Навички та функціональні властивості людини

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Вступ

1. Вчення про сліди навичок людини

1.1 Поняття навичок і функціональних властивостей-ознак

1.2 Види і характеристика властивостей-навичок людини

1.3 Механізм відображення динамічних властивостей-навичок

1.4 Прийоми дослідження слідів динамічних навичок для одержання криміналістичної інформації

2. Сліди навичок письма

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Динамічні, або функціональні, властивості людини досі розглядались у частковій теорії «Вчення про зовнішні ознаки людини», де до зовнішніх ознак відносять як анатомічні, так і функціональні ознаки. Раніше зазначалось, що ставити в один ряд функціональні властивості і зовнішні ознаки некоректно, оскільки їхня природа і криміналістичне значення різні. Зовнішні ознаки характеризують зовнішню будову будь-якого фізичного тіла, що дозволяє вимірювати, описувати і, таким чином, індивідуалізувати об'єкти матеріального світу. Форма поверхні усякого фізичного тіла утворює його зовнішність, яка характеризується ознаками, котрі називаються зовнішніми.

У людини зовнішні ознаки -- це анатомічна будова його тіла, скелетної основи і шкірного покриву, вони локалізовані і відносно стійкі протягом усього життя. Анатомічні ознаки являють собою зовнішні матеріальні утворення: опуклість, вигнутість, ямку, горбочок, борозну, валик, родиму пляму, шрам та ін., що, власне, утворює будову шкірного покриву тіла людини. [1; 234]

Динамічні ознаки (так їх іменують у науковій літературі) відображають внутрішню активну структуру біологічної системи. Ці внутрішні якості проявляються при функціонуванні об'єкта, звідси вони дістали назву функціональних, рухових. Їхня суть полягає в особливостях рухів окремих м’язів людини або їх груп. Такі ознаки характеризують дійові сторони людини як єдиного цілого, як особистості.

Сутність динамічних властивостей, тобто функціональних ознак (за загальноприйнятою термінологією), становлять навички — автоматизовані рухові реакції окремих чи групи м’язів людини на якийсь подразник, наприклад, особистісні потреби, ситуаційні завдання, що зустрічаються при розслідуванні злочинів. Звідси в кримінальному праві рухові властивості людини в конкретних ситуаціях інтерпретуються як спосіб дії, а в криміналістиці -- як спосіб вчинення злочину.

Питання про сліди навичок людини займає досить вагоме місце при розкритті вчинених злочинів, адже дані сліди індивідуалізують певну, конкретну особу, яка могла вчинити чи вже вчинила злочин. І дана тема потребує більш детального розгляду та вивчення.

Метою даної роботи є більш глибоке ознайомлення з таким поняттям як «навичка» та «функціональні властивості людини», та їх роль в криміналістичній практиці.

Завдання даної роботи — розглянути та ознайомитись з навичками людини, їх видами, механізмом утворення та з прийомами їх дослідження.

1. Вчення про сліди навичок людини

1.1 Поняття навичок і функціональних властивостей-ознак

Навичка — це дія, руховий акт, який сформований шляхом повторення однотипних операцій і характеризується високим ступенем автоматизації при відсутності позаелементної свідомої регуляції.

Навичка відображає життєвий досвід людини: як діяти, як виконувати якусь роботу, реагувати на зовнішній подразник у сформованій ситуації, яка раніше зустрічалася неодноразово. У цьому плані навичка являє собою ступінь навчання людини вміння вирішувати конкретне завдання, вийти із складної ситуації з найменшими витратами сил і енергії, наприклад, людині без підготовки затримати небезпечного злочинця, проникнути непомітно в сховище, зламати сейф тощо. Від ступеня оволодіння навичкою залежить його стійкість і автоматизованість, тобто вихід із ситуації, шо раніше зустрічалася, вирішується однаковими діями.

Навичка -- динамічна прикмета людини, це не ознака зовнішності, оскільки вона характеризує людину як особистість, як біологічну систему. Це внутрішня якість особи, її властивість діяти у певних ситуаціях так, а не інакше. Навичка характеризує психіку, фізіологію, вищу нервову діяльність людини.

Динамічні, або функціональні (рухові), навички відображають внутрішній, діяльністний бік біологічної системи, втому числі й людини. Це внутрішні якості, що проявляються тільки при функціонуванні об'єкта, тому вони і називаються функціональними, або руховими — динамічними. Сутність таких навичок полягає в русі системи (об'єкта) в цілому або окремих його частин, груп м’язів, наприклад, спосіб відмикання замка за допомогою відмички проявляється у виді діяльності -- соціальної (професійної) чи злочинної.

Властивість -- це внутрішня якість, яка проявляється лише в русі, взаємодії з матеріальним середовищем. Отже, властивості особи, проявляючись у вигляді взаємодії з матеріальним середовищем, утворюють ідеальні і матеріальні сліди. В криміналістиці і слідчій практиці сліди властивостей людини, головним чином спосіб вчинення злочину, використовуються для розшуку злочинців та їх ототожнення.

Природа функціональних властивостей. Механізм утворення властивості, тобто рухового акта, видається таким. Людина, взаємодіючи з матеріальним середовищем, відображає її і тим самим формує систему відповідних реакцій на зовнішній подразник, головним чином мобільних дій. Отже, суб'єкт взаємодіє з навколишнім середовищем і змінює його об'єкти, зовнішні умови.

При повторенні зовнішніх умов відповідні дії на подразник стають дедалі однотипнішими, у корі головного мозку формується динамічний стереотип, тобто система нервових зв’язків, які на однакові подразники реагують однаковими рухами, способом Дій людини. У результаті багаторазового повторення (тренування) вирішення тих самих завдань у біологічній системі формується навичка.

Навичка -- це дія, сформована шляхом повторення однотипних операцій, що характеризується високим ступенем автоматизації при відсутності поелементної свідомої регуляції (за Л. О. Карпенком). [1; 234]

1.2. Види і характеристика властивостей-навичок людини

Динамічні властивості-навички -- це специфічні джерела інформації, і для їх успішного практичного використання в розслідуванні потрібно уявляти механізм їх відображення і особливості. Функціональні властивості-навички розрізняються за динамічністю, індивідуальністю, стійкістю, автоматичністю, варіативністю і відображуваністю.

Пізнання властивостей людини вимагає знання видів навичок, якими вона володіє, і особливостей їх відображення в матеріальному середовищі. У фізіології вищої нервової діяльності і психології навички поділяють на сенсорні (перцептивні), які пов’язані з відчуттями і називаються іноді почуттєвими, інтелектуальні, пов’язані з розумовою діяльністю, і рухові (моторні). Хоча цей поділ умовний, він має принципове значення для розуміння властивостей людини, насамперед способу вчинення злочину, який являє собою систему рухових процедур (дій) злочинця для реалізації злочинного задуму.

Перцептивна навичка -- це автоматизоване почуттєве відображення добре знайомих об'єктів, тобто об'єктів, що неодноразово сприймалися раніше. Перцептивні навички лежать в основі впізнавання людей, предметів, явищі, подій реального світу. Зір, дотик, слух, нюх, смак -- канали одержання інформації про зовнішнє середовище, уявні образи накопичуються в пам’яті людини (сліди пам’яті) і утворюють джерело ідеальної інформації про властивості людини. І.П. Павлов з цього приводу зауважував: «У нас від усіх колишніх подразників є сліди». Перцептивні навички дозволяють одержувати інформацію про деякі зовнішні ознаки предмета, проте, який він: кутастий, круглий, гладкий, шорсткуватий, сухий, вологий, легкий, важкий і т. ін.

Інтелектуальна навичка являє собою автоматизований прийом, спосіб вирішення завдання, яке раніше зустрічалося. Тому така навичка має заздалегідь побудований алгоритм дій для вирішення однотипних завдань, розв’язання ситуацій, що зустрічалися в минулому, оскільки вони формуються неусвідомлено. Так, більшість захисних рухів утворюються підсвідомо -- клишоногість при ходьбі, спектральні переходи в мові, деякі ознаки почерку, звички і манера поведінки також виникають неусвідомлено. Вони стійкі і майже не піддаються зміні. Наприклад, правоокружний рух змінити на лівоокружний можна лише на невеликій ділянці те кету, які змінити ходу --тільки на невеликій ділянці шляху. Тому, відбираючи зразки функціональних властивостей ознак (почерку, ходи, мови), необхідно враховувати можливість їх навмисного перекручення, для чого треба збільшувати час добору, кількість зразків і використовувати, як правило, відібрані за часом останніми. Інтелектуальна навичка як слід пам’яті являє собою певний ступінь навчання, засвоєння повторюваних дій. Доведена до досконалості, тобто до автоматичного руху, вона стає прийомом. У цьому плані навички є базою для формування тактики слідчих дій, оскільки слідча дія являє собою систему ранжованих прийомів, використовувану для найбільш ефективного досягнення мети. Інтелектуальна навичка подібна до конкретної програми, що наказує, як, якими засобами і в якій послідовності необхідно діяти в типовій ситуації. У цьому зв’язку програмування планування розслідування становить практичну реалізацію інтелектуальних навичок. 3; 150]

Рухова навичка -- це автоматизований плив суб'єкта на зовнішній об'єкт за допомогою рухів з метою його перетворення, яке неодноразово здійснювало раніше.

Рухова навичка, таким чином, є цілеспрямована перетворююча діяльність, здійснювана в ході взаємодії суб'єкта з об'єктивною реальністю. Автоматизований вплив являє собою сутність способу вчинення злочину, практичну реалізацію мети. Якщо інтелектуальна навичка є стійким сформованим знанням -- як діяти, то рухова навичка -- це безпосередня або опосередкована дія суб'єкта, спрямована на зміну реального об'єкта. Звідси в психології рухову навичку розуміють як систему, що включає перцептивні та інтелектуальні навички. Останні управляють і контролюють перетворюючу діяльність на основі автоматичного відображення об'єкта, що переутворюється. Тому рухові навички відносно стійкі й опосередковані засобами діяльності і зовнішніми умовами, спрямованими на перетворення реальних об'єктів.

Практичне використання функціональних властивостей людини в слідчій практиці поки що перебуває на органолептичному рівні, тому в орбіті джерел інформації перебуває головним чином очевидці події злочину, які є джерелами ідеальних відображень. Використання матеріальних слідів функціональних властивостей вимагає інструментальних засобів їх виявлення і фіксації, дослідження і, головне, оцінки на основі знання таких властивостей навичок, як динамічність, індивідуальність. стійкість, автоматичність, варіативність, відображуваність.

Динамічність навички. Фізіологією встановлений взаємозв'язок психіки людини з актами її руху. Рухові, спортивні, професійні, мовні навички є актами психічної діяльності і проявляють себе ззовні рухом м’язів і кістякової основи. Ще Т. М. Сєченов відзначав, що всі зовнішні прояви мозкової діяльності можуть бути зведені до м’язового руху. Отже, психічні акти зовні проявляють себе в русі м’язів чи їх груп, спостерігаючи і «читаючи» які можна судити про психічні акти людини. Рухи рук, ніг, пальців, корпуса, голови, мовоутворюючих органів -- усе це зовнішній прояв навичок як елементів психомоторної діяльності. У більшості випадків вони здійснюються автоматизовано як відповідні реакції на подразник, що раніше зустрічався, і відображають емоційний стан, що використовується при спілкуванні як особистісне джерело інформації. Отже, динамічність навички -- це її сутність, у русі вона існує, стає такою, що спостерігається і вимірюється.

Індивідуальність навички виражається втому, що окремі її елементи (деталі) внаслідок своєї оригінальності здобувають значення особливостей (особливих прикмет), притаманних властивостям лише конкретної особи. Тому індивідуальність неє копіюванням, повторенням дії (руху) в усіх дрібних подробицях, вона індивідуальна як форма діяльності, оболонка, модель накопичених досвідом дій. Саме в цьому плані навичка є індивідуальною, наприклад, навичка ходи, листа, конкретної професії тощо Кожен пишучий виконує письмові знаки, копіюючи їх загальну будову, форму однак при цьому допускає якісь власні рухові елементи, що індивідуалізують почерк. У цьому плані динамічна навичка індивідуальна як загальне. Тому ознаки навичок поділяють на загальні і окремі.

Стійкість навички — це властивість, яку необхідно відрізняти від стійкості твердих тел. Там стійкість забезпечує збереження в просторі зовнішніх ознак, їх статичність Стійкість навички — властивість, придбана людиною в результаті кількаразового повторення й утворення динамічного стереотипу, який лише відносно стійкий. Тому анатомічні ознаки стійкі взагалі і відносно стійкі окремо. Інтелектуальна навичка є стійкою в загальному як спосіб дії, наприклад, спосіб злому замка шляхом виривання дужки, але відносно стійка в тій структурі рухів, що утворюють спосіб як єдине ціле. Отже, стійкість треба розуміти як відносну властивість навички.

Автоматичність (автоматизованість) навички -- також відносна особливість, оскільки вона припускає не несвідому діяльність, а лише певною мірою безконтрольну з боку свідомості. Тому навіть високоавтоматизовані навички, такі як почерк, хода, можуть частково контролюватися людиною. З огляду на це при доборі зразків почерку, ходи та інших динамічних навичок необхідно спостерігати за діями суб'єкта, оскільки він може спотворювати почерк та інші свої властивості-навички.

Автоматичність (автоматизованість) притаманна не всім навичкам і залежить від виду діяльності. Так, науково-дослідницька діяльність завжди усвідомлена і не може бути автоматизованою, тоді як виробнича або побутова діяльність у своїх елементах повторюється неодноразово і набуває властивості автоматизованості.

Таким чином, автоматизованість слід розуміти як безконтрольне виконання лише окремих рухів у взаємопов'язаній системі, що являє собою діяльність як закінчений акт (спосіб злому чи вчинення іншого злочину, приховування слідів тощо). [3; 152]

Варіативність навички є наслідком відносної стійкості, оскільки динамічна структура навички являє собою сукупність усвідомлених і неусвідомлених елементів рухів. Тому внаслідок умовно рефлекторної діяльності навичка має інваріантність, однак усвідомлена діяльність створює умови для варіантності рухів, тобто навичка має варіативність. Варіативність навички слід розглядати як можливість різних усвідомлених варіантів рухів у структурі навички взагалі. Звідси варіативність можна інтерпретувати як відповідні реакції на зовнішні чи внутрішні подразники.

Відображуваність навички — це реальна закономірність, властивість матерії за допомогою якої об'єкт виділяє себе із середовища йому подібних. Тому динамічна властивість як рухова м’язова реакція, приводить людину у взаємодію з матеріальним середовищем, у результаті чого утворюються сліди властивостей-навичок на об'єктах матеріального середовища. Відображення навички, або відображуваність, -- загальна властивість будь-якого явища, події і матеріального утворення.

1.3 Механізм відображення динамічних властивостей-навичок

Рух м’язів та скелетної основи людини збуджується психічними актами вищої нервової діяльності і складає суть динамічних властивостей. Ось чому механізм виникнення і відображення навичок як зовнішніх проявів допустимо розглядати у вигляді двох зв’язаних етапів: від чутливо-інтелектуального (сенсорного) і механіко-моторного.

На від чутливо-інтелектуальному рівні відбувається відображення світу предметів органами чуттів і перетворення сигналів рефлекторної діяльності, що надходять, в суб'єктивні образи. На даній стадії людина, яка впізнає, ясно розуміє мету діяльності-відповіді на зовнішній подразник, наприклад, при виникненні небезпеки при переході вулиці потрібно зробити якийсь маневр у русі і запобігти небезпеці (зупинитись, сповільнити або, навпаки, прискорити рух і перебігти дорогу). При численних повтореннях вибору рішень в аналогічних ситуаціях складається найбільш практичне рішення і закріпляється у вигляді відносно стійкого сліду пам’яті -- динамічного стереотипу.

Механіко-моторний етап -- це реалізація сліду пам’яті в діяльності, тобто рух м’язів, кінцівок і тіла людини в цілому. Наприклад, при ході рух ніг відбувається без контролю свідомості, але як тільки з’являється перешкода -- відразу подається сигнал: збільшити довжину кроку і подолати перешкоду. Якщо заміритися на людину ножем -- вона робитиме захисні рухи руками або змінить положення тіла у просторі щоб уникнути небезпеки. Ці захисні рухові реакції можуть бути автоматичними і усвідомленими, коли людина не тільки розуміє мету, але й усвідомлює як її досягти, тобто здатна оцінити ситуацію, що склалась, і вибрати одне з найбільш оптимальних рішень, які зустрічались раніше у подібних випадках.

Динамічні властивості людини виявляються зовні у вигляді рухових реакцій та навичок, які відображуються ідеально та матеріально. Ідеальне відображення являє собою психічний акт людини, внаслідок чого утворюються сліди пам’яті -- мисленні образи явищ, подій об'єктів матеріального світу. Джерелами ідеальних слідів є людина, а в кримінальному процесі при розслідуванні злочинів -- звинувачений, підозрюваний, потерпілий, свідок-очевидець. [1; 239]

Матеріальне відображення -- це процес контактної взаємодії двох фізичних тіл, з одного боку, тіла людини, а з іншого -- об'єктів живої та неживої природи. Оскільки суттю навичок є рух, в якому вони виявляються зовні, то в основі механізму слідоутворення лежать форми руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна. Рух м’язів та кісток скелета тіла людини -- це механічний рух, головним чином кінцівок, голови, органів мовотворення, які при взаємодії з матеріальними об'єктами (фізичними тілами) утворюють сліди рук, ніг, звуку (голосу), останні є джерелами криміналістичної інформації про особу та її діяльність.

Таким чином, динамічні властивості -- навички людини є своєрідними якісними характеристиками особи, що дозволяють за їх матеріальними та ідеальними відображеннями прогнозувати образ діяльності, а за деякими, наприклад, навичками почерку та звуковій мові, ідентифікувати джерело.

Динамічні навички пізнають за ідеальними та матеріальними відображеннями органолептичними і технічними методами та засобами. Ідеальні сліди-відображення являють собою сліди пам’яті, мислені образи, що виникають внаслідок психічних функцій людини.

Матеріальні відображення -- це результат механічної взаємодії фізичних об'єктів -- тіла людини та предметів живої та неживої природи. Сліди-відображення мають трасологічну природу матеріальних слідів взагалі.

1.4 Прийоми дослідження слідів динамічних навичок для одержання криміналістичної інформації

Інформаційна значущість статичних і динамічних слідів для розслідування злочинів є неоднозначною: перші очевидні і являють собою матеріальні копії, другі неочевидні і проявляються лише в русі, у безпосередній діяльності. Динамічні навички у своїй сукупності формують властивості особи, спосіб дії, поведінки в типових життєвих ситуаціях. Прогнозувати особистісні властивості і динаміку поводження людини можна на основі зібраної інформації про динамічні навички.

Існують два підходи доодержання інформації із динамічних джерел: органолептичний (чуттєво-пізнавальний) та інструментальний. При першому сліди відображення рухових навичок, наприклад., ходи, міміки, жестикуляції і тому подібних виражень емоційної напруженості, фіксують органами почуттів, а оцінюють відповідно до накопиченого досвіду. При другому виявлення, фіксацію і дослідження динамічних ознак здійснюють технічними засобами, а результати використовують для висновку фахівця. Вище були названі види навичок: перцептивні, інтелектуальні і рухові. Розглянемо їх сліди як джерела інформації.

Одержання інформації з слідів перцептивних навичок. Перцептивні навички проявляються зовні у вигляді вегетативно-рухових реакцій, що є очевидними, а отже, змінами в широкому розумінні. Зовнішні прояви внутрішніх вегетативних реакцій виражаються в зміні кольору шкірного покриву, насамперед особи, як наслідок розширення чи звуження кровоносних судин, у розширенні зіниць, посиленні потовиділення, сльозовиділення тощо, що очевидно. Тому при проведенні слідчих дій, наприклад, протягом, обшуку, рекомендується спостерігати за такими реакціями і використовувати їх для вибору тактики спілкування і поведінки слідчого. Але як інтерпретувати ці реакції, тобто зрозуміти, яка причина почервоніння або збліднення особи допитуваного, що означає зміна темпу мови і тембру голосу — можливо, суб'єкт щось приховує чи бреше. Навіть слова, що мимоволі вирвалися в допитуваного, рухові емоційні сплески не можна вважати наслідком точного влучання в мету запитання -- подразника. Оцінка їх поки ідо залишається на рівні життєвого досвіду, результатів «неліченої статистики» того факту, що почервоніння найчастіше свідчить про сором, важку ситуацію вибору відповіді або поведінки, а занепокоєння, сум, розпач і депресія нерідко з’являються тоді, коли допитуваний намагається приховати слід пам’яті і відповісти на поставлене запитання не правдивою легендою.

Крім зовнішніх слідів (вегетативно-рухових реакцій), існує низка внутрішніх, що не проявляють себе зовні так очевидно -- наприклад, зміна складу крові, діяльності серцево-судинної системи, подиху. Такі вегетативні сліди можна реєструвати тільки технічними засобами, контактними і безконтактними. В поліцейській практиці здійснені спроби створити такі прилади (варіографи, лайдетектори) і застосувати їх на практиці для детекції неправди. Однак вони поки що не забезпечують суворої наукової об'єктивності, і застосування їх пов’язане з порушенням конституційного права недоторканності особи. Тому показання подібних приладів не можуть слугувати доказами, а використовуються лише в оперативних цілях для прогнозування.

Разом з тим інструментальний підхід для одержання інформації із слідів перцептивних навичок є дуже перспективним, при відповідній методиці його треба застосовувати не тільки в оперативній, а й у слідчій практиці, а його результати в майбутньому повинні використовуватися як рівнопорядкові докази, зрозуміло, при відповідному

додержанні процесуальних норм.

Рухові вегетативні реакції характеризують зміни тонусу мімічної мускулатури обличчя і кістякових -- кінцівок. Виразні рухи м’язів обличчя називаються мімікою, а виразні рухи всього тіла людини -- позою. Сукупність виразних рухів міміки, жестів і пози називається пантомімікою. Виразні рухи рук називають жестами, або жестикуляцією.

Мімічні, жестові рухи і пози мають навичковий характер і підкреслюють психічний або фізичний стан людини. У цьому зв’язку розрізняють міміку спонтанну (неконтрольовану) як зовнішню відповідну реакцію на якийсь подразник і умисну, тобто керовану свідомістю. Спонтанна міміка є істинним відображенням психічного стану людини, а довільна, хоча і розвивається на основі мимовільної, відображає всього лише життєвий досвід суб'єкта. Всі рухові навички фіксують візуальним спостереженням або безконтактними технічними засобами — фотозйомкою, відеозаписом, кінозйомкою. Результати візуальних спостережень фіксують у протоколах слідчих дій і оцінюють на основі даних психології та особистого досвіду слідчого. Матеріалізовані сліди -- фотознімки, кінострічки і відеограми -- досліджують за допомогою фахівця, а висновок його використовують у доказуванні. 3; 154]

Сліди інтелектуальних навичок — це сліди пам’яті, суб'єктивні образи, прояв (розкриття) яких відбувається на основі вільного волевиявлення джерела в ході слідчих дій (допит, обшук, пред’явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент) або оперативних заходів, а результати фіксують у протоколах, поясненнях, заявах, фотознімках, відеограмах, кінофільмах.

2. Сліди навичок письма

Суб'єктивний образ (слід пам’яті) -- це психічне відображення, що являє собою акт вищої нервової діяльності. Він не доступний сторонньому спостерігачеві і може бути розкритий тільки через вільне волевиявлення його джерела, за допомогою рухомих (локомоційних) навичок при усній мові, письмі, жестикуляції, міміці, пантоміміці. У криміналістиці найбільше значення приділяється письму.

Письмо -- це засіб фіксації та передачі думки за допомогою письмових знаків, літер, графічних символів. У цьому плані письмо є спосіб фіксації слідів пам’яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок). Відповідно, письмо як спосіб відображення і закріплення думок є проявом динамічних властивостей.

Письмо має дві грані -- змістову (семантичну), яка називається письмовою мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів -- почерк.

Письмова мова -- це змістове значення написаного на матеріальному носії (папір, дерево) мовними засобами, які використовуються для його відображення (літерне, цифрове, знакове, символічне письмо).

Почерк -- це система рухів, які використовуються при виконанні знаків, літер. Почерк, індивідуальна і динамічно стійка про грама графічної техніки письма, в основі якої лежить зорово-руховий образ виконувача рукопису, що реалізується за допомогою системи рухів (за P. C. Бєлкіним). Відповідним чином почерк відбиває графічну грань письма і є його динамічною функцією. Письмо ва мова відображає інтелектуальну функцію письма.

Так, письмова мова -- це відображення інтелектуальних навичок людини, а почерк -- відображення рухових властивостей -- навичок. Сформовані інтелектуальні навички (письмова мова) і графічні (почерк) є засобами відображення динамічних властивостей людини у зовнішньому середовищі. Дійсно, основу навичок письма складає вчення І. П. Павлова про динамічний стереотип, і, виходячи з цього, навички письмової мови і почерку мають такі самі властивості, що і в психології і фізіології вищої нервової діяльності -- динамічність, стійкість, автоматичність (автоматизованість), варіативність та відображуваність.

Навички письмової мови і почерку характеризуються ідентифі-каційними ознаками, які використовуються для ототожнення особи, яка писала, і встановлення деяких особистих властивостей людини.

Для ототожнення особи за письмом необхідно виділити комплекс ознак письма, відображених у рукописному тексті документа. Виділені ознаки формують у сукупність, котру за певних умов оцінюють як неповторну (індивідуальну), що слугує підставою для ухвалення рішення про тотожність особи, яка писала. Такі ознаки називають ідентифікаційними і поділяють на дві групи: ознаки писемної мови та ознаки почерку.

Ознаки писемної мови. Ознака письма -- це особливість письмово-рухової навички, яка відобразилася у рукописі. Ознаки писемної мови відображають значеннєвий бік письма. Вони поділяються на загальні і окремі. І. Ф. Крилов до числа загальних ознак письмової мови відносить: рівень володіння письмовою мовою, грамотність, лексику, обсяг лексикону, особливості використання мовних засобів, а до часткових -- розділові знаки, орфографію, використання професіоналізмів, крилатих виразів, жаргонів та ін.

Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому, що дозволяє попередньо диференціювати авторів виконавців рукописів, насамперед за ступенем володіння писемною мовою. До загальних ознак писемної мови відносять: 1) рівень володіння писемною мовою, тобто ступінь грамотності; 2) рівень володіння лексичними і стилістичними ознаками письма. навичка ознака письмо криміналістичний

Багато авторів загальні і часткові ознаки об'єднують (М. П. Яблоков, Л. Є. Ароцкер, І. Ф. Пантелеев), виділяючи при цьому три групи ознак: граматичні, лексичні, стилістичні. [3; 156]

Граматичні ознаки (або рівень грамотності, який буває низький, середній та високий) являють особливості дотримання або порушення мовних норм. Засвоєння граматичної будови мови відбувається в процесі навчання, накопичення життєвого досвіду і вивчення правил орфографії, синтаксису і пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, змінення порядку слів у реченнях нерідко набувають форми сталої навички, що добре відбивається на письмі.

Лексичні ознаки характеризують навички використання мовних засобів і способи їхнього вживання для висловлення думок. До мовних засобів відносять лексику або словниковий запас, тобто сукупність слів, якими володіє особа, яка пише, при передачі своїх думок. Словниковий запас являє собою кількість слів, понять з різних галузей знань, якими оперує той, хто пише. Він відображає рівень культури, професіоналізм, начитаність, ерудицію. Словниковий запас може бути великим, середнім і малим (бідність мови). Чим більший словниковий запас, тим грамотнішою вважається людина. Особливостями лексики слугує використання професіоналізмів — термінів, що відображають професію пишучого, жаргонних слів і виразів, архаїзмів (застарілих слів).

Фразеологія -- розділ лінгвістики, що вивчає стійкі словникові звороти, характерні для даної мови. Фразеологічні ознаки нерідко використовуються в дослідженні писемної мови. Стійкі обороти, властиві конкретній особі, наприклад, «танцювати під чужу дудку», «вішати локшину на вуха», «мати дах», характерні для певної професії, середовища проживання і кола спілкування осіб.

Зображувально-виражальні засоби слід розуміти як вживання в переносному значенні перелік зворотів слів, метафор, гіпербол, іронії, порівнянь, а також стилістичних фігур (риторичних питань, антитез та інших мовних прийомів). Характер вживання зображувально-виражальних засобів дозволяє судити про професійну належність той, хто пише до певної групи.

Стилістичні ознаки. Стиль — це спосіб здійснення чого-небудь, що відрізняється сукупністю своєрідних прийомів діяльності. Тому стилістичні ознаки письма являють собою манеру викладу думок пишучим, відображену в побудові речень, їх довжині, синтаксичній структурі, побудові тексту в цілому. Стиль відображає використання мовних засобів відповідно до функціонального значення мови.

Розрізняють стилі - науковий, публіцистичний, офіційно-документальний, літературно-художній, жаргонний, побутовий тощо.

Ознаки писемної мови широко використовуються для діагностичних досліджень, наприклад, встановлення статі, віку, національності, району проживання, професії тощо. Вони слугують підставою для побудови розшукових версій на основі письмових або друкованих документів, які опинилися в орбіті розслідуваного злочину.

Окремі ознаки писемної мови являють собою відображення в тексті документа навичкових особливостей конкретної людини. До них належать стійкі лексичні і граматичні помилки, своєрідні конструкції речень, наприклад, дієслово наприкінці або на початку речення, стійке використання певних слів, професіоналізмів, жаргонних слів тощо.

Писемна мова та її ознаки використовуються як у почеркознавчому, так і в авторознавчому дослідженні. Однак головна їх мета -- слугувати засобом ототожнення в авторознавчій експертизі, при встановленні автора письма.

Автора письма слід відрізняти від виконавця. Автор відображає в письмі інтелектуальні навички, а якщо він сам виконує письмо, то й графічно-почеркові навички. Виконавець відображає в письмі тільки рухові навички, тобто ознаки почерку. Отже, автора можна встановити як за ознаками писемної мови, так і за ознаками почерку, а виконавця -- тільки за ознаками почерку.

Ознаки почерку. Ознака в криміналістичному розумінні -- це зовнішня вираженість внутрішніх якостей об'єкта. Оскільки почерк являє систему рухових навичок, що використовуються при графічному відображенні думок (слідів пам’яті) на матеріальному носії, остільки ознаку почерку допустимо інтерпретувати як матеріальне відображення особливостей рухових навичок у рукописі. Ознака почерку -- це графіка письма. Існують загальні та часткові ознаки почерку.

Загальні ознаки почерку -- це навички, що характеризують загальну будову знаків алфавіту, їх розмір, нахил, розгін, що неважко помітити при огляді рукопису. До загальних ознак відносять ознаки розташування, топографічні, ознаки рухових навичок -- виробленість почерку, складність рухів, ступінь зв’язності тощо.

Топографічні ознаки характеризують переважну орієнтацію, розташування письмових знаків на папері. Це своєрідна манера виділення тексту новим рядком, підкресленням, використанням скорочених слів наприкінці рядка, наявність берегів праворуч і ліворуч, розташування тексту щодо лінії рядка (над лінією, посередині, під лінією), інтервали між словами, особливості розміщення тексту в документі.

Виробленість почерку характеризує сформованість письмово-рухових навичок. Це здатність того, хто пише, користуватися загальноприйнятою системою скоропису. Тому виробленість почерку — одна з головних і складних загальних ознак почерку. Виробленість виражається в темпі, координації письма. Темп листа визначається часом, витраченим на виконання букв, слів, речень і всього рукопису в цілому. Розрізняють темп швидкий, середній, низький (уповільнений).

Ознака — координація рухів припускає узгодженість виконання букв, особливість їх зв’язування. Ступінь координації рухів може бути високим, середнім і низьким. Координація в сполученні з темпом письма дозволяє поділяти почерки на маловироблений, середньовироблений і високо вироблений.

Маловироблений почерк характеризується зупинкою формування письмово-рухових навичок на початковій стадії навчання. Тому такий почерк--спрощений, темп письма

уповільнений, зв’язність почерку низька, букви відрізняються від стандартної форми прописів і втрачають деякі елементи. Маловироблений почерк найчастіше притаманний малограмотним особам, які не мають письмової практики.

Мал. 1.

Середньовироблений почерк характеризує осіб, у яких темп письма невисокий, координація рухів середня, зв’язність низька, не перевищує трьох букв. Форма буквених знаків більше відповідає прописам, хоча має ознаки змін. Середньовироблений почерк більш стійкий, ніж маловироблений.

Високовироблений почерк відрізняється високим темпом письма, високим ступенем координації рухів і зв’язності. Букви нерідко носять спрощений, але стійкий характер. Разом з тим автор з високовиробленим почерком може змінювати його па маловироблений або середньовироблений, тоді як особа з маловиробленим почерком не може змінити почерк на високовироблений.

Ступінь складності рухів характеризує будову почерку в цілому, специфіку сформованості письмово-рухових навичок, пристосованість їх до темпу письма. Відповідно до цього почерки поділяють на прості, спрощені та ускладнені. (мал. 1, позн. 1, 2, 3).

У простому почерку (1) письмові знаки здебільшого відповідають формі стандартних прописів. У спрощених почерках стандартні знаки (букви) виконуються спрощено (2). і навпаки, в ускладнених почерках — ускладне-ними рухами, що прикрашають форму букв (3). Почерк вважається ускладненим, якщо більшість букв виконані ускладненими рухами.

Форма і напрямок руху характеризують структуру рухів, виконуваних той, хто пише в площині за їх траєкторією.

До ознак форми напрямку руху відносять переважну форму руху при виконанні окремих букв, знаків -- правоокружний чи лівоокружний рух (4, 5). Якщо більшість знаків виконується прямолінійно, то почерк називають прямолінійно-кутастим (4). Якщо ж більшість букв виконано петлястими, округлими рухами, то почерк відносять до округлого (мал. 1, позн. 5). Напрямок руху — найбільш стійка ознака, і її важко для змінити.

Напрямок руху характеризують нахилом, розміром, розгоном, зв’язністю і натиском.

Нахил почерку визначають вертикальним розташуванням елементів письмового знака до лінії рядка. Стандартний почерк має нахил 750 у право і називається правоскісним. Якщо штрихи букви з лінією рядка утворюють кут 90°, то почерк називають прямим. При нахилі штрихів знаків ліворуч почерк називають лівоскістним. Почерки, в яких кут нахилу штрихів букв менше 50°, іноді називають косонахильним (правим чи лівим). Якщо в почерку є різні нахили букв до лінії рядка, його називають змішаним. Нахил -- одна з найменш стійких ознак.

Розмір почерку характеризує висоту його знаків, букв. Розрізняють почерк дрібний — до 2 мм, середній -- 2--5 мм і великий -- понад 5 мм.

Розгін почерку характеризує відношення висоти букви до її ширини. Якщо ширина більше висоти (мал.1, б> а), то почерк має великий розгін (почерк розгонистий). При рівній висоті і ширині букв (б=а) почерк характеризується середнім розгоном. Якщо висота більше ширини букви (б< а), то почерк називають убористим, стиснутим.

Ступінь зв’язності почерку характеризується кількістю знаків, виконаних без відриву пера (пишучого засобу) від паперу. За ступенем зв’язності почерки поділяють на зв’язний, коли з'єднано більше трьох знаків, уривчастий, коли кожен знак виконується окремо, і середньозв’язний. якщо в один прийом виконуються 2--3 букви (мал.1 позн. 7).

Натиск почерку є загальною ознакою. Він характеризує розташування точки прикладення найбільшої сили при виконанні знака. Натиск може бути рівномірно розташованим по всій довжині штриха, малим, великим, розташованим угорі чи внизу. Натиск -- характерна ознака для пір'яних ручок, при використанні сучасних засобів письма (кулькових, капілярних) він виражений слабко. Окремі ознаки почерку. В літературі окремі ознаки почерку визначають як особливості виконання письмових знаків з погляду відхилення їх від типових прописів конкретної мови (української, російської, англійської та ін.), з яких починається навчання техніки письма в школі. Окрема ознака почерку становить матеріалізований прояв рухової навички, графічно відображений у письмі.

Мал. 2.

Письмовий знак (буква) звичайно виконується кількома рухами, які називаються її конструктивними елементами (рис. 2). Об'єднані водне ціле елементи утворюють букви і знаки

Конструктивними елементами письмових знаків слугують штрихи (прямі, звивисті), овали і півовали, петлі (а, б, у, г). Для опису ознак почерку його досліджують у цілому і по-елементно. Насамперед у букві виділяють кількість елементів, тобто рухів, якими вона виконана. Тому в конструкції букви розрізняють центральну частину (власне букву), надрядкову і підрядкову (рис. 2), а в окремих елементах-- початок і закінчення руху (4, 5); форму елемента (пряма, звивиста. 6, 7); напівовал, овал, петлі (8. 9, 10); форму і напрямок руху, спосіб їх з'єднання і відносне розташування. Все різноманіття рухів, шо відображають навички конкретної особи, в літературі класи-фікують неоднаково. Так, І.Ф. Пантелєєв (1988) розрізняє чотири групи ознак, Д.У. Бабаєва (1976) пропонує шість груп,

М.П. Яблоков (1990) розділяє концепцію В.Ф. Орлової (1973) і наводить сім груп окремих ознак. Підтримуючи концепцію В.Ф. Орлової ми розглянемо окремі ознаки почерку за розробленою схемою.

/

1. Форма руху характер-ризує письмовий знак у цілому і його елементи окремо. Розрі-зняють спрощену й ускладнену форми руху (мал. 3−2) при виконанні окремих букв і при виконанні їх елементів — петльову, кутасту, завивисту (мал. 3 — 3,4)

Напрямок руху пишучого приладу буває право-окружним або ліво-окружним. привідним і відвідним. Точка початку привідного руху містяться вгорі, а відвідного-унизу. Відводячий рух слугує початком наступного елемента і, отже, з'єднанням з початком наступного знака (5).

Довжина руху характеризує розмірність руху при виконанні надрядкових і підрядкових елементів, а іноді і знака в цілому. Довжина руху не вимірюється лінійкою, а оцінюється на око щодо величини основної (центральної) частини букви (6).

Кількість рухів характеризує наявність у букві чи її елементі зменшення або збільшення руху, що не відповідає конструкції письмового знака, наприклад, у букві «м» зменшення або збільшення довжини початкового елемента (7), а в букві «т» -- заключного; у буквах «б> > і «у» -- збільшення рухів, що є в конструкції необов’язковими; збільшення протяжності при виконанні овалів, півовалів.

Безперервність рухів як окрема ознака характеризує спосіб з'єднання елементів у письмовому знакові і залежить від частоти відриву пишучого приладу від паперу.

Розрізняють злите та інтервальне з'єднання елементів (мал. 3−8). Коли закінчення попереднього елемента переходить у початок наступного, з'єднання називають злитим. Якщо після закінчення руху (заключного штриха) утворюється перерва в русі для початку наступного руху, таке з'єднання називають інтервальним. Якщо розриви утворюються між буквами, почерк називають незв’язним, а виконання письмових знаків — уривчастими рухами.

. Послідовність рухів має значення для тих букв, в яких прописами визначена послідовність виконання елементів. Порушення послідовності утворює окрему ознаку. Так, у буквах «т» і «ж», визначений порядок нанесення елементів, спрощення цієї послідовності іноді є стійкою навичкою-ознакою.

Відносне розміщення рухів характеризує співвідношення розташування точок початку і закінчення рухів, вид огинаючої верхніх точок букв і нижніх точок в окремому слові, рядку (10). Відносне розташування точок початку і закінчення руху може бути верхнім, середнім, нижнім (11). Певне значення має розташування точок перетинання елементів букви (10--12).

ВИСНОВКИ

Навичка -- це дія, сформована шляхом повторення однотипних операцій, що характеризується високим ступенем автоматизації при відсутності поелементної свідомої регуляції.

Зараз у криміналістиці немає єдиної класифікації динамічних властивостей особи, мабуть, тому, що рухові реакції, які проявляються зовні, важко описати внаслідок цілісного сприйняття руху, яке для точного опису вимагає деталізації, дискретного підходу, причому система діяльності повинна бути суворо орієнтована щодо точок відліку. Тому поки в криміналістиці використовують навички ходи, листа і писемної мови, міміки і жестикуляції, деякі інтелектуальні навички, які можна виміряти, описати і представити як джерело криміналістичної інформації в кримінальному судочинстві.

Практика свідчить, що абсолютно однакових способів учинення злочинів, як і способі в діяльності взагалі, не буває.

Основу навички, як уже відзначалося, становить динамічний стереотип, і навички писемної мови і почерку -- не винятки. їм притаманні властивості та ознаки, відомі з психології і фізіології вищої нервової діяльності, -- динамічність, стійкість, автоматичність, варіативність і відображуваність.

У фізіології вищої нервової діяльності та психології навички ділять на: сенсорні (перцептивні), пов’язані з відчуттями (іноді ще називають відчутливими); інтелектуальні, пов’язані з розумовою діяльністю; рухові (моторні). Хоча цей поділ умовний, але він має принципове значення для розуміння способу вчинення злочину як системи дій злочинця при реалізації зовнішнього наміру (замислу).

Динамічні властивості людини виявляються зовні у вигляді рухових реакцій та навичок, які відображуються ідеально та матеріально. Ідеальне відображення являє собою психічний акт людини, внаслідок чого утворюються сліди пам’яті -- мисленні образи явищ, подій об'єктів матеріального світу.

Для дослідження слідів навичок людини існують спеціальні методики дослідження.

Сліди навичок людини відіграють важливе значення при розкритті злочинів, так як вони, як вже зазначалось, індивідуальні і конкретизують дії тієї чи іншої особи, яка може бути причетна до злочину, що є дуже важливим аспектом у криміналістиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Біленчук П. Д., та ін. Криміналістика.: Підруч. для слухачів, ад’юнктів, викладачів вузів системи МВС України / П. Д. Біленчук, О. П. Дубовий, М. В. Салтевський, П. Ю. Тимошенко. За ред. акад. П. Д. Біленчука.- К.: ATIKA, 1998 — ст. 234−248

2. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій / П.Д. Біленчука, А. П. Гель, М. В. Сталевський, Г. С. Семаков. — К.: МАУП, 2001 — ст. 174−179.

3. Сталевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. — К.: Кондор, 2005 — ст. 149−156

4. Шепітько В.Ю. Криіналістика. — К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой