Концепція сталого розвитку та її реалізація в умовах України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

РЕФЕРАТ

Об'єктом дипломної роботи є передумови та наслідки реалізації концепції сталого розвитку для економіки країни. Предметом є практичні та теоретичні аспекти реалізації концепції сталого розвитку в Україні.

Метою дипломної роботи є виявлення особливостей формування і проблем реалізації концепції сталого розвитку в Україні.

На підставі проведеного дослідження запропоновано заходи щодо реалізації сталого розвитку в Україні в частині стимулювання економічного зростання, вирішення проблем соціальної сфери та посилення захисту навколишнього середовища. Висновки та результати можуть бути використані у діяльності органів державного регулювання при розробці стратегії сталого розвитку України

Ключові слова: сталий розвиток, екологоорієнтоване виробництво, соціальні проблем, безробіття, бідність, захист навколишнього середовища, орієнтоване виробництво.

  • Зміст
  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні засади формування і реалізації концепції сталого розвитку
    • 1.1 Еволюція і суть концепції сталого розвитку
    • 1.2 Цілі, завдання та критерії сталого розвитку
    • 1.3 Механізми та інструменти фінансування сталого розвитку
    • Розділ 2. економічний, гуманітарний та Екологічний розвиток України
    • 2.1 Економічний розвиток України: стан, структура і тенденції
    • 2.2 Стан соціального і гуманітарного розвитку України
    • 2.3 Екологічна ситуація Україні
    • Розділ 3. Напрями стимулювання сталого розвитку україни
    • 3.1 Національні пріоритети сталого розвитку України
    • 3.2 Економічні механізми реалізації соціальної політики
    • 3.3 Подолання екологічної кризи в Україні
    • Висновки
    • Список використаних джерел
    • Додатки
  • ВСТУП
  • Актуальність теми. На початку третього тисячоліття людство опинилось в надзвичайно складній і вкрай небезпечній ситуації. Обмеженість природних ресурсів й здатності навколишнього середовища асимілювати негативний вплив забруднення (асиміляційного потенціалу) викликають необхідність у визначенні механізмів оптимального використання цих ресурсів, розробці інструментів ефективного керування якістю навколишнього середовища, пошуку шляхів сталого екологічно збалансованого економічного розвитку суспільства з урахуванням інтересів не тільки нинішнього, але й майбутніх поколінь. Тому виникає необхідність прийняття негайних, конкретних та всеохоплюючих заходів щодо акумулювання фінансових та людських ресурсів задля забезпечення сталого розвитку та недопущення остаточної вичерпаності природних ресурсів, переслідуючи меркантильні цілі.
  • Різним аспектам зазначеної проблеми присвячено вже чимало наукових праць. Серед зарубіжних авторів, які досліджують політичні і міжнародні аспекти сталого розвитку, варто згадати Д. Медоуза, Л. Брауна, Г. Гарднера, Н. Картера, Ш. Лиле. Вплив глобалізації на сталий розвиток досліджується в розвідках Д. Кортена, До. Флавіна, Г. Френч. Глибоко аналізують теоретичні і практичні проблеми сталого розвитку такі російські автори, як В. Бєлкін, X. Гизатулін, С. Глазачов, В. Голубев, До. Даніелян, Би. Маклярський, Н. Потрубач, Т. Петрова, В. Писарєв, І. Потравний, А. Урсул. Можна вирізнити досить ґрунтовні праці таких вітчизняних вчених, як Б. Буркинський, С. Герасимова, Л. Круглякова, В. Кухар, О. Майданник, О. Осауленко, В. Степанов, О. Царенко, О. Черкас, В. Шевчук.
  • Сталий розвиток висуває на порядок денний політичних інститутів проблеми, пов' язані з віднайденням балансу між необхідністю глобального управління та збереженням державного суверенітету країн, пошуком ефективних методів вирішення глобальних і локальних питань, визначенням ефективного політичного ладу. Саме необхідність пошуку відповіді на ці питання зумовила актуальність теми дипломної роботи, її мету і завдання.
  • Мета і завдання роботи. Метою дипломної роботи є виявлення особливостей формування і проблем реалізації концепції сталого розвитку в Україні.
  • Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:
  • вивчення сутності концепції сталого розвитку;
  • вивчення необхідності переходу України на модель сталого розвитку;
  • дослідження механізмів фінансування сталого розвитку;
  • аналіз динаміки економічного, гуманітарного розвитку України;
  • дослідження проблем захисту навколишнього середовища в Україні;
  • надання рекомендацій щодо стратегічних напрямів реалізації сталого розвитку в Україні по таким її складовим як економічний, гуманітарний, екологічний напрям.
  • Об'єктом дипломної роботи є передумови та наслідки реалізації концепції сталого розвитку для економіки країни.
  • Предметом є практичні та теоретичні аспекти реалізації концепції сталого розвитку в Україні.
  • Інформаційною базою дослідження є фактологічний матеріал формування і реалізації концепції сталого розвитку в зарубіжних країнах та в Україні, законодавчі та нормативні акти, довідково-інформаційні матеріали, матеріали, розміщені на офіційних Інтернет-сторінках та опубліковані в пресі, матеріали Державної комітету статистики України, Національного банку України, а також розробки вітчизняних та зарубіжних фахівців.
  • В процесі дослідження застосовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження розвитку зовнішньоекономічного співробітництва.
  • концепція сталий розвиток
  • Розділ 1. Теоретичні засади формування і реалізації концепції сталого розвитку
  • 1. 1 Еволюція і суть концепції сталого розвитку

Концепція сталого розвитку може запропонувати новий підхід до проблем світоустрою. Він передбачає суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя, зокрема і в політичній. У зв’язку з переходом до сталого розвитку перед політичною системою постають нові непрості цілі й завдання, які потребують певної трансформації цієї системи. Так, сталий розвиток висуває на порядок денний політичних інститутів проблеми, пов’язані з віднайденням балансу між необхідністю глобального управління та збереженням державного суверенітету країн, пошуком ефективних методів вирішення глобальних і локальних питань, визначенням ефективного політичного ладу.

Сталий розвиток — це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина — господарство — природа. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Концепція «сталого розвитку» є розвитком вчення В. Вернадського про ноосферу. Теорія і практика розвитку країн у ХХ сторіччі засвідчили, що вчення про ноосферу є необхідною платформою для напрацювання триєдиної концепції сталого еколого-соціально-економічного розвитку. Узагальнення цієї концепції були зроблені на всесвітніх самітах ООН, за участі понад 180 країн світу, багатьох міжнародних організацій та провідних учених. У 1980-х роках у межах діяльності комісії 00Н під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Г. Х. Брунтланд в Інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США), було використано поняття «стійкого» («сталого») економічного розвитку". У заключному документі комісії під назвою «Наше спільне майбутнє» стійкий розвиток було визначено, як «тривалий безперервний розвиток, що забезпечує потреби людей, які проживають нині, без шкоди забезпеченню потреб майбутніх поколінь» [15]. Ця концепція розвивалася й надалі у 1992 р. в Ріо де Жанейро та у 2002 році в Йоханесбурзі на всесвітній конференції оон з довкілля і розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) у 1992 р. було представлено програму дій на xxi ст., яка розглядає розвиток, екологію, економіку та соціальну безпеку у єдності. згідно з положеннями цієї програми стійкий розвиток поєднує в собі неухильне поліпшення економічних та соціальних умов життя людства з довготривалим збереженням природних основ життєдіяльності. // світовий центр даних з геоінформатики та сталого розвитку (сцд-україна) http: //wdc. org. ua/uk/sustainable-development.

Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі» (1987 р.), згідно з якою сталий розвиток повинен стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ. Основними документами, що регулюють питання акумулювання фінансів на забезпечення сталого економічного розвитку є Монтеррейський консенсус від 22 березня 2002 року, Ріо -де-Жанейрська декларація з навколишнього середовища та розвитку, результати Міжнародної конференції з фінансування розвитку, Кіотський протокол, а також Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй, затвердженій резолюцією 55/2 Генеральної Асамблеї від 8 вересня 2000 р. [3,. 118−119].

Еволюція основних підходів до формування і реалізації ідеї сталого розвитку представлена на рис. 1.1.

Визнаючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання.

Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем.

Рис 1.1. Основні етапи становлення теорії сталого розвитку. 7]

Спеціальні дослідження свідчать, що для підтримання нормального існування такої кількості людей природних ресурсів Землі й можливостей біосфери недостатньо. Тому на планеті відбуватиметься масове вимирання людей від голоду, поширюватимуться епідемії, хвороби, спалахуватимуть війни через нестачу прісної води, нестачу природних ресурсів. Біосфера законами свого розвитку і функціонування причетна до цього в прямому сенсі. Тому що внутрішня стійкість біосфери ґрунтується на контролі за її складовими — видами, популяціями, співтовариствами. Для системи неважливо, які види популяції її складають, головешці - щоб дотримувалась рівновага.

Людство вийшло з-під контролю біосфери, створивши нову систему — ноосферу, що регулюється законами людського розуму, а не біології. Воно розірвало всі контрольні механізми біосфери. Зростання чисельності населення понад межі природних коливань — це вже пусковий механізм епідемії. Виклик ноосфери — стрімке нарощування чисельності людей у біосфері - за своїм часовим виміром (по відношенню з еволюційними масштабами) — миттєвий. Відреагувати на нього еволюційно може лише ті, що генетичне змінюється набагато швидше за вибухоподібну мінливу ноосферу. З усього складу біосфери це притаманно лише вірусам і мікроорганізмам, їм характерна блискавична і масова мінливість. Найтривожніше ті, що зміни вірусів відбуваються стрімко, вибухова еволюція йде навіть на рівні одного індивідуума в процесі хвороби. Людина, яка заселила усю планету, є субстратом, в якому мутують віруси. Так вірус імунодефіциту мутує в мільйон разів інтенсивніше, ніж структури ДНК людини. Взагалі СНІД, нетипова пневмонія, свинячі і пташині грипи та ще багато інших хвороб і епідемій людства — це реакція біосфери на порушення рівноваги в її складових.

Тому один із важливих напрямків виживання людства — людство повинне зайти у свої природні межі. Учені підрахували, що сучасна біосфера Землі здатна підтримати нормальне існування і розвиток не більше 4−5 млрд чоловік, до того ж за умови раціонального природокористування, охорони природи, високої екологізації виробництва і екологізації мислення, взаєморозуміння всіх націй і глобального світу.

Необхідно, як вважають прибічники цієї теорії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу. Дещо однобічний екологічний ухил цього напряму призводить до його відомої обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін.

Вищою метою програми сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Ця концепція може вважатись передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і сьогодні.

Україна може забезпечити перехід до сталого розвитку виключно шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства для розбудови і процвітання держави.

Зауважимо, що з часів класичної школи політичної економії основною метою суспільства проголошено максимальний розвиток виробництва на основі необмеженої експлуатації природних ресурсів (єдиним фактором, що стримував споживання природних ресурсів, були технологічні обмеження), та оптимальний розподіл у просторі продуктивних сил. Вільний ринок дійсно виявися досить добре придатним інструментом для досягнення цієї мети, але це мало своїм наслідком вичерпання енергетичних ресурсів. Стала очевидною необхідність кардинального перегляду підходів до мети розвитку економіки та проблеми використання ресурсів на основі врахування потреб не тільки виробництва, а й збереження людства.

У сучасній науці існує велика кількість визначень сталого розвитку. Найбільш популярні представлені в Додатку А.1.1 та Б 1.1.

Здебільшого сталий розвиток розглядається з позицій трьох аспектів:

екологічна сталість, яка означає екологічний розвиток;

економічна сталість, що визначає економічний поступ розвитку;

соціальна сталість, яка припускає соціальну прийнятність розвитку. Як відмічають вчені Т. Галушкіна (2000 p.), Є. Хлобистов (2004 p.), нині сформовано три групи визначень сталого розвитку, де під сталим розуміється розвиток, що забезпечує:

продуктивність природних ресурсів («біологічне визначення»);

різноманіття окремих видів в екосистемах у процесі експлуатації чи під будь-яким іншим антропогенним впливом («екологічне» визначення);

* економічний розвиток за умов відсутності загроз виснаження наявних ресурсів для майбутніх поколінь («економічне» визначення).

Модель стійкого розвитку, яка визначається в Декларації тисячоліття як система гармонійних відносин, що реалізовує збалансоване соціально орієнтований, економічно ефективний і природозахисний розвиток країни на користь задоволення потреб нинішнього і майбутнього поколінь, передбачає існування трьох основних компонент стійкого розвитку: соціальної, економічної та екологічної. Кожна з компонент базується на загальних принципах стійкого розвитку і в той же час має свої особливості, цілі та імперативи функціонування і взаємодії в рамках інтеграційного механізму і єдиної політики стійкого розвитку.

Важливим є взаємодія трьох голових компонент концепції сталого розвитку суспільства. Етапи цієї взаємодії показані на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Головні компоненти концепції сталого розвитку суспільства [23]

Соціум — економіка — справедливий — потрібно задовольнити елементарні споживи всіх людей і всім надати змогу реалізувати свої надії на щасливе життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.

Економіка — довкілля — життєздатний — обмеження, які наявні в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Сморід пов’язані з сучасним рівнем техніки та соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення. Потрібно погодити стан життя тихий, хто користується надмірними засобами (грошовими та матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

Соціум — довкілля — зносний — обсяги й темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється. Стійкий — це «золото середина» у тріаді економіка — соціум — довкілля. Людство повинне надати розвиткові сталого і довготривалого характеру, для того, щоб він відповідав потребам людей, що живуть тепер, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої споживи. Сталий розвиток у формулюванні ООН — це розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти споживи нинішнього покоління, не наносячи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх потреб. [10,стор 181−183]

Сталий довгостроковий розвиток являє собою не незмінний стан гармонії, а скоріше, процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку й інституціональних змін узгоджуються з нинішніми і майбутніми потребами.

Економічні передумови стійкого розвитку визначаються трьома основними показниками: наявністю реального капіталу в широкому значенні наявний реальний капітал у широкому значенні включає в себе штучний реальний капітал, створений людиною в процесі діяльності, людський капітал, тобто робочу силу відповідного рівня підготовки, а також так званий природний реальний капітал., кількістю зайнятих у виробництві та рівнем їх продуктивності, а також інституційними умовами. Виділення такого компоненту капіталу як «природний капітал» обумовлено залежністю виробництва суспільних благ від стану природи. За такого підходу природа посідає місце «спонтанної» виробничої системи, яка або підвищує продуктивність «штучних» (створених людиною) виробничих систем, або ж здатна прямо поставляти споживчі товари.

Природне середовище впливає на економічну систему за такими основними напрямами:

надання відновлюваних та невідновлюваних ресурсів як факторів економічного зростання;

освоєння та асиміляція відходів виробництва і побічних продуктів;

прямий вплив на самопочуття людей;

загальна екосистемна функція, як-то гарантія кліматичного чи екологічного кругообігу.

Хоча між складовими реального капіталу існує тісний взаємозв'язок і взаємовплив, вони не є взаємозамінними. Тому стійкий розвиток є можливим лише за умов збереження продуктивності природного капіталу і навколишнього природного середовища. Йдеться про використання відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів за збереження їх бажаної продуктивності та здатності до відновлення. Для цього використання відновлюваних природних ресурсів протягом тривалого часу не повинно перевищувати обсягів їхнього відновлення. Використання ж невідновлюваних природних ресурсів не повинно перевищувати обсягів виробництва заміщуючих їх аналогів. Обсяги викидів в навколишнє природне середовище забруднюючих речовин не повинні перевищувати можливостей довкілля до їх асиміляції. Саме ці якісні критерії повинні бути визначальними при окресленні безпечних темпів економічного розвитку.

Зауважимо, що природний капітал став враховуватися в моделях економічного росту лише в 1970-х роках, але в цих моделях природний капітал враховувався із припущенням, що він може бути замінений іншими типами капіталу (людським, фінансовим) або технологічним прогресом як результатом взаємодії цих видів капіталу. Такі економічні моделі базувалися на моделі економічного зростання Р. Солоу та виробничій функції Коба-Дугласа, яка передбачає постійну еластичність заміщення факторів виробництва. Цей підхід відповідає поняттю «слабкої стійкості» [54, С. 108], що передбачає замінність між різними формами капіталу й можливість досягнення сталого розвитку за рахунок забезпечення сталості сумарного капіталу незалежно від внеску окремих складових капіталу.

На відміну від класичної ринкової економіки, яка допускає можливість заміни природного капіталу еквівалентним по вартості штучним капіталом, теорія екологічної економіки вважає природній та людський капітал лише частково замінними, а у більшості випадків — взаємодоповнюючими та незамінними. Це відповідає поняттю «сильної стійкості», що передбачає компенсацію скорочення не відновлювальних природних ресурсів накопиченням запасів відновлювальних природних ресурсів.

Вичерпання природних, в першу чергу, енергетичних ресурсів вимагає визначення розміру «критичного природного капіталу» та методів управління ним. «Критичний природний капітал» — це частина природного капіталу, яка виконує важливі й незамінні екологічні функції, які не можуть бути забезпечені іншими типами капіталу. Критичний природний капітал визначає природні межі зростання виробництва, що залежать від інтенсивності потоку енергії та періоду кругообороту речовини у біосфері.

Таким чином, людство має встановити максимально допустимі рамки розвитку економіки на основі визначення прийнятного рівня навантаження на довкілля через забруднення. І лише після встановлення рамок граничних навантажень на біосферу всередині їх має починати працювати механізм вільного ринку, виконуючи властиві йому функції - забезпечувати оптимальне розміщення продуктивних сил, сприяти технологічному прогресу, зростанню індивідуального добробуту тощо.

1.2 Цілі, завдання та критерії сталого розвитку

Стратегічні завдання сталого розвитку представлені у вигляді матриці стратегічних завдань сталого розвитку (див. додаток В. 1. 2 та Г. 1.2.). Забезпечення сталого розвитку України ґрунтується на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних та екологічних особливостях, з урахуванням яких основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання — формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього природного середовища — створення громадянам умов для життя в якісному навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття, реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва;

добробут — запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей;

справедливість — встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

ефективне (стале) використання природних ресурсів — створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація чисельності населення — формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і дитинства;

освіта — забезпечення гарантій доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво — активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

Сталий розвиток базується на таких принципах:

забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

реалізації права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку сучасних і майбутніх поколінь;

невід'ємності захисту і підтримання належного стану навколишнього природного середовища у процесі розвитку суспільства;

відповідальності держави за погіршення стану навколишнього природного середовища;

нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин негативного антропогенного впливу на якість навколишнього середовища, а не його наслідків;

забезпечення у встановленому законодавством порядку доступу населення до екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та види діяльності;

співробітництва у створенні відкритої міжнародної економічної системи, яке веде до економічного зростання і сталого розвитку всіх країн;

стримування та попередження переміщення /перевезення, переносу/ в інші країни будь-якої діяльності або речовин, що вважаються шкідливими для здоров’я людини;

проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

зменшення різниці рівнів життя різних верств населення і подолання бідності;

участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, проведення громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських комплексів;

державного сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;

залучення всіх верств населення країни до досягнення цілей сталого розвитку.

Таким чином, принцип збалансованості є визначальним для забезпечення сталого розвитку. Сталий розвиток можна визначити як запропоновану світовим співтовариством, поглиблену сучасну концепцію «бажаного суспільного розвитку, що ґрунтується на стратегії оптимізації всієї діяльності людства в його взаємодії з довкіллям». С. Дорогунцов та О. Ральчук визначають сталий розвиток як баланс інтересів поколінь у межах конкретної еколого-економічної системи, «де покоління кінця горизонту і планування» повинні мати рівень безпеки не менший, ніж «покоління на початку горизонту і планування».

Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Це ідея рівноправ'я всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

Основна мета сталого розвитку України — забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної системи, що стимулює екологічну сталість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну спрямованість.

Практичній реалізації концепції сталого розвитку в світі приділяється все більше уваги. Загострення економічної, екологічної та соціальної ситуації вимагає від кожної держави вжити заходів, щоб діяльність, яка ведеться на її території, не була причиною погіршення навколишнього середовища, що веде до змін функцій держави. Звідси випливають сучасні обов`язки держав:

зберігати і використовувати навколишнє середовище і природні ресурси в інтересах сучасного та майбутнього поколінь;

підтримувати екосистему та екологічні процеси, необхідні для

функціонування біосфери, оберігати біологічне розмаїття й дотримуватися принципів збереження максимальної стійкості продуктивності під час використання живих природних ресурсів і екосистем;

встановлювати відповідні норми охорони навколишнього середовища, здійснювати моніторинг змін якості навколишнього середовища, а також публікувати всі дані щодо цього.

Здавалось би, до цих пір всі держави переслідували мету виживання і подальшого невизначеного розвитку. І це здійснювалось через усі функції держави — регулювання економічного життя, захист прав людини, сприяння розвиткові освіти і науково-технічному прогресові, забезпечення обороноздатності країни, співробітництво з іншими народами [3].

У своїй сукупності функції держави при їх ефективній реалізації допомагали здійсненню і подальшому розвитку суспільства. Проте ситуація в умовах руху до екологічної катастрофи і поглибленню глобальних протиріч розвитку суттєво змінювалась. Функції держави без наповнення принципами і цілями стабільного розвитку не в змозі забезпечити ні безпеки і розвитку держави, ні добробуту її громадян.

Тому держави просто змушені включати в перелік своїх функцій нову — екологічну. Екологічна функція будь-якої держави повинна носити загальний і глобальний характер. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити екологобезпечний розвиток як даної держави, так і всього людства, оскільки друге залежить від першого. Це реалії і перспективи виживання і для конкретної країни, і для світового співтовариства. Ось чому потрібно погодитися з В. Хесле, який думає, що «ми вправі додати до ознак розумної держави ще одну, а саме: соціальна і демократична правова держава повинна стати також і державою екологічною» [8].

Отже, до числа важливих державних завдань потрібно віднести і боротьбу за збереження природних основ життя. Цілком природно, що пріоритетність екологічної функції в умовах глобальної кризи повинна бути досить високою — їй потрібно займати місце зразу ж після економічної, в найбільшій мірі впливати на прийняття державних рішень.

Екологічна функція держави обов’язково повинна знайти відображення в правових відносинах. Цим обумовлюється поява нової, раніше не досліджуваної правової функції. Дана функція права виникла саме тому, що з`явилась необхідність в регулюванні суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства і природи. Йдеться перш за все про необхідність забезпечення екологічної безпеки і охорони природи при регулюванні суспільних відносин у галузі господарської та іншої діяльності юридичних і фізичних осіб, діяльності органів державної влади, посадових осіб тощо.

Без активного юридичного втручання в управління природокористування і в охорону природи, без чіткої орієнтації на цілі стабільного розвитку неможливо ефективно реалізовувати принципи нової цивілізаційної моделі розвитку. Екологічна функція права має принципову відмінність від усіх інших функцій — економічної, політичної, культурної, виховної.

З появою екологічної функції можна вести мову, мабуть, про безпрецедентне поєднання законів розвитку суспільства і законів розвитку природи. Причому таке поєднання, котре знайшло б своє відбиття в юридичних законах і еколого-правових нормах. А це можливо тільки в тому випадку, якщо, в принципі, можливо поєднати закони розвитку суспільства і природи в процесі їх взаємодії. Якщо ж це неможливо, то постановка питання про їх відбиття в еколого-правових нормах і законах виявляється недоцільною.

Забезпечення сталого розвитку є не лише умовою життєдіяльності суспільства, його стабільності та усталеності, а й стрижнем формування національної безпеки держави, яка досягається шляхом запобігання потенційних загроз. Потенційні загрози сталому розвитку поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні, за якими встановлюються порогові значення, включають:

зменшення обсягів виробництва;

монополізацію економіки;

зниження забезпеченості відновлювальними природними ресурсами, погіршення стану навколишнього природного середовища;

зростання зношеності виробничих потужностей, основних комунікаційних та інших життєзабезпечуючих систем;

використання недосконалих технологій;

зниження інвестиційної активності;

підвищення вартості і падіння рівня та якості життя;

зниження рівня зайнятості населення, в тому числі й за рахунок прихованого безробіття;

зменшення платоспроможного попиту на товари та послуги;

погіршення стану фінансової системи;

державний внутрішній борг;

зниження рентабельності виробництва та якості продукції, зростання кількості збиткових підприємств.

Зовнішні потенційні загрози характеризуються наступними індикаторами:

зростання цін і погіршення умов закупки паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, готової продукції, комплектуючих виробів, виробництво яких є неможливим чи неефективним в Україні;

погіршення умов реалізації і кон’юнктури світового ринку товарів, які експортуються з України, зниження їхньої конкурентоздатності;

зниження зовнішньої кредитної безпеки;

витіснення вітчизняних виробників товарів і послуг з внутрішнього ринку зарубіжними агентами ринку;

зростання відтоку фінансових активів за кордон;

відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за кордон і збільшення числа біженців з інших країн;

перехід у власність нерезидентів ключових життєзабезпечуючих виробництв;

функціонування і розвиток екологічно небезпечних виробництв та проведення військових навчань у прикордонних з Україною державах;

природні стихії та катастрофи;

скорочення та втрата біорізноманіття.

За цими показниками встановлюються порогові значення — як абсолютні, так і відносні, що дозволяють оцінити рівень еколого-економічної безпеки країни.

На цих засадах можна виділити чотири критерії сталого розвитку на тривалу перспективу. Даний підхід базується на класифікації природних ресурсів і динаміці їх відтворення.

1. Кількість відновлюваних природних ресурсів (земля, ліс і т.д.) повинна принаймні не меншати протягом часу, тобто повинен бути забезпечений принаймні режим простого відтворення. (Наприклад, для земельних ресурсів це означає збереження площі найбільш цінних сільськогосподарських угідь або у разі зменшення їх площі збереження/збільшення рівня виробництва продукції землеробства, кормового потенціалу земель для сільськогосподарських тварин).

2. Максимально можливе сповільнення темпів вичерпання запасів невідновлюваних природних ресурсів (наприклад, корисних копалин) з перспективою в майбутньому їх заміни на інші нелімітовані види ресурсів. (Наприклад, часткова заміна нафти, газу, вугілля на альтернативні джерела енергії-сонячну, вітрову і пр.).

3. Можливість мінімізації відходів на основі впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих технологій.

4. Забруднення навколишнього середовища (як сумарне, так і по видах) в перспективі не повинне перевищувати його сучасний рівень. Можливість мінімізації забруднення до соціальне і економічно прийнятного рівня («нульового» забруднення чекати нереально).

Ці чотири критерії (їх може бути і більше) повинні бути враховані в процесі розробки концепції стійкого розвитку. Їх врахування дозволить зберегти навколишнє середовище для наступних поколінь і не погіршить екологічні умови проживання. Серед економічних показників ефективними критеріями сталого розвитку є зменшення природоємкості економіки.

Потрібно відмітити важливість зміни споживацької поведінки людей. Перехід до сталого розвитку передбачає обмеження потреб в товарах і послугах, на відміну від техногенного розвитку з його максимізацією споживання, подальшим розквітом суспільства [ 8, с. 147 ].

Із суто споживацького погляду, чим більше продукції на душу населення виробляється в державі, тим краще. Але збільшення продукції виробництва збільшує техногенне навантаження на природу (більш детально це поняття розглянуто в III розділі) і потребує значних додаткових витрат на екологічні заходи. Це останнє зумовлює необхідність визначення оптимального співвідношення між виробництвом продукції на душу населення країни і кількістю шкідливих відходів на одиницю поверхні її території [ 7, с. 32 ]. Девізи 'Більше споживайте", «Кожному члену сім'ї по автомашині» і т.д. явно вступають в суперечність з можливостями біосфери. Для зміни поведінки важливі екологічне виховання і освіта.

1. 3 Механізми за інструменти фінансування сталого розвитку

Необхідність переходу світу на концепцію сталого розвитку не можливо переоцінити. Це є єдиний шлях виживання та гідного існування. Але для його забезпечення необхідні величезні фінансові кошти та механізми їх залучення і використання. Серед основних механізмів фінансування сталого розвитку можна виділити наступні:

мобілізація ресурсів. До неї можна віднести зовнішні потоки приватного капіталу, офіційна допомога донорів, зобов’язання розвинених країн у розмірі 0,7%, а також фінансування з боку міжнародних фінансових установ, зокрема Глобального екологічного фонду.

зменшення боргового навантаження. Основним завданням цього засобу є списання непомірних боргів держав, що розвиваються, а також скорочення видатків державного бюджету.

податкові надходження. Введення нових невеликих податків на найбільш вживаніші операції. До таких податків можна віднести податок Тобіна на валютообмінні операції у розмірі 0,1−0,25%. Також ввести «невеликий податок» на користування мережею Інтернет в розмірі 1цент

інституційно — організаційні. Включає збільшення фінансування Глобальним екологічним фондом транскордонних екологічних проектів в регіонах. До цього ще можна віднести організацію зустрічей донорів на різних рівнях.

альтернативні. Доповнюють традиційні джерела фінансування сталого розвитку. До таких належать обмін екологічними знаннями, запобігання фінансовим кризу та передача екологічно чистих технологій. Дуже важливим є інвестування в освіту, науку та професійну підготовку й впровадження нововведень у інформаційні технології.

Першим та дуже важливим механізмом фінансування сталого розвитку в країні є залучення міжнародних ресурсів. Вона включає в собі зовнішні потоки приватного капіталу, зобов’язання, а також офіційну допомогу міжнародних організацій-донорів.

Міжнародні фінансові установи були засновані після закінчення другої світової війни, і за минулий період в глобальній економіці сталися глибокі зміни. Не завжди успішна і іноді суперечлива історія їх діяльності і різке скорочення масштабів їх роботи в країнах з середнім рівнем прибутків примушують поставити питання про їх роль у світі, що розвивається. В той же час ці установи незамінні у багатьох сферах. Ці організації і установи є не лише значними джерелами фінансових ресурсів, їх дії служать індикаторами, які використовуються іншими донорами і інвесторами. Крім того, вони відіграють важливу роль в процесах генерування і апробації ідей відносно стратегій розвитку. Нинішні зусилля із реформи представленості і участі в цих установах можуть сприяти підвищенню їх ефективності, актуальності і підзвітності по відношенню до користувачів їх ресурсів. [20]

Багатосторонні і регіональні банки розвитку продовжують відігравати важливу роль в задоволенні потреб країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою в області розвитку. Вони повинні сприяти забезпеченню достатнього припливу об'єму фінансових коштів в країни, які борються з бідністю, проводять раціональну економічну політику і можуть бути позбавлені належного доступу до ринків капіталу. Вони повинні також пом’якшувати наслідки надмірної нестабільності фінансових ринків. Зміцнення регіональних банків розвитку і субрегіональних фінансових установ підвищує гнучкість фінансової підтримки національних і регіональних зусиль в області розвитку за рахунок підвищення відповідальності і загальної ефективності. Вони також є життєво важливим джерелом загальних і спеціальних знань відносно економічного зростання і розвитку для тих, що являються їх членами країн, що розвиваються.

Першим пріоритетом є знаходження прагматичних і новаторських шляхів подальшого розширення фінансування концепцій сталого розвитку країн, що розвиваються. При наданні фінансових коштів для здійснення рішень Конференції на ХХI століття необхідно забезпечувати максимально широкий доступ до нових і додаткових ресурсів і використовувати усі наявні джерела і механізми фінансування. До них відносяться, зокрема, наступні джерела і механізми:

1) Багатосторонні банки розвитку і фонди:

Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Серед різних питань і варіантів, які представники в МАР розглянуть в ході Десятого поповнення ресурсів МАР, особливу увагу слід приділити заяві президента Всесвітнього банку, зробленій в ході Конференції Організації Об'єднаних Націй з довкілля і розвитку, з тим щоб надати допомогу бідним країнам в справі досягнення їх цілей в області стійкого розвитку, що містяться на порядку денному на ХХI століття;

Регіональні і субрегіональні банки розвитку. Регіональні і субрегіональні банки розвитку і фонди повинні грати усе зростаючу і ефективнішу роль в наданні ресурсів, необхідних для здійснення Порядку денного на ХХI століття, на пільгових або інших сприятливих умовах;

Глобальний екологічний фонд, яким на спільній основі управляють Всесвітній банк, ПРООН і ЮНЕП і додаткові кошти якого, що надаються на безвідплатних і пільгових умовах, покликані принести екологічні вигоди загальносвітового значення, повинен покривати погоджені додаткові витрати на проведення відповідних заходів у рамках Порядку денного на ХХI століття, зокрема в країнах, що розвиваються.

Таким чином, необхідно зробити його перебудову, з тим щоб вирішити, зокрема, наступні завдання:

стимулювати загальну участь;

забезпечити достатню гнучкість для поширення сфери охоплення Фонду на відповідні програмні області, що можуть принести екологічні вигоди загальносвітового значення;

забезпечити гласність і демократичність в керівництві його діяльністю, у тому числі в процесі ухвалення рішень і функціонування Фонду, завдяки забезпеченню того, щоб інтереси країн, що розвиваються, були представлені в нім збалансовано і в тій мірі, в якій вони цього заслуговують, і приділенню належної уваги заходам по фінансуванню, що робляться країнами-донорами;

забезпечити надання нових і додаткових фінансових ресурсів, країнам, що зокрема розвиваються, на безвідплатних і пільгових умовах;

забезпечити передбачуваність потоку фінансових ресурсів у вигляді внесків розвинених країн з урахуванням важливості принципу справедливого розподілу витрат;

забезпечити доступ до фінансових коштів і їх виділення на основі взаємно погоджених критеріїв, не вводячи нових форм обумовленості;

2) Відповідні спеціалізовані установи, інші органи ООН та інші міжнародні організації, які покликані грати відведену ним роль в сприянні здійсненню національними урядами Порядку денного на ХХI століття;

3) Багатосторонні установи, що займаються створенням потенціалу і технічною співпрацею. Слід надати ПРООН необхідні фінансові кошти, з тим щоб задіяти мережу її відділень на місцях і використовувати її широкий мандат і багатий досвід в області технічної співпраці для сприяння створенню потенціалу на рівні країн, повною мірою використовуючи досвід спеціалізованих установ і інших органів Організації Об'єднаних Націй у рамках відповідних сфер їх компетенції, зокрема ЮНЕП, у тому числі багатосторонні і регіональні банки розвитку.

В рамках співпраці з міжнародними донорами концепцій сталого розвитку можна розглянути наступні запропоновані фінансові механізми: організації регіональних зустрічей донорів, спрямованих на надання підтримки в реалізації регіонального плану дій На зустрічі може бути розглянуте питання створення механізму регіонального фінансування у формі трастового фонду, мобілізації прямих іноземних інвестицій і передачі технологій; прохання розвинених країн оцінити їх зобов’язання по ODA для досягнення прийнятої мети Об'єднаних націй в 0.7% від їх ВНП; збільшення фінансування ГЭФ трансграничних екологічних проектів в регіоні; і прохання збільшення фінансової підтримки країнам, що беруть участь в ініціативах регіону.

Створення регіонального екологічного фонду (РЭФ) для фінансування проектів по трансграничних проблемах і важливих для регіону проектів, діяльність по реалізації яких знаходиться поза сферою ГЭФ, таких, які наприклад, торкаються бідності і довкілля, якості довкілля і питань здоров’я людини, свіжої води і інших питань, визначених в Регіональній програмі дій. У реалізовуючі агентства РЭФ можуть входити АБРБ, ПРООН, ЮНЕП і інші організації;

Створення загального фонду щодо фінансування стійкого розвитку в кожній країні - реципієнтові, яким можуть спільно управляти представники донорських, урядових і місцевих організацій і звертатися до міжнародних інститутів.

Створення нових фінансових механізмів шляхом прийняття відповідних економічних інструментів, включаючи збір і поширення інформації в країнах про ці інструменти; повернення до питання фінансування, включаючи спонукання донорів виконувати свої зобов’язання по виконанню цілей ООН по наданню допомоги країнам, що мають великі борги, шляхом зниження боргу і ліквідації бідності;

Стимулювання основних донорів, таких як Всесвітній банк, система ООН і двосторонніх донорів діяти оперативно по створенню стратегічних ефективно діючих альянсів; а країн — посилити партнерство по реалізації механізму сталого розвитку у рамках Кіотського протоколу, який не залежить від підтримки донорів або пільг і є «додатковими» потоками фінансових ресурсів. [19]. У практичній площині задля фактичної реалізації плану переходу до політики сталого розвитку був створений Глобальний екологічний фонд. Глобальний Екологічний Фонд (ГЭФ) — унікальна міжнародна організація. Його місія, управління і складені процедури є творчою відповіддю на дух і мандат глобального саміту в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Місія ГЭФ — захист глобального довкілля. ГЭФ був створений, щоб виконати конкретну мету: досягти глобальних вигод довкілля через фінансування програм і проектів в чотирьох основних напрямах — біорізноманітність, зміна клімату, міжнародні води, виснаження озонового шару, а також таких напрямів, як деградація земель, запустинювання, знелісення в тій мірі, наскільки вони пов’язані з чотирма основними.

Розпочатий в 1991 р. як експеримент, ГЭФ був перетворений після Глобального саміту 1992 р. в Ріо-де-Жанейро в структуру для вираження і захисту екологічних інтересів людей в усіх частинах світу. Перетворений фонд став більше цілеспрямованим, ефективним, прозорим, працюючим на принципі обліку інтересів залучених сторін.

Виконавчими агентствами ГЭФ є Всесвітній банк (ВБ), Програма по довкіллю ООН (ЮНЕП) і Програма розвитку ООН (ПРООН). Всесвітній банк здійснює інвестиційні проекти ГЭФ, мобілізує ресурси приватного сектора, і служить як довірчий власник трастового Фонду ГЭФ. ЮНЕП виконує науково-технічну і аналітичну діяльність, здійснює регіональні і трансграничні проекти і є Науково-технічним консультативним комітетом ГЭФ.

ПРООН залучена в програми по посиленню можливостей і наданню технічної допомоги, і йому належить провідна роль в підтримувальній діяльності і керівництво програмою малих грантів ГЭФ. Програма малих грантів Глобального екологічного фонду управляється ПРООН, і нині здійснюється в 54 країнах. Оскільки програма є невід'ємною частиною корпоративного бізнес-плану ГЭФ і структурною одиницею ГЭФ ПРООН, реалізація програми ГЭФ/ПМГ (програма малих грантів) децентрализована і керівництво здійснюється на рівні країни. Із самого початку з 1992 року, ГЭФ/ПМГ зайняла стратегічну нішу усередині системи ГЭФ, підтримуючи громадські (місцеві) ініціативи, які відповідають критеріям і цілям ГЭФ.

До функцій ГЭФ/ПМГ належать:

підвищення обізнаності і пропагування досягненнь в області глобальних екологічних проблем;

розширення можливостей співтовариств і неурядових організацій в їх реакції на ці проблеми;

надання механізму для демонстрації і поширення досвіду зроблених на рівні співтовариств і рішень адресованих глобальним проблемам довкілля.

У цьому сенсі, підходи ГЭФ/ПМГ можуть бути повторені і розширені з користю і вигодою для глобального довкілля. 26]. Також до позитивних тенденцій можна віднести зростання інвестиційної компоненти на впровадження екологічно чистих технологій.

Як вже зазначалося. МФО не лише надають фінансування, а й надають позитивні сигнали щодо припливу іноземних інвестицій. У до кризовий період стале економічне зростання і поліпшення інвестиційного клімату в цілій низці країн сприяли істотному збільшенню об'єму іноземних інвестицій, у тому числі і в країни, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції як і раніше є найбільшим компонентом потоків приватних ресурсів в країни, що розвиваються, і в 2008 до кризовому році їх загальний об'єм складав майже 600 млрд. дол. США. Зіставлення видів і дії прямих іноземних інвестицій в країни, що розвиваються, між різними регіонами свідчить про важливе значення політики в цій області. Наприклад, в Азії іноземні інвестори прагнули внести свій вклад в експорт промислової продукції, що динамічно розвивається, після того, як в країнах цього регіону була успішно реалізована державна політика, спрямована на розвиток таких секторів, як електронна промисловість. Останнім часом прямі іноземні інвестиції в країни Латинської Америки охоплювали декілька секторів, головним чином у зв’язку з приватизацією; при цьому деякі з цих інвестицій стимулювали експорт.

Важливе значення для залучення і використання стійкого і довгострокового капіталу для внутрішніх і міжнародних інвестицій мають сприятливі умови для підприємницької діяльності. Низка країн добилася в цьому плані значно більшого прогресу, чим інші, особливо в справі здійснення реформ нормативно-правової основи і в справі забезпечення необхідної інформації. Розвинений внутрішній приватний сектор, який і сам інвестує кошти у свою економіку, посилає тим самим потужний сигнал для залучення продуктивних припливів приватних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції в найважливіші сектори економіки, такі, як сектор інфраструктури, як фізичної, так і соціальної, повинні зіграти важливу роль у багатьох країнах з низьким і середнім рівнем доходу.

Розвиток інфраструктури як і раніше покладається на державу, проте країни прагнуть залучати і приватний сектор до цієї діяльності, а також до фінансування проектів інфраструктури у зв’язку зі збільшенням фінансових потреб і бюджетно-податковим тиском. Вдосконалення структури партнерської співпраці між державним і приватним секторами має важливе значення, оскільки воно допомагає уникнути ті невдачі і труднощі, якими супроводжувалася недавня участь транснаціональних корпорацій в справі створення інфраструктури і комунальних служб, таких, як водопостачання.

Залучення необхідного об'єму прямих іноземних інвестицій для задоволення потреб у сфері інфраструктури багатьох країн, що розвиваються, залежатиме від усунення ризиків, що загрожують іноземним інвесторам і пов’язані з діючими в цих країнах нормативними режимами.

Забігаючи наперед, відзначимо, що збільшення об'єму прямих іноземних інвестицій в Україну тісно пов’язане з діяльністю добувних галузей і інфраструктурою, розвитком зв’язку та торгівлі. У число основних чинників, які сприяють швидкому розширенню і поширенню прямих іноземних інвестицій в добувних галузях, входить підвищений попит на природні ресурси, особливо обумовлений потребами в енергетичних і сировинних ресурсах великих і динамічно таких, що розвиваються країн з ринковою економікою, що формується. Оскільки сировинний сектор грає виключно важливу роль у багатьох країнах, що розвиваються, включаючи як Україну, так і країни Африки, Західної Азії і Латинської Америки, прямі іноземні інвестиції в добувні галузі зачіпає низка запитань, пов’язаних з цілями в області розвитку.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой