Магнітні властивості речовини.
Феромагнетики

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Физика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Херсонський ліцей

Херсонської обласної ради

Курсова робота з фізики на тему:

Магнітні властивості речовини. Феромагнетики

Виконала: Ільїна Наталія

учениця 10 — ФМ класу

Керівник: Кисла І. І.

вчитель фізики

Херсон — 2009

Вступ

Сьогодні людина постійно має справу з електричними явищами — добре вивченими та разом із тим і загадковими. Знайомство людей з ними відбулося ще в глибокій давнині: єгиптяне та греки описували розряди блискавок та супроводжуюче їх світіння металевих загострених предметів, «удари» електричних скатів.

Ще більш древні згадування відносяться до магнітів — шматочків магнітного залізняку, які здатні притягувати залізні предмети. Самі ранні відомості про використання магніту як компас містяться в китайських літописах, складених приблизно в 1100 р. до н.е.

Перший науковий опис магніту належить французові Пьеру де Мерикуру по прозвищу Перегрін, авторові трактату «Лист про магніт» (1269 р.).

Одним з послідовників Перегріна у вивченні електричних явищ став італійський математик, натураліст і лікар Джероламо Кардано (1501 або 1506 — 1576). На досвіді він переконався, що електричні взаємодії тіл істотно відрізняються від магнітних. Про результати своїх спостережень учений повідомив у трактаті «Про проникливість» (1551 р.).

Найбільшого успіху в дослідженні струму та магнетизму в XVI ст. досяг Уїльям Гілберт. У 1600 році він опублікував роботу «Про магнетизм», в якій класифікував багато магнітних явищ. Головною його здогадкою було твердження, що «магнетична дія виливається з кожного боку» магнітного тіла — те, що ми тепер називаємо магнітним полем.

Наприкінці XVIII ст. відомості про магнетизм стали більш численними та упорядкованими, вони почали піддаватися теоретичному аналізу і зайняли певне місце як один із розділів фізики.

У сучасній фізиці магнетизм — великий розділ, пов’язаний з більшістю провідних галузей фізичної науки та вивчаючий взаємодію речовин з магнітним полем.

Магнітні властивості речовини

Практично всі речовини в тім або іншому ступені мають магнітні властивості. Оскільки речовини складаються з атомів, то можно зробити висновок, що їхні магнітні властивості обумовлені магнітними властивостями атомів і часток, з яких складаються атоми.

Дійсно, цим часткам властиві два типи рухів, які й формують їхні магнітні властивості. По-перше, це обертання атомних електронів навколо ядра, що створює елементарний струм, який в свою чергу створює власне магнітне поле. Воно характеризується особливою величиною, названою (орбітальним) магнітним моментом.

. = I · рr2 · = IS,

де I — струм, створюваний обертанням електронів, r — радіус орбіти,

— одиничний вектор нормалізації до площини орбіти (мал. 1).

По-друге, електрон сам має власне обертання — щось на зразок зарядженої кульки, що обертається навколо власної осі. Такий рух — магнітний момент. Векторна сума всіх електронів в атомі дасть повний магнітний момент атома:

+.

Сумарний магнітний момент усіх атомів і визначає магнітні властивості речовини.

Відповідно до вкрай спрощеної моделі електрона його можна представити у вигляді крихітної кульки, що обертається навколо своєї осі. Такому обертанню відповідає власний момент кількості рухів електрона, що називається спіном, і внутрішній спіновий струм. Кожний із цих замкнутих струмів створює своє (орбітальне або спінове) магнітне поле з відповідним магнітним моментом. Повний магнітний момент атома дорівнює векторній сумі орбітальних і спінових магнітних моментів всіх його електронів. Результуюче магнітне поле атома виявляється подібним до магнітного поля кругового контуру зі струмом, магнітний момент якого дорівнює.

У багатьох випадках під час відсутності зовнішнього магнітного поля повні магнітні моменти атомів речовини дорівнюють нулю, тобто орбітальні й спінові магнітні моменти його електронів взаємно компенсують один одного.

У всіх тіл, вміщених у магнітне поле, виникає магнітний момент. Це явище називається намагнічуванням.

Якщо речовина не намагнічена, вона не створює магнітного поля. Це означає, що електричні струми розташовані в ньому хаотично, а тому їх сумарна магнітна дія дорівнює нулю. Якщо помістити речовину в зовнішнє магнітне поле, розташування електронних струмів стає частково або повністю впорядкованим. Тому намагнічену речовину можна розглядати як систему мікроскопічних орієнтованих струмів.

Ступінь намагніченості речовини, тобто створення нею власного магнітного поля, характеризують величиною, що так і називається — намагніченість. Намагніченість є векторною величиною, яка дорівнює векторній сумі магнітних моментів атомів в одиничному об'ємі речовини:

n,

де — середній магнітний момент одного атома (молекули), У — сума магнітних моментів, n — концентрація атомів, J — намагніченість.

Якщо вектор однаковий у всіх точках магнетика, то така намагніченість називається однорідною.

Магнітний вплив, тобто взаємодія між електричними зарядами, що рухаються, залежить від властивостей середовища, у якому перебувають заряди. Кількісною характеристикою магнітних властивостей речовини (середовища) є магнітна проникність µ, що є безрозмірною величиною.

Магнітна проникність середовища — це фізична величина, що показує, у скільки разів індукція магнітного поля в даній точці однорідного середовища відрізняється по модулю від індукції магнітного поля в цій же точці у вакуумі:

µ =

В однорідному магнітному середовищі магнітна індукція буде дорівнювати:

= µ

Індукцією магнітного поля в магнетику є сума поля, створеного зовнішніми джерелами, та поля магнітних моментів самого магнетика:

,

де В — індукція магнітного поля, — постійна в системі СІ

(= 1,26·10−6 Н·с2Кл-2 або = 4р · 10−7 Гн/м), Н — напруженість магнітного поля, яка не залежить від магнітних властивостей середовища, J — намагніченість.

Якщо середовище безмежне й однорідне, то напруженість магнітного поля збігається з вектором поля, створеного таким же струмом у вакуумі. Напруженість магнітного поля обумовлена тільки зовнішніми струмами, і тому в однорідний та ізотропний магнетик не залежить від намагніченості речовини.

Одиницею спрямованості магнітного поля є. Якщо магнетик не магнітоупорядкований, тобто відсутнє зовнішнє поле (J=0), то в слабких магнітних полях ?. Якщо при цьому напрямку та співпадають, то такі речовини називаються ізотропними магнетиками. В ізотропних немагнітоупорядкованих речовинах

= ч,

де ч — магнітна сприйнятливість.

З цього витікає, що ,

де м = 1+ч — магнітна проникність речовини.

Для фізичного вакууму (за відсутності речовини): ч = 0 та м =1.

У діамагнетиків: ч<0 та µ<1.

У парамагнетиків та феромагнетиків: ч>0 та µ>1.

В залежності від того, у статичному чи змінному магнітному полі визначається м, її називають відповідно статичною або динамічною магнітною проникністю.

У будь-якому середовищі µ? 1. Всі речовини, поміщені в магнітне поле, намагнічуються, тобто створюють власне магнітне поле самої речовини. Такі речовини називають магнетиками. Якщо магнетик не намагнічений, то молекулярні струми орієнтовані хаотично і їх сумарне магнітне поле дорівнює нулю. Одні речовини при намагнічуванні зовнішнім полем послабляють магнітне поле, а інші підсилюють.

Згідно з гіпотезою Ампера магнітні властивості речовини обумовлені елементарними замкнутими струмами, що циркулюють усередині невеликих часток речовини — атомів, молекул або їхніх груп. Кожний електрон, що рухається в атомі по замкнутій орбіті, являє собою елементарний (орбітальний) струм, що тече у напрямку, протилежному напрямку руху електрона. У не намагніченому тілі всі елементарні струми розташовані хаотично по відношенню один до одного внаслідок теплового руху молекул, і тому в зовнішньому просторі не спостерігається магнітного поля, тобто дія цих струмів взаємно компенсується (рис. 2а), і ніяких магнітних властивостей тіло не виявляє. Під впливом зовнішнього магнітного поля елементарні струми в тілі встановлюються паралельно один до одного, створюючи результуюче магнітне поле (рис. 2б), так як їхня дія складається, проявляються магнітні властивості. Подальший розвиток науки дав пояснення щодо існування цих циркулюючих струмів на основі будови атома. Кожний електрон, що рухається в атомі навколо ядра по замкнутій орбіті, являє собою електронний струм, що тече у напрямку, протилежному руху електрона. Таким чином, за рахунок орбітального руху електрон створює магнітне поле.

На підставі своїх досвідів Ампер дійшов висновку, що взаємодія струму з магнітом і магнітів між собою можна пояснити, якщо припустити, що усередині магніту існують незатухаючі молекулярні кругові струми.

Слабомагнітні й сильномагнітні речовини відрізняються величиною магнітної проникності µ. Виміри показали, що для більшості речовин магнітна проникність близька до одиниці й не залежить від величини магнітного поля.

Слабомагнітні речовини

Парамагнетизм і діамагнетизм — порівняно слабкі ефекти, і речовини, у яких вони проявляються, називають слабкими магнетиками. Виключення становлять речовини в надпровідному стані. У цьому випадку при накладенні магнітного поля індуксуються циркуляції струмів, магнітні моменти яких спрямовані проти зовнішнього поля й повністю його компенсують. Діамагнітний ефект тут дуже великий, тому надпровідники називають ідеальними діамагнетиками, для яких ч = -1 та м = 0. У діамагнетиках вектор магнітної індукції власного поля протилежний вектору магнітної індукції зовнішнього поля. Діамагнетики своїм магнітним полем послабляють зовнішнє магнітне поле, тобто намагніченість речовини в діамагнетиках зменшує сумарне поле.

Діамагнітні властивості речовини проявляються значно слабкіше, ніж парамагнітні властивості. Магнітна проникність цих речовин м <1 і діамагнетики виштовхуються з області сильного неоднорідного поля (мал. 3.).

Діамагнетиками є вода, скло, вісмут — найдужчий діамагнетик (м = 0,999 824).

У парамагнетиках вектор магнітної індукції власного поля прийме той же напрямок, що й вектор магнітної індукції зовнішнього поля, тобто намагніченість речовини в парамагнетику збільшує сумарне поле. Для них м>1 і парамагнетики втягуються в область сильного неоднорідного поля (мал. 3). При збільшенні температури м зменшується. При підвищенні температури в парамагнетиках підсилюється хаотичний, тепловий рух атомів (молекул), що й зменшує намагнічування речовини. Прикладами парамагнітних речовин є азот, алюміній, платина — найбільш сильний парамагнетик (м = 1,36).

Крива намагнічування J (Н) є лінійною для обох груп речовин (мал. 4).

Магнітна сприйнятливість діамагнетиків і деяких парамагнетиків (лужні метали) не залежить від температури.

Парамагнетики

Парамагнетизм — властивість речовин, поміщених у зовнішнє магнітне поле, намагнічуватися в напрямку, що збігається з напрямком цього поля. Термін «парамагнетизм» ввів у 1845 р. М. Фарадей, що розділив всі речовини (крім феромагнітних) на діамагнітні й парамагнітні.

Парамагнетик — речовина, що намагнічується в зовнішнім магнітному полі по напрямку поля. У відсутності зовнішнього магнітного поля парамагнетик немагнітний, тобто магнітний момент тіла дорівнює нулю внаслідок безладного розподілу по напрямках атомних магнітних моментів. Дія магнітного поля буде зводиться до орієнтації магнітних моментів у напрямку накладеного поля, і усередині матеріалу поле буде збільшуватися. Виникає парамагнітний ефект.

Величини магнітних моментів атомів парамагнетиків практично не залежать від зовнішнього магнітного поля. Атоми (іони) парамагнетика мають власний магнітний момент, але орієнтація моментів у парамагнетику має хаотичний характер (мал. 5), так що парамагнетики не мають магнітну структуру, властиву, наприклад, феромагнетикам. Під дією зовнішнього магнітного поля магнітні моменти атомів (іонів) парамагнетика (у парамагнетичних металів -- спіни частини електронів провідності) орієнтуються переважно по напрямку поля. У результаті парамагнетик здобуває намагніченість J, пропорційну напруженості поля Н та спрямовану по полю.

Магнітна сприйнятливість парамагнетика ч = завжди позитивна. Її абсолютне значення невелике, у слабких полях вона не залежить від напруженості магнітного поля, але дуже сильно залежить від температури (виключення становить ряд металів).

Усередині парамагнетика до дії зовнішнього поля додається дія виниклої намагніченості J. Парамагнетичні тіла притягаються до полюсів магніту. Характерною для парамагнетиків властивістю намагнічуватися по полю володіють також сильномагнітні речовини. Однак за відсутності зовнішнього поля намагніченість парамагнетиків дорівнює нулю й вони не мають магнітну атомну структуру, у той час як сильномагнітні речовини зберігають магнітну структуру. Парамагнетизм характерний для речовин, частки яких мають власний магнітний момент, але за відсутності зовнішнього поля ці моменти орієнтовані хаотично, так що в цілому J = 0. У зовнішнім полі магнітні моменти атомів парамагнетичних речовин орієнтуються переважно по полю, з ростом якого намагніченість парамагнетиків росте за законом:

J=чH,

електрон магнітний поле атомний

де ч — магнітна сприйнятливість 1 см³ речовини. Для парамагнетиків ч завжди позитивна. Якщо поле дуже велике, то всі магнітні моменти парамагнітних часток будуть орієнтовані строго по полю (магнітне насичення). З підвищенням температури Т при незмінній напруженості поля зростає дія, що дезорієнтує, тепловий рух часток і магнітна сприйнятливість убуває - у найпростішому випадку за законом Кюрі:

ч = ,

де С-- постійна Кюрі. Відхилення від закону Кюрі в основному пов’язані із взаємодією часток (впливом внутрішньокристалічного поля).

Існування в атомах (іонах) магнітних моментів, що обумовлюють парамагнетизм речовин, може бути пов’язане з рухом електронів в оболонці атома (орбітальний парамагнетизм), зі спіновим моментом самих електронів (спіновий парамагнетизм), з магнітними моментами ядер атомів (ядерний парамагнетизм). Магнітні моменти атомів, іонів, молекул створюються в основному їхніми електронами, чиї моменти приблизно в тисячу разів перевершують магнітні моменти атомних ядер.

Парамагнетизм металів складається в основному зі спінового парамагнетизму, властивого електронам провідності, і парамагнетизм електронних оболонок атомів (іонів), що становлять кристалічну решітку металу. Оскільки рух електронів провідності металів практично не змінюється при зміні температури, парамагнетизм, обумовлений електронами провідності, від температури не залежить. Тому, наприклад, лужні й лужно — земельні метали, в яких електронні оболонки іонів позбавлені магнітного моменту, а парамагнетизм обумовлений винятково електронами провідності, мають магнітну сприйнятливість, що не залежить від температури.

У речовинах, які не мають електронів провідності, магнітні моменти електронних оболонок атомів скомпенсовані, магнітним моментом володіє лише ядро й парамагнетизм украй малий, він може спостерігатися лише при наднизьких температурах (Т ~ 0,1К).

Парамагнітна сприйнятливість діелектриків, відповідно до класичної теорії парамагнетизму Ланжевена (1906), визначається формулою, где -магнітна сприйнятливість діелектриків, N -- число парамагнітних атомів в 1 молі речовини, -- магнітний момент атома. Ця формула була отримана методами статистичної фізики для системи практично не взаємодіючих атомів, що перебувають у слабкому магнітному полі або при високій температурі (коли). У сильних магнітних полях або при низьких температурах (коли) намагніченість парамагнітних діелектриків прагне до Nµa (насичення).

Діамагнетики

Діамагнетизм — (від грец. dia -- приставка, що означає тут розбіжність (силових ліній), і магнетизм) властивість речовини намагнічуватися назустріч напрямку діючого на нього зовнішнього магнітного поля. Діамагнітний момент створюється незатухаючими мікроскопічними електричними струмами, індукованими магнітним полем Н. У створенні діамагнітного моменту беруть участь всі електрони атомів, а також вільні носії заряду в металах і напівпровідниках. Діамагнетизм є універсальною властивістю, яка властива всім речовинам, але виявитися він може тільки в тих з них, у яких орбітальні й спінові магнітні моменти атомів повністю скомпенсовані. Однак у багатьох випадках діамагнетизм перекривається парамагнетизмом і феромагнетизмом і становить лише невелику частину сумарної намагніченості речовини.

Ідеальними діамагнетиками є надпровідники. Їхній діамагнетизм обумовлений не внутрішньоатомними, а макроскопічними поверхневими незатухаючими струмами, що виникають в електронній оболонці кожного його атома при внесенні надпровідника в магнітне поле, тобто виникає додатковий круговий рух електронів. Ці струми створюють у кожному атомі індукований магнітний момент, спрямований, згідно з правилом Ленца, протилежно зовнішньому магнітному полю (незалежно від того, чи був в атома власний магнітний момент чи ні, і як він був орієнтований).

Намагніченість, пов’язана з діамагнетизмом, звичайно невелика; вона значно менше, ніж обумовлена феромагнетизмом, антиферомагнетизмом або електронним парамагнетизмом. У чисто діамагнітних речовин (діамагнетиків) електронні оболонки атомів (молекул) не мають постійний магнітний момент. Магнітні моменти електронів у таких атомах за відсутності зовнішнього магнітного поля взаємно скомпенсовані. Зокрема, це має місце в атомах, іонах і молекулах із цілком заповненими електронними оболонками, наприклад, в атомах інертних газів, у молекулах водню, азоту. Подовжений зразок діамагнетика в строго однорідному магнітному полі орієнтується перпендикулярно до силових ліній поля. З неоднорідного магнітного поля він виштовхується в напрямку зменшення напруженості поля.

Індукований магнітний момент М, добутий одиницею об'єму діамагнітного тіла, яка пропорційна напруженості зовнішнього поля Н, тобто М = чH, де магнітна сприйнятливість має негативний знак (тому що М и Н спрямовані назустріч один одному). Звичайно для діамагнетиків розглядають сприйнятливість 1 моля речовини ч, вона мала (~ 10−6).

Діамагнетик — речовина, що намагнічується в зовнішньому магнітному полі напруженістю Н у напрямку, протилежному напрямку Н. За відсутності зовнішнього магнітного поля діамагнетик немагнітний, а чисто діамагнітні речовини результуючим магнітним моментом не володіють (магнітні моменти електронів в атомах або молекулах діамагнетика скомпенсовані), але при накладенні поля Н у атомах (молекулах) індуксуються мікроскопічні вихрові струми, які своїм магнітним полем екранують зовнішнє поле. Під дією зовнішнього магнітного поля кожний атом діамагнетика набуває магнітний момент (а кожний моль речовини -- сумарний момент М), пропорційний напруженості поля Н и спрямований назустріч полю. Тому магнітна сприйнятливість діамагнетика ч = завжди негативна. По абсолютній величині ч мала та слабо залежить як від напруженості магнітного поля, так і від температури.

Феромагнетики

Магнітоупорядковані стани (феромагнетизм, антиферомагнетизм і ферімагнетизм) мають квантово-механічну природу. Серед твердих тіл є такі, які мимовільно (спонтанно) під дією внутрішніх сил намагнічені. У них залежно від зовнішнього поля магнітні моменти спінів електронів вибудувані паралельно (феромагнетики) або антипаралельно (антиферомагнетики) (мал. 6). Наявність усередині феромагнітного матеріалу магнітного поля не завжди відчутне ззовні. Справа в тому, що речовина розділена на малі області (домени), усередині яких воно спонтанно намагнічене. Ці області орієнтовані по відношенню друг до друга під різними кутами, і результуючий магнітний момент може бути рівним нулю. При накладанні навіть відносно магнітних полів границі між доменами зміщуються так, що збільшуються ті домени, магнітний момент яких спрямований уздовж поля. У результаті весь об'єм матеріалу легко намагнічується, досягаючи магнітного насичення, коли всі магнітні моменти вибудувані уздовж поля. З хімічних елементів залізо має максимальне магнітне насичення при кімнатній температурі.

Феромагнітні матеріали діляться на дві великі групи — на магніто — м’які та магніто — тверді.

Магніто-м’які феромагнітні матеріали

1) залізо різного ступеня чистоти та низько вуглецеві сталі;

2) сплави Fe-(0,05 — 5)% Si;

3) прецизійні магніто — м’які матеріали.

Магніто — м’які феромагнітні матеріали майже повністю розмагнічуються, коли зовнішнє магнітне поле стає рівним нулю. До магніто — м’яких матеріалів відноситься, наприклад, чисте залізо, електротехнічна сталь і деякі сплави. Ці матеріали застосовуються в приладах змінного струму, у яких відбувається безперервне перемагнічування, тобто зміна напрямку магнітного поля.

Магніто-тверді феромагнітні матеріали

1) сталі, що закаляються на мартенсит;

2) литі сплави типу алні, алніко, тиконал — для виготовлення постійних магнітів;

3) сплави типу вікаллой, куніфе, туніко, сплави на основі благородних металів: Pt-Co, Pd-Fe;

4) металокерамічні магніто — тверді матеріали, які одержують пресуванням металічних порошків.

Магніто — тверді матеріали зберігають значною мірою свою намагніченість і після видалення їх з магнітного поля. Прикладами магніто — твердих матеріалів можуть служити вуглецева сталь і ряд спеціальних сплавів. Магніто-тверді матеріали використовуються в основному для виготовлення постійних магнітів. Так як магнітна проникність феромагнетиків сильно залежить від індукції B0 зовнішнього поля. Типова залежність м (B0) наведена на мал. 7.

У таблицях звичайно наведені значення максимальної магнітної проникності.

Феромагнітний матеріал володіє як би властивістю запам’ятовувати свою магнітну історію. Крива намагнічування B (B0) феромагнітного зразка являє собою петлю складної форми, яка називається петлею гістерезіса (мал. 8).

Якщо після намагнічування забрати магнітне поле, то результуючий магнітний момент не буде рівним нулю. Це пов’язане з тим, що не всі домени займуть колишню орієнтацію, деякі з них будуть орієнтовані близько до раніше накладеного поля. Результуючий магнітний момент, що залишився, зветься залишковою намагніченістю. Тепер сам феромагнетик став джерелом магнітного поля, інтенсивність якого залежить від величини залишкової намагніченості.

Якщо тепер зменшувати магнітну індукцію B0 зовнішнього поля й доводити її знову до нульового значення, то феромагнетик збереже залишкову намагніченість — поле усередині зразка буде дорівнювати Br.

Залишкова намагніченість зразків дозволяє створювати постійні магніти. Для того, щоб повністю розмагнітити зразок, необхідно, змінивши знак зовнішнього поля, довести магнітну індукцію B0 до значення — B0c, що прийнято називати коерцитивною силою. Далі процес перемагнічування може бути продовжений, як це зазначено стрілками на мал. 9.

У магніто — м’яких матеріалів значення коерцитивної сили B0c невелике — петля гістерезису таких матеріалів досить «вузька». Матеріали з більшим значенням коерцитивної сили, тобто маючі «широку» петлю гістерезису, відносяться до магніто — твердих.

Висновок

Від властивостей середовища залежить магнітна взаємодія струмів.

На диво довго вчені не звертали уваги на електромагнітну взаємодію, хоча з її різних проявів буквально витканий навколишній світ. Електромагнітним силам природа надала найширшу арену діяльності - побудова атомних оболонок, зчеплення атомів у молекули й утворення газів, рідин, кристалів. Світло теж має електромагнітну природу. Якби електромагнетизм раптом зник, миттєво не залишилося б нічого, крім елементарних часток: електронів, нуклонів, нейтрино…

Так, у розумінні природи електричних і магнітних явищ виділяють кілька етапів. Перший, найдовший — «медичний», тому що протягом цього етапу були відкриті різні способи електризації тіл і лікарі намагалися застосувати властивості електризації для лікування недуг.

Потім наступив «механічний» етап, коли електричні й магнітні явища тлумачили по аналогії теорії тяжіння Ньютона. У наші дні цією аналогією зазвичай користуються для того, щоб пояснити фізичний зміст поняття напруженості поля. Про те, що поле й речовина — принципово різні форми матерії, першим догадався Х. Лоренц при розробці мікроскопічної електродинаміки.

Дослідження магнітних явищ та вивчення магнітного поля як в давнину, так і в наші часи має практичне значення і є актуальною темою на уроках фізики.

Література

1. Дорфман Я. Г. Магнітні властивості та будова речовини, М., 1955;

2. Вонсовський С. В. Магнетизм, М., 1971;

3. Фещенко Т., Вожегова В. Довідник школяра, М., 1996;

4. Буров Л. І., Стрельчена В. М. Фізика від, А до Я, Мн., 1999;

5. Олександрова М. П. Фізика: Довідник, Д., 1998;

6. Аксенова М., Володін В., Єліович А. Енциклопедія для дітей, М., 2005.

7. Крижановський В. Г. Фізика: Довідник школяра і студента, Донецьк, 2008.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой