Конкурентоспроможність банку

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Черкаський інститут банківської справи

Університету банківської справи

Національного банку України (м. Київ)

Кафедра банківської справи

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

З предмету «Фінансовий менеджмент в банку»

На тему: «Конкурентоспроможність банку»

2012

План

Вступ

1. Особливості конкуренції в банківській сфері.

2. Стратегічне управління конкурентоспроможністю банку.

3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності банку.

4. Інноваційна діяльність як основний фактор підвищення конкурентоспроможності банку.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Ринок фінансових послуг України характеризується наявністю великої кількості споживачів та продавців послуг — банків. Проте особливістю вітчизняної банківської системи є те, що найбільші 10 банків контролюють близько 75% усього ринку послуг. В умовах високої конкуренції іншим банкам важко отримати великого ступеню контролю над більш-менш суттєвою часткою ринку. Кожен з великих банків відчутно реагує на стратегію конкурентів, особливо в умовах фінансової кризи. Крім того, ліберальні вимоги НБУ до створення та функціонування банків, спрощення умов отримання прибутку призвели до створення великої кількості нових банків, а також ще сильнішого посиленню конкуренції між ними. У таких умовах актуальним стає питання дослідження та аналізу особливостей конкуренції в банківській системі. Значну увагу необхідно приділити детермінації сучасних тенденцій банківської конкуренції в світі.

Окремі аспекти конкурентних відносин в банківській сфері розглядаються в наукових працях таких вчених як: Ю. С. Кудашева,[2] Мостовенко Н. ,[3] Андрушків Н. 4], Пельтек Л. В. ,[5], Шевцова О. 6], Мірошніченко О.В. 7], Башлай С. В. 8].

Проблема підвищення конкурентоспроможності банківського сектору — один з головних пріоритетів кожної держави. Для вітчизняної банківської системи це надзвичайно актуальне завдання, адже в умовах глобалізації фінансових ринків та після вступу України до Світової організації торгівлі конкуренція загострюється. За таких умов увагу необхідно зосередити на забезпеченні конкурентоспроможності українського банківського сектору з метою попередження негативних наслідків, які можуть статися через неспроможність банків України на гідному рівні конкурувати з іноземними фінансовими установами. Такі обставини обґрунтовують необхідність та актуальність наукових досліджень щодо вдосконалення системи управління конкурентоспроможністю банку. В процесі пошуку шляхів підвищення потенційних можливостей банківських установ України обов’язково мають враховуватися регіональні особливості банківських процесів та їх вплив на рівень конкурентоспроможності банку на внутрішньому фінансовому ринку країни.

1. Особливості конкуренції в банківській сфері

Широко визнаним є той факт, що банки та банківська система займають особливе місце в економіці, в значній мірі через їх вразливість до нестабільності порівняно з іншими сферами та суб'єктами господарювання. Розвиток фінансово-кредитних установ призвів до посилення банківської конкуренції на сучасному етапі.

Конкуренція у банківській сфері може проявлятися в аналогічних видах і формах як і конкуренція між іншими суб'єктами господарювання. Проте між ринковою та банківською конкуренцією існують певні відмінності. Розглянемо особливості конкуренції в банківській сфері (табл. 1). 2,5,6]

Таблиця 1

Особливості конкуренції в банківській сфері

Особливість конкуренції в банківській сфері

Характеристика особливості

Специфічність банківського товару

Товаром, яким оперують банківські установи, є гроші. Цей загальний еквівалент вартості характеризується абсолютною ліквідністю в порівнянні з іншими продуктами. Крім того, банківські продукти в певній мірі є абстрактними. Незамінність та специфічність банківського товару стає причиною високої ризикованості діяльності та, відповідно, загострення конкуренції в банківській системі.

Характер банківської конкуренції

Конкуренція в банківській системі є відносно новим явищем, проте характеризується високою інтенсивністю та

різноманіттям форм прояву.

Мобільність фінансового капіталу

У порівнянні з товарними ринками, фінансові потоки мають значну мобільність, оскільки на них не впливають географічні обмеження. Завдяки використанню електронних систем розрахунків грошові кошти за короткий проміжок часу переміщуються на будь-які відстані.

Розмаїття суб'єктів конкуренції

Суб'єктами конкуренції в банківській сфері є не тільки банки,

а й фінансово-кредитні небанківські інститути та не фінансові

організації.

Орієнтація на диференціацію банківського продукту

Конкуренція в банках в межах галузі набуває характеру видової, оскільки спектр послуг видозмінюється та диверсифікується

Багатогранна роль банків

Банки можуть виступати як посередники, покупці та продавці

в різних секторах ринку фінансових послуг.

Відсутність небанківських конкурентів

Послуги банків характеризується взаємозамінністю, проте не мають конкурентів серед небанківських суб'єктів господарювання. Отже, міжгалузева конкуренція можлива лише у формі переливу капіталу

Наближеність до центру створює конкурентні переваги банківській установі

Така закономірність спостерігається як на рівні світових фінансових центрів, так і на рівні країн та регіонів: більша частина банків та капіталу зосереджена у великих містах та розвинутих областях, оскільки це відкриває доступ до висококваліфікованого персоналу, нових технологій тощо.

Специфіка вихідних бар'єрів

На ринку банківських послуг відсутні певні вхідні бар'єри, характерні для підприємств товарного ринку (наприклад, патентування), але існують законодавчі та правові обмеження діяльності банків. Проте вхід на ринок нових суб'єктів не пов’язаний з витісненням старих.

Обмеження цінової конкуренції

Рівень цін на банківські послуги регулюється нормативами та постановами НБУ, тому конкуренція переважно має здійснюватись з допомогою нецінових методів конкуренції, реклами, управлінню якістю послуг.

Велика частка запозичених коштів в структурі банківського капіталу

Банки відзначаються високим рівнем залежності від своїх клієнтів, оскільки власні кошти складають лише невелику частку банківського капіталу

Взаємозв'язок з іншими сферами економіки

Останнім часом роль банків в економіці значно зросла в результаті регулюючої ролі банків на ринку фінансових послуг та незамінності грошей. Фінансово-кредитна сфера знаходиться у тісному взаємозв'язку з підприємництвом, населенням та сферою державних фінансів.

Обмеженість видів банківських послуг

Банківська діяльність характеризується невеликим спектром послуг, які надаються. Її не можна суміщати з торгівельною, виробничою або іншими видами діяльності. Внаслідок цього поле для конкуренції є відносно вузьким.

Жорсткий банківський нагляд

Діяльність банків реалізується під впливом постійного регулювання з боку органів банківського нагляду, що створює велику кількість вимог та нормативів, поглиблюючи конкуренцію.

Переважно олігополістичний характер конкуренції

Така форма конкуренції сприяє кооперуванню банків, створенню об'єднань та узгодженню стратегій між ними.

Велика роль іміджу та стабільності банку

Клієнти надають перевагу банкам, які є більш популярними та надійними. Ділові стосунки банку з клієнтами мають переважно довгостроковий характер, а тому стабільність установи стає визначальним.

Розглянувши дану таблицю, можемо виділити певні тенденції розвитку банківської конкуренції в світі на сучасному етапі.

1. Більш ліберальним стає державне регулювання конкуренції в банках та антимонопольне законодавство, зняті обмеження на здійснення певних фінансових операцій. Разом з цим зникають бар'єри для проникнення іноземних банків на вітчизняний фінансовий ринок. Приходячи на вітчизняний ринок, іноземні банки впроваджують міжнародні стандарти банківського обслуговування та новітні методи менеджменту, що сприяє зростанню рівня конкуренції в банківській системі, створюючи загрозу для українських банків.

2. Банківська конкуренція, як і більшість сучасних економічних процесів, схиляється до глобалізації. Банки розвинутих країн світу сконцентрували свою увагу на нових ринках збуту — країнах, що розвиваються, — у формі участі в капіталі іноземних банків, прямих та портфельних інвестицій, відкриття філій, надання кредитів тощо.

3. У результаті загострення конкуренції та зростання чутливості споживачів банківських продуктів до ціни призвела до зменшення різниці між депозитними та кредитними відсотковими ставками, вартість людських ресурсів та витрати в банках зросли. Усе це призвело до обмеженого використання методів цінової конкуренції та зосередженні стратегічного управління на неціновій конкуренції. [3]

4. Посилення конкуренції з боку небанківських фінансових інститутів, зокрема кредитних спілок, ломбардів, фінансових та страхових компаній. Зазначені установи мають ряд переваг в порівнянні з банками, серед яких: простота отримання готівки, розгалужена філіальна мережа, більш привабливі відсоткові ставки для клієнтів. У багатьох розвинутих країнах світу активи небанківських фінансово-кредитних установ зростають швидшими темпами, ніж активи банків. Разом із поширенням мережі Інтернет, збільшується кількість фірм, які надають фінансові послуги, створюючи конкуренцію банкам. Незважаючи на це, банки залишаються первинною ланкою фінансового ринку, яка має більші можливості, спектр послуг та надійність.

5. Останнім часом банки мають тенденцію до універсалізації своєї діяльності. Так, кількість спеціалізованих банків зменшується, розширюючи ряд продуктів, які надаються клієнтам: здійснення лізингу, форфейтингових, факторингових послуг тощо.

6. Відбувається розгалуження філіальної мережі більшості банків. Особливо активно здійснюються збільшення кількості філіалів та відділень великі банки.

7. За формою конкуренції банківський ринок являє собою більшою мірою олігополію. Така організація конкурентних відносин дає змогу банкам погоджувати свою політику між собою.

8. У банківській системі активно впроваджуються новітні банківські технології. Являючись результатом інтенсивного науково-технічного розвитку, інновації в банках сприяють збільшенню рентабельності бізнесу, оптимізувати логістичні витрати, витрати на персонал, збільшити ефективність діяльності. Значного розвитку набуває надання віртуальних послуг (Інтернет-банкінг), маючи такі переваги як дешевизна надання послуг та легкий доступ.

На основі розглянутих тенденцій розвитку банківської конкуренції можемо зробити висновок, що перераховані фактори як в сукупності, так і окремо, здійснюють суттєвий вплив на загострення конкурентної боротьби в банківській сфері. А це, в свою чергу, стимулює використання різноманітних інструментів для підвищення конкурентоздатності окремих банків. 4,5,6]

2. Стратегічне управління конкурентоспроможністю банку

Розглянемо процесну модель механізму управління конкурентоспроможністю банку на основі Рисунка № 1. 7,8]

Можемо сказати, що вихідними цільовими орієнтирами для формування механізму управління конкурентоспроможністю є місія, бачення банку та стратегічні цілі його діяльності, які генеруються системою стратегічного планування банку.

Для розробки конкурентних стратегій банку необхідним є стратегічний аналіз, об'єктами якого є фактори зовнішнього середовища банку прямого та непрямого впливу та внутрішні умови його діяльності.

Для аналізу факторів зовнішнього середовища непрямого впливу можна застосовувати PEST-аналіз, результатом якого є виявлення можливостей та загроз, що ним генеруються. Для аналізу зовнішніх факторів прямого впливу пропонується використати модель М. Портера, результатом застосування якої є визначення та прогнозування загальних для всіх банків факторів, на які доцільно впливати для покращення конкурентних позицій у галузі. Для аналізу наявних у банку ресурсів і компетенцій доцільне використання методу VRIO, результати якого дозволять визначити, чи є окремі ресурси і компетенції банку його слабкістю або силою в умовах наявних зовнішніх загроз і можливостей. [8]

Для оцінки відповідності стратегії банку очікуваним змінам зовнішнього середовища необхідним є проведення SWOT-аналізу, який дозволяє визначити, наскільки успішно банк, з урахуванням виявлених загроз і можливостей, зможе підсилити свої сильні сторони або сформувати нові конкурентні переваги, і чи зможе захистити свої слабкі місця завдяки наявним у нього ресурсам.

Для результативного аналізу розриву в ресурсах та компетенціях банку й очікуваних змінах зовнішнього середовища можемо використати GAP-аналіз, за результатами якого банк може визначити, яким чином слід змінити наявні ресурси, які зміни внести до стратегії.

При проведенні стратегічного аналізу доцільним є включення блоку сценарного аналізу, за результатами якого визначаються найбільш важливі і ймовірні зміни в зовнішньому середовищі, виявляються фактори, що забезпечать конкурентні переваги банку на ринках банківських послуг, а також необхідні для цього ресурси. Так, при проведенні аналізу зовнішніх факторів прямого впливу результати сценарного аналізу дозволять виявити реакцію банку та конкурентів (з урахуванням всієї доступної інформації про їх стратегії і плани) на зміну параметрів ринків банківських послуг, визначити фактори, на які доцільно впливати банку, або на які будуть впливати його конкуренти. Виявлені параметри, в свою чергу, є базою стратегічного аналізу внутрішніх факторів конкурентоспроможності для оцінки наявних ресурсів та компетенцій банку з точки зору формування конкурентної переваги.

Управління цілями передбачає формування деталізованої сукупності рішень по забезпеченню конкурентоспроможності банку, які підлягають реалізації, переліку конкретних заходів з визначенням виконавців.

На стратегічному рівні основним плановим документом є розроблені і відповідним чином затверджені конкурентні стратегії, які об'єднуються в наступні групи:

? стратегії формування конкурентних переваг (стратегія найменших сукупних витрат, стратегія диференціації, стратегія зосередження);

? стратегії конкурентної поведінки (наступальні, оборонні, комбіновані);

? стратегії забезпечення конкурентоспроможності банку — комплекс стратегій, які включають довгострокові програми дій за всіма предметними сферами (фінанси, маркетинг, організація, матеріально-технічна база, план розвитку персоналу та ін.), і спрямовані на забезпечення бажаного рівня конкурентоспроможності банку.

Планування конкурентоспроможності банківського продукту вбудовується в управління цілями на оперативному рівні. Результатами процесу планування конкурентоспроможності банківських продуктів є стандарти їх якості; структурований опис портфеля продуктів банку; фінансовий план (вартісна модель) розробки та розвитку портфеля банківських продуктів; операційний план (план-графік) розробки та розвитку портфеля банківських продуктів.

Для реалізації планів необхідним є формування механізму прийняття управлінських рішень, який передбачає: визначення впливу можливого управлінського рішення на забезпечення досягнення цільових параметрів конкурентоспроможності банку на різних рівнях управління; розробку заходів, що усувають або, щонайменше, послаблюють наслідки прояву факторів дестимуляторів; розробку заходів, що посилюють вплив факторів-стимуляторів. [10]

Автором з’ясовано, що зв’язок механізму управління конкурентоспроможністю банку із зовнішнім середовищем здійснюється за допомогою регулювання на двох рівнях: виконавчому (безперервний контроль рівня конкурентоспроможності, що змінюється під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів; розробка заходів коригування для забезпечення дотримання цільових параметрів конкурентоспроможності банку) та координуючому (маневрування ресурсами банку внаслідок зміни планів щодо забезпечення бажаного рівня конкурентоспроможності банку або зміни зовнішнього середовища).

Контроль конкурентоспроможності банку, у загальному вигляді, призначений для виявлення як сприятливої, так і несприятливої зміни її рівня з метою нейтралізації негативних наслідків або використання можливостей, до яких можуть призвести результати вже прийнятих рішень, або зміни у зовнішньому середовищі. Визначено, що інструментарієм контролю конкурентоспроможності банку є моніторинг, аналіз, порівняння, прогнозування та стрес-тестування. 7,9]

Складовою кожного з елементів механізму управління конкурентоспроможністю банку є оцінка, за результатами якої приймаються остаточні рішення і визначаються всі можливі варіанти забезпечення бажаного її рівня.

На оперативному рівні визначається інтегральний показник конкурентоспроможності банківського продукту (частковими показниками є показники конкурентоспроможності банківського продукту за технічними, функціональними та економічними характеристиками), на тактичному рівні - інтегральний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів банку для завоювання планової частки ринку (частковими показниками є операційна ефективність банку та частка банку на ринку банківських послуг), на стратегічному — інтегральний показник, що визначає конкурентний потенціал банку.

3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності банку

Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесу зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним. Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. При цьому спектр оцінок досить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останніми роками до переможних реляцій про видатні досягнення.

Українські комерційні банки кредитують переважно поточні посередницькі платіжно-розрахункові, а не капітальні, інвестиційні операції. При цьому цей процес просякнутий хабарництвом і корупцією. Кредити отримують здебільшого не ті підприємці, які виробили та реалізували товари і мають на кредит законне право, а ті, що зуміли налагодити особисті стосунки з банкірами. Через відсутність ефективних механізмів та інструментів управління ризиками почастішали випадки відмивання «брудних» грошей через українські банки. Таким чином обезкровлюється економіка України, підриваються стимули до її розвитку. 2,5]

На сьогодні є ряд наявних проблем у банківській системі України, що знижують рейтинги банків та довіру збоку населення.

Такими проблемами є:

— висока концентрація капіталу у групі найбільших банків;

— досить мала часта комерційних банків формують 99% портфеля кредитів і депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги.

— нераціональна територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та локальний характер банківських ринків;

— низький рівень капіталізації комерційних банків;

— існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків, що може стати серйозним бар'єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий розрив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов’язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.

— низькі обсяги кредитування реального сектора економіки;

— проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів;

— проблема незабезпечених, ненадійних кредитів;

— проблема гарантування вкладів населення та відновлення довіри до банків. 6]

Нині в Україні стратегічне управління банківською діяльністю перебуває поки що в стадії зародження, а система спеціальних заходів стратегічного характеру формується методом спроб і помилок, тоді як у вітчизняному банківському секторі необхідна розробка банками своїх довгострокових конкурентних стратегій, орієнтованих на збереження і підвищення конкурентоспроможності.

Для розв’язання наведених проблем та підвищення рейтингу банківських установ і довіри збоку населення необхідно здійснити такі заходи:

ь розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;

ь звузити процентну маржу комерційних банків;

ь удосконалити податкову систему країни;

ь ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;

ь ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;

ь оптимізувати ризик-менеджмент;

ь швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

ь налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

ь створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

ь збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;

ь впроваджувати нові банківські продукти;

ь розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;

ь сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;

ь розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку;

ь розвивати Інтернет-банкінг, залучати для цього відповідних висококваліфікованих спеціалістів, використовувати новітні інформаційні технології;

ь розвивати і надалі удосконалювати законодавство і нормативну базу;

ь підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків;

ь сформувати нову, ринкову психологію людей та довіри в них до банківської системи. 4,7,10]

Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які існують сьогодні у банківському секторі України та впливають на його глобальну та регіональну конкурентоспроможність. Зокрема, розширення мережі комерційних банків в інших регіонах вирішить проблему концентрації банків та їх активів переважно в Київській області та відповідно низького рівня конкурентоспроможності банків інших областей.

Структура базується на тому, що планування банківської діяльності - це процес визначення цілей на майбутнє та розроблення способів їх досягнення. Планування є основою для розвитку внутрішньої системи банку з урахуванням впливу зовнішніх чинників і є однією з функцій банківського менеджменту. Планування потребує всеосяжного та інтегрованого оцінювання банківської діяльності - сильних і слабких аспектів, організаційної та фінансової структури, фінансових результатів, кадрової політики, контрольних функцій банку. 3]

Планування є основним етапом управління, яке підпорядковане головній меті політики управління прибутком банку й забезпечується комплексом дій з проведення розрахунків доходів у майбутньому періоді. Основними вихідними передумовами планування діяльності банківської установи є розроблена програма, яка визначає: обсяги та склад наданих послуг на майбутній період, сума витрат та сума доходів, яка забезпечить умови ефективного розвитку банку в плановому періоді і розроблена цінова політика банку. Контроль за виконанням фінансових планів, або бюджетний контроль, — це процес зіставлення фактичних результатів із плановими, аналіз відхилень і внесення необхідних корективів.

Це дає можливість досягнути поставленої мети: визначення та планування прибутковості банку з урахуванням максимально можливої кількості факторів, що визначають процентні та непроцентні доходи та витрати банку, структуру його активів та пасивів, всю деталізовану діяльність банку на період, що планується. Запропонована форма дозволяє в наочній формі проводити та аналізувати весь цей процес.

4. Інноваційна діяльність як основний фактор підвищення конкурентоспроможності банку

Сучасний стан банківської системи України і прогнози розвитку на найближче майбутнє змушує усвідомити актуальність такої характеристики банківської організації, як інноваційність. Керівництво банківських установ розуміє, що успішна діяльність комерційного банку пов’язана не тільки із здатністю професійно будувати свою внутрішню політику, але і пристосуватися до зовнішніх умов із максимальною для себе користю, передбачати тенденції розвитку ринку й отримувати конкурентні переваги.

Саме в умовах кризи, коли управління здійснюють в умовах невизначеності та мінливого конкурентного середовища, саме інноваційна діяльність банківської установи повинна бути основним напрямком підвищення конкурентоспроможності.

Для вітчизняних банків інновації є не тільки критерієм оцінки конкурентоспроможності, але й умовою виживання на ринку. Тому особливо великого значення набуває їх здатність енергійно реалізовувати інноваційні проекти й ефективно управляти ними.

Інноваційна політика банку — це послідовна система заходів, спрямованих на досягнення довготермінової мети розвитку. Ці заходи пов’язані із запровадженням інноваційних методів роботи, нових банківських продуктів і послуг для посилення і розширення клієнтської бази та підвищення стратегічної конкурентоспроможності банку [12].

Постійне дотримання принципів інноваційної політики є головним чинником успіху будь-якого банку. На сучасному етапі розвитку фінансового ринку під впливом НТП швидко скорочується життєвий цикл послуги, різко загострюється конкуренція, підвищуються вимоги споживача до банківської продукції. Щоб вижити в таких умовах банк змушений постійно поліпшувати свої продукти, шукати нові сфери діяльності, удосконалювати виробничі й управлінські процеси. Сфера інновацій для банків є досить великою.

Ми вважаємо, що в умовах сьогодення актуальними напрямками реалізації інноваційної політики в банківській сфері є:

? комп’ютеризація і гарантування інформаційної безпеки;

? запровадження нових банківських продуктів;

? освоєння нових сегментів ринку;

? підвищення рентабельності діяльності банку загалом й кожного підрозділу окремо;

? оптимальне використання наявних матеріальних, людських та фінансових ресурсів [11].

Узагалі до найактуальніших проблем і завдань продуктових інновацій, належать такі:

? дослідження ринку для нових продуктів;

? прогнозування характеру і стадій життєвого циклу нового продукту;

? визначення способів продажу нового продукту;

? дослідження кон’юнктури ринків ресурсів;

? здійснення комплексного аналізу витрат, ціни, обсягів виробництва і продажу нового продукту;

? оцінка ефективності і планування інновації як інвестиційного проекту;

? аналіз ризиків, визначення методів їхньої мінімізації і страхування;

? вибір організаційної форми створення, освоєння і розміщення на ринку нового продукту;

? дослідження доцільності та планування найбільш адекватних форм передання технологій у процесі створення, освоєння, розміщення на ринку та підтримки потрібного обсягу продажів нового продукту [11].

Для банку інновація означає створення такого банківського продукту, який:

? має більш привабливі споживчі властивості порівняно з тими, що пропонувалися раніше;

? є якісно новим і може задовольнити неохоплені раніше потреби потенційного покупця;

? потребує використання більш досконалої технології створення [12].

Оскільки значна кількість вітчизняних банків має досить обмежені власні джерела для інвестицій в інновації, підвищується значущість ефективного їхнього використання для розроблення та запровадження інновацій.

Існують певні принципово важливі чинники, що впливають на проведення банком інноваційної політики. До зовнішніх чинників належать:

? зміна економічної ситуації у країні та регіоні;

? розвиток банківської сфери;

? конкурентне середовище;

? приплив закордонного капіталу;

? розвиток банківських технологій;

? фінансове становище клієнтів та їхні потреби в банківських послугах тощо.

До внутрішніх чинників належить політика банку, спрямована на:

? збільшення ринкової частки, обсягу продажів, прибутковості;

? покращення конкурентоспроможності банківських продуктів;

? зменшення ризику, пов’язаного зі значною перевагою окремих видів банківських продуктів і послуг у загальному портфелі.

Формування інноваційної політики банків є складним процесом, тому доцільно визначити її стратегічні принципи:

? запровадження у банківську практику сучасних технологій;

? урахування впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на основі поточного та перспективного аналізу маркетингової інформації;

? безперервність і послідовність;

? збереження і розвиток бази клієнтів банку;

? прискорення процесів інтеграції нововведень;

? скорочення термінів розроблення і запровадження банківських продуктів;

? підвищення доходів банку, його фінансової стійкості, рентабельності активних банківських операцій.

Розроблення інноваційної політики банку повинно починатися з визначення цільових настанов у сфері інновацій і механізму організації інноваційного процесу. Результатом має стати документ, що містить виклад процедури прийняття і реалізації інноваційних рішень, припускає створення низки додаткових інструкцій внутрішнього користування документами, зокрема програми інноваційної діяльності.

Оскільки інноваційну діяльність конкретного банку здійснюють залежно від стратегічних завдань, то банк змушений визначати для себе прийнятну модифікацію інноваційної політики. Для визначення виду політики пропонують використовувати таку класифікацію:

? традиційна (підвищення якості обслуговування наявних послуг);

? опортуністська (пошук ідей таких інноваційних банківських продуктів, запровадження яких не потребує значних витрат і дає змогу певний час лідирувати на ринку);

? імітаційна (використання кращого досвіду інших банків);

? оборонна (мета проведення цієї політики — не відстати від конкурентів у галузі технічного розвитку, а за сприятливих умов і підвищити цей рівень);

? залежна (звичайно є прийнятною для малих регіональних банків або для філій великих банків, яким головні банки передають інноваційні продукти з метою розширення сфери реалізації);

? наступальна (банк прагне до лідерства на ринку. Ця політика потребує значних фінансових витрат, високої кваліфікації банківського персоналу та чіткої організації інноваційного процесу) [11,12].

Усе більш очевидною є зростаюча перспективність тих інноваційних банківських технологій, що мають соціальний відтінок. Тому мислення керівників банківських організацій починає поступово трансформуватися — від оперативно-тактичного, спрямованого на швидке досягнення власного комерційного результату, до стратегічного, зорієнтованого на отримання результату в перспективі під час знаходження внутрішніх, а не зовнішніх механізмів хеджування фінансових ризиків.

Нині поступово збільшується кількість банків, які значну увагу приділяють інноваційним продуктам і технологіям. Однак поки що цей процес не можна назвати систематичним, він, скоріше, має стихійний характер. Лише посилення конкуренції внаслідок розвитку тенденцій фінансової глобалізації створить умови, за яких нехтування принципом інноваційності у процесі стратегічного управління діяльністю банку буде означати неминуче банкрутство.

Висновки

конкурентоспроможність банк успішність інноваційна

Підводячи підсумок, слід зауважити, що діяльність банків в сучасних умовах характеризується жорсткою конкуренцією як з боку інших банківських установ, так і з боку небанківських інститутів. Під час планування діяльності необхідно врахувати розглянуті нами особливості банківської конкуренції, звернувши особливу увагу на вибір конкурентної стратегії банку, враховуючи власні конкуренті переваги й позиції та умови зовнішнього середовища.

Конкурентоспроможність банку відображає успішність його функціонування в процесі набуття, утримання та розширення ринкових позицій, що передбачає здатність банківської установи забезпечувати відповідність власних послуг запитам споживачів та протистояти негативному впливу зовнішнього середовища. Будучи об'єктом активного впливу з боку банку, фактори внутрішнього середовища банку є найбільш значущими в процесі підтримки та підвищення його конкурентоспроможності.

Посилення конкурентоспроможності банківської установи вимагає нової якості банківського менеджменту, який повинен дуже оперативно реагувати на виклики динамічного ринку.

Таким чином, можна стверджувати, що у літературі значна увага приділяється аналізу конкурентоспроможності організації, а методи оцінки конкурентоспроможності банку досліджені значно менше. Існуючі методики мають не описовий, а конкретно-економічний, кількісний характер. Запропоновані різними авторами комплексні методики оцінки ще недостатньо удосконалені, складні в застосуванні та потребують доопрацювання.

Отже, на цьому етапі розвитку банківської сфери України, для створення конкурентного середовища, потрібно здійснювати інноваційну діяльність щодо впровадження нових, конкурентоспроможних продуктів і послуг, але орієнтуючись на вітчизняні особливості банківської системи. Запровадження і розширення нових нетрадиційних банківських послуг повинно поєднуватися з постійним вдосконаленням традиційних напрямів обслуговування клієнтів, комерційним банкам потрібно створювати умови для прискореного розвитку своїх установ у регіонах через збільшення фінансування, підготовку кваліфікованого персоналу, а також підвищення рівня комп’ютеризації та використання комунікаційних мереж, а на загальнодержавному рівні Національному банку України потрібно забезпечувати фінансову підтримку малих банків з метою оптимізації чинників конкурентної боротьби й уповільнення монополізації банківської сфери.

Список використаних джерел

1. Про банк і банківську діяльність [Текст]: Закон України від 20 вересня 2001 року N 2740-III, зі змінами та доповненнями.

2. Кудашева Ю. С. Совершенствование методики оценки конкурентоспособности коммерческого банка: дис. на соискание уч. степени канд. экон. наук: 08. 00. 10 «Финансы, денежное обращение и кредит» / Юлия Сергеевна Кудашева. — Ставрополь, 2007. — 186 с.

3. Мостовенко Н. //Особливості конкуренції на ринку банківських послуг / Н. Мостовенко // Економічні науки. Серія «Облік і фінанси»: зб. наук. праць / Луцький державний технічний університет. — Луцьк, 2009. — С. 19 — 26.

4. Андрушків Н. Конкуренція як рушійна сила розвитку банківських послуг в Україні / Н. Андрушків // Наука молода. — 2007. — № 8. — С. 76 — 79.

5. Пельтек Л. В. Шляхи підвищення доходності банку із урахуванням його цінової політики на рику банківських послуг / Л. Пельтек // Вісник Запорізького національного університету. — 2008. — № 1(3). — С. 101 — 107.

6. Шевцова О., Віхлевщук В. Конкуренція на фінансовому ринку: банківські конкурентні переваги / О. Шевцова, В. Віхлевщук // Економічний простір: збірник наукових праць. — 2009. — № 25. — С. 43 — 48.

7. Мірошниченко О. В. Конкурентоспроможність банку в умовах сучасного економічного розвитку / О. В. Мірошниченко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць — Суми: УАБС НБУ, 2007. — Випуск 19. — С. 358−364

8. Башлай С. В. Злиття та приєднання в банківському секторі / С. В. Башлай, О. В. Мірошниченко / Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 1 (67). — С. 131−138

9. Крухмаль О. В. Депозитна стратегія як фактор підвищення конкурентоспроможності банків в умовах фінансової кризи / О. В. Крухмаль, Н. Г. Євченко, О. В. Мірошниченко // Економічний простір. — 2010. — № 33. — С. 168−178

10. Мірошниченко О. В. Методичні засади оцінки конкурентоспроможності банку з урахуванням взаємозв'язку факторів зовнішнього та внутрішнього середовища / О. В. Мірошниченко // Вісник УАБС. — 2010. — № 2. — С. 99−107

11. Кузнєцова А.Я., Карпа Я. Т. Банківський сектор України як джерело фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності/ А. Я. Кузнєцова, Я. Т. Карпа // Вісник НБУ. — 2004. — № 1 (95). — С. 60−63.

12. Пшик Б.І. Особливості кредитування банками інноваційної діяльності / Б. І. Пшик // Вісник Української академії банківської справи. — 2005. — Вип. 1(14). — С. 85−87.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой