Морфологічні та фізіологічні особливості зорового аналізатора

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Биология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

  • Вступ
  • 1. Загальна характеристика, морфофункціонування, особливості зорового аналізатора
    • 1.1 Морфологія зорового аналізатора
    • 1.2 Фізіологія зорового аналізатора
    • 1.3 Особливості розвитку зорового аналізатора
  • 2. Матеріали та методи дослідження сліпої плями
  • 3. Аналіз матеріалу, морфологічні зміни, вплив середовища, комп`ютерної техніки на орган зору
    • 3.1 Морфологічні зміни
    • 3.2 Вплив комп`ютера на зоровий аналізатор
  • Висновок
  • Список використаної літератури
  • Додаток А

Додаток Б

Вступ

Очі виражають наші почуття, наші переживання, наш духовний світ. Блискучі і променисті очі - найкраща прикраса обличчя. Вони є основним безпосереднім зв’язком з оточуючим світом і здійснюють постійну стимуляцію центральної нервової системи.

Але часто вони відображають і стан нашого здоров’я, оскільки чимало хвороб впливають на зір і блиск очей. Очі втрачають свою красу, якщо під ними з’являються мішки, набряки, які можуть бути наслідком захворювань серцево-судинної системи, гінекологічних недугів, порушень функцій нервової або ендокринної системи, хронічних запорів, а також результатом вікових змін в організмі. Негативний вплив справляє велике нервове виснаження, надмірне стомлення очей, недосипання.

У житті людини зір відіграє головну роль, більше 90% інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною 380 — 780 нм на рецепторні структури зорового аналізатора, тобто першим етапом у формуванні світловідчуття є трансформація енергії подразника у процес нервового збудження.

Очі піддаються великій кількості зовнішніх впливів: вітру, тютюнового диму, пилу, різкого неонового світла, поганого освітлення, світла телевізійного екрану, професійних шкідливостей тощо. Після такого впливу вони набувають втомленого вигляду, блиск їх зникає, вони червоніють і припухають, з’являються зморщечки і мішечки. Тому при першому прояві втомлюваності необхідно забезпечити відпочинок очам і правильно доглядати за ними.

За статистичними даними на 2003 -2004 роки було зареєстровано захворювання зорового аналізатора, а саме відсотковий внесок у структуру первинної інвалідності складає для дорослого населення — 4,9 — 5,2%, а для працездатного — 4,2 — 4,6%.

Головна мета нашої роботи полягає у з`ясуванні особливостей зорового аналізатора, впливу на його функціонування різних факторів.

Завдання нашої роботи полягають у тому, щоб з`ясувати морфологічні та фізіологічні особливості зорового аналізатора, представити матеріал та вказати методи дослідження сліпої плями, з`ясувати виникнення захворювань та вплив на стан зорового аналізатора морфологічних змін та комп`ютерної техніки.

Для з`ясування поставлених перед нами завдань ми скористалися в своїй роботі наступними методами: описовий, збір наукової інформації, аналізу та синтезу.

1. Загальна характеристика, морфофункціонування, особливості зорового аналізатора

1.1 Морфологія зорового аналізатора

Орган зору складається з очного яблука, зорового нерва і додаткових органів ока.

Очне яблуко дитини має форму шара, тоді як у дорослої людини воно злегка витягнуте в передньо-задньому напрямку. Розміщується очне яблуко в очній орбіті черепа. Передня поверхня очного яблука злегка опукла й називається переднім полюсом ока,а задня — заднім полюсом. Пряма лінія, яка проходить через центр у передньо-задньому напрямку, називається зовнішньою віссю очного яблука. Очне яблуко складається з ядра та трьох оболонок. Ядро складається із заломлюючих середовищ ока: кришталика, склистого тіла і водянистої вологи. Зовнішня оболонка очного яблука — склера (рис. 1): середня судинна і внутрішня — сітківка.

Рис. 1 — Схема будови очного яблука: 1 — рогівка; 2 — райдужка; 3 — війкова зв’язка; 4 — війкове тіло; 5 — склера; 6 — прямий бічний м’яз; 7 — власне судинна оболонка; 8 — сітківка; 9- зорова вісь очного яблука; 10 — центральна ямка на жовтій плямі; 11 — зоровий нерв; 12 — диск зорового нерва; 13 — склисте тіло; 14 — прямий медіальний м’яз; 15 — кон’юнктива очного яблука; 16 — задня камера ока; 17 — передня камера ока; 18 — кришталик

Зовнішня оболонка поділяється на більшу частину (задню) — склеру, та меншу частину (передню) — рогівку. Склерапобудована з щільних, непрозорих, білого кольору колагенових волокон. Товщина склери збільшується в напрямку від заднього полюса до рогівки. На межі між склерою та рогівкою лежить венозна пазуха склери (шльомів канал), через яку відтікає рідина з передньої камери ока. Рогівказаймає 1/5−1/6 частину зовнішньої оболонки ока, вона опукла, складається з прозорих сполучнотканинних волокон і багатошарового епітелію. Товщина рогівки в центрі близько 1,0−1,1 мм, по периферії 0,8−0,9 мм. Рогівка складається з п’яти шарів. Вона не має кровоносних судин, живиться дифузно, частково з судин, які лежать на межі склери та рогівки, а також за рахунок водянистої вологи передньої камери ока.

Судинна оболонка очного яблука лежить під склерою, товщина її 0,1-0,22 мм, у ній розгалужені кровоносні судини. Судинна оболонка складається з трьох частин: задня — власне судинна оболонка (розташована ззаду війкового тіла), середня — війкове тіло і передня — райдужка.

Власне судинна оболонка тоненька, складається зі сполучної тканини чорного кольору, який відбиває всі кольори райдуги. Основу її складають тісно переплетені артерії вени, між якими є пухка сполучна тканина з великими пігментними клітинами. Між власне судинною оболонкою та склерою міститься система щілин — навколосудинний простір. Спереду власне судинна оболонка переходить у потовщене війкове тіло, яке має складну будову. Головну його масу складають війковий м’яз і пухка сполучна тканина з пігментними клітинами. Війковий м’яз має колову форму і в місці її переходу в рогівку тісно прилягає до склери. Від внутрішньої поверхні війкового тіла відходять 70−80 війкових відростків, що утворюють війковий вінець, до якого прикріплюються волокна війкового пояска (зв'язка циннова), що йдуть до кришталика. Кожна війка — це густе сплетення венозних судин, з якого виділяється рідина — водяниста волога. Ця рідина заповнює камери очного яблука.

Війковий м’яз складається з меридіональних (поздовжніх), кругових та радіальних волокон. Скорочення війкового м’яза призводить до розслаблення війкового пояска, а це сприяє збільшенню кривизни кришталика.

Райдужка є продовженням війкового тіла, являє собою тонку пластинку з отвором у центрі, який називається — зіницею,її внутрішній край нерівний — зубчастий, а зовнішнім вона з'єднується з війковим тілом (рис. 2). Райдужка складається з п’яти шарів. У її сполучнотканинній основі містяться судини, пігмент і гладенькі м’язи. Від кількості та глибини залягання пігменту залежить колір очей людини — від світло-блакитного до чорного. У альбіносів пігмент відсутній, і крізь рогівку видно кровоносні судини. В товщі райдужки розташовані кругові та радіальні м’язи. Скорочення кругових м’язів звужує зіницю, а радіальних — розширює її.

Рис. 2 — Війкове тіло (внутрішня поверхня): 1 — війкове тіло; 2 — склера; 3 — війкові відростки; 4 — сітківка; 5 — війковий поясок; 6 — кришталик

Сітківка (рис. 3) — внутрішня оболонка ока, з'єднується з судинною оболонкою. Вона складається з двох частин. Задня прилягає безпосередньо до власне судинної оболонки й називається зоровою частиною сітківки. В ній містяться фоторецептори — палички та колбочки. Передня частина сітківки не має фоторецепторів. У задній частині сітківки є місце виходу зорового нерва — диск зорового нерва, а в ділянці диска є пляма, де зовсім відсутні фоторецептори (так звана сліпа пляма). На віддалі 4−6 см від сліпої плями є округлої форми заглиблення — жовта пляма - місце найгострішого зору. Зорова частина сітківки має складну багатошарову мікроскопічну будову. Розрізняють 10 шарів сітківки. Зовнішня частина сітківки — пігментна, вона пов’язана з судинною оболонкою. Безпосередньо під пігментною частиною лежить шар фоторецептор-них клітин, які являють собою біполярні нейроцити. Своїми відростками вони з'єднуються з пігментною частиною. Відростки біполярних нейроцитів і є світлочутливі рецептори — палички та колбочки, які сприймають і переробляють світлові відчуття. В центральній частині сітківки зосереджено 6−7 млн. колбочок, вони сприймають усі кольори райдуги. Паличок 120−130 млн., лежать вони на периферії сітківки й забезпечують сутінковий зір.

Рис. 3 — Сітківка ока людини: 1 — середня (судинна) оболонка очного яблука; 2 — пігментний епітелій сітківки; 3 — паличкоподібні зорові клітини; 4- колбочкоподібні зорові клітини; 5 — ядра зорових клітин; 6 — біполярні нейроцити; 7 — гангліозні нейроцити; 8 — астроцит; 9 — аксони гангліозних нейроцитів; 10 — шар нервових волокон; І1 — гангліозний шар; 12 — внутрішній ядерний шар сітківки; 13 — зовнішній ядерний шар сітківки; 14 — шар паличок і колбочок

Від фоторецепторів також відходять відростки в глибші шари сітківки, ними вона з'єднується з біполярними нейроцитами зернистого шару. Клітини цього шару контактують з гангліозними клітинами мультиполярного шару. Аксони гангліозних клітин, з'єднуючись між собою, виходять на поверхню сітківки й утворюють зоровий нерв.

Внутрішньою поверхнею сітківка прилягає до склистого тіла. Лінія, що з'єднує передній і задній полюси, називається зоровою віссю очного яблука. На задньому полюсі зорова вісь локалізується в середній частині центральної ямки.

Ядро очного яблука складається з кришталика, склистого тіла, водянистої вологи передньої та задньої камер очного яблука.

Кришталик — прозора двоопукла лінза. Задня поверхня його більш опукла, ніж передня. Кришталик утворений прозорою безбарвною речовиною, яка не має ні судин, ні нервів і охоплена з усіх боків безструктурною капсулою. Екваторіальною поверхнею прикріплюється до війкового пояска. Війковий поясок з'єднується з війковим тілом за допомогою тонких сполучнотканинних волокон, які внутрішнім кінцем вплітаються в капсулу кришталика, а зовнішнім — у війкове тіло. Кришталик виконує важливу функцію заломлення світла. Ця його здатність пов’язана зі зміною кривизни кришталика, що відбувається внаслідок скорочення війкових м’язів. При цьому війковий поясок розслаблюється, опуклість кришталика збільшується, відповідно збільшується його заломлювальна сила. Коли війкові м’язи розслаблюються, війковий поясок натягується, кривизна кришталика зменшується, він стає плоским. Заломлювальна здатність кришталика сприяє тому, що зображення предмета (близько або далеко розміщеного) падає точно на сітківку. Це явище називається акомодацією. Заломлювальна сила кришталика дорівнює 1,43. З віком людини акомодація послаблюється через втрату кришталиком еластичності й здатності змінювати свою форму. Зниження акомодації називається пресбіопією і спостерігається після 40−45 років.

Склисте тіло займає більшу частину порожнини очного яблука. Воно покрите зверху тонкою прозорою склистою перетинкою. Склисте тіло складається з білкової рідини й ніжних переплетених між собою волоконець. Передня його поверхня увігнута й обернена до задньої поверхні кришталика, має форму ямки, в якій лежить задній полюс кришталика. Більша ж частина кришталика прилягає до сітківки очного яблука й має опуклу форму.

Передня й задня камери ока заповнені водянистою вологою, що виділяється кровоносними судинами війкових відростків і райдужки. Водяниста волога має незначні заломлювальні властивості. Передня камера ока більша й міститься між рогівкою та райдужкою, а задня — між райдужкою й кришталиком.

Додаткові органи ока — це повіки, вії, брови, слізний апарат, сполучна оболонка та м’язи.

Повіки (верхня та нижня) являють собою складки шкіри. Кожна з них має передню і задню поверхні та два краї, які утворюють щілину повік. Передня поверхня повік опукла, в її шкірі локалізується велика кількість сальних і потових залоз. Верхня повіка згори обмежена випуклою бровою, яка покрита невеликими волосками. Зсередини повіки вкриті сполучною оболонкою (кон'юнктивою). При закритих повіках кон’юнктива утворює мішок сполучної оболонки (кон'юнктивний), у якому скупчується невелика кількість слізної рідини. Повіки утворюють рухомий захист очного яблука. Основа повік — півмісяцева складка зі щільної сполучної тканини з сальними залозами. Вільний край повік покритий волосками — віями. Між краями повік, у ділянці медіального кута ока, міститься слізне озеро, на дні якого є невелике підвищення, що має назву слізного м’ясця. По краях обох повік у цьому місці еневеликий отвір — слізна крапка, вона є початком слізного канальця. Слізний апарат ока (рис. 4) складається зі слізної залози, слізного канальця, слізного мішка та носослізної протоки. Слізна залозарозміщена у верхньозовнішньому куті орбіти. Залоза має 10−14 вивідних протоків, які відкриваються у верхнє склепіння. Слізна рідина, омиваючи очне яблуко, надходить до медіального нижнього кута ока, до слізного озера.

Рис. 4 — Слізний апарат: 1 — слізна залоза; 2 — проточки вивідні; 3 — кон’юнктива; 4 — слізні крапки — вхід до слізної протоки; 5 — слізний канадець; 6 — клапан

Через слізні крапки вона переходить у слізні канальці й потрапляє у слізний мішок, який, звужуючись донизу, переходить у носослізну протоку, що лежить в однойменному кістковому каналі й відкривається в нижній носовий хід під нижньою носовою раковиною.

М’язи очного яблука забезпечують рухливість очного яблука. Розрізняють чотири прямих, два косих м’язи та м’яз-підіймач верхньої повіки: верхній, нижній, бічний та медіальній беруть початок від фіброзного кільця, розташованого в орбіті навколо зорового нерва. Прикріплюються прямі м’язи до екватора очного яблука. Всі м’язи ока рухають очне яблуко відповідно догори, донизу, вбік і всередину. Верхній косий м’язпочинається там, де й прямі м’язи, тобто від фіброзного кільця, йде до медіального кута орбіти й перекидається через блокову ямку. Прикріплюється м’яз позад екватора очного яблука на відстані 18 мм від краю рогівки. Скорочуючись, м’яз повертає очне яблуко навколо сагітальної осі.

Нижній косий м’яз починається в медіальному відділі орбіти від слізного гребеня верхньої щелепи та підочноямкового краю й прикріплюється до зовнішньої поверхні очного яблука позад екватора. М’яз повертає очне яблуко зіницею догори й назовні.

Очне яблуко разом із м’язами оточене жировою клітковиною, яка відділяється від очного яблука сполучнотканинною оболонкою, що вистилає орбіту з внутрішнього боку.

Кон’юнктива ока - це слизова оболонка, яка покриває внутрішню поверхню повік і частково очне яблуко.

Кровопостачання очного яблука здійснюється центральною артерією сітківки, що є очною гілкою внутрішньої сонної артерії. Відтікає кров по центральній вені сітківки, яка проходить паралельно з артерією.

1.2 Фізіологія зорового аналізатора

Нервова регуляція очного яблука здійснюється зоровим нервом і гілками трійчастого нерва, які зв’язані з війковим вузлом. М’язи очного яблука іннервують окоруховий і блоковий нерви.

Зорові нерви. Промені світла проходять крізь світлозаломлювальні середовища ока й потрапляють на рецептори сітківки — палички й колбочки. Під дією світла в паличках і колбочках відбувається генерація нервового імпульсу, який передається біполярним клітинам, а від них гангліозним клітинам, аксони яких формують зоровий нерв. Далі збудження йде до головного мозку й виходить із нього крізь зоровий отвір на основу мозку, де правий і лівий зорові нерви утворюють зорові перехрестя, причому перехрещуються лише нервові волокна, які йдуть від медіальної поверхні сітківки. Після перехрестя кожен нерв утворює зоровий шлях, у якому проходять волокна, що несуть імпульси з медіальної поверхні сітківки протилежного ока та бічної поверхні ока зі свого боку. Волокна зорового шляху йдуть до зорового бугра, де розміщений третій нейрон зорового шляху. Частина нервових волокон проходить до верхніх горбиків пластинки покришки, де вони перемикаються на відповідні провідні шляхи, що забезпечують рухи голови на зорові подразнення. Відростки нейроцитів, що підійшли до бічних колінчастих тіл і зорового бугра, продовжуються у вигляді таламічної радіації до шпорної борозни потиличної частки кори півкуль великого мозку, де локалізується кіркова ядерна зона зорового аналізатора.

Оптичний апарат ока. Зворотне зменшене зображення предмета і його чіткість, тобто сполучення із сітківкою, забезпечується роботою оптичного, або заломлюючого, апарата ока,що складається з прозорих середовищ роговиці, передньої камери, хрусталика і склоподібного тілаКожна з названих структур діє як збиральна лінза зі своїми оптичними параметрами Для практичних цілей у клініці немає необхідності у вивченні всіх аспектів фізичної оптики прозорих середовищ ока тому давно розроблені моделі схематичного і скороченого ока,у яких підсумовані показники заломлюючих середовищ і оптичний апарат розглядається як одна лінза, що збирає, або як дві, одна з яких має у своєму розпорядженні динамічну рефракцію Для того, щоб зрозуміти, як же забезпечується чіткість зображення на сітківці, доцільно користуватися округленими середніми цифрами необхідних показників з декількох моделей скороченого ока й усереднених анатомо-оптичних моделей

Залежно від місця заломлення світлових променів у середовищі ока розрізняють три категорії зорового аналізатора: нормальне, короткозоре й далекозоре очне яблуко. У нормальному очному яблуку світлові промені заломлюються так, що їхній фокус падає на сітківку. У короткозорих передньозадній розмір очного яблука більший, ніж у нормального ока.

Рис. 5 — Хід променів у короткозорому очному яблуці: 1 — сітківка нормального ока; 2 — сітківка короткозорого ока; 3 — паралельні промені від віддаленого предмета; 4 — фокус променів у склистому тілі на місці сітківки нормального ока; 5 — розхідні промені, що доходять до сітківки короткозорого ока; 6 — двовгнута лінза, яка розсіює промені; 7 — фокус світлових променів на сітківці після проходження крізь лінзу

Рис. 6 — Хід променів у далекозорому очному яблуці: 1 — сітківка нормального ока; 2 — сітківка далекозорого ока; 3 — паралельні промені від віддаленого предмета; 4 — фокус позад сітківки далекозорого ока; 5 — двоопукла лінза, що сильніше заломлює промені; 6- фокус світлових променів на сітківці далекозорого ока після проходження крізь лінзу сітківки, а міститься у склистому тілі

Така вада виправляється двовгнутими лінзами, за допомогою яких зменшується фокусна віддаль, і зображення предмета падає на сітківку. У далекозорого ока, навпаки, передньозадній розмір очного яблука менший, ніж у нормального ока, й промені світла збираються у фокус за сітківкою, коригують зорову вісь за рахунок двоопуклих лінз, які збільшують довжину осі очного яблука, й фокус світла заломлюється на сітківці (рис. 5, 6).

1.3 Особливості розвитку зорового аналізатора

На третьому тижні розвитку ембріона на передньому полюсі нервової трубки закладаються очні пухирі. Наприкінці 4-го тижня розвитку зародка очні пухирі сплющуються й на 5-му тижні розвитку їхні передні стінки прогинаються всередину, утворюючи двошарові келихоподібні утвори, між шарами яких утворюються порожнини у вигляді щілин. З первинних шарів утворюється сітківка. Пізніше з ектодерми, що поряд з очним келихом, утворюється кришталик. Очний келих тонким стеблом з'єднується з мозковим пухирем, із якого утворюється проміжний мозок. Стебло очного келиха спочатку видовжується, потім стінка його прогинається, й утворюється жолобок, краї якого з'єднуються, й жолобок перетворюється на зоровий нерв. Із мезенхіми навколо очного келиха закладається щільна оболонка. Внутрішня поверхня її перетворюється на судинну оболонку, а зовнішня — на склеру. Пізніше передня стінка склери перетворюється на прозору рогівку.

2. Матеріали та методи дослідження сліпої плями

Виявлення сліпої плями.

Помістіть перед очами рисунок 7. Закривши праве око, лівим фіксуйте хрест, розміщений в правій частині рисунка. Наближайте рисунок до ока і віддаляйте його. На певній відстані від ока коло випадає з поля зору.

Рис. 7 — Рисунок для виявлення сліпої плями

Рис. 8 — Схема для визначення величини поперечника сліпої плями

Для визначення одного із поперечників сліпої плями в лівому верхньому кутку листа паперу намалюйте хрест, який фіксується правим оком (ліве око закрийте). Із правого верхнього кутка за напрямком до хреста ведіть олівець, загорнутий, крім його відточеного кінчика, білим папером. На певній відстані від хреста (ВС) олівець перестане бути видимим, але по мірі подальшого приближення до хреста, на відстані АС від нього, знову виникає зображення олівця.

Побудуйте зображення точок А і В на сітківці (рис. 8). Із подібності трикутників АОВ і А1ОВ1 виведіть відношення

,

де відстань АВ легко виміряти на папері; ОК — відстань від папера до ока; ОL — відстань від вузлової точки ока до сітківки, в середньому дорівнює 17 мм.

Звідси легко визначити довжину знайденого поперечника сліпої плями:

Потім визначити площину по формулі S = П r2.

3. Аналіз матеріалу, морфологічні зміни, вплив середовища, комп`ютерної техніки на орган зору

3.1 Морфологічні зміни

Нормальна гострота зору неможлива без чіткого зображення предмета на сітківці, у центральній ямці жовтої плями.

У тому випадку, де рефракція відносно велика для ока даного розміру і головний фокус, і відповідно зображення предмета, що лежить на відстані 5 м або далі, знаходиться перед сітківкою (міопія, або короткозорість, М), акомодація допомогти не може, тому що при ній істотне значення має тільки збільшення приломлюючої сили, а тут вона і так надлишкова Та кількість діоптрій, яка є зайвою у оці і яку потрібно усунути, щоб око стало еметропічним, називається ступенем міопії Ступінь міопії і визначає конкретне положення подальшої точки ясного бачення, що у всіх міопів знаходиться ближче 5 м, на так званих кінцевих відстанях, тому що з цих відстаней промені світла, що відбивають від предмета, йдуть розбіжним пучком і тому надлишковою заломлюючою силою можуть бути сфокусовані на сітківці Так при короткозорості в 1,0 D подальша точка лежить на відстані 1 м від ока, у 2,0 D — 0,5 м, у 3,0 D — 0,33 м, у 4,0 D — 0,25 м, у 5,0 D — 0,2 м і так далі Ці відстані до подальшої точки ясного бачення переконливо показують значення ступеня міопії для зорового сприйняття

Акомодувати оку зі слабким ступенем міопії приходиться при розташуванні предмета ближче найдальшої точки ясного бачення Так при міопії в 1,0 D при розташуванні предмета на відстані 1 м він сприймається чітко, тому що тут знаходиться найдальша точка ясного бачення при цій ступені короткозорості

При середньому (від 3,0 D до 6,0 D) ступені короткозорості виникаючі ускладнення досить легко усуваються оптичною корекцією, але висока ступінь міопії (вище 6,0 D) представляє вже серйозну проблему Як з боку зорового сприйняття, так і в зв’язку з виникаючими ускладненнями(крововиливу в центральну зону сітківки, відшарування сітківки), що приводять до непереборного зниження гостроти зору Іншою проблемою є прогресування короткозорості - збільшення її ступеня більше, ніж на 1,0 D на рік і після закінчення росту очного яблука Ускладнена і прогресуюча короткозорість називається вже міопічною хворобою, що є однією з головних причин інвалідності по зору.

Рефрактогенез. У зв’язку з цим зрозуміла роль питання про те, а як же виникають різні види клінічної рефракції, тому що інакше неможливо здійснити профілактику міопії і її прогресування, у тому числі до високого ступеня

Фізична рефракція і передньо-задній розмір ока, будучи антропометричними параметрами, не тільки індивідуально коливаються, але й успадковуються Цей факт, підтверджений Штейгером на матеріалах значної кількості досліджень, дозволив йому стверджувати, що клінічна рефракція, і в тому числі короткозорість, теж передаються по спадковості. Але Ерісман переконливо показав, що виникнення короткозорості прямо пов’язано з характером зорової роботи у певному віці і ввів термін «шкільна короткозорість». Підводячи підсумок подальшим дослідженням з цього питання, є всі підстави стверджувати, що у формуванні рефракції мають значення і спадковість, і характер росту і розвитку дитини, і стан його здоров’я, але значна частка залишається за зоровим навантаженням.

Основна кількість немовлят, за невеликим винятком вроджених відхилень у рефракції, є гіперметропами у досить вираженому ступені. Нечіткі зображення навколишніх предметів на сітківці включають безумовний ретинальний рефлекс, що приводить до постійної напруги акомодації От саме це акомодаційне навантаження і є пусковим моментом і активним фактором рефрактогенезу —процесу посилення рефракції в процесі росту і диференціювання очного яблука, що закінчується до 8−11 років.

У живих організмах діє принцип ергономіки: будь-який фізіологічний процес прагне до реалізації з найменшою витратою усіх видів ресурсів, у тому числі енергетичних, тому і при розвитку очного яблука діють механізми, що звільняють його від надлишкового акомодаційного навантаження. Основним механізмом такого роду є посилення рефракції за рахунок росту ока переважно в задньому відрізку з подовженням передньо-заднього розміру.

Корекція і лікування короткозорості знаходяться в компетенції офтальмологів, а от профілактика — у руках педіатрів, лікарів загальної практики і батьків, просвіщати яких зобов’язані ті ж лікарі, тому знання основ гігієни зорової роботи обов’язкове для всіх, і в першу чергу для лікарів не тільки загальної практики, але всіх спеціальностей.

Гігієна зору і профілактика короткозорості. Задачі гігієни зору — звільнити людини від надлишкової акомодації. Для цього необхідно достатнє(але не надлишкове!) освітлення,тому що при поганому висвітленні людина, намагаючись розглянути предмет, наближає його до очей, а чим ближче, тим більше акомодація. Джерело світлаповинне розташовуватися ліворуч,у крайньому випадку спереду,але не зверху і не праворуч, коли тінь від корпуса або пишучої руки істотно погіршує освітленість робочої поверхні. Відстань до об'єктапри роботі не повинна бути менше 33 см, що досягається при правильному сидінні за столом на стільці, що відповідають росту, і практично не вдається забезпечити при читанні лежачи або в кріслі Не рідше, ніж щопівгодини, необхідний відпочинок, що досягається переведенням погляду на далеко розташовані об'єкти або закриванням очей на 3−5 хвилин, а в дітей молодшого віку і в другій половині дня робочі інтервали повинні бути ще коротші. Корисно при відпочинку рухатися, хоча б походити по кімнаті.

Виникненню короткозорості і її прогресуванню сприяють досить багато факторів, як зовнішнього впливу, так і неправильний підхід до організації роботи. Хоча частота міопії є інтегральним результатом росту і розвитку людини, особливо в дитячому віці, роль зорового навантаження істотно зросла і принципово змінилися сучасних умовах зорової роботи з розвитком комп’ютеризації і масового захоплення електронними іграми, так що в даний час підсилилася необхідність у контролі за зоровим навантаженням у дітей і підлітків і виникла потреба в серйозній профілактиці зорового стомлення в дорослих.

3.2 Вплив комп`ютера на зоровий аналізатор

Для працюючих за комп’ютером, очі-це одне з найуразливіших місць. Як показали численні дослідження, що проводилися в Інституті прикладної інформатики під керівництвом кандидата психологічних наук В.М. Бондаровської, у дорослих користувачів ЕОМ та в користувачів-дітей майже повсюди спостерігаються явища зорової втоми, що часто посилюється неергономічністю робочих місць, недостатньою або неправильною освітленістю, низькою якістю зображення, неергономічністю програмних засобів.

Роботою наших очей керують певні м’язи. Ці м’язи виконують як функції акомодації і конвергенції правильне фокусування символів і предметів на різних відстанях, так і функцію адаптації-зміна чуттєвості сітчатки ока, що дає нам змогу пристосовуватися до різних умов освітленості. Якщо ми працюємо в погано освітленому приміщенні, на неправильно оснащеному робочому місці, то ці м’язи перевантажуються і ми відчуваємо зорову втому. Дуже чутливими до цього є діти, адже м’язи, які керують очима, в них ще не зміцніли і втомлюються значно швидше, ніж у дорослих.

Зорова втома дає про себе знати, коли, наприклад, без перерви, кілька годин підряд читати книгу, і значно швидше-за 30−40хв. -під час роботи за комп’ютером. Це пояснюється тим, що втомлюваність стає відчутнішою, якщо предмети, з якими ми працюємо, мають підвищену яскравість (екран монітора), а також мають різні рівні яскравості освітлення або знаходяться від нас на різних відстанях.

У дитини зорова втомлюваність проявляється роздратуванням, збудженням, скаргами на головний біль, почервонінням та свербінням в очах. Отже, з маленького недогляду можуть виникнути великі проблеми. Що треба знати, щоб зберегти зір?

Якщо ви дізналися, що в розклад занять вашої дитини вводяться уроки інформатики, або у вас вдома з’явився комп’ютер, за яким працюватиме дитина, то слід обов’язково відвідати лікаря-окуліста й перевірити зір дитини. Поцікавтеся, чи пройшли медичний огляд діти у школі. Згідно з санітарно-медичними рекомендаціями «Гігієнічні та ергономічні умови організації робочих місць та режиму навчальних занять із застосуванням засобів обчислювальної техніки в середній загальноосвітній школі», чинними на території України, всі учні, що вивчають основи інформатики, проходять на початку та в кінці навчального року посилений медичний огляд. Цей огляд проводиться медичною комісією, що створюється дирекцією школи та шкільним лікарем і до якої входять такі фахівці: невропатолог, отоларинголог, окуліст, хірург-ортопед. Тобто, медичні огляди школярів мають проводитися не менше двох разів під час навчального року. Якщо в дітей виявлено порушення зору або певне захворювання очей, то вони допускаються до навчання лише за умов систематичного контролю за станом зорового аналізатора.

Дуже важливо правильно організувати режим занять і обмежити час, який діти проводять за комп’ютером без перерви. Якщо для дорослих людей такий проміжок часу становить 1 годину, то дитина відчуває втому значно раніше. Тому для дітей доцільно робити перерви через кожні 25-30 хвилин роботи за комп’ютером. Під час перерв, які повинні сприяти послабленню розумового напруження, можна зробити кілька вправ для очей. Треба планувати робочий день так, щоб робота за комп’ютером час від часу чергувалася з іншими видами діяльності, а ще краще, якщо для їх виконання переходити на некомп’ютеризовані робочі місця.

Чергування роботи за комп’ютером з іншими видами діяльності корисне ще й тим, що створюються додаткові можливості для виконання зорових рухів, які є гарними вправами для очей.

Слід про це пам’ятати і вдома, коли дитина працює за комп’ютером, або захоплюється комп’ютерними іграми. Підійдіть до вирішення цього питання творчо, наприклад, не обмежуйте час роботи, а запропонуйте дитині після кожного правильно виконаного завдання або виграної гри зробити кілька фізичних вправ, помити на кухні посуд, покормити папугу, з'їсти шматок торта тощо. Фантазуйте самі або разом з дитиною, головне, щоб вона не працювала більше години, а перерви робила через кожні 15−30 хвилин.

Часто уроки з інформатики ставляться в розкладі останніми, в другій половині дня, а також в п’ятницю, що є порушенням рекомендацій Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ). Зазначимо також, що робоча група ВООЗ, яка досліджує гігієнічні аспекти використання комп’ютерної техніки, зараховує роботу з відеотерміналами до видів робіт, що мають підвищений ризик. Тому рекомендуємо заняття з інформатики включати в розклад навчального дня не пізніше 4-го уроку у вівторок, середу, четвер, коли дитина ще не встигла втомитися і вже адаптувалася до навчального процесу. Після занять доцільно проводити уроки фізкультури.

Обладнуючи робочі місця, не треба забувати, що дитина має сидіти за комп’ютером на віддалі

50-70 см. Монітор слід розміщувати так, щоб на його екрані не було затемнених місць, а дитина не була поверненою обличчям до вікна. У поле її зору не повинні потрапляти інші джерела світла. Важливо, щоб перед нею не знаходились яскраві плями (плакати на стінах, строкаті шпалери, кактуси в блискучих підвазонниках тощо).

Виконуючи ці нескладні правила, ми не лише даємо дитині можливість широко пізнавати світ за допомогою комп’ютера сьогодні, а й дбаємо про те, щоб така можливість у неї була і завтра.

Висновок

Зоровий аналізатор представлений на периферії складним за структурою первинним утворенням — сітківкою, яка містить світлочутливі елементи у вигляді паличок і колбочок. Спеціальний світлочутливий апарат забезпечує фокусування на сітківці променів, які потрапляють в око. Всі ці елементи, оточені судинною і білковою оболонками, складають очне яблуко. Значення зорового аналізатора не вичерпується простим розрізненням предметів, їх освітленістю і забарвленням. Завдяки сумісній дії зорового і рухового аналізаторів створюється можливість розрізняти також просторову форму предметів, їх величину і відстань.

Наш сучасний світ насичений новими технологіями та завантажений техногенними забрудненнями створює несприятливі умови для нормального функціонування зорового аналізатора. Можуть виникати різного роду захворювання, які можуть виникати з різних причин та мати різні наслідки. Переважними та найбільш поширеними хворобами є: короткозорість, далекозорість, астигматизм, дальтонізм. Хвороби органів зору виникають у різному віці і з роками можуть прогресувати, а також хворі можуть з віком мати нормальний зір, якщо у ранньому віці були вжиті заходи лікування та профілактики.

Досить актуальна проблема збереження зору постає в ранньому шкільному віці, коли діти досить багато часу проводять перед телевізором та за комп`ютером, тому потрібно проводити профілактичні заходи з даних питань як в школі так і вдома.

Список використаної літератури

Амосов М. М. Роздуми про здоров’я. — К.: Здоров’я, 1990.

Анатомия человека. /Под ред. Сапина М. Р. — М.: Медицина, 1993.

Анатомия, физиология, психология человека /Под ред. Батуева А. С. СПб.: Лань, 1998.

Батуев А. С. Введение в физиологию сенсорных систем.- М.: Наука, 1988. — 247 с.

Гуминский А.А. и др. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. — М.: Просвещение, 1990. — 239 с.

Гальперин С. И. Физиология человека и животных. Высшая школа, 1970 — 656 с.

Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. Биология. — В 3 т. — М.: мир, 1990.

Липченко В.Я., Самусев Р. П. Атлас нормальной анатомии. — М.: Медицина, 1988.

Практикум по нормальной физиологии / Под ред. Агаджаняна Н. А. — М.: Высшая школа, 1983. — 328 с.

Трайтак Д. И, и др. Биология. — М.: Просвещение, 1992.

Рухлова С. А. Основы офтальмологии. — М.: Мед. книга, Изд-во НГМА, 2001. — 252 с.

Смирнов В. М. Нейрофизиология и высшая нервная деятельность детей и подростков: Учебное пособие, — М: изд. Центр «Академия», 2000. — 400 с.

Филимонов В. И. Руководство по общей и клинической физиологии. — М.: Мед. информационное агентство, 2002. — 958 с.

Форняк Н.М. Анатомія та еволюція нервової системи. — Рівне, 1996.

Хоменко Б.Г. Анатомія людини. — К.: Вища школа, 1991.

Яновський І.І., Ужако П. В. Фізіологія людини і тварин. Практикум. — К.: Вища школа, 1991.- 175 с.

Додаток А

Стан захворюваності зорового аналізатора за період 2003−2004 роки

Захворювання

Відсоток захворюваності на 100 000 населення

2003 рік

2004 рік

Захворювання склери ока

25%

27%

Захворювання віко

12%

11,5%

Короткозорість

17%

21%

Далекозорість

12,7%

15%

Дальтонізм

24%

25%

Поява хвороб у населення під впливом радіоактивного опромінення

31%

36%

Травмування зорового аналізатора на виробництві та побутових умовах

11%

13%

Додаток Б

Вправи для омолодження очей

Існує кілька нескладних вправ, регулярно виконуючи які, можна підтримувати очі - дзеркало вашої душі - у чудовому стані.

Вправа 1. Ретельно масажуємо мізинці рук, інші пальці — кожний окремо. Процедура для мізинців має тривати три хвилини, для інших пальців — по дві хвилини.

Кожний палець розтираємо і розминаємо всіма пальцями другої руки, починаючи від фаланги у напрямку до кінця пальця.

Вправа 2. При втомі очей дехто підсвідомо натискує активні точки, розташовані у западинах між внутрішніми куточками очей і переніссям. Натискувати слід кінчиками великих і вказівних пальців по черзі. Це дуже важливі точки для надання очам красивого виразу. Натискувати слід два — три рази по одній хвилині з поступовим послабленням тиску.

Вправа 3. Для запобігання «гусячих лапок» великими пальцями натискують активні точки, розташовані на відстані 1 см навколо зовнішніх куточків очей. Процедуру роблять тричі підряд по одній хвилині кожну.

Очні ванночки є найважливішим засобом, що усуває втому і запалення очей. Для цього треба придбати в аптеці спеціальні очні скляночки, куди наливають відвар квітів ромашки, листя петрушки, м’яти або відвар чорного чаю. Прикладіть щільно до ока скляночку, відкиньте голову назад і в цьому стані 8-10 разів відкрийте і закрийте очі. При цьому очне яблуко наче купається у лікувальному розчині. Після цієї процедури відкрийте очі і зробіть кілька колових рухів — праворуч і ліворуч. Після ванночок просушіть шкіру і накладіть тонким шаром жирний поживний крем.

Дуже важливо завжди пам’ятати про раціональний режим дня (спати не менше семи годин, обов’язково з відчиненою кватиркою), систематично очищати кишечник, регулярно харчуватися сирими овочами і фруктами, більше гуляти. Обличчя необхідно зранку вмивати холодною водою і протирати шкіру шматочками льоду. Особливо корисний лікувальний масаж обличчя і повік, парафінова маска (або аплікація парафіну на ділянку повік), косметичні маски з дрібно нарізаної зелені петрушки та кропу, які поліпшують кровообіг. Ефективно діють і молочні компреси, що усувають запалювальні явища: змочений молоком ватний тампон накласти на закриті очі на 4-5 хвилин, сполоснути водою і після підсушування шкіри нанести на неї жирний поживний крем. Бережи, як зіницю ока, — навчає народна мудрість, — віддаючи належне цьому важливому органу, за допомогою якого ми сприймаємо світ у всьому розмаїтті барв.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой