Методика формування відчуття кольору у процесі малювання натюрморту у початковій школі

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
    • Розділ 1. Теоретичні основи дослідження
    • 1.1 Сутність та основні властивості кольору
    • 1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці
    • Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота
    • 2.1 Розвиток відчуття кольору у процесі виконання натюрморту
    • 2.2 Методика експериментального дослідження
    • 2.3 Результати дослідницько-експериментальної роботи
    • Висновки
    • Список використаної літератури
    • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті. Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям суспільно-естетичного виховання людей. Художнє відображення життя в творах мистецтва відбувається за певними законами, що специфічно відбиваються в кожному виді мистецтва. Специфічність відображення дійсності кожним видом мистецтва позначається і на особливості їх естетичного сприймання.

Велику роль в естетичному розвитку дітей відіграє образотворче мистецтво, що пов’язане із творенням кольорових образів дійсності і в цьому плані найкраще відображається в живописі. Живопис — це один з найстародавніших, найбільш яскравих і поширених видів образотворчого мистецтва, що за допомогою фарб передає навколишній світ. Це галузь духовного життя людей, в якій завжди знаходять вираз їх почуття, думки, інтереси і переконання людей. Фарбами і лініями вони передавали своє уявлення про життя і смерть, про добро і зло, про минуле і сучасне, свої мрії про майбутнє [28, 12].

Живопис — це мистецтво відтворення дійсності за допомогою фарб на будь-якій двовимірній поверхні. Художник, зображаючи дійсність, створює зорові кольорові образи. Колір у живописі й мистецтві загалом — це те саме, що звук у музиці. Недарма художники говорять про особливе «звучання» кольору. І.Ю. Рєпін говорив, що «…форма — тіло живопису, малюнок — нерви, а фарби — його кров» [17, 19]. Колір — це важливий елемент мови образотворчого мистецтва. Колорит — загальне кольорове і тональне розв’язання картини.

Живопис відтворює видимий світ у всьому його багатстві і є вагомим чинником естетичного розвитку і виховання дітей. Зорові враження від сприймання твору живопису органічно пов’язані з усіма іншими сторонами нашої свідомості. Матеріали досліджень показують, що естетичні уявлення дітей багаті, різноманітні і реалістичні за своїм змістом. У них проявляється безпосередність естетичних переживань, залежність цих уявлень від суджень дорослих людей, що оточують дитину, детермінованість їх умовами життя, вихованням і знаннями дитини.

Психологи естетичними називають такі вищі почуття, які породжує в нас краса, або потворність об'єктів, які ми сприймаємо: це можуть бути явища природи, твори мистецтва або люди, чи їх вчинки і дії [20, 53]. Характеризуючи естетичні почуття, автори [40; 68] зазначають, що вони можуть мати споглядальний характер, коли виникають у зв’язку з сприйманням об'єктивної дійсності, і можуть ставати активними, коли органічно включаються в людську діяльність, надаючи їй певної естетичної форми.

У найпростішій формі естетичне почуття є ніби «чуттєвий тон», що супроводить окремі відчуття (коли людина одним чистим кольорам або звукам надає перевагу перед іншими) [48, 26]. Складніше почуття естетичної насолоди виникає при сприйманні своєрідного поєднання в цілому предметі його елементів: звуків, фарб, форм і т.д. Відтак сформованість естетичних почуттів свідчить про духовність особистості, а відчуття кольору є важливим засобом естетизму.

Необхідність удосконалення процесу формування у дітей навичок відчуття кольору як засобу естетичного виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва зумовило актуальність проблеми й вибір теми дипломного дослідження.

Об'єкт дослідження — колір як засіб естетичного виховання молодших школярів.

Предмет дослідження — методика формування навичок кольоротворення у процесі виконання натюрморту.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості методики формування відчуття кольору на уроках образотворчого мистецтва в процесі виконання натюрморту.

Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчання образотворчому мистецтву використовувати методично обґрунтовані способи та шляхи формування навичок кольоротворення, то результативність виконання натюрмортів в учнів початкових класів значно підвищиться.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези визначені завдання дослідження:

Розкрити сутність та основні властивості кольору.

Показати можливості натюрморту у розвитку відчуття кольору в учнів початкових класів.

Обґрунтувати методичні розвитку відчуття кольору у процесі виконання натюрморту.

Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу Кольоротворення у молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження:

теоретичні - аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

емпіричні - спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту.

Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо оптимізації процесу формування відчуття кольору в процесі виконання натюрморту на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.

Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи — 83 сторінки.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Сутність та основні властивості кольору

Колір — найкращий зображувальний і емоційний засіб живопису. За допомогою кольору, приведеного в творі в гармонійну систему, передаються краса й багатство барв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення.

Різноманітні предмети навколишньої дійсності відрізняються один від одного не тільки матеріалом, величиною та формою, а й кольором. Отже, колір — це одна з невід'ємних ознак будь-якого предмета, причому дуже мінлива [37, 41]. Відомо, що колір природи змінюється не лише внаслідок зміни пори року, але й часу дня (вранці, вдень чи ввечері). Так, вода в річці, ставу чи морі змінює свій колір, як і небо: то вона блакитна, як небо вдень у тиху погоду, то темно-синя з різноманітними відтінками — у вітряну, то золотисто-червона — у вечірній час.

Той самий за кольором предмет може сприйматись нашим зором також по-різному залежно від його положення в просторі, освітлення, оточення та ін. [57, 33]. Наприклад, як закони лінійної перспективи в зображенні форми предмета вимагають малювати не справжню форму, а видиму, так і повітряна перспектива вимагає в живописі передавати не справжній колір предмета, а видимий.

Справжній колір предмета залежно від його просторового положення (віддалення), сили освітлення та навколишнього середовища змінюється за ясністю, кольоровим тоном та насиченістю.

В міру віддалення предмета від глядача змінюється не лише видима величина його, а й колір, бо міняється кількісний і якісний характер світлового потоку, що відбивається цим предметом [1, 121]. Так, дерева, однакові за величиною і кольором (зелені), сприймаються нами в міру віддалення меншими і здаються сірими, голубими чи злегка фіолетовими. Зміна тону, ясності і насиченості кольору предметів залежить від кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження кольорових променів і впливають на зміну кольору.

У чистому повітрі небо й віддалені предмети здаються більш синіми, у вологому чи похмурому — сірими. Сприймання кольору предмета залежно від освітлення й оточення можна простежити, уважно розглядаючи жовте яблуко. Так, жовтий колір яблука на фіолетовому фоні буде найяскравішим, теплим, тоді як на оранжевому або червоному фоні буде здаватися більш холодним і менш чітким. Уміння бачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильно передавати колір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті.

Подібно до музики кольори викликають у людей різні емоції, впливають на настрій та працездатність. Тому останнім часом приділяється велика увага раціональному фарбуванню приміщень у житлових будинках і на виробництві [17, 47].

Велике психологічне навантаження виконує колір у лікарнях, шкільних класах, навчальних кабінетах і т.д. Виявилось, що чорний колір гнітюче діє на школярів, тому гігієністи запропонували фарбувати дошку не в чорний, а темно-зелений колір і писати на ній жовтою або жовтогарячою крейдою. Гігієністи стверджують також, що холодний білий колір — символ чистоти і суворого порядку — розпорошує увагу і швидше спричинює втому, тому деякі віддають перевагу блакитним, блідо-зеленим або сірим тонам [11, 96]. Наведені вище приклади показують, що колір у природі і в житті людини відіграє величезну роль.

Наука, яка вивчає колір та його властивості - кольорознавство, допомагає нам ознайомитися з кольором у природі, його особливостями, закономірностями та ін. [32, 17].

У кольорознавстві є свої закони, які слід вивчати, щоб застосовувати їх в навчанні та житті. З фізики відомо, якщо пропустити білий сонячний промінь через скляну тригранну призму, він розкладеться на білій поверхні на сім кольорів спектра у такій послідовності: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий (рис).

Рис. Розклад світла на кольори спектру

Аналогічне розкладання сонячного проміння спостерігаємо і на небі, коли там сяє веселка. Придивившись, можна помітити, що між кольорами веселки немає різкої межі, вони плавно переходять один з одного, створюючи безліч відтінків [1, 196].

Кольори спектра можна розмістити у кольоровому крузі, чистота кольорів якого допомагає визначати насиченість багатьох кольорів різних відтінків. В лабораторних умовах у спектральному крузі виділяють три основних промені: червоний, жовтий, синій. Між основними променями можна побачити так звані похідні, що утворилися внаслідок злиття двох, поряд розміщених основних: червоного і синього — фіолетовий, синього і жовтого — зелений, жовтого й червоного — оранжевий. Зібравши всі кольорові промені спектра в один, дістанемо білий.

Білий промінь утворюється і при злитті трьох основних променів (червоного, жовтого і синього) або їхніх поєднань: червоного і зеленого (поєднання жовтого з синім), жовтого і фіолетового (поєднання червоного з синім), синього і оранжевого (поєднання червоного з жовтим). Промінь спектра, який потрібно доповнити до другого променя, щоб мати білий, називається взаємодоповнювальним променем.

Взаємодоповнювальні кольори в крузі визначають проведенням діаметра через відрізки червоного, синього чи жовтого кольору. Для червоного кольору взаємодоповнювальний — зелений, для синього — оранжевий, для жовтого — фіолетовий і навпаки. Отже, у кольоровому крузі кожному з теплих тонів відповідає діаметрально протилежний холодний тон.

Колір фарб лише близький до яскравості й чистоти променів спектра. Фарби при змішуванні часто дають інші кольори, ніж кольорові промені. Тому спектр, переданий фарбами відповідних кольорів, тільки близький до природного [8, 63].

Якщо виконаний фарбами спектральний круг швидко повертати навколо центральної осі, то видно не білий, а мутнувато-білий (сірий) круг. Чистий білий колір можуть дати під час повертання тільки прозорі, світлові промені.

Спектр зображують у вигляді кольорових смуг, що плавно зливаються, або у вигляді круга, поділеного на сектори відповідно до кількості кольорових променів спектра [1, 54].

Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьма кольорами спектрального круга, трьома основними і трьома похідними (рис).

Рис. Кольори спектрального круга

Якщо спектр розділити на 12 частин, то дістанемо більше відтінків похідних кольорів, що залежать від відстані їх до основних променів (рис).

Рис. Кольори спектрального круга

Кольоровий круг можна поділити на дві частини: теплі кольори — червоно-жовті, які нагадують колір вогню, сонячного світла, та холодні кольори — синьо-зелені й фіолетові, які нагадують колір води, льоду, далини, місячного світла (рис).

Рис. Теплі і холодні кольори

Найтеплішим кольором є оранжево-червоний, а найхолоднішим — синій. Ці кольори й допомагають, коли їх порівнювати один з одним, визначати, який колір тепліший, а який холодніший. Так, оранжевий колір тепліший, ніж жовтий, але холодніший, ніж оранжево-червоний. Холодний фіолетовий колір тепліший за синій, але холодніший за пурпуровий (в якому більше червоного); в спектральному крузі він ближче до оранжево-червоного.

Кольори поділяються на хроматичні і ахроматичні. «Хрома» по-грецькому означає колір. Ахроматичні кольори — білий, сірий, чорний. Хроматичні кольори всі інші: жовтий, оранжевий, червоний, синій, зелений, фіолетовий, коричневий [25, 51].

Хроматичні кольори мають такі властивості: колірний тон, насиченість, світлоту. Колірний тон — це відмітна властивість кольору. Всі теплі і холодні кольори і всі відтінки цих кольорів належать до колірного тону [16, 52].

Світлота — це ступінь послаблення кольору. Діти про світлоту кажуть: блідий — значить колір дуже світлий, близький до білого, трішки забарвлений. Світлота характеризується порівнянням даного хроматичного кольору з ахроматичним. Хроматичні кольори відрізняються різною світлотою по відношенню один до одного. Наприклад, всі жовті, жовто-оранжеві, жовто-зелені кольори світліші, ніж червоний, синій, фіолетовий. Отже, жовті кольори найсвітліші.

Найтемнішими кольорами (серед хроматичних) будуть сині і фіолетові. Один і той самий колір може мати різну світлоту: синій — темний, блакитний — світлий, фіолетовий — темний, бузковий — світлий, крім того, ще є проміжні кольори. Максимально насичені кольори — кольори спектру. Насиченість кольору змінюється при додаванні до нього чорної фарби — колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (погашеним), а при додаванні білил — білястим [18, 60].

Хроматичні кольори також відрізняються один від одного за світлотою, наприклад, краплак темніший від червоної кіноварі, а лимонний кадмій світліший за неї. Хроматичні кольори відрізняються за кольоровим тоном, тобто за ознакою, яку мають на увазі, називаючи колір жовтим, зеленим, синім, червоним і т.д. [27, 32]. Шкалою кольорових тонів є спектр, у якому завжди зберігається одна й та сама послідовність кольорів.

Із семи кольорів спектру виділяють три головні кольори, яких не можна дістати з інших кольорів. Це жовтий, синій і червоний. У різних кількісних співвідношеннях ці три кольори дають можливість здобути велику кількість кольорів і відтінків, з допомогою яких у живописі передають кольорове багатство навколишнього світу [1, 114].

Ахроматичні кольори мають одну властивість — світлоту, у них немає кольору і колір ненасичений, вони можуть бути світлими і темними в різному ступені. Найкраще це видно в сірих кольорах, у яких можна бачити найсвітліший, близький до білого, і найтемніший, близький до чорного, сірий колір. Білих і чорних кольорів також багато. Сніг, який тільки випав, біліший від крейди, цинкове білило світліше від свинцевого; чорний оксамит темніший від чорного сукна тощо.

Якщо будь-який хроматичний колір будемо змішувати з сірим кольором, однаковим з ним за світлотою, то діставатимемо нові кольори того ж тону, але такі, у яких цей хроматичний колір буде все менше й менше помітним, тобто змінюватиметься його насиченість. Щоб змінити не тільки яскравість, а й світлоту хроматичного кольору, треба домішувати до нього білий колір [32, 21].

Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплими є ті, в яких переважають жовті і коричневі кольори, в холодних — сині і фіолетові. Наприклад, червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий, жовто-оранжевий — теплі кольори. Холодні: синій, блакитно-зелений, синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вже можна ознайомити учнів з тим, що найтепліший червоний колір може мати холодний відтінок. Наприклад, колір редиски має холодний синій відтінок, колір помідора, моркви — теплі відтінки. Будь-який холодний колір може мати теплі відтінки.

Щоб визначити гармонійні поєднання кольорів, треба знати пари кольорів на кольоровому крузі, які взаємно доповнюють один одного (рис).

Рис. Взаємодоповнюючі пари кольорів

Якщо взаємодоповнювальні кольори розмістити парами, то вони дадуть найбільш яскраві, контрастні поєднання теплих і холодних кольорів. Контрастне поєднання кольорів широко використовують там, де потрібно передати найяскравіше поєднання кольорів, а саме у станковому і декоративному живописі. Змішування взаємодоповнювальних кольорів на палітрі дає сірий колір. У кольорознавстві всі кольори поділяють на хроматичні (гр. — колір), барвисті, та ахроматичні, безбарвні. До хроматичних кольорів належать всі кольори спектра і їхні відтінки (червоний, оранжевий, жовтий та ін)" до ахроматичних — кольори, відсутні в спектрі (білий і різні відтінки сірого, чорний) [1, 32−33].

Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можна визначити через ці три основні ознаки.

Кольоровий тон — відмітна ознака кольору. Всі теплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний, жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.) [32, 52].

Ясність — властивість кольору бути більш чи менш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольору до білого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один до одного. Так, жовті кольори — найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичних кольорів — найтемніші.

Насиченістю (або інтенсивністю) кольору називається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимально насичені кольори — кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли його змішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавлений чорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано не тільки чистими насиченими тонами (наприклад, «Лютнева блакить» І. Грабаря, «Кінець зими» К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами, що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину «Проводи покійника» художник В. Перов виконав сірими, ненасиченими тонами.

Характеризуючи кольоровий тон, насиченість і ясність, можна правильно визначити колір будь-якого предмета, якість кольору, його зв’язок з іншими кольорами [7, 96].

Одночасне порівняння предметів за трьома ознаками кольору (кольоровим тоном, насиченістю та ясністю) є методом визначення світлотіньових і кольорових відношень.

У роботі фарбами, особливо в декоративному і тематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори. Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном [36, 12].

Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів, використовують кольоровий круг, який поділена на 12 частин. У ньому пари взаємодоповнювальних кольорів (контрастне поєднання) перебувають на одному діаметрі, тобто вони розміщені один від одного через п’ять кольорів. Так, для оранжево-червоного кольору взаемодоповнювальним є синьо-зелений, для жовто-зеленого — червоно-фіолетовий і т.д.

Яскраве гармонійне поєднання з трьох кольорів у крузі визначається розміщенням їх через три кольори один від одного. Так, приємно поєднуються оранжевий, зелений і фіолетовий кольори; синьо-зелений, жовто-оранжевий і червоно-фіолетовий [57, 112].

Поєднання з чотирьох кольорів визначається розміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червоний колір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.

Гармонійне поєднання кольорів залежить від кількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червона пляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зелений колір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.

Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженість теплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються поряд із темними, а холодні - поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір, його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].

Часто в образотворчій діяльності виникає потреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більш близькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гами кольорів.

1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці

Колір як властивість предметів оточуючої дійсності та одна з характеристик людських відчуттів безпосередньо пов’язаний із зоровими відчуттями і сприйманнями. Зорові відчуття відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око — орган чуття зі складною анатомічною будовою.

Світлові хвилі, які відображає предмет, заломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Для ока характерною є велика рухливість, яка забезпечується трьома парами м’язів, що рухають його в різних напрямках. Рухи очей, а також повороти голови збільшують можливості зорового аналізатора схоплювати велику кількість об'єктивних подразників, що звідусіль діють на нього [51, 128].

Око за допомогою рухів моделює подразник, ніби знімаючи з нього зліпок. На це вперше звернув увагу І.М. Сєченов, котрий порівнює око зі щупальцями, що охоплюють предмет з усіх боків [66, 19]. Рухи очей бувають різні (рухи стеження, стрибкоподібні та ін.).

Найважливішою складовою ока є сітківка, яка за допомогою зорового нерва з'єднується з великими півкулями головного мозку. Закінчення зорового нерва розрізняються за формою і функціями. Рецептори, які за формою нагадують колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрі сіткової оболонки і являють собою апарат денного зору. Нервові закінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи.

Рецептори ока, які за формою нагадують колбочки, пристосовані до відображення кольору. Вони розташовані в центрі сіткової оболонки і є апаратом денного зору. Нервові закінчення у вигляді паличок відображають світло. Вони розташовані навколо колбочок, ближче до краю сітківки. Це апарат присмеркового зору. Відчуття кольору і світла мають свої аналізаторні системи. Відчуття кольору характеризується: тоном, яскравістю, світлістю й насиченістю. Людське око здатне розрізняти до 500 відтінків [56, 63].

Зі сказаного зрозуміло, що можна вирізнити дві великі групи зорових відчуттів: відчуття ахроматичні (безбарвні, які відображають перехід від білого до чорного через масу відтінків сірого кольору) і відчуття хроматичні (барвисті, які відображають світлову гаму з численними відтінками і переходами кольорів).

Зорові відчуття — це процес відображення світлових і кольорових якостей об'єктів. Основною якістю кольорів є кольоровий тон. Кольоровий тон залежить від довжини світлової хвилі, яка діє на сітчатку ока. За кольоровим тоном ми відрізняємо червоне від зеленого, жовтого і т.д. В межах певного кольорового тону розрізняють їх відтінки. Око людини здатне відчувати 150−200 відтінків різних кольорів [51, 91].

Кольори відрізняються також своєю світлістю, яка залежить від кількості світла, що відбивається або вбирається поверхнями тих чи інших пофарбованих предметів. Поверхні, пофарбовані в блакитний, світло-жовтий кольори, відбивають більше, а пофарбовані в зелений або червоний — менше світлових променів; на цій підставі ми розрізняємо ту чи іншу світлість кольорових тонів. Крім того, кольори характеризуються насиченістю або ступенем виразності даного кольору. Індивідуальні особливості зорових відчуттів виявляються також в більшій чи меншій чутливості органів зору в різних людей. Вони залежать як від природжених властивостей зорового аналізатора, так і від умов життя людей.

Відображення кольору та процес кольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, досить порівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, з чорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційний тон, тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].

Спостереження показують, що вправність зорових органів, яка пов’язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову) чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюють над фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорного кольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точної механіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.

Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує. Зелений колір — колір рослин — заспокоює, як сигнал живого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати, викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликає збудження, почуття небезпеки.

Розвинутий зір, здатний розрізняти незначні відтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленникову розпізнавати «вік» (товщину) криги під час посадки літака. Крізь пелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхні води {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майже однаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землі має «теплий» відтінок, а колір води — «холодний») [14, 24].

Можна навести ще чимало прикладів, коли вміння малювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різних дослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людини зважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати має відповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій у школярів, і навпаки: в спальній кімнаті для дітей — заспокоювати [25, 38]. Емоційний вплив кольору використовується і в мистецтві.

Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому, або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основу розрізнення плоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим має бути контраст для безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах (кольоровий контраст).

Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений — заспокоює, червоний — збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].

У молодшому шкільному віці під впливом навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних процесів. Це відноситься і до сенсорного розвитку [39, 25].

У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам’ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.

У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших — колір.

Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів. Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і порівняння предметів навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграє важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання [61, 37].

Сенсорний розвиток — це удосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень [49, 14]. У дітей знижуються пороги відчуттів. Підвищується гострота зору і кольоровідчування, розвивається фонематичний та звуковисотний слух, значно зростає точність оцінок ваги предметів. У результаті сенсорного розвитку дитина оволодіває перцептивними діями. основна функція яких полягає в обстеженні об'єктів і вичлененні в них найбільш характерних властивостей, а також в засвоєнні сенсорних еталонів, загальноприйнятих зразків чутливих якостей, властивостей та співвідношень предметів.

У молодшому шкільному дитинстві відбувається перехід від застосування таких предметних зразків, які є результатом узагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів. Сенсорні еталони — це вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розміри предметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад, при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору — уявлення про основних сім кольорів спектра, при сприйнятті простору — уявлення про напрями (ліворуч, праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).

З поширенням дійових зв’язків дитини з зовнішнім світом її аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатність розрізняти властивості навколишніх предметів і явищ. Це стосується абсолютно всіх відчуттів [45, 23]. Так, немовля розрізняє лише світлі і темні кольори, а в 4−5 місяців уже може розрізняти і основні кольори. Відчуття в дітей раннього і дошкільного віку розвиваються переважно в процесі ігрової діяльності. Маніпулюючи з предметами, діти в процесі гри пізнають їх колір, величину, вагу, форму, звучання. У період від 3 до 7 років у дитини надзвичайно швидко розвиваються зорові, слухові, дотикові і рухові відчуття. Велику роль у цьому процесі відіграє мова, яка допомагає дітям не тільки розрізняти окремі властивості предметів, а й сприймати їх, фіксувати в своїй пам’яті.

Необхідні умови для опанування загальноприйнятих еталонів уперше створюються у продуктивних видах діяльності. Коли перед дитиною ставлять завдання відтворити на малюнку, конструкції, аплікації той чи інший предмет, вона старається зіставити особливості цього предмета з особливостями наявного матеріалу. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде до того, що дитина поступово засвоює все нові еталони, форми і кольори та приблизно до 4−5 років опановує порівняно повний їх набір [51, 121].

Швидкий сенсорний розвиток дитини в молодшому шкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень розвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета [53, 40]. Спочатку дитину приваблює сам предмет і в першу чергу його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Так, вивчаючи математику, учні не можуть проаналізувати і правильно сприйняти цифри 6 і 9.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук [59, 57]. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань.

У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Проте у першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні [51, 124].

Робота вчителя завжди повинна бути спрямована на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковості сприймання — вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже під кінець 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів «технології» сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей [41, 37]. Усе це стимулює дальший розвиток сприймання. З’являється спостереження як спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.

Найбільш доступними для молодших школярів сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання, малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.

У дітей в процесі розвитку підвищується гострота зору і кольоро-відчування, значно зростає точність оцінок кольору предметів. У молодших школярів сприймання стає довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів [63, 17]. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших — колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення кольору предметів.

Про якісні зміни сприймань у школярів, передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їх освітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перцептивних образів [13, 26].

В учнів третіх класів удосконалюється робота аналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точність розрізнення кольорів і кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45% порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школярів розрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціацію та вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Під впливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так і у дівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори та їх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо) [25, 32]. Розвивається здатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класів вона зростає в 1,8 разу порівняно з першокласниками. У молодших школярів спостерігаються індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольорові тони та їх відтінки, словесно їх визначати.

Розрізнення молодшими школярами кольорів, їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, які проводять дорослі. Так, японські вчителі надають особливої уваги розвиткові кольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазі японських учителів і батьків до кольори стичної грамоти дітей, молодші школярі уміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі - до 240 кольорів. У японських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться «милуванням». У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідуть спостерігати, милуватись красою природи [39, 26].

Швидкими темпами розвивається в дітей здатність розрізняти відтінки хроматичних кольорів. Дані показують, що помилки в розрізненні відтінків хроматичних кольорів з віком досить різко зменшуються. Так, якщо чотирилітки роблять в середньому 70% помилок, діти 5−6 років — 50%, то семилітки лише 10% [53, 21].

Дитина, яка приходить до школи, має вже досить розвинені відчуття. У процесі шкільного навчання їх розвиток триває. Наприклад, за період від 6 до 14 років гострість зору учнів підвищується на 60%; здатність розрізняти кольори з 7 до 10 років — на 45%, а з 10−12 років — на 60%. Цьому особливо сприяє те, що з 10 років діти починають навчатись малювати фарбами під керівництвом вчителів-фахівців, хоч відповідна підготовка до цієї діяльності була розпочата ще з дошкільного віку [41, 9].

Учитель на кожному уроці при викладі матеріалу повинен давати нормальне навантаження для всіх органів чуття дітей: зору, слуху, дотику. Важливо, щоб діти не тільки прослухали той чи інший матеріал, а й самі його почитали, записали, змалювали. Для вдосконалення та розвитку відчуттів слід широко використовувати наочні посібники, колекції, гербарії, організовувати екскурсії, прогулянки із спеціальними завданнями [36, 56]. Треба широко запроваджувати уроки, виховуючи в дітей здатність розрізняти звуки, уроки з малювання фарбами з натури, розвиваючи в дітей кольорочутливість, окомір і гостроту зору.

Дальше вдосконалення відчуттів відбувається в процесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності, більш складної за своєю будовою.

Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота

2.1 Розвиток відчуття кольору у процесі виконання натюрморту

Основним методом навчання образотворчого мистецтва є малювання з натури, яке ставить перед дитиною завдання малювати предмет таким, яким вона його бачить, так, щоб і інші могли встановити схожість намальованого з моделлю. Виконувати цю вимогу дітям на першому етапі не просто, тому що в дошкільному віці вони, як правило, малювали за уявою. З цією метою вчитель проводить пояснювальну бесіду (найефективнішою є форма запитань і відповідей). Перші запитання повинні спрямувати учнів на вивчення форми предмета, що входить до натюрмортної групи, наступні - переключити увагу на вивчення пропорцій предмета, окремих його деталей, їх характеру і розміщення. Учитель звертає увагу учнів на те, як освітлений предмет, як він забарвлений.

Учні виконують спеціальні вправи, які займають кілька хвилин на початку уроку. Так, організовуючи колективне обговорення предмета, вчитель пояснює дітям, що малювати модель потрібно з певної точки зору, бо інакше змінюється видимість предмета. При цьому доцільно показати предмет у різних положеннях 16.

Учням з малим досвідом роботи з натури важко одночасно вивчати модель і компонувати малюнок. Ось чому, перш ніж почати малювати, вчитель повинен поставити перед учнями запитання про те, як краще розмістити зображення на аркуші паперу 4.

На перших порах виявляється невміння учнів використовувати натуру як вихідний момент для розв’язання композиційного завдання натюрморту. Учителі рекомендують учням спочатку визначити, що більше — ширина чи висота предмета. Якщо, наприклад, висота його у півтора рази більша від ширини, то аркуш для малювання кладуть коротким краєм до себе, тобто так, щоб його найбільша довжина використовувалася для нанесення пропорцій висоти предмета, а найменша — ширини.

Слід підкреслити, що питання композиції учні початкової школи вивчають в елементарній формі. Вони повинні навчитися розміщувати натюрмортне зображення приблизно в центрі аркуша і не робити його занадто маленьким або занадто великим. Але ці принципи композиції учні засвоюють з деякими труднощами. І якщо на кожному уроці не нагадувати їх, то і в середніх класах зустрінемося з тими самими помилками.

Після аналізу форми натури, бесіди про те, як класти аркуш паперу і компонувати малюнок на ньому, вчитель повинен на дошці, намалювавши рамку, яка буде ніби аркушем паперу, що лежить перед кожним учнем, показати послідовність роботи над малюнком. Вчитель підкреслює, що рамок малювати не потрібно, а, закінчивши пояснювати й показувати послідовність роботи над малюнком натюрморту з натури, він повинен витерти з дошки малюнок. Інакше деякі учні просто перемалюють його.

Учитель повинен привчати учнів свідомо розбиратись у конструкції форми зображуваних предметів. Наприклад, аналізуючи форму кавника, учні під керівництвом учителя визначають основну його форму — форму зрізаного конуса, а потім форму частин і деталей 3.

Починаючи вчити дітей малювати натюрморт з натури, необхідно звернути увагу й на методичну послідовність відтворення зображення. Всю роботу над малюнком потрібно розбити на окремі етапи і дати можливість дітям зрозуміти послідовність роботи:

1) композиційне розміщення зображення на аркуші паперу. Великий малюнок можна почати з живого, емоційного начерку (за умови, що він становитиме основну композиційну ідею). Зображення виконується легки-ми лініями з виправленням без застосування гумки;

2) вияв основної великої форми. Завдання вчителя на цьому етапі - створення малюнка — навчити учнів бачити загальне без деталей.

3) уточнення форми, пропорцій, введення допоміжних ліній, які полегшують знаходження пропорційних відношень частин і цілого;

4) перехід від загального до окремого. Тут аналізуються малі форми, встановлюється їх зв’язок з цілим, промальовуються дрібні деталі;

5) детальна характеристика натури: передача матеріальності, фактури. Не обмежуватися лише контурним малюнком, необхідно привчати дітей до реалістичного малюнка;

6) підведення підсумків: перевірка загального стану малюнка, підпорядкування деталей цілому, уточнення малюнка у тоні (пом'якшення надто темних місць, виявлення різниці між світлом і тінню тощо) 16.

Успіх роботи залежить і від організації робочого місця. Якщо малювання натюрморту з натури проводиться не в кабінеті, а в класі, все одно вчитель повинен мати 2−3 переносні підставки для натури з фоновою стінкою, на яку при потребі накидається драпіровка. Підставки з натурою розставляються так, щоб кожний учень із свого місця добре бачив ту чи іншу постановку.

У 1−2 класах предмети ставляться тільки у фронтальному (профільному) положенні. Досвід показує, що до зображення, яке передає тримірність навколишнього світу, можна переходити, починаючи з 3 класу. На цей час дитина вже має не лише достатній рівень загального розвитку (особливо-абстрактного мислення), а й розвинула дані, необхідні для зображувальної діяльності, для передачі об'єму предметів: окомір, уміння розв’язувати в малюнку завдання на основі аналізу натури.

У середніх класах завдання ускладнюються: у 4 класі учні пробують свої сили в малюванні простого натюрморту, а в 5−6 класах натюрморти беруться за основу малювання олівцем і фарбами.

Учням повідомляють, що натюрмортом називається група предметів, наприклад, з фруктів, квітів, речей домашнього вжитку та інших «неживих предметів». Учитель добирає натюрморт з предметів, споріднених за змістом і різних за формою та кольором. Зважаючи на те, що малювання натюрморту, особливо фарбами, є складним завданням, доцільно брати спочатку добре знайомі учням і прості за формою предмети.

Важливо правильно скомпонувати групу предметів і поставити її так, щоб предмети гарно виглядали на даному фоні, мали різну глибину розташування. Перед роботою бажано показати учням кілька натюрмортів, виконаних відомими художниками, і проаналізувати їх. При цьому увага учнів звертається на порівняльні розміри предметів, їх розташування, колір, освітлення тощо. Так само аналізується ї група предметів, яку передбачається малювати з натури 14.

Важливо якомога точніше передати відношення розмірів і форм предметів, простежити, як ув’язуються предмети на малюнку, правильно визначити, який з предметів розташований ближче, а який далі.

Основними завданнями малювання натюрморту з натури в почат-кових класах є:

вчити дітей зображати об'ємні предмети простої і комбінованої форми в різних положеннях — прямо, збоку, на рівні очей, вище рівня очей, нижче рівня очей;

добитися усвідомлення учнями значення і необхідності єдиної точки зору на предмет при зображенні його на малюнку, навчити правильно бачити натуру в процесі малювання;

дати учням початкові відомості про лінію і рівень горизонту, перспективу, точки сходу, про світлотінь (світло, тінь, напівтінь, блік, рефлекси);

вчити передавати об'єм предмета за допомогою світлотіні, а темні і світлі відтінки тіні - зміною натиску олівця;

знайомити з поняттям теплі й холодні кольори;

удосконалювати техніку роботи пензлем (по сухому, по мокрому, вливання одного кольору в інший), вчити користуватися змішуванням фарб при передачі об'ємної форми предмета кольором;

удосконалювати вміння послідовно працювати над малюнком, починаючи з нанесення на папір загальної форми, допоміжних ліній і закінчуючи детальним промальовуванням окремих частин;

вчити малювати нескладний натюрморт.

Школярі можуть виконувати на уроках малювання натюрморту з натури такі вправи:

вертикальний прямокутник на одній з вертикальних сторін крапками ділять на п’ять рівних частин. Спочатку заштриховують слабким тоном усю поверхню прямокутника. Після цього, пропустивши верхню частину, заштриховують таким же тоном останні частини. Потім заштри-ховують прямокутник від другої, третьої і четвертої крапок. Внаслідок цього поступово посилюватиметься тон;

такі ж вправи проводяться на горизонтальних прямокутниках.

Штриховка з посиленням тону проводиться зліва направо і навпаки;

вправи з поступовим посиленням і ослабленням тону акварель ними фарбами 4, 42−45.

У подальшому на уроках малювання натюрморту з натури необхідно навчити школярів застосовувати в процесі малювання закономірності конструктивної побудови зображуваних предметів, закони лінійної і повітряної перспективи; розвивати вміння сприймати і передавати красу форми: її пропорції, силует, об'ємність, матеріал; поглиблювати розуміння учнями світлотіні, засобів тональної передачі середовища, у якому знаходиться предмет; поглиблювати знання про колір (локальний колір предмета та його зміна залежно від освітлення, різні відтінки кольору за насиченістю, кольоровими ознаками і яскравістю, хроматичні та ахроматичні кольори); формувати вміння бачити співвідношення кольорів натури, їх гармонійний взаємозв'язок і передавати це в малюнку; навчити користуватися різними схемами побудови малюнка.

Кожний предмет має свою певну конструкцію. Але часто вона буває для учнів не досить ясною. Дивлячись на об'ємний непрозорий предмет, вони не бачать його цілком, оскільки одні площини повністю або частково закривають інші, не кажучи вже про основу. Форма такого предмета сприймається краще, якщо учні спробують уявити її прозорою, ніби зробленою із скла. Допоможуть їм у цьому точні моделі тих же предметів, виготовлені із скла. Так, для чіткого засвоєння особливостей будови кружки, каструлі можна з успіхом використати склянку або скляну банку,

Навчально-методичні посібники потрібні на уроках, коли вивчають закони розподілу світлотіні на об'ємних предметах. Велику роль тут відіграють таблиці, що розкривають послідовність світлотіньового моделювання. Особливий ефект дають таблиці в початкових класах, коли в дітей ще немає належних, навичок техніки роботи олівцем і фарбами. Крім таблиць, на цих уроках можуть бути використані й інші посібники та моделі. Наприклад, щоб учні краще зрозуміли розміщення бліка на кулястих предметах і розподіл світлотіні на них, слід продемонструвати кулю і такого ж діаметра гладенький диск. Порівнюючи ці два предмети, учні краще усвідомлять відмінність між плоским і об'ємним предметом, що допоможе їм грамотно зображати такі об'єкти 13.

Ефективність уроків малювання натюрморту з натури підвищує використання в навчальному процесі репродукцій з картин відомих майстрів. При цьому важливо не просто демонструвати ці наочні засоби, а активізувати думку учнів, щоб вони могли самі, розглядаючи твори мистецтва, глибше вивчити конструктивну будову предметів, перспективи, світлотіні, кольорові гармонії, удосконалювати свій естетичний смак.

Однією з найважливіших умов роботи з натури є послідовне виконання натюрморту, що полягає в додержанні правила «від загального до окремого і від окремого до загального знову». Це стосується як лінійної побудови зображення, так і виявлення об'єму, світлотінню, завершення роботи кольором.

Перш ніж зображати будь-який предмет натюрморту, учень повинен навчитися аналізувати його форму, розбиратися, з яких частин вона складається і водночас не випускати з уваги головного — характеру обрисів предмета в цілому. «Цілісність» зорового сприйняття є найважливішою умовою зображення з натури 19.

Проте намалювати предмет відразу не можна, а зображення окремих частин обов’язково призведе до помилок. Тому треба спочатку усі деталі зображуваної натури звести до найпростішої характерної форми і починати свій малюнок «від загального». Вже першокласники повинні засвоїти, що насамперед слід визначити місце узагальненої форми предмета на аркуші паперу. Для цього спочатку треба позначити межі майбутнього малюнка, визначити його «габаритні» розміри по висоті і ширині, а також, якщо маємо справу з групою предметів, відношення розмірів окремих предметів та їх основних частин. Уточнивши загальну форму, можна промальовувати деталі, не випускаючи з уваги характер натури.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой