Моніторинг довкілля і його роль у формуванні державної екологічної політики

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Моніторинг довкілля і його роль у формуванні державної екологічної політики

1. Становлення моніторингу довкілля як напряму екологічної науки

Спостереження за причиново-наслідковими явищами і процесами природного середовища було неодмінною умовою пристосування до навколишнього світу і запорукою виживання й розвитку людства. Первісна людина спостерігала за довкіллям, робила певні висновки і передбачення. Зі становленням і розвитком наступних історичних формацій набутий досвід спочатку в усній, а потім у письмовій формі зберігався, аналізувався і передавався наступним поколінням. Перший великий поділ праці (відокремлення землеробських і скотарських племен), очевидно, зумовив і певну диференціацію в оцінюванні найважливіших природних явищ, які позначалися на життєдіяльності людей. На перших етапах розвитку вплив людства на природне середовище мав локальний характер, був незначним, а виробнича діяльність спиралася на природні сили (енергію води, вітру тощо).

Найдавніші письмові пам’ятки, які свідчать, що спостереження за довкіллям були важливою умовою розвитку суспільства, залишили єгиптяни, греки та, практично, всі народи, які мали писемність. Так, Гіппократ (прибл. 460−370 до н. е.) у своєму трактаті «Про повітря, воду і місцевість» (прибл. 390 р. до н.е.) розглядав вплив навколишнього середовища на здоров’я людини. Деякі факти і трактування екологічного спрямування висвітлено у праці Аристотеля (384−322 рр. до н.е.) «Про виникнення тварин» (прибл. 340 р. до н.е.). Теофраст Ерезійський (371−280 рр. до н.е.) наводить відомості про своєрідність рослин, що зростають у різних умовах, залежність їх форм та особливостей від ґрунту і клімату.

З розвитком суспільства накопичувалася інформація екологічного спрямування, систематизувалися дані, аналізувалися зміни стану навколишнього природного середовища, зумовлені впливом природних факторів і діяльності людини. У XX ст. людина отримала змогу активно впливати на довкілля та користуватися новими ресурсами. Саме поширенням антропогенного впливу на природу та її змінами і було зумовлене становлення моніторингу довкілля як науки.

Моніторинг довкілля виник у другій половині XX ст. як науково-практичний напрям системної екології, завданням якої є встановлення критеріїв і виявлення меж стійкості екологічних систем. Тоді його метою було отримання репрезентативних даних про стан, динамічні зміни екосистем, створення бази даних (за певними показниками), вибір об'єктів і формування мережі спостережень. На той час поняття «моніторинг довкілля» охоплювало не лише систему постійних спостережень за станом компонентів біосфери, а й засновану на природничо-науковій основі (біологічній, фізико-хімічній, геофізичній) певну їх методологію, а також позначало дієвий засіб охорони довкілля.

На початку 70-х років XX ст. було обґрунтовано альтернативні концепції моніторингу довкілля як сфери наукового знання і практичної діяльності.

Згідно з концепцією сучасного російського геофізика Ю. Ізраеля моніторинг довкілля є системою цілеспрямованих, періодично повторюваних і програмованих спостережень за одним і більше елементами навколишнього середовища у просторі і часі. Основними елементами цієї системи є спостереження, оцінювання і прогнозування стану довкілля. Моніторинг формується з певних підсистем, серед яких особливу роль відіграє екологічний моніторинг — виявлення і дослідження антропогенних змін стану абіотичних компонентів природних середовищ біосфери (також враховують зміни рівнів забруднення природних середовищ) і зворотної реакції екосистем на природні та антропогенні зміни. За цією концепцією метою моніторингу є фіксація антропогенних змін природного середовища, а управління його якістю не передбачено.

За переконаннями російського географа-ґрунтознавця І. Герасимова, моніторинг довкілля — це організована на різних рівнях система спостережень, контролювання і управління його станом. Налагодження моніторингу довкілля відповідно до цієї концепції сприяє виявленню екологічних небезпек, але ускладнює раціональне управління екосистемами, якщо середовище забруднене шкідливими відходами виробництва, порушені біотичні кругообіги і нормальне функціонування екосистеми. Відповідно до завдань і масштабів об'єктів спостереження І. Герасимов розрізняє такі рівні моніторингу довкілля:

1) біоекологічний (санітарно-гігієнічний) моніторинг. Його сутність полягає в спостереженні за станом і впливом довкілля на здоров’я людини з метою захисту її від негативних чинників. Головне завдання біоекологічного моніторингу — наукове обґрунтування зв’язку між явищами в навколишньому середовищі і станом здоров’я людини;

2) геоекологічний (геосистемний, природно-господарський) моніторинг. Передумовами його реалізації є геофізичні, геохімічні, біохімічні, біологічні спостереження за змінами природних екосистем і перетворенням їх на природно-технічні, прогнозування стихійних змін навколишнього середовища і явищ, які погіршують життєве середовище людей;

3) біосферний моніторинг. Здійснюють його шляхом спостереження за природними процесами і явищами на рівні біосфери, в т. ч. і за їх змінами внаслідок дії антропогенних факторів, а також через з’ясування глобальних змін фонових показників у природі.

Важливими елементами обґрунтованої І. Герасимовим управлінської концепції моніторингу довкілля є виявлення і контролювання екологічних небезпек.

М. Голубець — український вчений, спеціаліст у галузях ботаніки, екології та ін., розглядає моніторинг довкілля як багаторівневу систему спостереження, оцінювання і прогнозування стану навколишнього природного середовища, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних природоохоронних управлінських рішень і поділяє його на ієрархічні рівні. Найвищий рівень репрезентують типи моніторингу, згруповані за територіально-просторовими параметрами контрольованих процесів, тобто масштабами спостережень. За цим критерієм вчений виокремлює глобальний, материковий, океанічний, міжнародний, національний, регіональний, локальний типи моніторингу довкілля. Типам моніторингу, на його погляд, підпорядковані серії моніторингу довкілля (геолого-фізична, екологічна, соціологічна, техніко-економічна, медико-біологічна), в які об'єднані спостереження за станом основних складових біосфери з метою виявлення їх змін.

Дослідження реакцій абіотичної (неживої матерії) і біотичної (живих організмів) складових біосфери на дію природних і антропогенних факторів М. Голубець об'єднує у групи моніторингу довкілля. Їх він розрізняє залежно від складових довкілля (біологічна, гідрометеорологічна, біоенергетична, біогеохімічна тощо). До найнижчої підсистеми належать види моніторингу довкілля (ботанічний, зоологічний, гідробіологічний, мікробіологічний), сутність яких полягає у спостереженні за реакцією організмів на зміни, що відбуваються у біосфері. Ієрархічність побудови моніторингу дає змогу оцінити всі складові біосфери, виявити і проаналізувати характерні зміни кожного функціонального рівня і виробити рекомендації для управління станом досліджуваного об'єкта.

У період з 1972 по 1974 рік науковий комітет з проблем навколишнього середовища Міжнародної ради наукових союзів (SCOPE) виробив і запропонував ідею глобального моніторингу. Теоретично обґрунтував її американський вчений Р. Мунн, який розглядав моніторинг як систему контролю за навколишнім середовищем, що охоплює спостереження за його станом, визначення можливих змін і розроблення заходів з управління довкіллям. Сутність концепції глобального моніторингу полягає в необхідності здійснення повторних спостережень за елементами навколишнього середовища в просторі і часі з певною метою за конкретними програмами. На основі цієї концепції виникли різноманітні підсистеми моніторингу довкілля: моніторинг приземного й верхнього шарів атмосфери; моніторинг атмосферних опадів; моніторинг гідросфери (поверхневих вод суші, вод океанів, морів і підземних вод); моніторинг літосфери (передусім ґрунту); кліматичний моніторинг; моніторинг озонового шару; моніторинг океану; геофізичний моніторинг; фізичний моніторинг, біогеохімічний моніторинг.

У 1986 р. Секретаріат ООН з навколишнього середовища, послуговуючись розробками Р. Мунна, видав «Довідник з екологічного моніторингу», який містить методики і програми моніторингу для країн, що розвиваються. Запропоновані системи моніторингу ґрунтуються на природничо-наукових дослідженнях і передбачають:

— виявлення і дослідження природних ресурсів, які забезпечують виробництво продуктів харчування (моніторинг клімату, рельєфу, ґрунтів, рослинності, популяцій);

— дослідження природних умов (моніторинг ерозії ґрунтів, твердого стоку).

Особлива роль у вивченні навколишнього середовища належить космічному моніторингу (дистанційному моніторингу, який здійснюють за допомогою оснащених вимірювальними приладами космічних апаратів). Сутність дистанційних методів полягає у проведенні зйомки або вимірювань без фізичного контакту з об'єктом дослідження.

Розвинені країни запровадили моніторинг довкілля в 60−70-ті роки XX ст., використовуючи системи спостереження і контролю за станом його окремих елементів, їх розроблення було започатковане у 30-ті роки, щоб контролювати природне середовище на великих водних об'єктах (визначали лише головні йони і біогенні елементи), а згодом (50−70-ті роки XX ст.) їх використовували і для спостережень за радіоактивним забрудненням природи, забрудненням атмосферного повітря і водних об'єктів.

Моніторинг довкілля в усіх розвинених країнах здійснюється на основі рекомендацій ООН з урахуванням національних особливостей. Наприклад, у Великобританії для цього створено мережу спостережень за хімічними сполуками з метою вивчення динаміки зміни середовища під їх дією, дослідження найменш стійких компонентів екологічних систем. Реалізується він на двох рівнях: моніторинг якості довкілля (оцінювання існуючого стану); «проблемний» моніторинг (оцінювання нових небезпечних, кризових екологічних ситуацій). Такий підхід дає змогу передбачати екологічні проблеми екосистем, своєчасно організовувати нові моніторингові програми. Моніторинг в Швеції має проблемний характер. Наприклад, спостереження за якістю води передбачає попереднє виокремлення певних проблем, розроблення стосовно кожної відповідної програми досліджень. Основою національних моніторингів країн СНД є геофізичний підхід — проведення спостережень за станом певних середовищ (атмосфери, ґрунтів, водних ресурсів) біосфери.

У СРСР, до складу якого належала Україна, моніторинг здійснювала служба спостереження і контролю за забрудненням природного середовища (формувалася з підсистем спостереження і контролювання забруднення атмосферного повітря, вод суші, морів, ґрунту, фонових забруднень певних середовищ). В Україні у 1992 р. розпочалося розроблення і впровадження системи екологічного моніторингу України відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Положення про державний моніторинг навколишнього середовища». Ця система передбачає спостереження за довкіллям, збирання, оброблення і оцінювання отриманих даних та прогнозування його стану, формування відповідних баз інформації, розроблення на їх основі науково обґрунтованих природоохоронних заходів, передбачення надзвичайних ситуацій техногенного, природного характеру, створення безпечних умов життєдіяльності людини.

Отже, моніторинг довкілля є дієвим засобом природоохоронної політики, здійснюваної відповідно до екологічних прогнозів.

2. Система державного моніторингу довкілля

2. 1 Сутність екологічного моніторингу

Екологічна безпека кожної держави є невід'ємною частиною її національної безпеки. Екологічна безпека складається з двох компонентів — природної та техногенної безпеки, які виступають у тісній взаємодії. Існуюча або прогнозована екологічна ситуація в державі повинна забезпечити нормальне функціонування природних і техногенних систем, збереження здоров’я населення і генофонду нації.

Порушення стабільного функціонування екосистем може призвести до їх критичного стану, а далі - надзвичайних ситуацій і екологічних катастроф. Суспільство повинно навчитись управляти цими процесами на різних рівнях: держави, регіону, міста, галузі або окремого підприємства.

Нагромаджені у процесі моніторингу дані інформують про стан довкілля на певний час, основні процеси, тенденції, що відбуваються в ньому. Ці відомості допомагають спрогнозувати його розвиток, передбачити надзвичайні ситуації природного та техногенного походження, а також спланувати науково обґрунтовані природоохоронні заходи для створення безпечних умов життєдіяльності. Особливо актуальним є відстеження антропогенних змін у природі.

Необхідним є дослідження середовища у динаміці, тобто оцінювання минулого, сучасного його станів, а також прогнозування змін його параметрів у майбутньому.

Моніторинг довкілля передбачає виконання таких загальних завдань:

— спостереження за факторами впливу на навколишнє природне середовище і за його станом;

— оцінювання фактичного стану довкілля;

— прогнозування стану навколишнього природного середовища і його оцінювання;

— дослідження стану біосфери, оцінювання й прогнозування її змін;

— визначення обсягу антропогенної дії на навколишнє природне середовище;

— встановлення факторів і джерел забруднення навколишнього природного середовища;

— виявлення критичних та екстремальних ситуацій, що порушують екологічну безпеку.

Отримані в результаті спостережень або прогнозу дані, які характеризують стан довкілля, оцінюють залежно від того, в якій сфері діяльності передбачається їх використання. Оцінювання передбачає з’ясування певних антропогенних впливів, вибір оптимальних умов для діяльності, визначення наявних екологічних резервів за умови знання допустимих навантажень на навколишнє середовище.

Система моніторингу може охоплювати локальні райони (локальний і регіональний моніторинги), окремі держави (національний моніторинг) і Землю загалом (глобальний моніторинг).

2. 2 Види, типи та рівні екологічного моніторингу

Розрізняють різні типи, види, рівні екологічного моніторингу, стадії його здійснення.

Залежно від функціонального призначення розрізняють 3 основні типи моніторингу:

1) загальний (стандартний), що здійснюється систематично за стандартними параметрами на базовій мережі спостережень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях;

2) кризовий (оперативний), тобто система додаткових спостережень у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та розроблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем і власності;

3) фоновий (науковий), тобто система спостережень за природними ресурсами, природними об'єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природних об'єктів внаслідок господарської діяльності (здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій).

Рис. 1. Види моніторингу навколишнього середовища України та їх зміст

Чинна сьогодні в Україні система загального моніторингу дає змогу отримати понад 70 різних видів даних, зокрема метеорологічних, аерологічних, озонометричних, агрометеорологічних, гідрологічних, інформацію про стан забруднення повітря, поверхневих і морських вод, ґрунтів у пунктах базової мережі спостережень.

Метеорологічні наземні спостереження, зокрема, проводяться безперервно, цілодобово і синхронно більш ніж на 200 станціях. Гідрологічні спостереження є предметом діяльності 433 пунктів спостережень. Морська стаціонарна гідрометеорологічна мережа включає в себе 32 пункти спостережень, розташовані у прибережній та шельфовій зонах, гирлах річок, що впадають у море. Базові спостереження за забрудненням поверхневих вод проводяться у 240 пунктах спостережень. Якість води Чорного та Азовського морів і гирлових ділянок Дніпра, Дунаю і Південного Бугу контролюється у 154 пунктах. Стаціонарні спостереження за забрудненням атмосфери проводяться у 162 пунктах, розташованих у 53 містах.

Моніторинг навколишнього природного середовища охоплює ряд послідовних стадій (етапів): збирання інформації, її обробку, передавання, збереження, аналіз, прогнозування майбутніх змін та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Залежно від об'єкта моніторингу розрізняється: комплексний моніторинг навколишнього природного середовища (довкілля); моніторинг земель (і їх складової - ґрунтів), моніторинг поверхневих та підземних вод, моніторинг лісів, моніторинг рослинного світу, моніторинг дикої фауни, моніторинг атмосферного повітря, моніторинг місць видалення відходів, моніторинг фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо), моніторинг територій та об'єктів природно-заповідного фонду, моніторинг курортів та деякі інші.

За рівнем узагальнення отриманої моніторингової інформації розрізняють локальний моніторинг (тобто такий, який здійснюється на території окремих об'єктів (підприємств, населених пунктів, ділянок ландшафтів); регіональний (у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних та природних регіонів; загальнодержавний (на території країни в цілому). Нарешті, 4-й рівень системи спостережень за станом навколишнього природного середовища — глобальний, його складовою є фоновий моніторинг, що здійснюється в Україні. Слід при цьому пам’ятати, що наша держава є членом Всесвітньої метеорологічної організації ООН, учасницею Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979), Конвенції про оперативне оповіщення про ядерну аварію (Відень, 1986), Віденської конвенції про охорону озонового шару (1985), Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті (Еспо, 1999).

Виконання зобов’язань щодо участі України в цих та інших міжнародних організаціях та договорах неможливе без даних моніторингових спостережень і прогнозів, зокрема спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища, які перебувають під контролем та наглядом з боку міжнародних інституцій.

2. 3 Правові засади екологічного моніторингу

Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 22), Земельним кодексом України (статті 191 — 192), Водним кодексом України (ст. 21), Лісовим кодексом України (ст. 55), законами України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 32), «Про рослинний світ» (ст. 39), «Про природно-заповідний фонд України» (статті 9, 17), «Про курорти» (ст. 35), «Про тваринний світ» (ст. 55), «Про відходи» (ст. 29), «Про питну воду та питне водопостачання» (ст. 39), «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (статті 13, 17, 21), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст. 17) та в деяких інших законодавчих актах.

Порядок проведення державного екологічного моніторингу регулюється Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. (з наступними змінами), а також нормативно-правовими актами, що регулюють порядок здійснення моніторингу окремих природних ресурсів і певних типів об'єктів. Це, зокрема, Положення про моніторинг земель, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. (з наступними змінами), Положення про моніторинг грунтів на землях сільськогосподарського призначення, затверджене наказом Міністерства аграрної політики України від 26 лютого 2004 р., Порядок здійснення державного моніторингу вод, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. (з наступними змінами). Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. (з наступними змінами), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 26 грудня 2003 року.

2. 4 Державна система моніторингу довкілля

На сьогодні, стан навколишнього природного середовища є загальнодержавною проблемою, комплексне вирішення якої залежить не лише від міністерств чи органів місцевого самоврядування окремих адміністративно-територіальних регіонів, але й від кожного громадянина.

З метою оцінки стану навколишнього середовища, забезпечення конституційного права людини на безпечне для його життя та здоров’я довкілля в Україні створена і функціонує державна система моніторингу довкілля.

Державна система моніторингу довкілля — це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Система моніторингу є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.

Система моніторингу — це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, грунтується на принципах:

— узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;

— систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;

— своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;

— об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації, населення України, заінтересованих міжнародних установ та світового співтовариства.

Відповідно до Положення про державну систему моніторингу довкілля (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30. 03. 1998 № 391) спостереження за станом об'єктів навколишнього природного середовища та рівнем його забруднення здійснюють 8 суб'єктів моніторингу довкілля — центральні органи виконавчої влади (Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держжитлокомунгоспом, Держводгоспом, Держкомземом, Держкомлісгоспом) та їх органи на місцях, а також підприємства, установи та організації, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу, розгляду поточних питань, пов’язаних з проведенням моніторингу довкілля, здійснює міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямами, склад та положення про яку затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Рис. 2. Суб'єкти системи моніторингу навколишнього природного середовища України та координація їх діяльності

Система моніторингу спрямована на:

* підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;

* підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;

* підвищення якості обгрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;

* сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:

* довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

* аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

* інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

* інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

Моніторинг довкілля здійснюють:

Мінприроди — атмосферного повітря та опадів (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів, транскордонне перенесення забруднюючих речовин); джерел промислових викидів в атмосферу (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів) поверхневих і морських вод (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, у тому числі залишкової кількості пестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів); джерел скидів стічних вод (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); водних об'єктів у межах природоохоронних територій (фонова кількість забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); ґрунтів різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних і техногенних хімічних елементів та сполук); радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі); геофізичних полів (фонові та аномальні дослідження); стихійних та небезпечних природних явищ: ендогенних та екзогенних геологічних процесів (їх видові і просторові характеристики, активність прояву), повеней, паводків, снігових лавин, селів (у районах спостережних станцій); державне еколого-геологічне картування території України для оцінки стану геологічного середовища та його змін під впливом господарської діяльності; наземних і морських екосистем (фонова кількість ЗР, у тому числі радіонуклідів); звалищ промислових і побутових відходів (склад відходів, вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів);

МНС (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) — атмосферного повітря (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); поверхневих і підземних вод (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); наземних і водних екосистем (біоіндикаторні визначення); ґрунтів і ландшафтів (вміст забруднюючих речовин, радіонуклідів, просторове поширення); джерел викидів в атмосферу (вміст забруднюючих речовин, обсяги викидів); джерел скидів стічних вод (вміст забруднюючих речовин, обсяги скидів); об'єктів поховання радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка);

МОЗ (у місцях проживання і відпочинку населення, у тому числі на природних територіях курортів) — атмосферного повітря (вміст шкідливих хімічних речовин); поверхневих вод суші і питної води (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення); морських вод, мінеральних і термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів та озер (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення); ґрунтів (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наявність яєць геогельмінтів); фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо);

Мінагрополітики — ґрунтів сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських рослин і продуктів з них (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); сільськогосподарських тварин і продуктів з них (зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); поверхневих вод сільськогосподарського призначення (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

Держкомлісгосп — ґрунтів земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів); лісової рослинності (пошкодження біотичними та абіотичними чинниками, біомаса, біорізноманіття, радіологічні визначення, вміст забруднюючих речовин); мисливської фауни (видові, кількісні та просторові характеристики, радіологічні визначення);

Держводгосп — річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у межах водогосподарських систем комплексного призначення, систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); водойм у зонах впливу атомних електростанцій (вміст радіонуклідів); поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів); зрошуваних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, ступінь засоленості та солонцюватості ґрунтів); підтоплення сільських населених пунктів, прибережних зон водосховищ (переформування берегів і підтоплення територій);

Держкомзем — ґрунтів і ландшафтів (вміст, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва); рослинного покриву земель (видовий склад, показники розвитку та ураження рослин); зрошуваних і осушених земель (вторинне підтоплення і засолення тощо); берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідротехнічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів);

Держжитлокомунгосп — питної води централізованих систем водопостачання (вміст забруднюючих речовин, обсяги споживання); стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд (вміст забруднюючих речовин, обсяги надходження); зелених насаджень у містах і селищах міського типу (ступінь пошкодження ентомошкідниками, фітозахворюваннями тощо); підтоплення міст і селищ міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунтових вод).

Суб'єкти системи моніторингу забезпечують вдосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля, уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів і систем контролю, створення банків даних для їх багатоцільового колективного використання з допомогою єдиної комп’ютерної мережі, яка забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та взаємозв'язок з іншими інформаційними системами, які діють в Україні і за кордоном.

Підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов’язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані і/або узагальнену інформацію для її комплексного оброблення, з цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, яка підлягає реєстрації в Мінприроди або його органах на місцях.

Спостереження за впливом на об'єкти навколишнього природного середовища здійснюють підприємства, які є найбільшими його забруднювачами. Майже на всіх таких підприємствах в Україні функціонують аналітичні лабораторії, на які покладено спостережні функції. Так за впливом на стан атмосферного повітря спостереження здійснюють близько 440 лабораторій, за впливом на якість вод, у тому числі зворотних, що скидаються у водні об'єкти — понад 700 лабораторій, а за станом ґрунтів та відходів на територіях підприємств та зонах їх впливу більше, ніж 60 лабораторій.

З метою розбудови державної системи моніторингу довкілля, розширення мережі спостережень шляхом розвитку та більш широкого залучення до інформаційних потоків даних локальних систем моніторингу на підприємствах, установах та організаціях, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища, Мінприроди опрацьовує питання залучення Мінпаливенерго, Мінтрансу, Міноборони, Мінпромполітики, Мінвуглепрому до організації та розвитку системи моніторингу довкілля локального рівня.

Зокрема, Мінвуглепром та його підрозділи і підприємства на місцях постійно проводять роботи з екологічного моніторингу стану та якості шахтних вод, що скидаються до поверхневих водних об'єктів або на донну поверхню, стану земель у зоні впливу вугільних підприємств та викидів забруднюючих речовин і газів в атмосферне повітря. Загальногалузевий екологічний моніторинг у вугільній галузі щорічно здійснює організація з екологічних питань ДП «Державний науково-дослідний, проектно — конструкторський і проектний інститут вугільної промисловості «УКРНДІПРОЕКТ».

Для реалізації положень ст. 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Мінприроди заплановано розроблення Порядку та Методики здійснення моніторингу навколишнього природного середовища та надання екологічної звітності підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища. Впровадження вказаних документів дасть змогу розширити мережу спостережень за станом довкілля та рівнем його забруднення і забезпечити державні органи більш повною інформацією.

На деяких підприємствах створюються сучасні автоматизовані системи спостережень. Так, наприклад, концерн «Стирол» у м. Горлівка Донецької області є прикладом підприємства, яке має сучасну систему спостереження за станом навколишнього природного середовища в зоні впливу підприємства та проведення моніторингу у виробничій зоні. Вона включає 5 автоматизованих станцій моніторингу якості повітря на території підприємства та прилеглій до нього зоні. Інформація від цієї системи постійно висвітлюється на спеціалізованому сайті підприємства.

Рис. 3. Сторінка сайту концерну «Стирол» з інформацією про пости спостережень у зоні впливу підприємства

На Одеському припортовому заводі створено систему спостереження за станом атмосферного повітря та раннього оповіщення на випадок перевищення встановлених граничних показників на території заводу та прилеглих територіях.

На Південно-українському атомно-енергетичному комплексі м. Південно-українськ розроблено проект створення автоматизованої системи моніторингу якості поверхневих вод р. Південний Буг та Ташликського водосховища.

Система моніторингу ґрунтується на використанні існуючих організаційних структур суб'єктів моніторингу і функціонує на основі єдиного нормативного, організаційного, методологічного і метрологічного забезпечення, об'єднання складових частин та уніфікованих компонентів цієї системи.

Організаційна інтеграція суб'єктів системи моніторингу на всіх рівнях здійснюється органами Мінприроди на основі:

* загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, поданих суб'єктами системи моніторингу;

* укладених між усіма суб'єктами системи моніторингу угод про
спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні.

До складу виконавців зазначених програм суб'єкти системи моніторингу можуть залучати підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Суб'єкти системи моніторингу — центральні органи виконавчої влади погоджують з Мінприроди розроблені ними проекти нормативно-правових актів та нормативних документів з питань проведення моніторингу довкілля.

Методологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу здійснюється на основі:

* єдиної науково-методичної бази щодо вимірювання параметрів і визначення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;

* впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивостей довкілля, комп’ютеризації процесів діяльності та інформаційної комунікації;

* загальних правил створення і ведення розподілених баз та банків даних і знань, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем.

Методологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Мінприроди із залученням суб'єктів цієї системи, а також Національної академії наук, Української аграрної академії наук, НКАУ, Держкомзв’язку та інших.

Метрологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу здійснюється на основі:

* єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології та сертифікації вимірювального, комп’ютерного і комунікаційного обладнання;

* єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації в усіх складових частинах цієї системи.

Метрологічне забезпечення об'єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Мінприроди із залученням суб'єктів цієї системи та органів Держстандарту.

Суб'єкти системи моніторингу, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності повинні здійснювати:

* розроблення і узгодження з органами Мінприроди та МНС планів здійснення заходів з метою спостереження за станом екологічно небезпечних об'єктів, запобігання екологічно небезпечній виробничій, господарській та іншій діяльності;

* захист зареєстрованих у системі моніторингу постів (пунктів, станцій) спостережень за об'єктами довкілля від пошкодження та несанкціонованого перенесення;

* виділення в установленому порядку земельних ділянок під влаштування нових постів спостережень на підставі затверджених програм удосконалення і розвитку складових частин системи моніторингу.

Інфраструктура системи моніторингу, її складові частини, системоутворюючі та уніфіковані компоненти створюються на підставі відповідних технічних завдань і проектів, затверджених у встановленому порядку.

Такі технічні завдання і проекти підлягають реєстрації в Мінприроди.

Прийняті проектні рішення реалізуються в межах щорічних заходів загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм екологічного моніторингу довкілля.

Взаємовідносини суб'єктів системи моніторингу ґрунтуються на:

* взаємній інформаційній підтримці рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

* координації дій під час планування, організації та проведення спільних заходів з екологічного моніторингу довкілля, виникнення надзвичайних екологічних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

* ефективному використанні наявних організаційних структур, засобів спостережень за об'єктами довкілля та комп’ютеризації процесів діяльності;

* сприянні найбільш ефективному розв’язанню спільних завдань моніторингу довкілля та екологічної безпеки;

* відповідальності за повноту, своєчасність і достовірність переданої інформації;

* колективному використанні інформаційних ресурсів та комунікаційних засобів;

* безкоштовному інформаційному обміні.

Мінприроди разом з МНС їх органи та інші суб'єкти системи моніторингу встановлюють спеціальні регламенти спостереження за екологічно небезпечними об'єктами, критерії визначення і втручання у разі виникнення або загрози виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни повинні негайно інформувати Мінприроди, МНС та їх органи на місцях про виникнення або загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій будь-якого походження.

Попередження про виникнення або загрозу виникнення небезпечних метеорологічних і гідрологічних явищ, екзогенних та ендогенних геологічних процесів, оцінювання їх розвитку покладається на Мінприроди.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадяни, які мають об'єктивну інформацію про виникнення або загрозу виникнення небезпечних природних явищ, повинні негайно надати її органам МНС, Мінприроди.

Державне еколого-геологічне картування території країни та її частин здійснюють підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Мінприроди.

Оцінка впливу забруднення довкілля на стан здоров’я населення покладається на МОЗ та його органи на місцях, які повинні своєчасно інформувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування про негативні тенденції або кризові зміни стану здоров’я населення внаслідок погіршення екологічної обстановки.

НКАУ надає всім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу архівну та поточну інформацію з дистанційного зондування Землі, а також методичну і технічну допомогу користувачам щодо інтерпретації та використання аерокосмічних даних.

Органи Держводгоспу надають усім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу інформацію про державний облік використання вод і скидання стічних вод водокористувачами.

Органи Мінагрополітики надають усім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу інформацію про фізичні, геохімічні та біологічні зміни якості ґрунтів сільськогосподарського призначення.

Органи Держкомзему надають усім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків.

Держкомзв’язку сприяє використанню в системі моніторингу сучасних комп’ютерних і комунікаційних засобів, які рекомендуються до застосування в національній інформаційній інфраструктурі.

Право володіння, користування і розпорядження інформацією, одержаною під час виконання загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, регламентується законодавством.

Інформація, що зберігається в системі моніторингу, використовується для прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки органами державної влади та органами місцевого самоврядування і надається їм безкоштовно відповідно до затверджених регламентів інформаційного обслуговування користувачів системи моніторингу та її складових частин.

Спеціально підготовлена інформація на запит користувачів підлягає оплаті за домовленістю, якщо інше не передбачено нормативними актами або укладеними двосторонніми угодами про безкоштовні взаємовідносини постачальників і споживачів інформації. Такі угоди підлягають реєстрації в Мінприроди.

Мінприроди, МНС та їх органи на місцях здійснюють оперативне управління інформацією, одержаною на всіх рівнях функціонування системи моніторингу.

Забезпечення функціонування наявної ДСМД як єдиної системи — досить складне завдання. Для цього потрібно вирішувати багато організаційних і технічних питань.

За функціональними завданнями відомчі підсистеми моніторингу складаються з трьох блоків:

* отримування та збереження первинних даних;

* обробки, аналізу й надання інформації;

* оцінювання, контроль та планування відомчих заходів щодо поліпшення стану окремих об'єктів довкілля.

Кожен із цих блоків на рівні окремих суб'єктів ДСМД має власну структурно-організаційну, науково-методичну та технічну бази.

Діяльність суб'єктів ДСМД координує Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля, яка має у своєму складі секції за відповідними напрямами.

Основні об'єкти моніторингу — атмосферне повітря, води, біологічне різноманіття, ліси, землі, відходи, фізичні фактори впливу, геологічне середовище.

Рис. 4. Об'єкти державної системи моніторингу довкілля

Щодо кожного об'єкта природного середовища та їх складових потрібно проводити спостереження, аналіз і оцінювання рівнів забруднення, ступеня небезпеки для життєдіяльності населення та довкілля.

Моніторинг атмосферного повітря. До складових державного моніторингу атмосферного повітря належать:

* атмосферне повітря населених пунктів;

* атмосферне повітря природоохоронних і рекреаційних

територій;

* атмосферні опади;

* джерела викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря;

* транскордонне перенесення забруднюючих речовин з атмосферним повітрям.

Моніторинг вод. До складових державного моніторингу вод належать:

* поверхневі води суші, зокрема природних і штучних водойм, водотоків та інших об'єктів;

* підземні води, зокрема питні, мінеральні, промислові, термальні та їх родовища;

* ґрунтові води;

* морські води, зокрема перехідні, прибережні, внутрішні, територіальне море та виключна (морська) економічна зона України;

* джерела забруднення поверхневих вод суші, морських вод, підземних вод, зокрема дренажні води з меліоративних систем;

* донні відкладення як чинник вторинного забруднення поверхневих вод;

* джерела та системи постачання питної води;

* транскордонне перенесення забруднюючих речовин з поверхневими водами;

* використання водних ресурсів.

Моніторинг біологічного різноманіття. До складових державного моніторингу біологічного різноманіття належать:

* наземні й водні екосистеми;

* біосферні заповідні території (комплексні спостереження);

* рослинний покрив земель;

* сільськогосподарські рослини;

* зелені насадження в містах і селищах міського типу;

* сільськогосподарські тварини;

* тваринний світ природного походження.

Моніторинг лісів. Об'єкт державного моніторингу лісів — лісовий фонд України незалежно від форм його власності, зокрема земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До складових державного моніторингу лісів належать:

* лісова рослинність;

* лісова фауна, зокрема мисливська;

* лісові ґрунти.

Моніторинг земель. Об'єкт державного екологічного моніторингу земель — усі землі незалежно від форм власності. До складових державного екологічного моніторингу земель належать:

* забруднення земель різного призначення, зокрема зрошуваних, осушених і земель природоохоронних територій, територій населених пунктів та зайнятих природокористувачами;

* забруднення ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення;

* негативні процеси, пов’язані зі змінами родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення;

* зміни стану ландшафтів унаслідок процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, селевими потоками, землетрусами, а також карстовими, кріогенними та іншими явищами;

* стан берегових ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;

* небезпечне підняття рівня ґрунтових вод (підтоплення) на території населених пунктів.

Моніторинг у сфері поводження з відходами. Складові державного моніторингу у сфері поводження з відходами:

* місця й об'єкти збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів;

* вплив на НПС місць і об'єктів знешкодження, розміщення та захоронення відходів;

* транскордонний обіг відходів.

Моніторинг фізичних факторів впливу. Моніторингу підлягають території населених пунктів і ті, що призначені для забудови, а також санітарно-захисні зони та зони обмеженої забудови навколо джерел фізичних факторів впливу на НПС. До складових державного моніторингу фізичних факторів впливу належать:

* фактори акустичного впливу на довкілля;

* іонізуюче випромінювання, зокрема радіаційне;

* неіонізуюче випромінювання, зокрема електромагнітне.

Моніторинг геологічного середовища. Складові державного моніторингу геологічного середовища:

* екзогенні й ендогенні геодинамічні процеси, зокрема визначення просторових і видових характеристик, активності проявів;

* геохімічний стан ландшафтів, зокрема визначення вмісту й поширення природних і техногенних хімічних елементів і сполук;

* геофізичні поля, зокрема визначення фонових і аномальних характеристик;

* підземні води, зокрема оцінювання ресурсів, гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу та властивостей.

Сучасний стан ДСМД зумовлений її нормативно-методичною базою, функціонуванням чинної структури системи спостережень і рівнем її технічного забезпечення, системою інформаційної взаємодії між суб'єктами моніторингу та владними структурами, визначенням пріоритетів у сфері екологічної діяльності.

Один з інструментів аналізу стану НПС — оцінка ризику, яка значною мірою має сприяти визначенню пріоритетності заходів як у сфері моніторингу довкілля, так і в природоохоронній діяльності. Урахування оцінки ризику дає змогу запобігати кризовим ситуаціям, приймати оптимальні управлінські рішення.

Мережа спостережень ДСМД загальнодержавного рівня охоплює всю територію України, включаючи об'єкти, зони й пункти спостережень, віднесені до пріоритетних; вони в сукупності відображають загальний стан НПС України, а також вплив найважливіших факторів зміни його стану. До мережі спостережень загальнодержавного рівня як обов’язкові складові входять спеціальні мережі транскордонного моніторингу.

Об'єкти, зони та пункти, включені до мережі спостережень ДСМД, мають відповідати загальноєвропейським вимогам щодо можливості отримати репрезентативні результати за довгостроковими спостереженнями. Спостереження в мережах виконують за певними програмами. Періодичність спостережень, перелік спостережуваних показників, їх пріоритетність визначають для кожного об'єкта, зони чи пункту, включених до програми спостережень на основі визначення інформаційних потреб. Суб'єкти ДСМД беруть участь у розробці програм спостережень у мережах моніторингу.

Методичне забезпечення спостережень слід уніфікувати для всіх суб'єктів ДСМД. Його основою мають бути стандарти, розроблені з урахуванням загальноєвропейських вимог. Методи й методики, використовувані в системах спостережень ДСМД, у перспективі мають забезпечувати потрібну чутливість обчислень і рівень достовірності результатів спостережень, що відповідають вимогам до інформаційного забезпечення користувачів.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой