Концепт: генезис терміну та проблематика дослідження

Тип работы:
Статья
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Сучасна когнітивна лінгвістика активно формує нові методи й методології вивчення літератури, інколи на перетині різних гуманітарних наук — філософії, лінгвістики, культурології тощо. У всіх цих галузях досить активно використовується логічна одиниця — концепт. Своєрідна мода на термін «концепт» в науковій літературі кінця XX — початку XXI ст. вказує на інтерес до реконструкції тих сутностей в житті людини, з якими вона зіштовхується в щоденному житті, не задумуючись над їхнім «істинним» (апріорним) змістом. Виявилось, що далеко не завжди можна «домовитися» про поняття: іноді продуктивніше реконструювати звичні концепти і на основі уявлень, що склалися, на основі старих концептів, не руйнуючи їх, спробувати сконструювати нові поняття. Складність полягає в тому, що наукове поняття концепту перебуває на межі кількох галузей знання — лінгвістики, літературознавства, логіки, філософії, мистецтвознавства, культурології.

Метою даної роботи є огляд методів дослідження концептів та вивчення проблем, що постають при застосуванні даних методів.

Предметом статті є термін «концепт»; об'єктом — сучасні методики дослідження концептів.

Завдання роботи:

· розглянути питання походження та історію семантичної трансформації терміну «концепт»;

· вивчити літературу з методології дослідження концептів;

· проаналізувати різні підходи до вивчення концептів;

· виявити найбільш актуальні проблеми методології їх дослідження.

1. ГЕНЕЗИС ТЕРМІНУ «КОНЦЕПТ»

концепт когнітивний лінгвістика

1.1 Історія терміна «концепт»

Говорячи про концепт, не можемо оминути питання походження терміна та історію семантичної трансформації, що зумовила його універсальність, здатність функціонувати у термінологічних системах різних наук.

Слово концепт походить від латинського conceptus, що в перекладі означає «думка, уявлення, поняття» і первинно застосовувалося як термін логіки та філософії. За другою версією, автором якої є В. Колесов, під концептом розуміється не conseptus (умовно передається терміном «поняття») а conseptum («зародок», «зернятко»), з якого й виростають у процесі комунікації всі змістові форми його втілення в дійсності" [26]. На нашу думку, слушними є обидві версії походження терміна, хоча друга точніше відбиває суть лінгвістичної категорії.

Суттю концепт — явище того ж порядку, що й поняття. Синонімію наведених лексем доводить Ю. Степанов у передмові до монографії «Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования», удаючись до етимології слів російської мови [12]. Лексичну подібність названих термінів підтверджують також автори видань «Языкознание. Большой энциклопедический словарь», «Философский словарь» за редакцією І.Т. Фролова [23], «Философский энциклопедический словарь» за редакцією С. С. Аверинцева [24] і «Логический словарь-справочник» [17], у яких поняття й концепт подаються як лексичні еквіваленти в одному зі значень першого слова.

У названій роботі Ю. Степанов відзначає, що, незважаючи на подібність лексичного значення, у мові наукового стилю ці слова досить чітко розмежовані, оскільки є термінами різних наук: поняття вживається головним чином у логіці та філософії, а концепт — термін математичної логіки, останнім часом закріпився в культурології [12]. Дослідник диференціює терміни, мотивуючи, що «у понятті, як воно вивчається в логіці та філософії, розрізняють об'єм — клас предметів, який підходить під дане поняття, і зміст — сукупність загальних і суттєвих ознак поняття, що відповідають цьому класу. У математичній логіці терміном концепт називають лише зміст поняття; таким чином термін концепт стає синонімічним терміну об'єм поняття. Інакше кажучи — значення слова це той предмет чи ті предмети, з якими це слово правильно, відповідно до норм певної мови застосовується, а концепт це смисл слова. У науці про культуру термін концепт уживається — коли абстрагуються від культурного змісту, а говорять тільки про структуру, — взагалі так само, як у математичній логіці. Аналогічно розуміється зміст слова у сучасному мовознавстві» [12].

Хоча термін є новим у мовознавстві, є підстави говорити, що його формування та розробка тривали протягом усього часу розвитку філософської думки. З одного боку, підґрунтям для терміна є дослідження семантичної системи мови. Серед науковців, які займалися вивченням цієї галузі мовознавства, відомі Аристотель, Н. Арутюнова, В. Виноградов, В. Григор'єв, В. фон Гумбольдт, Р. Карнап, К. Льюїс, О. Потебня, Б. Рассел, Черч та інші. [26]

З другого боку, термін концепт розроблявся в термінологічній системі логіки та філософії. Ним оперували М. Бубер, Л. Вітгенштейн, Г. Х. фон Вригтом, Е. Гуссерль, Х. -Г. Гадамер, М. Гайдеґґер, Хосе Ортега-і- Гассет, І. Фізер, З. Фрейд, Т. Юнг та інші. Узагальнений досвід вивчення терміна знаходимо в енциклопедичних виданнях. Так у виданні «Логический словарь-справочник» Н. Кондакова в енциклопедичній статті «Поняття», до якої автор відсилає стосовно визначення концепту, знаходимо: «Поняття — цілісна сукупність суджень, тобто думок, у яких щось стверджується про відмітні риси досліджуваного об'єкта, ядром якої є судження про найзагальніші й у той же час суттєві ознаки цього об'єкта… Поняття — це підсумок пізнання предмета, явища» [17]. І далі: «Поняття нерозривно пов’язане з матеріальною мовною оболонкою. Реальність кожного поняття виявляється в мові. Поняття виникає на базі слів і не може існувати поза словами. Слово є носієм поняття… Нерозривно пов’язане зі словом, поняття не є тотожним слову» [17].

Тісний зв’язок між логікою та лінгвістикою стосовно терміна концепт простежується також у виданні «Краткий словарь по логике» за авторством Д. Горського, в якому термінові присвячена окрема енциклопедична стаття. Концепт тут визначається як «зміст поняття, те ж, що і смисл. У семантичній концепції Р. Карнапа між мовними виразами та денотатами, що їм відповідають, тобто реальними предметами, є ще деякі абстрактні об'єкти — концепти» [7: 80].

У філософських словниках, зокрема за редакціями І. Фролова та С. Аверинцева, концепт подається як синонім одного зі значень поняття і трактується як смисл імені [23: 203], «те, розуміння чого є умовою адекватного сприйняття, засвоєння даного імені» [24: 593].

Доцільність залучення лінгвістичного аспекту дослідження явища обґрунтовує Н. Арутюнова: «Не випадково практично усі сучасні філософські школи — феноменологія, лінгвістична філософія (філософія побутової мови), герменевтика та ін. — апелюють до мови. Справді, етимологія слів, що виражають те чи інше поняття, синоніми, антоніми, коло можливих сполучень, типові синтаксичні позиції, контексти вживання, синтаксичні поля, оцінки, образні асоціації, метафізика, фразеологія, мовні шаблони — усе це створює для кожного поняття індивідуальну „мову“…, що дає можливість здійснити реконструкцію концепту та визначити його місце у звичайній свідомості людини» [2].

Припускаємо, що повинен бути також зворотний процес: у період активізації дослідження семантичної системи мови, а це можливе тільки при залученні філософського аспекту дослідження, термін концепт було включено до арсеналу мовознавчих понять для позначення певної семантичної універсалії.

Підтвердження думки знаходимо у праці Р. Карнапа «Значение и необходимость», де чи не вперше зустрічаємо аналізований термін із таким поясненням: «Термін „концепт“ уживатиметься тут як загальне позначення для властивостей, відношень і тому подібних об'єктів. Для цього терміна особливо важливо підкреслити ту обставину, що він не має розумітися у психологічному смислі, тобто як такий, що має причетність до процесу уявлення, мислення, розуміння і т. ін., він швидше має розумітися як термін, який стосується чогось об'єктивного, що існує в природі і виражається в мові десигнатором, який не має форми речення… Ці зауваження слід розуміти лише як неформальні термінологічні роз’яснення. Їх ні в якому разі не варто розглядати як спробу зозв’язання старої спірної проблеми універсалій» [7: 55−56].

Суттєвим є зауваження автора стосовно «неформальних термінологічних роз’яснень», що свідчить не лише про відсутність на той час визначеного формулювання терміна, але й про незвичність його вживання.

Звернемо увагу також на примітку до вказаного видання 1959 року, редакційна колегія якого зазначає: «Англійський термін «concept» зазвичай перекладається словом «поняття». Однак у тих випадках, коли термін «concept» належить до значення якогось важливого у даній книзі спеціального терміна в метамові, який стосується семантичної системи, перекладаючи, аби підкреслити цю обставину, ми вживали термін «концепт» [7: 362].

Можемо припустити, що в радянській мовознавчій науці визначений термін як лінгвістична категорія з’явився внаслідок полісемії співзвучного англійського терміна для позначення одного зі значень вітчизняного терміна «поняття», що виділилося в окремий термін семантики.

На сучасному етапі розвитку лінгвістики термін набуває поширення та теоретичного обґрунтування. Так, серед його дослідників відомі Ю. Степанов, Н. Арутюнова, Н. Рябцева, Б. Борухов, Р. Розіна, О. Кубрякова, С. Нікітіна, Т. Радзієвська, А. Вежбицька, В. Телія та інші.

Можемо говорити про період адаптації терміна концепт у сучасному українському мовознавстві. Вважаємо, що існують усі підстави для уведення його до активного словника термінології сучасної лінгвістики. 26]

1.2 Сучасне розуміння терміна «концепт» у лінгвістиці

Оскільки названий термін як лінгвістична категорія виник порівняно недавно, усталеного визначення концепту в мовознавстві немає. Звернімося з цим питанням до деяких авторитетних видань.

У словнику «Языкознание. Большой энциклопедический словарь» тлумачення аналізованого терміна подається в енциклопедичній статті «Поняття» і трактується як «те ж, що і граматична чи семантична категорії, зазвичай не вищого рівня узагальнення, наприклад, поняття двоїни, поняття події, поняття неактуально теперішнього часу і т. ін.; у цьому значенні став часто вживатися термін «концепт». Далі подається роз’яснення: «Поняття (концепт) — явище того ж порядку, що і значення слова, але розглядається в дещо іншій системі зв’язків; значення — у системі мови, поняття — у системі логічних відношень і форм, що досліджуються як у мовознавстві, так і в логіці» [20]. Тобто різниця між значенням і концептом убачається у пов’язаності першого зі знаком, одиницею мови. Концепт може бути представлений знаковою формою, але використовується метамова семантичного запису посередництвом вербалізованих компонентів.

Ширше визначення концепту, на нашу думку, подають автори видання «Краткий словарь когнитивных терминов», де концепт — «це термін, що служить для пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості та тієї інформаційної структури, яка відбиває знання і досвід людини: оперативно-змістова одиниця пам яті, ментального лексикону, концептуальної системи та мови мозку, всієї картини світу, відбитої в людській психіці» [19: 90].

Думка, що концепти відбивають цілісну картину світу, яка існує поза мовним простором, і лише вербалізується в ньому, знаходить підтвердження у багатьох дослідників. Так, Н. Арутюнова відзначає, що «онтологія дійсності моделюється у вигляді системи концептів, які реконструюються за даними мови» [2]. В. Колесов визначає культурний концепт як основну одиницю ментальності, що в межах словесного знака та мови в цілому постає у своїх змістових формах як образ, поняття і символ [8: 81].

Ю. Степанов бачить концепт «ніби згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. І, з другого боку, концепт — це те, посередництвом чого людина — пересічна, звичайна людина, не „творець культурних цінностей“ — сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї… концепти не лише мисляться, вони переживаються. Вони — предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді й зіткнень. Концепт — основна чарунка культури в ментальному світі людини» [13: 40−41]; за іншим визначенням, «… „жмуток“ уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує слово ., і є концепт.» [13: 40]. В. Телія визначає концепт як «усе те, що ми знаємо про об'єкт, у всій екстенсії цього знання» [14: 97], та А. Вежбицька, пояснюючи концепт як комплекс культурно-зумовлених уявлень про предмет [4: 215].

Отже, під мовним концептом ми розуміємо семантичну категорію, що діє в системі логічних відношень і являє собою вербалізоване вираження певного культурного контексту з усім розмаїттям супровідних значень, уявлень й асоціацій, який є, у свою чергу, елементом концептуальної картини світу як окремої людини, так і людської спільноти. Концепт має динамічну сутність, він здатний поповнюватися, змінюватися та відбивати людський досвід.

Уважаємо, що поряд із поняттям загальномовний концепт мають право на існування дещо вужчі поняття — концепти фольклорний, побутовий, релігійний, міфологічний, загальнопоетичний, індивідуально-авторський, а також різні їх комбінації. Кожен із таких концептів має особливі умови виникнення, сферу функціонування і, відбиваючись у мовній картині світу, реалізується через характерні засоби, що передають його специфіку.

Концепт має внутрішню організацію, складну структуру. За словами Н. Рябцевої, «це не хаотичне нагромадження уявлень, значень або смислів і навіть не їхня кон’юнкція, а логічна структура. В основі концепту лежить вихідна, прототипічна модель основного значення слова… Основне значення є базою для формування похідних значень… У структурі концепту це відбивається в тому, що в ній є центральна й периферійна зони. Причому остання здатна до дивергенції, тобто зумовлює „віддаленість“ нових похідних значень від центрального…, є механізм, що забезпечує впорядкованість будови концепту та зв’язаність складових його елементів» [9: 73].

Ю. Степанов відзначає семантичну місткість концепту, зумовлену його структурою: «З одного боку, до неї (структури) належить усе, що належить будові поняття, з другого боку, у структуру концепту входить усе те, що і робить його фактом культури — вихідна форма (етимологія); стиснута до основних ознак змісту — історія, сучасні асоціації, оцінки і т. ін.» [13: 41].

Ядром концепту є стрижневе слово, смислова домінанта, що у процесі осмислення «обростає» новими семами, які в тексті реалізуються через мовні одиниці (слово, словосполучення, речення).

2. ПРОБЛЕМАТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПТІВ У КОГНІТИВНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ

2.1 Концепт і значення слова

Співвідношення мовних і немовних знань, концептуальній і лексико-семантичній інформації є однією з найскладніших проблем сучасної лінгвістики. Вона зачіпає багато кардинальних питань взаємозв'язку мови і мислення, теорії мови, його структури, організації, типології мовних одиниць і їх значень. До їх числа відносяться проблеми визначення концепту і значення мовної одиниці, їх співвідношення, питання формування значення і сенсу з точки зору системи мови і його функціонування, зв’язок мовних значень з енциклопедичним знанням, а також методи і принципи дослідження перерахованих і багатьох інших проблем. Концептуальна інформація різного типу, як відомо, виражається в мові за допомогою слів, словосполук, пропозицій і текстів. Більш того, концептуальна інформація, яку кодує мова, є найбільш істотною, і саме концепт визначає семантику мовних одиниць, використовуваних для його вираження. 21]

Існує точка зору, що значення мовних засобів дорівнюють вислолюваним в них концептам або концептуальним структурам (Р. Джекендофф), і інша точка зору, що значення в певному відношенні незалежні від мови (А. Вежбіцкая). По суті, останнє твердження мало чим відрізняється від першого, оскільки також дозволяє ототожнювати значення з концептами. Проте подібні тлумачення мовного значення представляються не зовсім правомірними. Досить сказати, що в цьому випадку в семантичній структурі значення кожного слова ми повинні будемо виділяти індивідуальні компоненти значення, а це зніме існуючу (що визнається всіма, канонізоване) відмінність між значенням і сенсом. Концепти як елементи свідомості сповна автономні від мови. Наше мислення невербальне за своєю природою, і це вже досить доведений факт. Ще одним свідоцтвом на користь цього може служити те, що люди часто володіють словами не на рівні їх значень, а на рівні передаваних ними сенсів, тобто концептів й концептуальних ознак. Вони використовують їх як готові кліше (за аналогією з граматичними формами) в зовсім інших, не відповідних контекстах, не замислюючись, яке значення закріплено за цим словом у свідомості більшості людей, яке і служить адресату основою для розуміння переданого сенсу. Особливо це помітно на прикладі фразеології - пор. деякі вислови відомих політичних діячів: «Я не копаю землю серед депутатів» або: «Моя голова далека від думки». Наслідком цього є неправильне слововживання і вирази, які не мають сенсу або передають зовсім інший зміст, ніж хотів говорить. Все це свідчить про автономність мови і мислення і про те, що мовні значення не можуть прирівнюватися до передаваних концептів. Очевидно, мовні засоби своїми значеннями передають лише частину концепту, що підтверджується існуванням численних синонімів, різних дефініцій, визначень і текстових описів одного і того ж концепту. Значення слова — це лише спроба дати загальне уявлення про зміст висловлювання концепту, окреслити відомі його межі, представити його окремі характеристики даним словом. 26] За визначенням Є.С. Кубрякової, значенням слова стає лише концепт, «схоплений знаком» [18]. Тому співвідношення між значеннями і концептами має складний характер. Наприклад, всі люди знають, що приємні події у людини викликають почуття радості. Однак значення відповідних слів: радість, урочистість, радість, відрада, свято, світла пляма, радісний, світлий, сяючий, радувати (ся), тріумфувати, веселитися, радий, на сьомому небі і т. д., — відображають лише певну частину змісту даного концепту. Інший приклад — сполучники, займенники, частки, у яких важко виявити конкретне значення. У той же час всім абсолютно зрозумілі концепти, які за ними стоять: з'єднання, протиставлення, вказівка, заміщення предмета або особи і т. д. Найбільш перспективними представляються багаторівневі концепції значення, які виходять з ідеї послідовного розмежування концептуального та семантичного (мовного) рівнів репрезентації знань [19]. Це означає, що когнітивний і семантичний аналіз вимагають різного рівня абстракції. Мовні значення передають лише деяку частину наших знань про світ. Основна ж частка цих знань зберігається в нашій свідомості у вигляді різних розумових структур — концептів різного ступеня складності та абстрактності, у зміст яких можуть постійно включатися нові характеристики. Ці характеристики, у свою чергу, будуть вимагати нових форм вербалізації. При цьому самі концепти у разі додавання принципово нових характеристик і набуття ними статусу самостійних концептів можуть отримувати вторинну репрезентацію в мові (наприклад, романи-продовження, романи-пародії, сценічні обробки відомих творів, формування похідних концептів на базі існуючих: демократизація, денаціоналізація, реінтерпретація, переорієнтація тощо). У цьому випадку, природно, виникає проблема визначення ступеня залежності мовного значення від пізнавального досвіду людини. Саме для вирішення цієї проблеми і створювалося багато теорій і методів когнітивного та семантичного моделювання мови.

В рамках структурної лінгвістики, слідом за Ф. де Соссюром, що проводив розходження між так званою внутрішньою та зовнішньою ЛІНГВІСТИКОЮ, утвердилася думка, ЩО між МОВНИМИ знаннями (знання мовних значень, форм і категорій) і немовними знаннями (енциклопедичними знаннями про світ) існує чітка межа. На думку структуралістів, значення слова не залежить від того, що мовець знає про стан справ в реальному або уявному світі: ментальний лексикон, або словник (як система знань про слова та їх значеннях), — це не енциклопедія. Між тим численні дослідження останніх років показують, що це далеко від істини. Значення слова енциклопедичне по своїй суті. Лексичний концепт саr/автомобіль, наприклад, не може бути незалежним від наших загальних знань про автомобілі - про їх різних марках, про їх статус та функції серед інших транспортних засобів, про їх місце в житті людини та пов’язаних з ними різних ситуаціях і т. д. Ці знання слугують нам для уявлення собі типового автомобіля і для визначення тих об'єктів, які можна назвати цим словом, а також для розуміння таких висловлювань, як: З цим автомобілем одні проблеми. Слід, однак, зауважити, що сказане зовсім не означає, що всі знання людини про автомобілі мають рівну значущість для характеристики даного концепту. У різних людей, природно, можуть бути дещо відмінні уявлення про автомобілі, наприклад: індивідуальні знання у автолюбителя або у автомеханіка або у простого пішохода, який ніколи не керував автомобілем [21].В цілому, необхідно констатувати, що для характеристики значення слова необхідна певна фонова інформація, яку можна розглядати як структуру загальноприйнятих і певною мірою узагальнених знань і яка входить у загальну систему культурно значущого досвіду носіїв даної мови. З цього випливає, що значення не існують самі по собі - твердження, з яким погоджується і когнітивна, і структурна лінгвістика. І когнітивісти, і структуралісти вважають, що значення контекстуально обумовлені. Однак ця контекстуальная обумовленість визначення значення розуміється ними по-різному. Для структуралістів — це внутрішньомовний контекст, тобто синтагматичні та парадигматичні відношення між мовними знаками всередині мовної системи. Класичний приклад: слово hand (кисть руки) в англійській мові або Hand і main (з тим же значенням у німецькій та французькій мовах, обсяг значення яких визначається наявністю інших слів: arm, Arm і bras відповідно. У той час як у російській мові обидва ці значення покриваються одним словом рука, оскільки в російській мові немає слова для вираження концепту «кисть руки», порівняйте: на руках/в руках у російській мові і in the arms/in hands в англійській мові. Це знайшло відображення і в цілій структуралістській теорії лексичних полів, які також розглядалися як певний лінгвістичний контекст для розуміння мовних значень. Ці теорії ґрунтувалися на припущенні, що слова групуються у вигляді певних семантичних областей, що мають специфічні для кожної мови способи організації. Аналізована семантична область повністю покривається цією мережею слів (термінів). Слова в лексичному поле як би конкурують між собою за семантичну територію, і тим самим вони знаходяться в парадигматичній опозиції один до одного. Відповідно для розуміння значення окремого слова потрібне усвідомлення його позиції в цьому полі і інших, що входять в дане поле слів [21].

Для когнітивістів контекст, на тлі якого визначається мовне значення, є зовнішніми по відношенню до системи мови. Значення — це когнітивні структури, включені до моделі знання та думки. При цьому питання про те, вербалізовано ці структури в мові окремими словами чи ні, в принципі не є суттєвим. Наприклад, значення слова п’ятірка стає зрозумілим лише в контексті загальних уявлень про систему оцінок знань у вітчизняних навчальних закладах, тобто на тлі концепту «оцінка» (при цьому не обов’язково знати назви інших оцінок, щоб зрозуміти, що п’ятірка — це вищий бал). Іноземець, який не знайомий з цією системою, не буде мати основи для розуміння цього слова (наприклад, в Англії, в США і в інших країнах, як відомо, існують різні системи оцінок). Для людини, не пов’язаної з системою освіти, це слово також може означати «грошова банкнота», «номер тролейбуса, автобуса або трамвая» і т.д. Слова рік, місяць, тиждень, доба, день, ніч стають зрозумілими тільки в рамках концепту «час», слова високий, низький, верх, низ, підніматися, опускатися, падати, вставати — в рамках концепту «простір», а слово ніс — вимагає відсилання до концепту «особа» (або «корабель») і т.д. З усього вищесказаного випливає, що значення слів співвідносяться з певними когнітивними контекстами — когнітивними структурами, або блоки знання, які стоять за цими значеннями і забезпечують їх розуміння. Ці когнітивні контексти, або блоки знання, Р. Ленекер називає «cognitive domains» (когнітивні галузі, сфери, або контексти), Ж. Фоконьє і Дж. Лакофф — ментальними просторами, а Ч. Філлмор назвав фреймами. Так, обговорювані вище концепти «оцінка», «простір», «час» та інші є ті когнітивні контексти, або фрейми, що забезпечують розуміння відповідних слів (п'ятірка, місяць, підніматися і т. д.). Таким чином, структурна лінгвістика в цілому, і теорія лексичних полів зокрема, займаються переважно дослідженням груп лексем заради них самих і інтерпретацією лексико-семантичних полів як власне мовних феноменів. Між тим когнітивна лінгвістика (і в цьому їх основна відмінність) наполягає, насамперед, на необхідності пов’язувати значення слова з закладеною в його основі структурою знання. Тим самим вона допускає можливість того, що мовці можуть знати значення слова, що входить в ту чи іншу лексичну групу, навіть якщо вони не знають жодних інших слів з цієї групи або лише деякі з них. Наприклад, ми досить добре розуміємо слова типу відскакувати або bounce і при цьому не відчуваємо ніякої необхідності в тому, щоб знати, яким іншими словами вони парадигматически протиставлені. Аналіз проведених досліджень в рамках когнітивного підходу дає можливість говорити про те, що ці дослідження приводять до нового осмислення і розуміння багатьох традиційних проблем мовознавства, таких як: природа і структура мови, проблема частин мови, співвідношення семантики і синтаксису, значення і сенсу, питання полісемії та производности значень і багато інших. Всі ці проблеми отримують адекватне пояснення в рамках теорії когнітивних моделей, концептуалізації та категоризації, прототипической і фреймової семантики, тобто в руслі вирішення основних проблем когнітивної лінгвістики.

2.2 Теорії дослідження концептів та основні проблеми

Центральною ідеєю, що об'єднує багато досліджень, стали уявлення про те, що наші знання організовуються за допомогою певних структур — когнітивних моделей — і що категоріальні структури і прототипи — це лише наслідок саме такої організації наших знань [21]. Ця ідея знаходить своє відображення і в теорії фреймової семантики Ч. Філлмора, і в теорії метафори та метонімічних Дж. Лакоффа і М Джонсона, і в когнітивній граматиці Р. Ленекера, і в теорії ментальних просторів Ж. Фоконье, і в теорії прототипів Є. Рош та ін. Вона лежить в основі пояснення загальних процесів категоризації та того, що забезпечує дію цих процесів: категоризація світу і мови здійснюється з допомогою певних когнітивних моделей, або схем. Теорія когнітивних моделей, за Ж. Фоконьє і Дж. Лакоффа [21], включає ментальні простору і когнітивні моделі, які ці простори структурують. Під ментальним простором при цьому розуміється певна розумова область, область концептуалізації, яка може охоплювати наше розуміння реальних ситуацій, минулого і майбутнього, гіпотетичні ситуації можливих світів, абстрактні категорії. Ментальні простору мають суто когнітивний статус і не існують поза мисленням. Вони структуруються за допомогою різних когнітивних моделей: образно-схематичних (частина — ціле, вгору — вниз, джерело — шлях — мета і т. п.), пропозиціональних (пропозиція, сценарій, або скрипт, пучок ознак, таксономія, радіальна категорія), метафоричних, метонимичних, символічних. Можна виділити кілька напрямків і методів дослідження мовних значень з позицій когнітивної лінгвістики, які пов’язані з використанням загальної теорії когнітивних моделей, і, зокрема, образно-схематичних моделей, фреймової теорії, пропозиціональних моделей, теорії прототипів. Образно-схематичні моделі для дослідження значень мовних одиниць використовуються у концепції когнітивної граматики, розробленої Р. Ленекером [21]. Дотримуючись «енциклопедичного» погляду на семантику, Р. Ленекер виходить з того, що мовне значення дорівнює концептуалізації, а семантичні структури («предикації» в його термінології) — це концептуальні структури, викликані у свідомості мовними формами. При цьому концептуалізація розуміється досить широко — як нові знання та усталені концепти, чуттєвий, моторний і емоційний досвід, знання природного, соціального та лінгвістичного контекстів і т. д. Значення мовної одиниці, на думку Р. Ленекера, також включає, крім концептуального змісту, певну схему або конфігурацію, яка накладається на це зміст. Кожна така конфігурація являє собою окреме значення слова. Теоретичні припущення, на яких базується когнітивна граматика Р. Ленекера, зводяться до наступних трьох основних моментів. По-перше, передбачається, що часто використовується морфема або лексична одиниця має безліч взаємопов'язаних смислів. Ці смисли утворюють певну мережу, в якій виділяються прототипові смисли і смисли, які є розширеннями або уточненнями прототипових смислів або один одного. Завдання граматики, вважає Р. Ленекер, полягає в тому, щоб відтворити повністю цю мережу для кожної лексичної одиниці, описуючи кожен сенс окремо і в його взаємозв'язках з іншими смислами.

По-друге, когнітивна граматика припускає, що значення завжди характеризується відносно певної когнітивної області, тобто структури знання або концептуальної структури. При цьому межа між лінгвістичним і екстралінгвістичним знанням, або між словниковим і енциклопедичним описом значення, визнається ілюзорною.

По-третє, передбачається, що значення мовного виразу не зводиться до об'єктивної характеристиці тієї сцени, яку вона описує. Люди здатні моделювати будь-яку сцену з допомогою наявних в їх розпорядженні образних схем таким чином, що певна семантика не стільки формується під впливом об'єктивної ситуації, скільки нав’язується їй. Важливо підкреслити, що образ, або подібна схема, розуміється Р. Ленекером не як чуттєвий образ, а як здатність по-різному структурувати і тлумачити зміст однієї і тієї ж когнітивної області або, користуючись комп’ютерною термінологією, здатність по-різному форматувати когнітивний зміст. На відміну від інших типів граматик, когнітивна граматика Р. Ленекера не постулює наявність абстрактних глибинних структур або дериваційних відносин між різними типами речень. Останні розглядаються як різні способи тлумачення репрезентованих подій. Представляючи граматику як спосіб структурування та символізації концептуального змісту з допомогою образно-схематичних моделей, концепція Р. Ленекера змикається певною мірою з когнітивної семантикою по своїм цілям і когнітивним методам аналізу, оскільки використовує ту ж ідею когнітивного моделювання результатів пізнання як основи формування мовних значень. Серед численних напрямів і методів дослідження мовних значень з позицій когнітивної лінгвістики, пов’язаних із загальною ідеєю когнітивного моделювання, фреймова семантика виділяється як багаторівнева теорія значення, яка використовує, в основному, пропозиціональні моделі структу-руванняя знань [21].

В якості лінгвістичної концепції фреймова семантика була вперше запропонована Ч. Філлмором в середині 70-х років і представлялася як подальший розвиток його теорії відмінкової граматики. Використовуючи поняття фрейму, Ч. Філлмор визначає його як когнітивну структуру, знання якої передбачається (асоційоване з) концептом, представленим тим чи іншим словом. В даний час фреймова семантика — це метод дослідження взаємодії семантичного простору мови (мовних значень) і структур знання, розумового простору. Вона дозволяє моделювати принципи структурування та відображення певної частини людського досвіду, знань у значеннях мовних одиниць, способи активації загальних знань, що забезпечують розуміння в процесі мовної комунікації. При цьому підкреслюється відсутність чітко окресленої межі між мовними значеннями та людським досвідом, тобто безперервність переходу від мови до досвіду. Фреймові структури можуть служити основою лексичної категоризації і субкатегоризации мовних одиниць за тематичним принципом. Залучення фреймових структур допомагає також пояснити способи формування різних смислів на функціональному рівні.

Передаючи той чи інший концепт, лексична одиниця активує і відповідний когнітивний контекст, або фрейм — модель буденного знання про основні концепти. При цьому найскладнішою проблемою залишається досі визначення тієї межі, за якою закінчується мовне знання (знання мовного значення) і починається загальне, енциклопедичне знання, не пов’язане з мовним значенням.

Не менш складна проблема визначення того, які знання про світ мають істотне значення для розуміння текстів, а які ні. Швидше за все, цієї межі не існує зовсім. Важливіше пам’ятати те, що фрейм, або когнітивний контекст — це моделі культурно-обумовленого, канонізованого знання, яке є загальним, принаймні, для частини мовного суспільства. Повне розуміння деяких слів стає можливим в результаті залучення кількох когнітивних контекстів. Так, наприклад, слово неділя — це і кінець тижня, і вихідний день, і переддень початку робочого тижня. При цьому деякі контексти можуть грати більш важливу роль. Р. Ленекер відповідно виділяв основні і вторинні контексти. Наприклад, для слова сіль первинним є поняття їжі і лише потім — хімічної сполуки, а для слів хлорид натрію (та ж сіль) поняття їжі є вторинним, а первинним — хімічна сполука.

Ще більш складний приклад наводить Дж. Лакофф зі словом мати, яка одночасно характеризується відносно кількох когнітивних контекстів: генетичний контекст — генетична мати, контекст народження — мати за народженням, контекст вигодовування і виховання — годувальниця або мати по вихованню, генеалогічний контекст — генеалогічна мати (найближчий предок по жіночій лінії), шлюбний контекст — дружина батька. У російськомовній культурі сюди можна ще додати вікової контекст, коли при зверненні матір'ю називають будь-яку літню жінку (пор. також російське слово тетя або дядя), і контекст загальнонаціонального єдності: Батьківщина-мати. Якщо порівняти когнітивні аспекти значення слів мати і батько, то виявиться, що ці два слова можна порівнювати тільки у трьох контекстах: генетичному, генеалогічному та шлюбному. Два інших контекста у слові батько будуть іншими: контекст матеріальної відповідальності і контекст влади (авторитарний контекст або відповідальності за дисциплінованість дитини). З точки зору структурної лінгвістики (компонентного аналізу), ці два слова відрізняються лише семами [чоловіча стать] і [жіноча стать] [21].

Прототипічна семантика — напрям і метод дослідження мовних одиниць та їх значень, заснований на теорії прототипів. Ця теорія припускає, що будь-яка категорія, в тому числі і мовна, включає в себе нерівнозначні елементи, серед яких виявляються ядерні, або центральні елементи (прототипи), що володіють найбільшою кількістю типових для даної категорії характеристик, і менш типові елементи. Належність того чи іншого елемента до конкретної категорії визначається його схожістю з прототипом, тобто наявністю у нього певних прототипічних характеристик. Для категорії суб'єкта, наприклад, це характеристики, що визначають його агентивність: активність, волитивність, контроль по відношенню до дії. На цій підставі прототипічним суб'єктом вважається назва об'єкта, здатного самостійно (за рахунок використання власної енергії) і з певним наміром виконувати ту чи іншу дію і здатного контролювати свій намір у досягненні поставленого результату (припинити виконання дії на деякій стадії або довести його до кінця).

Відповідно у функціональному аспекті будь-яке ім'я, що виявляє хоча б одну з перерахованих вище характеристик, може бути віднесено до категорії суб'єкта, тобто бути використано в даній функції. Тим самим забезпечується можливість вивчення принципів і механізмів системної та функціональної категоризації мовних одиниць, виявлення та описання їх семантики з точки зору їх загальних властивостей з прототипом тієї категорії, членами якої вони є - їх прототипічної семантики.

Це має особливо важливе значення для лінгвістичних досліджень, оскільки саме прототипічна семантика мовних одиниць у чому визначає їх використання в реченні-висловленні для передачі тих чи інших функціональних смислів. Вона також дозволяє отримати більш глибоке уявлення, з одного боку, про структуру і зміст тих концептів, які лежать в основі формування відповідних мовних категорій, про принципи організації цих категорій і мовних знань у цілому і, з іншого боку, про механізми взаємодії когнітивних і мовних структур у процесі формування змісту висловлювання.

Таким чином, щоб проаналізувати значення того чи іншого слова в когнітивному аспекті, необхідно встановити когнітивний контекст, або область знання, яка лежить в основі значення даного слова, і певним чином структурувати її, показавши, які ділянки цієї області і яким чином (за допомогою якої схеми) «схоплені» знаком, або які прототипічні характеристики лягли в основу формування даного значення.

ВИСНОВКИ

Сьогодні, гортаючи сторінки збірок наукових статей, праць або інших видань лінгвістичного спрямування, майже неможливо не натрапити на терміни «концепт» і «концептосфера», які вже протягом тривалого часу нібито утвердилися в сучасній мовознавчій науці. Однак, як засвідчує огляд відповідної літератури, ані єдиного розуміння цих термінів, ані єдиної методики їх дослідження наукою поки що не вироблено. Попри це, судячи з величезної кількості публікацій, присвячених саме цій проблематиці, моделювання концептів стало одним з найбільш актуальних напрямів сучасної філологічної науки.

Попри те, що вперше термін концепт був уведений у науковий обіг російським філософом С. Аскольдовим-Алексєєвим ще у 1928 р., активно цю проблематику почали розробляти лише наприкінці ХХ ст. Найбільш продуктивно серед усіх напрямів лінгвістичної науки дослідженням концептів займаються когнітивна лінгвістика та лінгвокультурологія. Представники когнітивної школи (Н.Д. Арутюнова, А.П. Бабушкін, С. А. Жаботинська, В.І. Карасік, О. С. Кубрякова, З. Д. Попова, І.А. Стернін та ін.) вважають, що концепт — це «термін, що слугує для пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості та тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини; оперативна змістова одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua mentalis), всієї картини світу, відображеної в людській психіці» [19]. Концепт є фрагментом знання, досвіду особистості, частиною її концептуальної системи, тобто системи знань, способів їхньої обробки, переробки та використання. Концепти народжуються в актах пізнання, відбивають і узагальнюють людський досвід і осмислену в різних типах діяльності дійсність.

У дослідженнях лінгвокультурологічного спрямування (А. Вежбіцька, В.В. Колєсов, Ю. С. Степанов, В.М. Телія та ін.) концепт — це перш за все «культурний» феномен. А. Вежбицька розуміє концепт як об'єкт зі світу «Ідеальне», який має ім'я і відображує певні культурно-обумовлені уявлення людини про світ «Дійсність» [4]. І.О. Ю. С. Степанов — як «згусток культури у свідомості людини: те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини…, і те, за допомогою чого людина — пересічна, звичайна людина — сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї» [14]. За С. Г. Воркачовим, концепт є «одиницею колективного знання/свідомості, яка має мовне вираження і позначена етнокультурною специфікою». Попри всі розбіжності в розумінні концептів, методах їх аналізу і способах опису, дослідники сходяться у тому, що а) концепт є одиницею свідомості, тобто ментальним утворенням; б) він має речове вираження засобами мови, тобто є вербалізованим (репрезентованим, об'єктивованим тощо); в) крізь аналіз сукупності мовних засобів, що його об'єктивують, можна скласти уявлення про зміст і структуру концепту в концептосфері й описати цей концепт. При цьому потрібно пам’ятати, що в будь-якому разі опис, заснований лише на мовних даних, ніколи не буде вичерпним, оскільки концепти як одиниці свідомості окрім вербалізованої мають ще й невербалізовану частку змісту. Ю. С. Степанов зазначає, що «в усіх духовних концептах ми можемо довести свій опис лише до певної риски, за якою лежить деяка духовна реальність, яка не описується, а лише переживається» [13].

Стосовно структури концепту думки вчених різняться, але всі вони погоджуються в тому, що він має неоднорідну, слоїсту будову. Більшість учених виділяють у складі концепту образ, певне інформаційне-понятійне ядро і деякі додаткові ознаки (ціннісний, прагматичний або інтерпретаційний компоненти). Питання про типологію концептів також вирішується по-різному. Вважають, що концепти як структури, різноманітні за своїм змістом і організацією, у свідомості людини існують у вигляді мисленнєвих картинок, уявлень, схем, понять, фреймів, сценаріїв, скриптів, гешталь- тів, прототипів, пропозицій тощо. За приналежністю концептів до певних груп носіїв мови концепти поділяються на універсальні, національні, індивідуальні, групові, пізнавальні, художні, культурні тощо. За ступенем абстрактності змісту — на абстрактні (ментефакти) та конкретні (натурфакти і артефакти) [11].

Звернімося тепер до методик аналізу, пропонованих дослідниками. В. А. Маслова зазначає, що на сьогодні використовують різноманітні методики опису і вивчення концептів: це і теорія профілювання, запропонована Е. Бартмінським, і теорія вертикальних синтаксичних полів, розроблена С. М. Прохоровою, і теорія концептуального аналізу для виявлення глибинних, експліцитно виражених характеристик імені - гештальтів, запропонована Л. Л. Чернейко і В.А. Долінським, і теорія вертикального контексту О.С. Ахманової і І.В. Гюббенет. Використовують і здобутки західної лінгвокогнітивної науки: метафоричний аналіз Дж. Лакоффа і М. Джонсона, фреймову семантику Ч. Філмора, сценарії Р. Шенка і Р. Абельсона, когнітивні прототипи Е. Рош і Дж. Лакоффа, що лежать в основі мовної категоризації й концептуалізації світу [26].

Більшість дослідників виходять із того, що у структурі концепту потрібно виділяти ядро і периферію. Ядро — це словникові значення тієї чи іншої лексеми, яка є іменем концепту; периферія — суб'єктивний досвід, різноманітні прагматичні складові ядерної лексеми, конотації й асоціації. При дослідженні художніх концептів В. А. Маслова пропонує виділяти три складових: ядро (когнітивно-пропозиціональну структуру концепту), приядерну зону (інші лексичні репрезентації концепту, його синоніми тощо) та периферію (асоціативно-образні репрезентації). Ядро і при- ядерна зона переважно репрезентують універсальні й загальнонаціональні знання, а периферія — індивідуальні [26].

Для встановлення смислового об'єму того чи іншого концепту та місця, яке він займає в культурі певного мовно-культурного соціуму, потрібно здійснити такі процедури: 1) визначити референтну ситуацію, до якої належить даний концепт, а при наявності художнього тексту цю операцію провести на його основі; 2) встановити місце даного концепту в мовній картині світу і мовній свідомості нації за допомогою енциклопедичних і лінгвістичних словників; 3) звернутися до етимології для врахування її особливостей; 4) оскільки словникові тлумачення дають лише загальне уявлення про значення слова, а енциклопедичні словники — про поняття, потрібно долучити до аналізу різноманітні контексти: поетичні, наукові, філософські, публіцистичні, прислів'я, приказки тощо; 5) отримані результати потрібно співвіднести з аналізом асоціативних зв’язків ключової лексеми (ядра концепту); 6) якщо для аналізу обраний важливий концепт культури, то він має бути багатократно повторений і інтерпретований в живопису, музиці, скульптурі тощо [26].

Дослідження концептів за М.В. Піменовою передбачає також кілька етапів:

1) аналіз лексичного значення і внутрішньої форми слова, що репрезентує концепт;

2) виявлення синонімічного ряду лексеми — репрезентанта концепту;

3) опис способів категоризації концепту в мовній картині світу;

4) визначення способів концеп- туалізації як вторинного переосмислення відповідної лексеми, дослідження концептуальних метафор і метонімії;

5) дослідження сценаріїв. Сценарій розуміється як подія, що розгортається в часі та/або просторі й передбачає наявність суб'єкта, об'єкта, мети, умов виникнення, часу і місця дії.

Представники семантико-когнітивного підходу до лінгвокогнітивних досліджень пропонують методику, яка складається з таких етапів: 1) побудова номінативного поля концепту, що включає ядро (прямі номінації концепту, його гіпоніми, інші різноманітні ознаки) та периферію (ближню, дальню, крайню); для визначення останньої залучають паремії, афоризми, фразеологізми, художні та публіцистичні тексти; 2) аналіз і опис семантики мовних засобів, що входять до номінативного поля концепту; 3) когнітивна інтерпретація результатів опису семантики мовних засобів — виявлення когнітивних ознак, що формують досліджуваний концепт як ментальну одиницю; 4) верифікація отриманого когнітивного опису у носіїв мови (цей етап факультативний, але бажаний, оскільки носії мови в ході спеціального експерименту можуть підтвердити або спростувати правильність висновків дослідника, завжди певною мірою суб'єктивних); 5) опис змісту концепту у вигляді переліку когнітивних ознак.

Якщо дослідник має на меті моделювання концепту як одиниці свідомості, він повинен рухатися далі й описати макроструктуру концепту, його категоріальну структуру та представити зміст концепту у вигляді польової структури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аргуткіна О.А. Концептуально-семантичний і функціональний аспекти мікросистеми «число». Автор. дис… канд. філол. наук. — Харків, 2001. — 18 с.

2. Арутюнова Н. Д. Понятие судьбы в контексте разных культур / Научный совет по истории мировой культуры. — М.: Наука. І полугодие, 1994. — 320 с.

3. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений /Оценка, событие, факт/. — М.: Наука, 1988. — 338 с.

4. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Пер. с англ. — М.: Школа «Языки русской культуры», 1999. — С. 134−170.

5. Золян С. Т. От описания идеолекта — к грамматике идиостиля (на материале поэзии Л. Мартынова) // Язык русской поэзии ХХ века: Сб. научн. тр. — М., 1989. — С. 256- 261.

6. Калашник В. С. Образно-смислова єдність як засіб і знак у поетичній мовній картині світу // Вісник Харківського національного університету. Серія: Філологія.- 2001. — № 519. — Вип. 32. — С. 3−11.

7. Карнап Р. Значение и необходимость: Пер. с англ. — М.: Изд-во иностранной литературы, 1959. — 382 с.

8. Колесов В. В. «Жизнь происходит от слова…». — Санкт-Петербург: Златоуст, 1999. 368 с.

9. Рябцева Н. С. «Вопрос»: Прототипическое значение и концепт // Логический анализ языка. Культурные концепты — М.: Наука, 1991. — С. 72−77.

10. Синельникова Л. Н. Лирический сюжет в языковых характеристиках. — Луганск: Ред. -изд. отд. облупр. по печати, 1993. — 186 с.

11. Ставицька Л. О. Мовні засоби вираження наскрізного образу як елемента індивідуальної естетичної системи // Семасіологія і словотвір: Збірник наукових праць. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 98−102.

12. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. — М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. — 824 с.

13. Степанов Ю. С. Концепт «причина» и два подхода к концептуальному анализу языка — логический и сублогический // Логический анализ языка. Культурные концепты — М.: Наука, 1991. — С. 5−14.

14. Телия В. Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и культурный аспекты. — М.: Школа «Языки русской культуры», 1 996. — 228 с.

15. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. — К.: Вища школа, 1985. 360 с.

16. Керлот Х. Э. Словарь символов. — М.: «REFL — book», 1994. — 603 с.

17. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. — М.: Наука, 1975. — 720 с.

18. Кубрякова Е. С. Обеспечение речевой деятельности и проблемы внутреннего лексикона//Человеческий фактор в языке: язык и порождение речи. М.: Наука, 1991.

19. Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., Панкрац Ю. Г., Лузина Н. Г. Краткий словарь когнитивных терминов. — М.: МГУ, 1997. — 246 с.

20. Лингвистический энциклопедический словарь / В. Н. Ярцева. -М.: Сов. энциклопедия, 1990. — 685 с.

21. Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Научное издание/Под ред. И. А. Стернина. — Воронежский государственный университет, 2001. — 182 с.

22. Українська радянська енциклопедія: У 12-ти томах / М. П. Бажан та ін. — К.: Гол. ред. укр. рад. енциклопедії, 1983.

23. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. — М.: Политиздат, 1991. — 560 с.

24. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С. С. Аверинцев, Э.А. Араб- Оглы, Л. Ф. Ильичев. — М: Сов. энциклопедия, 1989. — 815 с.

25. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопедичний словник. — К.: Артек, 1988. — 336 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой