Кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства: можливості та перспективи

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

з дисципліни: «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

на тему: Кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства: можливості та перспективи

Київ — 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико — методичні аспекти кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.1 Основні засади кредитування підприємства

1.2 Механізм кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.3 Правове регулювання кредитних відносин в Україні

Розділ 2. Аналіз фінансово-господарської діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

2.1 Господарсько-правові засади функціонування підприємства та його загальна характеристика, аналіз основних фондів та оборотних активів підприємства

2.2 Аналіз ефективності використання трудових ресурсів і заробітної плати та організації менеджменту на підприємстві

2.3 Аналіз виробництва, реалізації продукції, собівартості, прибутку,

рентабельності та фінансового стану підприємства

Розділ 3. Проект заходів щодо кредитування зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

3.1 Обгрунтування найефективнішого варіанту кредитування ЗЕД ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

3.2 Розробка бюджету ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

3.3 Розрахунок впливу кредитування на ефективність фінансової діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 10

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В сучасних умовах весь світ є глобалізованим та інтернаціоналізованим, тобто економіки різних країн світу є взаємозалежними. Економіка України хоча визнана ринковою, але вона не така розвинута порівняно із Західно-європейськими, північно-американськими та далекосхідними країнами нашої планети. Щоб покращити добробут населення, сприяти економічному зростанню у країні, збільшити споживання товарів, слід мати позитивне сальдо торгівельного балансу, тобто щоб експорт країни був більшим за її імпорт. Саме тому треба щоб зростала кількість вітчизняних підприємств із зовнішньоекономічною діяльністю.

Метою курсової роботи є ознайомитися із діяльністю ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10, дослідити її стан та економічні показники, що її відображають та виявити можливості та перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства за допомогою методів кредитування. Визначити рптимальний метод кредитування зрвнішньоекономічної діяльності підприємства.

Обєктом дослідження під час написання курсової роботи є дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства «Київхліб» «Хлібокомбінат № 10».

Предметом дослідження під час написання курсової роботи є звичайна господарська діяльність підприємства.

Під час аналізу основних фондів та оборотних активів підприємства, ефективності використання трудових ресурсів і заробітної плати, організації менеджменту на підприємстві, виробництва та реалізації продукції підприємства, собівартості, прибутку, рентабельність та фінансового стану підприємства автор даної роботи користувався підручниками з економіки підприємства, основ менеджменту, управління персоналом, стандартизації, метрології та сертифікації у харчовій промисловості, перелік яких наведено у кінці роботи.

Числові дані для всебічного аналізу діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10 автор знайшов у таких документах:

1) Форма 1 «Баланс»

2) Форма 2 «Звіт про фінансові результати»

3) Форма 3 «Звіт про рух грошових коштів»

4) Форма 4 «Звіт про власний капітал»

5) Форма 5 «примітки до річної фінансової звітності»

6) Форма 1-ПВ «Звіт з праці»

7) Форма 1-П «Звіт з продукції підприємства»

8) Форма 1-РС «Кількість працівників і оплачений робочий час, витрати на утримання робочої сили»

9) Фінансовий план ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 10 на 2006 рік

10) Пояснювальна записка до річного фінансового звіту за 2006 рік

11) Пояснювальна записка до річного фінансового звіту за 2005 рік.

Під час аналізу автор використовував статистичні прийоми дослідження числових даних.

Розділ 1. Теоретико — методичні аспекти кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.1 Основні засади кредитування підприємства

Положення Національного банку України «Про кредитування» 28. 09. 1995 р. визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування.

Кредит — позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредитор — суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Кредитоспроможність — це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитний ризик — ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Кредитна лінія — згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Платоспроможність — це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов’язань господарської діяльності.

Позичальник — суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Система кредитних органів

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Форми кредиту

Суб'єкти господарської діяльності, а також фізичні особи можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, споживчий тощо.

Види банківського кредиту

Кредити, які надаються банками, поділяються:

1. за строками користування

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років,

в) довгострокові - понад 3 років.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

2. за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними

паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової

організації);

г) незабезпечені (бланкові).

3. — за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

4. — за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,

за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

5. — за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою

позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Кредитні відносини між Національним банком

України та комерційними банками

Відповідно до чинного законодавства комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Кредитні відносини комерційного банку з позичальниками

Банківський кредит та джерела його формування

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

При наданні споживчих кредитів (у тому числі шляхом відкриття кредитних ліній) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити в іноземній валюті надаються резидентам України та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам.

Основні принципи проведення кредитної політики

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальникам відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку.

Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чиним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Укладення кредитних договорів між банком і суб'єктом господарської діяльності

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Відповідно до Указу Президента України від 06. 11. 98 N 1222/98 «Про гербовий збір» та актів законодавства України здійснюється маркування усіх оригіналів договорів суб'єктів підприємницької діяльності.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і таке інше, надає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обгрунтування, графіки виконання робіт), які необхідні для кредитування.

Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути: — забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов’язання, гарантійні листи тощо);

фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо).

Забороняється надання кредитів на:

покриття збитків господарської діяльності позичальника;

формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Щодо питання використання застави у практичній банківській діяльності необхідно керуватися таким.

Видами забезпечення кредиту є неустойка (штрафи, пені), застава, поручительство, гарантія.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов’язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (поручитель, страхова організація) — позичальник.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших передбачених чинним законодавством України та нормативно-правовими актами Національного банку України випадках.

Кредити в іноземній валюті надаються комерційними банками за умови мобілізації ними валютних ресурсів на відповідний строк. При цьому допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів у гривню на міжбанківському валютному ринку України або в іншу іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України чи на міжнародних валютних ринках згідно з умовами укладених кредитних договорів.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.

Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

Правова основа регулювання міжбанківських кредитів

Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України «Про банки і банківську діяльність», Цивільним кодексом України, нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачати права та зобов’язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Спірні питання за міжбанківськими кредитами вирішуються в порядку, встановленому чинним законодавством України, або за взаємною згодою комерційних банків через третейський суд.

Встановлення рівня відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами

Комерційні банки як економічно самостійні і незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади у своїх рішеннях, пов’язаних із оперативною діяльністю, мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Обмеження розміру надання кредитів на міжбанківському ринку

Загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи.

Національний банк України, враховуючи фінансовий стан комерційного банку, має право встановлювати інші обмеження загальної суми залучення та надання комерційними банками міжбанківських кредитів.

Комерційний кредит

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

— сплати боржником за векселем;

— передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

— переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит

Лізинговий кредит — це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодателем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит

Споживчий кредит — кредит, який надається фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів та послуг.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів. Строк повернення кредиту визначається кредитором і позичальником у кредитному договорі та залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Бланковий кредит

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення — тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит

Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Відповідальність за різні види порушення при кредитуванні

Відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди

У кредитних угодах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

За порушення умов цього Положення до банків можуть бути застосовані заходи впливу відповідно до законодавства України.

Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення — порушувати у суді справу про банкрутство.

1.2 Механізм кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Класифікація кредитів, що надаються підприємствам.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

— за кредиторами;

— за формами та видами;

— за метою використання;

— за терміном надання;

— за забезпеченням;

— за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

· банки та спеціалізовані фінансово-кредитні Інститути (банківський, лізинговий кредити);

· підприємства (комерційний кредит);

· держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);

· міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

До видів кредитів належать:

· банківський;

· комерційний;

· державний;

· лізинговий.

Банківський кредит — це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит — це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит — це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний — у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутою ринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємствам надаються переважно спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами — факторинговими та лізинговими компаніями.

В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв’язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:

* оборотних коштів;

* основних засобів.

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств. За терміном надання розрізняють короткострокові, середньо-строкові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад З роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратиза-цію підприємств тощо.

В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, уважаються довгостроковими. Сьогодні в Україні перевагу віддають короткостроковим кредитам.

Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:

* забезпечені;

* бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:

* нерухомістю;

* цінними паперами;

* товарно-матеріальними цінностями;

* дебіторською заборгованістю тощо.

Забезпечення кредитів може також здійснюватись: правами підприємств на інтелектуальну власність, землю гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручительство, поліс страхової компанії). В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. У міру розвитку, ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств зростатиме. Бланкові кредити отримують тільки фінансове стійкі підприємства на короткий термін (1−10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються. Порядок надання кредиту передбачає такі види позик:

· прямі;

· консорціальні;

· позики участі.

Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-пози-чальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту. У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект. Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов’язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку у кредитній угоді. Як правило, головним банком визначають один із великих банків, який має досвід проведення великомасштабних кредитних операцій.

Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і надає головному банку, як правило, таку інформацію:

1) клопотання на отримання кредиту, із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;

2) дані про мету та направленість кредиту, термін надання, періоди його погашення;

3) техніко-економічне обгрунтування проекту;

4) інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування.

Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.

За настання строків погашення зобов’язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов’язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.

Консорціальне кредитування в Україні не набуло розвитку. За останні роки було укладено лише кілька консорціальних угод.

Позики участі - банки передають (переуступають) частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту.

У зв’язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.

Врахування векселів є формою кредитування суб`єктів підприємницької діяльності, при якій Банк купує векселі у векселедержателя з дисконтом до настання дати платежу за ним з метою отримання доходу від погашения векселів в повному об`ємі.

Здійснюючи врахування векселів Банк, таким чином, надає векселедержателю-пред`явнику терміновий кредит. Як правило, Банк враховує ті векселі, за якими чітко можна визначити дату платежу.

Види врахування векселів:

· звичайне врахування векселів — придбання Банком векселів у векселедержателя до настання строку платежу, при якому погашення векселів здійснюється векселедавцем;

· врахування векселів з реверсом — придбання Банком векселів у векселедержателя до настання строку платежу, при якому векселедержатель бере на себя позавексельне зобов`язання викупити ці векселі у Банка до настання строку платежу або при настання певних обставин.

Операції врахування векселів Банк здійснює на підставі договору врахування (генерального договора врахування) векселів, який укладаєтьсяз векселедержателем векселів.

Грошові кошти за враховані векселі перераховуються векселедержателю на його поточний рахунок.

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств.

На сучасному етапі розвитку нашої держави все більшого значення набуває використання таких видів кредитування, як факторинг, форфейтинг, лізинг, кредитування на основі документарного акредитива тощо.

У світовій банківській практиці широко застосовується факторинг, як самостійна форма короткострокового кредитування зовнішньої торгівлі.

Факторинг — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася у банківській практиці у 50-х роках.

Факторинг — це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь три сторони:

· фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);

· постачальник;

· покупець.

Розрізняють два види факторингу:

1. Конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

2. Конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При факторингу без фінансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов’язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80−90% від суми боргу. Решта 10−20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право регресу — право повернення фактором клієнту несплачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, тільки-но вони будуть йому пред’явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

Доходи фактора від здійснення факторингової операції складаються з двох частин:

· комісійні за послуги по обслуговуванню боргу (в розмірі 1--2% загальної суми придбаних банком рахунків);

· позичковий процент, нарахований на виданий клієнту аванс.

Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв’язку з незначним періодом користуванням авансом дохід банку від позичкового процента менший, ніж від комісійних платежів.

Зміст та послідовність факторингової операції приведена на рис. 1.

Рис. 1. Зміст та послідовність факторингової операції

Операція факторинг (від англ. factor — агент, посередник) пов’язана з переуступкою експортером факторинговій організації неоплачених імпортером платіжних вимог за відвантажені товари та надані послуги, і відповідно права отримання за ними платежу. Інакше кажучи, фактор купує платіжні вимоги експортера, а потім сам отримує за ними платіж від імпортера.

Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, хоч і постійно збільшуються.

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг загальний обсяг послуг факторингу, наданий фінансовими компаніями, за підсумками січня — вересня 2006року проти цілого 2005року виріс в 1,5 рази — до 654 млн. грн., а за факторинговими операціями в іноземній валюті - більше ніж на 50%.

Основна цінність факторингу полягає в його комплексності. Це не просто фінансування певних витрат, а саме сукупність рівноцінних для підприємства фінансово-посередницьких послуг. Зазвичай факторингове обслуговування передбачає:

1. Фінансування.

Після відвантаження товару клієнт банку (продавець) відразу отримує значну частину від суми поставки (до 95%) у формі авансу, не очікуючи оплати від свого боржника (покупця). Після погашення всіх боргів перед банком-фактором (суми сплаченого ним авансу та винагороди за надання послуг) залишки коштів, що надходять для погашення відповідної дебіторської заборгованості, перераховуються на розрахунковий рахунок клієнта у міру їх надходження в банк.

2. Управління дебіторською заборгованістю.

Включає в себе контроль за своєчасною оплатою покупцями проданих товарів, прогнозування термінів інкасації, відповідні процедури нагадування у разі затримки платежів, а також регулярні звіти банку про стан дебіторської заборгованості, здійснені клієнтом поставки та платежі його покупців.

3. Прийняття ризиків.

За відповідну винагороду банк приймає на себе ризики підприємства, пов’язані з постачанням товарів з відстрочкою платежів, які за інших обставин могли б призвести до нестачі коштів у самого підприємства для розрахунків з постачальниками.

1. Факторингові операції існують двох типів — з правом регресу і без. Якщо договір про факторингове обслуговування укладається з правом регресу, банк має право зворотної вимоги до клієнта (продавця) про відшкодування сплаченої суми. Якщо без права регресу, то банк такого права не має.

З переваг, що отримує внаслідок використання факторингу клієнт банку, випливають і вигоди для його контрагентів (покупців) — вони дістають можливість співпрацювати з продавцем на умовах товарного кредиту, збільшуючи таким чином обсяги закупок без залучення додаткового капіталу.

Недоліком факторингу є його вища, порівняно з кредитами, вартість.

Для захисту інтересів експортерів в умовах загострення конкуренції на світових ринках створено нові форми фінансування міжнародних торговельних операцій. До їх числа можна віднести форфейтинг.

Форфейтинг — це купівля боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов`язання про відмову — форфейтинг — від звертання регресивної вимоги до кредитора за неможливості одержання задоволення в боржника. Покупка оборотного зобов`язання здійснюється зі знижкою.

Найбільшого розвитку форфейтинг набув у країнах, де державне кредитування експорту є недостатньо розвинутим.

На сьогодні одним з основних центрів здійснення форфейтингових угод є Лондон, оскільки експорт багатьох європейських країн вже давно фінансується лондонськими банками. Значна частина форфейтингового бізнесу сконцентрована також у Німеччині.

Механізм форфейтингу використовується у двох основних видах угод:

? у фінансових угодах — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань;

? в експортних угодах — для сприяння надходженню коштів експортеру, що надав кредит імпортеру.

Таким чином, цей метод дозволяє експортерам уникнути валютного ризику, що може виникнути внаслідок курсових коливань на протязі періоду між укладенням зовнішньоторговельної угоди та фактичним платежем за нею.

Основними оборотними документами, що використовуються як форфейтингові інструменти, є векселі.

Суб`єктами форфейтингової операції є:

— експортер (продавець);

— імпортер (покупець);

— форфейтер (банк);

— гарант.

Метою форфейтингової угоди є:

— для покупця — придбання товару в кредит, крім ціни товару він сплачує відсотки за кредит;

— для продавця — одержання при врахуванні векселів суми, що дорівнює ціні товару;

— для банку — одержання доходу у виді дисконту при врахуванні партії векселів.

Терміни дії форфейтингової угоди від 180 днів до 5 років. Сьогодні форфетуються суми, розмір яких значно нижчий, ніж необхідний раніше 100 000 євро. Угоди з форфейтингу здійснюються головним чином у євро, швейцарських франках або доларах США.

У практиці діяльності вітчизняних підприємств-експортерів і банків форфейтинг тільки починає запроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще недостатньо врегульовані. Зокрема, специфікою форфейтингу є неоднозначний його характер. Це — кредитно-вексельна угода, пов’язана з розрахунками в іноземній валюті, а тому необхідне одночасне дослідження правових аспектів як кредитних відносин, так і вексельного обігу та валютного регулювання.

Сучасність характеризується наявністю передумов щодо розвитку ринку факторингових та форфейтингових послуг в Україні, але подальший розвиток потребує спеціальної законодавчої бази, яка б відповідала міжнародній практиці.

Форфейтинг -- це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій.

На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський. Схема здійснення операції форфейтингу може мати такий вигляд:

1. Укладення зовнішньоекономічного контракту, яким передбачено надання комерційного кредиту.

2. Поставка товарів.

3. В експортера виникає дебіторська заборгованість за експортним контрактом, яка може бути забезпечена авальованим векселем, банківською гарантією тощо.

4. Укладання договору форфейтингу, яким передбачено продаж (уступку) вимог форфейтеру.

5. Імпортер (боржник) і гарант підтверджують свою згоду сплатити борг на користь форфейтера.

6. Переоформлення дебіторської заборгованості на користь форфейтера з одночасною виплатою суми боргу (за мінусом суми дисконту) на користь експортера.

7. З настанням строків розрахунків імпортер сплачує суму боргу на користь форфейтера.

Продавцем вимог при форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфейтингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.

Договори форфейтування укладаються переважно в доларах США, євро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.

До основних переваг форфейтингу для експортера можна віднести такі:

зменшення кредитного ризику;

мінімізація валютних ризиків;

мінімізація ризику зміни процентних ставок;

поліпшення ліквідності (платоспроможності).

На відміну від операції факторингу, вартість якої визначається за методикою контокорентного кредитування, вартість форфейтування включає комісійну винагороду та дисконт. Причому метод дисконтування застосовується не лише щодо вимог, оформлених векселем, а й стосовно інших боргів. Ставка дисконтування залежить від багатьох факторів: кредитоспроможності боржника, наявного кредитного забезпечення, строків погашення боргових зобов’язань, попиту та пропозиції на ринку форфейтингових послуг, середніх ставок на кредитному ринку.

Для визначення доцільності форфейтингу слід порівняти його вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому здебільшого використовують метод ефективної ставки процента. За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортованих товарів.

Лізингові послуги це відносно нові, нетрадиційні види банківських послуг. Лізинг виник у 50-ті роки паралельно з розвитком системи прискорених амортизаційних відрахувань. Це господарська операція, що передбачає передачу лізингодавцем права користування матеріальними цінностями іншим суб'єктам господарювання (лізингоодержувачу). Лізинг також можна розглядати як довгострокову оренду, в якій наявні елементи кредитних відносин, а грошові та матеріальні потоки злиті в єдиний комплекс грошово-майнових відносин. І хоча зовні лізинг схожий на довгострокову оренду, однак повернення майна до свого юридичного власника при ньому не є обов’язковою умовою.

Лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється в розстрочку.

У лізинговій угоді беруть участь три сторони:

· постачальник, який є виробником об'єкта лізингу;

· лізингодавець, який оплачує об'єкт лізингу і здає його в лізинг;

· лізингоодержувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.

Розрізняють такі види лізингу:

а) залежно від джерел придбання об'єкта лізингу:

· прямий — коли лізингодавець купує майно у виробника і передає його в оренду;

· зворотний — власник продає майно лізингодавцю, а потім бере його в оренду;

б) залежно від об 'єкта лізингу:

· лізинг рухомого майна;

· лізинг нерухомого майна;

в) залежно від обслуговування:

· лізинг з обслуговуванням (надання лізингових послуг поєднується з наданням певних послуг, пов’язаних з утриманням і технічним обслуговуванням об'єкта лізингу);

· пакетний лізинг — система надання в оренду об'єкта лізингу (будинок, магазин продаються у кредит, а обладнання — за лізинговою угодою);

г) залежно від ступеня окупності майна:

· лізинг з повною окупністю, коли протягом строку дії одного договору здійснюється повна виплата лізингодавцю вартості орендованого майна;

· лізинг з неповною окупністю, коли протягом дії одного договору окупається тільки частина вартості орендованого майна;

д) залежно від умов амортизації:

· лізинг з повною амортизацією і, відповідно, з повною виплатою вартості об'єкта лізингу;

· лізинг з неповною амортизацією і, значить, з частковою виплатою вартості.

Виходячи з наведених вище двох ознак класифікації (за ступенем окупності об'єкта лізингу і умов його амортизації), які пов’язані між собою, розрізняють фінансовий та оперативний лізинг:

· оперативний — лізинг з неповною окупністю;

· фінансовий — лізинг з повною окупністю.

Особливостями оперативного лізингу є:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой