Лакофарбові матеріали: оліфи

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Маркетинг


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Лакофарбові матеріали: оліфи

1. Лакофарбові матеріали, класифікація ЛФМ

Для опису складу і призначення окремих видів лакофарбових матеріалів необхідно розкрити сутність головних понять стосовно цього питання. Відповідно до термінології ДСТУ 2510−94 «Покриття лакофарбові»:

— лакофарбовий матеріал — це рідка чи пастоподібна суміш, яка при нанесені тонким шаром на поверхню висихає, утворюючи плівку (лакофарбове покриття), що утримується на цій поверхні силами адгезії;

— лакофарбове покриття — це плівка, яка утворюється після затвердіння одного чи декількох шарів лакофарбових матеріалів, нанесених на підготовлену для фарбування поверхню;

— система лакофарбового покриття — це сукупність послідовно нанесених шарів лакофарбових матеріалів різного цільового призначення.

Інше визначення лакофарбових матеріалів — композиції, які нанесені у в’язкотекучому стані на оброблювану поверхню, здатні затвердіти, утворити плівку, яка міцно зчіплюється з ґрунтовкою і називається лакофарбовим покриттям.

Вони призначені для отримання захисного і декоративного покриття на металах, деревині і будівельних конструкціях. Ізолюючи поверхню виробу від зовнішнього середовища, лакофарбова плівка перешкоджає проникненню у виріб агресивних реагентів і тим самим оберігає їх від руйнування та корозії. Одночасно із захисною дією вони мають здатність надавати виробам гарний і необхідний кольоровий відтінок, а також мають електроізоляційну здатність і кислотостійкість.

Для отримання надійного і зручного покриття застосовують багатошарове нанесення ЛФМ на поверхню.

Через те, що ці матеріали відносно дешеві, за рахунок простоти їх нанесення, надійності, доступності, вони знайшли широке застосування у різних галузях.

Лакофарбові матеріали складаються із плівкоутворюючих речовин, сикативів, розчинників, розріджувачів, пластифікаторів, наповнювачів і пігментів. лакофарбовий сикатив розчинник оліфа

Основний компонент ЛФМ — плівкоутворюючі речовини, завдяки яким утворюється плівка на поверхні (синтетичні та натуральні смоли, ефіри целюлози).

Сикативи — це сполуки (окисли чи солі) кобальту, марганцю, свинцю та інших металів, які прискорюють процес висихання лакофарбового покриття.

Розчинники — це безбарвні, леткі рідини, призначенні для розчинення плівкоутворювача і тим самим зменшення в’язкості ЛФМ. В залежності від хімічного складу плівкоутворювача застосовують і певні розчинники: для епоксидних смол — ацетон, ефіри, для масловміщуючих смол — бензин-розчинник, скипидар, уайт-спірит, для гліфталевих смол — ксилол, толуол, скипидар).

Розріджувачі застосовують для економії дорогих розчинників. Вони не розчиняють плівкоутворювачів, але розбавляють склад ЛФМ (бензол, спирти, дихлоретан).

Поділ органічних рідин на розчинники та розріджувачі є досить умовним.

Наповнювачі використовують для підвищення міцності, стійкості пофарбованого шару, надання матовості (крейда, тальк, гіпс, оміакарб).

Пластифікатори надають плівці пластичність, морозостійкість, зберігають плівку від розтріскування.

Пігменти надають колір ЛФМ, а також хімічну, термічну і механічну стійкість (охра, мумія, ультрамарин, сажа, графіт, цинкові, титанові білила тощо).

До складу ЛФМ може також входити диспергатор (водно-дисперсійна фарба) і стабілізатор (для збереження покриття).

Лакофарбові матеріали, які випускаються промисловістю, поділяються на основні, проміжні та інші. До основних видів лакофарбових матеріалів відносяться оліфи, лаки, фарби, емалі, ґрунтовки і шпаклівки. До проміжних матеріалів, які використовуються переважно як напівфабрикати і напівпродукти та рідше як товарні продукти, відносяться — сикативи, смоли, розчини смол, розріджувачі та розчинники. До інших видів продукції лакофарбових заводів відносяться різні допоміжні та підсобні матеріали, смивки, пасти; мастики, затверджувачі, порозаповнювачі, прискорювачі тощо.

Основні лакофарбові матеріали класифікують за двома ознаками: за хімічним складом (за типом плівкоутворювача) і переважним призначенням. В основу класифікації лакофарбових покриттів також покладено інші дві ознаки — умови експлуатації покриттів і зовнішній вигляд поверхні покриття.

Лакофарбові матеріали і покриття класифікують за такими ознаками:

— за цільовим призначенням (тобто за споживчою ознакою) — автомобільні, електроізоляційні, меблеві, шкіряні тощо;

— за декоративними властивостями — молоткові, шагреневі, флуоресцентні, рефлексні, цировочні, імітаційні;

— за ступенем блиску — високоглянсові, глянсові, напівглянсові, напівматові, матові й глибокоматові;

— за специфічними умовами експлуатації покриттів — тропікостійкі, для холодного клімату, для Крайньої Півночі, для забрудненої атмосфери (легкі, середні, тверді, дуже тверді) та ін. ;

— за способами нанесення — що наносяться пензлем, пневматичним розпиленням (пульверизаційні), для вальцювання, для електрофарбування, електрофорезу тощо;

— за послідовністю нанесення — просочувальні (для дерева, паперу й інших вбираючих підкладок), ґрунтувальні, проміжні, покривні;

— за умовами сушіння — холодного (повітряного) сушіння і гарячого сушіння.

2. Призначення, склад, класифікація та асортимент оліф

Оліфа — плівкоутворююча рідина — продукт переробки рослинних масел або жирних алкідних смол із введенням сикативів для прискорення висихання. Це масляниста рідина, здатна після висихання утворювати тверду та еластичну поверхню.

Оліфи застосовуються для ґрунтування дерев’яних та інших пористих поверхонь перед їх фарбуванням. Оліфа використовується для виготовлення масляних фарб і для розведення густотертих фарб.

Отримують оліфи з рослинних масел шляхом термічної обробки (варіння) у присутності сикативів.

Рослинні масла за здатністю їх до висихання поділяють на:

1. Висихаючі (лляні, конопельні, тунгове) — швидкість їх висихання 5−6 днів.

2. Напіввисихаючі (соняшникове, соєве, маслинове, бавовняне, кукурудзяне тощо) — швидкість їх висихання 8−12 днів.

3. Невисихаючі (касторове) — практично не висихає.

Швидкість висихання масел залежить від їх хімічного складу. Рослинні масла являють собою складні ефіри гліцерину та ненасичених жирних кислот: олеїнової (з одним подвійним зв’язком у середині ланцюга), лінолевої (два подвійні зв’язки), ліноленової (три подвійні зв’язки).

Чим більше в складі масла ненасичених жирних кислот, тим більше швидкість висихання масла.

Оліфи отримують варінням рослинних масел. Масло нагрівають до 150−160 °С, додають сикативи та продовжують підігрівати. Під час варіння масел через них продувають кисень повітря або підігрівають без доступу кисню повітря. Відповідно до цього отримують окислені або полімеризовані оліфи.

Асортимент оліф представлений трьома основними групами: натуральними, напівнатуральними (ущільненими, алкідними та комбінованими) та штучними оліфами.

1. Натуральні оліфи отримують шляхом термічної обробки висихаючих масел або суміші висихаючих масел (лляних і конопельних) і напіввисихаючих масел (соняшникового), вони практично не містять органічних розчинників. Натуральна оліфа містить не менше 95% масла, а інше — сикативи. Натуральні оліфи з напіввисихаючих масел використовуються для приготування віконної замазки. Оліфи, за допомогою яких приготовляють фарби тільки для внутрішніх робіт, — це лляна і конопельна.

2. Напівнатуральні оліфи виробляють при більш глибокій та тривалій термічній обробці переважно напіввисихаючих масел. Напівнатуральні оліфи поділяють на 3 групи: ущільнені, алкідні та комбіновані.

а) Ущільнені оліфи отримують при температурі 300 °C. Процеси полімеризації та окислення йдуть більш глибоко, щільність оліф значно підвищується, тому їх розбавляють типовими органічними розчинниками (уайт-спіритом, скипидаром, сольвент-нафтою).

б) Алкідні оліфи (переетерифіковані) являють собою продукти хіміко-термічної переробки рослинних масел. Разом варять при температурі 240 0С рослинне масло, фталевий ангідрид та гліцерин для отримання гліфталевої оліфи. Таким чином, алкідні оліфи являють собою модифіковані алкідними смолами рослинні масла, з додатком органічних розчинників та сикативів.

в) Комбіновані оліфи — продукти, що отримують шляхом окислювання висихаючих і напіввисихаючих масел. Перші містять 30%, другі - 45% розчинника. Комбіновані оліфи головним чином застосовуються як напівфабрикати для виготовлення масляних фарб. Для отримання оліф з певним комплексом властивостей в залежності від їхнього застосування (для зовнішніх або внутрішніх робіт, для виготовлення фарб тощо) використовуються комбінації різних природних масел, наприклад, лляного і соняшникового масла, або комбінації масел, що пройшли різну попередню обробку. Для поліпшення властивостей оліф у них вводять каніфоль, низькомолекулярні каучуки та інші добавки, тому вони отримали таку назву — «композиційні».

На основі оліф оксоль і комбінованих (марок К-1 і К-2) можна приготовляти тільки фарби для внутрішніх робіт. Комбіновані оліфи К-3 і К-5 можуть бути використані для приготування фарб для зовнішніх робіт, хоча вони поступаються натуральній оліфі. Трохи краще за якістю комбінована оліфа К-4.

3. Штучні оліфи — розчини солей карбонових, нафтенових та смоляних кислот, що є продуктами переробки сланців та нафти. Вони являють собою темні високов’язкі рідини. Штучні оліфи — це різні побічні продукти нафтохімічних виробництв, здатні при висиханні утворювати плівки. Як правило, це низькоякісні матеріали, які, однак, можна використовувати для невідповідальних робіт, просочення пористих поверхонь, тимчасового захисту тощо. До числа таких матеріалів відносяться, наприклад, полідієнові оліфи, лактоль.

Література

Власова А. В. Основи товарознавства непродовольчих товарів. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Исследование непродовольственных товаров. Учебное пособие для товароведных факультетов вузов/ Голубятникова А. А., Горяйнова А. С. и др. — М.: Экономика, 1982.

Кононенко Л.В., Дубініна А.А., Безуглий В. Д. Ідентифікація пластмас: Навчальний посібник. — Харків: ХДАТОХ, 2002.

Кутянин Г. И. Пластические массы и товары бытовой химии. — М.: Экономика, 1988.

Лифиц И.М., Леженин С. Д. и др. Исследования непродовольственных товаров. — М.: Экономика, 1988.

Лойко Д.П., Тюремнова Н. А. Введение в товароведение непродовольственных товаров. — Киев: Вища школа, 1986.

Товароведение и экспертиза бытовых химических товаров: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Паршикова В. Н. — Издательский центр «Академия», 2005.

Товароведение непродовольственных товаров. — М.: Экономика, 1989.

Товароведение непродовольственных товаров: Учеб. пособие для торг. вузов/ Агбаш В. Л., Елизарова В. Ф., Лойко Д. П. и др. — 2-е изд., перераб. — М.: Экономика, 1989.

Нормативні документи на пластичні маси та вироби з них.

Нормативні документи на хімічні товари.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой