Людська моральність: обов’язок, честь, гідність, совість

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Этика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

РЕФЕРАТ

З дисципліни: соціальна етика

на тему:

«Людська моральність: обов’язок, честь, гідність, совість»

Виконала:

студентка 4-го курсу

факультету соціології

і права

Київ-2009

План

1) Моральний обов’язок

2) Поняття честі

3) Людська гідність

4) Совість — очі людської душі

Використана література

Моральний обов’язок

Суттєво особливістю морального погляду на світ є поділ світу на світ сущого і світ належного — того, що передбачається вимогами моралі, ідеєю добра, але ще не дістало реалізацію.

(Деонтологія (грец. deon — потрібне, необхідне, Logos -слово, вчення) — наука про належне, про те, що має бути).

Важливою для людської моральності є позитивна ціннісна орієнтація на благо, добро. Але важливо і те, що в суспільному житті людей, у вирі випадковостей, конфліктів, з котрими стикається людина у своєму безпосередньому існуванні, така позитивна ціннісна орієнтація не може бути збережена без елемента самопримусу, обов’язковості, вольового зусилля (що якраз і втілюється в уявленні про належне). Слід зважити у повному розумінні слова. Можна чудового усвідомлювати, що чомусь, чого тепер немає, належить бути, що якісь зміни неодмінно потрібні й т. ін. — і водночас самому нічого не робити для встановлення цього належного й обов’язкового порядку речей і навіть не відчувати необхідності такого власного втручання. Категорія обов’язку якраз і фіксує набуття загальним уявленням про належне форми конкретної вимоги, зверненої до людського суб'єкта відповідно до його становища в даний момент. Іншими словами, обов’язок — це усвідомлення належного, за якого здійснення належного стає для особи нагальним практичним завданням.

Ще інакше: ми повинні відчувати свою суб'єктивну причетність до реалізації цього належного, усвідомлювати, що без власних цілеспрямованих зусиль воно, можливо, і не буде здійснене.

Так, можна щиро переживати з приводу нинішнього стану природного середовища, шкодувати, що цей стан аж надто далекий від належного. Проте справді моральне усвідомлення цієї ситуації має місце тоді, коли ми починаємо розуміти, що спасіння природи потребує конкретних зусиль кожного з нас, коли дбайливе ставлення до довкілля набуває дієвості безпосередніх життєвих завдань людської особистості.

Важливо також відрізняти осмислення в категорії обов’язку різних суспільних, професійних і т.п. вимог до людини від того, що становить невід'ємний зміст морального обов’язку як такого. Людина може і повинна сприймати виконання певної сукупності своїх громадянських, виробничих та інших зобов’язань як власний моральний обов’язок. Трапляється, проте, що між морально санкціонованими суспільними вимогами до особистості та її власне моральним обов’язком визрівають суперечності, конфлікти, розв’язати які може лише сам є дана особистість.

Так, обов’язок вояка вимагає в разі крайньої потреби вбити ворога, тим часом як моральний обов’язок виходить із категоричної заборони «не вбий».

Людське жит відкрите для подібних конфліктів: саме тому дотримання морального обов’язку здатне переростати у справжній відповідальний вчинок, засвідчувати індивідуальність і силу волі людини, її здатність ризикувати заради власних переконань.

2. Відповідальність — етична категорія, яка означає усвідомлення індивідом (соц. групою, народом) свого обов’язку перед суспільством, людством. (за словником).

Якщо категорія обов’язку позначає надання уявленню про належні форми конкретного практичного завдання певного людського суб'єкта, то категорія відповідальності характеризує згаданого суб'єкта з точки зору виконання ним цього завдання. Якою мірою людина виконує свій обов’язок або ж якою мірою вона винна в його невиконанні - це і є питання про її моральну відповідальність.

Категорія відповідальності тісно пов’язана з уявленням про свободу людини. Очевидно, що не маючи свободи, людська особистість не була б у змозі відповідати за свої вчинки.

(Коли шибку у вашому вікні розіб'є футбольний м’яч, пущений хлопчинами з подвір'я, вам не спаде на думку картати м’яч, бо він. Як просте фізичне тіло, не міг довільно змінити траєкторію свого руху. Коли ваш собака стягне зі столу скатертину, ви можете нагримати на нього, але ж не будете всерйоз звинувачувати його в хуліганських діях, всерйоз ображатися на нього).

Щодо людини вважається, що їй притаманна свобода дії, свобода вибору, що вона здатна осмислено, з урахуванням можливих наслідків обирати той чи інший варіант поведінки — а тому має нести відповідальність за вчинене нею.

Іноді легко переконатися. Що і стосовно людини міра справжньої свободи завжди є величиною конкретною, тому моральні висновки про ступінь відповідальності будь-якого в кожному разі мають бути зваженими. (Хтось, почуваючи себе зле, розбив дорогу річ; хтось не висловив належного співчуття своєму приятелеві, оскільки й гадки не мав про нещастя, яке з ним сталося).

Отже, питання про відповідальність здебільшого не просте і вирішується неоднозначно. Серед чинників, які потрібно враховувати при розгляді проблем, пов’язаних з моральною відповідальністю, — повнота обізнаності з реальними обставинами, можливість їхнього адекватного усвідомлення, внутрішній стан суб'єкта, його здатність до відповідної дії і т.п.

В се ж, коли йдеться про власну відповідальність. Людина із сумлінням найчастіше схильна поширювати її далеко за межі своєї реальної свободи в конкретній ситуації. Її не влаштовують «заспокійливі» міркування відносно того, що, мовляв, усе передбачати неможливо, а вище голови не стрибнеш. Треба сказати, що неспокій сумління у подібних випадках, хто яким би очевидним було б наше ситуаційне алібі в них, має своє підстави.

Але за будь-яких можливих обставин людина є істотою принципово свобідною, а отже — відповідальною. Якщо ми не хочемо зректися власної людяності, ми маємо розглядати себе крізь призму цього нашого ідеального родового стану.

3. Категорія справедливості фіксує той належний порядок людського співжиття. Який і має бути встановлений внаслідок відповідального виконання свого обов’язку.

На відміну від вищеназваних категорій, категорія справедливості передбачає не просто оцінку того чи іншого явища (добро це чи зло тощо), а співвідношення кількох (двох або більше) моментів, між якими і належить встановити етичну відповідність. Так, справедливо, щоб гідну вчинкові відповідала заслужена винагорода, злочину — кара, правам — обов’язки і т.п.

Важливою рисою справедливості є те, що «вектор» справедливості з ідейних і моральних висот спрямований безпосередньо в конкретику реального суспільного життя.

Навести приклади.

1. Перша формула справедливості - відплата, помста: «око за око, зуб за зуб» — поширена на стадії родового р-ку с-ва. З утворенням ранніх держав «відплатна» концепція справедливості почала здавати свої позиції під натиском морально-правового устрою ранніх д-в. Головна причина в тому, що «відплатна» справедливість не могла забезпечити впорядкованість і законовідповідність суспільного життя. Тому, незалежно від свого географічного положення, етнічної, культурної специфіки, держава на певному етапі розвитку мала вступити в б-бу з даним первісним варіантом діючої справедливості - для того, щоб звільнити місце для більш цивілізованих форм.

В реальному житті ми дотепер часто ставимося до інших людей так, як вони ставляться до нас (а не так, як ми б воліли, щоб до нас ставились), на образу відповідаємо образою, на неприязнь — неприязню. Проте цей факт людського існування, природним чином залишаючись у світі сущого, в сучасному цивілізованому світі вже не має відношення до світу належного, до нормативної структури моралі як такої.

У юридичному аспекті справедливість означає законність. Але слід ототожнювати поняття «справедливість» і «право». Неправова «справедливість» — на жаль. Не вигадка, а прикра реальність. Донедавна ми на власному досвіді мали справу з системою, що прагнула забезпечити централізоване встановлення «справедливості» поза будь-якими правовими обмеженнями, Така «справедливість» — принада тоталітарних режимів. Що сподіваються насильницьким запровадженням «належного порядку» згори замінити для своїх громадян правові гарантії їх вільної ініціативи й життєдіяльності.

Честь

Поняття «честь» визначається ставлення людини до самої себе, а також ставлення до неї суспільства як до представника певної людності, групи — соціальної, професійної, національної, статево-вікової, за тими чи іншими конкретними уподобаннями. Ви можете мати честь як робітник, майстер своєї справи, як вояк, як українець, росіянин, єврей, як юнак або дівчина, як мешканець Києва, як член певного клубу або ж партії тощо. (Саме слово «честь» етимологічно пов’язане з «часть», «частина»: в надбанні даної групи, як матеріальному, так і моральному, в її славі й доброму йменні. В повазі, яку вона викликає до себе, кожен її член має свою частину. Звідси й тісний зв’язок поняття честі з поняттям репутації - загальної думки, яка складається в суспільстві щодо морального обличчя певної особи або колективу. Людина честі має піклуватися як про репутацію групи, до якої вона належить, так і про власну свою репутацію.

Історично поняття про честь виникає насамперед як відображення родової й станової диференціації людських спільнот: людина, згідно з первісними уявленнями про честь, не повинна робити того, що принижує гідність даного роду або стану.

Людська гідність

Основою відношення людини до світу є визнана суспільством значущість ряду предметів, що служать певними суспільними взірцями, мірами, вимогами, ідеалами. До цього ряду належать честь, совість, гідність та ін.

Уявлення про гідність, честь, добро, совість, красу змінюються залежно від історичного часу, епохи, рівня розвитку, культури.

Поняттям «гідність» визначається ставлення людини до самої себе і суспільства до неї як до визнаної цінності. Цим поняттям позначається сукупність уявлень про самоцінність особи, її соціальну рівність з іншими людьми, за допомогою яких визначають конкретну міру суспільної цінності людини.

Уявлення про гідність виконують функцію регулятора людської поведінки: за будь-якої ситуації людина мусить поводитися так, щоб не втратити свого «обличчя».

Гідність сприяє усвідомленню людиною свого місця в суспільстві. Ідеалів, допомагає збагнути сенс власного існування. Гідність безпосередньо виявляється через усвідомлення свого суспільного значення, яке переживається відповідними почуттями, на противагу переживанню соціальної пригніченості.

Отже, гідність — це високе почуття і глибоке усвідомлення людиною (людністю) власної самоповаги.

Совість — очі людської душі

Поняття «совість» визначається почуття й усвідомлення людиною (людністю) відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством.

Ця риса допомагає людині контролювати виконання своїх обов’язків перед суспільством і самою собою, що суспільством визначається як показник досконалості та самодостатності. Само оцінний характер совісті виявляється у почуття морального задоволення своїм вчинками або почутті сорому за них.

Наявність феномену совісті засвідчує певний рівень інтелектуальної досконалості особи, бо здатність перейматися думками та почуттями інших людей — це те, що існує лише як духовне, а не матеріальне.

Суспільний простір прояву честі, совісті та гідності надзвичайно широкий: сфера політики, науки (експериментально-дослідницька діяльність), виробництво тощо. Кожна історична епоха створила своїх героїв — носіїв честі. Совісті та гідності, образи яких відбились в народній (фольклорній) культурі.

Порядність — це почуття і усвідомлення людиною (людністю) причетності та відповідальності стосовно долі інших людей.

Критеріями порядності слугують суспільні норми оцінки людських дій. Порядна людина є безпосереднім носієм та суб'єктом загальних суспільних цінностей — добра, краси, правди, виявляє себе гідною, достойною, чесною. Як правило, людську порядність вбачають у конкретних позитивних вчинках: відповідальності за долю інших людей, особистій причетності до суспільного життя.

Використана література

Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого. К., 1999. С. 119--138.

Мелешко Е. Д., Назаров В. Н. Счастье (систематизация мудрых изречений) // Этическая мысль: Науч. -публицист. чтения. М., 1988. С. 258--281.

Рідель М. Свобода і відповідальність // Ситничен-ко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. К., 1996. С. 68--83.

Рікер П. Навколо політики. К., 1995. С. 269--311.

Роулс Д. Теория справедливости (Фрагмент из книги) // Этическая мысль: Науч. -публицист, чтения. М., 1990. С. 229--242.

Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. М., 1981. 368 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой