Культура народів Стародавнього Сходу

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

КУЛЬТУРА НАРОДІВ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Вступ

Культура Стародавнього Сходу -- один із найважливіших етапів історії людства. Саме тут з океану первісних культур виникають перші цивілізації, формуються такі специфічні елементи культури, як література, право, мораль, мистецтво. Культура Стародавнього Сходу зароджувалася на великих територіях, розташованих у Північно-Східній Африці, Передній, Південній та Східній Азії, але цей процес відбувався дуже повільними темпами тільки у родючих долинах рік Нілу, Тигру, Євфрату, Інду, Гангу та Хуанхе. Сприятливі природні умови вже у IV ст. до н. є. започаткували розвиток землеробського господарства, заснованого на штучному зрошенні. Однак ці долини були лише оазисами, навколо яких вирувала стихія культурно відсталих кочових народів.

1. Культура Стародавнього Сходу

Для вивчення розділу необхідно звернути увагу на тривале збереження в культурі народів Стародавнього Сходу залишків первісного суспільства. У той же час зґявляються нові верстви населення -- рабовласники та раби, утворюється така специфічна форма влади, як східна деспотія, де вся верховна влада зосереджувалася в руках царя, а земля вважалася власністю держави. Цивілізація -- це такий ступінь розвитку та упорядкованості суспільства, де виникає писемність, утворюються міста, будуються монументальні споруди, формується соціально-класовий поділ суспільства та держава. Роль і значення стародавніх цивілізацій для розвитку людства дуже великі. Передусім слід зазначити, що, не будучи прямими нащадками цих цивілізацій, ми багато запозичили від них, насамперед державу як форму людського співіснування, закони, що регулюють взаємовідносини між людьми; писемність як засіб передачі та засвоєння інформації, систему рахунку, колесо, філософські, наукові й практичні знання, мистецтва та ремесла. Представники перших цивілізацій, не маючи засобів сучасної техніки, створили величезні камґяні монументи, які ми не можемо зрушити з місця, вони могли бачити у темряві, відчувати колір глибинних шарів каменю, створювати на землі зображення, які сприймаються лише з великої висоти.

Особливе значення у подальшому розвитку людства має писемність. Близько 6 тис. років тому вона зґявилася як клинопис у Месопотамії та ієрогліфи у Стародавньому Єгипті, що поклало початок новому етапу розвитку людства під назвою історичні часи. Відомості про них ми можемо черпати вже не тільки від археологічних знахідок, а й з писемних джерел -- державних та господарських документів, магічних текстів, філософських та літературних творів, історичних хронік. Багато переказів, як, наприклад, про Всесвітній потоп та ковчег, про перевізника душ померлих у потойбічний світ, про моральні норми життя або суд над померлими були викладені у месопотамській «Поемі про Гільгамеша» та давньоєгипетській «Книзі померлих», філософське значення яких актуальне й дотепер. Перші цивілізації, що розпочали своє існування у IV тисячолітті до н. е., в історичному та географічному аспектах обґєднує термін «Стародавній Схід». Він і дотепер вживається відповідно до античної традиції -- так називалися території на схід від Риму, де проживали народи неантичного походження, що були втягнуті у середземноморський світ культур за часів розквіту давньоримської держави -- Шумер, Єгипет, Вавилон, Палестина. У соціально-політичному плані відмінними рисами перших цивілізацій були: деспотичний характер правління, жорстока монополізація й централізація влади, персоніфікація влади в особі монарха (царя або фараона), підпорядкування усіх форм суспільного життя релігійним нормам, повна домінація держави над особистістю. Такий порядок організації суспільства забезпечував функціонування життєво важливих іригаційних систем та будівництво пірамід, сприяв активній завойовницькій політиці.

2. Культура Месопотамії, її основні досягнення

Охоплює 3200--539 pp. до н. е., вона має світове значення, оскільки дала перший поштовх культурним процесам, які були розвинуті іншими народами. Месопотамія (грецька назва Межиріччя) -- територія в середній та нижній течії річок Тигр і Євфрат -- колиска світової цивілізації. У IV--III тисячолітті там сформувалися такі культурно-політичні утворення, як Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирійська імперія, Ново-Вавилонська держава. Вивчаючи цей матеріал, варто розглядати їх як чотири хвилі цивілізації.

Перша хвиля. Досягнення шумерів (IV -- кінець III тис. до н. е.) у різноманітних галузях культури були виключно високі. Вони винайшли колесо й гончарний круг, побудували першу у світі ступінчасту піраміду, створили найдавніші календарні системи (сонячну й місячну), склали рецептурний довідник та бібліотечний каталог. Шумери розробили клинописну систему писемності, з якої розвинувся фінікійський, а потім і давньогрецький алфавіт -- основа більшості алфавітних систем світу. Наприкінці III тис. до н. є. у місті Ур було укладено перший у світі юридичний кодекс царя Ур-Намму. У Шумері виникає справжня література, представлена передусім найдавнішою епічною поемою «Сказання про Гільгамеша» («Одного, що пізнав усе»), де міститься найдавніший опис всесвітнього потопу -- події, що стала елементом біблійної есхатології-- релігійного вчення про кінець світу.

Друга хвиля. Нова хвиля переселенців-еламітів, що спустилися з Еламських гір Персії-Ірану, призвела до утворення могутньої Вавилонської держави, яка проіснувала з початку II тис. до 539 р. до н. є. На деякий час вона обґєднала області Шумеру й Аккаду, успадкувавши культуру стародавніх шумерів. Столицею царства стає місто Вавилон. Особливої величі воно набуло за царя Хаммурапі, що уславився як автор другого кодексу законів, де не лише констатувався принцип «око за око, зуб за зуб», а й стверджувалася необхідність турботи про вдів та сиріт. Вавилонська держава являла собою теократію, але правив тут не бог у плоті, як у Єгипті, а його заступник на землі -- цар. Ієрархічна структура суспільства знаходить висвітлення у вавилонських уявленнях про світ, що втілюється у памґятках мистецтва: храмах, пірамідах-зіккуратах, на стінах з рельєфами й написами.

Третя хвиля. Орієнтація на земні цінності ще більше проявилася в культурі Ассирії (XIV--IX ст. до н. е.), що неодноразово завойовувала Месопотамію, а у 605 р. до н. є. була остаточно знищена Вавилоном. Основна тема ассирійського мистецтва -- полювання, битви, розправи над полоненими втілені з відразливим натуралізмом, але виконані із вражаючим лаконізмом і виразністю. У столиці Ассирії Ніневії царем Ашшурбаніпалом було зібрано грандіозну колекцію рукописів. Величезне книгосховище утримувалося у зразковому порядку: глиняний каталог містив перелік усіх текстів, у тому числі й «Енума Еліш» («…Коли вгорі… «), який також містив у собі згадку про всесвітній потоп, що стався внаслідок гніву богів. Четверта хвиля. Ново-Вавилонське царство або Халдейська держава, успадкувало ассиро-вавилонську культуру. У VI ст. до н. е. Вавилон стає його столицею. На той час він вважався величезним містом, де мешкало близько 1 млн жителів. Визначними архітектурними спорудами були стіни Вавилона, висячі сади, Вавилонська вежа. Вавилоняни подарували світовій культурі позиційну систему чисел, точну систему виміру часу. Вони першими розділили годину на 60 хвилин, а хвилину -- на 60 секунд, навчилися вимірювати площу геометричних фігур, відрізняти зірки від планет, сформували семиденний тиждень, присвятивши кожний день окремому божеству. У 301 р. до н. е., після завоювання Вавилону військами Олександра Македонського, Вавилон остаточно залучається до елліністичної культури.

Культура Месопотамії була не такою консервативною, як єгипетська. Месопотамська традиція світосприйняття лягла в основу картини світу практично усіх народів Середземноморґя.

3. Культура Стародавнього Єгипту

(2900--300 pp. до н. є.) -- наочний цьому приклад. Одним з вирішальних факторів розвитку давньоєгипетської цивілізації були природно-географічні умови -- це вузенька смуга родючої землі, що тягнеться за течією Нілу на північ до дельтового оазису, та безплідна пустеля навкруги. Як у давні часи, так і тепер, у родючій частині, що складає лише 3,5 відсотків території, проживало 99,5 відсотків населення. Давньоєгипетська держава виникла в останні століття IV тис. до н. є. На цей час сформувалася ієрогліфічна (священна) та ієратична (спрощена) система писемності, художній канон, релігійні уявлення.

Визначальним фактором давньоєгипетської культури була насичена магією й тотемістичними пережитками релігія. Боги забезпечували впорядковане існування світу, складовою якого була людина. Єгиптяни розробили вчення про безсмертя душі. Вони вважали, що смерть -- це лише тимчасове розлучення душі з тілом, а тому намагалися якнайдовше зберегти його через бальзамування. Фараон для єгиптян як предмет поклоніння був живим божеством. Саме слово «фараон» у перекладі означало «великий дім». Фараон міг брати у потойбічне життя усіх, хто був йому там потрібен, решта відходила у небуття.

В епоху Старого царства (2755--2255 pp. до н. є.) розпочинається будівництво знаменитих єгипетських пірамід. Перша грандіозна царська усипальниця у формі ступінчатої піраміди, яка отримала назву мастаба, що означає лавка, була побудована для фараона Джосера його верховним сановником, а також архітектором і лікарем славнозвісним мудрецем Імхотепом. За фараонів Хеопса, Хефрена й Мікерина було здійснено будівництво найвеличніших пірамід Єгипту. Так, висота піраміди Хеопса становила 146,5 м, а довжина сторони платформи -- 230 м, вона складалася з 2 млн 300 тис. камґяних блоків середньою масою 2,5 тонни. Точність припасування блоків була такою, що між ними й зараз не можна просунути лезо ножа. З часом будівництво пірамід поступово занепадає, але у Фаюмській оазі, за античними джерелами, було побудовано грандіозну споруду -- лабіринт з тисячею приміщень, галерей і коридорів. Це відбувалося уже в епоху Середнього царства (2134--1784 pp. до н. е.), яка несла у собі й інші зміни. Канонічність художнього мислення в образотворчому мистецтві спочатку розвивалася у ритуально-релігійному контексті, наприклад, статуя сидячого фараона втілювала, передусім, священну силу і могутність, а не портретну індивідуальність, зображення простої людини виконувалося схематично -- голова та кінцівки зображувалися у профіль, тулуб і очі -- в анфас, фігури чоловіків замальовувалися теракотовим кольором, жінок -- білим або жовтим.

Поступово скульптура втрачає канонічну офіційність, зображення фараонів тепер уже не образи божества, а правителів, стурбованих долею своєї держави. Аналогічні почуття передають скульптурні портрети сановників та нижчих адміністраторів. Таким чином, було започатковано нову мистецько-культурну традицію -- художній реалізм. У цю епоху учені обчислили поверхню кулі, сформулювали уявлення про функції мозку в організмі.

Епоха Нового царства (1570--1070 pp. до н. є.) була найвищим піднесенням Єгипту. Самобутнім явищем цього періоду стала так звана «давньоєгипетська Реформація», повґязана з імґям фараона Аменхотепа IV. Прагнучи обмежити владу жерців, він звів складну релігійну систему до культу єдиного бога Атона й узяв собі офіційне імґя Ехнатон («бажаний Атону»), переніс столицю держави з Фів у збудоване за власним планом місто Ахетатон. Змінився і характер мистецтва: посилилася увага до окремої людини, зазвучали мотиви милування природою й насолоди життям. Образи людей стали більш живими й динамічними. Це скульптурні зображення самого Ехнатона та його родини й цариці Нефертіті. Але вже за життя наступника Ехнатона -- Тутанхамона жерці повернули свій статус, відновили культ Амона, столицею держави знову стали Фіви. Занепали новаторські тенденції культури.

Таким чином, традиційність, самодостатність і консерватизм давньоєгипетської культури зумовили майже незмінний характер цієї цивілізації протягом трьох тисячоліть її існування.

4. Стародавня культура Індії

стародавній схід первісний культура

Рання індійська цивілізація сформувалася на півночі Індії у 3 тис. до н. є. її основними центрами були Хараппа та МохенджоДаро, що знаходяться на території сучасного Пакистану. Велике значення для розвитку індійської культури мало розташування Індії на великому шовковому шляху, завдяки чому вона увібрала в себе численні здобутки культур інших народів. Крім того, давньоіндійська держава підтримувала тісні звґязки з Месопотамією та іншими державами Центральної та Середньої Азії.

У Стародавній Індії існувала велика кількість релігій, що активно взаємодіяли між собою. Поступово на ранніх етапах розвитку виділилися найголовніші: брахманізм, індуїзм та джайнізм, а пізніше -- буддизм та іслам.

Вивчення культури Індії стародавніх часів корисне й цікаве ще й тому, що багато її елементів набули розвитку у наступні історичні епохи й дожили до наших днів. Уже на ранніх етапах розвитку в долині ріки Інд процвітала міська культура з високим рівнем будівельної техніки й управління комунальним господарством: плануванням кварталів, ретельно продуманою системою водогону й каналізації, технічно оснащеними басейнами та майже сучасними зручностями в житлових будинках.

Художня культура давньоіндійського суспільства, як і культура інших стародавніх держав, була тісно повґязана з традиційними для неї релігійними й філософськими системами. Мистецтво живопису й скульптури досягло такої висоти, що для художників і скульпторів існували спеціальні посібники з розробками прийомів іконографії для різних релігійних традицій. Найбільш значними памґятками давньоіндійського релігійного живопису вважаються настінні розписи печерного монастиря Аджанга, що представляють собою різноманітні момента з життя Будди, міфологічні теми, сцени з повсякденного життя й палацові сюжети. Усі вони прекрасно збереглися завдяки тому, що індійці добре знали секрети стійких фарб і уміли готувати відповідну ґрунтовку.

Архітектурні споруди того часу виготовлялися з дерева, тому більшість з них не дійшли до нашого часу, лише від палацу царя Чендрагупти збереглися окремі фрагменти. Камґяне будівництво розпочалося тільки у перші віки нової ери.

Буддійські храми в Індії нерідко висікалися в скелях. Релігійна архітектура того часу представлена печерними комплексами, храмами й камґяними ступами -- спорудами, в яких зберігалися реліквії Будди. У цей період було зведено грандіозний печерний храм в Карлі, що має 14 метрів у висоту, 14 метрів у ширину і близько 38 метрів у довжину. Не можна також обійти увагою й храмовий комплекс у місті Еллорі, що будувався декілька віків. Шедеврами індійської архітектури є також індуїстський храм та буддійська ступа у місті Санчі.

Таким чином, задовго до приходу аріїв на території Індостану виникла й процвітала унікальна культура, що стала прототипом пізніших культур.

5. Культура Давнього Ізраїлю

Вузькою смугою на захід від Месопотамії, між Середземним морем і Ліванським хребтом, між Синайським півостровом та рікою Йорданом простягнулася територія Палестини. До XIII ст. до н. є. землі Ханаану (древня назва Палестини) населяли землеробські народи: хананеї, моавітяни, амореї та ін. У XIII ст. до н. є. їх починають витісняти скотарські племена семітського походження -- предки євреїв. Давньоєврейська держава у різних формах проіснувала майже тисячу років, з X ст. до н. є. до 70 р. н. е., коли Палестина була остаточно захоплена Римом і перетворена у провінцію Римської імперії.

Унікальним джерелом інформації про давньоєврейську культуру є Біблія. її поява сприяла розвитку літургійної й світської поезії, збагаченню жанрових поетичних форм. Літургійна поезія в поєднанні з хоровим співом була введена царем Давидом у богослужебну практику. Світська поезія увійшла у Біблію циклом любовної лірики -- Піснею Пісень царя Соломона. Повчальна проза постає Книгою Иова, що містить елементи різних літературних жанрів: поеми, ліричної драми й філософського трактату, що осмислює нерозвґязані проблеми буття.

У період так званого Другого храму (536 р. до н. є. -- 70 р. н. е.) у давньоєврейській літературі формується новелістична й історична проза, що несе у собі ознаки впливу греко-античної традиції -- книги Иосифа Флавія «Іудейські старожитності» та «Іудейська війна». Зародження іудейського образотворчого мистецтва повґязане з появою синагог, що після знищення Єрусалимського храму стають не тільки релігійним, а й громадськими осередками євреїв. Археологічні розкопки давніх синагог у Бег-Альфа (Ізраїль) і Дура-Європос (Сирія) показали, що мозаїчні й фрескові зображення тварини й людини складають звичайний елемент не лише синагогального інтерґєру, а й зовнішнього декору. Останні століття епохи Другого храму було відзначено посиленим впливом еллінізму на культуру стародавніх євреїв, особливо у середземноморській діаспорі, а саме в Олександрії. Саме там зґявляється новий жанр єврейської літератури -- драма. Автором декількох пґєс був Ієхезакель на прізвисько Трагік. Одна з його пґєс, «Вихід з Єгипту», що була створена за законами давньогрецької трагедії, збереглася до наших днів.

Олександрійський історіограф Артапан намагався синтезувати елліністичні мотиви з традиційним світоглядом іудаїзму. У творі про історію єврейського народу він міфологізує образ пророка Мойсея за греко-єгипетським зразком, наділяючи його рисами божества Гермеса-Тота. Найвизначнішим представником єврейського еллінізму в діаспорі був теолог і філософ Фелон Олександрійський (І ст. н. е.). Використовуючи ідеї грецької філософії, він розробляє метод алегоричного тлумачення Біблії, створює вчення про Логос (Слово), що було посередником між Богом та людьми. Таким чином, елліністичні тенденції у розвитку єврейської культури розкололи єврейство на елліністів та ортодоксів, а в епоху Середньовіччя елліністичні традиції були значною мірою винищені.

6. Культура Стародавнього Китаю

Приступаючи до вивчення культури Стародавнього Китаю, важливо усвідомити, що її здобутки було покладено в основу не тільки середньовічної, а й сучасної китайської культури. Така усталеність культурних традицій пояснюється не стільки географічною ізольованістю, скільки психологічною відокремленістю китайців -- стародавні китайці уявляли собі Всесвіт у вигляді великого континенту, з усіх боків оточеного водою, у центрі якого знаходиться Піднебесна імперія, тобто сам Китай. Своє походження китайці ведуть від легендарних часів, коли у І тис. до н. є. було засновано державу Ся на чолі з імператором по імені Великий Юй. Формування стародавньої китайської культури як єдиного культурного типу відбулося у V-- II ст. до н. е., в епоху «Воюючих держав», коли у запеклій боротьбі вижили лише сім наймогутніших державних утворень. Саме тоді склалися передумови для формування Великої китайської імперії, що простяглася від пустелі Гобі на півночі до Південно-Китайського моря на півдні, від Ляодунського півострова на сході до гір Паміру на заході, що проіснувала аж до кінця II ст. н. є.

Велику роль у формуванні китайської культури як у давні часи, так і тепер, відігравала ієрархічність. Моделлю державоустрою були традиційні взаємини у сімґї: імператор був сином неба, він не тільки гарантував всесвітній порядок, а й вважався батьком усіх китайців, що складали єдину велику сімґю, священним обовґязком кожного з її членів було свято виконувати свій «синовній» обовґязок.

Важливою рисою китайської культури була китайська церемонія -- фіксовані норми поведінки й мислення, що склалися на основі культу древності. Вони були покладені в основу нового типу міської раціональної культури й культури управління, якими повинні були володіти чиновники та державні службовці. На відміну від інших країн, китайські чиновники не були замкненою кастою, адміністративні посади давалися не за шляхетне походження, а за певні заслуги перед державою та в разі успішного складання іспитів.

Важливою рисою стародавньої китайської культури, на відміну від європейської, було не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини. Конфуціанство та даосизм являли собою скоріше морально-етичні вчення, аніж релігійні вірування. Людина Стародавнього Китаю вважала себе часткою Всесвіту, підпорядкованою загальним законам, тому прагнула не розпоряджатися природою, а вкорінюватися у ній. Навіть сучасний Китай, оволодівши новітніми досягненнями науки, зберіг традиційний тип культури, що гуртує людей в єдине ціле.

Китайська цивілізація з перших років свого існування зробила важливі кроки на шляху самовдосконалення. На ранніх етапах становлення культури люди вирощували пшеницю, просо -- традиційний рис зґявився пізніше. З давніх часів китайці використовували тяглову худобу та знаряддя для орання землі. Досить рано, в середині II тис. до н. е., вони стали виготовляти бронзу, а через деякий час і залізо. Бронзовий посуд китайці прикрашали зображеннями драконів та птахів, навчилися також виготовляти міцні тканини з нитки тутового шовкопряда. У VII--IX ст. китайці першими у світі стали вживати чай, китайський поет Лу Юй навіть написав «Книгу чаю» («Ча цзинь», 760 p.), де виклав систему його правильного приготування, про чай у порошках можна дізнатися з книги китайського каліграфа X століття Цзян Сяна «Ча лу» (1053).

У II тис. до н. е. в Китаї було створено незалежну від вимови ієрогліфічну писемність, завдяки чому носії численних мовних діалектів, не розуміючи усного мовлення, легко могли спілкуватися у письмовій формі. Найдавнішою памґяткою китайської літератури є книга пісень «Шицзин» (XI--VI ст. до н. е.). Це твори китайського фольклору, які збирали державні чиновники, щоб дізнатися про ставлення народу до влади. Пісні не тільки прославляли хороших правителів, а й висміювали тих, хто не піклувався про своїх підданих.

Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди -- Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська стіна, завдяки якій китайці намагалися захиститися від зовнішніх ворогів. З розповсюдженням буддизму в Китаї було побудовано багато храмів. Вони або висікалися у скелях, або мали традиційний для Китаю вигляд пагод. Значною мірою китайська буддійська архітектура й скульптура зазнали впливу індійських традицій, оскільки саме в Індії зґявився буддизм. Це обумовлено й тим, що для будівництва храмів і створення статуй часто запрошувалися індійські майстри.

Семитисячну культуру Стародавнього Китаю цілком можна віднести до «вічних цивілізацій», зберігши власну самобутність, вона дала світові компас, спідометр, сейсмограф, порох, книгодрукування і навіть ватерклозет. Цивілізації Стародавнього Сходу зробили величезний внесок до світової культури. Це були перші, по-справжньому тверді кроки на шляху до опанування та осмислення навколишнього світу і усвідомлення свого місця в ньому.

Список використаної літератури

1. Августин Блаженный. О граде Божьем / Августин Блаженный. — Минск: Харвест; М.: ACT, 2010. — 1296 с.

2. Антология исследований культуры. — Т. 1. Интерпретация культуры. — СПб.: Университетская кн., 2011. — 730 с.

3. Арон Р. Мнимый марксизм / Раймон Арон. — М.: Прогресс, 2012. — 382 с.

4. Варт Р. Мифологии: анализ современной массовой культуры как знаковой системы / Р. Барт. — М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2012. — 314 с.

5. Башляр Г. Новый рационализм / Г. Башляр. — М.: Прогресс, 2010. — 376 с.

6. Велик А А. Культурология: антропологические теории культур / A.A. Велик. — М.: Рос. гос. гуманитар, ун-т, 2011. — 241с.

7. Введення в культурологію: навч. посібник в 3-х частинах / ред. В.А. Саприкін. — Ч.І. — М: МГІЕМ (Технічний університет), 2012. — 210 с.

8. Бердяев Н А. Философия творчества, культуры и искусства: в 2 т. /H.A. Бердяев. — М.: Искусство: Лига, 2012.

9. Гофф Ж. ле Цивилизация средневекового Запада / Ж. ле Гофф. — М.: Прогресс-Академия, 2012. — 376 с.

10. Губман Б Л. Западная философия культуры XX века: учеб. пособие / В. Л. Губман. — Тверь: ЛЕАН, 2011. — 288 с.

11. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс. — М.: Стройиздат, 2012. — 137 с.

12. Дианова В. М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность / В. М. Дианова. — СПб.: Петрополис, 2012.- 270 с.

13. Затонский Д А. Модернизм и постмодернизм / Д. А. Затонский. — X.: Фолио, 2010. — 254 с.

14. Иолон П. Ф. Рациональность в науке и культуре / П. Ф. Иолон, СБ. Крымский, Б. А. Парахонский. — К.: Наук, думка, 2011. — 286 с.

15. Ионин Л. Г. Социология культуры: учебное пособие / Л. Г. Ионии. — 2-е изд. — М.: Логос, 2012. — 278 с.

16. Исторический материализм как социально-философская теория /под. ред. В. И. Разина. — М.: Высш. шк., 2011. — 364 с.

17. Івашина О. О. Загальна теорія культури: навч. посіб. / Олександра Івашина; Нац. ун-т «Києво-Могил. акад.». — К.: Ки-ево-Могил. акад. «, 2012. — 215 с. — Бібліогр.: С. 210−212.

18. Козловски П. Культура постмодерна / П. Козловски. — М.: Республика, 2012. — 240 с.

19. Кравченуо А.І. Культурологія: навч. посібник для вузів / О.І. Кравченко. — М.: Академічний Проект, 2012. — 496 с.

20. Крымский С Б. Эпистемология культуры: Введение в общественную теорию познания / СБ. Крымский, Б. А. Парахонский, В. М. Мейзерский. — К.: Наук, думка, 2010. — 264 с.

21. Кузицын Г. М. Культурный прогресс человечества: проблемы, поиск, решения / Г. М. Кузицын // Культура, искусство, человек: сб. науч. ст., тез. докл. и сообщения науч. -практ. конф. (25−26 марта 1993 г.) / Перм. гос. ин-т искусств и культуры. — Пермь, 2011. — С. 5−15.

22. Культура Древнего Рима / отв. ред. B.C. Голубцова. — Т. 1. — М.: Наука, 2012. — 431 с.

23. Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч. посіб. / [авт.: М.М. Заковичтаін. ]; за ред. М. М. Заковича. — 5-те вид., стер. — К.: Знання, 2010. — 589 с. — (Вища освіта XXI століття). — Словник іншомов. слів і термінів: с. 580−589.

24. Культурологія. Історія світової культури: навч. посібник для вузів / ред. Т. Ф. Кузнецова. — М.: Академія, 2012. — 607 с.

25. Культурологія. Історія світової культури [Текст]: навч. посібник для вузів / ред. А. Н. Маркова. — М.: ЮНИТИ, 2011. — 326с.

26. Культурологія: підручник для студентів техніч. вузів / ред. Н.Г. Баг-дасарьян. — М.: Вища школа, 2011. — 511 с.

27. Культурологія [Текст]: навч. посібник для студентів вузів / ред. Г. В. Драч-Ростов н / Д: Фенікс, 2012. — 576 с.

28. Культурологія. ХХ століття: словник. — СПб.: Університетська книга, 2012. — 640с.

29. Культурологія. ХХ століття: енциклопедія. — У 2 т. — СПб.: Університетська книга. — Т.1 — 447с., Т.2 — 447 с

30. Культурологія: навч. посібник / ред. А. А. Радугин. — М.: Центр, 2002.- 400с.

31. Кутирев В А. Культура и технология: борьба миров / В. А. Кутирев. — М.: Прогресс-Традиция, 2011. — 240 с.

32. Кучменко Е. М. Історико-культурна спадщина країн Азії та Африки в новий час / Е. М. Кучменко. — К.: Стилос, 2012. — 319 с.

33. Мамонтов С. П. Основи культурології / С. П. Мамонтав. — М.: Изд-во РОУ, 2012. — 272 с.

34. Маркарян Э. С. Очерки теории культуры / Э.С. Марка-рян. — Ереван: Изд-во А Н Арм. ССР, 2011. — 228 с.

35. Маркарян Э. С. Теория культуры и современная наука: логико-методологический анализ / Э. С. Маркарян. — М.: Мысль, 2012. — 284 с.

36. Маркс К. Сочинения / Карл Маркс, Фридрих Энгельс. — 2-е изд. — М., 1964. — Т. 32. — С. 45; Т. 26. — Ч. П. — С. 123.

37. Минюшев Ф. И. Социальная антропология (курс лекций) / Ф. И. Минюшев. — М.: Междунар. ун-т бизнеса и управления, 2013. — 372 с.

38. Огапов А. А., Хангельдіева І.Г. Теорія культури [Текст]: навч. Посібник для вузів. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2012. — 384 с.

39. Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації. Соціокуль-турний розвиток людства: навч. посіб. / Ю. В. Павленко. — 2-ге вид., стер. — К.: Либідь, 2012. — 360 с.

40. Пивоев В. М. Культурология: введение в историю и теорию культуры: учеб. пособие / В. М. Пивоев. — Изд. третье, перераб. и доп. — М.: КНОРУС, 2013. — 526 с. — Библиогр.: С. 525- 526.

41. Прилуцька АЄ. Культурологія: модульний курс: навч. посіб. для ВНЗ /А.Є. Прилуцька, СМ. Корабльова. — X.: Тор-сінг плюс, 2012. — 287 с. — (Переходимо до Болонської системи / [наук. ред. K.B. Кислюк]). — Предм. покажчик: С 286−287. — Вібліогр.: С. 279−285.

42. Савицкая Т. У. Культура на рубеже тысячелетий: новые парадигмы и старые стереотипы / Т. У. Савицкая // Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения: науч. -информ. сб. / Рос. гос. б-ка; Информкультура. — М., 2011. — Вып. 6. — С 3−18.

43. Теория культуры: учеб. пособие / под. ред. С. Н. Иконниковой, В. П. Большакова. — СПб.: Питер, 2012. — 592 с. — Би-блиогр.: С. 578−590.

44. Шейко В. М. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець XIX — початок XXI ст.): в 2 т.: монографія / В. М. Шейко. — Т. 1. — X.: Основа, 2011. — 520 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой