Методика проведення занять з цивільної оборони в загальноосвітній школі

Тип работы:
Учебное пособие
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Методика проведення занять з цивільної оборони в загальноосвітній школі

Зміст

Вступ

1. Роль і місце цивільної оборони в сучасних умовах

1.1 Задачі цивільної оборони в сучасних умовах

1.2 Організаційна структура цивільної оборони об'єкта народного господарства

2. Характеристика надзвичайних ситуацій мирного часу

2.1 Стихійні лиха, їх характеристика, правила поведінки ї дії населення

2.2 Аварії, катастрофи, їх характеристика, правила поведінки і дії населення

3. Характеристика надзвичайних ситуацій воєнного часу

3.1 Вогнище ядерного ураження, його характеристика, правила поведінки і дії населення

3.2 Вогнище хімічного ураження, його характеристика, правила поведінки і дії населення

3.3 Вогнище бактеріологічного ураження, його характеристика, правила поведінки І дії населення

3.4 Найпростіші засоби масового ураження

4. Засоби захисту населення. Особливості захисту дітей

4.1 Організація захисту населення

4.2 Колективні засоби захисту

4.3 Індивідуальні засоби захисту

5. Санітарна обробка людей. Захист і знезараження води, продуктів і речей

5.1 Санітарна обробка населення

5.2 Захист і знезараження води, продуктів ї речей

6. Методика підготовки і проведення занять з цивільної оборони з учнями базових шкіл

6.1 Порядок підготовки вчителя до занять з цивільної оборони

6.2 Порядок розробки план-конспекту для занять

6.3 Методика проведення заняття з цивільної оборони

Література

Вступ

Ідея захисту населення від засобів ураження ворога виникла ще в період Першої світової війни. Великого розвитку ця ідея отримала в роки Другої світової війни. Таким чином виникла цивільна оборона.

Значення і роль цивільної оборони в сучасних умовах дуже зросло і стало важливим фактором, який забезпечує захист населення не тільки в період війни, але і в мирний час.

Аварія на Чорнобильській АЕС в 1986 році показала, що необхідно приділяти постійну увагу цивільній обороні. Велика роль у навчанні учнів як діяти в екстремальних умовах, належить вчителям, які проводять в школі заняття за програмою ЦО. Тому вивчення студентами курсу «Цивільна оборона» має велике значення.

Матеріали, які розроблені у даному посібнику, допоможуть студентам краще засвоїти необхідний матеріал програми.

1. Роль і місце цивільної оборони в сучасних умовах

Людство вступило в нову еру свого існування, коли потенційна сила створених ним засобів, що впливають на навколишнє середовище, може порівнюватись із силами природи.

Атомні електростанції, хімічні, металургійні, біотехнічні підприємства, нафто- і газопроводи при аваріях, а також стихійні лиха, несуть загрозу населенню цілих реґіонів. Згідно з повідомленнями газети «Таймс» з 1971 по 1994 р. в США виникло 17 719 аварій, пов’язаних з ядерними матеріалами, бактеріальними, хімічними і ін. речовинами. Тенденція зростання аварій є характерною, на жаль, і для нашої країни.

На території України сконцентровано об'єкти, які використовують і виробляють загрозливі для здоров’я та життя речовини. Наслідки аварій на таких об'єктах можуть порівнюватись із наслідками застосування сучасних воєнних засобів ураження. Аналіз надзвичайних випадків у Вірменії, в Україні (Харків, Чорнобиль) та ін., змушують нас по-іншому розглядати проблему безпеки населення у мирний час.

Громадяни України мають право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання ґарантій щодо забезпечення його реалізації'.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

1.1 Задачі цивільної оборони в сучасних умовах

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Систему цивільної оборони складають:

— органи державної виконавчої" влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі центральних та місцевих органів державної виконавчої влади і адміністрації підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання;

— сили і засоби, призначені для виконання задач цивільної оборони;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

— системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.

Завданням цивільної оборони України є:

— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та витрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне Інформування його про наявну обстановку;

— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха у мирний та воєнний часи;

— організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

— створення систем аналізу і прогнозування, управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності до сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

— підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Загальне керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови, покладається на Кабінет міністрів України, Раду міністрів республіки Крим, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрацію підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.

Начальником цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України або окрема посадова особа; на інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальників цивільної оборони здійснюють голови та керівники відповідних органів виконавчої влади; в міністерствах, інших органах державного управління та на об'єктах народного господарства начальниками цивільної оборони є їх керівники.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань цивільної оборони, діями Яч органів управління та сил під час надзвичайних ситуацій, а також відповідальність за їх виконання, покладається на штаби цивільної оборони, спеціальні підрозділи міністерств і відомств, залучених до виконання завдань захисту населення і подання йому допомоги у надзвичайних ситуаціях, та на штатних працівників цивільної оборони підприємств.

1.2 Організаційна структура цивільної оборони об'єкта народного господарства

Важлива роль в організації цивільної оборони відводиться об'єктам народного господарства — промисловим та іншим підприємствам, різноманітним організаціям, навчальним закладам і об'єктам сільськогосподарського виробництва. Об'єкти народного господарства є головною ланкою у системі цивільної оборони. Вони започатковують усі заходи ЦО; тут виконуються головні комплекси заходів захисту робітників, службовців, забезпечення стійкості роботи об'єктів у надзвичайних ситуаціях, підготовці сил для проведення рятівних робіт.

Організаційна структура цивільної оборони об'єкта включає:

— керівництво (начальник ЦО і його заступники);

— штаб ЦО;

— евакокомісія;

— служби ЦО;

— сили ЦО.

Начальником цивільної оборони об'єкта є його керівник. Він несе відповідальність за організацію) цивільної оборони на об'єкті, постійну готовність її сил і засобів, вчасне планування і виконання заходів цивільної оборони в мирний і воєнний час.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується вищому керівництву за відомчою приналежністю, а також начальникові ЦО району, на території якого розміщений об'єкт.

Начальник ЦО має заступників, чисельність яких залежить від особливостей і величини об'єкта народного господарства.

Штаб ЦО об'єкта є робочим органом. Він розробляє план ЦО, організує і контролює виконання заходів ЦО, планує і веде бойову підготовку формувань ЦО об'єкта і навчає робітників та службовців цивільної оборони, забезпечує постійну готовність сил ЦО і безперервне керівництво ними як в мирний, так і у воєнний час.

Керівництво штабом здійснює його начальник, який підпорядковується начальнику ЦО об'єкта і є його заступником. Він має право віддавати накази і розпорядження з питань ЦО від імені начальника ЦО всім посадовим особам об'єкта і вимагати їх виконання.

Евакуаційна комісія — це орган, який проводить підготовку і розосередження робітників і службовців, евакуацію їх сімей і непрацюючого населення у заміську зону. Очолює евакокомісію один із заступників начальника ЦО.

Служби ЦО — структурні одиниці ЦО об'єктів, формуються на базі виробничих відділів і підрозділів.

У залежності від характеру виробництва є такі служби ЦО: повідомлення і зв’язку, медичні, протирадіаційного і протихімічного захисту, протипожежні, аварійно-технічні, обслуговування сховищ тощо.

Для прямого виконання задач служба організовує І навчає свої підрозділи, забезпечує їх необхідною технікою, приладами і спеціальними засобами та керує її діяльності.

Очолює службу головний спеціаліст, або начальник виробничого підрозділу, на базі якого організована служба.

На деяких об'єктах (школа) служби ЦО не організовуються, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурні органи керівництва цих об'єктів.

Силами цивільної оборони, які призначені для виконання її задач, є невоєнізовані формування, які організуються у мирний час на всіх об'єктах народного господарства.

Невоєнізовані формування ЦО — це групи людей, які не входять до збройних сил, організовані згідно зі штатом, оснащені спеціальною технікою і засобами та призначені для виконання певних задач ЦО.

Вони комплектуються із робітників і службовців, студентів, учнів та іншого працездатного населення за винятком інвалідів, вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до восьми років.

Комплектування підрозділів виконується за виробничим принципом: по цехах, ділянках, робітничих змінах і бригадах.

При цьому враховується специфіка виробництва професія і практичні навички робітників та службовців, а також те, чи може робітнича зміна цеху (ділянки) або бригада бути формуванням або підрозділом формування.

Забезпечення формувань технікою, спецзасобами, приладами, автотранспортом та ін. матеріалами проводиться за рахунок об'єктів, на базі яких вони організовані.

На більшості об'єктів комплектуються рятувальні загони, команди або групи, які складаються відповідно із команд, груп і ланок, а також санітарних дружин. Ці формування розшукують потерпілих, визволяють їх з-під завалів, розвалених будинків і захисних споруд, надають їм першу медичну допомогу. На великих промислових об'єктах, крім цього, можуть бути організовані зведені загони (команди, групи) і зведені загони (команди) механізації робіт. ЦІ формування, крім рятування людей, проводять термінові аварійно-ремонтні роботи, гасять пожежі, знезаражують ділянки місцевості, транспорт і різні предмети.

В організаціях і навчальних закладах формування організовуються в основному для виконання заходів рятування людей на своїх об'єктах.

Вищі навчальні заклади, крім цього, можуть мати рятівні формування, розвідувальні групи (ланки), команди (групи), охорони загального порядку та інші спеціальні (відповідно до виду навчального закладу) формування для виконання задач за планом цивільної оборони міста і району.

Із числа учнів середніх навчальних закладів можуть організовуватись рятівні команди (групи), пости радіаційного і хімічного контролю, санітарні пости.

Дівчата — учениці 10−11 класів середніх шкіл — можуть бути сандружинницями. У лікарнях та ін. закладах можуть організовуватись резервні загони першої медичної допомоги і санітарні дружини, призначені для надання медичної допомоги у вогнищах ураження.

2. Характеристика надзвичайних ситуацій мирного часу

Надзвичайні ситуації, які виникають у мирний час, вимагають виконання негайних заходів щодо ліквідації їх наслідків, проведення рятівних та інших негайних робіт. Практика останніх років показує: виникла потреба докорінно перебудувати не тільки існуючу систему захисту людей і середови-ща їх проживання від дії загрозливих природних явищ або грубих порушень технології виробництва, катастроф і виробничих аварій, але й підготовку людини до раціональних, ефективних, психологічних і морально обґрунтованих дій у таких ситуаціях.

Надзвичайними ситуаціями у мирний час називають обставини, які виникають внаслідок стихійного лиха, виробничих аварій і катастроф, диверсій або фактів воєнного, соціального і політичного характеру, що полягають у різкому відхиленні від нормальних явищ або процесів і впливають на життєдіяльність людей, виробничий процес і природне середовище,

2.1 Стихійні лиха, їх характеристика, правила поведінки і дії населення

Стихійні пиха — загрозливі природні явища або процеси геофізичного, геологічного, атмосферного, біосферного та іншого походження такого масштабу, що викликають катастрофічні ситуації - характеризуються раптовим порушенням життєдіяльності людей, руйнуванням і знищенням матеріальних цінностей, ураженням або загибеллю людей. Вони можуть бути причиною багатьох аварій і катастроф,

Великим горем для людей є землетруси, урагани, тайфуни, смерчі, бурі, циклони, шторми, повені, цунамі, виверження вулканів, снігові лави, зсуви і т.д. Тільки за останні двадцять років вони позбавили життя більш, ніж трьох мільйонів людей. Майже один мільярд людей нашої планети, за даними 00Н, за цей період відчули наслідки стихійного лиха,

За характером руйнівної дії серед стихійних лих не мають собі рівних землетруси, їм, за даними ЮНЕСКО, належить перше місце у нанесених економічних збитках і одне із перших місць — за числом жертв.

Землетрус - це коливання земної поверхні внаслідок прояву внутрішніх сил землі. Землетруси бувають тектонічні, вулканічні, обвальні, плотинні, моретруси, а також землетруси внаслідок падіння метеоритів або зіткнення нашої планети з іншими космічними тілами.

Особливістю даного стихійного лиха є те, що воно руйнує в основному штучні будівлі, побудовані людиною. Під час сильних землетрусів виникають гірські обвали, зсуви, деколи загороджуються ріки. Тільки один кліматичний пояс землі територія, придатна для орання землі і оазиси зрошуваного землеробства -- в цілому світі відчувають наслідки сейсмічних катастроф. Навіть поштовхи середньої сили руйнують земляні споруди ї стіни кам’яних будинків, що призводить до загибелі людей, які там перебувають.

Головними параметрами, які характеризують силу і характер землетрусу, є інтенсивність енерґії на поверхні землі, магнітуда і глибина вогнища.

У нашій та інших європейських країнах для оцінки інтенсивності підземних бур в останні роки використовується 12-бальна міжнародна шкала MSK-64. Умовно землетруси за нею поділяються на слабі (1−3 бали), помірні (4), досить сильні (7), руйнівні (8), спустошуючі (9), знищувальні (10)г катастрофічні (11−12 балів). Для кожного балу MSK-64 встановлено свої ознаки визначення сили землетрусу. Порівнювати один землетрус із Іншим можна за кількістю загиблих людей або зруйнованих будинків і споруд, але ці величини не характеризують сам землетрус.

Глибина вогнища може коливатись у різних сейсмічних районах від 0 до 750 км. Точка під землею, яка є джерелом землетрусу, називається гіпоцентром. Прямо над нею на поверхні землі розміщується епіцентр. Розташована навкруг неї епіцентральна площина має найсильніші поштовхи, в яких утворюється вогнище руйнувань. За своїми наслідками деякі вогнища можна порівнювати зі втратами після ядерних вибухів.

7 грудня 1988 р. стався землетрус у Вірменії, який за оцінкою Р. Крімгольда — члена групи американських експертів і вчених, які відвідали республіку, — був найбільш загрозливим, тому що привів до великої кількості жертв (загинуло 26 тис. чоловік). Головна причина великих людських втрат полягає у невідповідності будівельних конструкцій даному сейсмічному районові, а також у низькому рівні самого будівництва.

Які ознаки землетрусу? Це дзвін посуду у шафах, тріскання і відпадання штукатурки зі стін і стелі, тріскання шибок на вікнах, зсув і падіння окремих предметів у кімнаті.

Як поводитись під час землетрусу? Якщо землетрус застав вас у будинку, найкраще впродовж перших 15−20 сек. вибігти із нього на відкриту місцевість. Не можна стояти близько будівель, кам’яних плотів, високих стін.

Не слід створювати скупчення у дверях, користуватись ліфтом — він може зупинитись. Вам не вдалося вибігти надвір? Заховайтесь у відносно безпечному місці - відкрийте двері в коридор і станьте на поріг. Можна стати у кутку кімнати, біля капітальних стін, а також заховатись у шафу, під стіл і у всіх випадках тримайтесь якнайдалі від вікон, дзеркал, світильників, скляних речей. Найбільш безпечне місце -- біля капітальних стін.

Якщо землетрус застав вас у класі під час проведення уроку, то перш за все постарайтесь вивести учнів надвір, підтримуючи порядок і організованість. Якщо немає такої можливості, то, щоб не дістати поранень частками штукатурки, скла картин, вікон, світильників, подайте команду закрити обличчя руками і сховатись під парти.

Якщо підземні поштовхи застали вас на вулиці, відійдіть якомога далі від будинків, ліній електропередач. Треба боятись обірваних дротів і оберігати від них дітей.

Якщо ви в автомобілі чи в іншому транспорті, краще зупинитись і залишатись на місці до припинення коливань землі. В автобусі не потрібно бити вікна, дертися до дверей, створювати паніку, загрозу травм і т.д. Водій автобуса, трамвая, тролейбуса сам зупинить транспортний засіб і відчинить двері.

Після землетрусу, по можливості, необхідно надати першу медичну допомогу людям" які ЇЇ потребують. Людей, які потрапили у невеликі завали, необхідно звільнити. Обов’язково увімкніть радіо, щоб почути вказівки і рекомендації влади, штабу ЦО. Перевірте чи немає розірваних електропроводів, виправте або відключіть електроенергію в квартирі, перевірте готовність водо- і газопостачання.

Не користуйтесь відкритим вогнем! Спускаючись сходами з верхніх поверхів, будьте обережні - можуть бути поламані не лише окремі сходинки, але й цілі сходові клітки.

Тримайтесь якнайдалі від розвалених будинків і ні в якому разі не заходьте до них.

Пам’ятайте, після першого поштовху можуть бути інші. Будьте готові до цього, вони можуть повторитись через кілька годин, а деколи і діб.

Другим небезпечним лихом є повінь.

Повінь — це затоплення великої частини суші внаслідок підняття води вище від норми. Причина — сильні дощі, швидке танення снігу, виникнення льодових перепон. Деколи вона виникає внаслідок гоніння води з моря в ріки.

При загрозі затоплення потрібно провести запобіжні заходи, які дозволять зменшити втрати і створити умови для ефективних рятівних робіт у зонах затоплення. До них належать:

--оповіщення населення і об'єктів народного господарства про можливу загрозу;

— посилення спостереження за рівнем води;

-- підготовка необхідних сил і засобів;

— перевірка стану дамб, гребель, мостів і ліквідація виявлених недоліків;

— швидке спорудження додаткових насипів, водовідвідних каналів та інших гідротехнічних споруд.

У зонах можливого затоплення необхідно змінити режим роботи підприємств, а в окремих випадках і зупинити їх, тимчасово заборонити роботу шкіл і дошкільних дитячих закладів (дітей можна перевести в інші навчальні заклади, розміщені у безпечних місцях). Одним із важливих заходів, який зменшує кількість жертв і можливі матеріальні збитки, є евакуація населення і вивіз матеріальних цінностей із загрозливих районів.

У першу чергу евакуюються дитячі заклади і лікарні, а також інваліди і люди похилого віку.

Залишаючи дім, перш за все необхідно перенести на верхні поверхи га в інші безпечні місця все, що вода може знищити; відключити газ і електроенергію, потім потрібно взяти з собою документи, речі першої необхідності, невеликий запас продуктів та води і вирушати на місце збору для евакуації.

Раптовість виникнення повені викликає необхідність особливої поведінки і дій населення. Людям, які проживають на перших або інших низьких поверхах, під час підйому води, потрібно залишити квартиру, піднятись на верхні поверхи або на горище.

Якщо повінь застала вас у полі, в лісі, треба вийти на підвищені місця, якщо немає можливості - залізти на дерево, використати усі предмети, що можуть тримати вас на воді, — колоди, дошки, шматки плотів, дерев’яні двері, бочки, автомобільні колеса.

Затоплені місця глибиною до 1 м можна перейти вбрід, 0,6−1,2 м — переїжджати на вантажних машинах, тракторах (при швидкості води до 1 м/с).

Рятування людей на затопленій території організовується і виконується негайно. Для цього використовуються екіпажі плаваючих засобів, формувань цивільної оборони та усі інші сили і засоби.

Зсуви — ковзаюче зміщення земельних мас під дією власної ваги — виникають частіше по берегах рік і водойм, на гірських схилах. Переміщення ділянок поверхні, що викликається зсувами, як правило, призводить до катастрофічних наслідків і має характер стихійного лиха.

Першою ознакою зсуву є поява тріщин на будинках, розривів на дорогах, берегових насипах, здування землі, зміщення фундаменту високих конструкцій і навіть дерев у нижній частині.

Навіть при найнезначніших відхиленнях потрібно терміново оповістити населення даного району і прилеглих до нього пунктів, а при необхідності провести евакуацію,

При зсувах можливе засипання людей землею, нанесення ударів і травм предметами, що падають, будівельними конструкціями тощо.

У цих випадках необхідно швидко надати допомогу людям, що постраждали,

Урагани, бурі, смерчі — надзвичайно швидкий, сильний і тривалий рух повітря руйнівної сили. За своїми руйнівними діями вони можуть порівнюватись із землетрусом.

Щоб зменшити втрати, заклади гідрометеослужби за декілька годин до наближення урагану, бурі, смерчу дають штормове повідомлення. З цього моменту необхідно негайно перейти до проведення запобіжних робіт:

— відмінити заняття в школах;

— закріпити не дуже сильні конструкції;

— у будинках зачинити двері, вікна, вентиляційні люки і приміщення на горищах;

-- людей заховати у підвальні приміщення, на перші поверхи, у сховища.

Після закінчення урагану, бурі і т.д. не чіпати обірваних проводів, не користуватись відкритим вогнем.

У будь-яких ситуаціях необхідно виявляти витримку, вміння володіти собою і надавати допомогу особам, що постраждали, в першу чергу дітям.

2.2 Аварії, катастрофи, їх характеристика, правила поведінки і дії населення

Аварії, катастрофи… Як часто ми почали чути про них по радіо, читати в газетах. І в кожного з нас виникає питання: чому так стається? Невже не можна жити без аварій і катастроф? Чи, можливо, вони неминучі?

Так, сучасне виробництво дедалі ускладнюється. У його процесах часто використовуються отруйні і аґресивні речовини. На малих площах накопичується все більше і більше енерґетичних засобів. Усе це активізує можливість виникнення аварійних ситуацій. Нерідко аварії мають характер катастроф, призводять до трагічних наслідків (загибелі людей), Головними причинами аварій і катастроф можна назвати порушення правил технології виробництва, нехтування заходами безпеки і правилами збереження та транспортування сильнодіючих отруйних, вибухово-пожежних речовин, неправильне поводження з ними.

До найбільш важких наслідків призводять вибухи, пожежі, обвали, аварії на енерґолініях, зараження навколишнього середовища сильнодіючими отруйними і радіоактивними речовинами.

Найбільш розповсюдженими об'єктами, аварії на яких можуть призвести до радіоактивного зараження великих територій, як показала трагедія Чорнобиля, є атомні електростанції.

Під час аварії на Чорнобильській АЕС люди зіткнулись з явищем неординарним, і в багатьох випадках незрозумілими, — радіацією, її не почуєш, не побачиш і не відчуєш в хвилину дії (опромінення). Внаслідок цього виникали різні чутки про стан справ, як у районі аварії, так і за ТІ межами, що, як правило, були перекручені і неправдиві.

Це змушувало людей переносити великі психологічні навантаження, що в першу чергу пояснювалось поганими знаннями про властивості радіації, про засоби і способи захисту від неї та слабкою роз’яснювальною роботою серед населення,

Що являє собою радіація «яка утворюється при вибухах ядерних реакторів атомних електростанцій?

Радіоактивність — самовільний розпад нестабільного ядра атома, який супроводжується вивільненням ядерних променів. Наприклад, бета-активний вуглець випромінює бета-частки, бета- і гама-активний натрій — 24 і т.п.

Таким чином, радіоактивність- це фізичний процес, який не можна затримати, зупинити. Застосування хімічних речовин-кислот, солей — не дав результату, так само, як і дія на неї різними температурами.

Усі радіоактивні речовини мають свій період піврозпаду, це час, упродовж якого початкова кількість радіоактивних ядер зменшується удвічі. Швидкість розпаду незмінна і належить тільки певному ізотопові при будь-яких фізичних або хімічних діях. Найбільш небезпечними для людей є ті речовини, у яких піврозпад тривав від кількох діб до кількох років.

При руйнуванні реактора і викиданні радіоактивних елементів в атмосферу, виникає радіоактивне зараження місцевості.

Масштаби і ступінь радіоактивного зараження залежать від характеру руйнування ядерного реактора, кількості викинутих в атмосферу радіоактивних елементів, метеорологічних умов, рівня місцевості, типу ґрунту і рослинності.

Частина радіоактивних речовин випадає на поверхню землі в районі атомної станції, але найбільша — на шляху просування хмари, утворюючи на поверхні радіоактивний слід, який характеризується довжиною і шириною.

Ступінь зараження місцевості радіоактивними речовинами характеризується величиною дози (рівнем радіації) і позначається буквою «Р». Рівень радіації, або величина дози, показує, яку дозу може отримати людина за одиницю часу. Позасистемною одиницею вимірювання рівня радіації" є рентген на годину (р/г).

Місцевість вважається зараженою і вимагає застосування засобів захисту, якщо рівень радіації, виміряний на висоті 0,7 -1 м від поверхні землі, дорівнює 0,5 р/г і більше,

Радіоактивне зараження місцевості характеризується також насиченням радіоактивного забруднення певної ділянки території, яка виражається в одиницях активності на одиницю площини: кюрі на квадратний кілометр (метр, сантиметр) — Кі/км2.

Після аварії у Чорнобилі вся забруднена територія була поділена на зони в залежності від насичення забруднення, від 1 до 5 кюрі/кв. км — зона слабкого забруднення; від 5 до 15 кюрі/кв. км — зона сильного забруднення і від 15 до 40 кюрі/ кв. км — зона дуже сильного забруднення.

Перебуваючи на зараженій території, людина опромінюється бета-частками і гамма-квантами, які виникають при розпаді радіоактивних речовин. Крім цього, радіоактивні речовини можуть потрапляти в організм людини з рослинною їжею, продуктами тваринництва, а також при диханні. Особливо загрозливими є довго існуючі ізотопи (стронцій-90, цезій — І37), які, потрапляючи в організм з їжею, водою і повітрям, включаються у молекули кісткової тканини та м’язів і, залишаючись в них, продовжують опромінювати організм із середини.

Головним параметром, який характеризує уражуючі дії радіації, є доза випромінювання (Д).

Доза випромінювання — це кількість енергії іонізуючого випромінювання, яке поглинається одиницею маси опроміненого середовища. Розрізняють дозу випромінювання в повітрі (експозиційна доза) і дозу поглинання.

Позасистемною одиницею вимірювання експозиційної дози є рентген Р. 1 рентген — це така доза рентгенівського або гамма-випромінювання, яка утворює в 1 cm3 сухого повітря при нормальних умовах (температура 0 °C і тиск 105 Па) 2,1? 109 пар іонів, що несуть одну електростатичну одиницю кількості електроенергії кожного знаку.

У зв’язку з тим, що різні види випромінювання мають різну біологічну властивість, введено поняття біологічної дози. Одиниця її вимірювання — бер. 1 бер — це доза випромінювання, дія якої на тканини живого організму еквівалентна дії і1Р гамма-випромінювання.

Випромінювання спричиняє згубні біологічні дії на живі клітини організму і в залежності від дози опромінення і часу призводить до виникнення променевої хвороби, яка за важкістю ділиться на чотири ступені:

— легкий ступінь виникає при дозі опромінення 100−200 бер. Прихований період продовжується два-три тижні, після чого виникають-нездужання, загальна слабість, нудота, головокружіння, періодичне підвищення температури, у крові зменшується вміст білих кров’яних тілець (лікування 1−2 місяці);

— середній ступінь виникає при дозі опромінення 200−300 бер. Прихований період триває близько тижня, після чого з’являються такі ж симптоми, як і при легкому ступені, але у більш вираженій формі (лікування 2−3 місяці, можлива смертність до 20% уражених);

— важкий ступінь виникає при дозі опромінення 300−600 бер. Прихований період зменшується до кількох годин. Хвороба проходить дуже інтенсивно і важко, при активному лікуванні і сприятливому закінченні одужання настає через 6-місяцІв. Смертність у 50% уражених через 10−36 діб;

— надзвичайно важкий ступінь виникає при дозі опромінення більше 600 бер. Ця доза для людини є смертельною.

Взагалі вважається, що допустимими дозами, які не викликають променевої хвороби для людини є;

— 50 бер упродовж 1−4 діб;

— 100 бер упродовж 10−30 діб;

— 200 бер протягом 3 місяців;

— 300 бер упродовж одного року.

За деякими даними, при ліквідації аварії на ЧАЕС, люди, які отримали дозу опромінення 80 бер, променевою хворобою не хворіли, при дозі 100−200 бер мали легкий, а при дозах більше 400 бер — важкий ступінь.

Після аварії у Чорнобилі виявлено 150 тисяч дорослих людей і 60 тисяч дітей з ураженням щитовидної залози, а взагалі нараховується 1,8 млн. дорослих і 350 тис. дітей з підвищеним вмістом радіонуклідів в організмі.

Тому захист населення від радіоактивного випромінювання і виконання правил поведінки у районі забруднення радіоактивними речовинами включає: захист від зовнішнього опромінення, від зараження радіоактивними опадами, а також захист органів дихання та шлунково-кишкового тракту від проникнення радіоактивних речовин в організм з їжею, водою, повітрям.

Трагедія в Чорнобилі показала, що найбільш загрозливою є 30-кілометрова зона зараження, У даний час в 30-кіло-мєтровій зоні атомних станцій, населення отримує респіратори, індивідуальні аптечки АІ-2. Якщо у такій зоні розміщена школа, то з учнями необхідно вивчити інструкцію про правила поведінки при аварії на АЕС.

При повідомленні про аварію з викиданням у повітря радіоактивних речовин, населення негайно повинно одягнути респіратори (ВМП), взяти необхідні документи, продукти харчування, закрити у квартирі вікна, відключити всі енергосистеми і вирушити на збірні пункти для негайної евакуації.

Дії населення при тимчасовому проживанні на зараженій території зводяться в основному до виконання загальних санітарно-гігієнічних заходів і дотримання відповідних правил поведінки.

Так, у приміщенні необхідно щільно закрити плівкою вікна, а вхідні двері - м’якими шторами. Димарі, вентиляційні люки повинні бути теж зачиненими. Килимові доріжки і килими потрібно згорнути, м’які меблі накрити чохлами, а столи — клейонкою або поліетиленовою плівкою, перед вхідними дверима треба поставити посудину з водою, і перед нею розстелити килимок. Для запобігання та ослаблення дії на організм радіоактивних речовин необхідно:

— максимально зменшити перебування на відкритих територіях, при виході із приміщення використовувати засоби індивідуального захисту (респіратор, ватно-марлеву пов’язку, плащ, гумові чоботи і т.д.);

— при перебуванні на відкритій місцевості не сідати на землю, не курити;

— перед входом до приміщення вимити водою або обтерти мокрою ганчіркою взуття, верхній одяг витріпати і почистити вологою щіткою;

— у всіх приміщеннях, які призначені для перебування людей, кожен день треба робити вологе прибирання, бажано із застосуванням миючих засобів;

— воду вживати тільки із перевірених джерел, а продукти харчування — купувати через торговельні організації.

Сільськогосподарські продукти із особистого господарства, особливо молоко, зелень, овочі і фрукти вживати в їжу можна тільки за рекомендацією органів охорони здоров’я;

— виключити купання у відкритих водоймах до перевірки ступеня їх радіоактивного забруднення, не можна збирати в лісі ягоди, гриби, квіти. Обов’язково поливати водою вулиці і дороги в населених пунктах і на території шкіл, щоб зменшити вміст пилу у повітрі, який є головним носієм радіоактивних речовин. Упродовж семи днів необхідно кожного дня приймати по одній таблетці (0,125 г) йодистого калію, а дітям до двох років давати ¼ таблетки (0,04 г). Таблетки видаються лікувально-профілактичними закладами у перші години після аварії.

Можна використати йодистий калій із аптечки індивідуальної АІ-2.

Йодисту настойку бажано приготувати самому: три-п'ять крапель 5% розчину йоду на склянку води, дітям до двох років — одну-дві краплі,

Перелічені правила нескладні, але виконують важливу роль у системі захисту людей від дії радіоактивного опромінення.

Другий тип аварій — викидання або розлив сильнодіючих отруйних речовин. Ними часто користуються підприємства хімічної, нафтопереробної, м’ясо-молочної і харчової промисловостей. Найбільш часто використовується аміак, хлор, сірчистий ангідрид, оксид вуглецю, фторний водень та ін.

При руйнуваннях або аваріях на об'єктах, які мають сильнодіючі отруйні речовини, утворюються зони хімічного зараження, всередині яких можуть виникнути вогнища хімічного ураження.

Важливою характеристикою вогнища ураження, яке утворюється сильнодіючими отруйними речовинами, є тривалість існування джерела прямого впливу (викидання) речовин. Дана величина визначається часом самодегазації вилитої сильнодіючої отруйної речовини.

Сильнодіючі отруйні речовини, які мають температуру кипіння до 20 °C (оксид вуглецю, хлор, аміак), як правило, скоро випаровуються, тому стійкість зараження на ділянках виливу (викидання) невелика, у часі не набагато перевищує час прямого виливу (викидання) Пари таких речовин, в тому числі І в загрозливих концентраціях, можуть розповсюджуватись на невеликі відстані (до декількох сотень метрів, рідко — до декількох кілометрів).

Дії ураження сильнодіючих отруйних речовин на людей можливі, як внаслідок попадання їх у крапельно-рідинному стані на шкіру, так і внаслідок вдихання їх парів.

За токсичними властивостями сильнодіючі отруйні речовини в основному мають загальноотруйну І задушливу дію. Симптомами отруєння ними у більшості випадків є головний біль, головокружіння, потемніння в очах, шум у вухах, слабкість, задуха, нудота, рвота, а при сильних отруєннях можливі: судороги втрата свідомості і навіть смерть.

Для захисту людей від сильнодіючих отруйних речовин можна використовувати сховища цивільної оборони, різні протигази, а нерідко і засоби захисту шкіри, проте існують певні особливості цій населення у вогнищах ураження сильнодіючими отруйними речовинами. Наприклад, у зв’язку з тим, що деякі речовини (аміак, оксид вуглецю і ін.) мають невелике сорбування — властивість поглинатися шихтою фільтруючого протигазу, потрібно використовувати спеціальні промислова або ізолюючі протигази. Основні фільтруючі протигази, в тому числі цивільної оборони — ГП-5 і дитячі протигази, можна використовувати тільки із спеціальними доповнювачами — гопкалітовим патроном або іншими.

Як поводитись при зараженні сильнодіючими отруйними речовинами?

Почувши сигнал (повідомлення) про загрозу хімічного зараження внаслідок викидання сильнодіючих отруйних речовин, необхідно негайно надіти протигаз (при його наявності), чи вологу ватно-марлеву пов’язку, найпростіші засоби захисту шкіри (плащі, накидки) І піти в найближче сховище. Якщо такої можливості немає, необхідно залишитись вдома, щільно зачинити вікна, двері, закрити їх цупкими тканинами, ковдрами, щілини в дверях і вікнах заклеїти папером, плівкою, лейкопластирем.

Пам’ятайте! Добра герметизація житла дозволяє виключити проникнення сильнодіючих отруйних речовин у приміщення. Не займайте перші поверхи і непристосовані підвали, тому що туди можуть затікати пари сильнодіючих отруйних речовин.

Крім цього, необхідно обов’язково увімкнути радіо і слухати повідомлення штабу ЦО.

Якщо сигнал застав вас на вулиці, то необхідно вийти із району можливого зараження, рухатись перпендикулярно до напрямку вітру, виконуючи вказівки постів міліції.

У місті Дрогобичі на промислових підприємствах використовується аміак, оліум, сірчана кислота і етилова рідина.

Аміак — безбарвний газ з різким запахом нашатиря. При викиданні в атмосферу димить, горить при наявності постійного джерела вогню.

Небезпечний при вдиханні, а при високих концентраціях можливі смертельні наслідки. Викликає сильний кашель, задуху, серцебиття, порушення частоти пульсу. При попаданні на шкіру викликає обмороження.

Для захисту від аміаку використовуються промислові протигази марки «КД». При «їх відсутності - ватно-марлеві пов’язки, змочені водою, або 5% розчином лимонної кислоти.

Перша допомога — свіже повітря, тепло і спокій, зволожений кисень. Шкіру, слизові оболонки і очі треба промивати водою або 2% розчином борної кислоти упродовж 15 хв.

Оліум і сірчана кислота — маслянисті безбарвні рідини із слабким запахом тухлих яєць. На повітрі моментально випаровуються і димлять. Це негорючі речовини, реагують з водою, виділяючи тепло і бризки, небезпечні при вдиханні і при попаданні на шкіру га слизові оболонки, викликають подразнення горла, відчуття задухи, сухий кашель, подразнення слизової оболонки очей, можливий спазм і набряк горла.

Для захисту від оліуму ї сірчаної кислоти використовуються промислові протигази марки «А». При їх відсутності -ватно-марлеві пов’язки, змочені водою, або 5% розчином лимонної кислоти.

Перша допомога — свіже повітря. Зняти заражений одяг і змити отруту зі шкіри водою або 2% розгином технічної соди. При попаданні в очі їх треба промити водою або 2% розчином питної соди.

Етилова рідина — червоного кольору, важча за воду, має солодко-фруктовий запах, розкладається при нагріванні. Нерозчинна у воді. Запалюється при нагріванні у відкритому полум'ї.

Небезпечна при вдиханні і при попаданні на шкіру та слизові. Викликає слабість, збудження, страх, розлад пам’яті і сну. Можливе різке падіння артеріального тиску з втратою свідомості, галюцинації і смертельний наслідок.

Для захисту від етилової рідини використовується промисловий протигаз марки «А». При його відсутності - ватно-марлева пов’язка, змочена водою.

Перша допомога — свіже повітря, цілковитий спокій, тепла, чистий одяг, зволожений кисень.

3. Характеристика надзвичайних ситуацій воєнного часу

Зброя масового ураження (ЗМУ) або зброя сильного ураження призначена для нанесення масових втрат і руйнувань.

До існуючих видів ЗМУ належить: ядерна, хімічна і бактеріологічна зброя.

Науково-технічний проґрес дозволяє створити ЗМУ на дії зовсім інших принципів (інфразвукового, променевого, етнічного та ін.). Крім цього, прості види зброї при використанні в їх основі нових елементів можуть набути властивостей зброї масового ураження. Тому кожному із нас необхідно знати, що таке ЗМУ, її основні фактори ураження і способи захисту від них.

Основу ЗМУ складає на даний час ядерна зброя.

3.1 Вогнище ядерного ураження, його характеристика, правила поведінки і дії населення

Ядерною зброєю називаються боєприпаси, дія яких базується на використанні внутріядерної енергії, що виділяється при ланцюгових ядерних реакціях.

До ядерних боєприпасів належать: бойові частини ракет і торпед, авіаційні бомби, артилерійські снаряди, глибинні бомби і міни, оснащені ядерним зарядом. Засобами доставки і носіями ядерних боєприпасів є балістичні і крилаті ракети, літаки, артилерія, підводні човни і надводні кораблі.

Міцність (величину) ядерного боєприпасу прийнято характеризувати тротиловим еквівалентом — масою простої вибухової речовини — тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху даного ядерного боєприпасу. Тротиловий еквівалент вимірюється в тоннах, кілотоннах або мегатоннах (т, кт, мт). За міцністю ядерні боєприпаси поділяються на зовсім малі (менше 1 кг), малі (1−10 кт), середні (ЙПЙ 00 кт) і дуже великі (більше 1000 кт).

Вибухи ядерних боєприпасів можуть проводитись у повітрі на різних висотах, на поверхні землі (води), а також під землею (водою),

Ядерна зброя мас наступні фактори ураження: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація" радіоактивне зараження місцевості і електромагнітний імпульс.

Ударна хвиля — головний фактор ураження ядерного вибуху, на її утворення витрачається 45−50% енергії ядерного вибуху.

Повітряна ударна хвиля -- це зона сильно стиснутого повітря, яке розповсюджується на всі сторони від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Передня границя хвилі називається фронтом.

Головними параметрами ударної хвилі, які визначають її дії ураження, є: надлишковий тиск? Рф; швидкісний натиск? Ршв; тривалість дії ударної хвилі t ухв

Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі (ДСф) — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі (Рф) і атмосферним тиском (Р0)

Одиницею фізичної величини надлишкового тиску в системі СІ є Па (кПа).

Швидкісний натиск (ДРшв) — це динамічні навантаження, які утворюються потоком повітря. Вимірюється в Па (кПа). Швидкісний натиск залежить від щільності повітря, швидкості повітряних мас і пов’язаної із надлишковим тиском ударної хвилі. Руйнівні дії швидкісного натиску помітні в місцях із надлишковим тиском більше 50 кПа, де швидкість пересування повітря — більше 100 м/с.

Тривалість дії ударної хвилі (tу. хв. ) -- це час дії надлишкового тиску і залежить в основному від міцності ядерного вибуху і вимірюється в секундах.

На розповсюдження ударної хвилі, її руйнівну дію і дію ураження можуть вплинути рельєф місцевості і лісові масиви в районі вибуху.

На людей ударна хвиля може подіяти прямо: надлишковим тиском, швидкісним натиском і додатково уламками будинків, споруд, скла, каменів і т.д.

Організм людини здатний витримати поступове підвищення надлишкового тиску до 200−300 кПа, але не може протистояти раптовому його підвищенню і отримує при цьому травми різного ступеня: легкі - при надлишковому тиску 20−40 кПа (забої, вивихи, загальна контузія), лікування 7−15 днів. Середні - при надлишковому тиску 40−60 кПа (контузія всього організму, пошкодження слуху, сильні вивихи рук, ніг), лікування до 2-х місяців. Важкі - при надлишковому тиску 60−100 кПа (сильна контузія всього організму, важкі переломи рук, ніг), лікування до 3-х місяців, можливим є смертельний наслідок. Дуже важкі - при надлишковому тиску більше 100 кПа. Травми дуже загрозливі і з більшості випадків призводять до смерті.

Головними засобами захисту людей від дії ураження ударної хвилі є захисні споруди, заглиблені сховища. Можна використати ще і нерівності на місцевості.

Світлове випромінювання — це електромагнітні випромінювання в ультрафіолетовій, видимій і інфрачервоній частині спектру. Джерелом світлового випромінювання є світлова поверхня (вогняна куля), яка складається з розпечених продуктів вибуху і повітря. З цієї поверхні випромінюється велика кількість променевої енергії за короткий час, унаслідок чого виникає швидке нагрівання предметів, що опромінюються, обвуглення або загорання матеріалів і опіки живих тканин. На долю світлового випромінювання припадає 30−40% всієї енергії вибуху.

Головними параметрами, які характеризують ураження світлового випромінювання, є: світловий Імпульс (Ісв) і тривалість світлового імпульсу tсв.

Світловий імпульс — це кількість світлової енергії, яка падає на 1 м3 освітленої поверхні, перпендикулярна до напряму випромінювання за весь час, поки поверхня вибуху світиться (час існування вогняної кулі) У системі СІ світловий імпульс вимірюється в кДж/м2.

Тривалість світлового імпульсу залежить від міцності боєзаряду і визначається за формулою:

(сек.)

На світловий імпульс впливають: тип ядерного вибуху, якість атмосфери та ін. фактори.

У людей І тварин світлове випромінювання викликає опіки і ураження очей різного ступеню: опіки першого ступеня — при світловому імпульсі 100−200 кДж/м2. Це поверхневе ураження шкіри (почервоніння, припухлість, болючість), працездатність не втрачається. Опіки другого ступеня — при світловому імпульсі 200−400 кДж/м2. На шкірі міхурі, наповнені рідиною, вимагає лікування. Опіки третього ступеня — при світловому імпульсі 400−60U кДж/ м2. Повністю мертвіє і руйнується шкіра на всю товщину і утворюються виразки. Необхідним є тривале лікування. Опіки четвертого ступеня — при світловому імпульсі більше 600 кДж/м2. Це омертвіння підшкірної клітковини, м’язів і кісток. Тривале лікування, можливий смертельний наслідок.

Ураження очей може бути трьох типів: тимчасове осліплення — 1−5 хв. у день і до 30 хв. вночі; опіки очного дна; опіки рогівки і повік.

Основними засобами захисту від світлового випромінювання є сховища і укриття.

Проникаюча радіація — це гамма і нейтронний потік із зони ядерного вибуху. Джерелом проникаючої радіації є ланцюгова реакція і розпад радіоактивних продуктів, які утворюються внаслідок ядерної реакції. На проникаючу радіацію припадає 5−15% енергії вибуху. Окрім гамма-променів і нейтронів є ще альфа і бета-промені, які мають слабку проникливу властивість, але є загрозливими при попаданні всередину організму або на шкіру (особливо очі).

Гамма випромінювання — це електромагнітні промені, які розповсюджуються зі швидкістю 300 000 км/с, володіють великою проникливою властивістю і є важливим фактором дії уражень іонізуючих випромінювань. Нейтронне випромінювання має сильну дію ураження при зовнішньому опромінюванні.

Основними засобами захисту від проникаючої радіації є використання сховищ, протирадіаційних укриттів, підвалів і т.д.

Радіоактивне зараження — це забруднення поверхні землі, атмосфери, водойм і різних предметів радіоактивними речовинами, які випали із хмари ядерного вибуху.

Джерелом радіоактивного зараження є продукти ланцюгової ядерної реакції, частина ядерного заряду, що не прореагувала, а також наведена радіоактивність в землі під дією нейтронів.

Масштаби і ступінь радіоактивного зараження місцевості залежать від міцності ядерного вибуху, метеоумов, типу ґрунту і рослинності. Найбільше зараження виникає при наземних і неглибоких підземних вибухах, внаслідок чого утворюється сильна хмара Із радіоактивних продуктів, що пересувається вітром. Частина радіоактивних речовин — на поверхні землі в районі вибуху, а велика частина випадає в міру просування хмари, внаслідок чого утворюється радіоактивний слід, який характеризується довжиною і шириною.

Ступінь зараження на сліду хмари ядерного вибуху неоднаковий. Він поступово зменшується в міру віддалення від центру вибуху і до бокових меж від осі сліду.

За ступенем загрози для людей і тварин на слід хмари виділяють декілька зон радіоактивного зараження. Для характеристики зон визначено рівні радіації, які може отримати людина за час повного розпаду радіоактивних речовин. Як правило, рівні радіації на межі зони приводять до одного часу — на 1 год. після вибуху.

Зони радіоактивного зараження характеризуються наступними параметрами:

— зона помірного зараження — рівень радіації на зовнішній межі на 1 год. після вибуху дорівнює 8 р/г. За площею вона рівна 78−80% площі всього радіоактивного сліду.

— зона сильного зараження — рівень радіації 80 р/г, площа дорівнює 10−12%.

— зона загрозливого зараження — рівень радіації дорівнює 240 р/г.

— зона надзвичайно загрозливого зараження — рівень радіації дорівнює 800 р/г.

Характерною особливістю радіоактивного зараження є спад рівня радіації з часом внаслідок розпаду радіоактивних речовин. При семикратному збільшенні часу після вибуху рівень радіації зменшується в 10 разів. Основними засобами захисту є сховища, укриття й індивідуальні засоби.

Електромагнітний імпульс — це сильні перемінні електромагнітні поля, які виникають внаслідок дії гамма-променів на атоми навколишнього середовища і утворення потоку електронів та плюсових іонів. Він діє на дротові та кабельні лінії електропередач і зв’язку, збільшує в них напругу, внаслідок чого пробивається ізоляція, пошкоджуються вхідні елементи апаратури, вигоряють плавкі вставки, а також уражуються люди, які обслуговують ці засоби. Тривалість уражуючої дії ЕМІ - декілька мілісекунд.

При ядерному вибухові на місцевості утворюється вогнище ядерного ураження — територія, в межах якої виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, руйнування і пошкодження будинків та споруд.

Межа вогнища ядерного ураження проходить через точки на місцевості, де надлишковий тиск у фронті ударної хвилі дорівнює 10 кПа.

У залежності від характеру руйнувань і величини рятівних робіт вогнище ядерного ураження ділиться на зони: зона повних руйнувань характеризується надлишковим тиском у фронті повітряної ударної хвилі 50 кПа і більше. У цій зоні повністю руйнуються житлові і промислові будинки, споруди, а також протирадіаційні укриття і частини сховищ, розташованих в районі епіцентру вибуху, утворюються суцільні завали. Руйнуються або пошкоджуються підземні комунально-енергетичні лінії, конструкції, що загорілися від світлового випромінювання, розкидаються і засипаються уламками зруйнованих будинків, внаслідок мого виникає сильне задимлення.

Зона сильних руйнувань характеризується надлишковим тиском у фронті ударної хвилі від 50 до 30 кПа. У цій зоні сильно руйнуються промислові споруди і житлові будинки, сховища і комунально-енергетичні лінії, як правило, зберігаються, але внаслідок руйнувань будинків утворюються місцеві і суцільні завали. Від світлового випромінювання виникають сильні пожежі.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой