Лікування сечокам’яної хвороби у тварин

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Медицина


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Анатомо-топографічні дані

1.2 Показання до операції

1.3 Підготовка до операції

1.4 Фіксація тварини

1.5 Знеболювання

1.6 Техніка виконання операції

1.7 Післяопераційний догляд

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Хірургічна операція — сукупність механічних впливів на органи і тканини переважно з лікувальною та діагностичною метою. Операція доцільна лише тоді, коли її результатом є відновлення або підвищення продуктивності і господарської цінності тварини.

Кожній операції передує діагноз, який ставлять на основі ретельного клінічного, а іноді рентгенологічного, лабораторних та інших спеціальних досліджень. Але своєчасна діагностика дає можливість вилікувати тварину без хірургічних втручань, а складні оперативні втручання пропонуються лише при їх економічній доцільності [1].

Провідним моментом хірургічної операції є техніка її виконання. Тому можна зробити висновок, що оперативна хірургія тісно пов’язана з іншими загальнонауковими дисциплінами — анатомією, фізіологією, фармакологією, та іншими. Операції повинні проводитись з дотриманням усіх правил особистого захисту. Перед початком операції треба ретельно продумати хід операції і скласти план операції, оскільки оперувати можна різними способами. Залежно від цього передбачають фіксацію тварини, метод знеболювання, необхідний інструментарій, особливості етапів операції, враховують можливі ускладнення.

Основною метою проведення даної роботи є дослідження етіології, патогенезу і клінічних аспектів захворювання сечокам’яної хвороби. Існуючі методи профілактики даного патологічного процесу залишаються не вивченими до кінця [2].

Актуальність даної теми заключається в збільшенні реєстрації випадків сечокам’яної хвороби за останні декілька років, частими рецидивами захворювання і збільшенні кількості летальних випадків при даному захворюванні. Досить актуальними є задачі по удосконаленню вже існуючих діагностичних, терапевтичних і профілактичних заходів, як правило, малоефективних і не завжди виправданих [1].

Новизною даної теми є діагностика захворювання, де вагоме значення має не лише наявність і локалізація каменів, але й причини їх утворення і умови, які сприяють цьому. Наукове значення даної роботи заключається в отриманні даних етіопатологічних та клініко — діагностичних досліджень.

Лікування повинне бути комплексним, направленим на забезпечення і боротьбу з загальною інфекцією [2].

1. Огляд літератури

1.1 Анатомо-топографічні дані

Сечовий міхур розміщений у тазовій порожнині і змінює своє положення залежно від наповнення. Дорсальною стінкою міхур прилягає у самця до кишки, а у самок до матки. Поблизу стінки міхура у його дорсальну стінку впадають сечоводи. Серозна оболонка міхура формує дволисткові складки очеревини — зв’язки сечового міхура, серединну міхурові-пупкову, лонно-міхурову та парні бокові.

Сечовий міхур у новонароджених має веретеноподібну форму і значною своєю частиною розміщується в брюшній порожнині. З віком положення і обрис сечового міхура змінюється: він набуває груше подібну форму, його ширша частина обернена краніально, а звужена частина (шийка) — каудально. Знаходячись на дні тазової порожнини, сечовий міхур у самців зверху приєднується до прямої кишки, будучи відділеним від неї сечостатевою складкою, а у самок — до матки. У коней він мало висунутий у черевну порожнину; частина міхура, виступаюча вперед від лонного краю, має довжину 6 — 12 см, а у старих тварин — ще менше [3].

Кровопостачання сечового міхура здійснюється через:

§ краніальну пузирну артерію, яка відходить від початкової частини пупкової артерії;

§ каудальну пузирну артерію — вітка гемороїдальної середньої артерії.

Інервація здіснюється парасимпатичними волокнами від симпатичного тазового сплетіння [3].

1.2 Показання до операції

Показання до даної операції є абсолютним, оскільки єдиним способом лікування є оперативне втручання. Характеризується лікування видаленням каменів з сечового міхура. Якщо немає протипоказань, тварину буде доцільно витримати на голодній дієті [4].

1.3 Підготовка до операції

Профілактичні заходи загального характеру при проведенні хірургічних операцій у тварин включають:

1) Організацію стаціонарних і польових операційних;

2) Боротьбу з повітряно-крапельною інфекцією;

3) Вивчення та врахування епізоотичної ситуації;

4) Організацію зоогігієнічного догляду тварин та їх підготовку до операції [4].

Для проведення хірургічної роботи обладнують спеціальні приміщення — операційні. Операційна повинна бути добре освітленою, але захищеною від потрапляння прямих сонячних променів. Зазвичай її обладнують рефлекторами денного світла. Стіни покривають стійкими до води і температурних коливань матеріалами, непроникними для пилу, без щілин, придатними для багаторазового миття та дезінфекції. Підлога повинна бути асфальтованою чи цементною з люком для стікання рідини. В операційній не повинно буди нічого зайвого, все майно повинно бути маркірованим.

Перебувати в операційній можна лише в халаті і шапочці. Постійно проводять генеральне прибирання. Всі види прибирань проводять губкою, зволожену розчинами (3% пероксид водню, 0,75% хлораміну, 0,2% хлорантен).

Для профілактики повітряно-крапельної інфекції використовують стаціонарні очисники повітря, знезаражують повітря бактерицидними лампами [5].

Тварину, яку готують до операції, слід заздалегідь помістити в окреме приміщення (чисте), призначити голодну дієту. При підготовці до операції потрібно належним чином звільнити шлунково-кишковий тракт від вмістимого. В даному випадку доцільним є звільнити сечовий міхур та пряму кишку. Впродовж кількох днів застосовують засоби, які профілактують кровотечу.

Здійснюють зоогігієнічні заходи: очищають шкірний покрив, частково або повністю обмивають тварину.

Способи підготовки рук різноманітні. Але є певні вимоги до очищення рук:

· дезінфекція не повинна бути грубою, а повинна зберігати нормальну секрецію сальних залоз;

· не викликати надто швидкого ороговіння і злущення епідермісу;

· не подразнювати шкіру і зберігати її еластичною;

· попереджати утворенню щілин.

Підготовка рук. Ретельна підготовка рук хірурга та його помічників перед операцією має забезпечити стерильний стан рани і запобігти контактному мікробному забрудненню [6].

Підтримання шкіри рук у здоровому стані потребує регулярного догляду з використанням кремів, емульсій тощо. Добре себе зарекомендували рідини Тушнова (олія рицинова -- 5,0; гліцерин -- 20,0; спирт етиловий -- 75,0) і Гірголави (гліцерин, спирт етиловий, 10% розчин аміаку -- по 25,0), які пом’якшують, дезинфікують ї дезодорують шкіру рук.

Підготовку рук перед операцією проводять у кілька послідовних етапів. Спочатку шкіру рук механічно очищають, потім знезаражують і дублять. Готують руки від кінчиків пальців до ліктів.

Механічне очищення рук має забезпечити їх підготовку до дезінфекції і передбачає максимальне видалення мікроорганізмів з поверхні шкіри механічним шляхом. Для цього руки миють розчинами, які розчиняють жиропіт, і поверхневий шар епідермісу, який треба злущити. З цією метою використовують слабкі розчини лугу, серед яких віддають перевагу 0,5% розчину аміаку.

Знезараження шкіри здійснюють хімічними антисептиками. Вони повинні відповідати таким вимогам: мати високу бактерицидну активність, широкий спектр антибактеріальної дії, тривалий залишковий ефект, бути індиферентними щодо шкіри, відзначатись простотою приготування і використання.

Наступним обов’язковим елементом підготовки рук є дублення шкіри. Мета його -- звузити пори, щоб запобігти виходу на поверхню шкіри мікроорганізмів з вивідних проток сальних і потових залоз. Під дією дубильних речовин тимчасово понижується тургор поверхневих шарів шкіри, що зумовлює закриття вивідних проток. Деякі антисептики мають водночас бактерицидні та дубильні властивості. Дублення шкіри можна замінити покриттям тонкими антисептичними плівками [7].

Сучасні методи підготовки рук вигідно відрізняються від класичних. Вони виконуються із застосуванням антисептиків (дегмін, гибітан, первомур, йодоформ), що мають значно вищу бактерицидну активність і здебільшого не спричинюють контактних дерматитів. Найефективнішою є обробка рук первомуром. Спосіб ґрунтується на застосуванні універсального антисептика -- первомуру (суміші пероксиду водню з мурашиною і надмурашиною кислотами, остання утворюється в процесі реакції між двома першими інгредієнтами). У день використання готують 2,5% розчин препарату: змішують 17,1 мл. пероксиду водню і 6,9 мл. мурашиної кислоти (100% концентрації), через 30 хв. об'єм суміші доводять до 1 л дистильованою, водопровідною, артезіанською чи морською водою. Спочатку руки миють водою з милом протягом 1 хв., витирають насухо і занурюють до ліктів на 1 хв. у 2,4% розчин первомуру. Потім руки насухо витирають стерильною серветкою [1].

Стерилізація інструментів є невід'ємною частиною в підготовці до операції. Стерилізації інструментів завжди передує їх попередня очистка. З інструментів попередньо знімають змазку, занурюючи їх у гарячу воду (50 — 60? С) чи 1% розчином миючих засобів, протирають чистою серветкою. Іноді інструменти розбирають на частини. Ріжучі інструменти завертають у марлю і кладуть на дно сітки. Для зберігання гостроти їх перед стерилізацією занурюють на 5 хв. у 5% розчин лізола [4].

У сучасних умовах інструменти стерилізують кип’ятінням, хімічними способами, рідше використовують автоклав, обпалювання, сухо повітряний та газовий способи.

Найбільш поширене у ветеринарній практиці кип’ятіння інструментів у металевих кип’ятильниках-стерилізаторах (рис. 1).

Інструменти розкладають на решітці стерилізатора, положення якої в стерилізаційній коробці регулюється за допомогою спеціальних гачків. Складні інструменти стерилізують напіврозкритими або в розібраному вигляді. Ін'єкційні та хірургічні голки кладуть у стерилізатор, попередньо наколотими на марлеву серветку. Шприци кип’ятять у розібраному вигляді, кожну складову частину до стерилізації замотують у марлю і вкладають у стерилізатор із ще не нагрітою водою.

Інструменти краще кип’ятити в дистильованій воді, якщо її немає, то в лужних розчинах, приготовлених на звичайній воді (1--3% натрію карбонату, 3--5% натрію тетраборату, 0,1--0,3% натрію гідроксиду). Тривалість кип’ятіння інструментів 10--15 хв. Інструменти після розрізу гнійників або роботи з трупним матеріалом кип’ятять у лужних розчинах з додаванням лізолу чи карболової кислоти (до 2% концентрації) протягом 30--45 хв. Шприци, призначені для анестезії, стерилізують тільки в дистильованій воді [8].

Якщо немає можливості простерилізувати інструменти, використовують хімічну стерилізацію. Забезпечується шляхом занурення інструментів в різні антисептичні розчини: в розчин бактерицида 1: 3000 з додаванням 1% соди — на 10 хв. або в 1% спиртовий розчин брильянтового зеленого на 15 хв. хімічна стерилізація допускається лише в крайніх випадках [4].

Повноцінна стерилізація шовного матеріалу -- один із методів профілактики імплантаційної інфекції. Добре зарекомендувала себе промислова стерилізація ниток. Методи промислової стерилізації шовного матеріалу залежно від його виду ґрунтуються на дії іонізуючої радіації, високих температур, газів і пари хімічних речовин. Стерильний шовний матеріал герметично упаковується, що забезпечує його тривале зберігання.

Для з'єднання тканин використовують шовкові, бавовняні та синтетичні нитки, кетгут, а також металевий дріт з нержавіючої хромонікелевої сталі, для кожного з яких характерний свій спосіб знезараження.

Стерилізація ниток та шовку відбувається наступним чином: шовк не туго намотують на скляні палички кип’ятять 15 хв. в 0,1% розчинні сулеми [2].

Бавовняно-бумажні нитки стерилізують так само, як і шовк, а при можливості, спочатку їх кип’ятять 30 хв. в розчині соди, після цього занурюють в 10% розчин цемулоїда на ацетоні, а вже потім кип’ятять.

Серед багатьох способів стерилізації найефективнішим є занурення його на три доби в 3% водний розчин формаліну.

Стерилізація кінського волосу проводять, заздалегідь промивши його водою з милом, занурюючи в спирт — ефір на 1 добу, потім кип’ятять на протязі 3 днів по 20 хв. в 0,1% розчині сулеми.

Проволоку стерилізують звичайним кип’ятінням. Перев’язочний матеріал і хірургічну білизну стерилізують в автоклавах, прасуванням, рідше парою і кип’ятінням. Найпоширенішими є стерилізація в автоклаві та кип’ятінням [5].

Стерилізація в автоклаві. Підготовлений матеріал не туго складають в бікси (рис. 2) З бокових сторін бікса є сітчасті отвори — для проходження пари, які відкривають перед завантаження автоклаву і закривають після стерилізації. В автоклаві розміщують одночасно кілька біксів.

При кип’ятінні матеріал кладуть у посудину, заливають водою чи розчином етакридину лактату (1: 1000) і стерилізують 1 — 2 год. Воду зливають, матеріал висушують, прасують [3].

При підготовці операційного поля за день до операції перед обмиванням тварини, оперуєму ділянку тіла необхідно вистригти і вибрити, при цьому закрити її пов’язкою.

Механічну обробку з одночасним знежиренням проводять 0,5% розчином аміаку. Спочатку ретельно обробляють центральну частину операційного поля, поступово переходячи до периферії, змінюючи при цьому тампони. Далі шкіру висушують. Знезараження підготовленої ділянки тіла здійснюють за допомогою антисептиків. Це 5% спиртовий розчин йоду, 10% водний розчин калію перманганату, 5% розчин формаліну.

Обробку операційного поля проводять двічі антисептиком: після механічного очищення та безпосередньо перед розрізом тканин чи після місцевої анестезії. Найкращими антисептиками для підготовки операційного поля вважають 1% розчини йодопірону, дегміну, гібітану, дезоксолу [6].

Для ізоляції операційного поля використовують стерильне простирадло або серветки, щоб запобігти забрудненню рани пилом, лупою, волосинками з оточуючих ділянок тіла тварин. Матеріал для ізоляції операційного поля фіксують до шкіри прищепками Бакхауза.

1.4 Фіксація тварини

Основною метою фіксації тварин при проведенні операцій є:

v забезпечити хірургу вільний і безпечний доступ до оперуємої ділянки;

v обмежити рухливість тварини під час операції, забезпечивши тим самим нормальні умови для роботи;

v усунути можливість нанесення травматичних ушкоджень як самій тварині, так і лікарю, а також його помічнику.

Способів фіксації тварин є досить багато. Вибір того чи іншого способу залежить в кожному окремому випадку від характеру операції, методу знеболювання, віку, сили, темпераменту тварини.

В даному випадку для проведення хірургічного втручання тварину фіксують в стоячому положенні. При більш чи менш тривалих операціях, які здійснюються під наркозом, коня фіксують до станка, щоб попередити його падіння; голову коротко фіксують до стовпів станка (рис. 4).

Досить розповсюдженими є станки, в яких продольні перекладини з підпругами обертаються за допомогою рукоятки й повністю знерухомлюють тварину. Таким станкам часто надають вигляд нерухомої стінки. При відсутності станка, тварину фіксують за допомогою повалу або довгої мотузки (рис. 5) [7].

Фіксувальний станок

Фіксація до станку — стінкифіксація за допомогою мотузки з металевим кільцем

1.5 Знеболення

Перш за все, не потрібно забувати, що перед наркозом тварину необхідно витримати 24 на голодній дієті. До наркозу коней потрібно підходити досить обережно. Перш за все, необхідно врахувати, що коні значно важче переносять фіксацію в одному положенні. Потрібно чітко розрахувати дози вводимих речовин, щоб не викликати передозування.

Першим етапом знеболення є премедикація, яку проводять з метою посилення глибини та перебігу наркозу. Премедикацію проводять індивідуально з урахуванням особливостей наркотичної речовини [9].

За 20 хв. до наркозу внутрішньо-м'язово вводять 5 мл 1% розчину атропіну. Внутрішньовенно ін'єктують 3 — 5 мл препарату на 100 кг тіла коня. Для посилення наркозу внутрішньо-м'язово ін'єктують літичну суміш:

Rp.: Sol. Aminazini 2,5% - 10,0

Sol. Promedoli 2%

Sol. Dіmеdrolі 1%-aa 5,0

Sol. Novocaini 0,5% - 20,0

M. f. Solutio sterilisata

D.S. Коню масою 500 кг ін'єктувати внутрішньо-м'язово.

Коням для базисного наркозу — внутрішньовенний спирт — застосовують в основному лише хлоралгідратний наркоз (хлоралгідрат 30,0, спирт етиловий 100 мл, 20% розчин глюкози 500 мл). При цьому необхідно притримуватись наступної послідовності введення: помірними порціями — 150 мл перше вливання, а потім по 60 — 80 мл через кожні 30 — 40 хв, що дозволяє регулювати глибину наркозу. В даному випадку тварині в стоячому положенні, призначають 8,0 — 12,0 хлоралгідрату у водному розчинні 10% концентрації [10].

Розчин хлоралгідрату вводиться повільно, щоб не потрапив під шкіру.

Деякі тварини проявляють індивідуальну чутливість до хлоралгідрату: наприклад, коні легкого типу до нього менш чутливі, ніж ваговози, виснажені - швидше піддаються його дії порівняно із сильними. Не слід також забувати, що перед хлоалгідратним наркозом тварину обов’язково необхідно напоїти.

Враховуючи, що хлоралгідрат порушує лужно-кислотну рівновагу в організмі, його гемолітичні та коагулюючи властивості, рекомендується в якості розчинників застосовувати розчини глюкози, натрію цитрату, фізіологічний розчин натрію хлориду, магнію сульфату та ін.

Rp.: Chlorali hydratis 50,0

Aquae destillaate ad 500,0

M. f. Solutio sterilisata

D.S. Внутрішньовенно коню масою тіла 500 кг.

Rp. :Chloralihydratis 55,0

Natrii chloridi 2,0

Natrii citratis 22,5,

Aquae destillaate 550,0

M. f. Solutio sterilisata

D.S. Внутрішньовенно коню масою тіла 500 кг.

Тривалість дії хлоралгідрату 1−2 год. Якщо доводиться оперувати довше, вводять додаткову кількість хлоралгідрату [11].

1.6 Техніка виконання операції

Операція проводиться на тварині, зафіксованій у стоячому положенні. Дистанційною пункцією або катеризацією звільняють сечовий міхур. Поле операції готується в ділянці ануса з широким захватом прилеглих ділянок тіла тварини [12].

Вертикальний розріз (10 — 15 см.) проводять безпосередньо біля ануса. Язикотримачами або іншим інструментом фіксують краї розріза шкіри і конусоподібно складяну руку погружають в тазову клітковину паралельно прямій кишці, до шийки сечового міхура (15 — 30 см.). Потім хірург вводить праву руку в пряму кишку, прагнучи максимально наблизити виявлений камінь до шийки сечового міхура [13].

Взявши в праву руку гострі ножиці, її знову вводять в операційну рану і, проводячи узгоджену роботу двома руками, проколюють сечовий міхур ретроперитоніально у шийки міхура безпосередньо проти каменя. В підготовлений отвір (2 — 3 см) вводять літотриптор — інструмент дробильник — або який-небудь корнцанг і обережними спробами проводять подрібнення каменя. Частину каменів видаляють інструментами, а пісок вимивають під тиском антисептичного розчину, вводимо в пузир через маточний або інший катетер.

Після звільнення сечового міхура від каменів та піску в його порожнину вводять розчин новокаїну з антибіотиками, а тазову клітковину добре покривають маззю Вишневського і дренують. Рану залишають частково відкритою. Після операції утворюється тимчасовий отвір, який закривається через два тижні самостійно [14].

1.7 Післяопераційний догляд

Після виконання операції тварині необхідно забезпечити відповідні умови утримання та догляду.

Після операції тварину необхідно перевести в чистий продензифікований станок у приміщенні для тварин. Досить важливо забезпечити тварині спокій та комфорт. В якості підстилки необхідно використовувати солому, аж ніяк не тирсу [2].

Протягом 2 — 3 год. після операції годувати тварину заборонено, в зв’язку з можливою закупоркою стравоходу кормовими масами. Призначають відповідну дієту. Раціони балансують по вуглеводам і перетравному протеїну, кальцію і фосфору, кислотним і лужним еквівалентам. Вони повинні бути багатими на каротин та макроелементи (кобальт, мідь, цинк, йод), бути мало об'ємними. Ні в якому разі не можна допускати надлишку фосфору. Необхідно уникати тривалого використання одноманітних кормів (зерна, висівки) і жорсткої води. Слід дотримуватись регулярного достатнього напування тварини, але не перебільшити з рідиною [15].

Так, за твариною необхідно встановити постійний нагляд. Рану потрібно оглядати щодня — визначити чи не має припухлості, гнійного запалення, чи всі шви в порядку. При необхідності призначити антибіотико — терапію. Досить важливим є вимірювання температури (37,5 — 38,5?С), пульсу (24 — 42 уд/хв) та частоти дихання (8 — 16 р/хв) [16].

Висновки

1. Диференціальна діагностика порушень сечового міхура базується на відповідному методичному підході, який включає в себе декілька етапів, що забезпечує чистоту даних клінічного дослідження, а також на додаткових, добре обґрунтованих методах досліджень

2. Цистотомія — це розтин сечового міхура з метою видалення каменів. Перед початком операції тварину необхідно утримувати на голодній дієті.

3. Операція проводиться на тварині, зафіксованій у стоячому положенні, поле операції готується в ділянці ануса з широким захватом прилеглих ділянок тіла тварини — вертикальний розріз (10 — 15 см.) проводять безпосередньо біля ануса. Частину каменів видаляють інструментами, а пісок вимивають під тиском антисептичного розчину. Для знеболення використали хлоралгідратний наркоз в дозі 8,0 — 10,0 мл.

4. Після операції тварину поміщають в окремий станок, забезпечуючи при цьому її спокій та комфорт, призначаємо відповідну дієту.

5. Необхідно пам’ятати, що своєчасне виявлення захворювання, проведення відповідної терапії, забезпечення тварини правильним харчуванням є основою проведення вдалого лікування, внаслідок чого ми зберігаємо тварині життя.

сечокам’яний знеболювання захворювання післяопераційний

Список використаної літератури

1. І. М. Магда, В. М. Власенко, П. О. Воронін «Оперативна хірургія тварин», 1993р. — 199 с.

2. Б. М. Анохин «Хирургия», 2003 г. — 414 с.

3. В. К. Чубарь «Оперативная хирургия», 1951 г. — 417с.

4. В. П. Акулова «Морфологоческая характеристика мочекаменной болезни с/х животных», 1989 г. — 57с.

5. И. Е. Паваженко, С. И. Братюха, Г. Н. Калиновский «Часная ветеринарна хирургія», 1991 р. — 327 с.

6. М. А. Нартайлаков «Общая хирургия», 2005 г. — 678 с.

7. С. Д. Клочков, О. А. Зотов «Ветеринария», 2001 г. — 56 с.

8. М. Г. Ільніцький, В. В. Нагорний «Довідник з ветеринарної хірургії», 2001 р. — 201 с.

9. Г. О. Хмельницький, В. С. Хоменко, О. І. Канюка «Ветеринарна фармакологія», 1995 р. — 478 с.

10. І. І. Сахарчук, В. І. Мальцев, Р. І. Ільницький «Антибактеріальна та протимікозна терапія», 2004 р. — 424 с.

11. Г. М. Калиновський. Методична розробка «Анестезіологія і хронічні захворювання коней «2003 р. — 18 с.

12. А. Ф. Бурденюк, Ю. В. Конопатов «Хирургические болезни с/х животных», 1988 г. — 451 с.

13. В. Б. Борисевич, І. Л. Панько, М. О. Терес «Спеціальна ветеринарна хірургія», 1995 р. — 357 с.

14. В. М. Власенко, Л. А. Тихонюк, І. С. Панько «Хіругія у конярстві», 1995 р. — 255с.

15. І. О. Калашнік, І. С. Панько «Практикум із загальної і спеціальної хірургії», 1995 р. — 253 с

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой