Методи регулювання міжнародної торгівлі

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Сутність міжнародної торгівлі. Основні політики регулювання міжнародної торгівля

2. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Висновок

Список літератури

Вступ

Міжнародна торгівля на сучасному етапі перетворилась у важливу сферу економіки будь-якої крани, зростає її вплив на світовий економічний розвиток. Незважаючи на загальну тенденцію до зростання, міжнародна торгівля зазнає значних коливань, що зумовлено економічними, енергетичними кризами, нестачею сировини та іншими проблемами.

Міжнародна торгівля на сучасному етапі є надзвичайно динамічною. Це зумовлено в значній мірі розвитком спеціалізації та кооперації виробництва в міжнародному масштабі, скасування ряду обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку нових індустріальних країн. Панівні позиції в світовій торгівлі посідають розвинуті країни, найбільшими експортерами світу є: США, ФРН, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія.

Підвишення ролі міжнародної торгівлі в економіці кожної країни проходять при нестійких міжнародних торговельних зв’язках. Внаслідок цього в структурі товарообігу та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни. Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків — вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв'язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Оскільки міжнародна торгівля опосередковує практично усі форми міжнародного співробітництва і займає важливе місце у системі світового господарства, тому для адекватного функціонування усього світового простору необхідні відповідні методи регулювання міжнародної торгівлі. Розгляду цих методів і буде присвячена дана робота.

Актуальність даної теми полягає у тому, що сьогодні в умовах глобалізації та інтернаціоналізації світових відносин особливої уваги потребує вивчення основних методів регулювання міжнародної торгівлі У найзагальнішому вигляді міжнародна торгівля є засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів, збільшення обсягів виробництва, отже — і піднесення добробуту держави. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв’язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням.

Об'єктом даної роботи стали методи регулювання міжнародної торгівлі як важливого фактора функціонування світового ринку.

Предметом даної роботи стала сукупність відносин, що виникають між учасниками міжнародних економічних відносин як результат регулювання міжнародної торгівлі.

Метою цієї роботи є аналіз методів регулювання міжнародної торгівлі, визначення основних видів методів регулювання міжнародної торгівлі.

1. Сутність міжнародної торгівлі. Основні політики регулювання міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля -- це важлива і найбільш поширена сфера міжнародних економічних відносин, яка відображає стан і перспективи просування різних товарних форм як між національними економіками, так і між транснаціональними корпораціями, що розглядають світ як єдиний світогосподарський простір.

Особливості розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі:

§ Підвищення темпів зростання міжнародної торгівлі порівняно з темпами росту виробництва.

§ Зростання ролі країн, що розвиваються в міжнародній торгівлі.

§ Посилення ролі зовнішньоекономічної політики країн.

§ Транснаціоналізація міжнародної торгівлі.

§ Посилення ролі науково-технічного прогресу у розвитку міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля як сукупність багатомільярдних операцій, що одночасно здійснюються у різних точках планети, підпорядкована певним правилам і регулятивним механізмам.

На сучасному етапі існує багато методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що пояснюється розширенням кола країн-учасників міжнародної торгівлі, необхідністю для кожної країни мати свої інструменти оптимізації її участі у міжнародному товарообміні.

Основною проблемою в справі регулювання міжнародної торгівлі є пошук оптимального співвідношення між захистом національної промисловості від іноземної конкуренції та заохоченням міжнародної торгівлі. Тому сучасна торгова політика держав характеризується розвитком і протистоянням двох тенденцій: протекціонізму та фритредерства (free trade).

Протекціонізм -- це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання інструментів тарифного й нетарифного регулювання. 3]

Фритредерство -- звільнення торгівлі та обмеження втручання держави в зовнішньоторговельну діяльність. У різні періоди економічного розвитку суспільства зовнішньоторговельна практика схилялась то до позиції протекціонізму, то до фритредерства. 3] Прихильники фритредерства стверджували, що ефекти торгових обмежень мають короткотерміновий характер, а в довготерміновому періоді лише вільна торгівля приводить до раціонального розміщення та використання обмежених економічних ресурсів.

Теоретики протекціонізму -- навпаки, що їхня політика дає змогу розвивати національну промисловість, збільшувати зайнятість ресурсів, стимулювати сукупний попит, оптимізувати платіжний баланс та захищати нові галузі національної економіки.

В умовах виникнення на національному ринку товарного дефіциту держава віддає перевагу фритредерству, що сприяє збільшенню обсягів міжнародної торгівлі. Якщо на ринку виникає надлишок товарів або існує необхідність підтримки національного товаровиробника, держава вживає протекціоністських заходів.

Сучасний розвиток протекціоністських тенденцій дає змогу виділити декілька форм протекціонізму:

селективний -- спрямований проти окремих країн або товарів;

галузевий -- захищає окремі галузі;

колективний -- здійснюється об'єднаннями країн у відношенні до країн, які до них не належать;

прихований -- реалізується заходами внутрішньої економічної політики держави. 1]

Стосовно того, що і для якої країни краще — політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

2. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Загалом, до методів регулювання сучасної міжнародної торгівлі належать:

тарифні методи, які переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш конкурентоспроможними.

нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомагають виводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи її більш конкурентоспроможною).

Найвідомішим методом тарифного регулювання міжнародної торгівлі є мито. Мито являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщуються через митний кордон держави.

Митний тариф — основний і найдавніший інструмент зовнішньоторговельної політики. Це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари й інші предмети, увезені на митну територію країни, чи вивозяться за межі даної території.

Мито виконує такі функції:

· фіскальну -- забезпечують поповнення доходної частини державного бюджету та поліпшують стан платіжного балансу Ця функція стосується як імпортного, так і експортних мит;

· протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту, тим самим захищаючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;

· балансувальну, коли вводяться для запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових. 3]

Основними видами мит є:

1. За способом стягування:

v адвалорне (вартісне) (TAV), що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом (наприклад, 30% від митної вартості):

Тav=(Pd-Pim)/Pim,

де Pd — ціна товару на внутрішньому ринку;

Pim — ціна товару, за якою він імпортується

Як правило, ці мита застосовуються при обкладанні товарів, що мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Адвалорні мита допомагають підтримати однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, тобто автоматично адаптуються до інфляції. При цьому змінюється тільки сума доходу в бюджет. Так, якщо розмір мита дорівнює 30% від ціни товару в і 50 дол., то доход бюджету становить 45 дол. Якщо ціна товару збільшиться до 200 дол., то сума доходу бюджету зросте до 60 дол., а при зменшенні ціни до 80 дол., доходи становитимуть 24 дол. Отже, адвалорне мито підвищує ціну імпортного товару на установлений відсоток;

v специфічне (Ts), що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом (наприклад, 15 дол. за 1 т):

Специфічні мита накладаються, як правило, на стандартизовані товари. Ступінь митного захисту за допомогою специфічного мита знаходиться в прямій залежності від коливання цін. Так, специфічне мито в 100 дол. за одиницю імпортного вентилятора більше обмежує імпорт вентилятора ціною 600 дол., тому що становить 16,7% його ціни, ніж вентилятора ціною 1000 дол., тому що становить 10% його ціни. Тому рівень захисту вітчизняних виробників при використанні специфічних мит із зростанням імпортних цін падає, а зі зменшенням імпортних цін — збільшується. Однак при падінні імпортних цін специфічне мито підвищує рівень захисту внутрішнього ринку;

v комбіноване, шо поєднує обидва ці види митного обкладання (наприклад, 30% від митної вартості, але не більше ніж 15 дол. за 1 т).

2. За об'єктом обкладання:

v ввізне (імпортне) мито, що нараховується на товари при їх ввезенні на митну територію держави. Можуть застосовуватися ставки таких видів:

а) преференційні ставки, що припускають зниження ставок мита чи звільнення від обкладання митом. Вони застосовуються до товарів, що надходять з держав, які створюють разом з державою, яка стягує мито, митний союз чи зону вільної торгівлі, або до товарів, які надходять із країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що надходять з країни чи економічних союзів, що користуються режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки, які застосовуються до всіх інших товарів.

v вивізне (експортне) мито, що нараховується на товари при їхньому вивезені за межі митної території країни. Ця форма мит застосовується рідко, у випадках великих розходжень між внутрішніми і світовими цінами на певні види товарів, їх мета — скоротити експорт і поповнити бюджет країни.

3. За характером:

v сезонне (ввізне і вивізне) мито, що нараховується на товари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі. Термін його дії не перевищує декількох місяців на рік (в Україні - до чотирьох місяців з моменту встановлення);

v спеціальне мито — його застосовує держава в таких випадках:

а) як захисне, якщо товари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на таких умовах, шо наносять або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;

б) як запобіжний захід стосовно учасників зовнішньоекономічної діяльності, що порушують державні інтереси в даній галузі, а також як захід для припинення несумлінної конкуренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні і (чи) недружні дії з боку іноземних держав, а також у відповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності держави.

v антидемпінгове мито, що застосовується при ввезенні на митну територію країни товарів за ціною, істотно нижчою, ніж у країні експорту в момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів. Таке мито нараховується тільки після проведення антидемпінгового розслідування й одержання об'єктивних доказів нанесення збитку чи погрози нанесення збитку вітчизняній економіці.

Розмір ставки антидемпінгового мита визначається:

— у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування;

— або як різниця між мінімальною ціною і митною вартістю даного товару (як різниця між цінами товару на внутрішньому і зовнішньому ринках). Під мінімальною ціною розуміють ціну зазначеного товару, за якої його продаж не заподіює збитку національному товаровиробникові.

v компенсаційне мито, що застосовується при ввезення на митну територію країни товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди національним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів.

4. За походженням:

v автономні - мита, що вводяться на підставі односторонніх рішень органів державної влади країни;

v договірні - мита, установлювані на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди;

v преференційні - мита з більш низькими ставками порівняно з діючим тарифом; вони накладаються на підставі багатосторонніх угод на товарів, які походять з країн, що розвиваються, чи країн, що створюють разом з даною країною митний союз чи зону вільної торгівлі, або утворюються в прикордонній торгівлі.

5. За типом ставок:

v постійні - це ставки митного тарифу, встановлені органами державної влади, що не можуть змінюватися залежно від обставин;

v змінні - це ставки митного тарифу, що можуть змінюватися у встановлених органами державної влади випадках.

6. За способом обчислення:

v номінальні - митні ставки, зазначені в митному тарифі;

v ефективні (дійсні) — реальний рівень митних ставок на кінцеві товари, який реально та ефективно захищає внутрішній ринок або регулює експорт і транзит.

Країна іноді імпортує сировину безмитно або вводить нижчі тарифні ставки на імпорт виробничого ресурсу, ніж на імпорт кінцевого продукту, у виробництві якого був застосований даний ресурс. Це робиться для заохочування національних товаровиробників обробної промисловості та підвищення рівня зайнятості.

Країни іноді використовують тарифну квоту, що являє собою різновид перемінних митних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначених кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту — за вищою понадквотовою ставкою тарифу. Використання цього інструмента торгової політики дозволяє деякою мірою подолати протиріччя, що виникає між інтересами національних виробників і введенням імпортної квоти, тому що, з одного боку, товаровиробники зацікавлені в тарифі, що захищає їх від іноземної конкуренції, а з іншого — вони як споживачі не зацікавлені в ньому, оскільки тариф позбавляє їх можливості одержувати дешевші імпортні товари. 3]

Для захисту національних виробників готової продукції і стимулювання ввезення сировини і напівфабрикатів може використовуватися тарифна ескалація.

Тарифна ескалація — це підвищення рівня митного обкладання товарів у міру зростання ступеня їхнього оброблення.

Чим вища відсоткова ставка імпортного тарифу в міру просування від сировини до готової продукції, тим вищий ступінь захисту виробників готової продукції від зовнішньої конкуренції. Так, у США рівень митного обкладання товарів зі шкіри, вибудованих за принципом виробничого ланцюжка (шкура — шкіра — продукти зі шкіри), зростає в міру зростання ступеня оброблення шкури і складає 0,8−3,7−9,2%.

Нарахування, сплата та стягування мита на товари, що виробляються на підставі їхньої митної вартості, тобто ціни, що фактично сплачена чи підлягає сплаті за них у момент перетинання митного кордону країни. Митна вартість визначається як для товарів, що імпортуються, так і для товарів, що експортуються.

3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. В даний час більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну загрозу світовій торговій системі.

Найчастіше, за даними ООН, нетарифні заходи застосовують країни Близького Сходу та Північної Африки.

У країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) нетарифні заходи найчастіше використовуються стосовно імпортної текстильної продукції та одягу з метою захисту національних виробників такої продукції, а в країнах, що розвиваються, контроль стосується насамперед ввезення мінеральної продукції, палива, обладнання (насамперед, електричного), дорогоцінних металів та каміння.

Поширення нетарифних обмежень зумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введеній тарифу ціна товару збільшується на суму мита). 4]

Нетарифні обмеження можна класифікувати за групами: кількісні, приховані, фінансові.

До кількісних обмежень належать квотування, ліцензування, «добровільні» обмеження експорту. 3]

Квотування. Квота — це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою за певний проміжок часу. Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

За напрямом дії квоти поділяються на:

Ш експортні, котрі вводяться урядом країни для запобігання вивезенню дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні, наприклад, це руди і концентрати дорогоцінних металів, дорогоцінні і напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для досягнення політичних цілей.

Ш імпортні квоти, що вводяться урядом країни для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалансованості торгового балансу, регулювання попиту та пропозиції усередині країни як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав.

За масштабом охоплення квоти поділяються на:

Ш глобальні котрі встановлюються на імпорт чи експорт визначеного товару на певний період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується чи в яку експортується (наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт сиру рокфор, окремих сортів шоколаду, бавовни, кави і т. д.). Метою введення даних квот є досягнення необхідного рівня внутрішнього споживання, їх обсяг визначається як різниця внутрішнього виробництва і споживання;

— індивідуальні - це встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, що експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються на основі двосторонніх угод.

Економічні наслідки введення квот полягають у такому:

квоти є більш ефективним, їх введення дозволяє утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні.

квоти являють собою абсолютну величину і є негнучкими відносно ціни товару;

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій.

Ліцензія — це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомства.

Основні види ліцензій:

разова ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1 року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

генеральна ліцензія — дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

глобальна ліцензія — дозвіл на безперешкодне ввезення чи вивезення даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості;

автоматична ліцензія — дозвіл, який видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом, на безперешкодне ввезення чи вивезення товару.

Ліцензії розподіляються різними способами. Найефективнішим є відкритий аукціон, що являє собою конкурсний продаж імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найвищу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти.

«Добровільне» обмеження експорту (ДОЕ) — це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов’язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару. Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна спонукає свого торгового партнера «добровільно» скоротити свій експорт.

Приводом для ДОЕ звичайно слугують заяви національних товаровиробників про те, що ввезення того чи іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку.

Приховані види торговельних обмежень

Істотна роль серед нетарифних методів торгової політики приділяється прихованим видам торгових обмежень, яких нараховується понад 100 найменувань. З їх допомогою країни можуть в односторонньому порядку обмежувати експорт чи імпорт. До них належать: технічні бар'єри, внутрішні податки і збори, державна закупівля, вимоги щодо вмісту місцевих компонентів.

Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якості, економічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист споживачів і т. п. Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджають ввезенню товарів із-за кордону. Це відбувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов’язковим стандартам якості, охорони здоров’я і безпеки.

Прикладом технічних бар'єрів може бути заборона американського експорту консервованих овочів у Норвегію, оскільки ця країна не дозволяє ввозити харчові продукти, що містять окремі види солей. У свого чергу, США не дозволяють імпортувати живих тварин і свіже м’ясо з країн, де відзначені випадки захворювання ящуром. В Україні заборонено використовувати окремі види харчових добавок і барвників під час виробництва продуктів харчування, хоча вони використовуються в ряді європейських країн. 4]

Внутрішні податки і збори. Державні і місцеві органи влади на імпортні товари можуть накладати податок на додаткову вартість, акцизний податок, а також вводити збори за митне оформлення, реєстрацію.

Державні закупівлі. Політика в рамках державних закупівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних-закупівель деякою мірою дискримінує іноземних постачальників.

Як приклад" можна привести встановлене американським урядом правило: «Купуй американське», що надає внутрішнім виробникам 50% перевагу в різниці цін над іноземним виробником.

Вимоги про вміст місцевих компонентів. Цей метод прихованої торгової політики припускає законодавче встановлення частки кінцевого продукту, що повинна вироблятися місцевими виробниками, у випадку призначення товару для продажу на внутрішньому ринку. Звичайно цей метод використовується урядами країн, що розвиваються, з метою заміни імпорту внутрішнім виробництвом за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей, а також щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості працюючих.

Фінансові методи торговельної політики

Метою фінансування як методу регулювання міжнародної торгівлі, зокрема розширення експорту, є дискримінація іноземних компаній на користь національних виробників і експортерів на основі зниження вартості експортованого товару і підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку. Фінансування експорту здійснюється з таких джерел: державного бюджету, банків, фондів, самих експортерів і банків, які їх обслуговують. До фінансових методів торгової політики належать: демпінг, субсидії, експортне кредитування.

Демпінг — це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості, чи, принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Отже, демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації. У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постійний і хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг — це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому рийку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому, ринку.

Цей вид демпінгу використовується у випадку виникнення у фірми надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар у себе в країні і не бажаючи зупиняти своє виробництво, фірма продає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною порівняно з ціною внутрішньою.

Постійний демпінг — це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг — це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

Незважаючи на тс, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством, ряду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна вправі вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит.

Субсидії. Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей і проведення необхідної експортної політики використовують субсидування, тобто здійснюють державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок. Інакше кажучи, субсидія — це фінансова чи інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту товару, в результаті якої суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.

Прямі субсидії — це безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії — це приховане дотування експортерів через надання пільг щодо сплати податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит. Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.

Внутрішні субсидії — це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішніх цін і забезпечують менші втрати для країни.

Експортні субсидії — це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

Експортні кредити. Для приховання експортних субсидій уряди використовують експортне кредитування, що передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками. Надання експортних кредитів здійснюється у вигляді:

· субсидованих кредитів вітчизняним експортерам.

· державних кредитів іноземним імпортерам при обов’язковій умові закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит. 3]

Отже, нетарифні обмеження створюють переваги одним економічним суб'єктам за рахунок інших. У своїй сутності нетарифні методи регулювання торгівлі необхідні аби захистити як імпорт, так і експорт країни, але у більшості випадків такі заходи ведуть до торгівельних дискримінацій. Світова організація торгівлі одним із важливих завдань визначає побудова міжнародної торгівлі на умовах відкритості, чесності, сумлінної конкуренції та уникнення дискримінацій та бар'єрів з метою розвитку єдиного світового простору торгівлі, який би функціонував з дотриманням розробленим норм та стандартів. торговий фритредерство мито квота

Висновок

Міжнародна торгівля -- центральна ланка складної системи світогосподарських зв’язків, що об'єднує практично всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему.

У міжнародній торгівлі беруть участь суб'єкти як міжнародного публічного права, так і міжнародного приватного права.

Міжнародна торгівля є засобом, який країни світу застосовують для розвитку і поглиблення спеціалізації своїх економік, підвищення продуктивності праці та ефективного використання своїх ресурсів. Тому таким важливим є розробка механізму регулювання міжнародної торгівлі на рівні усіх держав-учасниць. Відповідно до розглянутої у роботі інформації було встановлено, що найбільш популярними та такими, що відповідають стандартам міжнародної торгівлі є тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі, що представлені у вигляді різних видів мита. Нетарифні методи регулювання представляють собою такий напрям державної політики, як протекціонізм. У більшості, вони напрямлені на захист державою вітчизняного виробника та стимулювання експорту. Основною загрозою зловживання нетарифними методами регулювання міжнародної торгівлі є дискримінація учасників міжнародної торгівлі, загострення відносин між країнами та наростання протиріч. Щоб цього не допускати і існують світові організації, такі як СОТ — ГАТТ, що розробляють та слідкують за дотриманням країнами правил та нормативів міжнародної торгівлі. У той же час кожна країна має сама контролювати експортні та імпортні операції з метою недопущення несумлінної конкуренції чи будь — яких загроз соціально — економічному добробуту країни.

Список літератури

1. Герасимчук В. Г. Міжнародна економіка//Навч. посібник — К.: Центр учбової літератури — 2009. — 302с.

2. Інтернет — ресурс: www. vuzlib. net/me_kneu/2−4. htm

3. Козак Ю. Г. Міжнародна торгівля// підручник, 3 -тє видання доп.і перероб. — К.: Центр учбової літератури — 2009. — 668с.

4. Олефіренко В. В. Нетарифні методи міжнародної торгівлі: сутність і класифікація // Зовнішня торгівля: право та економіка. — 2009. — № 5 (146). — С. 15−20.

5. Симонова Г. Д., Хабло Г. О. Визначення місця митної вартості товарів у системі державного регулювання зовнішньої торгівлі товарами. Електронний ресурс]-2010р.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой