Методично-організаційні положення обліку операцій з придбання і використання основних засобів на підприємстві

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МЕТОДИЧНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПОЛОЖЕННЯ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ПРИДБАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Вступ

  • Розділ 1. Теоретико-законодавчі аспекти обліку операцій з придбання і використання основних засобів на підприємстві
    • 1.1 визначення, класифікація та оцінка основних засобів
    • 1.2 документальне оформлення основних засобів
    • 1.3 міжнародні стандарти бухгалтерського обліку основних засобів на підприємстві
  • Розділ 2. Облік операцій з придбання і використання основних засобів на підприємстві
    • 2.1 Особливості обліку основних засобів
    • 2.2 Облік нарахування амортизації основних засобів
    • 2.3 Облік вибуття основних засобів
    • 2.4 Оренда основних засобів
    • 2.5 АРМ обліку основних засобів
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Додатки

Вступ

В даний час усі підприємства незалежно від їхнього виду, форм власності і підпорядкованості ведуть бухгалтерський облік майна і господарських операцій відповідно до чинного законодавства.

Виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки за рахунок використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і за рахунок основних фондів.

Невід'ємною частиною господарських засобів підприємства є основні засоби. Відмінною рисою основних засобів є їхнє багатократне використання в процесі виробництва, зберігання початкового зовнішнього вигляду протягом тривалого періоду. Під впливом виробничого процесу і зовнішнього середовища вони зношуються поступово і переносять свою початкову вартість на витрати виробництва протягом нормативного терміна служби шляхом нарахування зносу (амортизації) по встановлених нормах.

Вартість виробничих потужностей адекватна функціональній (виробничій) корисності предметів протягом усього терміна їхньої експлуатації (тобто періоду, протягом якого майно, що відноситься до основних засобів, здатне виконувати функції, що приносять прибуток його власнику). Основні засоби беруть участь у процесі виробництва тривалий період (протягом багатьох виробничих циклів), зберігаючи початкову форму і властивості, але поступово зношуються і переносять свою вартість на виготовлений продукт.

Відповідно до принципів бухгалтерського обліку вартість виробничих потужностей повинна рівномірно розподілятися протягом гаданого терміна їхньої експлуатації шляхом розподілу (списання) на звітні періоди, протягом котрих ці потужності будуть мати продуктивну корисність (спроможність). Цей процес називається амортизацією основних засобів.

Активи — це майбутні економічні вигоди, які можливі до одержання в результаті минулих операцій або угод по придбанню майна. Майбутні економічні вигоди пов’язані зі спроможністю активів приносити прибуток підприємству при його обміні на що-небудь ще, що подає цінність для підприємства; шляхом його використання у виробництві чого-небудь цінного для підприємства або шляхом застосування для погашення зобов’язань. Майбутні економічні вигоди від активів звичайно приймають форму притоку чистої готівки на підприємство. Для того щоб бути активом, будь-який ресурс, крім готівки, повинний володіти трьома важливими характеристиками [11]:

1. Ресурс повинний окремо або в сполученні з іншими ресурсами забезпечувати прямо або побічно майбутній притік коштів.

2. Підприємство повинно мати можливість отримувати прибуток і контролювати доступ до нього інших зацікавлених осіб. зацікавлених осіб.

3. Операція або інша угода, що дає підприємству право на прибуток або контроль над ним, повинна бути завершена. угода, що дає підприємству право на прибуток або контроль над ній, повинна бути завершена.

Оцінка вартості активів за останній час широко обговорюється. Не було вирішене питання про те, яким методом краще оцінювати вартість активі: на основі минулих витрат або на основі ринкової вартості. Експерти і спеціалісти в області здійснювали тиск на користь переходу на облік ринкової вартості. Банки ж продовжують застосовувати метод оцінки по минулих витратах, що відбиває неторговий характер більшості видів їхньої діяльності.

Розділ 1

Теоретико-законодавчі аспекти обліку операцій з придбання і використання основних засобів на підприємстві

1.1 Визначення, класифікація та оцінка основних засобів

Основні засоби (ОЗ) — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року [16].

Відповідно до діючої типової класифікації ОЗ групуються за її функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

За функціональним призначенням розрізняють виробничі ОЗ, що безпосередньо беруть участь виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання тощо).

За галузями народного господарства ОЗ розподіляються на: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв’язок тощо [13].

Більша частина ОЗ належить до галузі «Промисловість». Вона безпосередньо пов’язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності зумовлює необхідність обліку ОЗ, що належать до інших галузей господарства, які знаходяться на балансі промислового підприємства, належать до галузі «Будівництво».

У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку ОЗ промислових підприємств розподіляються на промислово-виробничі, виробничі ОЗ інших галузей народного господарства і невиробничі.

До виробничих ОЗ належать [14]: будови, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робочі машини і обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, робочі і продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми та інші ОЗ.

У складі виробничих ОЗ виділяють їх активну частину — машини, обладнання, транспортні засоби.

Невиробничі ОЗ безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих ОЗ належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.

За використанням ОЗ поділяються на діючі (всі ОЗ, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що використовуються у даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об'єктів ОЗ).

Істотне значення в обліку ОЗ має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних фондів. Орендовані ОЗ показуються у балансі орендодавача, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів.

В балансі по статті «Основні засоби» показується вартість ОЗ, як діючих, так і тих, що знаходяться на консервації або в запасі. Первісна вартість визначається [17]:

— по об'єктам, виготовленим на самому підприємстві, а також придбаним за плату у інших підприємств та осіб — виходячи із фактичних затрат на зведення або придбання цих об'єктів, включаючи витрати на доставку, монтаж, установку. Вона виявляється в момент введення об'єкта в експлуатацію та залишається незмінною на протязі всього строку надходження ОЗ на підприємство, за винятком випадків дообладнання та добудови об'єктів в порядку довгострокових інвестицій, реконструкцій та часткової ліквідації об'єктів;

— по об'єктам, внесеними засновниками в рахунок їх вкладів в Статутний капітал — по домовленості сторін;

— по об'єктам, одержаним від інших підприємств та осіб безоплатно — експертним шляхом або по даним документів прийому-передачі.

ОЗ, які були в експлуатації та придбані за плату, приймаються на облік по купівельній вартості з додаванням витрат на доставку та установку, а також сум зносу по цим об'єктам, вказаних в документах на купівлю-продаж.

Переоцінена вартість ОЗ — це вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Оцінка об'єктів ОЗ по залишковій вартості визначається відніманням від первісної (переоціненої) вартості нарахованого зносу, що обліковується в бухгалтерському обліку. В балансі приводиться окремо первісна та залишкова вартість основних засобів, а також окремо сума нарахованого зносу.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР п. 8.2.1 під терміном «основні засоби» потрібно розуміти матеріальні активи, які використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення до експлуатації таких матеріальних активів, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з п. 8.2.2 основні фонди діляться на три групи:

1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальне устаткування;

2 — автотранспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі; електронні оптичні, електромеханічні пристрої і інструменти, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації, інше офісне обладнання;

3 — любі інші основні фонди, які не включені в групи 1 і 2.

Згідно з П (С)БО 7 та Інструкцією № 291 «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій» до ОЗ належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації), який перевищує 1 рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). У визначенні нічого не говориться про мінімальну вартість предметів, що не включається при придбанні (спорудженні, виготовлені) до складу ОЗ. Проте підприємства мають право самостійно встановлювати границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів.

Відповідно до П (С)БО 7 у визначенні ОЗ присутнє поняття «використовуються для здійснення соціально-культурних функцій», що дозволяє говорити про те, що ОЗ невиробничого призначення відповідно до П (С)БО 7 належать до ОЗ для цілей фінансової звітності.

На сьогодні П (С)БО 7 дозволяє підприємству самостійно визначати, що відносити до ОЗ, а що ні, виходячи з того, що ніхто не забороняє підприємству прийняти рішення про зарахування до складу ОЗ саме тих видів МШП, котрі найбільш відповідають цьому поняттю з економічної точки зору.

Як і будь-який актив, ОЗ відображається в балансі при додержанні двох умов:

— існує імовірність одержання економічних вигод від його використання;

— оцінка ОЗ може бути достовірно визначена.

Відносно імовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого ОЗ.

Виходячи з визначення ОЗ за П (С)БО 7, такими цілями є:

— використання ОЗ в процесі виробництва;

— використання ОЗ в процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;

— використання ОЗ для надання в оренду іншим особам;

— використання ОЗ для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.

Що стосується можливості достовірної оцінки виходячи з положень П (С)БО 7 та Інструкції № 291, то підприємству слід використовувати дві оцінки вартості ОЗ: історична собівартість, справедлива вартість.

Історична собівартість ОЗ визначається на рівні первісної оцінки ОЗ, котра включає в себе:

— фактичну вартість об'єкта основних фондів;

— вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни товару, за винятком ПДВ;

— витрати на транспортування;

— витрати на державну реєстрацію;

— витрати, пов’язані безпосередньо з приведенням об'єкта в робочий стан (витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та заготівельні витрати, пов’язані з придбанням ОЗ, витрати на страхування, витрати на установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату послуг спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати на оплату праці працівників, пов’язаних з процесом введення ОЗ в експлуатацію) тощо.

Не включаються до складу первісної вартості ОЗ і відображаються у складі витрат:

— витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі ОЗ;

— понаднормативні суми відходів;

— понаднормативні витрати на оплату праці;

— загальногосподарські витрати.

Під справедливою вартістю ОЗ розуміється вартість ОЗ, котру може бути отримано в операціях обміну між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. Згідно з додатком до П (С)БО 19 справедлива оцінка ОЗ визначається таким чином:

— земля і будівлі - ринкова вартість;

— машини і обладнання — ринкова вартість, а у разі відсутності даних про ринкову вартість — переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням зносу на дату оцінки;

— інші основні засоби — переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Як ринкова вартість, можуть бути використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке твердження ґрунтується на принципі обачливості, згідно з яким методи оцінки, застосовувані в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів.

Як переоцінена вартість (вартість їх відтворення в сучасних умовах і цінах) може виступати експертна оцінка ОЗ, здійснена незалежними експертами.

Виходячи з вимог Інструкції № 291 зарахування на баланс ОЗ, придбаного за грошові кошти або спорудженого підрядним способом, здійснюється за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка застосовується при проведенні переоцінки такого ОЗ, при спорудженні ОЗ власними силами, при одержанні ОЗ безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійснення бартерних операцій з ОЗ.

Оцінка споруджуваного власними силами (господарським способом) ОЗ проводиться із застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна вартість включає до себе прямі та накладні витрати, пов’язані з таким спорудженням. Не включаються до складу первісної вартості такого об'єкта понад нормовані відходи, понад нормовані витрати на оплату праці та відсотки за кредит, залучений до такого спорудження. Також історична собівартість такого об'єкта не повинна перевищувати його справедливої оцінки. Крім того, додатна різниця між історичною і справедливою вартістю відноситься до складу витрат підприємства і відображається у Звіті про фінансові результати.

Згідно з П (С)БО 7 існує такий різновид ОЗ, які обов’язково потребують часу для підготовки їх до використання за призначенням або реалізації. Такі об'єкти відносяться до кваліфікованих активів. Наприклад, кваліфікованими активами є будівлі і споруди, які споруджуються на замовлення спеціалізованими підприємствами.

При формуванні собівартості кваліфікованих активів витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для виготовлення кваліфікованих активів, включаються до складу його первісної вартості.

У процесі господарської діяльності можливе проведення ремонтів, модернізацій та інших видів робіт з ОЗ. Відповідно до П (С)БО 7 в тому випадку, якщо підприємство проводить ремонт ОЗ, у результаті чого планується відновити його первісний ресурс, то незалежно від величини витрат на такий ремонт підприємство не збільшує балансову вартість ОЗ, а відображає такі витрати у складі витрат звітного періоду.

Якщо такі роботи передбачають модернізацію або інше поліпшення об'єкта ОЗ, у результаті яких передбачається, що функціональні можливості об'єкта покращаться, в результаті чого зростуть економічні вигоди від його використання, сума витрат на такі поліпшення збільшує балансову вартість такого об'єкта.

У процесі господарської діяльності підприємство згідно з П (С)БО 7 має право проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо балансова вартість об'єкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від його справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість об'єкта збільшується (дооцінка), сума дооцінки відображається в статті «Інший додатковий капітал». Якщо в результаті переоцінки балансова вартість зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як витрати.

Перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкова вартість об'єкта ОЗ при черговій дооцінці вартості цього об'єкта ОЗ входить у состав доходів звітного періоду з відображенням різниці між сумою чергової (останньої) дооцінки залишкової вартості об'єкта ОЗ і вказаним перевищенням у складі другого додаткового капіталу.

Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта ОЗ при черговій уцінці залишкової вартості цього об'єкта ОЗ направляється на зменшення другого додаткового капіталу з включенням різниці між сумою чергової (останньої) уцінки залишкової вартості об'єкта ОЗ і вказаним перевищенням у видатках звітного періоду.

Отже, весь вищевикладений матеріал базується на П (С)БО 7 «Основні засоби», а також на деяких положеннях МСБО.

1.2 Документальне оформлення основних засобів

Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку спричинив зміни в обліку необоротних активів підприємства. Зокрема, значні зміни сталися в обліку основних засобів у зв’язку з набранням чинності П (С)БО 7 «Основні засоби», яке затверджене наказом Мінфіну України № 92 від 27. 04. 2000 р., зареєстроване Мінюстом України 18. 05. 2000 р. за № 288/4509 та набрало чинності з 1 липня 2000 року. З введенням у дію цього стандарту додалося роботи постійно діючим інвентаризаційним комісіям, оскільки на них покладаються обов’язки зі встановлення вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів (п. 5 П (С)БО 7).

Підприємства повинні: вибрати один із п’яти методів нарахування амортизації, викладених у п. 26 П (С)БО 7, плюс метод, який використовувався до введення в дію сьомого стандарту; в разі необхідності - провести переоцінку окремих об'єктів основних засобів, якщо їх залишкова вартість значно (більш як на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу (див. пункти 16 — 21 П (С)БО 7).

Окремою «подією» для підприємства є визначення строку корисного використання (експлуатації) основних засобів (див. пункти 23 — 25 П (С)БО 7). У бухгалтерській пресі з’явилися різні міркування щодо того, хто (бухгалтер, інженер-експлуатаційник, керівник підприємства) повинен визначати такі строки. На мою думку, така робота (за умови фахового (а отже, ефективного) підходу до використання основних фондів) не до снаги спеціалісту якогось певного профілю.

Для здійснення таких розрахунків потрібні знання не тільки економічних процесів на підприємстві. Треба досконало знати технічні характеристики об'єкта амортизації і специфіку технологічних процесів, в яких задіяні ті чи інші об'єкти основних засобів, потрібен постійний маркетинг ринку продажів щодо нових розробок машин і устаткування з подібними характеристиками. І врешті-решт — потрібні неабиякі знання вищої математики. Таких вундеркіндів серед українського люду (а не те що на якомусь конкретному підприємстві) замало для того, щоб одноособово виконати колосальні обсяги робіт, які на нас звалилися з волі надто старанних, над природно завзятих і надміру запобігливих «реформаторів».

Такими розрахунками повинна займатися група різнобічних спеціалістів. А у всі часи такі обов’язки покладалися саме на постійно діючу інвентаризаційну комісію. Втім — можете назвати її інакше!

Щоб усе це здійснити, необхідні ще й ґрунтовні знання нових і вже чинних нормативних документів. Деякі, на нашу думку, визначальні моменти наводимо в рамках цього розділу. А багато чого вам доведеться знаходити самотужки у відповідних документах, на які ми будемо посилатися.

Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Бухгалтерський облік основних засобів ведеться на балансовому рахунку — 10 «Основні засоби». Згідно з П (С)БО 7, усі основні фонди підприємства для цілей бухгалтерського обліку класифікуються за такими групами:

1. Основні засоби

1.1. Земельні ділянки.

1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

1.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

1.4. Машини та обладнання.

1.5. Транспортні засоби.

1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

1.7. Робоча і продуктивна худоба.

1.8. Багаторічні насадження.

1.9. Інші основні засоби.

2. Інші необоротні матеріальні активи

2.1. Бібліотечні фонди.

2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.

2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди.

2.4. Природні ресурси.

2.5. Інвентарна тара.

2.6. Предмети прокату.

2.7. Інші необоротні матеріальні активи.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Об'єкт основних засобів — закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку окремим об'єктом основних засобів.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Під час інвентаризації основних засобів перевіряють правильність: включення до складу основних засобів; нарахування амортизації; проведеної переоцінки (індексації). При цьому за першу половину 2000 року перевірка амортвідрахувань та переоцінки здійснюється за нормативними документами, які діяли на той час. Правильність віднесення цінностей до основних фондів контролюється з урахуванням вимог нового законодавства.

Спочатку комісія перевіряє дані бухгалтерського обліку про наявність основних фондів, знайомиться із записами про рух та технічний стан окремих об'єктів в інвентарних картках або інших документах. Перевіряє наявність документів, що характеризують окремі основні засоби (технічні паспорти, плани будівель по поверхах тощо). Перевіряє наявність документів на земельні ділянки, водоймища та інші об'єкти природних ресурсів, що підтверджують право власності підприємства на них.

Після ретельного вивчення облікової інформації члени комісії оглядають об'єкти в натурі з метою перевірки їх фактичної наявності у визначених розпорядчими документами керівника підприємства місцях експлуатації та встановлення їх придатності для подальшого використання за прямим призначенням. До опису заносять їх повну назву, призначення, інвентарний і заводський номери, рік випуску (побудови), дату введення в експлуатацію, балансову (первісну) вартість. У разі встановлення непридатних для експлуатації основних фондів на них складається акт ліквідації типової форми ОЗ-3 (затверджена наказом Мінстату від 29. 12. 95 р. № 352) та подаються пропозиції щодо подальшого їх використання в іншій якості. Такі об'єкти заносять до окремого опису. Об'єкти, які за своїми економічними характеристиками не належать до основних засобів, переводяться до складу інших активів (ТМЦ, МНМА або МШП).

Для обліку витрат, пов’язаних із придбанням або створенням різних видів основних засобів використовуються відповідні субрахунки рахунку 15 «Капітальні інвестиції»:

— субрахунок 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів» призначений для обліку витрат на придбання або виготовлення власними силами матеріальних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 «Основні засоби» (крім об'єктів будівництва та основного стада);

— субрахунок 153 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів» призначений для обліку витрат підприємства на придбання або виготовлення власними силами матеріальних активів, облік яких ведеться на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи»;

— субрахунок 155 «Формування основного стада» призначений для обліку витрат на формування основного стада робочої та продуктивної худоби (крім тварин, які обліковуються на рахунку 21 «Тварини на вирощуванні та вигодівлі»).

Збільшення первісно очікуваних економічних вигод може бути досягнута двома шляхами:

збільшення надходжень грошових коштів внаслідок зростання виробничої потужності об'єкту;

зменшення витрат, пов’язаних з використанням об'єкту основних засобів.

Бухгалтерські записи для обліку таких витрат такі ж, як і при створенні і придбанні основних засобів, тобто використовується рахунок 15 «капітальні інвестиції».

Витрати накопичуються на рахунку 152 і після їх завершення включаються до первісної вартості об'єкту основних засобів:

Дт 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів «

Кт 23 «Виробництво»

Кт 20 «Виробничі запаси»

Кт 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»,

Кт 65 «Розрахунки по страхуванню»,

Кт 66 «Розрахунки по оплаті праці».

Дт «Основні засоби»

Кт 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів «

Аналітичний облік основних засобів ведеться по кожному об'єкту окремо.

При введенню основного засобу в експлуатацію оформлюється форма № 03−1 «Акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів» застосовується для оформлення зарахування до складу основних засобів окремих об'єктів для обліку введення їх до експлуатації; для оформлення внутрішнього переміщення основних засобів з одного цеху (відділу, дільниці) до іншого, а також для виключення Їх зі складу основних засобів при передачі іншому підприємству (організації).

При отриманні (купівлі) основних засобів акт складає комісія, яка призначається розпорядженням (наказом) керівника підприємства. Акт складається в одному примірнику на кожний окремий об'єкт. Складання загального акта, яким оформлюється приймання декількох об'єктів основних засобів, дозволяється лише при обліку господарського інвентарю, інструментів, обладнання і т.п., якщо ці об'єкти однотипні, мають однакову вартість та прийняті в одному календарному місяці.

При передачі основних засобів іншому підприємству акт складається у двох примірниках (для підприємства, яке отримує, і підприємства, яке здає основні засоби).

При оформленні внутрішнього переміщення основних засобів акт також складається у двох примірниках у тому відділі, який здає основні засоби.

У процесі експлуатації основні засоби, зберігаючи свою первинну фізичну форму, поступово зношуються (фізично, морально), передаючи частками свою вартість на собівартість заново створеного продукту, ї метою накопичення коштів для повного відновлення зношених об'єктів вартість зношуваної частки основних засобів у вигляді амортизаційних відрахувань включається до затрат виробництва або обігу [24].

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» амортизацію визначено як систематичний розподіл вартості об'єкта основних засобів, яка підлягає амортизації, протягом строку його корисного використання.

Вартість основних засобів, що підлягає амортизації, визначається як різниця між собівартістю об'єкта і його ліквідаційною вартістю. Під ліквідаційною вартістю, як відомо, розуміють суму, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації") після вирахування очікуваних затрат, пов’язаних з реалізацією (ліквідацією) об'єкта.

Об'єктом амортизації є основні засоби, які мають обмежений строк корисного використання (земля, наприклад, строк корисного використання якої не обмежений, не підлягає амортизації).

Строком корисної експлуатації основних засобів є період, протягом якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), які підприємство очікує одержати від його використання. Строк корисного використання об'єктів основних засобів визначається самим підприємством.

Для нарахування амортизації підприємства можуть застосовувати як метод рівномірної, так і прискореної амортизації.

Рівномірна амортизація досягається переважно за допомогою методу прямолінійного списання. При цьому методі вартість об'єкта основних засобів списується рівними частками протягом всього періоду його експлуатації. Перевагою такого методу є простота розрахунку і рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує порівнянність собівартості продукції з доходом від реалізації. Проте при цьому методі не враховується моральний знос, різні виробничі потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації.

При використанні методів прискореної амортизації у перші роки експлуатації основних засобів списується більша (основна) частина їх вартості, з щорічним зниженням амортизаційних відрахувань. Доцільність застосування методів прискореної амортизації пояснюється тим, що найбільша інтенсивність використання основних засобів приходиться на перші роки експлуатації їх, коли вони фізично і морально е новими, а також, тим, що у підприємства накопичуються кошти для заміни об'єкта в разі швидкого морального старіння та інфляції.

Метод нарахування амортизації визначається підприємством самостійно й періодично переглядається.

Нарахування амортизації починається з місяця наступного за місяцем, в якому основні засоби визнані активом, і припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єктів основних засобів з підприємства. На період переведення основних засобів на консервацію, а також реконструкції і модернізації нарахування амортизації призупиняється.

Розрахунок амортизації здійснюється у розробних таблицях ф. 03−14 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для промислових підприємств), ф. 03−15 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для будівельних організацій), ф. 03−16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту».

Сума нарахованої амортизації по основних засобах включається у витрати тих ділянок виробництва (обігу), де знаходяться в експлуатації основні засоби, і в бухгалтерському обліку відображається записом по кредиту рахунка 131 «Знос основних засобів» у кореспонденції з дебетом рахунків:

23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати» (на суму нарахованої амортизації об'єктів виробничого призначення);

92 «Адміністративні витрати» (на суму амортизації об'єктів загальногосподарського призначення);

93 «Витрати за збут» (на суму амортизації об'єктів, якг використовуються в підрозділах, зайнятих збутом продукції);

949 «Інші витрати операційної діяльності» (на суму амортизації об'єктів житлово-комунального і соціально-культурного призначення) та ін.

Якщо підприємство для обліку затрат використовує рахунки класу 8 «Витрати за елементами», то на суму нарахованої амортизації роблять запис по дебету рахунка 83 «Амортизація» в кореспонденції з кредитом рахунка 131 «Знос основних засобів».

За методом рівномірного (прямолінійного) списання вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його служби. При цьому річна норма та річна сума амортизації залишаються постійними на весь строк корисної служби об'єкта, накопичена амортизація збільшується, а балансова вартість об'єкта зменшується.

1.3 Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку основних засобів на підприємстві

Основний міжнародний стандарт, що регулює облік основних засобів на підприємстві, -- МСБО 16 [6].

Метою цього Стандарту є визначення облікового підходу до основних засобів, щоби користувачі фінансових звітів могли розуміти інформацію про інвестиції суб'єкта господарювання в його основні засоби та зміни в таких інвестиціях. Основні питання обліку основних засобів — це визнання активів, визначення їхньої балансової вартості та амортизаційних відрахувань, а також збитків від зменшення корисності, які слід визнавати у зв’язку з ними.

Сфера застосування.

Стандарт слід застосовувати в обліку основних засобів, за винятком випадків, коли інший Стандарт вимагає або дозволяє застосування іншого облікового підходу.

Стандарт не застосовують до:

a) основних засобів, класифікованих як утримувані для продажу відповідно до МСФЗ (МСФО) 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність»;

б) біологічних активів, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю (див. МСБО (МСБУ) 41 «Сільське господарство»); або

в) прав на корисні копалини та запасів корисних копалин, такі як нафта, природний газ та подібні не відтворювані ресурси. Проте цей Стандарт застосовують до основних засобів, використаних для розробки або збереження активів, наведених в б) та в).

Інші стандарти можуть вимагати визнання об'єкта основних засобів, що базується на підході, який відрізняється від підходу в цьому Стандарті. Наприклад, МСБО (МСБУ) 17 «Оренда» вимагає від суб'єкта господарювання оцінювати визнання об'єкта орендованих основних засобів на основі передачі ризиків та винагород. Проте, у таких випадках цей Стандарт визначає інші аспекти облікового підходу до таких активів, включаючи амортизацію.

Суб'єктові господарювання слід застосовувати Стандарт до нерухомості, що перебуває у процесі будівництва чи забудови для майбутнього використання як інвестиційної нерухомості, але яка ще не відповідає визначенню інвестиційної нерухомості в МСБО (МСБУ) 40 «Інвестиційна нерухомість». По завершенні будівництва чи забудови нерухомість стає інвестиційною нерухомістю і від суб'єкта господарювання вимагається застосовувати МСБО (МСБУ) 40. МСБО (МСБУ) 40 застосовується також до інвестиційної нерухомості, яка перебуває у процесі перебудови для тривалого майбутнього використання як інвестиційної нерухомості. Суб'єкт господарювання, який застосовує модель собівартості для інвестиційної нерухомості відповідно до МСБО (МСБУ) 40, має застосовувати модель собівартості Стандарту.

Розділ 2

Облік операцій з придбання і використання основних засобів на підприємстві

2.1 Особливості обліку основних засобів

Найкращим відображенням особливостей обліку основних засобів на підприємстві є облік між головним підприємством та філією. Розглянемо його детальніше.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16. 07. 99 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями, за текстом — Закон № 996-XIV) підприємство може самостійно виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства. Ведення бухгалтерського обліку відокремленими підрозділами здійснюється відповідно до єдиної облікової політики головного підприємства, затвердженої в установленому порядку наказом керівника.

При розробці облікової політики підприємства, що має відокремлені підрозділи, доцільно передбачити порядок ведення обліку в підрозділах, а також порядок і строки передачі первинних документів або звітів до головного підприємства.

Порядок взаємодії між головним підприємством й відокремленим підрозділом залежить від того, виділено підрозділ на окремий баланс чи ні.

Під окремим балансом розуміють систему показників (обчислюються та заповнюються підрозділом підприємства), які відображають його фінансово-майновий стан на звітну дату для потреб управління підприємством.

Виділення відокремленого підрозділу (філії) на окремий баланс визначається установчими документами головного підприємства, у тому числі його статутом та положенням про філію.

У разі якщо відокремлений підрозділ не виділяється на окремий баланс, то облік господарських операцій такого відокремленого підрозділу здійснюється головним підприємством. Для зручності підприємство може вводити до синтетичних рахунків окремі субрахунки для обліку інформації про операції, що здійснені в конкретному підрозділі.

Якщо відокремлений підрозділ (філія) виділяється підприємством на окремий баланс, дані первинних документів про господарські операції, а також про господарські операції, що відповідно до законодавства підлягають відображенню на окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складаються окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включаються до балансу підприємства і відповідних форм фінансової звітності юридичної особи, яка згідно з Господарським кодексом України від 16. 01. 2003 р. № 436-IV (зі змінами та доповненнями) має самостійний баланс.

Для відображення розрахунків головного підприємства з його філіями, іншими виділеними на окремий баланс підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, передбачено субрахунок 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки».

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30. 11. 99 р. № 291 (зі змінами та доповненнями), на субрахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки» ведеться облік внутрішньогосподарських розрахунків з виробничими одиницями і господарствами, виділеними на окремий баланс: за взаємним відпуском матеріальних цінностей; за реалізацією продукції, робіт, послуг; за передачею витрат загально управлінської діяльності; за виплатою заробітної плати працівникам цих господарств та іншими видами розрахунків. Передача активів (основних засобів, готової продукції, товарів тощо) від одного підрозділу (філії) до іншого, виділеного на окремий баланс, відображається за кредитом рахунків обліку відповідних активів і дебетом субрахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки», а їх одержання — зворотною кореспонденцією цих рахунків. Сальдо за цим рахунком відображається в окремому балансі філії в пасиві, а головного підприємства — в активі. При цьому сальдо за субрахунком 683 при складанні загального балансу підприємства — юридичної особи має дорівнювати нулю.

Передача головним підприємством об'єкта основних засобів на баланс філії відображається за кредитом рахунків 10 «Основні засоби» і дебетом субрахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки». Філією зазначену операцію буде відображено так: Кт 683 Дт 10.

Повернення філією об'єкта основних засобів відображається записом за кредитом рахунків 10 «Основні засоби» і дебетом субрахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки». У бухгалтерському обліку головного підприємства зазначену операцію буде відображено зворотним записом.

При передачі та поверненні об'єкта основних засобів потрібно враховувати таке.

Порядок організації бухгалтерського обліку основних засобів визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Мінфіну України від 27. 04. 2000 р. № 92 (за текстом — ПБО 7), та Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими наказом Мінфіну України від 30. 09. 2003 р. № 561 (зі змінами та доповненнями, за текстом — Методичні рекомендації № 561). Відповідно до п. 33 ПБО 7 об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом. Головне підприємство вилучає зі складу активів (списує з відповідного субрахунку рахунку 10 «Основні засоби») об'єкт основних засобів, що передається, та, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття такого об'єкта, припиняє нараховувати амортизацію.

Водночас філія, отримавши об'єкт основних засобів, включає його до складу активів (відповідний субрахунок рахунку 10) і, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання об'єкта основних засобів, нараховує амортизацію. Пунктом 26 Методичних рекомендацій № 561 визначено, що нарахування амортизації проводиться щомісяця підприємством, на балансі якого відображено вартість об'єкта основних засобів. Тобто надалі філія продовжуватиме нараховувати амортизацію за методом, який передбачено у наказі про облікову політику головного підприємства.

Нарахування амортизації об'єктів основних засобів відображається філією за кредитом рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» і дебетом рахунків обліку витрат (83 «Амортизація» та/або дебетом рахунків 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут»). Облік нарахування та використання амортизаційних відрахувань здійснюється на рахунку 09 «Амортизаційні відрахування». Роз’яснення з цього приводу надано в листі Мінфіну України «Щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій з оренди цілісного майнового комплексу» від 06. 09. 2005 р. № 31−4 200−20−16/18 941.

Відповідно до п. 5 Методичних рекомендацій № 561 господарські операції з придбання, введення в експлуатацію, підтримання в робочому стані, поліпшення і вибуття основних засобів оформлюються підприємствами первинними документами.

Передача та повернення об'єкта основних засобів здійснюються на підставі розпорядчого документа (наказу) керівника головного підприємства. Крім того, складається акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форма № ОЗ-1), на підставі якого вносяться відмітки до Інвентарної картки обліку основних засобів (форма № ОЗ-6).

Приклад. Головним підприємством створено філію, виділену на окремий баланс. Для виконання поставлених перед філією цілей, відповідно до Положення про філію, головне підприємство передало їй на баланс основні засоби строком на два роки первісною вартістю 30 000 грн. При цьому за даними бухгалтерського обліку зараховано знос на дату передачі - 5000 грн., залишкова (балансова) вартість основного засобу — 25 000 грн.

Філія прийняла основні засоби та після закінчення строку використання повернула їх головному підприємству. При цьому філією за два роки використання основних засобів зараховано знос 10 000 грн. (наведені суми є умовними).

Розглянемо, якими записами відображаються ці операції в бухгалтерському обліку головного підприємства та його філії (див. таблицю 2. 1).

Таблиця 2. 1

№з/п

Зміст господарської операції

Кореспонденція рахунків

Головне підприємство

Сума,
грн.

Філія

Дт

Кт

Дт

Кт

1

Передача

Отримання

Первісна вартість основних засобів

10

30 000

10

Сума зносу основних засобів

131

5000

131

Залишкова вартість основних засобів

683

25 000

683

2

Відображення суми зносу основних засобів

10 000

23, 91, 92, 93

131

Отримання

Передача

3

Первісна вартість основних засобів

10

30 000

10

Сума зносу основних засобів (5000 грн. + 10 000 грн.)

131

15 000

131

Залишкова вартість основних засобів (25 000 грн. — 10 000 грн.)

683

15 000

683

Після закінчення кожного звітного періоду відокремлені підрозділи, виділені на окремий баланс, мають подати головному підприємству бухгалтерську звітність, підсумки якої включаються до загального фінансового звіту головного підприємства (юридичної особи).

Доречно нагадати, що обов’язок щодо перевірки стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства покладено на головного бухгалтера або особу, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку головного підприємства (п. 7 ст. 8 Закону № 996-XIV).

Податковий облік операцій з передачі основних фондів між головним підприємством та філією. Податок на прибуток. Пунктом 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28. 12. 94 р. № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) до платників податку на прибуток віднесено філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (за текстом — філії), зазначених у пп. 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення про сплату консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами Закону № 334/94-ВР та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

При цьому філії є платником податку на прибуток за своїм місцезнаходженням незалежно від того, чи сплачує така філія податок на прибуток самостійно або консолідовано. Однак при консолідованій сплаті відповідальність за сплату податку, у тому числі сплату штрафних санкцій за невиконання, несвоєчасне виконання або виконання не в повному обсязі зобов’язань зі сплати податку, покладається на головне підприємство.

Належність філії та головного підприємства — юридичної особи до однієї адміністративно-територіальної одиниці визначається відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21. 05. 97 р. № 280/97-ВР (зі змінами та доповненнями). При цьому під адміністративно-територіальною одиницею згідно зі ст. 1 цього Закону, слід мати на увазі область, район, місто, район у місті, селище, село.

Якщо філія та юридична особа розташовані на території однієї адміністративно-територіальної одиниці, то така філія не вважається окремим платником податку на прибуток, а розглядається як єдиний платник податку на прибуток разом з головним підприємством, а її валові доходи, витрати та амортизаційні відрахування відображаються у складі показників декларації платника податку, якому така філія підпорядкована.

Проте незважаючи на те, чи є філія самостійним платником податку на прибуток, вартість такого об'єкта у разі одержання об'єкта основних фондів від головного підприємства не включається до валового доходу філії, оскільки ця операція здійснюється у межах однієї юридичної особи.

А відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР валовий дохід включає, зокрема, доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку в звітному періоді, за винятком випадків, коли такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

Також не матиме наслідків в податковому обліку головного підприємства операція повернення переданого філії майна, наприклад, у зв’язку з її ліквідацією за рішенням засновників.

Водночас статус філії як платника податку впливає на її право зменшувати скоригований валовий прибуток на суму амортизаційних нарахувань, нарахованих на одержані від головного підприємства об'єкти основних фондів.

Згідно з пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів розуміють поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Крім того, відповідно до пп. 8.1.2 цього пункту амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Отже, філія, яка є самостійним платником податку на прибуток, не має права здійснювати амортизаційні нарахування на одержаний від головного підприємства об'єкт основних фондів і зменшувати на їх суму скоригований прибуток, оскільки цією філією не було пронесено витрат на придбання або виготовлення такого об'єкта.

Щодо можливості філії віднести до складу валових витрат понесені нею витрати на ремонт переданого головним підприємством об'єкта основних фондів у розмірі 10%, то слід зазначити таке.

Згідно з нормами пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР платникам податку надано право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2 — 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Враховуючи зазначене, філія, яка є самостійним платником податку на прибуток і не здійснює амортизаційні нарахування на отриманий від головного підприємства об'єкт основних фондів, не може скористатися нормою пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР.

Податок на додану вартість. З метою обкладання ПДВ операцій з передачі основних фондів між головним підприємством та філією зазначимо, що філії не є окремими платниками ПДВ.

Зокрема, п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03. 04. 97 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями, за текстом — Закон № 168/97-ВР) визначено коло осіб, які можуть бути зареєстровані як платники ПДВ згідно зі ст. 2 цього Закону. Оскільки філії відповідно до п. 3 ст. 95 Цивільного кодексу України від 16. 01. 2003 р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями) не є юридичними особами, а також не є суб'єктами господарювання, вони не підпадають під визначення платників ПДВ і не можуть бути зареєстровані платниками цього податку.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой