Матеріали і методи дослідження

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Матеріали і методи дослідження

Соціолог використовує у своїх дослідженнях інформацію, придбану різними способами. Він повинен звертатися до своїх спостережень, здогаду або здоровому глузду, але властиво наукових знань він може досягти тільки за допомогою обґрунтованої методології дослідження. Під методологією розуміється система різних правил, принципів і мер, керуючих науковим дослідженням.

Поряд зі своєю власною методологією соціологія керується також наступними загальними критеріями наукового дослідження.

— Систематичність при проведенні спостережень, обробці матеріалу й розгляді результатів.

— Всеосяжність: дослідник прагне виявити загальні закономірності, інваріантності, а не задовольняється описом однократних і одиничних випадків. Ніж більше всеосяжне пояснення якого-небудь явища, тим імовірніше прогнозування його прояву.

— Точність у вимірі ознак, а також у використанні й визначенні понять. Від методів

Соціологічний спосіб дослідження й результатів виміри потрібні надійність і валідність.

— Вимога простоти, тобто економічності наукового дослідження. Прагнення до досягнення цілей з можливо малою кількістю основних понять і зв’язків. Результати дослідження повинні бути чіткі й певні.

— Об'єктивність. Детальний і точний виклад питання дасть можливість перевіряти й контролювати дослідження.

— Публічність. Опублікування результатів дослідження, можливість відкритої критики.

Методологія соціології визначає способи й методи збору соціологічного матеріалу для одержання (узагальнено говорячи) відповідей на питання, чому ті або інші явища й події відбуваються в певний час і в певному місці. Методологія вказує, які саме методи дослідження можна й рекомендується застосовувати в кожному випадку. Соціологічні питання — це такі питання, на які можна відповісти за допомогою спостережуваних або підтверджуваних фактів.

Найпоширенішими з методів збору інформації для соціологічного дослідження є експеримент, опитування й інтерв'ю, спостереження, а також використання статистики й документів.

Експеримент

Ситуація експерименту дозволяє в спеціально контрольованих умовах вивчати вплив досліджуваної змінної в експериментальній групі. Для з’ясування впливу проводиться вимір до й після експерименту в певних ситуаціях як в експериментальної, так і в контрольної групах. При складанні експериментальних і контрольних груп прагнуть, за винятком експериментальної змінної, до можливо великої однаковості.

При соціологічному дослідженні часто важко створити контрольовану експериментальну ситуацію, тому необхідно прибігати до різних ситуацій, схожим на експериментальну обстановку. З таких, мабуть, найпоширенішим є використання даних, тобто на підставі фактів, складаються експериментальні й контрольні групи, причому висновки робляться тільки після подій, що мають значення з погляду досліджуваного питання.

Опитування й інтерв'ю

Це — загальне висвітлення питання, після чого дані піддаються статистичним узагальненням. Опитування є, може бути, самими частотними методами збору інформації, особливо з тих пор, як вони стали поширюватися, крім соціології, і в інших галузях науки. Поштові опитування дозволяють зручно й з відносно маленькими економічними витратами дійти до великої кількості респондентів, але цей метод має також багато недоліків. Для опитувань підходять найкраще стислі анкети.

Інтерв'ю дає, завдяки своїй багатосторонності, гарні вихідні положення для досить ґрунтовного дослідження соціального поводження, різних суспільних відносин, думок і т.п. Успішність інтерв'ю багато в чому залежить від формулювання питань, від інтерв'юера, опитуваного особи й ситуації інтерв'ю й, зрозуміло, також від актуальності досліджуваної проблеми для опитуваного. Інтерв'ю є досить результативним, але методологічно складним методом збору інформації.

Методи опитування й інтерв'ю містять у собі багато різних варіантів. Такими є, зокрема, групові опитування й телефонні інтерв'ю, які придатні в певних випадках.

Спостереження

Соціологові часто доводиться у своїх дослідженнях прибігати до спостереження для доповнення й уточнення інформації, отриманої за допомогою інших методів. Причому саме спостереження також являє собою метод збору інформації, тому що шляхом що бере участь (включеного) і що не бере участь (невключеного) спостереження можна систематично й надійно збирати відомості про явища, до яких інші методи не підходять. Як приклад спостереження, що бере участь, можна привести дослідження тюремної спільності, проведене И. Галтунгом, що сам перебував у в’язниці як пацифіст; спостереження, що не бере участь, — дослідження К. Брууна про норми й звичаї вживання алкогольних напоїв (не зробили автора шанувальником Вакха).

Статистика й документи

Різні види статистики надають багатобічні можливості для соціологічних досліджень. В офіційній і неофіційній статистиці зібрана інформація про суспільство й суспільні явища в такій мері, що в них можна знайти матеріали для розгляду найрізноманітніших проблем.

Різні газети й журнали, тілі - і радіопрограми, кінофільми, книги й письмові матеріали взагалі - прекрасні вихідні пункти для розгляду багатьох соціальних явищ і проблем методом розбору змісту. Розповсюджений у цей час аналіз також успішно використовується для інтерпретації соціальних відносин і соціальних явищ. Статистика й документи в значній мірі забезпечують об'єктивність і науковість соціологічних досліджень.

Вибірка. Об'єкт соціологічного дослідження буває настільки широкий, що практично неможливо проводити дослідження цього об'єкта в цілому, досліджуючи кожну одиницю певної генеральної сукупності. Єдиною альтернативою залишається робити висновки на основі вибіркової сукупності, генеральну сукупність. За допомогою різних методів вибірки, розроблених статистикою, з генеральної сукупності вибирається якась частина оптимальних параметрів (тобто добір), що і піддається дослідженню й вивченню. Отримані в такий спосіб результати дозволяють робити висновки про генеральну сукупність у цілому.

До найпоширеніших методів вибірки ставляться імовірнісна вибірка за допомогою випадкових чисел і систематична вибірка з рівним інтервалом чисел. Коли генеральна сукупність складається з різних груп, мабуть, найбільше зручно використовувати роздільну вибірку, причому добір береться з кожної групи. У дослідженнях, що охоплюють всю країну, можливо застосовувати групову вибірку, у якій об'єкти дослідження спочатку розділяються на групи, з яких беруться добори. Наприклад, коли генеральною сукупністю є учні 1−4 класів сільських громад, відбираються спочатку досліджувані громади, потім школи, класи й, нарешті, учні. Такий метод називається груповою вибіркою.

Модель дослідження. Нижче представляється у вигляді резюме хід емпіричного дослідження крок за кроком. Даються ті загальні лінії, якими (з деякими їхніми варіюваннями) керуються дослідники:

1. Постановка проблеми. Природно, що проблема дослідження є його вихідним пунктом і сутністю.

2. Ознайомлення з раніше опублікованими дослідженнями й літературою на дану тему.

3. Висування гіпотези. Проблема дослідження повинна піддаватися експериментуванню й перевірці. Для цього потрібно придатне до перевірки твердження, що спочатку визначає взаємозв'язок змінних. Отже, гіпотеза — це науково обґрунтоване припущення по суті досліджуваної проблеми.

4. Вибір методу збору інформації й аналізу даних.

5. Збір інформації.

6. Обробка матеріалу, аналіз результатів. Властиво дослідницька робота: з'єднання, класифікація, порівняння й статистична перевірка інформації, складання таблиць за отриманим даними й т.п. для перевірки, спростування або підтвердження висунутої гіпотези й для знаходження відповідей на поставлені питання.

7. Висновки. Подання результатів дослідження, вказівка знахідок і недоглядів, нез’ясованих пунктів, оцінка виконання завдання дослідження, обґрунтування теоретичного й практичного значення отриманих результатів; визначення в першому наближенні перспективних досліджень, що випливають із результатів даного, і т.п. Названі питання повинні викладатися в рапорті дослідження.

Вище розглядалися переважно кількісні методи, тобто методи, засновані на різних вимірах. Поряд з ними в соціологічних дослідженнях застосовуються також методи, які можуть бути названі якісними, що використовують так звані «м'які» матеріали (напр. документи, щоденники, листи). У них можливо використовувати складні статистичні рішення, але насамперед різні методи інтерпретації, умовиводи й філософське трактування. Все це пов’язане з мовним вираженням.

Сучасне соціологічне дослідження є поліметодичним, тобто воно використовує одночасно різні способи й методи для рішення проблем і забезпечення можливо більшої надійності результатів.

Соціологічне дослідження являє собою, спрощено говорячи, пошук відповідей на проблеми, вибрані самим дослідником або задані йому.

Теорія

Ціль соціологічного дослідження — виявити, описати й пояснити закономірності соціальних процесів, відносин, явищ, як і в будь-якій науці дати задовільне пояснення всьому, що вимагає пояснення. Таке пояснення можна вважати соціологічною теорією. Згідно Э. Ханові, про теорію можна говорити тоді, коли є: 1) науковий рівень знання або дослідження й 2) систематично організована термінологія.

У самому широкому значенні до «теорії» ставиться все, що є формальним або відверненим на противагу емпіричному. За допомогою коректної соціологічної теорії можна пояснити поводження людини, обумовлене насамперед впливом навколишнього середовища, соціальних очікувань і соціальної структури.

Хоча теорія відбиває сутність розглянутого об'єкта, при цьому її як таку, у чистому виді, не можна спостерігати в дійсності. Наприклад, положення про те, що члени суспільства розділяються на соціальні шари — не теорія, а емпіричний факт або знання. Однак пояснення глибинних причин цього розподілу являє собою вже соціологічну теорію.

Соціологічна теорія — це теорія про соціальні явища або суспільство. На основі наукової соціологічної теорії можна робити певні прогнози про стан суспільства й можливих соціальних подій. Більше приватної тридцятимільйонної теорії є «поняття».

Забігаючи вперед, відзначимо, що теоретичні поняття виражають щось відвернене і є при цьому протилежністю емпіричного факту, що конкретний і спостерігаємо. Типовими соціологічними поняттями є, наприклад, група, норма, роль і статус.

Можна виділити кілька типів соціологічних теорій.

— Пояснююча теорія виявляє й вивчає соціальні причини існуючих у суспільстві явищ.

— Прогнозуюча теорія прагне прогнозувати майбутнє на основі знань про існуючим у суспільстві тенденціях.

— теорія, що класифікує, є більшою мірою що описує, чим пояснюючої вона являє собою виявлення найбільш відвернених істотних ознак явища. Наприклад, «ідеальний тип» Вебера може бути прикладом такої теорії.

— Функціональна теорія ставиться до теорій, що класифікують. Вона класифікує й інтерпретує явища і їхні наслідки. Функціональна теорія показує причинно-наслідкові взаємозв'язки різних частин системи й вплив кожної частини на ціле.

Замість функціональної теорії дослідники можуть уживати термін «функціональний аналіз», якому можна вважати синонімом функціональної теорії, або термін «системна теорія», коли підкреслюється значення цілого. Багато дослідників відзначали, що суспільні науки поки не мають систематичного підходу, існують тільки методи дослідження й ряд узагальнень, і ті на відносно невисокому рівні. Стосовно до цього Роберт Мертон (1968) використовував вираження «теорія середнього рівня». Деякі дослідники зіставляють теорію з парадигмою, що розуміється як спосіб мислення або напрямок науки. Незважаючи на критику, спрямовану на теорію, можливо використовувати поняття теорії особливо тоді, коли з його допомогою можна одержувати корисну інформацію про соціальні взаємозв'язки. Теорія має тісний зв’язок з досліджуваною дійсністю. Теорія є парадигмою або моделлю дійсності. Соціологічна теорія базується на відносинах факторів, змінних, понять. «Грамотна», коректна соціологічна теорія не повинна бути чимсь відірваним від дійсності, самоціллю, а повинна бути способом до відкриття нових взаємозв'язків і закономірностей.

Нижче приводиться схема процесу наукової праці по Уолтеру Л. Уоллису (Walter L. Wallace, 1969), у якій розглядаються розробка теорії і її застосування в дослідженні. Уоллис уважає соціологію безумовно науковою дисципліною й виділяє в ній, відповідно до даної схеми, п’ять областей, які корелюють один з одним.

Логічна індукція

Теорії

Логічна дедукція

Емпіричні узагальнення

Методи

Гіпотези

Вимір

Спостереження

Як приклад використовуємо аналіз Дюркгейма про самогубство. Він виходить зі спостережень про людей, які покінчили із собою самогубством. Ці спостереження дають деякі емпіричні узагальнення типу «серед протестантів більше висока частотність самогубств, чим серед католиків».

Наступний рівень знання залежить від відповідей на питання:

1. Яке значення приналежності до того або іншого віросповідання в тім особливому випадку, коли мова йде про частотність самогубств?

2. Можна взагалі частотність самогубств уважати якимсь особливим випадком?

Ці питання, разом узяті, торкають явище, що вимагає пояснення (суїцид), і явище, що пояснює (віросповідання). При цьому можливо по індукції «підняти» емпіричне узагальнення вище первісної форми й внаслідок цього збільшити використовувану наукову інформацію. Приналежність до якого-небудь віросповідання, тобто пояснююче явище, можна узагальнювати за допомогою того або іншого ступеня інтеграції. Самогубство ж явище, що пояснюється як, — лише одне з виражень так званої дезорганізації, тобто функціонального розладу суспільства, або ослаблення передбачуваності. За допомогою цих більше широких понять назване емпіричне узагальнення можна представити у вигляді наступної теорії: «Стан особистої дезорганізації варіюється назад пропорційно ступеня соціальної інтеграції».

На наступному етапі можна перевірити теорію. Виходячи з теорії, шляхом логічної дедукції висуваються гіпотези. Відповідно до даної теорії, незаміжні жінки й неодружені чоловіки соціально менш інтегровані, чим замужні й одружені.

Із цієї причини перші мають більше високу частотність самогубств, чим останні. Ця гіпотеза перевіряється за допомогою спостережень, що збираються, після чого робляться емпіричні узагальнення, і, нарешті, гіпотеза включається шляхом логічної індукції в теорію.

Розробку теорії, з одного боку, і її застосування — з іншої, можна викласти по Уоллису (1971) у наступному виді: у стадії розробки теорії важливі спостереження, отримані в процесі дослідження, а в стадії застосування теорії важливі об'єкти додатка. При спостереженні й висновках необхідно враховувати положення теорії. Теорія допомагає направити дослідження на розгляд істотних питань.

Після перевірки гіпотези вона вважається доведеної і є основою логічних висновків, що ведуть до теорії.

Як вище вже відзначалося, розробка соціологічної теорії й емпіричне дослідження перебувають у відносинах взаємовпливу.

Соціологічне поняття

Кожна галузь науки має свої основні поняття, за допомогою яких вона описує свій об'єкт дослідження, упорядковує розглянуті явища й інформує про висновки. Це стосується, природно, і соціології, що має свій специфічний понятійний апарат, що відокремлює її від інших галузей науки.

Соціологічне поняття абстрактно в тім відношенні, що не співвідноситься з дійсністю безпосередньо. Це значить, що поняття повністю ніколи не ідентично тим явищам, які воно йменує. Наприклад, поняття «група» може означати самі різні групи, якщо воно не буде чітко визначене або обмежене. З іншого боку, саме поняття вже містить істотні ознаки об'єкта («групи»), хоча безпосередньо й не вказує, яка саме група мається на увазі.

Соціологічна термінологія (тобто назви соціологічних понять) містить у собі властиво соціологічні терміни (якими оперує соціологічна теорія), терміни, запозичені з інших галузей науки, а також слова загальнолітературної, повсякденної мови. Як наука, що вивчає людину й суспільство, соціологія повинна, природно, застосовувати багато понять і вираження, які вживаються в повсякденному житті. Використання цих понять у дослідницькій роботі розумно й корисно, якщо вони можуть виконувати функції властиво наукових понять, а саме функцію типізації, класифікації й описи явищ, а також виявлення зв’язків між змінними. Дефініції, узяті з повсякденної мови, повинні мати стійкість і контрольованість, щоб функціонувати як наукові поняття.

Вибір понять зроблений на підставі їхньої універсальності або тісного взаємозв'язку.

1. Соціальна система

2. Функція

3. Інтеграція

4. Група

5. Організація

6. Суспільство

7. Культура

8. Інститут

9. Цінність

10. Відношення

11. Норма

12. Відхилення

13. Соціальна взаємодія

14. Роль

15. Соціалізація

16. Конфлікт

17. Соціальний стан, статус

18. Соціальна стратифікація

19. Соціальна мобільність

20. Влада

Як бачимо, нагору винесені універсальні поняття, з яких виведені всі інші. Наприклад, з «соціальної взаємодії» виводиться «конфлікт» або «соціальний стан» (частина, частка із загального). «Культура» і «соціальний стан» відрізняються від інших понять ряду більшою універсальністю.

Крім названих понять, будуть розглядатися також інші соціологічні поняття, які можуть мати центральне значення в якій-небудь спеціальній галузі соціології.

Слід зазначити, що соціологічні поняття змінюються й розвиваються в міру розвитку соціологічних досліджень і розробки теорії.

Наявність соціальної системи можна констатувати в тому випадку, якщо є група людей, що діють, причому існуючі відносини є досить стійкими й тривалими. Соціальна система являє собою сукупність, що більше її суми. У ній виникають певні закономірності, нові властивості, що припускають розгляд частин разом із цілим, а не окремо від нього. При цьому індивід розглядається як член соціальної системи, і його поводження інтерпретується саме із цієї позиції.

Нації, команда або родина — соціальні системи, і ці настільки різні утворення поєднуються одним поняттям у силу існуючих у них досить постійних взаємин. Наприклад, Організація Об'єднаних Націй є соціальною системою, у якій різні держави й народи миру перебувають у взаєминах стійкого типу.

Соціальна система має певну внутрішню структуру й відносини, що затвердилися, з іншими системами. Якщо домінує внутрішня структура, то результатом може бути «закрита система», що, у свою чергу, може заважати або перешкоджати адаптації системи до навколишнього середовища і її змін. Перевагою же «відкритої системи» є її здатність гнучко реагувати на нові ситуації й зміни, що відбуваються в середовищі, завдяки тісним і відкритим відносинам системи з навколишнім середовищем.

У тісному зв’язку із соціальною системою перебуває мир символів, зокрема, язик, ідеї, релігія й т.д., а також властиво індивіди, кожний зі своєю особистістю й системою потреб. Все це утворить ту «свідомість», при наявності якої тільки й може функціонувати соціальна система.

Так, Парсонс (1968) особливо підкреслював наявність загального фактора «свідомості» як основи дії. Соціальна дія індивіда осмислено, тому що мотивовано тією системою норм і цінностей, які пропонує культура даної соціальної системи. Соціальна, культурна й особистісна системи в силу взаємовпливу утворять, таким чином, одне ціле, що має свої мети й засоби для дії.

За концепцією Парсонса (1951) визначаються чотири основних дії, особливо важливих для будь-якої соціальної системи, якщо вона прагне забезпечити самозбереження. Вони являють собою питання, що вимагають або перспективного або негайного рішення.

На практиці придбання ресурсів опирається на працю й господарську діяльність (адаптація), досягнення цілей залежить від способу прийняття рішень, законодавства й загального модусу дій, характерного для даної соціальної системи. Соціальна згуртованість, пов’язана з інтеграцією, підсилюється в результаті соціального гуртожитку, зокрема, сусідства, різних суспільств і соціальних спільностей. Родина, школа й церква піклуються про безперервність системи.

Література

1. Тернер Дж. Структура соціологічної теорії. — К., 2003

2. Ноель Е. Масові опитування. Введення в методику демоскопії. — К., 2000

3. Смелзер Н. Соціологія. — К., 1999

4. Рисмен Д. Деякі типи характеру й суспільство. — К., 1999

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой