Конституційна система державних органів України

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Конституційна система державних органів України»

з дисципліни «Конституційне право України «

Харків 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття державного органу України і його конституційний статус

2. Принципи організації і діяльності державних органів

3. Система органів державної влади

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Державна влада є однією з визначальних ознак держави як специфічної форми організації суспільства.

Державна влада — це реальна здатність державних органів, які сформовані, організовані та функціонують на основі демократичних принципів, реалізовувати функції та завдання держави. Реалізація державної влади означає її матеріалізацію, тобто перетворення з реальної здатності впливати на суспільні відносини на власне «вплив», втілення цілей державно-владної діяльності в конкретні суспільні відносини. Від імені народу, як єдиного джерела державної влади, цей вплив здійснюється відповідними державними органами у визначених Конституцією та законами організаційно-правових формах, з використанням притаманних саме ним методів такого впливу.

1. Поняття державного органу України і його конституційний статус

До суттєвих ознак державної влади відносяться:

а) її публічний характер (вона виступає від імені усього народу та має «публічну» основу своєї діяльності);

б) наявність органів державної влади, тобто спеціального апарату (вона концентрується в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється);

в) її верховенство (вона підтримується Конституцією та законами і здатна робити свої веління обов’язковими для всього населення за допомогою державного апарату та правових норм);

г) суверенність (вона відокремлена від інших видів влади всередині країни — від партійної, церковної та ін., і від влади інших держав зовні);

д) легітимність (вона на конституційно-правовому рівні юридично визнана суспільством (народом), а також світовим співтовариством у міжнародних зносинах);

е) монопольне право на застосування примусових заходів для забезпечення обов’язковості своїх рішень — державна влада спирається на державно-примусові заходи в межах держави.

Як правило виокремлюють такі структурні елементи державної влади: суб'єкт влади; об'єкт влади; самі владні відносини. Важливе значення також мають форми, методи та способи державно-владної діяльності; конституційно-правові норми, що її регламентують; система державних інституцій, що здійснюють владний вплив, забезпечують реальне управління в процесі розгортання державно-владних відносин. Сукупність усіх елементів, за допомогою яких влада втілюється в життя, має назву «механізм реалізації державної влади». Ефективне функціонування цього механізму з необхідністю передбачає наявність цілісної та внутрішньо впорядкованої системи органів та посадових осіб, на які покладаються функції здійснення державно-владної діяльності.

Конституція України в статті 6 закріпила визначальний принцип організації та здійснення державної влади — принцип її поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки. При цьому, державна влада є цілісною та внутрішньо єдиною системою, оскільки лише у своїй сукупності та у тісній взаємодії усі гілки державної влади, усі державні інституції забезпечують найбільш результативне функціонування державного механізму, метою якого є ефективне виконання державно-владних функцій. Саме для цього утворюється відповідна система державних органів — законодавчих, виконавчих та судових. Державна влада реалізується через здійснення цими органами своїх функцій в межах компетенції, які саме за ними закріпила Конституція України. Адже частина 2 статті 6 Основного Закону України чітко й однозначно встановила, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, визначених Конституцією України.

Орган держави (державний орган) — це відносно самостійна, організаційно та структурно відокремлена частина державного механізму, утворена відповідно до Конституції та законів України, наділена державно-владними повноваженнями, а також правовими та матеріальними ресурсами, необхідними для здійснення завдань і функцій держави. Будучи невід'ємною складовою частиною державного механізму в цілому, кожен державний орган має лише йому притаманне функціональне призначення, яке зумовлюється його функціями та повноваженнями.

Основоположні засади правового статусу органів державної влади, порядку їх формування та компетенції визначаються Конституцією України. На основі та відповідно до Конституції України приймаються закони, які більш детально визначають порядок формування, форми діяльності та повноваження державних органів. Складовими елементами конституційного статусу органів державної влади є наступні:

а) конституційні принципи формування, організації та діяльності органів державної влади (народний суверенітет, державний суверенітет, поділ державної влади, законність, тощо);

б) організаційна структура органів державної влади;

в) компетенція державних органів, тобто коло питань, що відносяться до предмету відання конкретного державного органу та повноваження щодо їх реалізації;

г) форми та методи діяльності органів державної влади.

Система норм Основного Закону України, що закріплюють статус державних органів, становить конституційний інститут — засади організації державної влади України.

Оскільки носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, то саме він прямо або опосередковано наділяє своєю владою усі державні інституції. Безпосереднє здійснення народом своєї установчої влади по відношенню до державних органів знаходить своє втілення, насамперед, у проведенні періодичних вільних виборів на основі демократичних принципів загального, рівного, прямого виборчого права та таємного голосування. Відповідно до Конституції України, народ безпосередньо обирає лише Верховну Раду України та Президента України, які, в свою чергу, спільно чи окремо формують усі інші державні органи. Відповідно Верховна Рада України та Президент України є органами первинного представництва, а уся система органів виконавчої та судової влади, як і інші, передбачені Основним Законом України державні інституції - це органи вторинного представництва.

Суттєвою ознакою органів державної влади є й те, що лише їх наділено державно-владними повноваженнями, які забезпечують належне виконання ними функцій та завдань української держави. Органи державної влади здійснюють свої функції від імені держави, в чітко визначених Конституцією та законами межах, та у виключно закріплених за ними формах діяльності. Окрім того, лише державні органи мають законодавчо визначену організаційну структуру. За державними органами закріплено право видавати нормативно-правові акти загальнообов’язкового характеру (закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України тощо). Реалізація державними органами своїх державно-владних повноважень забезпечується як відповідними матеріальними та фінансовими ресурсами, так і монополією на застосування державного примусу. Саме вищезазначене й відрізняє органи державної влади від будь-яких інших державних та недержавних інституцій.

Кожен державний орган має й інші характерні ознаки.

По-перше, — це організаційна структура. Колегіальний орган державної влади — це організований колектив людей, об'єднаних як спільною метою, так і родом своєї діяльності. Правовий статус цих осіб визначається Законом України «Про державну службу» та іншими нормативно-правовими актами. Одноособовий державний орган представлений однією особою (наприклад, Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини). Структура державного органу зумовлюється його функціями, компетенцією та обсягом повноважень, і може бути простою (місцевий суд), або досить складною (Верховна Рада України).

По-друге, в Україні можуть утворюватися лише такі органи державної влади, і лише у такому порядку як це передбачено Конституцією України та відповідними законами. Порушення порядку утворення державного органу є підставою для визнання його незаконним та нелегітимним.

По-третє, порядок та форми діяльності органу державної влади, так само як і назви та види правових актів, які він має право приймати чи видавати також визначаються виключно Конституцією та законами України. Це зумовлено конституційними положенням, закріпленим ч. 2 ст. 19 Основного Закону України, відповідно до якого органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

По-четверте, усі органи державної влади в своїй сукупності складають єдину та внутрішньо впорядковану систему, чим забезпечується єдність державної влади в цілому.

Органи державної влади в залежності від обраного критерію класифікації можна поділити на певні групи.

За функціональним призначенням органи державної влади поділяються на: єдиний орган законодавчої влади — Верховну Раду України; на органи виконавчої влади — Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; та на органи судової влади (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції).

За способом утворення державні органи можна поділити на ті, які обираються безпосередньо народом (Верховна Рада України, Президент України), — їх прийнято називати органами первинного представництва, та ті, які формуються спільно чи окремо органами первинного представництва (Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, суди) — вони мають назву органів вторинного представництва.

За територією поширення державно-владних повноважень органи державної влади поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавними органами державної влади України є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України. До місцевих органів державної влади відносяться місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

За характером компетенції виділяють органи загальної та органи спеціальної компетенції. Слід зазначити, що за цим критерієм можна класифікувати лише органи державної виконавчої влади. Державні органи загальної компетенції здійснюють державно-владні функції та правове регулювання в усіх сферах суспільного життя. Прикладом такого органу є Кабінет Міністрів України. Органи державної влади спеціальної компетенції здійснюють управління державними справами в певній, чітко визначеній сфері суспільних відносин. До таких органів відносяться: Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство охорони здоров’я, Служба безпеки України, Пенсійний фонд України тощо.

2. Принципи організації і діяльності державних органів

В демократичній, правовій державі, якою на конституційному рівні проголошено Україну, організація та діяльність органів державної влади базується на загальновизнаних демократичних принципах, до яких, зокрема відносяться: народовладдя, державний суверенітет, поділ державної влади, унітаризм, законність, гуманізм.

Принцип народовладдя закріплено статтею 5 Конституції України, відповідно до якої носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює свою владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Цей принцип означає, що влада народу є первинною по відношенню до влади, якою наділено державні органи. Саме народ безпосередньо, або через обрані ним органи визначає якою має бути організації держави, як має бути організована в ній державна влада, якою компетенцією мають бути наділені органи державної влади тощо. Тобто влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, а органи державної влади здійснюють свою владу від імені народу та в інтересах народу, як єдиного джерела влади.

Особливо важливе значення має конституційне положення, відповідно до якого право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою чи її органами (ч. 2 ст. 5 Конституції України). Конституційний Суд України в своєму рішенні від 5 жовтня 2005 року (справа про здійснення влади народом) встановив, що цю норму Основного Закону треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

Таким чином, влада народу первинна по відношенню до усіх гілок державної влади України, які в своїй діяльності не можуть виходити за конституційні та законодавчі межі, що встановлені народом. Народу належить право здійснювати контроль за будь-якою з гілок державної влади, конституційний перелік повноважень яких є вичерпним. Легітимність державної влади знаходить своє законодавче закріплення у Конституції завдяки волі народу, як єдиного джерела влади, і здійснюється згідно з конституційними принципами народного суверенітету, розподілу влад та верховенства права законодавчими, виконавчими та судовими органами на основі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя.

Принцип державного суверенітету закріплено статтями 1 та 2 Конституції України, відповідно до яких, Україна є суверенною і незалежною державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Найбільш точно сутність державного суверенітету визначено в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 року, відповідно до якої державний суверенітет це — верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Верховенство державної влади означає, що вона не обмежена ніякою іншою владою, окрім народної, що в Україні не існує жодної іншої влади, яка могла б конкурувати з державною. Лише державна влада може приймати закони — нормативно-правові акти, що мають вищу юридичну силу. Незалежність державної влади означає, що лише державні органи мають право приймати нормативно-правові акти та забезпечувати конституційний правопорядок на території України. Ніякі політичні та інші соціальні сили не можуть втручатися у виключне право кожного державного органу діяти в межах своєї компетенції. Самостійність державної влади означає, що вона у прийнятті державно-владних рішень незалежна від будь-якої іншої влади, від будь-якої політичної організації як всередині держави, так і за її межами. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Принцип поділу державної влади закріплено статтею 6 Конституції України, відповідно до якої державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Суть цього принципу полягає в тому, що єдина державна влада і організаційно і інституційно поділяється на три відносно самостійні гілки — законодавчу, виконавчу і судову. З метою реалізації головної функції єдиної державної влади — законодавчого регулювання суспільних відносин народ обирає парламент — Верховну Раду України. Її призначення — приймати закони, які б відображали волю народу, і тим самим представляли його інтереси. Виконавча влада, яка в Україні уособлюється урядом — Кабінетом Міністрів України та системою органів виконавчої влади, має бути підзаконною. Ця гілка державної влади формується перш за все для реалізації законів. Судова влада в Україні представлена Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Її головне функціональне призначення — вирішувати правові спори.

Окремо слід зазначити, що достатньо дискусійним та неоднозначним є конституційне закріплення місця та ролі в державному механізмі України інституту Президента України. З одного боку, ст. 6 Конституції України закріпила виключний перелік органів державної влади, серед яких Президент не згадується. З другого боку, аналіз його конституційного статусу беззаперечно свідчить, що Президент України — це державний орган з достатньо широкими державно-владними повноваженнями, з допомогою яких він має можливість впливати на діяльність усіх гілок державної влади.

Неоднозначність конституційно-правового статусу Президента України зумовлена ст. 102 Конституції України, відповідно до якої Президент України є главою держави та виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина. Тобто Президент України не відноситься до жодної з гілок державної влади, а його державно-владні повноваження покликані забезпечувати його функції гаранта додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина.

Принцип поділу єдиної державної влади на три гілки, по-перше, забезпечує спеціалізацію органів державної влади у відповідних сферах суспільного життя — прийняття законів, їх виконання та вирішення правових спорів, а отже — високу ефективність державного механізму в цілому, а по-друге, є запорукою неможливості узурпації усієї повноти державної влади однією з її гілок, оскільки органи законодавчої, виконавчої та судової влади стримують і урівноважують один одного в процесі виконання своїх функцій та завдань. З цією метою Основний Закон України закріпив систему струмувань та противаг, завдяки якій має забезпечуватися реальний баланс у взаємовідносинах гілок єдиної державної влади.

Конституцією України передбачено наступні елементи механізму стримувань та противаг: право законодавчої ініціативи (ст. 93); прийняття резолюції недовіри Кабінету Міністрів України (ч. 1 ст. 87); право на депутатський запит (ст. 86); право вето на закони (ч. 2 ст. 94); право Президента достроково припинити повноваження Верховної Ради України (ч. 2 ст. 90); право Конституційного Суду України вирішувати питання про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів кабінету Міністрів України (ч. 1 ст. 150); незалежність і недоторканність суддів (ст. 126) тощо.

Принцип поділу державної влади передбачає не лише розподіл функцій та повноважень різних державних органів, але й їх взаємодію та співпрацю на основі загальних політико-правових принципів та цілей гуманного суспільства задля найбільш ефективного функціонування єдиного державного механізму.

Принцип унітаризму закріплено частиною 2 статті 2 Конституції України. Сутність цього конституційного принципу полягає в тому, що в Україні, як в унітарній державі, існує єдина система державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю її територію, на усі адміністративно-територіальні одиниці, незалежно від їх назви та правового статусу.

Незважаючи на наявність в Україні такої специфічної адміністративно-територіальної одиниці, як Автономна Республіка Крим, вона залишається унітарною державою, а органи публічної влади АРК не є органами державної влади. В Автономній Республіці Крим діє така ж система органів державної виконавчої влади, як і в інших адміністративно-територіальних одиницях України, і яка є невід'ємною складовою частиною вертикалі виконавчої влади нашої держави. Суди, які діють на території АРК входять до системи судів загальної юрисдикції України. Таким чином принцип унітаризму має суттєвий вплив на побудову усього державного механізму України, на зміст та форми взаємовідносин усіх державних органів.

Принцип гуманізму означає, що уся державно-владна діяльність має бути спрямована на забезпечення прав та свобод людини і громадянина, на досягнення найбільшого соціального ефекту. Нормативно цей принцип закріплено ст. 1 Конституції України, відповідно до якого Україна є соціальною державою, та ст. 3 Основного Закону, відповідно до якої, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Зазначені конституційні положення свідчать, що сутність принципу гуманізму полягає в спрямуванні діяльності усіх органів державної влади на забезпечення соціального добробуту та благополуччя насамперед кожної людини, а як наслідок — і усього суспільства в цілому. Принцип гуманізму фактично радикально змінив пріоритети в системі взаємовідносин «людина — суспільство — держава». На перше місце в цій системі сьогодні поставлено саме людину, її права та свободи. Держава ж займає другорядне, похідне місце, і діяльність усіх її органів влади та посадових осіб має будуватися з врахуванням пріоритету прав та свобод людини і громадянина. Безумовно, такі кардинальні зміни не можуть відбутися моментально, і сучасна право-застосовна практика свідчить, що людина та її права ще не стали сенсом та метою державно-владної діяльності. Але закріплення цього принципу на рівні Основного Закону гарантує новий магістральний шляху розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави, де права людини будуть в центрі уваги усіх державних інституцій.

Принцип законності, закріплений ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, означає, що усі органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Іншими словами, принцип законності означає, що усі державно-владні інституції у своїй практичній діяльності зобов’язані повністю дотримуватися вимог Конституції та законів України.

У правовій державі, якою себе проголосила Україна, загально визнаними типами правового регулювання є загально-дозвільний принцип — «дозволено все, що не заборонено законом», (цей принцип стосується людини та різноманітних об'єднань громадян), та спеціально-дозвільний — «заборонено все, що не дозволено законом» (у відповідності з яким діє держава та її органи). Тобто, на відміну від людини, яка може діяти на власний розсуд, не порушуючи при цьому встановлених законом заборон, державні органи та посадові особи не мають такої свободи у виборі моделі своєї поведінки. Вони зобов’язані діяти лише таким чином, як це прямо передбачено нормами права і лише в межах закріпленої за ними компетенції. Вчинення ж державним органом дій в межах компетенції, але не передбаченим способом, в непередбаченій законом формі, або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих в процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними.

Втілення принципу законності в практику організації та функціонування державного механізму України забезпечується цілою низкою інших конституційних положень, до яких, зокрема, відносяться: найвища юридична сила Конституції; пряма дія її норм; вища юридична сила законів, які мають юридичне верховенство по відношенню до усіх підзаконних нормативно-правових актів; відповідальність держави та її органів перед людиною за результати своєї діяльності; чітке визначення компетенції та повноважень органів державної влади; здійснення правосуддя виключно судами та заборона делегування чи привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами; підстави для визнання законів та інших правових актів неконституційними тощо.

Окрім вищезазначених основоположних принципів організації та функціонування державного механізму України, Конституція України містить й низку інших принципових положень, які мають безпосередній, або опосередкований вплив на організацію та діяльність органів державної влади: рівне право доступу до державної служби (ч. 2 ст. 38); позапартійність органів виконавчої та судової влади (ч. 3 ст. 37); відокремлення церкви і релігійних організацій від держави (ч. 3 ст. 35); право не виконувати явно злочинні накази та розпорядження (ч. 1 ст. 60); гласність діяльності Верховної Ради України та гласність судового процесу (ч. 1 ст. 84, п. 7 ч. 3 ст. 129); ієрархічність організації та діяльності органів виконавчої влади (ст. ст. 113, 118).

Закріплене статтею 38 Основного Закону України право громадян України на рівний доступ до державної служби повністю відповідає міжнародно-правовим стандартам в галузі прав людини, закріпленим Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року. Цей принцип означає, що кожен громадянин України на загальних умовах рівності має право на зайняття будь-якої посади в органах державної влади відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки.

Принцип позапартійності органів виконавчої та судової влади передбачає заборону на створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, та заборону для професійних суддів належати до політичних партій. Цей принци є складовою частиною основоположного конституційного принципу — державного суверенітету України, зокрема таких ознак державної влади як її верховенство та незалежність. Органи державної влади та їх посадові особи в своїй діяльності зобов’язані керуватися лише державними інтересами, закріпленими відповідними законодавчими актами, і не пов’язані жодними рішеннями політичних партій та інших громадських формувань.

Відокремленість церкви і релігійних організацій від держави є ознакою світського характеру Української держави та однією з визначальних ознак правової держави. В Україні гарантується релігійна багатоманітність і жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Органи державної влади у своїй діяльності не можуть надавати жодних переваг тій чи іншій релігійній течії чи конфесії.

Право не виконувати явно злочинні накази та розпорядження стосується усіх суб'єктів правовідносин, тобто і людини, і державних службовців. Незважаючи на чітку ієрархічність в організації органів державної влади та на обов’язковість актів та рішень вищестоящих органів та посадових осіб для нижчестоящих, вони не зобов’язані виконувати явно злочинні накази та розпорядження. При цьому слід зазначити, що явно злочинними є такі накази та розпорядження, злочинний характер яких ні в кого не викликає сумнівів, тобто є очевидним для кожної людини, незалежно від рівня її освіти та професійної підготовки. А під наказами та розпорядженнями в даному аспекті слід розуміти будь-які рішення та акти усіх державних інституцій.

Принцип гласності поширюється на діяльність практично усіх державних органів. Разом з тим, Конституція України закріпила цей принцип лише щодо діяльності Верховної Ради України та щодо судового процесу. Принцип гласності означає, що органи державної влади працюють гласно та відкрито, їхня діяльність широко висвітлюється засобами масової інформації, кожен громадянин має право ознайомитися з рішеннями та актами державних органів, а таємні рішення можуть прийматися лише у чітко визначених законодавством випадках і лише з метою забезпечення безпеки держави, громадського порядку та дотримання прав та свобод людини і громадянина.

Принцип ієрархічності в організації та діяльності органів державної виконавчої влади означає, що уся система державної виконавчої влади передбачає підпорядкованість нижчестоящих органів вищестоящим. Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, на другому щаблі стоять міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Державну виконавчу владу на рівні областей здійснюють обласні, а на рівні районів — районні державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Достатньо суттєвий вплив на функціонування усього державного механізму України мають й законодавчо закріплені принципи, до яких слід віднести такі: обов’язковість для державних службовців рішень та актів, прийнятих вищестоящими державними органами в межах їх компетенції та відповідно до законодавчо встановлених повноважень; гласність у реалізації державної служби; поєднання єдиноначальності та колегіальності; відповідальність державних службовців за прийняті рішення та інші.

3. Система органів державної влади

Усі органи державної влади України в своїй сукупності складають єдину, цілісну та внутрішньо узгоджену систему, чим забезпечується ефективне функціонування державного механізму в цілому. В науці під системою розуміють не просто сукупність структурних елементів, а внутрішньо узгоджену, впорядковану та взаємодіючу їх сукупність. Системність в організації державної влади зумовлена як конституційними принципами, покладеними в її основу, так і функціями та завданнями державно-владної діяльності. Так, поділ державної влади на три гілки, одночасно передбачає й тісну співпрацю та взаємодію усіх державних інституцій, які діють не розрізнено, а спільно, скоординовано та взаємоузгоджено. А ефективне виконання функцій державно-владної діяльності, основними з яких є законодавче врегулювання суспільних відносин, забезпечення виконання прийнятих законів та розв’язання правових спорів, забезпечується узгодженою діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Визначальне місце в системі органів державної влади України займає парламент — Верховна Рада України, яка, відповідно до Конституції України є єдиним органом законодавчої влади. За своєю внутрішньою структурою Верховна Рада України є однопалатним парламентом. За способом реалізації своїх функцій та повноважень український парламент є постійно діючим органом державної влади — народні депутати України працюють на постійній основі.

Особливість Верховної Ради України в державному механізмі України зумовлена наступними чинниками: а) Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом, що представляє інтереси усього Українського народу; б) український парламент обирається безпосередньо народом на основі демократичних принципів та з дотриманням демократичних процедур; в) саме Верховна Рада України від імені Українського народу прийняла Конституцію — Основний Закон України, який закріпив систему, структуру, повноваження усіх інших органів державної влади; г) окрім народу, лише Верховна Рада України наділена правом приймати закони — нормативно-правові акти, що мають найвищу після Конституції юридичну силу, і якими деталізується та конкретизується конституційно-правовий статус усіх інших державних інституцій; д) Верховна Рада України є колегіальним органом державної влади, до складу якого входять практично усі представлені в Україні політичні сили, а отже її рішення є своєрідним політичним компромісом; є) усі рішення парламенту приймаються на основі демократичних процедур, шляхом голосування, чим забезпечується врахування самих різноманітних соціальних інтересів.

Виходячи з вищевикладеного, місце та роль Верховної Ради України в системі державної влади можна виразити формулою «перша серед рівних». Адже незважаючи на те, що визначені статтею 6 Конституції України усі гілки державної влади є формально рівними та незалежними одна від одної, провідне місце в цій системі все ж належить парламенту нашої держави — Верховній Раді України. державний орган влада конституційний україна

Виконання прийнятих парламентом законів забезпечується узгодженою діяльністю системи органів виконавчої влади. Відповідно до Конституції України, вищим органом в системі органів виконавчої влади є уряд — Кабінет Міністрів України, який очолює усю систему державної виконавчої влади в Україні. Формування уряду здійснюється спільно Верховною Радою України та Президентом України. Другу після Кабінету Міністрів України сходинку в системі органів державної виконавчої влади України посідають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, функціями яких є управління різними сферами державного життя. Ці державні органи забезпечують реалізацію законів, указів Президента України та інших нормативно-правових актів вищих органів державної влади України. Єдність системи органів виконавчої влади України зумовлена єдністю системи державної влади в цілому, розмежуванням функцій та повноважень між органами виконавчої влади різних рівнів, підпорядкованістю нижчестоящих органів вищестоящим та загальною спрямованістю їх діяльності на здійснення управлінських функцій держави.

Незалежною та самостійною системою органів державної влади є суди. Відповідно до Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно спеціалізованими державними органами — судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституційний Суд України визначається єдиним органом конституційної юрисдикції України, головним функціональним призначенням якого є вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, а також здійснення офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Система судів загальної України побудована на засадах територіальності та спеціалізації. Спеціалізованими судами є господарські та адміністративні суди. До системи судів загальної юрисдикції входять місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані (які, відповідно до закону України «Про судоустрій» є судами касаційної інстанції) суди. Найвищим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Важливе значення має конституційна заборона на утворення надзвичайних та особливих судів.

Особливе місце в системі органів державної влади займає інститут глави держави — Президента України. Формально Президент України не входить до жодної з передбачених Конституцією України гілок державної влади. Одночасно глава держави наділений достатньо широкими державно-владними повноваженнями, які забезпечують широкі можливості впливати на діяльність кожної з трьох гілок державної влади. Особливий правовий статус Президента України визначається також і порядком його обрання — він обирається безпосередньо громадянами України на вільних виборах, на основі принципів загального, рівного, прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Такий спосіб обрання Президента України в поєднанні з його суттєвими державно-владними повноваженнями зумовлюють належне виконання главою держави своїх головних функцій — представництво держави, гарантування державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина.

Висновки

Конституцією України передбачено й низку інших державних органів, які не відносяться до жодної з трьох гілок державної влади. Так, розділ VII Основного Закону України, який має назву «Прокуратура», встановив, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається виконання окремих функцій держави: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Специфічне місце в системі органів державної влади також займають: Рахункова палата, на яку покладається функція здійснення від імені Верховної Ради України контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина; Вища рада юстиції, яка покликана забезпечити належний фаховий рівень суддівського корпусу України, здійснювати дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розглядати скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

В цілому, система державних органів України відповідає загальновизнаним демократичним засадам організації державної влади, а в своїй сукупності усі державно-владні інституції забезпечують ефективну реалізацію функцій держави.

Список літератури

1. Погорілко В., Федоренко В. Поняття, види і структура конституційних норм // Право України. -2008. -№ 11.

2. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. -2009. — № 3.

3. Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. — 2007.- № 5.

4. Федоренко В. Л. Інститут конституційно-правових відносин в системі конституційного права України // Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.- 2005. Вип. 286.

5. Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України. — 2009. — № 7.

6. Федоренко В. Л. Теоретичні основи системи конституційного права України // Держава і право, вип. 34. -2006.

7. Шаповал В. Суб'єкти конституційного права України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України. -2007. -№ 8.

8. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. — 2009. — № 6.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой