Лекція як основна форма навчального процессу

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Лекція як основна форма навчального процессу

Вступ

лекція викладання дидактичний

На думку педагогів, навчальний процес являє собою струнку систему, яка складається з певних елементів, має структурні складові, відповідно до її функцій, і тенденцію до постійного саморозвитку й самовдосконалення. Система навчального процесу складається з великої кількості взаємозв'язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб'єктів викладання й учіння, форм їх взаємодії тощо. Системоутворювальними поняттями навчального процесу є мета навчання, викладання, учіння і результат. Змінні складові цієї системи — це засоби управління: зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання [11].

Форма організації навчального процесу — спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання.

Залежно від мети форми організації навчального процесу спеціалісти класифікують на форми навчального процесу (лекції, практичні, семінарські, лабораторні, лабораторно-практичні заняття; самостійна робота студентів; експедиції, екскурсії, навчальні конференції; консультації; індивідуальні заняття; навчальна виробнича (педагогічна) практика; курсові, дипломні, магістерські роботи); форми контролю, оцінювання та обліку знань, умінь і навичок студентів (колоквіуми, заліки, іспити, захист курсових, дипломних і магістерських робіт); форми організації науково-дослідної роботи студентів (науково-дослідні гуртки, проблемні групи, об'єднання, школи, студентські наукові товариства) [8].

Лекційну форму навчального процесу, що є викладом змісту дисципліни, вважають однією з найважливіших у вищих навчальних закладах. Лекції також є однією з найпоширеніших форм при вивченні соціально-гуманітарних наук, тому особливої уваги заслуговує вивчення дидактичного призначення лекції, вимог до проведення лекції та засобів її ефективності.

Об`єктом дослідження контрольної роботи є навчальний процес.

Предметом дослідження контрольної роботи є лекція як форма організації навчального процесу.

Метою контрольної роботи є дослідження методики викладання лекцій при вивченні соціально-гуманітарних наук.

Такої мети можна досягнути за рахунок виконання наступних завдань:

1. Розглянути лекцію як традиційну форму навчання, її дидактичні принципи та види.

2. Дослідити основні функції лекції, підготовку до проведення лекції та принципи відбору матеріалу.

3. Вивчити методику викладання лекції та елементи ефективності викладання.

4. Зробити підсумки дослідження.

1. Лекція як традиційна форма навчання, її дидактичні принципи та види

1. 1 Лекція як одна з форм навчального процесу

Лекція (лат. lectio — читання) — систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки.

Вона є найекономнішим способом передавання й засвоєння навчальної інформації, оскільки викладач добирає найголовніше, найістотніше. Це ключова інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, яка дає змогу студентові отримати правильний підхід до вивчення предмета, зрозуміти основне. Однак вивчити певну дисципліну лише за лекційними матеріалами неможливо, оскільки лектор подає інформацію не в повному обсязі [8].

Будь-яку лекцію готують і проводять відповідно до основних дидактичних принципів: науковості; системності і систематичності; наочності; формування пізнавальної активності слухачів; групового й індивідуального підходу; навчання на високому рівні складності; міцності оволодіння знаннями, навичками і вміннями.

Основна мета лекції - дати систематизовані основи наукових знань із навчальної дисципліни, розкрити стан і перспективи прогресу в конкретній галузі науки і техніки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях.

Можливе проведення окремих лекцій з проблем, які стосуються конкретної навчальної дисципліни, але не охоплені робочою навчальною програмою. Такі лекції проводять провідні вчені або фахівці для студентів і працівників вищих навчальних закладів в окремо наданий час.

Дидактична роль лекції полягає в тому, щоб ознайомити студентів з наукою, з основними категоріями й закономірностями дисциплін, їхніми методологічними основами, а також сформувати орієнтовну базу для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Таким чином формується зміст і характер подальшої роботи студента з цій галузі науки, розвивається його пізнавальний інтерес і вміння логічно мислити.

Добре підготовлена й прочитана лекція активізує пізнавальну діяльність слухачів, спонукає до роздумів над проблемами, що їх висуває та чи інша наука, до пошуку відповідей на запитання, які виникають, а також формує в них творче мислення [10].

1. 2 Дидактичні принципи лекції

Повною мірою зробити лекцію повноцінною допомагають такі дидактичні принципи:

- Спрямованості навчання на реалізацію мети освіти. Готуючи лекцію, викладач повинен не тільки бачити її місце у навчальній дисципліні, її міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки, але й проектувати специфіку майбутньої діяльності слухача (курсанта, студента), що реалізується через зміст освіти. Таким чином, матеріалізується одне з головних правил педагогіки вищої школи: «Навчай не окремому предмету, навчай спеціальності».

- Науковості та інформативності. Добираючи матеріал, викладач повинен пам’ятати, що реалізація змісту освіти повинна базуватися на виважених, а часто, в першу чергу — загальноприйнятих теоріях. Найбільш складним в цьому плані є втілення діалектичного закону єдності й боротьби протилежностей, дотримання водночас і стабільності, фундаментальності наукової думки і динаміки сучасної науки.

- Логічності й систематичності. Цей принцип проходить наскрізною ниттю через всю систему навчання, як на етапі його планування, так і в ході реалізації програм. Знання, що передаються під час лекцій, повинні передаватися у визначеній послідовності, утворюючи своєрідний фундамент для наступних тем. Відсутність логіки і системи при викладенні матеріалу не дозволяє зрозуміти послідовність, взаємозв'язки, причинно-наслідкові зв’язки у предметі, значно знижує ефективність сприйняття, призводить до перетворення навчання на схоластику.

- Наступності. Кожна лекція передбачає органічний зв’язок із попереднім матеріалом і точний вихід на наступний. При відборі і викладі занять слід спиратися на одержані раніше знання і можливий досвід діяльності. Слід ураховувати, що виклад матеріалу в цілком закінченій формі (всі проблеми вирішені, все цілком зрозуміло, немає питань) з позицій дидактики не ідеальний, у той час як деяка проблематичність, запланована неясність, недомовленість викликає пізнавальний інтерес.

- Доступності викладеного матеріалу. Готуючись до лекції, викладач повинен дати собі відповіді на питання: «Хто мій слухач? Який його рівень підготовленості, загальних знань? Який він за віком?». Звісно, це призведе до диференційованого підходу у відборі матеріалів. Цілком зрозуміло, що лекція на одну і ту ж саму тему, прочитана для курсантів, які ще не мають досвіду практичної діяльності, для слухачів Інституту управління або слухачів-заочників, повинні відрізнятися за принципом доступності з урахуванням фактору адресата [4].

1. 3 Види лекцій

Існує декілька видів лекції як форми організації навчання:

1. Тематична лекція. Вона є основним видом лекції у вищій школі; висвітлює конкретну тему навчальної програми з певної дисципліни. Такі лекції поділяють на вступні і підсумкові. Вступна лекція дає загальне уявлення про завдання і зміст курсу, розкриває структуру і логіку розвитку конкретної галузі науки, взаємозв'язки з іншими дисциплінами. Підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує здобуті знання, підводить підсумки прочитаного.

2. Оглядова лекція. Передбачає систематичний аналіз найважливіших наукових проблем курсу, які пов’язані з практичним досвідом студентів, завданнями професійної діяльності. Таку лекцію читають перед виробничою практикою, написанням дипломних (магістерських) робіт або складанням державних іспитів.

3. Консультативна лекція. Вона доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлює розділи курсу, які викликають труднощі під час самостійного вивчення.

4. Лекційний спецкурс. Виходить за межі навчальної програми, значно розширює і поглиблює наукові знання, полегшує їх творче осмислення, «вводить» студентів у проблематику певної наукової школи. Найчастіше спецкурси ґрунтуються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача [8].

Розрізняють кілька типів навчальних лекцій. Наприклад, В. Оконь їх розподіляє на традиційні (зміст матеріалу дається в готовому для запам’ятовування вигляді), проблемні (аналізується певна наукова або практична проблема) і розмовні (грунтується на переплетенні розмовних фрагментів лекції з відповідями слухачів або виконанням ними певних теоретичних чи практичних завдань).

За відповідної підготовленості можна також застосовувати: курсові та монографічні лекції, лекції-дискусії, лекції-консультації, програмовані лекції, лекції з використанням техніки зворотного зв’язку [11].

Таким чином, лекція, як одна з традиційних й поширених форм навчання, має відповідати дидактичним принципам та може бути використана в різних видах для забезпечення навчального процесу.

2. Підготовка до проведення лекції та функції лекції

2. 1 Основні функції лекції

Знайти альтернативу лекції вкрай важко, адже вона виконує ряд дуже важливих функцій, серед яких:

— інформаційна функція — лекція дозволяє у найбільш концентрованій формі зосередити ту інформацію, що репрезентує зміст освіти; поряд з передачею системи потрібних знань про предмет допомагає аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі «образ — мислення»;

— методологічна функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію генези ідеї, закону, принципів, теорії пізнання, явищ природи і суспільства, культури;

— виховна функція лекції має свої специфічні особливості, оскільки, з одного боку, спонукає викладача самоудосконалюватися на педагогічній ниві, а з іншого — формує ціннісні, моральні орієнтири слухачів, їх громадську активність, розуміння соціальних і професійних норм поведінки;

— розвивальна функція лекції пов’язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання. Завдання — включити аудиторію в процес наукового пошуку, разом з аудиторією заново осмислити цей процес, підводячи слухачів (курсантів, студентів) до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

— орієнтуюча функція лекції дозволяє спрямувати слухача (курсанта, студента) в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел — лекцій, семінарських та практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань, допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову інформацію в чітку систему;

— організуюча функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об'єднати всі елементи складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення поставлених педагогічних цілей;

— діагностична функція проявляється у тому, що, читаючи лекцію, викладач водночас при здійсненні зворотного зв’язку відзначає, які з питань важко сприймалися аудиторією, що у подальшому може викликати ускладнення на семінарських заняттях; як у подальшому можна удосконалити виклад даної теми тощо;

— стимулююча функція виражається в тому, що після гарної лекції виникає бажання пізнати ще більше, знайти відповіді на ті питання, які зацікавили своєю неоднозначністю, проблематичністю;

— систематизуюча функція полягає у тому, що саме лекція дозволяє найбільш наочно продемонструвати місце навчальної дисципліни у системі наук, виявити міжпредметні й міждисциплінарні зв’язки, втілювати правило: «Навчай спеціальності, а не окремому предмету».

Безперечно, всі ці функції лекції можуть бути виділені лише для зручності дослідження; у живому процесі лекційного викладання вони тісно пов’язані й взаємозумовлені [4].

2. 2 Підготовка до проведення лекції

Основні правила, яких зобов’язаний дотримуватися лектор для підготовки навчальної лекції, такі:

— підбір, вивчення й аналіз здобутків класиків соціології з досліджуваних проблем;

— підбір, вивчення й аналіз літератури сучасних соціологів, соціальних психологів і соціальних педагогів, що стосується тем лекції;

— добір найбільш істотного, головного в розроблювальній темі, що аналізується;

— складання плану робочої лекції;

— вибір стилю викладу;

— підбір наочного приладдя: таблиць, рисунків, схем, діаграм.

Ці правила є загальними при підготовці як традиційних та навчальних лекцій, так і нетрадиційних. Крім того, будь-яка навчальна лекція має за своїм змістом відповідати ряду вимог:

— послідовність у викладі досліджуваної проблеми;

— стислість і ясність висунутих гіпотез, які розвиває лектор;

— переконливість і логічність у викладі матеріалу;

— взаємозв'язок і взаємозумовленість окремих розділів лекції [5].

Для забезпечення високого теоретичного і наукового рівня лекції необхідні статті, монографії і інші матеріали наукових досліджень. Необхідно звернути увагу на новіші видання. Інтенсивний розвиток науки, її швидкий прогрес зобов’язують лектора бути в курсі останніх її досягнень.

2. 3 Принципи відбору матеріалу

Для збору фактичного матеріалу, котрий зробить лекцію більш цікавою, корисно використовувати щоденники, листи, мемуари, архівні документи, статистичні матеріали.

Література, що використана лектором, може допомогти йому точніше визначити і пояснити слухачам проблеми, які розглядаються в лекції, підтвердити конкретними офіційними даними окремі положення (тези) лекції, а також певною мірою підготовити лектора до відповідей на питання, що можуть виникнути у слухачів.

Бібліографія. Відбір і вивчення літератури — процес довготривалий і трудомісткий. Спочатку слід звернутися за консультацією до спеціаліста-бібліографа, котрий допоможе швидше і точніше зорієнтуватись в довідковій і бібліографічній літературі, в системному каталозі. Кожному лектору приходиться часто звертатися до бібліотечних каталогів, тому корисно знати їх точну систематизацію, вміти ними користуватись. Розуміння принципів складання предметного, алфавітного і системного каталогів полегшує наведення бібліографічної довідки, навіть якщо є лише відомості про автора або характер проблематики книги, але не має її повних вихідних даних.

Алфавітний каталог. В алфавітному каталозі картки розміщуються за алфавітом прізвищ авторів або назв книг, якщо автор не зазначений. Книги авторів з однаковим прізвищем розташовані за алфавітом імен. Картки в цьому каталозі по кожному автору знаходяться в наступному порядку: збірки творів, вибрані твори, окремі видання. Алфавітний каталог допомагає в тому випадку, коли лектору необхідно навести довідку про книгу певного автора. Більш того, він підкаже, які ще твори, роботи цього автора є в бібліотеці, оскільки картки на книги одного автора стоять разом.

Систематичний каталог. В ньому картки підбираються за певними галузями знань. Всередині кожного розділу картки розставляються в алфавітному порядку. Систематичний каталог потрібний у тому випадку, якщо лектора цікавить певна тема, з якою він збирається виступити перед слухачами (курсантами, студентами). Систематичний каталог є основною картотекою фондів, згрупованої за галузями знань. Всі галузі знань поділяються на декілька великих відділів [7].

Отже, лекція виконує ряд важливих функцій, серед яких інформаційна, методологічна, виховна, орієнтуюча, систематизуючи та ін. Лекція має за своїм змістом відповідати певному ряду вимог, тому при підготовці до лекції слід дотримуватись правил, які є загальними як для традиційних та навчальних лекцій, так і нетрадиційних. Одним з суттєвих правил є відбір матеріалу.

3. Методика викладання лекції та взаємодія з аудиторією

3. 1 Методика викладання лекції

Вимоги до академічної лекції: сучасний науковий рівень і насичена інформативність, переконлива аргументація, доступна і зрозуміла мова, емоційність, чітка структура і логіка, наявність яскравих прикладів, наукових доказів, обґрунтувань, фактів.

Лекцію потрібно читати зрозумілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз’яснювати, не варто перенасичувати лекцію наукоподібними термінами й іноземними словами. Текст лекції має бути логічним, простим і зрозумілим [10].

Структура лекції:

I. Організаційна частина (привітання, контроль наявності чи присутності студентів на занятті, з’ясування причин відсутності, відмітка в журналі навчальних занять відсутніх студентів, огляд підготовленості аудиторії та студентів, робочих місць до роботи, коротке повідомлення програми роботи на занятті).

II. Вступна частина (підготовка студентів до вивчення нового матеріалу):

1. Актуалізація опорних знань. Коротка вступна характеристика проблеми в контексті науки і життя.

2. Повідомлення теми, питань (зокрема для самостійної роботи), формулювання мети і завдань.

3. Коротка характеристика основної проблеми (викладення ідеї крупними блоками. Після кожного — короткий підсумок і логічний перехід. Студенти тільки слухають, нічого не пишуть. Це найвідповідальніший етап.)

4. Встановлення міждисциплінарних зв’язків. Характеристика зв’язку з попереднім і наступним навчальним матеріалом.

5. Повідомлення списку літератури. Характеристика літератури з теми лекції.

III. Виклад лекційного матеріалу (активна робота студентів; робота відповідно до завдань викладача.): Розкриття змісту лекції. Встановлення, аналіз, науковий розгляд подій, фактів, їх теоретичне обґрунтування, логічне переконливе доведення. Співставлення поглядів, різних точок зору, встановлення своєї позиції. Формування і формулювання окремих висновків.

1. Складання плану, тезисів, конспекту;

2. Заповнення різних таблиць (суспільно-політичних подій, хронологічних дат та ін.);

3. Розв’язування низки усних задач, використання ТЗН, понять суміжних дисциплін;

4. Складання списку нових термінів, понять;

5. Робота з підручниками, опорним конспектом.

6. Встановлення, аналіз, доказ подій і явищ.

7. Розгляд фактів.

8. Характеристика певних точок зору.

9. Зв’язок з практикою, з майбутньою професією.

IV. Зворотний зв’язок:

1. Перевірка засвоєння матеріалу лекції як теоретично, так і практично.

2. Обговорення виконання завдання.

3. Складання планів, тезисів, практичної роботи та ін.

V. Підведення підсумків:

1. Розв’язання проблемного завдання.

2. Відповіді на запитання, які потребують обміркованих операцій.

3. Формулювання висновків.

4. Постановка завдань для самостійної роботи студентів.

5. Методичні поради.

3. 2 Засоби візуальної підтримки лекції

Візуалізація забезпечує перетворення усної інформації у візуальну форму технічними засобами навчання. Лектор широко використовує такі форми наочності, які є носіями змістовної інформації (слайди, плівки, планшети, креслення, малюнки, схеми і т.д.). Для даного виду занять характерно широке використання так званих «опорних сигналів», коли вся інформація кодується у вигляді певних символів, знаків, а далі викладач коментує їх функціональні й системні взаємозв'язки. Таке викладання поглиблює розуміння проблеми, теми, привчає студентів користуватися різними знаковими системами. Умовою успішної підготовки лекції-візуалізації є наявність комплекту технічних засобів навчання [3].

Переваги мультимедіа полягають у тому, що його використання не потребує затемнення приміщення, дає можливість читати лекцію в аудиторії від 20 до 100−200 осіб, проектувати раніше заготовлені зображення.

При традиційних формах лекції сприймається переважно усна мова викладача, студенти засвоюють близько 15% поданої інформації. Лекція-візуалізація дає можливість використовувати крім слухового аналізатора ще й зоровий, спиратися на образне мислення, в результаті чого засвоюється до 65% інформації. Викладач у даному випадку виступає в ролі коментатора.

При підготовці лекції-візуалізації можуть бути використані різні засоби подання інформації: 1) схема; 2) рисунок, у тому числі й карикатура; 3) діаграма; 4) технічні рисунки; 5) геометричні фігури, а також різні кольори, що сприяють кращому усвідомленню поданого матеріалу [3].

3. 3 Основні правила та прийоми роботи лектора з аудиторією. Зовнішня техніка викладача. Закономірності процесів сприйняття, уваги, мислення і поведінки аудиторії

Лекція — це не лише інформація, але й ставлення до неї, що закарбовується у відповідному враженні слухачів від лектора. Наявність позитивного враження є показником високого рівня лекційної культури викладача, що сприятиме засвоєнню начального матеріалу. Давньогрецький письменник Ксенофонт писав: «Ніхто не може навчитися у людини, яка не подобається». Культуру лекційної діяльності викладача можна розглядати як засіб формування особистості студента, джерело впливу на процеси навчання та виховання.

Головна задача будь-якого публічного виступу — перетворити масу слухачів на аудиторію, що слухає та сприймає доповідача. Саме така задача стоїть перед викладачем, що організує навчальну діяльність у лекційній формі [2].

Рівень підготовки та презентації лекції як виду публічного виступу являє собою трансляцію відповідного рівня культури — культури лекційної діяльності викладача. У цьому зв’язку доречним буде навести вислів Б. Ц. Бадмаєва, який стверджує: «Немає нецікавих лекційних тем, а є просто їх скучний виклад. Справа не в темах, а в людях, які їх викладають…"[1]

Культура лекційної діяльності містить такі складові:

1. Високий рівень теоретичної підготовки лектора, відмінне володіння навчальним матеріалом.

2. Культура мови та ораторські здібності - вірна вимова слів, вірний наголос, логічний виклад матеріалу, адекватний матеріалу стиль викладання.

3. Педагогічний такт, поважливе ставлення до студентів, обов’язкові відповіді на всі поставлені запитання.

4. Вміння встановити контакт з аудиторією.

5. Експресивність мовлення, емоційність, інтонаційне розмаїття, особиста зацікавленість проблемою.

6. Загальний вигляд лектора та стиль його поведінки [2].

Рівень викладання залежить від особистості викладача: його знань, мовної культури, вміння володіти аудиторією, навичок викладацької діяльності. Саме викладач передає зміст і послідовність викладу досліджуваного курсу, його структуру, забезпечує логічний взаємозв'язок і взаємозумовленість актуальних розділів навчальної програми. Тому багато хто вважає, що викладання — «творчий процес, у певному розумінні мистецтво, що деякою мірою залежить від особистості викладача» [6, с. 23].

Взаємодія з аудиторією -- це спільність психологічного стану оратора і його слухачів, що викликані спільними роздумами та співпереживаннями в процесі їх сумісної інтелектуальної роботи. Ця спільність визначається обопільною зацікавленістю й довірою одне до одного. Наявність контакту у взаємодії зі слухачами усвідомлюється оратором як позитивний чинник, що полегшує його роботу, адже в умовах взаємодії найбільш повно розкриваються його особистісні риси. В свою чергу сам факт встановлення контакту дає оратору інтелектуальне й емоційне задоволення. Досвід кращих ораторів доводить, що умовами встановлення взаємодії є знання оратором предмета розмови; врахування ним потреб та настроїв аудиторії; проста, жвава мова оратора; постійний зоровий контакт зі слухачами, визначення їх реакції і внесення додаткових змін як у зміст, так і в методику викладення матеріалу; намагання бачити в кожному слухачеві співбесідника, товариша, не підніматися над аудиторією; залучення слухачів з перших хвилин до сумісного активного обговорення питань.

Лише після того, як створені психологічні передумови сприйняття наукових знань, переборені психологічні бар'єри, можна в повному обсязі приступати до реалізації системи наукових знань. Але при цьому не слід забувати, що подолання опору в шарах соціального і психологічного інтересу, а також повсякденного інтересу, не здійснюється раз і назавжди. Цей опір може відродитися в тій або іншій формі чи дати себе знати в процесі змістовного викладу матеріалу, загальмувавши його сприйняття. Щоб цього не трапилося, протягом усієї промови оратору необхідно дотримуватися визначених психологічних і педагогічних (дидактичних) принципів, використовувати певні прийоми організації взаємодії з аудиторією. Майстерність організації взаємодії залежить від багатьох складників: перш за все від майстерності самого виступу -- його змістовності (це і науково-теоретична глибина, і практична спрямованість, і логічність), емоційності. Велике значення має технологія піднесення матеріалу, тобто правильний вибір форм і методів виступу в залежності від особливостей аудиторії [9].

Таким чином, рівень підготовки та презентації лекції як виду публічного виступу являє собою трансляцію відповідного рівня культури — культури лекційної діяльності викладача. Культура лекційної діяльності містить певні складові та рівень викладання залежить від особистості викладача: його знань, мовної культури, вміння володіти аудиторією, навичок викладацької діяльності.

Висновки

В процесі виконання контрольної роботи на тему: «Лекція як основна форма навчального процесу» було розглянуто лекцію як традиційну форму навчання, її дидактичні принципи та види; досліджені основні функції лекції, підготовка до проведення лекції та принципи відбору матеріалу; вивчено методику викладання лекції та елементи ефективності викладання та зроблені наступні висновки.

Лекція, як одна з традиційних й поширених форм навчання, має відповідати дидактичним принципам та може бути використана в різних видах для забезпечення навчального процесу.

Добре підготовлена й прочитана лекція активізує пізнавальну діяльність слухачів, а також формує в них творче мислення. Лекція виконує ряд важливих функцій, серед яких інформаційна, методологічна, виховна, орієнтуюча, систематизуючи та ін. Лекція має за своїм змістом відповідати певному ряду вимог, тому при підготовці до лекції слід дотримуватись правил, які є загальними як для традиційних та навчальних лекцій, так і нетрадиційних. Одним з суттєвих правил є відбір матеріалу.

Рівень підготовки та презентації лекції як виду публічного виступу являє собою трансляцію відповідного рівня культури — культури лекційної діяльності викладача. Культура лекційної діяльності містить певні складові та рівень викладання залежить від особистості викладача: його знань, мовної культури, вміння володіти аудиторією, навичок викладацької діяльності.

Лекції справляють глибокий емоційно-психічний вплив на слухачів, цей вплив сприяє кращому засвоєнню знань. Культуру лекційної діяльності викладача можна розглядати як засіб формування особистості слухача, джерело впливу на процеси навчання та виховання.

Список використаної літератури

1. Бадмаев, Б. Ц. Методика преподавания психологи [Текст] / Б. Ц. Бадмаев. — М., 2001. — С. 102.

2. Золотарьова, І.М., Пономарьов, О. С. Культура лекційної діяльності як засіб виховання / І.М. Золотарьова, О. С. Пономарьов // Сучасні аспекти виховання студентської молоді, 2013. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: eprints. kname. edu. ua/30 676/1/45. pdfэ

3. Караван, Ю.В. Нетрадиційні форми лекцій у вищій школі [Текст] / Юрій Володимирович Караван, Алла Орестівна Саницька, Мирослава Степанівна Ташак // Інноваційний потенціал української науки — ХХІ сторіччя: збірник статей. -- Запоріжжя: Видавництво ПГА, 2012. — С. 11−19. 4. Корсак К., Зінченко Т. Традиційні уроки та лекції: сучасний стан і перспективи / К. Корсак, Т. Зінченко // Вища освіта України. — 2002. — № 3. — С. 75−80.

5. Малахова, Ж.Д., Огаренко, В. М. Викладання соціології: досвід інноваційних прийомів Навчальний посібник / Ж. Д. Малахова, В. М. Огаренко — Запоріжжя: Гуманітарний університет «ЗІДМУ», 2006. — С. 42−65. 6. Методика викладання соціально-гуманітарних дисциплін: матеріали до навчального курсу/ Під ред. В. Г. Городяненко. — Д.: ДНУ, — 2014. — 153 с.

7. Методика підготовки та проведення лекцій у Київському національному університеті внутрішніх справ. Методичні рекомендації. — За редакцією Є.М. Моісеєва. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. naiau. kiev. ua/tslc/pages/nmr/doc/molodym_vkld/MetRec_lekc. doc

8. Мешко, Г. М. Вступ до педагогічної професії : навч. посіб. / Г. М. Мешко.  — К.: Академвидав, 2010. — 200 с.

9. Ораторське мистецтво: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец. Видання друге / Н. П. Осипова, В.Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін. За ред. професора Н.П. Осипової. -- Х.: Одіссей, 2006. -- 144 с.

10. Ортинський, В.Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. Л. Ортинський — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 472 с.

11. Ягупов, В.В. Педагогіка: Навч. Посібник / В.В. Ягупов- К.: Либідь, 2002. — 560 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой