Лідерство як соціально–психологічне явище

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІДЕРСТВА ЯК СОЦІАЛЬНО — ПСИХОЛОГІЧНОГО ЯВИЩА

1.1 Лідерство та керівництво в малих групах: загальні поняття й підходи

1.2 Теорії походження лідерства

1.3 Особливості лідерства у підлітковому віці

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ПРОЯВУ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ ВІД КОМУНІКАТИВНИХ ТА ОРГАНІЗАТОРСЬКИХ ЗДІБНОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Методичне забезпечення дослідження рівня прояву комунікативних та організаторських здібностей осіб підліткового віку

2.2 Аналіз результатів дослідження

2.3 Характеристика психокорекційних вправ

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

лідерство керівництво підлітковий комунікативний

ВСТУП

Актуальність. При характеристиці динамічних процесів в малих групах, природно, виникає питання про те, як група організується, хто бере на себе функції її організації, який психологічний малюнок діяльності з управління групою? Проблема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології, тому що обидва ці процеси не протиставляються до проблеми інтеграції групової діяльності, а психологічно описують суб'єкта цієї інтеграції.

Лідерство окреслюється як одне із механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід чи частина соціальної групи перебирає функції здійснення координування й направлення дій всієї групи[11,ст. 538].

На сьогоднішній день, в час бурхливого розвитку нових економічних відносин, постійно збільшується потреба в керівниках, лідерах. Лідери відіграють немалу роль у житті малих і великих груп, у прийняті групових рішень, важливих для кожного її члена.

Тому проблема лідерства є сьогодні актуальною, потрібно вивчати стиль керівництва групою, його вплив на прийняття групових рішень, якості, якими повинен володіти лідер.

Аналіз актуальних досліджень. Серйозний вплив на розвиток різних концепцій лідерства зробили відомі вчені Г. Тард (1843-- 1904), Г. Лебон (1841 -- 1931). Г. Тард вважав, що маса сама знаходить собі лідерів, як би виштовхуючи їх з себе. Але більшого поширення набули погляди Г. Лебона, який стверджував, що юрба відіграє головну роль у суспільному житті і домінує над лідером, задає йому мету, завдання і програму поведінки[2,ст. 315].

Слідом за роботами Г. Тарда і Г. Лебона поступово починають складатися перші теорії лідерства, з’являється сам термін «лідер», що позначав людину, яка володіє владою і управляє іншими. Питанням лідерства займалися такі вчені: Б. Басс, М. Грегор, Дж. Джуліан, Ф. Селзник, З. Холландера, Г. Хоманс, Ф. Фідлера. У вітчизняній соціальній психології розвитком проблеми лідерства займалися: Г. К. Ашин, І.П. Волков, Н. С. Жеребова, О.Є. Кузьмін, Л.Й. Уманський[7,ст. 15].

На особливості сприймання лідера в учнівській групі та зв’язок лідерства з успішністю звернув увагу Н. Обозов у праці «Психологія міжособистісних відносин"[12,ст. 301].

З погляду стилю і методів поділ лідерів і керівників на авторитарних і демократичних бере свій початок з 30-х pp. XX ст., коли К. Левін, P. Ліпіт і

Р. Уайт проводили експерименти, пов’язані з лідерством[6, ст. 394].

Вивченням феномену лідерства займалися також такі відомі науковці як Г. Андрєєва, Б. Паригін, Р. Кричевський та ін.

Усвідомлення необхідності продовження дослідження поставленого питання зумовило вибір теми дослідження: «Лідерство як соціально — психологічне явище».

Об'єктом дослідження є явище лідерства у соціальній Психології.

Предметом дослідження є особливості прояву лідерських якостей у підлітковому віці.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці залежності прояву лідерських якостей у підлітковому віці від рівня прояву організаторських та комунікативних здібностей особистості.

Гіпотезою дослідження висунуто припущення, що рівень прояву організаторських та комунікативних здібностей особистості впливатиме на вираженість лідерських якостей у підлітковому віці.

Визначена мета і висунута гіпотеза зумовили розв’язання наступних завдань дослідження:

Проаналізувати теоретичні підходи до вивчення лідерства як соціально — психологічного явища.

Визначити чинники, що впливають на прояв лідерських якостей особистості у підлітковому віці.

Експериментально вивчити рівень прояву лідерських якостей у досліджуваній групі, здійснивши кількісний і якісний аналіз отриманих даних.

Дібрати вправи для сприяння прояву лідерських якостей у групі.

Методи дослідження:

аналіз, порівняння, узагальнення теоретичних та експериментальних даних з проблеми;

аналіз соціологічної, психологічної та соціально — психологічної наукової та методичної літератури;

анкетування, що дозволило діагностувати прояв лідерських якостей підлітків;

стандартизовані опитувальники та проективні методики, що дозволили діагностувати прояв рівень організаторських та комунікативних здібностей підлітків[4,ст. 83].

Етапи дослідження:

Дослідження проводилося у III етапи впродовж грудня — травня 2012 — 2013 рр.

На I етапі (грудень — січень) проводився аналіз стану розробки проблеми лідерства у зарубіжній і вітчизняній літературі.

На II етапі (лютий — березень) здійснення експериментального вивчення прояву лідерських якостей у підлітків.

На III етапі (квітень — травень) узагальнювалися результати експериментальної роботи, відбувалося їх оформлення у вигляді тексту курсової роботи.

Експериментальна база дослідження: підлітки 8-го класу Лебединської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 5. Загальна кількість досліджуваних — 25, з них хлопців — 13, дівчат — 12.

Практичне значення роботи: отримані результати можуть використовувати вчителі, соціальні педагоги, психологи при роботі з підлітками для покращення навчання та виховання дітей, а також для сприяння гармонійного розвитку учнів.

Апробація результатів курсової роботи: основні теоретичні положення курсової роботи висвітлені в науковій статті «Лідерство як соціально — психологічне явище», надрукованій у збірнику наукових статей студентів СумДПУ ім. А. С. Макаренка «Студентська наука — 2013"[21, ст. 75−77].

Структура і обсяг курсової роботи:

Курсова робота складається із вступу, 2-х розділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку використаних джерел. Основний зміст викладено на 24 сторінках комп’ютерного набору, містить 1 таблицю, 3 малюнки. Повний обсяг роботи — 40 сторінок.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІДЕРСТВА ЯК СОЦІАЛЬНО — ПСИХОЛОГІЧНОГО ЯВИЩА

1.1 Лідерство та керівництво в малих групах: загальні поняття й підходи

Перш за все важливо уточнити і розмежувати поняття «керівництво» і «лідерство», «керівник» і «лідер». Під керівництвом у психології, як правило, розуміють процес соціально — психологічного впливу, коли індивід чи колективний суб'єкт управління з певним наміром впливає на інших людей з метою структурувати дії та взаємини в групі чи організації. Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Керівник — це індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі. Для керівника й системи керівництва вихідним є визначення цілей спільної діяльності, які фіксують бажаний напрямок розвитку організації, тобто задають образ того кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу. Вважається, що саме визначення таких цілей, структурування діяльності й стосунків під час виконання завдань спільноти, здійснення впливу на персонал становить сенс і сутність процесу керівництва[10,ст. 114−115].

Слово «лідерство» походить від англійського leader -- ведучий, керівник. Це один із механізмів інтеграції групової діяльності. Виникнувши як результат спілкування і взаємодії індивідів у складі групи, лідерство є складним соціально-психологічним феноменом[15, ст. 180]. У психологічному словнику лідерство -- це соціально-психологічний феномен, що пов’язаний з динамічними процесами у малій групі; поняття, яке характеризує відношення домінування і підпорядкованості в групі. Лідерство є результатом дії як об'єктивних чинників (мети і завдань групи в конкретній ситуації), так і суб'єктивних (потреби, інтереси, індивідуально-психологічні особливості членів групи), а також це дії лідера як ініціатора й організатора групової діяльності[16, ст. 136].

Тому, як бачимо, лідерство -- це складний соціально-психологічний процес групового розвитку, коли окремий індивід виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка очікує, приймає і підтримує його рішення. У результаті цього процесу відбувається виникнення та диференціація групової структури, її оптимізація і вдосконалення. Лідер -- це такий учасник групи, який у значимих ситуаціях здатний здійснювати суттєвий вплив на поведінку інших її учасників[18,ст. 86].

Отже, лідерство розглядають як один із процесів організації малої соціальної групи та управління нею, який сприяє досягненню групової мети в оптимальний термін і з оптимальним ефектом, а лідер -- це учасник групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацією спільної діяльності індивідів для найшвидшого й успішного досягнення спільної мети[7, ст. 16].

За Р. Кричевським у психологічному плані лідер — це:

член групи, за яким вона визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях;

індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності й регулюванні взаємостосунків в групі;

людина, здатна впливати на окремих членів або на групу в цілому, спрямовувати їхні зусилля на досягнення поставлених цілей[19, ст. 289].

Водночас, міра впливу лідера на групу не є величиною постійною. Феномен лідерства — це динамічний процес малої групи, який може бути досить суперечливим: міра домагань лідера й міра готовності інших членів групи прийняти його провідну роль можуть не збігатися (Г. Андрєєва) [2,ст. 115−116].

Лідерство й керівництво різняться певними відмінностями, але й мають подібність.

Стосовно відмінностей, то дослідники (Б. Паригін та ін.) називають такі:

керівника звичайно призначають офіційно, а лідера висувають

стихійно, тобто керівництво є офіційно регламентованим процесом

керівникові надаються законом певні права й обов’язки, а лідер

може їх не мати

керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідерові цих санкцій не надано

керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений, в основному, стосунками, що діють усередині групи

керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі

керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як певної соціальної організації, а лідер регулює міжособистісні стосунки в групі

лідерство виникає за умов мікросередовища (мала група), а керівництво є елементом макросередовища, тобто воно пов’язане з усією системою суспільних відносин

керівництво є явищем стабільнішим, ніж лідерство — висунення лідера залежить від настрою групи, змін, що відбуваються в міжособистісних взаєминах

процес прийняття рішення керівником значно складніший, він опосередкований багатьма обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі чи організації, в той час як лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності[20, ст. 275].

Попри наявні відмінності, керівник і лідер мають справу з типом проблем, що міцно між собою пов’язані, а саме: покликані стимулювати групу, спрямовувати її на розв’язання групових завдань та ін.

Спільні риси керівника й лідера зводяться до таких:

керівник і лідер виконують роль координаторів, організаторів членів соціальної групи;

керівник і лідер здійснюють соціальний вплив у групі, тільки різними засобами;

керівник і лідер використовують субординаційні стосунки, хоча в першому випадку вони чітко регламентовані, у другому — заздалегідь не передбачені[2,ст. 118−119].

Феномен лідерства визначається взаємодією ряду змінних, основними з яких, є психологічні характеристики членів малої групи, характер вирішуваних завдань і особливості ситуації, в якій перебуває група[1,ст. 73].

1.2 Теорії походження лідерства

У процесі досліджень цього феномену, що активно розгорнувся на початку XX ст., сформувалися різні концептуальні системи, теорії, кожна з яких розглядала його під особливим кутом зору, відповідно пояснюючи його походження, сутнісні особливості, вплив на функціонування малої соціальної групи.

Теорія рис (Є. Богардус, Ф. Гальтон та ін.) концентрує свою увагу на вроджених якостях лідера, доводить, що ним може бути особа з певними особистісними якостями (сукупністю певних психологічних рис). Різні дослідники по-своєму виокремлювали ці характеристики, так і не дійшовши згоди щодо їх переліку. У надрах теорії рис зародилася харизматична концепція, згідно з якою людина народжується із задатками лідера, лідерство послане окремим видатним особистостям як благодать, «харизма» (грець. charisma -- дар, милість, Божа благодать). Харизматичний лідер користується у групі абсолютною довірою, спонукає до схиляння перед собою[8,ст. 214].

Ситуаційна теорія лідерства Ф. Фідлера. Цей дослідник запропонував модель ефективності лідерства, яка базується на ступені так званої сприятливості ситуації для лідерства. Не відкидаючи теорії рис, Фідлер вважає лідерство продуктом ситуації. Згідно з цими уявленнями, розв’язання завдань і спілкування у різних ситуаціях групового життя виводить на передній план конкретних індивідів, які переважають інших хоча б за однією якістю. Оскільки в конкретній ситуації актуальною є конкретна якість, то лідером стає наділений нею індивід. Відкинувши твердження про вродженість якостей, представники цієї теорії висловлювали свої переконання, що конкретна ситуація стимулює і забезпечує найповніший вияв конкретних рис лідера. Вони також доводили, що людина, ставши лідером один раз, може знову виявити лідерські здібності. Часто, внаслідок дії стереотипів, людина-лідер в одній ситуації іноді розглядається групою як лідер взагалі. Визнання лідером в окремій ситуації, здобутий завдяки цьому авторитет є передумовами обрання індивіда на лідерські ролі й наступного разу[15,ст. 163].

За поведінковими концепціями лідерства: «теорії X» і «теорії Y» Д. Мак — Грегора, лідером стає людина, яка дотримується певного стилю поведінки. Концентруючи увагу на поведінці людини, він часто абсолютизовував один стиль керівництва, ефективність якого залежала від конкретної ситуації: коли ситуація змінювалася, то змінювався і стиль. У межах цього підходу було досліджено і класифіковано різноманітні стилі лідерства[10,ст. 108].

Синтетична (або комплексна) теорія сформувалася на основі узагальнення напрацювань у межах попередніх підходів. Лідерство вона тлумачить як процес організації міжособистісних стосунків у групі, вважаючи лідером суб'єкта управління цим процесом. Представники цієї теорії суттєву увагу звертають при цьому на структуру особистості лідера, тривалість існування групи та ін. Власне феномен лідерства аналізують як продукт спільної групової діяльності при розв’язанні конкретного завдання, коли індивіди мають змогу виявити свою здатність організувати групу на розв’язання групової проблеми. Отже, спільна діяльність (актуальність мети, широта завдань, різноманітність умов для їх розв’язання та ін.) сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі конкретного лідера. Більшість вітчизняних досліджень лідерства здійснюється саме в координатах цієї теорії[8,ст. 361].

1.3 Особливості лідерства у підлітковому віці

У спілкуванні дітей досить швидко складаються відносини, у яких з’являються однолітки-лідери і однолітки-ізгої. Спілкування з однолітками -- тверда школа соціальних відносин. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. «За радість спілкування» дитина-підліток витрачає багато енергії на почуття, пов’язані з успіхом ідентифікації й стражданнями відчуження.

У підлітковому віці відмічається чіткий напрям свідомості на самого себе. Усвідомлення себе особистістю відбувається у підлітків в першу чергу в процесі спілкування із ровесниками[16, ст. 213].

Однолітки -- значна фігура в житті підлітка. Зміна внутрішньої позиції приводить до того, що підлітку вже недостатньо бути просто гарним учнем, мати високі відмітки, одержувати схвалення вчителя. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків. Коштовним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе й навколишній світ.

По типу лідерства підліткові групи можуть бути демократичними чи авторитарними. У шкільних класах офіційний лідер, що займає керівні посади, не завжди буває самою авторитетною людиною в колективі[23, ст. 56]. Часто його висувають не стільки самі діти, скільки дорослі; успішність його діяльності залежить у цьому випадку від того, чи зуміє він налагодити контакт із неформальними лідерами, що по тим чи іншим причинам не займають офіційних посад, але користуються реальним впливом. У стихійних групах, яким би гострим не було в них внутрішнє суперництво, ватажком може бути лише той, хто має реальний авторитет[17,ст. 443].

Роль лідера дуже значна в малій групі, тому що він вирішує головні завдання, які поставлені перед групою у певній ситуації. На місці лідера не може бути будь-яка людина, а лише той, чия готовність діяти відповідає моменту. Специфіка лідерства полягає в тому, що роль лідера не тільки «дають», але він бере її сам. Іншими словами, лідером може стати той, хто крім відповідного соціально-психологічного складу має достатню мотивацію лідерства, хоче виконувати цю роль у малій групі у певній ситуації.

Прагнення до лідерства -- є віковою особливістю дітей підліткового віку як форма прояву потреби в соціальному визнанні та особистісній персоналізації, а також спосіб творчої адаптації до нової соціальної ситуації розвитку. Мотивація лідерства в підлітків складається в залежності від ідентифікації з найбільш значущими людьми з їхнього найближчого оточення[17,ст. 444].

Формальний лідер призначається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника. Неформальний лідер — це член групи, який найбільш повно в своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи[15,ст. 189].

Отже, лідерство у підлітковому віці має ряд особливостей. Визначення лідера в групі ґрунтується на відповідній ситуації яка виникла в даний момент і потребує рішення. Важливим я також безпосереднє прагнення до лідерства — як одна із характеристик даного вікового періоду. Саме тому, спілкування з однолітка, групою є важливою складовою підліткового віку, і успішність спілкування залежить саме від ступеня самореалізації в групі[24,ст. 22].

Висновки до першого розділу

Вивчаючи малі групи у соціальній психології звертають увагу на такі явища як лідерство та керівництво. Лідерство як феномен характеризує динамічні процеси: як група організовується, хто бере на себе функції організації групи, засоби управління нею. Дослідження феномена лідерства та керівництва є однією з центральних проблем психології малих груп. Насамперед розмежовуючи зміст понять «лідер» та «керівник», Б. Паригін указує на якісні відмінності, що існують між цими поняттями. Феномен лідерства пов’язаний з регуляцією міжособистісних стосунків, які мають неформальний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. На відміну від лідерства, що є функцією мікросередовища, офіційне керівництво породжується і функціонує відповідно до потреб, завдань та особливостей домінуючої в макросередовищі системи соціальних відносин. Крім того, лідерство? феномен організації соціально-психологічного спілкування, групової діяльності, який функціонує переважно стихійно.

Керівництво визначається цілеспрямованою і контрольованою діяльністю цілої системи соціальної організації із її інститутів. Порівняно з лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередню не залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках. Офіційне керівництво спирається на певну систему санкцій у стосунках керівництва та підлеглості й має не тільки силу особистого впливу (як лідер), а й офіційний статус у системі організації. Відрізняється і процес прийняття рішень: у керівника він має складніший та опосередкований характер. І, нарешті, сфера діяльності лідера — мала група, стосунки симпатії та антипатії, визнання та невизнання, підтримка або опозиція в межах групи, сфера керівника — група в організації, соціальній системі.

Лідерство? це суто психологічна характеристика поведінки певних членів групи. Керівництво? більшою мірою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу ролей управління і підлеглості та виконання зовні поставлених перед групою цілей.

Щодо явища лідерства у підлітковому віці, то його необхідність визначається насамперед процесом самоствердження підлітка в групі однолітків. Підлітковий вік характеризується визначення статусу особистості, місця, яке вона займає в групі. В залежності від того, яка виникла ситуація та психологічних особливостей підлітка, певною мірою, буде визначатися і те, яку роль він буде виконувати в групі - чи то лідера, чи то ізгоя.

Процес спілкування задовольняє потребу людини в накопиченні нової інформації та обміном нею. Саме ці процеси передбачають включення людини в певні групи, в яких в подальшому, так чи інакше виникне необхідність визначення лідера — особи, яка зможе взяти на себе відповідальність за успішність виконання тих чи інших завдань, які будуть висуватися перед групою.

Отже, феномен лідерства має суттєве значення не лише у функціонуванні та розвитку певної групи, а і безпосередньо кожної людини.

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ПРОЯВУ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ ВІД КОМУНІКАТИВНИХ ТА ОРГАНІЗАТОРСЬКИХ ЗДІБНОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Методичне забезпечення дослідження рівня прояву комунікативних та організаторських здібностей осіб підліткового віку

Феномен лідерства визначається взаємодією ряду змінних, основними з яких є психологічні характеристики членів малої групи, характер вирішуваних завдань і особливості ситуації, в якій перебуває група. Вираженість лідерських якостей особистості безпосередньо залежить від рівня прояву її комунікативних та організаторських здібностей.

Проблема дослідження: комунікативні та організаторські здібності осіб підліткового віку та рівень вираженості лідерських якостей.

Мета дослідження: виявити рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей осіб підліткового віку та вираженість лідерських якостей.

Гіпотеза дослідження: рівень прояву лідерських якостей буде вищим у тих підлітків, які мають високий рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей.

Об'єкт дослідження: прояв лідерських якостей у підлітковому віці

Предмет дослідження: вплив рівня комунікативних та організаторських здібностей на ступінь вираженості лідерських якостей у підлітковому віці.

Завдання дослідження:

Дослідження рівня прояву лідерських якостей у підлітковому віці

Дослідження рівня прояву комунікативних та організаторських здібностей осіб підліткового віку

Порівняння рівня прояву комунікативних та організаторських здібностей із ступенем вираженості лідерських якостей підлітків.

Для даного експериментального дослідження були використані наступні методики:

Анкетування на тему: «Лідерство як соціально — психологічне явище»

Методика «Виявлення лідерських якостей Е. Жарікова, Е. Крушельніцкого»

Методика «Виявлення комунікативних і організаторських здібностей»

Для реалізації даного емпіричного дослідження було обрано учнів 8-го класу (13 — хлопців, 12 — дівчаток) Лебединської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 5.

Анкета на тему: «Лідерство як соціально — психологічне явище» містить 5 питань спрямованих на визначення місця особистості в групі, рівня усвідомлення нею готовності до відповідальності за доручену справу групі.

Методика «Виявлення лідерських якостей Е. Жарікова, Е. Крушельніцкого» спрямована на оцінку здатності людини бути лідером та визначення актуального рівня виявлення лідерства у сумісній діяльності. Методика містить 50 питань, відповіді на яких свідчать про наявність чи відсутність у людини якостей, притаманних лідеру та за допомогою ключа визначають рівень прояву лідерських якостей[1,ст. 108]

Методика «Виявлення комунікативних і організаторських здібностей». Дана методика використовується для виявлення комунікативних та організаторських здібностей особистості (уміння чітко й швидко встановлювати ділові та товариські стосунки з людьми, намагання розширювати контакти, участь у групових заходах, вміння впливати на людей, бажання виявити ініціативу). Методика складається із 40 запитань, на кожне з яких досліджуваний повинен дати відповідь «так» чи «ні». Після цього за ключем визначається рівень комунікативних та організаторських здібностей[4, ст. 130].

2.2 Аналіз результатів дослідження

Результати проведення першої методики свідчать, що із 25 учнів 8-го класу високий рівень прояву лідерських якостей спостерігається у 3 учнів, середній рівень — у 16, і низький — у 6. Із 3-х учнів, у яких спостерігається високий рівень прояву лідерських якостей — всі дівчатка, а із 16 із середнім рівнем прояву — дівчаток — 7.

Рис. 2.1.

Результати анкетування учнів 8-го класу

За результатами методики «Виявлення лідерських якостей Е. Жарікова, Е. Крушельніцкого» високий рівень прояву лідерських якостей спостерігається лише у 2 членів групи, середній рівень прояву лідерських якостей — у 14 осіб, а низький рівень прояву — у 9. Як і в попередній методиці, високий рівень прояву лідерських якостей спостерігається у дівчаток, середній рівень — із 14 членів групи 7 дівчат і 7 хлопців.

Рис. 2.2.

Рівень прояву лідерських якостей учнів 8-го класу

Після проведення методики «Виявлення комунікативних і організаторських здібностей» ми отримали такі результати: із 25 опитуваних високий рівень прояву комунікативних здібностей спостерігається у 9 чоловік, середній рівень прояву комунікативних здібностей — у 11, і низький рівень прояву лише у 5 чоловік. Шкала прояву організаторських здібностей дала дещо інші результати: високий рівень прояву організаторських здібностей спостерігається лише у 2 осіб, середній — у 16, і низький — у 7.

Рис. 2.3.

Рівні прояву комунікативних та організаторських здібностей

Розглянемо виявлені рівні комунікативних та організаторських здібностей у підлітковому віці за методикою «Виявлення комунікативних та організаторських здібностей». Високий рівень прояву комунікативних здібностей характерний для 36% респондентів. Двоє із цих досліджуваних виявляють і високий рівень лідерських якостей (це становить 8% від загальної кількості прояву лідерських якостей). Середній рівень прояву комунікативних здібностей виявлений у 44% респондентів, тоді як середній рівень прояву лідерських якостей у цій же вибірці становить 56%. Низький рівень прояву комунікативних здібностей характерний для 20% респондентів, а низький рівень прояву лідерських якостей становить 36%. Якщо порівнювати відсотковий прояв організаторських здібностей та лідерських якостей, то: високий рівень прояву організаторських здібностей притаманний лише 8% респондентів (що на 28% менше від прояву комунікативних здібностей), середній рівень прояву організаторських здібностей підлітків становить — 64% (різниця яких із середнім рівнем прояву комунікативних здібностей становить 20%), низький рівень прояву організаторських здібностей становить 28% (показники якого лише на 8% відрізняються від низького рівня прояву комунікативних здібностей підлітків). За результатами, отриманими в ході проведення дослідження нами було визначено 2-х підлітків, які мають високий рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей, а отже рівень прояву лідерських якостей у них високий. Підлітки із середнім рівнем прояву комунікативних та організаторських здібностей, зазвичай мають і середній рівень прояву лідерських здібностей. Учні, із низьким рівнем прояву як організаторських так і комунікативних здібностей виявили і низький рівень прояву лідерських якостей.

Отже, виходячи з результатів дослідження, ми дійшли висновку — рівень прояву лідерських якостей безпосередньо залежить від рівня прояву організаторських та комунікативних здібностей підлітків.

2.3 Характеристика психокорекційних вправ

1. Комплексна вправа «Тренування лідерства»

Вправа направлена на відпрацювання моделей лідерської поведінки в модельованих типових проблемних ситуаціях професійної взаємодії. Вправа складається з двох частин.

Підготовча частина вправи спрямована на визначення типових проблемних ситуацій. Для цього учасники в процесі мозкового штурму називають ситуації професійної взаємодії, в яких вони відчувають або можуть зазнавати труднощів. Всі без винятку запропоновані ситуації записуються ведучим. Потім кожна із запропонованих ситуацій коротко обговорюється в групі і приймається спільне рішення про включення або не включення її до списку типових проблемних ситуацій професійної взаємодії.

Основна частина вправи спрямована на відпрацювання моделей лідерської поведінки в типових проблемних ситуаціях. В основній частині використовується метод розігрування ролей, а також досвід роботи в групах.

З метою саморозвитку підлітків, нами була підібрана тренінгова програма, спрямована на саморозкриття дитини в якості лідера, розвиток організаторських та комунікативних здібностей та уточнені обов’язкові вправи, для проведення тренінгу. Загальний зміст тренінгу може корегуватися в залежності від мети, поставленої тренером групи. [5, ст. 178].

Висновки до другого розділу

Метою виконання дослідження було доведення залежності вираженості лідерських якостей від рівня прояву комунікативних та організаторських здібностей особистості.

Рівень прояву лідерських якостей учнів 8-го класу є різним. Спостерігається як високий рівень прояву, так і середній. Деякі учні, за результатами анкети та методики виявлення лідерських якостей показали низький рівень прояву цих якостей.

Використовуючи методику виявлення організаторських та комунікативних здібностей ми спостерігали виявлення і високого рівня прояву здібностей, і середнього, і низького.

Порівнюючи рівні прояву комунікативних та організаторських здібностей учнів 8-го класу, а також, відповідно, і рівень вираженості лідерських якостей — ми дійшли до висновку, що рівень прояву лідерських якостей відповідав (чи частково відповідав) рівням прояву організаторських та комунікативних здібностей підлітків.

Підібрані нами психокорекційні вправи спрямовані на саморозвиток підлітків, сприяння розвитку в них здатності до налагодження комунікативних зв’язків, здатності до організації спільної діяльності групи та підвищення впевненості учнів у спільній діяльності.

ВИСНОВКИ

Працюючи над темою курсової роботи, ми:

Теоретично опрацювали підходи до вивчення лідерства як соціально — психологічного явища, визначили, що цей феномен є актуальним у будь — який період історії. Роль лідера завжди була важливою у формування та розвитку групи, лідерство у групі було і є необхідним, адже вирішення завдань, поставлених перед групою потребує спільності дій, переслідування єдиної мети та постійної координації діяльності. Всі ці функції є безпосередніми обов’язками лідера групи, який здатний взяти на себе відповідальність за доручену справу, вміє та має право бути представником групи і висловлювати думку більшості.

Нами були визначені чинники, які впливають на прояв лідерських якостей у підлітковому віці. Працюючи над вивчення цього питання, ми дійшли висновку, що спілкування є важливою складовою життя підлітка. Участь у цьому процесі є не лише способом задоволення необхідності дитини в отриманні нової інформації, а і методом самоствердження підлітка. Визначення статусу підлітка в цьому процесі свідчить про рівень розвитку його Я-концепції, здатності до встановлення нових комунікативних зв’язків, вміння знаходити спільну мову та шляхи розв’язання завдань, поставлених перед групою.

Експериментально дослідивши рівень прояву лідерських якостей учнів 8-го класу, а також рівні комунікативних та організаторських здібностей, ми дійшли висновку, що рівень прояву лідерських якостей залежить від рівня прояву комунікативних та організаторських здібностей підлітків, а отже підтвердили сформульовану нами гіпотезу.

За результатами, отриманими нами в ході дослідження, ми дібрали психокорекцій ні програми, спрямовані на саморозвиток підлітків, сприяння розвитку в них здатності до налагодження комунікативних зв’язків, здатності до організації спільної діяльності групи та підвищення впевненості учнів у спільній діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ануфрієва Н.М., Зелінська Т.М., Єрмакова Н.О. Соціальна психологія: Навч. — метод. посібник. — К.: Каравела, 2009. — 216с.

Андрєєва Г. М. Соціальна психологія: Третє видання. — М.: Наука, 1994

ВІСНИК ПСИХОЛОГІЇ І ПЕДАГОГІКИ [Електронний ресурс]: Збірник наук. праць / Випуск 5. — К., 2011. — Режим доступу до збірника: http: //www. psyh. kiev. ua/Збірник_наук. _праць. _-_Випуск5

Гуцало Е. Від теорії - до практики: Навчально — методичний посібник. — Кіровоград.: Авангард, 2012. — 167с.

Євтіхов О. В. Тренинг лидерства: Монография. ?К, 2007. ?256 с.

Завадський Й. С. Менеджмент.- К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. 543 с.

Загурська С. Феномен та функції лідерства [Текст] / С. Загурська // Соціальні науки. — 2011.? № 2. — С. 15−18.

Корнєв М.Н. Соціальна психологія: підруч. [для студентів вузів]/

М.Н. Корнєв, А. Б. Коваленко? К.: 1995. — 375с.

Кращенко, Ю. Виховання лідерських якостей у професійній підготовці вчителя [Текст] / Ю. Кращенко // Директор школи, ліцею, гімназії. — 2011. — № 6. — С. 70−77.

Кулініч І.О. Психологія управління: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2008. — 292с.

Майерс Дж. Социальная психология. — Питер.: 2007 г.? 794 с.

Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник.- К.: Центр учбової літератури, 2008. — 688 с.

Обозов Н. Н. Психология работы с людьми. К.: МАУП, 1996. — 136 с.

Омеляненко В.Л. Теорія і методика виховання: Навч. посібник.? К.: Знання, 2008.? 415 с.

Орбан — Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Навчальний посібник. — К.: Академвидав, 2005. — 448с. (Альма-матер)

Савчин М.В. Вікова психологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.? К.: Академвидав, 2005.? 360 с. (Альма-матер)

Садохіна К.С. Псиїхолого — педагогічні умови формування лідерських якостей підлітків [Текст] / К.С. Садохіна // Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка. — 2010. — Випуск 9. — С. 439 — 448.

Світлична Н. Лідерство [Текст]: [Урок психології в старших класах] / Н. Світлична // Психолог. — 2006. — № 23/24, червень. — С. 86−91.

Скрипченко О. В Загальна психологія: Підручник. — К.: Каравела, 2009. — 464с.

Стадник В. В Менеджмент: Підручник. — К.: Академвидав, 2007. — 472с.

Студенська наука — 2013. Збірник студентських наукових статей з проблем педагогіки і психології: у 2 т. — Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка. — Т 2. — 2013. — 120с.

Татенко В. Типології лідерства[Текст]/В. Татенко//Психолог. — 2006. — № 34, вересень. — С. 12−13.

Штанько Л. Лідери груп — помічники вчителя [Текст]: [Уроки за творчістю Ф. Тютчева з використанням інтерактивних прийомів «гронування», «сенка», «мозкова атака"] / Л. Штанько // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2008. — № 1. — С. 57−59.

Ягоднікова В. В. Виховання лідерів [Текст] / В. В. Ягоднікова // Виховна робота в школі. — 2009. — № 10, жовтень. — С. 2−36.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой