Лікарські форми застосування, властивості випробування на чистоту, методи ідентифікації кількісного виявлення лікарської субстанції, анестезин

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Медицина


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

на тему:

«Лікарські форми застосування, властивості випробування на чистоту, методи ідентифікації кількісного виявлення лікарської субстанції, анестезин»

Ужгород — 2010

Вступ

Фармацевтична хімія — наука, що вивчає будову, фізичні та хімічні властивості лікарських речовин; взаємозв'язок між їх хімічною будовою та дією на організм; методи контролю якості та умови зберігання ліків, а також застосування у медицині. Розвиток сучасної фармацевтичної хімії відкриває нові можливості для синтезу нових лікарських засобів, вивчення процесів їх метаболізму в організмі, вдосконалення способів виробництва ліків, підвищення їх якості.

До якості лікарських засобів висуваються особливі вимоги, оскільки вони покликані гарантувати ефективність та безпеку препаратів. Тому одне з головних завдань фармацевтичної хімії - це розробка і вдосконалення методів оцінки якості лікарських засобів.

Велике значення для охорони здоров’я має аналіз, ідентифікація та кількісне визначення лікарських речовин. Метою аналізу є встановлення вмісту діючих речовин у лікарських препаратах, наявності складових частин та їх кількісних співвідношень.

При розробці контролю якості лікарських засобів і лікарських форм в фармацевтичній хімії застосовують методи аналітичної хімії. Однак фармацевтичний аналіз має свої специфічні особливості і включає три обов’язкових етапи: встановлення тотожності препарату, контроль його доброякісності (встановлення припустимих меж домішок) та кількісне визначення лікарських сполук. Останнім часом провідну роль у підтвердженні доброякісності ліків відіграють фізико-хімічні методи аналізу, застосування яких потребує ґрунтовних знань фізики, хімії, математики. Крім цього Державна Фармакопея України стосовно методів контролю якості ліків лікарських препаратів, обумовлює високі вимоги до точності, специфічності і чутливості. Потреба гарантувати достовірність отриманих результатів якісного і кількісного визначення вимагає валідації анатомічних методик і застосування законів математичної статистики. Саме інтегруючи закони і методи багатьох наук, фармацевтична хімія стоїть на сторожі якості лікарських засобів, а значить, і здоров’я народу.

Актуальність теми. Одним з найпоширеніших лікарських засобів місцевоанестезуючої дії є анестезин. Практична важливість похідного ароматичних амінокислот — анестезину пов’язана з його здатністю подавляти збудження чутливих нервових закінчень та блокувати проведення імпульсів по нервовим закінченням. Ці засоби викликають місцеву втрату больової чутливості, тому їх широко використовують для місцевого знеболення. Для досягнення лікувального ефекту, анестезин має мати належну якість, містити необхідну кількість активних речовин, бути безпечним і ефективним. Тому дуже важливим є визначення методів отримання анальгетика, дослідження складу лікарського препарату.

Мета роботи. Вміти інтерпретувати хімічну будову анестезину; визначати властивості, виконувати ідентифікацію та кількісне визначення препарату, інтерпретувати фармакологічну дію анальгетика та обґрунтувати його медичне застосування.

1. Теоретична частина

1. 1 Анестезин — похідний п-амінобензойної кислоти

Структурною основою сучасних анестетиків є п-амінобензойна кислота. п-Амінобензойна кислота проявляє високу біологічну активність. Вона є структурним фрагментом фолієвої кислоти, входить до складу ферментативного комплексу, необхідного для життєдіяльності організмів, зокрема, є фактором росту [2; 252].

Естери п-амінобензойної кислоти мають анестезуючу дію і є синтетичними замінниками кокаїну.

Анестезин — етиловий естер п-амінобензойної кислоти.

Структурна формула анестезину:

Молекулярна формула: С9Н11NO2

Відносна молекулярна маса: 165,1914

Хімічна назва: Етил-п-амінобензоат; етил-4-амінобензоат; рег. №CAS94−09−7

Синоніми: Бензокаїн, Aethylis aminobenzoas, Anaesthalgin, Anaesthicin, Anaesthin, Benzocain, Ethoforme, Ethylis aminobenzoas, Ethyl aminobenzoate, Norcain, Parathesine, Rhaetocain, Topanalgin та ін.

1.2 Добування анестезину, його властивості

Властивості: безбарвні кристали або білий кристалічний порошок без запаху, слабкогіркий на смак, викликає на язиці почуття оніміння. Розчинний в спирті (1: 5), ефірі (1: 5,5), хлороформі (1: 3), дихлоретані, гірше в толуолі, бензолі. Важко розчиннний у жирних оліях і кислоті хлористоводневій розведенній, краще — в соляній кислоті концентрацією вище 4,5−5%. Дуже мало розчинний в воді, трохи краще — в киплячій воді Т = 89−91,5°С.

Анестезин може бути отриманий одним із наступних методів:

Метод 1.

Вихідною речовиною є толуол. При нітруванні толуолу утворюється п — нітротолуол [1; 263]:

n-Нітротолуол окиснюється біхроматом калію до n-нітробензальдегіда, а потім до n-нітробензойної кислоти (схема 1.2.1. 2):

Отриману n-нітробензойну кислоту етерифікують етиловим спиртом в присутності сірчаної кислоти (схема 1.2.1. 3):

Етиловий спирт n-нітробензойної кислоти відновлюють залізними опилками в присутності оцтової кислоти СН3СООН (слабку органічну кислоту застосовують для уникнення омилення эфіра.

Отриманний анестезин очищають перекристалізацією зі спирту з активованним вугіллям і гідросульфітом натрію, щоб знебарвлити розчинні забарвленні домішки.

Отримання п-нітробензойної кислоти [2; 251]:

Отримання етилового ефіру п-нітробензойної кислоти (схема 1.2.2.2.):


Отримання технічного анестезину (схема 1.2.2.3.):

Роль хлористого амонію як електроліту полягає в активації процесу вологою корозії заліза за схемою:

Наведене вище сумарне рівняння процесу може бути виражене наступними рівняннями реакцій відновлення:

При осадженні іонів заліза (у вигляді Fe (OH)2, Fe (OH)3, FeCO3, відповідних оксидів заліза (II і III)) кальцинованою содою, мають місце також реакції нейтралізації хлороводню і хлористого амонію:

Можлива домішка непрореагованої вихідної п-амінобензойної кислоти після відновлення та обробки содою утворює натрієву сіль п-амінобензойної кислоти.

1. 3 Ідентифікація анестезину

Наявність амінної групи виявляють за реакцією діазотування та конденсацією з лужним розчином -нафтолу. Азотосполучення з -нафтолом відбувається при рН 4−10. При додаванні до отриманої в кислому середовищі солі діафонію, лужного розчину -нафтолу, з’являється вишнево-червоний осад азобарвника (схема 1.3.2. 1) [4; 140]:

Реакції окиснення. В якості окислювачів використовують розчини калію перманганату, хлораміну, пероксиду водню. Так, при окисненні анестезину розчином хлораміну в присутності кислоти хлористоводневої, утворюються продукти окиснення, що забарвлюють ефірний шар у оранжевий колір. При окисленні на повітрі утворюються забарвлені продукти анестезину, тому при оцінці доброякісності лікарських засобів проводять контроль колірності та прозорості розчинів анестезину за еталоном [12; 47].

Реакція з п-диметиламінобензальдегідом основою Шиффа, N-заміщені жовто-оранжевого кольору (схема 1.3.4. 1) [2; 232]:

Реакції ідентифікації по продуктах гідролізу. Характерною реакцією на анестезин є йодоформная реакція на залишок етилового спирту. Для проведення реакції до анестезину додають розчин натрію гідроксиду і розчин йоду до жовтого незникаючого забарвлення і появи характерного запаху йодоформу [3; 231].

С2Н5ОН + 4І2 + 6 NaKOH > CHI3 + 5NaI + HCOONa + 5H2О

Реакція на складноефірну групу. Складні ефіри ідентифікують за реакцією утворення гідроксаматів феруму (ІІІ), які забарвлені в червоно-буре забарвлення. Анестезин як складний ефір дає гідроксамову реакцію. При взаємодії складних ефірів з гідроксиламіном в лужному середовищі утворюються гідроксамові кислоти, які після підкислення соляною кислотою утворюють забарвленні гідроксамати з солями заліза [11; 245]:

1. 4 Кількісне визначення анестезину

Кількісне визначення анестезину проводять методом нітритометрії, яке полягає в титруванні його розчину 0,1 М розчином NaNO2 в кислому середовищі при наявності КBr. Визначаючи анестезин, точку еквівалентності при титруванні фіксують потенціометрично або використовуючи індикатори. В якості індикаторів можуть використовуватися, наприклад, суміші індикаторів тропеоліну 00 і метиленового синього до переходу червоно-фіолетового забарвлення розчину в голубе. Визначення базується на діазотуванні вільної амінної групи. Можливе використання зовнішнього індикатора — йодокрохмального паперу. Після точки еквівалентності крапля титрованого розчину, нанесена на індикаторну смужку викликає посиніння внаслідок проходження реакції між надлишковою кількістю натрію нітрита і КІ, яким просякнутий папір [4; 256]. Нітритометрія, індикатор — йодкрохмальний папір, s=1 [7; 293].

2КІО3 + 5NaNO2 + 2HCl > I2 + 5NaNO3 + 2KCl + H2O

Паралельно проводять контрольний дослід.

При броматометричних визначеннях титрують розчином KBrO3. Застосовують для кількісних визначень амінів [11; 245].

Броматометрія, зворотне титрування, s=1,5 (схема 1.4.2.1.):

KBrO3 + 5KBr + 6HCl > 3Br2 + 6KCl + 3H2O

Br2 + 2KI > I2 + 2KBr

I2 + 2Na2S2O3 > 2NaI + Na2S4O6

Йодохлорометрія, зворотне титрування, s=½.

ICl + KI > I2 + KCl

I2 + 2Na2S2O3 > 2NaI + Na2S4O6

1. 5 Випробування на чистоту препарату

При виборі реакції для випробування на чистоту загальними вимогами є: чутливість реакції в умовах досліду, специфічність, відтворюваність. При визначені домішок у лікарських засобах використовуються найчутливіші реакції, оскільки домішки якщо й допускаються, то в дуже малих кількостях [8; 132].

Для відносної оцінки вмісту домішок у лікарських засобах застосовують еталони.

Наявність домішок визначають колометричним методом, порівнюючи результати реакцій з розчином еталону та з розчином лікарської речовини після додавання до них однакових кількостей відповідних реактивів.

Розчиняють 0,10 г. препарату в 5 мл води, додають 3 краплі хлоридної кислоти (~70 г. /л) і 5 крапель розчину йоду; утворюється коричневий осад.

Нагрівають 0,05 г. препарату з 2 краплями оцтової кислоти (~300г/л) і 4 краплями сульфатної кислоти (~1760 г. /л), утворюється етилацетат, який виявляють по його характерному запаху (дослідження проводять з обережністю).

Розчиняють біля 0,05 г. препарату в 2 мл хлоридної кислоти (~70г/л), якщо необхідно з допомогою нагрівання. Охолоджують у льоді, обробляють 4 мл нітрату Na (~10г/л) і виливають суміш в 2 мл розчину 2-нафтолу, який містить 1 г ацетату натрію Р; утворюється оранжево-червоний осад.

Важкі метали [12; 47].

Зважують наважку речовини масою 1,0 г, розчиняють приблизно в 30 мл етанолу (~750Г/л), додають 0,5 мл оцтової кислоти (~300г/л) і розводять розчиником до 40 мл. До 40 мл рідини в посудині для порівняння додають 10 мл свіжоприготовленого розчину сірководню, перемішують і залишають на 5 хв.

В другу посудину для порівняння вносять об'єм роведеного розчину свинцю, який містить кількість свинцю, еквівалентний граничному вмісту важких металів; розводять водою; доводять pH аміаком (~100г/л) і оцтовою кислотою (~60г/л) до 3−4. Доводять водою або використанним розчинником до 40 мл; перемішують; додають 10 мл свіжоприготовленого розчину сірководню, перемішують і залишають на 5 хв.

Порівнюють забарвлення, розглядаючи розчини зверху вниз по вертикальній осі при розсіяному світлі, на білому фоні або любим відповідним методом. Забарвлення досліджуваного розчину не повинно бути інтенсивніше, ніж забарвлення стандартного розчину свинцю.

Розчин в етанолі. Розчин 1,0 г препарату в 10 мл етанолі (~750г/л) прозорий і безбарвний.

Сульфатна зола. Не більше 1,0 мг/г.

Втрата при висушуванні. Висушують до постійної маси при кімнатній температурі і пониженому тиску (не перевищуючому 0,6 кПа, або біля 5 мм. рт. ст.) над силікагелем — осушувачем і п’яти окисю фосфору; втрата складає не більше 10 мг/кг.

Кислотність або лужність. До розчину 0,5 г препарату в 10 мл нейтралізованого етанолу додають 10 мл води, вільної від вуглекислоти, Р і 2 краплі розчину фенолфталеїну в етанолі; не повинно з’являтися рожеве забарвлення. Додають 0,5 мл розчину гідроокису натрію (0,01 моль/л), який не містить карбонатів, титрують, з’являється рожеве забарвлення.

1. 6 Фармакологічна дія та застосування

Анестезин — один із перших синтетичних сполук, які використовуються в якості місцевоанестезуючих засобів. Вперше анестезин був синтезований в 1980 р. німецьким фармацевтом і хіміком Едуардом Рітзертом [7; 293]. При пошуку прийнятного жаропонижуючого засобу, він виявив нетоксичну речовину (парацетиламінобензойну кислоту), яка не проявляла жаропонижуючі властивості, проте проявляла властивості подібні до кокаїну — викликала оніміння язика і губ. Однак на відміну від кокаїну цей препарат був зовсім не токсичний.

Не дивлячись на більш ніж 100-річне існування, його до сих пір порівняно широко використовують самостійно і в сполученні з іншими лікарськими засобами.

Анестезин за рахунок мембреностабілізуючої дії знижує проникність мембран для іонів Na+ та K+ і тим самим перешкоджає виникненню потенціалу дії. Анестезуючі речовини у вигляді заряджених катіонів зв’язуються з рецепторами натрієвих каналів, які містяться на зовнішній поверхні мембрани [11; 245].

Рецептор для місцевого анестетика у натрієвому каналі має аніонну ділянку — для фіксації катіонної частини молекули місцевого анестетика; дипольну структуру — для взаємодії з поляризованою карбонільною групою; гідрофобну ділянку — для підвищення спорідненості з ароматичним кільцем. Молекула місцевого анестетика, зв’язуючись з рецепторами натрієвого каналу, конкурентно витискує Са2+, які беруть участь у регуляції проникності мембрани для Na+.

Це викликає гальмування активності кальцій залежних фосфоліпаз і АТФ-ази, зниження концентрації продуктів фосфоліпазної активності - жирних кислот і лізоформ. Змінюється характер білково-ліпідної взаємодії в мембрані, а отже, структура і функція натрієвого каналу. Анестезин блокує не тільки натрієву, кальцієву, а й калієву провідність. Йони магнію посилюють мембраностабілізуючу дію місцевих анестетиків. Поряд з впливом на мембрану аксона, анестезуючі засоби блокують також провідність на рівні синапсу, гальмуючи транспорт медіаторів і Na+. У результаті порушується основна функція електрозбудливої мембрани — здатність генерувати імпульси і проводити збудження. На біохімічному і фізико-хімічному рівнях анестезин порушує окисно-відновні процеси за рахунок пригнічення активності ферментів (цитохрому С, цитохромоксидаз, дегідрогеназ), утворює комплекси з АТФ, що зменшує енергозабезпечення процесів обміну речовин.

Анестетик блокує насамперед дрібні нервові волокна, які мають більшу поверхню мембрани на одиницю об'єму. Спочатку блокується функція автономних нервових волокон, потім волокон больової й температурної чутливості; волокна дотикової (тактильної) чутливості й рухові волокна блокуються останніми. Відновлення функції відбувається у зворотному порядку.

Анестезин відносять до поверхневої, або термінальної анестезії. Місцевий анестетик, нанесений у вигляді розчину чи мазі на слизову оболонку або шкіру, викликає втрату насамперед больової чутливості.

Широко застосовують у стоматології, офтальмології, урології, дерматології, при захворюваннях вуха, горла, носа. Засіб можна наносити також на виразкову, опікову поверхню.

Анестезин (етиламінобензоат) — найменш активний серед місцевоанестезуючих засобів.

Використовується місцево в мазях, пастах, присипках у разі захворювань шкіри, які супроводжуються свербінням, для знеболювання ран і виразок, у вигляді супозиторіїв при захворюваннях прямої кишки (тріщини, геморой), а також усередину в порошках або таблетках при захворюваннях шлунка, інколи — у випадках блювання вагітних, закачування (морської, або повітряної, хвороби).

Доза для дорослих: 0, 3 г 3 — 4 раз в день; для дітей: до 1 року — 0, 02 — 0, 04 г., 2 — 5 років — 0, 05 — О, 1 г, 6 — 12 років — 0, 12 — 0, 25 г. Вищі дози для дорослих внутрішньо: одноразова 0, 5 г, добова 1, 5 г. Форми випуску: порошок; таблетки по 0, 3 г; 5% мазь. Входить в склад комбінованих таблеток і свічок.

Зберігання: У закупореній тарі (за списком Б), що оберігає від дії світла.

2. Експериментальна частина

анестезин добування реакція аміногрупа

Реакція на первинну ароматичну аміногрупу [5; 141]:

50 мг Випробуваної субстанції розчиняють в 2 мл води Р, підкисленої 3 краплями 1% розчину кислоти хлоридної, додають 0,2 мл (5 крапель) розчину натрій нітриту Р і збовтують. До отриманого розчину через 2 хвилини додають 1 мл розчину -нафтолу Р — з’являється оранжеве або червоне забарвлення отриманого азобарвника (схема 1.3.2. 1).

Утворення основ Шиффа (ГФ ХІ):

3 мл 2% Розчину 4 — диметиламінобензальдегіду в суміші кислота хлоридна Р: оцтова кислота Р=1: 19 охолоджують до 5−10°С і додають 1 мл розчину 50 мг випробуваної субстанції в 5 мл спирту Р і витримують протягом 2 хвилин — утворюється основа Шиффа жовто-оранжевого кольору.

Лужний гідроліз (ДФУ): 50 мл Випробуваної субстанції розчиняють в 10 мл 10% розчину натрій гідроксиду при нагріванні і кип’ятять протягом 5 хвилин; до утвореного, попередньо охолодженого розчину, додають 5 мл 10% розчину натрій гідроксиду і 2 мл водного 0,05 М розчину йоду — з’являється специфічний запах і поступово утворюється жовтий осад йодоформу, який може здаватися аморфним, однак під мікроскопом (лупою) можна розпізнати гексагональні і зірчасті кристали (схема 1.3.5.1.)

Нітритометрія, пряме титрування, s=1 (ДФУ):

Наважку випробуваної субстанції близько о, 1 г (точна наважка!) розчиняють у плоскодонній конічній колбі об'ємом 100 мл в 2 мл розведеної кислоти хлоридної Р при нагріванні на водяній бані. Розчин охолоджують, добавляють 15 мл води Р, 0,02−0,05 г. калій броміду Р (каталізатор), 0,1 мл 0,25% розчину нейтрального червоного Р [в якості індикатора також використовують тропеолін-00 (аналітичний сигнал: зміна червоного забарвлення на жовте); чи змішаний індикатор — суміш тропеоліну-00 з метиленовим синім (аналітичний сигнал: зміна червоно-фіалкового забарвлення на блакитне), чи використати зовнішній індикатор — йодокрохмальний папір] і повільно титрують із мікробюретки 0,1 М розчином натрій нітриту, додаючи в кінці титрування ще 0,1 мл 0,25% розчину нейтрального червоного Р. Спостерігається перехід забарвлення від малинового-червоного до блакитного (схема 1.4.1.1.). Паралельно проводять контрольний дослід.

Згідно вимог ДФУ лікарська субстанція має містити не менше 99,0% і не більше 101,0% С9Н11NO2 в перерахунку на висушену речовину.

Отримання п-нітробензойної кислоти (схема 1.2.2. 1)

Завантаження: п-нітротоуол 13,7 г

перманганат калію 39,5 г

вода на промивку 43,2 г

соляна кислота (35%) 26 г.

У круглодонну колбу, забезпечену мішалкою і термометром, завантажують розраховану кількість п-нітротолуола і 24-х кратну кількість води. Суміш нагрівають на водяній бані і при температурі 83−85° С вносять невеликими порціями протягом 3-х годин перманганат калію (2,5 моля на 1 моль п-нітротоуола).

Після додавання всього перманганату калію, температуру підвищують до 98−100° С і перемішують 1 годину. Потім реакційну масу в гарячому вигляді фільтрують, осад MnO2 на фільтрі промивають гарячою водою для вилучення адсорбованної солі п-нітробензойної кислоти. Фільтрат охолоджують до 5−10° С, витримують 30 хвилин і фільтрують від залишків п-нітротоуола. Отриманий розчин калієвої солі п-нітробензойної кислоти необхідно підкислити концентрованою соляною кислотою до повного осадження п-нітробензойної кислоти. При цьому утворюється суспензія з кремовим або злегка фіолетовим відтінком. Для знебарвлення, в суспензію додають на кінчику скальпеля невелику кількість дітіоніта натрію (гідросульфіта натрію) Na2S2O4. Далі суспензію фільтрують і промивають на фільтрі водою (до відсутності в осаді іонів Сl-).

Осад сушать при температурі 70−80° С або залишають сушитися на повітрі до наступного заняття. Вихід п-нітробензойної кислоти становить 78% від теоретичного. п-Нітробензойна кислота являє собою білі або злегка кремові кристали, важко розчинні в холодній воді, бензолі, хлороформі, сірковуглецю, ефірі. Тпл = 237−238° С.

Отримання етилового ефіру п-нітробензойної кислоти (схема 1.2.2.2.)

Завантаження:

п-нітробензойна кислота 16,7 г

етиловий спирт (96%) 57 г.

сірчана кислота (93%) 18 г.

сода кальцинована (14% розчин) до слабко лужної реакції на фенофталеїн

У круглодонну колбу, забезпечену мішалкою і зворотним холодильником завантажують етиловий спирт, сірчану кислоту, а потім додають п-нітробен-зойну кислоту. При перемішуванні підігрівають реакційну масу протягом 6 годин при температурі кипіння спирту. Після закінчення реакції охолоджують вміст колби, залишають до наступного заняття. Викристалізованний етиловий ефір п-нітробензойної кислоти переносять в стакан і при зовні-ньому охолодженні розмішують скляною паличкою, нейтралізують розчином кальцинованної соди (14%) до слаболужної реакції на фенолфталеїн. Після фільтрування осад етилового ефіру п-нітробензойної кислоти на воронці Бюхнера промивають водою і висушують при 40° С. Вихід від теоретичного складає 92%. Етиловий ефір п-нітробензойної кислоти пред-ставляє собою білі кристали, погано розчинні в холодній воді, добре в гаря-чому етиловому спирті. Тпл = 56° С.

Отримання технічного анестезину (схема 1.2.2. 3).

Завантаження: «нітроефір» 13,3 г сухий

Залізний порошок 15,0 г

Вода на відновлення 85,0 мл

Амоній хлористий (99,5%) 1,5 г

Сода кальцинована (99,2%) 1,0 г

Ізопропіловий спирт (87%) 60−90 мл

Вугілля активоване 0,5 г

Дітіоніт натрію (гідросульфіт натрію) Na2S2O4 0,4 г

Вода на промивання вугілля 5,0 мл

Вода на промивання технічного анестезину 50,0 мл

У колбу, забезпечену мішалкою, термометром і зворотним холодильником, завантажують 15,0 г залізного порошку, 85,0 мл води і 1,5 г хлористого амонію. Масу нагрівають на киплячій водяній бані до 95−97° С і починають порціями додавати подрібнений «нітроефір» (вологий або сухий), отриманий на першій стадії, підтримуючи температуру в масі 98−102° С. Загальний час додавання «нітроефіру» — 20−40 хвилин. Потім дають витримку при перемішуванні на киплячій водяній лазні протягом 1,5 годин.

Реакційну масу охолоджують до 40−45° С, додають кальциновану соду, перемішують. Далі масу охолоджують до 5−10° С, відстоюють без перемішування 10−15 хвилин, від'єднують мішалку і розчин хлористого амонію та соди акуратно зливають крізь фільтр, намагаючись не взмучівать осад у колбі (невеликий осад шламу з фільтра повертають у реакційну колбу).

Знову встановлюють мішалку і зворотний холодильник і екстрагують анестезин в 2−3 прийому 87% ізопропіловий спирт при температурі 65−70° С при перемішуванні по 10−15 хвилин (на одну екстракцію витрачається 20−30 мл спирту). Після екстракції мішалку від'єднують і гарячий розчин зливають у конічну колбу.

Отриманий розчин анестезин обробляють 0,5 г активованого вугілля і 0,4 г дітіоніта натрію (гідросульфіта натрію), перемішують 10−15 хвилин при 65−70° С і відфільтровують від вугілля в гарячому вигляді.

У фільтраті контролюють величину рН (5−5,5), при необхідності додають по краплях концентровану соляну кислоту. Гарячий розчин при перемішуванні паличкою розбавляють невеликими порціями гарячої води (65−70° С) до початку помутніння та кристалізують технічний анестезин при температурі 5−7°С на водяній бані або в холодильнику. Осад відфільтровують, ретельно промивають водою, віджимають на фільтрувальному папері від вологи і передають на перекристалізації. Вихід (по сухому продукту) становить 97% від теорії, вважаючи на «нітроефіри». Технічний анестезин являє собою білий кристалічний порошок з кремуватим відтінком. Вміст основної речовини 98,5−99,4% від сухої маси.

Отримання фармакопейного анестезину.

Завантаження сировини на 1 г технічного анестезину (з вологою до 10%).

На розчинення:

Ізопропіловий спирт (50%) 4,5 мл

Вугілля активоване 0,04 г.

Дітіоніт натрію (гідросульфіт натрію) 0,007 г.

На промивання вугілля:

Ізопропіловий спирт (50%) 1 мл

На промивання фармакопейного анестезину:

Ізопропіловий спирт (50%) 1,2 мл

Дистильована вода 1,65 мл

Технічний анестезин розчиняють у водному ізопропіловому спирті при 75−80° С, освітлюють активованим вугіллям і гідросульфітом натрію при цій температурі протягом 10−15 хвилин. Масу фільтрують у гарячому виді через обігріваючу воронку, вугілля промивають сумішшю ізопропілового спирту та води. Об'єднаний фільтрат охолоджують в режимі самоохолодження до 30−40° С, потім на лазні з сіллю і водою — до 0−5° С і кристалізують анестезин протягом 1 години.

Анестезин відфільтровують, промивають охолодженим до 0−5° С водним ізопропіловим спиртом, потім промивають дистильованою водою і сушать при 40−50°С. Вихід складає 89,5% від теорії (без урахування регенерації маточників), вважаючи на технічний анестезин або 62,3% від теорії, вважаючи на нітротолуол. Примітка: Замість водного ізопропілового спирту можна застосовувати водний етиловий спирт тієї ж концентрації.

Висновок

За останній час у галузі технології лікарських форм досягнуті значні успіхи. Разом з появою нових ефективних лікарських засобів підвищується необхідність в сучасному науковому обґрунтуванні способів приготування і удосконалення технології лікарських форм та методів їх дослідження.

Великі завдання стоять перед фармацевтичною хімією, дослідження якої повинні випереджати практику, відкриваючи нові шляхи удосконалення лікарського забезпечення України.

Завдання, поставленні перед фармацевтичною хімією як галуззю фармації, можуть бути розв’язані тільки на рівні наукових досліджень, розробки і вдосконалення методів оцінки і якості лікарських засобів.

У курсовій роботі висвітлено значимість і фармакологічну ефективність анестезину, способи отримання, фізико-хімічні властивості, реакції та методи ідентифікації, найбільш широко вживані методи кількісного визначення, особливості умов зберігання, вказано на правильність застосування і дози препаратів.

Досліджено, що фізіологічна активність анестезину, аналогічно фізико-хімічним властивостям, безпосередньо зв’язана з його хімічною структурою. Цей принцип дає змогу встановити залежність між структурою і дією фармацевтичного препарату і тому особливо важливий для науки.

Хімічні властивості зумовлені наявністю ароматичного циклу, амінної та складноефірної груп. Саме ці структурні компоненти приймають участь в реакціях ідентифікації, кількісному визначенні, випробування на чистоту.

Список використаних джерел

1. Фармацевтическая химия/Г.А. Мелентьева, Л. А. Антонова. — М: Медицина, 1985. -с. 263−264

2. Фармацевтична хімія /П.О. Безуглий, І.В. Українець, С. Г. Таран та ін.; За заг. ред. П. О. Безуглого. -Х. :Вид-во НФАУ; Золоті сторінки, 2008. -С. 251−255.

3. Фармацевтическая химия/Н.Н. Глущенко, Т. В. Плетенева, В.А. Попков-М.: Издательский центр" Академия", 2004. -с. 231−234.

4. Фармацевтическая химия: Учебное пособие/ Под редакцией А. П. Арзамасцева. -М: ГЕОТАР. — Медицина. 2004. -с. 256.

5. Навчально-методичний посібник з фармацевтичної хімії/ М. В. Сливка, М. Ю. Онисько, В.Г. Лендєл. -Ужгород. 2008. -с. 139−141.

6. Черних В. П., Зименковський Б. С., Гриценко І.С. Органічна хімія. 3 кн. -Х. :Основа, 1997. -Кн. 3-С. 99−109.

7. Фармакология: введение в фармако- и химиотерапию/ И. И. Абрамец, И. М. Самойлович, Н. А. Харин и др. — Донецк, 2004. -С. 293.

8. Державна Фармакопея України. 1-е вид. — «РІРЕГ», 2001. -С. 77−79, 132, 689.

9. Фармацевтичний аналіз /П.О. Безуглий, В. О. Грудько, С. Г. Леонова та ін.; За заг. ред. П. О. Безуглого. -Х. :Вид-во НФАУ; Золоті сторінки, 2001. -С. 46−52, 135−139.

10. Приказ МОЗ України № 626 «Правила изготовления лекарственних средств в условиях аптеки» от 15. 12. 2004.

11. Аналітична хімія/ О. М. Гайдукевич, В. В. Болотов, Ю. В. Сич та ін. -Х.: Основа, Вид-во НФАУ, 2000. -С. 245−345.

12. Международная фармакопея. Издание 3. Том 2. ВОЗ, Женева, 1983. -с. 47−48.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой