Методика організації курсового й дипломного проектування

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вищий навчальний заклад

Українська академія банківської справи

Національного банку України

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з дисципліни

«Методика викладання у ВШ і Болонський процес»

Студента

заочної форми навчання

Група ЗММ-01

Викладач:

доц. Бондаренко А. Ф.

Суми

2011

ЗМІСТ

1 Методика організації курсового й дипломного проектування

2 Дистанційна система освіти

3 Відмінні риси модульного навчання

Список використаних джерел

1. Методика організації курсового й дипломного проектування

Курсовий проект (робота). Це самостійно виконана і подана в рукописному (комп'ютерному) вигляді навчально-дослідна робота аналітично-розрахункового характеру на певну тему.

Метою курсового проектування є поглиблення знань з навчальної дисципліни, формування умінь та навичок самостійного узагальнення думок вчених, передового досвіду в певній галузі науки, аналізу системи практичного застосування знань при вирішенні різноманітних виробничих питань.

Курсовий проект відрізняється від курсової роботи наявністю конкретного об'єкта наукових досліджень (окремі підприємства організації або галузі) і розрахунково-проектного розділу, який повинен виконуватися на матеріалах цього об'єкта з метою надання науково-обґрунтованих пропозицій виробництву. Загальний обсяг курсового проекту становить 50--60 сторінок рукописного тексту, а курсової роботи 40--50 сторінок.

Курсовий проект є завершальним етапом у вивченні певної навчальної дисципліни. Написання курсового проекту є базою для виконання студентами більш складного завдання -- дипломного проектування.

Тематика курсових проектів (робіт) повинна відповідати задачам навчального курсу і тісно погоджуватися з практичними потребами конкретної спеціальності. Студенти самостійно вибирають тему за розробленою кафедрою тематикою курсового проектування. Студентам, які не обрали тему курсового проекту у встановлений термін викладач визначає тему самостійно.

Зробити самостійну роботу студентів більш організованою, підвищити ефективність використання часу студента під час курсового проектування допомагає викладач. Для цього ведучий курсу розробляє Графіки індивідуальних консультацій.

Готуючи студентів до вирішення завдань курсового проектування викладач розкриває їм технологію ефективної самостійної індивідуальної роботи звертає увагу на головні моменти, основні та додаткові літературні джерела, які мають пряме або побічне відношення до даного питання. Інакше кажучи, викладач підказує, як організувати раціональний режим робочого часу і які методи, форми та засоби використати для ефективного вирішення завдання у визначений час.

План курсового проекту студент складає самостійно на основі орієнтовних планів, погоджуючи його з викладачем. При складанні детального плану студент може дещо інакше формулювати назви розділів, змінювати перелік питань, послідовність їх викладення, якщо це обґрунтовано досягненням мети дослідження.

На основі складеного детального плану студенти приступають до збирання вихідного фактичного матеріалу. Дослідження в курсовому проекті слід проводити за даними об'єкта господарювання щонайменше за три роки. Зібрану інформацію піддають статистичному та аналітичному обробленню, складають схеми, аналітичні таблиці, графіки.

При написанні курсового проекту (роботи) слід прагнути до стислих і точних формулювань у викладенні кожного питання уникати дублювання. «Курсовий проект повинен бути ретельно відредагованим, в кінці проекту повинен стояти підпис студента і дата завершення його оформлення.

Загальними вимогами до курсового проекту є актуальність даної теми, науковий підхід до вирішення проблемних питань практична значимість пропозицій, а також чіткість побудови його структури, логічна послідовність викладу матеріалу, обґрунтована цілісність висновків і рекомендацій, гарне оформлення.

Захищається курсовий проект (робота) перед комісією в складі комісії (викладачів кафедри за участю керівника проекту). Результати захисту курсового проекту (роботи) оцінюються за 4- бальною шкалою («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») або за 100-бальною шалою.

Робота студента над дипломною роботою (проектом).

Дипломна (випускна) робота є заключним етапом навчання у вищому навчальному закладі і призначена для формування у студентів уміння під керівництвом наукового керівника провести науково-дослідну роботу за визначеною темою. Дипломна робота повинна бути комплексною і обов’язково включати розділ, присвячений економічному обґрунтуванню прийнятих рішень.

Дипломна (випускна) робота повинна показати уміння і здатність майбутнього фахівця самостійно працювати зі спеціальною літературою, використовувати внутрішню і зовнішню інформацію, застосовувати різні економічні методи дослідження, використовувати комп’ютерні програми, виконувати фінансовий і економічний аналіз, і робити розрахунки, вміти узагальнювати і давати рекомендації, використовуючи комплекс методів дослідження.

До завдань дипломної (випускної) роботи відносяться:

— систематизація, закріплення і розширення теоретичних і практичних знань з обраної спеціальності;

— поглиблення навичок самостійної роботи зі спеціальною літературою, нормативними документами, фактичними статистичними, бухгалтерськими й економічними даними;

— удосконалення навичок щодо розроблення техніко-економічних показників, пов’язаних з аналізом і обґрунтуванням раціональної роботи підприємства (Організації) у нових умовах господарювання;

— придбання майбутніми фахівцями навичок прийняття господарських рішень на насиченому конкурентами ринку;

— формування у студентів стійких навичок самостійно формулювати цілі, завдання і принципи управління соціально-економічними системами;

— закріплення навичок з розроблення обґрунтованих рекомендацій і пропозицій, ясного й чіткого викладу теоретичного практичного матеріалу з досліджуваної проблеми.

Якість дипломної роботи багато в чому залежить від обраної теми та її плану. Тема дипломної роботи має відображати виробничі функції та типові завдання діяльності, які надані в Державному стандарті вищої освіти Міністерства освіти і науки України (ДСВО МОНУ) «Освітньо-кваліфікаційна характеристика спеціаліста (магістра)» за відповідною спеціальністю. Тематика кваліфікаційних проектів (робіт) визначається у варіативній компоненті ДСВО відповідно до спеціалізації або програми підготовки спеціалістів (магістрів) вищих навчальних закладів. Тематику дипломних (випускних) робіт розробляє випускова кафедра. Студент самостійно обирає тему роботи із запропонованого списку, що є на кафедрі, керуючись схильністю до визначеного виду діяльності, відповідності науковим інтересам, базою практики і місцем майбутньої роботи. Студент може самостійно запропонувати тему роботи, виходячи з її актуальності, що відповідає спеціальності, науковим інтересам і сучасним умовам розвитку наукових досліджень, визначених для обраної проблеми, а також, якщо тема представляє наукову і практичну цінність.

У більшості випадків дипломна робота є продовженням курсової роботи (проекту). Студент може виконувати роботу за тематикою, яка пов’язана із замовленням реально діючого підприємства.

Дипломна (випускна) робота має свою специфіку і її деталі завжди потрібно погоджувати з науковим керівником. Керівник закріплюється рішенням завідувача кафедри за погодженням зі студентом після подачі останнім на кафедру заяви про закріплення теми дипломної роботи. Студент повинен разом зі своїм керівником розробити календарний план-графік з підготовки дипломної роботи.

Дипломна робота може бути реферативною, і дослідницькою. У першому випадку робота має теоретичний характер і пишеться на основі аналізу й узагальнення ряду літературних джерел: монографій, брошур, статей та ін. Студент повинен на основі аналітичного матеріалу дати оцінку вивченим роботам, викласти точку зору з досліджуваної проблеми, запропонувати обґрунтовані пропозиції і зробити висновок. Якщо робиться дослідницький характер, то студент використовує як методичну літературу, так і власні спостереження, результати експериментів, які він проводив.

Випускна робота повинна містити: вступ, теоретичну частину, і узагальнення науково-практичних даних, проектний розділ, висновки. Комплексне використання наукових методів (монографічного, розрахунково-конструктивного, порівнянь, економіко-математичних, експертних, графічних тощо) дозволить зробити правильні висновки й узагальнення.

Об'єктом дослідження дипломної (випускної) роботи може бути підприємство, організація або інша установа будь-якої форми власності, галузь виробництва на рівні району, області, держави.

У вступі дається обґрунтування актуальності обраної теми роботи. Наводяться не вирішені іншими авторами завдання, що формують у підсумку визначений напрям досліджень. Виходячи з цього, формується мета роботи. Для досягнення поставленої мети формується коло завдань, формулювання яких відповідає змісту роботи. Кожне завдання це сукупність окремих елементів, що складають за змістом окремі підрозділи глав роботи. У вступі також вказуються використані аналітичні матеріали і методи дослідження.

У теоретичному розділі розкривається стан проблеми, аналізуються найважливіші напрями дослідження, розглядаються основні складові теми, аргументується власна точка зору із спірних та невирішених питань. Наводиться система обраних економічних показників і способи їх обчислення. При цьому обов’язково необхідно посилатися на літературні джерела, де наводяться ті чи інші положення авторів.

У другому розділі дається організаційно-економічна характеристика умов виробництва. Тут треба вказати місце розташування господарства, розміри виробництва, організаційну структуру і структуру управління, основні техніко-економічні показники, що відповідають специфіці обраної теми; показники спеціалізації, інтенсивності, ефективності і фінансового стану.

У третьому розділі дипломної роботи на прикладі конкретного підприємства розробляються науково-обґрунтовані пропозиції (проект) по обраній тематиці дослідження і дається економічне обґрунтування пропонованих заходів.

У висновках перелічуються результати, отримані при вирішенні поставлених завдань, описується теоретичне, методичне і практичне значення отриманих результатів; пропонуються рекомендації з їх застосуванням у навчальному процесі і виробництві.

Список використаних джерел слід розміщувати в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією або за абеткою. У другому випадку список використаної літератури слід складати з такою схемою: 1) закони України і підзаконні акти; 2) нормативні акти та інструкції, 3) навчальна, монографічна і періодична літера, тура; 4) практичний матеріал. При посиланнях на літературне джерело слід вказувати його порядковий номер у списку літератури із зазначенням відповідних сторінок, наприклад: [11, с. 23].

Виконання дипломної (магістерської) роботи потребує глибоких теоретичних знань, уміння їх використовувати на практиці. Матеріали про результати діяльності підприємств (організацій), на базі яких виконується дипломна (випускна) робота, збираються під час проходження практики. При обробленні зібраного матеріалу особлива увага повинна приділятися наочності і змісту таблиць, рисунків, схему графіків. Вибір виду ілюстрацій залежить від змісту матеріалу і поставленої мети. Таблиці повинні бути уніфіковані, а цифрова інформація достовірною.

У першій редакції робота повинна бути представлена науковому керівникові за 30 днів до захисту. У закінченому вигляді робота представляється науковому керівникові за 15 днів до початку захисту, а за 10 днів -- завідувачу кафедри. Студент допускається до захисту дипломної роботи за наявності: завдання на дипломну роботу; оформленої і підписаної студентом і науковим керівником дипломної роботи; відгуку наукового керівника; рецензії на роботу провідного фахівця з даної проблеми (викладача іншої кафедри або іншого ВНЗ); оформленого ілюстративного матеріалу по захисту; тез доповіді.

Завдання на дипломну роботу (виробничий запит) -- документ, у якому визначається об'єкт дипломного проектування та організаційно-інформаційні умови, які надаються студенту для його науково-дослідної діяльності.

У відгуку науковий керівник визначає теоретичний рівень роботи, глибину дослідження, обґрунтованість рекомендацій, елементи новизни, підготовленість студента до самостійної роботі за відповідною спеціальністю.

Рецензія повинна містити оцінку дипломної роботи (проекту) за п’ятибальною шкалою. Негативна рецензія не може бути підставою для відхилення роботи від захисту.

Виробничий відгук-- документ, який підтверджує актуальність та значущість дипломної роботи для даного об'єкта дослідження (підприємства або організації), визначає рівень розкриття теми дослідження.

Доповідь по захисту дипломної роботи повинна бути змістовною, у межах 10--12 хв. Спочатку необхідно охарактеризувати об'єкт дослідження, проаналізувати його організаційно-економічні складові і зробити висновки. Це займає не більше ніж 30% часу, відведеного для доповіді. Друга частина присвячується викладу суті запропонованих заходів і обґрунтуванню їх ефективності. Під час доповіді необхідно звертати увагу членів ДЕК на демонстраційний матеріал, коротко пояснюючи його зміст. Після доповіді студент відповідає на питання членів ДЄК.

За результатами захисту магістерської роботи державна екзаменаційна комісія приймає рішення про присвоєння спеціалісту відповідної кваліфікації і про видачу йому диплома державного зразка.

2. Дистанційна система освіти

Трансформаційні процеси в освіті у ХХІ столітті взаємопов'язані з динамікою соціально-економічних, індустріально-технологічних і матеріально-технічних перетворень. Саме за таких умов особливо важливим є визначення стратегічних напрямів наукового пошуку — балансу групового й індивідуального навчання. Очевидною є тенденція до зменшення частки очної форми освіти і зростання ролі сучасної - дистанційної. Тому на нинішньому етапі розвитку дидактичної науки дослідження об'єкта і предмета дистанційного навчання набуває особливої актуальності, зокрема — пошук теоретико-методологічних закономірностей розвитку і впровадження комп’ютерних педагогічних технологій в освітній процес, визначення місця і ролі комп’ютерно орієнтованих педагогічних засобів у групових та індивідуальних формах навчання. Водночас варто зазначити, що сьогодні відсутня чітка визначеність у теоретико-методичних підходах дидактичного проектування програмно-педагогічних засобів, їх застосування у денній, вечірній, заочній, дистанційній формах навчання й екстернаті.

У ринкових умовах проблема педагогічної практики полягає в тому, що для широкого загалу населення особливо актуальною стала потреба отримання освітніх послуг без відриву від виробництва. Особливого значення набуває створення умов для оволодіння одночасно двома і більше спеціальностями. У цьому контексті класичне навчання є неефективним щодо надання освітніх послуг, а його індивідуальне представлення переважно спирається на організаційно-педагогічні закономірності заочної форми навчання й екстернату та на програмно-технічні можливості сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

За характером функціонування внутрішніх і зовнішніх аспектів освітнього процесу можна виокремити дві суттєві відмінності, що характеризують умови суб'єкт-об'єктної взаємодії учасників освітнього процесу, варіанта нормативно-організаційного регламенту і використання навчально-методичних і матеріально-технічних засобів. Ці відмінності дозволяють виокремити дві форми освіти: очну і дистанційну (рис. 1).

Рис. 1 Форми освіти і навчання

Головною ознакою очної освіти є цілісний, організований у навчальному закладі організаційно-педагогічний процес спільної двосторонньої навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається, з тими, хто їх навчає.

Цей освітній процес має денну і вечірню форми навчання, головними організаційно-педагогічними формами суб'єкт-об'єктної взаємодії в яких виступають групові форми навчальних занять: урок, лекція, семінар тощо.

Для очної освіти характерний жорсткий регламент навчального процесу, в основі якого закладено заданий перелік навчальних дисциплін, чітке кредитування навчального часу, обмежені можливості індивідуалізації навчальних планів і програм.

Дистанційна освіта — це організаційно-педагогічний процес, характерною ознакою якого є опосередкована взаємодія тих, хто надає освітні послуги, з користувачами цих послуг у створеному навчальним закладом інформаційному навчальному середовищі.

Характерними рисами дистанційної освіти можна виділити:

— Гнучкість: учні, студенти, слухачі, що одержують дистанційну освіту, в основному не відвідують регулярних занять, а навчаються у зручний для себе час та у зручному місці.

— Модульність: в основу програми дистанційної освіти покладається модульний принцип; кожний окремий курс створює цілісне уявлення про окрему предметну область, що дозволяє з набору незалежних курсів-модулів сформувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним чи груповим потребам.

— Паралельність: навчання здійснюється одночасно з професійною діяльністю (або з навчанням за іншим напрямком), тобто без відриву від виробництва або іншого виду діяльності.

— Велика аудиторія: одночасне звернення до багатьох джерел навчальної інформації великої кількості учнів, студентів та слухачів, спілкування за допомогою телекомунікаційного зв’язку студентів між собою та з викладачами.

— Економічність: ефективне використання навчальних площ та технічних засобів, концентроване і уніфіковане представлення інформації, використання і розвиток комп’ютерного моделювання повинні призвести до зниження витрат на підготовку фахівців.

— Технологічність: використання в навчальному процесі нових досягнень інформаційних технологій, які сприяють входженню людини у світовий інформаційний простір.

— Соціальна рівність: рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров’я і соціального статусу.

— Інтернаціональність: можливість одержати освіту у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни та надавати освітні послуги іноземним громадянам і співвітчизникам, що проживають за кордоном.

— Нова роль викладача: дистанційна освіта розширює і оновлює роль викладача, робить його наставником-консультантом, який повинен координувати пізнавальний процес, постійно удосконалювати ті курси, які він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до нововведень та інновацій.

— Позитивний вплив на студента (учня, слухача): підвищення творчого та інтелектуального потенціалу людини, що одержує дистанційну освіту, за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, вміння самостійно приймати відповідальні рішення.

— Якість: якість дистанційної освіти не поступається якості очної форми навчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залучається найкращий професорсько-викладацький склад і використовуються найсучасніші навчально-методичні матеріали; передбачається введення спеціалізованого контролю якості дистанційної освіти на відповідність її освітнім стандартам.

Соціальне значення полягає у можливості позитивного впливу на вирішення таких проблем як:

— підвищення рівня освіченості суспільства і якості освіти;

— реалізація потреб населення в освітніх послугах;

— підвищення соціальної і професійної мобільності населення, його підприємницької і соціальної активності;

— збереження та поновлення знань, кадрового і матеріально-технічного потенціалу, що накопичені вітчизняною системою освіти;

— формування єдиного освітнього простору в рамках усього світового співтовариства.

За зовнішніми чинниками інформаційному навчальному середовищу дистанційної освіти властиві гнучкість і модульність побудови, оперативність оновлення, особистісна орієнтація змісту і методів навчання. За внутрішніми чинниками дистанційну освіту характеризують паралельність, віддаленість, асинхронність і масштабність процесу навчання.

Цьому освітньому процесу притаманні заочна форма навчання, екстернат і дистанційне навчання як нова дидактична форма. Головними організаційно-педагогічними особливостями суб'єкт-об'єктної взаємодії зазначеної форми є сесійні збори з проведенням лекцій, семінарів, інших видів занять, оцінно-контрольних заходів, що притаманні денній формі навчання, і самостійна робота слухачів у міжсесійні періоди. Екстернат передбачає навчання за індивідуальними навчальними планами і графіками.

Аналіз практичної реалізації зовнішніх і внутрішніх чинників навчального процесу, характерних для дистанційної форми, свідчить, що для виокремлення її у самостійну дидактичну форму недостатньо переліку дидактичних характеристик, відмінних від заочної та екстернату. В методологічному плані на основі філософського базису невдалими є спроби надати хоча б якесь обґрунтування дистанційному навчанню як категорії форми. Дистанційне навчання не співвідноситься з поняттям «форма» ні як категорія дидактики, ні як категорія філософії. Дистанційна освіта, побудована за законами дидактико-психологічного проектування програмно-педагогічних засобів та їх організаційно-педагогічної інтеграції, за освітніми стандартами може бути відокремлена як нова самостійна форма навчання. Найімовірніше, такою формою може бути віртуальне навчання, а головною організаційно-педагогічною і дидактико-психологічною технологією цієї форми буде комп’ютерно-орієнтоване навчальне середовище, створене навчальним закладом або їх групою.

У такому разі дистанційна освіта буде реалізовуватися на основі притаманних їй комп’ютерно-орієнтованих педагогічних технологій.

Для заочного навчання й екстернату головними стануть кейс-технології, що є пакетом підручників, навчальних посібників, навчально-методичних комплексів, збірників завдань, робочих зошитів тощо. Ці матеріали, зазвичай, можуть бути друкованими на папері, супроводжуватись аудіо- та відеоматеріалами, комп’ютерними навчальними програмно-педагогічними засобами на магнітних і лазерних носіях.

Первинним у застосуванні кейс-технології є тестова експертиза того, хто навчається. За результатами тестування визначається зміст і обсяг матеріалів, які формують навчальний портфель (кейс), послідовність, порядок і форми проведення поточного, тематичного і заключного контролю.

Технологія кореспондентського навчання у дидактичному плані практично не відрізняється від кейс-технології. Її відмінністю є лише форма доправлення пакета навчальних матеріалів з використанням послуг поштового зв’язку. Це зумовлює те, що формування пакета навчально-методичних матеріалів здійснюється помодульно. Відповідно, і звітність відбувається за цим самим принципом. Завершальний звіт проводиться у формі очних екзаменів і заліків.

Технологія мережевого навчання базується на максимальному використанні можливостей інформаційно-телекомунікаційних технологій. Основу дидактичного забезпечення мережевого навчання становлять електронні підручники та електронні навчально-методичні комплекси. Використовуючи сучасні телекомунікаційні засоби зв’язку, той, хто навчається, отримує можливість дистанційного доступу і користування всіма комп’ютерно-орієнтованими інформаційно-навчальними ресурсами навчального закладу. Той, хто навчається самостійно, організує своє навчання, керуючись навчальними планами, програми і графіком навчального процесу відповідного закладу.

Для віртуального навчання головною педагогічною технологією буде технологія формування і реалізації комп’ютерно-орієнтованого інформаційно-навчального середовища, в основі якої лежить системно організована сукупність організаційно-педагогічних, психолого-дидактичних, комунікаційних та програмно-технічних заходів і засобів дистанційного навчального процесу.

Для зазначених технологій дистанційної освіти, на відміну від очної форми, характерним є використання ще й інформаційно-комунікаційних технологій. Інформаційно-комунікаційні технології - це сукупність засобів, способів, методів збирання, оброблення, збереження, передавання і використання інформації для створення умов виникнення і розвитку процесів навчально-інформаційної взаємодії між тим, хто вчить, і тим, хто вчиться, з метою отримання очікуваних педагогічних результатів.

Реалізація інформаційно-комунікаційних технологій вимагає застосування відповідних технічних і програмних засобів організації навчального процесу та навчання. До технічних засобів належать персональні комп’ютери, сканери, цифрові фото- і відеокамери, відеомагнітофони, телевізори, проектори, інтерактивні дошки.

Формування інформаційно-навчального середовища дистанційної освіти здійснюється за допомогою різноманітних мультимедійних засобів, що дозволяють об'єднувати в одній програмно-технічній системі графіку, звук, відео, виконувати гіперпереходи, формувати відео- та анімаційні фрагменти, створювати графічні звукові ефекти.

Ще однією особливістю дистанційної освіти є те, що носієм інформаційного навчального середовища є освітні портали, об'єднані цілісною тематикою навчальних предметів і дисциплін, які визначають зміст навчання і компетентність особистості відповідно до тієї чи іншої спеціальності.

Ураховуючи зазначене вище, а також зміст визначень розглядуваного поняття провідними вченими, розглядаємо дистанційну освіту як особливу форму, яка поєднує елементи заочного, віртуального навчання та екстернату з притаманними для них компонентами опосередкованої суб'єкт-об'єктної взаємодії того, хто надає освітні послуги, з тим, хто користується ними (Рис. 2). При цьому, на нашу думку, віртуальну форму навчання варто вважати головною, а основною педагогічною технологією віртуального навчання — інформаційне навчальне середовище.

3. Відмінні риси модульного навчання

Модульна, тестова і рейтингова форми існують і використовуються для різноманітних оцінок дуже давно. Ще в минулих століттях у гімназіях та інших учбових закладах завжди визначався і був усім відомий перший учень. При візиті до учбового закладу іменитого гостя або високого начальства йому подавали для знайомства останній твір першого учня закладу.

Після цього гостю представляли першого учня і вони мали бесіду наодинці. Ця бесіда визначала рівень підготовки і стан навчального процесу в учбовому закладі і навіть подальший службовий стан керівництва цього закладу. Можна тільки здогадуватись, як уважно і ретельно визначали першого учня.

Модульна форма передбачає поділ навчального матеріалу на окремі тематичні блоки, або модулі. Ці синоніми означають певний об'єм учбового матеріалу, який можна вивчати окремо, і по якому можна проводити окремі випробовування. До них можуть входити програми курсу, конспекти лекцій, методичні розробки, довідковий матеріал, задачі, тести, контрольні запитання тощо.

Відзначимо деякі характерні риси модульної форми підготовки навчально-методичного матеріалу. По-перше, модульна форма дозволяє викладачам в умовах відсутності підручників готувати навчальний матеріал окремими тематичними модулями, не чекаючи повної готовності всього майбутнього підручника. Модулі у вигляді невеликих брошур можна попередньо розмножувати на комп’ютері, ксероксі, ризографі або будь-якій копіювальній техніці невеликими накладами, постійно вносячи поправки і доповнення.

Через певний час із відкоригованих і відшліфованих таким чином модулів можна скласти відповідний підручник і друкувати його більш масовими накладами (якщо в цьому виникне потреба). По-друге, учбовий матеріал модулів у електронному варіанті слід ввести в учбові комп’ютери загального користування з розрахунку на те, щоб кожен студент за своїм власним бажанням міг користуватись цим матеріалом і навіть отримувати паперові чи електронні копії.

По-третє, матеріал цих модулів у електронному варіанті можна виставити на WEB-сторінці мережі Internet, зробивши таким чином крок у напрямку до Асоціації учбових закладів із дистанційною формою навчання. Кожен студент очної чи заочної форми навчання або ж будь хто за певних умов зможе мати вільний доступ до навчального матеріалу незалежно від часу і відстані. Паралельно з роботою по забезпеченню навчального процесу дидактичним матеріалом у вигляді модулів слід готувати систему контролю знань, умінь і навичок.

Це можуть бути як традиційні контрольні, курсові, практичні, лабораторні роботи, семінари, колоквіуми тощо, так і різного об'єму, форми і ступеню складності тести. Не торкаючись технологій контролю, яких може бути безліч, зауважимо тільки, що кожна робота студента повинна оцінюватись якомога більш диференційовано. За роботу над кожним модулем студент, таким чином, отримає певну кількість балів. На протязі семестру кількість таких робіт буде, як мінімум, не менше кількості модулів.

Контрольні роботи (тести) можуть бути і дуже короткими (3−5 хв.), контролюючи при цьому не тільки знання, а й присутність студентів, особливо на початку і наприкінці занять. Цим способом може контролюватись, стимулюватись і навіть заохочуватись дисципліна навчального процесу.

Наприкінці навчального семестру повинен бути підсумковий контроль у вигляді такої письмової роботи, яка охоплювала б повністю всі модулі. Це дозволить зрозуміти зв’язки між окремими модулями, об'єднати їх в єдине ціле і створити цілісну картину прочитаного курсу.

Кожний вид контролю може мати попередньо визначену питому вагу у загальному підсумку балів і орієнтувати відношення студентів до того чи іншого роду занять.

Підсумовуючи сказане, відмітимо, що модульна система з рейтинговою оцінкою знань спонукає до активної продуктивної праці зі зворотним зв’язком і до творчого пошуку всіх учасників навчального процесу — як студентів, так і викладачів. При цьому відбувається не тільки практична комп’ютеризація навчального процесу, але й знайомство з сучасними комп’ютерними технологіями.

Для сумлінного студента традиційні іспити в кінці семестру, які створюють значне навантаження на психіку і негативно впливають на стан його здоров’я, виявляються зайвими. Крім того, знімається думка деяких студентів про те, що на об'єктивність оцінок великий вплив мають особисті риси та упередженість і суб'єктивізм викладачів.

В умовах ринкових відносин значно підвищуються вимоги до рівня підготовки спеціалістів. Вони повинні володіти запасом теоретичних знань, практичних навичок, уміти орієнтуватись у виробничій ситуації, бути готовими приймати нестандартні рішення залежно від умов діяльності підприємства.

Систему підготовки фахівця можна розглядати як традиційну, тобто, коли за загальним принципом подається інформація у вигляді лекції, а потім на семінарських заняттях проводиться опитування з використанням різних форм закріплення і контролю знань студентів.

Ця система, на перший погляд, є дещо прийнятною для викладача; він може багаторазово її використовувати, вимагаючи від студента знань того матеріалу, який було подано, та заздалегідь запланованої вірної відповіді. В даному випадку на другий план відходить творчість, ініціативність студента і, як майбутній фахівець, він може бути не завжди готовим застосувати свої знання на практиці.

За такої системи дещо знижуються головні завдання освіти, а саме: зацікавленість студента, напрацювання навичок аналітичного та творчого мислення, підтримка взаємного збудження викладача та студента в процесі комунікацій.

Процес навчання за таких підходів залишає в пам’яті студента низький відсоток отриманої інформації. При цьому слід звернути увагу й на те, що в даному випадку не враховується рівень загальної особистісної готовності індивіда сприймати відповідну інформацію, що подається.

На сучасному етапі, в умовах багатоступеневої системи освіти, модульно- рейтингова система оцінки знань є важливим інструментом забезпечення постійного контролю і самоконтролю за самостійною роботою студентів.

Модульні технології передбачають варіативність навчання, пристосування навчального процесу до можливостей та запитів студентів. За допомогою модульних технологій можна ефективно сформулювати змістові та операціональні функції майбутнього спеціаліста. Але у кожному випадку застосування, зміст і дидактичне наповнення її змінюються. Це пов’язано з розв’язанням певних психолого-педагогічних проблем навчального процесу в будь — якій конкретній ситуації.

Безумовно, до новітніх технологій навчання та форм організації навчального процесу, які сприяють підвищенню його ефективності, ми маємо віднести також модульне структурування дидактичного матеріалу та модульно — рейтингову організацію навчання. Її основою є процес засвоєння навчальних модулів в умовах повного дидактичного циклу, що охоплюють блоки цілей і завдань, які, у свою чергу, мають стати вихідними при структуруванні змісту дисциплін у вищій школі.

Важливе значення в умовах застосування модульної технології навчання має контрольно-оцінювальний компонент з його стимулюючою функцією.

Переваги модульної технології навчання, що дозволяють підвищувати ефективність освіти людей, такі:

— забезпечує точну відповідність результатів цілям навчання, забезпечує високу ймовірність виваженого технологічного підходу до організації навчального процесу та суб'єкту навчання — студента;

— підвищує особисту мотивацію і самостійність студента в освоєнні визначеної для нього програми навчання;

— дає змогу скоротити терміни навчання, оскільки визначає його відправний момент та тривалість із урахуванням рівня раніше накопичених знань та навичок студентів, можливості їх самостійної роботи в індивідуальному темпі, в якому вони можуть якісно засвоювати модульні блоки та навчальні елементи, передбачені їхніми особистими індивідуальними програмами.

Зміст навчальних занять з економічних дисциплін за модульною системою полягає в поетапному конструюванні пізнавальної діяльності студента, формуванні творчої особистості всебічно розвиненого фахівця. Механізм конструювання занять полягає у розробці моделі, що включає певні стадії, які охоплюють важливі сторони діяльності викладача й спрямовані на ефективність реалізації освітніх, пізнавальних, виховних функцій. Для досягнення означеної мети варто детальніше аналізувати навчальний матеріал з по компонентним формуванням навчально-пізнавальної діяльності студентів і відповідно до цього обирати і сполучати методи і прийоми навчання.

Змістовне наповнення відповідних циклів, що формують заняття, може бути наступним:

Цільова стадія — спрямована на формування цілей навчальної діяльності, визначає місце навчального матеріалу окремої теми в реалізації перспективних цілей професійного виховання, визначає значимість того матеріалу, що вивчається, вказує на предмет, спосіб, структуру пізнання. Логічне викладення цього матеріалу допомагає студентові самостійно визначити місце навчального матеріалу окремої теми в реалізації перспективних цілей професійної підготовки.

Інформаційна стадія зосереджує увагу на самому явищі та процесах, що вивчаються (саме це є основою навчального заняття).

Процес подання інформації на даній стадії не обов’язково повинен бути об'ємним. Інформаційна стадія спрямована на усвідомлення самих ознак та орієнтирів щодо пошуків та спроб застосування отриманої інформації, яка може бути подана у вигляді візуальної інформації та супроводжувана поясненнями викладача.

Продуктивна стадія дозволяє опрацювати набуті знання та розглянути системні відношення між поняттями, законами, практикою, що підлягають вивченню, та послідовним впровадженням навчально-пізнавальних завдань. Передбачається при формуванні вмінь пов’язувати окремі питання теми, що досліджується, з найзагальнішими стрижневими проблемами, а також призвичаювати студентів до оперативного розкладання містких завдань на серії підзавдань, перетворення проблеми на групу досяжних для вирішення завдань. Ця стадія дає змогу систематизувати знання та поєднати їх з практичною стороною діяльності.

Резолютивна стадія проектує рівень набутих знань на конкретну ситуацію за допомогою комунікативно — прийомотворчих способів, формує вміння самостійно будувати систему доказів, вирішувати проблемну ситуацію на підставі сформованих знань. Саме такий підхід до формування кожного модуля дозволяє поєднати різні елементи подання інформації слухачеві та забезпечує контроль знань.

Використання модульної технології є найбільш ефективним при застосуванні в навчальному процесі персональних комп’ютерів. В університеті для цього є технічні умови використання комп’ютерів при вивченні економічних дисциплін.

Застосування в освіті новітніх технологій навчання, а саме: інформаційно- телекомунікаційних та комп’ютерних технологій є значимим. Бо саме вони сприяють екстенсивному розвитку освіти, а поєднання їх з ефективними методиками та дидактичними інноваціями виводить процес освіти на шлях реальної інтенсифікації.

Сьогодні ми маємо достатньо розвинуту інформаційну базу в плані підручників, періодичних видань, але вони допомагають сформувати економічне мислення майбутнього фахівця і недостатньо сприяють становленню його, як спеціаліста, не дають змогу отримати практичні навички. Тому, одним із головних факторів в організації самостійної роботи студентів є вдосконалення системи контролю. Навчальний процес не може здійснюватися без належного зворотного зв’язку, який реалізується через контроль за його ходом та реалізацією. Модульна технологія навчання, як ефективний засіб, забезпечує використання різних форм контролю об'єктивної якості знань студента.

Запровадження модульно-рейтингової системи навчання у вищій школі дає змогу стимулювати систематичну самостійну роботу студентів протягом семестру.

Список використаних джерел:

1. Нагаєв, В. М. Методика викладання у вищій школі: навчальний посібник/ В. М. Нагаєв; Мін-во освіти і науки України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. — К.: ЦУЛ, 2007. — 232 с. — ISBN 966−364−368−4

2. Аніловська, Г. Я. Університетська освіта: навчальний посібник/ Г. Я. Аніловська, Н. С. Марушко, Л. М. Томаневич; Мін-во внутрішніх справ України, Львівський держ. ун-т внутрішніх справ. — Львів: Магнолія 2006, 2009. — 370 с. — (Вища освіта в Україні). — ISBN 978−966−2025−78−1

3. Згуровський, М. З. Болонський процес: головні принципи та шляхи структурного реформування вищої освіти України: навчально-методичне видання/ М. З. Згуровський; Мін-во освіти і науки України, Нац. технічний ун-т України «КПІ». — К.: НТУУ «КПІ», 2006. — 544 с. — ISBN 966−622−199−3

4. Кузьмінський, А.І. Педагогіка вищої школи: навчальний посібник/ А. І. Кузьмінський. — К.: Знання, 2005. — 486 с. — (Вища освіта ХХI століття). — ISBN 966−346−002−4

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой