Книжка-іграшка як окремий підвид дитячої дошкільної літератури

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Журналистика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Особливості використання ілюстративного матеріалу в дитячій літературі
  • 1.1 Ілюстрація як один із семіотичних рівнів структури дитячої книжки
  • 1.2 Види, функції та стилі ілюстрування у дитячій літературі
  • 1.3 Вимоги до ілюстрування матеріалу майбутнього видання
  • Розділ 2. Специфіка мовної культури тексту
  • 2.1 Особливості мовного оформлення тексту
  • 2.2 Лексичний рівень мови
  • 2.3 Граматичний рівень мови
  • 2.4 Естетичність, виразність мови
  • Розділ 3. Книжка-іграшка як окремий підвид дитячої дошкільної літератури
  • 3.1 Історичний огляд розвитку книжки-іграшки
  • 3.2 Класифікація книжкових ігрових видань
  • 3.3 Засоби художньо-образної виразності в книжках-іграшках
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Творення книги — це складний технологічний процес. Видання виходить у світ внаслідок копіткої праці багатьох учасників цього дійства — від автора до поліграфіста, і для кожного з них книга і сам комплексний процес її творення виглядає по-різному. Суміщення усіх точок зору є виробничою необхідністю, яка базується на єдності різного виду творчої діяльності: художнього конструювання, ілюстрування і художнього оформлення видання, що здійснюється фахівцями різного профілю.

З професійної позиції художньо-технічного редактора очевидно, що він принципово, з огляду на свою діяльність, пов’язаний з усіма учасниками видавничо-поліграфічного процесу.

Успіх художньо-технічного оформлення видання на першому, найважливішому етапі його творення залежить переважно від працівників трьох спеціальностей — художника, художнього та технічного редакторів, від їх здібностей, знань, таланту, взаємодопомоги та спільної праці.

На сучасному етапі ці три спеціальності органічно вплітаються в коло творців книги, адже без участі художника, художнього та технічного редакторів вихід естетично оформленого високопрофесійного видання неможливий. Не випадково їх імена та прізвища входять обов’язково у вихідні дані кожної книги.

У зв’язку з комп’ютеризацією видавничого процесу в більшості видавництв роботу художнього та технічного редакторів виконує один працівник — художньо-технічний редактор. До нього стікаються звідусіль розпорошені оригінали, він вирішує важливі композиційні питання видання, розробляє його концепцію оформлення, редагує ілюстративний матеріал, працює з автором та редактором.

Форма організації процесу художньо-технічного оформлення залежить від специфіки та умов праці видавничої структури і змінюється разом з нею. Сам процес творення книги по суті незмінний.

У спілкуванні дитини з книгою майже немає прагматизму, натомість дуже багато емоцій. Тому кожне дитяче видання повинно впливати на свого читача й змістом, й легкістю викладу, виразністю мовностилістичної форми, цікавим ілюстративним вирішенням, кольором, незвичною пластичною формою, матеріальною конструкцією [19].

Актуальність дослідження

Забезпечення ефективного функціонування складного комплексу текстових і нетекстових чинників залежить від спільних зусиль автора, художника, видавця. Щоб створити якісний видавничий продукт для дітей, їм усім слід бути обізнаними з психологічними та лінгводидактичними засадами процесу текстотворення для дітей, знати можливості впливу на юного реципієнта через слово і зображення, глибоко розуміти сутність дитячого світосприйняття, відчувати потреби і прагнення сучасної дитини, творчо підходити до редакційно-видавничого втілення авторського оригіналу, мати особливе дизайнерське мислення, широко застосовувати найсучасніші видавничі та поліграфічні технології.

Підготовка до видання творів дитячої літератури е одним з найскладніших напрямів видавничої діяльності. Для професійної оцінки авторських оригіналів, для моделювання майбутнього видання видавцеві-редактору, окрім загальних критеріїв і методик, необхідно вміти застосовувати ще й систему специфічних підходів, які б сприяли поглибленню та розширенню можливостей впливу книги на формування юної особистості.

Сучасному поколінню дитячих видавців вкрай потрібне й нове мислення, здатність долати стереотипи, сміливо шукати оригінальні форми і вирішення. Адже сьогодні книжковій традиції доводиться постійно витримувати двобій з телебаченням, відео, комп’ютером — атрибутами аудіовізуальної культури.

Виділимо праці деяких вітчизняних та зарубіжних науковців, які приділяли увагу особливостям редакційної підготовки дитячої літератури, а саме: Огар Є.І. «Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки», Сава В.І. «Художньо-технічне оформлення книги», Марченко Н. П. «До питання про репертуар дитячої книжки та формування фондів бібліотек в Україні», Криштопайтис В. В. «Типографика в дизайне книг» та ін.

Предмет дослідження - видавничо-редакційна діяльність.

Об'єкт дослідження - дитяча література як елемент видавничо-редакційної діяльності.

Мета дослідження - сформувати уявлення про особливості редагування дитячої літератури.

Виходячи з об'єкту та мети дослідження, у процесі роботи розв’язувались наступні завдання:

— розглянуті питання, що стосуються організації книги, художньо-технічного редагування та оформлення;

— розглянуті пріоритетні види дитячих літературних видань за тематикою, віковими особливостями, уподобаннями;

— виділені основні прийоми досягнення доступності, зацікавлення і пожвавлення;

— проаналізована інфраструктура державного та частково приватного дитячого книговидання в Україні, з виділенням сильних сторін видавництв.

Розділ 1. Особливості використання ілюстративного матеріалу в дитячій літературі

1.1 Ілюстрація як один із семіотичних рівнів структури дитячої книжки

Ілюстрація (від лат. illustratio — освітлення) — наочне зображення, пояснення за допомогою наочних прикладів; зображення, що супроводжує й доповнює текст, галузь образотворчого мистецтва, пов’язана з образним тлумаченням літературного твору [9, 4].

Сфера ілюстрації у дитячих виданнях є надзвичайно розвинутою і цікавою. У книжках для наймолодших читачів, які лише починають опановувати техніку читання, саме ілюстрація із закладеним у неї змістом становить найважливіше джерело і водночас канал інформації.

Відомо, що образотворча семіотика видання може бути представлена конкретними та (чи) абстрактним знаками, у першому випадку маємо предметні зображення, у другому — умовні.

При ілюструванні дитячої літератури перевага традиційно надається конкретним іконічним повідомленням, оскільки саме вони містять максимально можливу подібність між знаком та зображуваним фрагментом дійсності. У випадку з пізнавальною ілюстрацією конкретно-предметного характеру йдеться про ізоморфізм між нею та реальними предметами, явищами, істотами; у випадку з художньо-образною ілюстрацією реалістичного характеру - про найбільш адекватне втілення у зображенні викладеного автором у тексті. Скажімо, портрет, пейзаж, побутова замальовка, окремі предмети в образотворчому оформленні дитячої книжки повинні «до дрібничок» відповідати словесним формам їх передання [16, 26].

Пригадаймо, як дитина прискіпливо розглядає ілюстрації, вишукуючи на них різні невідповідності до того, про що почула при читанні, або прочитала сама. Наявність таких «різнопрочитань» слова та образотворчого образу у дитячій книжці (як це часто, на жаль, трапляється) — не безневинна річ. Вони порушують своєрідні правила взаємостосунків між світом книжки та світом дитини, підривають довіру дитини до видання в цілому, адже малюк починає підсвідоме відчувати ніби несправжність, умовність описаного у тексті, зображеного на ілюстрації, їхню невідповідність світові реальному.

Призначення та функції ілюстративного матеріалу у дитячій книжці є різноманітним. У дидактичному, або пізнавальному плані зображення може пояснювати, унаочнювати окремі фрагменти текстового повідомлення, наголошувати на особливо важливих речах, на зоровому рівні розширювати і поглиблювати уявлення дитини про навколишню дійсність, розвивати спостережливість, кмітливість тощо. Перехід до іконічних знаків умовного характеру тісно пов’язаний з підростанням: юної читацької аудиторії.

Проте надто важливе у книжках для дітей естетичне навантаження знаків-ілюстрацій: вони мають збуджувати естетичну уяву дитини, формувати відчуття кольору, форми, гармонії, ритму, пропорції, прилучати її до культури мистецтва загалом, книжкового, зокрема [28]. Доведено, що діти інтуїтивно тягнуться до прекрасного, підсвідомо відрізняючи справжнє від ерзацу. Адже не випадково одні книжки вони щовечора з любов’ю ховають під подушку, бо «їм подобаються картинки». Інші книжки дітей неможливо примусити ані читати, ані просто роздивлятися, бо вміщені у них ілюстрації малюка зовсім «не зачіпають» (вочевидь, не всі талановиті художники є «успішними» в малюванні для дітей). Діти — особливий, таємничий народ. Вони є більш емоційними, більш багатими, добрими, здоровими душею, ніж дорослі. У них свій погляд на навколишній світ, своя дитяча естетика.

Тезу про те, що в дітей слабко розвинутий естетичний смак і даремно з’ясовувати їхню думку з приводу малюнку в книжці, переконливо спростовують, наприклад, психологічні дослідження, проведені нещодавно працівниками Російської державної дитячої бібліотеки (м. Москва).

книжка іграшка дитяча дошкільна

Хотілося б звернути увагу на деякі з побажань, висловлених дітьми стосовно книжкових ілюстрацій, а також на їхній коментар з боку організатора дослідження О. Кабачек [4].

На думку юних читачів, малюнки повинні бути насамперед гарними, яскравими, веселими, добрими і зрозумілими, а «герої - ніби живими». Це, як вважає психолог, зовсім не означає лише подібність до натури, так званий «наївний реалізм». У дитячій уяві «ніби живі» — це герої, добре намальовані, кольорові, з яскравими характерами, з динамічними, виразними позами у динамічній композиції, яка створює ілюзію енергійного руху.

Не менш важливо для дітей, щоб ілюстрації були веселими. І знову ж не йдеться, очевидно, про виключно сміх і радість, а про загалом сильні почуття. Можна припустити, що згадана якість малюнків — «веселість» ніби вбирає в себе всю гаму сильних емоційних переживань, почуттів. Було опитано понад 2,5 тис. респондентів [34].

Ще один важливий висновок: «діти понад усе цінують у книжкових ілюстраціях можливість увійти в середину створеного художником світу, пережити з героями всі перипетії, тобто брати участь в описуваних і зображуваних подіях емоційно. Якщо дорослі поціновують незвичність художніх рішень, то для маленьких глядачів характерним є надзвичай серйозне ставлення до створеного фантазією художника умовного світу, перевірка його на справжність. Недбалість, неточність художника, захоплення декоративністю відкидаються маленькими читачами. Зважати на ці особливості дитячого та підліткового сприйняття корисно кожному художникові дитячої книжки» [4].

Зрозуміло, що з віком вимоги дитини до ілюстрації - її змісту, композиційного вирішення, манери виконання, кольору — змінюються. Скажімо, читачам-початківцям (до 10 років) найбільше подобаються виразні, реалістичні малюнки «чистої» кольористики. Прихильність до стилізованої ілюстрацій, «ілюстрації напівтонів», з’являється у дітей 12−15-річного віку [2], коли поряд з конкретно-предметними формами мислення у них формується здатність до мислення абстрактного, активно розвивається уява.

Величезну роль у виданнях для дітей відіграє колір як один з надзвичайно впливових семіотичних знаків пізнавально-виразної системи книжки.

По-перше, «в єдиному багатофункціональному організмі дитячої книжки колір може бути і знаком-поняттям, і комунікативним засобом впливу, і художньо-образним колоритом» [8]. По-друге, відчуття кольору вважається найбільш популярною формою естетичних почуттів загалом, а кольорова художня ілюстрація, послідовно розвиваючи відчуття кольорової гармонії - від простого замилування барвами до розуміння азів, а згодом — підвалин культури кольористики, активно «працює» на естетичне виховання юних читачів. По-третє, дитяча кольорова ілюстрація здатна прилучати дитину до кольористичної культури свого народу, знайомити її з національною символікою кольорів.

Все це вимагає від ілюстраторів дитячої літератури особливого таланту, знання художніх традицій кольорової графіки та живопису. При цьому їм слід також пам’ятати, що «колір не може бути чимсь чужородним, формальним, механічно накладеним. Бо тоді красота поступиться місцем прикрашанню» [8]. Так, на наш погляд, зловживання у деяких сучасних українських дитячих книжках національної символіки (не йдеться про видання, де це стає предметом спеціального вивчення) «стирає» їх значеннєвість, символічність, а загальний кольоровий художній образ видання лише «втрачає» від надто прозорої семантики.

1.2 Види, функції та стилі ілюстрування у дитячій літературі

Мистецтво ілюстрування різноманітне, воно весь час розвивається, відшукуючи своє місце в єдиному просторово-цілісному друкованому виданні, що має особливі структурні закономірності. Природа книги — це синтез слова й зображення. І тут для художника важливою є проблема співвідношення слова як мистецтва часового та зображення як мистецтва просторового, — компонентів, які певним чином стикаються на її сторінках.

Причина появи ілюстрації в книзі - прагнення художника конкретизувати словесний образ, виразити своє ставлення та уявлення про нього, розкрити розуміння цього образу. Так художник впливає на уяву, емоції читачів.

У дитячій літературі різні види образотворчої інформації слід розглядати в контексті уявлень про книгу як єдиний і цілісний художній твір. Текстове повідомлення, зовнішня та внутрішня образотворча інформація, конструкція книги взаємодіють, зливаються й служать спільній меті - створенню її закономірної художньої структури.

Образотворча інформація різна за значенням та місцем у книзі зв’язками з текстом, технікою виконання й поділяється на такі види: пізнавальна, художньо-образна та декоративна [28].

Пізнавальні види образотворчої інформації широко застосовуються в різних творах, їм властива чіткість вираження функціональної особливості зображуваного предмета або явища в зв’язку зі специфікою текстового повідомлення. Це різні малюнки, фотографії, креслення тощо. Використання їх в оформленні того чи іншого виду літератури визначає характер емоційного впливу на читача, підвищує змістовність та наочність викладу. Основна функція пізнавальних зображень — розширити можливості читача щодо пізнання навколишнього світу, пояснити зміст текстового повідомлення, його логіку.

Пізнавальні ілюстрації найчастіше застосовують в науковій, навчальній, науково-популярній та науково-художній літературі. Наприклад, дитячі енциклопедії. Для них характерна документальність. Оформлення пізнавальної книги, її специфіка, призначення показують, які якості повинні мати ілюстрації, що виконують функцію засобу передачі наочної інформації. Художник та художній редактор, перш ніж приступити до розробки проекту оформлення, мають виявити систему зв’язків: ілюстрація — книга (тип видання та зміст тексту) — читач (цілі та вимоги).

Художньо-образні види образотворчої інформації широко застосовують у дитячій художній літературі. Зміст і форма літературного твору, його стиль визначають зображальний стрій ілюстрації, архітектоніку книжкового організму. При цьому важливе вдумливе, аналітичне прочитання тексту художником, у процесі якого слід визначити мету текстового повідомлення, простежити за фабулою, розвитком сюжету, ходом думок автора, з’ясувати можливості просторово-часового розвитку зображального ряду і т. ін. Існують різні підходи до художньо-образного тлумачення зображення в книзі. Ілюстрація може бути тісно пов’язана з текстом, йти за літературним викладом, а може йти за змістом поряд з текстом, розкриваючи певну епоху, ідею. Вона доповнює літературний образ, створює осяжну, організовану зображальну форму, сприяє образному сприйняттю тексту читачем. Якщо в науковій книзі ілюстрація зберігає максимальну точність зображуваного об'єкта, то в художній вона лишає свободу для уяви читача, яка потребує організації. Хоч ілюстрація в книзі - невіддільна частина цілісної структурної організації, вона може бути й самостійною — все залежить від художнього задуму художника, структури книги. Час як «четвертий вимір» підпорядковує зображальний ряд логіці книжкової форми, а тривимірність зображення, його пластичність надають зображенню умовності, зберігаючи цілісність розгорту [28].

На відміну від пізнавальної ілюстрації, якій притаманна достовірність зображення об'єктивної реальності, для художньо-образної характерний опосередкований зв’язок з реальною дійсністю, який проходить через авторську фантазію художника й підпорядковується їй.

Орнаментально-декоративним зображенням притаманні національні риси, вони характеризують певні історичні епохи, підкреслюють стильові особливості часу. Орнаментально-декоративна структура зображення знайшла широке застосування в станковій книжковій графіці. Використання орнаменту в художньо-образних ілюстраціях дає змісту досягти узагальненості, умовності форми, властивої просторово-структурній організації книги. Наприклад, дитячі книги для вивчення образотворчого мистецтва.

Функції ілюстрацій

Редактор повинен дбати про те, щоб інтерпретаційна концепція художника була оригінальною. Неповторним і свіжим, наприклад, є художній образ книжки «Золотий павучок» І. Малковича, запропонований талановитою художницею К Штанько. І автор, і оформлювач не пішли традиційним, збитим шляхом, коли твір про Різдво чи Великдень обов’язково будується на «сільському» сюжеті і супроводжується штампованими зображеннями реалій села: хата під стріхою, діти в строях, майже патріархальне життя. Ця «Різдвяна історія» проінтерпретована через реалії життя міського, атрибутика якого зрозуміла більшості сучасних дітей [22].

Окрім інтерпретаційної функції, ілюстративний матеріал у дитячому виданні, де основний зміст передається через текст, може виконувати також функцію пізнавально-навчальну, виховну, естетичну і доповнювальну. Функціональне навантаження зображення залежить від виду літератури, жанру твору, його тематики та цільових настанов видання [25, 64].

У пізнавально-навчальному плані зображення може пояснювати, унаочнювати окремі фрагменти текстового повідомлення, наголошувати на важливих деталях, на зоровому рінні розширювати і поглиблювати уявлення дитини про навколишню дійсність, розвивати спостережливість, кмітливість тощо. Експериментально доведено, що діти (особливо молодших вікових категорій) швидше і краще опановують словесний матеріал, якщо він підтриманий ілюстраціями. Цю особливість дитячого сприйняття використовують, зокрема, в навчальному процесі при викладанні рідної та чужих мов. Дослідження показали, що застосування наочного матеріалу — малюнків із зображенням предметів, що називаються призначеними для вивчення словами, допомагає учням 1 — 7-их класів вивчати англійську лексику вдвічі швидше.

Виховна ідея, закладена у тексті твору, повинна бути підтримана й образотворчим рядом. Юний читач часто краще сприймає ті чи інші оцінні моменти з ілюстрації, ніж з тексту — зображення здатне доволі сильно впливати на емоційну сферу дитини, формувати її ставлення до описаного в творі. Ілюстрація тут ніби підказує загальну оцінку ситуації, незалежно від того, як до цього ставиться автор. Виховна функція ілюстративного матеріалу реалізується й тоді, коли зображення пояснює деякі, не завжди зрозумілі з тексту зв’язки між явищами, героями, допомагає розставити акценти, визначити власне ставлення до зображеного.

Доповнювальна функція ілюстрацій у дитячій книжці пов’язана з можливістю зображення розширити розуміння тексту, показати якийсь фрагмент у межах цілого або, навпаки, подати ціле в окремих його складових. Окрім того, ілюстрація часто викликає у читача додаткові переживання, що підвищує здатність книги різнопланово впливати на емоційну сферу юної особистості.

Не менш важливе у книжках для дітей естетичне навантаження ілюстрацій: вони мають збуджувати уяву дитини, формувати відчуття кольору, форми, гармонії, ритму, пропорції, прилучати її до культури мистецтва загалом, книжкового мистецтва зокрема. Доведено, що діти інтуїтивно тягнуться до прекрасного, підсвідоме відрізняючи справжнє від ерзацу. Не випадково одну книжку дитина щовечора з любов’ю ховає під подушку, бо їй «подобаються картинки», іншу її неможливо примусити ані читати, ані просто роздивлятися, бо ілюстрації зовсім «не зачіпають» (вочевидь, не всі талановиті художники є «успішними» в малюванні для дітей).

Величезну роль у виданнях для дітей відіграє колір як один з надзвичайно впливових семіотичних знаків пізнавально-виразової системи книжки.

По-перше, в єдиному багатофункціональному організмі дитячої книжки колір може бути і знаком-поняттям, і комунікативним засобом впливу, і художньо-образним колоритом. По-друге, відчуття кольору вважається найбільш популярною формою естетичних почуттів загалом, а кольорова художня ілюстрація, послідовно розвиваючи відчуття кольорової гармонії - від простого милування барвами до розуміння азів, а згодом і підвалин культури кольористики — активно «працює» на естетичне виховання юних читачів. По-третє, дитяча кольорова ілюстрація здатна прилучати дитину до кольористичної культури свого народу, знайомити її з національною символікою кольорів [20].

Вимоги до кольору в дитячих виданнях для різних вікових груп є різними. Так для малюків та учнів початкової школи бажано використовувати інтенсивні, переважно основні, підкреслено яскраві барви. У книжках для підлітків колір бажаний, проте вже з великим набором варіантів та напівтонів. Перевага надається природнім кольорам. Поступово, спершу паралельно з кольоровою, з’являється чорно-біла ілюстрація. З часом наявність кольору перестає бути необхідною умовою ілюстрування видання. Він використовується тоді, коли потрібно створити відповідне враження або пожвавити зображення.

Все це вимагає від ілюстраторів дитячої літератури особливого таланту, знання художніх традицій кольорової графіки та живопису. При цьому їм слід також пам’ятати, що колір не може бути чимось чужорідним, формальним, механічно накладеним — тоді краса поступиться місцем прикрашанню. Так, зловживання у деяких сучасних українських дитячих книжках кольорами національної символіки (не йдеться про видання, де це стає предметом спеціального вивчення)"стирає" їх значеннєвість, символічність, видання в цілому лише «втрачає» від надто прозорої семантики кольорів.

Стилі ілюстрування.

Найчастіше ілюстратори дитячих видань працюють в гротесковому, казковому і реалістичному образотворчих стилях [15].

Вибір стилістики, манери ілюстрування також залежить від вид видання, його тематики, віку читацької аудиторії.

Специфічний настрій казки дуже добре передає казковий стиль. Казкова ілюстрація повинна створювати атмосферу чудового, дивовижного світу, сповненого краси, таємниць, добрих фей і фантастичних пригод.

Гротескність зумовлена загальною веселою тональністю більшості дитячих творів. Завданням ілюстратора, що працює в гротесковому стилі, полягає у тому, щоб зобразити людей, предмети, явища в легкому гумористичному (проте не карикатурному) ключі, дотепно і смішно, так, щоб ілюстрації викликали й дитини радісний настрій.

У реалістичній манері ілюструються звичайно художні видання для дітей підліткового віку — вони вже можуть відрізнити реальний світ від вигаданого, а тому у спілкуванні прагнуть правди. Реалістичними за своїм характером є і предметні науково-пізнавальні ілюстрації. Завданням художника, що працює у цьому стилі, є «видобування» з дійсності істотних, типових і характерних елементів. Необхідно створити такий зоровий образ, який у процесі читання і розглядання дитиною книжки утворював би з текстом одне ціле.

Однак реалістична ілюстрація не повинна бути елементарним зображальним переказом. Так, наприклад, натуралістичне зображені на ілюстрації рептилії або комахи (та ще й у збільшеному вигляді) можуть налякати дитину.

Дитяча пізнавальна книжка, окрім науково-пізнавальної предметної ілюстрації, може також містити ілюстрації, виконані в стилістичній манері, властивій радше художньому виданню, наприклад, в гротесковому стилі. Це так звані нефункціональні ілюстрації - за допомогою них у виданні створюється паралельний образотворчий ряд. Вони слугують для дітей своєрідним місточком між складною для їхнього сприйняття науково-пізнавальною інформацією і улюбленим світом казок, продовженням естетики, зрозумілої дитині з попереднього досвіду контактів з книгою. Вони також виконують роль «шпарин», «відпочинкових зон», виступають засобами зацікавлення. Однак важливо, щоб такі ілюстрації не перешкоджали виданню реалізувати його головне функціональне призначення, були виправданими і органічно пов’язувалися зі змістом та загальним настроєм книжки.

Цікавим прийомом в ілюструванні науково-художніх книжок для малят є супровід різнохарактерних текстів (загадок, повчань, цитат тощо) різнохарактерними малюнками (стилізованими, натурними, іронічними, ігровими) і шрифтами. Книжка отримує складну композиційну організацію — зміна ритмів, масштабів, контрастні зіставлення реальних і фантастичних зображень, конкретних і загальних планів — при високій графічній культурі всіх елементів: формату, макета, обкладинки, розмірів берегів, товщини блоку тощо.

1.3 Вимоги до ілюстрування матеріалу майбутнього видання

План ілюстрування включає: список тем ілюстрацій, види ілюстрацій і рішення архітектоніки книги [14, 25].

Список тем дитячих ілюстрацій для тієї чи іншої дитячої книжки виникає після ретельного вибору місць літературного твору для ілюстрування.

Зрозуміло, звичайно, що не завжди багатозначний і сильний у літературному викладі епізод оповідання може бути відтворений у малюнку. Але далеко не «ізогенічність» тексту керує вибором сюжету ілюстрації. Необхідно вибрати для ілюстрування ті місця тексту, які найбільше яскраво можуть передати ідейний задум письменника, глибоко розкрити образи героїв, передати відповідний настрій і ритм літературного твору засобами образотворчого мистецтва. Такий підхід до вибору тим можливий лише після ретельного вивчення рукопису.

З вибором тем дитячих ілюстрацій тісно зв’язано й те, як вони будуть вирішені в малюнках. Відразу ж виникає необхідність установити, чи буде обрана тема розкрита в сюжетно-тематичній ілюстрації дії, або в ілюстрації-портреті, або в ілюстрації стану, настрою, або в якому-небудь іншому виді ілюстрацій.

Поряд із цим обрані з повинні бути диференційовані шляхом застосування різних видів ілюстрацій залежно від їхнього місця й значення в книзі (наприклад, заставки, форматні ілюстрації, полосні ілюстрації, кінцівки й ін.).

Визначення кількості ілюстрацій залежить від багатьох заздалегідь даних обставин, найбільше від того, кому адресується книга (група читачів), від виду літератури, від значення літератури, від поліграфічних і матеріальних можливостей видавництва й друкарні. Список тем варто спочатку скласти найбільш широкий і повним, а вибір починати з мінімуму. Принципом вибору повинне стати наступне правило: у книзі можуть бути тільки необхідні їй ілюстрації.

Під час вибору видів ілюстрацій і складання остаточного списку тем певною мірою саме по собі буде виникати архітектонічне рішення всієї книги.

Під архітектонікою книги ми маємо на увазі її побудову від початку до кінця. Це — її «звучання» у цілому й частинах, її ритм із акцентами й паузами, із вступом і фіналом. Це — співвідношення окремих частин тексту (глав, підглав й ін.) і ілюстрацій, що утворять єдине ціле — книгу. Правильно створена архітектоніка книги допоможе читачеві вірно витлумачувати літературний текст.

Техніка виконання образотворчих оригіналів, додержання технічних вимог до них залежно від способу відтворення у виданні визначають можливість їх використання. Перед початком роботи над художнім задумом структурно-просторової організації книги необхідно точно знати ці параметри. Правильний вибір технічних засобів зображення гарантує досить високу якість відтворення художнього ілюстративного матеріалу. Ілюстрації є важливим елементом художнього та поліграфічного оформлення видань. Для ілюстративного верстання існують технічні та естетичні правила, що вимагає високої кваліфікації верстальника у поєднанні з професіоналізмом і добрим художнім смаком.

Існує чотири основних види верстки ілюстрації [14]

1. Відкрита верстка. Ілюстрації розміщують зверху чи знизу сторінки. Стикуються з текстом такі ілюстрації одним (при заверстці в розріз) чи двома (при заверстці в оборку) боками.

2. Закрита верстка. Ілюстрації розташовують всередині тексту. Стикуються з текстом такі ілюстрації двома (при заверстці в розріз) чи трьома (при заверстці в оборку) боками.

3. Глуха верстка. Ілюстрації в багатоколонному складанні заверстуються всередину тексту. Стикуються з текстом такі ілюстрації всіма чотирма боками.

4. Верстка ілюстрацій на полях. Ілюстрації малого формату розміщують на полях видання. З текстом такі ілюстрації не стикуються.

Оригінали ілюстрацій готуються згідно з такими вимогами [11,14].

1. У кожному оригіналі повинні бути враховані особливості поліграфічної технології, якість паперу та якість фарб.

2. Лінійність растру при відтворенні тонових одно-і багатоколірних ілюстрацій вибирається залежно від характеру оригіналу, виду продукції, а також паперу і типу машин, на яких буде друкуватися видання. Густина растру вимірюється кількістю ліній на дюйм (LPI — lines per inch) або у відсотках чи лініях/см.

Слід пам’ятати про різницю між такими одиницями сучасної комп’ютерної техніки, як DPI та LPІ. Принтер з допустимою можливістю 300 DРІ ніколи не зможе здрукувати растр насиченістю 300 LPI. Це пов’язано з тим, що для отримання растрових крапок більшого розміру принтер виконує групування крапок мінімального розміру.

Застосування растрової технології потребує відповідних навиків та знань можливостей принтера. Інколи растр не відповідає за рівнем щільності екранному зображенню.

3. На лицьовому боці оригіналу не повинно бути жодних позначень, плям чи механічних пошкоджень, рельєфів від написів на звороті. Ці вимоги не розповсюджуються на архівні оригінали.

4. На оригіналах, які не мають чіткого позначення верху чи низу рисунка, на зворотній стороні повинні бути зроблені відповідні позначки в нижньому краю.

5. Чорно-білі штрихові оригінали повинні бути чіткими, нанесеними в повну силу туші чи фарби і мати нейтральний чорний колір.

6. Одноколірні тонові фотомонтажі повинні бути виготовлені з фотознімків, які мають однакову щільність найтемнішого і найсвітлішого полів зображення.

7. Не бажано використовувати як оригінал уже віддрукований відбиток. Складна ретуш такого оригіналу значно погіршує його якість, а в деяких системах його обробка взагалі неможлива.

8. Багатоколірні оригінали, які відтворюються способом офсетного чи глибокого друку і будуть монтуватися на одну форму, повинні бути однорідні за виконанням. Колір їх повинен входити в одну гаму.

9. Оригінали, підготовлені для відтворення офсетним способом у чотири фарби, повинні мати кольорові відтінки, які відтворюються сполученням фарб однієї з тріад, підібраних за шкалами охоплення кольорів.

10. При відтворенні музейних картин (творів образотворчого мистецтва) з діапозитивів слід пам’ятати, що на них повинна бути шкала фарб, відфотографована разом з картиною. Це дасть змогу точно передати кольорову гаму картини та коригувати кольори згідно зі шкалою.

11. Обов’язково до кожного оригіналу повинні додаватися вказівка на номер оригіналу, відсоток зменшення чи збільшення видання, для якого виготовлений оригінал.

12. З метою точного відтворення зображення ілюстративні оригінали повинні, по можливості, мати формат, близький до заданого.

13. Рекомендоване максимальне збільшення оригіналів не повинно перевищувати 1 ¼ (125%), а максимальне зменшення — ½ (50%).

14. Найбільш точно відтворюються оригінали при зменшенні 2/3 (66%).

15. Допустиме збільшення діапозитива — не більше ніж в 4 рази. Понад — за згодою поліграф підприємства.

Розділ 2. Специфіка мовної культури тексту

2.1 Особливості мовного оформлення тексту

Специфіка роботи редактора над мовною тканиною тексту дитячого твору зумовлена тим, що однією з важливих його функцій є сприяння розвитку писемного й усного мовлення дитини. Від якості мовного оформлення тексту, адресованого дитині, залежить ефективність процесу опанування нею навички читання (у читачів-початківців), формування загальної мовної і мовленнєвої культури (у читачів, що навчилися читати) [26].

Тому, на відміну від «дорослої» літератури, тексти дитячих творів художнього і нехудожнього характеру слід аналізувати не лише на відповідність мовним нормам, у тому числі стилістичним, а й обов’язково на відповідність нормам психолінгвістичного та лінгводидактичного характеру.

На відміну від словесного повідомлення, адресованого дорослому читачеві, літера як позбавлений самостійного значення елемент виступає лише однією з «цеглинок», з яких будуються семантичне наповнені одиниці - слова, словосполуки, речення і тексти; у текстах дитячих видань, з огляду на їхнє особливе функціональне призначення, літера часто стає значущим семіотичним елементом. Йдеться, передовсім, про структуру словесного повідомлення видань, призначених допомогти дитині навчитися розпізнавати літери і звуки, утворювати склади тощо, — букварів, абеток. Літери тут виступають основним змістовим і композиційним елементом. Рубрикація видання зумовлена побудовою української абетки, кількість розділів дорівнює кількості літер в абетці. Один розділ присвячується вивченню однієї літери — її графічної форми, орфоепічного оформлення, здатності сполучатися з іншими літерами, утворювати при цьому відповідні слова. Автори і художники часто вдаються до прийому «персоніфікації» букв алфавіту; як «оживлені» мікрообрази, вони стають учасниками однієї великої гри, «включаються» у звичну для дітей естетику образотворчого плану — піктографічну (побудовану за сюжетною логікою). У ролі персонажів літери легше засвоюються і запам’ятовуються дітьми.

Людина у дитинстві користується кодом рідної мови — важливою семіотичною системою, наділеною великими і різноплановими можливостями. Це природне, підсвідоме знаряддя мислення та спілкування, яке відзначається сталістю і традиційністю. Тому літери, які дитина повинна вивчити, слід уводити в слова, що виступають специфічними комунікативними кодами рідної (природної) мови, ті, в свою чергу, — у складніші знакові комбінації (словосполуки, речення, абзаци, тексти). Всі разом вони утворюють такі семіотичні системи, що якнайповніше мали б відтворювати основні фрагменти мовної картини світу.

Вочевидь, цю ідею намагалися втілити в життя упорядник та видавець абетки, де букви алфавіту підтримуються прикладами народних прислів'їв та приказок. Ось як виглядає в цьому виданні рубрика «Д» [12]:

Добре діло — твори сміло.

Де добрі люди, там біди не буде.

Давши слово — держись, а не давши — кріпись.

Дерево міцне корінням, людина родиною.

Доглядай землю плідну, як матір рідну.

Довго не відлітають шпаки — осію, буде суха.

Доки не співав соловейко, не сійте гречки і не стрижіть овечки.

Безперечно, малі фольклорні жанри, влучні вислови й афоризми — своєрідна художня форма передавання молоді соціально-історичного досвіду і моралі, звичаїв і традицій, дбайливого ставлення до природи, землі, господарської діяльності. Однак основного цільового призначення — допомогти в опануванні алфавіту мере: слова, які поминаються з відповідних літер, видання ні виконує. На змістом текст багатьох афоризмів зорієнтований на дітей старшого віку, а не на читачів-початківців. Важко уявити собі, щоб малюкові, який щойно починає вивчати букви, були зрозумілими сентенції «Де хміль у голові, там розум мовчить», «У всякім подвір'ї своє повір'я», «їдеш на один день, а хліба бери на тиждень».

2.2 Лексичний рівень мови

Особливу увагу при роботі над мовою текстів видань для дітей слід звертати на їхню лексичну базу. Словник, яким послуговувався автор при написанні твору, повинен відповідати лексикону дитини конкретного віку, її життєвому, мовленнєвому досвіду. Лексика як художніх, так і пізнавальних видань повинна охоплювати всі сторони навчання і виховання. Слова, уведені в «перші книжки», мають виступати специфічними комунікативними кодами опановуваної мови, закріплювати результати словникової роботи попереднього усного курсу. Водночас текст дитячого видання в контексті розвивального навчання мусить «працювати» на збагачення лексичного запасу дитини.

У тексті дитячої книги важливо використовувати засоби літературного варіанта сучасної мови, відповідно, уникати діалектизмів, жаргонізмів, рідковживаних слів, професіоналізмів. Не слід захоплюватися запозиченнями: більшість питомих лексем є вмотивованими, семантичне «прозорими» — слова з «прозорою» внутрішньою формою дитині легше зрозуміти і запам’ятати [29,32].

Для пояснення тих чи інших наукових понять у тексті дитячого пізнавального видання рекомендується використовувати лише загальновживані і загальновідомі терміни (обов'язково слід враховувати освітній рівень читача, набір дисциплін, опанованих й опановуваних ним у школі). Треба подбати про найдоцільніший спосіб уведення термінів у текст, пояснення їхнього значення в доступній для конкретної категорії читачів формі. Можлива заміна терміна синонімічними позначеннями з повсякденного словника дитини, його метафоричне визначення, визначення через аналогію з відомим, підтвердження прикладами, фрагментами з літературних творів, ілюстративним матеріалом. При підготовці дитячої довідкової літератури основний зміст редакторської роботи полягає в логіко-поняттєвому аналізі дефініцій і термінів, а також перевірці їх на відповідність лексичним та граматичним нормам сучасної мови.

Справжньою бідою сучасних україномовних видань для дітей є суржик, що трапляється як в оригінальних, так і в перекладних текстах. Доволі типовою є ситуація, коли дитина для виконання домашнього завдання використовує приклади з відомих їй книжок. А вчителеві потім дуже важко донести, що так, як у книжці, писати не слід.

Заглянув за газонокосилку, подивився під візочком, засунув носа в горщик для квітів, пошукав навіть у компостній кучі, та й там не було його кісточки.

(Песик Чапи // Чотири лапки, один хвіст. К.: Махаон-Україна, 1999, с. 3)

(замість кальки з російської куча слід було вжити купа, а також пояснити дитині, що означає словосполука компостна купа) [12].

Так приємно на уроці

Пальцем в носі подовбатись.

Всім цікаво надзвичайно, що в середині, там є.

(Переклади не з іноземного Григорія Остера // Віночок. 1999. — № 5. — с. 17)

(довбати — ударяти твердим предметом, порушувати цілісність чогось; довбатися — возитися, копирсатися, шукати; слід — колупатися в носі).

Жив лісник

Старіший лісу,

Із обличчям,

Мов кора.

(Царинний І. Гай-співай: Вірші для ст. дошк. і мол. шк. віку. К.: Веселка, 1991. — с. 14)

(старіший є, мабуть, невдалою спробою перекласти з російської «старейшина»; слід — найстарший в лісі).

Малі річки

Занадто замалі,

Щоб з них останню Воду красти. (Царинний І. С. 15)

(слід — занадто малі або замалі).

Сильніша сонця,

Слабша вітру.

Ніг не має, а ходить.

Очей не має, а плачеть. (Хмара)

(Відгадайка від Петрика. К.: Павлім, 1999. С. 2)

(слід — сильніша від сонця, слабша від вітру, плаче).

Невиправданим є масове вживання в українських текстах російського варіанта власних імен — Альоша (Олекса), Льова (Левко), Маша (Марія, Марійка, Марічка, Маруся), Коля (Микола, Миколка), Катя (Катерина, Катря), Алік (Олексій), Шура (Олександр, Лесик, Олесь), Васька (Василь (ко) [17].

Не по-українськи звучить ім'я головної героїні доволі симпатичної книжки-мініатюрки «Мотя — гарна дівчинка» (Тихонова Л. Мотя — гарна дівчинка. Харків: Торнадо, 1999). Словник «Власні імена людей» пропонує близько. 14 можливих зменшувально-пестливих питомо українських форм цього імені - Мотренька, Мотречка, Мотруня, Мотруненька, Мотрунечка, Мотрося, Мотросенька, Мотросечка, Мотруся, Мотрусенька, Мотрусечка, Мотрушка, Мотрушенька, Мотрушечка.

Автори дитячих творів могли б взяти на озброєння розроблені педагогами сучасні методики організації словникової роботи з дітьми-білінгвами 6 — 8 років. Вони, зокрема, передбачають акцептування уваги дітей на:

1) лексичній групі, спільній для української та російської мов, однаковій і за значенням, і за звуковим оформленням та вимовою (рот, рука, лампа, сумка тощо) — саме її потрібно використовувати як транспозиційний матеріал, який сприяє розумінню та активізації словника юних мовців, що опановують українську мову;

2) лексичній групі, спільній за буквеним складом і відмінній лише за вимовою (вода, поле, море, нога, голова, зуб тощо);

3) лексичній групі, відмінній лише одним або кількома звуками (стіл, ніс, вухо, ніж, лисиця, вовк тощо);

4) лексичній групі, притаманній лише українській мові (черевики, парасолька, сукня, шкарпетки, лялька, панчохи тощо);

5) лексичній групі, яку складають фонетичне українізовані російські слова, що потрапляють у дитяче мовлення з мовлення дорослого оточення, згадуваний вище суржик (спички, зонтик, чулки, носки тощо).

Методика засвоєння української лексики потребує гнучкої системи прийомів спирання на рідну мову — посилання на неї, зіставлення, порівняння, протиставлення, переклад, тлумачення значення слова рідною мовою. Окрім цього, можна використовувати і такі прийоми словникової роботи, як застосування предметної і мовної наочності, уведення слова в контекст, подання синонімів, антонімів, визначення родовидових відношень, пояснення походження слів тощо. Важливо показати дитині, що слово, окрім основного змісту, може мати різні відтінки або набути протилежного значення (залежно від контексту) [19].

Ефективними у педагогічній практиці вважаються також:

— тематичний принцип введення лексики;

— принцип врахування практичної цінності слів для певного етапу навчання та частотності вживання їх у розмовному мовленні;

— принцип уведення слів на основі чуттєвого досвіду;

— принцип засвоєння слів через опис позначуваних ними понять і тлумачення їхнього значення;

— принцип доступності слів за звуковим складом тощо.

Дієвим методом закріплення, а також уведення нового лексичного матеріалу у видання для навчання є, як ми вже згадували, оперування словами у контексті іншої діяльності (загадка, кросворд, ребус, розмальовка тощо).

Надто важливо, щоб уведення в текст нового лексичного та граматичного матеріалу здійснювалося на комунікативне цінних мовленнєвих зразках.

Підняття престижу української мови, а відтак зміцнення мотивацій щодо її вивчення, підвищення ефективності цього процесу залежать від наявності якісних перекладів кращих творів світової дитячої літератури.

Цікаво, з орієнтацією на українські реалії літературної переробки твору класика дитячої поезії С. Маршака зазвучав рефрен відомого вірша «Рассеянный с улицы Бассейной» в українському варіанті І. Малковича [21]:

Що за місто! Це Болехів,

Коломия чи Радехів?

Чемний голос відповів:

То э славне місто Львів!

Що за станція цікава —

Київ, Зміїв чи Полтава?

Чемний голос відповів:

То є славне місто Львів.

Повному і всебічному засвоєнню дитиною різних фрагментів національної мовної картини світу сприятиме використання не лише фольклорного матеріалу або фрагментів з творів вітчизняних авторів, а й широке залучення кращого світового фольклору (україномовних літературних переказів, переспівів), високоякісних перекладів світової «дитячої класики», а також матеріалі" пізнавального характеру з гуманітарних (історії, літератури, культурології), природничих (географії, анатомії, біології) дисциплін.

Тоді українська мова як предмет вивчення (опанування навичок правильного читання, писання) потрапляє у певні системні зв’язки з іншими початковими навчальними циклами (рідний край, природознавство, малювання тощо), набуває більш виразної і суттєвої матеріалізації, більш високої духовної значущості.

2.3 Граматичний рівень мови

Окрім лексичних, у поле зору редактора повинні потрапляти й граматичні (морфологічні та синтаксичні) особливості дитячого тексту. Дитина на різних етапах свого розвитку неоднаково сприймає частини мови. Доведено, що словник дошкільняти майже на 40% складається з іменників, близько 30% припадає на дієслова, найменше у ньому прикметників — близько 2%.

Педагоги і психологи вважають: у творах для 6 — 9-річних читачів іменники не повинні перевищувати 20% від слів у тексті. У текстах для старших дітей кількість іменників збільшується до 25%. Пояснюється це тим, що сприйняття описів, здійснених за допомогою іменників і прикметників, вимагає від читача образного мислення і доброї візуальної пам’яті, що ще не властиво для читачів — початківців [24,25].

Наявність у тексті великої кількості прикметників свідчить про його «описовість», а вона знижує напругу дії і вимагає від читача більшої смислової зосередженості.

Відомо, що дієслова надають фразі динамічності - риси, властивої мовленню дітей молодшого шкільного віку. Отже, в адресованих їм творах ця частина мови повинна активно використовуватися.

Показником складності мови твору є довжина речення: чим довше речення, тим більше у ньому думок і деталей, тим складнішими є синтаксичні зв’язки. У виданні для дітей молодшого шкільного віку оптимальним вважається речення з 7 — 15 слів. До 12 років діти вже легко оперують реченнями з 20 і більше слів.

Специфіка синтаксису тексту дитячого твору пов’язана також з високою частотністю використання прямої мови від автора, що слугує засобом втілення авторського начала, створення інтимності, дружньої тональності спілкування. Редактор повинен визначити доцільність використання цього мовностилістичного засобу, перевірити, щоб автор не надто захоплювався напучуванням, не брав на себе роль головного арбітра, не заступав собою героїв. При аналізі діалогів слід оцінити органічність їх уведення у текст, відповідність ритміці усного мовлення. Якщо пряма мова слугує лише для «оживлення» дії і не «працює» на розвиток сюжету, та розкриття змісту, вона відволікає читача від основної сюжетної лінії, розпорошує його увагу, зменшує зацікавлення героями і ситуаціями.

Порушення граматичних норм найчастіше пов’язані з використанням в оригінальних та надто в перекладних текстах невластивих українській мові словоформ, словосполук (особливо зі зв’язком керування), речень.

У виданні, де літери абетки пояснюються двома мовами (бо це, на думку авторів, повинно допомагати дітям двомовних регіонів опанувати українську мову), знаходимо таке:

В пестром радужном халате

По деревьям лазит дятел —

Насекомых истребляет

Их личинки поедает.

У строковому халаті

По деревам лазить дятел —

І комах усіх знищає

Їх личинки поїдає.

(Азбука-словничок: Посібник для дошкільників та учнів молодших класів. Дніпропетровськ: УкОІМА-прес, 1998. С. 12)

Багато заперечень викликає наведений «поетичний твір» з точки зору логіки та фактичної точності: дії дятла для спостережливої дитини навряд чи будуть нагадувати «лазання» по стовбурах дерев, а кольоровою у птаха є лише голова. Та основне — сумнівною видається ефективність запропонованої методики: підрядковий переклад нівелює оригінальність. української мови, бо, хоч українські віршики формально передують російським, насправді переклад здійснювався саме з російської. Тому текст рясніє граматичними суржиковими формами — по деревам (по деревах), знищає (знищує). Аби надати реченню милозвучності, замість їх слід було вжити їхні.

Отже, першим важливим напрямом роботи редактора над мовою тексту дитячого видання є аналіз використаних мовних засобів на відповідність нормам сучасної літературної мови. Вимога високої мовної культури тексту випливає з особливого завдання дитячої книги — допомагати юному читачеві опановувати навичку читання, розвивати його мовну компетенцію, формувати культуру мовлення [10].

2.4 Естетичність, виразність мови

Другим важливим аспектом є оцінка естетичності та поетичності мови. «Головна біда нашої дитячої поезії - багатослівність, інерція недовіри до розуму дитини. Часто-густо дитячі поети бачать у дітях маленьких дорослих, а діти ж створюють свій власний самостійний світ, і для того, щоб збагнути його, треба перш за все знати мову дітей. Для дитини один і той же звук може бути наповнений різноманітними смислами. Дитина набагато економніша від нас, дорослих, у своїх мовних засобах. Тим-то й форма віршів мусить бути дуже рухомою, варіативною» [24].

Естетична складова тексту, адресованого дітям, передбачає ясність, простоту (не плутати із спрощенням), виразність викладу, доступність використаних мовних засобів читачеві певного віку, їх наочність і конкретність. Мовна структура дитячої книжки, з одного боку, повинна бути стислою, лаконічною, повно передавати зміст твору, а з другого — максимально виразною, соковитою, створювати систему уявлень та образів, апелювати не лише до логічного, а й до емоційного аспекту дитячого сприйняття, розвивати асоціативне мислення.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой