Навчально-виховна діяльність німецького "Філантропіну" Й.Б. Базедова

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади розвитку німецького філантропізму у ХVIII ст.

1.1 Зародження ідей німецького філантропізму в Європі

1.2 Сутність педагогічних ідей німецького філантропізму

1.3 Педагогічні погляди Йоганна Бернарда Базедова

Розділ ІІ. Досвід реалізації ідей філантропістів у навчальній практиці

2.1 Аналіз змісту, методів, форм навчання у «Філантопіні» Базедова в Дессау

2.2 Виховний процес у «Філантропіні» Й. Б. Базедова в Дессау

2.3 Можливі шляхи творчого використання досвіду філантропістів у середній школі

Висновки

Список використаної літератури

філантропізм німецький базедов школа

Вступ

Актуальність дослідження.

У складних умовах динамічного реформування середньої та вищої освіти України відповідно до європейських стандартів актуалізується потреба глибокого вивчення і творчого застосування напрацювань вітчизняних і зарубіжних педагогів минулих століть, ціннісних у науково-пізнавальному та практичному сенсі педагогічних ідей та концепцій відомих учених. Ретроспективне узагальнення, творче осмислення еволюції освітніх систем, ідей, теорій, концепцій, підходів до навчання та виховання — методологічний орієнтир у процесі ефективної реалізації стратегічних напрямів розвитку на сучасному етапі освітньої галузі України.

Методологічним підґрунтям, здійсненням поступальних перетворень у системі сучасної вітчизняної освіти є, зокрема, освітньо-педагогічна спадщина німецьких учених XVIII ст., як-от: Й. Б. Базедова, К. Х. Вольке, Х. Г. Зальцманна, Й. Г. Кампе, Е. Х. Траппа та ін. В історії німецької, як загалом і світової, науки й культури названі особистості відомі не лише як педагоги-філантропи, а й як видатні діячі доби Просвітництва. Значним досягненням діяльності філантропів було заснування прогресивних навчально-виховних закладів нового типу, так званих філантропінів, в яких навчалися представники багатьох країн Європи XVIII ст.

Освітньо-педагогічну спадщину філантропів досліджували: Н. Анастасіу, Р. Цільхерт, В. Гасс, Д. Греффе, Е. Гундерт, Л. Краусольд, Р. Кюбель, К. Мартенс, А. Мессер, Й. Міллер, Е. Моллер, Х. Морф, Д. Мюллер.

Педагогічну спадщину німецьких просвітителів вивчали російські науковці, зокрема В. Бондар, Н. Крупська, Н. Новиков, Л. Образцова, В. Підшивалов, А. Піскунов, П. Соколов, Х. Чєботарьов та ін.

Окремі аспекти епохи німецького просвітництва досліджували українські учені: Л. Ваховський, А. Р. Завальнюк, М. Лемківський. Попри існування підвищеного інтересу науковців до педагогічної думки Німеччини XVIII ст., ми вважаємо, що освітня діяльність та педагогічні погляди німецьких філантропів залишаються недостатньо дослідженими. Це зумовило вибір теми нашого дослідження «Організація діяльності німецьких філантропінів XVIII ст. «

Мета дослідження: дослідити зміст, форми та методи організації навчально-виховної діяльності німецького «Філантропіну» Базедова.

Завдання:

— Розглянути філантропізм як соціально-педагогічний феномен і виявити його історико-культурні передумови і духовно-моральну основу;

— Охарактеризувати педагогічні ідеї німецьких філантропістів та впровадження їх в навчально-виховний процес;

— Дослідити педагогічні погляди Й. Б. Базедова;

— Проаналізувати зміст, форми та методи роботи Базедова у навчально-виховному закладі «Філантропін»;

— Запропонувати можливі шляхи творчого використання досвіду філантропів у середній школі.

Об'єкт — педагогічні ідеї та практика діяльності німецьких філантропістів XVIII ст.

Предмет — зміст, форми та методи організації навчально-виховного процесу у «Філантропіні» Й. Б. Базедова.

Методи дослідження:

— пошуково-бібліографічний, (що передбачав систематизацію та класифікацію філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури, вивчення бібліотечних фондів, каталогів, описів, бібліографічних видань періодичної преси з означеної проблеми);

— теоретичні (аналіз, систематизація та класифікація матеріалів);

Практичне значення роботи визначається, можливістю використання ідей філантропістів у процесі подальшого розвитку у навчально — виховних закладах, а також для комерційних організацій, що здійснюють педагогічно — філантропічну діяльність.

Робота складається з вступу, 2 розділів, в кожному розділі по 3 параграфи, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ І. Теоретичні засади розвитку німецького філантропізму

1.1 Зародження ідей німецького філантропізму в Європі

Крайня феодальна роздробленість і кріпосна залежність селянства були досить сильною перешкодою на шляху розвитку капіталістичних відносин у Німеччині.

Німецькі міста середини XVIII в. майже нічим не відрізнялися від середньовічних міст. У них, як і раніше, панувало ремісниче виробництво, яке ускладнювалося різними обмеженнями цехових статутів [9, с. 99−100].

Одним з наслідків розвитку капіталізму стало запровадження в Пруссії в 1763 р. шкільного регламенту (Generallandschulreglement), який передбачав обов’язкове відвідування початкової школи дітьми у віці від 5 до 13−14 років.

У Німеччині, як і в багатьох інших країнах Європи, в XVIII столітті були надзвичайно поширені домашні школи, які мали спорідненість з російськими школами майстрів грамоти. Ці школи зазвичай влаштовувалися «на дому» у ремісників, шевців, кравців і т.п., — виступаючи свого роду додатковим джерелом доходу. Напівграмотні вчителі-ремісники поводились з дітьми дуже грубо, били їх, змушували виконувати різні домашні роботи.

Регламент 1768 р. містив спеціальний пункт, згідно з яким всякого роду домашні школи категорично заборонялися, а вчителям народних шкіл, що знаходилися у веденні громад, заборонялося використовувати учнів для виконання господарських робіт.

Аналіз змісту шкільного регламенту 1763 р. приводить до висновку, що прусська абсолютистська держава в другій половині XVIII ст. починає робити серйозні спроби до того, щоб взяти під свій контроль виховання і освіту простого народу. Держава не тільки наказувала вивчення певних предметів і використання схвалених навчальних книг, але навіть встановлювала раз і назавжди певну послідовність занять на кожен день.

Розвиток Нового суспільного клас — буржуазії в Німеччині, як і в інших країнах Західної Європи, викликав специфічний ідейний рух — «Просвіта», спрямований проти феодалізму і особливо посилилився в другій половині XVIII ст.

У Німеччині цей рух розвивався в умовах економічної і політичної відсталості всієї держави в цілому і слабкості самої буржуазії. У зв’язку з цим все німецьке Просвітництво носило набагато більш абстрактний, обмежений характер, ніж, наприклад, у Франції або в Англії.

Однак, незважаючи на економічну відсталість і політичну роздробленість Німеччини, з середовища молодої німецької буржуазії висунувся цілий ряд прогресивних мислителів, що піддали серйозній критиці феодалізм.

З числа «нових вихователів» найбільш видатне місце в історії німецького Просвітництва займають представники педагогічного течії, що отримала назву філантропізм.

Філантропізм (від грец. Рhilanthropнa — людинолюбство) — педагогічна течія, що виникла наприкінці XVIII ст. у Німеччині під значним впливом ідей французького Просвітництва і, передусім, ідей Руссо [18]. Засновником педагогічного течії філантропії справедливо вважають Йоганна Бернгарда Базедова (1724−1790). Разом з ним у справі розвитку прогресивної німецької педагогіки багато зробили Християн Готтгільф Зальцман (1744−1811), Йоахім Генріх Кампе (1746−1818), Ернст Християн Трапп (1745−1818), Карл Фрідріх Барт (1741−1791), Йоганн Штуве (1752−1793), Петер Віллауме (1746−1806) і цілий ряд інших теоретиків і практиків педагогіки. У своїх теоретичних роботах і практичній діяльності філантропісти виходили з того, що поліпшення умов життя людей неможливо без попереднього поліпшення постановки роботи у освітньо-виховних установах. Розглядаючи процес навчання, філантропісти виходили з того, що в його основі має лежати принцип наочності. Велика заслуга філантропістів полягає в тому, що вони першими в Німеччині зробили спробу докорінно змінити методи навчання в школі, вигнавши з неї безглузде заучування, місце якого повинно було зайняти активна і свідома робота всіх учнів [15].

У нашому дослідженні філантропізм виступає лише у педагогічній сфері, тобто навчальні заклади відкривались на кошти певного «спонсора», а саме філантропи втілювали свої ідеї у цих навчально-виховних закладах.

Філантропізм і все німецьке Просвітництво виникли в результаті зрушень в економічному житті суспільства і були вираженням потреб суспільного розвитку самої Німеччини. Філантропи приділяли велику увагу педагогічним думкам Дж. Локка і Ж. -Ж. Руссо. Дж. Локк, будучи ідеологом молодої англійської буржуазії XVII ст., поставив своїм завданням розробити таку систему виховання і навчання, яка б дозволила підготувати молоду людину із середовища буржуазії і обуржуазившоїся аристократії до успішної практичної діяльності. Аналогічні завдання постали і перед новими, буржуазними педагогами в Німеччині в кінці XVIII в. Природно, що представники нової педагогіки звернули свою увагу на те, що в цій області було вже зроблено їх попередниками, зокрема Дж. Локком і Ж. -Ж. Руссо. Не можна також не відзначити, що філантропи характером своєї діяльності значно відрізнялися від Ж. -Ж. Руссо. На противагу останньому, який відстоював права дітей тільки у своїх творах, педагоги-філантропісти займалися і практичними питаннями організації виховання і навчання дітей в спеціально створених освітньо-виховних установах.

Філантропізм панував не тільки в Німеччині, а і за її межами.

Великим філантропом Англії був Р. Оуен (1771−1858). Реалізацію своїх прагнень Оуен розпочав з філантропічних перетворень у Нью-Ленарку. Тут він покращив умови праці і побуту робітників, скоротив робочий день до 10,5 годин, підвищив заробітну плату. До 10-річного віку він взагалі заборонив працю дітей.

Р. Оуен виступив з пропозицією, за якою всі працюючі діти повинні навчатися у школах. У Нью-Ленарку він створив «Новий інститут для формування характеру» — систему з чотирьох освітньо-виховних закладів, куди входили: «школа для маленьких дітей» віком 1−6 років (тут були дитячі ясла, дитячий садок, майданчик для ігор); денна початкова школа для дітей від 6 до 10 років; вечірня школа для підлітків та молоді 10−17 років, які працювали на фабриці; для робітників і їх сімей проводились вечірні лекції, бесіди та культурні розваги. [16]

Пропагуючи ідею гармонійного розвитку, Р. Оуен піклувався у своїх закладах про фізичне, естетичне, моральне, трудове, розумове виховання дітей і молоді.

Заслугою Р. Оуена було те, що він вперше у світі створив на практиці дошкільні дитячі заклади (ясла, садок). Тут поряд з іншими видами виховання з дітьми проводили елементарне навчання (бесіди вихователів про природу, розповідання казок, читання дитячих книг тощо).

Ним також було вперше створено початкову школу з розширеною освітньою програмою, куди входили читання, письмо, граматика, англійська мова, арифметика, географія, природознавство, історія. У галузі розумової освіти Р. Оуен прагнув, щоб діти отримували знання, які не суперечать здоровому глузду, узгоджені з дійсними фактами.

Боротьба з дитячою бездоглядністю в Англії кінця XIX-початку XX століть невіддільна від імені найбільшого і найвідомішого філантропа країни — лікаря Томаса Бернардо, «батька нічиїх дітей». У 1867 році він заснував свого роду виховно-освітній комплекс-колонію «степовий-Хаус». Колонія включала в себе школу початкову і середню, майстерні, самодіяльний театр, два оркестри, гуртки, пожежну команду і лікарню. У наслідок була відкрита колонія для дівчаток — Ільфорд. Колонії працювали за сімейним принципом — групи формувалися з дітей різного віку, часто з родичів, кожна група жила в окремому котеджі, дівчаткам дозволялося мати домашніх тварин. Режим у дівчаток був м’якшим, у хлопчиків — воєнізованим. Бернардо організовував різні типи закладів для бездоглядних дітей — притулок для підкинутих немовлят «Фортеця крихіток». Грудних дітей там підліковували, підгодовували і підбирали їм прийомні сім'ї. Широке поширення набули, так звані, «Кораблі-притулки» для дітей-правопорушників. Такі заклади призначалися для морального порятунку хлопчиків. Одночасно вирішувалися два завдання — попередження правопорушень та підготовка прекрасно навчених кадрів для морського флоту. Майбутнє цих хлопчиків надійно забезпечувалося.

Лев Миколайович Толстой (1828−1910) — видатний російський письменник, педагог, філантроп. У 1859 р. він відкрив у Ясній Поляні на власні кошти школу для дітей кріпосних селян, де намагався навчити їх елементам грамоти, лічби й закону божому.

У Яснополянській школі навчалось 40−50 дітей щорічно. У день проводилось 5−6 занять — вранішні і після обіду. Заняття будувались на основі вільних бесід вчителя і учнів. Зміст навчання визначався інтересами дітей. Вивчали 12 предметів: читання, письмо, каліграфія, граматика, історія (священна і російська), малювання, креслення, співи, математика, природознаство, закон божий. Сам Л. М. Толстой викладав математику й історію.

Школа була безплатною. Було запроваджено вільне відвідування школи, відсутні домашні завдання. Не було певного плану і розкладу занять. План складався на тиждень, хоч рідко виконувався [16].

Отже, на початку ХVІІ ст. Німеччина була феодально роздроблена, освіта була в неналежному стані, тому потребувала нових спеціалістів та нових педагогічних ідей. Саме такими спеціалістами стали філантропісти, які підняли освіту на певний рівень. Як результат, філантропізм поширився всім світом, зокрема в Росії, Англії, Франції та інших країнах Європи.

1.2 Сутність педагогічних ідей німецького філантропізму

У своїх теоретичних роботах і практичній діяльності філантропісти виходили з того, що поліпшення умов життя людей неможливе без попереднього поліпшення постановки роботи у освітньо-виховних установах. Мало цього, філантропісти небезпідставно вважали, що з числа існуючих тоді шкіл жодну не можна розглядати в якості зразка, бо жодна з них не відповідає потребам розвитку суспільства. Ґрунтуючись на цьому, педагоги — філантропісти дійшли висновку, що потрібно заново створювати всю систему виховання та освіти, відкриваючи школи нового типу, в яких працювали б нові вчителя.

Серед прогресивних аспектів роботи педагогів-філантропістів можна назвати:

1) удосконалення змісту навчання за рахунок його розширення і введення реальних предметів та нових мов: математика, природознавство, географія, історія, філософія, логіка, а також німецька, французька, англійська, іспанська мови;

2) у процесі навчання широко застосовувались підручники та посібники, складені в дусі ідей Я. А. Коменського та Й. -Г. Песталоцці;

3) застосування нових прогресивних методів та форм навчання і виховання, які були засновані на принципах наочності й активності; у навчальний процес вводились елементи досліджень; вивчення мов будувалось на принципах діалогічності, на відміну від поширеного тоді у школах граматико-перекладного методу; у початковому навчанні використовувалися елементи гри; широко практикувались рольові ігри, спектаклі морального змісту, розповіді про слухняність і т.д.

4) велика увага зверталася на фізичний розвиток і здоров’я дітей. У філантропінах були поширені екскурсії, прогулянки, розваги, рухливі ігри на свіжому повітрі, фізичні вправи, шкільна гімнастика.

5) багато робилося для удосконалення трудового виховання. Дітей привчали до ручної праці сільськогосподарського і ремісничого характеру. Вони виготовляли іграшки, займались моделюванням [7, c. 50−51].

«Нові вихователі» виступили проти основних принципів традиційної педагогіки і піддали критиці побудовану на цих принципах шкільну систему. Торкаючись питань виховання, представники філантропічної педагогіки в якості його основного гріха відзначали відсутність розумного початку і жорстокість по відношенню до дітей. Філантропісти, стояли на тій точці зору, що ідеалом виховання є підготовка людини, корисного для суспільства, що вміє водночас досягати і особистого щастя. Цей ідеал вони вважали досяжним [9,c. 33].

Філантропісти справедливо вважали, що зміцнення фізичних сил дітей сприяє їх розумовому розвитку. Однобічний розвиток розумових чи фізичних задатків робить неповноцінним досягнення основної мети виховання. У зв’язку з цим в педагогіці філантропізму питання розумової освіти, фізичного, морального, трудового виховання займали рівноправне місце.

Е.Х. Трапп, у своїй роботі «Про навчання взагалі» поставив питання про непотрібність навчання дітей в школах таких предметів, які трактують про потойбічний світ і тільки вносять плутанину в голови учнів. Замість цього він пропонував розвивати розум дітей шляхом вивчення тих навчальних предметів, які мають важливе практичне значення для життя всього загального людства. До таких навчальних дисциплін Е. Х. Трапп зараховував математику, практичну логіку, основи природного права, закони вітчизни, науки про саму людину, і т.д., одним словом, все те, що сприяє розумному і щасливому життю людини [4, c. 50].

Відносно змісту освіти значний інтерес представляють критичні зауваження Г. Х. Зальцмана, що містяться в його роботі «Про виховання». Г. Х. Зальцман бачить найважливіший засіб пізнання істини в глибокому вивченні природи. «Природа — спільне джерело засобів проти людського нещастя і для збільшення людського благоденства». Однією з основних причин невігластва людей щодо природи. Г. Х. Зальцман вважав незадовільну роботу школи в галузі викладання природничих наук.

Г. Х. Зальцман передбачав спеціальні фізичні вправи, засновані головним чином на природних рухах людини. Він включав сюди біг, стрибки, ходьбу по колоді, різні рухливі ігри, верхову їзду і танці.

В 1784 році Г. Х. Зальцманом (1744−1811 рр.) (Додаток А) у його філантропіні було вперше запроваджено ідею: вихованцям було надано можливість вивчати предмети за вибором. В філантропіні він приділяв увагу трудовому вихованню. Для дітей молодшого віку заняття ручною працею Зальцман рекомендував починати з виготовлення різних іграшок з паперу та ниток. У міру того як діти стають старше, ускладнюються і види робіт: вводяться картонажні роботи, вирізання іграшок з дерева, плетіння кошиків, слюсарні та токарні роботи. Дуже великого значення Г. Х. Зальцман надавав земляним роботам в саду і городі. Вихованці його філантропіна в Шнепфенталі навесні, влітку і восени кожен ранок починали такими роботами на маленьких ділянках в саду, які відводилися кожній дитині. Разом з тим вихованці Г. Х. Зальцмана доглядали за кроликами, розводили бджіл, риб і т.п. Г. Х. Зальцман високо оцінював і виховне значення трудової діяльності дітей, що сприяє розвиткові в них почуття поваги до простих людей, які все життя займаються важкою працею [14, c. 56]

Питанням фізичного виховання в тій чи іншій мірі приділяли увагу всі філантропісти, а один з них Х.Ф. Гутс-Мутс (1759−1839) (Додаток А) вважається родоначальником шкільного викладання гімнастики. Основна його праця — «Гімнастика для юнацтва» — вийшла у світ в 1793 р. У цій праці він дав наукове обґрунтування необхідності фізичного виховання, описав фізичні вправи і методику їх застосування. Х.Ф. Гутс-Мутс показав відмінність між трудовими рухами і фізичними вправами. На його думку гімнастика повинна зміцнювати м’язи, оживляти кровообіг, загартовувати шкіру, розвивати, в окремих м’язах і частинах тіла навички найбільш спритних і ефективних рухів і вдосконалювати органи чуття. Х.Ф. Гутс-Мутс зробив великий внесок в історію фізичного виховання, зокрема:

— Перший в Німеччині педагогічний посібник з ігор зі школярами, 1796;

— Перше змагальне заняття з плавання, з 1798;

— Перший комплексний педагогічний журнал, 1800−1820;

— Реформування уроку географії;

— Засновник нових для Тюрінгії видів спорту, таких як стрибки з жердиною, біг по пересіченій місцевості, ковзанярський спорт, лижні гонки.

Також великого значення фізичному вихованню надавав Г. Фіт (1763−1836). Він створив 3-х томну книгу, яка називалась «Досвід енциклопедії фізичного виховання». В ній виклав відомі факти з історії фізичної культури в стародавньому світі в середні віки. Зробив спробу теоретично осмислити важливість фізичного виховання, описав техніку фізичних вправ та методику викладання. Найважливішим у книзі Г. Фіта є спроба біомеханічного аналізу фізичних справ. Крім цього, він спробував обґрунтувати необхідність проведення публічних змагань (за прикладом Олімпійських ігор), описав порядок їх проведення.

Мету фізичного виховання Г. Фіт вбачав: 1) у збереженні здоров’я; 2) збільшенні м’язової сили; 3) розвитку красивих форм тіла; 4) вироблення впевненості та точності в рухах; 5) підвищення бадьорості, необхідної для розумової роботи [17].

Г. Фіт також зробив спробу класифікувати всі фізичні вправи за анатомо-фізіологічною ознакою. Він поділяв вправи на прості і складні. До першої групи належали вправи, які впливають на яку-небудь одну ізольовану частину тіла, а до складних — вправи, які впливають на весь організм в цілому.

Завершив створення системи німецької гімнастики Ф. Л. Ян (1778−1852). Він значно розширив «гімнастичну область» і винайшов нові вправи і снаряди (включаючи поперечину та бруси), заклавши тим самим основи сучасної спортивної гімнастики. Він розробив гімнастичну систему, названу «турнен», яка збагатила німецьку гімнастику вправами на поперечині (турніку), кільцях, брусах і коні. В 1811 році Ф. Л. Ян відкрив перший гімнастичний майданчик (неподалік від Берліна), а через 5 років опублікував -- разом з одним зі своїх учнів Е. Айзеленом -- книжку «Німецька гімнастика»: у ній містились опис основних вправ та необхідні методичні рекомендації. [11, c. 100−101].

Що ж до питань практичного здійснення всебічного фізичного виховання людини, то філантропісти вважали, що воно повинно проводитися з раннього дитинства, починаючись з виховання елементарних правил гігієни.

Б.Г. Блаше (1766−1832) вважав що ручна праця і його результати повинні були, служити не стільки для розвитку фізичних сил, скільки для вироблення навичок поводження з різними інструментами, для наочного опрацювання значної частини навчального матеріалу (виготовлення дітьми різних макетів, моделей і т.п.). Саме Б. Г. Блаше вводить у філантропіни трудове навчання як навчальний предмет. Головним видом праці для дітей молодшого віку Б. Г. Блаше вважав роботи по картону. По-перше, ці роботи не вимагають особливих майстерень з дорогим обладнанням; по-друге, з картону діти можуть порівняно швидко виготовляти різні красиві предмети і потім використовувати їх для своїх потреб; по-третє, роботи по картоні освоюються дітьми значно легше, ніж по дереву або по металу, і дозволяють разом з цим швидше отримувати безпосередні результати, що сприяє підтримці в дітях інтересу до занять працею. Наступним етапом у роботі з картоном Б. Г. Блаше вважав перехід до виготовлення моделей різних предметів ужитку та інструментів, що використовуються в різних ремеслах.

Б.Г. Блаше дає конкретні методичні вказівки, як слід готувати дітей до такої роботи: починати треба з збудження у них інтересу шляхом відвідування ремісничих майстерень, де діти отримують початкове уявлення про знаряддя праці та загальний пристрій майстерні; потім перед дітьми ставиться завдання виготовлення моделей окремих предметів та оформлення макета всієї майстерні [9, c. 90−91].

Поряд з Б. Г. Блаше спеціально питаннями розвитку у дітей практичних навичок за допомогою ручної праці займався Іоганн Генріх Готліб Хойзінгер (1767−1837). З точки зору І.Г. Хойзінгера, одним з найсильніших дитячих інстинктів є інстинкт діяльності, який і повинен максимально розвиватися і використовуватися в процесі виховання і навчання. Ручна праця в школі представлялася І.Г. Хойзінгеру єдиним шляхом придбання учнями знань про техніку виготовлення предметів. І.Г. Хойзінгер був глибоко переконаний в тому, що загальний прогрес людської культури нерозривно пов’язаний з прогресом техніки.

Виходячи з цього переконання, він вважав за необхідне здійснювати трудове виховання і навчання, що дозволить молоді осмислити всі технічні та культурні досягнення свого часу, свідомо засвоїти всі необхідні знання. Використання в процесі виховання і навчання притаманного дітям прагнення до діяльності, зайнятості, І.Г. Хойзінгер, дає, принаймні три важливі переваги:

по-перше, діти твердо знають, навіщо вони вивчають той чи інший матеріал, якщо цей матеріал пов’язаний з їх практичною діяльністю. Іншими словами кажучи, діти мають перед очима ціль, заради якої вони вчаться;

по-друге, ставлення вже набутих знань і знань, які ще необхідно придбати, до того, чим ми безпосередньо займаємося, є єдиним засобом, що дозволяє відрізнити корисне від марного. Хто не може відрізнити корисне від марного, той знає привабливе і непривабливе, в основі якого не лежить принцип розумності. Якщо ж дитина не займається ніякою практичною діяльністю, то йому, будуть чужі і поняття «корисний» і «даремний «;

по-третє, в процесі особистої трудової діяльності діти отримують «динамічні» знання, під якими І.Г. Хойзінгер розуміє знання, набуті не в результаті пасивного споглядання, а в процесі активної діяльності з витратою відомої м’язової енергії. Ці знання є «основними». Знання ж про чужу діяльність, переломлюються через призму свого особистого досвіду, є знаннями «по аналогії». Чим більше основних динамічних знань, тим легше і в більшій кількості засвоюються знання за аналогією.

Види ручної праці І.Г. Хойзінгер поділяє на дві групи:

1. Роботи, що забезпечують вправу в русі (садові та земляні);

2. Роботи, які задовольняють потреби розуму (по картону, з пап'є-маше, по дереву з використанням пилки, рубанка,, виготовлення фігур з гіпсу, деякі слюсарні та ювелірні роботи) [17].

Привчання до всіх цих робіт має здійснюватися в перерахованому порядку.

Яскравий опис морального обличчя німецького суспільства кінця XVIII ст. дано у відомій роботі І.Г. Кампе (Додаток А) «Батьківська рада моїй доньці», опублікованій в 1788 р. І.Г. Кампе пише: «Наші картинні галереї наповнені непристойними зображеннями на наших публічних виставах чуються груба мова невихованості і брудні двозначності; куди не підеш, куди не подивишся — всюди бачиш і чуєш речі, які ображають ніжне почуття сором’язливості, які можуть розбестити уяву «[12, c. 119]. Щоб виправити це чревате наслідками положення, філантропісти вважали за необхідне кардинально поліпшити моральне виховання молоді.

У цих цілях, наприклад, вони пропонували розігрувати з дітьми самодіяльні вистави, які, на їх думку, могли сприяти виробленню у дітей необхідних навичок моральної поведінки.

Отже, філантропісти зробили великий внесок в розвиток німецької педагогіки. Ними були розроблені нові педагогічні ідеї для навчання та виховання, які зробили значний поштовх у розвитку не лише німецької освіти, а і світової у XVIII-XIX ст. Серед них: Е. Х. Трапп, Х.Ф. Гутс-Мутс, Г. Х. Зальцман, Г. Фіт, Б. Г. Блаше та ін.

1.3 Педагогічні погляди Йоганна Бернарда Базедова

В ході нашого дослідження, було виявлено, що головним представником філантропії є Йоганн Генріх — Бернард Базедов (1724−1790) (Додаток А) — німецький педагог, засновник педагогічного течії філантропії.

Він народився 11 вересня 1723 року в Гамбурзі в сім'ї перукаря. У 1744 році вступив до Лейпцизького університету вивчати богослов’я, але захопився філософією, яка спочатку зробила його релігійним скептиком; згодом він повернувся до християнства, але не визнавав багатьох догматів церкви. Він повернувся до Гамбурга і між 1749 і 1753 роками працював репетитором в сім'ї дворянина графа де Каолена в Голштейні, вихователем його семирічного сина. Саме тут він почав використовувати досвід над новою методикою навчання. Потім кілька років викладав у навчальних закладах Данії, часто вступаючи в конфлікти з теологами [14, c. 54].

У 1774 р. ним був створений у м. Дессау (схід Німеччини), з допомогою молодого принца Леопольда-Фрідріха-Франциска перший «Філантропін». Тут переважно навчалися діти заможних людей, адже за навчання потрібно було багато платити.

Під впливом роботи «Еміль, або думки про виховання «Ж. -Ж. Руссо у 1768 році Базедов випустив «Звернення до друзів людства і заможних людей», в якому, критикуючи тогочасну школу, пропонував заснувати нові школи, побудовані на педагогічних принципах Ж. -Ж. Руссо. Звернення закінчувалось проханням про надання матеріальної допомоги в організації таких шкіл. На зібрані кошти Й. Б. Базедов видав у 1770 році «Методичний посібник для батьків і матерів сімей і народів» в якому підняв питання про необхідність використовувати в процесі навчання засоби образотворчої наочності. Обґрунтовуючи необхідність використовувати в школі різні картини і гравюри, Й. Б. Базедов приводить чотири аргументи, суть яких зводиться до наступного:

1) Картини завжди викликають інтерес дітей, навіть якщо на них зображуються звичайні предмети побуту, до яких діти в житті абсолютно байдужі;

2) Розповідь вчителя або повчальна бесіда, побудовані на матеріалі картини, бувають жвавіші, цікавіші і довше зберігаються в пам’яті дітей;

3) Використання картин дозволяє дати учням на уроці уявлення про ті предмети, які не можна показати в дійсності

4) Картини надають незамінну допомогу на уроках іноземних мов [16].

Також він випускає на зразок енциклопедії Я. А. Коменського роботу, яка називалась «Елементарний посібник». З часів Я. А. Коменського це був перший крок до вдосконалення характеру шкільної роботи шляхом складання існуючих підручників і докорінного перегляду програми шкільної праці. В одному з розділів Базедов зазначає що дітям потрібно надавати свободу у виборі ігор, аби ці ігри не приносили їм шкоди. Тут Й. Б. Базедов передбачає спеціальні ігри для розвитку дотику, спритності, пам’яті, уваги дітей, для вироблення у них певних трудових навичок. Цікаво відзначити, що Й. Б. Базедов пропонував, і так звані «Нічні ігри», які повинні були переслідувати двояку мету: з одного боку, вони повинні були використовуватися як засіб подолання поширеної серед дітей боязні темноти і пов’язаних з цим забобонів, з іншого — як засіб розвитку органів чуття.

Й.Б. Базедов у своїй «Книзі методів» вказував, що дітей якомога раніше слід привчати до ручної праці. Найбільш цінними в літніх умовах йому представлялися роботи в саду і городі, взимку — дрібні роботи по дому. Мета заняття такими видами робіт, на його думку, повинна була складатися в залученні дітей до праці, що приносить користь собі та іншим. Й. Б. Базедов вважав, що діти можуть і повинні виготовляти іграшки для своїх ігор. Для навчання ж прийомам ручної праці Й. Б. Базедов рекомендував залучати місцевих столярів, ковалів та інших ремісників. Таким шляхом діти отримують початкове знайомство з різними ремеслами, якими люди займаються в житті. Правда, відразу ж треба відзначити, що в філантропіні в Дессау, коли керівником там був сам Й. Б. Базедов, ручна праця хоча і займала значне місце, але переслідувала інші цілі: заняття токарною і столярною справою, сільськогосподарські роботи тощо використовувалися головним чином як засіб зміцнення фізичних сил вихованців. Пізніше ж, як свідчать навчальні плани філантропінів, ручна праця була віддана забуттю.

Й.Б. Базедов закликав усіх вчителів та батьків «приділяти значно більше часу найважливішій частині виховання і значно менше формальному навчанню, якого вимагає мода». Звичайно, не можна погодитися з твердженням Базедова, що освіта має менше значення в порівнянні з моральним вихованням: одне нерозривно пов’язано з іншим і навчання є одним з найважливіших засобів морального виховання. Разом з цим слід визнати вельми позитивною вимогою Й. Б. Базедова щодо використання у школі спеціальних виховних прийомів. Для того часу це було і новим, і прогресивним, бо в усіх навчальних закладах головне місце відводилося механічному заучуванню навчального матеріалу, а моральне виховання розумілося тільки як виховання релігійне, яке зводилося до заучування догматів християнства [9, c. 51].

Й.Б. Базедов звертав увагу на дисциплінування дітей з молодшого віку, привчання їх до слухняності, слідування волі вихователів. У повній згоді з поглядами Дж. Локка Й. Б. Базедов вважав, що такий послух спочатку має ґрунтуватися на страху перед можливими неприємними наслідками проступків, а пізніше — на почутті любові та довіри до дорослого. Він рекомендував батькам НЕ потурати примхам дітей, що не заспокоювати їх різними поступками: якщо дитина плаче, намагаючись домогтися виконання свого бажання, то на такий плач взагалі не слід звертати уваги, і дитина скоро зрозуміє, що сльози в подібних випадках не допоможуть. Для того щоб привчити дітей до виконання розпоряджень вихователя, Й. Б. Базедов рекомендував чітко формулювати їх і віддавати завжди в одній і тій же формі. Особливо він наполягав на тому, щоб вихователь обов’язково домагався виконання свого розпорядження. Й. Б. Базедов вважав, що при правильній організації виховання необхідність застосування покарання взагалі виникає не так вже й часто і що самі види покарань можуть бути досить різні: позбавлення тих чи інших задоволень, залишення без обіду і в самих крайніх випадках для дітей молодшого віку — різки.

Торкаючись питання виховання у дітей правдивості, Й. Б. Базедов вважає, що цьому треба приділяти увагу як можна раніше, так як у маленьких дітей особливо часто виявляється схильність до ненавмисної брехні. Діти часто фантазують для того, щоб мати тему для розповіді. Щоб відучити дитину від розповідання такої по суті невинною неправди, Й. Б. Базедов рекомендує, наприклад, батькам і вихователям деякий час робити вигляд, що сказаній невинну брехню дитині вже ні в чому більше не вірять. Такий прийом, на думку Й. Б. Базедова, робить на дитину дуже сильний вплив. Самим же головним засобом виховання правдивості, як і інших моральних якостей, Й. Б. Базедов вважав особистий приклад вихователя та інших дорослих, з якими спілкується дитина.

Й.Б. Базедов засуджував практику традиційного дворянського виховання з його зневагою до праці. Виховані в аристократичному дусі люди не знаходили задоволення від будь-якої корисної роботи, а віддавалися неробству. Тому вважав за необхідне привчати до фізичної праці не тільки дітей нижчих станів, а й дітей дворян.

Й.Б. Базедов вважав за необхідне прищеплювати любов до чистоти й порядку. Вказував, що на цю сторону виховання також слід звертати увагу з раннього дитинства. Дитину потрібно привчати дбайливо ставитися до своїх іграшок, тримати їх у певному місці, не втрачати їх, зберігати в чистоті і порядку свій одяг і предмети домашнього вжитку [15].

Отже Й. Б. Базедов вважав що любов до праці займає важливе місце в житті дитини. Вказував що всі діти мають привчатися до ручної праці, незважаючи в якій сім`ї вони народились. Допускає покарання дітей різками, залишення без обіду та інше, але допускав це лише в крайніх випадках.

Розділ ІІ. Досвід реалізації ідей філантропістів у навчальній практиці

2.1 Аналіз змісту, методів, форм навчання у «Філантопіні» Базедова в Дессау

Під час дослідження нами було встановлено, що першою установою нового типу в якій були застосовані на практиці ідеї філантропістів був «Філантроп» відкритий в 1774 р Й. Б. Базедовим в м. Дессау, який мав за мету «виховання людини і європейця» [13, c. 54].

Нами було виявлено, що у філантропіні було три категорії вихованців: академісти — діти знатних батьків, які готувалися до вступу в університет; педагогісти — майбутні учителі та гувернери; фамулянти, які були слугами в учнів-багатіїв, а у майбутньому здебільшого ставали слугами в аристократичних домах. Дві останні категорії складали діти незаможного населення, вони утримувались за рахунок благодійництва. За утримання та навчання дітей тут стягувалася висока плата — 200−250 талерів на рік [17].

У 1775 р. в «Філантропіні» було 9 пансіонерів (людина яка навчається в пансіоні та проживає у цьому ж закладі) і 6 фамулянтів. У 1776 р. кількість пансіонерів зросла ще на 4 особи і, крім того, додалося ще 4 вільних слухачів. Загальна кількість учнів досягла, таким чином, 23 осіб.

Педагогічний персонал складався з чотирьох постійних викладачів (сам Й. Б, Базедов, В. М. Волькен, Симон, Швейгхойзер). Крім того, для викладання окремих предметів запрошувались до навчального закладу п’ять місцевих учених [5, c. 433−434].

В процесі дослідження ми з’ясували, що курс навчання в «Філантропіні» був побудований з таким розрахунком, щоб забезпечити вихованцям підготовку, що дозволяє продовжити навчання в університеті. У навчальний план були включені німецька, французька, латинська та грецька мови, філософія, мораль, математика, природознавство, історія, географія, малювання, музика, верхова їзда; значна частина часу відводилася на заняття ручною працею. В області постановки навчання головна відмінність від всіх інших освітньо-виховних установ полягало в використанні найбільш активних методів які спираються на самодіяльність дітей [6, c. 245].

Основною відмінністю «Філантропіна» в м. Дессау від усіх раніше існуючих в Німеччині навчальних закладів було панування в ньому релігійно однакове ставлення до всіх течій християнства і терпимість по відношенню до інших релігій. У зв’язку з цим на всіх уроках і у всіх підручниках, які не мають прямого відношення до релігії, теологічні питання абсолютно не зачіпалися.

Вихованців «Філантропіна» навертали до віри в Бога, але не вимагали заучувати молитви та оповідання зі Священної Історії, не примушували молитись.

У процесі занять педагоги-філантропісти дбали про те, щоб забезпечити дітям по можливості максимальне задоволення їх потреби в рухах, тому в сидячому режимі були тільки уроки письма, арифметики, малювання.

У «Філантропіні» були запроваджені форми навчання: екскурсія, ігри, тощо.

Велике місце в філантропіні Базедова займали заняття фізичними вправами, танці, фехтування, верхова їзда та вольтижировка (вид кінного спорту). В цілому програму фізичного виховання Базедов розділив на три частини. До першої відносилися: дитячі ігри, які спонукали до рухової активності дітей, а також розвивали їх психічні якості і почуття колективізму. У другу частину включалися: різні види практичної діяльності, насамперед фізична праця, а також вправи, необхідні для захисту життя у разі небезпеки: лазіння по скелях, спуск по канату, метання і вміння відхилятися від падаючих предметів, ходіння по тонкому льоду і по вузькій лавці, плавання, веслування, порятунок потопаючих, верхова їзда, вміння керувати візком, стрільба, самозахист за допомогою палиці, кинджала, шаблі, полювання і риболовля. До третьої частини відносив: стройову підготовку і заняття військовою справою під керівництвом військових фахівців [3, c. 77−78].

Всі три частини Базедов називав загальною назвою «Leibesubungen» — вправи тіла, які представляли собою набір різних видів фізичної діяльності, що складали природні потреби дітей в іграх. Заняття фізичними вправами проходили в спеціальних приміщеннях в певні години і під наглядом вчителів.

Як згадувалось в попередньому розділі філантропісти, будучи в значній мірі послідовниками Я. А. Коменського, вважали, що все навчання має починатися з ознайомлення з реальними предметами, а не зі словесного тлумачення про них.

На основі цього, викладачі прагнули не змушувати своїх вихованців займатися науками, а пробуджували в них інтерес до знань.

Нами було виявлено, що в філантропіні були відсутні покарання за неуспішність в навчанні. До 12-річного віку дітям навіть нічого не давали для заучування напам’ять.

У 1776 р. вихованцям філантропіна був влаштований публічний іспит, на якому були присутні понад 100 осіб сторонніх осіб. Перевірка знань вихованців, в якій брали участь і гості, які вибирали уривки для перекладу і пропонували теми бесід з історії, показала гарні результати роботи філантропіна. Всі вихованці за півтора року перебування у цьому закладі навчилися досить добре розуміти латинські тексти і латинську мову, хоча ще й не вивчали граматики. Добрими були їхні знання з історії, географії, математики. Відмінною рисою всіх відповідей вихованців була осмисленість. Відмова від традиційних методів навчання призвела до того, що вихованці вільно оперували фактичним матеріалом [10, c. 403−404].

Можна зробити висновок, що філантропін в Дессау залишив помітний слід в історії педагогіки. Навчання в філантропіні велося за незвичайною методикою. Педагоги філантропіна сприяли вдосконаленню методів навчання з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей дітей. Педагоги проводили навчання з урахуванням інтересів і нахилів дітей, фізичне й трудове виховання, вдосконалювали методику викладання, приділяли велику увагу релігійному вихованню.

2.2 Виховний процес у «Філантропіні» Й. Б. Базедова в Дессау

І.К. Кант вважав що людина стає людиною лише завдяки вихованню і є єдиною істотою, яка його потребує.

Й.Б. Базедов розпочав розробляти свою навчально-виховну систему в ролі домашнього вчителя, а завершив у Дессау, в спеціально створеному ним навчальному закладі «Філантропін».

Учні філантропіна стригли волосся, не носили перук і кіс, краваток, ходили в сорочках з відкритим коміром, символізуючи цим природність і свободу, проголошувані Ж. -Ж. Руссо.

Дітей із заможних та бідних родин з гуманістичних міркувань виховували разом.

Й.Б. Базедов був переконаний, що дітей слід виховувати серед дітей (хоча в умовах, наближених до родинних), щоб змалку привчати до взаємних обов’язків. Дітей привчали до терпіння, покори, відвертості, порядку, чистоти. Вчили любити людей. Оберігали дитячу сором’язливість. Намагалися розвивати, а не пригнічувати природні нахили вихованців [13, c. 55].

Незвичайний інтерес викликав розпорядок дня у філантропіні, дотримання якого було суворо обов’язковим для всіх вихованців. Час доби розподілявся таким чином: 7 годин на сон; 6 годин на прийняття їжі, виконання правил особистої гігієни, розваги; 1 годину на самообслуговування; 5 годин на навчальні заняття; 3 годин на танці, музику, верхову їзду, гімнастику, тощо і, нарешті, 2 години на фізичну роботу. На нашу думку, слід визнати розумність такого режиму, бо дотримання його дозволяло здійснювати гармонійний розвиток духовних і фізичних сил дітей [9, c. 96].

Від дітей вимагалася слухняності. При цьому педагоги уникали покарань, але широко використовували нагороди. За свідченнями очевидців, нагороди застосовувались надмірно, що більше, аніж це доцільно, формували у вихованців гідність [9, c. 98].

В якості нагороди використовувалися так звані «заохочувальні крапки», які ставилися на особливій дошці проти прізвища вихованця. Вихованці, що отримали певну кількість таких крапок, нагороджувалися або якою-небудь відзнакою, або ласим блюдом. В останньому випадку нагороджений повинен був запрошувати до свого столу найбільш близьких товаришів, які повинні були розділити з ним задоволення. Це робилося для того, щоб у дитини не розвивалося почуття егоїзму. Нарешті, вищою формою нагороди для найбільш дорослих вихованців вважалося надання можливості бути присутнім в кімнаті директора філантропіна і на засіданнях педагогічної ради, а іноді навіть брати участь в обговоренні тих чи інших питань.

Покарання за будь-які провини морального порядку (порушення правил, непослух, погана якість виконаної роботи) були декількох видів: зменшення кількості заохочувальних крапок, поміщення в порожню кімнату, коли в сусідній грають товариші.

Харчування вихованців філантропіна було досить помірним, а один раз на місяць навіть влаштовувався особливий «пісний» день, коли дітям давалися тільки суха їжа і вода, приміщення не топилися, а спати потрібно було на підлозі, в кращому випадку на соломі. Ми вважаємо, що це робилося для того, щоб привчати дітей до різного роду позбавленням насолод, які можуть бути в їх майбутньому житті [12, c. 272−273].

Щотижня на загальні збори під головуванням директора, «батька дому», збиралися вчителі і вісімнадцять «асесорів» з числа учнів. На ньому були присутні і інші учні. На зборах оцінювали поведінку учнів, виносили осуд, оголошували подяки, видавали ордена. «Сенат» з учителів засідав особливо і виносив вироки. У «сенат» входили троє учнів, які мали повноправний голос разом із дорослими його членами.

Й. Базедов не визнавав рівноправності чоловіка та жінки. Призначення жінки він бачив винятково в ролі матері й дружини, яка піклується про дім і сім'ю, турботами про «дрібниці життя» та створенням затишку, «приносити користь» та задоволення чоловікові. Отже для дівчаток важливо вміти ретельно доглядати за тілом, бути охайними, хазяйновитими, знати усі господарські обов’язки. Найкращими моральними якостями для дівчини І. Базедов вважав сумирність, терплячість, цнотливість і скромність [17].

Отже, виховання в Дессау проходило на високому рівні. Учнів готували, певною мірою, до дорослого життя. На той час покарання у філантропіні були порівняно гуманними ніж в інших навчальних закладах того часу, а до заохочення педагоги віднеслись з певною оригінальністю.

2.3 Можливі шляхи творчого використання досвіду філантропістів у середній школі

Ретельно розглянувши тему дослідження та основні ідеї німецьких філантропістів XVIII ст. ми вирішили розглянути і дослідити можливі шляхи використання досвіду філантропістів у сучасній школі.

Як ми вже згадували в попередніх розділах німецькі філантропісти висловлюючи соціально-економічні потреби своєї країни, пропонували реформувати суспільні відносини, усунути соціальну несправедливість, витоки якої вони бачили в неосвіченості та невігластві всіх членів суспільства. Щоб якось змінити звичну для всіх ситуацію філантропи закликали вчителів вивчати повсякденне життя, виявляти особливості діяльності, вчинків, суспільних поглядів певних груп людей. Для втілення своїх педагогічних ідей вони створювали навчально-виховні установи, де вони робили однаковий підхід до виховання і навчання дітей різних соціальних верств, які готувалися до різних видів діяльності відповідно до своїх матеріальних можливостей. У навчальних закладах застосовувались методи які не змушували «зазубрювати» матеріал, вони мали специфічний розпорядок дня, який виховував у дітей пунктуальність.

У сучасному суспільстві часто можна зустріти жорстокість дітей саме через те, що вони із різних соціальних груп. Часто батьки роблять дітей дуже «капризними» та жорстокими.

На нашу думку у сучасній школі мають більше часу приділяти увагу саме вихованню дітей, виховувати любов до своїх ближніх.

Також ми вважаємо, не варто забувати про рухову активність дітей, адже зараз ми можемо спостерігати значну кількість хвороб саме через постійне сидіння за партою. Саме ці методи активно використовували філантропісти у навчально-виховних закладах. Вони проводили більшість занять на свіжому повітрі, різноманітні екскурсії, гімнастичні вправи та навчально-ігрова діяльність.

Ручна праця привчає дітей до діяльності, так вважали філантропісти. Нам здається, що саме цей їх принцип привчає дітей не боятися роботи яка чекає їх попереду, тому ми вважаємо що в сучасній школі йому потрібно надати більшої уваги.

Як уже відомо у «Філантропіні» була спеціальна форма зовнішнього вигляду, ми вважаємо доречним ввести у сучасну школу певні правила щодо зовнішнього вигляду сучасної молоді.

Також було б гарною ідеєю ввести у сучасній школі заохочувальні ігри.

У «Філантропіні» існував так званий «Сенат» на якому були присутні: директор, вчителі, та представники учнів. Ми вважаємо що саме це було б доцільно бачити у сучасній школі, щоб діти могли бачити серйозність та відповідальність роботи.

Отже, педагогічні ідеї німецьких просвітителів XVIII ст. э ціннісною орієнтацією для виховання високоморальної особистості у сучасному суспільстві.

Висновки

В ході дослідження нами було виявлено, що основною заслугою філантропістів є залучення уваги широких кіл суспільства до питань виховання і застосування в практиці освітньо-виховних установ нового типу та до найбільш прогресивних педагогічних ідей. Представники філантропізму запозичували окремі ідеї у просвітителів, таких як: Дж. Локк, Ж. -Ж. Руссо, та ін., та переробляли їх на свій лад.

Насамперед представники філантропічної педагогіки висунули перед школою і вихованням абсолютно нову мету, яка мала складатися в підготовці корисних членів суспільства, як тоді було прийнято говорити, що можуть задовольнити вимогам розвиваються буржуазних відносин. «Нова людина» мала мати гарний фізичний розвиток, гарний запас наукових знань та бути всебічно розвиненою особистістю.

У період формування в Європі буржуазних націй починають змінюватися і погляди на моральне виховання, одним з найважливіших завдань якого стає виховання патріотизму. Тому філантропи висунули перед вихованням завдання гармонійного розвитку людської особистості, включаючи сюди виховання розумове, фізичне і моральне.

У зв’язку з постановкою нової мети виховання філантропісти докладали великих зусиль для того, щоб ліквідувати існуючий протягом багатьох століть відрив школи від життя. Прагнення зробити школу місцем, де юнацтво готується до життя в суспільстві, до практичної діяльності, змусило переглянути як зміст навчання, так і його методи. У навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів філантропісти включали значну кількість реальних предметів, необхідних у практичній діяльності, а викладання намагалися здійснювати за допомогою методів, що спираються на принципи наочності та активності.

Великою заслугою філантропістів є спроба будувати виховання і навчання на основі досвідченого вивчення дитячої психіки, вони ж висунули вимогу спеціальної педагогічної підготовки для майбутніх вчителів.

Важливий внесок в історію німецької педагогіки внесли: Е. Х. Трапп, та його вимоги про виховання «нової» людини, він вважав що не потрібно викладати у школі предмети про потойбічний світ, а варто вивчати дітям ті предмети які їх насамперед розвивають; І.Г. Кампе вважав за мету виховання, формування особи відповідно до її індивідуальних особливостей і життєвого призначення; Х.Ф. Гутс-Мутс, вбачав у гімнастиці не тільки заняття дітей корисною справою, а й необхідною умовою для вдосконалення та розвитку краси тіла як найважливішого чинника всебічного та гармонійного розвитку особистості, Г. Фут зробив спробу теоретично осмислити важливість фізичного виховання, описав техніку фізичних вправ та методику викладання, Б. Г. Блаше вважав що ручна праця і його результати повинні були, служити для вироблення навичок поводження з різними інструментами, та ін.

Філантропісти першими з німецьких педагогів почали розробку теорії дошкільного виховання, важливу роль в якому вони відводили грі.

Філантропісти зіграли важливу роль у боротьбі проти конфесійної школи.

До практичних заслуг філантропістів слід віднести створення спеціальної дитячої літератури, яка користувалася широким поширенням у багатьох країнах Європи і викликала численні наслідування.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой