Методично-ілюстративне забезпечення проведення уроків образотворчого мистецтва у 1 класі

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Дипломна робота на тему

«Методично-ілюстративне забезпечення проведення уроків образотворчого мистецтва у 1 класі «

Зміст

Вступ

Розділ І. Наочно-методичне забезпечення проведення уроків образотворчого мистецтва

1.1 Наповнення та обладнання шкільного кабінету образотворчого мистецтва.

1.2 Реалізація дидактичного принципу наочності на уроках образотворчого мистецтва

1.3 Педагогічний малюнок як вид наочності

Розділ ІІ. Методично-інструктивний матеріал — основа сприйняття та вивчення образотворчого мистецтва

2.1 Умови ефективного використання ілюстративного матеріалу на уроках образотворчого мистецтва

2.2 Методика створення ілюстративного матеріалу до уроків образотворчого мистецтва у 1 класі

2.3 Використання методично-ілюстративного матеріалу на уроках образотворчого мистецтва

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Мистецтво впливає на духовне життя людини, її почуття, смаки, потреби. Чим досконалішими стають здобутки науково-технічного процесу, тим незахищенішою є тендітна чуттєва сфера особистості, тим важливішим виявляється встановлення того емоційного балансу, який забезпечує.

Образотворче мистецтва — один із важливих предметів у початкових класах. Однак далеко не всі вчителі початкових класів володіють зображальними вміннями. Але недооцінка предмета приводить до серйозних прорахунків в навчально-виховній роботі.

За сучасних умов першочергової значущості в цьому напрямку набувають так звані візуальні види мистецтва (до них належать і образотворче мистецтво) — передавачі більш як 90% наочної інформації про навколишній світ. Серед інших видів мистецтв образотворче мистецтво справляє на людину чи не найефективнішу дію, бо завдяки своїй універсальності плідно розвиває її емоційно-чуттєву сферу, поглиблює знання. Інтенсифікує візуальний і сенсорний досвід, формує загальну та естетичну культуру, що цілком відповідає основним завданням естетичного виховання: «…бачити в красі оточуючого світу, в красі людських відносин духовне благородство, доброту, сердечність і на цій основі стверджувати прекрасне в самому собі» [14].

Ми часто думаємо: наші діти займається не тим, чим нам хотілось би; не завжди проявлять інтерес до прекрасного, естетичного. Всі згідні з тим, що той, хто по-справжньому відчуває красу людських справ та відносин, красу оточуючого світу, не здатен на погані вчинки, але ще недостатньо робимо для того, щоб навчити дітей всьому цьому. Чи учимо ми їх культурні емоції? Чи вміє дитина розуміти, сприймати та переживати оточуюче, прекрасне? Але чи не ми самі винні в багатьох недоліках дітей?

У педагогічній практиці образотворче мистецтво сприяє розвитку образного мислення, асоціативної пам’яті, художньої уяви. Воно певною мірою впливає на внутрішній світ дитини, залучає її до сфери людських емоцій. Виховує в ній здібність орієнтуватися в навколишньому житті, пробуджує сприйнятливість до прекрасного. Стаючи зв’язком для ідей та почуттів, загальною мовою для різних культур, воно олюднює інші галузі пізнання, стимулює творчість, збагачує життя.

Актуальність дослідження. Перед сучасною педагогічною наукою гостро стоїть питання про необхідність докорінних змін у сфері освіти, які спрямовані на всебічно підготовку підростаючого покоління, її цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання. Поетапно, цілеспрямовано, зважаючи на час і умови, в яких ми живемо, необхідно навертати дітей на шлях духовності, розуміння та сприймання сьогодення. Для цього потрібно зрозуміти і повірити у величезні можливості образотворчого мистецтва в освітянському процесі.

Аналізуючи сучасне скерування мистецьких дисциплін у початковій школі та діючі навчальні програми, слід зазначити велику силу ефективного використання різного виду ілюстративного матеріалу: малюнки, таблиці, схеми, репродукції, фотографії тощо.

Тому серед приоритетних напрямів сучасної педагогічно науки вагоме місце посідає дослідження ефективного використання наочних матеріалів, які допомагають кращому засвоєнню багатьох теоретичних положень, тобто сприяє розвитку просторового, предметного, асоціативного мислення. Це обумовлюється особливостями розвитку мислення дітей. На ранніх етапах розвитку дитина мислить більше образами, ніж поняттями, при чому поняття фіксуються у дитячій свідомості значно менше, якщо вони підкріплюються конкретними фактами, прикладами та образами.

Враховуючи важливість реалізації ефективного використання ілюстративних матеріалів на уроках образотворчого мистецтва в молодших класах, актуальність та доцільність визначеної проблеми зумовили вибір теми нашого дослідження: «Методично-ілюстративне забезпечення проведення уроків образотворчого мистецтва у 1 класі».

Об'єкт дослідження: ілюстративні матеріали на уроці, але в першому класі як форма наочного методу навчання.

Предмет дослідження: формування основ зображальної грамоти учнів на основі ілюстративних матеріалів.

Мета дослідження: науково обґрунтувати, теоретично дослідити та експериментально перевірити доцільність, ефективність використання ілюстративних матеріалів для змістовного, глибокого вивчення основ образотворчого мистецтва учнями 1-го класу.

Завдання дипломної роботи:

— обґрунтувати значення педагогічного малюнка як виду наочності на уроках образотворчого мистецтва;

— проаналізувати умови ефективного використання ілюстративного матеріалу на уроках образотворчого мистецтва;

— розкрити дидактичний принцип наочності на уроках образотворчого мистецтва;

— розкрити процес створення ілюстративного матеріалу до уроків образотворчого мистецтва у 1 класі;

— ознайомитися із наповненням і обладнанням кабінету образотворчого мистецтва.

Розділ І. Наочно-методичне забезпечення проведення уроків образотворчого мистецтва

1. 1 Наповнення та обладнання кабінету образотворчого мистецтва

Перед вчителем образотворчого мистецтва поставлене конкретне завдання: формування у підлітків творчих індивідуальних здібностей для подальшої їх реалізації в перспективі. Зокрема, предмет образотворчого мистецтва в системі шкільного навчання повинен зайняти належне місце серед шкільних дисциплін. Реалізація поставленого завдання на уроках образотворчого мистецтва можлива тільки в умовах кабінетної системи.

Кабінет образотворчого мистецтва як навчальна лабораторія — це цілеспрямоване організоване середовище, де створені всі необхідні умови для формування індивідуальних творчих можливостей учня.

Сучасний вчитель образотворчого мистецтва повинен володіти методом художнього оформлення шкільних кабінетів. Створюючи образне оформлення кабінетів, яке визначається і розкривається в співставлення з його назвою, слід використовувати творчу наочно-образну інформацію. Художній проект будь-якого кабінету повинен суворо виконуватись в масштабі відносно даної архітектури, що дозволяє художнику-практиканту у вибраному масштабі формувати середовище інтер'єру.

Творчий пошук оптимального варіанту розкриття образності кабінету на задану тему — справа трудомістка та складна. При виконанні художнього проекту кабінету бажано, щоб підлога, стіни і стеля були взаємо пов’язані загальною ідеєю проекту. Для цього спочатку виконують в масштабі підлогу, потім до підлоги «прив'язують» стіни, тобто як би розвертають стіни навколо осі підлоги і кладуть їх на одну плоскість. Потім до однієї з осей стіни «прив'язують» стелю. При виконанні художнього проекту кабінету художнику необхідно мати систему образів, яка визначається кількістю основних компонентів, які складають кабінет.

Це можна уявити у вигляді системі художнього проекту кабінету:

Підлога і її види

Стіни і їх види

Стеля і її види

Вікна, двері, ніші, карнизи

Меблі і їх види

Малі архітектурні об'ємні форми.

Освітлення (природне та штучне).

Види світильників, прожекторів.

Зони ділення інтер'єру.

Ступінь наповнення інтер'єру.

Для проектування необхідно мати в асортименті ілюстрації видів стін, стель, підлог, вікон, дверей, меблів, освітлення, малих архітектурних об'ємних форм, види зон, ступінь насиченості інтер'єру. Наприклад, наочні образи стін можна виконувати з прямої, кривої та рельєфної поверхностями, виступами, нішами, кагонами, огородженнями. Різноманітні і види покриття стін: шпалери, лінкрустами, фарбування. Для облицювання використовується керамічна або металічна (кольорова) плитка, чеканка і т. д. Розписи сграфіто, темперний, олійний, на стружці, з допомогою кераміки, у вигляді імітації під різноманітні матеріали, кольорового скла, інкрустації і т.д. Художнику-проектору необхідно мати образну картотеку з усіма компонентами інтер'єру.

Один із варіантів проекту шкільного кабінету образотворчого мистецтва складається із двох приміщень: основного зверху і підсобного знизу. В основному приміщенні, призначеному для навчального процесу, індивідуальні стали для учнів розташовані амфітеатром, що включає похибки при огляді та натурних об'єктів, а також дозволяє учням вільно пересуватись між столами з метою змінити ракурс відносно натурних постановок і джерел світла. Зліва на проекті розташований стіл вчителя, в який вмонтований пульт управління технічними засобами навчання. В центрі біля фронтальної стіни, розташовані змінні універсальні подіуми для демонстрації універсальний постановок. Подіум може переміщатися по кабінету. Вздовж фронтальної стіни, що виконує функцію класної дошки, розташовані стійки з паличками. Палиці можуть підніматися і опускатися на різну висоту, завдяки чому можна змінювати розташування натурних об'єктів відносно лінії горизонту. У верхній частині прикріплений каприз, за яким знаходяться рухомі палиці, освітлювальні прожектора з кольоровим склом, механізм зашторювання. Штори підвішені справа і зліва від фронтальної стіни, вздовж стіни розташовані виставкові стенди з учнівськими роботами або навчальними таблицями, а також три зливні раковини. Задня стіна являє собою продовження стендів для виставок, виконаний отвір на ній служить для проекціювання технічними засобами навчання, які встановлюються в підсобному приміщенні. На вікнах підвішені штори декоративні і для затемнення. У підсобному приміщенні розташовуються меблі у вигляді стінок чи спеціальних стелажів для збирання наочних предметів, технічних засобів навчання натурного методичного фонду, учнівських робіт, методичної літератури, таблиць, діафільмів, діапозитивів, кодотранспорантів, кінофільмів, відеомагнітофонів, магнітофона, програвача, матеріалів та інструментів освітлюваних приладів і т. д. Все повинно бути систематизоване по темам і видам занять. Вчительський стіл повинен розміщуватись біля вікна. Даний кабінет може бути використаний вчителями креслення та музики. В створенні такого кабінету повинні брати участь і вчитель, і учні.

Постійно, піклуючись про оснащеність кабінету образотворчого мистецтва, вчитель повинен максимально прилучати учнів до цієї роботи, що створить додаткові умови не тільки для навчання образотворчого мистецтва, але й для ознайомлення учнів з історією мистецтва, художнім конструюванням, моделюванням. Тільки в цьому випадку будуть забезпечені високий науковий, ідеологічний і естетичний рівні викладання предмета, навчальна організація праці на уроці, що, без сумніву, викличе в учнів оволодіння знаннями і надбання навиків.

Розташування всіх необхідних засобів в такому кабінеті, їх оптимальне, розумне використання в навчанні і вихованні учнів, безумовно впливає на структуру уроку, стимулює самостійну ініціативу, творчу роботу учнів, створює передумови для вираження проблемних завдань.

Матеріали кабінету образотворчого мистецтва. В кабінеті образотворчого мистецтва повинні бути представлені наступні матеріали:

§ документальні - це роботи про мистецтво по питаннях естетичного виховання;

§ група засобів словесно-образної наочності - література про мистецтво, монографії художників різних історичних періодів;

§ група засобів, що забезпечує високий рівень наукової організації праці - книги з методики викладання образотворчого мистецтва, з позакласної і позаурочної роботи, матеріали із досвіду роботи школи, довідникові видання, матеріали про місцевих художників, творчі роботи учнів. ;

§ група засобів художньо-зображальної наочності - натуральний фонд, методичні таблиці, репродукції картини, листівки, фотографії;

§ група екранно-звукових засобів навчання — аудіовізуальні посібники, відеозаписи, кінофільми, діафільми, діапозитиви, грамзаписи, магнітофонні записи; комп’ютер, дискети;

§ група допоміжних засобів включає спеціальне кабінетне оснащення — мольберти, стелажі, підставки, подіум, демонстраційні вітрини, освітлювальні прилади, світильники, що управляються за допомогою реостата, апаратуру з технічних засобів, матеріали, інструменти, які використовує художник для створення рисунка, графічних та живописних робіт.

Практика довела, що засоби навчання дають необхідний педагогічний ефект тільки в тому випадку, якщо вчитель використовує їх в комплексі, в потрібний момент уроку, без порушення його логічної побудови.

Засоби навчання різні за характером, педагогічними можливостями, методиці застосування. Одні з них володіють високою наочністю, другі - гострою дидактичною напрямленістю, треті - ергодинамічною вигодою і т. д.

В образотворчому мистецтві лінії формують систему наочно-образного протиставлення: пряма — крива, товста — тонка, темна — світла, довга — коротка, кольорова — безбарвна. Наочно-образні протиставлення формують проблемні завдання. Наприклад, чи може товста лінія перейти в тонку, а темна в світлу? — Так, може. На листку паперу проведемо штрих олівцем, натиснувши на нього, а потім поступово зменшивши натиск. Цим досягається вирішення протиставлення якостей ліній і створюється ілюзія просторового середовища. Аналогічно відбувається і з іншими якостями ліній.

Різкість контурів один із прикладів передачі враження простору (так звана «просторова перспектива»). Таким чином найбільш головних зорових закономірностей: 1) просторова взаємодія точки ліній та простору; 2) контрастна взаємодія чорного і білого кольорів. На них і будуються особливості художньої мови рисунка.

Світло та його джерела (природні та штучні) можуть бути холодними або теплими, що відповідно відображається і на предметах. Світло може виявляти чи руйнувати форму, колір чи фактуру об'єктів, які ми сприймаємо, що можна спостерігати при штучному освітленні об'єктів лампами, змінюючи силу світлового потоку за допомогою реостата. Використовуючи кольорові скельця, можна змінювати колір джерела світла, і відповідно, і кольорове предметно-просторове середовище. Від напрямку променів кольорового забарвлення і сили джерела світла залежить якість об'єктів, які сприймається.

Наочно-образні зображальні якості світла в силу протиставлення формують таку систему: теплий-холодний, насичений-ненасичений, сильний-слабкий, кольоровий-безбарвний.

Щоб вміло відображати кольорове предметно-просторове середовище, необхідно володіти зображальними і виражальними кольоровими засобами, перед цим виявивши якості кольору.

Колір — це відчуття, що виникає в мозку у відповідь на світло, що попадає на сітківку ока. Колір ми розглядаємо як якість предметів і явищ (помідор -червоний, листок — зелений і т. д.)і як якість світла і світлових потоків від джерела випромінювання (лампа, свічка, сонце і т.д.)

Основні якості кольору визначають трьома показниками: кольоровий тон; яркість; насиченість. Кольори, які можна характеризувати кольоровим тоном, називається хроматичними. Кольори, які не володіють цими якостями, називаються ахроматичними.

Доведено, що серед усіх кольорових тонів тільки чотири не сприймаються суміш. Вони називаються унікальними або основними: червоний, жовтий синій, зелений. Кольори розміщені діаметрально, один відносно одного, наприклад червоний — зелений, жовтий — фіолетовий, оранжевий — синій, називаються контрастними або допоміжними. Кольори по своїм якостям діляться на теплі та холодні. В свою чергу, кольори в середині заданого кольору діляться також на теплі та холодні.

Сірий колір на кольоровому фоні отримує в середині заданого кольору забарвлення того же кольору; аналогічно червоний папірчик на зеленому фоні стане ще червонішим. Явище одночасного контрасту проявляється тим сильніше, чим насиченість кольору фону або світлота цього фону ближче до іншого кольору. Крім того, кольоросприйняття залежить від кольорових відношень в полі зору і їх взаємовпливу один на одного. Для того побачити явище одночасного контрасту в його максимальній силі, потрібно створити умови, при яких наглядач не бачить нічого, крім двох співставлених кольорів. Одночасний контраст впливає не тільки на кольоровий тон і насиченість кольору, але й на світлоту. Світлий предмет на чорному фоні здається світлішим, ніж на сірому фоні. Навпаки, темний предмет на світлому фоні виглядає ще темнішим. Явище кольорового дуже впливає на розуміння всієї картини кольорових відчуттів, яка визначається кольоровою адаптацією.

Наочно-образне протиставлення в області кольору формує таку систему зображальних якостей кольору: хроматичні - ахроматичні, теплі - холодні, насичені - ненасичені, світі - темні, ізольовані - неізольовані, контрастні - неконтрастні, основні - допоміжні.

Унікальними кольоровими тонами являються одиничні червоний, жовтий, зелений і синій. Всі інші кольорові тони розглядаються як суміш: жовто-зелені, червоно-жовті, оранжеві; синьо-червоні, фіолетові; синьо-зелені.

Сприймальну частоту чи насиченість кольору можна охарактеризувати як сприйняття концентрацій кольорового тону. Сприйняття яскравості (звичайно при зростанні інтенсивності освітленості) і характеристикою освітленості, при якому розглядається неізольований предмет. Світлота є характеристикою неізольованого кольору і використовується для порівняння «світліше» чи «темніше». Термін «світлота» застосовується для характеристики сприйняття яскравості одного кольору по відношенні до яскравості іншого чи яскравості середовища.

Сприйняття «яскравості, світлотності' в багато чому залежить від кількості кольорового тону. Кольори, які ми сприймаємо можуть бути ізольованими та неізольованими. Ізольовані або пов’язані кольори — це такі, які не знаходяться співвідношенні з іншими кольорами, впливаючи одне на одне (при сприйнятті, наприклад, картина, палітра).

Відомий художник Матісс говорив: «Колір і лінія — це сила, і в грі цих сил схована таємниця їх творення». Вже вкінці життя Матісс сказав, що весь його «творчий шлях був не чим іншим, як пошуком нових засобів виразності поза райським копіюванням природи». Навіть відступаючи від натури, художник повинен бути впевнений, що робить це з метою «більш повної передачі», бо «точності не є правда», де композиція, рисунок, колір виступили би у всій силі своїх зображальних можливостей. В результаті довгих спостережень Матісс переконався, що найменший відтінок не тільки світлотіней, але і ті модуляції фарб, які він розробляв роки доовізма, безперечно послаблюють енергію кольору. «Колір діє тим сильніше, чим він простіший… Для кольору найважливіше співвідношення». В цих висловах про колір ми спостерігаємо наочно-образне протистояння найменший відтінок, модуляція і цілісність кольору.

В поданих рисунках зображені майже всі зображальні і виражальні художні засоби, розкриті їх якості. Вони дають можливість учням пізнати кольорове предметно-просторове середовище, навчатися її організовувати за допомогою зображальних і виражальних художніх засобів і їх якостей, прийти до розуміння образотворчого мистецтва як умовного відображення просторового середовища засобами образотворчого мистецтва.

Необхідна також цілеспрямована робота вчителя у цілях ознайомлення учнів з оптимальними варіантами візуального відображення кольорового предметно-просторового середовища, й організація за допомогою художніх засобів, прийомів композиції, пов’язаних з розміщенням заданих об'єктів.

Процес створення оптимального варіанту кольорового предметно-просторового середовища ґрунтується на комбінації комбінаційних рішень двох видів зв’язку між предметами і простором в реальній діяльності; між зображальними образами та картинної площини.

Кольорове предметно-просторове середовище сприймається нами як реально існуюча перетворена людиною в художній образ. Один предмет характеризується відношенням даного предмету до простору і, навпаки, простору до предмета. Якщо два і більше предметів знаходяться в взаємозв'язку між собою та простором, ця взаємність характеризується такими факторами: предмети домінують над простором; простір домінує над предметами; середнє відношення між простором та предметами. Організація цих відношень відбувається з урахуванням перспективного сприйняття.

Комбінація відношення і зв’язків між зображальними предметами і художніми засобами відбувається в двох напрямках: механічне переміщення реально існуючих предметів в просторі; умовно-візуальне відображення в свідомості людини накопичених образів про предмети, їх умови розміщення в подальшому відтворенні художніми засобами по пам’яті.

За допомогою ряду спеціальних підібраних вправ діє можливість учням організувати комбінацію зв’язків між двома-трьома і більше предметами, що сприяє надбанню навиків у створенні оптимального варіанту взаємного розташування предметів, вияві зв’язків між ними, передачі даних предметів в кольорі, тоні і т.д.

Наприклад, учням пропонується розкласти на парті три предмета — книгу, ручку, зошит, організувати композицію, що має певний смисл, тобто натюрморт. Правильність свого композиційного рішення необхідно обґрунтувати. На наступному етапі уроку вибраний варіант композицій малюється з пам’яті. При цьому перш за все на оптимізації пошукового процесу.

Серія вправ допоможе учням засвоїти навики переміщення предметів відносно один одного і в просторі, де коментування за допомогою зображальних і виражальних художніх засобів і ознак. При цьому вчитель може використовувати методи аплікації і колапсу. Крім того, слід застосувати геометричні фігури, уявивши їх у формі так званої художньої геометрії. Для цього вчитель поглиблює знання, отримані на уроках математики, а також підводить до сприйняття типових предметів, які часто зустрічаються в природі.

Учні засвоюють, що геометричні фігури займають частину простору і виступають у формі об'єму, тому їх необхідно розглядати у взаємозв'язку один з одним і з простором, в якому вони знаходяться. І площина як елемент геометричної фігури з її багатообразними формами прояву є засобами організації просторового середовища. Вчитель пояснює, що геометричним фігурам притаманні певні ознаки як, з ограненою, так і з кривою поверхнею. Вони можуть бути об'ємні в формі рельєфу або конррельєфу, можуть заставлятись, накладатись, комбінуватись створюючи різні варіанти просторового середовища з притаманними їм характеристиками зображальними ознаками. Кольорова художня геометрія в образотворчому мистецтві являє собою елементарну азбуку пізнання і оволодіння предметно-просторовим середовищем. Для закріплення цієї теми можна організувати серію вправ.

1. Дана площина Р у формі квадрата. Альбомний листок розділяють на шість рівних квадратів з проміжками між ними. Будь-які три геометричні фігури з прямою і кривою поверхнями розкласти в зданій квадратній площині так, щоб геометричні фігури домінували над площиною, при цьому фігури по масі повинні бути рівними, а проміжки між ними однакові. Провести переміщення заданих фігур в площині Р, утворюючи чотири-п'ять композицій, при цьому можна прибирати по тону і фігури, і площини.

2. Та ж квадратна площина Р. Інші геометричні фігури розкласти методом накладання один на одного так, щоб вони чітко читалися.

3. Умови ті ж, одна із фігур домінує над двома іншими.

4. Площина Р домінує над геометричними фігурами. Фігури повинні розміщуватися по-різному відносно геометричних фігур зображальними засобами.

5. Зобразити різну фактуру заданих геометричних фігур зображальними засобам.

6. Використати об'ємні геометричні фігури, передати світлотіньовий об'єкт.

7. Використовуючи два-три предмета домашнього вжитку (овочі, фрукти і т.д.), намалювати в різних варіантах їх взаємно розташування з світлотіньовою передачею.

8. Виконати в заданій площині переміщення фігур в кольорі (теплими і холодними як окремо, так і разом).

Ці вправи закріплюють навики пошуку найбільш оптимального варіанту розміщення предметів на альбомному листку, що буде сприяти розвитку просторового мислення, створить передумови для набуття необхідних навиків до художньої творчості, конструювання, винахідництва.

Отримані знання про предметно-просторову композицію з використанням художньої геометрії допоможуть при вивченні таких тем: «Конструювання деталей іграшки і декоративної сітки», «Технічне моделювання і конструювання».

При розгляді композицій як процесу організації просторового середовища на площині художнім засобами вчитель повинен виконати ряд вправ з учнями. Наприклад, за допомогою монтажу можна створити нову композицію на задану тему, використовуючи ілюстрації із журналів, тобто змонтувати певну картину. Така вправа розвиває цілеспрямоване образне мислення.

Розкладання картини на зіставні частини з допомогою білої лінії допоможе засвоїти теоретичні знання про структуру картини.

Велику користь учням принесе виконання натюрморту та трафарету.

Велику цікаву роботу провів український художник, який проживав у Харкові, Василь Єрмолов. Експериментуючи з матеріалами, фактурами, формами, досліджуючи їх кольорові звуки, він створив ще в тридцяті роки «азбуку» живописної мови. Використовуючи основний тон, наприклад червоний те зелений, і притупляючи його чорним тоном або висвітлюючи білим, він знайшов для одного зеленого кольору 360 відтінків, покривши ними відповідну кількість карток. Комбінуючи цю азбуку, можна легко знаходити найбільш яркі та необхідні для кожного випадку з'єднань.

Розкладання картини на зіставні елементи, виконанням натюрморту по шаблону або монтажу картини на основі журнальних ілюстрацій можна не тільки створити простий натюрморт в техніці рисунка чи живопису, але й відтворити його за допомогою аплікації, використовуючи різні кольорові тканини, шкіру, метал та інші матеріали на цупкому картоні. Така діяльність дозволяє навчитися предметів натюрморту методом аплікації.

1. 2 Реалізація дидактичного принципу наочності на уроках образотворчого мистецтва

Одним із важливих дидактичних принципів — принцип наочності навчання — обумовлений необхідністю чуттєвого сприйняття вивчаючих предметів і явищ як основного для формування понять.

Глибоко вивчав використання наочних посібників в процесі навчання Я. А. Каменський, який пропонував використати принцип наочності на уроках образотворчого мистецтва, спостерігаючи реальні предмети або моделі (якщо нема реальних предметів), малюнки, картини. При цьому Каменський пропонував «золотим правилом» дидактики наступні: «…все, что только можно, предоставлять для восприятия зрением, слышимое — слухом, запахи — обаянием, подлежащее вкусу — вкусом, доступное осязания — путем осязания. Если какие — либо предметы сразу можно воспринять несколькими чувствами, пусть они сразу схватываются несколькими чувствами…». [14].

К.Д. Ушинський рахував наочним «також обучение, которое строится не на отвлеченных представлениях и слова, а на конкретных образах непосредственно воспринимаемых ребёнком… Этот род учения от конкретного к абстрактному, отвлеченному, от определения мысли так естественен и основывается на таких психических законах, что отвечать его необходимость может только тот, кто вообще человеческой природы вообще и детской в особенности» [15].

Наочність — одна із специфічних рис образотворчого мистецтва як навчального предмета. Як відомо, навчання образотворчого мистецтва побудоване на малюванні з натури. Таке навчання вже є наочним. Неможливо проводити заняття тематичного і декоративного малюванням і уроки; уроки-бесіди про образотворче мистецтво без таблиць, моделей, малюнків і репродукцій картин художників.

Наочне сприйняття предмета являє собою шлях до пізнання його сутності, до розкриття його характерних рис та закономірностей. Наочність сприяє розумінню в учнів спостережливості і логічного мислення. Коли діти сприймають предмети і процеси в натурі, наочність служить джерелом знань, якщо по відчуванні об'єкти не можуть бути показані, то зорова пам’ять допомагає відновити їх образи.

Використання наочних матеріалів допомагає кращому засвоєнні багатьох абстрактних понять, тобто сприяє розвитку абстрактного мислення. Сучасна дидактична наука називає окремі вимоги до наочних матеріалів: безпосередність у навчальному відношенні; відповідність вимогам програм; точність відображення реальної дійсності; відповідність віковим особливостям; відповідність естетичним та гігієнічним вимогам.

Методика використання дидактичних матеріалів чітко сформульований професором Д.О. Лордкинанідзе [7]:

а) пояснення мети спостереження і звертання особливості уваги на основні його моменти (первинна бесіда);

б) дотримання плановості і послідовності на всьому процесі навчання;

в) виділення основного, провідного і вторинного моментів спостереження із загостреною увагою учнів;

г) поетапне пояснення із використанням відповідних матеріалів з підручників, допоміжної літератури;

д) виконання учнями за завданням вчителя;

е) повторне спостереження для повного пізнання об'єкта спостереження;

ж) перевірка знань учнів, отриманих під час спостереження при оцінці їх успішності.

Наочні матеріали використовуються на уроках з 1 по 7 клас. Їх можна поділити на декілька груп.

— Предмети, які служать об'єктами зображення на уроках образотворчого мистецтва. В якості натури на уроках можуть бути використані предмети кубічної, призматичної, пірамідальної, циліндричної, конусоподібної, кульоподібної і комбінованої форми (фрукти, овочі, посуд, книги, робочі інструменти, квіти, вази, чучела птахів, тварин і т.д.);

— Моделі, які пояснюють конструктивні закономірності побудови предметів, закони, перспективи, світлотіні, кольорознавства, декоративної переробки форм рослинного і тваринного світу. Це можуть бути моделі геометричних тіл, предметів побуту, фігури людини;

— Схематичні малюнки і таблиці. На цих посібниках може бути показано поетапне виконання рисунка чи живописного етюду або вказані інші методичні вказівки. Їх використовують при поясненні законів перспективи, понять «холодний» і «теплий» колір, «світло», «тінь», «півтінь», «рефлекс» і т.д. Таблиці замінюють педагоги малюнок на класній дошці, тому їх використання економить час учнів.

— Репродукція картин, малюнків, зображення предметів ДМП. Цей ілюстративний матеріал вчитель використовує для ознайомлення дітей з мистецтвом народних умільців.

— Педагогічний рисунок. Особливе місце в навчально-виховному процесі має педагогічний рисунок — показ вчителем послідовності виконання малюнка, пояснення того чи іншого методу олівцем, пензлем показ конструктивної побудови, просторового положення об'єкта. Зазвичай педагогічний рисунок виконується крейдою на класній дошці чи аквареллю, гуашшю на великих листках паперу.

— Екранні наочні посібники (кінофільми, діафільми, діапозитиви). Демонстрація кінофільму діафільму і діапозитивів про творчість того чи іншого художника, про різноманітні види та жанри мистецтва в процесі бесіди активує мислення учнів, сприяє емоційному відношенню до матеріалу і в кінцевому випадку підвищує ефективність уроку. Діафільми і діапозитиви дозволяють необмежену кількість раз розглядати кадр, що дає вчителю можливість більш детально проаналізувати і охарактеризувати зображення.

Наочні навчальні матеріали по уроках образотворчого мистецтва допомагає успішному розв’язку в учнів просторового мислення. Використання наочний посібників може дати позитивні результати лише при умові правильної методики їх демонстрації. Перевантаження уроку слід звернути увагу на естетичні іншими методами відволікає увагу учнів. Заважає їм зосередитись не тільки на головному, але і на чомусь конкретно.

Особливу увагу вчитель образотворчого мистецтва слід звернути на естетичне оформлення та демонстрацію таблиць та репродукцій, виготовлених в умовах школи. Вони повинні бути великими, чіткими, їх слід проносити між рядами на рівні очей учні, не поспішаючи, щоб всі могли їх уважно роздивитись.

Не менш важливе питання про час демонстрації наочних матеріалів. Неправильно роблять ті вчителі, які із самого початкового уроку вивішують на дошку таблиці і репродукції або ставлять на стіл об'ємний ілюстрований матеріал. В цьому випадку наочність відволікає дітей від пояснення вчителя крім того, діти звикають до тих і під час демонстрації менш активно аналізують їх. Тому всі таблиці чи об'ємні матеріали повинні бути закриті мотками паперу, які вчитель знімає на час пояснення.

1.3 Педагогічний малюнок як вид наочності

Образотворче мистецтво поряд з іншими знаменитими предметами сприяє розвитку мислення, творчої уяви, естетичних почуттів учнів. Учитель образотворчого мистецтва напрямляє мислення школярів на активне пізнання навколишньої дійсності, розуміння об'єктивних закономірностей життя, впливає і розвиває індивідуальні здібності кожного. Усе це вимагає глибоких знань педагогіки, фахової методики, естетики, історії мистецтва, уміння професійно малювати, володіти методикою викладання образотворчого мистецтва.

Шкільна програма по образотворчому мистецтві передбачає засвоєння великого обсягу знань за порівняно короткий час. Тому педагог повинен гранично чітко використовувати всі засоби і можливості навчання. Усне пояснення завдання підкріплюється демонстрацією відповідних наочних посібників і малюванням крейдою по дошці. Це допомагає розкриттю найбільш ефективних способів і прийомів зображення.

Уже при складанні загального тематичного ілюстрованого плану на навчальний рік учитель намічає ті уроки, де малюнок крейдою на класній дошці буде максимально використаний, і заняття, на яких можна дати його в мисленому обсязі, застосувати замість класної дошки малюнок вугіллям або покарати прийоми роботи акварельними фарбами на планшеті також уроки, де застосовується тільки словесне пояснення.

Часто вчителі обмежується показом репродукцій, наочних посібників, методичних малюнків чи таблиць, де добре видно методику виконання завдання від початкового задуму до кінцевого завершення роботи. Однак досвід і експериментальні дослідження показали, що при постійному використанні таблиці педагогічний ефект їхнього застосування знижується, тому що учні швидко звикають до них, увага їх розсіюється, сприйняття трохи притупляється.

Виконання малюнка вчителем на очах у школярів побачити весь процес створення зображення. Уміле ведення малюнка, дотримання основних методичних вимог, творче натхнення педагога в процесі роботи допоможуть зрозуміти послідовність виконання завдання, значення окремих етапів і їхній зв’язок.

У таблицях етапи малювання дані на окремих аркушах відриві один до одного, а в малюванні на дошці з’являється можливість розкрити їхній зв’язок, магічну необхідність ведення завдання саме в тому порядку, у якому воно виконується вчителем. Крім того, при цьому педагог може дати і словесні пояснення своїх дій. Це дозволяє попередити помилки учнів, що особливо важливо в процесі навчання.

Попередження помилок повинне проводитись на основі вивчення малюнків школярів, визначення характерних неточностей і можливостей розвитку активної розумової діяльності дітей. Роботи з попередження помилок ведеться цілеспрямовано і будить активність учнів; часто вона використовується для закріплення пройденого матеріалу. У цих випадках вчитель у початковому начерку на дошці навмисно допускається помилки і, звертаючись до класу з питанням, змушує усіх задуматися і загальними зусиллями виправити їх.

Можна виконати кілька начерків і разом з дітьми відібрати найбільш відомий варіант. Інші начерки закреслюються або стираються. Деякі характерні помилки, що зустрічаються в багатьох учнів, учитель показує на дошці, роз’яснює, чому не можна так вести роботу, і одночасно визначає особливості вірного малюнка. За умови добре підготовлених окремих учнів клас, потім більш підготовленого, котрий під керівництвом учителя виправити неточності малюнка першого учня.

Зображення на класній дошці з успіхом використовується в проблемному навчанні. Проблемні ситуації можна застосовувати на кожному уроці. Так, з різних варіантів малюнка учням пропонується самостійно вибрати вірний варіант. Можна показати на дошці початковий етап зображення і запропонувати дітям самостійно закінчити роботу.

Отже, малюнок вчителя на класній дошці сприяє вихованню самостійності, активності учнів, цілеспрямованості при виконанні зображень. Малюнок педагога на дошці, усне пояснення, що супроводжує хід роботи, питання до школярів їхні відповіді допомагають встановити інший контакт учителя з учнями. Такий метод роботи веде до більш повного і заглибленого засвоєння знань і умінь. Педагог при цьому має залучити до виконання завдань учнів, що відносяться дещо байдуже до занять.

При всіх перевагах малюнок крейдою на дошці має і деякі недоліки. Так, він не дозволяє показати завершальні стадії роботи над зображенням тому, що вчителя не вистачає на це часу, та й сам характер негативного малюнку не дає можливості повноцінно передати тональні відношення натурної постановки. Тут необхідна наочність у вигляді таблиці, малюнка, виконаного викладачам, чи репродукції з роботи відомого майстра. Можливе використання зразка з методичного фонду, створеного студентами художнього навчального закладу, або роботи вчителя згідно обраної теми уроку.

Учитель, що добре володіє прийомами творчого малюнка на класній дошці, здобуває безсумнівний авторитет, що, у свою чергу, активізує образотворчу діяльність школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Великий розмір класної дошки дозволяє учителю виконувати малюнки великих розмірів, допомагає словесному поясненню ходу роботи. Зручність полягає також у тім, що крейду завжди легко стерти і знову нанести зображення на площину дошки.

Організовуючи навчання, педагог повинен врахувати ряд вимог, що відповідають змісту навчального матеріалу: елементи новизни (нові поняття, ознаки, якості, сторони відомого поняття, новий спосіб дій, новий зв’язок); протиставлення між відомими і новими знаннями, що є матеріалі, побудованими у вигляді протиставних фактів, поставленого завдання, питання чи наочності; логічна послідовність викладу матеріалу.

Спонтанність завжди дивує, може викликати почуття розсіяності при відповіді на, здавалось би, прості питання або при вирішенні нескладного завдання і т.д. Практика викладання образотворчого мистецтва сповнена таких несподіванок: наприклад, перехід прямої лінії в криву і навпаки; перехід площини в об'єм; цілісність і багатозначність заданого кольору.

Навчальна проблема як знання про незнання показує діалектичні протиставлення процесу пізнання, обумовлене наявністю в пізнавальному предметі багатьох протилежних сторін. Тому знання про нього завжди відносне. Діалектичне протиставлення зумовлене неможливістю пізнати предмет відразу.

Дослідження дидактиків показали, що джерелом процесу навчання, його рушійною силою є система протиставлення, які можна розділити на дві групи: об'єктні протиставлення самого змісту вивченого матеріалу, системи знань, понять; протиставлення навчального процесу, що виникли при спробі учня розкрити особливості змісту.

В загальному вигляді ця система протиставлень виступає як протиставлення між відомим способом дії і неможливістю вирішити завдання за його допомоги (поясніть новий факт, знайти відповідь на питання і т.д.). Воно лежить в основі навчання і рухає думку, стимулює розумовий пошук.

В процесі навчання проблема, вирішена наукою, може бути представлена тільки як навчальна, оскільки спосіб її вирішення відомий тільки вчителю. Тому потрібно говорити про вивчення матеріалу, показуючи логіку виникнення і вираження тої чи іншої проблеми. Звичайно, досить продуктивне будоване навчання навколо невирішених питань, пов’язаних із розкриттям змісту зображувальних та виражальних художніх засобів та їх якостей, показуючи різні точки зору, способи рішення, логіку пошуку. Тільки так можна дати відчути учням пошукову ситуацію на уроці образотворчого мистецтва. Вчитель повинен особливо уважно відноситись при цьому до висновків учнів.

Процес навчання не може бути реалізований за допомогою тільки «проблемних» чи «не проблемних» методів. Умовою ефективності його протікання і поєднання цих методів. Їх вибір повинен залежати від теми уроку, змісту навчального матеріалу, від вікових особливостей учнів, рівня їх підготовки. Лише в цьому випадку буде забезпечена висока ефективність навчального процесу.

В залежності від ступеня укомплектованості кабінету приладами для образотворчого мистецтва і рівня підготовки учнів вчитель вирішує, які із рекомендованих програмою робіт повісити в проблемному класі. Багато-чисельність досліджень переконливо доказують, що добре організована предметна діяльність приводить до високих результатів при засвоєнні нового матеріалу.

Вчитель поетапно керує процесом вирішення завдання, поступово формує в учнів практичні навики самостійної роботи. Одним із методів навчання, що пробуджує учнів до активного самостійного мислення, використанню своїх знань в пізнавальних і практичних цілях, є методом евристичної (гр. heurisko — знаходити) бесіди. Як і при будь-якому іншому виді бесіди, тут використовується спосіб питання-відповідей. Але ході евристичної бесіди вчитель пробуджує учнів знаходити відповіді на поставлені питання, тобто відкривати нові для себе знання, використовуючи необхідні знання, особисті спостереження, життєвий досвід, порівнюючи певні факти і голінні роздуми. Тим не менше цей метод навчання використовується порівняння рядка і найчастіше евристична бесіда підмінюється звичайною, репродуктивною, яка напрямлена на тільки на відтворювальну діяльність учнів. Завдання ж шкільного навчання визначається, щоб евристичній бесіді відводилось значно більше місця в навчальному процесі в поєднанні з іншими методами.

Евристична бесіда, вимагає і від вчителя, і від учнів великої підготовчої роботи. Готуючись до такого уроку, вчитель виділяє перш за все основні ознаки нового поняття, що підлягають вивченню, і підбирає дидактичні засоби — наочні образи, відповідні спірні знання, необхідні для сприйняття нового навчального матеріалу.

Ще Я. А. Каменський, Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський підкреслювали надзвичайно важливу роль наочності в навчанні і навіть в якомусь ступені абсолютизувати наочний метод, який рекомендує примірмо наступне: якщо деякі предмети відразу можна сприйняти декількома органами чуття, нехай вони відразу сприймаються декількома чуттями [8]. Наочність в начальні - дидактичний принцип, згідно якому навчання будується на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих учнями [8]. Особливо важливо при підготовці до евристичної бесіди підібрати систему таких питань, за допомогою яких вчитель зміг би провести учнів до самостійного визначення основних ознак явища, яке вивчаться, і на їх основі - до формування правильних уявлень.

В ході евристичної бесіди широко використовується прийом порівняння і співставлення учнями відомого і невідомого, аналіз основних ознак і їх узагальнення. Таким чином пізнавальна діяльність учнів відносно нового матеріалу спрямовується в кінцевому випадку на те, щоб вони самостійно прийшли до висновку, сформулювали правило, вивели формулу і т.д. Така мета досягається тільки при активній їх участі в бесіді, що розвиває логіку мислення і в цілому розумові здібності. При цьому система питань підбиралась таким чином, щоб відповіді учня ґрунтувались на особистих спостереженнях.

Розглянемо приклад евристичної бесіди при вивченні теми «Предмет і завдання образотворчого мистецтва». Вчитель, бажаючи провести учнів до відповіді про значення образотворчого мистецтва в житті суспільства, починає розмову з наступного питання: «Завдяки чому люди спілкуються між собою?». Учні в якості засобів спілкування називають сову, писемність. Вчитель доповнює їх розповіддю про можливості спілкування за допомогою жестів і задає наступне запитання: «Чи однакові можливості у цих засобів спілкування?». За допомогою вчителя учні підходять до висновку про обмеженість можливостей усіх засобів спілкування. Після цього вчитель ставить заключне питання: «Чи є такий засіб, який міг найбільш повно передавати інформацію від однієї людини до іншої?». Якщо учні затрудняються відповісти, вчитель може виставити рисунок, на якому зображений, наприклад, живопис на стіні, що безумовно, наштовхне їх на правильну відповідь: найбільш давнім і довершеним засобом спілкування між людьми був і залишається рисунок.

До розкриття змісту зображення художнього образу використати наступну ситуацію. На листку паперу написано слова «яблуко — писемність», нижче зліва намалювати яблуко, а справа написати «яблуко — зображальний образ»; нижче написати слова «яблуко — муляж» (макет, модель, структура), а ще нижче «яблуко — звук». Тепер запитується: де знаходиться яблуко? Перед нами листок паперу — знаки-символи, за допомогою яких спілкується людина. Вони замінять об'єкт, але не являється об'єктом. Таким чином, засобом спілкування і носієм інформації служать знаки-символи у формі писемності, зображального образу, муляжу, макета, моделі, скульптури, звуку, жесту, міміки. Знаки-символи як засіб мовного спілкування є продуктом людської діяльності. В процесі зображальної діяльності, за допомогою зображальної образної звукової символіки людина перетворює або трансформує оточуюче нас кольорове предметно-просторове середовище в художній образ-знак, який виступає в якості замінника реальної дійсності, а не є сама дійсність.

В доповнення вчитель розглядає оточуюче людину просторове середовище і його зображення як предмет дослідження в образотворчому мистецтві, вказує на різні між первинним просторовим середовищем і створеним людиною (інтер'єр класу, мінімальний двір і т.д.). після цього пропонується практична робота: учні з допомогою двох-трьох предметів організовує на столі просторове середовище так, щоб воно об'єднано одним смислом і володіло максимальною виразністю, а також зображають його в альбомі. Можна нагадати, що кабінет образотворчого мистецтва також є продуктом людської діяльності, пов’язаний з цілеспрямованою організацією предметно-просторового середовища.

При вивченні теми: «Перспектива» вчитель звертає увагу учнів на той факт, що пейзаж, який сприймається через аудиторне вікно, вміщає багатоповерхові будинки, дерева, стовпи та інші об'єкти. Вікно ж по розмірах менше, ніж об'єкти, які ми сприймаємо. Після спільних роздумів підходить до висновку про такого явища, як перспектива зорового сприйняття, якості якого пов’язані з будовою людського ока і його особливостями.

При вивченні кольору, джерела світла вчитель ставить питання учням: в якій формі представлений чи позначений даний вид енергії в художніх творах? Адже видима променева енергія світла чи кольору — це потік рухомих частинок видної частини електромагнітної хвилі. Після спільних роздумів вчитель та учні прийшли до висновку про те, що в картині чи на рисунку це виглядає у формі образного знакового означення, а не наявна сама енергія кольору чи світла.

Переробка інформації про предмети навколишнього середовища шляхом оперування не самими предметами навколишнього середовища, які їх заміняють, стала основою великих успіхів в інтелектуальному розвитку людства. Але оперування знаками мало і має таке велике значення саме тому, що знаки репрезентують для людської свідомості предмети дійсності, що є важливим засобом пізнання трьох предметів, їх звуків та відношень.

На прикладі педагогічної практики розглянемо з позиції проблемного підходу ідею наочно-образного протиставлення між реальною дійсністю і відображеною. Перед учнями вчитель демонструє в руках об'єкт зображення, до прикладу груша, і веде бесіду про її характерні ознаки: груша об'ємна, витягнута, кольорова, має масу, запах. Вчитель вільно переміщає її а просторі, перекладаючи з руки на руку і. т.д. Потім зображає на дошці грушу і запитує учнів: яка різниця між натуральною грушею та зображеною. Одне реальне, тобто натуральне, а друге — відображене. Відображена груша у формі зображувального образу в природі не існує - це продукт людської діяльності, створений за допомогою різних матеріалів, інструментів, знаків-символів, які є ретрансляторами і виступають у формі провідників ідей. І відображена, і зображена груша є об'єкт від чуттєвого, зорового сприйняття. Але з позиції різного стану, вони різні. Зображена груша постає перед нами у формі ліній, плям і т.д. Питання учням: чи можна зображену крейдою на дошці грушу витримати в руці чи покласти в кишеню? Відповідь — ні. А чому? Відповідь: дошка важка. На дошці малюємо лінії, які замінюють і позначають грушу. А об'єм на зображеній груші є? — Ні. В позначення об'єму за допомогою світла і тіні, але не сам об'єм.

Вперше Н. Н. Волков показав, що сприйняття предмета і рисунка різні по самій своїй природі. Сприйняття графічних зображень аналізувалось у вітчизняній та зарубіжній літературі переважно в контексті вивчення розвитку просторових уявлень, формування уявлень, пояснення сприйняття зображень, генезису конструктивної діяльності. В ході викладу вчитель звертається до учнів з запитанням: крейда — це матеріал чи інструмент? Безперечно, подібне питання ставить учнів на деякий час задуматися, але за допомогою спільних роздумів вчитель з учнями приходить до висновку про те, що в даній ситуації крейда виконує одночасно функцію як матеріалу, так і інструменту. Аналогічні функції виконує сангіна, пастель, вугіль, воскові ланки і т.д.

Вчитель ставить наступне питання перед учнями: чи можна втримати в руках відразу хмари, дерева, річку, сонце і т.д. чи ні? При цьому вчитель тримає в руках репродукцію І.І. Левітана «Золота осінь» або будь-який інший твір. Безперечно, що учні в більшості відповідають, що можна, якщо вони зображені на картині чи рисунку. Така організація пізнавальної діяльності учнів відбувається за рахунок використаного вчителем інформаційно-евристичного методу, що забезпечує на різних етапах уроку пошукову діяльність учнів. Розуміння ним навчальної проблеми досягається на уроках за допомогою вчителя, при спільному обговоренні або учнями самостійно. При цьому слід застосувати репродуктивні та інші методи викладання, що пробуджують учнів до активної навчально-пізнавальних дій.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой