Комунікативна поведінка людей і їх типи

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний університет

Кафедра психології

Реферат

з дисципліни «Соціальна психологія»

на тему:

«Комунікативна поведінка людей і їх типи»

Виконав: студент 4-го курсу

факультету економіки та менеджменту

групи Ф-32

Нечога С.С.

Перевірив: викладач

Ку дояр Л.М.

Суми 2007

Вступ

«Комунікація» в широкому розумінні цього слова ототожнюється із поняттям «спілкування». Стосовно вузького тлумачення міжособистісної комунікації, то вона являє собою складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією (це формальний бік справи), а те, як вона формується, відправляється, отримується, уточнюється, перероблюється, обговорюється, розвивається, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином вона виражає свою думку словами, як доносить цю думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про те, чи думка була правильно інтерпретована, як співрозмовник на неї реагує, яким чином відбувається процес обговорення.

Отож характеризувати комунікацію лише як обмін інформацією -- це не тільки зводити її до процесів, які відбуваються в будь-яких інформаційних системах, а й не помічати її специфіки, котра проявляється в такому:

· комунікація передбачає наявність єдиного комунікативного простору;

· учасники комунікації є активними суб'єктами взаємного інформування, тобто, спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого; інший, своєю чергою, також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки партнера, аналізувати їх (окрім, звичайно, аналізу власних мотивів, цілей, установок);

· у ході виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

· активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний «рух інформації», а активний обмін нею;

· у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв’язку, а також значущістю інформації;

· інформація, яка пройшла з одного кінця в інший і повернулась назад, об'єднує партнерів в єдине інформаційне поле;

· загальний смисл виробляється за умови, коли інформація не просто прийнята, але й осмислена, тобто відбувається процес спільного осягнення предмета розмови;

· характер обміну інформацією визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного; ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки вдалим є цей вплив;

· інформація, яка зародилася у процесі обміну, набагато глибша, ніж попередня; вона може суттєво різнитися за смислом від попередньої;

· комунікативний вплив можливий лише за умови, коли людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), наділені єдиною або подібною системою кодифікації і декодифікації, тобто, іншими словами, люди мають говорити однією мовою;

· комунікація психологічно можлива за умови, якщо знаки, закріплені за ними значення (це відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) і смисли (це той суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі всім учасникам комунікативного процесу;

· в учасників комунікації має бути ідентичне розуміння ситуації спілкування;

· у ході обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.

Людська комунікація

Є люди, які немовби від природи наділені хистом обмінюватися інформацією у процесі спілкування, формувати, уточнювати, переробляти, розвивати та обговорювати її. Вони інтуїтивно вгадують, як треба поводитися в різних ситуаціях і з різними людьми, що сказати, як донести свою думку до співрозмовника, яку інформацію зробити доступною для нього, а яку приховати. Робиться це з різною метою: щоб справити на них приємне враження й викликати симпатію до себе; зачаровувати присутніх своєю зовнішністю, власним голосом, манерою поведінки, своєю ерудицією, способом подавання інформації, вмінням слухати й відповідати співрозмовникові; отримати певну інформацію, необхідну для подальшої взаємодії тощо. Згадати хоча б Чичикова з «Мертвих душ» М. В. Гоголя, якого навіть Собакевич після першого знайомства назвав «щонайприємнішою людиною». Звісно, Чичиков не може бути для нас прикладом для наслідування, але його вміння «зачаровувати» людей, слухати й виголошувати інформацію привертає нашу увагу. Сказане наводить на думку про те, що досягти взаєморозуміння під час комунікації і створити спільне інформаційне поле -- справа надзвичайно складна. Здавалося б, і комунікатор, і реципієнт бажають, щоб їхня інформація була зрозумілою. Водночас, щоб вона справді стала такою, необхідно осилити складний комунікативний процес, який і зветься міжособистісною комунікацією.

На складність комунікації вказує чимало дослідників. Зокрема, вчені пропонують розглядати її з позицій функціонального підходу, який більш повно охоплює всю багатогранність і весь досвід комунікаторів, які надсилають, отримують, перероблюють і обговорюють численні повідомлення, призначені один для одного. При цьому комунікатори намагаються не лише передати інформацію, але й оформити свої повідомлення таким чином, щоб створити і зберегти позитивну самооцінку. Отож комунікація -- це багатофункціональна гра, іноді емоційно забарвлена, а в інші моменти -- тактично прийнятна. Дослідники виокремлюють дві загальні функції комунікації: функцію комунікативного контролю і афіліації (під цією функцією розуміють неминучу природну послідовність комунікативної поведінки).

Функція комунікативного контролю передбачає, що будь-яке повідомлення містить інформацію про розподіл контролю між учасниками бесіди. При цьому повідомлення має смисл як на раціональному, так і на змістовому рівні, де перше керує тим, як необхідно приймати повідомлення або як його слід розуміти. Щодо контролю як поняття, то в даному контексті під ним розуміється певний набір обмежень, які люди накладають один на одного в ході виголошування інформації і побудови розмови, що, своєю чергою, обмежує вибір засобів, котрі є в розпорядженні учасників спілкування. Тобто людина контролює іншу тією мірою, якою здатна обмежити наступний вчинок партнера за умови, що він діє доречно, логічно, послідовно й розумно. Контроль може здійснюватися через різні маніпуляції: приміром, через лінгвістичний вибір, застосовуючи й мовчання, або через погляд, спрямований на партнера чи відведений від нього. Поведінку людини в розмові можна розглядати як контрольні «ходи», що проявляються в таких діях: говорити більше, аніж партнер; використовувати офіційну манеру звертання; дивитися уважно. Серед основних властивостей контролю називають переривання розмови як інтегрального елемента системи перехоплення черговості в бесіді. Для цього партнерами використовуються підсилювачі (отож, значно та ін.), необов’язкові слова (ну, розумієте), ввічливі форми, розчленовані запитання тощо. Переривання виконує й позитивні функції, такі як вираження підтримки або прояв інтересу.

Інша комунікативна функція -- афіліація (від англ. to affiliate -- приєднуватися; намагання людини бути в товаристві інших людей) -- розглядається як параметр любові -- ненависті в комунікативних стосунках. Саморозкриття індивіда, тобто добровільне повідомлення інформації про себе, яка в даний момент недосяжна для інших, використовується зазвичай для ескалації стосунків у бік позитивної афіліації, яка характеризується поняттями «продуктивний», «ефективний», «відкритий» комунікативний обмін. Це досягається шляхом вимоги від партнера еквівалентної реакції, тобто одне розкриття має породити інше, рівноцінне (йдеться про позитивну чи негативну інформацію, яку має повідомити партнер), що і приведе до більш довірливих, інтимних стосунків. Процес цей надзвичайно складний і залежить від багатьох чинників. Вважається, приміром, що позитивна інформація з низькою інтимністю найбільш ефективна для створення позитивної афіліації під час знайомства. Однак, якщо занадто інтимна інформація виголошується в ході початкового налагодження контактів, то потенційному партнерові скоріше за все буде відмовлено через те, що він таким чином вимагає від співрозмовника також повідомити про себе щось надзвичайно інтимне.

Зазначена специфіка людської комунікації проявляється в конкретних ситуаціях комунікативного процесу. Залежно від спрямованості інформації, виокремлюють аксіальний і ретиальний види комунікації. При цьому аксіальна (від лат. axis -- вісь) комунікація спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації, тобто на окрему особу чи групу людей, а ретиальна (від лат. rete -- мережа) -- має своїм адресатом багатьох реципієнтів. Особливості аксіальної комунікації здебільшого застосовуються в ситуаціях безпосереднього міжособистісного спілкування, а масове спілкування використовує моделі ретиальної комунікації. За характером впливу інформація, яка йде від комунікатора, може бути спонукальною і констату вальною. Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, пораді, інструкції. Цей вид інформації розрахований на те, щоб стимулювати якусь дію. Виходячи з цього вона виконує такі функції: активізація поведінки, тобто спонукання до дії в заданому напрямі; інтердикція -- імпульс, який не допускає певних дій, заборона небажаних видів діяльності; дестабілізація, яка передбачає порушення окремих автономних форм поведінки. Констатувальна інформація передається у формі повідомлення. Вона має на меті зміну поведінки не безпосередньо, а опосередковано. За цілями повідомлення розрізняють регуляторну (спонукує партнера до дії), емоційну (адресована до почуттів і переживань реципієнтів) і обізнану (передає тільки відомості про об'єкт) інформацію.

Стосовно форм передавання інформації, то зазвичай виокремлюють безпосередню міжособистісну комунікацію і масову, організовану і стихійну. Масова організована (офіційна) комунікація -- це систематичне поширення спеціально підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (радіо, телебачення, кіно, преса, відеозаписи, звукозаписи тощо), які мають соціальне значення й використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки і оцінки людей. Масова систематична комунікація значно розширює коло інтересів людей. З одного боку, їх дедалі більше хвилюють проблеми соціального характеру, а з другого -- засоби масової комунікації, зокрема телебачення, кіно, поряд з іншими чинниками, провокують агресію в поведінці певної частини індивідів, насилля стосовно один одного. Зазвичай глядачі імітують екранні моделі поведінки в повсякденному міжособистісному спілкуванні. І якщо ці моделі соціально схвалені в суспільстві, то можна вести мову про позитивний освітньо-виховний аспект масової культури, якщо ж ні, то маємо справу з негативним освітньо-виховним контекстом телебачення та інших засобів масової комунікації.

Масова організована комунікація виконує низку функцій: поширює знання про дійсність; має освітньо-виховний характер (питання лише в тому, чому навчає); здійснює соціальне регулювання; поширює масову культуру та розваги; задовольняє потребу людей в отриманні відповідної інформації тощо. При цьому джерелом інформації (комунікатором) є певна організована група людей, котра діє в рамках інтересів іншої групи, масової аудиторії (реципієнта), яка віддалена від комунікатора простором або часом чи тим і іншим. Основними ознаками масової систематичної комунікації є передусім публічність, темп передавання і швидкоплинний характер інформації. Отримання і сприймання такого виду інформації масовою аудиторією дає низку типових ефектів: утилітарний (задоволення від інформації під час розв’язання різних життєвих проблем), престижний (втіха від інформації, яка прямо чи опосередковано підтримує цілі та цінності певної групи, до якої належить і реципієнт), естетичний (радість естетичного збагачення), емоційний (емоційна розрядка) тощо.

До стихійних форм передавання інформації належать чутки, під якими зазвичай розуміють інформацію, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Вони з’являються тоді, коли система офіційної комунікації не дає тим чи іншим подіям роз’яснень, які б знімали психічне напруження. Чутки можуть як спонтанно виникнути, так і навмисно поширюватися з метою пропаганди або впливу. Інформація, котра міститься в чутках, як правило, задовольняє певну психічну потребу людини чи групи людей, яка не задоволена іншими шляхами. Отож незадоволення і очікування отримати задоволення від інформації є важливим мотивом сприймання й відтворення почутого. Чутки класифікують за різними ознаками. Відповідно до інформаційної характеристики (визначає об'єктивну міру достовірності) чутки поділяють на: абсолютно недостовірні; недостовірні з елементами правдоподібності; правдоподібні; достовірні чутки з елементами неправдоподібності. За ознакою «експресивна характеристика» (визначає загальний тип емоційної реакції) виокремлюють такі чутки: чутка-бажання; чутка-страховище; агресивна чутка. До найважливіших чинників і мотивів, котрі впливають на виникнення й поширення чуток, можна віднести такі:

· компенсація емоційної недостатності (той, хто повідомляє інформацію, дістає задоволення від реакції слухача; слухач також отримує задоволення від сприймання нового, раніше не чутого, невідомого, такого, яке, на його думку, є надзвичайно важливим);

· утвердження особистості (за допомогою тієї чи іншої чутки особа намагається завоювати авторитет у групі, сформувати певну установку стосовно себе, приязне ставлення до себе членів групи);

· дійсне бажання людей попередити інших про певну небезпеку;

· неусвідомлене прагнення зменшити власне напруження, розділити свій страх, своє хвилювання зі слухачами (особливо це стосується панічних чуток);

· особистісне озлоблення, ворожі почуття стосовно інших (ці мотиви слугують для поширення агресивних чуток) та ін.

Для запобігання чуткам необхідні профілактичні засоби та активна протидія. При цьому профілактичні завдання пов’язані з ефективністю дій засобів масової інформації та пропаганди, наявністю зворотного зв’язку між керівництвом та основною масою населення. Активна протидія передусім пов’язана з контрпропагандою, яка має виходити з того, що замовчування чуток призводить до їх поширення та накопичення. Одним з ефективних способів припинення чи зменшення чуток є широка й послідовна подача правдивої інформації авторитетним і престижним джерелом.

Розглядаючи види й форми комунікації, варто звернути увагу на їхню детермінацію культурними традиціями. Передусім ідеться про найдавніші культурні норми, які впливають на сприймання інформації і мають заборонний характер, табу. Розрізняють мовні табу, які передбачають заборону вимовляти окремі слова та словосполучення; тематичні табу, котрі характеризуються цілковитою відмовою вести розмови на ті чи інші теми; контактні табу -- це заборона на деякі або будь-які види комунікації між представниками певних соціальних ролей, наприклад між зятем і тещею. Залежно від виду невербальної комунікації табу бувають мімічні, паралінгвістичні, кінетичні, проксемічні. Будь-який етикет, сценарій повідомлення складається з табу, імперативів і факультативів. Імператив визначається як обов’язковий мінімум у діях комунікатора.

Сфера табу панує за межами дозволеного діапазону таких дій. Під факультативами розуміються різноманітні елементи спілкування, які надають комунікації інформативності й емоційної насиченості. Наприклад, у європейській культурі прийнято, вітаючись зі старшим, потиснути протягнену руку. Не зробити так -- вважається повестися неввічливо. Хоча плескання старшого по плечу може розцінюватися як виклик.

Ведучи мову про вплив культурно-побутових традицій на комунікативний процес, варто зупинитися й на так званих стереотипних ситуаціях спілкування. Стереотипи (в перекладі з грецької -- твердий відбиток) проявляються в наших судженнях, висловлюваннях, у нашому способі мислення. Вітаючись і прощаючись, люди мимоволі використовують різні способи, прийоми, котрі є незмінними за звичних ситуацій, але можуть бути різними залежно від специфічної культури того чи іншого етносу. Культурними стереотипами у своїй поведінці ми керуємося не усвідомлено, вони ніби входять у плоть і кров людини через традиції, звичаї, взірці поведінки. Стереотипи зазвичай можуть більше сказати про людину, ніж її одяг чи взуття. Є чимало прикладів, які це підтверджують. Так, в одному з гірських поселень Кавказу старий абхазець невтомно слідкував за тим, щоб не лише в його будинку, але й у житлах його дітей, які мешкають поблизу, двері кухні були завжди відчинені. Цим символізується традиційна східна гостинність. Відомо, що американці, також звикли працювати при відчинених дверях, але зовсім з іншої причини. Вони цим ніби хочуть сказати: «Я в розпорядженні оточення. Мені немає чого приховувати». Обмін інформацією у стереотипних ситуаціях, звісно, має етикетні характеристики, які являють собою щось на зразок формальної рамки, в якій розгортається комунікативний процес. У деяких випадках стереотипи об'єктивно необхідні. Зокрема, знання ритуальних побажань добра, невеликих за обсягом мовних формул з нагоди народження дитини, купівлі тощо слугують помічниками в налагодженні контактів і розгортанні комунікативного процесу. Однак за певних обставин і умов стереотипи не «діють». Приміром, якщо в сільській місцевості звичайним є вітатися під час зустрічі з незнайомою людиною, то в місті така поведінка викличе здивування. Не спрацьовують окремі стереотипи й на міжетнічному рівні спілкування. Оскільки етнічний стереотип дає суб'єктивне сприйняття представника іншої культури й виникає найчастіше через обмеженість міжетнічної комунікації, це призводить до того, що поступово риси, манера говорити, висловлювати думку, властиві деяким представникам цього етносу, поширюються на всю культуру, викликаючи етнічні симпатії чи антипатії у процесі спілкування. Подолання негативних стереотипів у комунікативному процесі може відбуватися шляхом своєчасного оновлення звичних уявлень про той чи інший народ, його мовні культурні особливості, шляхом накопичення комунікативних знань про об'єкт уваги. Все це сприяє вдосконаленню вмінь і навичок комунікатора проникати в глибинну суть особливостей обміну інформацією з іноетнічним представником.

Складний процес обміну інформацією, налагодження взаєморозуміння між учасниками комунікації і досягнення діалогу та результату спілкування передбачає наявність певного комунікативного простору, тобто соціально-психологічного середовища, де можливе побудування адекватної комунікативної моделі. Йдеться про таку психологічну парадигму, в якій можна було б реалізувати формувально-розвивальну, змістово-смислову, уточнювально-результативну функції комунікації. Це можливо завдяки врахуванню в загальній психологічній парадигмі відповідних парадигм інформування (впливу), взаємо інформування (налагодження механізму зворотного зв’язку, створення загального інформаційного поля), діалогу (взаєморозуміння). В цій моделі має послідовно втілюватися розуміння комунікатора й реципієнта як реальних учасників комунікативного процесу, унікальних індивідуальностей, суб'єктів інформації з відповідним комунікативним потенціалом. розмова комунікація інформація бесіда

На суб'єктів спілкування комунікативний простір впливає не лише безпосередньо, загальною інформацією, яка утворилася в процесі її обміну, але й через засоби комунікації (вербальні чи невербальні), встановлені в конкретному соціально-психологічному середовищі правила спілкування, моральні норми взаємодії, звичаї, мовленнєві ритуали тощо. Взаємозв'язок учасників комунікативного процесу з комунікативним простором виражаються, по-перше, в безпосередньому зв’язку й постійній залежності між ними, що позначається на системі кодування й декодування знаків, змісті повідомлення; по-друге, у цілеспрямованому впливі суб'єктів спілкування на комунікативний простір і останнього на них, що спричиняє зміни й розвиток кожного з них; по-третє, у виникненні суперечностей і антагонізмів між комунікативним простором і особою в разі відсутності в ньому умов для задоволення інформаційних потреб особи; по-четверте, у виникненні в комунікативному просторі механізмів, які сприяють або не сприяють взаєморозумінню між суб'єктами інформації; по-п'яте, у впливі комунікативного процесу на комунікативний простір і навпаки, що веде до змін кожного з них; по-шосте, у виникненні суперечностей між учасниками комунікативного процесу й комунікативним простором у разі відсутності в останньому умов для ефективного обміну інформацією, налагодження взаєморозуміння та діалогу.

Американський соціальний психолог Дж. Морено, аналізуючи систему зв’язків, до якої залучено суб'єктів комунікації, показав, що психологічне благополуччя особистості визначається її місцем у системі міжособистісних стосунків. Учений розробив метод соціометрії для виявлення прихованої від зовнішнього спостерігача структури цих стосунків, що визначається емоційними зв’язками, взаємними симпатіями й антипатіями, притяганнями й відштовхуваннями. Для характеристики взаємозв'язку суб'єктів інформації результати дослідника важливі з огляду на вплив учасників комунікативного процесу один на одного, і корекції цих стосунків (розв'язання конфліктів, подолання психологічних бар'єрів, суперечностей у ході обміну інформацією тощо) шляхом цілеспрямованої зміни становища особистості в комунікативному процесі та в структурі міжособистісних стосунків.

Виходячи з розуміння того, що комунікативний простір міжособистісних стосунків -- це складне утворення з певною системою зв’язків, його можна вважати таким, який наділений відповідними системними властивостями: цілісністю (мірою комунікативної рівноваги), структурністю (обсягом, інтенсивністю і складністю взаємозв'язку між компонентами), автономією структурних компонентів чи їхньою функціональною однорідністю (місцем кожного компонента в системі комунікативного процесу, а також кількістю можливих кроків вільного вибору, якими наділені суб'єкти комунікації у виборі засобів і способів передавання інформації та досягнення мети спілкування). Водночас він має власне соціально-психологічні властивості:

· наявність стосунків суб'єктів інформації, системи певних оцінок, уявлень та образів партнерів;

· у координатах комунікативного простору реалізуються такі основні якісні переходи, як кодування значень у символи й повідомлення інформації, декодування значень, трансляція смислу повідомлення, усвідомлення (чи не усвідомлення) інформації реципієнтом тощо;

· створення загального інформаційного поля й загального смислу;

· формування комунікативних позицій і диспозицій партнерів, які вступають у діалог, та ін.

Загалом комунікативний простір міжособистісних стосунків -- це простір: намірів і цілей учасників комунікативного процесу; стосунків і позицій партнерів; взаємозв'язків, взаємо залежностей, взаємовпливів, взаєморозуміння; зворотного зв’язку й загального інформаційного поля; засобів повідомлення й каналів передавання інформації; норм спілкування, мовленнєвих цінностей; загального смислу (див. рис. 1). В комунікативному просторі величина, форма та вид інформації завжди суб'єктивно сприймаються й мають різний ступінь суб'єктивної актуальності, тобто кожний учасник комунікативного процесу на основі своїх комунікативних знань і вмінь, розуміння ситуації спілкування інтерпретує повідомлення комунікатора, вступає в діалог. Комунікативна компетентність і комунікативний досвід суб'єктів інформації також створюють певний комплекс установок, умов, що опосередковують відмінності в суб'єктивному сприйнятті інформації. І, як результат, комунікативний простір міжособистісних стосунків може мати різні значення комунікативної комфортності для учасників спілкування. Комунікативний простір важливо розглядати в соціокультурному та етнопсихологічному контексті, адже комунікативна культура, як було показано вище, являє собою важливу сферу впливу на свідомість людини, її вчинки, помисли й бажання; знання її є одним з вирішальних чинників успішного інформаційного обміну.

Рисунок 1 — Взаємозв'язок компонентів комунікативного простору

Розгляд компонентів комунікативного простору міжособистісних стосунків передбачає відповіді на запитання: «Хто є суб'єктами комунікації? На що спрямована активність суб'єктів? Яким є механізм створення загального інформаційного поля? В чому сутність зворотного зв’язку? Які канали передавання інформації? Із яких конкретних дій суб'єктів комунікації складається процес обміну інформацією? Які засоби передавання інформації? Яке загальне соціально-психологічне тло спілкування: цілі, функції, правила спілкування, мовленнєві норми, ритуали, традиції тощо? Що являє собою результат обміну інформацією (створення загального смислу, взаєморозуміння, діалог та ін.)?»

Щодо суб'єктів комунікації, то ними є якнайменше двоє людей, які в комунікативному просторі виступають не кожен окремо, хоча автономність, унікальність кожного передбачається, а саме разом, у діаді. На етапі початкового обміну інформацією ця єдність ледь помітна, вона проявляється лише в тому, що один виголошує інформацію, а інший намагається її осягнути. Та незалежно від того, в чому полягає вихідна єдність, вже такою вона існує у вигляді процесу і вказує на наявність комунікативного потенціалу учасників спілкування. Реальний комунікативний процес дає змогу комунікативним властивостям суб'єктів інформації із потенційних перетворитися в актуальні. Суб'єкти комунікації за допомогою вербальних і невербальних засобів передавання інформації здійснюють процес взаємозв'язку. При цьому за допомогою мови відбувається кодування и декодування інформації, тобто комунікатор у процесі говоріння кодує, а реципієнт у процесі слухання декодує цю інформацію. І хоча послідовність дій того, хто говорить, і того, хто слухає, описана в літературі досить детально, все ж таки доречно її нагадати. Отож у схемі К -- П -- Р (комунікатор -- повідомлення -- реципієнт) смисл інформації для комунікатора випереджає процес кодування в символи (виголошування), оскільки той, хто говорить, спочатку має певний замисел і лише потім втілює його в систему знаків. Тобто для комунікатора послідовність у виголошуванні інформації така: інтенція, смисл, кодування, текст. Для реципієнта смисл одержаного повідомлення розкривається майже одночасно з декодуванням, а далі настає процес інтерпретування інформації.

Із наведеної моделі передавання інформації від відправника до одержувача чітко проглядається відповідь на запитання про те, на що спрямована активність учасників комунікативного процесу: суб'єкти комунікації вступають у взаємозв'язок для спільної комунікативної дії. Особливість спільної комунікативної дії полягає в тому, що в ній «схрещуються», «переплітаються», «перетинаються» потреби людей у тій чи іншій інформації. Саме в спільній комунікативній дії або за нею прихована можливість задоволення цих потреб.

Спільна комунікативна дія суб'єктів спілкування передбачає наявність зворотного зв’язку, тобто інформації про те, як реципієнт сприйняв комунікатора і його повідомлення, оцінив його поведінку і слова. Механізм зворотного зв’язку полягає в тому, що комунікатор лише тоді зрозуміє, що його інформація проінтерпретована правильно, коли відбудеться зміна ролей: коли реципієнт перетвориться на комунікатора і своїм висловлюванням підтвердить, що він зрозумів смисл інформації. При цьому надзвичайно важливо не зводити міжособистісну комунікацію до простої суми окремих актів передавання інформації. Навіть тоді, коли партнер відреагував на зауваження співрозмовника поглядом чи мовчанням, обмін інформацією відбувся: той, хто виголошував інформацію, отримав від слухача комунікативний знак у вигляді відсутності видимої реакції або якоїсь невербальної знакової системи. Тобто ставлення до комунікатора та його слів може бути різною мірою завуальованим, однак воно поєднується у вербальних і невербальних засобах передавання інформації: у репліці й таких невербальних знаках, як постава, міміка, жест, інтонація тощо. Отож канал зворотного зв’язку є в будь-якому спілкуванні. Його мета -- сприяти поліпшенню взаєморозуміння. Саме завдяки зворотному зв’язкові комунікація набуває ваги, психологічного, соціального, соціально-психологічного контексту. За умов діалогу, коли послідовно змінюються ролі учасників комунікації (комунікатор перетворюється на реципієнта й навпаки), зворотний зв’язок допомагає збагаченню й розвиткові інформації.

Якщо інформація проходить від одного суб'єкта до іншого й повертається назад, вона пов’язує партнерів у загальне інформаційне поле. Інформація, яка зародилася в результаті обміну (уточнення, доповнення тощо), набагато глибша від первинної. Вона може різнитися від попередньої за смислом. Більше того, загальне інформаційне поле містить загальний настрій, дещо про особистості кожного суб'єкта, певне, ледь помітне ставлення один до одного. Проте виникнення загального інформаційного поля ще не розв’язує проблеми, яка веде до взаєморозуміння.

Намагаючись прийти до діалогу, загального смислу, партнери змушені пройти крізь низку механізмів і феноменів, котрі сприяють чи гальмують взаєморозуміння. Назвемо окремі з них:

· якщо зворотний зв’язок передається у формі, яка не приймається партнером через різкість, недоброзичливість, то він сприймається не як зворотний зв’язок, а як критика, тиск, образа із усіма наслідками для спілкування, які з цього випливають;

· якщо комунікатор відчуває негативний настрій партнера, але не розуміє його причин, то спілкуванню важко розвиватися ефективно;

· якщо партнери, не приховуючи, називають ті відчуття, які виникають у процесі обміну інформацією, використовують порівняння, аналогії для уточнення й розширення інформації, то взаєморозуміння і прийняття інформації справді настане;

· інформація приймається лише в тих випадках, коли вона не викликає внутрішнього дискомфорту, когнітивного дисонансу, а задовольняє певні потреби партнера.

Висновок

Результатом комунікації є реально досягнутий в обміні інформацією рівень інтеграції комунікатора й реципієнта як суб'єктів комунікації, ступінь розвитку спільної комунікативної дії, міра перетворення її в дійсний діалог. Іншими словами, результатом успішної комунікації є створення загального смислу, налагодження діалогічних стосунків, які ведуть до збільшення і прийняття (неприйняття) інформації. Коли йдеться про виникнення загального смислу, про досягнення відповідного рівня розвитку спільної комунікативної дії, то, по-перше, мається на увазі рівень інтеграції у вигляді єдності мотивації та спрямованості, предметно-цільової і ціннісної єдності учасників міжособистісних стосунків. Тобто важливим є не тільки і не стільки те, що криється за формою (як висловлюю думку) і значенням (що намагаюся сказати), скільки мотив і особистісний смисл, який стоїть за ними (навіщо й чому говорю). Адже саме внутрішній смисл партнери намагаються донести один до одного. Таким чином, комунікатор вважатиме, що взаєморозуміння досягнуте, якщо реципієнт відреагував не на його манеру говорити, не на слова, а на смисл сказаного. Л. Виготський зауважував, що сама думка народжується не з іншої думки, а з мотиваційної сфери нашої свідомості, яка охоплює наші потреби, інтереси, емоції, а повне розуміння чужої думки стає можливим тільки тоді, коли ми розкриваємо її справжню, афективно-вольову причину. Йдеться про рух від думки до слова, в якому втрати неминучі з обох сторін. Саме тому загальний смисл, який зародився в результаті спільної комунікативної дії, спільного інформаційного обміну, різниться від замислу автора та його первинної інтерпретації партнером. У загальній теорії інформації є поняття «семантично значуща інформація». Це та кількість інформації, яка дана не на «вході», а на її «виході», причому на «вході» її завжди більше, аніж на «виході». Мовою людської комунікації це поняття можна інтерпретувати таким чином: семантично значуща інформація -- це інформація, яка виникла в ході створення загального смислу. Саме вона має сенс, може бути розширена в ході діалогу, прийнята співрозмовниками, а отже, може впливати на їхню поведінку.

Психологічна єдність, взаєморозуміння є ще одним показником рівня інтеграції суб'єктів комунікації, який проявляється у вигляді погодженості, упорядкування комунікативних дій. Так, міра погодженості дій суб'єктів комунікації в ситуації прийняття ними відповідних ролей (то комунікатора, то реципієнта) поперемінно залежить від їх залучення до загального контексту спілкування цілком і конкретної спільної комунікативної дії, зокрема. При цьому ефективність інформаційного обміну залежить від успішного розв’язання проблеми співвіднесення мовних засобів із смислом повідомлення. До того ж рівень взаєморозуміння ускладнюється особистісним сприйняттям партнерами один одного. Відомо, що з більшою довірою сприймається повідомлення, яке передається комунікатором з привабливішою зовнішністю, професійним і віковим статусом, аніж людиною, яка ближча до реципієнта за соціально-психологічною ідентичністю. Зрозуміло, досягнутий рівень інтеграції суб'єктів комунікації за конкретних умов обміну інформацією може бути надзвичайно різним: від високого позитивного (коли спільна комунікативна дія набуває форми діалогу з високим рівнем взаєморозуміння й погодженості, з вагомими результатами комунікації) або достатнього (з рівнем задоволеності учасників комунікативного процесу) до негативного (коли наявні дезінтеграція суб'єктів комунікації, порушення спільного інформаційного поля і в цілому порушення міжособистісних стосунків). Таким чином, зв’язок результатів комунікації і рівня інтеграції суб'єктів спілкування очевидний: чим вищим є рівень інтеграції комунікатора й реципієнта, тим повніше задоволені потреби обох сторін в обміні інформацією, глибшим є загальний смисл повідомлення, змістовнішим стає діалог між співрозмовниками.

Список використаної літератури

1. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник: У 2 кн. Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. — К.: Либідь, 2004. — 576 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой