Лікарська рослинна сировина, що містить дубильні речовини

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Медицина


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

Актуальною проблемою сьогодення є створення на основі лікарських рослин нових фітопрепаратів з різноманітною фармакологічною дією для профілактики і лікування ряду хронічних захворювань людини. Незважаючи на зростання кількості нових, дедалі ефективніших лікарських препаратів, лікарські рослини продовжують посідати значне місце в арсеналі лікувальних засобів.

Важливою особливістю лікарських рослин є те, що вони швидше й активніше включаються в біохімічні процеси людського організму, ніж хімічні, чужорідні для організму синтетичні засоби, мають широкий спектр фармакологічної дії. Наявність у лікарських рослинах комплексу діючих речовин з різнобічним проявом фармакологічної активності сприяє ефективному лікуванню захворювань.

Перевага лікарських рослин ще й в тому, що вони на відміну від синтетичних лікарських препаратів рідко викликають ускладнення, особливо алергічні реакції. Лікарські рослини, нормалізуючи функції окремих органів і систем, позитивно впливають на обмін речовин в організмі.

Існує поширена думка про нешкідливість застосування лікарських трав, відсутність побічних ефектів, можливість тривалого застосування при хро-нічних захворюваннях разом із низькою вартістю. Все це привертає до себе увагу багатьох людей.

На сьогодні майже 1/3 лікарських препаратів отримують із рослин, а фітопрепарати посідають важливе місце в клінічній практиці. Заслуговує на увагу і та обставина, що розвиток фармакології в нашій країні тісно пов’язаний з вивченням в експериментальних умовах фізіологічно активних речовин рос-линного походження.

Особливу увагу слід відвести лікарським рослинам, що містять дубильні речовини. Проявляючи в’яжучі, протизапальні, бактерицидні та кровоспинні властивості, їх з успіхом використовують для лікування різноманітних гострих та хронічних захворювань.

Метою нашої роботи було вивчити рослинні джерела дубильних речовин, встановити місця їх зростання, біологічні властивості та застосування. Нами було проведено пошук літературних джерел та джерел пошукової бази INTERNET. Досліджено також макроскопічні діагностичні ознаки цих рослин.

1. Дубильні речовини

1.1 Будова і класифікація дубильних речовин

Дубильні речовини (таніди) — рослинні полімеризовані фенольні сполуки з молекулярною масою від 500 до 3000, здатні утворювати стійкі зв’язки з біл-ками і алкалоїдами і володіючі дубильними властивостями.

Мають здатність до дублення — ущільнення білкових молекул у поверхне-вих шарах шкіри та слизових оболонок, що робить їх стійкими до впливу зов-нішніх факторів. Ця здатність дубильних речовин заснована на їх взаємодії з колагеном, що призводить до утворення стійкої поперечнозвязної структури — шкіри за рахунок виникнення водневих зв’язків між молекулами колагену і фенольними гідроксилами дубильних речовин.

Але ці зв’язки можуть утворюватися в тих випадках, коли молекули дос-татньо великі, щоб приєднати сусідні ланцюжки колагену, і мають достатню кількість фенольних груп для утворення поперечних звязків.

Поліфенольні сполуки з більш низькою молекулярною масою (менше 500) тільки адсорбуються на білках і не здатні утворювати стійкі комплекси, в якості дубителів не використовуються.

Високомолекулярні полі феноли (з молекулярною масою понад 3000) та-кож не являються дубителями, так як їх молекули занадто великі і не прони-кають між фібрилами колагену.

Ступінь дублення залежить від характеру містків між ароматичними ядра-ми, тобто від будови самої дубильної речовини і від орієнтації молекули тані-ду по відношенню до поліпептидних ланцюгів білка.

Міцність з'єднання танідів з білками залежить від кількості водневих зв’яз-ків і від молекулярної маси.

Найбільш надійні показники наявності дубильних речовин в рослинних екстрактах — незворотна адсорбція дубильних речовин на шкірному порошку і осадження желатину з водних розчинів.

Термін «дубильні речовини» вперше був використаний в 1796 році французьким дослідником Сегеном для позначення присутніх в екстрактах деяких рослин речовин, здатних здійснювати процес дублення. Практичні питан-ня шкіряної промисловості поклали початок вивченню хімії дубильних речовин.

Інша назва дубильних речовин — «таніди» — походить від латинізованної форми кельтського назви дуба — «тан», кору якого здавна використовували для обробки шкір.

Перші наукові дослідження в галузі хімії дубильних речовин відносяться до другої половини 18 століття.

Перша опублікована праця — праця Гледича в 1754 році «Про використання плодів чорниці, як сировини для отримання дубильних речовин». Першою мо-нографією була монографія Деккера в 1913 році, яка узагальнювала весь нако-пичений матеріал про дубильні речовини.

Пошуком, виділенням і встановленням структури дубильних речовин зай-малися вітчизняні вчені Л. Ф. Ільїн, А. Л. Курсанов, М. Н. Запрометов, Ф. М. Флавицький, А. І. Опарін та інші. З дослідженням будови дубильних речовин зв’язані імена великих зарубіжних хіміків: Г. Проктера, Е. Фішера, К. Фрейденберга, П. Каррера. Дубильні речовини є похідними пірогалолу, пірокатехіну, флороглюцину. Прості феноли дубильну дію не надають, але разом з фенолкарбоновими кис-лотами сприяють дубильним речовинам.

За класифікацією Проктера (1894) дубильні речовини в залежності від природи продуктів їх розкладу при температурі 180−2000С (без доступу повітря) поділяються на дві основні групи (Табл. 1):

1) пірогалові (дають при розкладанні пірогалол);

2) пірокатехінові (утворюється пірокатехін)

Різновид дубильних речовин

Нагрівання до 180−200°С

Дія розчином солей оксиду заліза

Пірогалова група

Виділяється пірогалол

Чорно-синє забарвлення

Пірокатехінова група

Виділяється пірокатехін

Чорно-зелене забарвлення

В результаті подальшого дослідження хімізму танідів, Фрейденберг в 1933 році уточнив класифікацію Проктера і рекомендував позначити першу групу (пірогалові дубильні речовини) як гідролізовані дубильні речовини, а другу (пірокатехінові дубильні речовини) — конденсовані.

Більшість дубильних речовин рослин неможливо однозначно віднести до типу гідролізованих або конденсованих, оскільки ці групи в багатьох випад-ках недостатньо різко розмежовані. У рослинах часто міститься суміш дуби-льних речовин обох груп.

В даний час найбільш часто користуються класифікацією Фрейденберга, який виділяє 2 основні групи:

1. Гідролізовані дубильні речовини:

А) галотаніни — ефіри галової кислоти і цукрів;

Б) несахаридні ефіри фенолкарбонових кислот;

В) елаготаніни — ефіри елагової кислоти і моносахаридів.

2. Конденсовані дубильні речовини:

А) похідні флаванолів-3;

Б) похідні флавандіолів-3,4;

В) похідні оксистильбенів.

Гідролізовані дубильні речовини — суміш складних ефірів фенолкарбо нових кислот з моносахаридами і несахаридами, які в умовах кислотного або ферментативного гідролізу розпадаються на найпростіші складові частини (цукор, кислоти галову, елагову, хінну, хлорогенову).

Розрізняють галові і елагові гідролізовані дубильні речовини. В обох цих групах речовин нефенольним компонентом найчастіше буває моносахарид. Зазвичай це глюкоза.

Галові дубильні речовини (галотаніни) — це складні ефіри гексоз (зазви-чай Д-глюкози) і галової кислоти, найбільш важливі в групі гідролізованих дубильних речовин.

До найбільш відомих сполук цієї групи відносять китайський танін, одер-жуваний з утворюючихся на листках патологічних наростів (галів) сумаху ки-тайського (Rhus chinensis) та турецький танін, виділений з турецьких галів, що утворюються на листках дуба фарбувального (Quercus infectoria).

Дубильні речовини цієї групи містяться і переважають в кореневищах і ко-ренях родовика, кореневищах змійовика, бадану, супліддях вільхи, корі дуба.

Елагові дубильні речовини або елаготаніни — це складні ефіри Д — глюкози і гексагідроксидифенової, хебулової кислоти, і мають біогенетичну спорідненість з кислотою елаговою (яку можна розглядати як дилактон кислоти гексагідроксидифеновой), при кислотному гідролізі відбувається перетворення їх в дилактон — кислоту елагову, яка випадає в осад. В якості цукристого залишку в елагових дубильних речовин частіше всього зустрічається глюко-за.

З суплідь вільхи виділені альнітаніни, що відрізняються складом вуглевод-них компонентів

Альнітанін 11

Галотаніни і елаготаніни в рослинах можуть зустрічатися одночасно.

Несахаридні ефіри фенолкарбонових кислот — це ефіри галової кислоти з кислотами хінної, гідроксикоричними (хлорогеновою, кавовою, оксикорич-ною), а також флаванами.

Ця група гідролізованих дубильних речовин широко поширена в рослин-ному світі. Галоїдні ефіри кислоти хінної виявлені в корі дуба вузьколистого (Quercus stenophilla), в листках чаю (Thea sinensis), наприклад катехінгалат.

Катехінгалат

Конденсовані таніди неглікозидного характеру.

Бензольні ядра з'єднані один з одним за допомогою вуглецевих зв’язків С-С в положеннях: С2-С6; С2-С81; С4-С81; С51-С21; С21-С61, що обумовлюють їх міцність до впливу кислот, лугів і ферментів. Вони є похідними головним чином катехінів (флаванола-3) або лейкоантоціанідів (флавандіола-3, 4) або співполімерами цих двох типів флавоноїдних сполук. Представляють собою олігомери і полімери.

Під дією мінеральних кислот вони не розщеплюються, а збільшується мо-лекулярна маса з утворенням продуктів окислювальної конденсації - флоба-фенів червоно-коричневого кольору. З солями заліза дають чорно-зелене за-барвлення.

Складовою частиною конденсованих дубильних речовин є найпростіша сполука цієї групи — 4−8 конденсований полімер кахетіну, який в положенні 6 сконденсований із залишком похідного дигідрохалкону і галокатехіну.

Катехін (3-флаван-3-ол) Галокатехін

Не розщеплюються при дії мінеральних кислот, а утворюють червоноко-ричневі продукти конденсації, так звані флабофенамі.

До рослин, що містять конденсовані дубильні речовини, належать звіро-бій, чорниця, чай китайський.

Найчастіше в рослинах зустрічається суміш гідролізованих і конденсован-них дубильних речовин з переважанням сполук тієї чи іншої групи (дуб че-решчатий, змійовик, родовик, бадан товстолистий).

1.2 Поширення та локалізація дубильних речовин

У природі багато рослин (особливо дводольні) містять дубильні речовини. Зустрічаються переважно в представників класу дводольних, де вони накопи-чуються в максимальних кількостях.

Багаті дубильними речовинами представники родин соснових, вербових, гречаних, вересових, букових, сумахових, миртових, розоцвітих, бобових.

Накопичуються, головним чином, у підземних органах багаторічних трав’янистих рослин (кореневищі бадану, змійовика, перстачу), в корі і деревині дерев і чагарників (кора дуба), плодах черемхи, чорниці, суплідді вільхи, рід-ше в листках скумпії, сумахи, чаю. Серед нижчих рослин вони зустрічаються в лишайниках, грибах, водоростях, серед спорових — у мохах, хвощах, папоро-тях.

Низький вміст дубильних речовин відмічено у злаків.

Родини розоцвітих, бобових, миртових нараховують численні роди і види, в яких вміст дубильних речовин складає до 20−30% і більше. Найбільше (до 50−70%) дубильних речовин знайдено в патологічних новоутвореннях — галах.
Найбільш багаті дубильними речовинами тропічні рослини.

Дубильні речовини містяться в підземних і надземних частинах рослин: накопичуються в клітинному соку.

У листках дубильні речовини, або таніди, виявлені в клітинах епідерми і паренхіми, що оточують провідні пучки і жилки, в кореневищах і коренях — накопичуються в паренхімі кори і серцевинних променях. В механічній тка-нині - відсутні.

Дубильні речовини переважно локалізовані в вакуолях рослинної клітини. Знаходяться в розчиненому стані, їх можна виявити гістохімічними реакціями.

Дубильні речовини витісняються в цитоплазму, де піддаються ферментативному окисненню і перетворюються в коричневі і червоні аморфні речовини, звані флобафенами.

Вміст дубильних речовин в рослині залежить від віку і фази розвитку, міс-ця зростання, кліматичних, генетичних факторів і особливостей грунту.

Вміст дубильних речовин змінюється в залежності від періоду вегетації рослини. Встановлено, що кількість дубильних речовин збільшується по мірі росту рослини.

За даними Чевреніді, мінімальна кількість дубильних речовин в підзем-них органах відзначається навесні, в період проростання рослини, потім вони поступово збільшуються, досягаючи найбільшої кількості у фазі бутонізації - початку цвітіння. Фаза вегетації впливає не тільки на кількість, а й на якісний склад дубильних речовин.

На накопичення дубильних речовин відіграє великий вплив висотний фак-тор. Рослини, що виростають високо над рівнем моря (бадан, скумпія, сумах), містять більше дубильних речовин.

Зростаючі на сонці рослини накопичують більше дубильних речовин, ніж ростуть у тіні. У тропічних рослинах значно більше дубильних речовин.

Рослини, які ростуть у вологих місцях, містять більше дубильних речовин, ніж ростуть у сухих місцях. У молодих рослинах дубильних речовин більше, ніж у старих.

У ранкові години (від 7 до 10) вміст танідів досягає максимуму, в середині дня доходить до мінімуму, а до вечора знову підвищується.

Найбільш сприятливими для накопичення танідів є умови помірного клімату (лісова зона і високогірний альпійський пояс).

Найбільший вміст дубильних речовин відзначено у рослин, які ростуть в щільних вапняних грунтах; на пухких чорноземних та піщаних грунтах — вміст зменшується. Сприяють накопиченню дубильних речовин багаті фосфо-ром грунти, а багаті азотом грунти знижують вміст танідів.

Виявлення закономірностей накопичення дубильних речовин в рослин має велике практичне значення для правильної організації заготівлі сировини.

Роль танідів для рослин остаточно не з’ясована. Існує кілька гіпотез.

Припускають, що вони є: запасними речовинами (накопичуються в підземних частинах багатьох рослин); володіючи бактерицидними і фунгіцидними властивостями як фенольні похідні, перешкоджають гниттю деревини, тобто виконують захисну функцію для рослин проти шкідників і по відношенню проти збудників патогенних захворювань; є відходами життєдіяль-ності організмів; беруть участь в окисно-відновних процесах, є переносника-ми кисню в рослинах.

1.3 Фізико-хімічні властивості

Дубильні речовини виділяють з ЛРС у вигляді суміші полімерів мають се-редню молекулярну масу порядку від 500 до 3000. Вони представляють собою як правило, аморфні сполуки, дуже гігроскопічні, що утворюють при розчиненні у воді колоїдні розчини, мають терпкий смак.

Погано розчинні в холодній воді. З органічних розчинників розчиняються в ацетоні, етиловому спирті, суміші етилового спирту і етилового ефіру, част-ково в етиловому ефірі, етилацетаті, піридині, бутанолі.

Нерозчинні у хлороформі, петролейному ефірі, бензолі і сірководні.

Багато дубильних речовини оптично активні, легко окислюються на повіт-рі, набуваючи більш-менш темного забарвлення.

У розчинах проявляють слабкокислу реакцію.

У кристалічному стані відомі тільки катехіни, вони погано розчиняються у холодній воді, краще — у гарячій, легко окислюються при нагріванні і на світлі. Окислення катехінів особливо швидко протікає у лужному середовищі, а також при дії окислювальних ферментів.

Здатні утворювати міцні молекулярні зв’язки з білками і іншими полімерами (пектинові речовини, целюлоза).

Як речовини фенольної природи, дубильні речовини легко окислюються перманганатом калію в кислому середовищі та іншими окислювачами, утво-рюють забарвленні комплекси з солями важких металів, тривалентного залі-за, бромною водою.

У лікарських сумішах їх не можна змішувати з солями важких металів, біл-ковими речовинами і алкалоїдами, так як утворюються осади.

Якісні реакції на дубильні речовини:

Для виявлення дубильних речовин в рослинній сировині використовують такі реакції:

1. Дубильні речовини утворюють осади з розчинами желатину.

2. Реакція з солями алкалоїдів. Утворюється аморфний осад за рахунок утворення водневих зв’язків з гідроксильними групами дубильних речовин і атомами азоту алкалоїду.

3. Реакція Стіасні - з 40% розчином формальдегіду і конц. HCl — конденсо-ванні дубильні речовини утворюють осад цегляно-червоного кольору.

4. Бромна вода (5 г брому в 1 л води) — до 2−3 мл випробуваного розчину до-дають по краплях бромну воду до появи в розчині запаху брому; в разі при-сутності конденсованих дубильних речовин утвориться помаранчевий або жовтий осад.

5. Фарбування з солями тривалентного заліза, залізоамонійним галуном чорносинє (дубильні речовини гідролізованої групи, які є похідними пірогалолу) або чорно-зелене (дубильні речовини конденсованої групи, які є похід-ними пірокатехіна).

6. Катехіни дають червоне забарвлення з ваніліном. (У присутності конц. HCl або 70%-ної H2SO4 утворюється яскраво червоне забарвлення).

7. При кип’ятінні розчинів дубильних речовин з нітрозометилуретаном тані-ди пірокатехінового ряду осідають повністю, а присутність пірогалових тані-дів можна виявити в фільтраті шляхом додавання залізо амонійних галунів і натрію ацетату — фільтрат забарвлюється у фіолетовий колір.

8. Вільна елагова кислота дає червоно-фіолетове забарвлення при додаван-ні кількох кристалів нітриту натрію і трьох-чотирьох крапель оцтової кисло-ти.

9. При зіткненні з повітрям (наприклад, різанні свіжих кореневищ) дубильні речовини легко окислюються, перетворюючись у флобафени або красені, які обумовлюють темно-буре забарвлення багатьох кореневищ та інших орга-нів, настоїв. Флобафени нерозчинні в холодній воді, розчиняються в гарячій воді, фарбуючи відвари і настої з сировини, що містить таніди.

10. Для ідентифікації окремих сполук використовують хроматографічний аналіз, розглядаючи в УФ-світлі. Обробку хроматограф проводять розчином заліза хлориду або ванілінова реактивом. Структуру встановлюють за допомо-гою ІЧ-спектрів, ПМР-спектрів.

Реакція з 1%-ним спиртовим розчином залізоамонієвих галунів є фармако-пейною, проводиться з відваром із сировини — кори дуба, кореневища змійо-вика, супліддя вільхи, плодів чорниці; а також безпосередньо в сухій сиро-вині - корі дуба, корі калини, кореневища бадану.

Кількісне визначення.

1. Гравіметричні або вагові методи — засновані на кількісному осадженні дубильних речовин желатином, іонами важких металів або адсорбцією шкір-ним порошком.

2. Титричні методи.

А) Желатиновий метод — Метод Якимова і Курницького — заснований на здатності дубильних речовин утворювати нерозчинні комплекси з білками. Недоліки: тривалість визначення та труднощі встановлення точки еквівалентності.

Б) Перманганатометричний метод (метод Левенталя в модифікації Курсунова). Це фармакопейний метод, заснований на слабкому окисненні перманганатом калію в кислому середовищі в присутності індикатора і каталізатора індигосульфокислоти, яка в точці еквівалентності розчину змінюється від синього до золотисто-жовтого.

В) Для кількісного визначення таніну в листі сумаха і скумпії використовується метод осадження дубильних речовин сульфатом цинку з подальшим комплексонометричним титруванням трилоном Б у присутності ксиленолово-го оранжевого.

3. Фізико-хімічні методи: фотокалориметрії, гравіметрії, комплексометрії

1.4 Умови заготівлі ЛРС, що містять дубильні речовини

Заготівлю сировини проводять в період максимального накопичення дубильних речовин. У трав’янистих рослин, як правило, мінімальний вміст дубильних речовин відзначається навесні в період відростання, потім їх вміст збільшується і досягає максимуму в період бутонізації та цвітіння (наприклад, кореневища перстачу). До кінця вегетації кількість ДР поступово знижується. У родовика максимум ДР накопичується в фазу розвитку розеткових листків, в фазу цвітіння їх вміст знижується, а восени збільшується.

Фаза вегетації впливає не тільки на кількість, а й на якісний склад ДР. На весні, у період сокоруху, в корі дерев і кущів і у фазу відростання у трав’янис-тих рослин переважно накопичуються гідролізовані ДР, а восени в фазу відмирання рослин — конденсовані ДР і продукти їх полімеризації - флобафени (красень).

Проводиться в період найбільшого вмісту в рослинах дубильних речовин, виключити потрапляння води в сировину.

Після збору сировину необхідно швидко висушити, так як під впливом ферментів відбуваються окиснення та гідроліз дубильних речовин.

Зібрану сировину сушать на повітрі в тіні або в сушарках при температурі 50−60 градусів. Підземні органи і кору дуба можна сушити на сонці.

Зберігають у сухому приміщенні добре провітрюваних приміщеннях без доступу прямих сонячних променів за загальним списком протягом 2−6 років, в щільній упаковці, бажано в цілому вигляді, так як в подрібненому стані си-ровина піддається швидкому окисненню внаслідок збільшення поверхні зітк-нення з киснем повітря.

1.5 Медичне застосування сировини і препаратів, що містять дубильні речовини

Сировина і препарати, що містять ДР, застосовуються зовнішньо і всереди-ну як в’яжучі, протизапальні, бактерицидні та кровоспинні засоби. Дія засно-вана на здатності ДР зв’язуватися з білками з утворенням щільних альбумінатів.

При зіткненні з запаленої слизовою оболонкою або рановою поверхнею утворюються тонка поверхнева плівка, що захищає від розятрювання чутливі нервові закінчення. Відбувається ущільнення клітинних мембран, звуження кровоносних судин, зменшується виділення ексудатів, що призводить до зменшення запального процесу.

Завдяки здатності ДР утворювати осади з алкалоїдами, серцевими глікозидами, солями важких металів їх використовують як антидоти при отруєнні цими речовинами.

Зовнішньо при захворюваннях порожнини рота, зіва, гортані (стоматити, гінгівіти, фарингіти, ангіни), а також при опіках застосовують відвари кори дуба, кореневищ бадану, змійовика, перстачу, кореневищ і коренів родовика. Всередину при шлунково кишкових захворюваннях (колітах, ентероколітах, проносах, дизентерії) застосовують препарати таніну («Танальбін», «Тансал», «Альтан», відвари плодів чорниці, черемхи, суплідь вільхи, кореневищ бада-ну, змійовика, перстачу, кореневищ і коренів родовика.

Як кровоспинні засоби при маткових, шлункових і гемороїдальних кровотечах застосовують відвари кори калини, кореневищ і коренів родовика, коре-невищ перстачу, суплідь вільхи.

Відвари готують у співвідношенні 1:5 або 1: 10. Не можна застосовувати сильно концентровані відвари, так як при цьому, плівка альбумінатів висихає, з’являються тріщини і виникає вторинний запальний процес.

Експериментально встановлено протипухлинну дію дубильних речовин водного екстракту екзокарпія плодів гранатника (при лімфосаркомі, саркомі та інших захворюваннях).

2. Лікарська рослинна сировина, що містить дубильні речовини

2.1 Кора дуба — Cortex Quercus

Дуб звичайний — Quercus robur L. Родина букові - Fagaceae

Ботанічна характеристика. Дуб звичайний — дерево заввишки до 40 м, з широкою, розкидистою кроною, темно-коричневою корою. Листя обернено-яйцевидні, перисто-лопатеві, шкірясті, короткочерешкові. Цвітіння дуба по-чинається з 30-річного віку. Цвіте одночасно з розпусканням листків. Квітки одностатеві: чоловічі - у сережках, жіночі - сидячі, з численними лускатими обгортками. Плід — жолудь. Цвіте в травні, плоди дозрівають у вересні.

Поширення і місце зростання. Росте по всій Україні, найбільше у лісосте-пових районах, утворюючи чисті дубові та мішані ліси. Зростає зазвичай на удобреному і вологому грунті, але зустрічається також на досить сухих грунтах.

Збирання, переробка та зберігання. Кора заготовлюється ранньою весною, під час сокоруху, коли вона легко відділяється від деревини, на місцях рубок з гілок і молодих стовбурів до розпускання листя. Стовбури старих дерев не-придатні до заготівлі. Для зняття кори роблять кільцеві надрізи ножем на від-стані 30−35 см один від одного, а потім з'єднують їх поздовжніми розрізами.

Сушать у тіні, під навісом або в добре провітрюваному приміщенні. Пот-рібно стежити, щоб у сировину не потрапила дощова вода, так як підмочена кора втрачає значну кількість дубильних речовин. Перед упаковкою (кору зв’язують у пучки) переглядають висушену сировину, видаляють кору з за-лишками деревини, вкриту мохом.

Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, упакувавши в па-кунки по 100 кг. Термін зберігання до 5 років.

Опис сировини. Шматки кори трубчасті або у вигляді жолобків і смужок різної довжини, але не менше 3 см, товщиною близько 2−3 мм, але не більше 6 мм. Зовнішня поверхня кори світло-бура або світло сіра, срібляста («дзер-кальна»), рідше матова, гладенька або злегка зморшкувата, але без тріщин. Злам зовнішньої кори зернистий, рівний, внутрішньої - сильно волокнистий, «скалкуватий». Суха кора без запаху, але при змочуванні водою з’являється своєрідний запах. Смак сильно вяжучий.

Хімічний склад. Кора містить 10−20% дубильних речовин — похідних гало-вої і елагової кислот; 13−14% пентозанів; до 6% пектинових речовин; кверце-тину і цукру. Жолуді містять до 40% крохмалю; 5−8% дубильних речовин; білків, цукрів, до 5% жирної олії. У листках знайдені дубильні, фарбувальні речовини, флавоноїди, кверцитрин і кверцетин, а також пентозани. Гали міс-тять велику кількість дубильних речовин. У всіх частинах дуба є речовини фі-тонцидного, дезінфікуючого характеру.

Фармакологічні властивості. Відвари кори дуба мають в’яжучу, протиза-пальну дію при зовнішньому і внутрішньому застосуванні. Всі частини росли-ни надають дезінфікуючу дію. Галова кислота і її похідні володіють широкою фармакологічною активністю: ущільнюють судинно-тканинні мембрани, підвищують їх міцність і знижують проникність, володіють протипроменевою властивістю. Протимікробна і протипротозойна дія пов’язана як з похідними галової кислоти, так і з наявністю катехінів.

Лікарські засоби. Кора, відвар, порошок, збори. «Вітадент», бальзам «Вігор», Фітулвент, фітобальзам, краплі і драже Тонзилгон Н, Стоматофіт, відвар поліфітол-1, збір проти гемороїдальний.

Застосування. Застосовують як в’яжучий і протизапальний засіб при сто-матитах, гінгівітах, опіках, геморої, захворюваннях шкіри. Як протиотруту при отруєннях солями важких металів, алкалоїдами,, при харчових токсико-інфекціях та інших отруєннях застосовують 20% відвар кори дуба для повторних промивань шлунка. При гінекологічних захворюваннях (кольпіти, вульвовагініти, опущення стінок піхви, випадання піхви і матки, ерозії шийки матки і стінок піхви) призначають спринцювання 10% відваром. Рідше кору дуба використовують при гастроентероколітах, дизентерії, невеликих шлунково-кишкових кровотечах (всередину 10% відвар), при проктитах, парапрокти-тах, тріщинах заднього проходу, геморої, випаданні прямої кишки (лікувальні клізми, обмивання, аплікації, сидячі ванни).

2.2 Кореневище змійовика — Rhizomata Bistortae

Гірчак зміїний — Polygonum bistorta L. Родина гречані - Polygonaceae.

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 50−80 см з прямим дудчастим негіллястим порожнистим стеблом. Стеблові листки дрібні, вузькі, нечисленні, виходять з бурих розтрубів. Прикореневі листки на довгих черешках, довгасто-ланцетовидні, великі, іноді з серцеподіб-ною основою. Квітки дрібні, рожеві, запашні, зібрані в густе довгасте колосо видне суцвіття. Плід — тригранна темно-бура блискуча сім'янка у вигляді горішка. Цвіте в травні-червні, плоди дозрівають в липні.

Поширення і місце зростання. У північних і західних районах утворює за-рості. Росте на вологих луках, біля річок, канав, ставків, на лісових галявинах. Часто утворює зарості, зручні для заготівки.

Збирання, переробка та зберігання. Заготовляють кореневища після відцві-тання або ранньою весною Обрізають стебла і дрібні тонкі корені. Промива-ють у воді, відрізують гнилі частини кореневищ, трохи підсушують на повітрі. Досушування сировини відбувається в сушарках з обігрівом при темпера-турі 50−60 ° С або на горищах під залізним дахом. Зберігають на складах — в мішках, в аптеках — в ящиках, в сухому, добре провітрюваному приміщенні. Термін придатності 6 років.

Опис сировини. Кореневище тверде, має змієподібної форму, з верхнього боку з поперечними складками, з нижнього — зі слідами відрізаного коріння, зовні - темно-бурого, на зламі - буро-рожевого кольору; довжиною 5−10 см, товщиною 1−2 см. Смак сильно вяжучий, гіркуватий. Запах відсутній.

Хімічний склад. У кореневищах містяться дубильні речовини (15−25%), вільні поліфеноли (галова кислота і катехін), оксиантрахінони, крохмаль (до 26%), оксалат кальцію.

Фармакологічні властивості. Вяжучий засіб при гострих і хронічних про-носах; при запаленнях кишечника і шлунка, при маткових і гемороїдальних кровотечах.

Лікарські засоби. Кореневища, відвар, збір, рідкий екстракт, «Танальбін», «Тансал».

Застосування. При виразці шлунка, шлункових і легеневих кровотечах, мат-кових кровотечах, гострих і хронічних диспепсіях, дизентерії, геморої, тріщи-нах прямої кишки, уретритах, кольпітах, при гінгівітах, запальних захворю-ваннях ЛОР-органів. У стоматологічній практиці відвар зміїного горця засто-совують для полоскання горла або змазування ясен при стоматитах, гінгівітах, хронічних тонзилітах та інших запальних захворюваннях порожнини рота.

2.3 Кореневище перстачу — Rhizomata Tormentillae

Перстач прямостоячий — Potentilla erecta (L.)

Родина розоцвіті - Rosaceae.

Ботанічна характеристика. Багаторіч-на трав’яниста рослина заввишки до 30 см. Стебло прямостояче, розгалужене, в верхній частині опушене. Листки трійчасті з двома великими прилистками, почергові: прикореневі - черешкові, верхні - сидячі. Квітки поодинокі жовті, на довгих квітконіжках з пра-вильною оцвітиною. Віночок складається з 4 роздільних пелюсток на відміну від інших лапчаток (діагностична ознака). Зав’язь верхня. Квітки поодинокі. Плід — яйцеподібна, злегка зморшкувата сім'янка темно оливкового або корич-невого кольору. Плід складається з 5−12 сім'янок. Цвіте з травня по серпень. Плоди дозрівають в серпні-вересні.

Поширення та місце зростання. Зустрічається на більшій частині території України, найчастіше в Карпатах, Поліссі, рідше — у лісостепових райо-нах. Росте у вологих лісах, особливо соснових, серед чагарників, на луках, у молодих посадках, на пасовищах, іноді в болотистих місцях.

Збирання, переробка та зберігання. Збирають кореневища восени. Вико-пують лопатою, звільняють від грудок землі, обрізають тонкі корені і гілки стебел, поміщають в корзини і промивають. Розкладають на місці заготовки для просушки від зовнішньої вологи і пров’ялюють, а потім доставляють до місця остаточного сушіння.

Сушать у штучних сушарках при температурі до 60 ° С або приміщеннях з хорошою вентиляцією. Сировину потрібно періодично помішувати. Збері-гають у сухому, захищеному від світла приміщенні в тюках або ящиках. Термін придатності 3 роки.

Опис сировини. Кореневище пряме або зігнуте, циліндричне або бульбопо-дібне, часто безформене, тверде і важке, з численними ямками від відрізаного коріння. Довжина до 7 см (в середньому 3−4 см), товщина 1−2 см. Колір ззовні темно-бурий, в зламі червоний або червоно-бурий, злам рівний або злегка во-локнистий. Запах слабкий. Смак сильно вяжучий. На мікроскопії провідні елементи у вигляді переривчастих радіальних смуг і концентричних поясів, ситовидні трубки, камбій, судини, волокна. Є великі друзи оксалату кальцію, дрібні крохмальні зерна.

Хімічний склад. Кореневища перстачу містять 15−30% дубильних речовин з переважанням конденсованих танідів, а також тритерпенові сапоніни. Крім цього, як кореневища, так і надземна частина рослини містять флавоноїди, елагову кислоту, флобафени, віск, смоли, крохмаль. Найбільший вміст дубильних речовин у кореневищах виявлено в період зацвітання, в надземній частині - в період повного цвітіння. Після закінчення цвітіння кількість біологіч-но активних речовин (особливо дубильних речовин) зменшується.

Фармакологічні властивості. Кореневища рослини надають вяжучу, бак-терицидну, протизапальну і кровоспинну дію. Місцевий протизапальний ефект пов’язаний з дубильними речовинами, здатними створювати біологічну плівку, що захищає тканини від хімічних, бактеріальних і механічних впли-вів, які супроводжують запалення. Разом з тим знижується проникність капілярів і звужуються судини. Ці особливості дії добре проявляються на запален-них, почервонілих слизових оболонках при фарингітах, стоматитах, гінгівітах, а також при гастритах і ентеритах.

Лікарські засоби. Кореневища, відвар, мазь «Вундехіл», «Поліфітол-1», брикети, збори, шведська гіркота д. Тайса, супозиторії «Гемороль», настойка «Святогор».

Застосування. Відвари перстачу призначають всередину при ентеритах, ентероколітах, диспепсії, дизентерії, виразкових колітах з кровотечею в кишечнику, при гастритах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, як жовчогінний засіб при холециститах, холецістохолангіта, гострих і хронічних гепатитах, цирозах печінки, у тому числі і в набряково-асцитичної стадії. Відвари застосовують при гіперменореї і маткових кровотечах різного походження як кровоспинний засіб всередину; при кольпітах, вагінітах, ерозіях шийки матки відвар використовують для спринцювання.

Перстач застосовують для полоскань при запальних захворюваннях порожнини рота (стоматити, гінгівіти), кровоточивості ясен, при ангіні і хронічних тонзилітах. У вигляді аплікації відвар перстачу застосовують при геморої, опіках, екземі, нейродермітах, тріщинах шкіри і слизових оболонок, при пітливості ніг.

2.4 Кореневищa і коріння родовика — Rhizomata et radices Sanquisorbae

Родовик лікарський — Sanguisorba officinalis L. Родина розоцвіті - Rosaceae.

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 1 м. Стебло прямостояче, голе, догори гіллясте.

Прикореневі листки довго-черешкові, непарноперисті, з дрібними прилистниками (від 7 до 15 листоч-ків), довгасто-яйцеподібної форми, з гостропилчастим краєм, внизу сизозеле-ного кольору, зібрані в розетку. Стеблові листки рідкісні, сидячі, голі, зверху темно-зелені, знизу сизо-зелені. Квітки пурпурові, зібрані в густі короткі ова-льної форми суцвіття головки, сидячі на довгих квітконіжках. Плід — горішок. Цвіте в червні серпні.

Поширення і місце зростання. Росте по всій території України на заливних, вологих луках, у чагарниках, на узліссі лісів, галявинах і вирубках.

Збирання, переробка та зберігання. Викопують кореневища з коренями восени після відмирання надземної частини. Очищають від землі, відрізають дрібні тонкі і старі гнилі частини, поміщають в корзини і промивають водою. Товсті кореневища розрізають подовжньо, підв'ялюють на сонці. Сушать у су-шарках з штучним обігрівом або на сонці, під навісом. Зберігають у сухому, захищеному від світла приміщенні. Термін придатності 5 років.

Опис сировини. Кореневища довжиною до 12 см, в діаметрі 2 см, за формою циліндричні, дерев’янисті; коріння гладкі, рідше поздовжньо зморшкуваті, довжиною до 20 см. Ззовні кореневища і коріння темно бурого кольору, майже чорного, на зламі - жовтуваті. Без запаху, смак дуже терпкий. На мік-роскопії помітні дуже дрібні клітини пробки, провідні елементи (луб, деревина, судини) з радіальними трикутними ділянками, дрібні друзи, крохмальні зерна (на поперечному зрізі).

Хімічний склад. Всі частини рослини містять дубильні речовини з перева-жанням гідролізованих речовин пірогалової групи (танінів). При цьому коре-невища родовика лікарського містять 12−13%, коріння — до 17% дубильних ре-човин. Крім того, в коренях знайдені вільні галові і елагові кислоти, крох-маль, тритерпенові сапоніни (до 4%).

Лікарські засоби. Кореневища і коріння, відвар, рідкий екстракт.

Застосування

Застосовується як в’яжучий засіб при шлунково кишкових захворюваннях (ентероколіти, проноси різної етіології), як кровоспинний при внутрішніх кровотечах (геморой, дизентерія, в гінекології - маткові кровотечі), для полоскання горла, при лікуванні стоматитів і гінгівітів. Широко вико-ристовується у ветеринарії.

У народній медицині родовик широко застосовується при кровохарканнях у туберкульозних («сухотних») хворих, при рясних менструаціях, як зовнішнє для загоєння ран.

2.5 Плоди чорниці - Fructus Myrtilli

Чорниця звичайна — Vaccinium myrtillus L. Родина вересові - Ericaceae

Ботанічна характеристика. Напівчагарник висотою до 30 см. Стебла круглі, прямостоячі, розгалужені. Листки чергові, округло-яйцеподібні, прос-ті, короткочерешкові, з пильчатозубчастим краєм. Квітки дрібні, поодинокі, двостатеві. Плід — чорна куляста ягода з дрібним насінням. Цвіте в травні чер-вні, плоди дозрівають в липні-серпні.

Поширення і місце зростання. Росте в Карпатах, Поліссі, західному лісостепу; у хвойних і змішаних лісах, переважно в зволожених місцях, часто утворює великі зарості, зручні для заготівки.

Збирання, переробка та зберігання. У період повного дозрівання вранці або ввечері, зриваючи руками або зчісують спеціальними совками — гребінцями. При заготівлі не слід брати зеленуваті і зіпсовані плоди, гілки, листя. Зі-брані вручну плоди складають у кошики чи відра. Не дозволяється ягоди мити і перекладати з однієї тари в іншу. У фазі цвітіння збирають пагони чорниці, намагаючись не пошкодити квіти, плоди. При плануванні заготівель слід враховувати періодичність плодоношення чорниці. Необхідно чергувати масиви заготовок.

Сушать плоди, розкладаючи тонким шаром на сонці на 2−3 дні, а потім ви-сушують в печах, плодоовочевих або інших опалювальних сушарках, періодично перемішуючи. Сушать, поки ягоди перестануть бруднити руки і злипатися в грудки. Зберігають у мішках, на підтоварниках, на постійному протязі, оскільки ягоди легко уражуються ягідної міллю.

Термін зберігання 2 роки.

Опис сировини. Висушені плоди сильно зморшкуваті, дрібні, після розмо-чування приймають кулясту форму; чорні, з сизуватим нальотом, діаметром до 10 мм. На верхівці плоду видно залишок чашечки у вигляді невеликої кільцевої облямівки. У червоно-фіолетовому м’якоті плоду знаходяться численні дрібні насіння яйцевидної форми. Запах слабкий. Смак кисло-солодкий, злегка терпкий. При жуванні слина забарвлюється в темно червоний колір, зуби і слизова оболонка рота — в синьо-фіолетовий.

Хімічний склад. Ягоди чорниці містять до 12% дубильних речовин пірокатехінової групи; до 7% органічних кислот, серед них лимонна, яблучна, ян-тарна, хінна, бензойна, молочна, щавлева; до 30% цукру, 60 мг% аскорбінової кислоти, 0,75−1, 6 мг% каротину, 0,04% вітамінів групи В. Чорниця містить 6 мг% натрію, 51 мг% калію, 16 мг% кальцію, 6 мг% магнію, 13 мг% фосфору, 7 мг% заліза, марганець. Поліфенольні з'єднання представлені анто-ціанами, лейкоантоціанами і катехінами. Кількість поліфенольних сполук збільшується при кращому висвітленні рослин. У дозрілих плодах більше антоціанів (до 985 мг%), в напівзрілих — більше катехінів і лейкоантоціанів.

Насіння містить до 31% жирної олії, до 18% протеїну. У листках чорниці знайдені дубильні речовини (18−20%), цукри, арбутин (0,47−0,58%), гідрохі-нон (0,47%), сапоніни (2,2−2,8%), органічні кислоти (галова, бензойна, лимонна, яблучна, оцтова, щавлева, винна), мінеральні речовини (калій, натрій, магній, кальцій, залізо, сірка, фосфор, хлор, йод 1,9−2,4 мкг кг).

Фармакологічні властивості. Препарати листя чорниці надають кардіотонічну, сечогінну, жовчогінну, в’яжучу, протизапальну дію, знижують вміст цукру в крові. Ягоди чорниць володіють в’яжучими, протигнильними і проти-мікробними властивостями. Є повідомлення, що антоціани з плодів чорниці знижують агрегаційну здатність еритроцитів in vitro. Kapoтиноїди чорниці покращують нічний зір і функцію зорового апарату.

Лікарські засоби. Плоди в пачках, відвар, збір «Арфазетин» (пагони чорниці), збір «Бруснівер» і «Мірфазин», препарат «Діфрарель», настій, сік.

Застосування. Ягоди чорниці у вигляді відвару застосовують як в’яжучий засіб при гострих і хронічних розладах шлунково-кишкового тракту, при дис-пепсії, при колітах, ентероколітах, дизентерії. Відвари чорниці використо-вують місцево при стоматитах і гінгівітах в якості в’яжучого та антисептично-го засобу. Ягоди чорниці знаходять застосування як дієтичний і лікувальний засіб при циститах, легких формах цукрового діабету.

2.6 Плоди черемхи — Fructus Padi

Черемха звичайна — Padus avium Mill. Родина розоцвіті - Rosaceae.

Ботанічна характеристика. Невелике дерево або чагарник заввишки до10 м. Листки почергові, черешкові, еліптичної форми, гостропилчасті. Квіт-ки білі, зібрані в суцвіття китицю, мають сильний запах. Чашечка і віночок п’ятичленні, тичинок багато, маточка одна. Плід — чорна кістянка з рясним сі-руватим нальотом. Цвіте в травні-червні, плоди дозрівають в серпні вересні.

Поширення і місце зростання. Широко поширена в лісовій та лісостеповій зонах європейської частини країни, часто культивується в садах як декоратив-на рослина. Росте по берегах річок по лісових узліссях, в чагарниках.

Збирання, переробка та зберігання. Заготовляють у фазі дозрівання пло-дів, для чого суцвіття зрізають ножем, складають у кошики чи відра. Перед сушінням їх пров’ялюють на сонці 1−2 дні. Відбирають сторонні домішки, не-зрілі плоди, що потрапили гілочки. Категорично заборонено ламати гілки че-ремхи в фазу цвітіння і плодоношення. Сушать у сушарках або печах, сухі плоди поміщають на решета і шляхом протирання відділяють від гілочок і плодоніжок.

Зберігають у мішках, ящиках. Термін придатності 3 роки.

Опис сировини. Плоди — кулясті зморшкуваті кістянки, покриті білосіруватим нальотом, з однією великою світло — бурою кісточкою, солодкувато-терпкого смаку. Знижують якість сировини підвищена вологість, підгорілі і уражені комахами плоди, недостиглі плоди, інші частини рослини, органічні і мінеральні домішки.

Хімічний склад. Плоди містять цукор (4−6% фруктози, 5−6% глюкози, 0,1−0,6% сахарози), органічні кислоти (0,45−0,72%), пектини (1,0−1,1%), антоціа-ни (6−8%), дубильні речовини (до 15%), аскорбінову кислоту, флавоноїди, йод (2,7−3,4 мкг / кг). У листі, квітках, корі і насінні містяться глікозиди: амігда-лин, прулауразін, пруназин. Знайдена також вільна синильна кислота в корі 0,09%, в листках 0,05%. Кора черемхи містить амігдаліна 2%, насіння — 1,8%. Аромат рослини обумовлений наявністю глікозиду пруназину. Листки містять до 200 мг% аскорбінової кислоти.

Фармакологічні властивості. В’язкі та протизапальні властивості черемхи зумовлені дубильними речовинами. Антоціани з Р-вітамінною активністю на-дають капілярозміцнюючу дію. Поєднання дубильних речовин і антоціанів за-безпечує стійку протизапальну дію. В експериментах на тваринах фітонциди черемхи пригнічують нервову систему, знижують рівень гемоглобіну в крові.

Лікарські засоби. Плоди, відвар, збори, сік, настій.

Застосування. Завдяки наявності дубильних речовин плоди черемхи зас-тосовують як терпкий засіб при ентеритах, диспепсії різної етіології, а також як допоміжний засіб при інфекційних колітах, дизентерії. При попрілостях, екземі, грибкових захворюваннях ніг листя черемхи у вигляді відвару застосо-вують для ножних ван.

2.7 Супліддя вільхи — Fructus Alni

Вільха сіра — Alnus incala (L.) Moench. Вільха чорна (клейка) — Alnus glutinosa (L.) Gaerth Родина березові - Betulaceae

Ботанічна характеристика. Високі чагарники або невеликі дерева. Відрізняються формою і краєм листків, кольором кори і формою суплідь: вільха сіра має «шишки» сидячі, а чорна — на плодоніжках. У вільхи сірої кора глад-ка, сріблясто сіра. Листя яйцевидно-еліптичні, з пилчастим краєм, зверху темно-зелені, знизу світліші, опушені, із загостреною верхівкою. Квітки односта-теві: тичинкові - в довгих сережках, маточкові - в коротких овальних колосках.

У вільхи клейкої кора темно-бурого кольору з тріщинами, молоді гілки гладкі, часто клейкі, червонувато-бурі. Листя округлі, виїмчасті на верхівці, з зубчастим краєм. Молоді листя блискучі, клейкі, а цілком розвинені зверху — темно-зелені, знизу — світло-зелені. Цвіте вільха ранньою весною до розпускання листків, у березні квітні. Зелені лусочки, що прикривають тичинкові і маточкові квітки, до осені розростаються, стають дерев’янистими, чорніють і утворюють супліддя — вільхові шишки. Плоди дозрівають у вересні жовтні.

Поширення та місце зростання. Росте майже по всій Україні, у лісовій та лісостеповій зонах. Вільха сіра — у Карпатах. Любить вологі та заболочені грунти. Часто утворює вільхові ліси.

Збирання, переробка та зберігання. Сировину збирають восени або взим-ку. Нижні короткі гілки разом з шишками зрізають секаторами або обтру-шують дерева. Не дозволяється ламати гілки і обривати з них супліддя віль-хи. Сушать у печах, сушарках або на повітрі. Сировину розкладають тонким шаром, періодично помішуючи. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Термін придатності 3 роки.

Опис сировини. Супліддя яйцевидної або довгасто-овальної форми, з горішками або без них. Супліддя складаються з стерженька, на якому густо розташовані лусочки віялоподібної форми. Довжина суплідь до 20 мм, діаметр до 13 мм. Запах сировини слабкий, смак терпкий. Знижують якість сировини підвищена вологість, гілочки без суплідь, плодоніжки довші 1,5 см, органічні і мінеральні домішки.

Хімічний склад. Вільхові шишки містять дубильні речовини, до складу яких входять танін (близько 2,5%) і галова кислота (до 4%). У листках знайдені флавоноїди, кавова, хлорогенова і протокатехінова кислоти. У корі вільхи містяться дубильні речовини, тритерпенові сполуки, тритерпеновий спирт та-раксерол (альнулін), флавоноїди (гіперозид і кверцитрин). З кори вільхи клей-кої виділені тритерпенові сполуки, тритерпенових кетонглютінон, тараксе-рол, тараксерон, лупеолін.

Фармакологічні властивості. Вільхові шишки володіють в’язкою, проти-запальною і дезинфікуючою властивістю.

Лікарські засоби. Супліддя вільхи, збори, відвар, препарат «Альтан», препа-рат «Камілаль».

Застосування. Настій суплідь (шишок) і відвар кори вільхи призначають при гострих і хронічних ентероколітах, дизентерії як допоміжний засіб при лікуванні антибіотиками і сульфаніламідами. Настій вільхових шишок сприяє зменшенню бродильних і гнильних процесів при хронічних ентероколітах, що супроводжуються проносом. Відвари вільхових шишок призначають хворим із захворюваннями органів травлення для профілактики загострення хроніч-них кишкових інфекцій. Для нормалізації кишкової мікрофлори відвари шишок вільхи застосовують у хворих дисбактеріозом.

2.8 Кореневища бадану — Rhizomata Bergeniae

Бадан товстолистий — Bergenia crassifolia Родина ломикаменеві - Saxifragaceae

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 50 см. Кореневище галузисте, горизонтальне. Квітки правильні, пятичленні, ліловорожеві, дзвоникоподібні. Листки в прикореневій розетці, соковиті ці-лісні, голі, шкірясті, блискучі, округлі, близько 30 см в діаметрі. Плід — коробочка з еліпсовидним дрібним насінням. Цвіте в травні липні, насіння дозріває в липні серпні.

Поширення та місце зростання. В Україні культивують і вирощують як декоративну рослину. Росте в гірському лісовому поясі на висоті від 300 до 2600 м над рівнем моря на кам’янистих, скелястих грунтах. Рослину введено в промислову культуру, розвивається повільно.

Збирання, переробка та зберігання. Заготовляють протягом літньої вегетації. Копають або виривають з грунту, очищають від землі і корінців, ріжуть на шматки різної довжини. Спочатку кореневище підв'ялюють. У сушарках сушать повільно. Швидка теплова сушка знижує кількість дубильних речовин. Висихає сировина протягом 3 тижнів. Вихід сухої сировини 30−35%. Зберігають у сухому місці, у добре упакованій тарі. Термін придатності 4 роки.

Опис сировини. Шматки кореневищ циліндричної форми близько 3 см в діаметрі. Зовні темно-бурі, в розломі ясно-бурі з темними точками провідних пучків переривчастим кільцем навколо м’ясистої серцевини. Запах не харак-терний. Смак в’язкий. Знижують якість сировини шматки іншого кольору, уражені гниллю, засмічені домішки, коріння.

Хімічний склад. Кореневища містять до 28% дубильних речовин групи пірогалолу, поліфеноли, ізокумарін бергенин, крохмаль. У листках дубильних речовин до 20%, вільні поліфеноли — галова кислота до 22%, гідрохінон, арбутин, вміст таніну коливається від 8 до 10%. У кореневищах знайдені похідна ізокумаріна — бергенин, аскорбінова кислота, крохмаль і цукру.

Фармакологічні властивості. Препарати бадану володіють кровоспинними, терпкими, протизапальними і протимікробними властивостями.

Лікарські засоби. Відвар, рідкий екстракт, крем «Таліта».

Застосування. Відвар з кореневищ бадану застосовують у гінекологічній практиці при рясних менструаціях на грунті запальних процесів придатків матки, при геморагічних метропатіях, фибромі матки, при кровотечах після переривання вагітності.

Місцево — для лікування ерозії шийки матки і кольпі-тів у вигляді спринцювань і вагінальних ванночок. Препарати бадану засто-совуються також при колітах недізентерійного етіології. У стоматологічній практиці бадан використовують як протизапальний, в’яжучий і кровоспинний засіб при стоматитах, гінгівітах, пародонтозі, для змазування ясен і полоскань. В якості в’яжучого, протизапального та кровоспиного засобу відвар бадану застосовують при шлунково-кишкових захворюваннях.

2.9 Листя скумпії - Folia Cotini

Скумпія звичайна — Cotinus coggygria Scop. Родина сумахові - Anacardiaceae

Ботанічна характеристика. Гіллястий кущ або дерево заввишки до 5 м, з густою кулястою або зонтикоподібною кроною. Листки почергові, яйцеподібні, еліптичні або майже округлі, завдовжки до 8 см і шириною до 4 см, з черешками, листкові пластинки цільнокраї, зверху темно-зелені, знизу сірувато-зелені. Квітки дрібні, непоказні, зібрані в суцвіття — китицю. Плоди — дрібні яйцеподібні або ниркоподібні кістянки завдовжки до 5 мм. Цвіте в травні липні, плоди дозрівають в серпні вересні.

Поширення та місце зростання. Росте в горах Криму, на схилах річок Дністра, Південного Бугу, місцями утворюючи зарості на десятки і сотні гектарів. Селиться на сухих, відкритих схилах.

Збирання, переробка та зберігання. Проводиться в період найбільшого вмісту в рослинах дубильних речовин — листки збирають під час цвітіння і плодоношення. Сушка проводиться на відкритому повітрі. Зберігають у сухому, захищеному від світла місці. Пакують у мішки.

Термін придатності сировини — 2 роки.

Опис сировини. Листки округлої чи овальної форми, на довгих черешках, темно-зелені, знизу сизуваті, цільнокраї, тендітні, цільні або зламані на шмат-ки, з перистим жилкуванням.

Довжина цілісних листків від 3 до 12 см, шири-на від 2 до 6 см. Черешки і головні жилки світло-зелені або частіше з буро-фіолетовим відтінком. Запах ароматний, смак терпкий.

Хімічний склад. У листі міститься до 25% галотаніну, вільна галова кислота, флавоноїди міріцітрин і фустін, ефірна олія, камфен (до 9%), ліналол і a-терпінеол. У стеблах міститься флавоноїд фізетін.

Фармакологічні властивості. Танін володіє терпкою, протизапальною і антисептичною властивостями. Флавоноїди виявляють жовчогінну дію.

Лікарські засоби. «Танін», «Танальбін», рідина Новикова, таблетки «Тансал» і «Флакумін», свічки «Неоанузол», «Галактосорбін», настій.

Застосування. Застосовують як терпкий і місцевого протизапальний засіб при запальних процесах в порожнині рота, носа, зіву, гортані у вигляді полоскань і змазувань при опіках, виразках, тріщинах, пролежнях.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой