Культура як ціннісна система

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

  • Культура, як ціннісна система
  • Зміст
  • Вступ
  • 1. Структура і функції культури
  • 2. Культура, як ціннісна система
  • 3. Класифікація цінностей
  • 4. Механізм дії цінностей
  • Висновок
  • Список використаної літератури

Вступ

Культура організує людське життя. У житті людей культура значною мірою здійснює регулюючу функцію в поводження людини, духовній сфері, а також у сфері створення матеріальних цінностей.

Ціль роботи: розглянути культуру, як ціннісно-змістову систему.

У роботі представлені основні компоненти культури: цінності, норми, та механізм дії цінностей.

У життєвій повсякденності про культуру часто говорять тоді, коли мають на увазі звичайну вихованість, побутову етику. (Учень Вася завжди першим здоровається, не плюється і не лається негарними словами — він культурний хлопчик. А учень Коля робить усе зовсім навпаки — він хлопчик некультурний). При такому повсякденному розумінні розмова про культуру обмежується рамками культури поводження.

Світ людини — це мир культури. У своєму первісному значенні («оброблене») культура протистоїть «натурі» — природному, «дикому» і означає все те, що відрізняє людину від природи, відрізняє штучний світ від природного. Це світ, від початку і до кінця створюваний самою людиною. У цьому змісті він протистоїть і світові природному, і світові божественному, існуючим крім людини. У цьому ж гранично широкому змісті культура містить у собі всі накопичені людьми матеріальні і духовні цінності і способи їхнього збільшення.

Культура — це сукупність усього того, що робить людину людиною. При цьому «усе» містить у собі як чисто природні об'єкти, так і предмети, створені людьми, і духовні явища. Відомий вітчизняний дослідник культури В. В. Сильвестров виразив цю думку так: «Культура загальновизнано виражає те, що визначає людську історію як людську, — ту таємницю її наступності, який немає ні в якому іншому процесі» Сильвестров В. В. Философское обоснование теории и истории культуры.- М., 1990. -С.3.

1. Структура і функції культури

Культура являє собою складну систему, елементи якої тісно переплетені і взаємозалежні. Як будь-яка система, вона може бути структурована по різних підставах. По носіям культура поділяється на культуру загальнолюдську (або світову); національну; культуру соціальної групи (класову, станову, професійну, молодіжну, тому зрозуміло, що культура дворянська досить відрізнялася від культури буржуазної, а культура молодіжна — від культури тих, кому далеко за п’ятдесят); територіальну (одна справа — культура міська й інша — сільська); культуру малої групи (формальної або неформальної) і культуру окремої людини.

По джерелах формування варто розділити культуру народну і професійну. Народна культура яскравіше всього представлена фольклором, хоча і далеко не вичерпується ім. Вона не має явного і визначеного автора (тому і говориться про «народну етику», «народних інструментах», «народному спорті», «народній медицині», «народній педагогіці» і т.д.) і передається з покоління в покоління, постійно доповнюючи, збагачуючи і модифікуючи. Слід зазначити, що в минулому народна культура протиставлялася культурі професійної як щось «другосортне» і неварте уваги утвореної людини. Інтерес до неї з’являється лише з епохи нового часу Лавренова, Т. И. Социология культуры в парадигме современного гуманитарного знания // Социальные науки: история, теория, методология. - М., 2000. - Вып. 1. — С. 38−46.

Професійна культура створюється людьми, професійно зайнятими даною сферою діяльності і, як правило, що пройшли спеціальну підготовку до неї. Приналежність результатів їхньої діяльності тому або іншому авторові строго фіксована і юридично захищена авторським правом від будь-яких пізніших змін і модифікацій ким-небудь іншим.

Порівняно недавно в оборот ввійшло і ще одне значення поняття «професійна культура», розглянуте в парі з поняттям «загальна культура особистості». Загальна культура містить у собі ті етичні, загальноосвітні, релігійні та інші знання, якими повинний володіти і керуватися у своїй діяльності кожен член суспільства, незважаючи на його професійну приналежність. Культуру професійну, у такому випадку, складає той комплекс знань, умінь і навичок, володіння яким робить фахівця кожного конкретного виду праці майстром своєї справи, що працює на рівні світових стандартів.

Культура народна виникає на зорі людства і значно старше культури професійної, що з’явилася лише з переходом суспільства до стадії поділу розумової і фізичної праці. З появою професійної культури виникають і специфічні інститути, призначені для розвитку, збереження і поширення культури. До них відносяться архіви і музеї, бібліотеки і театри, творчі союзи й об'єднання, видавництва і редакції, інженерні і медичні суспільства і т.д. Hо особливо в цьому плані варто виділити систему утворення, що являє собою соціальну форму існування культурних процесів навчання і виховання. «Будівля системи утворення, — підкреслює В.А. Конєв, — і з погляду методико-педагогічної, і з погляду організаційно-педагогічної залежить від логіки будівлі самої культури як системи. Структура утворення — калька з будівлі культури. Так, наприклад, класно-визначена система утворення, що склалася в новий час і панує на всьому протязі культури буржуазного суспільства, з’явилася «калькою» і «галузевої» системи культури, що склалася в ході буржуазної культурної революції Конев В. А. О сущности освоения культуры // Методологические проблемы освоения культуры .- Куйбышев, 1988.- С. 7..

Культуру можна структурувати по її видах. Hайбільше широко відомий розподіл культури на матеріальну і духовну. До першого традиційно відносять культуру матеріального виробництва; матеріальну культуру побуту, під якою розуміється культура середовища і культура відносини до речей; а також культуру відносини людини до власного тіла — культуру фізичну. До духовної культури зараховують культуру інтелектуальну, моральну, правову, художню і релігійну, Але протиставлення матеріальної і духовної культури досить умовно, тому що, так називана матеріальна культура тільки тому є культура, що вона в той же час духовна.

У функціях культури прихована та роль, що вона грає в житті суспільства. Ми вже підкреслювали, що людина формується лише унаслідок свого прилучення до культури, а тому людинотворча функція може бути названа як головна функцію культури.

Зв’язуючи старших і молодших у єдиний потік історії, культура виступає дійсним зв’язком поколінь, передаючи іншим соціальний досвід. Чи ходять люди в джинсових костюмах, у сюртуках, чи їдять ложкою, паличками або особливим образом складеними пальцями — скрізь вони роблять це відповідно до вимог традицій, тобто культури. З кожного часу культура відбирає ті крупиці соціального досвіду, що мають неминуще значення. Завдяки такому доборові кожне нове покоління одержує як би концентрований досвід минулого.

Культура не тільки прилучає людину до акумульованого в досвіді досягненням попередніх поколінь. Одночасно вона порівняно жорстко обмежує усі види його суспільної й особистої діяльності, відповідним чином регулюючи них, у чому виявляється її регулятивна функція. Культура завжди припускає визначені границі поводження, тим самим обмежуючи волю людини. З. Фрейд визначав її як «всі інститути, необхідні для упорядкування людських взаємин» і затверджував, що всі люди відчувають жертви, необхідні від них культурою заради можливостей спільного життя Фрейд З. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов.- М., 1989.- С. 95. З цим навряд чи варто сперечатися, тому що культура нормативна. У дворянському середовищі минулого століття було нормою на повідомлення знайомого про те, що він жениться, реагувати питанням: «И яке за нареченою бере придане?». Але це ж питання задано у подібній ситуації сьогодні, може бути розцінений як образа. Hорми змінилися, і забувати про це не слід.

Однак культура не тільки обмежує волю людини, але і забезпечує цю волю. Відмовивши від анархістського розуміння волі як повної і нічим не обмеженої вседозволеності, марксистська література довгий час спрощений тлумачила її як «усвідомлену необхідність».

Культура здатна надати людині воістину безмежні можливості для вибору, тобто для реалізації його волі. У поняттях окремої людини практично безмежна кількість видів діяльності, яким вона може себе присвятити.

Оволодіння загальною і професійною культурою виступає необхідною умовою для переходу людини від репродуктивної діяльності до творчого. Творчість же є процес вільної самореалізації особистості. В середовищі дозвілля культура постійно змушує людину вибирати, чому присвятити свій час, як реалізувати зроблений вибір (дивитися КВ будинку, або в гостях, або будинку, але в присутності гостей?). Будь-яка районна бібліотека здатна запропонувати стільки альтернатив для вибору, що недосвідчений читач може навіть розгубитися. І це не випадково. Чим менше знає людина про світ культури, тим менш він вільний.

Наступна функція культури — знакова. Людство фіксує, передає накопичений досвід у виді визначених знаків. Так, для фізики, хімії, математики специфічними знаковими системами виступають формули, для музики — ноти, для мови — слова, букви й ієрогліфи. Оволодіння культурою неможливо без оволодіння її знаковими системами. Культура ж, у свою чергу, не може транслювати соціальний досвід, не наділяючи його в специфічні знакові системи, будь це кольору світлофора або національні розмовні мови.

І, нарешті, остання з основних функцій культури — ціннісна. Вона тісно зв’язана з регулятивної, тому що формує в людини визначені установки і ціннісні орієнтації, відповідно до яких він або приймає, або відкидає знову пізнане, побачене і почуте. Саме ціннісна функція культури дає людині можливість самостійної оцінки всього того, з чим він зіштовхується в житті, тобто робить його особистість неповторної.

Зрозуміло, усі ці функції культури не існують як поруч покладені. Вони активно взаємодіють, і немає більш помилкового представлення про культуру, чим представлення її в статичності і незмінності. Культура — завжди процес. Вона знаходиться у вічній зміні, у динаміку, у розвитку. У цьому складності її вивчення, і в цьому її велика життєва сила.

2. Культура, як ціннісна система

Культура розкриває свій зміст через систему норм, цінностей, значень, ідей і знань, що одержують вираження в системі моралі і права, релігії, у художній сфері і науці. Разом з тим про культуру суспільства, її характеристиках, принципах і динаміку із соціологічної точки зору варто судити аж ніяк не тільки по власних культурних проявах: художня продукція, релігія, право, наука і т.д. Культура існує й у практично діючій формі, у формі подій і процесів, у яких проявилися установки й орієнтації учасників, тобто різних шарів, груп і індивідів. Ці процеси і події, що входять у загальну історію або зв’язані з якимись проявами господарського, соціального і політичного життя, мають і культурне підґрунтя, виявляються фактами і факторами культурної історії і культурного надбання даного суспільства. Зародження або прийняття релігії, формування держави, соціальні смути, навали і війни, політичні реформи, визвольні плини, технологічні перевороти і наукові відкриття -- у всім цьому виявляються і культурні закономірності, що формують дане суспільство і міжнародні відносини.

На більш просунутому рівні культурна регуляція людської діяльності здійснюється через систему цінностей. На відміну від норм, яким випливають, цінності мають на увазі вибір того або іншого об'єкта, стану, потреби, мети, що мають більш високе існування. Цінності допомагають суспільству і людині визначити гарне і погане, істину й оману, красу і неподобство, справедливе і несправедливе, істотне і несуттєве і т.д.

Із супутніх понять варто згадати «інтерес», «потреба», «прагнення», «борг», «ідеал», «орієнтація» і «мотивація». Однак обсяг цих понять звичайно вужче, ніж «цінність». Під інтересом або потребою звичайно розуміються соціально обумовлені потяги, зв’язані із соціально-економічним положенням різних шарів, груп або індивідів, і в цьому випадку інші цінності («ідеали») -- лише відвернене відображення інтересів. Мотивація скоріше містить у собі ті суб'єктивні спонукання -- різної спрямованості! -- які розглядаються соціальною психологією. Позитивні мотивації спираються на цінності, що освоюються індивідом і стають ціннісними орієнтаціями.

Між цінністю і діючою орієнтацією може виникати розрив, обумовлений як розбіжність між боргом і бажанням, належним і практично реалізованим, ідеально визнаним станом і життєвими умовами, що не дають шансу людині. Але така розбіжність між визнанням високого значення якої-небудь цінності і її недосяжністю можуть освоюватися людиною по-різному. Причина може бути в зовнішніх обставинах («середовище заїло»), «підступ» суперників або ворогів або ж у недостатній активності й ефективності діяльності самої людини. Класичний приклад драматичної розбіжності між цінністю і дією, орієнтованою на її досягнення, знаходимо в п'єсі Шекспіра «Гамлет». Майже до самого кінця п'єси принц відтягає свою дію (а якщо і діє, то ситуативно, по настрою) -- і не тільки для того, щоб упевнитися ще і ще раз у злочині, зробленому королем, але і тому, що глибоко сумнівається в необхідності діяти Филатова, О. Г. Социология культуры : Конспект лекций. - СПб. : Михайлов, 2000. - 46 с..

На відміну від його герой роману Достоєвського Розкольників не тільки переконав себе в тім, що не має цінності життя «шкідливої бабки», але і справді убиває її, що спричиняє глибоке каяття.

3. Класифікація цінностей

культура цінність норма впровадження

Усяка класифікація цінностей по типу і рівневі незмінно умовна в силу того, що в неї вносяться соціальні і культурні значення. До того ж важко вставити ту або іншу цінність, що має свою багатозначність (наприклад, родина), у визначену графу. Проте можна дати наступну умовно упорядковану класифікацію цінностей.

Вітальні: життя, здоров’я, тілесність, безпека, добробут, стан людини (ситість, спокій, бадьорість), сила, витривалість, якість життя, природне середовище (екологічні цінності), практичність, споживання і т.д.

Соціальні: соціальний стан, працьовитість, багатство, робота, родина, єдність, патріотизм, терпимість, дисципліна, заповзятливість, схильність до ризику, рівність соціальне, рівність статей, здатність до досягнень, особиста незалежність, професіоналізм, активна участь у житті суспільства, орієнтованість на минуле або майбутнє.

Політичні: воля слова, цивільні волі, гарний правитель, законність, порядок, конституція, цивільний світ.

Моральні: добро, благо, любов, дружба, борг, честь, чесність, безкорисливість, порядність, вірність, взаємодопомога, справедливість, повага до старшого і любов до дітей.

Релігійні: Бог, божественний закон, віра, порятунок, благодать, ритуал, Священне Писання і Переказ.

Естетичні: краса (або, навпроти, естетика потворного), стиль, гармонія, проходження традиції або новизна, культурна самобутність або наслідування.

Розглянемо деякі з них більш докладно, приймаючи, що розподіл по зазначених категоріях умовно і ті самі цінності можуть бути прийняті в різних сферах.

Родина, родичі, старше покоління. В усіх культурах існує великий або менший ступінь поваги до цих соціальних елементів, що одержує вираження як у поводженні людей (повага молодших до старшого), так і у формах звертання.

В азіатських і африканських культурах вік шанується звичайно як ознака мудрості і досвіду і стає часом одним зі стрижнів культури. Ідентифікація індивіда здійснюється в ідентифікації його з предками, хоча існує широка варіативність у рішенні цього питання для різних культур. Якщо в ряду кочових народів вважається справою честі пам’ятати про 9--12 попередніх покоління в різних відгалуженнях, то в сучасному індустріальному суспільстві людина рідко зберігає пам’ять більше чим про два покоління предків по прямої лінії.

Міжособистісні відносини. Установка на рівність або ієрархію у відносинах з іншими людьми є одним із критеріїв розходження культур. Те, що європеєць сприймає як покірність, слухняність, відмовлення людини від своєї волі, для інших культур означає визнання права шановної і впливової людини на керівництво. Орієнтація на індивідуалізм багато в чому розрізняє Захід і східні культури,.

Багатство. Матеріальне багатство як цінність властиво, здавалося б, усім культурам. Однак у дійсності відношення до нього досить по-різному і сам предмет багатства залежить від характеру господарства. Для кочових народів найважливіше багатство -- худоба, для осілого селянина -- земля, у феодальному суспільстві статус індивіда був прямо зв’язаний з багатством, демонстрованим у способі життя.

Відношення до багатства залежить багато в чому від домінуючого фактора соціальності. У доіндустріальному суспільстві демонстративне багатство відігравало важливу роль, тому що було найбільш очевидним свідченням могутності і впливу його власників, їхньої приналежності до вищого класу. Нагромадження багатства, настільки необхідне у всякому суспільстві, знижувало статус власника, якщо тільки воно не було призначено для наступної роздачі або вживання на загальне благо. Стану, що володіють грошовим багатством,-- купці і лихварі -- користувалися здебільшого низьким престижем, а особливо лихварі як люди, що витягають користь з утруднень інших людей.

Положення радикальне міняється в індустріальному суспільстві. В міру росту капіталізму саме накопичений і схований капітал, пущений в обіг, здобуває найбільшу цінність у суспільній свідомості. Вплив і міць власника залежать від руху капіталу по невидимих фінансових каналах, хоча б сам власник вів відносно скромний спосіб життя. На більш пізньому етапі, у період масового виробництва, настає новий поворот, росте розширене споживання, що переходить у демонстративне, при якому товари і послуги здобуваються не в силу їхніх власних властивостей, а тому, що вони дороги, тобто доступні тільки заможним людям. Звертання до демонстративного споживання не тільки доставляє задоволення, але і підвищує статус багатих у думці і відношенні навколишніх. Ця тенденція проникає й в інші шари, що можуть випробувати задоволення від прилучення до престижного марнотратства.

Праця як цінність. Праця має аж ніяк не тільки господарське значення але служить фактором, що визначає соціальні відносини. Праця ще і важлива культурна цінність. Це завжди присутнє як у народній мудрості, так і в більш складних системах моралі або ідеології. Так, у багатьох мовах існують подібні прислів'я: «Терпіння і труд усе перетруть» (і навпаки: «Під лежачий камінь вода не тече»). У художній літературі добірно виразив своє відношення до праці Вольтер: «Праця усуває від нас три великі напасті: нудьгу, порок і нестаток». Правда, у дусі свого аристократичного кола він поставив на перше місце нудьгу.

Звичайно, відношення до праці, як і до інших цінностей, визначається не тільки духовними або моральними критеріями, а виявляється суперечливим, залежним багато в чому від інших факторів, серед яких варто виділити наступні: а) виробничі, тобто класовий статус людини і його відношення до власності, тому що оцінки свого положення для підприємця і працівника по найманню можуть різко розрізнятися; б) професійні, що охоплюють престиж тієї або іншої професії; в) технологічні, тобто відношення людини до тієї або іншої сторони виробництва (верстатові, конвеєрові, комп’ютерові), що може варіюватися від високої зацікавленості до байдужості і навіть ворожості.

По перерахованих параметрах, мабуть, відношення до праці може бути і негативним як до джерела гноблення, залежності, як до фактора, що сковує особистісний розвиток і придушує життєві сили. Ще в Древній Греції виник міф про Сізіфа, приреченому виконувати важку і безглузду працю. У християнському або ж мусульманському раї людина назавжди була звільнена від праці і могла лише віддаватися почуттєвим або духовним радостям. У народних казках найчастіше ледачий дурень, позбавлений жадібності, але обладає добрим серцем, більше процвітає, чим постійно заклопотаний і скупий нагромаджувач.

В усякій класово диференційованій системі суб'єктивна незацікавленість трудящих у своїй роботі заміщається примусом, що може носити характер прямого примуса (робота «з-під ціпка», під погрозою покарання) або ж чисто економічної необхідності, тобто фізичного виживання, у підтримці своєї родини.

Звичайно, існує і суспільно марна і шкідлива трудова діяльність і те, що відповідає інтересам окремої людини, групи або колективу, але може розходитися з інтересами суспільства в цілому. Тому регуляція трудової діяльності вимагає з'єднання трудових орієнтації з моральними мотивами.

Звертання до морально-ціннісної орієнтації -- важлива передумова успішного господарського розвитку. Кожна світова релігія заохочує працю, хоча і підкоряє його більш високим цінностям порятунку. Але саме в цьому знаходила свій дозвіл ціннісна подвійність праці, його основна маса направлявся в суспільно значимі сфери. Саме в освяченні суспільно корисної праці і стимулюванні постійної корисної діяльності складалося основне досягнення релігійної реформації. Але й в умовах секуляризації зберігається етична орієнтація праці.

Праця приймає різний зміст у залежності від того, чи зв’язана вона з найманою працею або підприємництвом.

Розходження тут залежить багато в чому від положення людини в системі виробництва. Жива праця і навіть у його розвитій професійній формі звичайно має нижчий статус у порівнянні з підприємництвом, бізнесом у різних його варіантах. Але етичні принципи застосовні по обох сторони цього сукупного процесу. Від робітника потрібна сумлінність, дисципліна, вправність, професійна орієнтація.

Разом з тим важливе значення має й етична орієнтація підприємництва.

Широко звертаються до цінності праці різні ідеологічні навчання, насамперед соціалістичні.

В емпіричних дослідженнях знаходимо такі варіанти ціннісних орієнтації в праці:

-- через труд людин вступає в контакт із навколишнім світом (усім космосом), виходить за рамки своїх внутрішніх переживань і безпосереднього мирка;

-- праця -- джерело відносин поза рамками нуклеарной родини і безпосереднього оточення, він збагачує рамки міжособистісних відносин, робить людини членом більш широкого колективу, стану, класу;

-- робота є важливим, хоча і не єдиному джерелі цінності. Через роботу люди установлюють своє місце в групових відносинах і соціальній ієрархії і тим самим знаходять почуття безпеки, приналежності, самооцінку і самовідчуття свого значення, а отже, істотної частини своєї сутності. Звичайно, цей фактор варіюється в різних типах соціальності і різних культур.

Найбільше значення робота як джерело ідентичності має в індустріальному суспільстві, заснованому на прихильності значної частини населення до промислового виробництва. Утрата роботи, безробіття ведуть у такому суспільстві до втрати робочої ідентичності, що сприймається як лихо й особисту катастрофу.

У доіндустріальному і постіндустріальному типах суспільства цей фактор менш значимий, тому що в першому випадку переважає родинна, кланова, станова, релігійна ідентичність, а в другому -- створюються диференційовані і гнучкі структури, що заміщають «робочу ідентичність»;

-- робота -- джерело обов’язкової діяльності, регулятор і організатор особистого поводження. Залишаючись без роботи, люди можуть проводити цілі дні пасивно, віддаючи снові або мріям наяву (згадаємо образ Іллі Обломова з роману А. Гончарова «Обломів»). Такий спосіб життя чреватий зниженням самооцінки особистості або приводить до спроб компенсаторного самовиправдання посиланнями на обставини;

-- праця допомагає розвиткові творчих здібностей і професійних навичок, що дає можливість пишатися своїми здібностями, створює почуття впевненості і безпеки;

-- робота структурує психологічний час, заповнює й організує день -- рік -- життя. Звичайно, ця структура багато в чому залежить від загальної системи культури і локального культурного середовища.

4. Механізм дії цінностей

Цінності створюють більш гнучкий рівень регуляції суспільства, підкоряючи собі функціонування звичаїв, норм і значень, особливо важливих для суспільства. Норми «не убий», «не укради», «не бреши» були священними заборонами, порушення яких прирікало людини на важке покарання, відторгнення від суспільства або борошна совісті. Розпорядження «шануй батька і матір», «поклоняйся Богові єдиному», «трудися в поті чола свого» ставали тими позитивними заповідями, дотримання яких підвищувало престиж людини в очах навколишніх і його самого.

Цінності не тільки перетворять механізм нормативності.

Вони принципово перебудовують і ті системи значень, через які людина пізнає навколишній світ. На повсякденному рівні дуальність з’являється як важлива характеристика всього різноманіття світу: небо -- земля, сонце -- місяць, світло -- пітьма, день -- ніч, чоловіче -- жіноче. верх -- низ, гаряче -- холодне і т.д. Ці опозиційні початки і характеристики предметів і процесів виступали як дорівнює необхідні для забезпечення органічних процесів у природі, суспільстві і людині. На повсякденному рівні основним механізмом організації різноманітних значень є градація опозицій: високе-середнє-низьке, день — сумерки -- ніч, гаряче -- тепле -- холодне, велике -- середнє -- мале, молодий -дорослий -старий і т.д. Филатова, О. Г. Социология культуры : Конспект лекций. - СПб. : Михайлов, 2000. - 46 с.

Утім, деякого початку з працею піддаються градації і стійко зберігають свою дуальність: небо -- земля, чоловіче -- жіноче, сонце -- місяць, життя -- смерть, гарний -- поганий і т.д. Ці опозиційні початки або градуйовані характеристики предметів і процесів виступають як дорівнює необхідні для забезпечення органічності і безперервності процесу в цілому -- у природі, суспільстві, людині. У міфології вони піддаються персоналізації і можуть діяти в постійному співвідношенні або суперництві між собою. Піддаючи впливові ціннісних принципів, градація або дуалізм приймають вертикальну структуру -- ієрархічного або полярного типу, що додає різний ступінь достоїнства і значення тим або іншим елементам. Відповідно, усе «високе» і «світле» одержує більш гідний статус. В усіх розвитих релігіях небо «цінується» більше, ніж земля. На деякій ступіні розвитку міфології головні боги робляться небесними або ж саме небо здобуває божественний характер, як це було в Древньому Китаєві. Формується ціннісно-семантичний комплекс: небо = верх = благо = влада = недосяжність = вічність і т.д. Бути нагорі, високо над іншими означає правити і досягти високого ступеня блаженства.

Навіть у християнській символіці Бог містився на небі. Відповідно десь під землею знаходилося царство мертвих, а на ще більш низькому рівні -- у Пеклі -- панував Сатана як утілення зла і погибелі. Піддаються ціннісному поділові й інші дуальні пари, хоча й у різному ступені. Якщо колись світло змінювалося пітьмою, і навпаки, чергувалися життя і смерть, то тепер між ними виникає протистояння, суперництво і непримиренна боротьба -- за «Вічне життя» і «Торжество світла», «Перемогу Добра і Правди» і т.д.

Такого роду ціннісна опозиція створює в культурі поле напруженості, у якому формується орієнтація суб'єкта. Людина не може однаково відноситися до протилежностей, з яких складається світ, він повинний віддавати перевагу позитивному початкові:

добру, а не злу; світла, а не пітьмі; правді, а не кривді;

любові, а не ненависті; життя, а не смерті і т.д.

В усякій зрілій, стійкій культурі формуються різні механізми впровадження орієнтації на досягнення цінностей і відторгнення не цінностей як принципів, що вносять деструктивний початок у життя людини і суспільства. Звичайно, розроблену систему такого упровадження втілює в собі всяка релігія («чесність -- гріх»). В міру секуляризації впровадження цінностей усе більше бере на себе світська культура, що допускає значно велику ступінь диференціації ціннісних орієнтації і більш гнучку систему шляхів і засобів їхньої реалізації.

Висновок

Культура -- це духовний компонент людської діяльності як складова частина й умова всієї системи діяльності, що забезпечує різні сторони життя людини. Це означає, що культура всюдисуща, але разом з тим у кожнім конкретному виді діяльності вона представляє лише її власне духовну сторону -- у всій розмаїтості соціально значимих проявів.

Разом з тим культура -- це також процес і результат духовного виробництва, що і робить її істотною частиною сукупного суспільного виробництва і соціальної регуляції поряд з економікою, політикою і соціальною структурою. Духовне виробництво і забезпечує формування, підтримку, поширення і впровадження культурних норм, цінностей, значень і знань, втілених у різних компонентах культури (міфи, релігія, художня культура, ідеологія, наука і т.д.). Як важливий компонент сукупного виробництва культура не зводиться до невиробничому споживання або обслуговування. Вона є неодмінною передумовою всякого ефективного виробництва.

Світ людини — це мир культури. Культура — це освоєний і упредметнений досвід людської життєдіяльності. Кожен історичний тип культури у своїй конкретності представляє нерозривна єдність двох складових — актуальної культури і культури накопиченої, або культурної пам’яті. На всі питання людини, що встають перед ним, шукає відповідь у засвоєній їм культурі. Культура виступає унікальною характеристикою людської життєдіяльності і тому надзвичайно різноманітна у своїх конкретних проявах. Культура являє собою складну систему, елементи якої тісно переплетені і взаємозалежні. Культура розкриває свій зміст через систему норм, цінностей, значень, ідей і знань, що одержують вираження в системі моралі і права, релігії, у художній сфері і науці. Культура існує й у практично діючій формі, у формі подій і процесів, у яких проявилися установки й орієнтації учасників, тобто різних шарів, груп і індивідів. Ці процеси і події, що входять у загальну історію або зв’язані з якимись проявами господарського, соціального і політичного життя, мають і культурне підґрунтя, виявляються фактами і факторами культурної історії і культурного надбання даного суспільства.

Список використаної літератури

Коган Л.Н. Усебічний розвиток особистості і культура.- М., 1981.- С. 43.

Конєв В. А. Про сутності освоєння культури // Методологічні проблеми освоєння культури .- Куйбишев, 1988.- С. 7.

Лавренова, Т.И. Соціологія культури в парадигмі сучасного гуманітарного знання // Соціальні науки: історія, теорія, методологія. - М., 2000.  — С. 38−46

Манхейм, К. Обране : Соціологія культури / Академія досліджень культури. - М.; Спб. : Університетська книга, 2000. - 505 с.

Мухамеджанова, Н. М. Духовна криза особистості як відображення кризи культури. - Оренбург , 2001. - 146 с.

Сильвестров В.В. Філософське обґрунтування теорії й історії культури.- М., 1990. -С. 3

Філатова, О.Г. Соціологія культури : Конспект лекцій. - Спб. : Михайлов, 2000. - 46 с.

Фрейд З. Майбутнє однієї ілюзії // Сумерки богів.- М., 1989.- С. 95

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой