Припинення діяльності суб’єктів господарювання

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра комерційного права

Курсова робота

на тему

Припинення діяльності суб'єктів господарювання

Київ — 2010р.

ВСТУП

Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення.

Припинення суб'єктів господарювання регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України, ГК України, закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», «Про господарські товариства», «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі.

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1) господарські організації -- юридичні особи, створені відпо-іпно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, пере-дання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому -- припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках «припинення суб'єкта господарювання» суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв’язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв’язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.

Об'єктом дослідження даної теми є безпосередньо припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Предметом дослідження даної теми є поняття, підстави припинення діяльності господарювання, банкрутство та державна реєстрація припинення суб'єктів господарювання.

Метою даної курсової роботи є розробка теоретичних положень дослідження припинення діяльності суб'єктів господарювання.

PОЗДІЛ І. Поняття та підстави припинення суб'єктів господарювання

1.1 Реорганізація суб'єктів господарювання

Новелою нового ЦК України є те, що він не містить терміну реорганізація як узагальнюючого поняття, яке об'єднує такі процеси, як злиття, приєднання, поділ та перетворення (ст. 104). Це пов’язано з тим, що в науковій літературі вже давно висловлювалась думка про те, що при виділенні юридична особа не припиняє свою діяльність. Але, на відміну від ЦК, ГК України все ж таки використовує цей термін. Так, відповідно до ст. 59 ГК України однією із форм припинення суб'єкта господарювання є його реорганізація: злиття, приєднання, виділення, поділ, перетворення. І саме реорганізація є однією із форм утворення суб'єкта господарювання (ст. 56 ГК України). Це пов’язано з тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється, власне, лише сам суб'єкт господарювання як такий, а от його діяльність триває, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання. Слід наголосити також на тому, що, на відміну від ЦК, ГК України розширив форми припинення діяльності суб'єкта господарювання. Так, у ст. 59 ГК України поряд із «поділом» називається і така форма реорганізації, як «виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання». Однак у результаті такого виділення припинення суб'єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб'єкт господарювання продовжує свою діяльність нарівні з новим, що виділився з нього. А тому можна зробити висновок щодо невідповідності зазначеної норми змісту ст. 59 ГК, присвяченої припиненню діяльності суб'єкта господарювання. Підтвердженням тому є також відсутність зазначеної норми в Законі України «Про господарські товариства», в ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців».

Якщо розглядати в широкому розумінні термін «реорганізація» як узагальнююче поняття, то під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов’язків до правонаступника у порядку загального правонаступництва, де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов’язки реорганізованої юридичної особи. Тобто в результаті реорганізації суб'єкта господарювання суб'єктивні права й обов’язки, які належали йому до цього (реорганізації), так би мовити «успадковуються» -- настає повне (універсальне) правонаступництво. Суб'єктивні права й обов’язки суб'єктів, що припинили своє існування, стають правами й обов’язками нових чи оновлених (як у випадку з «приєднанням») утворень, що продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі.

Відповідно до ч.2 ст. 104 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців», ст. 22 Закону України «Про господарські товариства» юридичні особи вважаються такими, що припинилися, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи, який здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». Цей закон співвідносить реорганізацію як один із видів припинення діяльності суб'єкта господарювання лише щодо юридичних осіб (ст. 33). Що ж до фізичних осіб, то таке поняття в розумінні Закону відсутнє. Так, ст. 46 Закону не містить такого поняття, як «реорганізація». Звідси можна зробити висновок, що Закон чітко виділяє порядок припинення саме юридичної особи в результаті реорганізації (на відміну від ЦК та ГК України, оскільки такий термін вживається щодо усіх суб'єктів господарювання без застереження).

Чинне законодавство, як вже зазначалося раніше, дещо різниться за кількістю форм реорганізації суб'єкта господарювання. Так, зокрема, ГК України та Закон України «Про господарські товариства» виділяє п’ять форм: злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення.

Що стосується ЦК України (ст. 109) та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» (ст. 32), то відповідно до зазначених законів законодавець визначає «виділення» як один із видів створення юридичної особи, а тому згідно з ЦК України (ст. ст. 104, 106, 107, 108) та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» (ст. 33) можна стверджувати, що існує чотири форми припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Злиття має місце тоді, коли дві або декілька юридичних осіб припиняють своє існування, а всі майнові права й обов’язки кожного з них стають правами й обов’язками нового (єдиного) суб'єкта, який виник на майновій базі утворених внаслідок злиття суб'єктів. Організаційно-правова форма новоутвореного суб'єкта може відрізнятися від колишніх форм суб'єктів господарювання, які злилися.

Приєднання характеризується тим, що одне підприємство приєднується до іншого із втратою юридичної самостійності і стає частиною іншого підприємства, до якого переходять права та обов’язки реорганізованої юридичної особи. Тобто основною відмінністю від злиття є те, що всі майнові права й обов’язки стають правами й обов’язками не нового суб'єкта господарювання, а того, який раніше вже існував і продовжує функціонувати в колишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб'єктів, утворених внаслідок приєднання. Слід наголосити також на тому, що майнова база правонаступників як при злитті, так і при приєднанні суб'єктів господарювання змінюється на розмір активів і пасивів правопопе-редників. Активи і пасиви юридичних осіб, які припинили своє існування в процесі реорганізації, переходять до правонаступників за передаточним балансом у порядку саме універсального правонаступництва. Законодавчо такий порядок підтверджується тим, що будь-які форми реорганізації суб'єктів господарювання (пов'язані з їх припиненням: злиття, приєднання, поділ, перетворення) супроводжуються переходом усіх майнових прав і обов’язків.

Звідси випливає, що правонаступник суб'єктів господарювання, який утворився внаслідок злиття або приєднання, вправі стягувати з усіх їх дебіторів заборгованість, вимагати виконання від контрагентів цих суб'єктів зобов’язань за договорами або іншими угодами. З іншого боку, той же правонаступник зобов’язаний цілком виконати всі зобов’язання за угодами, укладеними правопопередниками, розплатитися у повному обсязі за їх боргами з третіми особами, незалежно від того, чи досить для цього майна, що перейшло до нього, чи воно не покриває усіх вимог кредиторів.

Щодо законодавчого врегулювання порядку проведення злиття і приєднання, то лише для акціонерних товариств діє Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від З0 грудня 1998 р. № 221, яким визначено порядок їх злиття та поділу. З урахуванням конкретних особливостей він може використовуватися (застосовуватись за аналогією) у випадках реорганізації шляхом злиття або припинення суб'єктів господарювання інших організаційно-правових форм. У той же час злиття, як і приєднання суб'єктів господарювання, є окремими випадками економічної концентрації, оскільки в результаті цього можуть збільшитися капітал, фінансова міць підприємства, можливе укрупнення суб'єкта підприємництва. У ринковій економіці «приєднання» може розцінюватися як одна із форм «поглинання конкурента». Тим самим не виключається вплив на монополізацію ринків конкретних товариств і послуг, територій, обмеження конкуренції.

Тому однією з умов здійснення злиття і приєднання суб'єктів господарювання є згода органів Антимонопольного комітету України (п. З ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

При поділі припиняється один суб'єкт господарювання та на його майновій базі утворюються два чи кілька нових суб'єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов’язків суб'єкта, що реорганізується. Незважаючи на те, що в нормі, яка коментується, буквально йдеться про перехід прав і обов’язків поділеного суб'єкта до нових суб'єктів господарювання лише «у відповідних частинах», не слід думати, що тут передбачається обмежене, а не універсальне правонаступництво. Діє загальний принцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб'єкт господарювання несе відповідальність за виконання зобов’язань, що перейшли до нього, у повному обсязі, а не в межах тієї частини активів, які перейшли до нього разом з частиною зобов’язань. Обсяг прав та обов’язків кожного з новоутворених в результаті поділу суб'єктів господарювання фіксується в розподільчому акті (балансі). При цьому зовсім не обов’язково, що перехід обов’язків має відбутися пропорційно переданому майну. Співвідношення переданих активів і пасивів законодавством не регламентується. Доцільність такого співвідношення визначається власником майна або іншою особою, уповноваженою до затвердження розподільчого акта (балансу). Чинні в Україні законодавчі акти не регламентують послідовність дій при поділі суб'єктів господарювання. У даний час порядок поділу встановлено підзаконними нормативними актами лише для деяких видів суб'єктів: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань, господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави складає 75 і більше відсотків.

При виділенні юридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб'єкт, зі складу якого відбулося виділення новоствореної юридичної особи. До новоствореного суб'єкта (суб'єктів) переходять права та обов’язки відповідно до розподільчого балансу. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців», виділення вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.

Перетворення -- це припинення суб'єкта господарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свого попередника.

Чинним законодавством встановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив. Моментом переходу прав та обов’язків до суб'єктів господарювання -- правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передаточного чи розподільчого балансу, якщо інше не визначено законом або рішенням про реорганізацію. Стаття 107 ЦК України регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, дана стаття закріпила правило, відповідно до якого кредитор юридичних осіб, що припиняються шляхом реорганізації, має право припинення або дострокового виконання зобов’язань. ЦК не встановлює, які саме зобов’язання можуть бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується як виконання грошових зобов’язань, так і припинення договору оренди, дострокового виконання робіт чи послуг тощо. Але кредитор зобов’язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з припинення у строк, визначений у повідомленні про злиття, приєднання, поділ та перетворення. Комісія задовольняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами. Цей акт повинен бути затверджений органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи. Після проведення роботи комісії з виявлення вимог кредиторів, а також їх розгляду, задоволення чи відхилення учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, затверджуються передавальний акт чи розподільчий баланс. Після його затвердження потрібно засвідчити нотаріально копії цих актів і передати органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

Порушення положень ч.2 та ч.3 ст. 107 ЦК України є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб -- правонаступників. Для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» про злиття або приєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи-правонаступника.

Що ж стосується реорганізації окремих суб'єктів господарювання, то слід звернути увагу на таке. Порядок реорганізації казенного підприємства регламентується ч.2 ст. 76 ГК України. Оскільки особливістю створення зазначеного суб'єкта є те, що він створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, реорганізація його проводиться відповідно до вимог даного Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Частина 10 ст. 81 ГК України та ст. 25 Закону України «Про господарські товариства» встановлюють можливість акціонерного товариства перетворюватись шляхом реорганізації в передбаченому законом порядку із закритого на відкрите та навпаки. Відбувається це шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства. Перетворення акціонерного товариства з відкритого на закрите вимагає застосування спеціальних правових процедур, спрямованих на захист акціонерів, які не згодні з подібним рішенням. У разі якщо усі акції опиняються в руках однієї особи, вирішення цього питання залежить від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ГК України виробничі кооперативи (у випадку добровільної реорганізації) за рішенням загальних зборів членів кооперативу можуть бути реорганізовані у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу та відповідно до загальних вимог ст. 59 ГК України.

Що стосується реорганізації об'єднань підприємств, то це питання регламентується частинами 3, 4 ст. 124 ГК України, зокрема, реорганізація зазначеного суб'єкта здійснюється за рішенням підприємств-учасників. Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених на добровільних засадах, визначаються їх установчими документами. Тому рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізацію таких об'єднань визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству. Зазначена норма міститься в п. 11 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств». Рішення про реорганізацію приймається загальними зборами учасників одноголосно, якщо установчим договором чи статутом не встановлений порядок прийняття рішення загальними зборами учасників з питання реорганізації простою або кваліфікованою більшістю голосів. Реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Реорганізація промислово-фінансової групи відповідно -- це зміна головного підприємства промислово-фінансової групи, перезатвердження переліку кінцевої продукції промислово-фінансової групи та (або) перезатвердження складу учасників промислово-фінансової групи, що потребує внесення змін до Генеральної угоди. Виключення (вихід) головного підприємства або учасника із складу промислово-фінансової групи здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України. Виключення (вихід) із складу промислово-фінансової групи головного підприємства тягне за собою реорганізацію промислово-фінансової групи та її нову реєстрацію відповідно до закону. Реорганізацію промислово-фінансової групи шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника із складу промислово-фінансової групи Кабінет Міністрів України може здійснювати у випадках, передбачених законом. Передбачають наступні три підстави для реорганізації промислово-фінансової групи:

— за поданням органів державної податкової служби;

-- за постановою або законом;

-- у зв’язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм.

1.2 Ліквідація суб'єктів господарювання

Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб. Загальні положення щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в ЦК та ГК України. Відповідно до ст. 104 ЦК та ст. 59 ГК України ліквідація є однією із форм припинення діяльності суб'єкта господарювання. Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство -- відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. «

Чинний ГК України містить термін «ліквідація суб'єкта господарювання» (ст. 60), але усе ж таки загальний порядок ліквідації зорієнтований на господарські організації -- юридичні особи і не належить до ліквідації таких видів суб'єктів, як індивідуальні підприємці (фізичні особи) і структурні підрозділи юридичних осіб (у т.ч. філії, представництва).

Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа може бути ліквідована у добровільному порядку на підставі рішення учасників (повне та командитне товариство), або органів управління юридичної особи, уповноважених на це установчими документами (загальних зборів акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, благодійних організацій, кооперативів), в тому числі у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також у інших випадках, передбачених установчими документами. Що ж до примусового порядку ліквідації юридичної особи, то підстави такої ліквідації встановлено як ЦК України, так і іншими законодавчими актами.

ЦК України встановлює такі підстави для винесення судом рішення про примусову ліквідацію юридичних осіб:

-- визнання судом недійсною державну реєстрацію юридичних осіб через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути (ч.1 ст. 110);

-- у випадку, коли у повному та командитному товаристві залишається один учасник і останній не перетворить таке товариство в інше господарське товариство, а також у разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з учасників товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи;

-- учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у статутному фонді;

-- у разі вибуття всіх вкладників із командитного товариства, якщо учасники товариства не перетворять таке товариство у повне товариство;

-- якщо вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного фонду;

Стаття 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» встановлює такі підстави для примусової ліквідації юридичних осіб у судовому порядку:

-- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

-- провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

-- невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

-- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

-- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням.

Стаття 59 ГК України визначає, що юридична особа ліквідується:

-- за ініціативою власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -- засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством України, -- за рішенням суду:

-- у зв’язку із закінченням строку, на який вона створювалась, чи у разі досягнення мети, заради якої її було створено;

-- у разі визнання її в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

-- у разі скасування її державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Організація також може бути ліквідована при невиконанні рішення про тимчасову заборону (призупинення), обмеження або припинення діяльності (наприклад, у разі порушення законодавства про охорону навколишнього середовища). При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації суб'єкта підприємництва за позовом державного органу, який прийняв рішення про призупинення, обмеження, припинення діяльності суб'єкта. Комерційна організація може бути ліквідована, крім випадків, викладених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання її банкрутом і відсутності -- після задоволення вимог кредиторів -- майна, необхідного для її функціонування відповідно до чинного законодавства. За рішенням суду організація ліквідується й у разі систематичного здійснення діяльності, що суперечить цілям, визначеним її установчими документами, забороненої законодавством чи без належного дозволу (ліцензії), а також у зв’язку з неодноразовими грубими порушеннями законодавчих приписів.

Релігійні організації можуть бути ліквідовані у судовому порядку у таких випадках:

-- вчинення релігійною організацію таких дій: примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії; участь релігійних організацій у діяльності політичних партій і надання політичним партіям фінансової підтримки, висунення кандидатів до органів державної влади, ведення агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів; втручання релігійної організації у діяльність інших релігійних організацій, проповідування в будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань; недодержання вимог чинного законодавства і правопорядку; самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна;

-- поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров’я, свободу і гідність особи;

-- систематичне порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

-- спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

Позовну заяву про ліквідацію має право пред’являти до суду орган державної реєстрації, а також учасник юридичної особи. Інші державні органи (державна податкова інспекція, пенсійний фонд та ін.) не мають права подавати такі позовні заяви. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов’язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Окремо слід розглянути ліквідацію об'єднань підприємств. Так, відповідно до ч.5 ст. 124 ГК України рішення про ліквідацію господарського об'єднання може бути прийнято лише підприємствами-учасниками (а також за рішенням суду). Органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єднань підприємств, створених на добровільних засадах. Рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству. Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Президія Вищого арбітражного суду України в роз’ясненні «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» визначила, що в разі прийняття рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання господарським судом, то останній зобов’язує власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законодавством. Копії відповідного рішення направляються власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу (у разі ліквідації господарського товариства -- його засновникам), а також органові, що здійснив державну реєстрацію.

Загальний порядок ліквідації суб'єктів господарювання (юридичних осіб) встановлений ст. 60 ГК та ст. 105 ЦК України Так, відповідно до зазначених норм спеціальним органом який проводить ліквідацію, є ліквідаційна комісія, що має особливий статус і тільки їй властиві повноваження. Ліквідаційна комісія утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання (юридичної особи) чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України (мається на увазі ліквідація в процесі банкрутства, оскільки така здійснюється не за загальним порядком, а за так званою ліквідаційною процедурою, передбаченою розділом III (ст. ст. 22−34) Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Ліквідація юридичної особи може бути також покладена на орган управління суб'єкта що ліквідується. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами суб'єкта господарювання. Призначенню ліквідаційної комісії передує наступна процедура. Учасники юридичної особи, суд або орган що прийняв рішення про припинення юридичної особи зобов’язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у про цесі припинення. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, не пов’язане з банкрутством юридичної особи, також у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення до Єдиного держав ного реєстру запису про судове рішення. Таке повідомлення робиться для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, або суду щодо припинення юридичної особи.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

-- нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу шодо припинення юридичної особи;

-- документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Припинення юридичної особи здійснюється комісією з припинення (ліквідаційною комісією) або органом юридичної особи. Призначення комісії здійснюється органом, який виніс рішення про припинення юридичної особи за погодженням з органами державної реєстрації. Відповідно до п. 9 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» таке погодження здійснюється у випадку прийняття документів органом державної реєстрації, які подаються при внесенні до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи. Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа не пізніше 2-х робочих днів з дати надходження до державного реєстратора таких документів погоджують з державним реєстратором призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо), порядок та строки ліквідації юридичної особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йому відповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати надходження відповідного рішення вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо). У разі якщо заявник не звернувся до державного реєстратора в строк, встановлений у ч. 9 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців», державний реєстратор не пізніше 3 робочих днів з дати надходження документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управління або засновника (учасника) юридичної особи. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, зобов’язаний надіслати рекомендованим листом такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) відповідне повідомлення.

З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:

-- проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про припинення;

-- внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;

-- проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про припинення.

З моменту призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваження інших органів щодо управління справами такої юридичної особи. Ці функції переходять до призначеної комісії. У даному випадку йдеться про перехід до комісії з припинення (ліквідації) прав виконавчого органу або учасників (повного та командитного товариства) щодо ведення справ. Що стосується вищих органів управління, які не виконують виконавчі функції, то вони можуть діяти й надалі.

В разі ліквідації юридичної особи його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого подається рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання та нотаріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки юридичної особи, що ліквідується. Ліквідаційна комісія зобов’язана вжити всіх заходів із закриття додаткових рахунків. Поряд із закриттям додаткових рахунків та переоформленням рахунка ліквідаційна комісія проводить інвентаризацію майна юридичної особи для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності. Одним із головних завдань ліквідаційної комісії юридичної особи є виявлення кредиторів. Тому вона повинна повідомити про припинення юридичної особи публічним способом, а також письмово кожного кредитора. Публічне повідомлення робиться в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації (ч.3 ст. 60 ГК, ч.6 ст. 105 ЦК України). Новелою чинного законодавства є те, що вперше визначено перелік видань, до яких слід подавати повідомлення. Так, відповідно до ч. 10 ст. 58 та ч.8 ст. 59 ГК України оголошення, зокрема щодо ліквідації суб'єкта господарювання, підлягає опублікуванню у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» або офіційному друкованому виданні органу державної влади (яким, зокрема, є газета Верховної Ради України «Голос України») або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта, що ліквідується (зокрема, це є друковані видання відповідної обласної ради), протягом 10 днів з дня припинення діяльності юридичної особи. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців» повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити відомості про:

-- найменування юридичної особи;

-- ідентифікаційний код юридичної особи;

-- місцезнаходження юридичної особи;

-- підставу для прийняття рішення щодо припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) юридичної особи;

-- місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом при припинення юридичної особи;

-- дату призначення та відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);

-- порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється. Строк для заяв та претензій кредиторів не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи (ч.4 ст. 105 ЦК, ч.2 ст. 60 ГК України).

Одночасно із поданням вищезазначеного оголошення ліквідаційна комісія зобов’язана вжити усіх необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості особи, що ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію (п. 4 ст. 60 ГК України). Кодексом не визначаються «необхідні» способи виявлення і стягнення дебіторської заборгованості ліквідованого суб'єкта господарювання і вимог кредиторів до нього. Тому ліквідаційна комісія повинна застосувати для цього всілякі розумні способи і методи, шо забезпечують реальний результат пошуку і виявлення кредиторів і боржників.

Після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторам ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс, що містить відомості про склад майна ліквідованого суб'єкта господарювання, в тому числі речі, майнові права (дебіторська заборгованість), перелік пред’явлених кредиторами вимог (найменування кредитора, підстава виникнення вимоги), а також результати їх розгляду (можливість відмови чи задоволення) (ч.5 ст. 60 ГК, ст. 111 ЦК України). Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. До затвердження ліквідаційного балансу жодних виплат кредиторів не можна проводити, а також не можна здійснювати відчуження майна юридичної особи для їх задоволення. Виплати кредиторам провадяться відповідно до затвердженого проміжного балансу в порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК та ст. 61 ГК України, із коштів юридичної особи, а якщо коштів недостатньо, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. Особливість правового статусу деяких юридичних осіб обумовлює можливість задоволення претензій кредиторів за рахунок майна не тільки цих осіб, а й їх засновників. Наприклад, відповідно до ст. 124 ГК України у разі недостатності у повного товариства його майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі його учасники солідарно відповідають за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення. Це правило поширюється і на повних учасників командитного товариства (ст. 135 ГК України). Через недостатність майна товариства з додатковою відповідальністю його засновники несуть субсидіар-ну відповідальність перед кредиторами своїм майном у розмірі, що встановлюється статутом товариства (ст. 151 ГК України).

До майна юридичної особи, за рахунок якого здійснюється задоволення вимог кредиторів, належать речі, предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникнути цивільні права та обов’язки, сукупність речей, грошові кошти, а також майнові права та обов’язки. Порядок задоволення вимог кредиторів визначається залежно від того, у який спосіб здійснюється ліквідація суб'єкта господарювання. Якщо майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів (тобто юридична особа неплатоспроможна), то ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ним же встановлено й черговість задоволення кредиторських вимог. Оскільки ліквідаційна комісія може відхилити вимоги кредиторів або зволікати з їх розглядом, кредиторам надано право у таких випадках звертатися з позовом до суду до затвердження ліквідаційного балансу. Хоча в ч.2 ст. 112 ЦК України зазначено, що такий позов пред’являється до ліквідаційної комісії, але відповідачем у такій справі є юридична особа, оскільки ліквідаційна комісія лише має право вести справи від імені юридичної особи (ст. 105 ЦК України) і не може самостійно бути відповідачем та позивачем, оскільки не є юридичної особою. Крім того, повноваження ліквідаційної комісії може бути покладено на органи управління юридичної особи. Вимоги кредиторів, які заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією і який був зазначений у повідомленні про ліквідацію юридичної особи (ч 4 ст. 105 ЦК України), задовольняються тільки з майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, які не порушили цей строк, але до розрахунків з учасниками юридичної особи, які згідно із законодавством та установчими документами мають на це право (ч.3 ст. 112 ЦК України).

Якщо кредитор не скористався наданим законом правом оскаржити повну або часткову відмову ліквідаційної комісії у визнанні його претензій або якщо такий позов був залишений судом без задоволення, вимоги кредитора вважаються погашеними (ч.4 ст. 112 ЦК, ч.3 ст. 60 ГК України). Те саме стосується й претензій кредиторів, що залишилися не задоволеними внаслідок недостатності майна юридичної особи. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, що затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч.3 ст. 111 ЦК, ч.5 ст. 60 ГК України). Частина 5 ст. 60 ГК України передбачає обов’язкову наявність того, щоб достовірність та повнота ліквідаційного балансу були перевірені у встановленому законодавством порядку. Але щодо цього слід зазначити, що на сьогоднішній день такий порядок визначений лише для господарських товариств. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про господарські товариства» достовірність і повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом, меншим ніж 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вимоги щодо аудиторського висновку визначені відповідними нормативами, які затверджені Аудиторською палатою України. Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) подає аудиторський висновок власнику або органу, шо прийняв відповідне рішення. Вона також подає аудиторський висновок до податкової інспекції не пізніше 10 днів після закінчення аудиторської перевірки. ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО АУДИТОРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ» Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, використовується за вказівкою власника (ч.4 ст. 61 ГК України), хоча ч.4 ст. 111 ЦК України передбачає передання майна, що залишилось, її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами чи законом Так від повідно до ст. 21 Закону України «Про господарські товариства» таке майно розподіляється між учасниками відповідно до установчих документів товариства. Стаття 21 Закону України «Про об'єднання громадян» встановлює, що кошти та інше майно об'єднань громадян які ліквідуються, не можуть перерозподілятися між їх членами і використовуватися для виконання статутних завдань або на благодшш цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави

Якщо вартості майна юридичної особи буде недостатньо для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія повинна звернутися до господарського суду із заявою про визнання юридичної особи банкрутом. В разі незадоволення всіх вимог кредиторів має порушуватись справа про банкрутство.

За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволен ня вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника який ліквідується власником, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, обов’язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в останнього ліцензії.

Але в разі невиконання вказаних вимог орган реєстрації повинен відмовити у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Законодавець з метою захисту прав кредиторів закріпив положення, що власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, керівник ліквідаційної комісії несуть солідарну відповідальність за незадо-воленими вимогами в грошових зобов’язаннях та зобов’язаннях щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

У разі незгоди юридичної особи з рішенням про його ліквідацію воно має право звернутися до господарського суду з заявою про визнання такого рішення недійсним до моменту виключення його з державного реєстру. При цьому господарський суд має вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони виключення з державного реєстру підприємства, що звернулося з позовом до прийняття рішення зі спору. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що підприємство ліквідоване, то господарський суд на підставі ст. 62 Господарського процесуального кодексу України повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, поданої до ліквідованого суб'єкта господарювання, а у разі, якщо після порушення провадження у справі буде встановлено, що юридична особа-відповідач ліквідована -- припинити провадження у справі.

Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

PОЗДІЛ ІІ. Банкрутство як правовий інститут

2.1 Поняття, сторони та учасники процедури банкрутства

Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття «банкрутство». В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов’язання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство -- це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Статтею 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-х місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником без-спірних вимог кредиторів.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобов’язання, і особливо зобов’язання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу але які можуть з’явитися, в разі виконання зобов’язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобов’язань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобов’язань. До складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадянина зобов’язання із виплати авторської винагороди та деякі інші зобов’язання боржника.

Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об'єднати вимоги з метою ініціювання Порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із Виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду.

Сторонами у банкрутстві згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є кредитори, які в подальшому формують комітет кредиторів у кількості не більше семи осіб, та боржник, який в разі відкриття ліквідаційної процедури визнається банкрутом. Прийняття в 1999 р. нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розширило коло суб'єктів банкрутства. За Законом суб'єктом банкрутства не можуть бути лише відокремлені структурні підрозділи юридичної особи -- філії, представництва, відділення та казенні підприємства. Суб'єктами банкрутства за чинним законодавством визнаються юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду, та фізичні особи-підприємці. Проте законом передбачені випадки, коли неможливе застосування процедури банкрутства щодо окремих категорій підприємств.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой