Конкурентоспроможність продукції підприємства та шляхи її підвищення

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Конкурентоспроможність продукції підприємства та шляхи її підвищення

Вступ

Актуальність теми курсової роботи пов’язана з тим, що перехід в сучасних умовах до ринкових відношень потребує використання на практиці головних питань і категорій ринку. В зв’язку з розширенням підприємств у виборі партнерів, асортиментної та збутової політики великого значення набуває поняття «якість», ще більшого «конкурентоспроможність продукції». Конкурентоспроможність та якість — сконцентрований вираз всієї сукупності можливостей будь-якого виробника створювати, випускати і збувати товари та послуги.

Обґрунтування поняття та методики оцінки конкурентоспроможності розкривається у працях зарубіжних дослідників: Ж. Ламбена, Л. Мартіна, М. Портера, Д. Роудерса, Р. Фатхутдінова. Різні аспекти забезпечення конкурентоспроможності відповідних об'єктів є предметом дослідження і вітчизняних фахівців, зокрема Л.В. Балабанової, С. С. Гаркавенка, В. Д. Немцова,

П.Т. Саблука та інших.

Мета роботи полягає в аналізі оцінки рівня конкурентоспроможності підпри-ємства ТОВ «Сілікатчик» (м. Дніпропетровськ) в сучасних ринкових умовах та розробці пропозицій по підвищенню рівня конкурентоспроможності продукції підприємства на ринку будівельних матеріалів Дніпропетровської області.

Предметом дослідження є аналіз теоретичних підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємства, практичне оцінювання фактичного рівня і перспектив підвищення конкурентоспроможності ТОВ «Сілікатчик» на ринку будівельних матеріалів Дніпропетровської області.

Об'єкт дослідження — виробниче підприємство ТОВ «Сілікатчик».

Актуальність та мета дипломної роботи визначили наступні завдання:

1. У 1 розділі курсової роботи:

— проаналізувати основні теоретичні аспекти сутності економічної категорії «конкурентоспроможність» та виокремити основні параметри, які застосовуються в оцінках конкурентоспроможності продукції підприємства та підприємства в цілому;

— виділити основні методи та етапи оцінки конкурентоспроможності продук-ції, які будуть застосовані в практичних розрахунках курсової роботи.

2. У 2 розділі курсової роботи:

— проаналізувати сферу бізнесу ТОВ «Силікатчик» та основні показники його діяльності;

— здійснити аналіз цінових та нецінових параметрів конкурентоспроможності продукції ТОВ «Силікатчик»;

— розробити розрахункову модель та провести практичне оцінювання рівня порівняльної конкурентоспроможності продукції ТОВ «Силікатчик» на ринку будівельних матеріалів Дніпропетровської області.

3. У 3 розділі курсової роботи:

— проаналізувати рівень конкуренції та перспективи розвитку ринку будівель-них матеріалів Дніпропетровської області;

— запропонувати та обгрунтувати пропозиції по підвищенню конкурентоспро-можності продукції ТОВ «Силікатчик» (підвищення якості продукції, зниження собівартості продукції, освоєння нового сегменту ринку будівельних матеріалів).

Інформаційна база розрахункових досліджень — звітні документи ТОВ «Сілікатчик» за 2008−2010 роки, статистичні та нормативні документи в області діяльності підприємств по виробництву стінових будівельних матеріалів.

1. Теоретичні аспекти з питань оцінювання конкурентоспроможності продукції підприємства в сучасних умовах

1. 1 Економічна сутність та основні параметри конкурентоспроможності продукції підприємства

конкурентоспроможність економічний продукція математичний

Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції в умовах подальшого розвитку економіки пов’язана, насамперед, з розробкою системи управління конкурентоспроможністю. Завоювання й утримання конкурентних переваг — ключові фактори успіху підприємства в конкурентній боротьбі. Особливої гостроти ця проблема досягає в умовах посилення інтенсивності конкуренції на окремих ринках, де від виробників продукції потрібно постійно відслідковувати зміни попиту, вартості сировинних ресурсів, а питання рентабельності активів прямо залежить від ступеня використання новітніх підходів у сфері стратегічного маркетингу.

Питанням розробки методології управління конкурентним перевагами різних об'єктів присвячені роботи як закордонних вчених-економістів — Ф. Котлера, М. Портера, А. А. Томпсона, І. Ансоффа, Г. Асселя, так і вітчизняних дослідників — В.І. Герасимчука, І.Л. Решетникової, Е. М. Азаряна, А.Є. Воронкової, Ю.Ф. Ярошен-ка. Безпосередньо проблемі аналізу конкуренції в галузі присвятили свої праці такі російські вчені, як Г. Л. Азоєв, А. П. Градов, Н. К. Мойсеева, Н. Е. Симеонова, Р.А. Фат-хутдінов, А. Д. Юданов, Е. П. Пешкова, Е. П. Голубков, А. Н. Романов, А.А. Брев-нов, Г. Л. Багієв та ін.

Для сформованих концептуальних підходів до управління конкурентними перевагами характерна безліч відмінностей, що стосуються не тільки понятійного апарату, а й постановки цілей, теоретико-методологічної й практичної бази процесу дослідження й аналізу ринку.

Конкурентоспроможність товару відображає його здатність більш повно відповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку.

Вона визначається конкурентними перевагами [17, с. 54]:

1) з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями,

2) з іншого боку — цінами, установлюваними продавцями товарів.

3) крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги:

— в гарантійному й післягарантійному сервісі,

— рекламі,

— іміджі виробника,

— а також ситуація на ринку, коливання попиту.

Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва й можливості вигідного продажу. Разом з тим конкурентоспроможність товару — це не тільки висока якість і технічний рівень, це й уміле маневрування в ринковому просторі й у часі, а головне — максимальний облік вимог і можливостей конкретних груп покупців. Причому об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути вироблена тільки на основі критеріїв, якими оперує споживач, для якого цей товар призначений. Причини конкурентоспроможності товару необхідно шукати в конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком більш ефективного управління процесом розробки, реалізації й експлуатації пропонованої продукції.

Конкурентоспроможність продукції й конкурентоспроможність фірми виробника співвідносяться між собою як частина й ціле. Можливість компаній конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару, а також сукупності економічних методів управління діяльністю фірми, що роблять вплив на результати конкурентної боротьби [28, с. 335].

На рівень конкурентоспроможності фірми найважливіший вплив мають науково-технічний рівень і ступінь удосконалювання технології виробництва, використання новітніх винаходів і відкриттів, впровадження сучасних засобів автоматизації виробництва. Вирішальний фактор, що визначає стабільність конкурентоспроможності підприємства, — це не просто його здатність виробляти високоякісні товари, а й можливість забезпечити ними комерційний успіх. Конкурентоспроможність фірми — це не тільки результат діяльності фірми, а й стан вітчизняної економіки, низький рівень якої є ускладнюючим чинником при прогнозуванні результатів діяльності.

Найбільш складним є оцінка міри конкурентоспроможності, тобто виявлення характеру конкурентної переваги порівняно з іншими. Таким чином, рівень конкурентної переваги потрібно оцінювати щодо відповідної фірми-лідера. За умови дотримання певних вимог (ідентичність фаз життєвого циклу, ідентичність характеру, що задовольняє потреби, і т.д.) рівень конкурентної переваги може бути оцінений як відношення рівня рентабельності виробництва цієї фірми порівняно з аналогічним показником фірми-лідера, обчисленого на певну перспективу.

Таким чином, поняття конкурентної переваги можна визначити як ті характеристики й властивості товару, які створюють для фірми певну перевагу над своїми прямими конкурентами.

Конкурентна перевага може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня базується на відмітних якостях товару, які утворюють цінність для покупця, внутрішня — на перевазі фірми щодо витрат виробництва, які менші ніж у конкурентів.

Конкурентні переваги є концентрованим проявом переваги над конкурентами в економічній, технічній, організаційній сферах діяльності підприємства, які можна виміряти економічними показниками (додатковий прибуток, більш висока рентабельність, ринкова частка, обсяг продаж). Необхідно особливо підкреслити, що конкурентну перевагу не можна ототожнювати з потенційними можливостями компанії. На відміну від можливостей, — це факт, що фіксується в результаті реальних й очевидних переваг покупців. Саме тому в практиці бізнесу конкурентні переваги є головною метою й результатом господарської діяльності.

Конкурентні переваги — це результат низької собівартості продукції, високої міри диференціації товарів, розумного сегментування ринку, впровадження нововведень, швидкого реагування на потреби ринку. До них також можуть належати вищий рівень продуктивності праці й кваліфікації виробничого, технічного, комерційного персоналу; якість і технічний рівень виготовлених виробів; управлінська майстерність, стратегічне мислення на різних рівнях управління, що відображаються в економічному зростанні.

Конкурентна перевага є порівняльною, а отже, відносною, а не абсолютною, тому що вона може бути оцінена тільки шляхом порівняння характеристик, які впливають на економічну ефективність продаж. У маркетингових дослідженнях є спеціальний вид оцінки конкурентних переваг товарів, який називають «аналізом пар». Він полягає в тому, що споживачеві пропонують одночасно порівняти пари конкуруючих товарів, і він повинен зробити вибір, сформулювати переваги. Так прийнято порівнювати товари широкого вжитку. Кількість переваг, кращих виборів з боку респондентів відображає рейтинг товарів, що є результатом аналізу. Винятком щодо цього є товари, які володіють унікальними властивостями, що не мають замінників. Такого роду товари з «абсолютними» конкурентними перевагами мають, крім унікальної споживчої цінності, ще й ту особливістю, що вони неодмінно переборюють на певний час рамки конкуренції й займають монопольне положення на ринку. Це той єдиний тип монополізму, що повною мірою підтримується державою й закріплюється шляхом патентування принципово нових характеристик товарів. «Абсолютні» конкурентні переваги створюють додаткові стимули для науково-технічного прогресу і, в остаточному підсумку, сприяють розвитку конкуренції.

Відносність конкурентної переваги проявляється в іншій його важливій властивості - прихильності до конкретних умов і причин. Товар, що володіє перевагою за ціною на одному географічному ринку, може не мати цієї переваги на іншому. І навпаки, товар, що терпить комерційний провал, що витісняється з ринку, через певний час може мати успіх внаслідок, наприклад, виходу основного конкурента, зміни крос курсу валют, стрибка інфляції, вдало проведеної рекламної кампанії. Із цього видно, що конкурентна перевага будь-якого конкретного економічного об'єкта не може бути універсальною. При його аналізі фактор прив’язки до реальних ринкових умов повинен обов’язково враховуватися.
Другою характеристикою конкурентної переваги є її схильність неоднозначному впливу безлічі різнорідних факторів. Для того щоб домогтися конкурентної переваги, необхідні комплексні зусилля. Іноді і їх виявляється недостатньо через дію зовнішніх, неконтрольованих факторів. Більше того, ті самі фактори можуть, як підсилювати, так і послаблювати конкурентну перевагу.

1. 2 Методи та етапи оцінки конкурентоспроможності продукції

Теоретичні аспекти оцінювання конкурентоспроможності продукції різних підприємств, згідно роботи Должанського І.3., Загорної Т.О. [17], можуть бути структуровані у вигляді наступних напрямків:

1. Зміст і структура системи забезпечення конкурентоспроможності:

— структура системи забезпечення конкурентоспроможності;

— зміст зовнішнього середовища системи;

— зміст цільової, керованої підсистеми та підсистеми забезпечення;

— організація прийняття конкурентоспроможних управлінських рішень у керуючій підсистемі;

2. Етапи оцінювання конкурентоспроможності продукції:

— комплексний підхід до підвищення якості й конкурентоспроможності продукції;

— концепція якості продукції в системі внутрішньофірмового управління;

— загальна схема оцінювання конкурентоспроможності;

— вибір номенклатури параметрів, які використовуються при оцінюванні конкурентоспроможності;

— вибір бази порівняння для оцінювання конкурентоспроможності;

— вибір методів оцінювання конкурентоспроможності товару;

3. Оцінка конкурентоспроможності персоналу, організації, галузі, держави:

— особливості оцінювання конкурентоспроможності персоналу;

— системний аналіз у методиці оцінювання конкурентоспроможності організації;

— загальні підходи до оцінювання конкурентоспроможності галузі, регіону, держави;

Конкурентоспроможність визначається сукупністю властивостей продукції, що входять до складу її якостей, важливих для споживача, і визначають витрати споживача з придбання, споживання (експлуатації) та утилізації продукції.

Загальна схема оцінювання конкурентоспроможності представлена на рис. 1.1. Оцінювання конкурентоспроможності починається з визначення мети дослідження:

— якщо необхідно визначити положення даного товару в ряді аналогічних, то досить провести їхнє пряме порівняння за найважливішими параметрами;

— якщо метою дослідження є оцінювання перспектив збуту товару на конкретному ринку, то в аналізі слід використовувати інформацію, що включає відомості про вироби, які вийдуть на ринок у перспективі, а також відомості про зміну діючих у країні стандартів і законодавства, динаміки споживчого попиту.

При аналізі слід використовувати ті самі критерії, якими оперує споживач, вибираючи товар. По кожній із груп параметрів проводиться порівняння, що показує наскільки ці параметри близькі до відповідного параметра потреби. Аналіз конкурентоспроможності починається з оцінки нормативних параметрів. Якщо хоча б один з них не відповідає рівню, що запропонований діючими нор-мами й стандартами, то подальша оцінка конкурентоспроможності продукції недоцільна, незалежно від результату порівняння за іншими параметрами.

Проводиться підрахунок групових показників, які в кількісній формі виражають розходження між аналізованою продукцією й потребою по даній групі параметрів і дозволяє судити про ступінь задоволення потреби по цій групі. Розраховується інтегральний показник, що використовується для оцінювання конкурентоспроможності аналізованої продукції за всіма розглянутими групами параметрів у цілому.

Результати оцінювання конкурентоспроможності використовуються для вироблення висновку про неї, а також — для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції для вирішення ринкових завдань.
У результаті оцінювання конкурентоспроможності продукції можуть бути прийняті такі рішення:

— зміна складу, структури застосовуваних матеріалів (сировини, напів-фабрикатів), що комплектують вироби або конструкції продукції;

— зміна порядку проектування продукції;

— зміна цін на продукцію, цін на послуги з обслуговування й ремонту, цін на запасні частини;

— зміна порядку реалізації продукції на ринку;

— зміна структури й розміру інвестицій у розробку, виробництво й збут продукції;

— зміна системи стимулювання постачальників;

— зміна структури імпорту й видів імпортованої продукції.

Принципи й методи оцінювання конкурентоспроможності можуть бути використані для обґрунтування прийнятих рішень при:

— комплексному вивченні ринку й виборі напрямів комерційної

діяльності підприємства;

— розробленні заходів щодо підвищення конкурентоспроможності продукції;

— оцінюванні перспектив продажу конкретних виробів і формуванні структури продаж;

— розробленні пропозицій з розвитку виробничого потенціалу підприємства;

— контролі якості продукції;

— установленні цін на продукцію;

— відборі продукції при купівлі через тендери й торги;

— атестації продукції.

/

/

Рис. 1.1. Загальна схема оцінювання конкурентоспроможності

Оцінювання конкурентоспроможності ґрунтується на порівнянні характеристик аналізованої продукції з конкретною потребою й виявленні їхньої відповідності один одному. Для об'єктивного оцінювання необхідно використати ті самі критерії, якими оперує споживач, вибираючи товар на ринку. Отже, повинно бути вирішене завдання визначення номенклатури параметрів, що підлягають аналізу й істотні з погляду споживача.

Номенклатура параметрів, використовуваних при оцінці конкурентоспроможності, включає дві узагальнюючі групи — параметрів якості: (технічних) та економічних параметрів (рис. 1. 2).

/

/

Рис. 1.2. Номенклатура параметрів, використовуваних при оцінці конкурентоспроможності продукції [32, с. 126]

До групи технічних належать параметри потреби, які характеризують зміст цієї потреби й умови її задоволення. До них належать: параметри призначення; ергономічні параметри; естетичні параметри, нормативні параметри.

Параметри призначення характеризують сферу застосування продукції й функції, які вона призначена виконувати. По них можна судити про зміст корисного ефекту, що досягається за допомогою застосування даної продукції в конкретних умовах споживання.

Параметри призначення поділяються [39, с. 41]:

— на класифікаційні параметри, що характеризують належність продукції до певного класу й використовуються при оцінюванні тільки на етапі вибору сфери застосування продукції й товарів-конкурентів, вони є базою для наступного аналізу і в подальших розрахунках не беруть участі;

— параметри технічної ефективності, що характеризують прогресивність технічних рішень, використовуваних при розробці й виготовленні продукції (наприклад, продуктивність верстата, точність і швидкість спрацьовування вимірювальних приладів, обсяг пам’яті для ЕОМ), вони можуть бути одночасно й класифікаційними;

— конструктивні параметри, що характеризують основні проектно-конструкторські рішення, які використовуються при розробці й виробництві виробу (склад виробу, його структура, розміри, маса), окремі параметри також можуть бути цілям класифікації;

— ергономічні параметри, що характеризують продукцію з погляду її відповідності властивостям людського організму при виконанні трудових операцій або споживанні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні властивості людини, що проявляється у виробничих і побутових процесах);

— естетичні параметри, що характеризують інформаційну виразність (раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції й стабільність товарного виду), вони моделюють зовнішнє сприйняття продукції й відображають саме такі її зовнішні властивості, які є для спо-живача найбільш важливими, вони ранжуются за мірою значимості для конк-ретного виду продукції;

— нормативні параметри, що характеризують властивості продукції, які регламентуються обов’язковими нормами, стандартами й законодавством на ринку, де цю продукцію передбачається збувати (параметри патентної чистоти, що характеризують міру втілення в продукцію технічних рішень і не підпадають під дію патентів, виданих у країнах передбачуваного збуту, екологічні параметри, параметри безпеки, по яких для даного ринку встановлені обов’язкові діючі вимоги міжнародних, національних стандартів, технічних регламентів, норм, законодавства).

До груп економічних параметрів належать повні витрати споживача (ціна споживання) на придбання й споживання продукції, а також умови її придбання й використання на конкретному ринку. Повні витрати споживача в загальному випадку включають одноразові й поточні витрати.

Одноразові витрати являють собою витрати на придбання продукції (ціна продукції), транспортування, митні збори й витрати, витрати на налагодження, пробний пуск, якщо вони не входять в ціну продукції. Іноді це витрати на спорудження, необхідність у яких обумовлена вимогами експлуатації або споживання продукції.

Поточні витрати включають [39, с. 59]:

— витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу, які визначаються нормами й місцевими тарифами в конкретних умовах використання (експлуатації) продукції;

— витрати на паливо й енергію, які включають їхню вартість відповідно до норм і цін, що діють на конкретному ринку, а також додаткові витрати, пов’язані з доставкою, навантаженням і розвантаженням палива;

— витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, споживані при використанні продукції, обумовлені відповідно до норм їхньої витрати для експлуатації або споживання оцінюваної продукції й цінами конкретного ринку;

— витрати на ремонт, запасні частини та інші статті витрат для конкретного покупця, що виходять з умов експлуатації (споживання) продукції в цього покупця, а також нормами, ставками й цінами на послуги й частини на конкретному ринку (у випадку відсутності конкретної інформації для конкретного покупця, зазначені витрати визначаються з використанням даних, середніх для галузі або країни, до яких належить споживач продукції).

Від вибору бази порівняння значною мірою залежить правильність результату оцінки конкурентоспроможності й прийняті надалі рішення. Вибір ба-зи порівняння включає: установлення цілі оцінки конкурентоспроможності продукції; вибір передбачуваних ринків збуту продукції; аналіз стану ринків, обсягів і структури попиту та пропозиції, динаміки їхньої зміни на відповідний пе-ріод оцінки.

Типи баз порівняння [38, с. 15]:

1. Потреба покупців: вибір номенклатури й установлення величин параметрів потреби покупців, оцінюваної й конкуруючої продукції, якими споживач користується при оцінці продукції на ринку, а також вагомості цих параметрів у загальному їхньому наборі;

2. Величина необхідного споживачеві корисного ефекту продукції, а також сума коштів, які споживач готовий витратити на придбання і споживання (експлуатацію) продукції;

3. Зразок — який застосовується, якщо оцінювана продукція відомого класу й на ринку існують її аналоги. Товар — зразок моделює потребу й виступає як матеріалізовані вимоги, яким повинна задовольняти продукція, що підлягає оцінці;

4. Гіпотетичний зразок являє собою середнє значення параметрів групи виробів. Застосовується, коли інформації з конкретного зразка-аналогу недостатньо. Фактично мова йде про аналіз потреби, який може й не існувати, тому ця оцінка повинна розглядатися як орієнтовному й підлягає подальшому уточненню;

5. Група аналогів, відібраних з погляду узгодження, класифікаційних параметрів зразка й оцінюваної продукції. з яких вибираються найбільш представницькі, а потім прогресивні вироби, що мають найкращу перспективу для подальшого розширення обсягу продаж. Застосовується, якщо порівняння прово-диться для визначення ціни товару на конкретному ринку.

Параметри аналізованої продукції оцінюють шляхом зіставлення з параметрами бази порівняння.

Порівняння проводиться за групами технічних та економічних параметрів. При оцінюванні використовують диференціальний і комплексний методи.

Диференціальний метод оцінювання конкурентоспроможності заснований на використанні одиничних параметрів аналізованої продукції й бази порівняння та їхньому зіставленні.

Аналіз результатів:

— при оцінюванні за нормативними параметрами оди-ничний показник може мати тільки два значення — 1 або 0. Якщо аналізована продукція відповідає обов’язковим нормам і стандартам, показник дорівнює 1, якщо параметр продукції в норми й стандарти не вкладається, то показник дорівнює 0;

— при оцінюванні за технічними й економічними параметрами одиничний показник може бути більший або дорівнювати 1, якщо базові значення параметрів установлені нормативно-технічною документацією, спеціальними умовами, замовленнями, договорами.

Диференційний метод дозволяє лише констатувати факт конкурентоспроможності аналізованої продукції або наявності в ній недоліків порівняно з товаром-аналогом. Він може використовуватися на всіх етапах життєвого циклу продукції, особливо при її порівнянні з гіпотетичним зразком. Він не враховує впливу на перевагу споживача при виборі товару вагомості кожного параметра.

Комплексний метод оцінювання конкурентоспроможності ґрунтується на застосуванні комплексних (групових, узагальнених та інтегральних) показників або зіставленні питомих корисних ефектів аналізованої продукції й зразка.

Аналіз результатів: якщо хоча б один з одиничних показників дорівнює 0 (тобто продукція за яким-небудь параметром не відповідає обов’язковій нормі), то груповий показник також дорівнює 0, що говорить про неконкурентоспроможність даного товару на розглянутому ринку.

Аналіз результатів [40, с. 202]:

а) отриманий груповий показник характеризує ступінь відповідності даного товару існуючої потреби по всьому на бору технічних параметрів; чим він вищий, тим у цілому повніше задовольняються запити споживачів;

б) основою для визначення вагомості кожного технічного параметра в загальному наборі є експертні оцінки, одержані за результатами ринкових досліджень, попитів споживачів, семінарів, виставок зразків;

в) у випадку труднощів, що виникають при проведенні ринкових досліджень, а також з метою спрощення розрахунків і проведення орієнтовних оцінювань з технічних параметрів може бути обрана найбільш вагома група або зас-тосований комплексний параметр — корисний ефект, що надалі бере участь у порівнянні (для підвищення точності оцінки необхідно врахувати вплив на його величину ергономічних, естетичних та екологічних параметрів).

Груповий показник за економічними параметрами обчислюють на підставі визначення повних витрат споживача на придбання й споживання (експлуатацію) продукції.

Якщо аналіз проводиться по декількох зразках, інтегральний показник конкурентоспроможності продукції по обраній групі аналогів може бути розрахований як сума середніх показників по кожному окремому зразку.

Змішаний метод оцінювання являє собою поєднання диференційного й комплексного методів. При змішаному методі оцінювання конкурентоспроможності використовується частина параметрів, розрахованих диференціальним методом, і частина параметрів розрахованих комплексним методом.

Для багатоменклатурної продукції пропонується визначати інтегральний показник конкурентоспроможності.

Часовий фактор f (t) відображає залежність рівня конкурентоспроможності від життєвого циклу товару, зміни переваг споживачів у випадку появи на ринку можливих новинок.

Стимулюючий фактор f (s) — функція відносини обсягу продаж у грошовому вираженні до витрат на стимулювання збуту. Він залежить від споживчих властивостей товару, його ціни, якості стимулюючих коштів і витрат на них порівняно з конкурентами.

Відзначаючи взаємозв'язок і взаємозалежність споживчих властивостей і вартості товару, як головних напрямів маркетингової діяльності з забезпечення конкурентоспроможності продукції в довгостроковому періоді, варто підкреслити, що підвищення споживчих властивостей товару на шкоду його вартісним характеристикам неминуче веде до негативного результату.

Конкурентноздатність товару знаходиться в прямої залежності від різних факторів. Серед них першорядне значення мають:

— витрати виробництва,

— продуктивність,

— інтенсивність праці.

Одним з основних показників, що визначають товарну конкурентноздатність на світовому ринку, є продуктивність праці, оскільки саме в процесі виробництва закладаються матеріальні основи конкуренції, що виявляються на ринку через порівняльний рівень цін і прибутковості.

Під конкурентоспроможністю (Competitiveness) продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витриму-вати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників [40, с. 36].

Конкурентоспроможність підприємства є результатом його конкурентних переваг, до яких належать певні характеристики товарів, умови виробництва і реалізації, додаткове обслуговування, тобто все те, що відрізняє його діяльність і створює перевагу над конкурентами. До основних чинників конкурентоспро-можності підприємства на сучасному етапі віднесено такі: якість продукції і послуг, рівень техніки й технології, доступ до привабливих джерел фінансового забезпечення, рівень активності інноваційно-інвестиційної діяльності, наявність стратегії підтримки високого рівня конкурентоспроможності, орієнтація у своїй діяльності на ринок і систематичну роботу зі споживачами, наявність конкурен-тної стратегії щодо безпосередніх конкурентів, рівень кваліфікації персоналу і рівень менеджменту, ринкова інфраструктура, правове поле функціонування підприємства тощо.

Інтегральний показник конкурентоспроможності Ік — це рівень споживчої ефек-тивності об'єкту (підприємства, виробника, товару, контрагента та ін.) на конкретно-му ринку і в конкретних умовах його функціонування [41, с. 123].

(1. 1)

де Кспож — загальний індекс рівня параметрів споживчої цінності.

(1. 2)

де rj — коефіцієнт вагомості значення j-го параметру (визначається експертним шляхом або задається ОПР — особою, приймаючою рішення);

kj — параметричний індекс фактичної величини j-го параметр Пфактj порів-няно з еталонним значення параметру Петалj.

(1. 3)

де Кекон — загальний індекс рівня економічних витрат

(1. 4)

де ra — коефіцієнт вагомості економічних параметрів;

ka — параметричний індекс витрат Вфакта порівняно з еталоном Ветала

(1. 5)

Основні параметри конкурентоспроможності об'єктів, які використовуються при розрахунках коефіцієнту конкурентоспроможності є наступними [41, с. 128]:

а) Продукція (споживчі характеристики продукції)

П1 — Відповідність функціональному призначенню

П2 — Надійність

П3 — Гарантійний строк користування

П4 — Ціна

П5 — Безпека користувача

П6 — Коефіцієнт новизни

П7 — Коефіцієнт естетичної привабливості

б) Виробник (економічні параметри підприємства)

В-1 — Виробнича потужність

В-2 — Вартість активних основних фондів

В-3 — Середній вік обладнання

В-4 — Рівень прогресивної технології

В-5 — Фондоозброєність праці

В-6 — Вартість науково-конструкторських розробок

в) Ринок реалізації (економічні параметри ринкової конкуренції)

Р-1 — Обсяг продажу продукції

Р-2 — Сегмент цільового ринку

Р-3 — Прибуток (загальна сума націнок)

Р-4 — Вартість реклами та сервісу

Р-5 — Витрати на обслуговування або ремонт одиниці продукції

Р-6 — Витрати споживачів при користуванні продукцією

Наведеною класифікацією передбачена лише частка найбільш вагомих харак-теристик (параметрів) об'єктів, що взаємодіють у сфері виробництва та реалізації продукції.

2. Аналіз конкурентоспроможності продукції ТОВ «Сілікатчик» на ринку стінових будівельних матеріалів Дніпропетровської області

2. 1 Характеристика діяльності ТОВ «Сілікатчик» (2007-2010 рр.)

ТОВ «Сілікатчик» (м. Дніпропетровськ) є виробником будівельних матеріалів (силікатна цегла біла, рожева, суха вапняна суміш, залізобетонні вироби (ЗБВ), розчини і бетони) та має сертифікати відповідності, які видані Державним стандартом України:

1. серія ВА № 104 694 на виробництво силікатної білої цегли.

2. серія ВА № 104 693 на виробництво силікатної кольорової цегли.

Щомісячно йде планування випуску силікатної цегли лицьової / I сорт / в межах 30−40% і рядової / II сорт / 60−70%. Планування силікатної цегли по сортності визначається якістю сировини, що надходить — піску і вапна, і необхідністю використовувати цю сировину для здешевлення продукції, що випускається.

Організаційна структура ТОВ «Сілікатчик» (Рис. 2. 1) має вид лінійно-функціональної структури.

Організаційна структура управління підприємства, маючи нижче перераховані особливості, носить «традиційний характер»:

централізована, ієрархічна, стабільна;

чіткий розподіл праці, спеціалізація діяльності;

механізм контролю — адміністративний, централізований.

Існуюча організаційна структура зорієнтована на потокову діяльність і ухвалення стандартних рішень.

/

/

Рис. 2.1. Організаційна структура ТОВ «Сілікатчик»

Потрібно відзначити також ефективно організовану виробничу сферу діяльності підприємства, використовування сучасних методів організації, чіткий розподіл обов’язків і, як результат, практично відсутність помилок, браку, перевиробництва.

Аналіз фінансово-економічного стану підприємства і керування його фінансами проводиться на основі його фінансових звітів [43]:

— Форма № 1 «Баланс» — звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов’язання і капітал підприємства на встановлену дату [4].

— Форма № 2 «Звіт про фінансові результати», що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередній періоди [5].

У додатку, А приведена динаміка статей балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК» за 2007−2010 роки, у додатку Б — динаміка статей звітів про фінансові результати за 2007−2010 роки.

У додатку В наведені результати розрахунку показників фінансового стану підприємства, проведені за алгоритмами роботи [9, с. 147 — 152].

На рис. 2.2 — 2.3 наведені результати аналізу динаміки росту статей балан-су та зміни в динаміці статей формування прибутку ТОВ «СІЛІКАТЧИК» за 2007-2010 роки, виконані за алгоритмами роботи [15, с. 167 - 170].

Як показує аналіз графіків рис. 2.1 — 2.2 за 2007-2010 роки:

— обсяги валюти балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК» зросли з рівня 3,451 млн. грн. (2007) до 4,681 млн. грн. (2010), при цьому темп приросту становив 12,27% у 2008 році, 4,87% у 2009 році та 13,21% у 2010 році;

— обсяги власних коштів в балансі ТОВ «СІЛІКАТЧИК» зросли з рівня 2,844 млн. грн. (2007) до 3,898 млн. грн. (2010), при цьому темп приросту становив 7,45% у 2008 році, 11,91% у 2009 році та 12,28% у 2010 році;

— обсяги чистого доходу від реалізації продукції ТОВ «СІЛІКАТЧИК» зросли з рівня 5,417 млн. грн. (2007) до 10,727 млн. грн. (2010), при цьому темп приросту становив 15,81% у 2008 році, 28,5% у 2009 році та 33,1% у 2010 році;

— обсяги чистого прибутку після оподаткування ТОВ «СІЛІКАТЧИК» зросли з рівня 0,332 млн. грн. (2007) до 0,478 млн. грн. (2010), при цьому темп приросту становив (-41,39%) у 2008 році, +79,25% у 2009 році та + 37,1% у 2010 році;

Важливим етапом аналізу фінансового стану підприємства є зіставлення темпів приросту активів з темпами приросту фінансових результатів — виторгу або прибутку від реалізації продукції.

Так система стійкого розвитку підприємства (у світовій практиці «золоте правило економіки підприємства») оцінюється співвідношенням темпів росту абсолютних рівнів балансового прибутку (ТРБ), обсягу реалізації продукції (ТN) та суми активів балансу (ТВ) [15, с. 203]:

ТРБ> TN>TB>100% (2. 1)

Як показують вищенаведені результати, на в ТОВ «СІЛІКАТЧИК»:

— у 2008 році співвідношення «золотого правила» не виконуються, оскільки темп приросту валюти балансу та темп приросту чистих доходів від реалізації продукції перевищує темпи падіння чистого прибутку.

2008 (темпи приросту) — -41,39% > +15,81% > +12,31% > 0%

— у 2009 роках співвідношення «золотого правила» виконуються, оскільки темп приросту прибутку перевищує темп приросту валюти балансу та темпи приросту чистих доходів від реалізації продукції.

2009 (темпи приросту) — +79,25% > +28,49% > +4,88% > 0%

— у 2010 роках співвідношення «золотого правила» виконуються, оскільки темп приросту прибутку перевищує темп приросту валюти балансу та темпи приросту чистих доходів від реалізації продукції.

2010 (темпи приросту) — +37,1% > +33,1% > +15,21% > 0%

Тобто система розвитку підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК» може бути охарактеризована за результатами 2007−2010 років як стійка за класичним «золотим правилом» співвідношення основних показників росту підприємства.

Рис. 2.2. Динаміка змін абсолютних обсягів характерних агрегатів балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК» у 2007−2010 роках

Рис. 2.3. Динаміка абсолютних обсягів доходів, витрат та чистого прибутку ТОВ «СІЛІКАТЧИК» у 2007−2010 роках

Як показує аналіз даних, наведених в Додатку Б, динаміка структури операційних витрат в собівартості виробництва продукції ТОВ «СІЛІКАЧИК» у 2007−2010 роках характеризується:

— підвищенням структурної частки матеріальних витрат з рівня 47,5% у 2007 році до рівня 51,5% у 2010 році;

— зростанням структурної частки витрат на оплату праці з рівня 17,7% (12,69%+4,96%) у 2007 році до рівня 17,85% (12,95%+4,90%) у 2010 році.

Як показує аналіз даних, наведених в Додатку В, динаміка показників ліквідності та фінансової стійкості ТОВ «СІЛІКАТЧИК» у 2007−2010 роках характеризується:

— хронічною нестачею високоліквідних готівкових коштів та відповідними значеннями коефіцієнта моментальної ліквідності на рівні 0,051 (2007 рік) — 0,021 (2009 рік) при нормативному значенні не менше 0,25 — 0,3 та різким підвищенням коефіцієнта моментальної ліквідності до рівня 0,308 у 2010 році, що відповідає нормативному діапазону стійких рівнів показника;

— хронічною нестачею високоліквідних та короткострокових готівкових коштів та відповідними значеннями коефіцієнта строкової ліквідності на рівні 0,103 (2007 рік) — 0,490 (2010 рік) при нормативному значенні не менше 0,7 — 0,8;

— значеннями коефіцієнта загальної ліквідності на рівні 1,908 (2008 рік), 2,43 (2009 рік) та 2, 56 у 2010 році при нормативному значенні не менше 1,25 -2,0, що свідчить про наявність у підприємства великого запасу загальної довгострокової ліквідності баланса.

— позитивною динамікою підвищення рівня коефіцієнту співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей з рівня 0,306 у 2007 до рівня 1,969 у 2009 році, що відповідає стійкому діапазону нормативів (> 1,4), та його різкому падінню до рівня 0,54 у 2010 році;

— знаходження показника фінансової незалежності (автономії) у 2007−2010 роках в діапазоні 0,78 — 0,84, що відповідає вимогам до стійкого функціонування підприємства (коефіцієнт автономії > 0,5) та, одночасно, слабкого рівня застосування фінансового важеля залучених кредитних коштів комерційних банків;

— хронічна нестача джерел покриття запасів, що характеризується кризовим станом стійкості по покриттю запасів, при цьому весь власний капітал імобілізований в необоротних коштах активів балансу, а для придбання запасів використовується весь залучений та поточний капітал підприємства (кошти в розрахунках).

Як показує аналіз даних, наведених в таблицях додатку В, динаміка показників ефективності управління активами, ділової активності по оборотності активів та рентабельності роботи ТОВ «СІЛІКАТЧИК» у 2007−2010 роках характеризується:

— підтримкою рівня зношеності основних засобів за рахунок своєчасного ремонту та оновлення на рівні 0,36 (2007 рік) — 0,48 (2010 рік), що дозволяє характеризувати стан основних засобів, як — «середнього рівня зношеності»;

— систематичним підвищенням рівня трансформації активів в виручку від реалізації з 1,57 у 2007 році до рівня 2,29 у 2010 році, що свідчить про інтенсивний характер експлуатації активів та розвитку підприємства;

— систематичним підвищенням рівня фондовіддачі основних засобів в виручку від реалізації з 2,18 у 2007 році до рівня 3,98 у 2010 році, що свідчить про інтенсивний характер експлуатації основних засобів на підприємстві;

— зниженням на 15 — 20% періоду обороту основних агрегатів активів підприємства у 2008 році відносно рівня 2007 року та підвищенням на 30−35% періоду обороту активів у 2009−2010 роках відносно рівня 2008 року, що свідчить про зниження рівня ділової активності підприємства при зростанні обсягів валюти балансу;

— постійним зростанням рівня рентабельності активів по чистому доходу від реалізації продукції з рівня 156,97% у 2007 році до рівня 161,87% у 2008 році, зростання до рівня 198,4% у 2009 році та зростанням до рівня 229,2% у 2010 році;

— різким зменшенням рівня рентабельності активів по чистому прибутку після оподаткування з рівня 5,11% у 2007 році до рівня 2,6% у 2008 році, зростанням до рівня 3,6% у 2009 році та продовженням зростання до рівня 3,7% у 2010 році, тобто при зростанні валюти активів балансу підприємства, віддача активів є прогресивною, що робить підприємство інвестиційно доцільним для розширення виробництва (рис. 2. 12);

— різким зменшенням рівня рентабельності власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування з рівня 11,7% у 2007 році до рівня 6,37% у 2008 році, зростанням до рівня 10,21% у 2009 році та продовженням зростання до рівня 12,3% у 2010 році, що робить підприємство інвестиційно привабливим з боку доходності капіталу відносно середньогалузевої норми по виробництву стінових будівельних матеріалів.

Таким чином, проведена економічна діагностика фінансового стану підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК» по результатам діяльності за 2007−2010 роки показує, що основними проблемами фінансового стану підприємства є наступні:

— ризиково низький рівень строкової ліквідності, що створює проблеми з платоспроможністю та проблеми своєчасності розрахунків з кредиторами;

— незабезпеченістю джерелами покриття придбаних виробничих запасів, що приводить до їх надмірного об'єму в умовах відсутності необхідних обсягів власних оборотних коштів, вкладених в основні засоби;

— відсутності короткострокових позикових коштів банків при надмірній величині автономності (відсутність використання фінансового важеля позикових коштів) та їх заміна поточними авансовими платежами покупців продукції, що не є класичними джерелами покриття виробничих запасів.

2. 2 Аналіз цінових та нецінових параметрів конкурентоспроможності продукції ТОВ «Сілікатчик»"

1. Характеристика продукції підприємства

Силікатну цеглу одержують пресуванням зволоженої суміші кварцового піску і гашеного вапна з подальшою обробкою в автоклаві. По механічних властивостях близький до глиняної обпаленої цегли, але менш водо- і жаростійкий. Застосовувався раніше головним чином для кладки надземних частин будівель і споруд. Існує думка, що з силікатної цегли можна будувати тільки нежилі будівлі. Як показує зарубіжна будівельна практика — це не так. Наприклад, споживання силікатної цегли в Німеччині і Фінляндії не тільки не зменшується, а навпаки збільшується. Силікатна цегла і силікатні блоки (каміння) — це група матеріалів так званого автоклавного синтезу. На цей час силікатна цегла готується методом напівсухого пресування з раціонально підібраної суміші кварцового піску, повітряного вапна і води. Відформована цегла піддається обробці в автоклаві - дії насиченої водяної пари при температурі плюс 170−200°C і тиску пари 8−12 атм. В результаті синтезу гідросилікатів утворюється міцний штучний камінь. Силікатна цегла характеризується нижчою питомою ефективністю природних радіонуклідів. Відсоток бою при його вантаженні і транспортуванні на порядок нижчий в порівнянні з керамічною цеглою. Силікатна цегла має правильні геометричні розміри і високу несучу здатність. Високу споживчу цінність має силікатна керамзитова цегла. Вона виготовляється з високим змістом керамзитового піску, що забезпечує унікальні для силікатних матеріалів показники ефективності, по теплопровідності зіставимі з керамічною цеглою.

Силікатна цегла виробляється широкої колірної гамми, об'ємне фарбування цегли забезпечує його повну «колірну надійність». Дрібні вищерблени і навіть сколи, яких неможливо уникнути при зведенні стін, будуть непомітні. Силікатна цегла з пірамідальною порожнистістю, яка дає можливість економити розчин, значно полегшує працю при кладці стін, адже маса цегли в цьому випадку знижується з 3,8 до 3,3 кг. Має попит і так звана фактурна «колота» цегла, що має вид природного каменя. Різний по колірній гаммі і формі лицьової поверхні, силікатна цегла дозволяє реалізувати різноманітні архітектурні і дизайнерські рішення без збільшення витрат. Цегла полегшена, з двома «напівдірками» зменшує навантаження будівельної конструкції на фундамент, в той же час характеризується підвищеними теплоізоляційними властивостями. Використовуючи таку цеглу, вдається одержати також економічний виграш; він зменшує витрату сполучного матеріалу і підвищує продуктивність робітника-каменяря. З силікатної цегли легко створити різні конструктивні форми, це багатий матеріал для фантазії. За допомогою навіть стандартної цегли можна одержати фасонну кладку, досягти індивідуальності простого, але такого, щоб запам’ятовувався, фасаду.

2. Основні параметри і розміри випускаємої продукції

I. Цегла:

1. Характеристика цегли і область застосування. Силікатна цегла повнотіла застосовується в кам’яних і армокам’яних конструкціях будівель і споруд цивільного, промислового і сільськогосподарського призначення.

2. Види, розміри цегли.

Таблиця 2. 1

Вид цегли

Довжина

Ширина

Товщина

Цегла одинарна

250

120

65

Цегла потовщена

250

120

88

3. Цегла виготовляється тільки повнотіла.

4. За призначенням виробу розділяються на види:

— рядовий, використовується для кладки зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд;

— лицьовий, використовується для кладки і облицьовування зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд.

5. Лицьова цегла може виготовлятися кольоровою (рожевою), з добавкою фарбника (сурик) в процентному змісті 3−6% по масі.

6. По середній щільності виробу у висушеному до постійної маси стані підрозділяються на:

— легкі з середньою щільністю до 1450 кг/м 3;

— полегшені з середньою щільністю від 1451−1650 кг/м 3;

— важкі з середньою щільністю більше 1650 кг/м 3.

7. По ефективній сумарній питомій активності природних радіонуклідів вироби підрозділяють на класи застосування:

— 1-й клас: АєФ = 370 Бк кг-1;

— 2-й клас: АєФ = 740 Бк кг-1.

8. По міцності вироби підрозділяють на марки:

— потовщений забарвлений: М-200, М-150, М-125;

— потовщений незабарвлений: М-200, М-150, М-125;

— одинарний забарвлений: М-200, М-150, М-125;

— одинарний незабарвлений: М-200, М-150, М-125.

Цегла лицьова має марку міцності не менше М-125.

ТОВ «Сілікатчик» виробляє цеглу марки міцності не менше, ніж М-150.

9. По морозостійкості цегла підрозділяється на марки 15, 25, 35, 50.

Цегла лицьова має марку по морозостійкості не менше 25.

Номенклатура силікатної цегли

За аналізований період ТОВ «Сілікатчик» випускало (Табл 2. 2):

Таблиця 2.2. Номенклатура цегли у 2010 році

Вид

Розмір

Колір

Характеристики

Річна частка виробництва

Лицьовий

Полуторний

Білий

Морозостійкість не менше 25, полегшений, 1-й клас по активності природних радіонуклідів, не менше М-150 по міцності

31,60%

Рожевий

1,91%

Одинарний

Білий

2,24%

Рожевий

1,79%

Рядовий

Полуторний

Сірий

58,32%

Одинарний

4,14%

Співвідношення річного виробництва кожного виду цегли графічно представлено на рис. 2. 4:

Рис. 2.4. Співвідношення річного виробництва кожного виду цегли у 2010 році2. Фундаментно-суцільні блоки (ФБС)

1. Характеристика ФБС і область застосування.

Блоки бетонні для стін підвалів виготовляються відповідно до ДСТУ 13 579−78 «Блоки бетонні для стін підвалів» з важкого бетону, а також легкого і щільного силікатного бетонів середньої щільності не менше 1800 кг/м3 і призначені для стін підвалів. Суцільні блоки допускається застосовувати для збірних стрічкових фундаментів. Використовуються при будівництві і ремонті.

Залізобетон — штучний будівельний матеріал, в якому з'єднані в монолітне ціле сталева арматура і бетон.

Бетон — це один з найпоширеніших і важливіших будівельних матеріалів, який виходить шляхом затвердіння суміші в’яжучої речовини, води, заповнювачів і добавок.

1. Види бетонів:

a) По виду зв’язувальної речовини бетони бувають:

— цементні (наприклад ФБС);

— силікатні;

— пoлімepбeтoни та ін.

б) Марка бетону по середній щільності визначається фактичним показником маси бетону в сухому стані в одиниці об'єму зразків (кг/м3), підрозділяються на:

— важкі - об'ємна маса вища 1800 кг/м3, застосовуються в індуcтpіальнoму будівництві;

— легкі - об'ємна маса не перевищує 1800 кг/м3.

За розмірами заповнювача важкі бетони підрозділяють на бетони на крупних заповнювачах (щебінь) і дрібнозернисті (сировина — пісок) бетони.

в) Основною характеристикою бетону є міцність при стисненні, яка визначає марку бетону.

Клас бетону по міцності на стиснення повинен бути не більш В15 і не менше:

В3,5 — для блоків з важкого і легкого бетонів;

В12,5 — для блоків з щільного силікатного бетону.

ТОВ «Сілікатчик» виробляє ФБС марки міцності не менше, ніж М-100.

За аналізований період ТОВ «Сілікатчик» випускало наступну номенклатуру ФБС (табл. 2. 3).

Таблиця 2.3. Номенклатура ФБС у 2010 році

N

Марка

Розміри (мм)

Об'їм

Маса

Клас бетону

L

B

Н

м3

Тн

1

ФБС. 24.3. 6

2380

300

580

0. 41

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой