Контроль розрахунків по оплаті праці та аналізу трудових ресурсів (на матеріалах Управління пенсійного фонду в Рокитнівському районі)

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра фінансового аналізу і контролю

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему

«Контроль розрахунків по оплаті праці та аналізу трудових ресурсів»

(на матеріалах Управління пенсійного фонду в Рокитнівському районі)

оплата праця бюджетний кошти

Київ — 2012

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Теоретико-організаційні аспекти контролю розрахунків по оплаті праці та аналізу трудових ресурсів органів державного управління

1.1 Критичний огляд стану оплати праці, розрахунків з персоналом та використання трудових ресурсів в Україні

1.2 Економічна сутність оплати праці та ефективності використання трудових ресурсів в органах державного управління

1.3 Система фінансування та ефективність використання бюджетних коштів органами державного управління, як об'єкт державного фінансового контролю

1.4 Організаційно-економічна характеристика Управління пенсійного фонду м. Рокитне

РОЗДІЛ 2. Інформаційно-методичне забезпечення контролю діяльності підконтрольного об'єкту

2.1 Економіко-правовий аналіз нормативної бази та огляд спеціальної літератури з теми дослідження

2.2 Оцінка системи обліку та внутрішнього контролю як інформаційної бази контролю Управління пенсійного фонду смт. Рокитне

2.3 Організаційно-інформаційна модель контролю оплати праці та використання трудових ресурсів органу державного управління

РОЗДІЛ 3. Контроль розрахунків з оплат праці та ефективності використання трудових ресурсів органу державного управління

3.1 Методика контролю розрахунків з оплати праці органу державного управління

3.2 Аналітична оцінка стану використання трудових ресурсів Управління пенсійного фонду смт. Рокитне

3.3 Методика контролю розрахунків з оплати праці та використання трудових ресурсів бюджетної установи в умовах новітніх інформаційних технологій

3.4 Система заходів щодо усунення виявлених упущень і недоліків організаційного, нормативно-правового і фінансового характеру, виявлених на об'єкті

Висновки та пропозиції

Література

Додатки

ВСТУП

Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи інших суб'єктів господарювання забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.

Заробітна плата — це винагорода, як правило, в грошовій формі, яку по трудовому договору власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності і умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і господарської діяльності підприємства.

Форми і системи оплати праці визначаються при складанні колективного договору підприємства і трудової угоди між працівником і адміністрацією підприємства.

Переоцінити роль та значення заробітної плати для держави та кожного пересічного громадянина практично неможливо.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції - відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують отримання необхідного результату господарської діяльності.

Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.

Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою професійного та службового зростання. Відповідне ставлення до праці та свідома поведінка визначаються системою цінностей працівника, умовами праці й застосовуваними стимулами.

Результативність діяльності конкретного працівника зумовлюється передовсім індивідуальними можливостями та особистою заінтересованістю, а також усвідомленням своєї власної ролі в колективних зусиллях. Обсяг затрат праці залежить від оцінки працівником достатності рівня винагороди й упевненості в тім, що її буде отримано.

Об'єктом написання дипломної роботи є засоби праці, а також сама праця, яка використовується в процесі розширеного відтворення суспільно необхідного продукту.

Досить актуальним для України є приховане безробіття котре має характерну ситуацію економічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зменшенням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток неповною зайнятістю протягом робочого тижня.

Слід розглянути питання ефективності суб'єктів малого підприємництва, де облік ведеться за спрощеним режимом.

Зростання кількості малих підприємств супроводжується зменшенням частки їхньої продукції в загальних обсягах виробництва Так, у 2005 році цей показник становив 11,3, у 2010 році -4,8%. Заробітна плата найманих працівників малих підприємств (у 2010 році -5465,63 грн.) майже вдвічі нижча, ніж на великих та середніх підприємствах.

Загалом, за даними Державної податкової адміністрації України, в 2010 році чисельність суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб становила 1976,7 тис., у них працювало 1422,1 тис. Найманих працівників, тобто в середньому на 100 громадян-підприємців припадало 72 найманих працівників. Отже, суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи доволі часто звертаються до послуг найманих працівників. На жаль, відомості щодо оплати праці осіб, які працюють за наймом у фізичних осіб-підприємців, не публікуються. Проте доведено, що продуктивність праці в секторі домашніх господарств істотно нижча, ніж у корпоративному (мабуть, така сама ситуація і з оплатою праці).

Головними чинниками, які стримують зростання заробітної плати та продуктивності праці в Україні є:

*інерційне збереження екстенсивних важелів економічного зростання, високий рівень товарно-матеріальних витрат;

*архаїчна структура виробництва та зайнятості, поширення дрібних малопродуктивних форм економічної діяльності;

*занижені соціальні стандарти, зокрема низький розмір мінімальної заробітної плати, відсутність актуалізації набору товарів та послуг, закладених у прожитковий мінімум;

*порушення термінів виплати заробітної плати, накопичення заборгованості на підприємствах, які збанкрутіли чи призупинили діяльність;

*приховування значної частини заробітної плати та великі обсяги неформальної зайнятості в приватному секторі економіки.

Отже, збільшення частки заробітної плати і відповідно оплати праці у ВВП на сучасному етапі конче потрібне для досягнення європейських стандартів продуктивності економіки.

Наведені положення обумовлюють актуальність теми.

Мета дипломної роботи на основі аналізу дослідження законодавчо-нормативних та спеціальних джерел.

Виходячи з актуальної мети нами пропонується вирішити наступні завдання:

— розглянути критичний огляд стану оплати праці, розрахунків з персоналом та використання трудових ресурсів в Україні; економічну сутність оплати праці та ефективності використання трудових ресурсів в органах державного управління;

— розробити організаційно-економічну характеристику Управління пенсійного фонду в Рокитнівському районі; організаційно-інформаційну модель контролю оплати праці та використання трудових ресурсів органу державного управління.

— вивчити систему фінансування та ефективності використання бюджетних коштів органами державного управління; методику контролю розрахунків з оплати праці та аналітичну оцінку стану використання трудових ресурсів; систему заходів щодо усунення виявлених упущень і недоліків організаційно, нормативно-правового і фінансового характеру, виявлених на об'єкті.

Дипломна робота виконана на матеріалах Управління Пенсійного фонду України в Рокитнівському районі.

1. ТЕОРЕТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ КОНТРОЛЮ РОЗРАХУНКІВ ПО ОПЛАТІ ПРАЦІ ТА АНАЛІЗУ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1. 1 Критичний огляд стану оплати праці, розрахунків з персоналом та використання трудових ресурсів в Україні

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаб соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактору і використання трудового потенціалу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції:

відтворювальну — як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;

стимулюючу-встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;

регулюючу — як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури;

соціальну-забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не може виконати цих функцій. Її рівень забезпечує не більше як 21% відтворення робочої сили, що не відшкодовує навіть прямих затрат праці і не викликає заінтересованості в переорієнтації робочої сили на пріоритетні сфери діяльності.

Сьогодні заробітна плата виконує інші функції, а саме:

збереження зайнятості, запобіганню безробіттю ціною заниження заробітної плати;

забезпечення соціальних гарантій;

збереження попереднього статусу, пов’язаного з попереднім робочим місцем;

стримування інфляції (через затримки виплати заробітної плати);

перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;

поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;

посилення мобільності робочої сили.

У ринкових умовах у будь-які періоди і в різних районах країни ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату і в різних районах країни ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну кількість товарів. Точнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата. Вона відображає сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати трудівник на номінальну заробітну плату.

Якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.

Підвищення рівня реальної заробітної плати та забезпечення стабільних темпів її зростання, а отже і підвищення купівельної спроможності населення, може бути досягнуто лише двома способами:

суттєвим підвищенням номінальної заробітної плати;

стримуванням зростання цін на споживчі товари та послуги, запровадженням ефективного механізму індексації заробітної плати з метою підтримання її купівельної спроможності, а також грошових доходів і збережень громадян.

Заробітна плата працівників складається з основної і додаткової частин, а також заохочувальних виплат.

Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Неспроможність підприємства виплачувати мінімальну заробітну плату всім своїм працівникам є однією з ознак банкрутства.

Відповідальність мінімальної заробітної плати споживчому мінімуму можливе лише за стабільної економічної ситуації і певного високого рівня виробництва. В умовах кризового стану економіки мінімальний розмір оплати праці та інші соціальні виплати визначаються виходячи з реальних економічних умов.

У міру стабілізації економіки мінімальний розмір заробітної плати повинен наближуватися до рівня прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата є основною для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.

У процесі подальшого реформування оплати праці в Україні, приведення законодавчих норм до європейських стандартів базовим питанням під час укладення генеральної угоди має стати встановлення мінімальної годинної заробітної плати. Мінімальна годинна заробітна плата — це гарантована мінімальна винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку власник або уповноважений орган виплачує працівникові за виконану ним годинну норму.

Установлення годинної мінімальної заробітної плати не повинно скасовувати норму місячної мінімальної заробітної плати, оскільки в умовах наявності прихованого безробіття запровадження годинної мінімальної заробітної плати може спричинити збільшення часткового безробіття й зменшення доходів населення.

В Україні в сучасних умовах разом із загальноекономічними змінами відбуваються певні зміни у сфері оплати праці. Проте зміни відбуваються повільно і система оплати праці має такі недоліки:

розбіжності в розмірах заробітної плати працівників за рівнем кваліфікації у державному і недержавному секторах. Заробітна плата в державному секторі на 20% нижча, ніж у приватному. У розвинутих країнах-навпаки. Наприклад, у США витрати на робочу силу в державному секторі на одну відпрацьовану людино-годинну в 1,5 рази вищі ніж у приватному:

низка частки заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;

деформоване співвідношення мінімального і максимального рівнів заробітної плати, яке до кінця 2010 року становило 1/12, тоді як у розвинених країнах Європи-1/3 або ¼;

втрата тарифною зарплатою своєї стимулюючої ролі, недостатня тарифна частина в загальній заробітній платі;

недостатня залежність розмірів заробітної плати від кількості і якості праці;

невиконання мінімальною заробітною платою своїх функцій;

— деформація співвідношення рівнів заробітної плати працівників фізичної і розумової праці;

штучне стримування зростання заробітної плати в бюджетній сфері.

Заробітна плата має зняти будь-які обмеження трудових доходів громадян, гарантувати кожній людині право заробляти у міру своїх можливостей і бажань.

Статусу працівників громадяни набувають з факту укладення трудового договору. Ставши суб'єктом трудового права, громадянин-працівник набуває для себе цілого комплексу прав та обов’язків, які характеризують його правовий статус у системі суспільної організації праці.

Одним з основних суб'єктів трудових правовідносин вважається роботодавець.

Рівень оплати кожного працівника залежить від фонду оплати праці підприємства.

Таким чином, кожен працівник одержує свій пай залежно від кінцевого результату діяльності організації та її позиції на ринку товарів, що сприяє підвищенню заінтересованості в справах організації.

Індивідуальна заробітна плата кожного працівника — це його частки (рай) у фонді заробітної плати, який зароблений усім колективом.

На сьогодні все більше громадян усвідомлюють ті обставини, що справедлива величина розміру пенсії, а також інших соціальних виплат, буде залежати від особистого трудового внеску. А для цього потрібно відмовитись від отримання зарплату «у конвертах». Громадяни вже усвідомлюють, що в теперішній час держава буде захищати соціальні і матеріальні інтереси тих людей, які працювали, у відповідності до норм законодавства отримували заробітну плату, звітувалися про отримані кошти перед державою і сплачували податки.

Саме на розширення бази оподаткування, подання даних про реальну зарплату суб'єктів тіньової економіки розрахований Закон України від 22 травня 2003 р. № 889 — IV «Про податок доходів з фізичних осіб», який вступив в дію 1 січня 2004 року. Цим законом передбачено відміну прогресивної шкали ставок оподаткування (від 10 до 40%) та заміна її єдиною ставкою оподаткування — 15% від загального місячного оподатковуваного доходу.

Поміркована ставка оподаткування доходів фізичних осіб сприятиме вихованню правової культури у платників податків, змінить думку і ставлення громадян до податкового законодавства, допоможе їм усвідомити обов’язковість сплати податків.

Отже, критичний огляд стану оплати праці, розрахунків з персоналом та використання трудових ресурсів в Україні полягає в тому, що на сьогодення заробітна плата виконує інші функції, які б гарантувати кожній людині право заробляти у міру своїх можливостей і бажань.

1. 2 Економічна сутність оплати праці та ефективності використання трудових ресурсів в органах державного управління

Оплата праці як економічна категорія належить до числа найскладніших. Її сутність в сучасних економічних умовах зводиться до таких критеріїв:

1) оплата праці відображає взаємовідносини між власником підприємства (або його представником) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу);

вона є грошовим еквівалентом частки найманого працівника у новоствореній вартості (доході), яка залежить від кількості, якості, результатів праці, а також, господарської діяльності підприємства;

сучасних умовах господарювання вона виступає як елемент ринку праці, який має ціну товару, в формі якого найманий працівник продає свою робочу силу;

4) Для найманого працівника заробітна плата-це його трудовий дохід, який він отримує в результаті здібності до праці і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.

Виняткова важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування підприємства обумовлюється тим, що вона виконує чотири основні функції наведені на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Основні функції заробітної плати

Всі функції тісно взаємопов'язані, й лише при їх сукупному виконанні досягається ефективна організація заробітної плати на підприємстві.

Заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні і компенсаційні виплати (рис. 1.2.).

Рис. 1.2. Види оплати праці

Важливим елементом механізму визначення індивідуальної заробітної плати є форми і системи оплати праці. Останні виступають, з одного боку, з'єднувальною ланкою між нормуванням праці і тарифною системою, а з іншого — засобом досягнення певних якісних показників. Вони є способом встановлення незалежності величини заробітної плати від кількості, якості витраченої праці та її результатів.

Системою оплати праці є нормативні акти з оплати праці.

Заробітна плата державних службовців складається із:

посадових окладів;

доплат за класний ранг;

надбавок за особливі умови державної служби;

надбавок за вислугу років;

премій за результатами роботи державного службовця.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов’язків, ролі і місця посади в структурі державного органу.

Згідно з Законом України «Про державну службу» установлено сім категорій посад службовців.

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних зі службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.

Доплата за ранг проводиться відповідно до присвоєного рангу. Розміри щомісячних надбавок за кваліфікаційний ранг установлені в абсолютних розмірах і становлять до 50 відсотків.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах:

понад 3 роки -10%;

понад 5 років -15%;

понад 10 років — 20%;

понад 15 років -25%;

понад 20 років -30%;

понад 25 років -40%.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом міністрів України.

Розміри премій визначаються за результатами діяльності державного службовця і максимальними розмірами не обмежуються. Порядок виплати премій і надбавок за особливі умови державної служби установлюються керівниками органів влади.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України.

Згідно Закону України «Про державну службу» оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов’язків; сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

В Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13. 01. 2004 року № 5 поширено тлумачення складових елементів фонду оплати праці (див. рис. 1.2.).

Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази для нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.

До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд основної заробітної плати включає:

нарахування винагороди згідно посадового окладу за виконану роботу відповідно до встановлених посадових обов’язків;

оплата праці за час перебування у відрядженні (не включає відшкодування витрат у зв’язку з відрядженням: добових, вартості проїзду, витрат на наймання житлового приміщення);

оплата праці працівників, які не перебувають у штаті підприємства (за умови, що розрахунки проводяться підприємством безпосередньо з працівниками), за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру.

Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До складу фонду додаткової заробітної плати входять:

1. Надбавки та доплати до тарифних ставок (посадових окладів) у розмірах, передбачених чинним законодавством, за:

інтенсивність праці;

високі досягнення в праці, у тому числі державним службовцям;

виконання особливо важливої роботи на певний термін;

ранги державних службовців;

роботу на територіях радіоактивного забруднення;

інші надбавки та доплати, передбачені чинним законодавством, включаючи доплату до розміру мінімальної заробітної плати.

2. Премії та винагороди, у тому числі за вислугу років, що мають систематичний характер, незалежно від джерел фінансування.

3. Оплата роботи в надурочний час і у святкові та неробочі дні, у розмірах та за розцінками, установленими чинним законодавством.

4. Суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати працівників.

5. Оплата за невідпрацьований час:

оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством;

оплата додаткових відпусток у зв’язку з навчанням;

оплата додаткових відпусток, що надаються відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать:

1. Винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер:

премії, що виплачуються у встановленому порядку за спеціальними системами преміювання, виплачені відповідно до рішень уряду;

одноразові заохочення, не пов’язані з конкретними результатами праці (наприклад, до ювілейних та пам’ятних дат);

грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов’язків.

2. Матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення).

Інструкцією також визначенні інші виплати, що не належать до фонду оплати праці.

1. Допомоги та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів фондів державного соціального страхування:

допомога по тимчасовій непрацездатності;

допомога по вагітності та пологах;

допомога при народженні дитини;

допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомога на поховання.

2. Одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та колективними договорами (включаючи грошову допомогу державним службовцям).

3. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору.

4. Витрати на відрядження: добові, вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

5. Вартість подарунків до свят і квитків на видовищні заходи для дітей працівників.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати може переглядатися при внесенні змін до закону про Державний бюджет України залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Норми оплати праці і гарантії для працівників, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Регулює трудові відносини всіх працівників Кодекс законів про працю, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Отже, економічна сутність оплати праці та ефективність використання трудових ресурсів полягає в тому, що держава, надаючи гарантії по оплаті праці, вимагає від працівників виконання своїх обов’язків. Зокрема в статті 139 КЗпП відмічено, що працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

1. 3 Система фінансування та ефективність використання бюджетних коштів органами державного управління, як об'єкт державного фінансового контролю

Одним із основних документів, який визначає засади бюджетної системи України, структуру, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства є Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 21. 06. 2001 № 2542−111. Бюджетним кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджету та розгляду заяв про виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети району у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Принципами бюджетної системи України є:

принцип єдності бюджетної системи України — передбачає єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

принцип збалансованості - передбачає повноваження на здійснення витрат бюджету; вони повинні стягнути обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

— принцип самостійності - передбачає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави;

принцип повноти — передбачає, що до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

принцип обґрунтованості — формується на макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

принцип ефективності - передбачає, що при складанні та виконані бюджетів усіх учасників бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залучені мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

принцип солідарності — включає в себе розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

принцип цільового використання бюджетних коштів — передбачає, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

принцип справедливості і неупередженості - являє собою, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

принцип публічності та прозорості — передбачає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, за рішенням і приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та вищими радами;

принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — передбачає, що кожний учасник бюджетного процесу несе відповідальність у відповідності до ст. 118 Бюджетного кодексу України від 21. 06. 2001 року за № 2542-ІІІ до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення застосовуються фінансові санкції:

у разі виявлення бюджетного правопорушення Мінфін України, Держказначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби в Україні, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів у межах своєї компетенції вчиняти такі дії щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування:

застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону;

зупинення операцій з бюджетними коштами.

Бюджетна класифікація України, згідно Бюджетного кодексу, застосовується для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілей бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюють органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування впродовж бюджетного періоду.

Бюджет складається терміном на рік. Цей термін має назву бюджетний період і зберігається в Україні з календарним роком з 1 січня до 31 грудня того самого року. Проте повний бюджетний цикл набагато триваліший. Від початку розробки проекту бюджету до затвердження звіту про його виконання проходить більш як два роки.

Державний бюджет ухвалюється Законом України «Про Державний бюджет України», який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України впродовж бюджетного періоду. Закон України про Державний бюджет України на рік ухвалює Верховна Рада України до 1 грудня року, що передує плановому. Неухвалення Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

У разі ухвалення Державного бюджету України на інший бюджетний період місцеві бюджети можуть бути ухвалені на такий самий період.

Згідно з бюджетним законодавством України проект Державного бюджету України розробляє відповідно до засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України та основних напрямів бюджетної політики, визначених у бюджетній резолюцій.

Бюджет може складатися із загального і спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела фінансування спеціального фонду визначаються виключно законом України.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету можуть бути виключно Закон про Державний бюджет України. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до Закону про державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Як визначено в Бюджетному кодексі України, бюджетне призначення — це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів вищезазначеним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та тимчасові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Інші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень проводяться лише за наявності в законі про державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.

Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, які окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов’язково. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду бюджету. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

Фінансування з бюджету здійснюється тільки на основі затверджених для цього кошторисів доходів і видатків бюджетної установи. Витрати бюджетних коштів без затвердженого в установленому порядку кошторису недопустимі.

Бюджетна установа це — орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому прядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Установа, незалежно від того, чи вона веде облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності, складає індивідуальний кошторис та плани асигнувань за кожною виконуваною бюджетною програмою. Під час підготовки проектів кошторисів бюджетні установи увідповіднюють свої штатні розписи до визначеного фонду оплати праці, а решту витрат — до інших встановлених асигнувань таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу відповідних функцій. Витрати бюджетних коштів без затвердженого в установленому порядку кошторису недопустимі.

Проекти кошторисів складають усі установи на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки. Якщо установи утворені не з початку року, кошториси складають і затверджують для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

У частині надходжень проектів кошторисів зазначають планові обсяги, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів, зокрема планові обсяги запозичень, що надійдуть до спеціального фонду кошторису.

Стаття 51 Бюджетного кодексу України визначає затвердження кошторисів розпорядниками бюджетних коштів як одну зі статей виконання бюджетів за видатками.

Проекти кошторисів і планів асигнувань, які подають установи головним розпорядником і розпорядниками вищого рівня, за необхідності розглядати у присутності керівників відповідних установ. Розпорядники коштів вищого рівня у розгляді кошторисів і планів асигнувань повинні забезпечувати виконання вимог законодавства розрахунками та економічними обґрунтуваннями. Головні розпорядники коштів у двотижневий термін після отримання лімітних довідок (Лімітна довідка про бюджетні правопорушення — це документ, який містить затверджені бюджетні призначення та їх щомісячний розподіл) подають Міністерству фінансів уточнені проекти зведених кошторисів і проекти зведених планів асигнувань, які відповідають лімітним довідкам.

На підставі отриманої інформації Міністерство фінансів України складає річний розпис Державного бюджету України за головними розпорядниками коштів у розрізі економічної класифікації видатків і щомісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету, які відповідають параметрам усіх кошторисів.

На виконання Бюджетного кодексу України та з метою посилення контролю і забезпечення цільового та ефективного використання бюджетними установами й організаціями коштів, що надходять на їх утримання, Постановою Кабінету Міністрів України від 28. 02. 2002 № 228 затверджено «Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ».

Видатки, які включаються в кошторис, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками по кожній статті кошторису.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі на отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має два складники:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

Кошториси, плани асигнувань і плани використання бюджетних коштів повинні бути затвердженні впродовж 30 календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

Затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків на суму, що перевищує встановлені бюджетні призначення, розглядається як бюджетне правопорушення і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

У відповідності до статті 116 Бюджетного кодексу України, поняття бюджетного правопорушення визначається недотриманням учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Згідно глави 17 Бюджетного кодексу України, контроль за дотримання бюджетного законодавства здійснюють:

Верховна рада України;

Комітет Верховної ради України з питань бюджету по контролю за дотриманням бюджетного законодавства;

Рахункова палата;

Міністерство фінансів України;

Державне казначейство України;

Державна контрольно-ревізійна служба України;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

Місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад.

Заходи, що застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення:

застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону;

зупинення операцій з бюджетними коштами;

призупинення бюджетних асигнувань

зменшення бюджетних асигнувань.

Відповідно до Наказу Державного казначейства України від 18. 11. 2002 року за № 213 у разі виявлення бюджетного правопорушення, контролюючими органами складається протокол про бюджетне правопорушення або акт ревізії. На підставі зазначених документів уповноважений орган приймає рішення у формі розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами.

Розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами складається в чотирьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, підписується керівником уповноваженого органу або його заступником, засвідчується печаткою та реєструється в уповноваженому органі.

Підставою для відновлення операцій за рахунками розпорядників або одержувачів бюджетних коштів є:

розпорядження уповноваженого органу про відновлення операцій з бюджетними коштами.

закінчення терміну, зазначеного в розпорядженні про зупинення операцій;

закінчення терміну, встановленого статтею 120 Бюджетного кодексу України.

Порядок призупинення бюджетних асигнувань, затверджено наказом Мінфіну України від 15. 05. 2002 за № 319. Цим порядком визначено, що припинення бюджетних асигнувань має на меті припинення на конкретно визначений час повноважень на взяття бюджетного зобов’язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетного періоду і може застосовуватись у разі:

несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету;

невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;

подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету;

порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов’язань;

нецільове використання бюджетних коштів.

Рішення про призупинення бюджетних асигнувань приймає Міністр фінансів України. Міністр фінансів Автономної Республіки Крим, керівник місцевого фінансового органу, голова виконавчого органу міської міста районного значення, селищної та сільської ради на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта ревізії та доданих до нього документів.

Бюджетні асигнування призупиняються з 1-го числа місяця, наступного за датою прийняття розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань.

Бюджетні асигнування призупиняються на термін від одного місяця до трьох у межах поточного бюджетного періоду в обсязі, що дорівнює 50 відсоткам асигнувань, затверджених у плані асигнувань розпорядника бюджетних коштів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету на цей період, за винятком асигнувань на оплату праці (1110), нарахування на заробітну плату (1120) та трансфертів населення (1340).

Розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань є підставою для внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету шляхом перенесення бюджетних асигнувань на наступні періоди.

Розпорядження про відновлення дії бюджетних асигнувань є підставою для внесення з 1-го числа місяця, наступного за датою прийняття цього розпорядження, змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету та наступного взяття зобов’язань.

Зменшення бюджетних асигнувань визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2006 року за № 492 «Про затвердження Порядку зменшення бюджетних асигнувань та повернення коштів у разі нецільового використання бюджетних коштів у поточному чи минулих роках».

Підставою для зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів та повернення коштів одержувачам бюджетних коштів в дохід відповідного бюджету є акт (інший документ), складений за результатами ревізії відповідно до законодавства посадовою особою органу, уповноваженого здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства, у якому зафіксовано факт нецільового використання бюджетних коштів.

Зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів та повернення коштів одержувачами бюджетних коштів в дохід відповідного бюджету здійснюється на суму, щодо якої встановлено контролюючим органом факт нецільового використання.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой