Кримiналiстичне дослідження людини за ознаками зовнішності (габітологія)

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Кримiналiстичне дослідження людини за ознаками зовнішності (габітологія)

Криміналістичне вчення, що безпосередньо займається вивченням теоретичних положень і заснованих на них науково-технічних засобах і методах збирання й використання даних про зовнішній вигляд людини в криміналістичній практиці, одержало назву «габітология» (від злиття двох латинських слів: «габітус» — зовнішність і «логос" — наука). Рідше користуються терміном «габітоскопія» («скопео» — розглядаю).

Науковими передумовами використання даних про зовнішність у криміналістичній практиці для розшуку й установлення особистості є власні властивості зовнішності людини і її слідів-відображень. Головними із цих властивостей, що мають криміналістичне значення й створюють передумови для криміналістичної ідентифікації, є індивідуальність, відносна стійкість і відображаємість (рефлекторність), тобто здатність людської зовнішності залишати сліди-відображення.

Індивідуальність зовнішності кожної людини, відмінність її від інших осіб визначається складністю й величезною кількістю ознак, що описують зовнішність. Так, в 1980р. у СРСР спільними зусиллями вчених криміналістів, антропологів і етнографів був створений альбом «Типи й елементи зовнішності», що містить антропологічні типи осіб різних національностей і народностей, які проживають на території СРСР. Крім цього альбом містить велику кількість варіантів ознак елементів людських обличч обох статей. Наприклад, тільки для осіб європеоідного типу міститься більше 960 варіантів ознак елементів обличчя (зачісок — 75 варіантів, брів — 153, очей — 185, вушних раковин — 27 і т.д.). Приблизно по стільки ж варіантів і для осіб кавказького типу зовнішності, среднеазаитского, монголоїдного й т.д. Саме ця дуже велика кількість варіантів і забезпечує принципову можливість виділення кожної людини по її зовнішності з маси інших, її ідентифікацію.

Стійкість зовнішнього вигляду людини обумовлює можливість установлення його особистості, незважаючи на зміни в часі. Як і будь-який об'єкт матеріального світу зовнішність людини перетерплює змінювання на протязі часу. При цьому основними факторами цієї зміни є як постійно діючі закономірності розвитку й зів'янення людського організму, так і перебіг різних перехідних процесів (захворювань, умов життя й т.д.). У ряді випадків має значення навмисна зміна зовнішності або зміна зовнішності під дією фізичних травм. При цьому зміни можуть бути необоротними (це, головним чином, зміни, що наступили під дією віку, смерті, травм, хірургічного втручання) і оборотними, коли зовнішність після змін, що наступили, відновлюється в первісному виді (такі зміни, що наступили внаслідок тимчасового захворювання, зміни в способі життя).

У зв’язку з тим, що зовнішність людини мінлива, у габітоскопії мається на увазі стійкість зовнішності не абсолютна (тобто незмінність зовнішнього вигляду протягом всього життя людини), а відносна — тобто стійкість зовнішності на протязі певного періоду часу. Мінливість зовнішнього вигляду не перешкоджає ототожненню людини за ознаками зовнішності, оскільки відомі закономірності цих змін. Так, наприклад, ідентифікаційний період для портретної експертизи може становити до 60 років.

Досить важливою передумовою можливості використання зовнішнього вигляду людини в криміналістичній практиці є його відображаємість (рефлекторність) — властивість запам’ятовуватися в різних слідах-відображеннях — на знімках, малюнках, в описах і т.д. Ця властивість забезпечує можливість збирати й накопичувати дані про зовнішній вигляд, вивчати їх, використовувати в різних умовах роботи органів внутрішніх справ.

Особистим проявом відображаємості є наочність зовнішнього вигляду людини, тобто властивість відображатися у свідомості інших людей. Наочність зовнішнього вигляду забезпечує можливість сприймати спостережувану людину в цілому або по окремих його елементах і ознакам. З іншого боку, здатність людської свідомості виразно, достовірно й повно сприймати, зберігати, відтворювати та пізнавати людину за ознаками зовнішності, забезпечує можливість широкого використання даних про зовнішній вигляд шляхом залучення до процесу розшуку й установлення особистості людей що знали (бачили) злочинця. Отримані за допомогою очевидців описи зовнішності, суб'єктивні портрети, дані які потрібні при пред’явленні для впізнання й т.д. широко й успішно використовуються в слідчій і оперативно-розшуковій роботі органів внутрішніх справ, забезпечуючи своєчасне й точне встановлення й розшук злочинців і інших осіб по їхній зовнішності.

До власних елементів зовнішності відносяться:

а) анатомічні, — тобто елементи зовнішньої будови тіла людини, виділювані при спостереженні: фігура в цілому; голова (у тому числі потилиця, тім'яна частина, волосяний покрив, шия, плечі, іноді ключиці, спина, тазостегнова область, руки (у тому числі кисті, пальці, нігті), ноги (у тому числі гомілки, стопи).

б) функціональні (динамічні), — які становлять особливості функцій життєдіяльності людини (загальна манера тримати себе, поза, статура, хода, міміка, жестикуляція, побутові звички, спеціальні навички) і проявляються в динамиці;

в) загальнофізичні, — які характеризують фізичний тип людини (стать, вік, зріст, антропологічну належність).

До супутніх елементів відносяться предмети одягу, які є на людині і які сприймаються спостерігачем, різні побутові речі, прикраси, значки, компенсувальні предмети (окуляри, милиці, слухові апарати і т. інш.). Супутні елементи є складовими частинами зовнішнього вигляду людини майже у всіх ситуаціях криміналістичної практики, що й визначає необхідність розглядати їх при аналізі зовнішнього вигляду людини.

Ознака зовнішності - особливість, яка характеризує, описуює спостережувальний елемент зовнішності або зовнішність у цілому.

Ознаки зовнішності розподіляються на види, які зберігають найменування груп характеризованих ними елементів, а саме:

а) анатомічні ознаки — це форма, величина, положення, колір, кількість, наявність (відсутність), ступінь симетрії і ступінь вираження конкретних анатомічних елементів зовнішності;

б) функціональні ознаки — звичне відносне положення анатомічних елементів чи характер їх рухів;

в) загальнофізичні ознаки вказують на належність до статі, значення віку і зросту, антропологічний тип, фізичний стан (хворий, здоровий);

г) побічні ознаки характеризують супутні елементи зовнішності. Елементи і ознаки зовнішності, в залежності від їх ролі в опису зовнішності та співвідношення один з одним, прийнято розподіляти на загальні та окремі. Це ділення умовне і у кожному конкретному випадку встановлюється спеціально. Наприклад, обличчя у цілому є

загальним елементом у відношенні його частин — окремих елементів — очей, носа і т.д., але у відношенні голови в цілому саме обличчя є окремим елементом.

Елементи і ознаки зовнішності, в залежності від їх ролі в опису зовнішності та співвідношення один з одним, прийнято розподіляти на загальні та окремі. Наприклад, обличчя у цілому є загальним елементом у відношенні його частинокремих елементів — очей, носа і т.д., але у відношенні голови в цілому саме обличчя є окремим елементом.

Важливе значення серед анатомічних і функціональних ознак складають аномалії, тобто відхилення від нормальної будови, які рідко зустрічаються. Такі ознаки виділені до спеціальої групи особливих прикмет.

Особливі прикмети, які знаходяться на зримих частинах тіла й тим самим як би «впадають в очі», одержали назву «разючих прикмет». Так, родимка на попереку або татуювання на животі відносяться до «особливих прикмет», але ткая ж родимка на обличчі або татуювання на тильній стороні долоні будуть уже вважатися «яскравими прикметами».

Теорія киміналістичної ідентифікації цінність (ідентифікаційну значущість) ознаки визначає частотою її зустрічності. Ідентифікаційна значущість тим вище, чим рідше зустрічаїться ознака.

У процесі ідентифікації осіб за ознаками зовнішності з усієї сукупності ознак вибирають такі, які дають достатньо точну уяву про ототожнену людину. Такі групи ознак називаються ідентифікаційнми. Ідентифікаційна ознака зовнішості повинна задовольняти низку умов, а саме:

1) володіти індивідуальністю, тобто бути відмінниою, здатнною виділити людину з групи схожих на неї людей;

2) бути наочною, тобто володіти здатністю до стабільного і однозначного відображення;

3) володіти відносною стійкістю, незмінністю на протязі ідентифікаційного періоду.

У практичній діяльності використовується не сама зовнішність людини, а її відображення, що виникло внаслідок взаємодії з об'єктами матеріального світу, які існують у об'єктивній і суб'єктивній формах.

Об'єктивна форма відображення передбачає отримання слідів-відображень зовнішності на різноманiтних матеріалах (фотоматерiалах, магнітних та оптичних носіях інформації, різних копірувальних матеріалах, і т.д.). Такі сліди-відображення отримали назву «об'єктивні відображення зовнішності».

До них належать фотографічні, кінематографічні, відеографічні і термографічні зображення, телезображення, оцифровані зображення на магнітних і оптичних носіях, рентгенівські знімки, флюорограми, посмертні маски і зліпки з частин тіла загиблих, зображення на копірувальних матеріалахі т.д., а також одержані за допомогою технічних засобів репродукції перелічених відображень.

Суб'єктивна форма відображення зовнішності людини має місце при психічній взаємодії, коли зовнішність людини, як об'єктивне явище, відображеється у свідомості іншої людини (спостерігача) у вигляді ідеального відображення, уявленого образу-сліду пам’яті.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, можна дати таке визначення зовнішності:

Зовнішність людини — це візуально чи тактильно сприймальна частина наружності. Вона визначена анатомно-фізіологічною будовою людини і являє собою сукупність елемнтів та ознак, які їх характеризують.

Процедура використання даних про зовнішність включає два етапи: 1- збирання інформації; 2- безпосереднє використання даних для пошуку чи ідентифікації осіб.

Збирання даних про зовнішність рлозпочинається з пошука і встановлення джерел інформації про зовнішність людини.

Джерела інформації це матеріальні об'єкти, причинно пов’язані з обставинами події злочину. За видом і рівнем організації вони поділяються на речові і особисті.

Речові джерела — це матеріальні об'єкти, у яких зафіксовані (відображені) відомості про зовнішність людини. До них відносяться: фотографії, кінострічки, відеозапис, запис на магнітних та оптичних носіях, зображення на телеекрані або моніторі, рентгенівські знімки, зображення, отримані в інфрачервоних променях (термографії) посмертні маски і зліпки, а також різні документи, які мають інформацію про зовнішність (історії хвороби, медичні картки, санаторно-курортні книжки, матеріали війсккоматів, спортивних організацій, відділів кадрів і т.д.).

Особисті джерела інформації про зовнішність — це люди, які, заємодіючи з матеріальним оточеннням і учасниками події злочину, відображають їх у вигляді суб'єктивних уявних образів, що називаються ідеальними слідами або «слідами пам’яті».

Збирання інформації про прикмети зовнішності проводиться у ході оперативно-пошукових заходів і слідчих дій, а також у процесі повсякденної роботи співпрацмвників міліції на обслуговуваній ними території.

Залежно від методу фіксації можуть бути отримані об'єктивні або суб'єктивні відображення зовнішнього вигляду.

А). — Об'єктивні відображення зовнішності можуть бути отримані, коли слід-відображення утворюється тільки внаслідок дії природно-фізичних законів (законів фізичної оптики, електричних і хімічних процесів і т.д., або внаслідок безпосереднього контакту тіла людини зі слідосприймаючей поверхнею). До об'єктивних відображень зовнішності ставляться:

1. Фотозйомка є самим поширеним методом фіксації, за допомогою якого отримують об'єктивні зображення зовнішності на різноманітних носіях інформації (фотографічних матеріалах, магнітних та оптичних носіях, у електронному вигляді на ПЗС-матрицях, на екрані монітора та ін.). Це найбільш поширений метод зображення зовнішності, який відповідає основним вимогам, пред’явленим до фіксації речових джерел доказової інформації, тобто подання до суду речових джерел.

Види фотозйомки:

— аматорська,

— репродукційна,

— репортерська,

— художня,

— оперативна,

— фотозйомка для документів,

— впізнавальна (сігналетична) зйомка.

2. Відеозйомка (відеозапис) — засіб фіксації доказової інфоріації у кримінальному судочинстві, який робиться за допомогою зйомки на аналогову чи цифрову выдеокамеру, що отримав своє нормативне закріплення у ст. 85−2 КПК України.

3. Рентгенографія також може використовуватись як метод матеріальної

фіксації прикмет зовнішності. Рентгенографічні знімки (частіше за все голови) відображають сілуетні зображення елементів обличчя. Іноді на знімках можна виявити дефекти кісток, тісно взаємопов'язані із зовнішнім виглядом відповідних елементів тіла (наприклад, викривлення кісток кисті руки і т.д.).

4. Фіксація на копірувальні матеріали — такі, як сніг, мокрий пісок, на запилена рівна поверхня і т.д. іноді допомагають отримати матеріальні сліди — відображення зовнішніх прикмет людини., тому вони також є джерелами інформації про зовнішність осіб, які залишили ці сліди.

Б). -Суб'єктивні відображення зовнішності є результатом матеріалізації слідів-пам'яті, що перебувають у свідомості очевидців злочину.

5. Словесний опис — тобто перелік елементів зовнішності та ознак, що їх характеризують. Він може бути виконаний у довільній формі, як словесний опис зовнішності, або з дотриманням певної термінології й правил складання у формі словесного портрета.

Словесний опис є найбільш поширеним методом фіксації прикмет зовнішності.

«Словесний портрет" — це криміналістичний метод фіксації прикмет зовнішності людини з використанням спеціальної термінології, здійснюваний за спеціальною методикою і в установленій послідовності.

При застосуванні словесного портрету повинні бути виконані наступні вимоги:

1. Повнота опису.

2. Системність (послідовність) опису.

3. Використання під час опису спеціальної термінопогіі та єдиних понять.

4. Суб'єктивний портрет — зображення людини, отримане не за допомогою технічних засобів, а через призму людської свідомості, яка вносить елемент суб- єктивністі при спостереженні, запам’ятовуванні й відтворенні інформації. Субьективный портет може бути виготовлений художником по пам’яті або зі слів очевидців, а так само самими очевидцями, яким фахівець допоміг скласти композиційний портрет. Види суб'єктивних портретів:

Графічний композиційний портрет;

Скульптурна композиція;

Композиція за допомогою комп’ютера.

Реконструкція зовнішності за кістковими залишками здійснюється з використанням методики, розробленої М. М. Герасимовим, а кінцевим результатом її є об'ємне пластичне відтворення зовнішності у формі скульптурного портрету. Проте для виготовлення скульптури необхідно мати навички ліплення, що значно обмежує можливості застосування даної методики на практиці. Незважаючи на те, що методика за минулі десятиріччя отримала свій подальший розвиток, до цього часу у юридичній і спеціальній літературі немає єдиної думки про доказове значення антропологічної реконструкції обличчя за черепом. Вчені, які ведуть дослідження у цієї галузі, відмічаючи важливість всебічного вивчення співвідношень між м’якими тканинами і кістковою основою, визначають, що дана проблема продовжує залишатись ще мало вивченою.

Форми реєстрації осіб за прикметами зовнішності, які використовуються у сучасних обліках, такі:

фотольбоми;

фототеки (слайдотеки);

картотеки;

кіно- і відеотеки;

регістрації у цифровій формі, що являє собою збереження інформації в пам’яті елекронно-обчислюваних приладів.

Метою використання може бути розшук (визначення місцезнаходження) людини й встановлення особистості.

При цьому ідентифікованою за ознаками зовнішності є розшукувана особа (особа, що перевіряється), а ідентифікуючими об'єктами виступають: а)-мислевий образ в пам’яті свідка, потерпілого чи іншої особи (при пред’явленні для впізнання); б)-матеріально-зафіксовані відображення зовнішності (фото- чи відеозаписи, малюнки, суб'єктивні портрети та ін.); в)-словесний опис (в тому числі «словесний портрет»); г)-труп, частини трупу, кісні останки людини.

Форми використання даних про зовнішній вигляд людини можуть бути непроцесуальнними — пізнавання в ході оперативно-розшукових заходів і процесуальними, тобто здійснюватися в рамках процесуального акту (слідчої дії) — огляду, пред’явлення для впізнання, експертизи.

Це зумовлює різний порядок і різне судово-доказове значення результатів використання даних про зовнішній вигляд людини.

А). непроцесуальна форма («оперативне пізнавання»):

Для визначення конкретного змісту використання даних про зовнішній вигляд людини визначальне значення мають його види:

а-1. «Уявний образ — людина». У випадках, коли можливість безпосереднього порівняння портрета й людини виключається, перед порівнянням приходиться запам’ятовувати зовнішність людини по портрету (розшук на вулиці в юрбі, випадкова зустріч із розшукуваним або схожим на розшукуваного й т.д.). При вивченні портретів варто залучати складені на додаток до них описи. Ознаки зовнішності описуються по методу словесного портрета й запам’ятовуються.

а-2. «Уявний образ — портрет». Таке сполучення порівнюваних об'єктів виникає, як правило, при залученні громадян, що можуть впізнати по фотографії розшукуваного (наприклад при пред’явленні потерпілим оперативних фотоальбомів з портретами злочинців, при складанні орієнтувань для розшуку злочинців або при звертанні до громадян через засоби масової інформації із пред’явленням фотопортретів розшукуваних осіб,); нерідко такого роду порівняння проводиться й оперативними працівниками, які запам’ятали визначену особу. Таким чином, спочатку спостерігається особа визначеної людини (формується представлення про її зовнішність — тобто її уявний образ), а потім уявний образ порівнюється з портретом (визначеним або багатьма).

а-3. «Портрет — людина». Таке сполучення об'єктів виникає в багатьох ситуаціях оперативної роботи безпосередньо з людиною (при перевірці документів, що засвідчують особистість, при обміні паспорта, при перевірці затриманого по оперативних альбомах, при огляді трупа безвісної людини). При такому безпосередньому порівнянні задача ідентифікації особи обмежується необхідністю установити: ця або інша особа зображена на даній фотографії.

а-4. «Портрет — скульптурна реконструкція». При встановленні особи померлих нерідко використовуються фотознімки скульптурної реконструкції особи по черепу. Ці знімки пред’являються громадянам, які заявили про зникнення своїх близьких і родичів. Але пред’явлення варто здійснювати лише тоді, коли збігаються у відомих межах вік померлого й зниклого, а токож час і місце зникнення й смерті.

а-5. «Портрет-портрет, (портрет — уявний образ — портрет)». У поточній роботі підрозділів МВС може виникнути потреба в попередньому зіставленні портретів установлюваних осіб і осіб, що перевіряються. Зокрема при перевірці особи під час обміну паспортів, коли фото власника паспорта порівнюється з портретами злочинців, об’явлених у розшук або при зіставленні картотек невпізнаних трупів і без звістки зниклих.

Аналіз результатів попереднього дослідження проводиться в основному довідці експерта. Знайомлячись із довідкою експерта, необхідно мати на увазі, що в ній повинен бути відображений весь хід дослідження й підстави чітко сформульованих висновків.

а-6. «Портрет — кісткові останки (череп)». Подібного роду порівняння як звичай проводиться в ході медико-криміналістичної експертизи, що має своєю метою встановлення тотожності особи загиблого. У якості идентифікуємого об'єкта при цьому виступає конкретна людина (найчастіше без звістки зникла особа), у якості що ідентифікуючіх — об'єктивні портрети (найчастіше фотознімки) або череп.

а-7. «Опис — портрет, (портрет — опис)». При об’явлені в розшук може бути розісланий опис зовнішності розшукуваного без його портрета. Такий опис можна використовувати для пошуку відповідної фотографії й подальшого порівняння з відображеними на ній ознаками.

Фотографії можуть розшукуватися по виділеним з опису ознакам як серед знімків оперативних альбомів, так і серед паспортних матеріалів. Описи без звістки зниклих можуть бути перевірені по обліках невпізнаних трупів; при збігу опису з фотозображенням знімки направляються по місцю запиту, де й приймаються остаточні заходи до встановлення особистості померлого.

Аналогічна ідентифікація, проводиться і за схемою «портрет — опис». На практиці при перевірці особи іноді з’являється можливість порівнянь знімків з описами, що містяться в оперативних матеріалах. У таких випадках по наявному знімку складається докладний словесний портрет зображеного, за допомогою якого утворюється угруповання й відбір наявних у розпорядженні описів.

Б). процесуальна форма (у вигляді слідчих дій):

Види процессуалной ідентифікації:

б-1. «Уявний образ — портрет». Ідентифікація проводиться у випадках, передбачених (ст. 174 КПК), коли за якимись причинами неможливо або недоцільно проведення впізнання живих осіб. Процесуальні вимоги при цьому залишаються такими ж (наявність понятих, кількість фотознімків не менш трьох і т.д.). Результат так само оформляється протоколом і має доказове значення.

б-2. «Уявний образ — людина». Таке сполучення об'єктів виникає при пред’явленні для впізнння живих осіб (ст. 174 КПК). У ході цієї слідчої дії той, що пізнає (найчастіше потерпілий або свідок), спостерігаючи в присутності понятих групу пропонованих йому для впізнання людей у кількості не менш 3-х, серед яких знаходиться і підозрюваний (обвинувачуваний), порівнює уявний образ того, кого він раніше спостерігав при здійсненні злочинних дій, із зовнішнім виглядом пропонованих для впізнання осіб. Результат впізнання оформляється процесуально у формі протокола слідчої дії й має доказове значення для суду.

б-3. «Портрет — портрет». Вид процесуальної ідентифікації за ознаками зовнішності, проведеної в рамках окремої слідчої дії - судової експертизи (ст. 196 КПК). Експертиза за ознаками зовнішності, або як її ще називають, «портретна експертиза», проводиться в експертній установі (ст. 198 КПК), спеціально уповноваженою для цього особою — экспером за дорученням оперативних і слідчих працівників, а також суду. Результатом експертизи є процесуально оформлений висновок експерта (ст. 200 КПК), що має доказове значення для суду. Задача портретної експертизи ідентифікувати конкретну людину по її об'єктивному відображенню. У якості идентифікуємих об'єктів виступають фотознімки, відеозаписи або матеріали кінозйомки, на яких передумовно зображена ця людина. З інших об'єктивних відображень зовнішності людини до комплексного портретного ототожнення можуть бути притягнуті рентгенознимки, зліпки обличчя й інших деталей тіла, череп і кісткові останки.

Ідентифікуючим об'єктом завжди є фотознімок, на якому вірогідно відображена людина, яку необхідно ідентифікувати.

Криміналістична портретна експертиза може вирішувути такі питання:

1. Чи зображений на даном фотознімку (відеозапису) гр. Н?

2. Одна або різні особи зображені на фотографіях (відеозаписах)?

3. Чи в одному віці сфотографована людина на представлених знімках?

4. Який знімок є більше раннім?

5. Чи не належить череп, представлений на дослідження, людині, зображеній на фотознімках (рентгеноснимках, відеозапису)?

6. Одна або різні особи зображені на фотознімку й рентгенознімку?

7. Чи одної людині належать частині голови, обличчя, тіла, зображені на представлених фотознімках (рентгеноснимках)?

8. Одна або різні особи зображені на фотознімках живої людини й невпізнаного трупа? І т.д.

Для вирішення поставлених перед експертизою питань слідчий, що призначив експертизу, повинен представити в розпорядження експерта відповідні порівняльні матеріали — зразки для порівняння, які повинні бути гарної якості й задовольняти вимогам вірогідності, співставленості й повноти.

Вірогідність матеріалів забезпечується дотриманням процесуальних правил вилучення й оформлення портретів і інших об'єктів, що направляються на експертизу.

Співставленість матеріалів означає, що зображення повинні мати можливість для порівняння, тобто бажано, щоб особи на знімках були сфотографовані в можливо більш однакових умовах (поза, ракурс, освітлення,), зображені повинні бути близькі за віком. Ця вимога обумовлена тим, що важко, а іноді й неможливо зробити достовірний висновок, якщо, наприклад, на одному з порівнюваних знімків людина зображена у дитячому віці, а на іншому — у зрілому; на одному — у профіль, а на іншому — у фас; на одному — усміхненої, а на іншому — хмурим і т.д. У випадках, коли є можливість сфотографувати особу, треба це зробити таким чином, щоб отримані знімки повністю відповідали за умовами фотографування іншому порівнюваному об'єкту, (для проведення такої зйомки бажано запрошувати фахівця). Найбільш придатними для експертного дослідження знімками є сігналетичні фотографії, де особи, що підлягають порівнянню, сфотографовані в однакових умовах.

Повнота матеріалів, що направляються на експертне дослідження, забезпечується тим, що вони повинні в повному обсязі ознак характеризувати зовнішність. Тому потрібно зібрати найбільшу кількість знімків людини, навіть якщо вони здаються однаковими, оскільки залежно від різних умов зйомки, технічної якості знімка ознаки людини дістають на знімках різне відображення. Повне уявлення про зовнішність людини дає відеозапис, тому що ознаки в русі виявляються відображеними під різними кутами.

Знімки, що надсилаються разом із черепом, повинні відображати ознаки особи при різних положеннях голови, що дає можливість залучити до порівняння більшу кількість ознак особи, які відповідають ознакам будови черепа.

У випадку труднощів, що виникають при підборі зразків, оперативний працівник або слідчий можуть звернутися за консультацією до фахівця.

Для переконливості висновку експерта кожне положення, що становить основу висновків, необхідно підтверджувати фактичними результатами дослідження. Висновок, навіть правильний по суті, може викликати сумнів, якщо для нього не приведено достатніх заснувань і пояснень обставин, які перебувають із ним у протиріччі.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой