Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Міжнародний гуманітарний університет

Факультет: Економіки та менеджменту

Кафедра: Економіки та міжнародних економічних відносин

Спеціальність: Міжнародні економічні відносини

Реферат

По дисципліні: Міжнародні комерційні угоди та розрахунки

На тему: Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви

Виконала:

студентка 5 курсу

Ігнатова І.В.

Перевірила:

Вішліна Р.І.

Одеса 2010

Вступ

Гарантія — це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги. Гарантія не залежить від основного зобов’язання.

Акредитив — вигляд розрахунків, при яких банк, що діє за дорученням платника про відкриття акредитиву і відповідно до його вказівки (банк — емітент), зобов’язався виробити платежі одержувачеві засобів або сплатити, акцептувати або врахувати перевідний вексель або дати повноваження іншому банку (виконуючому банку) виробити платежі одержувачеві засобів або сплатити, акцептувати або врахувати перевідний вексель. Найчастіше вживаються так звані документарні акредитиви.

Гарантії та акредитиви на сьогоднішній день дуже широко застосовуються в міжнародній практиці, і для цього була прийнята Конвенція Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви.

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви передбачає, що для цілей Конвенції зобов’язання означає незалежне зобов’язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія чи резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою («гарантом/емітентом»), сплатити бенефіціару певну суму за простою вимогою або за вимогою з представленням інших документів, де вказано що платіж має бути проведений за будь-яких умов.

В тлумаченні цієї Конвенції повинні враховуватися її міжнародний характер і необхідність забезпечення одноманітності у її застосуванні, а також дотримання сумлінності в міжнародній практиці незалежних гарантій і резервних акредитивів.

1. Значення та види гарантії

Гарантія — це спосіб забезпечення виконання зобов’язань згідно з якими Банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовому вигляді) оплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань в повному обсязі або в частині, в разі надання бенефіціаром вимоги платежу і дотриманням вимог, передбаченими гарантією. Зобов’язання банка-гаранта перед бенефіціаром не залежать від основного зобов’язання принципала (його закінчення чи недійсність), навіть якщо посилання на таке зобов’язання є в тексті гарантії.

Гарантія — це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги. Гарантія не залежить від основного зобов’язання.

Види гарантій:

за цілями:

— платіжна гарантія (це гарантія здійснення принципалом платежу на користь бенефіціара);

— гарантія авансового платежу;

— тендерна гарантія (це гарантія, яка надається організатору тендера щодо виконання особами, які беруть участь у тендері, своїх зобов’язань);

— гарантія повернення кредиту та інші;

за умовами:

— відклична та безвідклична (відклична — це гарантія, умови якої можуть бути в будь-який час змінені і вона може бути відкликана банком-гарантом за заявою принципала);

— умовна і безумовна (умовна — це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару);

— за резидентністю бенефіціара:

— бенефіціар-резидент;

— бенефіціар-нерезидент;

— за забезпеченням:

— забезпечені;

— незабезпечені.

А тепер ми розглянемо деякі з них більш детальніше.

1. Гарантія пропозиції або конкурсна (тендерна) гарантія (Bid Bond)

Таке гарантійне забезпечення найчастіше потрібно при проведенні міжнародних відкритих тендерів. Якщо фірма бере участь у такому тендері, то разом із своєю пропозицією вона повинна подати гарантію пропозиції. Гарантія пропозиції забезпечує виплату гарантованої грошової суми:

— у випадку зняття учасником тендера своєї пропозиції до закінчення терміну дії цієї пропозиції;

— у випадку відмови учасника тендера прийняти запропоноване замовлення (контракт);

— у випадку, якщо після перемоги у тендері учасник не вніс забезпечення виконання контракту після його підписання шляхом заміну гарантії пропозиції гарантією виконання.

Сума гарантії передбачається в умовах тендера. За звичай складає 1--5% від загальної суми поданої пропозиції.

Звичайно такі гарантії є короткостроковими і термін дії визначається часом до підписання договору або відкриття гарантії виконання. Але покупцю може знадобитися для оцінки тендерів більше часу, на який він спочатку розраховував. Коли таке трапляється, оферентів (тобто осіб, що роблять пропозицію) просять продовжити строк дії своїх гарантій. При цьому не варто недооцінювати ризики, пов’язані з подібного роду продовженням гарантій (можливі зміни на ринку й у структурі цін, вплив інфляції і т п.).

2. Гарантія виконання (Performance Bond)

На підставі гарантії виконання банк, за дорученням продавця, зобов’язується виплатити бенефіціару гарантовану суму у випадку невиконання постачальником своїх договірних зобов’язань по постачанню або виконання їх не відповідно до договору.

Сума гарантії передбачається в контракті. Найчастіше складає від 5% до 20% загальної суми контракту.

Гарантія в повному об'ємі діє аж до повного виконання контракту. Строк дії гарантії виконання може складати до 2-х і більше років.

3. Гарантія авансового платежу (Advance Payment Guarantee)

Умови платежу при виконанні великих експортних замовлень в більшості випадків передбачають авансову оплату покупцем закупівель сировини і вартості виробництва. Однак покупець може погодитися на таку передоплату тільки після одержання авансової гарантії, що передбачає повернення суми авансового платежу у випадку невиконання продавцем своїх контрактних зобов’язань по постачанню.

Сума гарантії дорівнює сумі авансового платежу або передоплати. На відміну від гарантії виконання, сума авансової гарантії повинна автоматично зменшуватися пропорційно вартості виконаних часткових постачань. Як правило, виконання постачань можна підтвердити шляхом використання пов’язаного з ними акредитиву.

Строк дії авансової гарантії повинний бути обмежений таким чином, щоб він минав із завершенням постачання предмета договору.

Авансова гарантія, як правило, видається до одержання передплати, однак вона повинна набирати сили тільки після надходження такої передплати. Таке положення по можливості завжди необхідно вказувати в гарантії.

4. Платіжна гарантія на випадок несплати (Payment Guarantee)

Призначення даної гарантії -- забезпечити виконання будь-яких платіжних претензій продавця по відношенню до покупця в частині виплати контрактної ціни в межах обумовленого для цього терміна. Гарантія може видаватися як гарантія повної оплати постачання товару або виконання послуг. Оплата вимоги по гарантії звичайно робиться на підставі письмової заяви бенефіціара, що він поставив товари, але не одержав оплату в термін платежу. Інша можливість використання платіжної гарантії полягає в частковому забезпеченні, наприклад, річного контракту на постачання споживчих товарів або виконання послуг, укладеного між покупцем та продавцем. Це гарантійне зобов’язання банку діє до повного виконання річного контракту і використовується тільки у тому випадку, якщо покупець товару або послуг не сплатив суму обумовленої щомісячної плати.

5. Резервний акредитив (Standby Letter of Credit)

Резервний акредитив можна використовувати замість гарантії пропозиції, гарантії виконання або авансової гарантії, а також натомість платіжної гарантії; він також служить забезпеченням платежу у випадку невиконання третьою стороною договірного зобов’язання. Порядок використання резервного акредитиву регламентується «Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів».

Текст акредитива відповідає прийнятим нормам укладання документарних акредитивів, але відрізняється тим, що:

використання даного інструмента передбачено тільки у випадку невиконання договірного зобов’язання по постачанню товару або виконання послуг

у якості доказу невиконання договірного зобов’язання досить відповідної заяви одержувача резервного акредитива разом із копіями товарно-транспортних документів.

Одним з видів забезпечення можна вважати контргарантію — це гарантія, яку надає банк-контргарант. Контргарантія має закінчуватись пізніше строку дії самої гарантії. За надання гарантії стягується комісійна винагорода або з принципала, або з бенефіціара. Для резидентів гарантія надається лише в національній валюті.

2. Суть акредитиву та його види

Акредитив — вигляд розрахунків, при яких банк, що діє за дорученням платника про відкриття акредитиву і відповідно до його вказівки (банк — емітент), зобов’язався виробити платежі одержувачеві засобів або сплатити, акцептувати або врахувати перевідний вексель або дати повноваження іншому банку (виконуючому банку) виробити платежі одержувачеві засобів або сплатити, акцептувати або врахувати перевідний вексель. Найчастіше вживаються так звані документарні акредитиви.

Акредитив (letter of credit) — це зобов’язання банку виробити на прохання і відповідно до вказівок імпортера платіж експортерові.

Документарний акредитив — це зобов’язання банку сплатити вартість товару (послуг) бенефіціару (продавцеві) за умови вистави продавцем в банк документів, оформлених в повній відповідності з умовами акредитиву.

У практиці міжнародних розрахунків використовуються різні види акредитивів:

· відзивні і безвідзивні;

· підтверджені і непідтверджені;

· перевідні (трансферабельні);

· револьверні (поновлювані);

· покриті і непокриті;

· документарні і грошові;

· резервні.

Відзивний акредитив може бути змінений або анулюваний банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. У зв’язку з цим в міжнародній торгівлі в основному застосовуються безвідзивні акредитиви, які не можуть бути анулювані або змінені без згоди всіх зацікавлених сторін.

Підтверджені акредитиви мають на увазі додаткову гарантію платежу з боку іншого банку, що не є емітентом. Банк, що підтвердив акредитив, переймає на себе зобов’язання оплачувати документи, відповідні умовам акредитиву, якщо банк-емітент відмовиться зробити платіж. У міжнародній практиці акредитиви, що відкриваються банком імпортера, зазвичай підтверджує банк експортера.

Перевідний акредитив передбачає можливість здобуття грошей не лише експортером, але і по його вказівці іншими юридичними особами.

Револьверний акредитив використовується в розрахунках за постійні крупні постачання, здійснювані зазвичай по графіку, зафіксованому в контракті. Такі акредитиви можуть передбачати автоматичне відновлення суми акредитиву квоти) через певний час або після кожного використання.

Покритими називаються акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує власні кошти платника (або наданий йому кредит) в розпорядження банку постачальника на окремий балансовий рахунок на весь термін дії зобов’язань банку-емітента. Непокритий акредитив може відкриватися при встановленні між банками прямих кореспондентських стосунків. В цьому випадку виконуючому банку надається право списувати всю суму акредитиву з рахунку банку-емітента, що ведеться у нього.

Розрізняють також документарні акредитиви, виплати з яких обумовлені представленням комерційних і фінансових документів, і грошові акредитиви, які є іменним документом, що містить доручення про виплату грошей одержувачеві протягом певного терміну при дотриманні вказаних в нім умов. Документарний акредитив — найбільш вигідна форма розрахунків для експортера завдяки надійності платежу і прискоренню здобуття експортної виручки.

У 1983 р. Міжнародна торгівельна палата видала переглянуті Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, які регламентують правовідносини сторін по цій формі розрахунків.

Резервний акредитив — це спеціальний вигляд акредитиву, що представляє гарантію платежу експортерові або його банку. Він виставляється банком-емітентом за дорученням імпортера і забезпечує платіж в разі невиконання імпортером своїх зобов’язань.

У кожному акредитиві повинні міститися наступні реквізити:

— найменування і адреса експортера і його банка;

— відмітка про те, чи є акредитив відзивним або безвідзивним (у останньому випадку має бути вказана тривалість акредитиву);

— сума акредитиву;

— вигляд відвантажувальних документів;

— кількість, ціна і точне позначення товару;

— умови постачання;

— максимальний термін постачання.

Акредитив з моменту його відкриття розглядається як самостійна операція, незалежна від контракту, на якому вона заснована.

Акредитив вигідний експортерові, оскільки забезпечує йому:

— надійність розрахунків (обіцянка банку на оплату);

— швидкість розрахунків (здобуття грошей після відвантаження товару);

— можливість здобуття додаткового фінансування під відкритий і підтверджений акредитив.

Для імпортера, при акредитивній формі розрахунків також підвищується надійність постачання товару, але в той же час йому це менш вигідно, оскільки він:

— платить банку за відкриття акредитиву;

— відкриває акредитив до постачання товару («заморожує» свої гроші або платить за кредит).

Найбільш вигідним і надійним для експортера є документарний акредитив, який часто застосовується в зарубіжній практиці.

3. Особливості Конвенції ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви передбачає, що для цілей Конвенції зобов’язання означає незалежне зобов’язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія чи резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою («гарантом/емітентом»), сплатити бенефіціару певну суму за простою вимогою або за вимогою з представленням інших документів відповідно до будь-яких документраних умов зобов’язання, що вказують або з яких слідує, що платіж має бути проведений через невиконання будь-якого зобов’язання чи настання іншого зобов’язання, або в сплату за позичені чи авансовані грошові кошти або як платіж будь-якої строкової заборгованості принципала або іншої особи. Конвенція про незалежні гарантії і резервні акредитиви була прийнята 11 грудня 1995 року.

Конвенція про незалежні гарантії і резервні акредитиви

Наводяться витяги з Конвенції

Розділ І. Сфера застосування

Стаття 1. Сфера застосування

1. Ця Конвенція застосовується до міжнародного зобов’язання, про яке говориться в статті 2:

a) якщо комерційне підприємство гаранта/емітента, в якому видано зобов’язання" розміщене в державі, яка договорюється, або

b) якщо норми міжнародного приватного права посилають до права держави, яка договорюється, якщо тільки зобов’язання не виключає застосування Конвенції

2. Ця Конвенція застосовується також до міжнародного акредитива, що не охоплюється статтею 2, якщо в ньому прямо вказано, що він підпадає під дію цієї Конвенції,

3. Положення статей 21 і 22 застосовуються до міжнародних зобов’язань, згаданих у статті 2 незалежно від пункту 1 цієї статті.

Стаття 2. Зобов’язання

1. Для цілей цій Конвенції зобов’язання означає незалежне зобов’язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою («гарантом/емітентом»), сплатити бенефіціару певну або визначну суму на просту вимогу або на вимогу з представленням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобов’язання, вказуючих або з яких виходить, що платіж належить внаслідок невиконання якого-небудь зобов’язання або настання іншої обставини, або на сплату за позикові чи авансовані грошові кошти, або як платіж у погашення будь-якої термінової заборгованості принципала/наказодавця або іншої особи.

2. Зобов’язання може бути видане:

a) на прохання або інструкції клієнта («принципала/наказодавця») гаранта/емітента;

b) за інструкцією іншого банку, установи або особи («інструктуючої сторони»), що діє на прохання клієнта («принципала/наказодавця») цієї інструктуючої сторони; або

c) за дорученням самого гаранта/емітента.

3. У зобов’язанні може передбачатися платіж у будь-якій формі, включаючи;

a) платіж у вказаній валюті або розрахунковій одиниці;

b) акцепт переказного векселя (тратти);

c) платіж на відстроченій основі;

сі) передачу обмовленої одиниці вартості.

4. У зобов’язанні може обмовлятися, що бенефіціаром є сам гарант/емітент, коли він діє на користь іншої особи.

Стаття 3. Незалежність зобов’язання

Для цілей цієї Конвенції зобов’язання є незалежним у випадках, коли зобов’язання гаранта/емітента перед бенефіціаром:

а) не залежить від наявності або дійсності основної операції або якого-небудь іншого зобов’язання (включаючи резервні акредитиви або незалежні гарантії, зокрема підтвердження або контргарантії); або

b) не визначається якою-небудь умовою, не вказаною в зобов’язанні, або якою-небудь майбутньою невизначеною дією або подією, за винятком представлення документів або Іншої подібної дії чи події в рамках сфери діяльності гаранта/емітента.

Стаття 4. Міжнародний характер зобов’язання

1. Зобов’язання є міжнародним, якщо вказані в зобов’язанні комерційні підприємства будь-яких двох з наступних осіб розмішені в різних державах: гарант/емітент, бенефіціар, принципал/наказодавець, інструктуюча сторона, підтверджуюча сторона.

2. Для цілей попереднього пункту:

a) якщо в зобов’язанні вказано більш за одне комерційне підприємство певної особи, відповідним комерційним підприємством є те, яке має найтісніший зв’язок із зобов’язанням;

b) якщо в зобов’язанні не вказано комерційне підприємство певної особи, але вказано його постійне місцепроживання, це місцепроживання вважається достатнім для визначення міжнародного характеру зобов’язання.

Розділ II. Тлумачення

Стаття 5. Принципи тлумачення

При тлумаченні цієї Конвенції повинні враховуватися її міжнародний характер і необхідність забезпечити одноманітність у її застосуванні і дотримання сумлінності в міжнародній практиці незалежних гарантій і резервних акредитивів.

Стаття 6. Визначення

Для цілей цієї Конвенції і якщо інше не вказане в положеннях цієї Конвенції або не потрібне відповідно до контексту:

a) «зобов'язання включає «контргарантію» і «підтвердження зобов’язання;

b) «гарант/емітент включає «контргаранта» і «підтверджуючу сторону;

c) «контргарантія означає зобов’язання, що видається гарантові/емітенту іншого зобов’язання його інструктуючою стороною і що передбачає платіж на просту вимогу або на вимогу з представленням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобов’язання, вказуючих або з яких виходить, що платіж по такому іншому зобов’язанню був затребуваний від особи, що видала це інше зобов’язання, або здійснений ним;

d) «контргарант» означає особу, що видає контргарантію;

е) «підтвердження зобов’язання означає зобов’язання, видане на додаток до зобов’язання гаранта/емітента за дорученням гаранта/емітента і що надає бенефіціару право за своїм вибором затребувати платіж у підтверджуючої сторони замість гаранта/емітента на просту вимогу або на вимогу з представленням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов підтвердженого зобов’язання без збитку для права бенефіціара затребувати платіж у гаранта/емітента;

f) «підтверджувальна сторона означає особу, яка доповнює зобов’язання підтвердженням;

g) «документ означає повідомлення, зроблене у формі, що дає змогу забезпечити повну реєстрацію інформації, що міститься в ньому.

Розділ III. Форма і зміст зобов’язання

Стаття 7. Видача, форма і безвідкличність зобов’язання

1. Видача зобов’язання відбувається в той момент і в тому місці, коли й де зобов’язання залишає сферу контролю відповідного гаранта/емітента.

2. Зобов’язання може бути видане в будь-якій формі, яка дозволяє забезпечити повну реєстрацію тексту зобов’язання і провести посвідчення достовірності його

джерела за допомогою загальновизнаних засобів або процедури, узгодженої між гарантом/емітентом і бенефіціаром.

3. Вимога платежу може пред’являтися відповідно до умов зобов’язання з моменту його видачі, якщо в зобов’язанні не вказано іншого терміну.

4. Зобов’язання є безвідкличним з моменту видачі, якщо в ньому не вказано, що воно є відкличним.

Стаття 8. Зміна

1. Зобов’язання може бути змінене тільки у формі, вказаній у самому зобов' язанні, або, у відсутність такої вказівки, у формі, вказаній у пункті 2 статті 7.

2. Якщо інше не обумовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, зобов’язання вважається зміненим з моменту видачі зміни, якщо бенефіціар наперед дав на нього дозвіл.

3. Якщо інше не обумовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між гарантом /емітентом і бенефіціаром, тоді як бенефіціар наперед не дав дозволу на яку-небудь зміну, зобов’язання вважається зміненим, тільки коли гарант/емітент отримає повідомлення про згоду бенефіціара на зміну у формі, вказанійу пункті 2 статті 7.

4. Зміна зобов’язання не зачіпає прав і обов’язків принцюіала/наказодавця (або інструктуючої сторони) або підтверджувальної сторони зобов’язання, якщо тільки така особа не дає згоди на цю зміну.

Стаття 9. Передача права бенефіціара вимагати платежу

1. Право бенефіціара вимагати платежу може бути передане, тільки якщо це дозволено в зобов’язанні, а також тільки в тому об'ємі і таким чином, як це дозволено в зобов’язанні

2. Якщо зобов’язання визначене як дозволене до передавання і прямо не указується, чи потрібна згода гаранта/емітента або іншої уповноваженої особи на фактичне передавання, ні гарант/емітент, ні будь-яка інша уповноважена особа не зобов’язані здійснювати передавання, інакше як у тому обсязі і таким чином, на які вони прямо дали свою згоду.

Стаття 10. Поступка надходжень

1. Якщо інше не обмовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, бенефіціар може поступитися іншій особі будь-якими надходженнями, на які він може мати або може отримати право згідно із зобов’язанням.

2. Якщо гарант/емітент або інша особа, зобов’язана провести платіж, отримує повідомлення, що йде від бенефіціара, у формі, вказаній у пункті 2 статті 7, про здійснення ним безвідкличної поступки, платіж цесіонарію звільняє боржника в обсязі його платежу від відповідальності за цим зобов’язанням.

Стаття 11. Припинення права вимагати платежу

1. Право бенефіціара вимагати платежу за зобов’язанням припиняється, коли:

a) гарант/емітент отримав заяву бенефіціара про звільнення від відповідальності у формі, вказаній у пункті 2 статті 7;

b) бенефіціар і гарант/емітент висловили згоду на припинення зобов’язання у формі, вказаній у зобов’язанні, або, за відсутності такої вказівки, у формі, вказаній у пункті 2 статті 7;

с) сума зобов’язання була сплачена, за винятком випадків, коли зобов’язання передбачає автоматичне відновлення або автоматичне збільшення цієї суми чи іншим чином передбачає продовження дії зобов’язання;

а) термін дії зобов’язання закінчується відповідно до положень статті 12.

2. У зобов’язанні може бути вказано чи гарант/емітент і бенефіціар можуть іншим чином домовитися про те, що повернення документа, який містить зобов’язання, гарантові/емітенту або дотримання процедури, функціонально еквівалентної поверненню документа в разі, коли зобов’язання, видане в непаперовій формі, необхідне для припинення права вимоги платежу саме по собі або в поєднанні з однією з подій, указаних у підпунктах, а і b пункту 1 цієї статті. Проте утримання будь-якого такого документа бенефіціаром після припинення права вимоги платежу відповідно до підпункту з або (пункту 1 цієї статті у жодному випадку не зберігає за бенефіціаром яких-небудь прав за зобов’язанням.

Стаття 12. Закінчення терміну дії

Термін дії зобов’язання закінчується:

a) після настання дати закінчення терміну дії, яка може бути обумовлена календарною датою або останнім днем фіксованого терміну, вказаного в зобов’язанні, за умови, що, якщо дата закінчення терміну дії є неробочим днем у місці знаходження комерційного підприємства гаранта/емітента, в якому видано зобов’язання, або іншої особи або в іншому місці, вказаному в зобов’язанні для цілей представлення вимоги платежу, термін дії закінчується в перший наступний робочий день;

b) якщо закінчення терміну дії залежить згідно із зобов’язанням від здійснення якої-небудь дії або настання події, що не входить до сфери діяльності гаранта/емітента, -- коли гаранта/емітента інформують про те, що дія або подія мала місце на підставі представлення документа, вказаного для цієї мети в зобов’язанні, або, якщо такий документ не вказаний, на підставі посвідчення бенефіціаром того, що така дія або подія мала місце;

c) якщо в зобов’язанні не вказана дата закінчення терміну дії або якщо здійснення вказаної дії або настання події, від яких залежить закінчення терміну дії, ще не встановлено шляхом представлення необхідного документа і дата закінчення терміну дії не вказана додатково, -- після шести років з дати видачі зобов’язання.

Розділ IV. Права, обов’язки і заперечення

Стаття 13. Визначення прав і обов’язків

1. Права і обов’язки гаранта/емітента і бенефіціара, що випливають із зобов’язання, визначаються умовами, встановленими в зобов’язанні, включаючи конкретно згадані в ньому правила, загальні умови або звичаї, а також положення цієї Конвенції.

2. При тлумаченні умов зобов’язання і врегулюванні питань, не охоплених умовами зобов’язання або положеннями цієї Конвенції, враховуються загальновизнані міжнародні правила і звичаї практики незалежних гарантій і резервних акредитивів.

Стаття 14. Стандарт поведінки і відповідальність гаранта/емітента

1. При виконанні своїх обов’язків за зобов’язанням і цією Конвенцією гарант/ емітент діє сумлінно і проявляє розумну обачність, належним чином враховуючи загальновизнані стандарти міжнародної практики незалежних гарантій або резервних акредитивів.

2. Гарант/емітент не може бути звільнений від відповідальності за недобросовісні дії або за грубу недбалість.

Стаття 15. Вимога

1. Будь-яка вимога платежу за зобов’язанням пред’являється у формі, вказаній у пункті 2 статті 7, і відповідно до умов зобов’язання.

2. Якщо інше не обумовлене в зобов’язанні, вимога і будь-яке посвідчення або інший документ, потрібний за зобов’язанням, представляється гарантові/емітенту протягом терміну, в який може бути пред’явлена вимога платежу, в місці видачі зобов’язання.

3. Вважається, що при вимозі платежу бенефіціар засвідчує, що його вимога не є недобросовісною і що не присутній жоден з елементів, згаданих у підпунктах а, b і с пункту 1 статті 19.

Стаття 16. Розгляд вимога і супроводжувальних документів

1. Гарант/емітент розглядає вимогу і будь-які супроводжувальні документи відповідно до стандарту поведінки, вказаного в пункті 1 статті 14. При визначенні того, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками умовам зобов’язання і чи узгоджуються вони один з одним, гарант/емітент належним чином враховує міжнародний стандарт практики незалежних гарантій і резервних акредитивів.

2. Якщо інше не обмовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, гарантові/емітенту надається розумний термін, проте не більше семи робочих днів, що відлічуються з наступного дня після дня отримання вимоги і будь-яких супроводжувальних документів, для:

a) розгляду вимоги і будь-яких супроводжувальних документів;

b) ухвалення рішення про платіж;

c) напрями відповідного повідомлення бенефіціару, якщо ухвалюється рішення не проводити платіж.

Повідомлення, згадане в підпункті «с» вище, якщо інше не обумовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, скеровується за допомогою електронних засобів зв’язку або, якщо це неможливо, інших оперативних засобів, і в ньому вказується підстава для вирішення не проводити платежу.

Стаття 17. Платіж

1. З урахуванням статті 19 гарант/емітент проводить платіж на вимогу, представленому відповідно до положень статті 15. Після визначення відповідності вимоги платежу умовам зобов’язання платіж проводиться негайно, якщо тільки в зобов’язанні не обумовлено відстрочення платежу, і в цьому випадку платіж проводиться в обмовлений термін.

2. Будь-який платіж на вимогу, не відповідний положенням статті 15, не зачіпає прав принципала/наказодавця.

Стаття 18. Залік

Якщо інше не обумовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, гарант/емітент може провести платіж за зобов’язанням шляхом використання права заліку вимог, за винятком будь-якої вимоги, що поступилася йому принципалом/наказодавцем або інструктуючої стороною.

Стаття 19. Виключення із зобов’язання проводити платіж

1. Якщо абсолютно очевидно, що:

а) який-небудь документ не є справжнім або був підроблений;

b) платіж не належить на підставі, вказаній у вимозі і допоміжних документах; або

c) з урахуванням вигляду і мети зобов’язання для вимоги не є достатніх підстав, гарант/емітент, діючи сумлінно, має по відношенню до бенефіціара право припинити платіж.

2. Для цілей підпункту з пункту 1 цієї статті вимога не має достатніх підстав у таких випадках:

a) обставина або ризик, на випадок яких зобов’язання повинне було забезпечити бенефіціар, безперечно, не виникли;

b) основне зобов’язання принципала/наказодавця оголошене недійсним судом або арбітражем, якщо тільки в зобов’язанні не вказано, що така обставина охоплюється ризиком, на випадок якого видано зобов’язання;

c) основне зобов’язання, безперечно, було виконане задовільним для бенефіціара чином;

d) виконання основного зобов’язання явно перешкодила умисна неправомірна поведінка бенефіціара;

е) при пред’явленні вимоги по контргарантії бенефіціар цієї контргарантії, діючи як гарант/емітент зобов’язання, до якого належить ця контргарантія, недобросовісно проводить платіж.

3. У обставинах, згаданих у підпунктах а, b і с пункту 1 цієї статті, принципал/наказодавець має право на тимчасові судові заходи згідно зі статею 20.

Розділ V. Тимчасові судові заходи

Стаття 20. Тимчасові судові заходи

1. У разі, коли на підставі заяви принципала/наказодавця або інструктуючої сторони можна зробити висновок, що існує велика вірогідність того, що у вимозі, яка пред’явлена або імовірно буде пред’явлена бенефіціаром, наявна одна з обставин, вказаних у підпунктах а, b і с пункту 1 статті 19, суд на підставі безпосередніх наявних у його розпорядженні вагомих доказів може:

a) видати попередній наказ, що забороняє бенефіціару приймати платіж, включаючи наказ про затримання гарантом/емітентом засобів за зобов’язанням, або

b) видати попередній наказ про блокування надходжень за зобов’язанням, сплачених бенефщіару, з урахуванням того, що відсутність такого наказу могла б заподіяти принципалу/наказодавцеві серйозний збиток.

2. При видачі попереднього наказу, згаданого в пункті 1 цієї статті, суд може зажадати від особи, що клопоче про такий наказ, представити такий вид забезпечення, який суд визнає необхідним.

3. Суд не може видати попередній наказ, про який мовиться в пункті 1 цієї статті, на підставі якого-небудь заперечення проти платежу, іншого, ніж заперечення, вказані в підпунктах а, b і с пункту 1 статті 19, або в разі використання зобов’язання в злочинних цілях.

Розділ VI. Колізія норм права

Стаття 21. Вибір застосовного права

Зобов’язання регулюється правом, вибір якого:

a) обумовлений в зобов’язанні або випливає з умов зобов’язання; або

b) іншим чином узгоджений між гарантом (емітентом і беніфіциаром.

Стаття 22. Визначення застосовного права

У відсутність вибору права відповідно до статті 21 зобов’язання регулюються правом держави, де розміщене комерційне підприємство гаранта/емітента, в якому зобов’язання було видане.

Висновок

гарантія акредитив конвенція зобов’язання

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки -- це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам.

Існують документарні та недокументарні форми міжнародних розрахунків. Акредитив та гарантія відносяться до документарних розрахунків, і завдяки таким формам розрахунків дуже зручно купувати та продавати товари на міжнародному ринку.

Список використаних джерел

1. Козак Ю. Г., Логвінова Н.С. Міжнародні комерційні угоди та розрахунки нормативно-правове регламентування. — К: ЦУЛ, 2010 — 646 с.

2. http: //www. terrabank. com. ua/korporativnym_klntam/dokumentarn_operats/garantja/

3. http: //www. business09. com. ua/?p=51

4. http: //capitaltimes. com. ua/slovar/show/id/46

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой