Легалізація (відмивання) доходів

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Завдання

Кожна з країн має встановити карне переслідування за відмивання грошей на основі Конвенції ООН проти незаконного обігу наркотиків та психотропних речовин (Віденська конвенція) 1998 р. та Конвенції ООН про транскордонну організовану злочинність (Палермська конвенція) 2000 р.

Кожна країна має застосовувати поняття злочину відмивання грошей до всіх значних правопорушень, з метою покриття якомога ширшого спектру предикатних правопорушень. Предикатні правопорушення можуть описуватися шляхом посилання на всі правопорушення чи на поріг, пов’язаний з категорією серйозних правопорушень або з покаранням у вигляді ув’язнення, що встановлено за предикатне правопорушення (пороговий підхід), чи на перелік предикатних правопорушень, або шляхом комбінації цих підходів.

Якщо країни застосовують пороговий підхід, предикатні правопорушення мають принаймні включати в себе всі правопорушення, які вважаються значними відповідно до їхнього національного законодавства, або включати в себе правопорушення, які караються максимальним покаранням у вигляді позбавлення волі строком більш ніж один рік або для тих країн, які мають мінімальний поріг для правопорушень, встановлений в їхній правовій системі, предикатні правопорушення мають включати в себе всі правопорушення, що караються мінімальним покаранням у вигляді позбавлення волі більш ніж на шість місяців.

Незалежно від того, який підхід до встановлення предикатних правопорушень застосовується, кожна країна має принаймні включити до них номенклатуру правопорушень в рамках кожної з визначених категорій правопорушень.

Предикатними правопорушеннями для цілей відмивання грошей має вважатися також таке діяння, що мало місце в іншій країні, яке є правопорушенням в такій країні, і яке б вважалося предикатним правопорушенням, якщо б воно мало місце в країні. Країни можуть передбачити, що єдиною умовою є те, що таке діяння вважалося б предикатним правопорушенням, якщо воно мало місце на їх території.

Країни можуть передбачити, що поняття злочину відмивання грошей не застосовується до осіб, які скоїли предикатне правопорушення, якщо цього вимагають фундаментальні принципи їхнього внутрішньодержавного законодавства.

Пояснити як вище сказане відбувається в Україні.

Відповідь

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, посідає важливе місце в злочинній діяльності.

Одним із актуальних питань щодо інтеграції в Європу є протидія фінансовим злочинам, відмивання грошей та злочини у транснаціональній сфері. Інтеграція нашої держави у світовий економічний простір практично неможлива без створення ефективної національної системи протидії легалізації кримінальних доходів.

Аби інтегруватися у світовий економічний простір, Україні необхідно усвідомлювати, що успіх попередження і переслідування злочинів з відмивання «брудних» коштів значною мірою залежить від налагодження співробітництва і зв’язків між правоохоронними, контролюючими органами та приватним фінансовим сектором з метою виявлення найслабкіших місць у фінансовій системі.

Протидія фінансовим злочинам є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, вирішення якої для України є надзвичайно важливою і складною справою, що загрожує національній безпеці та конституційному ладу держави.

Група держав Ради Європи проти корупції (ОКЕСО) на чолі з його президентом Драго Кос у Києві, зауважили, що Україна не бере в рахунок попередніх рекомендацій ОКЕСО і не виконала жодних ыз 28 висновків, які затвердили у звіті міжнародні експерти для боротьби з корупцією в країні.

Рада Європи тепер сумнівається за доцільність розміщення коштів на другий Проект антикорупційної ЦРАС України. Для цього пропонується закликати іноземних інвесторів для створення Альянсу бізнесу, уряд України і розвідку, які будуть реагувати на дії проявів корупції. Група держав проти корупції (GRECO) була створена більш ніж десять років тому на Раді Європи. Ця структура допомагає ідентифікувати недоліки національної антикорупційної політики. Вона також забезпечує форум для обміну досвідом роботи у сфері профілактики та виявлення корупції.

Досліджуючи різні аспекти суспільних відносин через призму корумпованості владних структур, М.І. Мельник виділив низку показників, в яких проявляється корелятивний зв’язок між певними процесами, явищами тощо та рівнем, структурою і динамікою корупції. Це, зокрема: рівень тінізації економіки; обсяг неофіційних доходів населення; частка готівки, яка перебуває у позабанковому обігу; існуючі «ножиці» між обсягом та характером господарської діяльності та її офіційними результатами; масштаби та динаміка ведення іноземного бізнесу в країні, іноземного інвестування, надання їй іншої фінансової допомоги; стан із дотриманням прав і свобод людини і громадянина; рівень довіри громадян до влади; їх психологічне ставлення до корупції як явища [16, с. 28].

Головним напрямком України як правової держави щодо свого розвитку є інтеграція до Європи. Безумовно, одним із перших кроків на цьому шляху є адаптація законодавства України до законодавства країн Європейського Союзу.

Передумови поширення тінізації економічних відносин в Україні виникли ще за часів колишнього СРСР. Особливо стрімким було нагромадження тіньових капіталів за роки так званої перебудови (1985−1991 рр.). Внаслідок зі здобуттям незалежності Україна отримала у спадок уже сформований тіньовий сектор. Додаткові умови для розвитку тіньової кримінальної діяльності створювали спотворена галузева та регіональна структура економіки, її надмірна монополізація. Позначилися й відчутні помилки у здійсненні реформ, зокрема тих, що стосувалися прискореної лібералізації та приватизаційних процесів, розбудови фінансового сектору.

Сьогодні проблема протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, стає для України особливо актуальною. Зростаючі масштаби відмивання грошей, загроза економічній системі нашої держави сигналізують про незадовільний стан боротьби в цьому напрямі, а це вимагає від держави прийняття адекватних рішень. За даними аналітиків Міжнародного валютного фонду за один рік, відмивання грошей у світі сягає 5% загального внутрішнього валового продукту або 1,5 трлн доларів. В Україні ця сума становить до 5 млрд грн щорічно [13, с. 54].

У цьому аспекті наше суспільство переживає етап становлення, особливо після вступу України в СОТ, де необхідно враховувати характерні ознаки самої системи протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, яка має координуватися не тільки з національною системою законодавства та економічним порядком держави, а й з міжнародною системою протидії, яка вже сформувалася і має свої принципи функціонування і розвитку.

Одним із проблемних питань протидії відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом, є імплементація національного законодавства у міжнародне право.

Інтеграція України у міжнародний простір зумовлює адаптацію її законодавства до норм міжнародного права. Особливо це актуально щодо міжнародних договорів з протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом (конвенцій, протоколів тощо), які підписані від імені України та ратифіковані Верховною Радою України. Відповідно до ст. 9 Конституції України такі договори стають частиною національного законодавства.

Термін «відмивання грошей» позначає процес перетворення нелегально отриманих грошей на легальні. Теорією і практикою запропоновано багато визначень цього поняття. Президентська комісія США з протидії організованій злочинності 1984 року використала таке формулювання: відмивання грошей — це процес, за допомогою якого приховується незаконне походження доходів, які маскуються відповідним чином і мають вигляд законного походження [12, с. 20].

У міжнародному праві визначення легалізації (відмивання) доходів було подано у Віденській конвенції ООН «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин» від 19. 12. 1988 р., що значно вплинула на розвиток відповідного законодавства західних країн. Вона визнала як злочин відмивання грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків.

Водночас посилення позицій організованої злочинності призвело до зростання доходів злочинних організацій, одержуваних ними з різних сфер протиправною діяльністю. На основі цього Конвенція Ради Європи «Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності» від 08. 11. 1990 р. № 141 визнала злочином дії, пов’язані з відмиванням грошей, отриманих не тільки від наркобізнесу, але й від інших видів злочинної діяльності. Так, стаття 6 Конвенції визначає перелік правопорушень, пов’язаних із відмиванням грошей.

Розбіжності в законодавстві окремих країн пов’язані з визначенням переліку діянь, які є джерелом походження коштів, що легалізуються.

Вживання словосполучення «незаконним шляхом» значно розширює коло протиправних діянь. До сфери формування доходів, що легалізуються, відносять і доходи, отримані внаслідок скоєння не лише злочинів, а й інших правопорушень.

Ситуація щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, в Україні є надзвичайно складною. Проникнення «брудних» коштів у легальну економіку з подальшим встановленням фінансового контролю за діяльністю підприємницьких структур призводить до подальшої криміналізації економіки й суспільства, підпорядкування економічних важелів та політичної влади злочинним угрупованням.

В Україні легалізацією грошей, одержаних злочинним шляхом, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07. 12. 2000 р. вважається внесення на рахунки банку грошей чи іншого майна, здобутих із порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховування джерел їх походження чи створення видимості їх легальності.

Стаття 209 Кримінального кодексу України визначає, що легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, — це процес фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок скоєння суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а також набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Предметом злочинного посягання легалізації виступають одержані злочинним (а не просто незаконним) шляхом доходи у розумінні майна, тобто будь-яка річ матеріального світу, щодо якої можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. ст. 179, 190 ЦК України). Це наприклад:

— нерухоме майно (нерухомість): земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (споруди, будинки тощо), переміщення і знецінення яких є неможливим, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ст. 181 ЦК України), а також майнові права на цю нерухомість та майнові вигоди;

— рухоме майно: грошові кошти (національна або іноземна валюта у готівковій чи безготівковій формах, що перебуває на банківському рахунку, а її облік регулюється зобов’язальним правом), цінні папери, банківські метали та інше рухоме майно, що має визначену вартість (транспортні засоби, твори мистецтва, ювелірні вироби, дорогоцінні метали, товарно-матеріальні цінності тощо), а також майнові права на цю рухомість та майнові вигоди;

— послуги, інформація, результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти інтелектуальної власності.

За статтею 209 можуть бути кваліфіковані, наприклад, такі дії, здійснювані з метою легалізації злочинних доходів:

— відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств;

— придбання рухомого і нерухомого майна, у тому числі для наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна;

— надання кредитів і позик;

— купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних паперів;

— інвестування та отримання доходів від інвестицій;

— укладання фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових);

— внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємств, створення фіктивних господарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів тощо;

— операції, пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за ії межами відповідного майна;

— переміщення брудних коштів в офшорні зони, у яких відсутні юридичні норми, що регламентують порядок зберігання, передачі та доступу до інформації про клієнтів та їх фінансові операції [15, с. 547−550].

Л. В. Дорош і О. I. Перепелиця вказують на те, що ухвалена 2003 р. нова редакція ст. 209 КК України розширила (порівняно з попередньою редакцією ст. 209 КК) сфери її дії. Якщо раніше відповідальність за ст. 209 КК могла наставати за використання кримінальних коштів чи майна тільки в підприємницькій і господарській діяльності, то сьогодні законодавець передбачає відповідальність взагалі за сам факт використання кримінальних коштів чи іншого майна, незалежно від того, де і як вони використовуються. Крім того, відповідно до нової редакції ст. 209 КК, відмиванням є набуття коштів чи іншого майна, одержаних злочинним шляхом, чи володіння ними. Таке окреслення злочину передбаченого ст. 209 КК, у цілому можна охарактеризувати як вкрай широке (загальне), йому немає аналогів у європейському законодавстві [9, с. 99].

О. О. Дудоров у коментарі до ст. 209 КК України, опублікованому у виданні «Протидія відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом», роз’яснює, що приховуванням місцезнаходження та переміщення майна є різноманітні дії, характер і спосіб яких визначається різновидом майна, що приховується, наприклад: зберігання майна у спеціально пристосованих приміщеннях, переміщення у місця, невідомі для інших осіб, у тому числі для правоохоронних органів, зміна зовнішнього вигляду майна, наприклад шляхом використання іншої упаковки або маркування [10, с. 120].

Крім того, стаття 306 КК України передбачає відповідальність за розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах, або придбання на такі кошти об'єктів, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих або інших потреб, з метою використання таких коштів і майна для подальшого незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

Склад злочину передбачений ст. 306 КК України, є спеціальним стосовно складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України. Так, для ст. 306 ними є кошти, отримані від незаконною обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а для ст. 209 — фінансові операції (обмін валюти, купівля або продаж цінних паперів та ін.) та угоди (заповіт, довіреність, дарування та ін.).

У результаті дослідження встановлено, що найбільшого поширення в Україні отримали факти легалізації (відмивання) коштів, пов’язані з:

незаконним виготовленням підакцизних товарів (алкогольних напоїв, тютюнових виробів тощо);

отриманням коштів у результаті незаконної господарської (підприємницької) діяльності;

отриманням коштів у результаті незаконного відшкодування з бюджету ПДВ, переведення безготівкових коштів у готівку;

фіктивним підприємництвом;

ухиленням від повернення валютної виручки;

доведенням до банкрутства підприємств з метою розкрадання чи придбання їх майна за заниженими цінами;

незаконними операціями з наркотичними засобами та зброєю;

вчиненням службовими особами підприємств-суб'єктів господарської діяльності зловживань службовим становищем, зокрема незаконного знецінення майна підприємств, якими вони керували, з подальшою його передачею до створених ними комерційних структур, чим завдається значних збитків акціонерам та працівникам указаних підприємств;

незаконною реалізацією майна, що перебувало у податковій заставі;

шахрайством з фінансовими ресурсами, отриманими як кредити у банках, тощо.

Привабливою сферою, яка широко використовується для відмивання кримінальних доходів, є кредитно-фінансова та банківська системи.

Через банківську систему здійснюється перерахування грошових коштів із використанням фіктивних фірм та компаній як на території країни, так і за її межі. Особливістю ситуації, що сформувалася у банківській системі України, є активне пристосування ії до забезпечення потреб функціонування тіньової економіки та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Особливу небезпеку у кредитно-фінансовій системі становлять фірми-посередники і так звані конвертаційні центри, діяльність яких нерозривно пов’язана з банківськими установами, що безпосередньо використовуються як інструмент при проведенні банківських операцій із переведення безготівки в готівку грошової маси з легальної економіки в тіньову та навпаки.

Як випливає з положень Страсбурзької конвенції і рекомендацій 1990 року Спеціальної фінансової комісії з проблем відмивання грошей та іншого майна, відмивання грошей — це процес, у ході якого кошти, отримані в результаті незаконної діяльності, тобто різних правопорушень, розміщуються чи переводяться іншим способом, пропускаються через фінансово-кредитну систему (банки, інші фінансові інститути), або замість них здобувається інше майно, або вони іншим способом використовуються в економічній діяльності й у результаті повертаються власнику в іншому відтвореному вигляді для створення видимості законності отриманих доходів, приховування особи, що ініціювала такі дії і (чи) отримала доходи, а також протизаконності джерел цих засобів.

Легалізація злочинних доходів відбувається з метою:

1) приховування слідів походження доходів, отриманих із нелегальних джерел;

створення видимості законності одержання доходів;

приховування осіб, які отримують незаконні доходи й ініціюють сам процес відмивання;

ухилення від сплати податків;

забезпечення зручного й оперативного доступу до коштів, отриманих з нелегальних джерел, створення умов для безпечного і комфортного їх споживання;

створення умов для безпечного інвестування таких коштів у легальний бізнес.

Учені-кримінологи виділяють декілька стадій відмивання доходів:

звільнення готівки і перерахування ії на рахунки підставних осіб;

розподіл наявних коштів;

приховування слідів;

інтеграція доходів у легальний грошовий обіг [14, с. 204].

Отже, поняття «відмивання грошей» необхідно розглядати у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні відмивання грошей — це сукупність методів, прийомів, способів або процедур, що дозволяють отримувати кошти від незаконної діяльності, переводити їх в інші активи з метою приховування істинного походження, справжніх власників або інших аспектів, які могли свідчити про порушення законодавства.

У вузькому значенні під відмиванням грошей розуміють діяння, пов’язані з переведенням доходів, одержаних від злочинної діяльності, у легальну сферу обігу і за які національне та міжнародне законодавство передбачає кримінальну або інші види відповідальності.

Отже, під легалізацією грошових коштів та майна необхідно розуміти незаконну (злочинну) діяльність, що здійснюється шляхом різних маніпуляцій брудним капіталом, унаслідок чого останній набуває статусу законного (легального). Маються на увазі методи і процедури, що дозволяють отримані в результаті незаконної діяльності кошти, переведені в інші активи для приховування їх справжнього походження та власників, або інші дані, які могли б свідчити про порушення законодавства [8, с. 11].

Найбільш дискусійними є питання щодо визначення у ст. 209 КК предмета злочинної діяльності, у якій зазначено, що предметом такої діяльності є кошти або майно, одержані внаслідок скоєння суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. У цілому це визначення відповідає як Конвенції Ради Європи 1990 року «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом», так і іншим міжнародним договорам.

Для ефективної протидії відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом, необхідно створити систему постійного надходження інформації щодо джерела надходження злочинних доходів, тобто відомостей про предикатні злочини (ст. 190, 191, 200, 201, 204, 364, 365, 366 та ін. статті ККУ), які передують легалізації. Ідеться насамперед про певні технології злочинного збагачення з наступною їхньою легалізацією, що сьогодні є проблемним.

Водночас, як підкреслює В. I. Борисов, грані та мінімальна межа щодо караності предикатних злочинів визначена у кримінальному законодавстві України невдало. Конвенція Ради Європи 1990 року не називає такої межі, надаючи питання щодо видів предикатних злочинів та їх караності вирішувати державам самостійно. У подальших міжнародно-правових актах містяться різні рекомендації щодо мінімальної межі караності предикатних злочинів: шість місяців, один рік і чотири роки позбавлення волі. Законодавець України визнав такою три і більше років позбавлення волі. Необхідно зазначити, що така межа не узгоджується із поділом КК України злочинів на види, що наведений у ст. 12. Окресленою у ст. 209 КК межею охоплюються тяжкі, особливо тяжкі злочини і лише частина злочинів середньої тяжкості. Ті злочини середньої тяжкості, які передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк від двох років, залишаються за цією межею, тоді як максимальний строк цього покарання за ці злочини може перевищувати три роки. Наприклад, за межами предикатних злочинів залишилася крадіжка, що кваліфікується за 2 ст. 185 КК (карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк). Тому було б краще, якщо б законодавець, визначаючи у ст. 209 КК предикатні злочини, відніс до них усі злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. Зіставлення нової редакції статті 209 КК із відповідними міжнародними договорами, якими визначається боротьба з легалізацією незаконних доходів, показує, що диспозиція цієї статті потребує подальших доповнень, які необхідні для більш точного відтворення в ній положень цих договорів [7, с. 96].

Щодо законодавчих важелів, які використовує Україна для протидії відмиванню брудних грошей, то до них можна віднести Кримінальний кодекс, який передбачає карну відповідальність за діяльність, пов’язану з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом. В Україні створений і постійно діє Координаційний комітет з боротьби з організованою злочинністю і корупцією. До його компетенції, крім зазначених у самій назві завдань, входить також боротьба з відмиванням брудних грошей.

Реальний вплив на формування нинішньої економічної структури та майбутнього господарського середовища Європи Україна може здійснити шляхом динамічного розвитку та диверсифікації насамперед тих галузей економіки, що мають порівнянні й конкурентні переваги та є взаємодоповнюваними щодо європейських країн. Йдеться насамперед про машинобудівний і гірничо-металургійний комплекси, високотехнологічні виробництва, агропромислову сферу, транзитні перевезення, рекреаційно-туристичну галузь, фінансові й банківські послуги [11, с. 592].

Надмірне оподаткування та недосконалість системи оподаткування також спровокували процеси значної «тінізації» економіки України. Сам термін «тіньова економіка» визначає ту її частину, яка ухиляється від сплати податків. Виходячи з цього пропоновані заходи з «детінізації» економіки умовно потрібно поділити таким чином:

— удосконалення системи оподаткування, зменшення податкового тиску;

— посилення контролю держави за фінансовими та товарними потоками суб'єктів господарської діяльності, зробивши його дієвішим, — це дало б можливість збільшити обсяги податкових надходжень;

— посилення адміністративної, фінансової та кримінальної відповідальності за несплату податків, або навпаки — амністувати «тіньові» доходи з одночасним поліпшенням умов оподаткування [17, с. 84].

Головна проблема полягає в тому, що «злочинці брудних грошей» повсякчас винаходять нові способи перетворення злочинних грошей в цілком легальні. Сучасні злочинці за розвитком ідей і технологій завжди йдуть на крок уперед правоохоронних структур, покликаних з ними боротися. Шахраї регулярно змінюють і валюту, і способи легалізації грошей, а також використовують міжнародні фінансові організації для відмивання нелегальних коштів.

Основні способи відмивання ефективно можуть використовувати злочинці в усіх сферах економіки, особливо у фінансовому секторі, зовнішньоекономічній діяльності та промисловості.

Зокрема до основних правопорушень у фінансовій системі України належать протиправні кредитні операції та махінації з використанням бюджетних коштів. Зазвичай, для здійснення махінацій застосовується підроблена та сфальсифікована документація (бухгалтерська звітність, паспорти тощо), використовуються «компанії-оболонки».

Особливо «популярними» для відмивання грошей як в Україні, так і в світі залишаються кредитні та фінансові установи. Переважно для своїх махінацій «злочинці брудних грошей» використовують банки нерозвинених країн, де законодавства з боротьби з легалізацією коштів, отриманих злочинним шляхом, або взагалі немає, або працює лише формально. Нелегальні фінанси вкладаються в депозити, цінні папери й навіть страхові поліси. Шляхи вивозу капіталу можуть бути різними. Це і фізичне переміщення готівки за кордон, і укладання зовнішньоекономічних контрактів щодо імпорту товарів, послуг, прав інтелектуальної власності, використання схем із залученням офшорних компаній. Як наслідок — для України протягом останніх років набули загальнодержавного характеру проблеми, пов’язані з відмиванням коштів через офшорні зони та незаконна компенсація відшкодуванням ПДВ.

Головною загрозою економічній безпеці є те, що ми створили відкриту економіку, яка значною мірою є тіньовою. Відкрита модель тіньової економіки провокує низку похідних загроз у сфері фінансової безпеки:

— деградація легальної економіки;

— вивезення за кордон тіньових капіталів, заощаджень і нагромаджень;

— скорочення можливостей бюджету і підприємств вимагає іноземних кредитів, які за умов корупції спрямовуються у тіньовий сектор і повертаються за кордон у вигляді капіталу окремих осіб; утворений таким чином зовнішній борг обслуговується за рахунок бюджету (держбюджет «приватизується» тіньовим сектором і навіть справа формування бюджету переходить до рук лобістів);

— іноземний сектор не робить інвестицій в економіку країни, а заощаджує отриманий тіньовий капітал під відсотки [17, с. 85].

Якщо економіка США зазнала значних змін, передусім у банківсько-фінансовому секторі, будівництві, автомобілебудуванні, то в Україні - все по-старому.

Деградація легальної економіки, як загроза у сфері фінансової безпеки — це перша структурна криза української економіки. Водночас, це криза переходу від нинішньої системи індустріального виробництва до нової системи виробництва — постіндустріального. Масштабність цих процесів зумовлює їх тривалий характер. Багато існуючих галузей просто зникнуть. Замість них з’являться нові сектори економіки. Цей процес змінить розуміння багатства і могутності, геополітичні оцінки і пріоритети.

У найближчі 7, максимум 10 років, Україна повинна сформувати кістяк нової економіки. Потім вікно можливостей закриється, і їй доведеться для модернізації витратити набагато більші ресурси, отримавши значно менші результати. А якщо враховувати, що такими ресурсами ми не володіємо і не будемо їх мати в найближчі десятиліття, то ми ризикуємо безнадійно відстати від світових процесів розвитку.

Без докорінного реформування у протидії фінансовим злочинам, яке є одним з найактуальніших соціальних проблем сучасності системи державного управління, подолати цей опір буде не можливо. Крім того, наша економіка інтенсивно покладалась на резерви в іноземній валюті для підтримки економічного розвитку, що призвело до значного довготермінового дефіциту рахунків поточних операцій. Значна його частина фінансувалася за рахунок припливу капіталу, який не створює заборгованості, — прямих іноземних інвестицій. Одночасно зростали зовнішні запозичення, особливо з боку приватного сектору економіки. Іноземне фінансування підтримувало зростання кредитів в іноземній валюті навіть для позичальників, які не отримують доходів в іноземній валюті.

Легкий доступ до дешевого фінансування і високі ціни на споживчі товари пом’якшили необхідність енергійного втілення в життя важких реформ інфраструктури, комунальних підприємств, освіти, охорони здоров’я, безпеки суспільства.

Заможні верстви населення контролюють економічну ситуацію та спрямовують фінансові потоки за кордон, де вони працюють з більшою ефективністю. Бідні верстви, не зайняті в деградованому легальному виробництві, змушені: пропонувати робочу силу тіньовому сектору та експортувати її за кордон; жити на державну допомогу із соціального захисту, яка весь час зменшується. Посилюється розшарування суспільства, що призводить до конкуренції між класами за контроль над державою і зростання соціального напруження [17, с. 86].

Для забезпечення виходу економіки з тіні в Україні можливий тільки за умов стимулювання з боку держави процесів легальних заощаджень і нагромаджень середнього класу. Україна поступово повертає довіру міжнародних фінансових інститутів, бо своєчасно виконує свої боргові зобов’язання. Так, у 2010 р. Україна повернула довіру не тільки міжнародних фінансових інститутів, але й інвесторів. Виконання зобов’язань перед кредиторами свідчить передусім про те, що економіка України поступово долає наслідки економічної кризи і починає наповнювати держбюджет.

Ефективність легалізації економіки та пов’язаної з цим системної протидії корупції залежить від дотримання таких концептуальних принципів, як: наукова обґрунтованість, системність, послідовність, врахування інтересів усіх верств населення, задіяних у неофіційній господарській діяльності. Системний характер заходів легалізації господарства чи протидії корупції зумовлений тим, що ці негативні явища стосуються соціально-економічної системи країни [18, с. 571].

На думку експертів, тіньові структури контролюють більше половини ВВП України, значну частку торгово-фінансових операцій. Від обсягів тіньової економіки залежить суверенітет України, бо для тіньовиків незалежність України не має цінності [17, с. 84].

Отже, наша держава з ринковою економікою пройшла через процедуру самодіагностики. Те, що нам вдалося витримати найбільш негативні сценарії розвитку подій, мабуть, ще більш ускладнює початок такого процесу. Україні необхідно знайти власний шлях для повернення не тільки до швидкого економічного відновлення, але й до більш безпечного і сталого зростання.

Список використаної літератури

легалізація кримінальний злочин фінансовий

1. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 року / дата набуття чинності для України: 27. 11. 91 р.

2. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності: Прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року

3. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (переклад з англійської мови Є.М. Вишневського) / Конвенція ратифікована із заявами і застереженнями: 17. 12. 97 р.

4. Міжнародна Конвенція про боротьбу з фінансуванням терроризму / Конвенція ратифікована: 12. 09. 2002 р.

5. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню терроризму: Закон України від 28. 11. 2002 № 249-IV (Редакція від 17. 01. 2012) // Офіційний сайт Верховної Ради України. — http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/249−15

6. Про затвердження Порядку прийняття Державним комітетом фінансового моніторингу України рішення про зупинення фінансових операцій: Держфінмоніторинг України; Наказ від 28. 09. 2010 № 172 // Офіційний сайт Верховної Ради України. — http: //zakon1. rada. gov. ua/laws/show/z1111−10

7. Борисов В. I. Відповідність кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, міжнародним договорам України / Борисов В. I.- X.: Кроссроут, 2006. — С 94−97.

8. Боротьба з «відмиванням» грошей. Міжнародний досвід і уроки для Росії: аналітична записка МВС РФ від 12. 09. 2000 р.

9. Дорош Л. В. Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності / Л. В. Дорош, О. I. Перепелиця. — X.: Кроссроут. — 2006. — С 98−102.

10. Дудоров О. «Брудні» кошти під забороною кримінального законодавства / О. Дудоров // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 4. — С. 120−121.

11. Економічна безпека: навч. посібник / П. В. Мельник, Л. Л. Трангул, Е. М. Лібанова та ін.; за ред. З. С. Варналія. -- К.: Знання, 2009. -- 647 с.

12. Енциклопедія банківської справи / [за ред. В. Ющенка]. — К: Атіка, 2001. — 640 с.

13. Каївець О. Україна в контексті відмивання коштів / О. Каївець // Юридичний журнал. — 2004. — № 4. — С. 54−63.

14. Кримінологія: підручник для студентів вищих навч. закладів / [О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П. Михайленко та ін. ]; за заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 416 с.

15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [заред. М. I. Мельника, М. I. Хавронюка]. — 3тє вид., переробл. та доповн. — К.: Атіка, 2004. — 1056 с.

16. Протидія корупційній злочинності в Україні: навч. посібн. / Ю.І. Дмитрик, Д.І. Йосифович, І.В. Красницький, С.І. Мельник, ЄВ. Пряхін, С. В. Якимова / за заг. ред І .В. Красницького. — Львів: Видво Львів. ДУВС, 2010. — 308 с.

17. Сухоруков А.І. Фінансова безпека держави: навч. посібн. / А.І. Сухоруков, О. Д. Ладюк. — К.: Центр навч. літри, 2007. — 192 с.

18. Флейчук М.І. Легалізація економіки та протидія корупції у системі економічної безпеки: теоретичні основи та стратегічні пріоритети в умовах глобалізації / М.І. Флейчук. Львів: Видво «Ахілл», 2008. — 660 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой