладається дві основні функції - емісія грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулювання грошового обігу та організація діяльності банківської системи — ліцензування банківської діяльності і банківський нагляд. Крім того, центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, виступаючи банком банків, та обслуговування уряду — організація касового виконання бюджету і обслуговування державного боргу.

Комерційні банки є головними інститутами банківської системи і грошового ринку. Основними їх функціями є акумуляція тимчасово вільних фінансових ресурсів і здійснення розрахунково-касового обслуговування та кредитування юридичних та фізичних осіб.

2. Сутність та основні напрями кредитно-грошової політики

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон’юнктури, дістала назву кредитно-грошової політики.

Вихідним пунктом розробки і впровадження кредитно-грошової політики є те, що, регулюючи за допомогою певних засобів кількість грошей в обігу, можна впливати на обсяг національного виробництва, тобто на обсяг ВНП. Механізм цього впливу з погляду кейнсіанців та монетаристів є різним. Кейнсіанці вважають, що зміна грошової пропозиції обумовлює зміну норми позикового відсотка, остання впливає на граничну ефективність капіталовкладень, а отже, на обсяг інвестицій. Зміна інвестиційних витрат призводить до зміни сукупного попиту, а останній впливає на обсяг національного виробництва.

Монетаристи вбачають між грошовою масою і динамікою національного виробництва найтісніший зв’язок:

MV = PQ

де М — пропозиція грошей; V — швидкість їх обігу; Р — середня ціна реалізації національної продукції; Q — кількість товарів і послуг.

Основним чинником, що впливає на обсяг реалізованого продукту (РQ), є кількість грошей, тому що швидкість їх обігу відносно стабільна. Відповідно до теорії монетаристів пропозиція грошей впливає на всі складові сукупного попиту, а не лише на інвестиційні витрати. Для того, щоб підтримати макроекономічну рівновагу, запобігти інфляції, регулювання грошової пропозиції має забезпечити таке зростання сукупного попиту, яке відповідає темпам зростання ВНП. Оскільки середні темпи економічного зростання в розвинених країнах становлять оптимально 3−4 відсотки на рік, такими самими темпами повинна зростати і щорічна грошова емісія.

Проте з позицій монетаристів зміна грошової маси впливає на економічні процеси з деяким запізненням. Через це короткострокова грошова політика є неефективною, її слід замінити довгостроковою політикою, розрахованою на тривалий, постійний вплив на економіку.

В практичній діяльності кредитно-грошова політика може бути спрямована або на стимулювання грошової емісії та кредиту (кредитна експансія), або на стримування і обмеження їх (кредитна рестрикція). В умовах падіння виробництва та зайнятості провадиться політика кредитної експансії, спрямована на пожвавлення економічної кон’юнктури. В умовах економічного піднесення з метою запобігання надвиробництву застосовують політику кредитної рестрикції.

Кредитно-грошова політика здійснюється у кількох напрямах:

1. Регулювання ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов’язання перед вкладниками. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства банків.

2. Управління державним боргом впливає на розподіл позикового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям кредитно-грошового регулювання застосовується в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості.

Використовують різні методи управління державним боргом: купівля-продаж державних зобов’язань, зміна їхньої ціни та умов продажу, підвищення привабливості для приватних інвесторів. Так, здійснюючи управління державним боргом, центральний банк бере активну участь в організації розміщення державних позик, провадить операції з продажу облігацій, виконує функцію доставки державних цінних паперів на місця тощо. Крім того, він здійснює на ринку купівлю і продаж таких державних цінних паперів, як векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості. Купівля-продаж центральним банком таких паперів є важливим засобом впливу на грошовий ринок, а отже, на економічну кон’юнктуру в цілому.

Зміна портфеля векселів державної скарбниці в центральному банку — це один з показників відповідної кредитної політики, яку здійснює банк (кредитної експансії при збільшенні портфеля чи кредитної рестрикції при його зменшенні).

3. Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон’юнктуру.

Усі ці напрями кредитно-грошової політики взаємопов'язані. Так, регулювання банківської ліквідності справляє вплив на структуру банківських позик і депозитів, обсяг грошової маси, ринкову норму позикового відсотка. Управління державним боргом впливає на банківську ліквідність, норму позикового відсотка. Розміщення державних боргових зобов’язань в межах банківської системи зумовлює зростання грошової емісії, за її межами — скорочення емісії.

3. Монетарна політика

Якщо раніше (ще в середині XX ст.) державне регулювання економіки знаходилося у тіні фінансового регулювання, то на сучасному етапі воно стало однією із провідних форм державного впливу на ринкову економіку. Основна його мета — допомогти економіці у досягненні повної зайнятості і подоланні інфляції. На відміну від фінансового, цей вид регулювання є антиінфляційним. Грошово-кредитне регулювання пов’язане з монетарною політикою держави.

Монетарна політика — система заходів держави з використанням грошових і кредитних важелів з метою економічного регулювання. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей, економіці, тобто впливі на грошову масу.

Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, тому що, з одного боку, сучасна грошова система є системою кредитних грошей, а з іншого — пануючою формою сучасного кредиту є грошова форма. Усі способи грошово-кредитного регулювання мають сенс лише у тому випадку, коли не порушують вимог загальної економічної рівноваги товарної і грошової маси.

Регулювання грошової маси здійснюється центральним емісійним банком країни такими методами:

· операції на відкритому ринку;

· встановлення облікової процентної старку;

· зміна обов’язкових резервних вимог.

В Україні використання названих важелів макроекономічного регулювання знаходиться ще у зародковому стані, тому особливо цінним є осмислення і критичний аналіз досвіду застосування форм грошово-кредитного регулювання, набутого країнами з розвинутою ринковою системою господарства,

Операції на відкритому ринку ґрунтуються на тому, що держава, купуючи чи продаючи, власні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує напругу грошово-кредитних потоків, які, у свою чергу, обслуговують зустрічний рух товарів і послуг. Для зростання грошової маси центральний банк скуповує державні цінні папери (облігації і скарбничі векселі) в комерційних банків і населення, тим самим запускаючи в обіг додаткові гроші. Коли ж вимагається стримати ділову активність, держава через центральний банк продає свої цінні папери, зменшуючи грошову масу в обігу.

Отже, маневруючи операціями купівлі і продажу скарбничими цінними паперами, держава має можливість реально впливати на динаміку валового національного продукту. Вона стимулює економічне зростання на стадії рецесії і стимулює його, коли насувається не небезпека надмірного зростання і порушення економічної рівноваги.

Довгострокові боргові зобов’язання державної скарбниці (державні цінні папери) випускаються державою в обіг і для вирівнювання дефіциту державного бюджету. Продаючи свої облігації, держава стає боржником комерційних банків, які їх купують.

Важливою формою грошово-кредитного регулювання є зміна процентної ставки обліку векселів центральним банком, що доповнює операції на відкритому ринку. Облікова процентна ставка центрального банку пов’язана з обліком векселів при кредитуванні комерційних банків. З моменту появи центральних банків з’являється можливість активного впливу держави на механізм ринкового формування позичкового процента. Центральний банк стає кредитором комерційних банків та інших інституцій кредитної системи. Він бере на себе функцію банку банків. Зокрема, центральний банк надає позику кредитним установам під заставу векселів. Така операція отримала назву обліку (дисконту) векселів. Кредит при цьому надається за встановленою обліковою процентною ставкою.

За умов підвищення облікової ставки проценту обсяги кредитування комерційних банків центральним банком зменшуються, а кредит для функціонуючих капіталів (наданий комерційними банками) стає дорожчим. При зниженні облікової процентної ставки кредитні ресурси комерційних банків зростають, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дешевою. Таким чином, користуючись важелем процентної ставки обліку векселів, держава може активно впливати на загальну інвестиційну ситуацію в країні.

Особливою формою грошово-кредитного регулювання є зміна норм обов’язкового резервного покриття. Для сучасної кредитної системи розвинутих країн звичайною практикою стало утримання центральним банком частини резервів усіх інших кредитних установ. Це означає, що комерційному банку законодавче заборонено використовувати усі 100% депозитованих клієнтами грошових коштів. Якщо, наприклад, ставка обов’язкових резервів дорівнює 12%, то 88 грошових одиниць на кожну сотню депозиту банк має право використати для позики своїм клієнтам, а 12 грошових одиниць — зобов’язаний утримувати на безпроцентній основі у центральному банку. Практика резервування є необхідною формою підтримання ліквідності та страхування усієї кредитної системи від банкрутства. Якби на початку 30-х років XX ст. індустріальні держави мали налагоджену систему банківського резервування, щоб послабити обвальний циклічний спад виробництва у роки «Великої депресії», то вся історія людства отримала б шанс розвиватися далі в іншому руслі.

Для комерційного банку утримання значних коштів у вигляді резервів є очевидною втратою, адже це зменшує частку тих коштів, які банк міг би використати з прибутком. Але, з іншого боку, утримання низької резервної ставки посилює ризик банкрутства. Міра ризику залежить як від форми депозиту, так і від маси депозитивного капіталу. Так, центральний банк ФРН на початку 90-х років утримував найвищі ставки обов’язкових резервів щодо іноземних безстрокових депозитів. Вони коливалися від 11,0 до 14,5%. На безстрокові депозити національних кредитних установ, залежно від розміру вкладу, ставки обов’язкових резервів коливалися від 6,6 до 12,0%, на строкові вклади — від 4,5 до 7,15% та на ощадні вклади — від 4,2 до 4,5%.

Завдяки політиці контролю грошової маси, держава має змогу впливати на динаміку національного виробництва. Якщо виникає необхідність стримування сукупного попиту та інвестицій, центральний банк підвищує ставку обов’язкових резервів. Кредитні можливості комерційних банків звужуються, обсяги інвестицій стають меншими. Якщо ж треба подолати економічний спад і розширити інвестиції, держава через зменшення норми обов’язкового резервування розширює кредитні можливості комерційних банків.

Інвестування може здійснюватися готівкою і безготівковими грошовими засобами. Готівка знаходиться у розпорядженні центрального банку (нею він кредитує комерційні банки). Безготівкові чекові гроші в обіг випускають комерційні банки (так звана кредитна емісія). Основою їх забезпечення є поточні (позастрокові) банківські рахунки. Кредитувати усі їх засоби небезпечно, це може закінчитися банкрутством банку, якщо клієнти захочуть забрати гроші з поточних рахунків, а їх немає в наявності - вони кредитовані. Саме це змусило утворити часткові банківські резерви. Готівка і обов’язкові резерви складають активи центрального банку.

кредитний грошовий монетарний політика

4. Політика контролю грошової маси

Політика контролю грошової маси спрямовується на регулювання грошового обігу і кредитного забезпечення з метою гарантування стабільності національної валюти, що, у свою чергу, є монетарною передумовою рівноважного економічного зростання і дотримання високого рівня зайнятості.

Гроші, перебуваючи у формі поточних (позастрокових) депозитів, спричиняють ланцюгову реакцію самозростання через кредитну емісію. Міра цього самозростання або мультиплікації залежить від трьох змінних:

· норми обов’язкових резервів;

· частки готівки у загальній грошовій масі;

· обсягу активів центрального банку.

Кредитна емісія (випуск безготівкових грошей комерційними банками) визначається величиною мультиплікатора, а останній — нормою обов’язкових резервів.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового і кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей. Виділяють два основних варіанти монетарної (грошово-кредитної) політики: політика «дешевих грошей» і політика «дорогих грошей».

Політика «дешевих грошей» має на меті зробити кредит «дешевим» і легкодоступним. Політика «дорогих грошей» полягає в обмеженні пропозиції грошей, «подорожчанні» кредиту.

Коли центральний банк проводить політику «дешевих грошей», він намагається збільшити їх пропозицію такими діями:

Ш купівля державних облігацій в комерційних банків і населення;

Ш зниження резервної норми або зниження облікової ставки проценту.

Але це не означає, що усі ці дії відбуваються одночасно. Як результат — зростання інвестицій, чистого експорту, національного доходу і зайнятості. Політика «дешевих грошей», як правило, проводиться для подолання економічного спаду за умов стагнації економіки.

Політика «дорогих грошей», тобто зменшення грошової пропозиції, досягається такими діями:

Ш продаж державних облігацій;

Ш зростання резервної норми або підвищення облікової процентної ставки.

Наслідком цього буде скорочення грошової пропозиції, інвестицій, сукупного попиту і зайнятості. Цей напрям грошово-кредитної політики застосовується для подолання інфляції попиту в період економічного зростання.

Грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови для заміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що банківська система відреагує на них адекватно, тобто змінами у кредитуванні, особливо в період економічного спаду.

Висновки

Кількість грошей повинна бути достатньою для нормального ходу кругообігу продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми й ускладнення для здійснення грошового обігу.

Забезпечення кількісної відповідності між потоком грошової маси і зустрічним потоком товарної маси дає можливість підтримувати тверду купівельну спроможність грошей.

Інституцією, яка здійснює грошово-кредитне регулювання в Україні, є НБУ — незалежний фінансово-економічний орган, який не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Постанови, положення та інші нормативні акти щодо регулювання грошового готівкового і безготівкового обігу приймає і затверджує Правління НБУ. Рішення Правління НБУ не потребують окремого затвердження в органах державної влади. НБУ координує діяльність банківської системи України в цілому.

Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошей в Україні має спиратись на сильну виконавчу владу, що користувалася б загальною підтримкою населення і проводила б енергійні широкі радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіях суспільного відтворення.

Досягнення сталості грошей, стабільності економіки і фінансів включає об'єктивні економічні, соціально-політичні та фінансові мотиви. Економічні мотиви стабілізації економіки та впровадження власної національної валюти в Україні зумовлені багатими природними ресурсами, сучасними виробничими потужностями та наявністю висококваліфікованої робочої сили, яка за умов належного стимулювання і науково обґрунтованого управління, здатна забезпечити ощадливість та схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.

Авторитетна і стабільна гривна неодмінно приведе економіку України до збалансованого народногосподарського комплексу галузей і виробництв соціального спрямування, розвиток яких забезпечуватиме піднесення купівельної сили гривні та її ролі як вартісного законного платіжного та обігового засобу.

У формуванні в Україні ефективної і стимулюючої грошової системи потрібна не лише залагодження і цілеспрямована взаємодія усіх ланок господарсько-управлінського механізму, а й:

— глибокі знання, вміння і навички формування сучасних паперово-кредитних грошових систем і подолання інфляційних загроз;

— належне розуміння переваг досягнення конвертованості гривні;

— втілення у життя антизатратного і антиінфляційного механізму економічного зростання;

— аналіз форм і методів успішних грошових реформ і його використання в процесі наступного вдосконалення грошового обігу.

Слід створити таку грошово-кредитну систему, яка б застерігала від помилкових дій у сфері регулювання грошового обігу на основі гривні. При цьому історичний досвід грошового обігу в Україні і нинішнє державотворення мають прискорити остаточний вибір способу суспільного поступу і допомогти нашому суспільству остаточно обрати такий суспільно — політичний лад, у якому взаємодія суб'єктів господарського життя спиратиметься на засади добросовісної конкуренції, а гривня на повну потужність свого невичерпаного потенціалу запрацює на економіку і добробут громадян.

Список використаної літератури

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України вiд 07. 12. 2000 № 2121-III [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. rada. gov. ua. — Загол. з екрана.

2. Білецька Л.В. Економічна теорія. — К.: Знання, 2005. — 236 с.

3. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. — 269 с.

4. Демківський А.В. Гроші та грошовий обіг. — К.: ГРОТ, 1999. — 265 с.

5. Кучеренко Р. А. Макроекономіка. — К.: Знання, 2005. — 241 с.

6. Кучукова Н. С. Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності// Гроші і кредит. — 2001. — № 5. — С. 11−13.

7. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки. — К.: Атіка, 2000. — 269 с.

8. Мних Є.В. Економічний аналіз. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 472 с.

9. Нурієв Р.М. Гроші, банки та грошово-кредитна політика. — М.: Фінстатінформ, 1995. — 236 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой