Менеджмент

Тип работы:
Учебное пособие
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Затверджено на засіданні

Вченої Ради університету

протокол № 7 від 25. 03. 2002 р.

Кафедри економіки і приватизації

протокол № 5 від 14. 03. 2002 р.

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

«МЕНЕДЖМЕНТ»

для студентів спеціальності 8. 50 106

усіх форм навчання

Усі цитати, цифровий і

фактичний матеріал,

бібліографічні відомості,

написання одиниць відповідає

стандартам

Укладачі: Пилипенко А. А.

Пилипенко С.М.

Отенко В.І.

Відповідальний за випуск Хохлов М. П.

Харків, ХДЕУ, 2002

УДК 657. 1

Пилипенко А.А., Пилипенко С. М., Отенко В.І. Менеджмент.
Навчальний посібник. — Харків: Вид. ХДЕУ, 2002. — 208 с. укр. мов.

Рецензенти: Ю.Б. Іванов, д-р. екон. наук, професор, зав. кафедрою економіки і маркетингу Харківського державного економічного університету;

О.В. Васюренко, проректор Української академії банківської справи НБУ, директор Харківської філії, академік АЕН України, доктор економічних наук, професор

В учбовому посібнику розглянуто широке коло питань менеджменту організацій, що функціонують в конкурентному ринковому середовищу: викладаються теоретичний погляд на природу, сутність та розвиток менеджменту; характеризуються основні елементи сучасної парадигми управління; розглядаються основи загального процесу управління організацією та її персоналом; умови та факторі становлення стратегічного менеджменту; методи розробки та вибору стратегії в умовах зовнішнього середовища, що притаманна ринковій економіці; організація та система інноваційного виробничого менеджменту; методи розкриття творчого потенціалу особистості.

Матеріали в учбовому посібнику базуються на прогресивних теоріях менеджменту, сучасному та закордонному досвіді управління в ринковій економіці.

Учбовий посібник призначений для студентів, що вивчають курс «Менеджмент», а також для аспірантів, викладачів та менеджерів різних рівнів управління.

Затверджено на засіданні Вченої ради Харківського державного

економічного університету, протокол № 3 від 19. 03. 2001 р.

Затверджено на засіданні кафедри економіки і приватизації ХДЕУ,

протокол № 8 від 13. 03. 2001 р.

ISBN ХДЕУ

А.А. Пилипенко, С. М. Пилипенко, В.І. Отенко

Навчальне видання

Навчальний посібник «Менеджмент» для студентів спеціальності 8. 50 106 усіх форм навчання

Укладачі: Пилипенко Андрій Анатолійович

Пилипенко Світлана Миколаївна

Отенко Василь Іванович

Відповідальний за випуск Хохлов М. П.

Відповідальний редактор

Редактор

Коректор

План, поз №

Подп. до друку Формат 60×90 1/16.

Папір TATRA Друк офсетний Ум. -друк. арк. Обл. -вид. арк.

Тираж прим. Зам. № Безкоштовно

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи

Дк № 481 від 13. 06. 2001

Видавець і виготівник — ХДЕУ, 61 001, Харків, просп. Леніна, 9а

ЗМІСТ

Вступ 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ 5

1. Менеджмент як наукова система управління 5

1.1. Сутність менеджменту 5

1.2. Предмет, об'єкт і методи дослідження менеджменту 7

1.3. Загальні принципи менеджменту 10

Контрольні питання 12

2. Організація, її внутрішнє середовище і зовнішнє оточення 13

2.1. Поняття організації 13

2.2. Внутрішнє середовище організації 17

2.3. Менеджмент і зовнішнє оточення організації 20

2.4. Взаємодія: організація — зовнішнє середовище 24

2.5. Управління, як система що розвивається 26

Контрольні питання 28

3. Розвиток теорії і практики менеджменту 29

3.1. Школа наукового менеджменту 30

3.2. Адміністративні принципи 30

3.3. Теорії менеджменту, засновані на «доктрині людських відносин» 32

3.4. Менеджмент як наука 33

Контрольні питання: 38

Розділ II. ТЕХНОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ 39

4. Місія, цілі і задачі менеджменту 39

4.1. Місія організації 39

4.2. Цілі організації 41

4.3. Управління по цілям 43

Контрольні питання: 45

5. Процес і методи прийняття рішення 46

5.1. Рішення як форма здійснення управління 46

5.2. Класифікація рішень 48

5.3. Процес прийняття управлінських рішень 49

Контрольні питання: 52

6. Методи прийняття та оптимізації управлінських рішень 53

6.1. Загальна характеристика методів 53

6.2. Методи експериментування 54

6.3. Методи моделювання 55

6.4. Методи оцінки 57

6.5. Форми участі в процесі прийняття рішень 59

Контрольні питання. 60

7. Система забезпечення процесу менеджменту 61

7.1. Інформаційне забезпечення менеджменту 61

7.2. Документальне забезпечення менеджменту організації 65

7.3. Технічні засоби в інформаційній системі 68

Контрольні питання: 69

Розділ ІІІ. ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ 70

8. Стратегічний менеджмент 70

8.1. Сутність стратегічного управління 70

8.2. Процес стратегічного планування 72

8.3. Формулювання стратегій 76

Контрольні питання. 80

9. Планування і реалізація стратегії 81

9.1. Система планів в організації 81

9.2 Інструменти реалізації стратегії 85

Контрольні питання 88

10. Мотивація — соціальна основа менеджменту 89

10.1. Загальна характеристика мотивації 89

10.2. Системний характер мотивационнго механізму 93

10.3. Змістовні концепції мотивації 94

10.4. Процесуальні теорії мотивації 96

10.5. Мотиваційна теорія підкріплення 98

Контрольні питання 99

11. Контроль виконання 100

11.1 Сутність і зміст контролю 100

11.2. Види контролю 102

11.3. Етапи проведення контролю 103

11.4. Система управлінського контролю 105

Контрольні запитання 107

12. Побудова організації 108

12.1. Поняття і принципи побудови управлінських структур 108

12.2. Типи структур управління організаціями 110

12.4. Види органічних структур управління організаціями 119

12.5. Ситуаційні фактори й організаційні структури 122

Контрольні питання 124

РОЗДІЛ IV. МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ 125

13. Економічні методи менеджменту 127

13.1. Сутність і складові економічного механізму 127

13.2. Ціноутворення в системі економічних методів 128

13.3. Заходи щодо забезпечення конкурентоспроможності організації 131

Контрольні питання 132

14. Організаційно-розпорядницькі (адміністративні) методи управління 133

14.1 Сутність і склад організаційно-розпорядницьких методів управління 133

14.2 Організаційний вплив 135

14.3 Розпорядницький вплив 139

14.4 Дисциплінарні методи управління 141

Контрольні запитання 142

15. Соціально-психологічні методи управління 143

15.1. Роль соціально-психологічних методів управління 143

15.2. Концепція групової динаміки 147

15.3. Етап розвитку команди 149

Контрольні питання 149

РОЗДІЛ V. УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ 150

16. Інноваційний менеджмент 150

16.1. Цілі й основні напрямки інноваційного менеджменту 150

16.2. Інноваційна стратегія 155

16.3 Формування інноваційних інфраструктур 156

Контрольні питання 157

17. Виробничий менеджмент 158

17.1 Сутність і зміст системи виробничого менеджменту 158

17.2. Організаційні форми управління 161

17.3. Виробництво як об'єкт управління 164

Контрольні питання 167

18. Управління маркетингом 168

18.1. Цілі і функції маркетингу 168

18.2. Сутність, зміст і цілі маркетингової діяльності 170

18.3. Формування маркетингових стратегій і їхня
класифікація 172

Контрольні питання 174

19. Управління персоналом в організації 175

19.1. Концепція управління персоналом в організації 175

19.2. Формування ефективне працюючого персоналу 178

Контрольні питання 183

20. Стиль керівництва, влада, лідерство, комунікації 184

20.1. Керівник в організації 184

20.2. Лідерство: природа й визначення поняття 186

20.3. Стилі управління 191

20.4. Взаємодія керівника і підлеглих 194

Контрольні питання 196

21. Забезпечення ефективності діяльності організації 197

21.1 Поняття про фактори ефективності 197

21.2. Зміни в управлінській парадигмі 199

Контрольні питання 201

Перелік літератури 202

Зміст 204

ВСТУП

Нова економічна реальність, з якою зіткнулись сучасні організації, потребує створення такої системи менеджменту, що забезпечила би їм високу ефективність роботи, конкурентноздатність та стійке положення на ринку. Такий підхід до менеджменту передбачає використання ентузіазму і творчих здібностей людей, пошук загальних поглядів, норм і цінностей, відкритий доступ до інформації, співробітництво та партнерство, адаптацію організації до змін зовнішнього середовища.

В ринкових умовах організація самостійно формує цілі і задачі, розробляє стратегію па політику свого розвитку, знаходить необхідні заходи для її реалізації, готує кадри та вирішує багато інших проблем. У зв’язку з цим значно розширюється сфера управління, зростає обсяг і ускладнюється характер тих робіт, що виконує менеджер. Суттєво зростає і його відповідальність за своєчасність та якість рішень, що приймаються. Підвищується роль маркетингових досліджень. Одним з інструментів управлінських нововведень, що сприяють створенню умов для ефективної роботи стає науково — технічний прогрес. Успіх організації все більшою мірою залежить від прийнятої системи управління персоналом, в якій значне місце відведено професійному керівнику, що володіє загальними основами науки управління, специфічними знаннями в галузі маркетингу, інновацій, стратегій управління тощо. Все це і визначило структуру учбового посібника, мета якого — дати студентам комплексні знання, необхідні як для здійснення загального процесу управління, виборі нових форм та методів управління так і для роботи в галузі стратегічного, інноваційного, виробничого, кадрового менеджменту.

Учбовий посібник складається з вступу, шести розділів та списку літератури. Матеріал представлений по схемі поглиблення знання, їх доповнення та деталізації по окремим питанням, які мають значення в розумінні процесів менеджменту.

В першому розділі розглянута сутність та причини виникнення менеджменту, приведена характеристика існуючих теорій та підходів до менеджменту, представлена сучасна парадигма управління, дана характеристика організації, як об'єкту товарно — грошових відносин, який має економічну самостійність і відповідає за результати своєї діяльності.

В другому розділі наведена характеристика технології менеджменту. Студент отримує уяву при місію, цілі і задачі організації, знайомиться з процесом, умовами прийняття управлінських рішень та методами їх оптимізації. Приділяється увага системам, які безпосередньо забезпечують процес менеджменту.

В третьому розділі розглянуті функції менеджменту, як особливих видів управлінської праці, через які розкривається сутність та зміст менеджменту — планування, організація, контроль та облік, координація та мотивація. Наведена загальна характеристика та типологія організаційних структур управління, особлива увага приділяється органічним структурам, що здатні підвищити гнучкість та ефективність управління.

В четвертому розділі представлені методи менеджменту — економічні, організаційно-розпорядницькі, соціально — психологічні, зо допомогою яких організація цілеспрямовано впливає на об'єкт управління для досягнення цілей свого існування.

П’ятий розділ присвячений окремим елементам, через які забезпечується ефективне управління організацією та її успіх — виробничий, інноваційний менеджмент та маркетинг. Значна увага приділяється організації внутрівиробничих економічних відносин в акціонерних товариствах та їх об'єднаннях.

У шостому розділі розглянуті сучасні проблеми кадрового менеджменту, як ключовому моменту в системі менеджменту організації - концепція управління персоналом в ринкових умовах, принципи та методи побудови системи управління персоналом та її основні елементи, наведена характеристика стилів керівництва, визначені такі поняття як лідерство, влада, вплив.

Теоретичні засади менеджменту представлені розробками як західних так і вітчизняних вчених. В учбовому посібнику використані роботи Ансоффа І., Дафта Р., Короткова Е., Круглова М., Мескона М., Уткіна Е. та інших.

Учбовий посібник може бути корисним для студентів, що вивчають курс «Менеджмент», а також для аспірантів та викладачів, менеджерів різних рівні управління.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

1. МЕНЕДЖМЕНТ ЯК НАУКОВА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ

1.1. Сутність менеджменту

Термін «менеджмент» походить від англійського management — управління. Менеджмент — самостійний вид професійної діяльності, спрямований на досягнення організацією, що діє в ринкових умовах, певних намічених цілей шляхом раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій і методів економічного механізму менеджменту.

Поняття «менеджмент» досить широко трактується у світовій літературі по управлінню. Тому будь-якого єдиного його визначення не може бути. Так у фундаментальному Оксфордском словнику англійської мови термін «менеджмент» визначається як спосіб (манера) спілкування з людьми, влада і мистецтво керування, адміністративна одиниця. У вітчизняному словнику іноземних слів «менеджмент» переводиться як управління виробництвом, сукупність принципів, методів, засобів і форм управління з метою підвищення ефективності виробництва і його прибутковості. У спеціальній літературі по управлінню термін трактується ще більш широко. Наявні визначення даного терміна доповнюють і конкретизують один одного. Це дозволяє повніше усвідомити сутність і зміст менеджменту, зробити правильний висновок про його значимість і необхідність вивчення.

Менеджмент — явище складне, багато аспектне і його не можна визначити однією фразою. Найбільше часто використовувані підходи до визначення поняття «менеджмент» дозволяють трактувати його як науку управління, процес управління, мистецтво управління, функції управління, органи управління, групу людей, керуючих організацією (рис. 1. 1).

При визначенні сутності і змісту менеджменту його необхідно розглядати насамперед як інтеграційний процес, що формує організацію і управляє нею за допомогою постановки цілей і розробки способів і методів їхнього досягнення.

Рис. 1.1. Підходи до визначення поняття «менеджмент» [, с. 11]

Менеджмент припускає виконання ряду функцій. Основною функцією менеджменту є - уміння в будь-якій обстановці досягати поставлених цілей за допомогою планування, організації, лідерства (керівництва), мотивації і контролю над організаційними ресурсами.

У багатьох визначеннях менеджменту робиться акцент на те, що менеджмент є самостійною сферою знань, наукою, що має власний предмет та об'єкт дослідження, специфічні проблеми, методи і способи їх вирішення, наявність системних і упорядкованих знань. Менеджмент як наука направляє зусилля на пояснення природи управлінської праці, установлення зв’язків між причиною і наслідком, виявлення факторів і умов, при яких спільна праця людей стає більш продуктивною. У визначенні менеджменту як науки підкреслюється важливість упорядкованих знань про управління. Вони дозволяють не тільки вчасно і якісно керувати поточними справами, але і прогнозувати розвиток подій і відповідно до цього розробляти стратегію і політику організації.

Оскільки сучасне підприємство, організація являє собою складну систему, що функціонує в умовах невизначеності і керування таким складним механізмом вимагає високої професійної підготовки, то широко поширеним є розуміння менеджменту як мистецтва, що спирається на концепції, теорії, принципи, форми і методи, які знаходяться в його основі. Такий підхід дозволяє з'єднати науку і мистецтво в єдиний процес, що вимагає не тільки постійного доповнення наукових знань, але і розвитку особистісних якостей менеджерів, їхніх здібностей застосовувати знання в практичній діяльності, створювати умови для найбільш повного розкриття потенціалу працівників.

На відміну від теорії управління, менеджмент не може бути представлений у вигляді чітко сформульованих правил, це система загальних представлень про організацію, це управлінська філософія, а не звід готових рекомендацій.

Визначення сучасного «менеджменту» ґрунтується на наступних постулатах: зовнішнє середовище організації надзвичайно мінливе і тому необхідне вивчення ринку (попиту, споживання), тобто маркетингу і прогнозування; виробництво продукції здійснювати з мінімальними витратами, а її реалізацію — з максимальним прибутком; оптимальне керування персоналом проводити на основі знання соціології, психології; а також аналізу інформації та розробки і реалізації програм для досягнення поставленої мети.

Термін «менеджмент» по своїй суті є аналогом терміна «управління», це його синонім, але не повною мірою. Термін «управління» набагато ширше, оскільки застосовується до різних видів і сфер діяльності людини і суспільства, до механізмів і машин (управління автомобілем), до біологічних об'єктів (управління спадковістю, обміном речовин), до процесів природи (управління підгрунтовими водами) і іншим об'єктам і явищам.

Термін «менеджмент» застосовується до управління соціально-економічними процесами в організаціях, що діють у ринкових умовах. Слід зазначити, що в даному навчальному посібнику поняття «менеджмент «і «управління» використовуються як ідентичні і взаємозалежні.

1.2. Предмет, об'єкт і методи дослідження менеджменту

Об'єктом дослідження науки менеджмент являється господарська діяльність організації в цілому та її конкретні сфери — виробництво, збут, фінанси, НИОКР, персонал, маркетинг на різних етапах і ступінях розвитку. Об'єкт управління одержує команди від суб'єкта управління (керівника, менеджера) і функціонує відповідно до їх змісту (рис. 1. 2).

Рис. 1.2. Система управління організацією [, с. 27]

Управління представляє собою визначену взаємодію між об'єктом і суб'єктом тобто відносини управління, які і являються предметом дослідження даної науки. Суть таких відносин полягає в тому, що вони є основою можливості здійснення управління, тому що саме вони визначають необхідність виробляти управлінські команди і готовність ці команди виконувати. Для управління найбільш принциповими є два типи економічних відносин: відносини, які виникають при розподілі і кооперації праці в процесі спільної трудової діяльності асоційованих власників, та відносини найму, що виникають між власниками і робітниками, тобто це відношення з приводу координації, інформації, дисципліни, ініціативи, мотивації й інші.

Управління лімітується і задається не тільки потребою суб'єкта здійснювати керування, але і наявністю такої можливості. Необхідно розрізняти два аспекти цієї можливості. Перший пов’язаний з організаційно-технічними умовами керування, тобто наявністю необхідних каналів зв’язку і передачі інформації, доступністю необхідної техніки управління і т.п. Це винятково важливі умови, що визначають можливість суб'єкта здійснювати управління, а також установлюють рівень ефективності здійснення управлінських процедур і якість управлінської праці. Другою стороною є наявність у суб'єкта управління важелів впливу на об'єкт, за допомогою яких можна спонукувати його виконувати управлінські команди. Мова йде про вироблення механізму мотивації, у якому знаходять висвітлення потреби суб'єкта й об'єкта управління. В даний час у світовій практиці управління розроблений і широко застосовується досить великий арсенал засобів стимулювання, але відсутні при цьому універсальні засоби, що можуть давати ефективні результати у всіх випадках.

У процесі управління використовується безліч різноманітних способів, підходів і прийомів, що дозволяють упорядкувати, спрямувати і ефективно організувати виконання функцій менеджменту, етапів, процедур, операцій, необхідних для прийняття рішень. У сукупності вони виступають як методи менеджменту — способи здійснення управлінської діяльності, застосовувані для постановки і досягнення її цілей. Методи менеджменту служать цілям практичного управління, представляючи в його розпорядження систему правил, прийомів, підходів, що скорочують витрати часу й інших ресурсів на цілеполагання і цілереалізацію. Використання всієї сукупності методів при вивченні нових проблем управління дозволяє збільшити знання про управління і про закономірності процесів і явищ, які протікають, а ньому, сприяючи розвитку теорії менеджменту.

Основу системи методів, що використовуються в управлінні, складає загальнонаукова методологія, яка передбачає системний, комплексний, процесний, ситуаційний підходи до рішення проблем, а також застосування таких методів, як моделювання, експериментування, економіко-математичних і соціологічних вимірів, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, абстрагування і т.п. Специфіка управління як виду діяльності впливає на форми, масштаби і результативність застосування загальнонаукових методів. Загальнонаукова методологія складає основу методів управління.

Підходи, засоби, прийоми, за допомогою яких здійснюються різні види управлінських робіт, називаються специфічними чи конкретними методами. Вони характеризуються великою різноманітністю, відбиваючи множинність, різну складність і склад управлінських задач, розв’язуваних менеджментом. Класифікація конкретних методів здійснюється по трьох напрямках, що дозволяє виділити: методи управління функціональними підсистемами, методи виконання функцій менеджменту, методи прийняття управлінських рішень.

При визначенні складу і виборі методів менеджменту найчастіше користаються їх комбінацією, відповідно до особливостей розв’язуваних задач. У зв’язку з тим, що багато видів управлінської діяльності періодично повторюються і методи їхнього рішення досить відомі, то розробка нових методів охоплює лише частину необхідного інструментарію. Це створює реальні умови для економії часу і засобів при рішенні управлінських проблем.

1.3. Загальні принципи менеджменту

Принципом називають керівну ідею, основне правило поведінки, діяльності. Принципи менеджменту — це загальні закономірності, у рамках яких реалізуються зв’язки (відносини) між різними структурними елементами суб'єкта управління. Принципи управління не є незмінними і на кожнім етапі розвитку повинні відповідати існуючим конкретним умовам. Тому принципи менеджменту постійно розвиваються, поглиблюються, уточнюється їхня суть і зміст.

Основним принципом менеджменту є принцип оптимального сполучення централізації і децентралізації в управлінні. Це проблема розподілу повноважень при прийнятті рішень на кожнім рівні управлінської ієрархії. Оптимальним варіантом вважається підхід, коли централізованими є рішення, що відносяться до розробки політики — цілей, стратегії організації в цілому, а децентралізованими — рішення, що відносяться до оперативного управління. Даний принцип покладений в основу організаційних форм управління. Централізована форма управління передбачає здійснення керівництва з єдиного центра. Така форма управління може використовуватися як малими організаціями так і великими фірмами. Децентралізована форма управління припускає створення усередині об'єкта підрозділів, що користаються повною господарською самостійністю як у сфері виробництва, так і в сфері збуту і які несуть повну відповідальність за отриманий результат.

Наступним є принцип сполучення єдиноначальності і колегіальності. Під єдиноначальністю розуміється надання вищому керівництву повноти влади при прийнятті рішень і персональної відповідальності за доручену справу. Колегіальність припускає вироблення колективного рішення. Колегіальність підвищує об'єктивність прийнятих рішень, їхню обґрунтованість і сприяє успішної їхньої реалізації. Різновидом колегіальності є колективність прийняття рішень, що забезпечує широку участь робітників в управлінні.

Важливим принципом менеджменту є принцип сполучення прав, обов’язків і відповідальності. Відповідно до цього принципу кожний повинний виконувати поставлені йому задачі і звітувати за їхнє виконання, кожна посада й ієрархія управління наділяється конкретними правами і несе повну відповідальність за своєчасне і якісне виконання обов’язків.

Одним із принципів менеджменту є демократизація управління, участь працівників у прийнятті рішень, оскільки без співробітництва, кооперації, партнерських відносин з персоналом менеджери і власники не зможуть раціонально здійснювати управління. Тому оптимальною формою господарської організації є акціонерна компанія, у якій персонал бере участь в управлінні. Це обумовлено в значній мірі тим, що в працівників з’явилися нові життєві цінності: прагнення до творчої самореалізації, повноправній участі в процесі прийняття рішень, соціальної захищеності і підвищення рівня життя поряд з підвищенням ефективності виробництва.

До принципів менеджменту можна віднести: принцип економічності й ефективності управління, принцип забезпечення єдності матеріального і морального стимулювання, принцип раціонального підбору і розміщення кадрів, принцип контролю і перевірки виконання, принцип об'єктивності і науковості прийнятих рішень.

В даний час головна увага звертається на людський, соціальний аспект управління: менеджмент спрямований на людину, на те, щоб робити людей здатними до спільних дій, робити їхнього зусилля більш ефективними; менеджмент невід'ємний від культури, заснований на чесності і довірі; менеджмент формує комунікації між людьми і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого в загальний результат; етика стає золотим правилом менеджменту. Тому до принципів керування відносяться також такі правила як: лояльність до працюючого; відповідальність як обов’язкова умова успішного менеджменту; атмосфера в кожній організації повинна сприяти розкриттю здібностей працюючих; своєчасна реакція на зміни в навколишнім середовищі; етика бізнесу; опора на фундаментальні основи менеджменту: якість, витрати, сервіс, нововведення, контроль, персонал; постійна досконалість якості особистої роботи.

Об'єктивною основою цих принципів являються закони та закономірності, які необхідно враховувати в менеджменті. Закон відображає загальні, суттєві, необхідні, сталі зв’язки явищ та процесів. В менеджменті використовують закони економіки, закони соціології, педагогіки, психології та кібернетики, серед яких закон необхідного різноманіття, закон пріоритету цілого над часткою, закон врахування потреби, закон сінергії, закон самозбереження та інше.

Контрольні питання:

1. Проаналізуйте різні визначення поняття «менеджмент» і покажіть їхній взаємозв'язок.

2. Дайте визначення об'єкту, суб'єкту і предмету менеджменту як науки.

3. Дайте характеристику загальнонауковим методам, застосовуваним у процесі управління.

4. Назвіть та дайте характеристику конкретним методам управління.

5. Приведіть приклади методів, застосовуваних у керуванні функціональними підсистемами.

6. Приведіть приклад методів, застосовуваних у процесі прийняття рішень

7. Які вимоги пред’являються до вибору методу керування.

8. Дайте характеристику принципам менеджменту.

9. Чому в даний час у принципах менеджменту особлива увага звертається на соціальний аспект керування.

10. Які закони необхідно враховувати в менеджменті? Їх характеристика.

2. Організація, її внутрішнє середовище і зовнішнє оточення

2.1. Поняття організації

Організація — це систематизоване свідоме об'єднання дій людей, що переслідують досягнення визначених цілей. У випадку коли існують устояні границі організації, визначене її місце в суспільстві, організація виступає у виді соціального інституту. Такими організаціями є підприємства, фірми, установи, громадські організації і т.п. Якщо ж організація не інституційована, то мова йде про організацію як процесу певної функції управління. Надалі даний термін буде використовуватися в першому змісті.

Основними складовими будь-який організації є люди, що входять в організацію; задачі, для рішення яких створена організація; і управління, що формує, мобілізує і надає руху потенціалу організації для рішення цих задач. Життєдіяльність організації реалізується наступними процесами: одержання ресурсів із зовнішнього оточення, здійснення виготовлення продукту; передачі продукту в зовнішнє середовище. Відсутність хоча б одного з цих процесів приводить до ліквідації організації. Ключова роль у підтримці балансу між цими елементами, у мобілізації ресурсів організації на їхні здійснення належить менеджменту. Менеджмент організації несе безпосередню відповідальність за досягнення високих результатів діяльності, тобто виконання поставлених перед організацією цілей завдяки ефективного і продуктивного використання ресурсів.

Задачі і функції менеджменту здійснюються через діяльність особливої категорії спеціалістів, яких називають менеджерами і які професійно займаються управлінням в конкретній галузі функціонування підприємства. Такий спеціаліст займає постійну посаду на підприємстві та має повноваження на прийняття управлінських рішень у певній сфері діяльності підприємства. Це може бути керівник групи, начальник відділу, керівник виробничим підрозділом, адміністратор різного рівня — люди, які мають великий обсяг роботи і виконують його за допомогою інших людей.

Організаційна культура впливає як на внутрішнє життя організації, так і на її положення в зовнішнім середовищі. Носіями організаційної культури є люди, але виробляється вона і формується в значній мірі менеджментом і, зокрема, вищим керівництвом. Організаційна культура спрямована на мобілізацію всіх ресурсів організації і її цілей, але може бути і гальмом на шляху досягнення цілей. Тому менеджмент приділяє велику увагу рішенню питань формування і розвитку організаційної культури.

Менеджер — це член організації, що здійснює управлінську діяльність і вирішує управлінські задачі. Роль менеджера в організації, його позиція, розв’язувані задачі, виконувані функції визначаються існуючої в організації ієрархією, наявністю різних функцій і видів управлінської діяльності. Будучи суб'єктами управлінської діяльності, менеджери грають в організації ряд різноманітних ролей (табл.2. 1).

Кожна роль припускає виконання визначених видів діяльності, що і забезпечує реалізацію управлінських функцій (планування, організацію, лідерство, контроль, мотивацію).

Найважливішим фактором підвищення результативності менеджменту є розподіл праці, тобто спеціалізація управлінських працівників на виконання визначених видів діяльності, розмежування їхніх повноважень, прав і сфер відповідальності. Відповідно до цього в організаціях виділяють функціональний, структурний, технічний, професійно-кваліфікаційний поділ праці. Функціональний поділ праці спрямований на формування груп робітників, які виконують однакові функції менеджменту — планування, організацію, контроль та інші. Структурний поділ праці менеджерів базуються на таких характеристиках об'єкту управління як організаційна структура, сфера діяльності, її специфіка.

Можна визначити і деякі загальні риси відносно вертикального і горизонтального поділу праці. Вертикальний поділ праці заснований на виділенні трьох рівнів управління — нижчого, середнього і вищого.

Менеджери нижчого рівня несуть безпосередню відповідальність за виробництво товарів і послуг. Це майстри, лінійні менеджери, офісменеджери та інші. Вони зобов’язані виконувати встановлені правила і процедури, забезпечуючи ефективність виробництва, надавати технічну допомогу, мотивувати підлеглих приділяючи особливу увагу виконанню повсякденних задач.

Таблиця 2. 1

Десять ролей менеджерів

Категорія

Роль

Види діяльності

Інформаційна

Спостерігач

Пошук і одержання інформації, перегляд періодичної преси і звітів, особисті контакти

Провідник

Передача інформації іншим членам організації, телефонні дзвінки

Оратор

Інформування зовнішніх суб'єктів, доповіді, звіти, записки, експертиза

Міжособиста

Голова

Підпис документів, виконання обов’язків правового, соціального характеру.

Лідер

Керівництво та мотивація підлеглих; навчання, консультації і комунікації з робітниками.

Зв’язуюча ланка

Підтримка інформаційних зв’язків як всередині організації, так і за її межами, переписка; участь у нарадах за межами організації

Пов’язана з прийняттям рішення

Підприємець

Ініціація нових проектів; пошук нових ідей; завоювання однодумців.

«Пожежник»

Урегулювання споров та інших проблем; вирішення конфліктів; адаптація до криз в зовнішньому середовищу

Розподілювач ресурсів

Рішення про виділення ресурсів; розробка графіків, бюджетів, розстановка пріоритетів.

Учасник переговорів

Участь у переговорах про контракти, зарплату, закупки, бюджети.

Середній рівень управління — самий чисельний. По деяким даним він складає 50 — 60% загальної чисельності управлінського персоналу організації і включає менеджерів, відповідальних за хід виробничого процесу в підрозділах, що складаються з декількох первинних структурних одиниць; сюди входять також менеджери штабних і функціональних служб апарата управління, а також керівництво допоміжних і обслуговуючих виробництв, цільових програм і проектів.

Вищій рівень — це адміністрація, чи менеджери вищої ланки, топ-менеджери, що здійснюють загальне стратегічне керівництво організацією в цілому, її функціональними і виробничо-господарськими комплексами: це президенти компаній, голови рад директорів, головні виконавчі директори і виконавчі віце-президенти. Вищі менеджери відповідають за визначення цілей організації, розробку стратегій їхнього досягнення, контроль за зовнішнім середовищем і інтерпретацію подій у ній що відбуваються, а так само прийняття значимих для всієї компанії в цілому рішень. Вони працюють на довгострокову перспективу, їх цікавлять тенденції розвитку зовнішнього середовища і загальний успіх діяльності фірми. У їх обов’язки входить — здійснення комунікацій, доведення задач до виконавців, формування корпоративної культури і підтримка підприємницького духу.

Фактичне число рівнів керування в організації коливається від одного — двох на малих до восьми — десяти у великих об'єднаннях і корпораціях. Відповідно змінюється і зміст задач, які вирішують на різних рівнях. Загальним є те, що на кожнім з них передбачається визначений обсяг робіт по функціях керування. Це — горизонтальний поділ праці по функціях. При русі від нижчого рівня до вищого збільшується число і складність задач, підвищується значення контрольної функції.

Більш глибокий горизонтальний поділ праці припускає спеціалізацію за ключовими сферами діяльності, що утворюють підсистеми підприємства (рис. 2. 1).

Технологічний і професійно-кваліфікаційний поділ праці враховує види і складність виконуваних робіт. За даними критеріям у складі апарата управління організацією виділяють три категорії працівників: керівників, фахівців і службовців.

Менеджмент являє собою багатоаспектне явище, що охоплює процеси, які проходять в організації і зв’язані з її внутрішнім середовищем і її зовнішнім оточенням. Тому можна виділити три найбільш значимі підходи до вивчення управління організацією:

Рис 2.1. Розподіл праці за рівнями та сферами діяльності

— розгляд управління з погляду процесів, що відбуваються усередині організації;

— розгляд управління з позиції процесів включення організації в зовнішнє середовище;

— розгляд управління з погляду процесів здійснення самої цієї діяльності.

2.2. Внутрішнє середовище організації

Управління у внутріорганізаційному житті виступає як координуючий початок, що формує і приводить у дію ресурси організації для досягнення її цілей.

Внутрішнє середовище кожної організації формується під впливом перемінних, що безпосередньо впливають на процес перетворень в організації (виробництво продукції, послуг). Менеджмент формує і змінює внутрішнє середовище організації, що являє собою органічне сполучення таких елементів як культури, структури, технології, кадрів, внутріорганізаційних процесів.

1. Культура — набір базових цінностей, переконань, негласних угод, та інше. Це свого роду система загальних цінностей і припущень про те, що і як робиться в організації. Усвідомлення культурних традицій дозволяє новим членам організації правильно мислити, почувати, розуміти оточуючих. Можна виділити три рівні корпоративної культури:

1-й рівень — манера вдягатися, правила поведінки, фізичні символи, розташування офісу.

2-й рівень — виражені у словах і справах, загальні цінності і переконання. Ці базові переконання і є сутність корпоративної культури.

3-й рівень — основні положення (люди ледачі їх необхідно контролювати).

Рівень культури може відігравати величезну роль у мобілізації всіх ресурсів на досягнення цілей.

2. Структура організації - сформоване виділення окремих підрозділів і їхній взаємозв'язок.

Менеджмент повинний визначати організаційні розміри підрозділів, їхні права й обов’язки, взаємодію й інформаційний зв’язок тобто здійснювати проектування роботи в організації, а потім виділити структурні підрозділи, які ієрархічно ув’язані і знаходяться в постійній взаємодії.

3. Внутріорганізаційні процеси — координація, прийняття рішень, комунікація.

4. Технологія — технічні засоби і способи їхнього комбінування і використання для одержання кінцевого продукту. У зв’язку з появою передових технологій, задачі менеджменту значно ускладнюються тому що прийняті рішення можуть привести як до позитивних наслідків, так і викликати негативні процеси, що руйнують організаційну структуру і привести до демотивації працівників.

5. Кадри — основа організації. Менеджмент формує кадри, установлює систему відносин між ними, включає їх у творчий процес спільної роботи, сприяє їх розвитку, навчанню і просуванню, розвитку позитивних результатів поведінки. Кадри в організації створюють її продукт, формують культуру організації, її внутрішній клімат.

Внутрішнє життя організації складається з великої кількості дій, процесів, процедур, наявність яких визначається типом організації, її розміром, видом діяльності. Розмаїтість дій і процесів дозволяє виділити п’ять груп функціональних процесів, що охоплюють діяльність будь-якої організації і які є об'єктом управління з боку менеджменту. Такими функціональними групами процесів є: виробництво, маркетинг, фінанси, персонал, НИОКР (табл. 2. 2).

Таблиця 2. 2

Характеристика основних функціональних груп

Найменування групи

Зміст

Роль менеджменту

1

2

3

Управління виробництвом

Одержання, збереження, і розподіл засобів виробництва, перетворення вхідних ресурсів у кінцевий продукт

управління розробкою і проектуванням продукту;

вибір технологічного процесу, розміщення кадрів і техніки, вибір методу виготовлення продукту;

управління закупівлею сировини, матеріалів, напівфабрикатів;

управління запасами;

контроль якості.

Управління маркетингом

За допомогою маркетингової діяльності пов’язати потреби клієнтів і досягнення цілей організації

-- вивчення ринку; реклама;

— ціноутворення;

— створення системи збуту;

— розподіл створеної продукції;

— збут.

Управління фінансами

Управління процесами руху фінансових засобів в організації

Складання бюджету і фінансового плану, формування грошових ресурсів;

Розподіл засобів

— оцінки фінансового потенціалу

— виконання податкових зобов’язань

Управління персоналом

Використання можливостей працівників для досягнення цілей організації

підбор і розміщення кадрів;

навчання і розвиток кадрів;

компенсація за виконану роботу;

створення умов на робочому місці;

підтримка відносин із профспілками

НДОКР

Пошук нових видів продукції і послуг, забезпечення прогресивних перетворень у сфері виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції

Створення і реалізація інноваційних проектів

2.3. Менеджмент і зовнішнє оточення організації

Зовнішнє середовище включає ті елементи, що знаходяться поза межами організації, але оказують на неї істотний вплив — конкуренція, ресурси, технологія, економічні умови та інші.

Не існує ні однієї організації, що не мала б зовнішнього середовища і не знаходилася б з ним в постійній взаємодії. Кожна організації має потребу в регулярному одержанні з зовнішнього середовища ресурсів для забезпечення своєї життєдіяльності. При цьому кожна організація повинна віддавати щось у зовнішнє середовище як компенсацію за її існування. Як тільки рвуться зв’язки з зовнішнім середовищем — організація гине. Останнім часом у зв’язку з посиленням і ускладненням конкуренції, а також різким прискоренням процесів зміни в навколишнім середовищі організації, усі змушені приділяти увагу питанням взаємодії з оточенням, а також розвивати здатності адаптації до змін зовнішнього середовища.

Ключову роль у виробленні і проведенні політики взаємодії організації з оточенням грає менеджмент, особливо його верхній рівень. Питання довгострокової стратегії організації із середовищем стаються головними при побудові всіх процесів управління. Менеджмент уже не займається тільки внутрішніми питаннями організації. У рівної, а може й у більшій мері його погляд спрямований за межі організації.

Ще 30 років тому у практиці управління були відсутні стратегічні принципи. Тільки у 60−70 рр. з’являються нові методи управління, що безпосередньо пов’язано і з еволюцією представлень про зовнішнє оточення. Зараз менеджмент намагається забезпечити ефективну взаємодію організації з оточенням не тільки шляхом впливу на процеси, що відбуваються усередині організації, але і шляхом впливу на навколишнє середовище. Для рішення цих задач використовуються прийоми стратегічного управління (рис. 2. 2).

Отже, зовнішнє оточення організації може бути представлене у виді двох сфер, або двома рівнями.

Перша сфера — загальне зовнішнє оточення організації (макрооточення). Воно відбиває стан суспільства, його економіки, природного середовища і не зв’язано безпосередньо з конкретною організацією. Воно в однаковій мірі впливає на всі організації.

Друга сфера — безпосередньо ділове оточення організації, або середовище задач, функціональне середовище. Це оточення формують такі суб'єкти середовища, що безпосередньо зв’язані чи безпосереднє впливають на діяльність конкретної організації, на більшість її повсякденних функцій, напряму зв’язаних з основними видами діяльності.

Керуючи процесами взаємодії організації з навколишнім середовищем, менеджмент зіштовхується з серйозними проблемами, пов’язаних з невизначеністю в стані навколишнього середовища. У зв’язку з цим однієї зі складніших задач, що стоять перед менеджментом, є зниження невизначеності положення організації в оточенні. Це досягається розвитком її адаптивності до зовнішнього середовища і встановлення широких зв’язків з оточенням, що дозволяє організації органічно вписуватися в навколишнє середовище.

Загальне зовнішнє оточення

1. Міжнародні фактори — події, що відбуваються за межами країни. Ці фактори впливають на всі аспекти зовнішнього середовища. Звідси з’являються нові конкуренти, покупці, постачальники, вони ж формують і нові соціальні, технологічні й економічні тенденції. Сьогодні кожна компанія повинна мислити в міжнародному масштабі: це і конкуренція з виробниками різних країн, це і суперництво з закордонними компаніями на місцевому ринку.

Рис. 2.2. Эволюция организации и принципов управления [ .с. 182]

2. Технологічні фактори — наукові і технологічні нововведення в окремій галузі й у народному господарстві в цілому. Сьогодні мільйони людей працюють на комп’ютерах, що об'єднані в мережі. Це дає можливість одержувати інформацію в режимі реального часу й оперативно приймати рішення. З’являються нові високотехнологічні матеріали.

3. Соціокультурні фактори — демографічні характеристики, норми, звичаї, цінності населення країни, у якій оперує організація. Важливими соціокультурними характеристиками є географічний розподіл і щільність населення, його середній вік, рівень освіти. Поточна структура населення визначає склад робочої сили і споживачів у майбутньому.

4. Демографічні фактори визначають норми і цінності населення.

5. Економічні фактори — відбивають загальну економічну ситуацію в країні чи регіоні, у якому працює організація — купівельну спроможність споживачів, рівень безробіття, процентні ставки, злиття чи поглинання компаній.

6. Законодавчі (політичні фактори) — містять у собі законодавчі акти, а також політичні дії, спрямовані на встановлення контролю. Саме державні закони визначають правила гри.

Середовище задач (функціональне середовище) — це сукупність елементів безпосередньо зв’язаних з організацією, а саме:

споживачі - це ті, хто здобувають товари чи послуги і визначають успіх фірми на ринку.

конкуренти — ті, хто оперує в тій же самій галузі чи сфері бізнесу і пропонує свої товари або послуги тим же групам споживачів.

постачальники — забезпечують надходження необхідних для виробництва продукції сировини і матеріалів. Співробітництво з постачальниками дозволяє домогтися істотної економії, підвищення якості товарів і послуг і прискорити вихід на ринок нових продуктів. Співробітництво перейшло в розряд обов’язкових правил.

ринок праці - це люди, яких може найняти компанія. Стан ринку праці багато в чому визначається діяльністю профспілок.

Варто виділити дві групи факторів, що впливають на організацію:

необхідність постійних інвестицій у навчання і підготовку персоналу, що дозволяє компанії відповідати конкурентним вимогам ринку. ;

вплив міжнародних об'єднань, автоматизації праці і розташування виробничих потужностей на розподіл робочої сили, що створює її дефіцит в одних галузях і надлишок в інших.

2.4. Взаємодія: організація — зовнішнє середовище

Ефективна діяльність організації припускає, що її менеджмент володіє навичками ведення операцій в умовах невизначеності середовища. Невизначеність — це недостатність інформації для прийняття рішень.

Існують дві базові стратегії організації в умовах високої невизначеності середовища: адаптація до змін зовнішнього середовища і вплив на середовище, з метою зробити його більш сприятливим для функціонування компанії.

Якщо організація зустрічається з високим рівнем невизначеності в плані конкуренції, державного регулювання, тоді можна використовувати стратегію адаптації. Це означає:

Постійне спостереження за зовнішнім середовищем, координація взаємодії організації з його ключовими елементами. Необхідно в структуру апарату управління ввести посаду спостерігача, який буде виконувати дві функції: займатися пошуком і обробкою інформації про зміни за межами організації і представляти інтереси організації за її межами.

Прогнозування і планування змін у зовнішнім середовищі, як найважливіший з видів діяльності фірми. Планування використовується при високому рівні невизначеності зовнішнього середовища.

Гнучка структура. Дослідження показують, що вільна, гнучка структура дозволяє більш ефективно адаптуватися до зовнішніх змін і проводити внутрішні трансформації. Розрізняють два види організаційних структур: ієрархічні та органічні, порівняльний аналіз яки наведено у табл. 2.3.

4. Злиття і створення спільних підприємств. Такі підприємства створюються для реалізації складних, зв’язаних зі значними інвестиціями проектів коли одна з компаній не має достатнього досвіду.

Другий варіант стратегії організації в умовах невизначеності середовища полягає в тім, що компанія прагне вплинути на його фактори. До широко розповсюджених способів впливу на середовище відносяться реклама і зв’язки з громадськістю, політична діяльність і членство в асоціаціях.

1. Реклама і зв’язки з громадськістю.

Реклама є дуже ефективним методом керування попитом на продукцію компанії. Компанії витрачають великі кошти для того, щоб впливати на потреби споживачів. Реклама — розповсюджений метод зниження рівня невизначеності середовища щодо показників.

Таблиця 2. 3

Характеристика органічної і ієрархічної структури

Для ієрархічної

структури характерно

Органічній структурі властиво

Консерватизм;

чітко визначені, стандартизовані і стійкі задачі;

опір змінам;

ієрархічна система контролю;

командний тип комунікацій зверху донизу;

зміст комунікацій це розпорядження, інструкції;

використовується в стабільних зовнішніх умовах;

гнучка структура;

динамічні, не жорстко визначені задачі;

готовність до змін;

влада базується на знанні і досвіді;

самоконтроль і контроль колег;

багатоспрямованість комунікацій;

стимулює командну роботу;

процес прийняття рішень децентралізований;

Методи встановлення і підтримки зв’язків із громадськістю спрямовані на формування суспільної думки про саму компанію, її іміджу, а не про її товари.

2. Політична діяльність — спроби організації вплинути на законодавство і державне регулювання. Багато організацій мають у законодавчих органах свої лобі.

3. Торгові асоціації. Багато організацій, що мають подібні інтереси, поєднуються в торгові асоціації і спільні зусилля намагаються вплинути на зовнішнє середовище.

2.5. Управління, як система що розвивається

Управління організацією варто розглядати як реально діючу систему, через яку воно здобуває конкретний зміст і конкретний прояв і конкретну реалізацію загальних функцій менеджменту.

Система управління діє відповідно до змісту функції менеджменту; з умовами в яких формується система управління; із принципами побудови, функціонування і перетворення даної системи.

Система управління складається з трьох підсистем.

Першою підсистемою є структурно-функціональна. Це сукупність управлінських органів, підрозділів і виконавців, а також методів, за допомогою яких здійснюється управлінський вплив. Таким чином, дана підсистема являє собою єдність організації, технології і методів керування.

Другою є інформаційно-поведінкова підсистема. Ця підсистема з'єднує в єдине ціле управлінську ідеологію, інтереси, поведінкові нормативи учасників процесу управління; процедури управлінської діяльності. В даний час роль цієї підсистеми значно зросла, що підтверджується дією закону сінергії. Існує кілька типів прояву розвитку інформаційно-поведінкової підсистеми:

— наявність формальної організації діяльності, що ініціюється розпорядженнями і вимагає контролю виконання;

— наявність конфліктних ситуацій, окремі члени організації прагнуть до проведення змін. Переважають власні цілі й інтереси, має місце групівщина і келійність. Низький рівень інформованості;

— наявність зацікавленості в колективних результатах функціонування системи управління, прагнення до розвитку всіх членів організації, поширені групові форми спільної діяльності. Характерні доброзичливість у відносинах, відкритість у висловленнях, схильність до співробітництва. Має місце прояв активності в здійсненні виробничої діяльності. Створюється атмосфера гласності;

— складається органічне сполучення особистих інтересів із прагненням до одержання високих кінцевих результатів функціонування організації в цілому. Характерна орієнтація на кінцеві результати. Система гнучко адаптується до нових задач і умов тобто здійснюється саморозвиток системи управління. Органічними складовими системи є наявність інформації і інформованості.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой