Логико-психологический аналіз текстів наукових видань у процесі редакторського читання

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Журналистика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

ЛОГІКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТЕКСТІВ НАУКОВИХ ВИДАНЬ У ПРОЦЕСІ РЕДАКТОРСЬКОГО ЧИТАННЯ

Курсова робота

студентки ІІ курсу

Інституту журналістики

бакалаврської програми

«Видавнича справа та редагування»

Волосевич Анни

Науковий керівник

Женченко Марина Іванівна

кандидат наук із соціальних комунікацій,

доцент

КИЇВ 2012 г.

ВСТУП

Редакторське читання є надзвичайно важливим етапом у додрукарській підготовці наукового видання, адже наукові видання — це видання специфічного характеру, написані так само специфічними авторами у плані сприйняття та розуміння тексту. Автори наукових видань — як правило самі науковці - мають приблизне уявлення (або не мають його взагалі) про сприйняття читачем наукового тексту. Але їх не можна звинувачувати у недбалості по відношенню до читачів, адже основним завданням науковців є достовірний та точний виклад наявної інформації про дослідження, відкриття, явища науки тощо.

Адаптація та часткова переробка тексту наукових видань таким чином, щоб він міг задовольнити очікування читачів та не утруднював їх сприйняття викладеної інформації, є насамперед основним завданням редактора у процесі редакторського читання цих самих текстів та здійснювання редакторського аналізу. Під час редакторського аналізу редактор повинен чітко уявляти потенційного читача певного наукового тексту та розуміти його очікування від тексту. У той самий час редактор має усвідомлювати задум автора та редагувати текст таким чином, щоб він якомога точніше відтворював задум автора та задовольняв очікування читача.

Актуальність даної роботи зумовлена тим, що логіко-психологічний аналіз тексту, який редагується, є одним з основних елементів цього досить важкого завдання, адже структурованість будь-якого тексту та виклад інформації у ньому мають бути підпорядкованими законам логіки та не порушувати їх (нажаль, саме таке явище часто зустрічається у текстах наукових видань, написаних професійними науковцями за відсутності в них письменницького досвіду). Саме логіко-психологічний аналіз допомагає виявити порушення та усунути їх задля майбутнього комфорту сприйняття наукового тексту читачем.

Історіографія проблеми. Логіко-психологічний аналіз текстів наукових видань не ставав об'єктом досліджень саме в Україні, однак цей важливий елемент процесу редакторського читання був об'єктом особливої уваги та досліджень такого радянського наукового діяча, як доктора психологічних наук, професора, завідувача кафедри педагогіки та психології Саратовського державного університету ім. М. Г. Чернишевського Л. П. Доблаєва (Доблаев Л. П. Логико-психологический аналіз текста Л. П. Доблаев. — Саратов: Изд. Саратовского ун-та, 1969. — 170с.).

Його дослідження методу логіко-психологічного аналізу є досить ґрунтовними і змістовними та базуються на вивченні текстів радянських навчальних видань. Він описує структуру та сутність логіко-психологічного аналізу, його основні поняття та елементи. Іншим науковим діячем, який виокремлював логічний та психологічний аспекти аналізу тексту, наукового видання у тому числі, був Л. І. Каплан, кандидат психологічних наук, співробітник Академії Психологічних Наук РСФСР (Каплан Л. И. Психологический анализ понимания научного текста Учен. зап. Магнитогор. пед. ин-т. — 1957. — Вып. 4. — С. 39−56.). Він розглядає ці аспекти у розрізі розуміння наукового тексту читачем, що є важливим фактором для процесу редакторського читання і тому також потребує нашої уваги в під час розгляду цієї проблеми.

Серед українських науковців можна зазначити А. П. Коваль — українського мовознавця, доктора філологічних наук (з 1972), професора (1973); автора багатьох наукових та науково-популярних праць з історії української мови, культури мови тощо (Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української літературної мови: структура наукового тексту. — К.: Вид-во Київ. держ. ун-ту, 1970. — 307 с.). Вона глибоко аналізує структуру та композицію наукового тексту. Дослідження з цих тем є досить вагомими та корисними, адже вони містять у собі стійку основу логіко-психологічного аналізу саме текстів наукових видань.

Мета дослідження: пізнати сутність логіко-психологічного аналізу та користь його застосування у процесі редакторського читання текстів наукових видань, застосувати прийоми логіко-психологічного аналізу на окремих наукових текстах.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

1) шляхом психологічного аналізу дослідити розуміння наукових текстів читачем, зробити певні висновки, застосування яких буде корисним у процесі редакторського читання текстів наукових видань;

2) дослідити структуру та композицію наукового тексту, для кращого її розуміння та пристосування правил логіко-психологічного аналізу саме до текстів конкретного виду видань;

3) розглянути правила логічного поділу понять, на якому базується логічна структура текстів наукових видань, для засвоєння основ логіко-психологічного аналізу;

4) розглянути саме метод логіко-психологічного аналізу, сутність прийомів цього методу, основні поняття та положення;

5) сформулювати схему застосування логіко-психологічного аналізу;

6) проілюструвати механізм застосування сформульованої схеми на при-кладі конкретного наукового тексту.

Об'єктом дослідження є принципи організації наукових текстів, структура, композиція, базові правила логіки та психології, які стають у нагоді при вивченні логіко-психологічного аналізу.

Предметом дослідження є метод логіко-психологічного аналізу, його складові та допоміжні елементи, тісний зв’язок процесу редакторського читання з такими науками, як лінгвістика, психологія, логіка тощо.

Практичне значення дослідження: результати цього дослідження можуть використовуватись на практичних заняттях студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування»; матеріал може бути використаний у практичній діяльності, а саме — застосування прийомів логіко-психологічного аналізу власне у процесі редакторського читання текстів наукових видань та інших видань так само.

РОЗДІЛ 1. ДОПОМІЖНІ ЕЛЕМЕНТИ ТА СКЛАДОВІ ЛОГІКО-ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ТЕКСТУ

1.1 Психологічний аналіз розуміння наукового тексту читачем

Оскільки логіко-психологічний аналіз тексту у процесі редакторського читання є одним з важливих етапів редакторського аналізу, від його ретельності та сумлінності залежить подальше розуміння книги читачами та її загальна доля, успішна або ні. Редакторові потрібно чітко розуміти, усвідомлювати та керуватися всіма методами та етапами логіко-психологічного аналізу, про які йтиметься далі. У роботі над книгою редактор повинен завжди мати перед собою уявний образ читача та зважати на усвідомлення книги саме цим уявним читачем, уявляти собі його реакцію на текст, ступінь розуміння викладеного матеріалу. Редактор має на меті зробити текст максимально комфортним для сприйняття читачем. Саме тому редактор повинен мати чітке уявлення про всі етапи усвідомлення та засвоєння наукового тексту читачем, протікання цього процесу та його результати.

Основні параметри розуміння та сприйняття наукового тексту читачем чітко сформульовані та викладені у доступній формі у праці Каплана Л. І. «Психологический аналіз понимания научного текста». Дослідником було виявлено об'єктивний шлях дослідження, який дав можливість проникнути в характер розумових операцій, здійснюваних у процесі читання.

Вихідний та найзагальніший факт, який був виявлений в результаті проведених спостережень, полягає в тому, що у процесі розуміння читач не просто відтворює даний текст, а й аналізує його та в тій чи іншій мірі реконструює його словесне оформлення. Іншими словами, читач як би створює поряд з даним у деякій мірі реконструйований текст.

Створення такого реконструйованого тексту є необхідним засобом для розуміння оригіналу.

Реконструкція тексту, відтворювана у процесі його розуміння, і є результатом словесного характеру розумових операцій, здійснюваних при розумінні. Оскільки мисленнєві операції, що здійснюються над текстом у процесі його розуміння (поділ тексту на частини та нове їх співставлення, аналіз та синтез всередині частин та речень, «підстановка» слів тощо), і є словесними операціями, виникає як би змінений, реконструйований текст.

Спостереження дослідників показали, що така реконструкція словесної форми в якості засобу для виявлення всіх відтінків думки, укладеної в тексті, і призводить до розуміння як змісту тексту, так і до особливостей стилю.

Є кілька основних операцій, що ведуть до розуміння тексту:

1. Основною ланкою у розумінні всього тексту є розуміння речення.

Для розуміння окремих речень, що входять до тексту читачі часто вдаються до їх аналізу, а саме, до виділення членів речення, що виражають, насамперед, предмет думки, потім — висловлювання про нього, і, нарешті, до виділення інших елементів думки, укладеною в реченні.

Однак таке послідовне виділення не завжди можливе. У тих випадках, коли ця послідовність виділення порушується, виявляється прагнення до її відновлення шляхом пошуку та усвідомлення всіх членів, що складають речення. У ряді випадків порядок, в якому виділяються та усвідомлюються в процесі розуміння елементи речення, залежить від їх синтаксичної ролі в даному реченні: окремі слова, словосполучення і синтагми виступають у процесі розуміння речення у порядку, диктованому їх синтаксичною роллю.

Предмет розуміння та висловлювання про нього, як відомо, можуть і не збігатися з граматичними підметом і присудком. У процесі розуміння речення читач має справу з логічним аналізом: із виділенням логічного суб'єкта і логічного предиката укладеної в реченні думки. (Логічний суб'єкт — це те, про що йде мова, тобто предмет думки, а предикат — висловлювання про нього). Однак, оскільки читач спирається на синтаксичну побудови тексту та речень у ньому, розбіжність того, що виділялося в якості предмета думки, з граматичним підметом, а висловлювання про цей предмет — з граматичним присудком, призводило іноді до ускладнень у розумінні речення.

Синтаксис у цьому процесі виступає в ролі канви, на основі якої відбувається розуміння — виділення предмета думки, висловлювання про нього тощо та їх синтез. Зокрема це обумовлено тим, що в процесі осмислення читач не обмежується віднаходженням суб'єкта і предиката: він має вдатися до аналізу словосполучень і синтагм, що утворюють суб'єкт і предикат, — до прикладу, усвідомити визначення як визначення тощо. Таким чином, завдання розуміння тексту не обмежується логічним аналізом.

У процесі аналізу речення використовуються також контекст, в якому подане речення, заголовок, який створює в читача спрямування на предмет думки, наголос.

2. Відшукування в першу чергу думки та висловлювань про неї є основним актом у процесі читання не тільки окремого речення, але і більших смислових підрозділів тексту, які містять деяку завершену думку («смислових періодів») і тексту в цілому. («Смисловими періодами» можна умовно назвати такі частини тексту, які об'єднуються наявністю у кожному з них одного загального предмета думки й основного висловлювання про нього).

Розумова робота при читанні наукового тексту включає в себе як істотну ланку співвіднесення між собою предметів думки речення та «смислового періоду», а також — тексту в цілому. Процес усвідомлення зазначених елементів визначається їх взаємозалежністю у тексті: основним є предмет думки всього тексту, що збігається в основному з темою; ним визначається предмет думки у «смисловому періоді», а останнім, в свою чергу, — предмет думки в реченні. Остаточна мета розуміння тексту полягає у виявленні саме цієї залежності. Однак під час читання усвідомлення зазначених елементів не відбувається прямолінійно. Під час читання процеси перебування їх у реченні, у «смисловому періоді» та тексті в цілому переплітаються між собою.

3. Розуміння окремих слів, що входять до складу тексту, часто відбувається методом підстановки: слова тексту викликають в розумі читача асоціації з іншими словами, однорідними або — близькими за значенням. Процес розуміння здійснюється так, що значення одного слова, поданого в тексті, як би висвітлюється через значення іншого слова або відразу декількох слів, близьких до першого за значенням. Це явище становить аналіз та синтез продуктів аналізу та синтезу, укладених в слові.

4. Знаходження «суб'єкта» і «предиката» «смислового періоду», а також тексту в цілому здійснюється за допомогою процесів співвіднесення й антиципації, що виникає на основі виробленої у читача системи зв’язків.

Прочитання вже заголовку викликає в читача певне прагнення сформулювати щось на кшталт «гіпотези» про подальший зміст тексту. У таких випадках весь наступний процес читання має характер ніби перевірки вже зробленого читачем припущення. Незалежно від того, чи підтверджується «гіпотеза», що виникла в читача після прочитання заголовку, вона завжди сприяє розумінню. Якщо виявляється розбіжність «гіпотези» із даними, отримуваними з тексту, з’являється критичне ставлення до своєї «гіпотези» та до того, як було зрозуміле прочитане. Завдяки цьому активізується, отримує спрямованість весь процес розуміння.

Таким чином, створення «гіпотези» чинить позитивний вплив на весь подальший процес розуміння тексту. «Гіпотеза» змушує читача залучати наявний в нього запас знань з даного питання, завдяки чому читач начебто заздалегідь входить у коло обговорюваних питань; «гіпотеза» активізує думку, змушуючи перевіряти і порівнювати те, що висловлене в тексті з наявними в читача знаннями — все це призводить до більш глибокого проникнення у текст.

Припущення про подальший зміст тексту складаються в читачів і в процесі читання самого тексту. Окрім того, антиципація виникає навіть на основі відомостей про автора тексту, про його загальні та наукові позицій.

Такого роду антиципація завжди містить у собі момент оцінки, який визначається світоглядними установками читача. [10].

Отже, з вищезазначених операцій, з яких складається процес розуміння тексту, бачимо, що навіть підсвідомо читач керується логікою та логічним співвіднесенням синтаксичної структури тексту із його логічної структурою. У цьому вбачаємо вважливу причину необхідності проведення логіко-психологічного аналізу наукового тексту у процесі редакторського читання.

1.2 Структура наукового тексту як один з інструментів логіко-психологічного аналізу

Для дієвого та ефективного логіко-психологічного аналізу редактор передовсім повинен мати чітке уявлення про структуру та композицію наукового тексту, адже такий вид тексту має цілий ряд специфічних особливостей. Як зазначає дослідник цієї проблеми Коваль А. П., першочергове значення для наукового тексту має впорядкованість. Ця впорядкованість тексту накладає свій відбиток на зв’язок у науковому тексті одиниць плану вираження з одиницями плану змісту. У різних стилях мови впорядкованість, як свідчать дослідження, проявляється неоднаково. Стосовно до наукового тексту тенденція до такого типу впорядкованості відзначає план змісту. Засоби вираження (обов'язково чи факультативно), як правило, задані вченому; їх організація не є для нього творчим завданням. У відповідності з основною метою наукового опису він узгоджує дані досвіду, встановлює необхідні семантичні зв’язки між цими даними, інакше кажучи, — однозначно впорядковує план змісту.

Таким чином, оскільки впорядкування плану вираження в науковому стилі має виразно підпорядкований характер і визначається характером упорядкування плану змісту є важливим мати уявлення про засоби впорядкування плану змісту в науковому тексті.

Логічна послідовність викладу можлива лише в текстах суворо-інтелектуального характеру, де абсолютно (або максимально) виключається дія емоційних елементів. Конкретними ознаками логічної послідовності викладу є вираження чисто логічних форм думки (понять, суджень, умовиводів) і тісний логічний зв’язок компонентів. Мовними засобами, які відбивають логічну послідовність викладу, вважаються будь-які складні або прості речення, одна частина яких виражає причину, а друга — наслідок. Крім того, причинно-наслідкові зв’язки можуть здійснюватися в межах досить значного за обсягом відрізка тексту. Тісний логічний зв’язок між компонентами може виражатися не тільки через причинно-наслідкові відношення, але ц через цілий ряд інших типів смислової залежності, які мають і певне формальне вираження в тексті, наприклад: приєднання, порівняння, протиставлення, черговість, мету, результат і конкретизацію.

Логічна послідовність викладу досягається також за рахунок чіткого членування матеріалу на окремі пункти (зовнішні прояви: нумерація, буквені позначення, абзац тощо). Членуванню підлягає тільки матеріал, з якого можна виділити певну кількість абсолютно співмірних компонентів (інакше може виникнути небезпека нівеляції компонентів різного рівня значимості в тексті).

Лінійність тексту. Упорядкування плану змісту в науковому творі не може здійснюватися виключно на рівні судження насамперед тому, що в практиці людського мислення взагалі (не тільки у науковій мові) кожне судження виступає найчастіше в сукупності з іншими тісно пов’язаними з ним судженнями і виражає разом з ними розвиток думки, яка одним судженням, звичайно, не вичерпується.

Судження має суб'єктно-предикативну форму (про це йшлося у попередньому підрозділі), але не статичну, а динамічну, в які «предикат є носієм нового в пізнавальному акті». Таким чином, предикат є джерелом руху думки в судженні: предикат попереднього судження стає суб'єктом наступного і т. д. Це один з найбільш загальних та поширених типів лінійного зв’язку суджень, при якому рух думки здійснюється через предикат.

Логічна послідовність передбачає такий спосіб викладу, при кому кожна наступна ланка його безпосередньо випливає з попередньої або йде за попередньою (це причинно-наслідкові, темпоральні, локальні та інші зв’язки). В усіх цих випадках виклад набуває лінійного, ланцюгового характеру. Інший тип структурної організації тексту — «паралельний» — у науковому стилі зустрічається значно рідше (це така організація тексту, при якій від одного логічного центру йде кілька паралельних відгалужень думки, зв’язаних між собою не безпосередньо, а через ядро, центр висловлення). Є ще один тип структурної організації тексту — «ключовий»: перше речення відрізка тексту містить основний його зміст, решта речень — другорядні відомості.

Як бачимо, наукові тексти неоднакові за своїм характером; проте — з певною долею спрощення — можна сказати, що ступінь виявлення лінійного характеру побудови тексту перебуває в прямій залежності від того, якою мірою в тексті представлені розповідні масиви: історія питання, різні точки зору на повідомлю вальний факт, тлумачення певних явищ тощо (так, уже апріорно можна твердити, що текст з історії чи філософії буде більш лінійним, ніж текст з фізики чи механіки).

Лінійний характер зовнішньої структури наукового тексту проявляється не тільки за допомогою смислових зв’язків між компонентами тексту, але й за допомогою формально-синтаксичних і лексичних засобів, які виражають ланцюговий, лінійний зв’язок. Серед них можна назвати такі:

1) значна кількість речень у наукових текстах починається не з підмета, а з іншого члена речення;

2) частина речень, які починаються з підмета, не порушує лінійності структури, а сприяє їй, якщо підмет виражається займенником;

3) безособові речення в ролі головних частин складнопідрядних речень служать засобом пов’язання того, що повідомлялося в попередньому реченні, з тим, про що повідомляється у підрядній частині даного речення.

Крім того, створенню тісних лінійних зв’язків сприяє наявність різноманітних сполучників, сполучних слів і речень.

Скорочення кількості надлишкової інформації. Два або більше судження — послідовні ланки в процесі мислення — з однакової предметною співвіднесеністю створюють надлишкову інформацію. Такі судження можуть біти вміщенні в рамки одного речення, в тому числі й простого ускладненого речення. У такому реченні елементи, що не збігаються, виступають як однорідний ряд або відокремлений зворот, а однакові не повторюються — цим різко скорочується кількість надлишкової інформації.

Свобода від суперечностей — найважливіша вимога серед таких, як повнота, простота, точність, ясність тощо. Наявність суперечливого тлумачення, неоднозначність лексичних одиниць, які обираються для наукового опису, невідповідність між змістом і синтаксичною формою його вираження — свідчення недосконалості тексту.

Повнота викладу. У науковому тексту мовний аспект висловлення здійснюється засобами виключно мовними (на відміну від розмовної мови, де частину інформації несе на собі позамовна ситуація й позамовні дії). Науковий текст прагне до максимального паралелізму між мовним вираженням і поступовим розвитком теми.

Ясність викладу і точність опису. У науковому стилі ясність у доборі однозначних і несуперечливих позначень понять є результатом точності їх аналізу — і навпаки: глибина проникнення в сутність предмета дослідження, точність знань про нього дає в результаті ясність у викладі добутих результатів дослідження.

Абстрактність викладу створюється насамперед яскраво вираженою «номінативністю» — переважанням номінативних конструкцій. Абстрактність викладу тісно пов’язана з інтелектуалізацією наукового викладу (ступінь розвитку мови, при якому висловлення стають більш визначеними і точними, а в разі потреби — абстрактними і здатними висловлювати всю складність думок та їх взаємозв'язок; підсилення інтелектуального аспекту мови).

Об'єктивність викладу досягається високим ступенем безособовості, відсутністю навіть мінімальної кількості суб'єктивно-оціночних моментів у манері викладу, зокрема у синтаксичній будові тексту.

Упорядкованість плану змісту в наукових текстах проявляється і в застосуванні більш конкретних, часткових прийомів, які поширюються на досить обмежене коло текстів:

ідеалізація — один із засобів спрощення методики дослідження (що відбивається й на способі викладу), який полягає в тому, що певні фактори, які залежать від ряду умов і часто не відзначаються стабільністю і однорідністю, ставляться в ідеальні умови (в тексті робляться з цього приводу спеціальні застереження; обумовлюються знаки тощо);

допущення — близький до ідеалізації спосіб упорядкування тексту. Різниця між ними полягає в тому, що величина і значення допущення залежать від конкретних умов і зовсім не повинні дорівнювати ідеалові;

апроксимація — наближене вираження одних величин через інші, простіші.

Композиція наукового твору як засіб упорядкування плану змісту стоїть дещо осторонь від названих раніше засобів — і насамперед тому, що значну роль тут відіграють не логічні підстави, а традиції жанру. Серед найпоширеніших жанрів наукової літератури, що складалися історично, слів насамперед назвати жанр наукової статті, жанр монографії і жанр інформаційно-реферативного повідомлення.

Кожний науковий текст — ця традиція порушується дуже рідко — повинен мати у своєму складі такі композиційні елементи, які можні легко вичленити: 1) введення в тему, виклад методики досліджень; 2) виклад результатів дослідження та 3) підсумки зробленого. [11].

Специфіка взаємозв'язку та взаємозалежності суб'єктів і предикатів у науковому тексті визначає специфіку всього логіко-психологічного аналізу наукового тексту, адже поняття «суб'єкта» та «предиката» є для нього ключовими, а самі логічні одиниці - головними об'єктами усіх здійснюваних в процесі аналізу операцій. Отже, структура наукового тексту є важливим фактором, на який потрібно зважати редакторові у процесі логіко-психологічного аналізу, та важливим інструментом того самого аналізу, адже саме структура наукового тексту визначає велику кількість особливостей логічної його організації.

1.3 Правила логічного поділу понять. Логічна структура тексту

Знання правил логічного поділу понять є необхідним для редактора у процесі логіко-психологічного аналізу тексту наукового видання, адже хибний поділ понять може істотно викривити надані факти та надати читачеві неправдиву інформацію. Для уникнення подібних наслідків редактор повинен перевірити текст на наявність або відсутність у ньому логічних помилок та помилок логічного поділу. Щоб зробити це коректно, необхідно знати правила логічного поділу понять.

1. Поділ має здійснюватися тільки за однією підставою.

Це правило випливає з принципу тотожності. Зміст даного правила в тім, що обрана підстава повинна бути постійною і її не можна змінювати в ході поділу. Правильно, наприклад, поділяти людей на чоловіків і жінок, або на повнолітніх і неповнолітніх, або на дітей і батьків, але неправильно — на чоловіків, жінок, дітей і старих людей. В останньому випадку ознака статі неправильно була заміненою ознакою віку.

Це правило доповнюється наступним.

2. Члени поділу повинні взаємно виключати один одного.

Передбачається, що кожен окремий предмет повинний знаходитися в обсязі тільки одного члена поділу, тобто обсяги членів поділу не повинні перетинатися.

Не можна, наприклад, поділяти людей на правоздатних і дієздатних — їхні класи перетинаються, і разом із тим не всі люди одночасно є і правоздатними і дієздатними. Наприклад, іноземні громадяни та особи без громадянства не мають деяких прав громадян України, а з іншого боку, багато громадян України не мають повної дієздатності (неповнолітні, розумово відсталі тощо.).

3. Поділ повинний бути співмірним.

Тобто сума обсягів членів поділу повинна дорівнювати обсягові діленого поняття.

Це правило застерігає проти пропуску окремих членів поділу або додавання надлишкових членів, виявлених за іншою підставою. Помилковими, невичерпними будуть, наприклад, поділ людей за рівнем їхнього освіти на тих, що мають початкову, середню і вищу освіту (пропущені ті, хто не має ніякої освіти, має неповну середню (9 класів) і неповну вищу освіту в обсязі 3 курсів вищого навчального закладу).

4. Поділ має бути безперервним і вичерпним.

Це правило вимагає переходити від вихідного поняття до однопорядкових видів, але не одразу до підвидів одного з таких видів, тобто вимагає не робити «стрибків» у поділі. Наприклад, правильно поділяти людей на повнолітніх і неповнолітніх, повнолітніх — на правоздатних і неправоздатних, правоздатних — на дієздатних і недієздатних. Але неправильно поділяти людей на правоздатним і недієздатних — це буде стрибком у поділі, який до того ж не буде вичерпним. [12].

Це основні правила, виконання яких має контролювати редактор у процесі логіко-психологічного аналізу та редакторського читання наукового тексту.

Вміння аналізувати логічну структуру тексту, виокремлювати та співвідносити його складові елементи надає змогу краще зрозуміти його та усвідомити викладену інформацію, що є одним з найважливіших етапів у процесі редакторського читання тексту. Це перша спеціальна умова успішної праці над книгою.

У гарному тексті смислові частини завжди тим або іншим чином взаєморозташовані та взаємопов'язані. Такий текст може розглядатися як система думок, система з чіткою та визначеною логічною структурою. Зв’язки між цими думками можуть бути найрізноманітнішими.

Логічну структуру можна знайти у в простому розповідному реченні. Наприклад: «Сонце неодмінно зійде завтра». З точку зору формальної логіки це речення виражає судження, в якому можна виокремити те, про що йде мова (логічний суб'єкт — сонце) і те, що саме говориться про цей суб'єкт (логічний предикат — неодмінно зійде завтра), а також зв’язок між ними (твердження).

Такий зв’язок існує і між більшими «одиницями» — між окремим реченнями та групами речень. Це зв’язок між текстовим суб'єктом та текстовим предикатом, які разом складають текстове судження, яке виражається цілим текстом. Крім того, в тексті виокремлюється й інший вид зв’язку — зв’язок між текстовими суб'єктами. Текстовий суб'єкт можна розглядати як тему тексту, текстовий предикат — як розкриття цієї теми.

Логічна структура будь-якої книги в самому загальному виді виражена в її змісті. Саме тому редакторові необхідно ретельно опрацьовувати не тільки текст книги, а й зміст, правильно встановлюючи всі смислові зв’язки між розділами наукового тексту на основі глибокого психологічного обґрунтування, адже у подальшому зміст буде одним з найосновніших орієнтирів для читача у правильному розумінні та повному засвоєнні викладеного матеріалу.

Але звісно, роботи із самим лише змістом замало. Редактор повинен вибудовувати чітку структуру параграфів або розділів, яка б потім була зрозумілою читачеві, при цьому не просто виокремлюючи основні ідеї тексту, але й підкреслюючи різноманітні зв’язки між основними ідеями тексту, а також між ними та тими думками, в яких ці основні ідеї тексту розкриваються.

Логічна структура наукового тексту має повністю виключати буд-які проблемні ситуації у тексті, адже вона повинна бути максимально правильною, чіткою та ясною. Для того, щоб вміти ліквідувати такі проблемні ситуації, редактор перш за все має чітко усвідомлювати які саме ситуації у тексті називаються проблемними, та як їх виокремлювати. [3].

Існує п’ять типів проблемних ситуацій в тексті:

Перший тип проблемних ситуацій — суб'єкт та його предикат розкриваються в тексті не відразу, а поступово, послідовно один за одним. Це особливість будь-якого тексту: виклад у ньому текстового судження починається або з суб'єкта, або з предиката. У процесі пізнання суб'єкта, який передує своєму предикатові, не зрозуміло ще, в чому складається сенс цього предикату. І, навпаки, поки мова йде про вираження предиката, який передує своєму суб'єкту, цей суб'єкт невідомий. Цей факт сприймається як почуття здивування або як почуття цікавості. Частіше та особливо чітко ці почуття виникають тоді, коли суб'єкт є важливим, новим та неочікуваним у ході оповіді.

«Звичайно, виховне значення уроку в радянській педагогіці передусім пов’язувалося із специфічним змістом кожного навчального предмета, проте на основі аналізу літератури маємо підстави стверджувати, що арсенал чинників виховання на уроці не обмежувався змістом навчального матеріалу. Серйозної критики зазнавали спроби окремих педагогів оформити виховуюче навчання на уроці як прив’язування до нього спеціальних «виховних моментів». Варто зазначити, що в полі зору науковців і практиків радянського періоду перебували питання виховного впливу різних аспектів уроку — його організації, взаємин учасників (учителів і учнів), матеріальних умов, в яких вони працюють, навчальної праці, методів і засобів навчання, контролю і оцінювання, атмосфери уроку тощо.

Умови правильної організації праці учнів на уроці, яка справлятиме позитивний виховний вплив, педагоги вбачали у активізації пізнавальної діяльності школярів через стимулювання їх самостійності та ініціативності." В наведеному уривку бачимо яскравий приклад вищезазначеного типу проблемної ситуації. Згаданий термін «виховні моменти» може бути зрозумілим не кожному читачеві, особливо якщо останній не обізнаний у методології та принципах радянської педагогіки. Тому термін — суб'єкт, — який передує своєму предикату, викладеному у наступних двох абзацах, викликає закономірні цікавість та здивування.

Другий тип проблемних ситуацій — суб'єкт або предикат або вони обидва дійсно викладені неповно, однобоко, а можуть й зовсім бути відсутніми. Це пояснюється або тим, що автор вважає за непотрібне викладати все, припускаючи, що читач володіє необхідними знаннями, або недоліками тексту.

«Показовим у цьому плані є опитування французької молоді у 1965 році, яке показувало значну політичну аморфність та конформізм молодіжного середовища. А потім відбувся вибух 1968 року…

Власне, ця подія призвела до якісних змін в інструментарії та підходах західних вчених до вивчення молодіжної проблематики. Об'єктом дослідження стали процеси взаємодії молодіжної ініціативи та суспільства, процеси в самому молодіжному середовищі, безпосередньо організації молоді." Даний уривок з наукової роботи характеризує другий тип проблемної ситуації у тексті. Текстовий предикат викладений не повністю, що ілюструє фраза «А потім відбувся вибух 1968 року…», яка не пояснюється у подальшому викладі матеріалу та залишається не розкритою у своєму повному значенні.

Третій тип проблемних ситуацій — обмеження суб'єкта або предиката, яке зустрічається у тексті доволі часто. Слова іноді, тільки, в окремих випадках, частково, особливо тощо слугують своєрідними ознаками або індикаторами суб'єктів та предикатів із обмеженням думки про предмет.

«Основною знаковою системою фіксування та трансляції інформації служить, звичайно ж мова, що є однією з відмінних ознак етносу. Яскравим підтвердженням цьому — проведене нами дослідження з історії виникнення та становлення української науково-популярної книги кінця ХІХ — початку ХХ століття.» У зазначеному уривку бачимо обмеження предиката. Не вказуються інші відмінні ознаки етносу, вся увага зосереджується лише на мові, як на ознаці такого типу. Звичайно, потрібно зауважити, що таке обмеження є вмотивованим та зумовлюється певною тематикою наукового тексту, але все ж таки закономірно виникає питання про інші відмінні ознаки етносу.

Четвертий тип проблемних ситуацій — розширення суб'єкта (предиката). У наступному суб'єкті предмет лишається тим самим, що і в передуючому йому паралельному суб'єкті, але позначаються нові його частини або боки. При викладі таких суб'єктів використовуються сполучники також, і, але, окрім, не тільки… але й тощо. Для розуміння суб'єкта із розширенням думки про предмет необхідно зіставити його з іншими суб'єктами, створити систему думок, тобто звернутися до певних розумових операцій.

«Чільне місце у реалізації виховних можливостей уроку відводилося також психологічним чинникам, серед яких передусім виділяли емоційний настрій уроку, без чого, на думку В. Сухомлинського, не можливе нормальне навчання. Йдеться і про звичайне збудження почуттів, викликане різними чинниками (гра, унаочнення тощо), і про стабільне піднесення духу, що може дати лише радість добре організованої навчальної праці, відчуття успіху в опануванні предметом.

Як сильний чинник виховання на уроці вчені розглядали також систему організаційних вимог, втілену як у постійно діючих правилах і розпорядженнях (правила для учнів, розклад уроків і дзвінків, розклад чергувань, режим дня, правила безпеки, правила поведінки на уроці тощо), так і епізодично застосовуваних розпорядженнях, наказах і настановах щодо поведінки, порядку виконання класних і домашніх завдань тощо. «

На прикладі наведеного уривку тексту бачимо, як за допомогою сполучника також розширюється текстовий суб'єкт, організовуючи кілька абзаців у єдину систему думок.

П’ятий тип проблемних ситуацій — з двох тісно пов’язаних між собою суб'єктів (або цілих суджень) один протиставлений іншому (суперечить йому, несумісний із ним). В цьому виражаються суперечливі відношення предметів та явищ реальної дійсності одних до одних. Тоді виникає необхідність з’ясувати, в чому саме складається суперечка, чим вона пояснюється, як вирішується тощо. Наступний текст дає чітку ілюстрацію даної проблемної ситуації у тексті:

«Зокрема, Б. Єсипов зазначав, що урок у школі не повинен вичерпуватися озброєнням учнів знаннями, а забезпечувати виховання самостійності, допитливого і творчого ставлення до оволодіння знаннями, уміннями і навичками.» (виділення моє. — А. В.) Як бачимо, протиставлення у текстовому предикаті має неправильну організацію, яка може збити читача з пантелику та яку редактор повинен вміти усунути. Правильно було б написати «…урок у школі повинен не вичерпуватися озброєнням учнів знаннями, а забезпечувати виховання самостійності…».

Такі різновиди проблемних ситуацій в тексті є найбільш типовими, які порушують або ускладнюють його логічну структуру і вирішення яких редактор наукового тексту має знайти у процесі логіко-психологічного аналізу.

1.4 Логіко-психологічний аналіз як такий. Сутність прийомів усвідомлення тексту та логіко-психологічного аналізу

У попередніх підрозділах було розглянуто всі важливі елементи, які є складовими частинами повного та коректного розуміння того, чим же є логіко-психологічний аналіз тексту, зокрема, наукового, та які потрібно чітко усвідомлювати редакторові для максимальної продуктивності і коректності логіко-психологічного аналізу наукового тексту у процесі редакторського читання.

Дослідник логіко-психологічного аналізу тексту Доблаєв Л. П. називає його ще смисловим. У своєму розумінні логіко-психологічного аналізу він як би розділяє його на ці складові: психологічну, яка відповідає за сприйняття тексту читачем (редактором у тому числі) та логічну, яка відповідає за структуру викладу думки у тексті, що має значний вплив на його психологічне сприйняття.

Дослідник пише, що психологічний аналіз змісту складного предмету є необхідним попереднім етапом на шляху психологічного вивчення діяльності, пов’язаної із ним. Чим складніше предметний зміст, тим, вірогідно, більш самостійне значення буде мати його аналіз, тим дальше це дослідження буде відстояти від аналізу діяльності за своєю методикою, тим менш «психологічним» він буде виглядати. Однак, це все ж буде психологічний аналіз, тому що він здійснюється у зв’язку з певною психічною діяльністю та служить тому, щоб забезпечувати більш ефективне психологічне дослідження діяльності як такої.

В чому складається психологічний аналіз тексту? Найзагальніше, що його характеризує, — це те, що у психологічному дослідженні текст розглядається, як об'єкт або результат пізнавальної діяльності. В методичному плані в обох випадках він є найважливішим об'єктивним показником цієї діяльності.

Текст у процесі логіко-психологічного аналізу характеризується як вираження системи смислових відносин (зв'язків). Оскільки розуміння тексту виступає не тільки як самостійний процес, але і як компонент свідомих психічних процесів, змістом яких є текст, такий аналіз тексту набуває і більш широкого значення. [2].

Логіко-психологічний аналіз наукового тексту у процесі редакторського читання є процесом, який зовнішньо дуже схожий із процесом сприйняття наукового тексту читачем (див 1. 1) та послуговується майже тими самим термінами й поняттями. Однак якщо у процесі сприйняття наукового тексту читач аналізує його на підсвідомому рівні задля кращого розуміння, то редактор свідомо та навмисне аналізує науковий текст у процесі редакторського читання, розбирає його на логічні та психологічні складові, задля максимально прийнятної реорганізації цього тексту в подальшому, що, як результат, зумовило б найвищий комфорт читача під час читання цього тексту.

Отже, важливими складовими логіко-психологічного аналізу є судження та текст. Їх розглянемо далі.

Судження є основною та найголовнішою одиницею логіко-психологічного аналізу, адже саме правильністю або неправильністю, повнотою, чіткістю, ясністю тощо судження вимірюється якість та придатність всього тексту. Тому вкрай важливим є дати якомога точніше та вичерпне визначення судження.

Судження може бути розглянутим з різних боків, аналізуючи різноманітні визначення судження, можна виокремити наступі, як найбільш точні та правильні: а) судження є думка, в якій стверджується або спростовується щось про щось; б) судження є думка, яка може бути істинною, або хибною. Ці визначення судження притаманні логіці.

З точки зору цієї ж науки, суб'єкти містять у собі старе знання про предмет, предикат — нове. Перше визначення, серед наведених вище, розкриває формальне, а друге — конкретне значення судження. Більшість авторів визначає судження за формальною ознакою. З точки ж зору психології та лінгвістики, судження — не тільки форма мислення, але й реальний процес мислення та мовлення, «виробником» якого є конкретна особистість.

Потрібно відзначити, що коли у логіці говорять про рухомі суб'єкт та предикат, їх залежності від контексту, то аналізується усе ж таки окреме судження, і до нього штучно підбираються можливі варіанти контексту, при чому тільки найближчого. Однак, для аналізу тексту потрібно розглядати судження в певному, заздалегідь заданому контексті.

Отже, під час процесу аналізу судження не ізольовані, а знаходяться у составі певного синтаксичного цілого або тексту. Через це воно набуває нових відмітних властивостей, між його суб'єктом та предикатом і в цілому між судженнями встановлюються складніші відношення.

Як логіки, так і психологи і лінгвісти від самого початку виходять з положення, що судження знаходить своє вираження у реченні і тільки у реченні, а суб'єкт та предикат — в окремих словах та словосполученнях. Однак, у процесі логіко-психологічного аналізу тексту редактору потрібно виходити з положення, що судження може виражатися (та виражається) також в цілому завершеному тексті або його частинах, які складається з кількох речень, а суб'єкт та предикат — в окремих реченнях (словах та словосполученнях, еквівалентних їм) або навіть в групах речень. Іншими словами, редактору потрібно виходити з того, що не тільки речення, але й текст або його певні частини являють собою не що інше, як вираження судження — набагато складнішого та багато в чому своєрідного у порівнянні із судженням-реченням — але судження. У судженні-тексті можна знайти всі ті основні ознаки, якими характеризується та за якими визначається судження-речення.

Які підстави маємо для розглядання тексту як вираження судження?

По-перше, у тексті, як і в окремому реченні, завжди висловлюється певна думка. Ця думка може бути більш широкою або складною, ніж думка, виражена в одному реченні, а може виявитися і більш вузькою.

По-друге, у тексті завжди щось стверджується або спростовується. Те, що у тексті часто міститься не одне, а кілька стверджень (спростувань) і мова при цьому йде не про один, а про кілька предметів, також не змінює суті справи. У складних судженнях-реченнях ми стикаємося з тим самим явищем. («Орел літає, але не плаває, а щука плаває, але не літає»).

По-третє, як і судження-речення, судження текст може містити у собі або істину, або хибу, або неправду. Той факт, що у тексті частина тверджень може бути істинною, а інша частина — хибною, не суперечить основному положенню, адже складні судження-речення можуть мати таку саму особливість. («Орел літає, але не плаває, а щука і плаває, і літає»).

По-четверте, у тексті можна виявити всі ті три елементи, які властиві окремому реченню, що виражає логічне судження: а) текстовий суб'єкт; б) текстовий предикат (див. 1. 3) та в) зв’язка, яка символізує наявність або відсутність у предмета тих або інших ознак. До текстових суб'єктів перш за все відносяться думки, виражені в заголовках, оскільки останні в узагальненій формі означають предмет, про який щось повідомляється в подальшому (ознаки якого викладаються) та названі номінативними суб'єктами, а до їх текстових предикатів — думки, виражені у змісті озаглавлених текстів. Всередині тексту виділяються на основі відношення між цілим та його частинами та між частинами, які входять до одного цілого, такі його елементи, в кожному з котрих містяться текстовий суб'єкт та текстовий предикат. У деяких текстах можуть бути наявними «додаткові» суб'єкти та предикати, основна відмінність яких складається в тому, що вони не входять до складу того або іншого суб'єкту, а грають допоміжну роль.

Логіко-психологічний аналіз текстів призводить до необхідності розрізняти думку про предмет як такий (розглядуваний окремо від його ознак) та думку про предмет, який включає у себе предмет у власному сенсі та його ознаки. Перша виражається у словах та окремих словосполученнях, а друга — у реченнях. Думку про предмет, який включає у себе предмет у власному сенсі та його ознаки краще вживати та розуміти під поняттям факт або явище.

Таким чином, факт ми розуміємо як єдність предмету (взятого у специфічному значенні) та його ознаки. Факт може володіти і своїми ознаками, які поширюються на предмет та його ознаки у їх цілісності, що входять до складу факту.

Головні особливості текстового судження: його суб'єкт представляє собою головну, основну думку, а предикат виконує службову роль (у той час, як у логічному судженні основне смислове навантаження несе на собі предикат); в текстовому судженні спостерігається зворотній зв’язок між суб'єктом та предикатом. [2].

Важливою складовою логіко-психологічного аналізу є не тільки виокремлення та усвідомлення текстового судження (або текстових суджень) та його складових, але й деякі прийоми осмислення тексту, які надають редакторові змогу краще уявляти реакцію читача на певний образ викладу матеріалу та усувати усі неясності та неточності у тексті під час редакторського читання.

Це основні та найбільш дієві прийоми логіко-психологічного аналізу для осмислення наукового тексту (досліджені, сформульовані та викладені у праці Доблаєва Л. П. «Вопросы психологии понимания учебного текста»):

1. Постановка питань у процесі читання наукового тексту.

Є декілька видів постановки питань (звичайних), виконуючих неоднакові пізнавальні функції, в залежності від особливостей тексту.

Основною умовою, що викликає постановку різного роду пізнавальних питань, є «проблемність» тексту (в цілому або якоїсь його частини), тобто наявність в ньому певних труднощів для розуміння, які потребують свого вирішення. Серед такого роду текстових особливостей (умов), виявлених у дослідженнях, виявляються загальні та специфічні.

Загальною особливістю викладу, що створює умови для виникнення пізнавальних питань, є природна обмеженість (недостатня повнота та глибина) змісту тексту в цілому або його складників. У найзагальнішому виді ця особливість виявляється в тому, що виникає необхідність ясної та певної конкретизації сформульованого положення або узагальнення наведених фактів, встановлення зв’язку між ними.

Природа цієї особливості викладу двояка. В одних випадках вона складається з того, що в будь-якому тексті думка розкривається тільки поступово, не відразу, і в якомусь місці викладу лишається незакінченою. В інших випадках обмеженість змісту зумовлюється тим, що автор ніколи не викладає «все», розраховуючи, що читач вже має певні знання. І якщо той або інший читач їх все ж не має, для нього текст виявляється «неповним». Напроти, добре поінформованій людині зміст даного тексту може здатися «неглибоким». Але і для того і для іншого текст матиме обмежений зміст.

Пізнавальні питання до саме наукових текстів можуть ставитися і у зв’язку з «обмеженістю» зовсім іншого роду — наслідком логічних та дидактичних огріхів: порушення доказовості, послідовності та доступності викладу. І завданням саме редактора є усунення подібного роду недоліків наукового тексту. [1].

2. Постановка питань-припущень.

Питання-пропущення — це такий прийом усвідомлення, в якому органічно поєднуються питання (звичайне) та припис тума відповідь на нього (здогадка). Питання-припущення можуть виникати у зв’язку з тими частинами тексту, в яких викладається основна думка та її обґрунтування і разом з тим міститься натяк або непряма вказівка на якийсь висновок або пояснення.

Саме ці питання мають силу побудити читача перевірити посталі у нього здогадки: шукати їх підтвердження у самому тексті або за допомогою пригадування матеріалу, вивченого раніше. Цей фактор робить постановку питань-припущень важливим елементом логіко-психологічного аналізу, здійснюваного редактором у процесі читання тексту наукового видання, адже саме усунення або зведення до мінімуму потреби кілька разів перевіряти та уточнювати прочитане читачем має бути результатом якісної роботи редактора.

Постановка питань-припущень містить у собі все те, що стосується постановки звичайних питань. Однак, якщо другим членом асоціації тут є не просто питання, але й припущення або здогадка, то і перший член повинен містити у собі, окрім усвідомлення змісту та загальних особливостей тексту (новизна, важливість), іще щось таке, що має змогу призвести до здогадки або припустимої відповіді. Зрозуміло, що таким компонентом може бути тільки певний розумовий або мнемічний (той, що має відношення до пам’яті, запам’ятовування) процес.

Умовиводи, які лежать в основі постановки питань-припущень, вочевидь, не можуть бути віднесеними ні до дедуктивних (окремі положення логічно виводяться із загальних), ні до індуктивних (загальні положення логічно виводяться з окремих). Їх особливість у тому, що відношення посилань та висновків не є відношенням між частковим та загальним. Окрім того, висновок у таких умовиводах не є остаточним результатом даної розумової операції, а має характер лише припущення (здогадки) та потребує обґрунтування або підтвердження іншими фактами.

Такі розумові процеси (включаючи операцію перевірки або обґрунтування висновку-припущення) можна назвати гіпотетичними умовиводами. Сам процес умовиводу, який входить до складу першого члену асоціації, вочевидь, у свою чергу здійснюється по принципу асоціації. Звісно, асоціації, яким відповідають вказані загальні положення, не складають всього механізму тих умовиводів, про які йде мова, але вони є його суттєвими компонентами. Вони відрізняються від вищезгаданих асоціацій тим, що не містять установочного компоненту, а своїм змістом мають тільки дію — отримання відповіді.

Порівняння випадків постановки питань-припущень та звичайних питань свідчить, що для виникнення питань-припущень недостатньо того, щоб мались об'єктивні умови для конструювання гіпотези (коли потрібний для цього матеріал міститься у самому тексті). Необхідно також володіння редактором певних знань та проявлення високою розумової активності у процесі логіко-психологічного аналізу та редагування тексту. [2].

3. Антиципація.

Антиципація — передбачення подальшого викладу тексту подумки. Антиципація сприяє посиленню концентрації уваги на змісті тексту та визиває у цьому випадку прагнення перевірити свою здогадку або знайти підтвердження у процесі подальшого читання.

Потрібно відзначити, що у випадках антиципації (як і при постановці питань-припущень) читач не завжди може знайти у тексті можливість для перевірки своєї здогадки. Нерідко те або інше важливе положення формулюється, але не розкривається і не обґрунтовується; або автором наводяться факти та вказується зв’язок між ними, але не надається пояснення цих фактів та зв’язку, що існує між ними. Завданням редактора у процесі логіко-психологічного аналізу за допомогою прийому антиципації виявити такі місця у тексті та прибрати їх, внести усі можливі корективи та пояснення, адже для наукового тексту обґрунтування всіх наведених фактів та положень є надзвичайно важливим.

Є кілька видів антиципації:

1) повна або неповна (часткова) антиципація, коли передбачається весь подальший виклад даної смислової частини тексту або тільки його частина;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой