Концепція людського капіталу.
Модель індивідуальної віддачі від інвестицій в людський капітал

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської справи

Національного банку України

Кафедра фінансів і кредиту

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Мікроекономіка»

на тему:

«Концепція людського капіталу. Модель індивідуальної віддачі від інвестицій в людський капітал. «

Виконала студентка 1 курсу групи ОА-11 К.Е. Стовбчата

Перевірив асистент кафедри фінансів і кредиту М.А. Ребрик

Севастополь — 2012

Зміст

  • Вступ
  • 1. Концепція людського капіталу
  • 2. Розвиток концепції людського капіталу
  • 3. Значення концепції людського капіталу в сучасній економіці
  • 4. Модель індивідуальної віддачі від інвестицій в людський капітал
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додатки

Вступ

Людина, її творчі якості і здібності, за допомогою яких вона перетворює навколишній світ і себе, традиційно займали центральне місце в соціальних та економічних науках. Одночасно з тим, інтенсивний розвиток матеріально-технічної бази виробництва, пов’язаний з промисловим переворотом, заступив проблеми розвитку людини та її продуктивних здібностей, створивши ілюзію переваги фізичного капіталу в забезпеченні економічного зростання. Як наслідок цього — довгі роки продуктивні здібності людини розглядалися і оцінювалися як один з кількісних факторів виробництва. Головне завдання полягало лише в тому, щоб вдало поєднати працю, основний і оборотний капітал.

Концепція людського капіталу має дуже старі теоретичні та методологічні коріння, тим не менш, вона є одним із сучасних і дуже актуальних напрямів розвитку неокласичної теорії. Тому все більша частина дослідників вважає людський капітал найціннішим ресурсом постіндустріального суспільства, набагато важливішим, ніж природне або накопичене багатство.

Вже зараз у всіх країнах людський (інтелектуальний) капітал зумовлює темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу. Відповідно посилюється і інтерес суспільства до системи освіти як основі виробництва цього капіталу.

Мета роботи — розглянути і проаналізувати людський капітал та його роль в сучасній економіці.

Відповідно до поставленої мети вирішувалися такі основні завдання:

Вивчити методологічні основи концепції людського капіталу;

Розглянути основні положення концепції людського капіталу;

Проаналізувати інвестиції в людський капітал;

Методи дослідження:

Обробка, аналіз наукових джерел;

Аналіз наукової літератури, підручників і посібників з досліджуваної проблеми.

Об'єкт дослідження — людський капітал.

Предмет дослідження — людський капітал та його роль в сучасній економіці.

1. Концепція людського капіталу

Людський капітал — це наявний у кожної людини запас знань, навичок, мотивацій.

Інвестиціями в нього можуть бути освіта, накопичення професійного досвіду, охорона здоров’я, географічна мобільність, пошук інформації та інше.

Особливості людського капіталу:

є головною цінністю суспільства і головним чинником економічного зростання;

формування людського капіталу вимагає від самої людини і всього суспільства значних витрат;

може накопичуватися;

людський капітал може фізично зношуватися, економічно змінювати свою вартість і амортизуватися;

людський капітал невіддільний від його носія;

незалежно від джерел формування, які можуть бути державними, сімейними, приватними, використання людського капіталу і отримання прямих доходів контролюється самою людиною.

За формою навчання робітників на робочому місці можна виділити спеціальний людський капітал і загальний людський капітал. Спеціальний людський капітал включає навички і знання, набуті в результаті спеціальної підготовки і представляють інтерес лише для тієї фірми, де вони були отримані. А загальний людський капітал являє собою знання, які можуть бути затребувані в різних сферах людської діяльності. Загальна підготовка непрямим чином оплачується самими працівниками, коли, прагнуть підвищити кваліфікацію. Спеціальна ж підготовка фінансується здебільшого самими фірмами, яким надходить і основний дохід від неї. Поняття спеціального людського капіталу допомогло пояснити, чому серед працівників з тривалим стажем роботи на одному і тому ж місці плинність нижче і чому заповнення вакансій у фірмах відбувається в основному за рахунок внутрішніх просувань по службі, а не за рахунок найму з зовнішнього ринку.

Теорія людського капіталу вивчає процес якісного вдосконалення людських ресурсів, утворюючи один з центральних розділів сучасного аналізу пропозиції праці. З її висуванням пов’язаний справжній переворот в економіці праці. Найбільше значення мали:

1) виділення «капітальних», інвестиційних аспектів в поведінці агентів на ринку праці;

2) перехід від поточних показників до показників, що охоплюють весь життєвий цикл працівників (таким, як довічні заробітки);

3) визнання людського часу в якості ключового економічного ресурсу.

Теорія людського капіталу запропонувала єдину аналітичну рамку для пояснення таких явищ як внесок освіти в економічне зростання, попит на освітні і медичні послуги, вікова динаміка заробітків, відмінності в оплаті чоловічої і жіночої праці, передача економічної нерівності з покоління в покоління і багато іншого.

2. Розвиток концепції людського капіталу

Ідея людського капіталу має давні коріння в історії економічної думки.

Одне з її перших формулювань виявляється в праці «Політична арифметика» Уільяма Петті. Він зазначав, що багатство суспільства залежить від характеру занять людей, розрізняючи даремні заняття та заняття, які «підвищують кваліфікацію людей і розташовують їх до того чи іншого виду діяльності, яка сама по собі має величезне значення».У. Петті бачив також велику користь у громадській освіті. Він вважав, що «школи та університети повинні бути організовані так, щоб не дати можливості амбіціям привілейованих батьків затопити ці заклади тупицями, і щоб в якості учнів могли бути обрані дійсно здібні».

Пізніше концепція зазначається в «Багатстві народів» Адама Сміта. Продуктивні якості працівника він розглядав як основний двигун економічного прогресу.А. Сміт писав, що «збільшення продуктивності корисної праці залежить спочатку від підвищення спритності та вміння робітника, а потім від поліпшення машин та інструментів, за допомогою яких він працював».

А. Сміт вважав, що основний капітал складається з машин та інших знарядь праці, із землі, із споруд і «з придбаних і корисних здібностей усіх жителів і членів суспільства». Він звертав увагу на те, що «придбання таких здібностей, вважаючи також зміст їх володаря протягом його виховання, навчання або учнівства, завжди вимагає дійсних витрат, які представляють собою основний капітал, як би реалізується в його особистості».

Головна ідея його дослідження полягає в тому, що витрати, пов’язані з продуктивними вкладеннями в людини, сприяють зростанню продуктивності та відшкодовуються разом з прибутком. Ця ідея є однією з ключових теорій людського капіталу.

Разом з тим, концепція людського капіталу знайшла відображення у «Принципах» Альфреда Маршалла та роботах багатьох інших вчених.

Також важливий внесок в теорію вніс Жан Батіст Сей, який стверджував, що професійні навички та здібності, придбані за допомогою витрат, ведуть до зростання продуктивності праці. Припускаючи, що здібності людини можуть накопичуватися, Ж. Б. Сей називав їх капіталом.

Джон Стюарт Мілль писав: «Саму людину. я не розглядаю як багатство. Але її придбані здібності, які існують лише як засіб і породжені працею, я вважаю, потрапляють в цю категорію». І далі: «Майстерність, енергія і наполегливість робітників країни в такій же мірі вважаються її багатством, як і їхні інструменти та машини».

Але як самостійний розділ економічного аналізу концепція людського капіталу сформувалась лише у 50 — 60-х роках 20 століття. Заслуга її виникнення належить відомому американському економісту Теодору Шульцу, який за свої роботи з теорії «людського капіталу» і «інвестицій в людину» придбав славу батька революції вкладень в людський капітал, а базова теоретична модель була розроблена в книзі Гері Беккера «Людський капітал». Ця книга стала основою для всіх подальших досліджень в даній області і була визнана класикою сучасної економічної науки.

На думку Т. Шульца та його прихильників:

· між людським і речовим капіталом немає принципових відмінностей, як той, так і інший приносять дохід;

· зростання інвестицій в людини істотно змінює структуру заробітної плати. Основна її частина — це дохід від людського капіталу;

· інвестиції в людський капітал випереджають вкладення в речовинний, тому власність на речовий капітал набуває вторинне значення;

· суспільство, більше вкладаючи в людини, може домогтися не тільки зростання продукту, але й більш рівномірного його розподілу.

Інші дослідники в області людського капіталу (Т. Шульц, Е. Денісон, Дж. Кендрік), розглядали в якості капіталу кожної людини лише освіту.

Надалі важливе значення мали роботи Й. Бен-Порета, М. Блауга, Е. Лезера, Р. Лейарда, Дж. Мінцера, Дж. Псахаропулоса, Ш. Розена, Ф. Уелча, Б. Чізуіка та ін.

Ідеї ж вітчизняних вчених, таких як И.Т. Ціпків, М. В. Ломоносов, Д.І. Менделєєв, А. И. Чупров, І.І. Лнжул, Е. Н. Лнжул, С. Г. Струмилин та інші, стосувалися питань економічної цінності освіти, необхідності збільшення витрат держави на освіту, а також підвищення його якості.

Сучасний вітчизняний дослідник Б. М. Генкин розглядає людський капітал як сукупність якостей, які визначають продуктивність і можуть стати джерелами доходу для людини, сім'ї, підприємства і суспільства. Як правило, такими якостями зазвичай вважають здоров’я, природні здібності, освіту, професіоналізм, мобільність.

З точки зору А.Н. Добриніна і С. А. Дятлова, людський капітал являє собою форму прояву продуктивних сил людини в ринковій економіці., адекватну форму організації продуктивних сил людини, включених в систему соціально орієнтованої ринкової економіки в якості ведучого, творчого фактора суспільного відтворення".

У підсумку можна робити висновок, що еволюційний розвиток суспільства супроводжується еволюцією статусу людини в економічній системі суспільства.

Таким чином, найбільш повно людський капітал можна охарактеризувати як вроджений, сформований у результаті інвестицій і накопичень певний рівень здоров’я, освіти, навичок, здібностей, мотивацій, енергії, культурного розвитку конкретного індивіда, групи людей чи суспільства в цілому, які раціонально використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяють економічному зростанню і впливають на величину доходів їхнього власника.

3. Значення концепції людського капіталу в сучасній економіці

Економічна категорія «людський капітал» формувалася поступово. І на першому етапі складу людського капіталу включав невелике число складових — виховання, освіта, знання, здоров’я. Причому тривалий час людський капітал вважався тільки витратним фактором. Вважалося, що інвестиції в освіту та виховання є непродуктивними. У другій половині ХХ століття ставлення до людського капіталу поступово кардинально змінилося.

Насправді саме інвестиції в освіту і науку забезпечили випереджаючий розвиток Європи та Північної Америки в порівняння з Китаєм, Індією та іншими країнами.

Людський капітал є самостійним економічним ресурсом, фундаментом зростання ВВП в поєднанні з НТП в сучасних умовах. Відмінність цього ресурсу від природних ресурсів, класичної праці і звичайного капіталу полягає в необхідності постійних підвищених інвестицій в нього.

інвестиція людський капітал

У розвинених країнах світу в кінці 1990-х років в людський капітал вкладався близько 70% всіх коштів, а у фізичний капітал (машини, обладнання, земля) — тільки близько 30%. При цьому основну частку інвестицій в людський капітал у передових країнах світу здійснює держава.

При низькому рівні і якості людського капіталу інвестиції у високотехнологічні галузі не дають віддачі. Теорія людського капіталу запропонувала єдину систему для пояснення таких явищ як внесок освіти в економічне зростання, попит на освітні і медичні послуги, вікова динаміка заробітків, відмінності в оплаті чоловічої і жіночої праці, передача економічної нерівності з покоління в покоління і інше.

Ідеї, закладені в теорії людського капіталу, зробили серйозний вплив на економічну політику держави. Завдяки їй змінилося ставлення суспільства до вкладень в людину. У них навчилися бачити інвестиції, що забезпечують виробничий, причому довготривалий за своїм характером, ефект. Це забезпечило теоретичне обґрунтування для прискореного розвитку системи освіти та підготовки кадрів у багатьох країнах світу.

4. Модель індивідуальної віддачі від інвестицій в людський капітал

Як вже зазначалось раніше, якісні характеристики робочої сили, здібності людини до трудової діяльності, її вміння, знання та навички можна розглядати як людський капітал. Цей капітал складається з природних здібностей окремої людини і може бути збільшений в процесі освіти, професійної підготовки, набуття досвіду роботи.

Витрати часу і коштів, необхідні для отримання освіти та професійної підготовки, можна розглядати як інвестиції в людський капітал. Такі інвестиції будуть економічно доцільними, тільки якщо вони принесуть віддачу, окупляться, тобто якщо отримана освіта або професійна підготовка забезпечать більш високий рівень доходів. Емпіричні профілі вік-дохід свідчать про те, що заробітки збільшуються разом з рівнем освіти та досвідом роботи (Додаток А).

Основні тенденції, що характеризують профіль вік-дохід, такі:

середні заробітки працюючих в режимі повного робочого часу зростають із зростанням рівня освіти;

найбільш швидке зростання заробітків відбувається на початку трудового життя — графіки мають опуклу форму;

відмінності в заробітках, пов’язані з освітою, зростають з зростанням трудового стажу — графіки мають тенденцію до веєрообразного розростання;

графіки вік-заробітки для чоловіків виявляються більш опуклими і розростаючимися, ніж для жінок.

Проста модель прийняття рішень про інвестиції в освіту, або модель індивідуальної віддачі від інвестицій, припускає, що процес освіти безпосередньо не збільшує і не зменшує корисність людини, тобто освіта — об'єкт для інвестицій, а не споживче благо, і що потоки доходів, пов’язані з різними рівнями освіти, відомі. При прийнятті рішень про інвестиції порівнюються індивідуальні вигоди і витрати від освіти. Вигоди (В1 — В *) від освіти (простір, А у Додатку Б) виражаються в більш високому рівні заробітків після отримання освіти (В1) в порівнянні з рівнем заробітків без освіти (В *). Витрати С на отримання освіти включають прямі витрати (плата за навчання, витрати на придбання підручників і т.д.) (простір C1), альтернативні витрати, або упущений заробіток (простір C2).

Вигоди від освіти представляють потік вигод у часі або суму щорічних вигод для майбутнього періоду трудової діяльності після отримання освіти. Так як рішення про інвестиції приймається в даний момент часу, то для зіставлення витрат С і вигод (В1 — В *) останні необхідно дисконтувати, тобто привести їх до поточної вартості вигод (PVB), де r — норма віддачі від інвестицій в освіту (або ставка відсотка), що характеризує індивідуальну перевагу цього по відношенню до майбутнього; Т-період майбутньої трудової діяльності; В1t — заробітки в році 1 після отримання освіти; В * t, — заробітки в році t без освіти, t — індекс часу, t1 — час навчання.

Можливі два способи оцінки вигідності інвестицій в людський капітал:

перший: визначення чистої поточної вартості (NPV) інвестицій;

другий: визначення внутрішньої норми віддачі.

Визначення чистої поточної вартості інвестицій передбачає знаходження поточної вартості різниці потоків вигод і витрат при певній ставці відсотка. Якщо чиста поточна вартість інвестицій більше 0, то і вони вигідні, чим більше значення чистої поточної вартості інвестицій, тим більше вони вигідні. (Додаток Б)

Перший доданок — поточна вартість потоку вигод, другий доданок — поточна вартість втрачених заробітків, третій доданок — поточна вартість прямих витрат на освіту. Метод внутрішньої норми віддачі передбачає прирівнювання поточних вартостей потоку вигод і потоку витрат і знаходження внутрішньої норми віддачі р, яка зрівнює ці поточні вартості:

звідси знаходиться r = р.

Потім ця внутрішня норма віддачі порівнюється з рентабельністю інвестицій в економіці в даний момент часу, тобто з процентною ставкою i. Якщо р> i, то інвестиції в освіту доцільні. Ці два методи не дають однакового рішення, якщо є необхідність порівняти різні варіанти інвестиційних проектів. У Додатку В представлено співвідношення значень NPV норми віддачі (або ставки відсотка) для двох освітніх планів. Перший план передбачає великі витрати на освіту, ніж другий, але в порівнянні з ним він приносить більш високі заробітки в кінці трудового періоду, які дисконтуються сильніше. Перший план характеризується більш високою чистою поточною вартістю вигод (точка, А вище точки В) при нульовій ставці відсотка, але при зростанні ставки відсотка величина чистої поточної вартості вигод першого плану убуває швидше і досягає 0 при меншій ставці відсотка. ніж у другому освітньому плані, тобто внутрішня норма віддачі другого плану більш висока, ніж першого (r1 < r2). При ставці відсотка r * m NPV1 = NPV2. Якщо ринкова ставка відсотка rm <r * m, то перший варіант буде мати більш високу чисту поточну вартість вигод, ніж другий, незважаючи на те, що другий має більш високу внутрішню норму віддачі. Тоді для прийняття рішення про перевагу того чи іншого освітнього плану потрібні додаткові аргументи.

Модель інвестицій в людський капітал має прості слідства, відповідні основним параметрам моделі. Інвестувати в людський капітал тим вигідніше, чим:

більше період майбутньої трудового життя і, отже, більше віддача від інвестицій;

чим менше витрати, пов’язані з отриманням освіти; чим більше розходження в заробітках високоосвічених і нізькоосвічених працівників;

чим більшою мірою матеріальне становище і здібності дозволяють орієнтуватися на майбутнє, а не на справжній момент.

Висновки

Поняття людського капіталу стало інтенсивно використовуватися світовою наукою, гідно оцінила роль інтелектуальної діяльності, з’ясувати необхідність та високу ефективність вкладень у людський капітал. Концепція людського капіталу відіграє центральну роль в сучасному економічному аналізі. Застосування цього поняття дає нові можливості вивчення таких найважливіших проблем, як економічне зростання, розподіл доходів, місце і роль освіти в суспільному відтворенні, зміст процесу праці.

Величина людського капіталу обумовлена умовами його формування та розвитку. Тому велике значення приймають інвестиції в людський капітал на рівні сім'ї, де відбувається накопичення інтелектуальних і психофізіологічних здібностей людини, які є фундаментом для подальшого розвитку та постійного вдосконалення людського капіталу індивіда.

Людський капітал — найбільш цінний ресурс сучасного суспільства, більш важливий, ніж природні ресурси або накопичене багатство.

З трактування людини як основного капіталу безпосередньо витікала необхідність розробки кількісної оцінки людського капітала. Правильна оцінка людського капіталу дає об'єктивну оцінку всього капіталу компанії, а також добробуту всього суспільства в цілому.

Сучасна кадрова політика фірм забезпечує найбільш ефективне використання людського капіталу компанії, робить зацікавленими своїх співробітників в даному виді діяльності. Аналіз ефективності інвестицій в людину показує наскільки значимим стає для фірм витрачати величезні кошти на здоров’я і освіту працівників, оскільки в майбутньому забезпечується більший дохід всієї компанії.

Економічні оцінки людського капіталу стали широко використовуватися як на мікроекономічному, так і макроекономічному рівнях для визначення величини національного багатства, втрат суспільства від воєн, хвороб і стихійних лих, у сфері страхування життя, вигідності інвестицій в освіту, охорону здоров’я, міграцію і для багатьох інших цілей.

Список використаних джерел

1. Борисов Г. В. Инвестирование в человеческий капитал в условиях трансформирующейся экономики России // Вестник С. — Петерб. ун-та. Сер. 5, экономика. — СПб., 1998. — Вып.2. — С. 17−23.

2. Максимова В. Ф. Микроэкономика [Текст]: учебно-метод. комплекс / В. Ф. Максимова, Л. В. Горяинова. — М.: издат. центр ЕАОИ, 2009. — 204 с. — ISBN 978−5-374−64−1

3. Николаева И. П. Экономическая теория. / - М.: Финстатинформ, 2002 г.

4. Чернейко Д. Прогноз воспроизводства человеческого капитала — необходимый элемент экономической стратегии // Человек и труд, 2001, № 3.

5. Корицикий А. В. Введение в теорию человеческого капитала. Учебное пособие. / СибУПК, 1999

6. Курганский С. А. Предпринимательские способности — актив человеческого капитала // Изв. СПб. ун-та экономики и финансов. — СПб., 1999. — С. 13−24. — Библиогр.: с. 24.

7. Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала. / СПб.: СПбУЭФ, 1994.

Додатки

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой