Методики непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС)

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут післядипломної освіти

ПСИХОДІАГНОСТИКА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА НА ТЕМУ:

Методики непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС)

м. Київ 2011

Зміст

Вступ

1. Самоактуалізація особистості в психології

1.1. Теорія самоактуалізації в зарубіжній і вітчизняній психології

1.2 Осмислення власного призначення

2. Домагання як об'єкт психологічних досліджень

2.1. Рівень домагань

2.2. Рівень домагань як показник самооцінки.

3. Використання методики непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС) в соціально-психологічному дослідженні

3.1. Область практичного застосування

3.2. Моторна проба Шварцландера

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність проблеми непрямих методів дослідження самооцінки обумовлена жвавістю проблем самоактуалізації особистості. Під самоактуалізацією розуміється свідома діяльність людини, спрямована на максимально можливе розкриття та використання свого потенціалу для більш ефективного втілення своїх здібностей в особистому та професійному житті, відчуття задоволення від власних досягнень. Бо для самоактуалізації необхідний високий рівень домагань, прагнення максимальної реалізації своїх талантів та можливостей. (А. Маслоу «Дальні межі людської психіки»)

Різні сторони самоактуалізації особистості розглядалися як в зарубіжній (А. Маслоу, К. Роджерс, Франкл та ін) так і у вітчизняній психології (К. А. Абульханова-Славська, Т. І. Артем'єва, Є. І. Головаха, Л. Я. Гозман, М. В. Кроз, Д. А. Леонтьєв, та ін) Але вироблення підходів до визначення «точки відліку», якою є самооцінка особистості «тут і зараз», цілком залишаться в руках практикуючого психолога.

Найважливішими складовими особистісної активності є претензії, які безпосередньо пов’язані з цілепокладанням. Від характеру рівня домагань залежить успішність самореалізації та реалістичність цілей, які людина ставить перед собою, стратегія досягнення цих цілей.

Мета роботи: виявлення взаємозв'язку самоактуалізації, самооцінки та рівня домагань особистості.

Об'єкт дослідження: теорія непрямих методів самооцінки особистості.

Предмет дослідження: методики непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС) О.Т. Соколової та О.О. Федотової. Моторна проба Шварцландера

Гіпотеза: самоактуалізація особистості пов’язана з рівнем домагань і самооцінкою особистості.

Завдання роботи:

1. Аналіз теоретичних підходів до дослідження самооцінки, рівня домагань і самоактуалізації особистості.

Теоретико-методологічною основою дослідження є основні положення гуманістичного та екзистенціального підходів до самоактуалізації (А. Маслоу, Р. Роджерс, В. Франкл, Д.А. Леонтьєв), комплексний і акмеологічний підходи (Б. Г. Ананьєв, А. А. Бодальов, А.А. Деркач), психологічна теорія діяльності (О.М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін).

Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань були використані наступні психодіагностичні методики:

1) непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС) О.Т. Соколової та О.О. Федотової;

2) моторна проба Шварцландера (методика на визначення рівня домагань);

Практична значимість роботи полягає в комплексному аналізі запропонованих по цій темі методик для використання в роботі практичного психолога з метою розвитку та гармонізації внутрішніх умов самоактуалізації особистості.

Робота складається з вступу, теоретичної частини, висновків, списку використаної літератури, додатків.

1. Самоактуалізація особистості в психології

1.1 Теорія самоактуалізації в зарубіжній і вітчизняній психології

Теорія самоактуалізації є ключовим системоутворюючим елементом гуманістичного напряму в психології. Погляди на феномен і природу самоактуалізації, особливості її прояву в житті і діяльності людини практично збігаються у представників різних зарубіжних філософських і психологічних напрямів (К. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс, Ж. -П. Сартр, В. Франкл, Г. Олпорт та інші). Основу ідей самоактуалізації особистості в зарубіжній психології становлять положення про те, що кожна людина унікальна; унікальність визначається здатністю усвідомлювати свою специфічність в кожен момент часу; людина ніколи не є статичною, вона завжди перебуває в процесі розвитку; основа вивчення і розуміння людини — це суб'єктивний досвід, тобто теоретичні побудови і зовнішня поведінка є вторинними по відношенню до безпосереднього досвіду і його унікального значення для того, хто його переживає. Сама сутність людини постійно рухає його в напрямку особистісного росту, творчості і самодостатності. Люди є активними творцями власного життя.

Вперше термін «самоактуалізація», як наукову категорію, ввів К. Гольдштейн (1939). Він пропонував розглядати симптоми в контексті особистості пацієнта, засновуючи на цьому свою теорію когнітивної реабілітації, пояснюючи ряд змін у поведінці хворих з ушкодженнями мозку за допомогою понять «самоактуалізації» і «самореалізації». Згідно з К. Гольдштейном «самоактуалізація позначає здатність перебудови організму під впливом травми» [7с. 12] і є основним і єдиним мотивом організму, основою розвитку, самовдосконалення, творчої тенденцією особистості. Те, що може здатися при першому наближенні діями інших мотивів, — лише прояв головної сили життя — самоактуалізації. Самоактуалізація — це дії, спрямовані на задоволення потреб. Потреба — це стан дефіциту, що мотивує людину на його поповнення, задоволення. Гольдштейн вважає, що нормальний, здоровий організм — це той, в якому «тенденція до самоактуалізації діє зсередини і який долає труднощі, що виникають через зіткнення із зовнішнім світом не на основі тривоги, але завдяки радості перемоги» [16. с138].

Розвиток теорії самоактуалізації пов’язується, перш за все, з іменами Абрахама Маслоу і Карла Роджерса.

А. Маслоу (1954) використовував поняття «самоактуалізація» у контексті вивчення людини як унікальної, цілісної, відкритої. У центрі концепції самоактуалізації лежить віра в індивідуальний досвід людини, здатність відкривати і виявляти в собі унікальний особистісний потенціал, самостійно визначати напрям і способи особистісного зростання. Спонукальною причиною самоактуалізації виступає не протиріччя, а узгодження між внутрішньою натурою людини і рішеннями, які вона приймає як діяч. [8с. 69]

А. Маслоу визначає самоактуалізацію «як такий розвиток особистості, який звільняє людину від дефіциту проблем росту і від невротичних (або інфантильних, чи уявних, або „непотрібних“, або „несправжніх“) проблем життя. Так, що вона може звернутися до „справжніх“ проблем життя (сутнісних і гранично людських проблем, непереборних „екзистенціальних“ проблем, в яких немає остаточного рішення), — і не тільки звернутися, але і встояти перед ними, і взятися за них. Тобто, самоактуалізація — це не відсутність проблем, але рух від минущих або несправжніх проблем до справжніх проблем» [8с. 186]. Поняття «самоактуалізація» неявно передбачає, що у людини є в наявності якась «самість», яка повинна бути актуалізована. На думку Маслоу, самість представлена особистісними смислами і цінностями, які становлять ядро людського життя. Часто буває, що смисли і цінності особи губляться за зовнішніми соціальними оцінками тих чи інших моментів буття. Чужі оцінки, будучи асимільованими людиною, затінюють її особисту думку і, тим самим, відкидають її на шляху до самоактуалізації. Тому найпершим кроком до самоактуалізації є здатність людини довіряти не чужим, а власним оцінкам та думкам, «прислухатися до внутрішнього голосу своєї самості» [8 с. 91]. Самоактуалізація передбачає відповідальність за те, що говорить і як чинить людина. Прийняття на себе відповідальності за результати діяльності є важливою умовою самоактуалізації. [8с. 92].

З іншого боку, самоактуалізацію не можна робити метою свідомих зусиль. Чим більше прагнення людини стати самоактуалізованих особистістю, чим сильніше вона тягнеться до вищих переживань, тим наполегливіше ці стани тікають від неї. Секрет самоактуалізації в тому, щоб присвятити всю старанність улюбленій справі і тоді переживання тріумфу від добротно виконаної роботи стане скороминущим моментом самоактуалізації.

Важливою умовою її - є високий рівень усвідомленості сильних і слабких сторін своєї особистості, а також готовність відмовитися від психологічних захистів. Тільки за цієї умови людина може адекватно зрозуміти своє покликання і зробити його дорогою до самоактуалізації [8 с. 190].

К. Роджерс висунув гіпотезу про те, що це поведінка надихається і регулюється якимось мотивом, який він назвав тенденцією актуалізації. Він являє собою «властиву організму тенденцію розвивати свої здібності, щоб зберігати і розвивати особистість» [12с. 45]. У контексті теорії Роджерса тенденція самоактуалізації - це процес реалізації людиною протягом усього життя свого потенціалу з метою стати повноцінно функціонуючою особистістю. Намагаючись досягти цього, людина проживає життя наповнене сенсом, пошуками та хвилюваннями. По Роджерсу, не потрібно якихось особливих мотиваційних конструктів (специфічних потягів), щоб зрозуміти, чому людина активна; кожна людина початково мотивована тим, що живе. Мотиви і потяги не пояснюють цілеспрямованої діяльності організму. Людство в основі своїй є активним і самоактуалізуючим в силу своєї власної природи. Роджерс вважав, що жодна людина не стає самоактуалізованою настільки, щоб відкинути всі мотиви. У неї завжди залишаються таланти для розвитку, навички для вдосконалення, більш дієві і приємні способи для задоволення біологічних потреб. Проте можна говорити про людей, які досягли більшої самоактуалізації, ніж інші, вони далі інших просунулися до такого функціонування, яке можна назвати більш повноцінним, творчим та автономним.

К. Роджерс, як і А. Маслоу, хотів, щоб людина звертала погляд до того, ким вона може бути. По Роджерсу це означає жити насичено, повністю усвідомлено, повністю відчувати людське буття, тобто, «повноцінно функціонувати» [16 с. 379].

Відповідно до теорії Г. Олпорта, особистість являє собою «таку, що розвивається і відкриту психофізіологічну систему, ядро якої складає людське Я» [11с. 132]. Особливістю цієї системи є прагнення особистості до реалізації свого життєвого потенціалу, до самоактуалізації. Г. Олпорт вважав, що особистість у своїх проявах більшою мірою слідує соціальним, ніж біологічним мотивам, і на цій підставі піддав експериментальному вивченню ієрархію культурних цінностей, на які орієнтуються різні типи людей. Також Г. Олпорт висунув положення про те, що мотиви, які виникають на біологічному грунті, в подальшому можуть стати незалежними від людини і функціонувати самостійно [16 с. 94].

У вітчизняній психології розуміння самоактуалізації обумовлене розробкою і застосуванням діяльнісного підходу (П.А. Гальперін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та ін), а в подальшому системного та акмеологічного підходів (Б.Г. Ананьєв, К.А. Абульханова-Славська, А. А. Деркач, В. Н. Мясищев та ін), які стали теоретико-методологічною основою вивчення потенційних можливостей особистості. Вітчизняна психологія вбачала феномен самоактуалізації, преломляючи його через категорії «діяльність», «систему відносин», «індивідуальність», «суб'єкт», «життєвий шлях» та ін

На думку С.Л. Рубінштейна, основними ознаками суб'єкта є його здібності до саморозвитку, самовизначення, самовдосконалення, іншими словами, здатність досягти вищого, оптимального рівня свого розвитку. Поняття «самоактуалізація» визначається ним через категорію «спрямованість», що розглядається як характеристика особистості, в якій поєднані і динамічне, і змістовне, і емоційне. Де на новому рівні розкриті вольові якості особистості в тому сенсі, «наскільки і в якому напрямку зуміла особистість надати єдність своїм потягам, бажаннями, і застосувати свою волю для їх реалізації в особистісно-цінних і суспільно-значущих формах». [13 с. 43]

Б.С. Братусь розглядає в особистості тенденцію до самоактуалізації як «творчу активність психіки людини, її преображаючий вплив, як на соціальні суспільні процеси, так і на власний розвиток [10 с. 134]

В акмеології (Б. Г. Ананьєв, А. А. Бодальов, А. А. Деркач, М. І. Дьяченко, Н. В. Кузьміна та ін) досліджуються закономірності, тенденції, умови та фактори, що впливають на самоздійснення людиною свого творчого потенціалу в процесі професійної діяльності. Акме розглядається як верхова, гранична, пікова точка в творчому саморозвитку людини, в якій найбільш повно проявляється його зрілість як особистості, суб'єкта діяльності та індивідуальності. Під самоактуалізацією в акмеології розуміється процес переходу потенційних характеристик людини як фахівця в актуальні як в самому процесі професійної діяльності, так і в період підготовки до неї, в процесі навчання. У цьому аспекті самоактуалізація розглядається в якості необхідної форми руху людини до особистісної зрілості і вершин професіоналізму [1с. 29].

Про самоактуалізацію в широкому сенсі можна говорити на кожному віковому етапі розвитку людини. І таким чином, самоактуалізацію можна визначити як процес саморозвитку особистості, її особистісного зростання «з середини», як процес становлення людини суб'єктом власної життєдіяльності, спрямований на вибудовування стратегії життя, ієрархії цінностей, набуття сенсу життя. Вона невіддільна від процесу рефлексії, що пронизує всі складові особистісного зростання: саморозуміння, аутосимпатії, ціннісні смисли.

1.2 Осмислення власного призначення

Роздуми про сенс речей і подій у житті людини завжди породжували питання «Що є світ? Звідки він і для чого? Хто є людина? Звідки, навіщо і що він тут робить? І знайдена для самого себе більш-менш стійка відповідь на перераховані вище питання стає вищим регулятором життєдіяльності людини, який можна називати самопризначенням чи особистісним сенсом [4 с. 21].

Мотив самоактуалізації задає мету і запускає механізм розвитку особистісного способу буття. Об'єктивно існуючий світ надає життєвий простір, ситуацію, в якій існує безліч проблем і шляхів їх вирішення, а людина має деяку міру свободи вибору методів їх вирішення. Вибираючи, людина неминуче вступає в соціальну і культурну взаємодію з іншими людьми, домагаючись успіхів у вирішенні поставлених завдань чи зазнає поразок. Спілкування та взаємодія з іншими людьми в процесах життєдіяльності дозволяє кожному змінювати, на підставі отриманого досвіду, свою індивідуальну картину світу. Індивідуальна картина світу розвивається, вибудовується людиною з розрізнених образів, вкорінених в дитинстві, і характеризується тим або іншим ступенем відповідності об'єктивній картині світу. Цей ступінь залежить, по-перше, від представленості в індивідуальній картині світу об'єктів світу дійсності та їх взаємозв'язків, і, по-друге, від міри спотворень в окремих виставах. Можна дізнатися про ступінь відповідності індивідуальної картини світу, світу дійсності тільки одним способом: роблячи практичні кроки, намагаючись вирішувати ті проблеми, які виникають в сьогоденні, тими способами, які здаються найбільш адекватними. Кожна індивідуальна картина світу, таким чином, є продуктом мислення людини і є динамічним утворенням. Кожна сприйнята і усвідомлена подія в житті є, таким чином, передумовою для зміни індивідуальної картини світу і, отже, життєвих планів і методів їх виконання [3 с. 49].

Засновник логотерапии В. Франкл розглядає актуалізацію як осягнення «творчих» цінностей, «цінностей переживання і цінностей відносин», тобто життя вимагає від людини духовної гнучкості, з тим, щоб він міг регулювати свої зусилля згідно з можливостями, які вона йому надає. Процес «осягнення сенсу» характеризує більш високу стадію розвитку, ніж «присвоєння» вже відомого, «представленого» людині сенсу. Саме в цьому і виражається процес самоактуалізації. «Здійснюючи сенс, людина реалізує сама себе» [15 с. 156]

Деградації особистості можуть сприяти психологічні та соціальні фактори. Етапи деградації особистості складаються з:

1) формування психології «пішака», глобального відчуття своєї залежності від інших сил (феномен «вивченої безпорадності»);

2) створення дефіциту благ, коли провідними стають первинні потреби в їжі і виживання;

3) створення «чистоти» соціального оточення, тобто поділ людей на «хороших» і «поганих», «своїх» і «чужих», створення провини і сорому за себе;

4) створення культу «самокритики», визнання навіть у скоєнні тих несхвалюваних вчинків, які людина ніколи не робила;

5) збереження «священних основ» (забороняється навіть замислюватися, сумніватися в основоположних передумовах ідеології);

6) формування спеціалізованої мови (складні проблеми спресовуються до коротких, дуже простих виразів, що легко запам’ятовуються).

В результаті всіх цих факторів для людини стає звичним «нереальне існування», оскільки з складного, суперечливого, невизначеного реального світу людина переходить в «нереальний світ ясності, спрощеності». У людини формується кілька «Я», ізольованих функціонально один від одного. Утворюється «екзистенційний вакуум», коли людина втратила «тваринні інстинкти», соціальні норми, традиції, що визначають, що людина повинна робити, і в результаті вона сама не знає, чого хоче (а може вже нічого не хоче), і тоді робить те, що хочуть інші, виступаючи «пішаком» в чужих руках («недільний невроз») [15 с. 129]. Такій людині, на думку В. Франкла, потрібна «логотерапия — боротьба за смисл життя». Не людина запитує себе, в чому сенс його життя, а життя запитує і людина дає відповідь своїм життям.

Людина, що самоактуалізіється прагне до реалізації вищих цінностей, які, як правило, не можуть бути досяжні негайно. Ці цінності (серед них добро, істина, порядність, краса, справедливість, досконалість та ін) виступають як життєво важливі потреби.

Існування для такої особистості постає як процес постійного вибору. Це процес розвитку та практичної реалізації своїх можливостей. Це «працюю заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити». Це «відмова від ілюзій, позбавлення від помилкових уявлень про себе» [15 с. 190].

Особистості, що самоактуалізується притаманні такі особливості:

— Повне прийняття реальності і комфортне ставлення до неї (не ховатися від життя, а знати і приймати його);

— Прийняття інших і себе («Я роблю своє, а ти робиш своє. Я в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Я є я, ти, є ти. Я поважаю і приймаю тебе таким, який ти є «);

— Професійна захопленість улюбленою справою, орієнтація на задачу, на справу;

— Автономність, незалежність від соціального середовища, самостійність суджень;

— Здатність до розуміння інших людей, увага і доброзичливість до людей;

— Постійна новизна, свіжість оцінок, відкритість досвіду;

— Розрізнення мети і засобів, зла і добра («не всякий засіб добре для досягнення мети»);

— Спонтанність, природність поведінки;

— Гумор;

-Саморозвиток, прояв здібностей, потенційних можливостей, творчість у роботі, любов, життя;

— Готовність до усвідомлення проблем і труднощів, свого досвіду, до справжнього розуміння своїх можливостей, до підвищення конгруентності [8с. 189].

Конгруентність це стан цілісності та повної щирості, коли всі внутрішні переконання, стратегії і вчинки людини повністю узгоджуються між собою і орієнтовані на отримання бажаного результату. Розвиток особистості - це підвищення конгруентності, підвищення розуміння свого «реального Я», своїх можливостей, особливостей, це актуалізація як тенденція до розуміння свого «реального Я».

Активна позиція по відношенню до дійсності, вивчення та подолання реальності, а не втеча від неї, здатність бачити події свого життя такими, якими вони є, не вдаючись до психологічного захисту. Розуміння того, що за негативною емоцією ховається проблема, яку треба вирішити, готовність йти назустріч проблемам, негативним емоціям, щоб знайти і зняти перешкоди для особистісного зростання — ось що дозволяє людині досягти розуміння себе, сенсу життя, внутрішньої гармонії і самоактуалізації [4с. 129]. Таким чином, передбачається, що люди в основному прагнуть до кращого і при відповідних умовах повністю реалізують свій природжений потенціал.

Зрозуміло, природний плин життя вносить свої корективи. Але, незважаючи на це, процес життєтворчості передбачає: осмислення людиною свого призначення; вироблення життєвої концепції; свідомий вибір життєвих цілей та оформлення їх у життєву програму як систему довгострокових цілей і засобів їх досягнення в певній часовій перспективі.

Людина може і повинна стати творцем власної психічної реальності. З філософії відомо, що критерій істини — практика. Її успішність — це повноцінне радісне життя, яке рухається — «потреба в розвитку життя, а не бажання задовольнити основні потреби. І повна відсутність розчарувань, болю, невдач, також таять у собі небезпеку бо щоб стати сильним, важливо виробити в собі вміння переживати розчарування, здатність сприймати фізичну реальність як щось абсолютно індиферентне щодо людських бажань, здатність любити інших людей і отримувати таку ж саме насолоду від задоволення їх потреб, як від задоволення своїх бажань» [8 с. 91].

Завжди людина повинна робити Вибір відповідно до внутрішнього світу — думкам, системі цінностей. Людина часто безсила перед зовнішніми обставинами, але вона повинна бути паном свого внутрішнього світу, свого мікрокосмосу. Сила особистості є одночасно і умовою і метою гідного існування людини у цьому світі, повного протиріч, спокус, ілюзій. Кожен, хто зрозумів сенс свого існування, повинен почати роботу з самоактуалізації та самовдосконалення.

Окремі практичні акти прагнень до самоактуалізації людини викликають необхідність осмислення нею отриманих результатів та їх наслідків. Теоретичний аналіз, усвідомлення, яке є актом самореалізації, призводить до корегування уявлень про себе, уявлень про світ і зміни в «життєвому плані». Починаючи з якогось часу, самість, яка в площині самореалізації може розглядатися як система уявлень людини про саму себе, може виступати реальним «організатором» активності людини, результатом якої є зміна не тільки психічна, а й фізична.

Таким чином, самоактуалізація є безперервним процесом усвідомлення особистістю своїх потенційних сил (особистих особливостей і можливостей), сенсу життя і власного призначення, прагнення до їх розвитку та реалізація через відповідальний вільний вибір, творчу самодіяльність.

2. Домагання як об'єкт психологічних досліджень

2.1 Рівень домагань

Поняття «рівень домагань» традиційно визначається в психології як рівень труднощів мети, яку людина хоче досягти, виходячи зі своїх можливостей.

Найбільш значні дослідження, що розкривають різні аспекти рівня домагань, здійснені в 30−40 роки минулого століття і пов’язані з іменами Е. Толмена, К. Левіна, Б. В. Зейгарник, Ф. Хоппе, Т. Дембо, Р. Сірса та ін. У цих і більш пізніх зарубіжних і вітчизняних дослідженнях (Х. Хекхаузен, Дж. Аткінсон, Б. С. Братусь, Л.І. Божович, Л.В. Бороздіна та ін) рівень домагань розглядалося в рамках динамічного підходу проблем самооцінки, мотивації досягнення, успіху, вивчалися проблеми взаємозв'язку рівня домагань з особистісними рисами, віковими періодами, психічним здоров’ям, ефективністю навчання.

Запровадила поняття «рівень домагань» Т. Дембо, представниця школи К. Левіна, інтерпретуючи його як «більш легку проміжну мету, що представляє собою наближення до вихідної мети, яку людина хоче досягти по етапах» [6 с. 18].

«Ідеальна мета» завжди стоїть за окремим актом і управляє поведінкою людини. У кожен момент рівень домагань узгоджується з однією з цілей, але загальний образ дії індивіда «визначається не тільки тимчасової метою, яка відповідає рівню домагань в даний момент, але і більш загальною, всеохоплюючою метою, яка, хоча в даний момент не є актуальною, все ж стоїть за відповідною окремою метою і детермінує поведінку людини. [2с. 15]. самоактуалізація домагання самооцінка психологічний

Відношення між рівнем домагань і рівнем реалізацій представляє надійну і загальну особистісну рису [6 с. 77]. Висота рівня домагань є результатом тенденцій:

— Підтримувати рівень домагань настільки високим, наскільки це можливо;

— Уникати невдачі;

— Тримати рівень домагань у тісному зв’язку з реалістичною оцінкою майбутнього виконання.

Головною особистісною детермінантою рівня домагань визнається мотивація, діюча в комплексі з іншими особистісними та соціально-психологічними факторами, складовими в сукупності «психологічного поля» особистості. Пріоритет в аналізі впливу мотивації на рівень домагань належить Дж. Френку, який експериментально встановив три мотиви, що визначають постановку цілей:

1) потреба утримувати домагання на більшій висоті;

2) ставити цілі, близькі до реального виконання;

3) уникати невдачі.

Ці потреби, за твердженням Дж. Френка, формують стабільний характер целеоформування особистості в різних видах діяльності і відповідають «ширянням в хмарах», тверезого реалізму та обережності. Посилення одного з мотиваційних впливів викликає відхилення рівня домагань.

2. 2 Рівень домагань як показник самооцінки

Психолог У. Джеймс вивів формулу, яка показує залежність самооцінки людини від його домагань (5 с. 45)

Самооцінка = Успіх / Домагання

Формула свідчить, що прагнення до підвищення самооцінки може реалізовуватися двома способами. Людина може або підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі.

Аналіз домагань дозволяє виявити те, як індивід оцінює себе, тобто його самооцінку. Про самооцінку свідчить, при такому підході, рівень труднощів обираних завдань.

Випадки збігу рівнів самооцінки і домагань характеризуються само прийняттям, задоволеністю актуальним статусом. При підйомі рівня домагань щодо самооцінки виникає невдоволення собою і досягнутим результатом, намір змінити, а іноді зламати сформовані положення. Занижений рівень домагань у порівнянні з самооцінкою говорить про певну обережність суб'єкта, уникнення ризику, оберігання досягнутого [2 с. 67].

Більшість авторів діагностують самооцінку через механізм рівня домагань (Алексєєва, Бурова, Суворова, та ін). У разі успіху рівень домагань звичайно підвищується, людина проявляє готовність вирішувати складніші завдання, при неуспіху — відповідно, знижується. Рівень домагань особистості в конкретній діяльності може бути визначений досить точно.

Поведінка тих людей, які прагнуть до успіху, і тих, хто намагається уникати невдач, істотно відрізняється. Люди, мотивовані на успіх, зазвичай ставлять перед собою певні позитивні цілі, досягнення яких однозначно розцінюється як успіх. (2с. 76).

Протилежну позицію займають люди, мотивовані на уникнення невдач. Мета їх діяльності не в тому, щоб домогтися успіху, а в тому, щоб уникнути невдачі. Усі їхні дії в першу чергу спрямовані саме на реалізацію цієї мети. Для таких людей характерні невпевненість у собі, невіра в можливість досягти успіху, боязнь критики. Будь-яка робота, і особливо та, яка загрожує можливістю невдачі, викликає у них негативні емоційні переживання. Тому людина не відчуває задоволення від своєї діяльності, перейматися нею, уникає її. Зазвичай в результаті він виявляється не переможцем, а переможеним. Таких людей нерідко називають невдахами.

Ще одна важлива психологічна особливість, яка впливає на досягнення людиною успіху, — це вимоги, які пред’являються їм до самого себе. Той, хто пред’являє до самого себе підвищені вимоги, більшою мірою намагається домогтися успіху, ніж той, чиї вимоги до себе невисокі. (2 с. 81)

Дуже багато для досягнення успіху значить уявлення людини про свої здібності, необхідних для вирішення задачі. Встановлено, що люди, які мають високу думку про наявність у них таких здібностей, у випадку невдачі переживають менше, ніж ті, хто вважає, що відповідні здібності у них розвинені слабко. Психологи прийшли до висновку, що рівень своїх домагань особистість встановлює десь між надто важкими і надто легкими задачами і цілями — так, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку.

Формування рівня домагань визначається не тільки передбаченням успіху або невдачі, але й, перш за все обліком і оцінкою минулих успіхів та невдач. Проте, в цілому для людей характерно деяке завищення своїх здібностей, приписування собі унікальності, несхожості на інших.

Неузгодженість самооцінки та рівня домагань може бути причиною, що приводить до внутрішнього конфлікту [2 с. 85], які є одним з важливих складових дискомфорту суб'єкта.

Разом з тим, рівень домагань не є однозначною, стабільною особистісною характеристикою. Можна розрізнити вихідний рівень домагань, що визначається ступенем складності завдань, які людина вважає здійсненними для себе, відповідними його можливостям. Далі можна говорити про відому динаміку рівня домагань у відповідності з тим, наскільки рівень домагань виявився адекватним рівнем досягнень. У результаті діяльності людини (це відноситься і до умов експериментальної ситуації) встановлюється, нарешті, деякий типовий для даної особистості рівень домагань.

Таким чином, рівень домагань як психологічний феномен є складним психічним утворенням, прояв якого залежить від багатьох чинників і який не зводиться тільки до практики визначення його як явного рівня мети.

3. Використання методики непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС) в соціально-психологічному дослідженні

Методика непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС) розроблена О. Т. Соколовою та О. О. Федотовою [14 с. 77−81].

Методика поєднує в собі риси проективних технологій емоційного вибору (до методик цього класу відносяться так само тести Сонди, Лутошкина та ін) І психосемантичного підходу.

У первинному варіанті методика КИСС була спрямована на діагностику загальної та приватної самооцінки. Однак досвід її використання показав, що область застосування даної методики набагато ширше і охоплює відносини до широкого кола явищ, у тому числі ставлення до інших людей.

У рамках соціально-психологічного дослідження методика КИСС може бути використана для вирішення різних завдань.

* Вивчення ціннісно-смислового ставлення до інших людей, до самого себе, виявлення стоять за самооцінкою та оцінкою інших цінностей респондента, його особистісних смислів.

* Вивчення уявлень про «Я» ідеальне, «Я» — очима інших, «Я» — реальне, а так само дослідження взаємозв'язку зазначених уявлень.

* Визначення рівня прийняття інших і самоприйняття.

* Визначення ступеня ідентифікації випробуваного з іншими людьми.

*Здійснюючи кілька послідовних вимірів, можна зафіксувати динаміку ставлення до інших, зміни самоставлення, динаміку ціннісно-смислової сфери особистості. І т.д.

Переваги методики.

Проективний характер методики, опосередкованість процедури шкалювання дозволяє уникнути феноменів соціальної бажаності у презентації ставлення до інших і самоставлення, виявити не цілком вербалзовані або неусвідомлювані аспекти сприйняття.

У той же час, використання психометрической процедури дає методиці КИСС певні переваги, порівняно з традиційними проективними методиками, спрямованими на вивчення міжособистісних відносин і самосвідомості:

1. Методика надає можливість вивчати самооцінку не тільки в порівнянні із соціальними чи груповими нормативними стандартами, але і на основі суб'єктивно значущих індивідуальних шкал оцінки себе та інших.

2. Пропонована в методиці психометричних процедур дає можливість здійснити статистичну обробку даних, полегшує зіставлення результатів діагностики різних піддослідних.

3. 1 Область практичного застосування

Область практичного застосування методики досить широка.

* Методика успішно використовується при проведенні соціально-психологічних, психологічних досліджень.

* Застосовується в консультативній практиці (у сімейному консультуванні при аналізі подружніх і дитячо-батьківських відносин і т.д.).

* КИСС активно використовується в клінічній практиці при роботі з хворими з різними психічними аномаліями (транссексуали, невротики, суіциденти і т.д.).

Опис стимульного матеріалу.

В якості стимульного матеріалу виступає набір карток з схематичними зображеннями людських облич, за кожною з яких закріплюється певний номер. Зі схеми особи виключений рот, тому що експерименти показали, що малюнок лінії рота може давати систематичний зсув у сприйнятті особи за певними параметрами. Набір складається з 10 карток, оскільки 10 — число більше, ніж обсяг короткочасної пам’яті, але досить невелике число, щоб випробуваний міг «загубитися в матеріалі» [9 с. 50−53].

Варіанти карток.

Розроблено чотири варіанти карток, які можуть бути використані дослідником залежно від статевих і вікових особливостей досліджуваних: дорослий (жіночий, чоловічий) і дитячий (жіночий, чоловічий).

Процедура дослідження.

Випробуваному повідомляють, що методика спрямована на перевірку уяви. Йому пропонують, ознайомившись попередньо з набором карток, розкласти їх за ступенем убування якостей, що представляють інтерес в контексті дослідження.

Як правило, спочатку випробуваного просять розкласти картки в ряд по ступеню убування «приємності». Після чого йому пропонується описати перше (найбільш «приємне») і останнє (найменш «приємне») зображення, що дозволяє виявити актуальні для даного респондента шкали самооцінки. Названі в оповіданні якості потім використовуються в якості параметрів (шкал) для ранжирування.

У залежності від цілей дослідження, випробуваному можуть пропонуватися заздалегідь певні дослідником параметри для ранжирування (окремі якості особистості - «товариськість», «конфліктність», «доброзичливість», «розум», «здоров'я» та ін.)У цьому випадку, щоб забезпечити максимальне розуміння змісту і сенсу цих якостей, бажано давати піддослідним стандартні визначення пропонованих характеристик. Наприклад:

* Доброзичливість — тепле дружнє ставлення до оточуючих.

* Товариськість — здатність легко вступати в контакти з іншими людьми.

* Справедливість — неупередженість, об'єктивність у вчинках і відношенні до інших людей.

Після кожної розкладки необхідно перемішувати картки.

Для того, щоб мати можливість виявити особливості сприйняття інших людей, ступінь ідентифікації випробуваного з ними, використовуються такі параметри ранжирування як «схожість на іншого» (схожість на дружину / чоловіка, дитини, батька, друга і т.п.).

Процедура методики може змінюватись в залежності від цілей дослідження. Так, при дослідженні міжособистісних відносин у подружніх парах можна запропонувати їм розкласти картки «ставши на точку зору іншого чоловіка», по відношенню до самого себе, за іншого чоловіка. Це дає можливість отримати «рефлексивну оцінку самооцінки», «відбите відношення до самого себе» і пр.

Для вивчення сфери «соціального Я», можуть бути використані такі параметри ранжирування як «Я, такий, яким мене бачать оточуючі?», «Яким я хотів би бути» і т.д.

Після закінчення ранжирування за обраними параметрами випробуваного просять розкласти картки за ступенем схожості на себе.

Інструкція випробуваному:

«Перевіримо Вашу уяву. Перед Вами десять карток з схематичними зображеннями облич. Розкладіть картки в ряд, так щоб зліва була та, яка подобається Вам більше за все, справа — найменше, а між ними картки лежали б у порядку убування приємності.

Опишіть людину, чиє обличчя зображено на картці, яка сподобалася Вам найбільше.

А тепер опишіть людину, чиє обличчя зображено на картці, яка сподобалася Вам найменше.

Розкладіть картки в ряд так, щоб зліва була та, на якій зображено саме розумне обличчя, праворуч — та, на якій зображено найдурніший образ, а між ними картки лежали в порядку убування «розуму» осіб, які на них зображені, і т. д. «

Обробка результатів.

За формулою p== підраховується коефіцієнт рангової кореляції між:

а) ранжировкою «подобається» і ранжировкою за всіма параметрами («розум», «доброта» і т. д.);

б) ранжировкою «схожість на себе» і ранжировками по всіх параметрах;

в) ранжировкою «подобається» і ранжировкою «схожість на себе».

Передбачається, що:

а) перший ряд коефіцієнтів дасть деяку шкалу цінностей даного випробуваного;

б) другий ряд коефіцієнтів дасть шкалу реальних самооцінок за якостям, що ранжуються;

в) останній коефіцієнт буде характеризувати загальну ступінь прийняття себе.

Дійсно, якщо провести розумовий експеримент і передбачити, що якийсь випробовуваний розклав по параметру «подобається» картки в наступному порядку:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10,

за параметром «доброта» в тому ж порядку:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10,

а за параметром «розум» у протилежному:

10 9 8 7 6 5 4 3 2 1,

то природно припустити, що випробуваний цінує доброту в набагато більшому ступені, ніж розум.

Припустимо також, що хтось розклав картки за параметром «подобається» у наступному порядку:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10,

по параметру «схожість на себе» — у протилежному:

10 9 8 7 6 5 4 3 2 1.

А інший випробуваний і по параметру «подобається», і за параметром «схожість на себе» розклав картки в одному і тому ж порядку:

«Подобається»: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10,

«Схожість»: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10.

Можна припустити, що, перший випробуваний «приймає себе» в набагато меншій мірі, ніж другий.

Продовжуючи цей розумовий експеримент, припустимо, що у певного випробуваного ми отримали наступні ранжировки:

«Схожість»: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10,

«Розум»: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10;

«Доброта»: 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1.

Такий результат дозволяє припустити, що даний випробуваний оцінює себе по параметру «доброта» інакше, ніж по параметру «розум».

Отже, після проведення експерименту ми отримуємо в загальному вигляді наступні результати, які зручно представити у вигляді графіка:

ранжування

Ступінь «сприняття себе»

ранжування

«подобається»

ранжування

«схожість на себе»

Цінності

«розум»

Самооцінки

«доброта»

«здоров`я»

------

------

І т. ін.

Схема параметрів методики КИСС

На ліву вертикаль наносяться коефіцієнти, що відображають «цінність» даної якості для випробуваного (тобто коефіцієнт рангової кореляції між ранжуванням «подобається» і ранжуванням з якостями).

На праву вертикаль наносяться коефіцієнти, що відображають самооцінку випробуваного за цими якостями (тобто коефіцієнти кореляції між ранжуваннями «схожість на себе» і ранжуваннями за якостями).

Горизонтальною лінією відзначається загальний рівень самоприйняття для даного досліджуваного (тобто коефіцієнт кореляції між ранжуванням «подобається» і «схожість на себе»). (Мал. № 2)

+1

+1

Розум

Доброта

прийняття себе

Здоров`я

Щастя

Чесність

-1

-1

мал. № 2

Таким чином, методика КИСС дозволяє судити не тільки про сприйняття себе і приватних самооцінок цього випробуваного, але і про те, наскільки значущою дана самооцінка для прийняття себе, наскільки ця риса цінується особою.

Очевидно, що для того, щоб одержати найбільш повну інформацію про певну групу досліджуваних, методику можна змінити таким чином, щоб вона відбивала специфічні цілі дослідження даної групи.

3. 2 Моторна проба Шварцландера

Випробуваному пропонується бланк з 4 прямокутними секціями (див. нижче) за кількістю проб в експерименті (оригінальні розміри боку маленьких квадратів 1. 25 см, великих -1.5 см).

ІНСТРУКЦІЯ: випробуваного просять назвати кількість квадратів, яке він зможе заповнити за 10 сек. (Всього їх 27 в кожному прямокутнику). Свою відповідь випробуваний записує у верхню велику клітинку 1 прямокутника. Після проби, що починається і закінчується по команді експериментатора, випробуваний підраховує кількість проставлених елементів і записує його в нижній комірці 1 прямокутника.

Проба виконується ще три рази (перший не вважається — він пробний) з поступовим зменшенням часу: 1 — 10 сек., 2 — 9 сек., 3 — 8 сек., Про що своєчасно попереджають піддослідних.

РД

РДс

Обробка результатів: зіставляється число графічних елементів передбачуваних до виконання (РД — рівня домагань) і реально виконаних (РДс — рівня досягнень). Підрахунок цільового відхилення здійснюється за формулою:

ЦО

Стандарти цільового відхилення

5 и вище — не реально високий РД (завищений)

3 — 4. 49 — високий РД (адекватний)

1 — 2. 99 — виважений РД (в нормальних межах)

— 1. 49 — +0. 99 — низький РД (адекватный)

— 1.5 і нижче — не реально низький РД (занижений)

Подальша обробка

1) Графік змін РД по ходу виконання завдань.

номера таблиць

де — - запланований результат (РД),

— - досягнутий результат (РД);

2) Порівняння адекватності по цельовому відхиленню:

ЦО 5 и ЦО — 1.5 — РД не адекватний;

3) Порівняння середніх передбачуваних та досягнутих результатів:

Пср Дср — РД адекватний

Пср > > Дср — РД завищений

Пср < < Дср — РД занижений;

4) по характеру реакции на успіх-неуспіх (3 серія):

динаміка — оцінюється тенденція випробуваного до вибору більш складних або, навпаки, більш легких завдань (прагнення домогтися успіху або уникнути невдач);

— Стійкість — оцінюється тенденція більш-менш різко реагувати на успіх-неуспіх (цифрові дані).

Висновок

Зрозуміло, що від характеру рівня домагань залежить успішність самореалізації та реалістичність цілей, які людина ставить перед собою, стратегія досягнення цих цілей. Складовими особистісної активності є претензії, які безпосередньо пов’язані з ціле покладанням і самоактуалізація особистості напряму пов’язана з рівнем домагань і самооцінкою особистості.

Тому, з метою корекції життєвих цілей важливо розуміти точку відліку — як саме особа розуміє своє місце в житті та чого прагне. З цією метою досить успішним є застосування непрямих методів дослідження самооцінки особистості. Такі як методики непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС) О.Т. Соколової та О.О. Федотової та моторна проба Шварцландера.

Оцінка валідності і надійності методики КИСС.

Оцінка конструктної валідності КИСС заснована на припущенні про можливість відтворення реальної діяльності самооцінювання. Доведено, що порівняння схематичних зображень є основною складовою процесу самооцінювання, так само як вибір шкал, за якими відбувається ранжування, відображає реальний процес оцінки себе та інших людей (Федотова О. О., 1985). Перевірка емпіричної валідності методики КИСС була здійснена на 50 піддослідних — 20 психічно здорових осіб та 30 хворих неврозом. Зіставлення самооцінки здорових і хворих неврозом показало значимі відмінності за параметрами «рівень» і «стійкість» самооцінки (р = 0,001).

Надійність процедури ранжування по відношенню до вибраного стимульного матеріалу перевірялася порівнянням даних, отриманих за допомогою процедури ранжування, і рангів, отриманих методом парного порівняння для конкретного випробуваного в рамках однієї експериментальної серії. Коефіцієнт рангової кореляції між цими ранжировками в середньому дорівнює 0,8 (граничне значення для 10 стимулів одно 0,69). Це означає, що ранжування є достатньо надійною процедурою для даного набору об'єктів.

Дані по валідності і надійності методики підтверджуються також дослідженням самооцінки «психічних» і «фізичних» якостей у здорових осіб та осіб з суїцидальною поведінкою. Цінність і самооцінка фізичних якостей у суїцидентів значно знижені (відмінності за х2 значимі на 0,001 рівні). Зниженими виявляється в них і загальний рівень самоприятия: м = 0,72 в норми і г = 0,38 — у суїцидентів (Дорожевец А. Н., 1982).

Однак всупереч очікуванням апріорним рівень самоприятия виявляється досить високим у жінок — транссексуалів, які прагнуть до зміни статі хірургічним шляхом (г = 0,43).

Зіставлення даних, отриманих при апробації методики на різних клінічних групах, піднімає питання про те, який внесок кожної зі складових емоційно-ціннісного ставлення до себе в загальний рівень самоприйняття особи, що діагностується КИСС. Зокрема, в ході подальшої роботи є необхідною перевірка гіпотези про більш тісний зв’язок самоприйняття і симпатії, ніж самоприйняття і самоповаги. За моторною пробою Щварцландера зіставляється число графічних елементів передбачуваних до виконання (РД — рівня домагань) і реально виконаних (РДс — рівня досягнень). Відповідні стандарти цільового відхилення наступні:

5 и вище — не реально високий РД (завищений)

3 — 4. 49 — високий РД (адекватний)

1 — 2. 99 — виважений РД (в нормальних межах)

— 1. 49 — +0. 99 — низький РД (адекватный)

— 1.5 і нижче — не реально низький РД (занижений)

Наступна обробка результатів дозволяє порівняти адекватність по цільовому відхиленню; порівняння средніх передбачуваних та досягнутих результатів; характер реакції на успіх-неуспіх; тенденцію до вибору більш складних або, навпаки, більш легких завдань (прагнення домогтися успіху або уникнути невдач); стійкість як тенденцію більш-менш різко реагувати на успіх-неуспіх.

Список літератури

1. Ананьєв, Б. Г. Людина як предмет пізнання/СПб.: Питер, 2001. — 288с., С. 29.

2. Асмолов, А.Г. Психологія особистості: принципи загальпсихологічного аналізу [Текст] / М.: ВЦ «Академія», 2002 .- 367 с. С. 15, 67, 76, 81,85.

3. Бурлачук, Л.Ф., Морозов, С.М. [Текст] Словник — довідник з психодіагностики / СПб.: Пітер, 2007. — 687с.С. 49.

4. Вахромов, О.Є. Вершини життя та шляхи їх досягнення, самоактуалізація, акме і життєвий шлях людини. Прикладна психологія і психоаналіз. М.; 2001. № 4. — 112 с. С. 21. 129.

5. Джеймс, У. Психологія самосвідомості: Хрестоматія під ред. Л. А. Петровської. — Самара, 2003. -368 С., С. 45

6. Левін, К., Дембо, Т., Фестінгер, Л., Сірс, Р. Рівень домагань. / Психологія мотивацій та емоцій. Ред. Ю.Б. Гіппенрейтер, М.В. Фалікмана. М.: ЧеРо, 2002. -192 С, с. 18, 77.

7. Маклаков, А. Г. Загальна психологія Учеб. посіб. СПб.: Пітер, 2007. 592 с. С. 12

8. Маслоу, А. Мотивація і особистість. 3-тє вид. [Текст] / СПб.: Пітер, 2010. — 352 с. С. 69, 91,92, 186,189,190

9. Михайлова О. Ю. Діагностичні можливості методики КИСС в дослідженнях деструктивного поведінки//Психологічні труднощі спілкування: діагностика та корекція (тези доповідей). Ростов-на-Дону, 1990, С. 50−53.

10. Нємов, Р.С. Психологія: Підручник для студентів ВНЗ. Кн.1 Загальні основи психології / Р. С. Немов. — М.: ВЛАДОС, 2006. -573 С. С. 134]

11. Олпорт, Г. Становлення особистості: вибрані праці / М: Сенс, 2002. — 464 с., С. 132

12. Роджерс, К. Погляд на психотерапію. Становлення людини М.: Прогрес, 1998. — 480 с., С. 45

13. Рубінштейн, С. Л. Основи загальної психології / СПб.: Пітер, 2004. — 720 с., С. 43

14. Соколова О. Т., Федотова О. О. Апробація методики непрямого вимірювання системи самооцінок (КИСС//Вісник Московського університету, Сер. IXY. Психологія. 1982, № 3, С. 77−81

15. Франкл, В. Людина в пошуках сенсу / В. Франкл. — М.: Прогрес, 1990. — 368 с, С. 129,156, 190

16. Хьелл, Л., Зіглер, Д. Теорії особистості СПб.: Пітер, 2003. — 608 с. С. 94,138, 379.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой