Каспійське море як географічний об'єкт

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
География


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

_PAGE _

я

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

РОЗДІЛ ІІІ: КАСПІЙСЬКЕ МОРЕ ЯК ГЕОГРАФІЧНИЙ ОБ'ЄКТ

3.1 Геологічна будова

3.2 Берегова лінія

3.3 Рельєф дна

3.4 Клімат

РОЗДІЛ ІV. ГІДРОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

4.1 Загальні положення

4.2 Гідрологічний режим

4.3 Властивості водних мас

4.4 Коливання рівня води

РОЗДІЛ V. ОРГАНІЧНИЙ СВІТ КАСПІЙСЬКОГО МОРЯ ТА ЙОГО УЗБЕРЕЖЖЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Каспійським морем є безстічне озеро-море, яке омиває береги Росії, деяких колишніх союзних республік та Ірану. Назва Каспійського моря походить від назви Каспій, це був стародавній народ, який жив на захід від моря в Закавказзі. За площею Каспійське море трохи поступається Чорному, розташованому неподалік, та зате перевершує його по довжині. Що стосується глибини, то Чорне море приблизно в два рази глибше, ніж Каспійське. Найбільші глибини в південній частині Каспію складають близько 1000 м, максимальна глибина дорівнює 1025 м. У північній частині глибина різко зменшується і коливається від 4 до 25 м. Об'єм водної маси в Каспійському морі складає 77 тис. км3 (приблизно у сім разів менше в порівнянні з Чорним). Каспійське море має численні острови, близько 50 великих і середніх островів загальною площею приблизно 350 квадратних кілометрів.

Води Каспію займають довгий і широкий прогин земної кори, який з півночі на південь перетинає декілька різнорідних морфоструктур. На півночі це околиця Російської платформи; у середній частині - південно-східне продовження Передкавказького передгірного прогину, з півдня обмежене Кавказсько-Копетдагським підводним порогом; на крайньому півдні - найглибший (до 995 м) прогин, розташований перед гірською дугою Ельбрусу, на території Ірану.

Каспій володіє унікальними рибними багатствами. Хоча кількість видів обмежена, зате за чисельністю особин це одна з найщедріших водойм світу.

Метою нашого дослідження є вивчення фізико-географічного характеристика Каспійського моря озера.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

1. Загальна характеристика та фізико-географічне положення

2. Історія дослідження

3. Каспійське море як географічний об'єкт

4. Гідрологічні особливості

5. Органічний світ каспійського моря та його узбережжя

Об'єктом дослідження є вивчення є Каспійське море.

Предметом дослідження є вивчення фізико-географічних особливостей Каспійського моря.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаної літератури. Містить 33 сторінку.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Каспійським морем є безстічне озеро-море, яке омиває береги Росії, деяких колишніх союзних республік та Ірану. В результаті пониження рівня води його площа скоротилася з 422 тис. км2 в 1930 року до 371 тис. км2 в 1970 року (дані наводяться з урахуванням площі островів; без них площа Каспію дорівнює 368 тис. км2). Але, не дивлячись на це, воно продовжує залишатися найбільшим за площею озером. Не дивлячись на його величезні розміри, до морів його зарахувати не можна, оскільки воно не з'єднується ні з одним з океанів.

За площею Каспійське море трохи поступається Чорному, розташованому неподалік, та зате перевершує його по довжині. Що стосується глибини, то Чорне море приблизно в два рази глибше, ніж Каспійське. Найбільші глибини в південній частині Каспію складають близько 1000 м, максимальна глибина дорівнює 1025 м. У північній частині глибина різко зменшується і коливається від 4 до 25 м. Об'єм водної маси в Каспійському морі складає 77 тис. км3 (приблизно у сім разів менше в порівнянні з Чорним).

Води Каспію займають довгий і широкий прогин земної кори, який з півночі на південь перетинає декілька різнорідних морфоструктур. На півночі це околиця Російської платформи; у середній частині - південно-східне продовження Передкавказького передгірного прогину, з півдня обмежене Кавказсько-Копетдагським підводним порогом; на крайньому півдні - найглибший (до 995 м) прогин, розташований перед гірською дугою Ельбрусу, на території Ірану.

Таким чином, в межах платформи лежить всього лише 1/3 частина північного побережжя Каспійського моря, а центральна і південна його частині знаходяться в зоні високої тектонічної рухливості, про що свідчать переміщення, що продовжуються до цього дня, суші, особливо інтенсивні на Апшеронському півострові.

На суші, на морському дні і на прибережних архіпелагах нерідко відбуваються виверження грязьових вулканів, існування яких безпосередньо пов’язане з нафтоносністю надр. Мінливість рівня води, контурів і режиму Каспія справді феноменальна. Ці зміни обумовлені як кліматичними, так і тектонічними процесами. Корекції берегової лінії сприяли прогини западин і підняття підводного порогу між ними, що відбувалися на морському дні.

Відомо, що перед початком нашої ери дзеркало Каспійського моря лежало на 8 м нижче за сучасний рівень. Потім відбулося його підняття, в результаті якого до кінця XIII століття морські води, рівень яких на 8 м перевищив сьогоднішній, затопили значні території Прикаспійської низовини, а також дельти Волги і Уралу. У той час воно називалося Гирканським. У літописах воно також згадується як Хазар і Хвалинськоє. У XVI сторіччі рівень води падав до -29 м, потім знову піднімався, перевищуючи сучасний на 4 м, а на початку XIX століття — на 5−7 м.

У 30-х роках XX століття в басейні Каспія відбулося різке потеплення і висушення клімату, що супроводило йому, яке привело до падіння рівня його вод з -26 до -28 м. Крім того, істотним чином змінилися контури берегової лінії і морські глибини, особливо в мілководій північній частині морить. Серед причин, що викликали подібні серйозні наслідки, учені також називають діяльність людини, направлену на підвищення культури землеробства і снігозатримання в басейні Волги. Як би там не було, площа Каспійського моря зменшилася на 53 тис. км2, що склало близько 1,5 площ Азовського моря, а об'єм скоротився на 800 км³, тобто більш ніж на три річні стоки Волги. Різко зменшилися розміри таких крупних заток, як Комсомолець і Гасан-кули, а затоки Кайдак і Мертвий Култук перетворилися на солончаки. У два-три рази збільшилася площа багатьох островів, а деякі з них стали півостровами. Довжина берегової лінії скоротилася більш ніж на 500 км. Подібні зміни привели до величезних господарських збитків: обміліли морські порти, було потрібно перепланування прибережних частин міст, припинилися багато рибних промислів.

Згідно прогнозам, рівень Каспія як і раніше знижуватиметься, а значить, в майбутньому зберігається загроза нових збитків. Учені вважають, що запобігти цій катастрофі допоможе лише єдиний підхід до волго-каспийской проблеми.

Каспійське море володіє ще однією дивовижною особливістю. Насправді це озеро все ж таки має стік. Через вузьку протоку вода з Каспія витікає в затоку Кара-Богаз-гол, що в перекладі з туркменського означає «чорна пропасти». Із-за каракумской жари з поверхні плоскодонної і обширної затоки вода випаровується з такою інтенсивністю, що між ним і морем створюється перепад рівнів. Тому каспійська вода сильним потоком, створюючим постійну річку Аджідарью, спрямовується в затоку-випарник. Недаремно цю річку в народі називають «гіркою».

У 1929 році водна поверхня цієї затоки перевищувала 18 тис. км2, а його глибини досягали 6−10 м. У той час з Каспійського моря в затоку поступало до 26 км3воды в рік, що рівносильно її річному стоку з Кури і Тереку разом узятих. Поступово нарощувалися піщані коси перед входом в протоку, звужуючи його, і відтік води в Кара-Богаз-гол з кожним роком все більш скорочувався, внаслідок чого затока почала міліти. Обмілінню сприяло і зниження рівня води в Каспії. В даний час з моря в затоку стікає менше 9 км з води в рік.

Пониження рівня води в Кара-Богаз-голе значно випереджає обміління Каспійського моря, тому перепад між їх дзеркалами досяг 4 м, і єдина в світі річка-протока почала врізатися в своє русло і утворила також єдиний у своєму роді морський водопад.

Разом з 355 км з води річки приносять до Каспія приблизно 70 млн. тонн різних солей. Протягом року в Кара-Богаз-гол виноситься 130 млн. тонн солей, а це майже в два рази більше, ніж отримує море від всіх річок, що впадають в нього: Волги, Уралу, Кури, Тереку і ін. У зв’язку з наростанням солоності в затоці вимирають представники фауни. Так, на початку XX сторіччя тут ще мешкали рачки, що привертали на береги Кара-Богаз-гола фламінго. В даний час немає ні рачків, ні фламінго. У водах затоки збереглися лише небагато водоростей і бактерії.

Із зміною притоки води до Каспія відчутно мінялися і хімічні властивості затоки. Раніше він був чудовою природною лабораторією. Як писав К. Паустовський в своїй повісті «Кара-бугаз», прямо з піни його прибою випадала цінна сіль — мирабилит. Тепер поверхневі води насыщены хлористим магнієм, тому чистий мирабилит на берегах затоки вже не осідає. Зберігся він тільки в так званій похороненій затоці, під 5-метровим шаром мула, і його здобувають з рассолов нижнього горизонту вод. Крім того, розробляється донний пласт вже відкладеного мирабилита.

Повернемося до опису Каспійського моря. При його більш ніж 1000-кілометровій протяжності в напрямі з півночі на південь спостерігається значна різноманітність кліматичних умов. Північна частина Каспія розташована в області з континентальним помірним кліматом з характерною для нього морозно-буранною зимою, а південь стикається з субтропічною зоною середземноморського типу з жарким сухим літом і м’якою вологою зимою.

У зимову пору року на Каспії лютують штормові вітри, що дмуть з Казахстану, а північна частина морить до лінії острів Чечень — Мангишлак в грудні покривається льодом. Північні вітри виносять плавучі крижини далеко на південь. Над південною частиною морить, в зоні полярного фронту, панують зимові середземноморські циклони з дощами. Влітку на Каспії жарко, а погода переважно спокійна.

Морські води добре перемішуються, особливо при охолоджуванні в осінній і зимовий періоди. Вітри і стік річок створюють в Каспійському морі складну систему течій. Більшість з них обертаються проти годинникової стрілки. У центральних і південних улоговинах зустрічаються приватні течії. Крім того, існують два малі кільця на півночі.

Коливання рівня Каспія викликаються зміною тиску, а також залежать від сезону. Навесні з притокою талих вод він піднімається, а до осени-зиме з настанням межени в річках знижується. При цьому амплітуда коливань складає 1/3 м. Вітри зганянь можуть знизити на 4−5 м рівень приволжского узмор’я. Трапляються і наганяння води вітром до Волги, які досягають висоти 2 м. Приливи настільки малі, що практично не відчуваються.

Дивовижна природа Каспія. Особливо вражаюча велика кількість планктону. Іноді море в буквальному розумінні квітне. У 1934 році в морські води була занесена (ймовірно, птахами) найдрібніша крем’яниста водорость ризосоления, яка незабаром розселилася по всій території морить. У періоди бурхливого розмноження це водну рослину забарвлює поверхня Каспія в жовто-зелений колір. Скупчення ризосолении настільки густі, що здатні зупиняти хвилювання морить. У деяких місцях у побережжя пишно розрослися підводні луги водоростей.

На Каспійському морі мешкає тюлень, який проник сюди з північного Морея, мабуть, ще в епоху неогена. На побережжі зустрічається безліч як місцевих, так і перелітних птахів. У південній його частині зимують гусаки, качки, баклани, що прилітають сюди з півночі. Гніздів'я також влаштовують птахи Середземномор’я, такі як пелікани, фламінго, чаплі, султанські курочки і ін.

Каспій володіє унікальними рибними багатствами. Хоча кількість видів обмежена, зате за чисельністю особин це одна з найщедріших водойм світу. Особливо багата рибою мілковода північ, де в морській воді міститься найменша кількість солей. Саме тут водяться цінні види осетрових риб — білуга, осетер, стерлядь, шпилька, севрюга. Сюди ж з північного Морея проникають лососеві - каспійський лосось і белорыбица. У Каспії налічується 20 видів оселедця; серед коропових — вобла, лящ, жерех, сазан; з окуневих — судак, атеринка; з круглоротых — мінога; а також сом, шемая і десятки інших видів риб.

З іншого Морея до Каспія були переселені (і треба сказати, чудово тут себе відчувають) два види азовської кефалі, камбала, два види креветок і многощетинковый черв’як нереис, який став улюбленим кормом осетрових риб. Славиться Каспій сельдью-черноспинкой, баликом з белорыбицы, осетриною і чорною ікрою.

Рибні багатства Каспійського моря значною мірою постраждали в результаті деяких заходів щодо реконструкції русла Волги і забруднення волзької та каспійської води стоками промислових підприємств. Одним з найважливіших завдань охорони природи озера-моря є підтримка усесвітньої слави його рибної продуктивності. Багато що для цього вже зроблене: на Каспії діють крупні риборозплідні заводи і нерестово-вирощувальні господарства. Великі засоби йдуть на будівництво очисних споруд і на забезпечення замкнутих циклів обороту технічної води. Крім того, ведеться планомірна робота по розведенню риби у волзьких водосховищах. Багаті не тільки каспійські води, але і надра під морським дном. Оскільки прибережні нафтоносні товщі йдуть під воду, нафту тут здобувають з-під морського дна. Проте розширення нафтових розвідок і здобичі чорного золота на Каспії також представляє чималу загрозу для його рибних багатств. Тому вже ухвалено рішення припинити сейсмічну розвідку родовищ морської нафти.

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Назва Каспійського моря походить від назви Каспій (з перської мови — ???), це був стародавній народ, який жив на захід від моря в Закавказзі. Ще Страбон писав, що «країні албанців відноситься також територія, що називається Каспіне, на честь племені Каспіїв, а також називають там море, але в даний час те плем’я зникло «. Та згідно легенд та надписів на території Ірану — припускають, що це плем’я перекочувало на південь Каспійського моря.

Як і в Чорне море, Каспійське море являє собою залишки стародавнього Паратетис моря Paratethys, яке входило в систему Океан Тетис десятки мільйонів років тому. Каспій має океанічне походження — його ложе складено земною корою океанічної типу, сформоване приблизно 10 мільйонів років тому, коли формувалося Сарматське море. І остаточно втратило зв’язок зі світовим океаном, приблизно 5,5 мільйонів років тому в результаті тектонічного підйому і падіння рівня води Сарматського моря, яке розділилась на дві частини — Каспійське море і Чорне море.

На берегах Каспійського моря за період його існування від древніх часів розвивалися різні культури та цивілізації, найбільхарактерні з них:

· Гирканя, давня держава в північній частині Ірану

· Тапурія, царство, тепер Мазандаран провінція Ірану

· Імперія Сасанідів

· Імперія Персів

· Ітіль — Хазарія

· Хорезмське шахство

· Імперія Олесандра Македонського

· Російська імперія

· Османська імперія

· Золота Орда

· Дербент.

Каспійське море-озеро є найбільше безстічне озеро на Землі у Євразії його водоймище на тереторії Росії, Казахстану, Туркменістану,Ірану і Азербайджану.

Каспійське море нерідко й неправильно розглядається як найбільше озеро Землі, що неточно, оскільки по своїх розмірах, характеру процесів і історії розвитку Каспій є морем.

Знахідки Хуто (Huto) печері неподалік від міста Бехшахр, провінції Мазандаран в південній частині Каспійського моря на території Ірану, свідчать, що людина жила в цих краях приблизно 75 тисяч років тому.

У класичної давнини серед греків і персів, він був названий Гирканя океан (Hyrcanian — земля вовків). У Перській стародавності, а також у сучасному Ірані, Каспій відомий, як Мазандаран море (Перська ???). Згодом в тюркомовних країнах він відомий як Хазарське море. За Київської Русі його нарекли Хорезмське море через місцевістю і жителями Хорезмського царства. А от з древніх арабських джерел його називають Бахр Казвін — Казвін море. Донтальні свідчення про знайомство росіян з Каспійським морем, та їх плаванню по ньому відносять до 9−10 ст. Регулярні дослідження Каспію початі Петром 1, за ініціативою якого в 1714—1715р була організована експедиція під керівництвом А. Бековича-Черкаського, обстежившого, в тому числі східний берег Каспію. В 20-х рр. 18 ст. Були розпочаті гідрографічні дослідження моря І.Ф. Саймоновим, в 2-й пол. 18 ст. вони продовженні І.В. Токмачевим, М.І. Войновичем, на початку 19 ст. — Колодкиним, вперше виконав компасну зйомку берегів. В середині 19 ст. проведена детальна інструментальна гідрографічна зйомка Каспійського моря під керівництвом Н.А. Івашинцева. Карти, створенні в результаті цих зйомок, використовувались як основа для наступних видань морських карт по Каспію до 30-х років 20 ст. У вивчені природніх умов Каспійського моря в 19 ст. внесли великий вклад такі вчені - П. С. Паллас, С. Г. Гмелин, Г. С. Карелін, К.М. Бєр, Г. В. Абіх, О.А. Грім, Н.І. Андрусов, І.Б. Шпіндлер.

РОЗДІЛ ІІІ. КАСПІЙСЬКЕ МОРЕ ЯК ГЕОГРАФІЧНИЙ ОБ'ЄКТ

3.1 Геологічна будова

Північна частина Каспію є околицею Прикаспійської синеклізи Східно-Європейськой платформи; Мангишлакський поріг структурно пов’язаний з герцинською фундацією вала Карпінського на західному березі моря і з горами Мангишлака на східному. Дно Середнього Каспія має гетерогенну структуру. Його східна частина -- занурена ділянка епігерцинської Туранськой платформи; Дербентська западина, а також західні ділянки шельфу і материкового схилу -- краєве прогинання геосинкліналі Великого Кавказу. Апшеронський поріг відповідає одному з відгалужень новітніх структур, що сформувалися на зануренні складчастих утворень Великого Кавказу і сполучали їх з складчастими спорудами Копетдагу. Південний Каспій характеризується субокеанічною будовою земної кори, тут відсутній гранітний шар. Під осадовим шаром потужністю до 25 км. (що указує, очевидно, на велику старовину западини Південного Каспія) залягає базальтовий шар потужністю до 15 км.

Аж до верхнього міоцену Каспій як морський басейн в своїй геологічній історії був тісно пов’язаний з Чорним морем. Після верхнеміоценової складчастості цей зв’язок урвався, Каспій перетворився на замкнуте водоймище. Зв’язок з океаном поновився у верхньому пліоцені, в акчагильський період. В антропогені у зв’язку з чергуванням на Східно-Європейській рівнині льодовикових і післяльодовикових епох Каспій неодноразово мав трансгресії (бакинська, хазарська, хвалинська) і регресії, сліди яких збереглися у вигляді терас на узбережжі моря і в стратіграфії давньокаспійських відкладень.

На шельфі поширені терригенно-черепашкові піски, ракуша, піски ооліту; глибоководні ділянки дна покриті альовролітовими і мулистими відкладеннями з високим вмістом карбонату кальцію. На окремих ділянках дна оголює корінні породи неогенового віку. На дні Каспію є багаті родовища нафти і газу. Нафто-газоносними є Апшеронський поріг, дагестанський і туркменський райони моря. Перспективні на нафту і газ ділянки дна моря, прилеглі до Мангишлаку, а також Мангишлакський поріг. Затока Кара-Богаз-Гол є найбільшим родовищем хімічної сировини (зокрема, мірабіліта).

3.2 Берегова лінія

Протяжність берегової лінії Каспійського моря оцінюється приблизно в 6500 — 6700 кілометрів, з островами — до 7000 кілометрів. Узбережжя Каспійського моря на більшій його частині його території - низинні і гладкі. У північній частині берегова лінія порізана водними протоками та островами дельти Волги і Уралу, береги низькі і заболочені, а водна поверхня в багатьох місцях покрита зарослями. На східному узбережжі переважають вапнякові береги, що примикають до напівпустелі та пустеля. Найбільш звивисті берега — на західному узбережжі в районі Апшеронского півострова і на східному узбережжі в районі Казахського затоки і Кара-Богаз-Гола.

Береги північної частини Каспія низовинні і дуже пологі, характеризуються широким розвитком осушень, що утворюються в результаті явищ наганянь зганяння; тут розвинені також дельтові береги (дельти Волги, Уралу, Тереку). В цілому береги північної частини інтенсивно наростають, чому сприяє падіння рівня моря, швидке зростання дельт і рясне надходження террігенного матеріалу. Західні береги Каспію також переважно акумулятивні (численні пересипи, коси), окремі ділянки на узбережжі Дагестану і Апшеронського півострова -- абразіонні. На східному узбережжі моря переважають абразіонні береги, вироблені у вапняках, що складають прилеглі напівпустинні і пустинні плато. Є також і акумулятивні форми: Карабогазський пересип, що відокремлює від моря найбільшу затоку Каспія, -- Кара-Богаз-гол, коси Красноводська і Кендерлі. На південь від Красноводського півострова переважають акумулятивні береги.

Великі півострови Каспійського моря: Апшеронський півострів.

Апшеронський півострів, розташований на західному узбережжі Каспію на території Азербайджану, на північно-східному закінчення Великого Кавказу, на його території розташовані міста Баку і Сумгаіт

Півострів Бузачі.

Півострів Мангишлак, розташований на східному узбережжі Каспію, на території Казахстану, на його території знаходиться місто Актау

Півострів Міанкале

Півострів Туб-Караган

Каспійське море має численні острови, близько 50 великих і середніх островів загальною площею приблизно 350 квадратних кілометрів.

У Північному Каспії більша частина островів є невеликими і безлюдними, хоча деякі з них мають тимчасових поселенців. Більшість з островів поблизу Азербайджану та Туркенистану мають значне геополітичне та економічне значення, у зв’язку з їх запасами нафти. Острів Булла поблизу берегів Азербайджану, і має величезні запаси нафти. А острів Пірллахі був одним з перших місць в Азербайджані, де було знайдено нафту, і він був першим місце в Каспійському морі де проведені були бурові роботи. Остів Наргін використовувався як військова база-об'єкт колишнього Радянського Союзу і є найбільшим островом в Бакинський бухті.

Більшість островів, особливо навколо Азербайджану, мають значні екологічні проблеми у результаті видобутку нафти. Приміром острів Вульф, має свою екосистему дуже занедбану, оскільки на сусідніх островах вівся безконтрольний видобуток нафти, що суттєво повпливало на чисельність і стан тюленів та інших тварин та птахів острова, хоча й вони і надалі населяють його. Найбільші острови Каспію:

Ашура-Ада

Гарасу

Гум

Даш

Зіра (острів)

Зянбіл

Кюр Даши

Хара-зіра

Огурчінский

Сенг-Мугань

Тюленів (Каспійське море)

Тюленячі острови

Чечень (острів)

Чигил

3.3 Рельєф дна

За характером рельєфу і гідрологічним особливостям Каспій зазвичай підрозділяють на Північний Каспій, Середній Каспій і Південний Каспій. Північний Каспій (площа близько 80 тис. км2) -- наймілководніша частина моря з глибинами 4--8 м. Рельєф дна -- слабо хвиляста акумулятивна рівнина з серією банок і акумулятивних островів, так званий Мангишлакський поріг, що відокремлює Північний Каспій від Середнього. В межах Середнього Каспія (площа близько 138 тис. км2) виділяється Дербентська западина (найбільша глибина 788 м), шельф і материковий схил, ускладнений підводними обвалами і каньйонами; на північному, досить пологому схилі, виявлені релікти стародавніх річкових долин. На півдні западина Середнього Каспія відокремлена від западини Південного Каспія Апшеронським порогом, на якому розташований ряд банок і островів. Западина Південного Каспія (найбільша глибина 1025 м), що становить близько 1/3 площу моря, у західного і південного (іранського) узбережжя має вузький шельф, у східного узбережжя шельф значно ширший. Дно западини є плоскою абісальною рівниною. У північній частині западини наголошується декілька підводних хребтів північно-західного і південно-східного простягання.

3.4 Клімат

Головні барічеські центри, що визначають атмосферну циркуляцію в Прикаспійський області, -- відроги азіатського максимуму взимку і відроги азорського максимуму і південно-азіатського мінімуму влітку. Характерними рисами клімату є: значна континентальність, переважання антіциклональних умов погоди, сухі вітри, сувора морозна зима (особливо в північній частині), різкі температурні зміни протягом року, бідність опадами (виключаючи південно-західну частину водоймища). На атмосферних фронтах розвивається циклонна діяльність, що також є важливим елементом клімату і погоди на Каспії. У північній і середній частинах Каспію з жовтня по квітень переважають вітри східних румбів, з травня по вересень -- північно-західних румбів; у південній частині моря найрізкіше виражений мусонний характер вітрів. Найсильнішими вітрами відрізняється район Апшеронського півострова (бакинський норд, що дме, головним чином, восени), східне узбережжя середньої частини і північно-західний район північної частини; тут часті шторми, при яких швидкість вітру сягає більше 24 м/сек.

Середня багаторічна температура повітря теплих місяців (липень -- серпень) над всім морем рівна 24--26 °С, абсолютний максимум (до 44 °С) є на східному узбережжі. У зимові місяці температура змінюється від --10 °С на півночі до 12 °C на півдні. Над морем випадає в середньому 200 мм опадів на рік, на західному узбережжі -- до 400 мм, на посушливому східному -- 90--100 мм, в субтропічній південно-західній частині узбережжя -- до 1700 мм. Випаровування з більшої частини поверхні моря досить велике -- до 1000 мм на рік; у східній частині Південного Каспія і в районі Апшеронського півострова -- до 1400 мм на рік.

РОЗДІЛ IV. ГІДРОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

4.1 Загальні положення

Каспій має характеристики, загальні як для морів так і для озер. Хоча він часто згадуються в якості найбільшого в світі озера, але фактично це не прісноводна водойма, що й підтверджує історія його формування та процеси які відбуваються в ньому. Волга (близько 80% від припливу) і Урал скидають свої води в Каспійське море, але в нього немає природного відтоку крім випаровування. Таким чином, Каспій ще й має ознаки екосистеми з закритим басейном, зі своїм власним рівнем моря, історією, й вони тепер (десятки мільйонів років) незалежні від процесів та рівня світового океану. Рівень Каспію падає і піднімається, часто й швидко, багато разів протягом століть. Весь цей час, рівень моря мінявся синхронно з гідрологічними особливостями ріки Волга, яка, в свою чергу, залежить від кількості опадів у своїх багаточисельних водозбірних басейнів. А там кількість опадів пов’язані з коливаннями в розмірі Північноатлантичної депресії, які приходять ззовні та доволі віддалені, а вони в свою чергу, страждають від циклів у Північноатлантична осцілляції. Таким чином, рівень в Каспійському морі відносяться до впливу атмосферних умов, в Північній Атлантиці за тисячі миль на північ і захід від цієї території. Ці фактори роблять Каспійське море цінним місцем для вивчення причин та наслідків глобальної зміни клімату. Каспій має характеристики, загальні як для морів так і для озер. Хоча він часто згадуються в якості найбільшого в світі озера, але фактично це не прісноводна водойма, що й підтверджує історія його формування та процеси які відбуваються в ньому. Волга (близько 80% від припливу) і Урал скидають свої води в Каспійське море, але в нього немає природного відтоку крім випаровування. Таким чином, Каспій ще й має ознаки екосистеми з закритим басейном, зі своїм власним рівнем моря, історією, й вони тепер (десятки мільйонів років) незалежні від процесів та рівня світового океану. Рівень Каспію падає і піднімається, часто й швидко, багато разів протягом століть. Весь цей час, рівень моря мінявся синхронно з гідрологічними особливостями ріки Волга, яка, в свою чергу, залежить від кількості опадів у своїх багаточисельних водозбірних басейнів. А там кількість опадів пов’язані з коливаннями в розмірі Північноатлантичної депресії, які приходять ззовні та доволі віддалені, а вони в свою чергу, страждають від циклів у Північноатлантична осцілляції. Таким чином, рівень в Каспійському морі відносяться до впливу атмосферних умов, в Північній Атлантиці за тисячі миль на північ і захід від цієї території. Ці фактори роблять Каспійське море цінним місцем для вивчення причин та наслідків глобальної зміни клімату.

Площа і об'єм води Каспійського моря значно змінюється в залежності від коливань рівня води. При рівні води -26,75 м — площа складає приблизно 371 000 км квадратних кілометрів, обсяг води — 78 648 кубічних кілометрів, що становить приблизно 44 відсотка світових запасів озерних вод. Максимальна глибина Каспійського моря — в Південно-Каспійській западині, близько 1025 метрів від рівня його поверхні. За величиною максимальної глибини Каспійське море поступається лише Байкалу (1620 м) і Танганьїці (1435 м). Середня глибина Каспійського моря, розрахована за багатографічною кривою, становить 208 метрів. У той же час північна частина Каспію — мілководна, її максимальна глибина не перевищує 25 метрів, а середня глибина — 4 метри.

4.2 Гідрологічний режим

Площа басейну Каспійського моря складає приблизно 371 000 квадратних кілометрів, що становить приблизно 10 відсотків від світової території закритих водних об'єктів. Довжина басейну Каспійського моря з півночі на південь — близько 2500 кілометрів, із заходу на схід — близько 1000 кілометрів. Басейн Каспійського моря охоплює 9 держав — Азербайджан, Вірменію, Грузію, Іран, Казахстан, Росію, Туркменістан, Туреччину, Узбекистан.

У Каспійське море впадає 130 річок, з них 9 річок мають гирло у формі дельти. Великі річки, що впадають в Каспійське море — Волга, Терек (Росія), Урал, Емба (Казахстан), Кура (Азербайджан), Самур (кордон Росії з Азербайджаном), Атрек (Туркменістан) та інші. Найбільша річка, що впадає в Каспійське море — Волга, її середньорічний водостік становить 215−224 кубічних кілометра. Волга, Урал, Терек і Емба дають до 88 — 90% річного водостоку Каспійського моря

На Каспії панує циклональна циркуляція вод, обумовлена головним чином річковим стоком і пануючими вітрами. Маси води рухаються із півночі на південь уздовж західного берега моря до Апшеронського півострова, де течія розділяється: одна гілка продовжується уздовж західного берега, інша перетинає Каспій в області Апшеронського порогу і біля східного берега з'єднується з водами, рухомими на північ уздовж східного берега з Південного Каспія. У Південному Каспії також спостерігається циклональна циркуляція, але менш чітко виражена, а між Баку і гирлом річки Кури ускладнена місцевою антіциклональною циркуляцією. У Північному Каспії переважає нестійкий вітровий перебіг різних напрямів. Швидкість їх зазвичай 10--15 см/сек, при сильних вітрах, співпадаючих з напрямом течій, швидкість може сягати 30--40 і навіть 100 см/сек. Часта повторюваність помірних і сильних вітрів обумовлює велике число днів із значним хвилюванням.

Найбільша висота хвиль до 11 м, що спостерігається, -- в районі Апшеронського порогу. Північна частина моря замерзає зазвичай на 2--3 міс., товщина льоду сягає 2 м. У Середньому Каспії під час суворих зим замерзають окремі мілководні затоки. Нерідкі випадки інтенсивного злому льодів вітром і їх дрейфу з Північного Каспія на південь уздовж західного берега. У окремі роки плавучі ці міні-айсберги досягають району Апшеронського півострова і здатні заподіювати значний збиток гідротехнічним спорудам на морі.

4. 3 Властивості водних мас

Середня солоність води 12,7--12,8 ‰, найбільша (не рахуючи затоки Кара-Богаз-гол) у східних берегів -- до 13,2 ‰, найменша на північному заході -- 1--2 ‰. Коливання солоності за площею моря, по вертикалі і в часі незначні, і лише на півночі вони помітніші у зв’язку з коливаннями стоку Волги. Вертикальне перемішування вод в зимовий час охоплює всю товщу води в Північному Каспії і шар 200--300 м в глибоководних районах, влітку і осінню обмежується верхнім шаром 15--30 м. У ці сезони на нижній межі верхнього добре прогрітого і перемішаного шару (15--30 м) утворюється інтенсивний шар стрибтемператури (декілька градусів на метр), що перешкоджає розповсюдженню тепла в глибинні шари моря.

Сольовий склад води замкнутого Каспійського моря відрізняється від океанського. Існують значні відмінності в співвідношеннях концентрацій солеутворюючих іонів, особливо для води районів, що знаходяться під безпосереднім впливом материкового стоку. Процес метаморфізаціі води моря під впливом материкового стоку призводить до зменшення відносного вмісту хлоридів у загальній сумі солей морської води, збільшення відносної кількості карбонатів, сульфатів, кальцію, які є основними компонентами в хімічному складі річкових вод. Найбільш консервативними іонами є калій, натрій, хлор і магній. Найменш консервативні кальцій і гідрокарбонат-іон. В Каспії вміст катіонів кальцію і магнію майже в два рази вище, ніж в Азовському морі, а сульфат-аніонів — у три рази.

Солоність води особливо різко змінюється в північній частині моря: від 0.1 од. psu в поблизу устя Волги і Уралу і до 10 — 11 од. psu кордоні з Середнім Каспію. Мінералізація в мілководні солоних заток-култуках може досягати 60 — 100 г / кг. У Північному Каспії протягом усього безльодовикового періоду з квітня по листопад спостерігається соленосний фронт квазішіротного розташування. Найбільше опріснення, пов’язане з розповсюдженням річкового стоку по акваторії моря, яке спостерігається в червні. На формування поля солоності в Північному Каспії великий вплив надає поле вітру. В середній та південній частинах моря коливання солоності невеликі. В основному вона складає 11.2 — 12.8 од. psu, збільшуючись в південному і східному напрямках. З глибиною солоність зростає незначно (на 0.1 — 0.2 од. Psu).

У глибоководній частині Каспійського моря в вертикальному профілі солоності спостерігаються характерні прогинання ізогалін та локальні екстренуми в районі східного материкового схилу, які свідчать про процеси придонного сповзання вод, засолонених на східному мілководді Південного Каспію. Величина солоності також сильно залежить від рівня моря і (що взаємопов'язано) від обсягу материкового стоку.

Температура води піддається значним широтному змін, найбільш чітко вираженим в зимовий період, коли температура змінюється від 0 — 0,5 °C у кромки льоду на півночі моря до 10 — 11 °C на півдні, тобто різниця температури води становить близько 10 °C. Для мілководних районів з глибинами менше 25 м річна амплітуда може досягати 25 — 26 °C. В средньому температура температура води біля західного узбережжя на 1 — 2 °C вище, ніж у східного, а у відкритому морі температура води вище, ніж поблизу узбережжя на 2 — 4 °C. За характером горизонтальної структури поля температури в річному циклі мінливості можна виділити три тимчасових відрізка у верхньому 2-метровому шарі.

З жовтня по березень температура води збільшується у південному і східному напрямках, що особливо добре простежується у Середньому Каспії. Можна виділити дві стійкі квазішіротні зони, де градієнти температури підвищені. Це, по-перше, кордон між Північним і Середнім Каспію, і, по-друге, між Середнім і Південним. У кромки льоду, на північній фронтальній зоні, температура в лютому-березні збільшується з 0 до 5 °C, на південній фронтальній зоні, в районі Апшеронского порога, з 7 до 10 °C. В даний період найменш охолоджуються води в центрі Південного Каспію, які утворюють квазістаціонарне ядро.

В квітні-травні область мінімальних температур переміщується в Середній Каспій, що пов’язано з більш швидким прогрівом води в мілководній північній частині моря. Щоправда, на початку сезону в північній частині моря велика кількість тепла витрачається на танення льоду, але вже в травні температура підвищується тут до 16 — 17 °C. У середній частині температура в цей час становить 13 — 15 °C, а на півдні збільшується до 17 — 18 °C. Весняний прогрів води вирівнює горизонтальні градієнти, і різниця температур між прибережними районами і відкритим морем не перевищує 0,5 °C. Прогрів поверхневого шару, що починається в березні, порушує однорідність у розподілі температури з глибиною.

У червні-вересні спостерігається горизонтальна однорідність у розподілі температури в поверхневому шарі. В серпні, який є місяцем найбільшого прогріву, температура води по всьому морю складає 24 — 26 °C, а в південних районах зростає до 28 °C. У серпні температура води в мілководні затоках, приміром, у Красноводській, може досягати 32 °C. Основною особливістю поля температури води в цей час є апвеллінг. Він спостерігається щорічно вздовж усього східного узбережжя Середнього Каспію і частково проникає навіть у Південний Каспій. Підйом холодних глибинних вод відбувається з різною інтенсивністю в результаті впливу переважаючих в літній сезон північно-західних вітрів. Вітер даного напрямку викликає відтік теплих поверхневих вод від берега і підйом більш холодних вод з проміжних шарів. Початок апвеллінга припадає на червень, однак найбільшої інтенсивності він досягає в липні-серпні. Як наслідок, на поверхні води спостерігається зниження температури (7 — 15 °C). Горизонтальні градієнти температури досягають 2,3 °C на поверхні і 4,2 °C на глибині 20 м. Ореол апвеллінга поступово зміщується з 41 — 42 °пн.ш. у червні до 43 — 45 °пд.ш. в вересні. Літній апвеллінг має велике значення для Каспійського моря, докорінно змінюючи динамічні процеси на глибоководної акваторії.

У відкритих районах моря в кінці травня — початку червня починається формування шар стрибка температури, який найбільш чітко виражений в серпні. Частіше за все він розташовується між горизонтами 20 і 30 м в середній частині моря і 30 і 40 м в південній. Вертикальні градієнти температури в шарі скачка дуже значні і можуть досягати декількох градусів на метр. У середній частині моря внаслідок згону у східного узбережжя шар стрибка піднімається близько до поверхні. Оскільки в Каспійському морі відсутній стабільний бароклінний шар з великим запасом потенційної енергії подібний головному термокліну Світового океану, то з припиненням дії переважаючих вітрів, що викликають апвеллінг, і з початком осінньо-зимової конвекції в жовтні-листопаді відбувається швидка перебудова полів температури до зимового режиму. У відкритому морі температура води в поверхневому шарі знижується в середній частині до 12 — 13 °C, на півдні до 16 — 17 °C. У вертикальній структурі шар стрибка розмивається за рахунок конвективного перемішування і до кінця листопада зникає.

4. 4 Коливання рівня води

Короткочасні неперіодичні коливання рівня Каспія обумовлені явищами наганянь зганяння, які на півночі можуть викликати короткочасне підвищення рівня на 2,5−2 м або пониження до 2 м. Спостерігаються сейши з періодом від 10 хвилин до 12 годин з амплітудою до 0,7 м. Є невеликі сезонні коливання рівня (близько 30 см).

Однією з цікавих особливостей Каспійського моря є зміна його рівня з різкими падіннями та підйомами різної тривалості. Причини коливань до сих пір точно не встановлені, хоча передбачається, що це може бути пов’язано з коливанням стоку річок, деформацією дна, з надходженням води з-під землі, змінами клімату. Геологічні та палеогеографіческіе дослідження дозволяють зазирнути у віддалене минуле регіону. За останні десять тисяч років рівень Каспію, розташованого нижче рівня світового океану, змінювався в межах від мінус 20 до мінус 40 метрів. Достатньо зазначити, що рівень моря в IV-II століттях до н.е. стоял на отметке не вище мінус 36 м, в VI столітті стояв на абсолютної позначки мінус 34 м, в X столітті - мінус 29 м, на початку XIV століття — мінус 19 м, а зараз — близько мінус 27 м. Відомо також, що в 7--11 ст. н.е. був низький рівень (можливо, на 2−4 м нижче сучасного). Останнє значне зниження рівня відбувалося починаючи з 1929 року (коли рівень був на відмітці близько 26 м) до 1956--57. Нині рівень коливається в межах декількох см біля відмітки 28,5 м. Причинами останнього падіння рівня, окрім кліматичних змін, що зумовили зменшення стоку річок до Каспію і збільшення випаровування з його поверхні, були також гідротехнічне будівництво на Волзі (створення крупних штучних водосховищ) і витрата річкових вод на зрошування посушливих земель і на виробничі потреби.

Наглядним прикладом змін стала розбудова й існування на узбережжі міста Баку. У перші століття нашої ери і аж до VII століття Бакинська бухта була сухою, а прибакинскі острова поєднувалися з сушею. Не випадково на карті Птолемея (II століття н.е.) Баку показаний далеко від моря. Потім з VII століття починається сильне підвищення Каспію аж до IX століття — тоді й утворилася Бакинська бухта. Потужні зміни відбулися в кінці XIII століття, коли Каспій піднявся більш ніж на десять метрів. Італійський географ XIV століття Марина Сануто з гіркотою зазначала: «Каспійське море щороку прибуває на одну долоню, і багато гарних міст вже затоплено», а за словами географа Абд ар-Рашид ал-Баку, в 1403 році Каспійське море затопило частину Баку і вода стояла біля мечеті. У цей час море плескалося у підніжжя Дівочої вежі, що побічно підтверджує легенду про дівчину, який кинувся в Каспій з вершини вежі. У цей же період повністю під водою виявився Сабаїловскій замок, побудований на скелі в бакинської бухти. Наступні 600 років рівень моря, коливаючись, залишався високим аж до початку XX століття, коли він став падати.

Систематичні спостереження над рівнем води в Каспійському морі були розпочаті в 1837 році. Як показали вимірювання, за перше століття (до 1930 року) рівень моря майже не змінювався, коливаючись між відмітками мінус 25 і мінус 26 метрів. У період з 1929 по 1941 рік відбулося різке зниження майже на два метри (від мінус 25,88 до мінус 27,84 м). Надалі, за наступні тридцять сім років море, то зростаючи, то опускаючи в своєму рівні, повільно падало, досягши найнизчої за час вимірювань позначки в 1977 році - мінус 29,01 м. У зв’язку з відступом моря в ці роки було розширено Бакинську набережну-бульвар і облаштована нижня тераса. Потім море почало швидко зростати і, піднявшись до 1995 року на 2,35 м, досягла позначки мінус 26,66 м. Якби води що впадають в Каспій з річок не використовувалися в обсязі близько сорока кубічних кілометрів на рік на господарські потреби і зрошення (це відповідає десяти сантиметрів в рівні моря), то цей рівень був би на півтора метра вище, наближаючись до рекордно-високої за сто шістдесят років відмітки минулого століття. В наступні роки середній рівень моря знизився майже на 50 см, досягнувши позначки мінус 27,17 м в 2001 році. З 2001 року і по теперішній час рівень знову став підвищуватися: у 2002 році на 2 см, у 2003 році на 4 см, у 2004 році на 8 см, в 2005 році 12 см. В даний момент рівень Каспію досяг -27,0 м. Результати вивчення атмосферних процесів і глобальні кліматичні зміни дають можливість припускати, що до 2015 року рівень моря зросте на 1 м від нинішньої абсолютної позначки. Зміна рівня моря впливає на господарську діяльність людей і на природу. При зниженні моря відбувається обміління підходів до портів, ускладнюються умови судноплавства, змінюється режим заповідників і запаси риби. Підвищення рівня призводить до затоплення прибережних територій, на яких знаходяться поселення людей, сільськогосподарських угіддь і промислові об'єкти.

РОЗДІЛ V. ОРГАНІЧНИЙ СВІТ КАСПІЙСЬКОГО МОРЯ ТА ЙОГО УЗБЕРЕЖЖЯ

Флора і фауна Каспію досить бідні по видовому складу, але значні по біомасі. У Каспії мешкає більше 500 видів рослин і 854 виду риб і тварин, різноманітних по своєму походженню. З рослин у Каспії переважають синьо-зелені і діатомові (різосоленія тощо) водорослі. Серед недавніх вселенців багато червоних і бурих водоростей. З квіткових найбільш поширені зостера і руппія. Найбільшу біомасу дають харові водорості (до 30 кг на 1 м3 дна). За походженням фауна в основному неогенового віку, що пристосувалася до частих і значних коливань солоності великі зміни. До цієї групи відносяться з риб -- осетрові, оселедці, кільки, бички, пуголовки, з молюсків -- дрейсени і сердцевідки, з інші безхребетних -- гаммаріди, поліхети, губки, один вид медуз. Крім того, тут мешкає 15 видів вселенців з арктичних і середземноморських басейнів. Помітну групу представляють організми прісноводного походження (з риб -- судак).

Тваринний світ Каспію представлений 1809 видами, з яких 415 відносяться до хребетних. У Каспійському морі зареєстровано 101 вид риб, у ньому ж зосереджено більшість світових запасів осетрових, а також таких прісноводних риб, як вобла, сазан, судак. Каспійське море — середовище існування таких риб, як короп, кефаль, кілька, кутум, лящ, лосось, окунь, щука. В Каспійському морі також живуть морські ссавці - Каспійський тюлень.

Рослинний світ Каспійського моря та його узбережжя представлений 728 видами. З рослин в Каспійському морі переважають водорості - синьозелені, діатомові, червоні, бурі, харові та інші, з квітконосіїв — зостера і руппія. За походженням флора відноситься переважно до неогенового віку, однак деякі рослини були занесені в Каспійське море людиною свідомо або на днищах суден.

Каспійський район багатий енергетичними ресурсами.

Складна суміш вуглеводнів та залишками органічних сполук — нафта, яка являє собою горючу корисну копалину, відому в цьому регіоні ще з давніх часів. Колодязі нафтові були вириті в Прикаспії уже на початку Х століття. А з XV століття європейцям уже відомо про багатство нафтових і газових родовищ в цьому районі. Англійські торговці Томас Бенністер і Джеффрі Даккет описували район Баку як «дивна річ: ось, до того дивна як фонтанами з-під землі лиється незлічима кількість нафти, і що все це біля кожного будинку мешканців цього краю. Це масло (олія) чорного кольору і називається (nefte) „нефте“. Існує також у місті Баку ще один вид масла, який білий і дуже цінний (схоже на „нефте“)».

Першу у світі морську свердловину і машинне буріння свердловин були зроблені в Бібі-Хейбат затоці, неподалік від Баку в Азербайджані. У 1873 році розвідка та розробка нафтових родовищ почалася в деяких з найбільш відомих пластів, які існували у світі на той час — на Апшеронському півострові, недалеко від села Белекхенлі, Сабунчинський, Раман і Бібі-Хейбат. Загальний обсяг видобутих запасів на той час налічував більше 500 млн. тонн. До 1900 року в Баку було понад 3000 свердловин, 2000 з яких є виробниками на промислових рівнях. До кінця XIX століття Баку отримав популярність й виступав в якості «столиці чорного золота», його слава розповсюджується по всій території світу, в результаті чого багато-хто з кваліфікованих робітників і фахівців подалися до цього міста.

На рубежі ХХ століття Баку став глобальним центром міжнародної нафтової промисловості. Але в 1920 році, коли більшовики захопили Азербайджан, вся приватна власність, в тому числі нафтові свердловин і заводи, були конфісковані. Після цього у республіці вся нафтова промисловость була спрямована на цілі й споживання в Радянському Союзі. До 1941 року Азербайджан видобувував із своїх надр 23,5 млн. тонн нафти, із Баку і прилеглих регіонів поставлялося близько 72% всієї нафти, що видобувалася в усьому СРСР.

Після розпаду Радянського Союзу розпочалася нова ера у розвитку цього регіону, де нафта та її видобування відіграють ключову роль. У 1994 році був підписаний «Контракт століття», що сигналізував початок найбільшого етапу розвитку Каспійських нафтових родовищ. В 2006 році був побудований і запущений в експлуатацію нафтопровід «Баку-Тбілісі-Джейхан», який дозволяє азербайджанській нафті надходити прямо до турецького порту Джейхан, що на Середземномор'ї.

ВИСНОВКИ

Назва Каспійського моря походить від назви Каспій (з перської мови — ???), це був стародавній народ, який жив на захід від моря в Закавказзі. Ще Страбон писав, що «країні албанців відноситься також територія, що називається Каспіне, на честь племені Каспіїв, а також називають там море, але в даний час те плем’я зникло «. Та згідно легенд та надписів на території Ірану — припускають, що це плем’я перекочувало на південь Каспійського моря.

Протяжність берегової лінії Каспійського моря оцінюється приблизно в 6500 — 6700 кілометрів, з островами — до 7000 кілометрів. Узбережжя Каспійського моря на більшій його частині його території - низинні і гладкі. У північній частині берегова лінія порізана водними протоками та островами дельти Волги і Уралу, береги низькі і заболочені, а водна поверхня в багатьох місцях покрита зарослями. На східному узбережжі переважають вапнякові береги, що примикають до напівпустелі та пустеля. Найбільш звивисті берега — на західному узбережжі в районі Апшеронского півострова і на східному узбережжі в районі Казахського затоки і Кара-Богаз-Гола.

За характером рельєфу і гідрологічним особливостям Каспій зазвичай підрозділяють на Північний Каспій, Середній Каспій і Південний Каспій. Північний Каспій (площа близько 80 тис. км2) -- наймілководніша частина моря з глибинами 4--8 м. Каспій має характеристики, загальні як для морів так і для озер. Хоча він часто згадуються в якості найбільшого в світі озера, але фактично це не прісноводна водойма, що й підтверджує історія його формування та процеси які відбуваються в ньому. Волга (близько 80% від припливу) і Урал скидають свої води в Каспійське море, але в нього немає природного відтоку крім випаровування. Таким чином, Каспій ще й має ознаки екосистеми з закритим басейном, зі своїм власним рівнем моря, історією, й вони тепер (десятки мільйонів років) незалежні від процесів та рівня світового океану. Флора і фауна Каспію досить бідні по видовому складу, але значні по біомасі. У Каспії мешкає більше 500 видів рослин і 854 виду риб і тварин, різноманітних по своєму походженню. Тваринний світ Каспію представлений 1809 видами, з яких 415 відносяться до хребетних. У Каспійському морі зареєстровано 101 вид риб, у ньому ж зосереджено більшість світових запасів осетрових, а також таких прісноводних риб, як вобла, сазан, судак.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Боде, К. Очерки Туркменской земли и юго-восточного прибрежья Каспийского моря. «Отеч. Зап. «, 1856, кн. 8

2. Вамбери, А. Путешествие по Средней Азии. Описание поездки из Тегерана через Туркменскую степь по восточному берегу Каспийского моря в Хиву, Бухару и Самарканд, совершенной в 1863 г. С картой Ср. Азии, пер. с англ., СПб., 1865.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой