Ліквідність балансу комерційного банку

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи аналізу фінансової стійкості комерційних банків

1.1 Принципи діяльності комерційних банків

1.2 Поняття фінансової стійкості комерційного банку. Чинники фінансової стійкості комерційного банку

1.3 Роль аналізу фінансової стійкості в управлінні комерційним банком

2. Сучасні підходи до побудови моделей аналізу фінансової стійкості комерційних банків

2.1 Алгоритм дослідження фінансової стійкості комерційного банку

2.2 Особливості використання методів багатомірного аналізу в системах управління фінансовою стійкістю комерційного банку

2.3 Характеристика методів прогнозування показників фінансової стійкості комерційного банку

3. Розробка моделей аналізу ліквідності балансу комерційного банку як структурної складової фінансової стійкості

3.1 Аналіз показників ліквідності головного відділення ОТБ банку в місті Донецьк

3.2 Побудова інтегрального показника ліквідності балансу і аналіз його динаміки

3.3 Групування комерційних банків по показникам ліквідності

3.4 Побудова моделей прогнозування показників ліквідності

4. Охорона праці та навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Навчання працівників з питань охорони праці

4.3 Управління внутрішніми нормативними актами

4.4 Санітарні норми

4.5 Електробезпека

4.6 Пожежна безпека

4.7 Охорона навколишнього середовища

Висновок

Список джерел інформації

Вступ

На сьогоднішній день існує несумісність між банківською системою, що склалася в нашій країні за роки її незалежного розвитку, і сектором клієнтів, що користуються послугами банків. Багато підприємств — потенційні клієнти приватних банків — не можуть, а часто і не хочуть вирішувати проблеми їх кредитування недержавними фінансовими структурами. У зв’язку з цим видимими є два можливих виходи з ситуації: або прискорити процес приватизації промислових об'єктів, або загальмувати розвиток банківської системи.

На жаль ні один, ні інший шлях не дають повного рішення ситуації, що склалася, оскільки прискорення приватизації може призвести до непоправних і вельми відчутних наслідків для економіки країни, а з іншого боку, заборона розвитку банківської системи приведе до порушення однієї з найважливіших функцій комерційного банку — функції фінансового посередника, коли, з одного боку, банки привертають засоби вкладників, а з іншого — здійснюють інвестиції. І створення сприятливих умов для розвитку цієї функції є серцевиною банківських реформ. У такій ситуації необхідно зробити зусилля для підвищення конкурентоспроможності українських банків, а не до заборони їх розвитку, оскільки це може призвести до глибокого проникнення іноземних банків, що відобразиться на рівні розвитку всієї банківської системи України.

Заслуга банківської системи України в тому, що вона забезпечила цілий ряд фінансових послуг національній економіці, дозволила фактично ні з чого здійснювати платіжний оборот по експортно-імпортних операціях.

Основною складовою банківської системи є комерційні банки. Їх діяльність регламентується Національним банком України. Для регламентування діяльності банків НБУ розробляє основні нормативи, яких потрібно дотримуватись комерційним банкам.

Метою роботи є побудова комплексу моделей аналізу фінансової стійкості комерційних банків (КБ), які на основі методів багатовимірного аналізу і прогнозування, дозволяють провести просторово-динамічну діагностику фінансового стану комерційного банку і розробити комплекс заходів, направлених на його поліпшення. У відповідності з метою роботи поставлені і вирішені наступні задачі:

— виділені структурні складові фінансової стійкості КБ, розглянута система показників фінансової стійкості;

— проведений аналіз сучасних підходів до моделювання фінансової стійкості КБ;

— розроблена модель комплексної оцінки рівня ліквідності КБ, як структурної складової фінансової стійкості;

— розроблені моделі класифікації КБ по показниках ліквідності балансу;

— розроблені моделі прогнозування показників ліквідності балансу КБ.

Об'єктом дослідження є процеси аналізу і управління фінансовою стійкістю КБ.

Предметом дослідження є методи і моделі оцінки, аналізу і прогнозування фінансової стійкості комерційного банку.

1. Теоретичні основи аналізу фінансової стійкості комерційних банків

1.1 Принципи діяльності комерційних банків

Передумовою повноцінного функціонування ринкової системи господарювання є наявність ефективно діючої та цілісної інфраструктури. Важливе місце серед усієї сукупності складових елементів останньої належить кредитним та фінансовим інституціям, зокрема банкам, фондовим і валютним біржам, страховим, інвестиційним компаніям, кредитним спілкам. Усі вони — активні учасники грошового обігу, належна організація грошових потоків якого забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення.

Банківська система — одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. В сучасній ринковій економіці діяльність комерційних банків має величезне значення завдяки їх зв’язку зі всіма секторами економіки. Завдання банків — в забезпеченні безперервного грошового обігу та обігу капіталу, кредитуванні промислових підприємств, держави та населення, створенні умов для народногосподарського накопичення.

Сучасні комерційні банки, виступаючи в ролі фінансових посередників, виконують важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи міжгалузевий та міжрегіональний перерозподіл грошового капіталу. Банківський механізм розподілу та перерозподілу капіталу по сферам та галузям дозволяє розвивати господарство в залежності від об'єктивних потреб виробництва та сприяє структурній перебудові економіки [9].

Сьогодні, в умовах розвинутих товарних та фінансових ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явилися нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування населення.

Практика банківської праці за кордоном дуже цікава для нової господарської системи. Здійснюється перехід від адміністративної високомонополізованої державної банківської структури до динамічної, гнучкої, заснованої на приватній та колективній власності системи кредитних установ, орієнтованих на комерційний успіх, на отримання прибутку.

Створення стійкої, гнучкої та ефективної банківської інфраструктури — одна з найважливіших (і в той же час надзвичайно складних) задач економічної реформи в Україні. Недостатньо заявити про створення нових кредитних інститутів, змінивши назву банку і надавши йому статус «акціонерного підприємства». Докорінно повинна змінитися вся система відносин в середині банківського сектора, характер управління і контролю з боку Національного банку, принципи взаємовідносин банків та їх клієнтів, розрахунки з державним бюджетом і т.д. Але це ще не все. Необхідно змінити психологію банкіра, виховати нового банківського працівника — добре освіченого, думаючого, ініціативного, вільного від догм, який готовий йти на обміркований та зважений ризик.

Збудування нового банківського механізму можливе лише шляхом відновлення втрачених раціональних принципів функціонування кредитних установ, прийнятих в цивілізованому світі, які спираються на багаторічний досвід ринкових фінансових структур. Нові форми слід пропонувати після ретельного вивчення як потреб клієнтів, їх здатності сприймати фінансові інновації, так і рентабельності нових технологій й нових видів послуг для самих банків, підготовленості їх персоналу.

Банки — це одна з найстаріших та найбільш поширених груп кредитних установ, виконуючих більшість кредитно-фінансових послуг.

Банк — це організація, створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості.

Основне призначення банку — посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників та від продавців до покупців. Разом з банками переміщення грошових коштів на ринках здійснюють і інші фінансові та кредитно-фінансові установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, брокерські, дилерські фірми та інші. Але банки, як суб'єкти фінансового ризику, мають дві суттєві відзнаки, які відрізняють їх від всіх інших суб'єктів.

По-перше, для банків властивий подвійний обмін борговими зобов’язаннями: вони розміщують свої власні боргові зобов’язання (депозити, вкладні свідоцтва, ощадні сертифікати), а мобілізовані на цій підставі кошти розміщують в боргові зобов’язання та цінні папери, які випустили інші. Це відрізняє банки від фінансових брокерів та дилерів, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов’язань.

По-друге, банки відрізняє прийняття на себе безумовних зобов’язань з фіксованою сумою боргу перед юридичними та фізичними особами, наприклад, при розміщенні коштів клієнтів на рахунки та вклади, при випуску депозитних сертифікатів. Цим банки відрізняються від різноманітних інвестиційних фондів, мобілізуючих ресурси на підставі випуску власних акцій. Фіксовані за сумою боргу зобов’язання несуть в собі найбільший ризик для посередників (банків), оскільки повинні бути сплачені незалежно від ринкової кон’юнктури, в той час, як інвестиційна компанія (фонд) всі ризики, пов’язані зі зміною вартості її активів та пасивів, розподіляє між своїми акціонерами.

Характерною рисою комерційних банків є те, що головною метою їх діяльності є отримання прибутку (в цьому є їх «комерційний інтерес» в системі ринкових відносин). В Україні створення та функціонування комерційних банків базується на Законі України «Про банки та банківську діяльність». У відповідності до цього закону банки діють як універсальні кредитні установи, які здійснюють широке коло операцій на фінансовому ринку: надання різних за видами та строками кредитів, купівля-продаж та зберігання цінних паперів, іноземної валюти залучення коштів, здійснення розрахунків, надання гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, посередницькі операції.

Першим та основоположним принципом діяльності комерційного банку є робота у межах реально наявних ресурсів. Комерційний банк може здійснювати безготівкові платежі на користь інших банків, надавати іншим банкам кредити і отримувати гроші готівкою в межах залишку коштів на своїх кореспондентських рахунках. Можливості самостійно створювати грошові кошти на розрахункових рахунках своєї клієнтури більше наявних у них ресурсів обмежені.

Робота в межах реально наявних ресурсів означає, що комерційний банк повинен забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними укладеннями, але й добиватися відповідності характеру банківських активів та специфіки мобілізованих ним ресурсів. В першу чергу це стосується строків тих та інших. Так, якщо банк залучає кошти головним чином на короткі строки (вклади короткострокові та до запитання), а вкладає їх переважним чином в довгострокові позики, то його здатність розплачуватися по своїх зобов’язаннях (його ліквідність) виявляється під загрозою. Наявність в активах банку великої кількості позик з підвищеним ризиком вимагає від банку збільшення питомої ваги власних коштів у загальному об'ємі його ресурсів. Жорстка залежність активів банку від характеру його пасивів повинна враховуватися при визначенні економічних нормативів діяльності банків та при регулюванні їх операцій. Тому, розробляючи умови цих операцій, необхідно першочергову увагу приділити чинникам формування відповідних пасивів.

Принцип роботи у межах реально залучених ресурсів як фундамент комерційної діяльності банку змінює всі її акценти: зростає зацікавленість банку в залученні депозитів, розвивається дійсна конкуренція за пасиви, звільняється рух грошових ресурсів. Гостра боротьба за пасиви стимулює пошук банками більш ефективних сфер застосування своїх ресурсів. Відбувається реальне переміщення банківського капіталу в найбільш рентабельні та динамічні галузі. Радикально змінюється кредитне планування в банках. Комерціалізація не означає відмови від кредитного планування, навпаки, його значення (як поточного, так і перспективного) зростає. Але основу планування при цьому вже складають ресурси банку, а не його укладення. Працювати в межах реально залучених ресурсів, забезпечуючи при цьому підтримання своєї ліквідності, комерційний банк може, тільки маючи високий ступень економічної свободи в сполученні з повною економічною відповідальністю за результати своєї діяльності.

Другим важливим принципом, на якому базується діяльність комерційних банків, є повна економічна самостійність, що передбачає і економічну відповідальність банку за результати своєї діяльності. Економічна самостійність передбачає свободу розпорядження власними коштами банку і залученими ресурсами, вільний вибір клієнтів і вкладників, розпорядження доходами, які залишаються після сплати податків.

Діюче банківське законодавство надає всім комерційним банкам економічну свободу в розпорядженні своїми фондами і доходами. Доходи (прибуток) банку, які залишаються в його розпорядженні після сплати податків, розподіляються у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів. Вони встановлюють норми та розміри відрахувань в різноманітні фонди банку, а також розміри дивідендів по акціях. Економічна відповідальність комерційного банку не обмежується його поточними доходами, а поширюється й на його капітал. По своїх зобов’язаннях банк відповідає всіма своїми коштами та майном, на які у відповідності до чинного законодавства може бути накладене стягнення. Увесь ризик від своїх операцій комерційний банк бере на себе.

Третій принцип є в тому, що відносини комерційного банку зі своїми клієнтами будуються як звичайні ринкові відносини. Надаючи позики, комерційний банк виходить в першу чергу з ринкових критеріїв прибутковості, ризику та ліквідності. Орієнтація на «загальнодержавні інтереси» не сумісна з комерційним характером роботи банку і неминуче обернеться для нього кризою ліквідності.

Четвертий принцип роботи комерційного банку полягає в тому, що регулювання його діяльності може здійснюватися тільки непрямими економічними (а не адміністративними) заходами. Держава визначає «правили гри» для комерційних банків, але не може давати їм накази.

1.2 Поняття фінансової стійкості комерційного банку. Чинники фінансової стійкості комерційного банку

Забезпечення фінансової стійкості банків — необхідна умова ефективного функціонування економіки України. Але банк, як комерційне підприємство, зацікавлений у найбільш прибутковому вкладенні наявних грошових ресурсів. Прагнення до максимізації прибутків зумовлює вкладення коштів в операції, що мають підвищений ступінь ризику. Отже, комерційний банк, здійснюючи певні операції, може зазнати ризику втрат та банкрутства. Класичне поняття про банківську систему виходить з існування трьох головних критеріїв, які слід враховувати комерційним банкам, розглядаючи проблему ризику. Це — ліквідність, рентабельність та безпечність.

В умовах економічної глобалізації, коли у тій чи іншій частині світу час від часу спалахують валютні, банківські та фінансові кризи, загострюється питання щодо забезпечення у кожній країні стабільного економічного розвитку, який значною мірою залежить від надійності банківського сектору. Визначальними факторами при формуванні довіри з боку вкладників, партнерів, інвесторів до банків є фінансова стійкість та стабільний розвиток останніх. Зокрема, і фінансова стійкість, і стабільний розвиток мають бути не лише короткочасними досягненнями банків, а їх стратегічними завданнями, від чого, в свою чергу, залежатиме динамічність ринкових перетворень та підвищення соціальних стандартів.

Проблема забезпечення та зміцнення фінансової стійкості банків — не породжена сьогоденням, вона має корені й у минулому, складна та до кінця не розв’язана. Вона є у розвинутих країнах ринкового типу, набула загальнонаціонального значення і для України, що значною мірою зумовлено специфікою розвитку вітчизняних банків. Зокрема, порівняно короткий період їх діяльності, необхідність працювати в умовах підвищеного ризику, що пов’язано з економічною та політичною нестабільністю у країні, а також порівняно з банками провідних ринкових країн незначні обсяги власного капіталу. Саме тому ефективне управління і забезпечення власної фінансової стійкості має бути обов’язком та основним стратегічним завданням кожного комерційного банку.

Комерційному банку в процесі діяльності постійно потрібно вирішувати дилему «прибутковість — ліквідність», від успішного вирішення якої багато в чому залежить його функціонування. Існування цієї проблеми зумовлене ризикованим характером здійснення багатьох банківських операцій. Суб'єктивні та об'єктивні чинники ринкового механізму суттєво впливають на банківську сферу, здійснюючи прямий чи непрямий вплив як на самі банківські установи, так і на клієнтів банку та його ділових партнерів. Надзвичайно високе значення банків в ефективно функціонуючій ринковій системі зумовлює такий стан справ, коли суспільство не ставитиме під сумнів платоспроможність та стабільність банківської системи, а депоненти та акціонери повинні мати повну впевненість у фінансовій стійкості свого банку.

Варто зазначити, що досі нема єдиного загальноприйнятого тлумачення поняття «фінансова стійкість» комерційного банку та чіткого, цілісного механізму управління останньою. Зазначене обумовлює необхідність ґрунтовного дослідження як у теоретичному, так і в практичному плані базових аспектів управління фінансовою стійкістю комерційних банків.

Значення терміну «фінансова стійкість», як правило, досить часто трактується залежно від контексту, використання аналітичних методів та рівня систем, що розглядаються. Такий підхід характеризується відсутністю суворої обґрунтованості та чіткості визначень і досить часто стає причиною змішань понять і невизначеності категорії.

У «Великому економічному словнику» стійкість трактується, як сталість, постійність, непідвладність ризику втрат і збитків. «Великий енциклопедичний словник» містить таке визначення: «Стійкість системи — спроможність системи відновлювати попередній (або близький до нього) стан після деякого збурення, яке виявляється у відхиленні параметрів системи від номінального значення». «Словник української мови» пояснює стійкість, як здатність довго зберігати і проявляти свої властивості, не піддаватись руйнуванню і псуванню. В. Даль трактує стійкість, як здатність «вистояти супроти чогось, встояти, успішно протистояти силі, витримати, не поступитися».

Етимологія терміна «стійкість» базується на постійності стану, сталості певних параметрів. У більш широкому розумінні цей термін означає здатність системи виконувати свої функції всупереч дії ендогенних та екзогенних факторів.

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку. Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Слід зауважити, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти з метою своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку є недостатнім.

Інші фахівці стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності.

В.П. Пантелєєв і С. П. Халява визначають фінансову стійкість як своєрідне перевищення доходів над витратами. Твердження, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його прибутку і сумою сплачуваних дивідендів, видаються дуже спірними. Безумовно, рівень прибутку є важливим узагальнюючим показником банківської діяльності, але для визначення фінансової стійкості потрібно знати за рахунок яких джерел його отримано і як він був розподілений. Ознакою фінансової стійкості насамперед є стабільність джерел доходу банку. Рівень дивідендів, що сплачуються, також не може бути показником високоефективної діяльності банку, незважаючи на його привабливість для акціонерів.

Ю.С. Масленченко ставить фінансову стійкість у залежність від відповідності діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, які синтезують характеристики економічних складових стійкості: обсяг і структура власних коштів, рівень доходів прибутку, достатність капіталу, мультиплікативна ефективність власного капіталу, норма прибутку на власний капітал, ліквідність, створення доданої вартості банком.

Н. Шелудько, пропонує таке визначення фінансової стійкості: «Це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища». Проте, у цьому твердженні дається дуже вузьке визначення комерційного банку як системи. По-друге незрозумілим є ставлення до показників платоспроможності та ліквідності і важливості їх для визначення фінансової стійкості.

Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників. Вони формують групу коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості комерційного банку на основі аналізу джерел його коштів, залежності від кредитів, розміру власних коштів відносно залучених та ін. Але в цьому випадку вибір показників обмежується показниками, що характеризують переважно пасиви балансу банку без урахувань змін в активі. Автори на свій розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність за відсутності єдиних нормативних критеріїв, які характеризують фінансову стійкість комерційного банку.

Можна виділити низьку суттєвих недоліків притаманних розглянутим визначенням фінансової стійкості комерційного банку. По-перше, методологія і практика визначення фінансової стійкості ще не повною мірою охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв'язку і взаємообумовленості, а система показників, які використовуються, являє собою зведення особистих відокремлених характеристик, часто не пов’язаних між собою, що суттєво ускладнює визначення і забезпечення фінансової стійкості комерційного банку. По-друге, недостатньо повно враховуються фактори, що формують стійкість комерційного банку. По-третє, недостатньо розроблені методологічні аспекти формування фінансової стійкості комерційного банку і відсутні методичні підходи до прогнозування фінансової стійкості шляхом розроблення бізнес-плану комерційного банку.

Отож, існують різні підходи до визначення поняття фінансової стійкості. Його часто ототожнюють з іншими термінами — надійністю, фінансовою стабільністю, платоспроможністю, ліквідністю, прибутковістю, фінансовою стійкістю. Тому слід відокремити такі концептуальні положення:

1) Надійність комерційного банку є однією зі складових такого інтегрованого показника як фінансова стабільність, яка в свою чергу свідчить про наявність певних умов для ефективного використання ресурсів протягом тривалого періоду. Фінансова стійкість є складовою такого показника як надійність комерційного банку.

2) Платоспроможність можна виокремити як складову частину показника фінансової стійкості комерційного банку. Тобто поняття «фінансова стійкість комерційного банку» ширше, ніж поняття «платоспроможність комерційного банку».

3) Ліквідність та прибутковість — це показники, які деталізують поняття платоспроможності комерційного банку.

Фінансова стійкість — характеризує фінансову стійкість банку як статичну, незмінну величину, за якої відсутній розвиток.

Фінансова стійкість комерційного банку — це складова характеристика фінансової стабільності, його надійності, показниками якої, в свою чергу, є капітальна стійкість, ліквідність, прибутковість та ризик комерційного банку.

Також, слід зазначити, що розрізняють такі поняття як «поточна фінансова стійкість» та «перспективна фінансова стійкість». Поточна фінансова стійкість — це ситуативна характеристика банку на момент проведення аналізу. Перспективна фінансова стійкість — це ймовірність того, що фінансові можливості банку протягом певного часу будуть відповідати певним критеріям, тобто ймовірність того, що банк проявить себе як стійкий у фінансовому плані. Але такий підхід до визначення перспективної фінансової стійкості комерційного банку дещо звужений. Оскільки перспективна фінансова стійкість комерційного банку характеризує, насамперед, наскільки стабільним є його фінансові можливості, то для її оцінювання, доцільно використовувати також показники, які характеризують варіативність коефіцієнтів капітальної стійкості, ліквідності, прибутковості та ризику комерційного банку.

Одним із головних факторів розвитку економіки, реалізації впровадження інвестиційних програм є кредитно-банківська система країни взагалі та комерційні банки зокрема. Злиття промислового і банківського капіталу у формі фінансово-промислових груп є основою розвитку економіки. Важливою якісною характеристикою кредитно-банківської системи має бути її стійкість. Досягти цієї якісної характеристики неможливо без забезпечення стійкості кожного окремого комерційного банку. Основна проблема стійкості комерційних банків пов’язана з нестабільною економікою України, яка робить тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у світо-господарських відносинах. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує комерційний банк.

Таким чином, ринкова категорія «фінансова стійкість комерційного банку» відображає фінансову стійкість банківської установи в існуючому середовищі.

До основних параметрів фінансової стійкості комерційного банку можна віднести: соціально-політичну ситуацію в країні, її загально-економічний стан, стан фінансового ринку, внутрішню стійкість банківської установи.

Соціально-політична ситуація в країні визначається рівнем соціальної стабільності в суспільстві, впливом опозиції, фінансово-економічною і соціальною політикою, політичною орієнтацією існуючого уряду. Загальноекономічний стан виражається такими параметрами, як стан платіжного балансу країни, інвестиційний клімат, стан реального сектору економіки, масштаби тіньової економіки, рівень оновлення виробничих потужностей.

Стан фінансового ринку визначається попитом і пропозицією грошової маси, темпами інфляції та інфляційними очікуваннями, вартістю і графіком обслуговування державного боргу, рівнем дохідності ринку цінних паперів, валюто-обмінним курсом національної валюти, грошовою емісією, спрямованістю грошово-кредитної політики Національного банку України.

Внутрішня стійкість банківської установи включає в себе такі параметри: рівень банківського менеджменту, якість банківської стратегії, достатність капіталу, рівень професійної кваліфікації персоналу.

Виділені параметри фінансової стійкості комерційного банку дають змогу провести систематизацію і класифікацію факторів, що її формують.

Особливої уваги заслуговує виявлення екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) факторів (які залежать від функціонування самого банку) і визначити ступінь їх впливу на діяльність та стан комерційного банку. Одним з важливих факторів, що впливають на фінансову стійкість банку, є ситуація в економіці країни. При цьому важливо проаналізувати фактори макроекономічного і мікроекономічного рівнів. Так, необхідно враховувати інвестиційний клімат, стан платіжного балансу країни і рівень дефіциту державного бюджету. Податкова політика також істотно впливає на забезпечення фінансової стійкості банку. Потребують вивчення загальноекономічні фактори, до яких слід віднести такі, як зростання чи падіння виробництва, рівень зайнятості, криза платежів.

Важливе значення мають соціальні і політичні фактори. Причому в умовах подальшої соціальної політики стабілізації суспільства більш повне і послідовне врахування цих чинників повинно відігравати зростаючу роль. Необхідно брати до уваги політику органів управління всіх рівнів, рівень життя, а також рівень довіри до банківського сектору.

Також важливо враховувати групу фінансових факторів, до яких входять: кредитна, процентна і валютна політика Національного банку, стан грошового ринку. Особливий вплив на стан грошового ринку чинить інфляція. В умовах поступового зниження інфляції має місце істотне зменшення ринкових процентних ставок, що призводить до скорочення мережі і відповідно до падіння доходів банку. Це вимагає зміни структури банківських балансів у напрямку підвищення частки довгострокових кредитів.

Наведені вище фактори відносяться до екзогенних, що впливають на досягнення комерційним банком фінансової стійкості. Разом з тим слід враховувати також ендогенні фактори, які залежать від функціонування самого банку. Таким чином, залежно від характеру впливу факторів на стан фінансової стійкості комерційного банку їх можна підрозділити передусім на дві групи: ендогенні та екзогенні. До останніх, у свою чергу, слід віднести: економічні, соціально-політичні та фінансові.

До економічних факторів можуть бути віднесені: стан економіки, інвестиційний клімат, стан платіжного балансу, рівень дефіциту державного бюджету, податкова політика. До соціально-політичних факторів слід віднести такі: соціальну стабільність, стійкість уряду, політичну стабільність. Фінансові фактори — це стан грошового ринку, кредитна, процентна і валютна політика НБУ, величина його валютних резервів. До ендогенних факторів належать: адекватність капіталу банку, якість активів банку, рівень менеджменту, рівень рентабельності, ліквідність балансу банку, платоспроможність банку. Наведені фактори є загальними для всіх комерційних банків й істотно впливають на досягнення ними стану фінансової стійкості.

Звичайно така класифікація факторів, що визначає фінансову стійкість банку, не претендує на повну завершеність. Але вона дає змогу більш обгрунтовано виділити складові фінансової стійкості і запропонувати шляхи її досягнення.

Тому, виходячи з цього можна дати таке визначення фінансової стійкості комерційного банку — це спроможність банку, як системи трансформування банківських ресурсів (персоналу, фінансових ресурсів, активів, обладнання та інформаційних технологій) з максимальною ефективністю і мінімальним ризиком виконувати свої функції у ринковому середовищі попри вплив ендогенних та екзогенних факторів

1.3 Роль аналізу фінансової стійкості в управлінні комерційним банком

У сучасному комерційному банку аналіз фінансової стійкості являє собою не просто елемент фінансового керування, а його основу, оскільки фінансова діяльність, як відомо, є переважною в банку. За допомогою аналізу, як функції керування, і таких функцій як аудит і контроль здійснюється внутрішнє регулювання діяльності банку.

Зміст, місце і роль аналізу фінансової стійкості в банківському бізнесі багато в чому залежить від специфіки діяльності кредитних установ.

Роль аналізу фінансової стійкості в керуванні діяльністю комерційних банків, підвищенні надійності і якості керування є не тільки відповідальною, але і визначною у забезпеченні життєздатності як окремих комерційних банків, так і банківської системи в цілому. Важливою особливістю аналізу фінансової стійкості в банках є ті, що діяльність їх нерозривно зв’язана з процесами і явищами, що відбуваються в тому середовищі, де вони функціонують. Тому проведенню аналізу фінансової стійкості в банку повинний передувати аналіз навколишньої його фінансово-політичного, ділового й економічного середовища.

Ефективність більшості управлінських рішень може бути оцінена за допомогою фінансових показників, тому аналіз фінансової стійкості, як невід'ємна частина фінансового аналізу є етапом, операцією й однією з основних розумів забезпечення якості й ефективності прийнятих управлінських рішень. Вивчаючи і характеризуючи економічну ефективність діяльності банку, аналіз є однією з функцій керування поряд із плануванням, організацією, регулюванням, координацією, мотивацією, стимулюванням, гуманізацією і контролем. Тобто, аналіз фінансової стійкості і фінансовий аналіз у цілому в комерційному банку вивчає й оцінює не тільки ефективність діяльності самого банку, але й економічну ефективність керування ним.

Крім здійснення узагальнюючої оцінки економічної ефективності діяльності банку аналіз фінансової стійкості являє собою інструмент прогнозування і фінансового моделювання діяльності банку, метод вивчення й оцінки її альтернативних (чи нових) напрямків і метод оцінки вартості кредитної установи.

Функція аналізу як інструмента фінансового прогнозування і фінансового моделювання реалізується сьогодні в процесі вивчення й оцінки основних розділів бізнес-плану банку.

При здійсненні окремих видів фінансового керування (активами, пасивами, ліквідністю, ризиками і т.д.) аналіз фінансової стійкості являє собою інструмент реалізації шкірного з зазначених видів керування і метод їхньої наступної оцінки.

У ході керування активами ставиться задача досягнення їхньої найвищої прибутковості при дотриманні необхідного рівня ліквідності і припустимого рівня ризикованості. Ця задача здійсненна тільки на основі системного аналізу фінансових активів у зазначених напрямках і цілеспрямованих діях по формуванню відповідної структури активів.

Керування пасивами зв’язано з: аналізом коштів, що не приносять доходів; вивченням основних напрямків пошуку необхідних кредитних ресурсів для виконання зобов’язань перед клієнтами і для розвитку активних операцій; аналізом можливих способів залучення «недорогих» ресурсів.

Аналіз є основним методом керування ризиками. З його допомогою досліджуються й оцінюються умови виникнення ризику, масштаби передбачуваного збитку, способи попередження ризиків, джерела його відшкодування.

Отже, аналіз фінансової стійкості як частина фінансового аналізу, як практика, як вид управлінської діяльності передує прийняттю рішень по фінансових питаннях, будучи етапом, операцією й умовою їхнього прийняття (інформаційно-аналітичним забезпеченням), а потім узагальнює й оцінює результати рішень на основі підсумкової інформації.

Аналіз фінансової стійкості як наука вивчає фінансові відносини, виражені в категоріях фінансів і фінансових показників. При цьому роль його в керуванні комерційним банком полягає в тому, що він є самостійною функцією керування, інструментом фінансового керування і методом його оцінки.

Сутність аналізу фінансової стійкості багато в чому визначається його об'єктами, що в комерційному банку відображають зміст фінансової діяльності кредитної установи

Фінансова стійкість — узагальнююча, комплексна характеристика банку — відображає рівень дотримання банком у своїй діяльності обмежень (мінімального розміру абсолютної і відносної величини капіталу, рівня властивим активам ризиків і ліквідності, вартості придбання пасивів, загального ризику і т.д.).

Метою керування банком у цьому зв’язку є забезпечення розумів для одержання їм бажаних фінансових результатів при підтримці одночасно необхідного рівня його фінансової стійкості. Фінансовий аналіз дозволяє оцінити ступінь досягнення цілей керування, тобто його ефективність; при цьому фінансова стійкість банку більше характеризує ефективність його фінансового керування, чим керування в цілому.

У банках рішенню питань, що стосується оцінки фінансової стійкості, вибору показників і інструментів її проведення, менеджерами різних рівнів приділяється значна увага, але відбувається це в основному в рамках реалізації окремих видів керування: активами, пасивами, капіталом, ризиками, де кожна група менеджерів несе відповідальність за ефективне ведення справ на своїй ділянці робіт. Така організація аналізу дозволяє розосередити ризики зв’язані з керуванням. Рівень фінансової стійкості банку в цілому оцінюється лише на основі аналізу його фінансової звітності, а також інформації, що міститься в різних уніфікованих звітах про діяльність банків, розроблених державними федеральними відомствами і розсилаються банками, нагляд за який здійснюється на федеральному рівні. Ці звіти містять зведення про активи шкірного банку, його зобов’язаннях, капіталі, доходах і витратах за поточний квартал і три попередніх роки, іншу інформацію.

Однак для одержання повної і більш об'єктивної оцінки діяльності банку для власне його цілей необхідне проведення узагальнюючого комплексного аналізу всіх сторін діяльності банку, а також якості керування нею.

Аналіз фінансової стійкості проводитися з метою:

— оцінки потокового і перспективної фінансової стійкості банку;

можливості і доцільності темпів розвитку банку з позицій їхнього фінансового забезпечення;

— виявлення доступних джерел фінансових ресурсів і оцінки можливості і доцільності їхньої мобілізації;

— прогнозування положення банку на ринку капіталів.

Задачі аналізу фінансової стійкості банку визначаються метою проведення такого роду аналізу. Вони ґрунтуються на цілях потенційних користувачів інформації, яких можна розділити на дві категорії: внутрішні (клієнти, вкладники, кредитори банку, акціонери, органи керування банком, банківський персонал) і зовнішні (НБУ, органи банківського нагляду, потенційні вкладники).

Зовнішній аудит проводитися за замовленням зовнішніх користувачів і містить у собі, в основному, оцінку дотримання обов’язкових нормативів, установлених НБУ, а також рейтингові та інші оцінки діяльності банку. Але необхідно відзначити, що дані зовнішнього аудита не дозволяють з достатнім ступенем вірогідності дати об'єктивну оцінку розвитку конкретного банку і банківської системи регіону в цілому.

Внутрішній же аудит припускає повний деталізований аналіз фінансової стійкості банку.

Таким чином, фінансова стійкість комерційного банку являє собою узагальнюючу, комплексну характеристику його діяльності. Параметри цього стану не є постійною величиною, а безупинно міняються. Одна їхня частина оцінює фінансове положення банку з позицій його короткострокової перспективи (за допомогою аналізу відповідних фінансових коефіцієнтів — короткострокової ліквідності, платоспроможності), інша — з позицій середньо- і довгострокового розвитку, обумовленого структурою джерел коштів банку (власного і позикового капіталу), необхідних йому для здійснення ефективної діяльності в сьогоденні і майбутньому, а також якістю їхнього розміщення. Окремі показники, наприклад, власний капітал банку, накопичений їм за годину свого функціонування) оцінюють фінансова стійкість одночасно і ретроспективних позицій. Отже, фінансова стійкість банку визначається загальним рівнем ефективності керування його активами і пасивами (як балансовими, так і забалансовими), скоординованістю керування ними і відображаються в основних показниках, що характеризують цей стан.

Комерційні банки України проводять фінансовий аналіз своєї діяльності на підставі вимог «Інструкції про порядок регулювання та аналізу діяльності банків України», затвердженої постановою Правління Національного банку України № 368 від 28. 08. 2001 року і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26. 09. 2001 року за № 841/6032, із змінами встановлені економічні нормативи регулювання діяльності банків, порядок їх розрахунку та їх нормативні значення, що є обов`язковими для виконання всіма банками.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. До них відносяться:

— нормативи капіталу. Вони відображаються регулятивним капіталом, адекватністю регулятивного капіталу мінімальним розміром статутного капіталу; платоспроможністю та достатністю капіталу банку.

— Нормативи ліквідності, які характеризуються миттєвою ліквідністю; загальною ліквідністю; співвідношенням високоліквідних активів до робочих активів банку. Ліквідність комерційного банку — це можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов’язань перед всіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною засобів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.

На ліквідність балансу банку впливає структура його активів: чим більше частка першокласних ліквідних ресурсів в загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку. Ліквідність балансу банку залежить і від ступеня ризику окремих активних операцій: чим більше частка високоризикованих активів в балансі банку, тим нижче його ліквідність. Активи банку по ступеню їх ліквідності можна розділити на три групи:

1) Ліквідні активи, що знаходяться в негайній готовності, або першокласні ліквідні ресурси. В їх числі - каса, засоби на коррахунку, першокласні векселі і державні цінні папери.

2) Ліквідні активи у розпорядженні банку, які можуть бути перетворений на кошти. Йдеться про кредити і інші платежі на користь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на біржі (як і участь в інших підприємствах і банках) і інших цінностях, включаючи нематеріальні активи.

3) Неліквідні активи — це прострочені кредити і ненадійні борги, будівлі і споруди, що належать банку і що відносяться до основних фондів.

— окрім того, згідно чинного законодавства відслідковуються ще й нормативи ризику, які охоплюють: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив «великих» кредитних ризиків; максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та зобов’язань, наданих інсайдерам; максимальний розмір наданих міжбанківських позик; максимальний розмір отриманих міжбанківських позик; інвестування; загальна відкрита валютна позиція банку; довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в неконвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в усіх банківських металах.

Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні та їх нормативні значення встановлені Інструкцією.

Нижче наведемо загальні та формалізовані методики їх розрахунку.

1 Норматив регулятивного капіталу банку (Н1) — складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня) та за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.

При розрахунку загальної суми капіталу, невідкоригованого на основні засоби (К1), загальна сума додаткового капіталу та субординованого капіталу не має перевищувати розмір основного капіталу.

Основний капітал (ОК) складається із фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу, дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу, емісійних різниць, резервних фондів, прибутків минулих років, збитків поточного року та зменшується на суму нематеріальних активів та недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків.

Регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби, розраховується за такою формулою:

РК1 = ОК + ДК — В, (1. 1)

де РК1 — регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби;

ОК — основний капітал (капітал 1-го рівня);

ДК — додатковий капітал (капітал 2-го рівня);

В — відвернення.

Регулятивний капітал банку розраховується за такою формулою:

РК = РК1 — (ОЗ — РК1), (1. 2)

де РК — регулятивний капітал банку;

ОЗ — основні засоби:

(ОЗ — РК1) — розмір перевищення ОЗ над К1 (якщо ОЗ > К1, до розрахунку приймається різниця ОЗ — К1, якщо ОЗ < К1, до розрахунку приймається 0).

Розмір регулятивного капіталу банку (РК) не повинен бути менше встановленого Національним банком значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1) згідно з Інструкції.

2 Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) — це відношення регулятивного капіталу банку до активів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями, на суму забезпечення за відповідним активом, безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав на суму дооцінки та зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи ризику, до якої віднесено актив

Норматив адекватності регулятивного капіталу розраховується за такою формулою:

, (1. 3)

де РК — регулятивний капітал банку;

Ар — активи, зменшені на суму створених відповідних резервів за активними операціями, на суму забезпечення (але не більше ніж сума основного боргу за окремою операцією) за відповідним активом безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав на суму дооцінки та зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи ризику, до якої віднесено актив.

3 Норматив адекватності основного капіталу (Н3) — відношення основного капіталу до загальних активів, що говорить про те, скільки загальних активів приходиться на основний капітал.

Норматив адекватності основного капіталу розраховується за такою формулою:

(1. 4)

де ОК — основний капітал;

ЗА — загальні активи:

4 Норматив миттєвої лiквiдностi (Н4) — це відношення суми коштів в касі та коштів на кореспондентському рахунку до поточних рахунків для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності.

Норматив миттєвої лiквiдностi розраховується за такою формулою:

, (1. 5)

де Ккр — кошти на кореспондентському рахунку;

Ка — кошти в касі;

Рп — поточні рахунки для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності.

5 Норматив поточної ліквідності (Н5) — це відношення активів первинної та вторинної ліквідності до суми поточних рахунків для розрахунку нормативу поточної ліквідності та зобов’язань банку. (з кінцевим строком погашення до 31 дня)

Норматив поточної ліквідності розраховується за такою формулою:

, (1. 6)

де Апв — активи первинної та вторинної ліквідності;

Рп — поточні рахунки для розрахунку нормативу поточної ліквідності;

З — зобов`язання банку.

6 Норматив короткострокової ліквідності (Н6) — це відношення ліквідних активів до суми поточних рахунків для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності та короткострокових зобов`язань. (з початковим строком погашення до 1 року)

Норматив короткострокової ліквідності розраховується за такою формулою:

(1. 7)

де Ал — ліквідні активи;

Рп — поточні рахунки для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності;

Зк — короткострокові зобов`язання.

7 Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) — це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов`язаних контрагентів) до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента розраховується за такою формулою:

, (1. 8)

де Зс — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов`язаних контрагентів);

РК — регулятивний капітал банку.

8 Норматив великих кредитних ризиків (Н8) — відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, що враховуються в банку за великими кредитами за всіма контрагентами (або групою пов`язаних контрагентів) до регулятивного капіталу банку.

9 Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) — це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо одного інсайдера до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, розраховується за такою формулою:

(1. 9)

де Зін — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо одного інсайдера;

РК — регулятивний капітал банку.

10 Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) — це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо всіх інсайдерів до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, розраховується за такою формулою:

(1. 10)

де СЗін — сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо всіх інсайдерів;

РК — регулятивний капітал банку.

11 Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) — це відношення коштів банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою до суми цінних паперів в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, вкладень в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та регулятивного капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою розраховується за такою формулою:

, (1. 11)

де Кiн — кошти банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой