Монополії та олігополії в умовах капіталістичної змішаної економіки

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Монополії в ринковій економіці

1.1 Причини виникнення, суть, види і форми монополій

1.2 Класифікація монополій

Розділ ІІ. Олігополії

2.1 Олігополія: суть та основні ознаки

2.2 Моделі олігополії

Розділ ІІІ. Монополії та олігополії в умовах капіталістичної змішаної економіки

3.1 Рівень монополізації виробництва в сучасних умовах

3.2 Проблема монополізму в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

У підприємницькому секторі економіки будь-якої країни існує безмежне число різноманітних ринкових ситуацій. Залежно від їхнього характеру фірма приймає відповідне рішення щодо своєї підприємницької діяльності, передусім стосовно ціни і випуску продукції. На ці рішення істотно впливає характер галузі, в якій фірма діє. В економіці двох однакових галузей не буває. Однак спільним майже для усіх галузей є наявність у кожній з них двох полюсів. Йдеться про те, що на одному полюсі спостерігаємо сотні тисяч невеликих фірм, які виробляють незначну частку ринкової продукції, а на другому — маємо єдиного виробника, який посідає домінуюче становище на ринку. Між цими полюсами існує велика кількість різноманітних ринкових структур. Дослідити кожен галузевий ринок окремо — неможливе завдання. Тому метою цієї роботи є аналіз основних ринкових структур, якими є досконала конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція та олігополія.

Об'єктом дослідження є заходи (важелі) держави, що спрямовані на регулювання монополій та забезпечення вільної конкуренції на ринку. В свою чергу, предметом дослідження виступає кожна функціонуюча одиниця на ринку, що взаємодіє з монополіями чи підпадає під їх вплив, або під вплив наслідків від їхньої діяльності. Тобто функціонує в без конкурентному середовищі і в умовах повного чи майже повного контролю ринку монополістом.

Завданнями курсової роботи є послідовний розгляд питань, які стосуються сутності, основних характеристик, економічної ефективності ринкових структур та проблем подолання монополізму в перехідній економіці України.

Актуальність обраної теми обумовлюється тим, що на етапі переходу до суспільства з ринковою економікою, Україна зіткнулася з проблемою існування, і досить неефективного, монополій. Тому основним питанням реформування економіки сучасної України є питання створення ефективної політики демонополізації, яка проводиться вже декілька років.

Значну увагу проблемам визначення ролі монополій і олігополій у перехідній економіці України, а також виявлення недоліків ринкових структур в сучасних умовах приділяють у своїх дослідженнях вітчизняні науковці: Базилевич В. Д., Буряк П. Ю., Гринів А. С., Кічурчак М. В. та інші.

Структура роботи. Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів (з підрозділами), висновків та списку використаних джерел, який нараховує 23 позицій та займає 2 сторінки. Загальний обсяг роботи — 43 сторінки.

Розділ І. Монополії в ринковій економіці

1.1 Причини виникнення, суть, види і форми монополій

Ринок має не тільки позитивні, а й негативні риси. Однією з таких негативних рис є те, що ринок породжує монополії і монополістичні тенденції в економіці. Це закономірний процес, який зумовлений розвитком продуктивних сил, використанням у виробництві нових машин, устаткування, нових технологій, удосконалення структури і організації виробництва.

Перші монополістичні об'єднання виникли ще в ХV-ХVІ ст. Проте на той час вони функціонували переважно у сфері обігу і не впливали суттєво на процес відтворення. Панівне становище монополії як господарські структури капіталістичного суспільства стали займати наприкінці ХІХ — початку ХХ ст.

З цього часу становлення монополій економісти поділяють на три етапи:

1 етап — зародження монополій (період розвитку вільної конкуренції);

2 етап — активний розвиток монополій (цей процес охоплює період після економічної кризи 1873);

3 етап — утвердження монополій (цей процес пов’язаний з економічним зростанням наприкінці ХІХ ст. і кризи 1900−1903рр.).

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства.

2) монополія як форма змови (угоди)

3) монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Крім них, існують і адміністративні монополії (панування на ринку державних структур). Ці типи монополій називають економічним монополізмом, або штучними монополіями. Монополізм — це домінуюче становище того чи іншого господарюючого суб'єкта, який диктує свою волю щодо інших суб'єктів, регулює, контролює певну сферу чи вид виробництва. Перелік деяких суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку України, подано в додатку А.

Його основними організаційними формами економічного монополізму є:

— картелі;

— синдикати;

— трести;

— концерни.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, мають виробничу і комерційну самостійність, але домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва і рівень цін.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі, учасники якого зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей, учасники якого втрачають виробничу і комерційну самостійність.

Концерн — багатогалузеве об'єднання десятків і навіть сотень підприємств (промисловості, транспорту, зв’язку), учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт. Управління і фінансовий контроль об'єднання здійснює головна фірма.

Найпростішими штучними монополіями є короткострокові угоди щодо цін та розподілу ринків, зокрема конвенції, ринги, корнери, пули.

За масштабами охоплення ринку певного товару монополії бувають чистими (на ринку діє один покупець або продавець) і абсолютними (держава та її органи цілком контролюють ситуацію в певних галузях).

Крім вищенаведених, в економічній літературі виділяють:

закриті;

природні;

відкриті;

легальні та інші монополії.

Поєднання та взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій свідчить про подальший їхній розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки, що фактично призводить до монопольної ринкової влади [21, с. 144−167].

У чому ж полягають причини виникнення і розвитку монополій?

Ці причини пов’язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил і суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є:

По-перше, дія закону конкуренції: закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва — максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів, поступово усувати своїх конкуренті в. Врешті-решт виробник захоплює і контролює велику частину виробництва і збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод — монополію.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем і ризиків, пов’язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови і досягати найбільшої вигоди.

По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу і виробництва.

Створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу.

Концентрація і централізація капіталу й виробництва створили об'єктивну необхідність і можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.

По-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватної власності.

Потрібна була нова форма власності, яка могла б розв’язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.

По-п'яте, економічні кризи, які у другій половині XIX ст. стали фактором прискорення концентрації і централізації виробництва і створення на цій основі монополій.

Наслідком економічних криз є масове розорення і банкрутство дрібних і середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а інші змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов'язаність цих двох явищ-криз та монополій показує одну з причин прискореної монополізації економіки.

Упродовж XX ст. процес монополізації набув значних масштабів і монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.

Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання.

Конкретною формою монополізму є монополія.

Монополія у широкому розумінні означає виключне право держави, підприємства, фізичної особи на володіння будь-чим або на здійснення якого-небудь виду діяльності.

Під економічною монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), яке посідає панівне місце на ринку і концентрує значну частину виробництва і збуту певного виду продукції з метою одержання монопольного прибутку.

Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки[1, с. 204]. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку.

1.2 Класифікація монополій

За умовами функціонування монополізм поділяють на два типи — підприємницький та інституційний.

Підприємницький тип монополізму пов’язаний із розвитком підприємств (фірм) на основі концентрації капіталу і виробництва.

Інституційний тип монополізму пов’язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників.

За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи:

— монополія окремого підприємства;

— монополія як угода;

— монополія, що ґрунтується на диференціації продукту. Досягти монополій першого типу нелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко.

Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фронтом», зводять нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах.

Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.

За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі - особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція не можлива або не бажана, бо при входженні в галузі інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Причиною є «економія від масштабу» — чим більше вироблено продукції, тим менша її вартість. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв’язку і транспорту, послугах зв’язку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільні.

З природними монополіями тісно пов’язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

Діяльність природних монополій, особливо їх цінова політика, регулюється державою.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого — це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб'єкт господарювання і між ними відсутня конкуренція. Державний монополізм є найбільш небезпечним і руйнівним для економічних систем[1, с. 224]. монополія олігополія економіка

Класифікація монополій пов’язана зі структурою економічної системи сучасного капіталізму, передусім з матеріально-речовим змістом та суспільною формами. У першому разі така класифікація ґрунтується на структурі технологічного способу виробництва, в другому -- на структурі економічної власності, її окремих типів і форм. Відповідно до структури технологічного способу виробництва, зокрема структури продуктивних сил, слід виокремлювати один узагальнюючий тип монополії -- техніко-економічний, а в його межах розрізняти такі окремі види:

1) техніко-технологічний (базується на монополізації передових наукомістких засобів праці та передових технологій);

2) кадровий (оснований на монополізації найбільш освіченої та кваліфікованої робочої сили);

3) сировинний (ґрунтується на монополізації найкращих джерел сировини);

4) науковий (основою є монополізація передових досягнень науки, зокрема патентів, ліцензій, інших форм інтелектуальної власності);

5) енергетичний (базується на монополізації найпрогресивніших джерел енергії, використовуваних людьми сил природи);

6) інформаційний (ґрунтується на монополізації новітніх інформаційних технологій та засобів зв’язку);

7) організаційний (оснований на монополізації передових форм і методів організації виробництва і праці);

8) організаційно-економічний (базується на монополізації найкращих управлінських кадрів, передових маркетингових дослідженнях та ін.).

Відповідно до структури економічної власності слід розмежовувати три основні типи монополій:

-- державна (заснована на монополізації власності на частину засобів виробництва, національного доходу, інтелектуальної власності тощо);

колективна (ґрунтується на привласненні асоційованим, колективним капіталістом різних елементів системи продуктивних сил);

-- приватнокапіталістична (базується на власності однієї особи або сім'ї та зосередженні в одних руках функцій управління, в тому числі контролю за власністю).

Залежно від фаз суспільного виробництва необхідно виділяти виробничу (промислову, транспортну та ін.), ринкову або обмінну (оскільки вона базується на монополізації сфери обміну чи ринку у вузькому значенні цього поняття, виокремлюють передусім торговельні монополії), розподільчу (банківську, яка займається розподілом кредитних ресурсів та ін.), споживчу (монополізація сфери попиту) монополії. Внаслідок їх злиття виникають якісно нові типи монополій (наприклад, поєднання промислової і банківської монополії формує фінансову монополію), які достатньо повно висвітлені в економічній літературі[8, с. 154].

Таким чином, окремі форми монополій розмежовують залежно від диференціації продукту, технології виробництва і обслуговування споживачів та інших критеріїв: монополія окремого підприємства; монополія, що базується на диференціації продукту; природна монополія.

РОЗДІЛ ІІ. Олігополії

2.1 Олігополія: суть та основні ознаки

Коли в галузі панує лише декілька великих фірм, то такий ринок називають олігополістичним. Саме про цей ринок, його ознаки і причини виникнення та існування, особливості ціноутворення та випуску, його економічну ефективність буде йти мова в цьому розділі.

Олігополія — це ринкова структура, що характеризується дуже невеликою кількістю продавців, пов’язаних взаємною залежністю, а поява нових продавців утруднена або неможлива.

Олігополістичні ринки мають такі риси:

1. Всього декілька фірм охоплюють весь ринок. Продукт, який вони виробляють, може бути як однорідним або стандартизованим (алюміній, цинк, мідь, сталь, цемент, технічний спирт), так і диференційованим (автомобілі, сигарети, побутові електроприлади, пиво, пральні засоби, килими).

2. Деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, такі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару.

3. Фірми в олігополістичній галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Продавці завжди зважають на реакцію своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, орієнтири за обсягами продажу, величину рекламних витрат і таке інше. Реакція, якої окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

Є багато причин для існування олігополії. Одна з них економія, зумовлена зростанням виробництва. У деяких галузях неможливо досягнути низьких витрат, поки фірма займає значний відсоток ринку. Наслідком цього є тенденція фірм до зменшення своїх розмірів.

Друга причина існування олігополії - наявність інших бар'єрів для входження у ринок інших фірм (володіння патентами, контроль над стратегічною сировиною, видатки на рекламу).

Щоб бути в олігопольному становищі, не обов’язково бути великою фірмою. Якщо в обмеженому економічному просторі є два однотипні магазини, вони також є олігололістами. Те, що вони малі, не впливає на ситуацію.

Олігополістичні ринки можна класифікувати за різними критеріями. Якщо фірми виробляють однорідний продукт (цемент, мідь), то галузевий ринок називають чисто олігополістичним. Якщо фірми виробляють диференційований продукт (автомобілі, сигарети), то галузевий ринок називають диференційовано олігополістичним. Також олігополії можна поділити на ті, що виникли в результаті таємних домовленостей, і на ті, що діють незалежно[14, с. 212].

Олігополія характеризується наступними ознаками. По-перше, вона представлена відносно малою кількістю фірм, які панують на ринку галузі. Проте чітко не визначено, яка саме відносно мала кількість фірм представляє олігополію. Можна сказати, що вона знаходиться між чистою монополією і монополістичною конкуренцією, і для різних галузей є різною: в одних галузях це може бути 4−7 великих фірм, які порівну ділять між собою весь ринок продукту, в інших галузях — це 4−7 великих фірм, які порівно ділять між собою від 60 до 99% всього ринку, а інша його частина припадає на достатньо велику кількість менших фірм.

Іншою ознакою олігополії є виробництво однорідної, тобто стандартизованої, продукції (цинк, цемент, сталь тощо) або диференційованої продукції (автомобілі, сигарети, побутові електротовари, миючі засоби).

Наступною, третьою, ознакою олігополії є взаємна залежність олігополістичних фірм щодо визначення цін і випуску продукції. Ця взаємна залежність фірм пояснюється їх малочисельністю і значним контролем ринку. Якщо одна з малочисельних фірм захоче знизити ціну на свій продукт з метою збільшення своїх продаж, вона повинна передбачити можливу реакцію конкурентів на свої дії. Ця ж реакція може бути різною:

конкуренти можуть залишити свої ціни на попередньому рівні (в результаті чого вони втратять своїх покупців, а фірма, яка знизила ціну, збільшить свої продажі);

конкуренти можуть знизити свої ціни до рівня ціни фірми, яка початково вдалася до її зниження (внаслідок чого жодна з фірм не збільшить свою частку ринку і всі фірми лише втратять частину прибутків);

конкуренти можуть знизити ціну в більшій мірі, ніж фірма, яка початково вдалася до її зниження (це означатиме для останньої втрату ЇЇ частки ринку і зниження її прибутків).

Отже, однією з особливостей олігополії є взаємозалежність фірм, що обумовлює необхідність обирати лінію своєї поведінки відповідно до дій і очікуваної реакції конкурентів. Це означає, що при визначенні цін і обсягів виробництва, для олігополіста поряд із знанням попиту на свій продукт та витрат його виробництва важливим є врахування можливої реакції конкурентів, яка, з однієї сторони, є в значній мірі непередбаченою, а, з іншої сторони, яка в значній мірі впливає на попит на свій продукт олігополістичної фірми, а отже, і на її прибутки. Ще однією ознакою ринку олігополії є існування суттєвих бар'єрів щодо появи конкурентів.

Які ж причини існування олігополістичного ринку? По-перше, це дія ефекту масштабу. Як відомо, виробництво певних видів продукції може здійснюватись з низькими середніми витратами лише при значних розмірах випуску. Новим фірмам дуже важко ввійти на ринок такого продукту, якщо вони не мають великих фінансових ресурсів для придбання дорогого основного капіталу, ефективність використання якого досягається лише при значних масштабах виробництва. Іншим бар'єром щодо збільшення кількості фірм в олігоподієтичній галузі є наявність патентів у вже функціонуючих виробників, їх контроль над джерелами сировини та кредитів. Однією з причин існування олігополії є високі витрати на рекламу продукту (автомобілів, сигарет, побутової техніки, миючих засобів тощо), які під силу лише крупним виробникам. Однією з причин функціонування лише декількох фірм на олігополістичному ринку є привабливість і вірогідність їх злиття, що дозволяє одержувати ще більші вигоди в результаті дії ефекту масштабу, збільшувати частку ринку, а отже, і посилювати свою владу на ньому, контролювати ціну продукту, добиватись нижчих цін на економічні ресурси, являючись основним їх покупцем[4, с. 213−215].

Отже, олігополія — це така ринкова структура, яка має місце, коли в галузі кількість фірм, які випускають однорідний чи диференційований продукт, є настільки мала, що кожна при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію зі сторони конкурентів. Вона виникає завдяки існуючим бар'єрам для вступу — таким, як ефект масштабу, патенти, контроль над джерелами сировини і позик, а також в результаті злиття.

2.2 Моделі олігополії

Існує чотири основні моделі олігополії: модель ламаної кривої попиту; олігополія, основана на таємній змові; лідерство в цінах і ціноутворення за принципом «витрати плюс».

Модель ламаної кривої попиту.

Модель ламаної кривої попиту описує олігополістичну поведінку фірм, які конкурують між собою на ринку, і які приймають до уваги найбільш вірогідну реакцію конкурентів на свої зміни в цінах і випуску продукту. Припустимо, що олігополістична галузь диференційованого продукту представлена трьома фірмами — 1, 2 і 3, кожна з них випускає 1/3 продукту ринку. Криві попиту і граничного доходу (які дозволяють разом з кривою граничних витрат визначити оптимальний обсяг виробництва і ціну) олігополіста, який не є учасником відкритої чи таємної змови, будуть залежати від реакції конкурентів на зміну ціни його продукту.

Отже, модель ламаної кривої попиту пояснює, чому олігополісти- конкуренти притримуються тактики стабільності ціни. Проте її недоліком є те, що вона не пояснює саму ціну і нерідко існуюче в реальності підвищення цін на олігополістичному ринку. Такс підвищення ціни може бути пояснене моделлю поведінки олігополіста, яка базується на таємній змові.

Олігополія, основана на таємній змові.

Для недопущення цінової війни і появи нових конкурентів олігополісти можуть вдатися до співробітництва — таємної згоди стосовно ціни і частки кожної фірми па ринку. Ця таємна угода може бути заключена як формально («на слово»), так і безпосередньо у письмовій формі, результатом чого є створення картсля. Таємна змова виникає, як правило, тоді, коли ринок представлений декількома приблизно однаковими за розмірами фірмами, які несуть приблизно однакові середні витрати виробництва стандартизованого продукту, і тоді, коли олігополісти бачать можливості одночасного збільшення доходів всіх учасників змови. За таких умов кінцева ціна і обсяги виробництва олігополістичних фірм є такими ж, як і при чистій монополії: кожний олігополіст призначає однакову ціну і виробляє обсяг продукту, при якому граничний дохід рівний граничним витратам, і при цьому одержує економічний прибуток.

Існують причини (крім антимонопольного законодавства), які обумовлюють нестабільність таємних угод та їх заключення. По-перше, це існуючі відмінності в попиті і витратах на окремих фірмах. Ці відмінності спричиняють і різні обсяги виробництва та ціни, які максимізують прибутки виробників, а отже, не існує єдиної ціни, яка би влаштувала всіх. Добитися згоди всіх про єдину ціну дуже важко, а отже, і важко заключити угоду про співробітництво в сфері ціноутворення і поділу ринку. Іншим бар'єром до згоди є відносно велика кількість фірм на ринку: трьом-чотирьом фірмам легше створити картель, ніж 8−10 фірмам. Третя причина полягає в існуванні вірогідності появи нової фірми в галузі в довготерміновому часі, яка буде приваблюватись існуючим на цьому ринку економічним прибутком. Оскільки олігополістична ціна є завищеною, то нова фірма може розв’язати цінову війну. Крім того, у кожного члена вже існуючої угоди є стимули і можливості до її порушення: оскільки виробничі потужності використовуються неповністю, то є можливості розширювати обсяги випуску, з метою збільшення своїх прибутків при сталій олігополістичній ціні; фірми стоять перед спокусою збільшити свої прибутки і шляхом таємного проведення цінової дискримінації. Однією із причин нестабільності угоди між олігополістами може стати економічний спад, наслідком чого є зниження ринкового попиту і попиту на продукт окремої фірми, в результаті чого криві її попиту і граничного доходу пересуваються вліво, вона виробляє менший обсяг продукту з вищими середніми витратами, а отже, і зменшуються її прибутки. В такій ситуації фірма знижує ціну в надії збільшити свої продажі за рахунок конкурентів.

Лідерство в цінах.

В умовах, коли ринок представлений декількома фірмами, які є не однаковими за розмірами і несуть різні середні витрати, як правило, має місце олігополістична поведінка, яка називається лідерством в цінах. Лідерство в цінах є засобом, який дозволяє координувати рішення щодо цін, не вступаючи у пряму таємну змову.

Суть лідерства в цінах полягає в тому, що найбільш крупна чи найбільш ефективна фірма галузі встановлює або змінює ціну, а всі інші автоматично наслідують ці зміни і пристосовують до них свої обсяги виробництва.

Модель ціноутворення за принципом «витрати плюс».

При ціноутворенні за принципом «витрати плюс» олігополіст спочатку визначає середні витрати виробництва і до них додає певну надбавку. Одержана величина і становить олігополістичну ціну. Оскільки середні витрати змінюються Із зміною обсягів виробництва, то фірми, як правило, використовують в своїх розрахунках дані середніх витрат для випуску продукту при 70−80% завантаженні виробничих потужностей. Надбавка ж встановлюється на рівні певного відсотка до вкладеного у виробництво капіталу (очікуваної норми прибутку, яка є не нижчою від банківського процента). Одержана таким чином ціна, є орієнтовною і може дещо змінюватись, виходячи із зміни кон’юнктури на ринку, можливостей фірми здійснювати нецінову конкуренцію і цінову дискримінацію. Слід відзначити, що значну роль у визначенні ринкової частки олігополії відіграє цінова конкуренція, до якої часто вдаються фірми цієї галузі[4, с. 257−260].

Підсумки

1. Різні ринкові структури характеризуються кількістю і можливостями продавців ринку. Структура ринку видозмінюється від ідеальної моделі досконалої (чистої) конкуренції з великою кількістю покупців і продавців через монополістичну конкуренцію та олігополію до монополії, яку представляє лише один продавець.

2. Галузь з чистою конкуренцією складається з великої кількості незалежних фірм, які виробляють однорідну продукцію. Конкурентна фірма не має цінової політики, тобто здатності регулювати ціну. Крива попиту конкурентного підприємства досконало еластична, і тому ціна за одиницю продукції дорівнює середньому та граничному доходові.

3. Конкурентне підприємство у короткостроковому періоді отримає максимальний прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, за якого валовий дохід перевищує валові витрати на найбільшу величину. Збитки буде мінімізовано за обсягу виробництва, при якому валові витрати перевищують валовий дохід на мінімальну величину і є меншими за загальні постійні витрати. Якщо за будь-якого обсягу продукції загальна сума збитків підприємства буде перевищувати або дорівнювати її сукупним постійним витратам, тоді підприємство змушене закриватися.

4. Точка оптимального розміру підприємства, за якого воно максимізуватиме прибутки або мінімізуватиме збитки знаходиться там, де граничні витрати виробництва і граничний дохід рівні між собою.

5. Довгострокова конкурентна рівновага така: ринкова ціна дорівнює граничним витратам та мінімуму середніх витрат. Рівність ціни і мінімуму середніх витрат означає, що конкурентні фірми використовують найефективнішу із відомих технологій і призначають найнижчу ціну з урахуванням своїх витрат виробництва. Рівність ціни і граничних витрат показують, що ресурси розподіляються відповідно до споживчих смаків.

6. Ринок, на якому одне підприємство продає продукт, який не має близького замінника, називається монополією. Шкоду від монополії можна представити у вигляді чистих втрат суспільства, які виникають через те, що монополісту вигідно виробляти менший обсяг продукції та призначати вищу ціну, ніж це зробив би конкурентний продавець. Це спричиняє неефективний розподіл ресурсів, тому на монополізованих ринках ціна перевищує граничні витрати.

7. Ринок, на якому велика кількість продавців пропонують подібні, але не однакові товари, називається монополістичною конкуренцією. Виробники в умовах монополістичної конкуренції володіють малим ступенем контролю над цінами, економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах (упаковка, реклама, якість тощо).

8. Підприємства в умовах монополістичної конкуренції можуть отримувати прибутки або зазнавати збитків у короткостроковому періоді. Легке входження в галузь і вихід підприємств з неї обумовлюють тенденцію до отримання ними нормального прибутку у довгостроковому періоді.

9. Існує дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Традиційна точка зору виходить з того, що олігополія за структурою близька до монополії, а тому вона менш ефективна порівняно із чисто конкурентним ринком. Згідно з поглядом Шумпетера-Гелбрейта, тільки великі олігопольні фірми здатні фінансувати наукові дослідження і науково-конструкторські розробки[7, с. 154−156].

Отже, олігополія -- це ринок, на якому панує кілька великих фірм. Існує чотири основні моделі олігополії: модель ламаної кривої попиту; олігополія, основана на таємній змові; лідерство в цінах і ціноутворення за принципом «витрати плюс». Модель ламаної кривої показує, що ціни олігополії негнучкі, або «жорсткі». Невизначеність, властива ціноутворенню, сприяє таємній змові. Лідерство у ціноутворенні являє собою форму неприхованої змови, коли підприємство-лідер встановлює ціну, а інші підприємства його наслідують. При ціноутворенні за принципом «витрати плюс» олігополісти, щоб визначити ціну, вираховують свої витрати на одиницю продукції за певного планового рівня і додають «накидку» у розмірі певного відсотка.

Розділ ІІІ. Монополії та олігополії в умовах капіталістичної змішаної економіки

3.1 Рівень монополізації виробництва в сучасних умовах

У сучасних умовах класичні монополії у прямому розумінні зустрічаються рідко. Проте їх «сестри» -- олігополії -- дуже розповсюджене явище в будь-якій розвинутій країні.

Якщо чотири найбільших підприємства контролюють 40% загального обсягу ринку і більше, то галузь уважається олігопольною. Це -- юридично. А фактично така галузь є монополізованою, бо, як відомо, якщо в галузі лише декілька потужних корпорацій, то вони координують свої зусилля таким чином, щоб діяли умови, подібні до картельних угод.

Великі корпорації стрімко збільшують свої розміри, вторгаються в інші галузі, об'єднуються як на національному, так і на міжнародному рівні. Саме тому, щоб не перевищувати максимально допустимі обсяги контролювання частки ринку, нинішні монополії продовжують активно інтегруватися і завойовувати нові галузі економіки країни (країн). При цьому виграє як країна в цілому (адже хто б не хотів, щоб у малорозвинену, але досить перспективну галузь увійшло підприємство з величезною кількістю капіталу), так і окрема фірма, оскільки зростають ринки збуту, сфери впливу, а отже, і прибутки.

Так, ще у 80-ті рр. ХХ ст. розпочалося масове вторгнення автомобілебудівних фірм у сферу високих технологій. Американська фірма «Дженерал моторз» за п’ять років скупила більше десяти великих компаній і завдяки цьому проникла в галузі аерокосмічної промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма «Даймлер-Бенц» протягом одного року вийшла на перше місце серед промислових гігантів країни і перетворилася у величезний технологічний концерн, при цьому встановила контроль над провідною моторобудівною фірмою «МТУ», яка випускає двигуни для літаків, танків та військових кораблів, захопила передову компанію «Дорньє» -- лідера у виробництві авіакосмічної техніки та електроніки і включила до свого складу «АЕГ» -- одну з провідних електротехнічних фірм.

Та сьогодні акценти зміщуються. Тепер без всяких вагань починають об'єднуватися і величезні корпорації. По-перше, об'єднуються всередині країни: або там, де взагалі не функціонує антимонопольне законодавство (прикладом цього може слугувати об'єднання китайських «алмазних» королів -- у цій країні створено асоціацію виробників алмазів, куди ввійшли 15 компаній, які контролюють 90% китайського алмазного ринку), або держава зацікавлена у такому об'єднанні, або об'єднуються фірми, що спеціалізуються на випуску різних груп товарів.

По-друге, об'єднуються монополії, що базуються в різних країнах. Мета досить проста -- контролювати, скажімо, 30% ринку не в США, а у світі. Прикладів цьому теж багато. Найбільший в Японії виробник молочних продуктів оголосив про намір об'єднатися зі швейцарською Nestle. Виробники побутової електротехніки голландська компанія Royal Philips Electronics NV та корейська LG Electronics Inc уклали угоду про створення спільного виробництва дисплеїв для телевізорів і комп’ютерів. Прогнозовані обсяги світового ринку -- 15--25%. Об'єднуються також «пивні» королі: норвезький конгломерат Orkla і датська пивна компанія Carlsberg. Корпорація Intel та Mitsubishi Electric, світові лідери у виробництві різноманітного електронного начиння, оголосили про створення альянсу з виробництва компонентів для мобільних телефонів третього покоління та обладнання для бездротових комп’ютерних технологій. У цьому контексті слід назвати автовиробників, які тільки тим і займаються, що об'єднуються («Рено» із «Самсунг моторз», «Вольво» зі «Сканією» і т. д.)

Усе це свідчить про те, що процеси концентрації капіталу через механізми злиття та поглинання є розповсюдженими і на рубежі ХХІ ст. Великі фірми, як пише відомий американський економіст Д. Стігліц, «…неминуче прагнуть обмежити конкуренцію, оскільки в цьому разі вони можуть отримати більш високі прибутки завдяки монополії, а не більш високої якості продукції… Монополії прагнутимуть посісти провідне становище на ринках шляхом «захоплення» уряду. За рахунок прибутків, отриманих завдяки монополії, можна купити вплив у високих урядових колах, -- якщо не шляхом хабарів, то за допомогою великих внесків у виборчі кампанії"[13, с. 389−394].

Особливості монополізації економіки в сучасних умовах.

Дія закону монополізації виробництва має свої особливості на різних ступенях вищої стадії капіталізму. За сучасних умов -- це її міжгалузевий характер, посилення монополізації внаслідок централізації капіталів тощо.

Особливістю сучасної капіталістичної економіки є прихована монополізація -- створення великих промислових груп на основі майнових і контрактних відносин між формально незалежними дрібними та середніми підприємствами -- виробниками і постачальниками окремих деталей, частин складного товару (автомобіля, літака тощо). При цьому дрібні та середні підприємства потрапляють у сферу залежності та контролю з боку великих корпорацій. Особливостями монополізації економіки на сучасному етапі є також міжнародний характер, зокрема зростання ролі ТНК, посилення монополізації у формі зростаючої централізації капіталу та ін.

Закон монополізації виробництва і власності діє як закон-тенденція, тобто внаслідок впливу на нього протидіючих факторів його дія може послаблюватись протягом короткого проміжку часу. Основними протидіючими факторами функціонування цього закону є антитрестівське законодавство, вплив НТР на зменшення розмірів економічно ефективних підприємств (внаслідок зниження матеріаломісткості, енергомісткості, капіталомісткості продукції та ін.), поглиблення суспільного поділу праці (що створює попит на спеціалізовану продукцію і зумовлює зростання дрібних і середніх підприємств), державна контрактна система (яка зобов’язує великі корпорації залучати до виконання замовлень дрібні і середні фірми) та ін. Але оскільки монополії приносять економічну вигоду, монопольно високі прибутки, то закон монополізації виробництва не може бути паралізований повністю.

Закон монополізації виробництва і власності є об'єктивним економічним законом і в його дії, пронизаній суперечностями, слід виокремлювати позитивні і негативні аспекти. Позитивним є насамперед те, що у гігантських підприємств та їхніх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні розробки, впроваджувати новітню техніку і технологію, перекваліфіковувати працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Крім того, нині розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією, створення корпоративних дослідницьких організацій тощо, що супроводжується реалізацією великих науково-технічних програм.

Виникнення й розвиток великих господарських одиниць, координація їхньої діяльності розширюють масштаби планомірного і організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи. Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами.

Негативною особливістю монополізації економіки є передусім практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Монополія гальмує науково-технічний прогрес, тому що монополізація виробництва і збуту придушує конкуренцію, дає змогу великим компаніям отримувати деякий час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий Процес, стимулюючи повне використання ресурсів, максимальне зниження витрат виробництва й відповідне зростання ефективності виробництва.

Монополії та олігополії витрачають значні ресурси для збереження монополістичних позицій і влади (гіпертрофована реклама, підкуп державних чиновників для створення вигідної для монополій та олігополій законодавчої бази, перешкоджання отриманню малими і середніми фірмами дозволу на певні види діяльності, різні бар'єри -- ліцензійні, патентні тощо)[8, с. 167−170].

Сучасна економічна політика відображає такі дії, спрямовані на розширення сукупного попиту:

— збільшення реальних доходів населення шляхом запровадження єдиної ставки оподаткування доходів фізичних осіб;

— підвищення соціальних витрат;

— підвищення середнього рівня пенсійного забезпечення населення.

Водночас протягом останніх років залишаються невирішеними такі питання, як:

— переважання серед пріоритетів загальнодержавної і регіональної економічної політики тактичних та оперативних цілей;

— демонополізація окремих сфер і галузей економіки;

— не розвинутість фондового ринку.

Посилення головних складових сучасної світової фінансово-економічної кризи розпочалося кілька років тому. Фінансова система нашої держави, враховуючи надмірну відкритість її економіки, є вразливою до ступеня нестабільності світових економічних процесів.

До основних критеріїв такої нестабільності належать:

— від'ємне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу (понад 5% ВВП);

— низький показник покриття міжнародними резервами обсягів короткострокових боргових активів (нижче 1);

— швидке зростання споживчого кредитування (більше 15% за рік).

Прискорене нарощування зовнішнього боргу зумовлене насамперед зростаючими запозиченнями банківської системи. Темпи збільшення зовнішнього боргу за 2006−2008 рр. становили майже 250%. Основними напрямами використання ресурсів стали іпотечне та споживче кредитування, що не стимулює економічне зростання.

Зовнішні чинники, які негативно вплинули на економічне зростання:

— бездумне наслідування зовнішніх ознак ефективної ринкової економіки, зокрема посилене замість раціонального споживання;

— дотримання рекомендацій зовнішніх експертів щодо реформування економічної системи;

— втрата єдності економічного простору, ринків сировини та збуту.

Конкурентні переваги української економіки значною мірою визначаються низькою вартістю трудових ресурсів. Частка оплати праці в структурі собівартості української продукції майже 8%, що є одним з найнижчих показників у Європі. Водночас в Україні дуже низький рівень продуктивності праці, в Росії вона вища в 2,2 рази, у Німеччині - в 6,3, у Франції - у 7,6, США — в 9 разів (Додаток Б). Така ситуація не створює передумов збалансованого довгострокового економічного зростання. Особливо турбує стабільне погіршення показників майже всіх напрямів інноваційної діяльності, без чого неможливо досягти стійких їх процесів економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності.

Спеціалісти Гарвардського університету опрацювали детальну методику оцінки конкурентоспроможності за 48 показниками із систематизацією їх за 9 категоріями: стан економіки, експорт, інвестиції, фінанси, макроекономічне становище, людські ресурси, наука і технології, інфраструктура та державна політика.

Аналіз показників діяльності України у 2006 р. (Додаток В) свідчить про деякі позитивні та багато негативних чинників і тенденцій її розвитку.

Господарський комплекс України функціонує у складній економічній ситуації. Кризові явища в економіці відображаються на розвитку промисловості. Не конкурентоспроможність, повільна структурна перебудова призводять до «простоювання» чи роботи не на повну потужність значної кількості підприємств і виробництв, а це, в свою чергу, негативно відображається на розвитку конкуренції в Україні.

Водночас спостерігається наплив на український ринок імпортних товарів, які успішно витісняють вітчизняні. Останніми роками частка імпортних товарів широкого вжитку збільшилась з 18,5 до 53,2%. Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції свідчить про погіршення економічної безпеки країни.

Перехід від адміністративно-централізованої системи господарювання до ринкової економіки з метою економічного зростання передбачає здійснення комплексу заходів щодо створення конкурентного середовища. Складність розв’язання проблем становлення конкуренції як обов’язкового чинника підприємницької діяльності зумовлена високим рівнем монополізації виробництва в Україні.

Повністю монополізованим було виробництво багатьох видів продукції. Монополізація виробництва, брак конкуренції супроводжувались консервацією низького технічного рівня виробництва, збереженням структурної кризи внаслідок посилення диспропорцій між монополізованими і немонополізованими галузями економіки[20, с. 159−166].

Важливим пріоритетом посилення економічного зростання є політика збільшення доходів населення. Доходи населення — основа платоспроможного ринку. Для підвищення заробітної плати потрібно стимулююче оподаткування, яке сприятиме ефективному використанню трудових ресурсів (діюча система соціального забезпечення, що встановлює занижені мінімальні гарантії поряд із високими ставками податків на заробітну плату, утримує підприємців від збільшення легального рівня оплати праці).

3.2 Проблема монополізму в Україні

З перших років своєї незалежності Україна намагається мінімізувати вплив монополій на економічний розвиток держави та створити передумови для створення ринкової економіки. Проведення ефективної антимонопольної політики є одним з найважливіших завдань для України.

Традиційно вважається, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, що призводить до суспільних втрат. Водночас виробники мають залишок. Ресурси в країні розподіляються неефективно [11, c. 222]. Виникають змішані, гібридні форми монополій, які засновані на нестандартних формах контрактацій. Існують неформальні угоди, які обмежують можливості для конкуренції.

Саме існування монополії не є порушенням конкурентного законодавства. Порушення — це тільки зловживання монопольним становищем. Домінуюче становище є досить масштабним, воно не зводиться тільки до зловживань цінового характеру, а включає також дискримінаційні дії, неправомірне скорочення пропозиції або попиту, створення перешкод для входу чи виходу з ринку інших фірм.

Великі підприємства були і повинні залишатись основними в розвитку економіки України. Великі монополії роблять великий внесок у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. Монополії часто розповсюджують нові, більш прогресивні форми і методи господарювання [16, c. 55−60].

Монополіст може мати переваги у виробничо-збутових витратах завдяки масштабам виробництва та інновацій. Також він може знижувати трансакційні витрати. Іноді обсяг випуску продукції монополіста може перевищувати обсяг за конкуренції, а монопольна ціна не обов’язково буде максимальною. Монополії сприяють прогнозованості ринку. В умовах глобалізації світової економіки монополії видозмінюють конкуренцію, шукають нові перспективні можливості. Монополіст може бути інноваційно-активнішим, ніж фірма в конкурентній сфері, мати більшу схильність до інвестування, вищі зарплати. Таким чином, монополії неможна розглядати лише в негативному світлі [22, c. 32−35].

В Україні монополії мають свої особливості. У світі монополізм є лише у виробничій сфері, а в Україні - майже в усіх. Причиною цього стала командно-адміністративна система колишнього СРСР, наслідки якої спостерігаються і сьогодні [2, c. 215].

На сьогодні монополістами в Україні є: «Нафтогаз України», «Укрспецекспорт», «Енергоатом», «Укрзалізниця» тощо [19, c. 110].

До недавніх пір «Укртелеком» також вважався монополією, але в умовах динамічного розвитку НТП з’являються нові прогресивні технології виробництва замінників, тому що це сприяє виникненню фірм-конкурентів та створенню нових підприємств. ВАТ «Укртелеком» на сьогодні обслуговує 10 млн. абонентів, а оператори мобільного зв’язку — 20 млн. абонентів [12, c. 13].

Також до монополій відносять централізоване водопостачання, оскільки сумнівно, що технології водопостачання в Україні будуть коли-небудь змінені [12, c. 14].

Деякі вчені вважають, що монополії виникають випадково, інші - що монополія — це кінцевий результат розвитку підприємства [19, c. 109].

Розподіл монополій на закриті, відкриті та природні дуже умовна. Деякі підприємства можуть належати одночасно до кількох видів. Фактично всі монополії відкриті [2, c. 214−215]. Якщо виробництво продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж кількома, то галузь є природною монополією. Цей вид монополії вигідний для суспільства [11, c. 223].

Сьoгодні до природних монополій відносять електромережи, трубопровідний транспорт, гірничодобувні підприємства унікальних родовищ корисних копалин (нафта, газ, вугілля та ін.), комунальні підприємства [18, c. 275].

В Україні від діяльності природніх монополій залежить стан економіки. Близько 10% ВВП приходить на послуги зв’язку і житлово-комунальної сфери, ще 10% - на обсяг виробництва «Нафтогаз України». Але якість їх послуг та рівень розвитку низькі. Суспільство втрачає свій добробут. Згідно зі звітом незалежних аудиторів «Нафтогаз України» у 2005 р. втратив 1842 млн. грн., а у 2009 — 2038,2 млн. грн. На відміну від цієї природної монополії, галузь зв’язку стала конкурентною [4, c. 56−57]. «Обленерго» понесла втрати у 2002 р. 1, 65 млрд. грн., а у 2007 — 10 млрд. грн. Монополія блокує розвиток ТЕК України, знижуючи ефективність і конкурентоспроможність підприємств ТЕК і послаблює енергетичну безпеку країни [9, c. 165]. Компанії АТ «АРС» (Донецьк) спільно з корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» (Донецьк) контролюють 75% ринку коксу. Приватна торговельно-промислова компанія «Укрвуглемаш» займає 70% українського ринку гірничошахтного устаткування. У 2001 р. збитки «АРС» склали 13 млн. грн. [9, c. 37], а у 2008 — 12,789 млн. грн.

Мета створення і діяльності комунальних підприємств — задоволення соціальних потреб суспільства. Вони регулюються Господарським та Цивільним кодексами, Законами України: «Про природні монополії», «Про захист від економічної конкуренції», «Про житлово-комунальні послуги» тощо. В цілому діяльність комунальних підприємств збиткова. На даний час монополії переживають кризу, з якої його може вивести тільки нове законодавство про місцеве самоврядування і оновлення практики його застосування і захисту. Встановлення реальних цін і тарифів, які дозволятимуть функціонувати підприємствам беззбитково, призводить до соціального вибуху серед населення і значно підвищує кризу комунальних несплат.

Вирішення цих проблем можливе лише за комплексного економіко-правового регулювання статусу комунальних підприємств з урахуванням їх монопольного положення на ринку житлово-комунальних послуг. За вдосконалення правового статусу комунальних підприємств вони зможуть покращити якість послуг, та з дотаційних перетворитись на прибуткові [3, c. 52−53].

«Укрзалізниця» функціонує як на монопольному (надання послуг користування залізничною інфраструктурою), так і на конкурентному (вантажних та пасажирських перевезень, будівельної індустрії тощо) ринках. Однак багато підприємств «Укрзалізниці», які повинні функціонувати на конкурентному ринку, залишаються монопольними. Це призводить до відсутності стимулів до підвищення якості товарів та послуг, гальмування НТП, необґрунтованого підвищення цін, відсутності інвестицій.

Негативною особливістю монополії є встановлення завищених цін на товари і послуги. У свою чергу це призводить до заборгованості споживачів, насамперед монополій інших галузей. Найбільші боржники — теплопостачальні підприємства (55%). Необхідне створення ефективної державного регулювання, яка б змогла підвищити ефективність їх функціонування. Можливе поєднання механізму державного регулювання із виділенням конкурентних сфер і переведення на ринкові умови господарювання [5, c. 55−57].

Для підвищення ефективності діяльності природних монополій необхідне створення конкурентного середовища, вдосконалення механізму ціноутворення.

Економічними наслідками діяльності монополій можна вважати те, що монополіст витрачає менше на виробництво через зростання обсягів виробництва; монополіст може здійснювати великомасштабні дослідження; неефективна робота монополіста може призвести до підвищення ціни продукції; неефективне використання ресурсів в країні. монополіст може зловживати своєю владою, встановлювати демпінгові ціни [19, c. 113−115].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой