Методика ознайомлення дошкільників з жанрами образотворчого мистецтва

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота з теми:

Методика ознайомлення дошкільників з жанрами образотворчого мистецтва

ВСТУП

Художнє виховання та творчий розвиток дітей засобами образотворчого мистецтва реалізується в завданнях, що спрямовані на формування предметних компетенцій:

— чуттєво-емоційне сприйняття; вміння відчувати і бачити навколишній світ, виявлення пізнавальної активності;

— асоціативно-образне мислення; виявлення фантазії, уяви під час створення власних образів у художньо-практичній діяльності;

— поняттєво-логічне мислення; вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки;

— розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконання творчих робіт;

— сприйняття цілісної картини світу, здатність цінувати національну самобутність і культурну спадщину України як невід'ємну складову загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче вираження себе, визначення власного місця та усвідомлення неповторності й унікальності людини.

Вивчення образотворчого мистецтва передбачає послідовне розв’язання художньо-пластичних, виразних, технічних та психологічних завдань образотворчості в таких напрямах:

1. Мистецтво як мова, специфіка образотворчої мови, що ґрунтується на таких вихідних поняттях, як художній образ, виражальні та зображальні образотворчі засоби, форма, колір, простір, композиція.

2. Мистецтво як творчість — розвиток асоціативно-образного мислення, художньо-творчої уяви, мистецького бачення, здатності створення художнього образу та вміння його сприймати у творах мистецтва.

В системі дошкільного навчання велика увага приділяється різним формам естетичного виховання. У дошкільників виявляється велике прагнення до творчості в області образотворчого мистецтва.

Вчителям та вихователям важливо широко використовувати в цілях естетичного виховання дітей образотворче мистецтво. В наш час в багатьох дитячих садках організовують виставки дитячих робіт на різну тематику, що заохочує дітей до уроків образотворчого мистецтва і творчого підходу до теми уроку.

З кожним роком образотворче мистецтво все сміливіше входить в життя дітей. І педагоги і діти розуміють: прекрасне — добрий помічник у процесі виховання дитини. Твори декоративно прикладного мистецтва помагаючи пізнавати життя людини і природи, розвивають не тільки зорове сприйняття, але і фантазію. Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки, виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти і тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а у деяких дітей і талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперопластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення з образотворчим мистецтвом, що й визначає актуальність даної роботи.

Мета роботи — проаналізувати методику ознайомлення дошкільників з жанрами образотворчого мистецтва.

Розділ 1. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНИКІВ

1. 1 Педагогічні умови навчання дошкільників основам мови образотворчого мистецтва

Аналіз мистецтвознавчої літератури дозволив визначити поняття «мистецтво» та «мова мистецтва», а також виділити елементи мови, які є спільними для всіх видів образотворчого мистецтва. Так, мистецтво як вид духовного освоєння людиною дійсності має свої функції, серед яких найчастіше вказують естетичну, пізнавальну, відтворюючу, виховну, здійснює через функцію комунікативну, адже поява художнього твору обумовлена, з одного боку, потребою художника показати своє розуміння й морально-естетичну оцінку реальної дійсності, з іншого — повідомити свою художньо-образну інформацію глядачеві.

У мистецтвознавчій літературі мова мистецтва визначається як сукупність історично складених, особливих для кожного виду мистецтва матеріальних засобів і прийомів створення художнього образу, тобто зображувально-виразних засобів (О.О. Потебня, О.Д. Альохін, П.О. Білецький, В.І. Костін, В.І. Самохвалова). Отже, використання терміна «мова» щодо мистецтва є цілком правомірним, оскільки він означає таку систему, яка має характерні семіотичні ознаки і сприяє відтворенню художнього змісту. Вона функціонує в межах сфери мистецтва в цілому і окремих його видах та жанрах, виконуючи функцію передачі повідомлення від автора до адресата. Знання правил цієї мови є тим самим кодом, який створює можливості передавати художні образи й сприймати їх.

У розділі подані характеристики елементів мови образотворчого мистецтва як складових компонентів художньої форми і змісту. Спільними елементами мови для всіх видів образотворчого мистецтва ми визначили: малюнок, що поєднує в собі майже всі сторони повноцінного відтворення предметного світу: об'ємне й просторове моделювання, вірні пропорції, правдиву експресію, чітко виражений характер; лінію як засіб відтворення специфічних особливостей пластики об'єкта, його характеру, стану, а також засіб художнього створення малюнка; колір, що відтворює відповідні зовнішні ознаки предметного світу в реальному середовищі, а також є засобом емоційної виразності в художньому творі; композицію, що встановлює взаємозв'язок найважливіших елементів художнього твору.

Обґрунтовано класифікацію, сутність та структуру елементів мови образотворчого мистецтва, їх роль як носіїв образного змісту; узагальнені чинні в сучасній мистецтвознавчій теорії закони, правила і прийоми образотворчої мови. При визначенні суті використання тих чи інших елементів мови образотворчого мистецтва особлива увага акцентується на тому, що ідейно-змістовний та емоційний склад художнього твору потребує їх конкретної обумовленості, сукупності та взаємозв'язку.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень з проблеми навчання дошкільників образотворчій діяльності дозволив констатувати, що дитяча образотворча діяльність розуміється як складний процес, який висвітлює індивідуальність дитини, а також активно впливає на формування її особистісних якостей. У зв’язку з цим завдання психологічного і педагогічного вивчення дитячої образотворчої діяльності полягає в тому, щоб розкрити, з одного боку, джерела і механізми її утворення і розвитку, а з іншого, розробити оптимальні умови її формування.

У вітчизняній психології закріпилася теорія, яка пояснює закономірності психічного розвитку дитини шляхом привласнення нею людських властивостей і здібностей, що виникають у ході історичного розвитку людства та фіксуються в предметах матеріальної й духовної культури (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О. В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, Л.А. Венгер). Виходячи з цього, природа, закономірності розвитку й регуляція образотворчої діяльності розуміються як психічні дії, притаманні людині, які не можуть виникнути природним шляхом, а повинні бути привласнені нею. У світлі цієї концепції природа образотворчої діяльності розглядається як оволодіння дитиною знаковою діяльністю, що включає засвоєння нею функцій знака — позначення й повідомлення. На факт зародження розуміння дитиною відношення зображення до предмета вказують більшість дослідників дитячої діяльності (Л.І. Айдарова, М. С. Вашуленко, В.С. Мухіна, М.М. Лєвшин). Що ж стосується функцій повідомлення, то факти, які демонструють бажання пояснити свій малюнок дорослому чи одноліткам, зробити його зрозумілим для оточуючих, свідчать про правомірність визначення розвитку малювання як знакової діяльності. Отже, кожний новий крок у розвитку образотворчої діяльності дитини — результат засвоєння відомих форм людського досвіду.

У багатьох дослідженнях, присвячених вивченню особливостей розвитку дитячої образотворчої діяльності, підкреслюється той факт, що дитина, починаючи з перших етапів оволодіння діяльністю, зокрема малюванням, засвоює й активно використовує при необхідності окремі елементи мови образотворчого мистецтва, притаманні професійному мистецтву в специфічній, відповідній для її вікових можливостей формі. Аналіз досліджень дає можливість констатувати ряд послідовних етапів становлення дитячої діяльності, в яких найточніше виявляються ті чи інші факти оволодіння й використання дитиною елементів мови образотворчого мистецтва.

Перший етап оволодіння діяльністю характеризується розумінням дитиною чужого малюнка (наприклад, ілюстрацій книги, малюнка дорослого тощо) як зображення дійсності. Другий етап — розуміння загального призначення образотворчої діяльності як «виготовлення картинок». Третій етап — встановлення зв’язку за зовнішньою схожістю (на основі форми) між випадково нечіткими лініями і знайомими предметами. Четвертий етап — перехід до свідомого зображення предметів і явищ на прохання дорослих або за власним бажанням, пошук зображувально-виразних засобів, пов’язаних із відтворенням зовнішніх ознак об'єктів і явищ, виразом свого ставлення до них. Власне, цей етап розвитку дитячої діяльності найбільше привертає увагу дослідників. За їх свідченнями, починаючи з цього етапу оволодіння образотворчою діяльністю, в дитячих роботах виявляються факти застосування й поступового вдосконалення таких елементів мови образотворчого мистецтва, як лінія, колір, композиція. Разом з тим, як вважають автори, самостійний пошук дітьми засобів виразності зображення малоефективний, оскільки здійснюється методом проб і помилок. Унаслідок цього в багатьох випадках у дитячій діяльності утворюються графічні й кольорові шаблони, які набувають стійкості. Їх існування перешкоджає вдосконаленню образотворчої діяльності, віддаляє її від відтворення дитиною реальності. Отже, формування у дітей уявлень про зображувально-виразні можливості елементів мови образотворчого мистецтва, починаючи з перших етапів оволодіння ними образотворчою діяльністю, слід розуміти не як самоціль, а як необхідність, що зумовлена, перш за все, потребою самих дітей (Н.О. Вєтлугіна, Т. С. Комарова, Г. В. Лабунська, В.С. Мухіна, Є.В. Шорохов, В.П. Котляр).

Вирішальну роль в оволодінні дітьми мовою образотворчого мистецтва, як і діяльності в цілому, відіграє цілеспрямоване, науково обґрунтоване й методично забезпечене навчання. Основна проблема, що стоїть перед сучасною педагогікою, полягає у визначенні критеріїв та шляхів формування в дитини протягом навчання здібностей, знань, умінь і навичок до образотворчої діяльності - найважливіших утворень, необхідних для успішного оволодіння цією діяльністю. Навчання дітей за програмою художнього виховання не означає, що дорослий тим самим позбавляє дітей творчої самостійності та оригінальності у відтворенні ними дійсності, яка притаманна тому чи іншому віковому періоду дитини. Воно розширює коло уявлень дітей про оточуючий світ, виховує оцінне ставлення до предметів та явищ, спонукає до вдосконалення виразності відтворення образів.

Аналіз методичної літератури дозволяє визначити сучасне навчання як цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється педагогом, організатором педагогічного процесу. На кожному уроці вчитель пропонує дітям дозовану частину певної науково-практичної інформації в педагогічно обробленій формі. Зміст навчання обумовлений рівнем розвитку наук і соціального досвіду людства, методи і форми — віковими та індивідуальними особливостями, потребами суспільства й школи передати своїм вихованцям максимум знань і вмінь із мінімальними затратами та в короткий термін. Головна мета навчання — засвоєння знань, умінь, навичок, підготовка до творчої діяльності (Ю.К. Бабанський, В. О. Онищук, Т.А. Ільїна).

Таке визначення суті навчання спонукає до необхідності розкрити ряд положень, пов’язаних з конкретизацією, перш за все, його головної мети, оскільки при такому її тлумаченні стає незрозумілим спрямування змісту цих знань і кінцевої мети. Крім того, потребує уточнень питання щодо обумовленості вибору методів навчання, тобто того, що є визначальним: вікові та індивідуальні особливості дітей чи діяльність, яка потребує наявності в дітей відповідних здібностей, знань, умінь, навичок, — тих утворень, які забезпечують успішне вирішення завдань, що висуваються діяльністю на конкретному етапі оволодіння нею.

У зв’язку з цим потребує відповідного переосмислення зміст навчальних програм з образотворчого мистецтва для дитячого садка. Аналіз чинних варіантів навчальних програм з образотворчого мистецтва переконує, що їм бракує чітко визначеного змісту здібностей, знань та вмінь, якими повинні оволодіти діти на тому чи іншому етапі навчального процесу; добір практичних завдань не завжди відповідає принципам дидактики, не враховуються інтереси й можливості дітей.

1. 2 Мета і завдання гуртка образотворчого мистецтва

Метою гуртків є забезпечення для дітей цілісного сприймання сучасного культурного простору України, розвиток у дошкільників творчої активності. Розв’язуються наступні завдання:

1. Ознайомлення з образотворчими мистецтвами (живописом, скульптурою, графікою) і необразотворчими мистецтвами (елементами архітектури, декоративно-ужиткового мистецтва, дизайну) та їх специфічними засобами художньої виразності: пластикою графічних ліній, кольорового мазка, пластикою форми матеріальних конструкцій.

2. Розвиток у дошкільників особистісно ціннісного ставлення до пластичних мистецтв, до різних технік і жанрів художньої творчості.

3. Пропедевтична орієнтація у видах пластичного мистецтва (образотворчого і необразотворчого) та художніх професіях, які пов’язані з цими видами мистецтва.

4. Формування в уяві дітей цілісної картини культурного простору, виховання інтегрованої особистості; забезпечення єдності у сприйманні довкілля емоційною, інтелектуальною і сенсорною сферами духовного життя дітей; розвиток творчої активності дошкільників у художній праці на основі взаємодоповнюваності думки, почуття, практичної дії.

5. Участь у художній продуктивній праці, пов’язаній з естетичним оформленням повсякденного побуту та художньо-трудовими традиціями і календарно-обрядовими святами за звичаями українського народу.

Мета і завдання художньої праці реалізуються у таких змістових лініях: «Природа», «Людина», «Техніка», «Умовні знаки», «Художнє довкілля».

Конструктивні художні уміння дошкільників формуються завдяки ігровим формам організації художньої праці, на основі сюжетного розгортання змісту. Ігрова форма організації занять з художньої праці є оптимальною у складі невеликих творчих груп дітей. Вчитель забезпечує дітям педагогічну ситуацію вільного вибору художньо-трудових завдань відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних можливостей і потреб у формотворенні і декоруванні.

Важливим компонентом є пропедевтична орієнтація на різні професії художнього спрямування. Профорієнтація подана на рівнях профінформації і профдіагностики.

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості - первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі. З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно захоплюючих форм творчості.

В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно-естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до глобальних культурогенних процесів. З огляду на викладене, мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет «Образотворче мистецтво» реалізує змістову лінію візуального мистецтва. У програмі також передбачається залучення таких видів мистецької діяльності, як художнє слово, музика, частково -- театральні та екранні види мистецтва та ін.

Головні завдання викладання образотворчого мистецтва

1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам’яті та ін.

3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлено дотриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

— керівництво художньо-творчим розвитком дітей передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звернення до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва.

— залучення дітей до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості дошкільника, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання.

— художній образ -- це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачати у всіх видах художньої діяльності -- і в розділі «Практична робота», і в розділі «Сприймання».

— опанування мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному ключі як освоєння засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання й уміння будуть позахудожніми (тобто марними).

— ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (уроків).

— заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:

а) нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення дітей до співпереживання, створення відповідного щодо теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів:

1. Сприймання;

2. Практична (творча) художня діяльність.

Розділ «СПРИЙМАННЯ» включає в себе два взаємопов'язаних види діяльності.

1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).

2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (за можливості - і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:

1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру ін.) твору мистецтва;

2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується:

а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали дітей;

б) у формі «графічної мови», тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам’яті);

в) можливо — в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);

3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.

Розділ «ПРАКТИЧНА (ТВОРЧА) ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ» передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі [2].

По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами:

1) форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція, передача об'єму форми засобами світлотіні тощо); 2) простір; 3) питання композиції і композиційна діяльність; 4) колір.

Головні напрями і завдання роботи щодо реалізації перелічених проблем з урахуванням вікових особливостей дітей наведені в таблиці 1.

Роботу над освоєнням навчальних проблем програма пропонує здійснювати у трьох аспектах художньо-творчого розвитку: 1) реальному; 2) декоративному; 3) виражальному, які передбачають посильне створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композиції відповідно:

1. У реалістичному художньому ключі. Методи і форми роботи: з натури, за пам’яттю, за уявленням, індивідуальна робота;

2. У декоративній манері. Методи і форми роботи: за уявленням; індивідуальна, групова і колективна робота;

3. У різних стильових напрямах від абстрактних до асоціативно-виражальних. Методи і форми роботи: за уявленням.

Реалізація трьох аспектів художньо-творчого розвитку дітей у практичній роботі на площині і в об'ємі передбачає створення таких основних продуктів художньої діяльності.

Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення дошкільників з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.

Розділ 2. МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ЖАНРАМИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

2. 1 Інноваційні підходи до ознайомлення дітей дошкільного віку з жанрами образотворчого мистецтва

образотворчий мистецтво дошкільник навчання

Проблема залучення дитини до мистецтва живопису в умовах сучасного розвитку освіти є вкрай важливим напрямком педагогіки і має ще багато недосліджених аспектів. Оскільки освіта сьогодення в царині мистецтва набула особистісно-зорієнтованого спрямування, то повноцінне художнє виховання дошкільників неможливе без розгляду аспекту особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва взагалі і, живопису зокрема. Під поняттям «особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва» розуміємо позицію особистості (дитини), яка складається внаслідок сприйняття творів образотворчого мистецтва (зокрема, живопису) і проявляється у вираженні нею естетичних почуттів, емоцій, суджень, об'єктивної оцінки, що випливають із задоволення її духовних потреб та проявляються у прагненні до відтворення сприйнятого в різних видах художньо-творчої діяльності. Завдання естетичного виховання шляхом ознайомлення дошкільників з образотворчим мистецтвом визначені у нормативних та законодавчих документах: у Законі України «Про дошкільну освіту» [4], «Концепції дошкільного виховання в Україні (проект)» [5], «Національній державній комплексній програмі естетичного виховання (проект)» [7], «Державній національній програмі „Освіта“ („Україна ХХІ століття“)» [2], «Базовому компоненті дошкільної освіти» [1]. Відповідно до вимог вищеперелічених документів, естетичне виховання дитини має здійснюватись у процесі формування її естетичних потреб та досвіду (емоцій і почуттів, поглядів, смаків, ідеалів, інтересів) як основи виховання естетичного ставлення, активності до сприймання, освоєння та перетворення дійсності. Це, в свою чергу, сприятиме вихованню різнобічно й гармонійно розвиненої особистості, максимальному використанню естетичного фактора в удосконаленні національної самосвідомості дитини, піднесенню її трудової і соціальної активності, зростанню творчого потенціалу молодих громадян України.

Згідно їз завданнями, передбаченими цими документами, дитина входить у світ практичної та духовної діяльності людини, розвивається її потреба в реалізації власних творчих здібностей, удосконалюються вміння цінувати рукотворні вироби, виявляти інтерес до надбань національної та світової культури, володіти різноманітними способами реалізації власних творчих здібностей.

У ході дослідження проблеми використання творів живопису в сучасній практиці освітньо-виховної роботи з дошкільниками ми звернулись до державних програм дошкільного виховання «Дитина» [3] та «Малятко» [6], аналіз яких показав, що в дошкільному навчальному закладі передбачається ознайомлення старших дошкільників з творами українських (Й. Бокшай, Е. Волобуєв, М. Глущенко, С. Шишко, Т. Яблонська та ін.), російських (І. Айвазовський, В. Васнєцов, І. Рєпін, О. Саврасов, І. Шишкін та ін.) та зарубіжних художників (Анрі Матісс). Також ми звернули увагу на те, що твори, які включено до програм, різняться манерою письма, наприклад, О. Шовкуненко «Повінь. Конча-Заспа» та М. Глущенко «Зимовий день», виконані в різних техніках накладання мазків фарби на полотно, характером художніх образів тощо.

Зазначимо, що перелік пропонованих творів образотворчого мистецтва в програмах «Дитина» та «Малятко» свідчить про їх жанрову різноманітність (пейзаж, натюрморт, портрет, побутовий та анімалістичний жанри). Програма «Малятко» відрізняється від програми «Дитина» тим, що її укладачі пропонують знайомити дітей з творами живопису ще з другої молодшої групи, тоді як автори програми «Дитина» Ї з середньої. Іншою відмінністю згаданих програм є неузгодженість у питанні подання матеріалу з образотворчого мистецтва дітям різних вікових категорій. Наприклад, із творами С. Шишка «Осінь», М. Глущенка «Зимовий день» автори програми «Малятко» радять знайомити дітей другої молодшої групи, тоді як за програмою «Дитина» вихователь має проводити заняття за зазначеними творами згаданих художників аж у старшій групі. Зауважимо також, що у програмі «Малятко» серед перелічених творів живопису не пропонуються роботи зарубіжних художників, а лише українських і російських, разом з тим у програмі «Дитина» винятком є картина Анрі Матісса «Червоні рибки». Ми помітили, що в цих програмах пропонується розвивати у дошкільників в них сприймання творів живопису на основі інтеграції з іншими видами мистецтва, тобто враження дітей підсилюються відповідними музичними та літературними творами. Акцент робиться на емоційному сприйманні дітьми старшого дошкільного віку творів образотворчого мистецтва та формуванні в них емоційного ставлення до картин та їх змісту; розвитку здатності розуміти зображувально-виражальні засоби, що використовували художники при написанні живописних картин [3; 6].

Разом з тим, є вже програми, що пропонують синтез мистецтв для більш глибокого пізнання дітьми художніх образів у музиці, живописі, графіці, скульптурі тощо («Співтворчість», «Захоплення» — Росія, Ростов-на-Дону).

Аналіз періодичної літератури з дошкільного виховання, в якій постійно друкуються методичні розробки щодо естетичного виховання дітей у процесі їх ознайомлення з творами живопису, показує, що практикам пропонуються плани-конспекти спеціальних занять з образотворчого мистецтва, інтегрованих занять з використанням творів живопису, мистецькі розповіді про художників та їх картини, розроблені Н. Кир’яковою, Н. Крутенко, Н. Сідаш, Л. Сірченко, Г. Сухоруковою та ін. Отже, виявлено тенденцію посилення інтересу вітчизняних періодичних видань до висвітлення різноманітного мистецько-методичного матеріалу на допомогу вихователям дитячих навчальних закладів і батькам з питань ознайомлення дітей з живописом.

Зазначимо, що робота у цьому напрямку зарубіжної, а саме російської, методики, спрямована не лише на організацію спеціальних занять з ознайомлення з творами живопису, але й на створення гуртків, уявного та реального відвідування дітьми-дошкільниками музеїв, картинних галерей (Ермітаж, Третьяковська галерея) тощо. Щодо останнього, то в Росії розвивається музейна педагогіка, яка бере свій початок ще з 70-х років минулого століття, а нині набула широкого застосування. Зауважимо, що в Росії існують «дошкільні» музеї, які функціонують у рамках дошкільних навчальних закладів. Вони володіють педагогічною цінністю та культурним потенціалом, дозволяють на якісно новому рівні пробудити у дітей інтерес до мистецтва, об'єднати педагогів, дітей та батьків захоплюючою справою збирання експонатів, підготовкою тематичних експозицій, екскурсій та свят. Зокрема, для ознайомлення дітей з роботами вітчизняних (та й зарубіжних) художників, особливо, якщо у місті чи в селі немає музею образотворчого мистецтва, педагоги дитячих садків створюють їх кшталт справжніх картинних галерей у ігрових та окремих кімнатах. З допомогою батьків збираються якісні репродукції картин відомих майстрів [9, с. 3].

Отже, розквіт у Росії музейної педагогіки допомагає як батькам, так і самим педагогам знайомити дошкільників з вітчизняною та зарубіжною культурною спадщиною в царині образотворчого мистецтва, зокрема живопису, тим самим прищеплювати любов до занять малюванням та спонукати дошкільників до відтворення власних почуттів у художньо-творчій діяльності. На нашу думку, безпосереднє спілкування з живописними картинами, а не їх репродукціями підвищує гостроту емоційних почуттів та оціночних суджень дітей.

Зауважимо, що в Україні музейна педагогіка ще не набула такого розквіту, як у Росії. Проте, в дошкільних навчальних закладах нашої країни поширена практика створення картинних галерей, організовуються екскурсії до музеїв, зустрічі з видатними вітчизняними художниками, а методична література певною мірою забезпечує підготовку та організацію такої роботи. Отже, нами виявлено, що методика дошкільного виховання традиційно орієнтується на те, що педагогом здійснюється інтерпретація творів мистецтва, а потім опосередковано доноситься до дитини, а це є ознакою старих підходів до ознайомлення дітей з живописом. З позицій нашого дослідження, виявлено, що у фаховій літературі прослідковується часткове вирішення питання формування особистісно-ціннісного ставлення до живопису. Це зумовило виникнення інноваційних підходів до ознайомлення дітей з живописом.

У сучасній практиці дошкільного виховання нас зацікавила особистісно-розвивальна педагогічна технологія, автор якої С. Огурцова зробила спробу визначити технології особистісного спілкування дітей зі скульптурою [8, с. 9]. Узявши їх за основу, ми виявили такі типи особистісного спілкування дітей з живописом:

1) мистецтво — дитина (твір живопису зацікавлює дитину, вона безпосередньо сприймає його, але у неї не може самостійно формуватись ставлення до самого мистецтва як елемента людської культури);

2) дитина — мистецтво (дитина сприймає твір живопису, внаслідок цього у неї виникає бажання самій малювати, тобто створити щось подібне до того, що вона споглядала);

3) дитина — мистецтво — дитина (дитина сприймає твір живопису, проникається почуттями, а потім ділиться своїми враженнями з іншими дітьми);

4) дитина — мистецтво — педагог (дитина сприймає твори живопису, а тоді веде з педагогом бесіду за картиною, яка сприймалась нею);

5) мистецтво — дитина — педагог (твори живопису зацікавлюють дитину, а потім вона висловлює своє ставлення до картини, ділиться своїми враженнями в процесі бесіди з педагогом);

6) педагог — мистецтво — дитина (спочатку педагог знайомиться з творами живопису, а тоді, знайомлячи дитину з картинами, він ніби «підказує» дитині враження, нав’язує власну оцінку картини, техніки її виконання, виразно-зображувальних засобів, використаних художником).

Таким чином, у дошкільній педагогіці може існувати багато типів спілкування дитини з живописом, та, на жаль, у сучасній практиці найбільш поширеним є останній тип, який, на нашу думку, недостатньо активізує особистісний фактор, не сприяє саморозвитку дитини. Вихователь є ініціатором оцінки творів живопису, при цьому його думка є нав’язаною дитині, так би мовити, не своєю, чужою. Тому ми більшою мірою схиляємось до типу дитина Ї мистецтво Ї педагог, коли дитина сприймає твори живопису, самостійно намагається розібратись у виразно-зображувальних засобах, техніці виконання, застосованих художником, визначає настрій картини, звертається до педагога із запитаннями про незрозуміле, цікаве. У такому випадку педагог запитує дитину про її думки, судження, оцінки, повідомляє про своє розуміння авторського задуму.

Отже, зусилля практиків спрямовані на саморозвиток естетичних здібностей, збагачення духовної культури, формування особистості та розвиток творчого потенціалу дошкільників. Йдеться про надання дитині незалежності та самостійності у проявах її почуттів та вербалізації власних суджень. Згідно з концептуальними засадами нашого дослідження розроблено педагогічні ситуації спілкування дітей з живописом, які дадуть змогу виявити характер особистісного ставлення дітей до живопису.

Ситуація 1. В ігровій кімнаті один з кутків обладнаний шістьма репродукціями картин (по можливості - оригіналами) українських та російських художників (М. Сосенко «Хлопці на плоті», В. Власов «Портрет сина з чорним песиком», К. Білокур «Натюрморт Богданівські яблука», І. Хруцький «Натюрморт», Л. Бродська «Морозний ранок» та С. Васильківський «Козача левада»), звучить класична музика у поєднанні із звуками природи. Мета цієї ситуації: привернути мимовільну увагу дітей до картин. У тому разі, коли діти зацікавляться, педагог підходить до куточка і веде бесіду за змістом тих запитань, які поставлять діти, або запитує: що їх цікавить, про що хотіли б почути розповідь.

Ситуація 2. Групова кімната обладнана шістьма репродукціями або оригіналами картин українських, російських та зарубіжних художників (М. Мурашко «Вид на Дніпро», П. Клас «Сніданок», А. Петрицький «Півонії», С. Колесніков «Напровесні», Г. Волошенюк «Портрет матері» та Т. Голембієвська «Світлана»). Мета ситуації: з’ясувати, які жанри живопису дітям подобаються найбільше, як вони мотивують свій вибір. дошкільникам пропонується вибрати з поданих картин одну на день народження мамі (бабусі).

Ситуація 3. Одна із стін групової кімнати обладнана шістьма репродукціями картин українських, російських та зарубіжних художників (С. Васильківський «Козача левада», С. Колесніков «Напровесні», К. Костанді «Хлопчик і гуси», А. Камінська «Моя сестричка», О. Шовкуненко «Жіночий портрет» та П. Сезан «Персики та груші»). Мета ситуації: виявити особистісне ставлення до манери письма художників. Дитині пропонується вибрати з цих картин таку, яку б і вона хотіла намалювати.

Ситуація 4. На одній із стін групової кімнати розташована репродукція (можливо, оригінал) картини М. Пимоненко «Збирання сіна на Україні». Мета ситуації: виявити особистісне ставлення до картини як результату праці художника. Дітям пропонується умовно увійти до картини. Педагог запитаннями типу: «Уяви, що ти зустрівся з художником цієї картини і він сказав, що не закінчив її. Що б ти в ній ще домалював? Чому?».

Ситуація 5. Групова кімната обладнана чотирма репродукціями картин (по можливості - оригіналами) українських та російських художників (К. Білокур «Натюрморт Богданівські яблука», П. Кончаловський «Яблука», Г. Світлицький «Колгосп в цвіту» та С. Колесніков «Напровесні». Мета ситуації: виявити у дітей вміння аналізувати картини за манерою написання (постановка мазків, колорит картини), вчити їх висловлювати оціночні судження та вербалізувати їх. Педагог створює проблемну ситуацію: «Нам сказали, що можна послати на виставку одну із цих картин, яку б ти вибрав? Чому?».

Таким чином, мистецтво живопису — яскрава, багатогранна сторінка людської культури, вивчення якої лише починається в дошкільному дитинстві. Щоб дитина розвивалась як самостійна особистість із власними поглядами, вона має оволодіти здатністю самостійно опановувати галузь живопису в процесі цікавих ситуацій особистісного спілкування з ним та однолітками і дорослими на матеріалі цього мистецтва. Особистісні реакції, емоції, вербальні оцінки, тривалість розглядання дитиною кожного конкретного твору живопису складуть підстави для аналізу ціннісного ставлення. З цієї сукупності ставлень ми передбачаємо визначити міру естетичних ставлень і характер їх проявів.

2. 2 Інноваційно-освітня діяльність педагога в галузі організації образотворчої діяльності дітей

Освіта в умовах сучасного динамічного суспільства вимагає постійної творчої активності всіх учасників педагогічного процесу. Особливо зростає значення творчої ініціативи педагогів у пошуку нової стратегії і тактики демократизації і гуманізації педагогічної діяльності. Тому винятково важливим пріоритетом у системі сучасної освіти виступає інноваційно-освітня діяльність. її предметом, як сказано в «Положенні про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності», є розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій, якими є вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності. за масштабом інноваційна освітня діяльність може здійснюватись на всеукраїнському, регіональному рівнях та в умовах окремого освітнього закладу.

Мотиви, що спонукають педагогів до інноваційної освітньої діяльності, можуть бути різноплановими: суб'єктивними — незадоволення існуючою практикою навчання і виховання, стандартними, одноманітними методиками, творча інтуїція, натхнення як наслідок постійного аналізу власної і чужої практики, роздумів і пошуків нового; об'єктивними — залучення педагогів до інноваційної освітньої діяльності через систему управління освітою (участь у наукових семінарах, стажування, методичні об'єднання, курси підвищення кваліфікації, науково-практичні конференції, дискусії, ділові ігри тощо).

Операційна частина розробки інновацій у системі освіти передбачає їх опис, перевірку продуктивності та можливостей застосування шляхом постановки педагогічного експерименту. За даними досліджень, інноваційні процеси є основним засобом розвитку систем управління. вони передбачають створення банку інновацій (передових педагогічних ідей) у формі картотеки нововведень. Опис нововведення передбачає: 1) формулювання проблеми, що спонукає необхідність упровадження інновації; 2) мета інновацій; 3) завдання інноваційного пошуку; 4) прогнозований результат нововведення, визначення параметрів, за якими буде оцінюватись ефективність нововведення; 5) класифікація інновації, галузь її застосування (управління, дидактика, конкретна методика, психологія тощо).

Експериментальна перевірка продуктивності інновації, її змісту, методів, прийомів, форм організації освітньо-виховної роботи дає змогу встановити причинні зв’язки між інноваційними педагогічними впливами та їх результатами (нова якість знань, більш високий рівень розвитку здібностей, якостей особистості).

Інноваційний педагогічний експеримент — метод дослідницько-педагогічної діяльності, який передбачає істотні зміни у змісті, формах і методах роботи з метою підвищення їх ефективності. Як і науковий експеримент, він включає такі складові дослідження: об'єкт і предмет, мету, завдання і гіпотезу, методи й етапи дослідницької діяльності. за метою інноваційний педагогічний експеримент може бути: констатувальним, коли відстежується стан педагогічного явища; уточнювальним, що дає підстави для коригування гіпотези нововведення; формувальним, як спосіб здобуття інноваційної освіти; контрольним — для перевірки ефективності інновацій.

Пропедевтично інтерес, бажання і здатність займатись інноваційно-пошуковою діяльністю важливо формувати як провідну професійну якість педагога дошкільного навчального закладу ще в умовах навчання у ВНЗ (Л. Кузьміна, Л. Лещенко, Л. Лезіна, Г. Підкурганна та ін.).

За метою інноваційна освітня діяльність педагога в галузі методики образотворчого мистецтва спрямована на отримання більш високих досягнень у загальному і художньому розвитку особистості дитини, опанування та впровадження нових засобів створення художнього образу у візуальних видах мистецької діяльності, розробку оригінальних педагогічних технологій методичного супроводження творчого процесу, відкриття нововведень, що ведуть до прогресивних перетворень у галузі педагогічної практики художньо-естетичного виховання дітей засобами образотворчого мистецтва.

Заняття з образотворчого мистецтва є особливою галуззю дошкільної освіти, де нестандартні, інноваційні підходи, індивідуальні пошуки технологій художнього втілення образів є постійним конструктивним елементом творчої діяльності педагога. У змісті означеної методики простежуються два взаємопов'язані напрямки інноваційних пошуків: один-по лінії відкриття нестандартних, доступних для дітей виражальних засобів створення образів у різних видах образотворчої діяльності, інший — пошуки оригінальної методики роботи над реалізацією творчих задумів дітей.

В навчальному процесі ВНЗ практикується робота наукової проблемної групи студентів над дослідженням проблеми «Образотворча діяльність як засіб творчого розвитку особистості дошкільника». У плані роботи проблемної групи передбачається відповідні заходи, спрямовані на залучення студентів до інноваційних пошуків (наукових, практичних, методичних) за обома вищевказаними змістовими лініями. Вивчення теорії і практики з проблеми дослідження ведемо паралельно. Особливу увагу приділяємо ознайомленню майбутніх педагогів з досвідом роботи організаторів образотворчого мистецтва в дошкільних навчальних закладах. Як правило, ці фахівці мають найбільш сприятливі умови для інноваційних пошуків у процесі організації занять з образотворчої діяльності. їх поглиблена фахова підготовка в галузі теорії й методики, знання передового педагогічного досвіду створюють об'єктивні передумови для поглибленого педагогічного пошуку потенційно ефективних технологій творчого розвитку дитини в умовах занять образотворчою діяльністю. Але студенти помічають, що новаторські пошуки ведуть не всі фахівці, а лише ті, хто добре знають теорію і практику художньо-естетичного виховання дітей, мають власну думку, художні здібності і творчий почерк, потяг до постійного оновлення, експериментування, нетрадиційного образотворення, творчої співпраці з дітьми. Цінний досвід таких педагогів стає зразком творчого підходу до справи, пошуків шляхів інноваційної діяльності для майбутніх педагогів у галузі дошкільної освіти.

Розглянемо для прикладу дослідження за напрямком «Розвиток творчості та уяви дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками». На початковому етапі роботи над проблемою ефективними методами наукових пошуків були дискусії з приводу застосування традиційних і нетрадиційних технік малювання та спостереження новаторської практики в дошкільних навчальних закладах. Дискусія на тему «Чим пояснити інтерес сучасної практики до використання нетрадиційних технік малювання?» виявилась досить продуктивною для пізнання ситуації, що склалась у практиці сучасного дошкілля. Ось коло питань, навколо яких розгорнулася боротьба думок: 1) Що розуміється в образотворчому мистецтві під технікою зображення? 2) Чому одні техніки малювання називають традиційними, а інші - нетрадиційними? 3) Чим пояснити зниження інтересу практиків до традиційних технік малювання? 4) Які аргументи можна висловити на користь застосування нетрадиційних технік малювання? 5) Які ви бачите проблеми в застосуванні нетрадиційних технік малювання в роботі з дітьми? (аналіз передового педагогічного досвіду на основі публікацій у періодиці і спостережень за практикою організаторів образотворчої діяльності в дошкільних навчальних закладах).

Унаслідок дискусій формується розуміння, що техніка малювання включає широке коло питань: набуття спеціальних навичок, способів і прийомів, за допомогою яких виконується художній твір, це безпосередній результат роботи художника зі спеціальними матеріалами та інструментами, способи їх використання для мети зображення і художнього вираження. У поняття техніки включається розвиток ока і руки, їх узгоджена діяльність. Особливого значення надається вмілому, правильному зображенню контура, форми, кольору предметів. Сюди включається також техніка ліній, заштриховування, заливки, накладання більш посилених тонів, певна манера малюнка і письма, спосіб використання тих чи інших матеріалів (паперу, олівця, вугілля, пастелі, олійної фарби, акварелі, гуаші, темпери та інші) у співвідношенні з їх якостями і зображувальними властивостями.

За традиційні техніки приймають ті, які вже виправдали себе в процесі навчання і введені до змісту сучасних програм. Нетрадиційні - це нові техніки, досить відомі, але які ще не знайшли широкого застосування, хоч вони можуть бути досить ефективними для зображення певних тем, для розвитку дитячої творчості. На противагу традиційності, не традиційність дає можливість відійти від стереотипів, надати дитині максимальну свободу в її образотворенні. Нетрадиційні техніки досить прості в технічному плані, діти легко їх засвоюють і отримують задоволення від результатів. Вони також дають дітям унікальні можливості для експериментування, пошуків образів, сміливих втілень на папері незвичайних фантазій, вражень, думок.

У процесі спостережень за заняттями з малювання, побудованими на основі інноваційних підходів до технік зображення, майбутні вихователі переконуються, що окремі нетрадиційні техніки створюють особливі виражальні можливості для зображення певних тем або образів. Так, у процесі малювання ялинки технікою «набивання» трикутного контуру клейовим пензлем, вмоченим в зелену фарбу, і подальшим декоруванням її кольоровим клеєм із блискучками навіть діти молодшої і середньої груп здатні створювати досить виразні образи.

Резюме дискусії: нетрадиційні техніки малювання відкривають широкі можливості для розвитку уяви і творчих здібностей дітей, вони описані в мистецькій і методичній літературі, але недостатньо дослідженими є зміст малюнків, що можна виконувати кожною конкретною технікою, і методика застосування технік у малюванні дітей різних вікових груп.

На підставі знань теорії і практики нами була сформульована гіпотеза інноваційного пошуку, ефективний розвиток творчих здібностей дітей у процесі малювання нетрадиційними техніками можливий за таких умов: усвідомлення дітьми художньо-естетичної основи нетрадиційних технік малювання, розуміння їх естетично-прикладного значення, доцільності використання в зображенні певних тем; порівняльного використання в практиці традиційного і нетрадиційного способів малювання для формування самопереконань дітей.

Наші наукові пошуки були спрямовані на розв’язання такого завдання: розробити і перевірити в експерименті програму роботи, спрямовану на ефективний творчий розвиток дітей на заняттях з малювання нетрадиційними техніками.

Для іллюстрації наведено приклад програми, розробленої однією студенткою для старшої групи дошкільного освітнього закладу:

1. Весняний дощик (малювання по вологому тлу).

2. Красива тарілочка (відбитки губки).

3. Моя фантазія (віддруки від руки).

4. А країні Двуляндії (систематичне передрукування плями).

5. Чарівна мозаїка (малювання на м’ятому папері).

6. Що ми бачили у лісі? (малювання несумісними матеріалами)

7. Нитка-чарівничка (ниткографія).

8. Килимова доріжка (малювання удвох на смужці паперу).

9. Малюнок-загадка (малювання через копіювальний папір).

10. Клякса-малякса (роздмухування клякси за допомогою трубочки).

Малювання творчих тем нетрадиційними техніками вимагало суттєвих змін у методиці роботи з дітьми. У ній вдало поєднувались творчі завдання різної складності, технічні хвилинки, ігри та вправи художнього змісту, художнє експериментування. Від заняття до заняття діти здобували унікальний досвід творчої самореалізації, вони досліджували, фантазували, поєднували знайомі елементи в нові комбінування, почували себе до певної міри чаклунами та творцями.

Нами були виявлені певні позитивні зміни в художньо-творчому розвитку дітей під впливом застосування нетрадиційних технік малювання і методів активізації їх особистих творчих зусиль. Якщо на початкових заняттях ми спостерігали розгубленість і безпомічну метушню в діяльності дітей, то в подальшому — більш самостійні, впевнені й активні художньо-пошукові дії. Вони щиро раділи з приводу своїх знахідок і відкриттів, розповідали про них один одному і вихователям.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой