Лікарські засоби для місцевого лікування офтальмологічних захворювань.
Номенклатура, стабілізація, стерилізація, зберігання очних лікарських форм

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Медицина


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Вінницький національний медичний університет

Імені М.І. Пирогова

Курсова робота

З аптечної технології лікарських засобів

Тема: Лікарські засоби для місцевого лікування офтальмологічних захворювань. Номенклатура, стабілізація, стерилізація, зберігання очних лікарських форм

Виконавець:

Студент 53 групи ІІІ курсу

фармацевтичного факультету

Севастьянова А.С.

Керівник: асистент

Томашевська Ю. О.

Вінниця 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історичні дані про розвиток офтальмології

1.1 Основні захворювання очей

1.2 Класифікація очних лікарських форм та їх характеристика

1.2.1 Очні краплі

1.2.2 Очні м’які лікарські засоби

1.2.3 Очні вставки

1.2.4 Очні примочки

1.2.5 Очні спреї

Розділ 2. Перспективи створення й організації виробництва очних засобів в Україні

Розділ 3. Технологія очних лікарських форм

3.1 Технологія очних крапель

3.2 Технологія очних мазей

3.3 Контроль якості очних лікарських форм

Розділ 4. Практична частина

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Захворювання очей залишаються серйозною соціальною проблемою практичної офтальмології як причина тимчасової непрацездатності(80%) і як причина спільноти (10−20%). Щорічно в світі 1,5−2 млн. чоловік отримують монокулярну сліпоту у зв’язку з виразкою і травмою рогівки. Серед запальних захворювань очей найбільшу групу складають кон’юнктивіти — 66,7%. Хоча на кератини доводиться не більше 5%, саме ця форма захворювань небезпечна пониженням зору і сліпотою. За деякими даними, бактерійна виразка рогівки складає 27,6% як первинна і 30,2% як вторинна інфекція рогівки. Точні відомості про поширеність захворювань очей, особливо їх інфекційних форм невідомі.

У зв’язку з широким і фактично безконтрольованим використанням антибіотиків багато хворих, страдають бактерійною інфекцією очей, а також ті, що займаються самолікуванням мають важкі ускладнення. Тому велику роль мають лікарські форми для лікування офтальмологічних захворювань.

Очні лікарські форми виділяють в особливу групу у зв’язку з специфічними вимогами до них, які регламентуються аналітично-нормативною документацією. Вони займають особливе місце у фармацевтичній технології. Це пояснюється, насамперед, унікальністю органа зору, якому притаманні не тільки своєрідність будови і властивостей, але і специфічні механізми всмоктування і розподілу лікарських речовин (при їхньому введенні), а також особливостей взаємодії з цими речовинами різних тканин і рідин ока.

Особливості анатомічної будови ока дають великі можливості для місцевого застосування лікарських засобів. Лікування місцевими засобами застосовується при захворюваннях допоміжних органів ока і його переднього відділу. При цьому створюються умови для безпосереднього впливу лікарських речовин на патологічний процес. Застосовуються різні концентрації лікарських речовин, а також різні способи їх введення: інстиляції розчинів очних крапель, введення мазей, очних лікарських плівок, а кон’юнктивальний мішок, ін'єкцій під кон’юнктиву, введення лікарських засобів в епісклеральний простір, ретробульбарно, в передню камеру ока, в скловидне тіло. Місцева терапія лежить в основі фармакотерапії очних захворювань. Нерідко при очних хворобах місцева терапія є єдиним методом лікування; загальну терапія застосовують за показами.

Відомий радянський офтальмолог академік В. П. Філатов (1875−1956) писав: «Можна без перебільшення сказати, серед органів чуття людини найціннішим є орган зору. По сучасним даним 90% інформації про оточуючий світ людина отримує за допомогою ока. Слизова оболонка ока являється найчутливою із всіх слизових організму. Вона різко реагує на внутрішні подразники — механічні включення, невідповідністю осмотичного тиску і значення рН введених в око лікарських препаратів осмотичному тиску і значенню рН слизової рідини. Слизова рідина являється захисним бар'єром для мікроорганізмів. У здорового ока вона бактерицидна, що пояснюється наявністю лізоцима. Але при патологічних станах ока вміст лізоцима в слизовій рідині значно знижується. Наступним захисним бар'єром для мікроорганізмів служить епітелій рогової оболонки. Якщо ж цей бар'єр пошкоджений, то деякі мікроорганізми швидко розмножуються, викликаючи тяжкі захворювання.

Таким чином, для приготовлення очних лікарських форм високої якості необхідно враховувати анатомічні, фізіологічні і біохімічні особливості органа зору, а також фактори, які впливають на терапевтичну активність цієї групи лікарських форм.

У наш час для лікування і профілактики захворювань ока для місцевого застосування використовують каплі, розчини, мазі, плівки.

Актуальність теми

У зв’язку з особливостями будови ока, існує ряд конкретних вимог щодо приготування лікарських засобів офтальмологічного профілю, наприклад розмір часток дисперсної фази, стерильність або вміст коригуючи або допоміжних речовин, що можуть викликати алергічні реакції або навіть опіки. Як правило, коли йдеться мова про препарати із конвеєру фармацевтичної фабрики, то в таких умовах дуже складно просвітити технологічний процес і забезпечити повну великих за розміром часток у розчині, оскільки масовий випуск продукції не усуває ймовірності випуску бракованої партії товару.

Відомо, що лікарські засоби, виготовлені в умовах виробничих аптек, мають ряд переваг над промисловими аналогами; цей факт не оминає і офтальмологічні препарати. З точки зору біофармації, екстемпоральні ліки ефективні та менш токсичні за ті, що були виготовлені на заводі із додаванням стабілізаторів, консервантів та пролонгаторів.

Головню перевагою аптечних прописів очних крапель ї те, що приготування лікарських засобів йде індивідуально для кожного конкретного пацієнта, із урахування фізіологічного стану людини, її віку, статі, особливостей здоров’я (алергія на ті чи інші речовини із можливістю їх заміни на менш алергенні, перенесенні захворювання очей, особиста непереносимість діючих або допоміжних речовин пропису. Такий відповідальний підхід до лікування хворих зменшує ризик розвитку негативних наслідків з боку пацієнтів. В умовах аптеки також можливе приготування авторських прописів очних крапель, мазей або плівок, де наведені речовини, що мають строк зберігання декілька діб, тому їх також неможливо зустріти у невиробничих аптеках.

Фармакотерапію хвороб очей представляє особливу проблему серед інших напрямків лікарської терапії захворювань людини. Це пов’язано з рядом причин медичного і соціального характеру, а також із сучасним станом економіки та фармацевтичного виробництва в Україну. Це також пояснюється винятковою роллю очей у житті людини:

— Щорічно в України реї струїться понад 2,5 млн. звернень до клінік;

— Проводиться близько 110 тисяч операцій з приводу захворювань очей;

— В Україну понад 29 тисяч інвалідів по зору.

При проведенні порівняльного аналізу ринку очних ЛЗ встановлено, що на фармацевтичному ринку Украйни знаходиться 170 препаратів заводського виробництва. Із зазначених 170 препаратів тільки 34 виробляються українськими підприємствами. Як бачимо, асортимент очних ЛЗ представлений на 80% дорогими іноземними препаратами, крім того, через складність виробництва, промисловий випуск не в змозі повністю задовольнити потреби практичної медицини. Тому виникла необхідність виготовлення очних ЛЗ в умовах аптек.

Таким чином, проблема виробництва очних ЛЗ є актуальною і відкритою темою на сьогоднішній день, а розробка і виробництво засобів для лікування органів зору є перспективним напрямком для фармацевтичної галузі України.

Розділ 1. Історичні дані про розвиток офтальмології

Перші згадки про офтальмологічні препарати, з’явились ще в епоху первіснообщинного ладу, коли в боротьбі за виживання, перед людиною вперше постала проблема лікування травм очей. Вже на зорі людства була відома лікувальна дія дикої цибулі, часнику, черемхи, полину та інших рослин. Багато авторів саме до цього періоду відносять виникнення офтальмології.

Найперші документальні матеріали про очні лікарські форми знайдені в Єгипті, де в гробницях фараонів виявлені флакон зі слонової кістки з залишками очного зілля, вік цих знахідок приблизно 4400 років.

Єгипетські лікарі використовували у своїй практиці такі засоби, як алое, подорожника, блекоти, солодки, кунжутне масло, настій опійного маку, виноградне вино. Ці засоби використовували, як в середину так і зовнішньо.

Особливо широкого застосування отримав бджолиний мед. У давньоєгипетському лікарському нарисі Єберса, вказується, що медові мазі успішно застосовували для лікування захворювань очей. Поряд з препаратами рослинного походження застосовувались і мінеральні солі. Так, наприклад, для лікування трахоми використовували розчин міді ацетату. Слід зауважити, що цей препарат використовувався в офтальмології аж до появи антибіотиків і сульфаніламідів.

Прийоми лікування Стародавнього Єгипту справили великий вплив на розвиток давньогрецької офтальмологічної фармації. Гіппократом і його учням для лікування захворювань очей застосовували примочки, мазі, до складу яких входили солі металів, виноградне вино, ладан, сабур і різні бальзами. Особливо популярними були бальзами перуанський і копайський.

З часом центр світової культури перемістився в Древній РИМ. Ця епоха дала чимало вчених: Птоломей, Платон, Евклід, Цельс та ін.

Корнеліус Цельс (25 р. до н.е. — 50 р. до н.е.) вперше систематизував методи медикаментозного лікування очних хвороб. Ним були описані такі захворювання, як катаракта і глаукома.

Китайськими лікарями на початку нашої ери було винайдено спосіб приготування ліків хімічним шляхом. Це призвело до успішного використання у медицині препаратів ртуті, сірки, міді, заліза та ін.

В середньовічний період розвитку медицини і фармації найбільшу роль відіграли лікарі великої арабської держави, систематизувавши відомості про ліки, у тому числі і про препарати, які застосовувались для лікування захворювань очей. Так перший твір з офтальмології був написаний Хунаін Ібн Ісхаком (друга половина ІХ ст.)

Араби ввели в офтальмологічну фармацію сиропи, ароматні води, практикували застосування проносних) сенна, ревінь, жостір) і коригуючи засобі (лимонний сік, фіалковий корінь).

У найбільш повному і систематизованому вигляді офтальмологія середньовіччя представлена в «Каноні лікарської науки» видатного таджицького вченого і лікаря Абу Алі Ібн Сіни (Авіцени). Третя книга «Канону лікарської науки» присвячена офтальмології, складається з чотирьох трактатів і називається «Анатомія ока, його стан і його хвороби». Авіцена широко використовував для лікування очей такі лікарські засоби як:

— охолоджуючі (сік салату-лутука, рожеву воду);

— зігріваючі (перець, чистотіл, мускус);

— стягуючі (мазі з алое, крушини, шафрану);

— заспокійливі (мигдальне молоко, білок);

— розчиняючі (фенхель, перська камедь);

— одурманюючі(мак, опій);

Починаючи з Х-ХІ століть спостерігався занепад арабської медицини. Епоха феодалізму характеризується кризою алхімії, що стала причиною лікувальної хімії. Родоначальником цього напряму став Парацельс.

Надалі Іоганом Кеплером була запропонована нова теорія зору, пояснюється значенням сітківки ока і кришталика. Відбувається становлення офтальмології як науки.

Цілий переворот в офтальмології зробив новий клас з'єднань — алкалоїди. З 1806 по 1895 роки було відкрито: морфін (Сертюрнер, 1806), атропін (Мейн, 1833), гіосціамін (Гейтер, Гессе, 1833), пілокарпін (Арді, 1895), ефедрин (Нагаї, 1877) та ін. Ці препарати стали вкрай необхідними для лікувальних та діагностичних цілей в офтальмології.

Важливою подією ХІХ ст., вкрай необхідною для діагностики очних хвороб, а також наукового обґрунтування підбору очкових лінз, стало створення Гельмгольцем офтальмоскопії. У цей же період відкриваються очні клініки і кафедри, з’являються перші журнали та інша періодична преса, розроблюються нові методи лікування офтальмологічних захворювань.

Значно розширився асортимент лікарських форм для застосування в офтальмології. Поряд з очними краплями, примочками і мазями з’являються ін'єкційні препарати, очні емульсії, олівці для припікання. До початку ХХ століття офтальмологічна фармація визначилась з застосуванням очних препаратів і форм, а також був створений фундамент сучасної наукової та практичної офтальмології.

Величезний внесок у розвиток офтальмології внесений російським вченими А.І. Покровським, І.А Гончаровим, А. А. Крюмовим, С.С. Головіним та ін. В.П. Філатовим було розроблено вчення про тканину терапію із застосуванням біогенних стимуляторів. Хірургом-офтальмологом С. М. Федоровим була вперше застосована лазерна апаратура.

Невпинна праця багатьох дослідників створила в даний час міцну бузу для профілактики і лікування багатьох очних захворювань.

1. 1 Основні захворювання очей

Фармакотерапія захворювань очей представляє собою особливу проблему серед інших напрямків лікарської терапії захворювань людини, що пов’язано з рядом причин медичного і соціального характеру, а також з сучасним станом економіки та фармацевтичного виробництва в Україні. Наведемо можливі хвороби очей

Атрофія зорового нерва — порушення характеризується незворотною зміною зорового нерва. Первинна атрофія розвивається спонтанно, а вторинна -в результаті запалення або набряку диска зорового нерва.

Блефарит — поширене запальне захворювання століття; найчастіше зустрічається у дітей. Викликає почервоніння повік і зазвичай вражає верхні і нижні повіки відразу на двох очах.

Кератин або запалення рогівки(прозорої оболонки ока) може бути гострим або хронічним, поверхневим або глибоким.

Глаукома — атрофія або дегенерація диска зорового нерва, розташованого поблизу центру сітківки, є поширеною причиною втрати зору, особливо людей старшого віку. Розрізняють два типи вікової дегенерації жовтої плями. Суха форма характеризується пігментною дистрофією епітелію і найчастіше призводить до повільно прогресуючої часткової втрати зору. Волога форма швидко прогресує і призводить до сліпоти.

Катаракта (лат. cataracta — «водоспад») — офтальмологічне захворювання, пов’язане з помутнінням кришталика ока і яка викликає різні ступені розладу зору.

У ряді випадків хвороба може розвинутися під впливом випромінювання, або результаті деяких захворювань, зокрема цукрового діабету. В більшості своїй катаракта — це природний результат старіння. Фізично помутніння кришталика обумовлене денаткрацією білка, що входить до складу цього органу.

Кон’юнктивіт — запалення слизової ока (кон'юнктиви), викликане, найчастіше, алергічною реакцією або інфекцією (вірусною, рідше бактеріальною).

Розрізняють аденовірусні (фарінгокон'юнктивальна лихоманка), ентеровірусний, герметичний, бактеріальний, хламідійний, алергічний, гострий і хронічний кон’юнктивіт. У дорослих 85% випадків кон’юнктивіту викликані аденовірусами і лише 15% - бактеріями; у дітей бактеріальний і аденовірусний зустрічаються з однаковою частотою.

Захворювання проходить без болісно, але воно може бути хронічним, зазвичай розвивається в результаті інфекції, алергії або дії хімічних речовин.

До алергічних і хімічних причин захворювання відноситься вплив пилку, трав, медикаментів для місцевого застосування, забруднюючих речовин, присутніх в повітрі, димів промислових підприємств і подразнюючих речовин з якими людина працює (кислоти і луги).

Птоз верхньої повіки (опушення верхньої повіки). Різновиди птозу: односторонній або двосторонній, вроджений або набутий, повний або неповний.

Причиною вродженого птозу є недорозвиненість або відсутність м’яза, піднімає верхню повіку.

Причиною придбаного птозу є багато неврологічних захворювань (інсульт, енцефаліт та ін.), що ведуть до парезу або паралічу окорухового нерва, іннервую чого м’яз, піднімаючу верхню повіку.

Відшарування сітківки — захворювання очей, при якому сітківка відшаровується від пігментного епітелію з утворенням простору, який потім заповнюється рідиною.

Судинні ретинопатії — це захворювання сітківки, спричинені поганим кровопостачанням очей.

Увеїт — це запалення увеального тракту ока.

Халазион — це пухлиноподібне утворення в хрящі повіки. Може мати настільки великих розмірів, що здійснюючи тиск на очне яблуко, викликає астигматизм.

Ерозія рогівки — являє собою подряпину на поверхні рогівки — прозорої опуклої оболонки передньої частини ока.

Ячмінь — це обмежений червонуватий хворобливий абсцес, який розвинувся в результаті запалення слизової залози. Він може розташовуватись як на зовнішній, так і на внутрішній стороні повіки.

Кожна хвороба вимагає індивідуального лікування, в подальшому, ми розглянемо приклади екстемпоральних лікарських засобів, що використовують для лікування цих захворювань.

1. 2 Класифікація очних лікарських форм та їх характеристика

Відповідно до визначення Державної фармакопеї України очні лікарські засоби — це стерильні рідкі, м’які або тверді препарати, призначені для нанесення на очне яблуко і (або) кон’юнктиву чи для введення в кон’юнктивальний мішок. Очні лікарські засоби класифікують таким чином:

очні краплі;

пороки для приготування очних крапель і примочок;

очні м’які лікарські засоби;

очні примочки;

очні вставки.

Крім того, до них також належать:

— офтальмологічні ін'єкції:

а) субкон’юнктивальні, які вводять в кон’юнктивальний мішок, звідки лікарська речовина дифундує через склеру в око;

б) ретробульбарні, які вводять за очне яблуко;

очні спреї;

мазі для повік, призначені для застосування на зовнішній поверхні очної повіки;

рідини для обробки контактних лінз — стерильні, зволожувальні і дезінфікувальні водні розчини для зберігання, очищення та полегшення аплікації контактних лінз або контактних стекол офтальмологічних приладів, які використовуються для досліджень ока.

На сьогоднішній день вимоги до препаратів, які застосовуються в офтальмологічній практиці, значно зросли. Сучасні фармацевтичні кодекси, специфікації різних країн, Державна фармакопея України не роблять суттєвої різниці між ліками для лікування захворювань очей і парентеральними препаратами. І ті і інші повинні бути максимально звільненими від механічних і мікробних забруднень.

Лікарські засоби для очей мають бути: стерильні, стабільні, ізотонічні (осмолярні або осмоляльні), містити точне дозування лікарської речовини, не мати видимих неозброєним оком механічних забруднень, деякі повинні мати пролонговану дію, зручні в застосуванні.

1.2.1 Очні краплі

Очні краплі є найбільш розповсюдженішою лікарською формою в офтальмології - це рідка лікарська форма, що являє собою водні або олійні розчини, а також найтонші суспензії лікарських речовин, призначені для інстиляції в кон’юнктивальний мішок. Наносять їх на слизову оболонку ока за допомогою стерильної очної піпетки. Очні краплі прописують у невеликій кількості 5−10 мл з розрахунком їх використання протягом нетривалого часу В окремих випадках для забезпечення стабільності очних крапель їх можуть випускати в сухій, стерильній формі, яка безпосередньо перед використанням розчиняється або суспендується в запропонованій стерильній рідині.

Як розчинники для очних крапель застосовується вода для ін'єкцій, буферні розчинники, стерильні жирні олії (персикова, мигдалева та ін.), вазелінове масло.

Розрізняють водні очні краплі з добре розчинних у воді лікарських речовин (30%-вий розчин натрію сульфацилу, 0,25%-вий розчин цинку сульфату, 1%-вий розчин атропіну сульфату, 25% - вий розчин гоматропіну гідрохлориду, 25%-вий скопаламіну гідро броміду, 1%-вий розчин пілокарпіну гідро хлориду) малорозчинних у воді(0,01%-вий розчин фосфаколу, 0,005 і 0,01%-ві розчини арміну) і масляні краплі (0, 01 і 0,02%-ві розчини пірофосу, 5%-вий розчин клофосфолу).

Основні вимоги, що ставляться до якості очних крапель — стерильність, певна величина рН і осмотичного тиску, кількісний вміст діючих речовин, відсутність механічних включень, в’язкість, прозорість — описано у всіх провідних фармакопей світу. Не менш важливим є і споживчі властивості крапель: комфортність під час інстиляцій, зручність застосування, неможливість розкриття упаковок дітьми.

Термін «комфортність» визначає відповідність значень рН і осмотичного тиску (ізотонічності) очних крапель і слізної рідини. Очні краплі зі значенням рН = 7,4 найбільш сприятливі з огляду сприйманості організмом. Важливим показником комфортності очних крапель при інстиляції є осмотичний тиск. Характеристикою осмотичного тиску розчинів є ізотонічність і осмоляльність (осмолярність). У нормі слізна рідина має такий же осмотичний тиск, як плазма крові (приблизно 730 кПа). На здорове око не чинять болісної дії розчини з осмолярністю, еквівалентною концентраціям натрію хлориду в межах 0,6−2,0%, що відповідає 220−680 моль/л. Гіпертонічні та гіпотонічні водні розчини при інсталяції в око викликають дискомфорт і погано переносяться хворими, тому очні краплі потребують ізотонування.

Однак у літературі є дані, що неушкоджене око краще переносить гіпотонічні розчини, ніж гіпертонічні. Ізотонія є небажаною, якщо лікарська речовина має пройти через неушкоджене око до його передньої камери. Для оперованих й ушкоджених очей рекомендовано ізотонічні розчини, а для неушкоджених — тільки в тому разі, якщо речовина повинна краще впливати на його поверхню. Виняткові випадки мають обговорюватися в пояснювальній документації, про що зазначається в ДФУ.

Необхідною умовою для виробництва очних крапель є стабільність, оскільки великосерійне виробництво вимагає, щоб терміни придатності препаратів були досить тривалими. Руйнування лікарських речовин у краплях може відбуватися при стерилізації і тривалому зберіганні.

Основними причинами нестабільності водних очних крапель є гідроліз лікарських речовин, їх окиснення і забруднення розчинів мікроорганізмами. До стабілізаційних факторів належать: уведення буферних розчинів, склад і рН яких найбільшою мірою забезпечують не тільки стабільність лікарських речовин, але і виявлення максимального терапевтичного ефекту; консерванти й антиоксиданти.

Солі алкалоїдів і синтетичних азотистих основ, а також інші речовини, стійкі до гідролізу й окиснення в кислому середовищі, рекомендується в очних краплях стабілізувати розчином кислоти борної 1,9−2%-вим. Борна кислота є недостатньо ефективним стабілізатором для таких очних крапель: розчину атропіну сульфату, пілокарпіну гідрохлориду, скополаміну гідроброміду, дикаїну і новокаїну. У зв’язку з цим для подібних речовин рекомендують як стабілізатор комбінацію розчинів кислоти борної і левоміцетину, наділених консервуючими та ізотонуючими властивостями. Так, розчини пілокарпіну гідрохлориду 1%-вого і атропіну сульфату 1%-вого, приготовлені на розчині кислоти борної 1,9%-вому з розчином левоміцетину 0,2%-вим, залишаються стійкими протягом 16−24 місяців.

У лужному середовищі стійкі сульфацил-натрій, норсульфазол та інші, тому їх можна стабілізувати розчинами натрію гідроксиду, натрію гідрокарбонату, натрію тетраборату та буферними сумішами з лужним значення рН.

Лікарські речовини, стійкі в нейтральному чи слаболужному середовищі, стабілізують у розчинах різними буферними сумішами, натрію цитратом і под.

Для стабілізації водних розчинів легкоокиснюваних речовин як антиоксиданти застосовують натрію сульфіт і метабісульфіт та ін.

Деякі нестійкі препарати можуть випускатися у вигляді наважки сухої речовини у флаконах, яку розчиняють у воді для ін'єкцій або іншому стерильному розчиннику перед використанням.

Біологічна доступність очних лікарських засобів значною мірою залежить від часу контакту лікарської речовини з тканинами в передрогівковій ділянці ока. Збільшення тривалості дії лікарських речовин дозволяє зменшити дозу та частоту вживання лікарського засобу, нерідко уникнути побічної дії.

З метою уникнення вимивання, а також продовження дії лікарських речовин в очних краплях робилися спроби збільшити в’язкість розчинів застосуванням натуральних олій (стерильної персикової, мигдальної), але значного поширення ці розчинники з різних причин не отримали. До їх вад відносять утворення жирової плівки, неповне вивільнення речовин, підвищену сльозотечу, що швидко вимиває діючі речовини. На сьогодні рекомендована в’язкість очних крапель має перебувати в межах 15 — 30 мПа*с при 37 °C, а коефіцієнт заломлення — 1,336−1,338.

За останній час з метою пролонгування дії очних крапель використовують біорозчинні полімерні матеріали синтетичного походження — полівініловий спирт (ПВС), поліакриламід та ін. Широкого використання набули водні розчини метилцелюлози в концентрації 0,5−2%, що мають високу в’язкість і коефіцієнт заломлення (1,336), близький до аналогічного коефіцієнта у води (1,334), що має суттєве значення для забезпечення нормального зору. Однак метилцелюлоза затримує процеси регенерації епітелію рогівки, а в деяких випадках викликає подразнення тканин ока, у зв’язку з чим окреслилася тенденція до скорочення виробництва очних крапель з використанням метилцелюлози.

Зараз на основі метилцелюлози випускають очні краплі: 25% - ві розчини гідробромідів гоматропіну і скополаміну, 1%-вий роз чин пілокарпіну гідрохлориду і 30%-вий розчин сульфацил-натрію розчинного.

Для пролонгування дії очних крапель використовують й інші похідні целюлози — карбоксиметилцелюлозу, а також її сіль натрій-КМЦ, метилоксипропілцелюлозу, які добре розчиняються у воді і легко змішуються зі слізною рідиною.

Для підвищення в’язкості водних очних крапель використовують 1,5%-вий ПВС. Він не подразнює слизової оболонки ока, не порушує цілісність епітелію рогівки і прискорює епітелізацію еродованої рогівки, а також сприяє загоєнню виразок і опіків рогівки. Розчини ПВС можна вводити у відкриту очну рану. Він сумісний з більшістю лікарських речовин і консервантів. Застосування ПВП і ПВС викликає деяке зниження поверхневого натягу. Щоб лікарський розчин рівномірно розподілявся рогівкою, його поверхневий натяг повинен бути близьким до 31 мН/м. Поверхневий натяг слізної рідини при 32,1 °С (середня температура рогівки) складає 46,29 мН/м.

Для пролонгування дії очних крапель з противірусними речовинами флорепалем і глудантаном запропоновано застосовувати стерильні 1%-ні водні розчини поліакриламіду та поліглюкіну.

Перспективними розчинниками для одержання очних крапель пролонгованої дії, що збільшують біологічну доступність препаратів, є 25% - вий розчин ПЕГ-400, який дозволяє одержувати стійкі протягом 18 місяців розчини місцевих анестетиків (дикаїн, новокаїн та інші) після стерилізації автоклавуванням протягом 8 хв.

Багато закордонних фірм використовують у процесі приготування очних крапель розчинник-носій «ізанто» (фірма «Алкон»), при закапуванні якого око вкривається невидимою найтоншою плівкою, яка більш ніж утричі подовжує терапевтичну дію розчиненої в ній лікарської речовини.

Необхідною умовою для крапель є відсутність вегетативних і спорових форм життєздатної флори, оскільки слизова оболонка ока легко інфікується.

Стерильності очних крапель легко досягти дотриманням правил асептики під час приготування, а також стерилізацією. Стерильності очних крапель можна досягти, використовуючи методи теплової, хімічної або радіаційної обробки.

Імовірність мікробного забруднення очних лікарських форм значною мірою зростає при багаторазовому їх використанні, що вимагає частого розкриття упаковки і відмірювання розчину піпеткою. Уже при відкритті флакона та першому застосуванні краплі обсіменяються мікрофлорою. У зв’язку з цим поряд з термічною обробкою і стерилізаційною фільтрацією до їх складу вводять консерванти, що мають бактерицидну або бактеріостатичну дію.

Як консерванти для очних крапель вивчені: мертіолат, хлоробутанолгідрат, бензалконію хлорид, цитилпіридинію хлорид, феніл меркурію нітрат (борат, ацетат), левоміцетин у сполученні з кислотою борною та ін.

Запобігти мікробному обсіменінню лікарських препаратів без застосування консервантів можна лише завдяки використанню одноразових упаковок.

Технологія виготовлення очних крапель практично повністю повторює загальну технологію виробництва ін'єкційних розчинів і має такі основні стадії: одержання або попередня підготовка розчинника й інгредієнтів сполуки; розчинення (у разі необхідності стабілізація, ізотонування, уведення консервантів) і фільтрація; наповнення й закупорювання первинної упаковки; стерилізація; контроль якості й упаковка, маркування готової продукції.

Для відпуску і зберігання очних крапель застосовують флакони з нейтрального скла НС-1 (флакони для антибіотиків), закупорені гумовими пробками, які обкачуються алюмінієвими ковпачками. Така упаковка при багаторазовому використанні може привести до мікробної контамінації, оскільки відкриття флаконів відразу приводить до порушення їх стерильності. Упаковка для очних крапель повинна забезпечувати стерильність і бути зручною при користуванні. Цим вимогам відповідають спеціальні флакони з піпетками з поліетилену, вмонтованими в пробку, що нагвинчується. Наявність стандартної піпетки дає можливість точно і легко дозувати розчин.

Очні суспензії — найтонші суспензії порошків лікарських речовин у водному або маслянистому дисперсійному середовищі. Одержують їх дисперсійним способом, коли суспензія утворюється внаслідок поступового зменшення ступеня дисперсності вихідної нерозчинної речовини, тобто її подрібнювання, або конденсаційним способом, коли утворення суспензії має місце в результаті збільшення ступеня дисперсності вихідного матеріалу, який раніше знаходився в іонному, молекулярному або колоїдному ступені дисперсності. У разі подолання седиментаційної нестійкості суспензій і збереження в них тонких частинок одержані препарати не відчуваються пацієнтом і мають такий же терапевтичний ефект, що і очні краплі.

Суспензії для очей, що застосовуються в медичній практиці, виготовляють у заводських умовах і перед застосуванням їх досить розбавити водою. Зараз у вигляді суспензій для офтальмології застосовують препарати стероїдних гормонів. Для уникнення утворення агрегатів або частинок, що погано змочуються дисперсійним середовищем, до їх складу вводять ПЕГ-400 і 0,1 — 0,15%-вий розчин натрію хлориду.

1.2.2 Очні м’які лікарські засоби

Очні м’які лікарські засоби — це однорідні, стерильні мазі, креми або гелі, призначені для нанесення на кон’юнктиву ока. Вони можуть містити одну або більше діючих речовин, розчинених чи диспергованих у придатній основі. До очних м’яких лікарських засобів належать і мазі для повік, які застосовуються для змазування зовнішньої поверхні або країв очної повіки.

Очні мазі мають відповідати таким показникам якості: стерильність, відсутність подразнювальної дії, необхідна терапевтична дія, стабільність, хороший розподіл лікарської речовини або її розчину в мазі, м’якість консистенції, швидке утворення найтоншої плівки на очному яблуці, добрий контакт з оком і відсутність злипання повік. рН мазі повинен відповідати рН слізної рідини, оскільки в противному разі виникає сльозотеча і відбувається швидке вимивання ліків.

Важливим критерієм у технології виготовлення очних мазей є консистенція. Очні мазі мають бути м’якими в температурному інтервалі 15−50 °С, тобто виявляти стабільну в’язкість. При температурі 30 °C в’язкість повинна складати 0,3−1,0 Па*с. Необхідну консистенцію забезпечують мазеві основи. Основи для одержання м’яких лікарських засобів для очей поділяються на гідрофобні, гідрофільні (водозмивні, водорозчинні), адсорбційні. Мазева основа не повинна мати сторонніх включень і домішок; необхідно, щоб вона була стерильною, нейтральною; легко і рівномірно розподілялася слизовою оболонкою кон’юнктиви й очей.

ДФ XI рекомендувала як гідрофобну основу сплав вазеліну (90 частин), що не містить речовин-відновників, і безводного ланоліну (10 частин). Багато очних мазей з антибіотиками готуються на основі, що являє собою сплав ланоліну безводного з вазеліном у співвідношенні 4:6. Як мазева основа пропонується композиція з вазеліну, води, рідкого парафіну та безводного ланоліну (7: 5:3: 6). Запропоновано основи, що містять продукти переробки ланоліну: основа ХНДХФІ, що складається зі спиртів шерстного воску, церезину, вазелінового масла і вазеліну в співвідношенні (4: 24: 60: 10), а також гідролін (гідрогенізований ланолін) та ін.

Поряд з гідрофобними мазями розробляються також гідрофобні гелі із силіцію діоксидом, стеаратами або ж полімерами в ролі гелеутворювачів. Однак до цього часу вони не отримали належного визнання, оскільки після антимікробної теплової обробки спостерігається значна зміна їхньої в’язкості.

Альтернативою гідрофобним основам є гідрофільні основи, такі як гідрогелі, гелі на основі ПЕГ, емульсійні й гідрофільні основи на метилцелюлозних гелях, емульсії типу олія-вода. Лікарські форми, отримані на гідрофільних основах, також мають вади. Мазі на гідрофільних основах спочатку не викликають печії в оці, однак викликають неприємне відчуття «піску» і мають здатність після висихання склеювати повіки. Час їхнього перебування в кон’юнктивальному мішку менший, ніж у гідрофобних мазей, що забезпечує меншу тривалість терапевтичної дії. Застосування мазей на поліетиленгліколевій основі обмежене через подразнювальну дію, спричинену високою осмолярністю. Сприйманість емульсійних мазей типу олія-вода залежить від ступеня подразнювальної дії використаних емульгаторів.

Останнім часом при вивченні біофармацевтичних характеристик очних мазей установлено, що ефективність вивільнення лікарських речовин збільшується при застосуванні офтальмологічних основ емульсійного типу порівняно з водними розчинами (краплями). Вивільнення лікарських речовин залежить від їх роз поділу між масляною і водяною фазами емульсійної мазевої основи, дифузії лікарських речовин з основи. Застосування офтальмологічних мазей на емульсійних основах дозволить суттєво знизити дозу лікарського препарату і його побічну дію.

Традиційні офтальмологічні лікарські форми для місцевого застосування мають низьку біодоступність через швидке передрогівкове виведення, абсорбцію на кон’юнктиві, часткове використання введеної дози через лакримацію та нормальну сльозотечу, у результаті чого ефективність препарату при закапуванні не перевищує декількох відсотків. Для посилення терапевтичної дії збільшують або концентрацію діючих речовин, або частоту інстиляцій. Усе це примушує зробити висновок про необхідність пролонгування дії, що з одного боку, дозволить збільшити час контакту між ліками і рогівкою і поліпшити терапевтичний ефект, а з іншого боку, буде сприяти комфортності в застосуванні.

Один з підходів для забезпечення необхідного часу вивільнення лікарської речовини, що практикується нині, полягає в застосуванні в’язких препаратів, найчастіше гідрогелевого типу.

Таблиця 1

Назва

Склад

Термін зберігання

Основа для очних мазей

Ланоліну 10,0

Вазеліну ґатунку «Для очних мазей» 90,0

30

Мазь пілокарпінові

1% або 2%

Пілокарпіну гідрохлориду0,1 або0,2.

Основи для очних мазей 10,0

30

Мазь тіамінові

0,5% або 1%

Тіаміну броміду 0,05 або 0,1

Основи для очних мазей 10,0

30

Мазь «Флореналю»

Флореналю 0,5

Олії вазелінової 1,0

Вазеліну ґатунку для очних мазей" до 100,0

10

Мазь сульфацилова 30%

Сульфацил натрію30,0

Води очищеної 20 мл

Ланоліну безводного 20,0

Олії вазелінової 15,0

Вазеліну ґатунку «Для очних мазей» 10,0

10

Мазь ртутна жовта (очна)

Ртуті оксиду жової 2, 0

Олії вазелінової 2,0

Ланоліну безводного 16,0

Вазеліну ґатунку «Для мазей» 80,0

10

Мазь гліцеринова

Гліцерину 93,0

Крохмалю 7,0

10

Мазь ацеклідинова 3%

Ацеклідину 3,0 або 5,0

Ланоліну безводного 10,0

Вазеліну ґатунку «Для очних мазей» 87,0 або 85,0

10

Мазь «Офтальмол»

Міді сульфат 0,5

Ланоліну безводного 0,6

Вазеліну ґатунку «Для очних мазей» 8,9

10

Гідрогелі — це полімери, що мають здатність набухати у воді або у водних розчинах. Полімерна структура здатна утворювати набухлу гелеподібну фазу, яка зберігає розчинник, а у разі крос-зв'язаних полімерів не розчиняється без розчинника.

Однак в’язкі препарати мають низку вад: кількість вивільненої речовини в процесі зовнішнього застосування може змінюватися, незважаючи на точні вказівки; розмір крапель або їх об'єм — неоднорідні; а наявність в’язкого розчинника або деяких допоміжних речовин викликає затуманення зору або інші небажані побічні ефекти.

Удосконалюванню технології очних мазей буде сприяти спрямований пошук нових мазевих основ, зокрема застосування гелів рідкозшитого кополімеру кислоти акрилової - карбополу. На основі гелю карбополу готують мазі з протизапальними препаратами (кортизон, дексаметазон), антибіотиками (тетрациклін, хлоротетрациклін), вітамінами (В2, В6, В12, А, Е, Б).

Технологія одержання очних мазей типова і включає такі стадії:

· підготовка лікарських речовин і мазевої основи;

· одержання мазевої основи;

· уведення лікарських речовин в основу;

· гомогенізація;

· фасування, пакування і маркування готової продукції.

Очні мазі готують х найсуворішим дотриманням правил асептики; а лікарські речовини, нерозчинні в мазевій основі, повинні бути здрібнені до мінімального ступеня дисперсної системи. Очні мазі фасують по 10,0 г в сухі простерилізовані баночки і закупорюють пластмасовими кришками, які нагвинчуються, з простерилізованими пергаментними прокладками. Очні мазі зберігають відповідно до фізико-хімічних властивостей речовин, що входять до їх складу, при температурі не вище 250 С або в холодильнику (3−50 С) протягом 10 діб, крім мазей пілокарпінової 1, 2% і тіамінової 0,5, 1%, термін зберігання яких при температурі 3−50 С становить 30 діб.

Оформляють етикетками «Очна мазь», додатковими «Зберігати в прохолодному темному місці», «Приготовлено асептично».

Очні олівці. Останнім часом дуже рідкісна лікарська форма. Очні олівці застосовують в офтальмологічній практиці для припікання слизових оболонок; їх одержують плавленням основи і діючих речовин з подальшим виливанням у спеціальні форми, де вони застигають і, втрачаючи вологу, тверднуть.

1.2. 3 Очні вставки

Одне зі справжніх досягнень в галузі фармації очних лікарських засобів — створення очних лікарських вставок

Очні вставки - це стерильні тверді або м’які препарати, призначені для вставки в кон’юнктивальний мішок. Їх розмір і форма спеціально призначені для офтальмологічного застосування. Вони складаються з матриці, в яку або включена лікарська речовина, або діюча речовина оточена мембраною, що контролює швидкість її вивільнення. Діюча речовина повинна добре розчинятися у фізіологічній рідині і вивільнятися протягом певного періоду часу.

Очні вставки можна використовувати для місцевої або системної терапії. Основне їх завдання полягає в збільшенні часу контакту препарату і кон’юнктиви. Очні лікарські вставки мають суттєві переваги перед традиційними очними лікарськими формами.

При введенні очних крапель у кон’юнктивальний мішок лікарська речовина швидко евакуюються слізною рідиною, і як результат значна частина препарату втрачається і не чинить лікувальної дії. Для досягнення терапевтичного ефекту потрібно доводити кількість інстиляцій до 5−8 у день, а іноді й більше. Внаслідок чого часто розвивається стійкість мікрофлори ока до введених антибіотиків і сульфаніламідних препаратів; іноді спостерігаються алергічні реакції. Вказані недоліки в тій чи іншій мірі властиві й іншим лікарським формам для очей.

Очні лікарські вставки дозволяють здійснювати точне контрольоване дозування лікарських речовин, забезпечувати пролонгування їхньої дії в результаті повільного, поступового розчинення вставки в слізній рідині, зменшити кількість введень (інстиляцій) препарату, підвищити його терапевтичну концентрацію в тканинах очей, скоротити курс лікування в 2−3 рази, а також проводити лікування в умовах, коли інші способи застосування ліків утруднені або неможливі. До очних вставок відносять очні плівки.

Сучасна класифікація очних вставок побудована на їх розчинності:

· розчинні;

· нерозчинні;

· біорозчинні.

1.2. 4 Очні примочки

Очні примочки — це стерильні водні розчини, призначені для змочування і промивання очей, а також для просочування матеріалів, які накладають на око. Вони повинні відповідати усім вимогам, що висуваються до очних лікарських форм. Технологія виробництва очних примочок аналогічна виробництву очних крапель.

Очні примочки, призначені для використання при хірургічних процедурах і для надання першої медичної допомоги, не повинні містити антимікробних консервантів і мають випускатися лише в контейнерах для одноразового використання. Багаторазовий контейнер може містити не більше 200 мл очної примочки.

До цієї ж групи очних лікарських засобів слід віднести рідини для обробки контактних лінз. Це стерильні, зволожувальні і дезінфікувальні водні розчини, які використовують для зберігання, очищення і полегшення аплікації контактних лінз або контактних стекол офтальмологічних приладів, що застосовують для досліджень ока.

Технологія очних примочок і промивань аналогічна очним краплям. Якщо очні примочки не містять антимікробних консервантів, то вони повинні бути упаковані в одноразові упаковки. які використовуються лише один раз. Термін придатності очних примочок у багатодозових упаковках після їх відкриття не повинен перевищувати 4-х тижнів, якщо немає інших вказівок в окремих фармакопейних статтях.

1.2. 5 Очні спреї

Останнім часом за кордоном з’явилась нова лікарська форма для лікування офтальмологічних захворювань — очні спреї.

Очні спреї являють собою дозований (або такий, що дозується) аерозоль, який містить стерильні розчини для впорскування. Розчини для впорскування повинні бути зручними й гігієнічно бездоганними для амбулаторного лікування, оскільки наносяться на око безконтактним способом.

Для дозувальних аерозолів невеликого об'єму (20−50 мл) як носії використовуються азот і нітрогену діоксид. Щоб точно дозований викид потрапляв на око не струменем, тиск пропеленту не повинен перевищувати 210 кПа при 20 °C. Стерильності цієї лікарської форми досягти складніше, ніж стерильності інших лікарських форм для очей. Як консерванти не повинні застосовуватися четвертинні амонієві сполуки через небажане легке піноутворення під час викидання.

Аерозольні частинки добре адсорбуються на слизовій оболонці, що забезпечує швидке усмоктування лікарської речовини. Застосування аерозолів безболісне, використання їх завдяки високій дисперсності частинок дозволяє значно підвищити терапевтичну ефективність ліків.

Розділ 2. Перспективи створення й організації виробництва очних засобів в Україні

Асортимент препаратів для лікування очних захворювань, які виробляються в Україні, вкрай обмежений і на сьогодні. До 1989 року спеціальних наукових підрозділів, що займалися б розробкою препаратів для офтальмології, не було. Уперше такий підрозділ створений в Україні в ДНЦЛЗ, де була розроблена програма, що передбачає розробку й організацію виробництва асортименту лікарських форм для лікування й профілактики глаукоми, катаракти, антимікробних, противірусних, антиалергічних препаратів репаративної дії і препаратів, що впливають на ферментні процеси.

Успіхи, досягнуті у сфері використання нових видів упаковки очних лікарських засобів в умовах великомасштабного промислового виробництва, порушили питання про розширення асортименту препаратів, які застосовуються в офтальмологічній практиці. У цьому відношенні перспективною вважається ферментна терапія.

Останнім часом добре вивчена дія багатьох ферментів на тканини ока при їхньому введенні у вигляді крапель, мазей, ін'єкцій під кон’юнктиву, у склоподібне тіло, ретробульбарно або електрофоретично, а також внутрішньом'язово або внутрішньовенно.

Розмаїтість шляхів уведення дозволяє вибирати найбільш прийнятну методику застосування і здійснювати комбінований вплив ферментами, антибіотиками та іншими препаратами, досягаючи в окремих випадках синергічного ефекту.

Найбільшу зацікавленість викликають протеолітичні ферменти, або протеази, які впливають на найскладніші субстрати і виконують роль трансфераз, що каталізують перенос частини молекули-донора до молекули-акцептора. Основними протеазами, що знайшли своє застосування в офтальмології, є трипсин, хемотрипсин і папаїн.

Безсумнівно цікавий для офтальмологів фермент — лізоцин. Нині встановлено, що лізоцин являється основним білком із низькою молекулярною масою, стійкий у кислому розчині, має високу термостабільність. При дії на мікроорганізми лізоцин викликає лізис клітин, причому найбільш чутливі до цього ферменту грам-позитивні бактерії.

До групи тромболітичних ферментів відноситься фібринолізин — фермент крові, одержаний із профібринолізину плазми крові людини при його активації трипсином. Клінічне застосування препаратів ґрунтується на його здатності зберігатися під час лізису кров’яного згустку при свіжому тромбозі. До ферментів гіалуронідазної дії належить лідаза і ронідаза, отримані із сім'яників великої рогатої худоби. Вітчизняною промисловістю лідаза випускається у вигляді ліофілізованого порошку у флаконах по 64 ОД.

До значних успіхів сучасної молекулярної біології і генетики слід віднести виділення й очищення особливої групи ферментів, які отримали назву нуклеаз. Одним із таких ферментів, що знайшли застосування в очній практиці, є дезоксинуклеаза, або ДНКаза — фермент, який міститься в підшлунковій залозі і слизовій оболонці кишечнику.

ДНКаза гальмує розвиток патогенних вірусів, зокрема вірусів грипу, герпеса, аденовірусів, що дозволяє застосовувати її при лікуванні захворювань, викликаних цими вірусами.

Найбільш широке застосування в медицині знаходять іммобілізовані ферменти, що дозволяють за рахунок стабілізації їхньої структури значно збільшити терміни дії і зберігання. У нашій країні офіційне визнання одержали трицелім-трипсин «пришитий» до целюлозного носія, протеазин, іммобілізовані бактеріальні протеази та ін.

При розгляді асортименту очних ліків, які можуть застосовуватися в перспективі, не можна не зупинитися на препаратах противірусної дії з інгібуючою дією на репродукцію вірусу герпесу. Препарат ЙДУ (5-йодо-2-дезоксіуридин), відомий також як керецид, стоксил, ідуколол, дендрит, ефективний при лікуванні герпетичного кератиту, причому не тільки на початкових стадіях захворювання, але і при глибоких ураженнях рогівки. До групи противірусних препаратів відноситься флореналь — очні краплі, бонафтон у таблетках, хелепин — препарат рослинного походження, поліакриламід у вигляді 1%-вого розчину і т.д.

Для лікування гнійних інфекцій очей ефективні інстиляції антистафілококового гамма-глобуліну, особливо в тих випадках, коли збудник резистентний до сульфаніламідів і антибіотиків.

Виражені протизапальну, протиалергічну й антитоксичну дії при вірусних і бактеріальних інфекціях очей мають гормони наднирникової залози — кортизон, гідрокортизон, дезоксикортизон.

Виражені противірусна і противомікробна дія притаманна деяким сульфаніламідним препаратам. Сульфаметоксин — очні краплі, інгамід — 15%-ва очна мазь, таблетки келоризину та ін.

Згадуючи про препарати антибіотиків, які використовуються в офтальмології, слід назвати дитетраміцинову очну мазь — комбіновану очну лікарську форму, якій властива синергічна дія антибіотиків групи тетрацикліну і макролідів.

Одним із найбільш ефективних препаратів у відношенні багатьох патогенних грибків, збудників різних захворювань, є полієновий антибіотик амфотерицин В, продукований актиноміцетом Streptomyces nodosus. Застосування як розчинник цього жовтого або оранжевого порошку 5%-вого розчину глюкози дозволило створити очні краплі з чітко вираженою лікувальною дією при кератомікозах.

Велику зацікавленість експериментаторів і клініцистів викликають простагландини — гідроксиловані продукти перетворення в організмі полінасичених жирних кислот, що складаються з 20 атомів карбону і містять циклопентанове кільце.

Використання простагландинів і близьких до них біологічно активних речовин дозволяє краще зрозуміти патогенез підвищення внутрішньоочного тиску при глаукомі, порушення метаболічних процесів при деяких видах ретинопатій, а також при інших ураженнях очних тканин.

Вивчення простагландинів — перших стабільних речовин мембранного синтезу з різноманітними і далеко ще не з’ясованими функціями може надати сучасному лікознавству нового спрямування і сприяти створенню на їх основі лікувальних препаратів, які контролюють біологічно активні речовини на клітинному рівні.

Крім простагландинів, увагу дослідників привертає й низка інших нових біологічно активних сполук. Так, на поверхні нервових клітин розташовані особливі структури — ендорфіни або екзогенні морфіни, що мають здатність синтезувати хімічні речовини. Ендорфіни — низькомолекулярні пептиди, побудовані всього-на-всього з десятків або навіть із декількох амінокислот, унаслідок чого вони є прийнятними моделями для спрямованого хімічного синтезу.

Увагу офтальмологів привертає насамперед висока болезаспокійлива активність ендорфінів, яка більш ніж у 100 разів перевищує дію морфіну. Такі препарати можуть стати корисними при хірургічних операціях, при захворюваннях, які супроводжуються вираженими больовими відчуттями.

На підставі викладеного матеріалу і наведених даних можна зробити висновок, що значний вплив на ефективність нових препаратів в офтальмології справляє вибір способу їхнього застосування; і це ще раз підкреслює складність і неординарність очних лікарських форм.

Розділ 3. Технологія очних лікарських форм

3. 1 Технологія очних крапель

Усі ЛФ для лікування очних захворювань готують в асептичних умовах з дотриманням вимог діючих НТД стосовно санітарного режиму в аптеках. Та оскільки асептичні умови виготовлення не забезпечують повної стерильності ліків, очні краплі і примочки з термостабільними речовинами підлягають стерилізації.

Велике значення для очних крапель має дотримання точності концентрації розчинених речовин. Ці вимоги виникають у зв’язку з тим, що очні краплі прописуються в невеликих кількостях.

При виготовлення очних, і головним чином при фільтруванні, відбуваються значні втрати речовини за рахунок адсорбції його на фільтруючих матеріалах, а також за рахунок розведення вихідних розчинів при фільтруванні їх через паперові фільтри, попередньо промиті водою.

Для того, щоб максимально зменшити втрату ЛР при виготовленні очних крапель, використовують наступні технологічні прийоми.

1. ЛР, добре розчинну у воді, розчиняють в частині (половинній кількості) розчинника і фільтрують розчин у флакон для відпуску через промитий стерильною водою для ін'єкцій складчастий фільтр і вату, а потім фільтр промивають тією кількістю розчинника, що залишилась. Наприклад:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой