Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення на прикладі ВАТ "Київхліб"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

з дисципліни: «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

на тему: «Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення»

Виконала:

студентка 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Перепада Алла

Науковий керівник:

Викладач

Баталова Олена Анатоліївна

Київ — 2009

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Теоретико — методичні основи підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства

1.1 Поняття конкурентоспроможності та фактори, що на неї впливають

1.2 Методи оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства -суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності

1.3 Основні напрями підвищення підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Розділ 2. Загальна характеристика виробничо — господарської діяльності підприємства

2.1 Господарсько-правові засади функціонування підприємствата його загальна характеристика

2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 11

2.3 Аналіз фінансово-економічного стану підприємства

2.4 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Розділ 3. Розробка заходів заходів щодо підвищення рівня конкурентоспроможності продукції ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 11 на зовнішньому ринку

3.1 Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення

3.2 Оцінка конкурентоспроможності продукції ДП ВАТ «Київхліб»

Хлібокомбінату № 11 на зовнішньому ринку

3.3 Розрахунок впливу удосконалення упаковки на міжнародну

конкурентоспроможність продукції ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В жорсткому конкурентному середовищі вітчизняні підприємства можуть успішно діяти завдяки створенню механізму забезпечення стійкого стану на ринку. Під механізмом стійкості на рівні підприємства необхідно розуміти сукупність економічних, екологічних і соціальних факторів. Економічна стійкість в більшості забезпечує досягнення стійкості і в інших напрямах функціонування підприємства. Економічну стійкість підприємств на конкурентному ринку сучасна теорія і практика поєднує з забезпеченням конкурентоспроможності. Цей підхід закладено в основу чинного стратегічного менеджменту.

Стійку діяльність підприємств можна забезпечити за рахунок інноваційної діяльності, пошуку нових рішень та ідей, тобто — підприємництва. Для успішного існування і стійкого розвитку підприємства повинні бути конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Якщо підприємству притаманні риси підприємницької структури, то в нього є всі шанси бути конкурентоспроможним і займати стійке положення на ринку. Тільки постійне вдосконалення, пошук нового, використання новітніх технологій і методів організації виробництва та управління допоможуть підприємствам досягти й утримати стійке положення на конкурентному ринку.

Підприємствам важливо відчувати підтримку держави при розв’язанні питань підприємницького розвитку. Проблеми стійкості та конкурентоспроможності набули широкого розвитку в роботах багатьох вчених, а саме: Г. Азоева, О. Градова, В. Марченко, Т. Мостенської, О. Гудзинського, Л. Смоляр, Р. Фатхутдінова, А. Юданова та ін.

Для досягнення конкурентоспроможності підприємству на міжнародному ринку потрібно мати переваги не тільки за рахунок лідирування по витратах або ціні, але й по впровадженню нових ідей, як у виробничу сферу так і в управління, стратегічному розвитку.

У зв’язку з тим, що проблема виявлення залежності між підприємницькою діяльністю та конкурентоспроможністю є актуальною для підприємств, це зумовило вибір теми дослідження.

Поняття конкурентоспроможність має універсальне значення і все більш застосовується не тільки стосовно продукції (послуг) у цілому, а й стосовно окремих фірм і навіть країн.

Конкуренція — процес управління суб'єктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб'єктів і об'єктів керування, суспільства в цілому.

Конкурентоспроможність об'єкта визначається стосовно конкретного ринку, або до конкретної групи споживачів, формованої по відповідних ознаках стратегічної сегментації ринку. Якщо не зазначений ринок, на якому конкурентоспроможний об'єкт, це означає, що даний об'єкт у конкретний час є кращим світовим зразком. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність характеризує ступінь розвитку суспільства. Чим вище конкурентоспроможність країни, тим вище життєвий рівень у цій країні.

Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Його основу становили прийнятий у лютому 1992 р. Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. Відповідні норми закріплено в Конституції України (ст. 42): «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства.

Розділ 1. Теоретико — методичні основи підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства

1. 1 Поняття конкурентоспроможності та фактори, що на неї впливають

Азоєв Г. Л. під конкуренцією розуміє суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавлених в одній і тій же меті.

А.Ю. Юданов затверджує, що ринкова конкуренція — боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку.

Фатхудинов Р.А. Конкуренція — процес управління суб'єктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб'єктів і об'єктів керування, суспільства в цілому.

Розрізняють такі методи конкуренції:

* На основі критерію підвищення якості товару (нецінова);

* На основі критерію підвищення якості сервісу товару;

* На основі зниження ціни (цінова);

* На основі зниження експлуатаційних витрат у споживача товару;

* На основі використання всіх конкурентних переваг об'єкта або суб'єкта (інтегральна).

Ринок — умовне місце купівлі-продажу конкретного виду товару, що здійснюється у визначених по інтенсивності умовах конкуренції, з дотриманням етичних і правових норм і правил.

Фактори, що впливають на конкурентну боротьбу:

1. Hозмір ринку — чим більше, тим сильніше конкуренти;

2. Темп росту ринку — швидкий ріст полегшує проникнення на ринок;

3. Потужності - зайві потужності приводять до падіння цін;

4. Перешкоди для входу або виходу з ринку — бар'єри захищають позицію фірми, їхня відсутність робить ринки уразливими для проникнення туди неконкурентоспроможних новачків;

5. Ціна;

6. Рівень стандартизації товарів — покупці мають перевагу, тому що їм легко переключитися з одного товару на іншій;

7. Мобільні технологічні модулі;

8. Вимоги до розмірів необхідних капітальних вкладень — тверді вимоги підвищують ризик, створюють додаткові бар'єри входу — виходу;

9. Вертикальна інтеграція підвищує вимоги до розмірів капіталу, приводить до сильних розходжень у конкурентоспроможності і витратах на виробництво інтегрованих, частково інтегрованих і неінтегрованих фірм;

10. Економія в масштабі - збільшує частку ринку, необхідну для досягнення конкурентоспроможності товару;

11. Швидке відновлення асортименту продукції, що випускається.

Для оцінки конкуренції в галузі застосовують різні методики.

Конкурентоспроможність об'єкта визначається стосовно конкретного ринку, або до конкретної групи споживачів, формованої по відповідних ознаках стратегічної сегментації ринку. Якщо не зазначений ринок, на якому конкурентоспроможний об'єкт, це означає, що даний об'єкт у конкретний час є кращим світовим зразком. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність характеризує ступінь розвитку суспільства. Чим вище конкурентоспроможність країни, тим вище життєвий рівень у цій країні.

Закон конкуренції - закон, відповідно до якого у світі відбувається об'єктивний процес підвищення якості продукції і послуг, зниження їхньої питомої ціни. Закон конкуренції - об'єктивний процес «вимивання» з ринку неякісної дорогої продукції. При цьому він може діяти тривале тільки при наявності якісного антимонопольного законодавства, що регламентує норми, що обмежують монополістичну діяльність, принципи ведення боротьби на ринку, повноваження державних органів по нагляду за дотриманням відповідних правових норм.

Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Його основу становили прийнятий у лютому 1992 р. Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. Відповідні норми закріплено в Конституції України (ст. 42): «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

Серед монополізованих регіональних ринків найбільше ринків природних монополій (централізоване водопостачання і водовідведення, теплопостачання тощо), а також ринків комунальних послуг, що не належать до сфери природних монополій (ринки з експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, технічного обслуговування та ремонту приладів обліку води, газу, тепла, електроенергії та ін.). Монополізованими є 890 регіональних ринків послуг, пов’язаних із здійсненням функцій держави та самоуправління. Серед них — оформлення та реєстрація документів на право власності на нерухоме майно, аналіз і підготовка висновків та інших документів для оформлення дозволів, ліцензій.

Існує, правда, 103 потенційно конкурентних ринки, демонополізацію яких з різних причин не завершено. Це — ринки хліба і хлібобулочних виробів, борошна, нафтопродуктів у деяких регіонах. Обмеження конкуренції на 79 ринках пов’язано із збереження неринкових організаційних структур та розподільних систем. До них належать, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де у багатьох регіонах зберігається монопольне становище споживкооперації, послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування.

Таким чином, основна частина монополізованих товарних ринків в Україні - це ринки, монополізація яких зумовлена природними причинами та адміністративними факторами. Тому можливості дальшого розвитку конкуренції шляхом дроблення, ліквідації монопольних утворень практично вичерпано. Основним змістом нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища, перетворення існуючих конкурентних відносин у ефективніші.

Законом України «Про захист економічної конкуренції» введено новий механізм контролю за концентрацією суб'єктів господарювання. Відповідно до цього Закону концентрацією визнається: злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; отримання безпосередньо чи через інших осіб контролю над одним або декількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання; безпосередньо або ж опосередковане придбання, отримання у власність іншим способом чи отримання в управління частки (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25 чи 50% голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Основними рисами механізму контролю за концентрацією суб'єктів господарювання є: зміна кола дій суб'єктів господарювання, які розглядаються як концентрація; зміна порогових значень, при досягненні яких потрібен дозвіл Комітету. При цьому збережено тільки вартісні порогові показники. Так, дозвіл на концентрацію суб'єктів господарювання потрібен: коли сукупна вартість активів чи сукупний обсяг реалізації за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро; коли вартість активів або обсяг реалізації товарів не менш як двох учасників концентрації, у тому числі за рубежем, перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро; коли вартість активів або обсяг реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро. Порядок обчислення порогових значень цих показників, а також особливості щодо окремих категорій суб'єктів господарювання встановлюються АМКУ (Антимонопольним комітетом України).

Фактори, що впливають конкурентоспроможність підприємства

Конкурентоспроможність підприємства залежить від ряду таких чинників, як:

* конкурентоспроможність товарів підприємства на зовнішньому і внутрішньому ринках;

* вид виробленого товару;

* місткість ринку (кількість щорічних продажів);

* легкість доступу на ринок;

* однорідність ринку;

* конкурентні позиції підприємств, що вже працюють на даному ринку;

* конкурентоспроможності галузі;

* можливість технічних нововведень у галузі;

* конкурентоспроможність регіону і країни.

Конкурентоспроможність підприємства — це відносна характеристика, що виражає відмінності розвитку даної фірми від розвитку конкурентних фірм за ступенем задоволення своїми товарами потреби людей і по ефективності виробничої діяльності. Конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості і динамікові його пристосування до умов ринкової конкуренції.

Конкурентоспроможні компанії повинні виробляти і пропонувати ринкові товари, що задовольняють нестаток їх цільових споживачів. У противному випадку підприємства не можуть одержувати доходи, а виходить, бути конкурентоспроможним. Для того щоб задовольнити нестаток споживачів краще, ніж конкуренти, підприємства повинні скорочувати виробничий цикл і витрати, поліпшувати якість продуктів і послуг, зміцнювати співвідношення з постачальниками і споживачами, удосконалювати свої організаційні системи, щоб відповідна реакція на зміну споживчих смаків переваг була як можна швидкою. Інакше кажучи, для досягнення конкурентоспроможності підприємство повинне створювати і розвивати свої конкурентні переваги, що дозволять щонайкраще використовувати фінансові ресурси умовах макросередовища. Отже, при вимірі конкурентоспроможності повинні враховуватися такі моменти: адаптивність організації до змін навколишнього середовища, конкурентні переваги в рамках комплекс маркетингу і результати діяльності.

Адаптивність підприємства відбиває здатність підприємства пристосуватися до змін навколишнього середовища. Це означає використання ряду адаптаційних мір у рамках усіх складових частин комплексу маркетингу.

Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства. Для виміру конкурентних переваг українських підприємств були використані наступні елементи:

— конкурентне ціноутворення;

— переваги у витратах виробництва;

— якість продукту/послуг;

— дизайн продукту;

— упаковка;

— експлуатаційні характеристики продукту;

— післяпродажне обслуговування;

— швидкість реакції на запити споживача;

— імідж компанії/товарної марки;

— пропонований асортимент продукції;

— чистий доход на одного зайнятого;

— чисельність зайнятих;

— кількість основних конкурентів

— контакти з постачальниками;

— широта розподільної мережі;

— реклама;

— інші складові частини комплексу стимулювання збуту;

— техніка особистих продажів;

— система маркетингової інформації;

— маркетингові дослідження.

Варто підкреслити, що незважаючи на велику увагу до вивчення взаємозв'язку між ступенем маркетингової орієнтації і результатам діяльності підприємства, а також взаємозв'язку між конкурентоспроможністю і результатами діяльності, у більшості досліджень результати економічної діяльності підприємств розглядаються як наслідок підвищення конкурентоспроможності і розвитку маркетингової орієнтації.

Місткість ринку характеризується обсягом реалізованого товару на даному ринку протягом визначеного періоду часу. Його можна розрахувати як суму національного виробництва, імпорту і непрямого імпорту за винятком непрямого експорту і залишків продукції на складі.

Критерій конкурентоспроможності визначається стабільністю місця на своєму ринку підприємства і його продукції, а також рівнем продажі продукції підприємства на ринках.

Методи оцінки конкурентоспроможності підприємства

Кокурентоспроможність організації можна визначити в статиці і динаміці. У статиці вона визначається з урахуванням вагомості товарів і ринків, на яких вона реалізується:

де ai— питома вага і-го товару організації в обсязі продажів, за період який аналізується, долі од. ;

bi -показник значимості ринку, на якому представлений товар організації. Для промислово розвитих країн значимість ринку рекомендують приймати рівної 1, для інших країн — 0,7 для внутрішнього ринку — 0,5;

K ij — конкурентоспроможність i-го товару на j-му ринку.

Питома вага i-го товару організації в обсязі продажів визначається по формулі:


де Vi — обсяг продажів i-го товару за період який аналізується, грош. од. ;

V — загальний обсяг продажу організації за той же період, грош. од.

Сьогодні існує декілька методів оцінки конкурентоспроможності товару. Визначення рівня конкурентоспроможності як відносного показника, що відображає відмінність товару, який аналізується від товару-конкурента по ступені задоволення конкретної суспільної потреби.

Усі параметри, що характеризують рівень конкурентоспроможності, які підрозділяються на три групи: нормативні (патентна чистота, відповідність стандартам і нормам), технічні й економічні. Облік нормативних параметрів пропонується забезпечити шляхом уведення спеціального показника, що відповідає обов’язковим нормам і стандартам (при відповідності показник дорівнює 1, при невідповідності -- 0). Загальний показник по нормативних параметрах (Iнп) являє собою добуток часних показників по кожному з них. Якщо хоча б один з параметрів буде дорівнює 0, то і Iнп = 0, що свідчить про не конкурентоспроможність товарів.

Достоїнством цієї методики є облік трьох найважливіших параметрів (критеріїв) конкурентоспроможності: якості товарів і післяпродажного обслуговування, а також ціни споживання. До недоліків відноситься скорочення області застосування зазначеного способу до оцінки тільки товарів, що володіють різною ціною споживання. Однак раніше відзначалося, що не всі товари володіють нею (наприклад, багато продуктів харчування)

Також, до аспекту конкурентоспроможності підприємства відносять ідентифікацію його фінансового становища.

Конкурентоспроможність підприємства — це його комплексна порівняльна характеристика, яка від биває ступінь переваг над підприємствами-конкурен-тами по сукупності оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу.

Тобто, конкурентоспроможність можна оцінювати шляхом порівняння конкурентних позицій кількох підприємств на пев ному ринку.

При цьому обов’язковою вимогою є порівнянність оціно чних параметрів, а саме:

а) технології,

б) потенційних можливостей обладнання,

в) рівня персоналу,

г) системи управління,

д) рівня інновацій,

е) стану комунікацій,

є) рівня маркетингової політики,

ж) експортно-імпортних можливостей та інших парамет рів.

Найважливішими параметрами-характеристиками конку рентоспроможності підприємства, факторами, що впливають на неї є:

Конкурентоспроможність продукції.

Здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього сере довища. Швидка ж адаптація забезпечується комплексом тех нічних, технологічних, інтелектуальних, організаційних та економічних характеристик.

Між показниками конкурентоспроможності підприємства і конкурентоспро-можності продукції існують:

Взаємозв 'язок і взаємозалежність. Це означає, що кон курентоспроможність продукції суттєво впливає на конку рентоспроможність підприємства, а остання у свою чергу в значній мірі визначає конкурентоспроможність продукції.

Відмінності цих категорій. Ними, зокрема, є: а) конку рентоспроможність продукції визначається для кожного її виду, а конкурентоспроможність підприємства охоплює всю номенклатуру; б) конкурентоспроможність продукції визна чається в межах порівняно короткого періоду часу, а конку рентоспроможність підприємства — тривалого; в) рівень кон курентоспроможності підприємства цікавить насамперед його власника з метою визначення доцільності виробництва в да них умовах, а споживача не цікавить. Зате споживача ще й як цікавить продукція підприємства, її ціна-якість.

В економічній літературі пропонується розрізняти чотири осно вні рівні конкурентоспроможності підприємства:

Перший рівень — менеджери дбають лише про випуск проду кції, на споживача не зважають.

Другий рівень — менеджери прагнуть, щоб продукція під приємства повністю відповідала стандартам, встановленим конку рентами.

Третій рівень — менеджери уже не зважають на стандарти конкурентів, а вже самі потроху стають «законодавцями моди» у галузі.

Четвертий рівень — коли успіх у конкурентній боротьбі за безпечує в першу чергу не виробництво, а управління і підприєм ство повністю стає «законодавцем моди» на даному ринку.

Конкурентоспроможність підприємства у свою чергу виз начає конкурентно-стійкість підприємства.

Конкурентностійкість підприємства — це стабіль ність становища на ринку в часі одного виробника щодо іншого, або — це потенційні можливості підпри ємства з випуску конкурентоспроможної продукції.

Методи визначення конкурентоспроможності п ідприємства:

Методи, побудовані на основі теорії міжнародного поділу пра ці (теорія порівняльних переваг). Виявляють порівняльні переваги підприємства, які б забезпечили нижчі витрати ніж у конкурентів.

Методи побудовані на основі теорії ефективної конкуренції:

а) структурний підхід до визначення конкурентоспроможності підприємства — за рівнем монополізації, тобто за рівнем концентра ції капіталу, за бар'єрами входу у галузь тощо;

б) функціональний підхід — мається на увазі, що конкуренто спроможність підприємства вища там, де краще організовано виро бництво, збут, управління фінансами і таке інше.

Методи, побудовані на основі теорії рівноваги фірми і галузі А. Маршалла та теорії факторів виробництва. Звідси рівновага — це відсутність бажання у підприємства змінювати обсяги виробництва, переходити у інший стан. А відтак критерієм конкурентоспромож ності підприємства є наявність на підприємстві факторів вироб
ництва, що можуть бути використані з вищою ніж у конкурентів продуктивністю. (Показники у межах теорії рівноваги: відносна вартість ресурсів, обладнання, процентна ставка за кредити, відносна зарплата тощо).

Методи, що побудовані на залежності конкурентоспромож ності підприємства від якості продукції, або якості і ціни. Що вища якість і нижча ціна товару, тим вища його конкурентоспроможність, а значить, і конкурентоспроможність підприємства.

Оцінка за якістю продукції методом складання профілів, ана логічно складанню профілю підприємства при оцінці його середо вища. Лише в даному разі замість показників середовища оцінюють різні критерії задоволення споживачів.

Матричні методи, побудовані на ЖЦТ.

Метод інтегральної оцінки, де інтегральний показник конку рентоспроможності підприємства містить два критерії: ступінь за доволення потреб споживачів і ефективність виробництва.

Спільний недолік всіх методів — вони мало пристосовані до умов України, а ефективність їх застосування висока в повноцінній ринковій економіці.

Ключові фактори успіху (або конкурентні переваги) -- це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями (наприклад, у боротьбі за інвестиції за рахунок більшої прибутко-вості або швидкості обороту капіталу), а також одним підприємствам галузі над іншими. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від: особливостей галузей; сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та етапу «життєвого циклу» галузі та підприємства.

Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту; рівні маркетингу; рівні менеджменту; організаційно-технічному рівні виробничих процесів; фінансово-економічному рівні підприємства; рівні персоналу тощо.
Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху, але для процвітаючого підприємства будь-якої галузі кожний із них може стати інструментом перемоги в конкурентній боротьбі.

Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об'єкта досліджень: товару, виробництва, підприємства, галузі, держави тощо.

В стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

2) конкурентоспроможність підприємства -- це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, мене-джменту (особливо -- стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

Конкурентоспроможність продукції. Виразом конкурентоспроможності підприємства є продукція, яку воно виготовляє. Більшість моделей, що використовуються для аналізу «портфелю підприємства», базується на визначенні конкурентоспроможності продукції. Кожний з етапів життєвого циклу товару має специфічні характеристики конкурентоспроможності. Так, на перших етапах -- зародження та вихід на ринок -- ними мо-жуть бути швидкість проектних робіт і час виходу на ринок. Далі на перший план виходять показники рентабельності, продуктивності тощо.

Кожний продукт або послуга цінні настільки, наскільки вони можуть задовольняти потреби споживача, тому в усіх показниках, що характеризують той чи інший продукт або послугу, будуть використовуватися об'єктивні та суб'єктивні, кількісні та якісні параметри й показники, які більшою чи меншою мірою відбивають рівень задоволення потреб. Чим вищий цей рівень, тим більш конкурентоспроможний продукт випускає підприємство.

Потрібно розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності (рис. 1. 1).

Параметри конкурентоспроможності -- це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкуренто-спроможності. Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Рис. 1.1. Оцінка конкурентоспроможності товару

Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі та способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його використання.

Економічні параметри визначають рівень витрат на виробництво та ціни споживання через витрати на купівлю, обслуговування, споживання, утилізацію товару.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

Показники конкурентоспроможності -- це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності.

Перелік показників конкурентоспроможності залежить від об'єкта досліджень, а також від обраної методики визначення конкурентоспроможності.

Для порівняння автоматичних контрулерів фірма «Х'юлетт-Паккард» ви-користовує, наприклад, такі показники:

робочу характеристику -- можливості (інтервали) вимірювання коливань, МГц;

собівартість одиниці, дол. ;

функціональність — кількість операцій, які можна виконати, т/м;

надійність роботи -- частота відказів;

своєчасність ремонтування/постачання.

Порівняння можна проводити в табличній формі, показники обирають залежно від типу продукту. Щоб прийняти рішення про те, конкурувати чи ні по тій чи іншій продукції, треба розглянути підхід, запропонований К. Омаі в роботі «Стратегічне мислення» (рис. 1. 2).


Рис. 1.2. Модель конкурентних рішень К. Омаі

Ідеї К. Омаї щодо формування та використання ключових факторів успіху, сформульовані ним як побажання:

конкуруйте мудро, використовуючи свої унікальні властивості, яких не торкаються конкуренти; стара, успішна стратегія, дає змогу зберегти досягнуті рубежі;

базована на ній нова, творча стратегія забезпечить у майбутньому певний рівень свободи діяльності;

уникайте жорсткої конкуренції, що може призвести до взаємного знищення при орієнтації на аналогічні, другорядні переваги.

Основна ідея цієї моделі полягає в орієнтації підприємств на створення і розвиток ключових факторів успіху, відсутніх у конкурентів. Підприємство, виходячи з поглядів автора, може й повинно створювати та підтримувати попит на продукцію з унікальними властивостями. Ці властивості можуть формуватись як на стадії виробництва, так і на стадії розподілу та обслуговування. Це все підвищує якість споживання. Аргументи щодо уникнення конкуренції щодо продуктів, які відзначаються тим, що використовують слабкості конкурентів і примхи споживачів, полягають у ненадійності та коротко-строковості існування конкурентних переваг такого типу, оскільки зрозуміло, що конкуренти постійно працюють над тим, щоб уникнути слабкостей, а споживачі можуть раптом змінити свої прихильності.

Особливу увагу треба приділяти конкурентному паритету, який являє собою ситуацію, коли два або більша кількість конкурентів досягли в своєму розвитку одних і тих самих конкурентних переваг, використовуючи однакові «сильні сторони».
Конкурентоспроможність підприємства. Конкурентоспроможні продукти -- це результат функціонування конкурентоспроможної організації, здатної їх створити, виготовити та забезпечити необхідний рівень споживання у замовників. Основне тут -- наявний потенціал, уміння його ефективно використовувати та розвивати.

Конкурентоспроможність організації не є її постійною характеристикою, вона визначає здатність вести успішну конкурентну боротьбу, протистояти у певний період основним конкурентам. Зі змінами у зовнішньому та внутрішньому середовищах змінюються також порівняльні конкурентні переваги щодо інших підприємств галузі. Виходячи з цього можна стверджувати, що конкурентоспроможність організації -- це поняття відносне, оскільки його можна визначити лише на основі зіставлення окремих характеристик підприємства з характеристиками інших, аналогічних фірм.

Конкурентоспроможність підприємства залежить від об'єкта порівняння, а також від факторів, які застосовуються для оцінки конкурентоспроможності. Не можна говорити про абсолютну конкурентоспроможність підприємства: воно може бути «номером один» у своїй галузі в національній економіці й бути неконкурентоспроможним на міжнародних ринках.

В умовах ринкової економіки зібрати всю необхідну й повну інформацію про конкурента неможливо, проте доцільно ретельно аналізувати поточний стан конкурента, його конкурентну позицію в галузі, потенціал конкурента та стратегію його використання, а також цілі конкурента на коротко- та довгостроковий період.

Найчастіше використовується функціональний підхід до оцінки потенціалу конкурента та стратегій його використання. При цьому об'єктами аналізу є: стратегії «портфеля продукції» з його різноманітними техніко-економічними характеристиками; маркетинг, виробництво, системи розподілу, дослідження та розробки (підсистема НДДКР), фінанси, кадри, система управління. Тобто аналіз конкурентів здійснюється такими самими методами, що й аналіз внутрішнього середовища підприємства.
М. Портер пропонував оцінювати конкурентів за такими параметрами:

фінансові цілі;

відношення до ризику;

цінності організації;

системи контролю та стимулювання;

організаційна структура;

система бухгалтерського обліку;

типи вищих керівників та стиль їхнього управління;

уявлення про шляхи розвитку фірми;

склад ради директорів;

обмеження з боку держави та зобов’язання фірми, що зменшують свободу вибору рішень і поведінки.

А. Роу з співавторами пропонують такі чинники для аналізу конкурентів:

стратегічна орієнтація/політика;

якість продукту; організація збуту та реалізації;

маркетингові можливості;

виробничий потенціал;

фінансова ситуація;

рівень наукових досліджень і розробок;

забезпеченість енергією та сировиною;

географічна локалізація системи виробництва та збуту;

витрати;

якість підготовки керівників і персоналу;

марка/імідж фірми.

Наведені показники показують, що різні автори роблять акценти на джерела переваг конкурентоспроможності (М. Портер) або на більш чіткі показники, що розраховуються для порівняння конкурентів (А. Роу).

Аналіз конкурента має дати відповідь про напрямки діяльності та способи ведення конкурентної боротьби, однак це пов’язано з певними труднощами, оскільки галузь може характеризуватись діяльністю десятків або сотень підприємств.

Практика стратегічного аналізу довела необхідність використання групування підприємств для підвищення якості здобутих аналітичних даних.

Стратегічні групи конкурентів. Підприємства -- дуже різноманітні: навіть в одній і тій самій галузі (наприклад, виробництво фотоапаратів) є підприємства, що виготовляють продукцію ціною 50 і 500 грн. Різні модифікації, рівень якості, групи споживачів і т. ін. -- це важливі характеристики, які дають змогу уточнити коло конкурентів.

Стратегічна група конкурентів -- це певна кількість підприємств, які займають близькі позиції на ринку та конкурують між собою на основі одних й тих самих конкурентних переваг і однаковими методами.

Підприємства опиняються в одній і тій самій стратегічній групі, якщо вони відповідають будь-якій із зазначених вимог:

близька структура асортименту продукції;

використання однієї системи розподілу;

однакові тип і ступінь вертикальної інтеграції;

пропонування покупцям аналогічних послуг та технічної допомоги в експлуатації;

цілеспрямованість на одних замовників;

задоволення потреб покупців, що потребують однакових особливостей у виробах;

використання подібних прийомів у засобах масової реклами;

ідентичні технологічні підходи до виготовлення та обслуговування продуктів або надання послуг;

робота в одному інтервалі параметрів «ціна--якість»;

ідентичні стратегічні орієнтири та механізм їх досягнення;

однакова поведінка на ринку.

Різні галузі можуть мати різну кількість стратегічних груп. Важливо чітко ви-значити необхідні параметри для характеристики стратегічних груп галузі, які б відбивали специфічні характеристики підприємств певної галузі загалом і відмінності однієї стратегічної групи від іншої в межах галузі. Такими характеристиками можуть бути фактори конкурентоспроможності, згідно з якими треба аналізувати галузі та формувати стратегічні групи. Аналіз стратегічних груп виконується за допомогою так званих «карт стратегічних груп галузі» в такій послідовності:

1. Обирають найсуттєвіші характеристики продуктів або підприємств галузі (згідно з метою аналізу). Виокремлюють два з них.

2. Складають матрицю-карту з цими двома характеристиками. Важливо, щоб вони не корелювали одна з одною.

3. Розраховують обрані характеристики по продукту або підприємству, після чого продукти або підприємства розміщують на «карті».

4. Об'єкти, що опинились близько один до одного, об'єднують в одну стратегічну групу.

5. Навколо кожної стратегічної групи малюють коло. Доцільно, щоб загальний обсяг продажу підприємств стратегічної групи в галузі був пропорційний радіусу кола (рис. 1. 3).

Примітка: розміри кола приблизно відбивають частку ринку, що обслуговується окремою стратегічною групою.

Формуючи «стратегічні групи» конкуруючих фірм, можна застосувати підхід «від потреб». Тоді підприємства можуть сформувати такі групи:

орієнтовані на задоволення всього комплексу потреб і вимог, що їх висуває споживач до товару або послуги;

спеціалізовані на задоволення специфічних потреб окремого сегмента («нішева спрямованість);

нових конкурентів, що запланували вихід на ринок зі своєю аналогічною продукцією;

можливих конкурентів, що нині обслуговують інші ринки аналогічною проду-кцією, але поки що не планують освоювати ринок, який досліджується;

виробники товарів-замінників, що мають змогу витіснити основні продукти з ринку (рис. 1. 3).

Рис. 1.3. Карта стратегічних груп конкурентів у роздрібній торгівлі ювелірними виробами

Крім того, підприємства галузі можуть бути класифіковані за стратегіями, які вони розробили та здійснюють: стратегії лідирування у зниженні витрат (цін), стратегії диференціації продукції; стратегії, що базуються на впровадженні «know-how», тощо.

Кожне підприємство самостійно приймає рішення про кількість параметрів, за якими треба порівнювати окремі підприємства. Тому карт стратегічних груп буде стільки, скільки обрано пар характеристик. Наявність карт з різними парними оцінками може сприяти виявленню рівня та типу конкуренції як у галузі загалом (кількість, склад стратегічних груп та їхні позиції), так і в межах однієї стратегічної групи.

Основними конкурентами є підприємства, що входять до складу однієї стратегічної групи, але якщо стратегічні групи займають на карті близьке положення, спостерігається конкуренція і між підприємствами різних стратегічних груп. Посилення або ослаблення позицій окремих груп і підприємств усередині групи пов’язано з набуттям або втратою окремих конкурентних переваг. Зміни характеристик підприємств можуть створювати умови для переходу їх з одної стратегічної групи до іншої. Перехід до іншої групи потребує перегляду стратегічного балансу, цілей та стратегій підприємства. Особливе значення має оцінка місця та ролі підприємства в новій для нього стратегічній групі, а також аналіз нових конкурентів.

Неабияке значення має оцінка здібності того чи іншого конкурента до створення конкурентних переваг. Конкурентні переваги можуть проявлятися як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі.

Головне для будь-якого підприємства чи організації -- це створення та підтримка різних «навичок», які створюють їхню конкурентоспроможність і є основою їхньої стратегії.

Так, успішне сполучення організаційної структури та зовнішнього оточення не виникає самостійно, воно є результатом цілеспрямованої діяльності набуття підприємством конкурентних переваг, у тому числі організаційних, якими є досконалі ОСУ.

На рис. 1.4 показано спрощену схему аналізу конкурентів, що широко ви-користовується в західній літературі. Відповіді на ці запитання можна отримати, якщо проводити поглиблений аналіз конкурентів, що опинилися всередині однієї «стратегічної групи».

Аналіз конкурентів можна здійснювати і в табличній формі (табл.1. 1).
Усебічний аналіз конкуренції в галузі та конкурентів можна здійснювати також з використанням анкет (приклад однієї з них наведено в табл. 1. 2).

Рис. 1.4. Схема аналізу профіля конкурента


Таблиця 1.1.

Матриця конкурентного профілю

Ключові
фактори успіху

Оцінка фактора

Підприємство «А»

Підприємство «Б»

Підприємство «В»

Рейтинг

Загальна оцінка

Рейтинг

Загальна оцінка

Рейтинг

Загальна оцінка

1. Частка ринку

0. 15

4

0. 6

3

0. 45

1

0. 15

2. Можливість цінового маневрування

0. 20

1

0. 2

1

0. 2

1

0. 2

3. Фінансові можливості підприємства

0. 10

1

0. 1

3

0. 3

2

0. 2

4. Якість продукції

0. 40

4

1. 6

3

1. 2

3

1. 2

5. Дисципліна поставок

0. 15

1

0. 15

1

0. 15

1

0. 15

Усього

1. 0

2. 65

2. 30

1. 90

Оцінка конкуренції в галузі

Таблиця 1.2.

Анкета для аналізу конкуренції в галузі конкурентів

пп

Параметри

Характеристика та оцінка фактичного стану

Прогноз та заходи щодо покращення тенденцій

1

Основні конкуренти:

по кожному сегменту

за окремими найважливішими параметрами конкурентоспроможності

2

Методи конкурентної боротьби, що їх використовують основні конкуренти

3

Частка ринку кожного конкурента

4

Перспективи розвитку (зменшення конкуренції)

5

Характеристика у основних конкурентів:

рівня цін

цінової політики

рівня якості

упаковки

6

Сильні та слабкі сторони кожного конкурента

7

Рівні відповідності вимогам товарів конкурентів:

споживчі властивості

типорозміри

вага

розфасовка

зручність/вигідність використання

колір

смак

запах

надійність тощо

8

Можлива реакція конкурента на виведення нового товару на ринок:

зміна ціни

зміна частки ринку

9

Стратегії ФОПСТИЗ у конкурентів

10

Стратегії НДПКР у конкурентів

11

Технологічний рівень виробництва у конкурентів

12

Патентний захист товарів у конкурентів

13

Офіційні прибутки/збитки у конкурентів

14

Кількість персоналу у кожного з конкурентів і рівень його кваліфікації

15

Особливості (основні досягнення) рекламної діяльності

16

Особливості залучення кадрів високої кваліфікації (у тому числі менеджерів)

17

Особливості постачання МТР

18

Особливості поведінки конкурентів на торгах та ярмарках

19

Основні комерційні результати на виставках та ярмарках у основних конкурентів.

Порівняння окремих параметрів функціонування та результатів діяльності підприємства з основними конкурентами дає змогу не лише зробити «миттєве фото» стану, що склався в галузі та «стратегічній групі», а й визначити слабкі та сильні сторони підприємства відносно основних конкурентів, спрогнозувати можливі варіанти розвитку ситуації, розробити відповідні стратегії посилення позитивних тенденцій та ослаблення негативних (у межах можливого).

1. 2 Методи оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства — суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності

Перш ніж приступити до розробки конкурентних страте гій, досить скрупульозно вивчають середовище підприємства, зокрема конкурентне. Після оцінювання конку рентного середовища, приступають до діагностики конкурентноздатності підприємства. Але це можна зробити лише виконавши попередньо оцінку конкурентоспроможності про дукції підприємства. Адже конкурентоспроможність продукції - це успіх підприємства в умовах ринку. І, до речі, розв’язува ти проблему конкурентоспроможності продукції потрібно впродовж всього її життєвого циклу аж до старіння.

Основними складовими конкурентоспроможності това ру є:

Комплекс його властивостей, що приваблюють спожи вача:

а) якість,

б) технічний рівень,

в) дизайн, тара і ін.

Ціна товару і витрати споживача на його експлуатацію.

Стан даного ринку, його вимоги, переваги споживачів.

Відмінність товару за властивостями від аналогічного, що виробляють конкуренти.

Час і місце продажу.

Конкурентоспроможність продукції, на наш погляд, — це її переваги на ринку, що забезпечуються привабливими для споживача властивостями, низь кою порівняно ціною та експлуатаційними витрата ми, оптимальним поєднанням параметрів ціна-якість, відповідністю умовам даного ринку, часу продаж і перевагам споживача, а також відмінністю в кращу сторону її основних характеристик від аналогічних у

Конкурентоспроможність продукції можна і потрібно оцінювати кількісно.

Формула конкурентоспроможності продукції

В загальному вигляді конкурентоспроможність продук ції (Кп) прямо пропорційна якості (Я) і обернено пропорційна ціні (Ц) та залежить від кон’юнктури ринку:

Кп = Я/Ц

Параметри кількісних показників конкурентоспроможності

Кількісні показники конкурентоспроможності продукції розраховують в розрізі наступних параметрів:

1. Технічні параметри — включають такі показники:

а) призначення товару;

б) надійність;

в) довговічність;

г) естетичні характеристики (дизайн);

д) ергономічні характеристики.

2. Економічні параметри — ціна споживання, яка включає витрати споживача на придбання, а також на використання виробу впродовж усього періоду його споживання. Економіч ний параметр — ціна споживання (Цсп) — включає в себе такі економічні показники:

Ц1 — ціна придбання;

Ц2 — витрати на транспортування;

Ц3 — витрати на монтаж та наладку;

Ц4 — ви трати на експлуатацію;

Ц5 — витрати на ремонти;

Ц6 — витрати на техобслуговування;

Ц7 — витрати на навчання персоналу;

Ц8 — податки;

Ц9 — страхові витрати і т.д.

Формула ціни споживання:

Цсп = Ц1+Ц2+Ц3+Ц4+Ц5+Ц6+Ц7+Ц8+Ц9+ Цn

Ціна споживання (Цсп), як бачимо, більша ціни придбання (Ц1): Цсп > Ц1. А тому чим нижча ціна споживання (Цсп), тим вища конкурентоспроможність продукції (Кп).

3. Нормативні параметри — це діючі на даному ринку:

а) технічні умови;

б) стандарти;

в) норми.

Причому, нормативні параметри можуть мати лише два значення: нуль — якщо товар не відповідає нормативним пара метрам, що діють на даному ринку чи в країні і одиниця -якщо відповідає.

Щоб об'єктивно оцінити конкурентоспроможність продук ції треба щоб виробник використовував ті ж параметри, що і споживач.

Перш ніж розраховувати кількісні показники конкуренто спроможності продукції, потрібно відібрати товар-аналог, або товар-зразок, з яким і будемо порівнювати параметри нашого товару. При відборі товару-зразка враховують:

а) щоб порівнювані товари були з однієї фази життєвого циклу,

б) щоб вони були з одного і того ж класу,

в) орієнтовані на одну і ту ж групу споживачів

г) зразок має бути найширше представленим на ринку.

Конкурентоспроможність продукції визначається

шляхом порівняння техніко-економічних параметрів ви робу з відповідними параметрами товару-зразка.

При цьому розраховують наступні кількісні показники конкурентоспроможності продукції:

Кількісні показники конкурентоспроможності продукції

Одиничні - характеризують рівень конкурентоспромож ності по одному з параметрів і розраховуються шляхом відно шення значення будь-якого технічного чи економічного пара метру виробу підприємства до значення аналогічного пара метру товару-зразка.

Групові - об'єднують одиничні показники і характери зують рівень конкуре-нтоспроможності за однією групою по казників: економічних, технічних, нормативних.

Інтегральний показник конкурентоспроможності про дукції (Кі) — дає числову характеристику конкурентоспромож ності товару і визначається на основі групових показників:

а) технічних (ГПт);

б) нормативних (ГПн);

в) економічних (Цсп).

Звідси формула інтегрального показника конкуренто спроможності продукції:

Кі = ГПн (ГПт / Цеп)

Якщо Кі > 1, то товар перевершує за конкурентоспромож ністю зразок, якщо Кі < 1 — поступається, а коли Кі = 1 — на одному рівні.

Аналіз конкурентоспроможності продукції проводять, як правило, експерти, використовуючи експертні оцінки. Але виконати цю роботу можна і силами спеціалістів підприєм ства, при високій їх підготовці.

Методи оцінювання конкурентоспроможності продукції:

Диференціальний — базується на використанні одиничних показників конкурент-тоспроможності продукції (технічних та еконо мічних). За ними важко судити про конкурентоспроможність про дукції однозначно.

Комплексний — базується на використанні групових та інтег ральних показників.

Змішаний — базується на спільному використанні одиничних та комплексних показників: а) найважливіші показники використо вуються як одиничні, б) інші одиничні показники об'єднуються у групи, для кожної з яких визначають груповий показник, в) на осно ві отриманих групових та одиничних показників і оцінюють конку рентоспроможність продукції.

Процес оцінювання конкурентоспроможності продукції показа, но на схемі (додаток Ж). Оскільки конкурентоспроможність в умовах ринку слід розглядати як основну умову отримання прибутку і успішної діяльності підприємства в цілому, остільки конкурентоспроможністю слід навчитися управляти. Йдеться про те, що її закладають ще на стадії проектування товару і в процесі виробництва, впродовж усього його життєвого циклу оптимізують і матеріалізують найважливіші елементи конкурентоспроможності продукції: якість і витрати.

Конкурентоспроможність продукції слід розпочати досліджувати із вив чення поняття «рейтинг товару». З цим поняттям пов’язують міру переваги одного виробу, однієї моделі над іншими за умов реальної експлуатації або використання товару споживачем. Цей показник поєднує показники технічного рівня виробу, якості його виготовлення та ефективності в експлуатації. В основу рейтингу покладено системний підхід до поняття якості продукції та її показників. Як відомо, показники, що характеризують ту чи ту модель, є взаємозв'язаними: зміна одного показника негайно впливає на інший. Так, поліпшення функціональних параметрів авто мобіля (наприклад швидкості) можна досягти за рахунок збільшення енерговитрат або зменшення матеріаломісткості (ваги виробу), збільшення витрат часу на налагоджування та регулювання або зменшення аеродинамічного опору тощо. Об'єктивність досягнутих результатів залежить від показників, узятих за базу для порівняння. Рейтинг товару визначається за формулою

де Рт -- рейтинг товару; Qi -- відносний показник якості товару; n -- кількість показників якості, узятих для оцінки.

Відносний показник якості товару обчислюється за формулами

або

де Pi -- одиничний показник якості, що оцінюється;

Pib -- одиничний показник якості базової моделі.

Перша формула застосовуєть ся для оцінки тих показників, збільшення яких свідчить про підвищення якості продукції (потужність, продуктивність, ресурс, довговічність). Друга формула застосовується для оцінки співвідношення показників, зменшення яких забезпечує підвищення якості (зменшення матеріаломіст кості, витрат пального, споживання енергії, похибки вимірювань тощо). Отже, для визначення рейтингу товару треба здійснити диференційовану оцінку окремих показників, добуток яких дасть можливість визначити загальну кількісну характеристику переваг одного виробу над іншим (табл. 1. 3).

Таблиця 1.3.

Обчислення рейтингу двох типів кавомолок

Показник якості

Одиниця вимірю-

вання

Порів-

няльна модель, Pi

Базова модель,

Pib

Формула розра-хунку

Відно-

сний показник якості

Рейтинг, Рт

Номінальний вміст зерен кави

г

50

30

Pi / Pib

1,7

2,11

Час розмелювання

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой