Консервація, реставрація та реконструкція садово-паркових об’єктів

Тип работы:
Курс лекций
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

ДУДИН Р.Б.

КОНСЕРВАЦІЯ, РЕСТАВРАЦІЯ ТА РЕКОНСТРУКЦІЯ САДОВО-ПАРКОВИХ ОБ'ЄКТІВ

Конспект лекцій для студентів напряму 1201 «Архітектура»

спеціальність 6. 120 102 «Містобудування»

спеціалізація «Ландшафтна архітектура»

напрям 1304 «Лісове та садово-паркове господарство»

спеціальність 7. 130 402 «Садово-паркове господарство»

освітній кваліфікаційний рівень спеціаліст

Львів — 2006

Рекомендовано до друку методичною радою лісогосподарського факультету Національного лісотехнічного університету України (протокол № __ від «__"_________________ 2006 р.)

Автор: асистент Дудин Р. Б.

Рецензенти: __________________________

__________________________

Р. Дудин, 2006 р.

ВСТУП

Ландшафтна архітектура є мистецтвом досить своєрідним, так як має справу з живим будівельним матеріалом, який постійно видозмінюється, а отже вимагає постійного професійного нагляду і підтримки. За відсутності такого нагляду композиції втрачають мистецький характер, перетворюючись просто в зелені території. Ця обставина стала однією з основних причин, через які до наших днів дійшла відносно невелика кількість пам’яток садово-паркового мистецтва. Тому ті сади, парки та інші об'єкти, які збереглися, вимагають найбільш бережного відношення при їх використанні і наукового обгрунтування при їх відновленні.

Протягом всього часу існування ландшафту рослини, розвиваючись, змінюють своє забарвлення, форму і величину, що впливає на зовнішній вид ландшафту, однак певний тип садово-паркового ландшафту може існувати при умові спрямованого на нього впливу. Так, при постійному проведенні робіт по формуванню та догляду за деревами, чагарниками та квітковими партерами регулярний тип ландшафту зберігається тривалий час, а при недотриманні цих заходів швидко перетворюється в лісовий або пейзажний.

Як правило, завершений образ ансамблі набували поступово; від початку будівництва і до створення виразної композиції ансамблю, яку прийнято називати періодом розквіту, проходило 40−50 років. В процесі подальшого формування одні ансамблі не піддавались змінам, які б принципово порушували першопочатковий задум, інші ж перероблялися, доповнювалися у відповідності з вимогами інших стилістичних періодів, тобто переживали подальші нашарування.

Вивчення сучасного стану парків-пам'яток садово-паркового мистецтва обумовлено рядом причин, головними з яких є пристосування до нових умов експлуатації та зміна структур ландшафтів, яка пов’язана з віковими характеристиками рослинності. Старовинні парки України, більшість яких формувала палацово-паркові комплекси, на сьогоднішній день організовувались як міські сади і вимагають термінових заходів в зв’язку із зміною їх функціонального використання. Відновлення парків повинно проводитись комплексом методів: реставрація найбільш цінних елементів ландшафтів, реконструкція насаджень у ландшафтних виділах, консервація дерев та чагарників, що підлягають охороні, адаптація всього паркового комплексу до сучасних умов. Основною метою цих робіт є формування стійких і довговічних високодекоративних насаджень.

У збірнику лекцій наводяться шляхи вирішення цих завдань, які вивчає дисципліна «Консервація, реставрація та реконструкція садово-паркових об'єктів»

ЛЕКЦІЯ 1. Завдання і методи відновлення парків-пам'ятників

Духовне відродження народу України неможливе без збереження культурно-історичної спадщини. Важливою складовою частиною останньої є старовинні парки. За період, який охоплює другу половину XVII — початок ХХ століть в Україні було побудовано багато парків. Один з їх дослідників О. Л. Липа згадує, що їх було понад 250, підкреслюючи, що це неповний список. Усі вони мали велику історичну і культурну цінність. В наш час із 88 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення 68 (тобто близько 80%) є старовинними. Значний відсоток складають старовинні парки і серед 411 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення. Внаслідок безгосподарчого використання деякі парки або втратили значення, або значно зменшилась їх площа. Майже всі вони знаходяться на різних ступенях деградації, яка відбувалась протягом багатьох десятиріч.

За дослідженнями Ю. О. Клименка та С.І. Кузнєцова (2000), в сприятливих природно-кліматичних умовах Правобережного та Західного Лісостепу України знаходиться 36 старовинних парків загальнодержавного значення, у тому числі у Вінницькій області - 8, Житомирській — 4, Київській — 1, Києві - 2, у Черкаській області - 4, Хмельницькій — 8, Тернопільській — 4, Рівненській — 2, Львівській — 3.

А.Д. Жирнов (1989) зазначає, що всього до пам’яток природи і садово-паркового мистецтва за рішенням Львівського облвиконкому № 498 від 1984 р. було віднесено 61 парк, з них 6 республіканського (на той час) значення. За кількістю парків-пам'яток Львівщина займала перше місце на Україні, за кількістю парків-пам'яток республіканського значення — третє місце. Однак якогось каталогу чи систематичного опису парків Львівщини на даний час немає.

Для того, щоб зрозуміти, як відбувався процес руйнації, та відповідно як відновлювати старовинні парки, розглянемо коротко процес їх історичного розвитку, формування ландшафтів. У 1994−1998 рр. групою вчених (Ю.О. Клименко, С.І. Кузнецов, Центральний ботанічний сад НАН України, м. Київ) було обстежено старовинні парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Правобережного та Західного Лісостепу і виявлено наступні закономірності.

З 1387 р. землі Подолії, Галичини, Волині попали на декілька століть під владу Польщі. Контакт української культури з польською, литовською, західноєвропейською залишив глибокий слід в розвитку українського паркового мистецтва і є унікальним для території колишнього Радянського Союзу. Паркобудування на Львівщині представлене монастирськими садами Середньовіччя (парк ім. І. Франка, сади Онуфріївського, Бернардинського монастирів, монастиря Бенедиктинок у Львові), садами палаців і замків в с. Муроване, в с. Підгірці Бродівського району, Оброшинський дендропарк, водними парками.

Будівництво регулярних садів поступово з середини XVIII ст. змінюється будівництвом пейзажних парків. В розвитку пейзажного паркобудування на Львівщині можна виділити три основні типи парків: романтичні, де пейзаж трактується як театральна декорація (Стрийський парк), реалістичні, які базуються на природних ландшафтних картинах місцевості (Залізна Вода, Личаківський, Високий Замок) і дендрологічні (натуралістичні), в яких парк розглядається як колекція рослинності (Міжинець, Підгорецький, Роздольський). З початку ХІХ ст. з’являється інтерес до нових екзотичних декоративних рослин, закладається цілий ряд акліматизаційних і ботанічних садів. На заході України закладались парки Кременецького ліцею в 1806 р., Львівського університету в 1824 і в 1852 рр., Оброшинський в 1730 р., Чернівецького університету в 1875 р., Крайової школи лісового господарства в 1860 р., сільськогосподарської школи в Дублянах в 1870 р. та ін. На відміну від ботанічних садів інших районів, перераховані об'єкти відрізнялися більшою естетичною цінністю, продуманістю планувальної структури, виразними пейзажними композиціями і тому можуть бути віднесені до пам’яток садово-паркового мистецтва. Великий внесок в естетичну концепцію натуралістичного парку внесли К. Баер, Ю. Бруницький, Т. Вільчинський, А. Рерінг.

Багато парків на території Західної України і Білорусії побудував представник Варшавської школи планувальників і будівельників парків проф. С. Целіковський.

Більшість старовинних парків створювались при панських маєтках (винятком є лише декілька старовинних міських парків). Звичайно ансамбль з палацу і парку формувався кілька десятиріч, часом підпадаючи під різні перебудови. Період розквіту більшості старовинних парків припадає на дореволюційний період. Перша світова війна, революційні події нанесли відчутну шкоду палацово-парковим ансамблям. В багатьох з них палаци були зруйновані, насадження пошкоджені. При нових владах паркам далеко не завжди приділяли стільки уваги, як раніше. Часто установи, які вели догляд, не мали необхідних можливостей, а виконавці - знань. Це зумовило початок процесу деградації. Свій внесок у деградацію парків зробила війна 1941−45 рр. Не можна сказати, що в наступні роки нічого не робилося для охорони і відновлення парків, але не завжди цього було достатньо. В наш час, у зв’язку з природним старінням насаджень, їх деградація ще більше посилилась.

Якщо розглядати палацово-паркові ансамблі в цілому, то відміни їх сучасного стану від періоду розквіту обумовлені кількома причинами. По-перше, в багатьох з них були знищені архітектурні споруди (палаци, в'їздні брами, альтанки, теплиці, господарські будівлі і т.п.), скульптури, а також ставки, фонтани та інші водні споруди. По-друге, площі значної кількості парків сильно зменшились внаслідок відчуження їх земель під інше використання. По-третє, практично в усіх парках було споруджено нові будівлі, або розташовано стадіони, або встановлено атракціони, кіоски та інші споруди. Все це призвело до втрати або зміни в плануванні доріжок в парках, які зазнали вищезгаданого впливу, що неминуче відбилось на рослинних композиціях. Щодо останніх, то крім цього, вони змінюються за своїми природними законами, а також залежно від догляду за ними. При неналежному догляді в деградації паркових насаджень можна виділити наступні ступені: ландшафтний, таксономічний, фітоценотичний.

Досить на деякий час припинити догляд за парком, як самосів призведе до заростання галявин, перекриє вісти, через які з оглядових майданчиків відкривались близькі та далекі перспективи (Стрийський парк, зона т. зв. «руїн»). Сформовані в парку різні типи садово-паркового ландшафту (регулярний, парковий, садовий, лучний) починають зникати, перетворюючись на лісовий тип садово-паркового ландшафту. На жаль, іноді проведені в наші дні безсистемні посадки в старовинних парках також сприяли і ландшафтній деградації.

Під таксономічною деградацією розуміють зменшення кількості таксонів порівняно з тією, що колись була в парку. На жаль, списки видів, які вирощувалися, збереглися далеко не для кожного парку. Однак загальна тенденція така. В першу чергу в парках зникали квітково-декоративні рослини — однорічники, дворічники, а потім і багаторічники. Щодо деревно-чагарникових насаджень, то відпад починається з кущів, які потерпають від недостатнього догляду, затінення самосівом деревних видів або які досягли граничного віку. З деревних видів найменш стійкими, як показує досвід, найчастіше виявляються високодекоративні форми. Творці парків звичайно висаджували багато хвойних. До нашого часу в старовинних парках збереглися лише окремі екземпляри декількох видів. У ХІХ столітті при формуванні парків широко використовували ялину європейську, сосну веймутову та чорну, модрину, ялівці. Старі екземпляри цих видів і зараз прикрашають багато парків. Але не можна не помітити, що частина дерев всихає, і їх кількість постійно зменшується. Молоді посадки, які у майбутньому замінили б старі насадження, в обстежених парках відсутні. Тобто є реальна перспектива випадання цих видів. Щоб цього не відбулося, необхідно провести посадки найближчим часом. Але і в цьому випадку, ще до того, як вони досягнуть розмірів, при яких будуть виконувати свою роль в композиції парку, старе насадження може припинити існування. Разом з тим в багатьох парках в останні десятиріччя здійснювались посадки різних інтродуцентів. Далеко не завжди ці посадки відповідали стильовим особливостям парків, рослинним композиціям, серед яких вони опинилися.

Багато старовинних парків створювалося на базі природної рослинності. Масиви, гаї, окремі дерева, які росли на площі, відведеній під парк, перетворювалися в паркові насадження, навколо яких здійснювалися подальші роботи. Уривчасті архівні відомості свідчать, що на території Правобережного Лісостепу України парки найчастіше створювалися на базі бучин та дібров, а у випадках, коли посадки здійснювалися на вільних площах, одним з головних видів, що висаджувався, був бук лісовий або дуб звичайний. Таким чином, або природні фітоценози трансформувалися в паркові, або створювалися паркові, які з часом ставали близькими до природних. В якому ж стані вони дійшли до наших днів? В значній кількості парків (наприклад, у Вінницькій області) деревним видом, який переважає, є ясен звичайний. Однак, якщо провести аналіз розташування вікових дерев, можна відзначити, що вони не утворюють суцільних масивів, а стоять невеликими групами або окремо. Простір між ними займають рослини у віці близько 80 або 50 років, а також молодші за віком. Все це свідчить, що в роки лихоліть в парках вирубувався найцінніший деревний вид — дуб звичайний, а простір, який він займав, захоплював самосів ясена. Такий тип деградації відбувається в парках, створених на базі ясеневих дібров. В деяких парках спостерігається домінування інших супутників дуба — клена гостролистого, ільмових, липи серцелистої; в парках, створених на базі грабових дібров, в наш час домінує вид другого ярусу — граб звичайний. Зрозуміло, що це відбивається на чагарниковому і трав’яному ярусах. Зміну співвідношення між кількістю рослин різних видів в усіх ярусах, а також зміну видового складу порівняно з непорушеними корінними насадження прийнято називати фітоценотичною деградацією паркових насаджень. Наступний її етап — проникнення в паркові насадження інтродуцентів, що натуралізувалися: робінії звичайної та клена ясенелистого. Ділянки, на яких вони переважають, в окремих парках вже займають значні площі.

Проблема відновлення старовинних парків України має історичний, біологічний, ландшафтний та соціальний аспекти. Загальні підходи до відновлення планування і насаджень історичних місць і старовинних парків викладені в чисельних роботах відомих дослідників (Агальцова, 1980; Бондарь, Салатич, Садовенко, 1974; Ильинская, 1984; Липа, 1960; Лихачев, 1981; Нельговский, 1983; Успенская, Клименко, Кузнецов, Давиденко, 1991). В цих роботах історичний аспект відновлення зелених насаджень як історичних місць, так і старовинних парків панських маєтків відображено досить повно. Нашим намаганням є лиш підкреслення великої значимості цього аспекту.

Великої уваги заслуговує біологічний аспект відновлення старовинних парків, який, на думку Ю. О. Клименка і С.І. Кузнецова, враховується ще зовсім недостатньо. Відома велика кількість робіт з ландшафтної оцінки паркових насаджень і в той же час дуже мало досліджені питання біології паркових угрупувань. Як свідчать автори, такі роботи були розпочаті в Центральному ботанічному саду НАН України проф. Л.І. Рубцовим і потім продовжені там у відділах паркознавства та дендрології. Аналіз існуючих садово-паркових об'єктів з фітоценотичних позицій дозволить ще повніше розкрити взаємозв'язки з середовищем і допоможе виявити закономірності, необхідні для подальшої розробки біологічного підходу до створення нових садів і парків, а також відновлення старовинних. Тому, вважають автори, вивчення паркової рослинності необхідно засновувати, перш за все, на науковому фундаменті біологічних дисциплін, а вже потім на досвіді мистецтва.

Проблема відродження насаджень старовинних парків не тільки біологічна і ландшафтно-архітектурна, але і організаційна. Більшість цих парків належить різним відомствам, які часто до паркового будівництва не мають ніякого відношення, але їм підпорядковані організації, до яких прикріплені ті чи інші історичні парки. На думку багатьох провідних науковців, поряд з Академією наук України цю проблему мають вирішувати Держбуд, Міністерства культури, охорони навколишнього середовища, сільського господарства, Спілка архітекторів, Український фонд культури, Українська академія аграрних наук, Українське республіканське товариство охорони природи, місцеві районні ради. Необхідно не тільки вивчення цих парків, але й обговорення цієї проблеми з політичними та господарськими діячами на місцях.

Таким чином, основними завданнями відновлення парків-пам'ятників є:

збереження цінних ландшафтних утворень, композиційних рішень парку, дендрологічних груп та ін. ;

раціональне використання для організації відпочинку населення, проведення науково-експериментальних робіт, підвищення естетичного рівня населення.

Збереження паркових комплексів або окремих елементів може здійснюватися шляхом застосування таких методів:

а) консервація і адаптація (пристосування до сучасних умов), в процесі яких паркові композиції зберігаються без змін, споруди і парк пристосовуються до нових умов експлуатації. Термін «консервація» використовується в ландшафтній архітектурі в розумінні збереження і підтримання композиції парку без внесення яких-небудь змін в планування і об'ємно-просторове вирішення, але при цьому в ньому все ж буде продовжуватися ріст дерев і чагарників, і парк в якійсь мірі буде змінюватися.

б) реставрація всього парку або окремих його компонентів — застосування радикальних методів зміни елементів ландшафту з метою отримання закінчених композицій, характерних для певного періоду розвитку парку;

Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва — це процес творчий, він не зводиться, за винятком окремих випадків, до буквального відновлення композиції періоду розквіту. При збереженні стилістичних особливостей ансамблю в цілому необхідно, як правило, рахуватися з наступними нашаруваннями, із збереженими старими деревами, зміною призначення ансамблю, великою кількістю відвідувачів і ще цілим рядом факторів аж до сучасних методів експлуатації парку. Однак всі нові вимоги повинні бути так враховані, щоб вони не порушували загального принципу вирішення ансамблю періоду його розквіту.

До речі, під періодом розквіту розуміють той вигляд парку чи саду, його деревно-чагарникових композицій, який він набуває через якийсь певний період (10−20−40 років); це період повної гармонії між всіма композиційними вузлами, будівлями та спорудами, оточуючим середовищем.

Реставрація історичних об'єктів вимагає від автора різносторонніх знань (історії містобудування, архітектури, садово-паркового і ландшафтного мистецтва, дендрології, ґрунтознавства, меліорації і т.д.), достатньої ерудиції і уяви, щоб на основі вивчення сукупності історичних матеріалів зуміти відновити витвір мистецтва з усіма основними особливостями періоду його розквіту.

За визначенням арх. Н.А. Ільїнської (1984), термін «реставрація» в області ландшафтної архітектури може бути застосований в повному розумінні цього поняття тільки до окремих фрагментів і деталей. Що ж до об'єктів в цілому, то в них в тій чи іншій мірі завжди мають місце елементи реконструкції. Тому правильніше було б називати проекти реставрації проектами реставрації з елементами реконструкції, що є дещо незручним, і на практиці це поняття стали замінювати терміном «відновлення», який в подальшому ми будемо часто використовувати.

в) реконструкція — корінна перебудова парку з метою покращення його образу у відповідності з сучасними вимогами організації парків, паркових композицій, функціонального спрямування. Вона повинна проводитися з використанням сучасних досягнень науки і техніки і бути спрямованою на відтворення сучасного образу, ідеї, стилю парку-пам'ятника. Реконструкція включає в себе обережне і послідовне вивчення старовинного парку, застосування нових прийомів планування, що доповнюють збережені елементи композиції. В практиці найбільш розповсюджена часткова або повна реконструкція зелених насаджень із збереженням функціонального змісту, планувальної основи і зовнішнього благоустрою парку. Цей вид реконструкції проводять, якщо функціональне спрямування парку, зонування і зміст зон, архітектурно-планувальна організація, елементи благоустрою та інші штучні компоненти паркового середовища задовольняють всі вимоги відвідувачів та запити міста;

г) відновлення (найбільш комплексний термін), в процесі якого можуть виконуватися завдання як по реставрації окремих елементів ландшафту, так і по реконструкції інших ділянок. Загальною метою відновлення слід рахувати відтворення попереднього образу ландшафтів, пейзажів, планування, втрачених елементів композиції в певній відповідності з духом часу створення парку. Інколи під терміном «відновлення» розуміють нове будівництво повністю втрачених композицій.

Підхід до відновлення пам’яток архітектури і ландшафтної архітектури в принципі не може бути однаковим. Пам’ятка архітектури після завершення будівництва залишається без змін тривалий час, після проведення реставраційних робіт їй може бути повернутий першопочатковий вигляд. В деяких випадках можлива консервація пам’яток архітектури. Об'єкти ж ландшафтної архітектури безперервно змінюються — за порами року і протягом всього свого існування, переживаючи юність, зрілий вік, який відповідає переважно періоду розквіту, і старість. Періодично, з досягненням основними породами дерев критичного віку, рубка їх стає невідворотною.

При цьому відбувається різкий контраст — на зміну старим деревам, до яких вже звикли відвідувачі парків, приходять молоді, в результаті чого враження від об'ємно-просторової композиції змінюється. Тому до таких, на перший погляд, невиправданих рубок слід відноситися не з позиції збереження звичного образу саду чи парку, а з розумінням необхідності заміни старих доживаючих дерев на молоді, для того щоб історично ландшафтні об'єкти продовжували своє існування і в майбутньому як витвори мистецтва, представляючи для кожного наступного покоління все більшу цінність.

Для всіх парків-пам'ятників, що оберігаються державою, доцільно розробляти і затверджувати директивні плани їх збереження і відтворення.

Директивний план представляє собою перелік основних напрямків і питань, які необхідно вирішити при проектуванні відновлення парку з вказанням періодів відновлення. Директивні вказівки повинні складатися перед розробкою проекту відновлення на основі матеріалів інвентаризації і вивчення паркового комплексу.

Директивним планом повинні визначатися нові функції парку-пам'ятника і перетворення його в місце відпочинку, туризму, оздоровлення, організація музейного або науково-дослідного комплексу і т.п. В ньому повинні міститися вказівки по збереженню існуючих архітектурних об'єктів, подальшому їх дослідженню і необхідній зміні функціонального використання.

Відновлення парку-пам'ятника може здійснюватись поетапно. В залежності від збереженості парку, його розміру, розташування і інших факторів можуть бути рекомендовані наступні етапи відновлення:

перший етап — вивчення і оцінка території парку. На цьому етапі проводиться інвентаризація насаджень, а також дослідні роботи, в процесі яких виявляються історичні, археологічні, архітектурно-планувальні та інші особливості парку. Інвентаризація повинна включати звіт або відомість про стан елементів ландшафту, рослинності, водойм, рельєфу, графічну, фотографічну і описову документацію.

другий етап — уточнення завдання на проектування і складання директивних вказівок (програми і завдання на проектування), що містять вказівки відносно призначення парку взагалі і окремих його елементів і споруд зокрема; шляхи відновлення або консервації окремих ділянок парку.

Директивний план може містити наступні вказівки, що стосуються: а) існуючого положення; б) удосконалення існуючого положення парку; в) звільнення території від елементів, що порушують структуру парку; г) удосконалення структури парку шляхом доповнення її недостатніми елементами; д) удосконалення композиції шляхом доповнення (або видалення) окремих елементів; е) пристосування (адаптації) парку і споруд до нової функції; є) можливого збільшення або зменшення розмірів об'єкту; ж) шляхів відновлення — реставрації або реконструкції об'єкту або його окремих елементів та інше.

третій етап — складання проекту відновлення і збереження парку на стадіях генерального плану, технічних і робочих проектів з вказанням черговості виконання відновлювальних робіт.

четвертий етап — здійснення проекту в натурі (при постійному авторському нагляді). При здійсненні робіт четвертого етапу слід складати виконавчі креслення за ділянками, що реставруються або реконструюються. Виконавчі креслення проекту відновлення повинні стати опорою нового етапу розвитку паркового комплексу і вихідним матеріалом для проведення подальших робіт по плануванню і благоустрою парку-пам'ятника.

Методика відновлення кожного конкретного ландшафтного об'єкта розробляється автором проекту відповідно до його індивідуальних особливостей (природних умов, значимості об'єкта і його стану, змінам його призначення і оточення, наявності історичної документації і т.д.), і в цьому відношенні ніяких загальних рекомендацій в принципі не може бути.

ЛЕКЦІЯ 2. Класифікація об'єктів садово-паркового мистецтва

В книзі «Восстановление старинных ландшафтных парков» (1979) автори Ю. А. Бондар, А. К. Салатич, Я. Л. Садовенко розділяють існуючі парки-пам'ятники на дві основні класифікаційні групи: I — за містобудівельною характеристикою; II — за особливостями композиційного вирішення.

В свою чергу групу I було розподілено на підгрупи за наступними ознаками:

а) за величиною — малі парки (площею до 10 га), середні (від 10 до 50 га), великі (від 50 до 200 га), крупні (більше 200 га);

б) за розташуванням на території України — міські, селищні, сільські, міжсільські;

в) за значимістю — державного значення, місцевого значення;

г) за відомчою приналежністю;

д) за функціональним використанням — рекреаційні, рекреаційно-туристичні, науково-пізнавальні (в т.ч. парки-музеї, ботанічні сади, дослідні бази АН та ін.), учбово-виховні, оздоровчі, інші.

Група II може бути розподілена за наступними основними ознаками:

а) за часом виникнення і формування парку — старовинні (XVI-XIX ст., поч. XX ст.) і сучасні, створені після 1917 р. ;

б) за стилевою характеристикою архітектурно-планувального вирішення — регулярні, пейзажні, комбіновані;

в) за складом основних компонентів паркового ландшафту — архітектурно-ландшафтні парки, в яких кількість, розмір і цінність пам’ятників архітектури є переважаючим елементом організації парку; культурно-ландшафтні, в композиції яких переважають споруди, пов’язані з розвитком історії та культури; природно-ландшафтні, побудовані на основі звичайних природних форм з незначною кількістю підпорядкованих об'єктів архітектури;

г) за ступенем збереженості основних історичних компонентів — добре збережені (архітектурно-планувальні елементи збереглися повністю і експлуатуються); частково збережені (не більше 50% компонентів збереглося і знаходиться у відносно задовільному стані); погано збережені (зазнали корінних змін і їх відновлення часто недоцільно);

д) за культурно-історичною і естетичною цінністю парків, в залежності від цінності об'єктів культури, архітектури, дендрології.

За іншими класифікаціями (Гостев, Юскевич, 1991) розрізняють меморіальні парки, парки-заповідники, пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Меморіальні парки за своїм історичним і соціальним значенням займають особливе місце. В багатьох з них розташовані меморіальні споруди — історичні пам’ятки культури і архітектури, скульптурні комплекси і т.п.

А.В. Агальцова (1980) виділяє окремо поняття меморіальний музей та меморіальний заповідник.

Меморіальний музей — це комплекс будинку, забудови, споруд, предметів побуту та обстановки, які збереглися недоторканними або відреставровані, але відтворюють реальну обстановку, в якій жив і працював видатний діяч минулого. Це «статичний» музей, де все — обстановка, будинок, служби — підтримується незмінним, ніби «завмерлим» на якийсь певний період. Однак все створене людиною піддається старінню: руйнуються будівлі, споруди, предмети побуту. Їх відновлення, тобто реставрація, пов’язується із застосуванням нових матеріалів при умові збереження їх зовнішнього виду. Сприйняття образу таких предметів відвідувачами залишається незмінним, але об'єкт набуває вже меморіальне значення і цінність його в комплексі меморіального музею зберігається.

Меморіальний заповідник — це природні і штучні ландшафти меморіальних місць, які дійшли до наших днів: сади і парки, ліси і гаї, луки, річки, ставки і озера, тобто все те, що формує природне оточення меморіального музею.

У меморіального заповідника дві функції - історична і природоохоронна. Поряд із збереженням цінних природних ландшафтів тут постійно підтримується і відновлюється природне оточення меморіального музею на певний історичний період.

На практиці часто зустрічаються різні назви меморіальних об'єктів: меморіальний музей-заповідник, меморіальна садиба, садиба-заповідник, музей-садиба. При всій різниці назв ці об'єкти об'єднані функціонально наявністю на їх території «статичного» музею і природного комплексу, який і є предметом досліджень спеціалістів з питань меморіалізації і проблем збереження.

Особливо багато меморіальних парків було створено після Другої світової війни, серед них і парки перемоги (у Львові - «Пагорб Слави»).

Наприклад, в 1945 р. на честь перемоги в Ленінграді було закладено парк Перемоги. Територія, відведена під парк, була майже позбавлена рослинності і порізана глибокими кар'єрами, що вимагало виконання значного об'єму робіт по інженерній підготовці і створенню системи живописних водойм.

Ще один ленінградський парк Перемоги — Приморський із стадіоном ім. С.М. Кірова, розташований на території островів Єлагіна, Крестовського і Вільного.

Серед меморіальних споруд, присвячених Великій Вітчизняній війні, значне місце займають «Рубіж Слави» під Москвою і «Пояс Слави» по лінії оборони Ленінграду, які представляють собою єдину систему меморіальних парків з монументами, що створюються в місцях найбільш кровопролитних боїв.

Окрему групу меморіальних парків складають парки в місцях, пов’язаних з іменами великих письменників, музикантів, поетів. Серед них особливе місце займає меморіал О.С. Пушкіна — Пушкінський державний заповідник в Псковській обл. На території заповідника площею 700 га знаходяться села Михайлівське, Тригорське, Петровське, Савкіна гора і музей «Святогорський монастир». Центр заповідника — с. Михайлівське з старовинною садибою, розташованою на пагорбі над р. Сороттю з прилягаючим до неї парком, який переходить в сосновий бір. Парк був закладений в кінці XVIII ст. Алея з 200-літніх ялин підводить до будинку, а до ставу веде «Алея Керн», обсаджена липами.

Парк с. Тригорського із ставами більший Михайлівського парку. Це типовий садибний парк другої половини XVIII ст. Його планування вирішене з врахуванням горбистого рельєфу. На краю крутого обриву р. Сороті в тіні вікових дубів і лип стоїть «Лавка Онєгіна».

В центрі парку «зелений танцювальний зал» — майданчик, оточений віковими липами. Від нього горбатий місток веде до «сонячного годинника» — 12 посаджених по колу дубів з високим загостреним стовпом в центрі. На цій же ділянці парку на насипному пагорбі стоїть 400-літній дуб.

У нас, на заході України, подібними меморіальними парками можна назвати парк ім. А. Тарнавського у м. Косові (Ів. -Франківська обл.), на території якого зараз збудовано дитячий санаторій, а також парк-садиба О. Фредра в с. Вишня поблизу м. Рудки Самбірського р-ну Львівської обл.

Парки-заповідники. В 1924 р. був прийнятий спеціальний декрет про охорону пам’яток природи, садів і парків, в якому визначалися завдання заповідників, методи їх організації, охорони і розвитку. Під заповідники виділяються території, що являють собою наукову, культурну і господарську цінність. Експлуатація їх обмежена або зовсім заборонена. Це своєрідні пам’ятки природи.

В заповідниках ведеться велика науково-дослідна робота по акліматизації рослин і тварин. В той же час багато заповідників є місцями для туризму і відпочинку населення. В колишньому СРСР нараховувалося близько 120 крупних державних заповідників. Для них виділялися характерні за природними умовами території: тайга, змішані ліси, лісостеп, широколистяні ліси, гірські ландшафти, степи, напівпустелі, пустелі.

На Україні також знаходиться велика кількість заповідників: Асканія Нова, Дунайські плавні, Чорноморський заповідник; у Львівській області розташований державний заповідник «Розточчя».

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. В нашій країні збереглося чимало пам’яток садово-паркового мистецтва. Більшість з них охороняється державою, в них ведеться велика робота по реставрації споруд і догляду за насадженнями.

Збережені пам’ятки садово-паркового мистецтва (сади, парки та інші об'єкти) вимагають найбільш бережного відношення при їх використанні і науково обґрунтованого підходу до їх відновлення.

Кожний палацово-парковий ансамбль представляє собою об'ємно-просторову композицію, побудовану за певним задумом, з усіма стилістичними особливостями, що відповідають періоду її створення. Палаци, павільйони і парки є частинами одного цілого, взаємно доповнюючи одне одного.

Найбільш знаменитими українськими парками — пам’ятниками садово-паркового мистецтва є такі парки, як «Софіївка» в Умані (Черкаська обл.), «Олександрія» (м. Біла Церква), «Тростянець», «Сокиринці» (Чернігівська обл.), Алупкинський парк, «Лівадія» (Крим) та ін., а також львівські старовинні парки — Стрийський, Личаківський, «Погулянка», «Високий Замок», «Стара Срільниця», «Залізна Вода», ім. І. Франка.

ЛЕКЦІЯ 3. Вивчення і оцінка території парку-пам'ятника

3.1 Принципи дослідження парків та їх елементів

Архітектурно-ландшафтний аналіз

М.Ф. Денисов (1986) відзначає, принципове досягнення певної послідовності в проведенні відновлювальних робіт на садово-паркових об'єктах. Перш за все необхідно ретельно обстежити об'єкт. Робота починається із збору можливих вихідних даних. Джерелами таких даних можуть виявитися архівні документи, різноманітна література, описи різноманітних поїздок та екскурсій, художня література, проектні матеріали, і, насамперед, натурні обстеження, які проводяться в такій послідовності:

обстеження загальної структури парку (визначення меж рослинності та відкритих просторів, які існували раніше, виявлення загальної композиції парку, розташування будівель і малих архітектурних форм і т.п.);

виявлення компонентів паркового ландшафту (встановлення історичних форм рельєфу і алейно-дорожної мережі, фіксація і обстеження історичної рослинності, картографування, гідротехнічне обстеження водних влаштувань, визначення розмірів малих форм);

аналіз виявлених паркових форм (розгляд взаємозв'язку паркових елементів, аналіз їх структури, встановлення видових побудов, оптичних ефектів, історії розвитку парку, його зовнішніх зв’язків і т.п.);

облік найбільш цікавих деталей класичного парку (складання паспорту на парк в цілому, таксація і паспортизація окремих форм рослинності, водойм та інженерних споруд, рекомендації по використанню парку).

Обстеження загальної структури парку є досить важливим розділом попередньої роботи по його відновленню. На цій стадії відбувається перше знайомство з пам’яткою. Таке ознайомлення необхідне навіть в тому випадку, коли є в наявності документи і креслення, за якими створювався парк. Справа в тому, що перенесення проекту в натуру не завжди виконується пунктуально. Крім того, не завжди на основі створених паркових елементів складаються достовірні креслення. Перше обстеження парку ставить за мету складання його плану на момент обстеження. Одночасно збираються відомості про перспективне будівництво в районі парку і наявність небезпечних зон навколо його території. На плані, який відображає стан парку на момент обстеження, бажано нанести характер рельєфу: загальний напрямок стоку поверхневих вод, замкнуті контури низин і пагорбів, загальну висотну характеристику території парку відносно оточуючої місцевості. План повинен містити контури високої рослинності, галявин, узлісь, відкритих просторів, партерів, гаїв і т.п. У випадку, якщо територія парку містить водойми або водні джерела, їх потрібно зафіксувати на цьому плані. З будівель парку перш за все наносяться інженерні споруди: мости, дамби, підпірні стінки, відзначаються місця збережених малих архітектурних форм та розташування садибних будівель. Виявлений в таких межах загальний стан парку порівнюється з проектною документацією, якщо вона є. При цьому складається перепис втрат форм рельєфу, рослинності, води, паркових будівель. У випадку, якщо порівнювати немає з чим, ця частина роботи залишається на період обстеження окремих елементів парку.

3.2 Попереднє вивчення парку-пам'ятника

Робота по реставрації включає цілий ряд послідовних етапів: архітектурно-реставраційного завдання, передпроектні дослідження, складання проекту, його здійснення в натурі, формування насаджень та догляд за ними, організація режиму охорони і використання.

Крім реставраційного завдання, яке офіційно називається в наш час «Планове завдання на реставрацію і відновлення», одним з головних вихідних документів є історико-архітектурний опорний план пам’ятки, затверджений державними органами охорони пам’ятників.

Передпроектні дослідження мають за мету отримати достовірні дані про об'єкт, що реставрується, які дозволяють визначити стиль побудови, загальну композиційну ідею і відтворити образ пам’ятника в період створення або розквіту, і скласти всебічну характеристику його стану і оточуючого середовища до моменту початку реставраційних робіт.

Вивчення існуючої ситуації складається з наступних аспектів:

комплексної характеристики ландшафту (характеристики рельєфу, його природної структури, змін при створенні - архітектурній обробці і наступній експлуатації, зокрема стан терас, гірок, валів і т.п., їх походження);

просторово-композиційної оцінки (стиль і ступінь збереження відновлюваної композиційної структури, наявність її слідів або можливості їх виявлення; глибина проглядності ландшафту, структура насаджень, збереження першопочаткових меж об'єкту і т.п.);

визначення характеру і ступеня втрат в просторово-композиційному і дендрологічному образі;

характеристики гідрологічного режиму території (структура і межі водної системи, стан надземних водойм і джерел водопостачання, рівень залягання ґрунтових вод, ступінь підтоплення і затоплення за порами року та інші інженерно-геологічні умови);

характеристики ґрунтових та інших природних умов: фізичний і хімічний склад ґрунтів, величина родючого шару, характер підстилаючих порід, мікроклімат території (включаючи характер інсоляції, температуру і вологість повітря, аерацію);

оцінки стану оточуючого середовища (його забрудненості) в даний час і прогноз на майбутнє;

характеристики екологічних зв’язків в існуючих біоценозах;

ландшафтно-композиційної інвентаризації насаджень (стан, ступінь відповідності проектному вирішенню об'єкту, що реставрується, природне чи штучне походження);

подеревної інвентаризації (для ділянок із збереженою рослинністю) з визначенням якісного стану деревостану, його декоративності, віку, життєстійкості, ступеня відповідності дендрологічному складу насаджень часів створення об'єкту;

характеристики забудови і планів подальшого освоєння об'єкта і прилеглої території: наявність і стан будівель і споруд, членування території, порушення композиції візуальними викривленнями; схеми інженерного обладнання території;

характеристики використання в даний час (відомча приналежність, система землекористування, рівень рекреації, напруженість шляхів руху, місця концентрації відвідувачів і т.п.);

характеристики містобудівельної ситуації: роль об'єкта в системі озеленення міста і формування архітектурно-художнього образу місцерозташування, транспортна доступність, наявність інших озеленених територій, плани соціального розвитку району, що стосуються пам’ятки садово-паркового мистецтва і т.п.

Для оцінки існуючої ситуації використовуються різноманітні методи досліджень: геодезична, топографічна і таксаційна зйомки, ландшафтна таксація, естетична оцінка, аерофотозйомка, картографування, гідрологічні і ґрунтові дослідження, паркова археологія і т.п.

Джерелом вивчення історії парку є матеріали архівів, краєзнавчих музеїв, старовинні гравюри і фотографії, літературні джерела, альбоми по старовинних парках, натурні обстеження. Дані вивчення заносяться в спеціальну анкету.

Для меморіального об'єкту достовірність — головний принцип, і для її доказів не завжди достатньо матеріалів натурного обстеження. Тому проводиться ретельний науковий аналіз всіх джерел, що є в розпорядженні спеціалістів.

За ступенем важливості всі джерела про минуле парку-пам'ятки можна розділити на три види: картографічні, письмові і іконографічні.

До картографічних джерел відносяться плани садиб та парків, що показують їх планування в певний період. Однак, таких планів для багатьох об'єктів не складалося, тому частіше використовують плани садибних земель періоду генерального межування 70−80-х років XVIII ст. На них показано розташування садиби, приведені дані про площі і характер розподілу земель за категоріями, в окремих випадках в план включається і планування парку.

Письмові джерела — це ревізські казки, економічні примітки до планів, бюджетні книги, звіти керуючих, переписка, мемуари, рахунки і т.п. Крім того, це і спогади старожилів, записані в різні роки, і замітки в газетах, журналах про відвідування садиб різними особами. Цей обширний матеріал часто служить не тільки прямим джерелом про планування або характер насаджень, але і другорядним доказом ряду положень, висунутих на основі натурного обстеження.

До іконографічних джерел відносяться фотографії, а також малюнки і картини, виконані художниками і різні роки, а особливо в період меморіалізації. Ці матеріали — важлива допомога при відновленні окремих елементів оформлення, пейзажів або невеликих ділянок.

3.3 Історико-архітектурна оцінка

Результатом попередніх досліджень повинна бути історико-архітектурна оцінка об'єкту, в процесі якої визначається загальна культурно-історична цінність парку або окремих його ділянок і архітектурних споруд.

В даний час можна говорити в основному про реставрацію пам’яток садово-паркового мистецтва, створених у XVIII-XIX ст., так як саме в цей час садово-паркове будівництво набуло широких масштабів.

Садово-парковому мистецтву на початку XVIII ст. притаманне регулярне планування парків, підпорядковане центральній осі, як правило, перпендикулярній основній палацовій (садибній) споруді. Підкреслено виділена партерна частина членувалась на квадрати і прямокутники з використанням променевої системи розташування алей і доріжок. Широко застосовувались стрижені дерева і чагарники, живоплоти, а також такі елементи, як боскети, трельяжі, криті алеї, лабіринти, павільйони, бесідки, фонтани, скульптури і огорожі. Характерним був і квітковий партер із складним малюнком і використанням інертних матеріалів. Складна гідротехнічна система і велика кількість водних просторів доповнювали паркову композицію.

З середини XVIII ст. починають переважати пейзажні парки різноманітного характеру: романтичні з пейзажем-декорацією, реалістичні - з використанням природного ландшафту, дендрологічні - з колекцією екзотичної рослинності. Останній напрямок отримав особливо широкого розповсюдження на початку ХІХ ст., коли був створений ряд ботанічних садів. Парки цього періоду поступово все більше наближаються до природних насаджень, гармонійно зв’язаних з навколишньою місцевістю і виявляли всі її особливості. Значення різних архітектурних елементів і їх кількість в цей період зменшується, вони використовуються з метою підкреслення красоти пейзажу.

В табл. 3 подані основні дані, необхідні для історико-архітектурної характеристики об'єкту.

Таблиця 3

Історико-архітектурна характеристика об'єкту

1

Назва об'єкту садово-паркового мистецтва

2

Площа (га)

3

Адреса

4

Назва землекористувача

5

Рік заснування

6

Автор першопочаткового проекту

7

Парк закладений в комплексі із спорудами або окремо

8

Періоди реконструкції (в комплексі із спорудами або тільки парк)

9

Автори реконструкції

10

Часткові реконструкції, їх час, об'єми, автори, виконавці

11

Автори окремих елементів об'єкту

12

Виконавці робіт, садівники-доглядальники

13

Період розквіту парку

14

Стиль періоду розквіту

15

Чи збережені стилістичні риси в об'єкті (в цілому і в окремих елементах)

16

Час зміни розмірів парку і їх причини

17

Зміна призначення парку, дата і причини

18

Часткові або повні знищення, дата і причини

19

Цінність в наш час

20

Місце збереження оригіналу або копій першопочаткового проекту

21

Першопочатковий проект опублікований

22

Місце збереження оригіналу або копій проектів реконструкції

23

Проекти реконструкції опубліковані

24

Місце збереження планів існуючого положення

25

Плани існуючого положення опубліковані

26

План міста (місцевості), на якому нанесений об'єкт з вказанням планування

27

План міста (місцевості), на якому нанесений об'єкт без вказання планування

28

Місце зберігання іконографічних матеріалів

29

Іконографічні матеріали опубліковані

30

Перелік літературних джерел, в яких об'єкт згаданий або описаний

Дані історико-архітектурної оцінки повинні бути основою складання оціночної картосхеми, на яку наносяться:

заповідні і меморіальні зони;

зони цінного історичного планування і забудови різних періодів;

композиційні райони;

композиційні осі та інші елементи;

споруди, ділянки та елементи ландшафту, що порушують першооснову архітектурно-планувального вирішення;

нові споруди та елементи дорожно-стежкової сітки, що не порушують загального композиційного вирішення парку.

Роботи по історико-архітектурній оцінці повинні ділитися на два цикли: польовий і камеральний.

Польовий цикл включає:

а) рекогносцирувальне обстеження;

б) розробку маршруту руху по території об'єкту;

в) прив’язку або уточнення прив’язки споруд і дерев до опорної сітки, нанесення їх на план;

г) заповнення відомостей обстеження.

Рекогносцирувальне обстеження проводиться на основі наявного плану або схеми, супроводжується коротким описом стану архітектурних споруд, планування, системи алей, форм площадок, наявних руйнувань ландшафту і т.д.

В процесі обстеження повинні бути виділені ділянки, які заслуговують на увагу з точки зору естетичної цінності, нанесені на схему, описані, піддані фотофіксації.

Прив’язку дерев і чагарників слід проводити на фрагментах плану в масштабі 1: 200, 1: 250, 1: 500, з яких пізніше складається загальний опорний план в масштабі 1: 500 або 1: 1000.

Камеральний цикл обстеження завершується складанням:

а) ситуаційного плану об'єкту в масштабі 1: 2000, 1: 5000;

б) схеми існуючого зонування території в масштабі 1: 1000, 1: 5000;

в) детального плану декоративних рослинних угруповань в масштабі 1: 100, 1: 200, 1: 500;

г) опорного плану об'єкту в масштабі 1: 500, 1: 1000;

д) пояснювальної записки з відомостями всіх етапів дослідження

3.4 Ландшафтна оцінка території

Ландшафтна оцінка території проводиться з урахуванням основних компонентів ландшафту — рельєфу, інженерно-геологічних умов, грунтів, рослинності, клімату, естетичних особливостей ландшафту.

Кліматична характеристика складається з оцінки загального кліматичного фону району і мікроклімату території парку. При вивченні загального кліматичного фону району слід звертати особливу увагу на вивчення метеорологічних факторів, що впливають на комфортні умови. Такими факторами є ефективні температури теплого періоду року, відносна вологість повітря і швидкість вітру в цей же період, а також зміни прямої і розсіяної сонячної радіації при безхмарному небі і тривалість вегетаційного періоду.

Оцінка мікроклімату ділянки повинна базуватися на аналізі кліматичних і метеорологічних умов приземного шару повітря. Слід враховувати, що мікрокліматичні особливості окремих ділянок парку визначаються експозицією, умовами місцевої циркуляції повітря і морозонебезпечністю.

Характеристика ґрунтів необхідна для визначення лісорослинних і санітарних умов ділянки, придатності для зведення споруд і т.д. При обстеженні парку вивчається ґрунтовий покрив, ґрунтоутворюючі і підстилаючі породи, визначається тип ґрунтів за механічним складом. Окремо виділяються насипні ділянки і штучні впадини.

На ґрунтовій карті в масштабі 1: 2000 або 1: 5000 повинні бути виділені ділянки, що різко відрізняються і близькі між собою за зовнішніми ознаками ґрунтів. Особливу увагу слід приділяти заболоченим ділянкам, які необхідно нанести на ґрунтову карту і вказати загальну питому вагу заболоченої території (в %).

Для ландшафтної оцінки території необхідна характеристика інженерно-геологічних умов. В цю характеристику входить допустимий тиск на ґрунти на різних ділянках парку, глибина залягання ґрунтових вод, характеристика рельєфу, дані про несприятливі фізико-географічні процеси та інше.

При ландшафтній оцінці території парку-пам'ятника необхідно враховувати особливості ґрунтових вод і рельєфу.

За тривалий час існування старовинних парків — 100−150 років і більше — міг значно змінитися водний режим території (понизитися або підвищитися рівень ґрунтових вод, могли бути створені нові водні споруди і зруйновані старі), тому необхідно приділяти увагу навіть незначним залишкам водних поверхонь.

Для відтворення лісорослинних умов, існуючих в період розквіту парку, і оцінки існуючих, а також для розробки заходів по благоустрою водойм та водних систем, необхідно ретельно прослідкувати конфігурацію всіх наявних водних поверхонь природного і штучного походження.

При обстеженні слід вказати площу водойм і їх середню глибину, ступінь заболоченості і стан берегів; у випадку їх проточності слід вказати, з якою природною водною системою вони зв’язані.

При детальному обстеженні рельєфу беруть екземпляр плану парку, отриманий при дослідженні його загальної структури. Вся територія парку при цьому розбивається на квадрати, розміри яких можуть коливатися від 20 до 100 метрів в залежності від складності. Сітка квадратів прив’язується до якого-небудь постійного орієнтиру, найкраще до геодезичного репера, якщо такий є.

Потім проводиться детальний огляд квадратів і складаються кроки огляду. На кроках наносяться всі місцеві виїмки і підвищення, траси і профілі доріжок і алей, відзначаються ухили відкосів, їх експозиція, профіль, наявні зсуви, оголені ділянки, камені.

При детальному обстеженні поверхні рельєфу особлива увага повинна бути звернена на збережені залишки боулінгрінів, терас, партерів, каналів, видових гірок, валів, дренажних каналів, амфітеатрів. При виявленні русел висохлих струмків виконуються обміри і зарисовки не тільки самих їх чаш, але і прилеглої ділянки берега, а також проводиться огляд дна з метою виявлення можливих слідів наявних острівків та заглиблень для риби.

Виконані кроки по квадратах з'єднуються разом для отримання загальної карти детального огляду поверхні рельєфу. При відсутності мірних приладів можливий крокомірно-окомірний прийом фіксації розмірів рельєфу. При цьому потрібно пам’ятати, що переважно крок людини складає 60−65 см.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой