Кримське ханство у зовнішній політиці Богдана Хмельницького

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
История


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації

Тернопільське обласне комунальне територіальне відділення МАН України

Відділення: історії

Секція: історія України

Тема

Кримське ханство у зовнішній політиці Богдана Хмельницького

Роботу виконала

Гейда Руслана Сергіївна

учениця 11 класу Гадинківської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Науковий керівник

Василишин Степан Юрійович

вчитель історії Гадинківської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Тернопіль 2014

РЕФЕРАТ

Кримське ханство у зовнішній політиці Богдана Хмельницького

Роботу виконала: Гейда Руслана Сергіївна, учениця 11 класу Гадинківської ЗОШ І-ІІІ Гусятинського району

Науковий керівник: Василишин Степан Юрійович, вчитель історії.

Із здобуттям Україною суверенітету в 1991 р. та посиленням інтеграційних процесів у Європі актуальною є проблема формування напрямків зовнішньополітичної діяльності впродовж нашої історії та визначення місця української держави в системі європейських координат. Яскравою сторінкою в історії міжнародних відносин України є період національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Становлення Української козацької держави у середині ХVІІ ст. відбувалося в складних геополітичних умовах. Одним із важливих векторів тогочасної дипломатії гетьмана був кримський. Цей напрям визначався кількома чинниками і насамперед безпосереднім сусідством з Кримським ханством та сприйняттям його як потужної військово-політичної сили. Вищесказане говорить про наукову актуальність досліджуваної теми. Нинішня Автономна Республіка Крим з його татарською частиною населення є невід'ємною частиною суверенної України. Тому висвітлення періодів союзницьких стосунків козацької держави з Кримом є важливим і з політичної точки зору.

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному вивченні військово-політичної діяльності Богдана Хмельницького та його уряду з Кримським ханством з урахуванням тогочасних конкретно-історичних обставин, в спробі виявити причини такої політики та з’ясувати вплив цього напряму зовнішньої політики гетьмана на внутрішньодержавне становище та подальшу долю молодої української держави.

Об'єктом даного дослідження виступає сукупність явищ та подій міжнародного та внутрішньодержавного життя країн Центрально-Східної Європи доби національно-визвольної війни.

Предметом дослідження є основні закономірності та специфіка формування розвитку відносин уряду Б. Хмельницького з Кримським ханством впродовж 1648−1653 рр.

Мета роботи полягає комплексному узагальненні і систематизації наукових знань для визначення значущості відносин уряду Богдана Хмельницького з Кримським ханством (ханатом) в становленні та зміцненні Української козацької держави на міжнародній арені та формуванні подальших напрямів зовнішньополітичної діяльності.

Для досягнення мети були визначені наступні завдання:

· проаналізувати найважливіші історіографічні здобутки, пов’язані з веденням урядом Б. Хмельницького зовнішньої політики в кримському напрямку;

· виявити витоки кримської політики українського гетьмана та з’ясувати її доцільність в тих конкретно-історичних умовах;

· прослідкувати зміни в політиці з Кримським ханством та залежними від неї країнами протягом 1648−1653 рр.

· проаналізувати рівень дипломатичної майстерності українського гетьмана та його уряду у відносинах з Кримом;

· визначити місце і роль відносин з Кримським ханством в становленні української держави.

У першому розділі роботи детально описана історіографія проблеми та окреслено стан наукової розробки теми. У другому розділі проаналізовано особливості військово-політичного союзу Війська Запорозького з Кримським ханством та його наслідки для національно-визвольної війни на території України. В останньому розділі виокремлені причини розриву союзу з Кримом та переорієнтації Б. Хмельницького на Москву, а також підведені підсумки міжнародних відносин гетьманського уряду з Кримським ханством протягом 1648−1653 рр.

ВСТУП

Актуальність теми. Із здобуттям Україною суверенітету в 1991 р. та посиленням інтеграційних процесів у Європі актуальною є проблема формування напрямків зовнішньополітичної діяльності впродовж нашої історії та визначення місця української держави в системі європейських координат. Великі прогалини в історичній літературі стосовно ведення Україною дипломатичних стосунків з найближчими її сусідами штовхає автора до з’ясування історичної істини.

Яскравою сторінкою в історії міжнародних відносин України є період національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Становлення Української козацької держави у середині ХVІІ ст. відбувалося в складних геополітичних умовах. Разом з тим були послаблені позиції Речі Посполитої, яка у внутрішньому житті переживала ослаблення центральної влади. Нагальна потреба пошуку союзників у боротьбі проти Речі Посполитої та забезпечення гарантій існування нового державного утворення генерували активну зовнішньополітичну діяльність гетьманського уряду. Тогочасна міжнародна ситуація в регіоні та Європі загалом засвідчувала, що жодна з навколишніх країн-сусідів не була зацікавлена в існуванні незалежної української держави.

Одним із важливих векторів тогочасної дипломатії гетьмана був кримський. Під кримським напрямком зовнішньої політики уряду Б. Хмельницького автор розуміє всю сукупність тогочасних міжнародних відносин гетьман та його адміністрації з Кримським ханством. Цей напрям визначався кількома чинниками і насамперед безпосереднім сусідством з Кримським ханством та сприйняттям його як потужної військово-політичної сили. Вищесказане говорить про наукову актуальність досліджуваної теми.

Нинішня Автономна Республіка Крим з його татарською частиною населення є невід'ємною частиною суверенної України. Тому висвітлення періодів союзницьких стосунків козацької держави з Кримом є важливим і з політичної точки зору.

Мета роботи — узагальнити і систематизувати наукові знання для визначення значущості відносин уряду Богдана Хмельницького з Кримським ханством (ханатом) в становленні та зміцненні Української козацької держави на міжнародній арені та формуванні подальших напрямів зовнішньополітичної діяльності.

Для досягнення вказаної в роботі мети передбачено вирішити наступні завдання:

· проаналізувати найважливіші історіографічні здобутки, пов’язані з веденням урядом Б. Хмельницького зовнішньої політики в кримському напрямку;

· виявити витоки кримської політики українського гетьмана та з’ясувати її доцільність в тих конкретно-історичних умовах;

· прослідкувати зміни в політиці з Кримським ханством та залежними від неї країнами протягом 1648−1653 рр.

· проаналізувати рівень дипломатичної майстерності українського гетьмана та його уряду у відносинах з Кримом;

· визначити місце і роль відносин з Кримським ханством в становленні української держави.

Об'єктом даного дослідження є сукупність явищ та подій міжнародного та внутрішньодержавного життя країн Центрально-Східної Європи доби національно-визвольної війни.

Предмет дослідження — основні закономірності та специфіка формування розвитку відносин уряду Б. Хмельницького з Кримським ханством впродовж 1648−1653 рр.

Методи дослідження. Роботу виконано з використанням наступних методів: історичних — проблемно-хронологічного, системного, історико-типологічного; загальнонаукових — логічного, діалектичного, що дозволили провести науковий аналіз проблеми.

Хронологічні рамки науково-дослідницької роботи охоплюють період національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького з 1648 р. по 1653 р. Тобто автор ставить собі за мету дослідити відносини Козацької держави з Кримським ханством з часу обрання Б. Хмельницького гетьманом до кінця 1653 р. (а, по-суті, до Переяславської ради, що відбулася 8 січня 1654 р.).

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному вивченні автором військово-політичної діяльності Богдана Хмельницького та його уряду з Кримським ханством з урахуванням тогочасних конкретно-історичних обставин, в спробі виявити причини такої політики та з’ясувати вплив цього напряму зовнішньої політики гетьмана на внутрішньодержавне становище та подальшу долю молодої української держави. Автор намагається фокусувати увагу на Козацькій державі крізь призму геополітичних інтересів країн Центральної та Східної Європи, тому, зовнішньополітична діяльність Б. Хмельницького в кримському напрямку розглядається в широкому загальноєвропейському контексті.

Теоретичне значення праці полягає в комплексному вивченні та осмисленні українсько-кримських відносин впродовж 1648−1653 рр. і визначенні рівня їх важливості в нагромадженні досвіду ведення міждержавних відносин українською дипломатією.

Практична цінність визначається можливістю глибокого вивчення відносин України з Кримським ханством, «занурення» в тему козацької революції середини XVII ст., проведення учнівських наукових конференцій з цієї тематики.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Основною джерельною базою, доступною для автора, є опубліковані документи, пов’язані з відносинами уряду Б. Хмельницького з Кримським ханством.

Ці матеріали можна умовно розділити на дві групи. Перша — це документи, які дають нам конкретну інформацію стосовно українсько-кримських стосунків (дипломатична переписка, матеріали українських посольств). Друга група — документи, що дають нам змогу зрозуміти логіку зовнішньополітичної діяльності Б. Хмельницького в кримському напрямку, проте не містять конкретних фактів зносин (універсали, накази, законодавчі акти, посольські звіти).

Особливої уваги заслуговує збірка документів під редакцією І. Крип’якевича та І. Бутича «Документи Богдана Хмельницького (1648−1657)» [5]. У ній розміщено листування гетьманської адміністрації з кримським ханом, що дають змогу зрозуміти хід подій в кримському напрямку. Це одне з видань, де найповніше представлені документи, що стосуються контактів Б. Хмельницького з Кримським ханством.

Окремою групою джерел для вивчення міжнародних відносин уряду Б. Хмельницького є козацько-старшинські літописи: «Літопис Гадяцького полковника Григорія Граб’янки» [19], «Літопис Самійла Величка» [18], «Літопис Самовидця» [20], що водночас зараховуються і до історіографічних праць. У даних працях відчувається зловороже ставлення авторів до Криму і занадто ідеалізується постать Б. Хмельницького, в тому числі й у міждержавних стосунках. Так, Самовидець підкреслює, що дарма Хмельницький зав’язав стосунки із кримським ханом: «аже не статечная приязнь барану з вовком, так і християнинові з бусурманином» [20, c. 59−60]. Г. Граб’янка також основну причину «зрад» хана вбачає у відмінній релігії козаків: «Все це тому, що хан не тільки задля здобичі та замирення з королем не раз їздив на його землі і спустошував їх, а також і задля винищення християн» [19, c. 77−78].

На даний час історіографічний доробок, що стосується проблеми відносин уряду Б. Хмельницького з Кримським ханством впродовж 1648−1653 рр. доволі великий і неоднозначний. Його можна розмежувати на дві групи. Перша — це наукові роботи дослідників, котрі комплексно розглядали постать Богдана Хмельницького у всіх сферах його діяльності (Крип'якевич І. П. «Богдан Хмельницький» [11], Смолій В., Степанков В. «Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет» [28], тощо). Друга -спеціальні дослідження істориків, що стосуються певних аспектів ведення гетьманом зовнішньої політики щодо Туреччини, Кримського ханства, Молдавії, Трансільванії (Федорук Я. «Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького та формування його політичного програми (1648 — серпень 1649 рр.)» [31], Пріцак О. «Союз Хмельницького з Туреччиною 1648 р.» [23]).

Важко переоцінити вклад в розробку всього комплексу питань пов’язаних з діяльністю козацького уряду на міжнародній арені, найвизначнішого представника народницького напрямку української історичної науки — М. Грушевського [2; 3]. Для всієї наступної історіографії цієї проблеми він зробив важливий висновок, пов’язаний зі сприйняттям Козацької держави середини ХVІІ ст. як фактично незалежної держави, що вела самостійну, спрямовану на відстоювання національних інтересів, зовнішню політику. В своїх працях він розглядає зовнішньополітичну діяльність гетьмана як вимушені кроки спрямовані на пошук союзника в трикутнику Туреччина — Крим — Московщина для боротьби з Річчю Посполитою. Тому приєднання України до Росії він розглядає випадковою справою, що була зумовлена конкретно-історичними умовами. Нам імпонує виважена думка М. Грушевського про те, що незважаючи на тенденції занепаду Кримського ханства, гетьман і старшина рахувалися з ним як з могутнім політичним гравцем і намагалися використати його в своїх політичних цілях.

Особливої уваги заслуговує праця О. Пріцака «Союз Хмельницького з Туреччиною 1648 р.» [23], що вийшла в Мюнхені 1948 р. в збірнику присвяченому 300-літтю початку Хмельниччини. Автор на основі опрацьованих ним джерел, велику увагу приділив вивченню проблеми формування зовнішньополітичної програми гетьмана та аналізу відносин Б. Хмельницького з Кримським ханством.

Вагомий внесок у дослідження зовнішньої політики Козацької держави зробив І. Крип’якевич [11]. Військово-політичний договір з Кримським ханством, що його уклав на початку повстання Хмельницький на думку дослідника був «для козаків політичною конечністю» [11, c. 298−299] через те, що таким чином, по-перше, відкривалась можливість увійти у тісні зв’язки з могутнім потенційним союзником, сюзереном Криму — Портою; по-друге, забезпечувалося запілля повстання; і, зрештою, по-третє, татарська кіннота стала б важливим доповненням козацьких військ, що складалися переважно з піхоти. Окрім того укладення цього союзу, з огляду на нещодавні антитурецькі плани Корони, являло собою відкриту маніфестацію, спрямовану на розрив з Польщею.

Новий погляд в історіографію на українсько-кримські відносини доби національно-визвольної війни вносить І. Стороженко [30]. Стосунки гетьмана з Кримським ханатом він розглядає в контексті воєнної доктрини Козацької держави. Союз України з Кримом 1648 р. він розглядає як життєво важливу військову необхідність — лише в поєднанні з сильною татарською кіннотою козацька піхота могла стати грізною силою в військових змаганнях з армією Речі Посполитої. Дана гіпотеза підтверджується у поразках польської армії на Жовтих водах, під Корсунем, Пилявцями, Зборовим та Батогом.

У праці львівського дослідника Я. Федорука «Зовнішньополітична діяльність Богдана Хмельницького і формування його політичної програми» [31] здійснено глибокий аналіз міжнародної діяльності козацького гетьмана на початковому етапі національно-визвольної війни (1648−1649 рр.). Предметом його дослідження є політична програма Б. Хмельницького в контексті тогочасних міжнародних відносин. Велику увагу дослідник приділив українсько-кримським стосункам. В процесі дослідження автор намагався виводити висновки з аналізу джерел, окрім тих випадків, де документального матеріалу не вистачає. В таких випадках він вдається до різних гіпотез і здогадів, що не завжди нам видаються переконливими і досить часто є дискусійними.

Особливої уваги заслуговує праця В. Степанкова та В. Смолія «Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет» [28]. Це дослідження, на нашу думку, є найбільш предметне та структуроване. Вперше в історіографії було здійснено комплексний аналіз міжнародної діяльності Б. Хмельницького на основі колосальної джерельної бази і зроблено обґрунтовані висновки. Хоча, через занадто широкий предмет свого дослідження, цим історикам не вдалося детально зупинитися на кримському векторі політики українського гетьмана, проте відносини уряду Б. Хмельницького з Кримським ханством розглядаються в комплексі зі всіма проблемами зовнішньо- та внутрішньополітичного життя молодої української держави. Автори зауважують, що тісні контакти з Османською імперією та її васалами для України слугували певною мірою як чинник тиску на відносини з Московською державою та Річчю Посполитою, забезпечували сприйняття Козацької держави як потужної військово-політичної сили в Центрально-Східному регіоні.

Таким чином, огляд історичної літератури з даної проблематики засвідчує існування в історіографії тенденції до фрагментарного відтворення зовнішньополітичної діяльності Богдана Хмельницького. В історичній науці добре вивчені взаємини гетьманату з урядами Росії та Речі Посполитої в 1648- 1653 рр., але значно менше і швидше епізодично розглядалася державна політика України того часу щодо Кримського ханства. Тому, навіть, незважаючи на сучасні досягнення історіографії, ще й досі в ряді випадків залишаються малозрозумілими мотиви дій Богдана Хмельницького на міжнародній арені. З огляду на це все в своїй роботі автори прагнули простежити дипломатичну діяльність Б. Хмельницького з Кримським ханством впродовж 1648−1653 рр., з’ясувати її стратегічний напрям і зміни, спричинені тактичними міркуваннями, а також показати її вплив на внутрішнє становище новоствореної держави.

РОЗДІЛ 2. ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИЙ СОЮЗ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО І КРИМУ

В середині ХVІІ ст. Європа була поділена на два табори — католицький і протестантський. Хмельницький розумів, що, піднявшись проти Польщі, він не зможе розраховувати на підтримку католицьких держав. Тогочасне козацьке піхотинське військо славилося по всій Європі, проте могло стати грізною силою лише в поєднанні з сильною кіннотою [33, c. 59−60]. На той час такою кіннотою могла бути татарська. Саме тому Хмельницький наполегливо добивався союзу з Кримським ханством.

Восени 1647 р. похід О. Конецпольського та І. Вишневецького в Дике Поле на татар дуже стурбував хана. Успіху Хмельницького в Криму сприяло нестійке становище самого Іслам-Гірея [1, c. 104−105]. Згоджуючись на союз з запорозькими козаками, Іслам-Гірей розраховував зміцнити своє становище.

В другій половині січня 1648 р. з Січі вирушило перше посольство до Іслам-Гірея [29, c. 85−87]. В історичній літературі є згадки, що серед послів був і син Богдана — Тимофій. Гетьман добився допомоги в хана Іслам-Гірея. Хан наказав готуватися до походу перекопському мурзі Тугай-бею.

3−4 тисячний загін кримських татар виконав своє основне завдання в битвах при Жовтих Водах і під Корсунем. Вміло скоординовані дії козацької піхоти і татарської кінноти завдали відчутного удару військовій могутності Речі Посполитої. Проте вже в цих перших битвах відчувається залежність ходу подій від позиції татар. Протиріччя в українсько-татарському війську виникали через розбіжність мети і завдань союзних сторін. Також, збереглись дані, що Тугай-бей почав виявляти прихильність до Польщі [29, c. 107−108]. До того ж татари захоплювали собі більшу частину здобутих трофеїв, а також грабували українські міста й села, що суперечило умовам союзу з Кримом [20, c. 82−83].

В. Степанков і В. Смолій припускають навіть факти зіткнень між козаками і татарами, які не так-то і легко вдавалось залагодити Хмельницькому. Гетьман намагався схилити хана до продовження наступу, але той не погодився [10, c. 10−12].

В середині липня 1649 р. стосунки з Кримом покращуються. На думку
О. Пріцака в липні між козаками і Портою укладається договір, проте подібного документа знайдено не було [23, c. 146−147].

Вміло вибравши місце битви поблизу м. Пилявці, гетьман очікував на підхід кримських татар, назустріч яким послав козаків з табунами коней. Внаслідок правильної тактики ведення бою та при підтримці татар було досягнуто блискучої перемоги.

Перемога під Пилявцями вимагала більш тісних стосунків з союзником. Після об'єднання українського війська з ордою Крим-Гірея поблизу Ямполя (приблизно 20 вересня), відбулася військова рада, на якій вирішено було наступати на Львів. В. Голобуцький, на основі документальних джерел, вказує, що на раді гетьман заручився підтримкою калги-султана лише на місяць [1, c. 136−137].

Об'єднані українсько-кримські сили наприкінці вересня 1648 р. обложили місто Львів. Після отримання викупу, 13 жовтня Хмельницький зустрівся з калга-султаном Крим-Гіреєм, для вироблення подальшого плану дій. В середині лютого 1649 р. Хмельницький послав сотника Івана Кравченка до Криму [29, c. 208−209]. В листі від 19 лютого до калги-султана гетьман просив, не гаючи часу вирушити козакам на допомогу в їхній боротьбі проти Польщі [16, c. 111−112]. Внаслідок голоду, що вразив Крим наприкінці 1648 — 1649 р., внутрішнє становище ханства було скрутним. Тож хан схвально поставився до прохання гетьмана та обіцяв прибути в середині травня. Разом із тим він пробував схилити Хмельницького після здобутої перемоги над поляками до спільного походу проти Росії [29, c. 208−209].

Наприкінці весни 1649 р. козацький гетьман опинився в досить скрутному становищі. Єдиним союзником українського уряду залишався кримський хан. Проте гетьман не дуже довіряв татарам, адже розумів, що сам Іслам-Гірей ІІІ, плекаючи надію на створення могутньої держави, прагнув включити до сфери її впливу й Україну.

Ведучи переговори з Кримом, Хмельницький активно готував українську армію до майбутньої кампанії проти Речі Посполитої. Спільними зусиллями Хмельницького і хана було проведено воєнну нараду, на якій було вирішено наступати на ворожі позиції під Збаражем.

В облозі Збаража татарське військо не відіграло великого значення і вже відчувається двозначна позиція татарської верхівки. Ще на початку облоги відбулася спроба польської шляхти на чолі з О. Конецпольським та І. Вишневецьким заручитися підтримкою татар, на що візир Сефер Кази-ага відповів: «Ми значно більше бажали б перебувати разом із вами, ніж з хлопами вашими, однак своїм життям ми ризикуємо заради тих, хто нам більше заплатить» [29, c. 237−238]. Ця спроба переговорів для польської сторони закінчилася цілковитою невдачею, проте засвідчила лише відносну надійність українського союзника.

Коли для союзного війська стало відомо про наближення короля з військом, український і татарський правителі вирішили із добірними підрозділами поспішити назустріч королеві, залишивши частину війська для продовження облоги Збаража. Зіткнення польського війська з українсько-татарським відбулося під Зборовом. Добре продумане і організоване ведення військових дій союзницької армії було настільки ефективне, що вже після кількох годин бою польська армія вже могла зазнати цілковитого розгрому. Іслам-Гірей не хотів допустити поразки Речі Посполитої, яка неминуче призвела б до утворення незалежної Української держави. Такі плани хана підтвердилися, коли він пішов на переговори з польським королем Яном Казимиром, що стало наслідком укладення Зборівського миру.

Хмельницький на ситуацію, яка склалася, не мав жодного впливу. Це можна підтвердити й тим, що договори Криму і Війська Запорозького з Річчю Посполитою укладалися не одночасно [11, c. 105−106]. Це означало, що Іслам-Гірей на переговорах виступав в ролі вершителя долі України, а Хмельницький змушений був лише згодитися з умовами договору.

Таким чином, укладений Зборівський договір потрібно розглядати не як польсько-український, а швидше як кримсько-польсько-українську угоду, яка найвигіднішою була для Кримського ханства. Вона ще більше ускладнювала відносини України з Кримом.

Після укладення Зборівського договору хан намагався схилити Хмельницького до спільного походу на московські землі. Український гетьман, не бажаючи ускладнювати стосунків з можливим майбутнім союзником, намагався дотримуватися нейтралітету, але погодився у разі необхідності надати допомогу в боротьбі з свавільними ногайськими мурзами [29, c. 261−262].

В першій половині листопада 1649 р. Іслам-Гірей надіслав листа до Хмельницького, в якому просив надіслати кілька тисяч козаків, щоб ті допомогли зібрати «данину в Черкасах», а також скаржився на напад донських козаків на татарські улуси під час його перебування в Україні. На початку грудня 1649 р. Хмельницький відправив посольство Івана Бондаря до хана, щоб відмовити його від наміру організувати похід на донських козаків, а вже в першій половині січня 1650 р. гетьман повідомляв Іслам-Гірея, що не може взяти участь у поході проти донців, бо не зібрав військо. В цей же час він послав листа на Дон наполягаючи, щоб тамтешні козаки відмовились від походів на море і нападів на татарські улуси [29, c. 263−264].

На початку лютого до гетьмана з’явилися один за одним два посли від Іслам-Гірея: перший сповістив про замирення з донцями та припинення підготовки до походу на них, а другий про готовність хана прибути Богданові на допомогу, так вважають В. Степанков та В. Смолій [29, c. 262−263]. Наприкінці квітня 1650 р. до Хмельницького прибули посли від калги-султана з проханням надіслати ханові кілька тисяч козаків для участі в поході на Північний Кавказ. 5 травня гетьман відписав йому, повіломляючи, що наказав 5-ти тисячам козаків вирушити на допомогу Іслам-Гіреєві.

Протягом весни 1650 р. загострюються стосунки між Польщею та Кримом з одного боку, і Московією з іншого. В подальшому це могло призвести до війни, в яку була б втягнена і Україна.

Перед Хмельницьким постала надзвичайно складна проблема. Взяти участь у нападі на російські землі означало б не лише втрату потенційного союзника (Московщину), в боротьбі проти Речі Посполитої, а ще гірше — перетворення його на ворога України. З іншого боку, відмова від цього походу вела до розриву союзу з Кримом. В цій ситуації Хмельницький вирішив зволікати час. В листі до хана він засвідчив готовність виконати взяті на себе зобов’язання, але зауважив, що за такий короткий термін він не зможе зібрати полки та виступити на допомогу Крим-Гіреєві. А в листі до калги-султана гетьман переконував його ще не наступати на Московщину, а рухатися до Дніпра на з'єднання з ним [29, c. 269−270].

Ще на початку літа 1650 р. поблизу Кам’янця-Подільського почала зростати чисельність польського війська на чолі з М. Потоцьким. Це вдало використав Хмельницький і в листі до кримського хана вмотивовував свою відмову від походу на московські землі тим, «що немає безпеки вдома». 30-ти тисячна орда Крим-Гірея, що наближалася до Дніпра, довідавшись про невдачу нападу на російські землі, почала вимагати від калги-султана продовжити цей похід вторгненням в молдовські землі. В середині вересня 1650 р. об'єднані кримсько-українські сили блискавично вторглись в Молдавію.

Після укладення Зборівського договору польська дипломатія намагалася розірвати союз України з Кримом. В другій половині листопада 1650 р. до Чигирина прибули посли від Іслам-Гірея, для підтвердження союзу Криму і України. Наприкінці року позиція бахчисарайського двору почала змінюватися.

В кінці 1650 р. розпочалася підготовка польського уряду до відновлення воєнних дій проти Б. Хмельницького. Гетьман розумів всю складність мобілізації та утримання армії в зимовий час. Переходити самому до воєнних дій без відома хана не можна було, оскільки Іслам-Гірей виступав своєрідним гарантом збереження Зборівського договору.

З кінця грудня 1650 р. — до початку лютого 1651 р. Хмельницький відправив до Криму чотири посольства з проханням негайно надіслати допомогу. Хан спочатку не мав наміру посилати війська, проте через деякий час змінив свою позицію. Найбільш ймовірно це відбулося через відповідний наказ з Стамбула.

Після перших військових зіткнень польської армії з полками Д. Нечая, Хмельницький негайно відряджає нове посольство до хана, переконуючи його в необхідності негайно прибути на допомогу. Наприкінці лютого — на початку березня 1651 р. гетьман отримав з Перекопу повідомлення від каймакана Велі-аги про готовність прибути на допомогу.

17 травня під Тернопіль прибули Білгородська орда і півтисячі добруджанських татар. Надійшли листи від хана з повідомленням про те, що він поспішає на допомогу й уже перебуває під Липівцем. Проте Іслам-Гірей постійно надсилав нурадин-султану накази не виступати проти короля. Кази-Гірей прямо заявляв Хмельницькому, що він не має наміру вступати в боротьбу без відповідного розпорядження хана. Більше того, він, очевидно не без відома Іслам-Гірея, почав схиляти гетьмана й старшину до замирення з королем.

В травні 1651 р. відбулися кримсько-польські переговори, які, хоч і не завершилися успіхом, проте ще раз підтвердили ненадійність кримського союзника [29, c. 311−312]. Таким чином, козацько-татарське військо перебазувалося під Берестечко. Перші сутички між союзницьким військом з коронною польською армією відбулися 18 червня, що ознаменували початковий етап Берестецької битви.

В. Голобуцький вважає, що саме тоді кримський хан запропонував своєму союзникові не розпочинати наступальні дії, а натомість послати татарські загони під Львів і Замостя. Хмельницький рішуче відхилив цей план і наполіг, щоб хан залишався з ним до розгромлення ворога.

Українсько-татарське військо зуміло стримати наступ жовнірів. В той час як козацьке військо могло перехопити ініціативу, стрімка атака 40-тисячної орди могла відіграти вирішальну роль. Іслам-Гірей не міг не розуміти цього, тому затягував момент наступу.

Таким чином, в розпалі битви, замість того, щоб контратакувати противника, Іслам-Гірей та його наближені з дивовижною швидкістю знялися з місця і почали тікати. Водночас з поля бою посунула вся орда. Втеча Іслам-Гірея з поля бою за відсутності серйозної загрози з боку противника було логічним завершенням його політики стосовно України.

Залишення ордою лівого флангу поставило українську армію в катастрофічне становище. Хмельницький вирішив повернути татар назад і з кількома старшинами кинувся слід за Іслам-Гіреєм. Коли гетьман його наздогнав між ним і ханом відбулася гостра розмова [29, c. 325−326]. За даними козацького полковника С. Савича, Хмельницький вимагав повернення під Берестечко самого Іслам-Гірея, або ж Сефера Кази-аги з військом. Володар Криму намагався виправдати свій вчинок тим, що не думав залишати свого союзника, а кинувся за татарами щоб повернути їх назад [23, c. 546−547]. Гетьман став фактично бранцем хана.

Польський уряд, дізнавшись про затримання ханом гетьмана, намагався добитися його видачі [11, c. 132−133]. Проте Іслам-Гірей не допустив цього. Поразка українського війська цілком задовольняла його, однак він не хотів допустити й повної перемоги Польщі, видавши гетьмана королю.

Отже, на цьому етапі національно-визвольної війни політика кримського хана остаточно перекреслила плани Хмельницького добитися повної перемоги над військом Речі Посполитої та створити могутню незалежну козацьку Українську державу в межах її етнічних кордонів.

У той же час важко погодитись із трактуванням поведінки хана як «зради» гетьмана. Крим був сильним гравцем на тодішній військово-політичній арені Східної Європи й переслідував власний державний інтерес — максимальне ослаблення своїх північних сусідів, як Польщі, так і України.

РОЗДІЛ 3. РОЗРИВ СТОСУНКІВ ІЗ КРИМОМ ТА ПЕРЕОРІЄНТАЦІЯ НА МОСКВУ

6 липня, після поразки під Берестечком, Хмельницький з метою плану вироблення наступних дій провів раду присутньої старшини, на якій було вирішено розпочати мобілізацію армії [11, c. 125−126].

До Війська Запорозького прибув лист від Іслам-Гірея, в якому той виправдовував свій відступ з-під Берестечка наявністю там лісів і боліт, а також висловлював готовність прибути на допомогу, якщо виникне загроза «від ляхів» [3, c. 381−382]. Однак надія на татарську допомогу згасла вже наступного дня, коли від хана надійшов новий лист, у якому він, розгніваний козацькими погромами кількох татарських загонів, висловив глибоке обурення й поставив під сумнів подальше існування українсько-татарського союзу [3, c. 384−385]. Щоб врятувати справу, до Бахчисарая було негайно відряджено посольство з підтвердженням вірності козацької України дружбі з ханством і проханням допомоги у війні проти поляків.

Хмельницький прагнув збереження українсько-кримського союзу. Його лякала можливість створення польсько-татарської коаліції, що унеможливлювало б створення незалежної Української держави. Саме це змушувало гетьмана миритися з усіма важкими наслідками союзного договору з ханом.

У другій половині серпня на допомогу Хмельницькому прибув 5−6 тисячний загін татар на чолі з Карач-беєм [29, c. 345−346]. Але така кількість татарського війська не рятувала Хмельницького від 35−40 тисячної польсько-литовської армії. Об'єднане українсько-кримське військо хоча й поступалося за чисельністю, проте, краще було забезпечене провіантом. Як зазначав літописець Г. Граб’янка: «…козацьке військо і татарське стояло в місцині, де було вдосталь і води і паші…» [19, c. 60−61]. Однак, не вся старшина поділяла думку Хмельницького стосовно українсько-кримського союзу. Так, І. Виговський домагався розриву союзницьких відносин з татарами, що, на його думку, сприяло б виробленню кращих умов майбутнього договору [29, c. 450−451]. Цілком ігнорувати позиції старшини гетьман не міг. Пам’ятаючи вчинок Іслам-Гірея під Берестечком, Хмельницький мав всі підстави не довіряти йому.

Зважаючи на ці обставини, Хмельницький змушений був укласти 18 вересня з Річчю Посполитою Білоцерківський договір. Після укладення договору, в листі до султана Хмельницький чітко називав одну з основних причин укладення договору: «Але тому, що підкріплення як з Криму, так і з Добруцької землі запізнилось, нам довелось укласти мир з ляхами» [12, c. 226−227]. Також він просив послати Іслам-Гірею розпорядження, щоб за його першим сигналом хан надав допомогу в боротьбі проти Польщі. 23 вересня гетьман отримав у Корсуні листа від хана, який повідомив, що відправив йому допомогу і бажав успіху в боротьбі [29, c. 452−453]. Але воєнна кампанія 1651 р. трагічно завершилась і після укладення договору й розпуску армії розпочинати військові дії проти Польщі не було ані найменшої можливості.

Я. Дашкевич вважає, що враховуючи складне становище України, Хмельницький дійшов думки про можливість прийняття турецького протекторату. Є підстави припустити, що в листопаді гетьман посилав своїх довірених людей до хана підтвердити вірність союзу України з Кримом. Також Хмельницький наприкінці листопада — на початку грудня 1651 р. послав Іслам-Гіреєві на допомогу для боротьби з калмиками козацький загін.

Протягом зими — весни 1652 р. гетьман вів активну підготовку до нової військової кампанії. В середині квітня 1652 р. Хмельницький отримав звістку від Іслам-Гірея про те, що в разі розв’язання воєнних дій на допомогу українцям піде нурадин-султан [26, c. 157−158].

Скликана гетьманом старшинська рада схвалила план несподіваного удару об'єднаного козацько-татарського війська на позиції польської армії. Підійшовши під Батіг, Хмельницький відразу помітив допущені поляками прорахунки в розташуванні табору [31, c. 248−249]. Наступного дня, 23 травня, козацькі полки і татарські загони нурадин-султана, з усіх боків атакували польський табір, що до кінця цього ж дня призвело до повної його капітуляції.

Після перемоги під Батогом об'єднане українсько-татарське військо рушило до стін Кам’янця-Подільського [29, c. 380−381]. Тут для Богдана Хмельницького події розвивалися значно гірше. Внаслідок спустошення в попередні роки даного району не було де дістати продовольства і фуражу, що викликало невдоволення кримчаків. Гетьман змушений був наказати мешканцям ближніх подільських містечок утримувати поранених і хворих татар. Свавільні мурзи не стільки дбали про боротьбу з ворогом, тим паче, що в штурмі міста кінне татарське військо не могло відіграти суттєвої ролі, скільки про свою здобич. 14 червня з Кам’янця, гетьман змушений був пообіцяти їм віддати міста М. Калиновського та О. Конецпольського.

Було зрозуміло, що за умов дедалі відчутнішого голоду та наростання невдоволення татар, військо не спроможне буде довгий час вести облогу Кам’янця. Тому наприкінці червня Хмельницький розпустив військо. Татарські загони, що поверталися додому, безжально пограбували Подністров'я та Брацлавщину [1, c. 339−340]. Так як Хмельницький не міг розірвати союзу з татарами, він намагався уникати загострення стосунків з Кримом.

Наприкінці вересня, після проведення молдавської авантюри, до гетьмана прибув посол хана з проханням направити козаків на допомогу. Хмельницький відмовив хану й сам на початку жовтня попросив у нього допомоги проти поляків [29, c. 393−394].

Битва під Батогом не розв’язувала проблем між Україною та Річчю Посполитою [1, c. 345−346]. В середині січня 1653 р., гетьман повідомляє хана, що польський уряд готується розпочати війну проти України, тому просить прислати допомогу. Іслам-Гірей доброзичливо прийняв українське посольство й на початку лютого скликав нараду мурз, які вирішили направити до Чигирина гінця Аммулу Імельдиша, щоб з’ясувати, чи справді польські війська перейшли в наступ. У випадку, якщо б ці відомості підтвердилися до Хмельницького вирушила орда під проводом самого хана, а в разі відсутності короля — нурадин- і калга султанів [29, c. 397−398].

На початку квітня до Богдана почали прибувати окремі татарські чамбули. З’являється також посланець хана для з’ясування часу та місця об'єднання українсько-татарських військ. Хмельницький відправляє до Бахчисарая своїх представників врегулювати дане питання й просити Іслам-Гірея прискорити прибуття допомоги [25, c. 149−150]. Татарське військо чисельністю 12−15 тис. чоловік на чолі з нурадин- і калга-султаном прибули до козацького табору в середині травня 1653 року. Після чого об'єднана армія рушила в напрямку Бара [29, c. 398−399].

В цей час погіршуються стосунки гетьмана з татарськими мурзами, яким він заборонив грабувати міста й села. Під час походу з-під Бара в околиці Кам’янця татарські загони «розвоевав, выжгли» ряд подільських містечок, грабували села, брали в ясир людей [20, c. 69−70]. Така ситуація призводила подекуди до збройних зіткнень козацьких військ з кримчаками. На щастя, гетьманові вчасно вдалося залагодити конфлікт. Все ж після цього, Хмельницький листовно звернувся до хана зі скаргою про порушення присяги Війську Запорозькому [7, c. 249−250].

На початку червня 1653 р., внаслідок спустошення татарами Подільського воєводства, в козацькому таборі відчувалася гостра нестача продовольства. Козаки почали бунтувати й вказувати на негативні наслідки воєнно-політичного союзу з ханом, котрий «Крым весь наполнил нами» [30, c. 235−236]. Проте і в цій ситуації Хмельницький зумів заспокоїти військо.

Іслам-Гірей, отримавши скаргу Хмельницького про порушення татарами умов укладеного договору, діяв рішуче: наказав мурзам повернути захоплений ясир, змістив з посади Перекопського бея Батиршу й призначив на його місце Караш-агу. Наприкінці липня хан дізнається про українсько-російські зносини. Оскільки він категорично був проти входження України до складу Росії, то відразу ж направив до Чигирина посла, щоб з’ясувати достовірність цієї інформації і попередити Богдана Хмельницького, що в такому разі він (тобто Іслам-Гірей), «сослався з полским королем, пойдет на него, гетмана, войною большим собранием» [26, c. 183−184].

На прохання Хмельницького надати допомогу козацькому війську, яке наприкінці серпня перебувало в Молдавії, реакція хана була різко негативною. За свідченням валаських послів, які перебували в Бахчисараї, він відповів людям гетьмана: «Оскільки син Хмельницького без мого наказу пішов до Молдавії, нехай не очікує від мене не лише підкріплень, але й жодної живої душі» [3, c. 434−435]. Однак, незабаром його позиція зазнає змін, бо значна частина мурз виступила в підтримку пропозиції Б. Хмельницького, насамперед, через можливість отримати велику здобич.

Наприкінці серпня 1653 р. Хмельницький розпочав мобілізацію української армії. На допомогу гетьмана 20 вересня прибув авангард татарського війська [28, c. 121−122]. Об'єднані українсько-кримські сили рушили до Кам’янця. В цей час польське військо, що стояло під Кам’янцем, рушило в напрямку Бара, а, отримавши звістку про приєднання хана до Хмельницького, скликана королем військова рада, вирішила відступити в район Жванця [25, c. 149−150].

Іслам-Гірей до обозу українського війська прибув в середині жовтня 1653 р. За свідченням І. Виговського, він в ультимативній формі почав домагатися прийняття козаками кримської протекції: «чтоб де он ныне, гетман, присегал, что быть под хановою рукою», інакше, «он де хан, помогать ему, гетману, ныне не будет и впредь на помочь приходить и посылать никово не учнет» [27, c. 84−85]. Проте Хмельницькому вдалося відхилити це домагання, натомість між ним і ханом був підтверджений рівноправний військово-політичний союз.

Враховуючи, з однієї сторони складне становище польського війська, а, з іншої, — ненадійність свого союзника, Хмельницький відмовився від генеральної битви, натомість оточив і міцно блокував польське військо під Жванцем. Не можна не погодитися з міркуванням М. Грушевського, що, побачивши безпорадне становище Яна Казимира, Іслам-Гірей намагався не допустити його розгрому й знову, як під Зборовом допомогти йому [3, c. 445−446]. Тим паче, що хана турбували зв’язки гетьмана з Росією.

Протягом листопада 1653 p. поряд з воєнними діями, намагалися досягти згоди польська та кримська сторона. 1 грудня Іслам-Гірей запропонував Хмельницькому прибути на переговори під Кам’янець [27, c. 124−125], на що отримав відповідь: оскільки саме він, гетьман, запросив хана на допомогу проти Польщі, то «пристойно де было миритца с королем ему, гетману», а не ханові [1, c. 395−396].

Знаючи вже рішення Земського Собору Росії щодо протекції над Україною, Хмельницький вирішив не зв’язувати себе умовами нового договору, до того ж він розумів, що хан знову може порушити питання про організацію спільного воєнного походу на московські землі. В переговорах, які завершилися 5 грудня 1653 p., українська сторона участі не брала. Переговори завершилися укладенням усної угоди, згідно з якою стосовно України відновлювалася дія Зборівського договору [11, c. 183−184].

Таким чином, ця польсько-кримська угода стала своєрідною відповіддю з боку Іслам-Гірея на зносини України з Росією. Б. Хмельницький розумів, що Крим, це не той союзник за допомогою якого можна створити Українську державу, тому й змушений був піти на угоду з Московщиною, хоча й офіційно українсько-кримського союзу розірвано ще не було.

Укладений на початку 1648 р. союз Б. Хмельницького з Іслам-Гіреєм відкривав нові можливості як для України, так і для Кримського ханства. Для України це забезпечувало тил з Півдня, а, також, дало змогу отримати мілітарну допомогу. Для хана цей союз давав змогу отримувати багату здобич після вдалих битв, зміцнити своє становище в Криму і, навіть, звільнитися з-під васальної залежності Порти. Протягом 1648−1653 рр. позиція Криму часто змінюється. Іслам-Гірея більше лякала можливість перемоги українського війська, ніж поразка Речі Посполитої.

Б. Хмельницький розумів усю складність свого становища, тому й намагався не загострювати стосунків з Кримом, йдучи йому на різні поступки, оскільки розірвати союз з Кримським ханством, означало б віддати його в союзники Речі Посполитій.

Таким чином, міжнародні відносини уряду Богдана Хмельницького з Кримським ханством протягом 1648 -1653 рр. дали вагомі результати. Внаслідок воєнної допомоги татар, українцям вдалося здобути ряд перемог над польською армією і, тим самим, значно послабити позиції Речі Посполитої. Це дало змогу реалізувати прагнення українського народу звільнитися від польського поневолення і створити Українську козацьку державу — Військо Запорозьке (Гетьманщину).

Проте поряд з позитивними, були й негативні наслідки воєнно-політичного союзу України з Кримом. Через двозначну політику хана, українському війську протягом 1648−1653 рр. не вдалося завдати остаточної поразки Речі Посполитій. Також татарські чамбули грабували міста і села, брали в полон українське населення, що суперечило умовам союзу та підривало економічні й демографічні основи козацької держави.

гетьман військо запорозький ханство

ВИСНОВКИ

У з’ясуванні політичних відносин уряду Б. Хмельницького з Кримським ханством впродовж 1648−1653 рр. ще й дотепер залишаються білі плями.

Проаналізований нами історіографічний доробок вітчизняних авторів показує, що до проблеми міжнародних відносин періоду Хмельниччини, слід підходити на базі якісно нових методологічних підходів, які дають змогу зрозуміти логіку подій в тих конкретно-історичних реаліях епохи. Серед праць дослідників, присвячених проблемі ведення Б. Хмельницьким зовнішньої політики в кримському напрямку, найбільш аргументованими, на наш погляд, є роботи таких сучасних українських істориків як В. Степанков, В. Смолій, Т. Чухліб, Ю. Мицик, Я. Федорук.

Стосунки гетьманського уряду з Кримським ханством пройшли досить складний шлях. Іслам-Гірей ІІІ у своїй політиці дотримувався принципу вигідного для нього співвідношення українсько-польських сил, що не задовольняло українську сторону і призвело до укладення невигідного Зборівського договору та поразки під Берестечком.

В той же час, союз Б. Хмельницького з Кримським ханатом забезпечував для України тил з Півдня, а, також, давав надії на отримання необхідної військової допомоги (тогочасне козацьке військо, основну масу якого складала піхота, могло стати грізною силою лише в поєднанні з сильною кіннотою). Для хана цей альянс давав змогу отримувати багату здобич після вдалих битв. В добрих стосунках з Кримом, українська сторона вбачала запоруку існування доволі-таки ненадійного українсько-кримського союзу, отримувала вагомі аргументи у дипломатичних зносинах насамперед з Польщею та Московською державою і, звичайно, нейтралізувала Кримське ханство як можливого ворога.

Основними причинами невдач та прорахунків козацького уряду у відносинах з Кримським ханством, на наш погляд, були: брак досвіду, складна внутрішньо- та зовнішньополітична ситуація, релігійна несумісність.

Військово-політичний союз козацької України часів Б. Хмельницького з Кримом не був, як відомо, винятком. Так, в 1624—1628 роках уряд хана Мегмед-Гірея ІІІ тримався при владі, спираючись на підтримку українських козаків під проводом Михайла Дорошенка. У 1637 р. хан Інаєт-Гірей з допомогою козаків Тараса Федоровича завдав поразки ногайцям, що вчинили заколот.

1709−1734 рр. Кримський ханат дав притулок запорозьким козакам, які шукали у володіннях хана прихисток від репресій російського царя Петра І за союз із шведським королем Карлом ХІІ. Як бачимо, українсько-кримські стосунки не вкладаються у звичну схему постійного військового протистояння. Тема взаємовідносин українців і кримських татар заслуговує докладного вивчення і цим я хочу займатись у майбутньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648−1654 гг. — К.: Госполитиздат., 1962. — 360 с.

2. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К.: Наукова думка, 1996. — Т.8.: Роки 1626−1650. — 730 с.

3. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К.: Наукова думка, 1996. — Т.9. — Кн.1.: Роки 1650−1654. — 880 с.

4. Дашкевич Я. Р. Україна і Туреччина: Дослідження взаємовідносин ХV-ХVІІ ст. // Проблеми української історичної медієвістики. — К., 1990. — С. 163−189.

5. Документи Богдана Хмельницького (1648−1657) / Упорядники І. Крип’якевич, І. Бутич. — К., 1961. — 738 с.

6. Джеджула Ю. Таємна дипломатія Богдана Хмельницького Політика і час.- 1994. — № 6. — С. 97−112.

7. Замлинский В. Богдан Хмельницкий. — М.: Мол. гвардия, 1989. — 336 с., ил.

8. Записка руського гонца Г. Кунакова, ездившего с цар ской грамотой к польському королю в Варшаву о событиях в Польще и на Украине после заключения Зборовского договора, об отказе сейма утвердить этот договор и об отношении различных кругов Польши к России и Украине // Воссоединение Украины с Росией: Документы и материалы: В 3.т. — М., 1953. — Т. ІІ. — С. 299−317.

9. Из статейного списка Г. и С. Пушкиных, русских послов в Польшу, и из дел Посольского приказа о переговорах с польскими уполномочеными по украинским делам // Воссоединение Украины с Росией: Документы и материалы: В 3.т. — М., 1953. — Т. ІІ. — С. 337−351.

10. Киданюк А. Наростання суперечностей та ускладнення українсько-кримських відносин Після Зборівського миру (осінь 1649-літо 1651 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. — Тернопіль, 2003. — Вип. 4. — С. 10−15.

11. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990. — 509 с.

12. Лист до турецького султана Мухамеда з повідомленням про укладення миру з поляками та з проханням наказати ханові підтримувати дружбу з Запорізьким Військом // Документи Богдана Хмельницького (1648−1657). — С. 225−226.

13. Лист до яничарського аги з проханням, щоб султан наказав кримському ханові допомогти Запорозькому Війську // Документи Богдана Хмельницького (1648−1657). — К., 1961. — С. 204−205.

14. Лист до Яна Казимира з повідомленням про перепис Запорізького Війська та про посилку козацьких полків на допомогу кримському ханові // Документи Богдана Хмельницького (1648−1657). — К., 1961. — С. 148−149.

15. Лист до кримського калги-салтана з повідомленням про наказ п’ятитисячному загону козаків виступити на Дон і про те, що донські козаки доброзичливо ставляться до Криму // Документи Богдана Хмельницького (1648−1657). — К., 1961. — С. 166−167.

16. Лист до кримського старшини Антимира з закликом подати військову допомогу // Документи Богдана Хмельницького (1648−1657). — К., 1961. — С. 110−111.

17. Лист до перекопського старшини Пері-аги з закликом прийти на допомогу Запорізькому Війську // Документи Богдана Хмельницького (1648−1657). — К., 1961. — С. 113−114.

18. Літопис Самійла Величка: В 2-х т./ Пер. В. Шевчука. — К.: Дніпро, 1991. Т.І. — 213 с.

19. Літопис Гадяцького полковника Григорія Граб’янки / Пер. із староукр. — К.: Знання, 1992. — 192 с.

20. Літопис Самовидця / Під ред. Я.І. Дзира К.: Наукова думка, 1971. — 206 с.

21. Мыцык Ю. Анализ архивных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648−1654 годов. — Днепропетровск., 1988. -
319 с.

22. Мицик. Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. — Д.: Дніпро, 1996. — 262 с.

23. Пріцак О. Союз Хмельницького з Туреччиною 1648 р.- Мюнхен, 1948. — 208 с.

24. Санин. Г. А. Украина и русско-османские отношения второй половины XVII в. (Историография вопроса) // Внешняя политика России: (Историография). — М., 1988. — С. 159−160.

25. Санин Г. А. Отношения Росии и Украины с Крымским ханством в середине XVII в. — М., 1987. — 283 с.

26. Сергійчук В. Дипломатична служба Богдана Хмельницького: Хроніка 1648−1657 років. // Жовтень. — 1988. — № 9. — С. 72−98.

27. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: хроніка життя та діяльності. — К.: Наукова думка, 1994 р. — 262 с.

28. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет. — К.: Знання, 1995. — 610 с.

Показать Свернуть
Заполнить форму текущей работой