Кибальчич Микола Іванович – автор першого проекту літального апарату

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Кибальчич Микола Іванович — автор першого проекту літального апарату

Ірина Прудка

31 жовтня 2013 року виповниться 160 років від Дня народження генія космічної науки, талановитого винахідника, автора першого проекту літального апарату з ракетним двигуном для космічних польотів — Миколи Івановича Кибальчича, якого дала світу одна з 5 могутніх космічних держав — Україна. Необхідно знати предків і сучасників, котрі є гордістю нашої Батьківщини.

Микола Іванович народився в затишному містечку Коропі, Кролевецького повіту Чернігівської області в родині священика Успенської церкви Івана Йосиповича та Варвари Михайлівни Кибальчичів. Батьки були досить освіченими для свого часу людьми: передплачували періодику, досконало володіли німецькою і французькою мовами. Родина мала багату бібліотеку. Микола був останньою, шостою, дитиною в родині Кибальчичів.

Розумний, добрий, чуйний, він навіть у дитинстві вирізнявся з-поміж ровесників. Початкову освіту отримав удома. Вчила його переважно мама, яка, на жаль, рано померла від туберкульозу легенів. Після її смерті Микола виховується в діда, батька матері - Максима Петровича Іваницького в селі Мезині.

Справжнє духовне виховання у Миколи саме від дідуся, який був кращим випускником Чернігівської духовної семінарії.

Навчаючись в гімназії Новгорода-Сіверського, юний Кибальчич захопився хімією, за що навіть отримав прізвисько «Миколка-піротехнік». Щоб читати технічну літературу, самостійно вивчив англійську мову.

Закінчивши гімназію зі срібною медаллю, хлопець переїхав до Петербурга. Батько мріяв бачити сина продовжувачем родинної традиції - священиком, але Микола вирішив стати інженером, щоб прокладати нові залізничні колії, і відмовився від пропозиції батька, навіть пішов на розрив із ним, залишивши дім. Він наполегливо готується до іспитів і без труднощів вступає до Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення. Але в інституті з перших днів навчання зіткнувся з несправедливістю і жорстокістю. Кибальчич залишив інститут і став слухачем медико-хірургічної академії. Розумний, повний сил, він не хотів лише лікувати людей, а й пропагував серед них здоровий спосіб життя. З такими задумами Микола поїхав до брата Степана — військового лікаря у с. Жорниці.

Зустрічався з селянами, поширював серед них заборонену літературу. Від'їжджаючи до столиці в жовтні 1875 року, він забув цю невеличку книжечку. Знайдені революційні книги стали причиною його арешту.

Три роки (1875−1878) талановита людина була приречена перебувати в Лук’янівській в’язниці м. Києва. Разом із братом Левком він входив до складу «Народної волі», готував замах на царя Олександра ІІ.

Микола керував лабораторією вибухових речовин. У гімназії він займався піротехнікою, з успіхом запускав ракети. Як обдарованого винахідника і вченого його не ввели до складу бойової групи. Його завдання — виготовлення бомби, яка стала прообразом сучасної гранати. Вистрілити в царя мав Левко, якщо той після замаху залишиться живим. У багатьох виникає питання, чому Микола Кибальчич — розумний, енергійний, чуйний — приєднався до народників-терористів. Після випробовування всіх методів мирної пропаганди народництва інакше вчинити він не міг. Не міг, бо ще в перші роки самостійного життя на собі відчув несправедливість, національну нерівність, насильство. Тому й вирішив із цим боротися не на життя, а на смерть.

Виконуючи доручення організації, М. Кибальчич старанно вивчав теорію і практику використання вибухових речовин. За короткий час він став прекрасним спеціалістом у цій галузі. Друзі пишаються ним і з повагою називають «Технік». Під його керівництвом виготовлялися метальні снаряди, одним з яких 1 березня 1881 року було вбито царя.

Після замаху на Олександра ІІ вся організація була заарештована. У Петропавлівській в’язниці (Петербург) перед стратою вчений невтомно працював над вирішенням своєї заповітної мрії: пошуком принципу руху літального апарата для міжпланетного сполучення. Яку ж треба мати силу волі, як треба любити людей, щоб, знаючи про близьку й неминучу смерть, творити свою зоряну дисертацію! Перед стратою, а точніше, 23 березня 1881 року останнім бажанням Кибальчича було скласти схему реактивного літального апарата. Це був оригінальний проект, призначений для польоту людини. Проект апарата — геніальний прогноз розвитку техніки; він обґрунтовує ідею космічного корабля з ракетним двигуном.

Дійшли свідчення про те, як вів себе Микола Іванович перед стратою: «Кибальчич сидів скромно і тихо на своїй ганебній лаві, дивлячись кудись у простір поперед себе, поверх голів натовпу; на його застиглому обличчі не можна було прочитати ні жаху, ні погорди, ні зневаги, ні слідів якогось іншого почуття, яке хвилювало б його у той час; це було обличчя вченого-філософа, який розв’язував у цю хвилину складну проблему».

В останньому слові на суді він сказав: «Позбавлення людини життя є річ жахлива».

У 28-річному віці обірвалося життя генія. Якби він знав, що через 80 років у космос підніметься людина, українські ракети-носії впевнено ввійдуть на світовий ринок, що п’ять космічних ракетних комплексів («Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт-2», «Зеніт-3SL», «Дніпро») забезпечать запуски космічних апаратів з космодромів різних країн, виведуть на орбіту екіпажі майже всіх космічних кораблів СРСР, у тому числі сімнадцять космонавтів з України! Що вже за роки незалежності його Батьківщини здійснено більше 67 пусків ракет-носіїв і виведено на навколишні орбіти понад 124 космічні апарати, в тому числі чотири вітчизняної розробки і виробництва.

Не знав він і того, що тільки під час жовтневої революції 1917 року в секретному архіві поліції знайшли нерозпечатаний пакет. Це був «Проект повітроплавального пристрою» Миколи Кибальчича. Це він його створив, очікуючи на виконання смертного вироку.

«…Перебуваючи в ув’язненні, за кілька годин до своєї смерті, я пишу цей проект. Я вірю у здійснення моєї мрії. Ця віра підтримує мене в моєму жахливому становищі. Якщо ж моя ідея після докладного обговорення вченими-спеціалістами буде визнана реальною, то я буду щасливий. Щасливий від того, що зробив величезну послугу вітчизні та людству. Я спокійно тоді зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не загине разом зі мною, а буде жити серед людства».

У проекті було розглянуто будову порохового двигуна, керування польотом за рахунок зміни кута нахилу двигуна, програмний режим пального, забезпечення стійкості апарата тощо.

Талановитий винахідник, який віддав життя за щасливу долю людства, по праву вважається піонером ракетної техніки. Його ім'ям названо кратер на зворотному боці Місяця. Його ім'я носять вулиці. Зокрема, з 1961 року у Києві - біля Лук’янівської в’язниці, у Москві - недалеко від Зоряного бульвару тощо.

У рідному місті М. Кибальчича — Коропі є будинок-музей і парк, куди приходять люди, щоб низько вклонитися світлій пам’яті автора першого у світі проекту літального апарату для польоту людини в космос.

Генії з’являються один раз на століття, але залишаються в людській пам’яті назавжди.

літальний апарат кибальчич винахідник

Література

1. Іващенко В. Піонер ракетної техніки — Микола Іванович Кибальчич / В. Іващенко // Фізика, 2004. — № 10. — С. 11−12.

2. Шаромова В. Українські фізики та астрономи: [посібник-довідник] / В. Шаромова. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. — С. 70−71.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой