Модульне рейтингове навчання як педагогічна технологія

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

  • ВСТУП
    • РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОДУЛЬНОГО РЕЙТИНГОВОГО НАВЧАННЯ
    • 1.1 Модульне рейтингове навчання як педагогічна технологія
    • 1.2 Діяльність педагога у процесі модульної організації навчання
  • РОЗДІЛ 2. РОЗРОБКА МЕТОДИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ З ПСИХОЛОГІЇ СІМ'Ї
    • 2.1 Представлення теми «Соціологія сім'ї» у модулі
    • 2.2 Зміст лекції на тему «Соціологія сім'ї»
  • ВИСНОВКИ
  • ЛІТЕРАТУРА
  • ВСТУП
  • Актуальність теми курсового дослідження обумовлена тим, що останні роки у вищих навчальних закладах запроваджується модульно-рейтингова система оцінювання знань. Модульне навчання вже тривалий час займає чільне місце в організації навчання у вищій школі за кордоном. Це дало можливість демократизувати освітні процеси, індивідуалізувати навчання майбутніх фахівців, систематизувати роботу студентів, підвищити їхню навчально-пізнавальну активність. В організації сучасного навчання у вищій школі фахівці відзначають кілька суперечностей: між фронтальними способами навчання та індивідуальним процесом, темпом засвоєння знань та формуванням вмінь; між безальтернативним змістом навчального матеріалу та пізнавальними інтересами майбутніх фахівців; між переважанням репродуктивних способів навчання та необхідністю творчих підходів до професійної діяльності.
  • Рейтинг (англ. rating -- оцінка, порядок, класифікація) -- термін, який означає субґєктивну оцінку явища за заданою шкалою. За допомогою рейтингу здійснюється первинна класифікація соціально-педагогічних обґєктів за ступенем вираження спільної для них властивості. У педагогічних науках рейтинг служить основою для побудови різноманітних шкал оцінок, зокрема при оцінюванні різних сторін навчальної і педагогічної діяльності, популярності чи престижності професій серед молоді тощо. Одержані при цьому дані звичайно мають характер порядкових шкал. Рейтингова система передбачає визначення рівня оволодіння студентами змістом навчального матеріалу модуля, цілісного курсу, сформованості умінь і навичок.
  • Об'єкт дослідження — методика викладання соціології.
  • Предмет дослідження — модульно-рейтингова система викладання соціології.
  • Мета дослідження — теоретично проаналізувати особливості модульно-рейтингової системи у сучасній вищій школі та практично розробити методичні матеріали з соціології сім'ї.
  • Завдання дослідження.
  • 1. Проаналізувати модульне рейтингове навчання як педагогічну технологію.
  • 2. Розглянути особливості роботи педагога при організації модульно-рейтингового навчання.
  • 3. Розробити методичні матеріали для викладання теми з соціології сім'ї.

Методи дослідження — аналіз, синтез, порівняння.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОДУЛЬНОГО РЕЙТИНГОВОГО НАВЧАННЯ

1.1 Модульне рейтингове навчання як педагогічна технологія

Модульне навчання виникло як альтернатива традиційному. Воно інтегрує в собі все те прогресивне, що накопичено в педагогічній теорії та практиці останніх років. Так, наприклад, із програмованого навчання запозичена ідея алгоритмізації діяльності учня: визначення мети, завдань, етапів навчальної діяльності, індивідуалізація темпу навчання, здійснення чітко окреслених, логічно обґрунтованих дій, проміжний самоконтроль та об'єктивна оцінка проміжних результатів роботи; з теорії поетапного формування розумових дій використовується сама її суть — орієнтовна основа діяльності. Кібернетичний підхід збагатив модульне навчання ідеєю гнучкого управління діяльністю студентів. Із психології запозичено наукове трактування та обґрунтування рефлексії. Накопичені узагальнення теорії та практики диференціації, оптимізації, проблематизації навчання — усе це інтегрується в організації модульного навчання, в принципах і правилах його побудови, відборі методів і форм організації процесу навчання.

Найбільш повно основи модульного навчання розроблено П. Юцявичене і висвітлено в монографії «Теорія та практика модульного навчання», яку було видано ще у 1989 році [15].

Слід зазначити, що тривалий час технологія мала експериментальний характер, цікаво, що навіть у такій фундаментальній праці Г. Селевка як «Современные образовательные технологии» 1998 року видання її було залишено поза увагою [8].

Сутність модульного навчання полягає в тому, що учень самостійно досягає конкретної мети навчально-пізнавальної діяльності в процесі роботи з модулем. Модуль — це цільова функціональна одиниця, в якій об'єднано навчальний зміст і технологію оволодіння ним в систему високого рівня цілісності.

Окрім того, модуль виступає засобом навчання, оскільки до нього входять цільовий план дій, банк інформації, методичне керівництво щодо досягнення очікуваних результатів, ефективної реалізації навчальної мети. Саме модуль може виступати як програма навчання, що індивідуалізована за змістом, методами навчання, рівнем складності, ступенем самостійності, темпом навчально-пізнавальної діяльності студента.

Цільові орієнтації модульного навчання — засвоєння студентами системи знань і спеціальних умінь з конкретної навчальної теми; способів самостійної діяльності; розвиток пізнавальних і творчих здібностей.

Назва «Модульне навчання» зв’язано з міжнародним поняттям «модуль», одне із значень якого — функціональний вузол. В педагогіці модуль — це функціональний вузол навчально-виховного процесу, довершений блок дидактично адаптованої інформації. Оскільки подібне визначення не відповідає критеріям науковості, то впроваджується термін «навчальний модуль» [11, с. 27].

Навчальний модуль — це цілісна функціональна одиниця, що оптимізує психо-соціальний розвиток студента і викладача. Основними психолого-дидактичними засобами реалізації навчального модуля є педагогічно адаптована система понять у вигляді сукупності системи знань, системи норм і системи цінностей. Крім того це — поетапне суб'єктивне відкриття учнем під паритетним впливом учителя цієї системи у ході пошукової пізнавальної активності і наступного використання її як засобу (способу) діяльності.

Модульне навчання — це цілісна система, що інтегрує дидактичні засоби, необхідні для вирішення основних цілей освіти.

Кредитно-модульна система -- це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів). Її основними завданнями є:

— адаптація ідей Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS) до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;

— забезпечення студентові можливості навчання за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями майбутнього фахівця і сприяє його саморозвитку відповідно до підготовки до життя у вільному демократичному суспільстві;

— стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;

— унормування порядку надання можливості студенту отримати професійну кваліфікацію відповідно до потреб ринку праці.

Перехід до інноваційної системи організації навчального процесу вимагає від вищого навчального закладу розроблення документів, які були невластиві для нього раніше, зокрема:

— щорічного інформаційного пакету про заклад (інформація про умови вступу, перелік спеціальностей, опис навчальних планів, опис програм дисциплін, умови проживання, розмір плати за навчання, дані про професорсько-викладацький склад тощо);

— положення про координатора (інформація студентам про Європейську систему зарахування кредитів, допомога при складанні індивідуального навчального плану та його коригування під час навчання, здійснення зв’язку із закордонними вищими навчальними закладами у процесі обміну студентами, надання відомостей про міжнародні програми, в яких може взяти участь студент тощо);

— положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу (інформація про організацію модульного і семестрового контролю знань, про правила ліквідації академічної заборгованості, методику отримання студентами додаткових балів за активну участь у навчальній та позанавчальній роботі, про методику визначення рейтингу студентів за результатами семестрового чи річного контролю знань).

Автори «Енциклопедії освіти» вважають, що модуль -- це задокументована, логічно завершена, відносно самостійна, цілісна частина освітньої, освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, стажування), сукупність теоретичних і практичних завдань відповідного змісту та навчально-методичного забезпечення із завершальними контрольними заходами, що мають на меті встановити рівень успішності суб'єкта навчання [3].

Тобто, модуль -- це відносно завершений навчальний процес, який забезпечує засвоєння студентами змістової одиниці логічної структури навчального матеріалу. На практиці це зводиться до поділу навчального курсу на відносно самостійні змістові одиниці, однакові за обсягом або кратні кредитам ECTS, визначення способів їхнього оптимального засвоєння студентами. Особливістю модуля є відносна самостійність, змістовна завершеність, можливість розглядати його як одиницю програми. Водночас він є частиною певної програми та структурно-логічно взаємопов'язаний з іншими її модулями.

В. Коваленко вважає, що модуль виконує управлінські функції, його зміст передбачає цільову програму дій та загальний контроль пізнавальної діяльності. Контрольно-регулюючі характеристики модуля при цьому передбачають наявність:

діагностичного тесту, що регулюється принципом завершеності навчання, оскільки його результати є або допусканням до вивчення навчального матеріалу, або наданням студентам додаткової інформації щодо використання літературних джерел для успішного проходження навчального випробування;

варіативних способів розв’язання завдань;

контрольного тесту, що визначає рівень засвоєння студентом навчального курсу [4].

Теорія модульного навчання базується на специфічних принципах, тісно зв’язаних з загально-дидактичними. Вони виступають як керівні ідеї модульного навчання. Введенні наступні принципи [3, с. 65]:

модульності;

— виділення із змісту навчання відокремлених елементів;

— динамічності;

— дієвості, оперативності знань і їх системності;

— гнучкості;

— увідомленної перспективи;

— різнобічності методичного консультування;

— паритетності.

Принцип модульності:

Навчальний матеріал потрібно конструювати таким чином, щоб він забезпечував досягнення дидактичної мети, поставленої перед студентами.

Він повинен бути поданий закінченим блоком.

В відповідності навчальному матеріалу потрібно інтегрувати різні види і форми навчання, підпорядковані досягненню намічених цілей.

Принцип виділення із змісту навчання відокремлених елементів потребує розглядати навчальний матеріал в рамках модуля, спрямованого на вирішення інтегрованої дидактичної цілі.

Модуль, як відзначають В. Гольдшмидт, А. А. Вербицький, Ю. К. Балашов і ін., являє собою обсяг навчальної інформації, необхідної для виконання якої-небудь конкретної діяльності. Він може включати кілька модульних одиниць, кожна з яких містить опис однієї закінченої операції, теми.

Завдяки використанню модулів у навчанні можливі:

— розбивка навчального матеріалу на закінчені частини, що мають самостійне значення;

— добір більш значимого, істотного й відсіювання «зайвого» навчального матеріалу;

— максимальна індивідуалізація просування в навчанні.

При розробці модулів М. Ланге (Англія) основну увагу приділяє компактному розташуванню навчального матеріалу із широким застосуванням наочності (малюнків, схем, креслень), а також побудові системи питань, вправ і задач для відпрацьовування матеріалу, представленого в навчальному елементі.

У Мічиганському університеті (США) метод модулів є одним з напрямків індивідуалізованого навчання, що дозволяють здійснювати «самонавчання» з регулюванням темпу роботи і змісти навчального матеріалу[1, с. 86 — 87].

Кожен модуль має структуру, ціль (загальний або спеціальна), вхідний рівень, плановані результати навчання (знання, уміння, елементи поводження), зміст (контекст, методи і форми навчання) [12, с. 15].

На сучасному етапі розвитку науки поняття модульності виступає як один із принципів системного підходу. Принцип модульності визначає динамічність і мобільність функціонування системи. Сама система може бути представлена як сукупність модулів або розглядатися як окремий модуль у структурі загальної системи. Наявність базових і варіативних модулів, а також відповідних компонентів у структурі окремого модуля сприяє збереженню логіки навчальної дисципліни.

Для запровадження модульно-рейтингової системи (МРС) необхідно дотримуватися таких правил:

1. Забезпечити готовність викладачів і студентів працювати за модульно-рейтинговою системою.

2. Здійснити необхідну методичну підготовку викладачів до запровадження МРС.

3. Запровадити науково обґрунтовану і методично забезпечену самостійну навчальну роботу студентів.

4. Домогтися запровадження модульного навчання: з кожної навчальної дисципліни чітко визначити навчальні модулі; обґрунтувати оцінювання кожного модуля в залікових одиницях.

5. Здійснити необхідну організаційно-методичну підготовку: налагодити систему аналізу й оцінювання ЗУН кожного студента за результатами опанування певних модулів; підготувати компґютерні програми для використання тестових методик перевірки якості ЗУН; налагодити ретельний облік результатів звітів за виконанням модульних завдань; в індивідуальних планах викладачів передбачити години для здійснення аналізу й оцінювання навчальної роботи студентів; у кожній навчальній дисципліні визначити числові параметри переведення кількісних показників (кредитів) в офіційні оцінки знань студентів.

6. Забезпечити відкритість оцінювання навчальної діяльності студентів.

7. Визначити науково обґрунтовані обсяги навчальних завдань для самостійної роботи студентів на міжпредметному рівні з урахуванням бюджету часу, що виділяється на навчальну роботу.

Досвід запровадження модульно-рейтингової системи оцінювання навчальної діяльності студентів дає підстави стверджувати, що вона має переваги, наукове обґрунтування яких переконливо сформулював професор A.M. Алексюк у монографії «Педагогіка вищої освіти України».

Для студентів ці переваги полягають у тому, що:

-- навчальний рейтинг активізує самостійну роботу студентів (СРС), робить її ритмічною і систематичною впродовж семестру;

-- формується позитивна мотивація навчальної діяльності;

-- стимулюється самостійність, ініціативність, відповідальність, творчість, змагальність, дбайливість;

-- студент зорієнтований на самостійний науковий пошук, що сприяє інтелектуальному розвитку особистості;

-- підвищується обґєктивність оцінювання ЗУН, збільшується ймовірність уникнення випадковостей;

-- зменшується навантаження під час екзаменів та заліків;

-- здобуті знання більш глибокі і міцні;

-- отримується особисте задоволення від процесу учіння.

Для викладачів є:

-- реальна можливість індивідуалізації навчання та диференційованого підходу;

-- можливість допомогти студентам у навчальній роботі, рівномірно розподілити навантаження протягом семестру;

-- можливість уникнути конфліктів, які часто виникають у результаті підсумкової перевірки знань на екзамені.

Кожний модуль передбачав конкретну оцінку в залікових одиницях (табл. 1. 1)

Пропуск студентом занять, які не відпрацьовані, призводить до зняття 10 балів (залікових одиниць).

Таблиця 1.1.

Назва модуля

Кількість залікових одиниць

Навчальні теми: 25 * 10 од.

250

Ведення робочого зошита

60

Ведення словника

40

Складання опорних схем і таблиць

50

Разом

400

При підсумковому оцінюванні залікові одиниці (бали) переводяться в офіційні оцінки чотирибальної системи за шкалою: 400--360 -- «відмінно»; 360--320 --«добре»; 320--280 -- «задовільно».

Упродовж двох семестрів проводилася цілеспрямовано організована самостійна робота студентів. Кожен з них виконував письмову роботу з тем курсу, звітував про зміст і якість опрацювання інших модулів. Протягом року йшов процес не лише вивчення нового навчального матеріалу, але й закріплення раніше вивченого. Кожен студент мав можливість підвищити свій рейтинг шляхом поглибленого опрацювання того чи того модуля (теми). Це особливо стимулює діяльність студентів. Панує повна відкритість оцінювання навчальної праці.

На першому занятті педагог знайомить студентів із сутністю модульно-рейтингового оцінювання, пояснює психологічні особливості застосування цієї системи, запрошує студентів до співпраці.

Упродовж часу, який відведено на вивчення курсу, здійснюється наполеглива робота більшості студентів, складаються ділові стосунки між викладачем і студентами. Та головне -- це якість знань.

Для перевірки гіпотези, що запровадження модульно-рейтингового оцінювання сприяє інтенсифікації навчального процесу і підвищує якість знань, було використано формуючий експеримент, яким охоплено 125 студентів філологічних спеціальностей. Три групи (75 студентів) були контрольними. Для них читались лекції, проводились практичні заняття, здійснювалася епізодична перевірка знань за традиційними методиками. Після завершення курсу всі складали екзамени. Студенти експериментальних груп слухали лекції, брали участь у практичних заняттях та інших видах навчальної роботи за методикою модульно-рейтингового навчання з використанням системи рейтингового оцінювання знань. Опрацювання навчального курсу з педагогіки завершувалося також екзаменом. Результати цієї роботи подані у табл.1. 2

Таблиця 1.2 Результати опрацювання навчального курсу з педагогіки

Групи

Кількість студентів

Якість знань за середнім балом

За результатами екзаменів

Через

5 днів

після

екзамену

Через

місяць

після

екзамену

Через 3 місяці

після екзамену

Експериментальні

50

4,8

4,6

4,1

3,8

Контрольні

75

4,4

2,2

1,8

0,7

Нинішній етап розвитку національної вищої освіти характеризується модернізацією і реформуванням, спрямованими на приєднання до Болонського процесу з метою входження в європейський освітній і науковий простір. Болонський процес -- це здійснення структурного реформування вищої освіти, зміна освітніх програм, форм і методів навчання, контролю і оцінювання навчальних досягнень студента з метою підвищення якості освіти, спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування на європейському ринку праці. Цей процес добровільний, полісубґєктний, поліваріантний, відкритий, поступовий і гнучкий. Він ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури і не нівелює національні особливості освітньої системи України. Його метою є прийняття зручних і зрозумілих градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій, введення двоступеневої структури вищої освіти (бакалавр -- магістр), використання єдиної системи кредитних одиниць (ECTS -- Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи) і додатків до дипломів, розробка, підтримка і розвиток європейських стандартів якості освіти, усунення наявних перепон для підвищення мобільності студентів, викладачів, науковців. Впровадження кредитно-модульної системи навчання передбачає реорганізацію традиційної схеми «навчальний семестр -- навчальний рік, навчальний курс», раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі й перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля, використання більш широкої шкали оцінювання знань, вирішальний вплив суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку.

Кредитно-модульна організація навчання за своєю суттю є гуманістичною. Вона базується на засадах субґєктно-субґєктної, толерантної, партнерської педагогіки. Траєкторію свого навчання, індивідуальну програму своєї освіти визначає сам студент з допомогою викладача -- тьютора (опікуна). Навчання має рівномірно розподілений, рівномірно напружений характер упродовж всього терміну перебування студента у ВНЗ. І найголовніше, ця система гарантує високу якість підготовки, а значить, убезпечує студента від професійної непридатності після завершення навчання.

Модернізація навчального процесу в руслі вимог Болонської декларації передбачає значне збільшення обсягів самостійної роботи студента (до 50--60%), індивідуалізацію навчання. Це в свою чергу потребує належного науково-методичного забезпечення навчального процесу, відповідної матеріальної бази, поліпшення фінансово-побутового стану студента.

Всі ці зміни вимагають від викладача ВНЗ ґрунтовних знань, умінь і компетентності в організації своєї діяльності на новій методичній і технологічній базі -- кредитно-модульній і акумулюючій системі навчання.

Як бачимо і модульно-рейтингова, і кредитно-модульна система організації навчання, аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів -- це важливий крок у напрямку інтенсифікації й оптимізації навчально-виховного процесу у вищій школі. Але вони потребують від науково-педагогічних працівників належної психолого-педагогічної підготовки, перебудови організаційних і методичних аспектів навчально-виховного процесу.

1.2 Діяльність педагога у процесі модульної організації навчання

модульний рейтинговий навчання соціологія

Діяльнісний підхід до навчання, як свідчить історія розвитку людського суспільства взагалі й історія навчання та педагогіки, зокрема, завжди був однією з актуальних проблем педагогіки. Тільки в процесі діяльності (будь-якої - фізичної чи розумової) можна отримати нову якість, новий продукт. Навчальний процес — це сумісна розумова і фізична діяльність учителя й студентів, свідомо здійснюється для досягнення певної пізнавальної мети шляхом стимулювання внутрішньої та зовнішньої активності студентів.

До шляхів реформування професійної освіти відносять удосконалення навчально-виховного процесу на основі впровадження нових педагогічних технологій, здійснення дослідно-експериментальної роботи з питань впровадження педагогічних інновацій, нових методик [9, с. 31].

На сьогоднішній день необхідна така технологія навчання, яка б відповідала цілому ряду вимог — економічних, дидактичних, психологічних та ін. Модульна технологія змінює і самого викладача — ключову фігуру процесу навчання. Існуюча технологія навчання студентів, яка побудована на пасивних інформаційних принципах навчання, здатна лише на масове виробництво «середніх» спеціалістів. Модульна технологія навчання передбачає розробку викладачем та видачу методичних рекомендацій студентам з вивчення окремої теми. Це може сприйнятися окремими студентами як достатнє вивчення цієї чи іншої теми. Однак, при оцінці рівня знань викладачеві необхідно враховувати освоєння студентами відповідних літературних джерел та отримання ними практичних навичок.

Модульна технологія формує професійне мислення та вміння вчитись. Вона привчає не тільки до своєчасного виконання робочого плану, але й приводить до розвантаження як студентів, так і викладачів, а також розвиває більшу відповідальність і самостійність студентів та ліквідує необхідність у «відсиджуванні» на відробках і додаткових заняттях.

Модульна технологія враховує індивідуальні психологічні особливості студента, тип характеру, розвиває різні нахили і здібності студентів, і є характерною для індивідуалізації навчального процесу, що допомагає згуртувати колектив групи та закріпити відносини співпраці між викладачами та студентами. Головна відміна модульної системи від традиційного професійного навчання міститься в системному підході до аналізу конкретної виробничої діяльності, структуруванні цієї діяльності та створенні програм, спрямованих як на студента, так і на педагога.

При традиційній формі навчання викладач та майстер виробничого навчання, звичайно, готує план для кожного заняття відповідно до навчальної програми даного курсу і виконує необхідну роботу з їх підготовки, незалежно від того, чи буде проводитись це заняття в аудиторії, майстерні, чи в умовах виробництва. При цьому використовуються різноманітні методики і прийоми викладання матеріалу групі студентів, проведення практичних занять, спрямованих на практичне засвоєння теоретичних знань. Таким чином, знання, які підлягають засвоєнню, надаються студентам групи в темпі, запропонованому педагогом, у відповідності з розкладом занять та навчальною програмою. Модульна система професійної підготовки досить суттєво відрізняється від традиційної і вимагає від викладача та майстра виробничого навчання знань спеціальних понять та вміння організувати навчальний процес за модульною технологією.

Відправним моментом у переосмисленні ролі майстра і викладача в навчальному процесі, організованому за модульною системою, є відмова від урочної системи та дозованої подачі інформації відповідно до програми навчання з передбачених тем. Це веде до необхідності по-новому поглянути на обов’язки майстра та викладача. При цьому змінюється функція планування навчального процесу. Власна підготовка майстра та викладача до навчального процесу за модульною технологією вимагає значних зусиль. Розпочинати навчання за модульною технологією можна, якщо вся необхідна підготовка завершена. Про готовність до початку навчання свідчать наступні складові підготовки: підготовка необхідних інструктивних та інформаційних матеріалів, методичних матеріалів, дидактичне забезпечення модулів тощо. Від працівників модульна організація вимагає великих інтелектуальних і емоційних витрат.

Від викладацького складу, що працює за модульною технологією, має бути характерним високий рівень професіоналізму, вільне володіння іноземною мовою для читання спецлітератури, володіння комп’ютерною технікою. Модульна технологія вимагає від викладача систематичного підвищення свого професійного рівня, оскільки «…педагогіка є найбільш діалектична, рухома, найбільш складна і різнобічна наука» [4, с. 128].

На ефективність модульного навчання звертає увагу В. В. Сушанко: «дослідження показали, що модульне навчання суттєво, на 25−45%, підвищує основні показники якості навчання» [5, с. 6].

Виходячи з того, що модульне навчання — комбінована дидактична система, вона вимагає від викладача та майстра виробничого навчання знання та використання широкого спектру методів, включаючи класичні й сучасні: використання, насамперед, інформаційних методів (лекція, проблемна лекція, розповідь, бесіда, консультація, демонстрація і т.д.); організаційних методів (алгоритми, лабораторні вправи); пошукових методів (дискусія, ділова гра, ситуаційні задачі, прогресивний семінар); методів самостійного навчання (слухання, читання модуля, читання по тексту).

Вибір методів навчання повинен бути спрямований на досягнення певного рівня знань студентів. Викладач повинен вміло підбирати методи навчання в залежності від мети навчання. Викладачі та майстри повинні враховувати, що на першому рівні засвоєння знань більш ефективними будуть такі методи, як інформаційні - лекція, бесіда, розповідь, демонстрація і т.п. Мотиваційною основою для структуризації знань і вмінь студентів у логічно завершені блоки є застосування модульної технології навчання. Вивчення предметів за модульною технологією проходить у межах виділеного часу згідно робочого навчального плану.

Викладач повинен розробити методичні рекомендації з вивчення окремої теми. По закінченню кожної модульної одиниці - теми, вивчення якої направлено на одержання як теоретичних знань, так і практичних вмінь та навичок, — необхідно проводити оцінку досягнень студента — атестацію рівня кваліфікації і критеріїв оцінки знань, вмінь та навичок, що визначені програмою. У процесі навчання викладач та майстер виробничого навчання проводить поточний контроль знань студентів: тематичний, тестування, написання контрольних робіт. Для визначення результатів вивчення модуля викладач готує завдання та проводить вихідний контроль — кваліфікаційний екзамен, в який входить перевірка теоретичних знань і виконання кваліфікаційної пробної роботи. Комплекс методів навчання при модульній організації оцінюється за трьома параметрами: можливістю надання нової інформації; активністю студентів; активністю педагога.

Метод навчання включає, з одного боку, методи викладання, з другого — методи навчання. Модульне навчання сприяє просуванню студента від одного модуля до другого, забезпечує швидку професійну адаптацію, розвиває творчу активність студентів, стимулює їх до якіснішого виконання виробничих завдань, передбачає гнучкий та індивідуальний підхід до особистості, формує в студентів здатність до швидкого виходу з проблемних ситуацій.

Методологічною основою побудови проблемно-модульного навчання є загальна теорія систем, авторами якої, зокрема є Л. Берталанфі, П.К. Анохін і ін. Відповідно до теорії систем, усе різноманіття розумової діяльності людини може бути розділене на системні «кванти». Принцип системного квантування спирається на модульну організацію кори головного мозку людини. Оскільки проблемність є невід'ємною властивістю розумової діяльності людини, то принципи системного квантування, проблемності і модульності лежать в основі функціональних систем психічної діяльності людини, виражених різними знаковими системами: язиковими, символічними, графічними і т.д.

«Технологія проблемно-модульного навчання базується на єдності принципів системного квантування, проблемності і модульності» [12, с. 9]. Принцип системного квантування є методологічним фундаментом теорій «стиску» навчальної інформації, або узагальнення, систематизації, укрупнення (укрупнена дидактична одиниця в П.М. Ерднієва). Принцип модульності є нейрофізіологічною основою методу модульного навчання.

М.А. Чошанов, що розробив гнучку технологію проблемно-модульного навчання, відзначає, що новизна пропонованої технології полягає в тім, що в ній принципи системного квантування, проблемності і модульності розглядаються в органічній єдності [12, с. 9]. Технологія містить у собі цільовий компонент, провідні принципи, способи проектування змісту навчання, систему задач і вправ, конструювання дидактичного матеріалу, рейтингову систему контролю й оцінки навчальних досягнень (мал. 2. 1).

Рис. 2.1. Структура технології проблемно-модульного навчання

Отже, проблемно-модульне навчання, автором якого є М. О. Чошанов, з’явилося як різновид модульного навчання. Передумови його створення були наступні [12]:

1. Неперервний процес оновлення техніки і технології пред’являє до підготовки спеціалістів високі вимоги. Важливим показником рівня кваліфікації є професійна компетентність.

2. За думкою автора, компетентна людина повинна не тільки розуміти сутність проблеми, але і уміти розв’язати її практично, тобто володіти методом.

3. Знання компетентної людини повинні постійно оновлюватись і удосконалюватись для розв’язання конкретних проблем (мобільність знання), методи відповідно даним умовам, а також компетентний спеціаліст уміє серед множини розв’язків вибрати найбільш оптимальне, аргументовано піддавати сумніву хибні і неефективні розв’язки (критичність мислення).

«Формула компетентності» за М. А. Чошановим має вигляд (рис. 2. 2):

Рис. 2.2 Формула компетентності" за М.А. Чошановим

Сутність технології проблемно-модульного навчання.

Технологія проблемно-модульного навчання основана на єдності трьох принципів:

Системне квантування — методологічна основана для «стиснення» навчальної інформації (узагальнення, укрупнення, систематизації, генералізації знань з використанням досягнень інженерії знань). Приклади: змістовне узагальнення (В.В. Давидов) укрупнення дидактичних одиниць (П.М. Ердниєв), інженерія знань Д.А. Поспелов).

РОЗДІЛ 2. РОЗРОБКА МЕТОДИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ З ПСИХОЛОГІЇ СІМ'Ї

2.1 Представлення теми «Соціологія сім'ї» у модулі

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ІСТОРІЇ Й ТЕОРІЇ СОЦІОЛОГІЇ

Тема 1. Теорія та методологія соціології

Тема 2. Протосоціологія. Виникнення і становлення соціальних знань про суспільство

Тема 3. Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки ХІХ ст.

Тема 4. Соціологічна думка ХХ ст.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

СУСПІЛЬСТВО, ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА

Тема 5. Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку

Тема 6. Соціальна структура суспільства

Тема 7. Соціологія культури

Тема 8. Соціологія особистості

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

СПЕЦІАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Тема 9. Соціологія освіти

Тема 10. Соціологія сім'ї

Тема 11. Соціологія конфлікту

Тема 12. Соціологія молоді

Тема 13. Соціологія громадської думки

Тема 14. Етносоціологія

Тема 15. Соціологічні дослідження: поняття, методи, методика

Змістовна програма теми 10. Соціологія сім'ї

Сім'я як об'єкт дослідження соціології. Поняття «сім`я» та «шлюб» як основні категорії соціології сім`ї. Понятійний апарат соціології сім'ї: умови життя сім'ї, структура сім'ї, функції сім'ї, життєвий цикл сім'ї, спосіб життя сім`ї їх, характеристика. Ретроспективний аналіз становлення сім'ї як соціального осередку суспільства. Характеристика історичних форм шлюбно-сімейних відносин: від проміскуїтету, групового шлюбу (полігамія) до індивідуального парного шлюбу: патріархальний, нуклеарний. Класифікація типів сімей. За кількістю дітей: бездітна, однодітна, мало- і багатодітна. За складом: неповна, проста (нуклеарна), складна. За типом лідерства: егалітарні, авторитарні. За однорідністю соціального складу: гомогенні, гетерогенні та ін.

Сім`я як соціальний інститут і мала соціальна група. До розгляду сім`ї як соціального інституту відносять таке коло питань: суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних відносин; спосіб життя сім`ї і суспільні потреби; стабілізація сімейних стосунків тощо. В аналізі сім`ї як соціальної групи розглядають питання ціннісних орієнтацій сім`ї, структури влади, соціальних норм поведінки, соціального контролю. Соціальні функції сім`ї.

Криза сучасної сім`ї (співжиття, нетрадиційні сім`ї, проблема насилля, інцесту).

Специфіка функціонування сучасної української сім'ї. Основні тенденції:

— зміна значень функцій сім`ї;

— утвердження як основної моделі нуклеарної сім`ї;

— зміна рольових позицій подружжя;

— лібералізація статевих відносин;

— послаблення ролі цінності сім`ї;

— зниження рівня народжуваності;

— збільшення числа альтернативних форм шлюбу;

— збільшення кількості розлучень;

— зростання кількості неблагополучних сімей.

2.2 Зміст лекції на тему «Соціологія сім'ї»

Мета: розкрити особливості сім'ї як предмету дослідження соціології та визначити її основні функції у сучасному українському суспільстві.

План.

1. Сім'я як об'єкт дослідження соціології. Основні категорії соціології сім'ї.

2. Функціональне призначення сім'ї в суспільстві.

3. Особливості розвитку і становлення сучасної української сім'ї.

Тематика індивідуальних письмових робіт

1. Сучасна українська сім'я, проблеми функціонування.

2. Сім'я, шлюбні відносини як предмет наукового зацікавлення мислителів різних історичних етапів розвитку суспільної думки.

3. Типологія сімейних структур.

Основні поняття: життєвий цикл сім'ї, сім'я, структура сім'ї, умови життя сім'ї, функції сім'ї, шлюб.

Література для самостійного вивчення

1. Заостровцев А. П. Социология семьи // Социально-политический журнал. — 1993. — № 9.

2. Гурко Т. А. Особенности развития личности подростков в различных типах семей// Социс. — 1996. — № 3.

3. Дворецька Г. В. Соціологія. Навч. посіб. — К. :КНЕУ, 1999.

4. Кравець В. П. Психологія сімейного життя. — Тернопіль, 1995.

5. Медіна Т. Сексуальна функція молодої української сім'ї: соціологічний аспект// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — К., 2000.

6. Смелзер Дж. Социология // Социологические исследования. — 1993. — № 3.

7. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів освіти України. — К.: Каравела, 2000.

8. Соціологія. Посібник для студентів вищих навч. закладів/ За ред. В. Г. Городяненка. -К., 1999.

9. Харчева В. Основы социологии. — М.: Логос, 1997.

10. Черниш Н. Й. Соціологія. Курс лекцій. Вип. ІV. — Львів, 1996.

11. Социология/ Ред. Лавриненко В. — М., 1998.

Вступ

Сім'я виступає в суспільстві специфічною соціальною групою і соціальним інститутом. У межах сім'ї відбувається первинна соціалізація індивідів, закладаються основи ціннісних орієнтацій та настанов особистості. Недаремно Арістотель стверджував, що сім'я є першим видом спілкування людей, першою ланкою, з якої виростає держава. Від ефективності функціонування сім'ї залежить стабільність суспільства в цілому.

Провідна ідея: сім'я — один із основних соціальних інститутів суспільства.

У цій темі пропонуємо розглянути такі питання:

1. Сім'я як об'єкт дослідження соціології. Основні категорії соціології сім'ї.

2. Функціональне призначення сім'ї в суспільстві.

3. Особливості розвитку і становлення сучасної української сім'ї.

1. Сім'я як об'єкт дослідження соціології. Основні категорії соціології сім'ї.

Під час вивчення першого питання слід зосередити увагу на визначенні предметної області соціології сім'ї та її головних категоріях. Сім'я відіграє особливу роль в історії розвитку суспільства як носій соціальної спадковості. Сукупність проблем, пов’язаних із сім'єю, шлюбно-сімейними відносинами (проблеми нестабільності шлюбів, шляхів зміцнення сім'ї) в конкретних історичних умовах вивчає соціологія сім'ї. Об'єктом соціології сім'ї є шлюб і сім'я. Досліджуючи шлюбно-сімейні відносини соціологія використовує такі категорії: умови життя сім'ї, структура сім'ї, функції сім'ї, етапи життєвого циклу сім'ї і т.д.

Шлюб — це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює їх подружні й батьківські права та обов’язки. Сім'я є більш складною системою відносин, бо об'єднує не лише подружжя, але й їх дітей, а в деяких випадках їхніх родичів. Таким чином сім'я — це заснована на загальній діяльності форма спільності людей, яка складається з поєднаних шлюбом чоловіка та жінки, їх дітей (власних чи усиновлених), а також, в деяких випадках, інших осіб, які перебувають у кровних зв’язках із вище зазначеними особами. Сім'я є соціальним інститутом, з погляду суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин і одночасно малою соціальною групою, члени якої пов’язані шлюбно-родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною відповідальністю.

Як історична категорія, сім'я пройшла довгий шлях становлення від шлюбо-сімейних відносин регульованих біологічними факторами, до стосунків, які базуються на юридично закріплених правообов’язках та соціальних нормах.

Для первісного людського стада була притаманна невпорядкована форма статевих відносин. Приборканню статевих інстинктів сприяло встановлення первісною спільнотою статевих табу, які регулювали відносини між чоловіком і жінкою, нащадками і предками. Цю санкцію можна вважати історичною межею між дошлюбним станом суспільства і шлюбом як соціально регульованим відношенням між статями. З появою роду виникає груповий шлюб. Для ранньої стадії первісного устрою характерним стає дуально-родовий шлюб. Ця форма групового шлюбу була екзогамією — заборона статевих стосунків всередині роду. До групового шлюбу відносять також полігамію, яка включає полігінію (багатоженство) і поліандрію (багато чоловіків).

Розвиток первісного суспільства поступово унеможливлює групові шлюби, хоча в деяких країнах ці форми збережені і до нині. Відбуває своє становлення парний шлюб, який носить на перших порах тимчасовий характер, але на ґрунті якого надалі формується економічний осередок суспільства — парна сім'я. Виділяють три форми парного шлюбу: матрілокальний, патрілокальний, дислокальний. У парному шлюбі на перше місце виходять рекреативні аспекти шлюбних відносин.

Розвиток суспільних відносин, поява приватної власності сприяють поваленню материнського права і введенню батьківського. Виникає нова форма парної сім'ї - патріархальна, з якої історично виникає моногамія.

Зауважимо, що соціологи порівнюють сімейну структуру в різних суспільствах за 6 параметрами: форми сім'ї, форми шлюбу, взірця розподілу влади, вибору партнера, місцепроживання, походження і способу успадкування майна.

Форми сім'ї: нуклеарна (складається з батьків і дітей, котрі від них залежать) та розширена (нуклеарна сім'я + родичі).

Форми шлюбу: моногамія і полігамія.

Типи владних структур: матріархальні, патріархальні.

За ознакою вибіру партнера: екзогамні (можливі за межами родинно-сімейної групи), ендогамні (всередині групи).

За правилом вибору місця проживання: неолокальні (окремо від батьків), патрілокальні (молода сім'я проживає з батьками чоловіка), матрілокальні (молода сім'я проживає з батьками нареченої).

За способом успадкування майна: успадкування по чоловічій або жіночій лінії, двостороннє успадкування.

Разом з тим, сьогодні висловлюються думки, що вказаних показників недостатньо для типології сімейних структур. Виділяють також партнерські (спільне прийняття сімейних рішень) і автономні (прийняття рішення одним з подружжя) сім'ї.

За критерієм соціального походження подружжя: гомогенні, гетерогенні.

За соціальними і демографічними ознаками: гомогамні (однорідні за ознаками належності до національності, віку, професії, освіти тощо) і гетерогамні.

За кількістю дітей: бездітна, однодітна, мало і багатодітна.

За складом: неповна, складна, проста, велика.

При висвітленні проблем сім'ї необхідно вказати, що сім'я базується на таких засадах: матеріально-економічних, біологічних, правових, моральних. А взаємовідносини членів сім'ї визначаються такими факторами: матеріальні; умови побуту; кількість членів сім'ї; соціальним положенням батьків, їх культурою; правовими нормами тощо.

Необхідно виділити особливості, які притаманні сучасній сім'ї. Назвемо деякі з них:

змінилися ролі членів сім'ї, відбувається перехід до біархальної сім'ї (співіснування влади обох, рівність прав і обов’язків);

зросла кількість сімей з орієнтацією на соціальне недовір'я та задоволення;

переважає молодіжна сім'я;

високий ступінь автономності дітей від батьків;

спостерігається відмінність в професійних заняттях та інтересах;

відбувається перехід від сім'ї великої, нерозділеної до нуклеарної;

має місце суперечність між виробничою і побутовою роллю жінки;

перетворення сім'ї в чисто споживацький осередок.

Велику увагу соціологів сьогодні привертає проблема стабільності сім'ї. Серед причин розлучень соціологи виділяють: фінансові проблеми; неспівпадання очікуваного від шлюбу із реаліями життя; суперечки подружжя щодо реалізації своїх життєвих планів; соціальна незрілість членів шлюбу і т.д. До факторів зміцнення шлюбу соціологи відносять: кохання; можливість гармонійного розвитку чоловіка і жінки; взаємне прагнення до реалізації життєвих планів; тиск громадської думки; державна підтримка сім'ї тощо.

Від стану сім'ї як соціального інституту залежить стабільність суспільства і перспективи його розвитку. Тому основним завданням держави та суспільства є створення дієвих програм підтримки сім'ї.

2. Функціональне призначення сім'ї в суспільстві.

Розглядаючи друге питання, слід вказати, що існування сім'ї, її соціальні функції є наслідком об'єктивної необхідності, пов’язаної з відтворенням життя як такого та виробництвом засобів до життя.

Під функціями сім'ї розуміють спосіб виявлення активності, життєдіяльності сім'ї та її членів. Класифікація цих функцій багатозначна. Варто виділити такі основні функції сім'ї: репродуктивну (відтворення), господарсько-економічну, рекреативну, комунікативну, виховну, регулятивну.

Суть репродуктивної функції - відтворення життя, продовження людського роду. Якщо ще декілька десятиліть тому був поширений тип багатодітної сім'ї, то сьогодні більше половини сімей мають одну дитину або взагалі не мають дітей. Серед причин виникнення такої ситуації є: поширення міського способу життя, прагнення досягти прийнятного рівня благоустрою, орієнтація на більш престижні ніж діти символи соціального успіху, матеріальні вимоги до якості змісту і виховання дітей, економічна криза, ріст потреб і культури людей, виробнича зайнятість жінки тощо.

Суть господарсько-економічної функції з суспільного погляду полягає в підтримці неповнолітніх і недієздатних членів суспільства, в одержанні матеріальних засобів і господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї від інших. Оскільки сьогодні спостерігається різке падіння рівня життя людей, то згадана функція виходить на передній план сімейного укладу життя. Участь сімей в кооперативній діяльності, розвиток підсобного господарства, індивідуальна трудова діяльність є вагомим внеском у виробництво матеріальних благ та покращення благоустрою сім'ї.

Рекреативна функція спрямована на відновлення та зміцнення фізичних, психологічних емоційних і духовних сил людини. За сучасних трансформаційних перетворень в Україні ця функція не спроможна повністю себе реалізувати.

Компонентами комунікативної функції є посередництво сім'ї в контактах своїх членів з засобами масової інформації, літературою, мистецтвом та вплив сім'ї на зв’язки своїх членів з навколишнім природним середовищем і характером його сприйняття тощо.

Виховна функція включає три аспекти:

— формування соціальних властивостей дитини;

— системний виховний вплив сімейного колективу на кожного його члена;

— самовиховання.

Регулятивна функція спрямована на організацію стосунків між членами сім'ї щодо розподілу владних повноважень і авторитету, забезпечення первинного соціального контролю.

3. Особливості розвитку і становлення сучасної української сім'ї.

Зміст кожної функції змінюється з розвитком суспільства, лише репродуктивна залишається незмінною. Хоча, в нинішніх кризових умовах розвитку України виникла низка проблем, які обумовили демографічну кризу. Вона виявилася у тенденції до зниження народжуваності та зростання смертності; збільшення кількості бездітних сімей. Першочерговим завданням у цій ситуації є ліквідація економічної кризи в Україні, що дозволить стабілізувати матеріальне становище сімей, покращити благоустрій та створити нормальні соціальні умови для покращання демографічної ситуації в країні.

Проблемні завдання та питання для контролю знань

1. Дайте визначення понять «сім'я» і «шлюб».

2. Назвіть соціальні особливості сім'ї.

3. Дайте аналіз проблеми: сім'я як соціальна група і сім'я як соціальний інститут.

ВИСНОВКИ

Найголовніше, що дає модульне навчання — це те, що кожний працює самостійно, йому надається можливість отримати консультацію у викладача, допомогу у товариша, значно глибше усвідомлюється навчальний зміст, весь час можна себе контролювати. При модульному навчанні кожний студент включається в інтерактивну й продуктивну навчально-пізнавальну діяльність, працює з диференційованою за змістом і ступенем допомоги програмою. Відбувається індивідуалізація контролю, самоконтролю, корекції, консультування, ступеня самостійності. Важливо, що студент має нагоду більшою мірою самореалізовуватися і це сприяє формуванню стійкої позитивної мотивації до навчання. Ця технологія навчання гарантує кожному студенту освоєння стандарту освіти і просування на більш високий рівень навчання, розвиток таких якостей особистості, як самостійність і колективізм.

Принципово змінюється і положення викладача в навчальному процесі. Перш за все змінюється його роль. Завдання викладача мотивувати студентів, здійснювати керівництво їх навчально-пізнавальною діяльністю через модуль і безпосередньо консультувати школярів і зміст його підготовки до них: учитель не готується до того, як щонайкраще провести пояснення нового матеріалу, узагальнити, систематизувати, перевірити, відкоригувати та оцінити знання студентів, а здійснює теоретичне моделювання з метою визначення шляхів та засобів ефективного керівництва діяльністю школярів. Оскільки керівництво здійснюється в основному через модулі, то основне завдання викладача — чітко окреслити інтеграційну дидактичну мету модуля та структуризувати навчальний зміст відповідно до мети.

Це вже принципово новий підхід підготовки викладача до навчального заняття. Він обов’язково призводить до аналізу викладачем свого досвіду, знань, умінь, пошуку ефективних методик.

ЛІТЕРАТУРА

1. Васильева Т. В. Модули для самообучения //Вестник высшей школы. — 1988. — № 6. — С. 86−87.

2. Зенкин А. А. Когнитивная компьютерная графика. — М., 2007.

3. Левитес Д. Г. Практика обучения: Современные образовательные технологи. -М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЄК», 2006.- 288с.

4. Макаренко А. С. Педагогічні твори у 8 томах: т.4. — М., 2004

5. Матеріали IV науково-методичної конференції: Методичні аспекти модульного навчання та рейтингового контролю знань студентів. — Івано-Франківськ, 1997.

6. Машарова Т. В. Педагогические теории, системы и технологии обучения: Учебное пособие. -Киров: Изд-во ВГПУ, 2006.- 120 с

7. Приобретение знаний/Пер. с япон. — М.; 2006.

8. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии. — М.: Народное образование, 1998. — 256с.

9. Україна ХХІ століття: Державна національна програма «Освіта». — К., 2004

10. Фурман А. В. Методологічна модель школи розвитку // Рідна школа. -1994.- № 5 — с. 19−25

11. Фурман А. В., Калугін О.І. Школа розвитку: непізнані грані фундаментальної ідеї // Рідна школа. -1994. -№ 6 — с. 27

12. Чошанов М. А. Гибкая технология проблемно-модульного обучения. — М., 2006.

13. Чошанов М. А. Дидактическое конструирование технологии обучения //Педагогика, 1998- № 2. -с. 21−29

14. Эрдниев П. М., Эрдниев Б. П. Укрупнение дидактических единиц в обучении математике. — М., 1986. — С. 160.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой