Методи оцінки та розробка заходів з підвищення інвестиційної привабливості підприємства як цілісного майнового комплексу

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (м. Київ)

ДИПЛОМНА РОБОТА

МЕТОДИ ОЦІНКИ ТА РОЗРОБКА ЗАХОДІВ З ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ

Науковий консультант,

д. е. н., професор Т.С. Пічугіна

Керівник роботи, викладач О.М. Біломістний

Консультант з охорони праці,

к. х. н., доцент Л.І. Юрченко

Студент факультету банківської справи,

обліку і фінансів, V курсу, групи 56-Ф-с

спеціальності 7. 50 104 «Фінанси» Р.Р. Мусіюк

Харків 2007

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні основи та необхідність планування інвестиційної привабливості підприємства
  • 1.1 Теоретико-суттєва характеристика та особливості інвестиційної привабливості підприємства
  • 1.2 Огляд та характеристика нормативної бази, що регулює інвестиційну привабливість підприємства
  • 1.3 Планування інвестиційної привабливості підприємства
  • 1.4 Техніко-економічна характеристика підприємства
  • Розділ 2. Аналіз ефективності діяльності підприємства
  • 2.1 Методи оцінки інвестиційної привабливості підприємства
  • 2.2 Аналіз фінансового стану структурного підрозділу ВАТ «ДХК «Донбасшахтобуд» Шахтарське шахтобудівельне управління
  • 2.3 Аналіз динаміки показників інвестиційної привабливості підприємства
  • 2.4 Аналіз ефективності використання інформаційних технологій на підприємстві
  • Розділ 3. Шляхи підвищення інвестиційної привабливості підприємства
  • 3.1 Головні напрямки підвищення інвестиційної привабливості підприємства
  • 3.2 Рекомендації з організації інформаційного забезпечення на підприємстві
  • 3.3 Оцінка вартості підприємства
  • Розділ 4. Правові, соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці на підприємстві
  • 4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці
  • 4.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика
  • 4.3 Розрахунок — аналіз природного освітлення в приміщенні
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Проблеми інвестицій в економіці завжди займали центральне місце в економічній науці. Це пов’язано з тим, що інвестування є базовим процесом розширеного відтворення та вирішення сучасних проблем вітчизняної економіки, що в свою чергу впливає на соціально-політичне становище країни. Високий рівень інвестиційної привабливості гарантує стабільне надходження інвестицій в країну, що гарантує додаткові надходження до бюджету держави, краще соціальне середовище в країні.

Сучасна ситуація в Україні істотно ускладнює інвестиційну діяльність. Тому, на думку автора, інвестиційна привабливість підприємств та країни в цілому є основною проблемою для поглибленого теоретичного дослідження процесів залучення інвестицій як на макро-, так і на мікрорівні.

Об'єктом дослідження є процес управління інвестиційною привабливістю підприємства.

Предметом дослідження є методи оцінки та розробка заходів з підвищення інвестиційної привабливості підприємства.

Метою даної роботи є аналіз інвестиційної привабливості та оцінка вартості підприємства, а також пошук шляхів їх підвищення.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

— розглянуто теоретичні основи інвестиційної діяльності підприємства;

— наведені основні методи щодо оцінки інвестиційної привабливості підприємства;

— проаналізовані основні проблеми даного підприємства та галузі в цілому;

— розроблений комплекс заходів з поліпшення фінансової стійкості компанії

— запропоновано основні напрямки підвищення інвестиційної привабливості підприємства;

— проведено аналіз показників інвестиційної привабливості підприємства;

— проведена оцінка ринкової вартості компанії;

— розглянуто правові, соціально-економічні, організаційно — технічні питання охорони праці на підприємстві.

Методи дослідження:

1) статистичні методи економічного аналізу, за допомогою яких визначається абсолютний приріст активів і пасивів підприємства; здійснювався аналіз динаміки показників фінансового стану підприємства, ліквідності та фінансової стійкості та проводилося порівняння цих показників з нормативними значеннями і в динаміці;

2) системний підхід, який передбачає дослідження діяльності підприємства як цілісної системи;

3) порівняльний метод, за допомогою якого була обчислена ринкова вартість підприємства.

Вирішення проблеми інвестиційної привабливості підприємства регулюється такими нормативними актами: Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про режим іноземного інвестування», Закон України «Про власність», Конституція України, та спрямовані дослідження таких науковців: П.Ю. Бородін, Б.І. Альохінта, В.М. Родіонова, М.Ю. Батурін, Гарі Марковіц, Вільям Шарп, Джеймс Торбін, Стів Росс та інші.

Наукова новизна даної роботи полягає в систематизації, та класифікації методів оцінки інвестиційної привабливості, а також розгляді залежності показників господарської діяльності компанії до її вартості.

Практичне значення для підприємства, полягає в тому, що впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить точно і комплексно оцінити інвестиційну привабливість підприємства та ринкову вартість компанії, а також розробити комплекс заходів з підвищення інвестиційної привабливості та вартості бізнесу. В підрозділі «Огляд та характеристика нормативної бази, що регулює інвестиційну привабливість підприємства», автор надав рекомендації щодо поліпшення нормативної бази, а також обґрунтував необхідність впровадити заохочувальну політику стосовно залучення інвестиційних ресурсів.

Розділ 1. Теоретичні основи та необхідність планування інвестиційної привабливості підприємства

1.1 Теоретико-суттєва характеристика та особливості інвестиційної привабливості підприємства

Проблеми інвестицій в економіці завжди займали центральне місце в економічній науці. Це пов’язано з тим, що інвестування є базовим процесом розширеного відтворення та вирішення сучасних проблем вітчизняної економіки, що в свою чергу впливає на соціально-політичне становище країни. Високий рівень інвестиційної привабливості гарантує стабільне надходження інвестицій в країну, що гарантує додаткові надходження до бюджету держави, краще соціальне середовище в країні.

Сучасна ситуація в Україні істотно ускладнює інвестиційну діяльність. Тому, на думку автора, інвестиційна привабливість підприємств та країни в цілому є основною проблемою для поглибленого теоретичного дослідження процесів залучення інвестицій як на макро-, так і на мікрорівні.

Як показують розрахунки за тривалий період, у середньому приблизно третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).

Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку) [2].

Той, хто має капітал і вкладає його у ту або іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто підприємства й окремі власники капіталу.

Суб'єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках, що регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об'єктами.

З метою розгляду цієї категорії визначимося з інтерпретацією терміну «інвестиційний ринок».

У сучасній економічній літературі можна зустріти різні підходи до тлумачення, зокрема, у вузькому значенні цей термін використовують для позначення ринку інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів і активної частини основних виробничих фондів) та інвестиційних послуг (будівельно-монтажних робіт). У зарубіжній літературі інвестиційний ринок ототожнюється із фондовим, на якому основними формами інвестицій є інвестиції в цінні папери. У праці професора Бланка І.О. «Інвестиційний менеджмент» [20] знаходимо наступне визначення цього поняття: «Інвестиційний ринок — це сукупність економічних відносин, які виникають між продавцями та покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об'єктів інвестування в усіх його формах».

Інвестиційний портфель підприємство формує на фінансовому ринку, тому слід приділити увагу точному визначенню цієї економічної категорії.

П.Ю. Бороздін ототожнює фінансовий ринок з ринком капіталів, Б.І. Альохінта та В.М. Родіонова визначають його як поєднання ринку банківських позичок і ринку цінних паперів, М.Ю. Батунін розглядає фінансовий ринок як сферу акумулювання й використання тимчасово вільних коштів через механізм їхнього перерозподілу між власниками і користувачами шляхом прямого контакту чи через посередників.

Для того, щоб підприємство мало можливість проводити свою незалежну інвестиційну діяльність, йому необхідно визначитися з джерелами інвестиційних ресурсів.

Джерела інвестиційних ресурсів підприємства можна поділити на власні, позичені та залучені.

Характеристика ресурсів підприємства:

1) власні:

— частина прибутку, що йде на розвиток;

— амортизаційній відрахування;

— доходи від реалізації основних засобі;

— іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів;

— емісія акцій компанії.

2) позичені:

— довгострокові кредити;

— цільовий державний кредит на конкретний вид інвестування;

— лізинг.

3) залучені:

— внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів (грант, безкоштовне фінансова допомога тощо).

Також, інвестиції поділяють на пасивні й активні.

Пасивні - це ті, які забезпечують підтримання досягнутого рівня використання ресурсів підприємства за рахунок структурно-вартісних змін активів та пасивів підприємства.

Активні - це ті, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності підприємства порівняно з досягнутим ним рівнем за рахунок розширення ринків реалізації продукції, що має попит, підвищення прибутковості та ін.

Крім того, існують інвестиції, пов’язані з високим ступенем ризику, які мають назву ризикові інвестиції, або венчурний капітал.

Венчурний капітал — це інвестиції у вигляді випуску нових акцій у нових сферах діяльності, які пов’язані з високим ступенем ризику.

Венчурний капітал інвестують переважно в окремі проекти в розрахунку на швидку окупність вкладених коштів та високу норму прибутку. Капіталовкладення, як звичайно, здійснюють через придбання частини акцій підприємства або надання йому кредитів. Отримуючи важелі управління, інвестор готовий йти на великий ризик.

Ризикове вкладення капіталу зумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм у галузі нових технологій.

Ризиковий капітал поєднує у собі різноманітні форми капіталовкладень: кредиту, акціонерну, підприємницьку. Він виступає посередником у заснуванні наукомістких фірм, так званих «венчурів».

У деяких випадках при прийнятті рішень у галузі інвестицій доцільно класифікувати їх так:

1) прийняття позитивного чи негативного рішення стосовно тих інвестицій, рух грошових потоків у яких не залежить один від одного;

2) вибір найкращого рішення щодо набору інвестицій, які є взаємозаперечними (коли може бути здійснене лише одне капіталовкладення);

3) класифікація незалежних інвестицій відповідно до їх прибутковості.

Після здійснення цієї класифікації керівництво може поділити всі інвестиційні рішення на прийнятні і неприйнятні, що спростить процес вибору оптимального рішення.

Управління інвестиційною діяльністю підприємства є важливою складовою фінансового менеджменту, яка виокремлюється у самостійну сферу економічного управління — управління проектами. Управління інвестиційною діяльністю має забезпечити вирішення таких завдань:

1) максимізувати вартість підприємства і забезпечити стабільно високі темпи її зростання;

2) забезпечити високі темпи економічного розвитку підприємства, зокрема максимізувати дохідність інвестиційної діяльності;

3) мінімізувати інвестиційний ризик. За несприятливих обставин інвестиційні ризики можуть призвести до втрати не лише доходів, а й основного капіталу;

4) підвищити фінансову стійкість і платоспроможність підприємства. Оскільки інвестиційна діяльність пов’язана з відпливом фінансових ресурсів, то ці ресурси можуть вичерпатися раніше, ніж буде отримано дохід від реалізації інвестиційного товару.

З огляду на ці завдання інвестиційний менеджмент повинен ефективно реалізовувати свої функції:

1) стимулювання розроблення інвестиційних пропозицій, формування портфеля пропозицій;

2) розроблення стратегії і забезпечення потреб фірми в інвестиційних ресурсах;

3) визначення напрямів інвестиційної діяльності підприємства для забезпечення реалізації стратегічних напрямів його розвитку;

4) поточне планування та оперативне управління реалізацією інвестиційних програм та окремих проектів;

5) опрацювання пропозицій, розроблення та аналіз бізнес-планів. Розподіл інвестиційних ресурсів, формування інвестиційних програм;

6) моніторинг інвестиційних проектів і підготовка рішень щодо «виходу» з неефективних проектів.

Процес формування інвестиційної стратегії фірми здійснюється за такими етапами:

1) визначення періоду, на який формується інвестиційна стратегія;

2) постановка цілей інвестиційного процесу;

3) розробка шляхів (напрямків) стратегії для досягнення представлених цілей;

4) розробка тактичних напрямків інвестиційної діяльності;

5) підбір та обґрунтування конкретних інвестиційних проектів в рамках обраної тактики з визначенням термінів їх реалізації;

6) оцінка сформованої інвестиційної стратегії.

Грамотно сформована інвестиційна стратегія дозволяє підприємцю при прийнятті рішення максимально врахувати фактор ризику і захистити об'єкт господарювання від значних втрат пов’язані з конкретним об'єктом.

Глобальна мета інвестиційної діяльності - підвищення цінності підприємства, яка складається з ринкової вартості власного капіталу підприємства і ринкової вартості зобов’язань підприємства.

Якщо інвестиції забезпечують підвищення дохідності капіталу, то цінність підприємства зростає і навпаки. Отже, основна мета інвестиційної діяльності - підвищення цінності підприємства, яке принесе вигоду його власникам у вигляді дивідендів, які зростають, або підвищення ціни акцій,

1.2 Огляд та характеристика нормативної бази, що регулює інвестиційну привабливість підприємства

На сьогоднішній день світова економіка характеризується процесами глобалізації. Сучасні умови інвестиційної діяльності в світі визначаються дедалі глибшим проникненням іноземних інвестицій в економіку інших держав та поступовою лібералізацією правил щодо іноземного інвестування. Тому для розвитку цих процесів в Україні необхідна державна підтримка у вигляді законодавчої бази, що буде інтегрована до норм міжнародного права.

На мою думку, державі необхідно визначити сталу інвестиційну політику, основними елементами якої буде:

1) принципи державної інвестиційної політики (принцип недискримінації, принцип захисту прав іноземних інвесторів тощо);

2) загальноправові умови здійснення інвестиційної діяльності, що визначаються спеціальним законодавством про державне регулювання інвестиційної діяльності (податковим, митним, валютним, антимонопольним тощо), законодавством, що регулює форми здійснення інвестиційної діяльності (про підприємства і господарські товариства), а також цивільним і господарським законодавством, що регулює діяльність інвестора і підприємств з іноземним капіталом (про власність, правочини тощо);

3) специфічні умови здійснення інвестиційної діяльності іноземними інвесторами (гарантії, інвестиційні стимули, а також обмежувальні вилучення);

4) міжнародно-правовий режим іноземного інвестування (зокрема, міжнародно-правові механізми захисту прав іноземних інвесторів). Наявність третього і четвертого елементів визначає відмінність режиму прямого іноземного інвестування від режиму, забезпеченого для внутрішніх інвесторів.

Інвестиційна діяльність є дуже специфічною галуззю, бо інвестор, як національний так і іноземний, дуже гостро реагує на зміни в законодавстві, в зовнішній та внутрішній політиці держави, на кризи як політичні так і економічні. Тому для залучення інвестиційного капіталу державі необхідно створювати сприятливі умови для діяльності інвесторів. Аналізуючи Закони України «Про інвестиційну діяльність» та «Про режим іноземного інвестування» на наявність гарантій та стимулів ми бачимо, що держава регламентує:

1) гарантія компенсації у випадку примусового вилучення інвестиції;

2) гарантія безперешкодного переказу отриманого прибутку і вивезення іноземних інвестицій;

3) гарантія стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності і захисту від змін інвестиційного законодавства;

4) гарантія захисту прав і законних інтересів інвесторів від незаконних дій органів влади та посадових осіб.

Проведене дослідження показало, що гарантія компенсації у випадку примусового вилучення інвестиції регулюється українським законодавством непослідовно. Зокрема, наявні серйозні розбіжності між Законом «Про власність», Законом «Про режим іноземного інвестування» і Конституцією України, а також загальновизнаними звичаєвими нормами міжнародного права з питання підстав примусового вилучення майна і стандарту компенсації за нього. Українське законодавство оперує лише термінами «націоналізація» і «реквізиція», у принципі не допускаючи націоналізації іноземної інвестиції, що не відповідає міжнародному праву. Поняття націоналізації є невизначеним за сферою застосування, тоді як поняття реквізиції є занадто вузьким за обсягом і не здатне охопити всі випадки примусового вилучення інвестицій. У цьому зв’язку пропонується уточнити редакцію ст. 9 Закону «Про режим іноземного інвестування», передбачивши, що загальне поняття примусового вилучення інвестицій охоплює націоналізацію, реквізицію та інші форми примусового відчуження майна, та зазначивши, що таке вилучення дозволяється лише з мотивів суспільної необхідності на підставах і в порядку, визначених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Для більш чіткого визначення обсягу компенсації за примусово вилучені інвестиції, а також для приведення Закону «Про режим іноземного інвестування» у відповідність з нормами Конституції можна запропонувати чітко розмежувати поняття відшкодування збитків, завданих інвесторам неправомірними діями державних органів, і компенсації за примусово вилучене в інвестора майно.

Далі обґрунтовується, що гарантія стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності та захисту від змін інвестиційного законодавства не знаходить реального підтвердження в Україні. Можна зробити висновок, що держава порушує взяті на себе зобов’язання щодо забезпечення стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності (тобто інвестиційного режиму).

Також державі необхідно використовувати інвестиційні стимули як певні винятки із загального режиму інвестиційної діяльності, що заохочують здійснення суб'єктом бажаних дій, передусім, шляхом використання економічних засобів створення зацікавленості, і застосовуються з метою заохочення капіталовкладень в певні сектори економіки (на певні території розвитку) або для залучення особливо великих інвестицій. Основним інвестиційним стимулом є інвестиційні пільги, тобто переваги податкового, митного, валютного чи іншого характеру, спрямовані на створення особливо сприятливих і привабливих умов для капіталовкладень. Інвестиційні стимули покликані створювати сприятливе конкурентне положення інвестора, який погодився здійснити капіталовкладення в певну сферу економіки.

Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній — обсягами інвестицій у виробництво. Внаслідок виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств — будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення накопичується амортизаційний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягові амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення. Поділ валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв, товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду накопичення — важлива частина інвестиційної діяльності. Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

1) кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

2) рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

3) майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

4) права користування землею, водою, природними ресурсами;

5) сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав. Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

1) підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

2) проектні організації та установи;

3) фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди;

4) органи державного управління, що регулюють діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності;

5) інфраструктура фондового ринку.

Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20−30% національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п’ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження. За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:

1) у нове будівництво — створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

2) на розширення виробництва — введення до дії нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;

3) на реконструкцію — обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

4) на технічне переобладнання — для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове більш, продуктивне.

За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:

1) будівельні роботи;

2) монтажні роботи;

3) машини та обладнання;

4) проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

1) підготовка (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

2) реалізація — створення нового матеріального об'єкта;

3) експлуатація нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота об'єкта.

Законодавство, що регулює інвестиційну діяльність в Україні є недосконалим і потребує доопрацювання, а також приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.

1.3 Планування інвестиційної привабливості підприємства

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії. На рис. 1.1 показано приблизну послідовність функцій інвестиційного менеджменту.

Інвестиційна стратегія завжди пов’язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю. Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства [20]:

1) Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?

2) Якщо коригувати, то в яких напрямках?

3) В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

4) Які це дасть результати через рік, два, три?

5) Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?

Навіть коли приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, це так само стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.

3

Рис. 1.1 Функції управління інвестиційною діяльністю

Інвестиційною стратегією вважатимемо систему обраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Вибирати інвестиційну стратегію слід з огляду на критерії, що визначають її доцільність:

1) узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

2) ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

3) визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

4) оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

5) узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що утворюють зовнішні умови інвестиційного проекту [30]:

1) важливість галузі - значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у валовому внутрішньому продукті, основні споживачі продукції;

2) характеристику споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, стійкість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

3) рівень державного втручання в розвиток галузі - низький, середній чи значний, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації тощо;

4) соціальну значущість сфери діяльності - кількість робочих місць, регіональне розташування виробництв, середню заробітну плату, діяльність профспілок, екологічну небезпечність виробництва та продукції, статистику страйків і збитків від них;

5) фінансові умови роботи галузі - рівень загальної прибутковості, середню рентабельність, віддачу на вкладений капітал, оборотність активів, їх середню ліквідність.

Інвестиційна привабливість або загалом «економічний паспорт» окремого підприємства може мати такий вигляд:

1) Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування, у тому числі іноземного; екологічна шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розташування; наближеність до транспортних комунікацій;

2) Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення;

3) Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв’язки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту);

4) Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва;

5) Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень монопольності стану підприємства;

6) Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура, заробітна плата;

7) Статутний фонд; власники підприємства; номінал і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій;

8) Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність;

9) Обсяг прибутку та його використання за звітний період;

10) Фінанси підприємства:

— склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз за часом виникнення та характеристикою боржників;

— показники фінансової стабільності та ліквідності;

— аналіз платоспроможності;

— оцінка прибутковості;

— загальний висновок.

Найсуттєвішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування і за цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії.

Конкретна структура обраної інвестиційної діяльності втілюється в поняття інвестиційного портфеля, тобто спеціального набору конкретних інвестиційних проектів, узятих до реалізації.

Інвестиційний портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних підприємством цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Ефективний інвестиційний портфель — це такий інвестиційний портфель, який забезпечує максимальний дохід при даному рівні ризику або мінімальний ризик при даному рівні доходу. Раціональні інвестори завжди прагнуть до формування ефективного інвестиційного портфеля, а його склад залежить від вибору переваг між ризиком та доходом.

Основною метою формування інвестиційного портфеля є досягнення реалізації конкретної інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних цінних паперів.

Перш ніж сформувати портфель інвестору необхідно: вивчити перелік цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку України, оцінити їхні переваги і недоліки через критерій безпеки, прибутковості та росту; мати первинну інформацію про емітентів і стан фондового ринку; визначитися з вибором типу портфеля і кількісним складом вхідних активів; мати загальну уяву про можливості диверсифікованості портфеля, через співвідношення попиту та пропозиції за зміни цін і обсягу інвестицій. Управління портфелем цінних паперів має починатися з:

1) оцінки динаміки цін скупки та продажу наявних у портфелі активів і рівня їх коливань;

2) розрахунку рівня прибутковості цінних паперів, що складають портфель;

3) визначення необхідного рівня прибутковості, що дозволяє врахувати рівень ризику вкладання засобів;

4) розрахунку дійсної вартості акцій, що дозволяє з’ясувати доцільність придбання цінних паперів;

5) з’ясування строку окупності акцій.

За ступенем ризику портфелі поділяються на агресивні, помірні та консервативні, а в залежності від цілей інвестора на:

1) портфелі росту, орієнтовані на акції, які швидко ростуть на ринку в курсовій вартості. Ціль таких портфелів — збільшення капіталу інвесторів, тому власникам портфелів дивіденди можуть вибуватися в невеликому розмірі або взагалі не виплачуватися;

2) портфелі доходу орієнтовані на одержання високих поточних доходів. Стабільне відношення виплачуваного відсотка і курсової вартості цінних паперів, що входять у такий портфель, вище середньоринкового. Отже, їхня курсова вартість росте набагато повільніше;

3) портфелі ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній чи підприємств агресивного типу що вибрали стратегію швидкого розширення на основі універсалізації, нової технології і випуску нової продукції;

4) збалансовані портфелі частково складаються з цінних паперів що швидко ростуть у курсовій вартості, а частково — з високоприбуткових цінних паперів. Таким чином, цілі збільшення капіталу й одержання високого доходу, загальні ризики виявляються збалансованими;

5) спеціалізовані портфелі, об'єднані не за загальним цільовим, а за локальним критерієм, наприклад: портфелі стабільного капіталу та доходу (в американській практиці це однорідні портфелі коротко — і середньострокових депозитних сертифікатів); портфелі короткострокових фондів (складаються з короткострокових цінних паперів); портфелі середньо — і довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформовані, як правило, з облігацій); регіональні чи галузеві портфелі; портфелі іноземних цінних паперів.

Розглядаючи ризик окремих інвестиційних проектів потрібно брати до уваги не лише їх індивідуальний ризик, але й і вплив на ризик фірми в цілому. Аналізуючи проблему ризику пов’язаного з інвестиційними процесами на діючих підставах слід звернути увагу на проблему ефективності інвестиційного портфелю. Суть цієї проблеми полягає у тому, що в межах певної фірми завжди існують різні види і напрямки діяльності у зв’язку з чим всі активи на підприємстві можуть бути умовно поділені за різними напрямками діяльності, а підприємство можна трактувати як портфель, що складається з різних активів. Окремі складові цього портфелю можуть мати різну віддачу і різну мінливість доходності під впливом зовнішніх факторів, тобто різний ризик. Взаємозалежність між ризиком інвестиційних проектів і ризиком підприємства в цілому можна аналізувати за методикою Моделі Оцінки Капітальних Активів, за якою ризик інвестицій залежить від ризику інвестиційного портфелю, яким в ідеальному випадку є весь фондовий ринок і показник, який показує цю залежність — коефіцієнт в, а ризик портфелю підприємства в свою чергу залежить від індивідуальних ризиків проектів [22].

1.4 Техніко-економічна характеристика підприємства

Структурний підрозділ відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Донбасшахтобуд» Шахтарське шахтобудівельне управління (далі ШШБУ) вже 61 рік працює на ринку будівельно-монтажних робіт. Форма власності - загальнодержавна.

ШШБУ було засновано в вересні 1945 року. Воно працює у місті Шахтарськ з 1974 року. До початку 90-х років це було дуже потужне будівельне управління з великим технічним потенціалом, укомплектоване кваліфікованим персоналом. В 90-х роках, під час трансформаційних процесів в державі, ШШБУ, як і в цілому весь шахтобудівельний комплекс, випробували на собі кризові явища, що були притаманні усьому народному господарству України як результат — зниження об'ємів виробництва, втрата кваліфікованих кадрів, проблеми з виплатою заробітної плати, тощо. За останні роки положення змінилося на краще. Сьогодні об'єкти, на яких працює управління, забезпеченні фінансуванням та матеріально-технічними ресурсами, підприємство не має заборгованості перед бюджетом, своєчасно виплачується заробітна плата.

До 1997 року ШШБУ (тоді ШБУ-2) входило до складу Державного відкритого акціонерного товариства «Трест Макіївшахтобуд». Наказом Міністра вугільної промисловості від 24 грудня 1997 року № 527 на базі ДВАТ «Трест «Макіївшахтобуд» була створена «Державна холдингова компанія «Донбасшахтобуд» до якої, без права юридичної особи, було приєднано ШШБУ.

ШШБУ створене з метою отримання прибутку для задоволення соціальних та економічних інтересів трудового колективу акціонерного товариства та структурного підрозділу.

Основні види діяльності:

1) Виконання будівельно-монтажних, спеціальних та пусконалагоджувальних робіт по будівництву, реконструкції, технічному переозброєнню об'єктів вугільної промисловості, закриттю шахт:

— в підземних умовах;

— на заводах вугільного машинобудування;

— на об'єктах соціальної сфери і житла;

— виконання капітальних ремонтів на шахтах та інших об'єктах;

— проектування та підземна розробка вугільних родовищ.

2) Надання платних послуг населенню і стороннім організаціям, що перераховані в статуті ВАТ «ДХК «Донбасшахтобуд».

Специфіка даних послуг така, що передбачає виконання робіт «під замовлення», тому у підприємства немає залишків готової продукції.

Для аналізу основних показників, які характеризують діяльність підприємства в поточному 2006 році подана у вигляді табл.1. 1:

Таблиця 1. 1

Техніко-економічна характеристика СП ВАТ «ДХК «Донбасшахтобуд» Шахтарське шахтобудівельне управління, (тис. грн.)

Показники

2005р.

2006р.

Відхилення

Темп росту, %

1. Продукція (товари, роботи, послуги)

1.1 Обсяг промислової продукції (робіт, послуг) в діючих цінах

30 998

26 378

-4620

-14,9

2. Фінансові результати

2.1 Балансовий прибуток (збиток)

25 832

21 982

-3850

-14,9

2.2 Собівартість виготовленої продукції

19 647

18 139

-1508

-7,6

2.3 Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг)

30 998

26 378

-4620

-14,9

2.4 Валовий прибуток

6185

3843

-2342

-37,9

3. Основні фонди

3.1 Середньорічна вартість основних фондів

9600

10 164

564

105,8

4. Праця

4.1 Облікова кількість штатних працівників (чол.)

430

448

18

104,1

4.2 Фонд оплати праці

-

7193,1

-

-

4.3 Сума податку з доходів фіз. осіб

-

910,4

-

-

За даними таблиці видно, що майже всі показники знизились, це пов’язано, як було зазначено вище, зі специфікою роботи підприємства. В кінці 2005 року закінчився договір з шахтою «Комсомолець-Донбас» і склалася ситуація простою частини трудових і матеріальних ресурсів, але автор вважає, що це тимчасове явище.

Головним джерелом відшкодування витрат підприємства виступає виручка від реалізації продукції. Виручка від реалізації залежить від встановлених цін на продукцію.

Фінансову роботу на підприємстві організовує бухгалтерія та відділ праці, зарплати і плановий (ВПЗіП). В своїй повсякденній роботі ВПЗіП отримує та надає інформацію за призначенням. При цьому складаються взаємовідносини з бухгалтерією, виробничо-технічним, маркшейдерським відділами та відділом охорони праці.

Організація фінансової діяльності направлена на забезпечення фінансовими ресурсами завдань плану, збереження та ефективного використання основних фондів і оборотних засобів, трудових та фінансових ресурсів підприємства, своєчасності платежів в державний бюджет.

Розділ 2. Аналіз ефективності діяльності підприємства

2.1 Методи оцінки інвестиційної привабливості підприємства

Для того щоб визначити та проаналізувати інвестиційну привабливість підприємства, представимо його як інвестиційний проект, тобто об'єкт капіталовкладень. На думку автора це є логічним кроком, адже підприємство для його власника є об'єктом реінвестування прибутку та залучення кредитів.

Оцінка ефективності використання інвестуємого капіталу виробляється шляхом зіставлення грошового потоку (cash flow), що формується в процесі реалізації інвестиційного проекту й вихідної інвестиції. Проект визнається ефективним, якщо забезпечується повернення вихідної суми інвестицій і необхідна прибутковість для інвесторів, що надали капітал.

Інвестуємий капітал так само як і грошовому потоці приводиться до теперішнього часу або до певного розрахункового року (який як правило передує початку реалізації проекту).

Процес дисконтування капітальних вкладень і грошових потоків виробляється по різних ставках дисконту, які визначаються залежно від особливостей інвестиційних проектів. При визначенні ставки дисконту враховуються структура інвестицій і вартість окремих складових капіталу.

Суть всіх методів оцінки представимо на наступній простій схемі: Вихідні інвестиції при реалізації якого-небудь проекту генерують грошовий потік CF1, CF2,., CFn. Інвестиції зізнаються ефективними, якщо цей потік достатній для повернення вихідної суми капітальних вкладень і забезпечення необхідної віддачі на вкладений капітал.

Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів — способи визначення доцільності довгострокового вкладення капіталу (інвестицій) у різні об'єкти (галузі) з метою оцінки перспектив їхньої прибутковості й окупності.

Інвестиційні проекти, включаючи пропозиції по розробці нової продукції, повинні піддаватися постійному і детальному аналізу з погляду кінцевих результатів. Відомо, що капітал, вкладений у техніко-економічні проекти разом з частиною отриманої від їхньої реалізації прибутку, реінвестується в активи з метою одержання доходу і прибутку в майбутньому. З цих позицій окремі деталі проектів можуть показатися не настільки істотними. Разом з тим на окремі стандартизовані питання (вони передбачені і бізнес-планом проектів) має бути відповісти на самому початку аналізу (розрахунку ефективності і т.п.).

Це, наприклад, яку мету переслідує проект (чим він викликаний, якими обставинами, його основна мета, навіщо він потрібний, де буде реалізована і чому); яка дія він зробить на поточну і перспективну діяльність базового підприємства, а по нових виробах (конструкціям), при модернізації устаткування — і в споживача; чи зміниться, якщо так, те як, організаційна структура, якість продукції, обсяги виробництва, екологія і т.д. (конкретні показники змін); терміни для досягнення результатів реалізації проектів (наприклад, проектної потужності, яке потрібно устаткування, терміни його надходження і ціна продажу й ін.); інвестор і обсяги інвестування.

Критеріями для обґрунтування (визначення) придатності (ефективності) інвестиційного проекту можуть бути: прибуток, прибутковість, частка ринку, якість продукції, беззбитковість і ін. Украй важливо при цьому розрахувати і простежити напрямок потоку грошей: капітальні витрати на викуп землі і підготовку місця, будівництво будинків і споруджень, придбання (проектування, виготовлення) устаткування і машин, навчання фахівців; поточні витрати — сировина і матеріали, паливо й енергія, праця і т.д.; дохідні статті - економія витрат, роялті, урядові позики і т.п.

Інвестиційні проекти можуть бути оцінені різними способами, але, очевидно, при кожнім з них (крім екологічних, соціальних і деяких інших) важливо знати рівень доходу, що забезпечать інвестиції і який розмір додаткового прибутку вони принесуть. У довгостроковому плані, коли за його основу приймається життєвий цикл продукції (товару), відповідь на них може дати однакові результати, у короткостроковому — можливі значні розходження. Це зв’язано з тим, що коли ведеться нове будівництво, здобувається нове чи обладнання розробляється нова продукція, витрата коштів перевищує їхнього надходження.

Критерії, використовувані для оцінки проекту, повинні відображати головні аспекти й умови його реалізації. При всім їхньому різноманітті їх можна об'єднати в наступні групи:

1) фінансово-економічної;

2) нормативні;

3) забезпеченості ресурсами й ін.

До фінансово-економічної відносять традиційний їхній набір для ухвалення рішення щодо будь-якого проекту. Це можуть бути і звичайні фінансово-економічні показники, обумовлені в бізнес-плані, — вартість проекту, чиста поточна вартість, прибуток і рентабельність (віддача інвестицій), внутрішній коефіцієнт ефективності, період окупності й ін.

До числа нормативних критеріїв відносять: правові (норми національного і міжнародного права); вимоги стандартів, конвенцій і т.п.; екологічні вимоги; патентоспроможність і інші умови дотримання прав інтелектуальної власності. Недотримання кожного з них може зробити ефективний проект нездійсненним.

Ресурсні критерії також визначають потенційну можливість здійснення проекту і включають наступні їхні групи: науково-технічні ресурси (наявність необхідного науково-технічного заділу, фахівців відповідного профілю і кваліфікації й ін.), виробничі (наявність потужностей для виробництва даного продукту), технологічні альтернативи (варто оцінити існуючі конкуруючі технології), обсяги і джерела фінансових ресурсів і ін.

Варто мати на увазі, що окремі інвестиційні проекти (напрямку інноваційної діяльності) можуть оцінюватися також і з позицій прийнятності прогнозованих термінів досягнення тих чи інших результатів — завершення проектування, вихід на ринок і закріплення на ньому, досягнення наміченої прибутковості (рентабельності), окупності інвестицій і ін.

Визначений інтерес представляє і розрахунок ефекту від прискорення виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, тому що, з одного боку, прискорення процесу досліджень і розробок (проектування, конструювання, будівництва і т.д.) вимагає значних витрат на цій стадії реалізації проекту, з іншого боку — виникають можливості більш раннього виходу на ринок з новим ефективним продуктом (товаром, виробом), у виробництві якого фірма буде, хоча б і на якомусь не тривалому проміжку часу, монополістом. Кожен потенційний проект повинний оцінюватися і на його. відповідність політичним і соціальним умовам у країні з обліком їхніх можливих змін.

Найбільш розповсюдженими методами аналізу оцінки капітальних вкладень є:

1) метод окупності;

2) метод простої норми прибутку;

3) метод дисконтування коштів;

4) чистої поточний вартості;

5) точка беззбитковості;

6) використання аналізу динамічності й імовірності.

Однак вибір методів і критеріїв оцінки залежить від специфіки проекту, закладених у ньому нововведень (інновацій), типу галузі і ряду інших факторів. Остаточне ж рішення приймається замовником (підприємцем і т.п.), узгоджується з інвестором, партнерами, контрагентами й іншими зацікавленими особами.

Метод окупності - один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на використанні як критерій періоду часу (кількість років), необхідного для повернення інвестицій, вкладених у проект (розмірів щорічного внеску, що розраховуються як різниця між річними доходами і витратами).

Період окупності - це час, необхідне для відшкодування вихідних капітальних вкладень за рахунок прибутку від проекту. Під прибутком мається на увазі чистий прибуток, що залишається після відрахування податків плюс амортизація (а іноді і доходи по процентних ставках). Числення строку окупності звичайно починається з періоду будівництва, протягом якого будуть зроблені первісні капітальні вкладення (з обліком і без обліку вартості землі й оборотного капіталу).

Перевага цього методу як критерію добору проекту — простота розуміння і розрахунків, визначеність суми початкових капітальних вкладень, можливість ранжирування проектів у залежності від строків окупності. Він особливо рекомендується (наприклад, ЮНИДО) для аналізу ступеня ризику, що виконується в політично нестабільних країнах і в технологічно швидко застарілих галузях промисловості.

Його основні недоліки — метод ігнорує віддачу від вкладеного капіталу (тобто не оцінює його прибутковістю), дає однакову оцінку рівним інвестиціям незалежно від терміну їхньої окупності. Крім того, цей метод не дозволяє вимірити прибутковість проектного рішення, а основна увага приділяється на його ліквідність.

Метод простої норми прибутку — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на критерії, обумовленому відношенням прибутку за звичайний повний рік їх (проектів) експлуатації до вихідних інвестиційних витрат (основному і чистому оборотному капіталу, а також витратам на стадіях, що передують виробництву).

При цьому розрізняють валовий прибуток, що підлягає оподаткуванню, і чистий — без податків. Щоб показати амортизаційні відрахування окремо, їх віднімають з виробничих витрат, тоді валовий прибуток буде дорівнює сумі від реалізації мінус виробничі витрати без амортизаційних відрахувань. У свою чергу доход, що підлягає оподаткуванню, дорівнює валовому доходу мінус амортизація. Капітал, що інвестується можна визначити як постійний капітал (акціонерний чи капітал акції плюс чи резерви акції плюс довгострокові кредити); чи загальні інвестиційні витрати (основний капітал плюс капітальні витрати на стадії, що передує виробництву, плюс оборотний капітал). Таким чином, величина простої норми прибутку (рентабельності інвестицій) практично залежить від того, як визначені поняття «прибуток» і «капітал». Вона може бути визначена відношенням (у %) валовому чи прибутку чистому прибутку плюс амортизація до загальних інвестиційних витрат або до акціонерного капіталу. Це залежить від того, як оцінюється реальна прибутковість (рентабельність) загальних інвестиційних чи витрат тільки інвестуємого акціонерного капіталу після виплати податків на доходи і відсотків на позиковий капітал.

Цей метод, незважаючи на свою привабливість, має і серйозні недоліки. Наприклад, виникає питання, який рік приймати в розрахунках, оскільки використовуються щорічні дані, те важко, а іноді і неможливо вибрати рік, найбільш характерний для проекту. Усі вони (роки) можуть розрізнятися за рівнем виробництва, прибутку, процентним ставкам і іншим показникам. Крім того, окремі роки можуть бути пільговими по оподатковуванню. Очевидно, що чистий прибуток у ті роки, коли будуть застосовуватися податкові пільги, буде значно відрізнятися від прибутку того років, коли податки стягуються повною мірою. Цей недолік, що є наслідком статичності простої норми прибутку, можна спробувати усунути шляхом розрахунку прибутковості (рентабельності) проекту по кожнім році.

Однак і після цього основний недолік залишається, тому що не враховується розподіл у часі чистого припливу і відтоку (приходу і витрати) капіталу протягом терміну експлуатації об'єкта інвестицій. Виникає ситуація, коли прибуток, отриманий у початковий період, переважніший отриманого в більш пізні роки і тоді важко зробити вибір між двома альтернативними варіантами, якщо вони мають різну рентабельність протягом цілого ряду років. Наприклад, яку з двох альтернатив варто вибрати, якщо обидва проекти мають однакові за п’ять років загальні інвестиційні витрати: У такому випадку недостатньо мати тільки щорічні розрахунки рентабельності. Необхідно також визначати і загальну прибутковість проектів, що можливо лише за допомогою методів дисконтування коштів.

Таким чином, цей метод доцільно використовувати для розрахунку рентабельності загальних інвестиційних витрат у випадках, коли прогнозується, що протягом усього терміну експлуатації інвестиційного проекту валовий прибуток буде приблизно однаковий, а податкова і кредитна система не перетерпить істотних змін.

Метод дисконтування коштів — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, що базується на допущенні, що кошти, одержувані (що витрачаються) у майбутньому, будуть мати меншу (більшу) вартість, чим у даний момент.

Метод дисконтування коштів не враховує розподіл у часі чистого притоку і відтоку (приходу і витрати) коштів (капіталу) протягом терміну експлуатації об'єкта інвестицій. У цьому випадку переважним може виявитися використання методу, заснованого на чистій поточній чи вартості внутрішній нормі окупності. Варто мати на увазі, що інвестиції, витрачені на створення й освоєння проекту, відволікаються (вилучаються) з обороту підприємства (фірми) до періоду його завершення. Тому чим більше років відокремлюють витрати і результати даного року від початку розрахункового чи чим більше загальна тривалість і значніше витрати приходяться на перші роки освоєння проекту, тим значніше втрати може мати підприємство. До того ж, кошти, вкладені в проект, могли б бути поміщені в кредитні чи установи інші заходи щодо визначеної процентної ставки (тобто приносити прибуток).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой